Тарас Стефанишин

Сторінки (1/2):  « 1»

З револьвером у руці

З  револьвером  у  руці
Та  сигаретою  в  зубах
Сиджу  на  потертому  стільці
І  відчуваю  повний  крах

Думки  мої  хмільні
Бо  випив  я  чимало
Бажаючи  забути  дні
Коли  серце  болю  зазнавало

Причиною  страждань  моїх
Є  велике  горе
Не  зміг  побачити  очей  твоїх
Де  ж  ти  моя  зоре

Вирвав  серце  я  з  грудей
І  поклав  тобі  у  руку
Ти  ж  вибрала  чужих  людей
Обрікши  мене  на  муку

Нестерпний  біль  терпіти
Більш  мені  не  сила
Бажаю  я  сп’яніти
Щоб  здобути  крила

В  думках  моїх  не  ясних
Жалюгідная  ідея
До  скроні  сталь  прикласти
І  щоб  закінчилась  ця  епопея

Пострілом  одним
Закінчив  всі  я  муки
Не  буду  більш  дурним
Не  буду  опускати  руки

Тепер  фото  наше
Прикрашає  дірка
Зрозумів  на  завше
Ти  ще  та  ганчірка

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829564
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2019


Гнилий світ

В  гнилому  світі  жила  сирота
Життю  радіти  вміло  дитинча
Будь  яка  дрібниця,  була  за  безцінний  скарб
Чи  то  цукерка,  яблуко  ба  навіть  комплімент
Все  здавалось  її  за  неабиякий  презент
І  раз  сирітці  подарили  цуценя
Ви  б  бачили  дитини  оченята
Їй  же  подарили  майже  брата
В  серці  зародилася  така  любов  до  цуценяти
Що    таке  навіть  важко  передати
А  цуценя  було  грайливе,  пухнасте  й  миле
Проте  в  один  злощасний  день  не  стало  цуценяти
Як,  би  не  було  важко  це  сказати
Проте  виною  тому  стала  та
Хто  б  мала  мати  материнські  почуття
Та  ні,  їдучи  вперед  вона  не  бачила  нічого
Бо  була  п’яна  мов  вівця
Пані!
Пані!
Що  ж  накоїли  ви  Пані!
Життя  забрали  ви  у  того  
Хто  став  мені  сім’єю
Бо  ріднішого  нема  нікого
Все  життя  була  одна
Бо  ж  з  народження  я  сирота!
Мовчи!
Мовчи!
Гарчала  пані
Як  посміло  ти  кричать  на  мене
Ти  ж  ніхто,  ніщо!
Безбатьченко,  непотріб,  мерзота
З  народження  ти  сирота!
А  я  порядна  громадянка
Я  дружина,  не  якась  коханка
Гаркнувши  останні  ті  слова
Мадам  поїхала  без  каяття
А  що  лишилось  для  дитяти  
На  мертве  тільце  споглядати
І  стояла  сирота  знову  повністю  одна
Любов,  невинність,  доброта
Для  серця  це  тепер  чужі  слова
Навіки  серце  почерствіло
Навіки  думка  потемніла
Я  питаю  вас  шановне  панство
І  що  ж  тепер  лишилось  для  маляти?
За  ґрати!
За  ґрати!
За  кілька  років,  щоб  кричав  оскаженілий  люд
Прокурор  звинувачення,  щоб  висував
А  пан  суддя  за  ґрати,  щоб  заслав
Бо  тепер  це  не  дитя
Це  вже  дике  вовченя
Дитя  загинуло  в  день  смерті  брата
А  ми  ж  порядні  громадяни
Богобоязливі  самаряни
Ми  ж  суспільства  члени
Де  не  знайшлося  місця  тому
Хто  не  мав  ніколи  дому
Хто  не  знав  турботи,  доброти  й  кохання
Знав  лиш  зло,  жорстокість  та  розчарування
Висновок  один
Ми  гнилі  шановне  панство
Прогнили  ми  з  ніг  до  голови  
Від  шкіри  й  до  костей
А  що  найгірше,  навчаємо  того  ж  своїх  дітей
Чи  хочу  я  цим  добитись  каяття?
Ні!  Бог  нам  всім  суддя

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829544
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2019