БРОНИСЛАВ ПОТОЦЬКИЙ

Сторінки (1/13):  « 1»

ПОРАДИ НА ВСІ ВИПАДКИ ЖИТТЯ.

Будуй  дороги  там,  де  натоптали.
Бери  три  пляшки,  а  то  буде  мало.
Хліб  їж  з  салом,  шоб  не  буть  голодним.
Смачніший  холодець  коли  він  холодний.

Взимку  вдягай  шапку,  шоб  не  застудитись.
Масочку  одінь,  шоб  не  заразитись.
Котел  постав  на  двоєчку,  шоб  не  було  жарко.
В  колеса  "УКРАЇНИ"  не  вздумай  тикать  палку.

Пояс  попусти,  шоб  більше  влізло  їжі.
В  брагу  засипай  натуральні  дріжджі.
Картридж  потруси,  якщо  гоне  смуги.
Гоне  все  одно?  Тоді  потруси  вдруге.

Кашу  лопай  ложкою,  сало  їж  руками.
Хоча  б  раз  у  день  не  забудь  дзвонити  мамі.
Пригинай  голову,  як  заходиш  в  погріб.
З  хати  винеси  весь  хлам  і  непотріб.

Як  рубати  курку  -  нехай  поголодує.
При  дитині  не  сваріться,  бо  вона  все  чує.
З  бабцями  вітайся,  скажуть,  шо  хороший.
Мий  частіше  голову,  шоб  не  було  вошей.

Бронислав  Потоцький  05.01.2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2022


РОДНАЯ

Следы  оставляя  мы  идём  в  ногу
задом  наперед.

Закалка  одна  у  нас  на  двоих:
Моя  кровь,  твой  -  пот.

Поджав  хвосты  смеялись  собаки
Над  теми  кто  НЕ.

Не  смог  убедить,  не  смог  победить:
Смеялись  вдвойне.

Открытые  веки,  зявязанны  руки,
Заклеенный  рот.

Немые  калеки,  засохшие  звуки,
Крики  сирот.

Гиена-война  вонзает  клыки.
Заботливый  плен.

Слепую  мораль  рвет  на  клочки
Стая  гиен.

Минутное  пробуждение
Безнаказанно  давит  на  грудь.

Обожжённые  холодом  вены
Молча  принимают  ртуть.

Ложное  убеждение
что  враги  побеждены.

Конец  ее  и  есть  продолжение
Бесконечной  Войны.
*
*
*
Моя  душа  печали  полна,
Душа  твоя  больна.
Твои  слои  накроет  волна.
Слои  мои  -  война.

Бронислав  Потоцький.  03.08.2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921490
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.08.2021


БЕЗ НАЗВИ

В  смысле,  ты  будешь  за  мной  следить?
В  смысле,  не  нравится  всё,  что  я  делаю?
Я  от  тебя  давно  уже  скрыт,
Уплыл  на  фрегате  цвета  бледно-белого.

Смеёшься  над  тем,  что  не  можешь  понять,
Злишься  на  всех,  кто  добился  большего.
С  чудовищем  в  ногу  смело  шагать
По  линии  жизни  перекошенной.

Копытами  вбивая  в  дерьмо  всё  то,
За  что  я  боролся  и  во  что  верил,
И  без  разбора  стираешь  всех,
 кто  поднял  флаг  ядовито-белый.

Беззубой  моралью,  криворотой  злобой
Воспитываешь  во  мне  человека.
Мой  стержень  глубоко-глубоко  под  землёй
Без  души  я  больной,  без  стержня  -  калека.

Наточенным  взглядом  срезаешь  слои
Моей  уверенности  без  сожаления.
Недостатки  остались,  достоинства  -  твои.
Сладкая  доза  очищения...

Посиневшие  вены  кричат  от  безумия.
Из  нас  кто  останется?  Ты  или  ты?
Все  кто  с  нами  -  жив,  кто  под  нами  -  умерли,
Оставив  потомкам  головы  и  хвосты.

Смеялся  над  небом,  тыкая  пальцем,
Но  сломанный  палец  не  покажет  мне  путь.
Так  и  хожу  по  жизни  скитальцем.
И  не  сожалею  об  этом  ничуть.

Ну  здравствуй,  героин.
Мне  31....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915748
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.06.2021


СЛОМАННЫЕ МОСТЫ… ВРОСШИЕ ХВОСТЫ…


Мусорными  пакетами  
Мы  платим  налог  государству.
Бесполезными  советами  
вы  отравили  пространство.

Едкий  запах  духов  
На  мокром  от  пота  теле.
Спрошу  тебя  ТЫ  ГОТОВ?  
Что  же  ты  в  самом  деле?

Кому-то    предстоит  летать.
Тебе  же  суждено  ползать.
Бесполезность  всегда  тяжело  признавать.
Мир  пополам  раскололся.

