| Сторінки (1/8): | « | 1 | » |
Серед маси людей, поміж натовпу лиць,
У відтінку очей,з глибиною зіниць,
Я спіймала свій блік у смарагдах твоїх,
Часом втратився лік, ти у мріях моїх...
Образ твій бачу в снах, щось шепоче мені,
Легкий сміх на устах,б’є промінням в тіні,
Граєш ритмом душі ніжно-лагідний звук,
Відтепер не чужі,ти тепло моїх рук…
Так приходиш щодня, крок за кроком лиша
З серця спала броня, за тобою руша,
Розтопив грубий лід, пелюстками покрив,
Я готова йти вслід,лиш би ти попросив…
Не самотня вже я,не загублений шлях,
Є частинка моя, що приходила в снах,
Погляд бачить одну і одного вона,
Не пірна в глибину, не торкаючись дна…
Так буває в житті, любов пошепки йде,
Спалах вибуху миті, назавжди увійде,
Все реальним стає,- все омріяне явним,
Грубий лід розтає, сон не завжди уявний…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851545
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2019
Так тихо і непомітно,
ти знову прийшла у цей стомлений світ.
Торкнулась вустами природи тендітно,
і ніжно промовила людям привіт…
Ти кроки робила поволі не стрімко,
малюючи кожен барвистим пером.
І наче у книзі на чистих сторінках,
війнула казковим і щирим добром…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851544
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2019
Твердине моя, скеле моя, життя моє в Твоїх святих руках,
Хто я перед тобою Отче?,- напевно, сірий жалюгідний прах...
Ти всемогутній, сильний, люблячий, великий.
А я, загублений, самотній та безликий...
Владико землей, неба, океанів,- нема подібного тобі,
Перед тобою царю я склоняюсь, у гіркій стомленій журбі...
Твоя рука, не раз мене зігріла, любов’ю міцно обійма,
На допомогу грішному спішила, щоб не поглинула пітьма...
Ти батько вдів, знедолених і сиріт,- нікого не залишиш у біді,
Та жаль сліпих цим світом так багато,- серця жорстокі та тверді...
Не бачать величі живої,-шукають в мощах та іконах...
Руками хрест ведуть по грудях, цілують образ на колонах.
Мій Бог, ти Альфа і Омега,- земля підніжок є тобі,
Вогонь очищення, щит віри,- не буде місця у злоби.
Я є піщинка в океані,-та все ж твоя перлина у руках
Ти мій світильник в темну пору, мій путівник мій вірний шлях...
О пастир добрий, лагідний та ніжний, твій голос кличе всіх людей,
Ти стукаєш у наші душі, чекаєш відкриття дверей...
Хтось закривається замками, хтось золотом а хтось гріхом,
Та наступає той момент розплати, не буде часу каятись бігом...
Еммануїл, суддя живих та мертвих не покидай дітей своїх повік,
Дай ще галузці трохи часу, не обрізай залиш на рік...
Рости, прощати, каятись, молитись,- не вистачає грішним нам,
Ти омиваєш грязні руки, даєш спасіння дочкам і синам.
О сонце правди, світло світу.- я величаю образ твій,
Прибудь зі мною в дні печальні, і в дні щасливі святістю повій...
Тримай назавжди під крилом безпеки, не відпускай з своїх долонь...
З тобою не боюсь нічого, бо проведеш крізь воду та вогонь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851421
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2019
Ви знали?, ті кого не стало поруч, живуть навіки у серцях із нами,
досить просто поглянути вгору, і привітатись із небесами…
Ти був для мене найкращим у світі, в якому я завжди знаходила втіху,
ти дарував мені сонячні квіти, і цілував у чоло ніжно й тихо…
Ми часто гуляли лісами з тобою, і ти мав багаж неймовірних історій,
Так міцно тримав своєю рукою, навчив побувати у казці просторій…
Любив називати пестливо і просто, даруючи теплу чарівну усмішку,
а я веселушка низького ще росту, тонула щасливо у морі затишку…
Ти працю любив, і змалечку привчав що труд це скарбниця яка все дає,
так часто в роботі ти нічку стрічав, а прокидався як сонце встає…
з тобою хотілося гори звертати, і поруч, і завжди, твоїми слідами,
як жаль що назад неможливо гортати, а миті прекрасні залишились снами…
Я не забуду ці добрії очі, і серце велике, твій сильний портрет,
до тебе мій любий пригорнутися хочу, сумую безмежно і це не секрет…
Пригорнулась так міцно б до теплого тіла, на вушко сказала б як сильно люблю,
та пташка життя вже твоя відлетіла, і пісня заграла всі ноти жалю…
Мій рідний дідусю ти завжди зі мною, в думках і у серці тебе бережу,
Квітучою в пам'яті став ти весною, а осінь журливу я геть віджену…
Горджуся тобою мій голубе сивий, і дітям і внукам своїм розкажу,
який мій дідусь був для нас особливий, і стежки у лісі твої покажу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851419
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2019
Кілометри доріг поміж нами лягли,
Тільки образ тепла, у душі зберегли,
Я дивлюсь у вікно, та не бачу тебе,
Лиш думками живу, потішаю себе…
Так багато цих днів, так багато ночей,
А тебе все нема,- моя радість очей,
Десь далеко живеш, десь далеко мовчиш,
Я прийду у твій сон, коли змучено спиш…
Кілометри доріг,- а ще більше думок,
І нема для них скриньки, що тримав би замок,
Я чекаю тебе, я чекаю твій сміх,
Хочу поруч радіти коли випаде сніг…
Повертайся скоріш, повертайся прошу,
Бо сумую все більше, коли навіть пишу,
Не забудь ні хвилини, пам’ятай кожну мить,
І не згасне вогонь, і любов не згорить…
Кілометри доріг, та у серці без них,
І не зробить ця відстань, поміж нами поміх,
Коли серце на двох, коли думка одна,
Неважлива стає кілометрів стіна…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850115
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2019
Скажіть будь ласка, є ще ті наївні?,
прості та щирі люди на землі.