Стремление  стать  лучше
Не  чуждо  убогим  уродам.
Не  сложно  нарезать  усохшие  туши
Ожиревшим  скотоводам.

Мосты  между  нами  рухнули,
Нечего  больше  жечь.
Чувства  наши  умерли  и  протухли
Ничего  уже  не  сберечь.

Укусы  диких  собак
Я  натираю  содой.
Уставший  от  постоянных  атак
Я  жертвую  свободой.

От  холода  синие  пальцы
Сжимают  рукоять  ненависти.
Без  восстания  будут  повстанцы,
Пропавшие  без  вести.

Вроде  бы  были  смелыми.
Кричали  во  имя  свободы.
Но  пасти  врагов  оказались  белыми
И  кто  теперь  уроды?

Разбитые  кулаки
о  бетонную  стену.
Смеялись  над  нами  все  те  дураки,
Что  стоят  в  дерьме  по  колена.

Вечно  смотрящий  на  солнце
Слепнет  при  виде  Луны.
Так  называемые,  миротворцы
И  есть  причиной  войны.

Сломанные  мосты...
Вросшие  хвосты...

02.03.2021.    Бронислав  Потоцький.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907471
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.03.2021


РОЗДУМИ

Минуле  повертається  і  б'є  ножем  у  спину.
Обернутись  змушує  цікавість  не  моя.
Поросла  осотом  натоптана  стежина,
І  крики  там  ворони  замість  співу  солов'я.

Квіти  польові  перетворились  на  бетон,
Ранкова  роса  стала  чорною  смолою.
Мрії  в  минулому  й  теперішній  полон...
Буденності  полон  порівняний  з  тюрмою.

Може  це  безглуздо  і  життя  це  не  моє:
Товкти  воду  в  ступі  чи  місить  ногами  глину?
Нікому  чужого  і  кожному  своє
Йдіть  вперед,  в  майбутнє,    я  тут  перепочину.

Спогади  навіки  переплелись  з  брехнею,
Придумане  минуле,  залишило  свій  слід.
Надумане  майбутнє  нехай  живе  без  мене
Я  зник.  Я  зник.  
Я...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891116
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2020


НАКИПІЛО

Як  мене  бісять  ті  пустодзвони,
шо  ниють  про  те,  шо  їм  важко.
Важко  усім,  без  перебору,
(легка  лише  чарка  та  пляшка).

Хочеш  стрибати  з  моста  –  то  стрибай.
ЧИМ  БІЛЬШЕ  САМОВБИВЦЬ  –  ТИМ  ЇХ  МЕНШЕ.
Хочеш  колес  наковтатись  –  ковтай.
Безхребетне  створіння  без  стержня.

Ще  мене  харить  бидлота  усяка,
Що  думає  як  би  нажертись.
А  так  то  спортсмени  двадцять  першого  вєка,
А  розуму  рочків  на  7,  десь.

Не  переношу  я  модників  стильних
З  чьолкой,  в  підкочених  штанцях,
Епатажних,  гламурних  і  «креативних».
Ви  смішні,  як  хокей  у  китайців.

Бісять  хами,  комуністи  і  геї,
Халатні  медики  і  алкаші,
в  деяких  випадках  бісять  євреї
(не  антисеміт  я,  то  для  рими  у  вірші).

Шо  я  хотів  віршем  цим  сказати?
Будьте  нормальними  людьми.
Щоб  мені  не  довелося  про  вас  писати
Бо  нормальні  люди  такі  нудні…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851587
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 16.10.2019


ЦЧ


Цинковый  человек
Посмотри  на  желтый  свет.
Посмотри  и  ты  поймешь
Где  Дали,  а  где  Ван  Гог.

Цинковый  человек,
Посмотри  со  стороны,
Разбуди  в  себе  шмеля,
Улетай  с  этой  страны.

Цинковый  человек,
Убеди  всех  остальных,
Научи  и  уходи.
Уходи  по  грунтовой.

Цинковый  человек,
Не  свети  в  глаза  свечей,
У  меня  же  нету  век.
Простыней  плечо  укрой.

Цинковый  человек,
Твой  блеск  зажег  огонь.
В  руке  моей  угли,
обжёг  рукой  ладонь.

Цинковый  человек,
Убери  свой  алкоголь.
Не  спасает  никого.
Ван  Гога  он  не  спас.

Цинковый  человек,
В  зеркало  посмотри.
Ты  увидишь  там  свое.
Снаружи  и  вчера.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851178
рубрика: Поезія, Духовная поэзия
дата поступления 12.10.2019


Пошук друга на жорстоких просторах мистецтва



Шукаю  друга  я  в  калюжі,
а  віддзеркалення  лякає.
Мистецтво  потребує  дуже
жертв.  І  це  мене  вбиває:
Відрізать  вухо  як  Ван  Гоголь
і  в  пічку  сенс  всього  життя.
Щоб  закопали  в  землю  живого
та  без  скорботи  почуття…
Кричу  –  ніхто  мене  не  чує.
Позаливали  нафтой  вуха,
а  розуму,  чомусь,  бракує.
Ма́буть,  не  знайду  я  друга…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851177
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 12.10.2019


Ти

Ха…  Як  смішно  виходить…
Сьогодні  ти  є,  а  завтра  тебе  двоє
А  через  рік  ти  знов  один  (серед  сотні  мільйонів).
У  мене  є  багато  «я»…  А,  може,  серед  них  є  ти?
Цього  не  знають  ні  вона,  не  він,  і  ,  навіть,  не  вони…
Ой!  Кого  я  знову  чую?  Це  ти?  Я  сам  не  свій,
Коли  питаєш  «Що  з  тобою?»
-  Не  що,  а  хто  зі  мною  –  ТИ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851087
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2019


Страх

       Як  страшно…  Страшно  стати  безстрашним.  Страх  –  це  найбільше  і  найперше  почуття,  яке  не  оминає  нікого.  Абсолютно.  Страх  –  це  своєрідний  гегемон  всіх  почуттів.  Всі  вони  починаються  і  закінчуються  ним.
       З  самого  початку  люди  почали  боятися  якогось  факту  чи  фактору,  а  потім  вже  була  гордість,  повага,  навіть,  кохання.  Почнемо  з  останнього.  Не  всі  в  своєму  житті  кохали,  по  справжньому  кохали…  А  от  кожен  може  похизуватися  своїми  страхами.  Може.  Просто  не  всі  це  усвідомлюють.  Люди  бояться  залишитися  самотніми,  тому  починають  шукати  собі  «псевдополовинку»,  накручуючи  почуття  любові.  Це  безглуздо.  Ми  боїмося  втратити  своє  кохання.  Це  егоїзм.  Боятися  бути  самотнім  і  потім  боятися  втратити  своє  накручене  кохання  –  це  використання  людини  для  своєї  потреби.  А  керує  всім  страх.
       Релігія…  Ось  звідки  все  почалося.  В  основу  будь-якої  віри  покладено  сам  страх.  Просто  в  різних  її  течіях  і  періодах  по  різному.  Початок.  Предки  боялися  різноманітних  природних  явищ  (грім,  палюче  сонце,  блискавка  і  т.д.)  Для  того  щоб  прибрати  цей  страх  і  вибратися  з  цієї  бездонної  ями  –  вони,  як  ви  думаєте  що?  Перебороли?  НІ!!!  Страх  не  можливо  перебороти,  його  можна  тільки  змінити.  Ось  і  наші  предки  його  захомутали,  так  би  мовити,  перетворили  на  проторелігію.                                    Йдемо  далі…  Найбільші  сучасні  релігії  змінювалися  і  трактувалися  по  різному  впродовж  багатьох  віків.  Боїшся  потрапити  до  пекла  –  молися,  живи  праведно,  приноси  жертви  богам…  Хочеш  потрапити  до  Раю  –  перебори  свій  страх  і  помри  заради  ідола,  якого  створили  боягузи  (іслам).
Ми  народжуємося  зі  страхом,  живемо  поруч  з  ним  все  життя  і  помираємо  разом  з  ним  або  від  нього.  Це  страшно,  правда?
         А  знаєте,  що  ще  страшніше?  Те,  що  ми  НЕ  МОЖЕМО  без  нього  жити.  Людина  розумна  перетворюється  на  тварину,  а  якщо  точніше  в  нерухомий  предмет.  Своїми  страхами  і  фобіями  треба  пишатися,  а  не  ховати  їх  глибоко  в  душі.  Якщо  постійно  по  краплині  набирати  воду  в  чашу  –  то  рано  чи  пізно  вона  наповниться.  От  тоді  по  справжньому  буде  страшно.
Починаючи  з  самого  дитинства  нас  виховують  в  дусі  безстрашних  створінь,  тобто  предметів  бездуховних.  Всім  знайома  ситуація  коли  в  дитинстві  всі  ми  один  одного  любили  лякати.  У  кожного  спостерігалася  своя  реакція  на  переляк:  хтось  підскочить,  хтось  намоче  штанці…  І  тут…  Увага!  Як  поводить  себе  отой  жартівник?  ВІН  ПОЧИНАЄ  РЕГОТАТИ!  Реготати  від  того,  що  жертва  тут  же  сходила  в  туалет  від  страху,  як  максимум,  злий  жартівник  відчув  себе  володарем  страху.  Він  бог  страху,  він  його  створив,  він  змушує  людей  лякатися  та  боятися.  Оце  я  називаю  справжнім  кайфом.
       Сам  страх  –  це  не  просто  почуття,  яке  приносить  насолоду.  Страх  можна  продавати.  Так-так,  продавати.  Велика  кількість  людей  вдячні  йому  (і  ті  хто  продає  і  покупці  страху).  Продавці  зброї,  яка  наводить  жах  на  людей,  як  тільки  озброєний  чоловік  дістав  пістолет  і  розмахує  перед  обличчям.  Це  змушує  людину  зробити  все,  що  забажаєш.  Був  би  тільки  об’єкт  страху.  Це  стосується  і  наркотиків.
З  давніх-давен  люди  боялися  всього,  чого  не  можна  пояснити.  Але  ж  людство  розвивається,  вдосконалюється.  З  цим  розвитком  в  ногу  йде  й  страх,  навіть  випереджаючи  на  два  кроки.  Це  призвело  до  того,  що  боїмося  не  тільки  того  чого  не  можемо  пояснити,  а  й  того,  чому  ми  дали  визначення,  того,  що  створюємо  самі.  Жахлива  еволюція,  правда?
       Якщо  задуматися,  то  людина  навмисно  шукає  страх  там,  де  його  немає.  Бувають  випадки,  коли  не  знаходить…  Тоді  розум  починає  уявляти  хоч  щось,  чого  можна  боятися.  А  мозку  теж  потрібен  страх.  У  вигляді  адреналіну.
       ПРИРОДА  ДАЛА  ВАМ  ТАКЕ  ВЕЛИЧЕЗНЕ  ПОЧУТТЯ.  ШАНУЙТЕ  СТРАХ.  БУДЬТЕ  ЛЮДЬМИ.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851085
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.10.2019