Чи тільки «гнилі усмішки чарівні»?,
високі клани і низькі щаблі…
Чи є десь правда безкоштовна?,
що не спустошує серця…
Чи тільки вигода коштовна?,
сміливо рветься на гачок живця.
Чи є підтримка у важку хвилину?,
що так чекає стомлена душа.
Та ні, нажаль цей світ тебе покинув,
всім кудись треба, кожен поспіша…
Чи залишилась крапля сподівання?,
ось-ось, я знаю, він прийде…
Фальшивим навіть стало те кохання,
в словах спіткалось «бідно-золоте».
Чи є десь добрий погляд нелукавий?,
що світлом теплим тіло зігріва.
Та певно тільки вид ласкавий,
в думках жорстокість яро розрива…
Ось так живемо, «всі такі красиві»,
доброго дня, люблю, сумую…
Обличчя робимо звабливі,
а душу черство-кам'яную….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850114
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2019
Самотність,- найстрашніша біль, це лютий злодій що краде відкрито,
вона приходить наче біла заметіль, і залишає пустоту несамовиту,
Один в собі, з собою і для себе, немає пристані для сірого човна,
і тільки зазира десь погляд в чисте небо, шукає крапельку цілющого добра.
Були часи коли сміялись діти, сіяло сонце, все цвіло кругом,
і ось у мить зів*яли квіти, побило щастя металевим ланцюгом…
Далекі спогади не гріють бідну душу, і фото не навіюють тепло,
у темряві прокинулася тиша, і в грудях гірко-гірко запекло…
Для кого я?, кому потрібен? невже немаю місця на землі?,
лиш хмурий дим мені подібен, блукає в скаламученій імлі.
Самотність обирає тонку слабкість, слідкує пильним-диким хижаком,
і тіло огортає сильна спраглість, керує правила суворим кулаком.
Дурні думки плетуться павутинням, в тенетах міцних не витримує душа,
одна залишилась надія під камінням, нехай слабким, та все ж приємним голосом втіша.
Є Той, я знаю, там у небі, Він бачить чує голос мій терпкий,
Він не відмовить у моїй потребі, підніме забере цей хрест тяжкий.
Це не людина,- Він постійний, вірний, не дасть упасти тільки попроси,
схили коліна перед Ним покірно, просту молитву Богу піднеси.
Повір немає кращих ліків, ніж Батьківська любов свята,
не буде більше слізних криків, і пропаде навіки самота…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850044
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2019
Подаруй мені квіти, подаруй хоч одну,
Принеси в моє серце незрівнянну весну,
Заколи у волосся із ромашок вінок,
Подивись скільки цвіту,- ніби наших думок…
Ми присядем у травах шовковисто-пахучих,
І поніжим долоні у росинках блискучих,
Подаруй мені поле,- те що маками вкрите,
Посміхнись і промов,- як же солодко жити!...
Зазирни в синє небо , і пильнуй що там пише,
Не потрібні слова,- коли високо тиша,
Подаруй мені світла, і промінчик тепла,
Полетіла б до сонця,- та без крил не змогла…
Поклади на світанку,- під віконцем букет,
Тільки він нехай знає,-наш з тобою секрет,
Подаруй мені щастя,- хоч маленький ковток,
Я не хочу багато,- лиш би кілька квіток…
Не відмов у проханні ,-жити там де краса,
Там де радості сяйво,- в темноті не згаса,
Подаруй мені віру,- що зімною підеш,
І колючі стежки із терпінням пройдеш…
Обіцяй що на вічно ,-обіцяй, не жартуй,
Ці слова що промовиш,- назавжди закарбуй,
Подаруй мені казку,- подаруй без відмов,
Хай завжди в наших квітах буде жити любов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850043
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2019