Місто гріхів


Вперто  місто  заливає  дощем.
Стурбовані  люди  не  знають  ще,
Що  чекають  в  майбутньому  спогади  про  не  найкращі  часи.

Вперше  у  місті  загубився  і  я.
Безликі  обличчя  і  всюди  сміття.
Такі  близькі  та  безликі,  без  права  на  думку,  особисте  життя.

В  бетонних  коробках  застряли  на  віки,
В  їхніх  серцях  байдужості  стільки,
Що  Всесвіту  мало  осягнути  безмежність  їх  "почуттів".

Розмальоване  сонце  простим  олівцем,
Намальовані  квіти  бездушним  митцем.
Лише  дощ  буває  справжнім,  але  він  не  помітний  для  штучних  людей.

Я  потрапив  у  місто  і  забув  хто  я  є,
Ким  був  і  що  знав,  де  чуже,  де  своє.
Дивлюсь  я  у  дзеркало  і  бачу  там  живий  манекен.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851009
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 10.10.2019


СУМНІВИ

Вам  не  здається,  що  всім  нам  завжди  щось  здається?
Здається  вчора  мені  сон  якийсь  приснився…
А  може  ні…  Можливо  помилився…
Можливо  не  сьогодні-завтра  закохаюсь  я…
Можливо  ні…  А  може  помиляюся…
Можливо  бачив  я  тебе  десь  уві  сні?..
В  вівторок?  Вчора?..  А  може…  Хоча  ні…
Мені  здається,  що  я  впевнений  в  собі.
А  може  впевнений,  що  це  мені  здається…
Я  не  знаю…
Можливо  хтось  і  скаже:  Ти  дурний…
А  не  дурний  тихенько  посміхнеться:)
Вагання  й  сумніви  завжди  поруч  зі  мною…
І  всі  такі.  Не  я  такий  один…
Адже  ми  –  люди,  а  не  роботи  з  Японії.
А  може  й  в  робота  є  сумніви  свої…
Я  не  знаю…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850933
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 09.10.2019


Два з половиною


Мій  іржавий  дах  втік  в  Будапешт,
Міняючи  сірий  колір  на  світло-чорний.
Запобігання  втечі,  домашній  арешт.
Клітка  без  світла,  клітка  порожня.
В  жовтні  кислотні  дощі  прийдуть  знову
І  знову  ніхто  не  зігріє  мене.
Одні  балачки,  порожні  розмови.
Згодом  дощ  вщухне  і  біль  мине.

Мій  крилатий  птах  полетів  у  Каїр,
Заглушуючи  всі  радіохвилі.
Пролетів  він  над  морем  і  потрапив  в  ефір
(один  із  країни  пташиних  ефірів)
Треба  сховатися  в  клітці  порожній
Без  даху,  без  птаха,  без  запаху  трав.
Лиш  жовте  листя  нагадує  осінь
Ту,  яку  я  тобі  дарував.

Ця  осінь  забрала  у  мене  єдине
Для  чого  родився  я  на  цей  світ.
І  жовтень  підвів,  і  жовтень  покинув.
Ось  такий  у  мене  життєвий  транзит

Бронислав  Потоцький  21.10.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850931
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2019