Олесь Амбросов

Сторінки (1/31):  « 1»

«Прокиньтесь, люди!»

Немає  сонця,  зникло,  бо  дістали,
Прокляті  люди,  що  не  дбають  світ.
Пропали  зорі,  хто  дорогу  вкаже?!
Так  що  нам?  GoogleКарти  є  ось  тут!

А  місяць  ще  тримається,  він  вірить,
Що  є  на  світі  люди,  що  живі!
Для  нього  є  живі  не  ті  страшні  приблуди,
Що  дивляться  в  екрани  з  пікселів!

Живі  для  нього  є  що  серцем  чисті,
Що  роблять  все,  що  сонце  повернуть!
Що  в  небі  виглядають  не  космічні,  
А  з  зір  утворені  сузір’я-кораблі.

Прокиньтесь  люди,  це  не  сон  –  жахіття!
Настане  крах,  якщо  не  змінимося  ми!
І  вам  не  допоможуть  GoogleКарти,
Коли  десь  сонце  зникне  назавжди!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2021


"Знову змінилася пісня, в навушниках тиша…"

Знову  змінилася  пісня,  в  навушниках  тиша,
Йти  проти  вітру,  обвіює  губи  і  дні.
Поруч  з  тобою  здається  живу  трохи  швидше,
Без  тебе  моменти  й  хвилини  надто  сумні.

Я  йду  по  бруківці,  ти  ніби  літаєш  на  хмарах,
Коли  ти  не  поряд  надворі  бушують  дощі.
Ти  моє  щастя  насправді  і  моя  кара,
Ти  моє  серце,  нерви  і  ревнощі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2021


І знаєш, кожне місто є моїм…

Історія  не  любить  несвідомих,
Бо  кожен  з  них  псує  її  листки.
Донецьк  не  любить  марні  сльози,
Він  любить  як  сміються  малюки.

Мій  Кропивницький  любить  щастя,
Обожнює  спектаклі  та  вірші.
Бруківка  по  Великій  Перспективній,
Нас  зустрічає  вранці  і  вночі.

Мій  Крим  помішаний  на  правді,
Не  терпить  як  затягують  в  обман.
Він  точно  знає  час  приходу  дати,
Коли  в  гніздо  вернеться  ластів’я.

Мій  Львів  цілується  з  мистецтвом,
Закоханий  у  вуличних  співців.
На  площі  Ринок  зустрічають  гостей,
Мільйони  звуків  вмілих  скрипалів.

Мої  Черкаси  грають  на  бандурі,
Цей  звук  луна  з  віддалених  віків.
Колись  Богдан  тут  промишляв  війною,
Тоді  усі  боялись  козаків...

А  мій  Дрогобич  справді  ексклюзивний,
Гармонія  багатства  й  простоти.
Там  вперше  я  знайшов  своє  кохання,
Кохання  до  мистецтва  і  краси.

А  що  тоді  казати  про  Луганськ?!
Це  місто  –  резиденція  весни.
Там  є  усе,  що  треба  для  життя,
Так  буде  вічно  й  на  віки!

І  знаєш,  кожне  місто  є  моїм,
І  кожен  з  нас  є  мером  свого  міста.
А  ліпше  завітай  і  подивись,
На  ці  перлини  й  звуки  піаніста!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889054
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2020


Світло…

Я  не  можу  писати,  бо  серце  болить,  
Але  все  ожива,  як  верба  навесні.  
І  тоді  коли  очі  закриті  в  імлі,  
Ти  підійдеш  і  руку  простягнеш  мені!  
 
Ти  відкрив  мені  очі  на  світло  в  тунелі,  
Але  світло  веде  не  в  кінець,  а  в  життя.  
І  те  світло,  що  раєм  так  сяє  натхненно,  
Мені  вказує  шлях  до  любові  й  добра!  
 
І  нехай  я  далеко  не  кращий  з  синів,  
Та  з  цієї  хвилини  напишу  вірші.  
І  вони  будуть  кращі,  ніж  інші  мої,  
Бо  у  них  будуть  рими  любові  до  всіх.  
 
Ти  -  любов,  Ти  -  добро,  Ти  -  спасіння,  натхнення.  
Я  молю,  Ти  мене  урятуй  від  гріхів.  
Господи,  у  тебе  благаю  прощення,  
Бережи  нас,  Боже,  у  всякі  часи!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867372
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 08.03.2020


Люблю стрічати ранок навесні…

Люблю  стрічати  ранок  навесні,
Коли  співають  жайвор  і  дівчата.
Котрі  вертаються  з  гульні,
Від  неньки  будуть  вигрібати.

Люблю  ранковий  знам'янський  вокзал,
Де  за  вікном  мелькають  силуети.
Ліхтар  тихенько  в  п'  ять  годин  погас,
Віддавши  сонцю  гідну  естафету.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865613
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.02.2020


Дідусь Нельсон Мандела спасибі за дива!. .

Планетна  дистрофія,  іспанський  гепатит,
Маленький  Принц  шукає,  де  квітку  посадить.
Дружбанчик  Лисенятко  будує  саркофаг,
Монголію  лікує  прадавній  макрофаг.

У  небі  пролітають  космічні  кораблі,
Бетонні  автобани  проклати  по  землі.
Південно-Африканська  Республіка  жива,
Дідусь  Нельсон  Мандела  спасибі  за  дива!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865612
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 21.02.2020


Остання ніч…

Я  прокинувсь  від  скрипу  дверей,
Ти  зайшла  дуже  тихо  і  мляво.
Твої  очі  глибокі  й  пусті,
Я  не  бачу  у  них  океану.

Ти  сказала  мені  залишатися  в  ліжку,
Ти  не  хочеш,  щоб  я  все  дізнавсь.
Але  бачу  на  твоїх  зап’ястках,
Сліди  від  леза  ножа.

«Ця  ніч  для  мене  остання,
Я  прийшла  лиш  сказати  «прощай».
Про  мене  ніхто  не  згадає,
Тому  жити  більш  сенсу  нема!»»

«Не  дивись  в  мої  очі,  благаю,
Там  вже  пусто  і  зимна  весна.
Бачиш,  вони  почорніли,
Вони  темні,  як  моє  життя!»

«Не  дивись,  вже  нічого  не  вдієш,
Це  остання  беззоряна  ніч.
Я  піду,  бо,  мабуть,  заважаю,
Я  не  плачу,  все  добре,  повір!»

Твої  очі,  зап’ястки  і  сльози,
І  ти  просиш  повірить  тобі?!
Але  ж  бачу,  що  все  це  неправда,
Зачекай,  лиш  нікуди  не  йди!

Двері  замкнув,  ти  нікуди  не  підеш,
Сідай  на  стілець,  зараз  візьму  бинти!
Не  пручайся,  послухай  тихо,
Я  скажу  все,  що  хочу,  а  ти  помовчи!

Ця  ніч  буде  довга,  але  потерпи,
Лиш  рани  зцілю  і  твій  чай  підігрію.
Ця  ніч  не  остання,  тому  є  вина,
А  знаєш,  я  поруч  завжди,  щохвилини!

Рани  фізичні  загояться  з  часом,
Довірся  мені,  я  тобі  поможу.
Якщо  ти  даси  мені  свою  руку,
Душу  від  болю  врятую  твою!

Тримай  теплий  чай,  ось  мій  плед  –  він  зігріє,
В  обіймах  моїх  все  міняється,  чесно.
Ходім  до  вікна,  я  тобі  щось  покажу,
Дивися,  ці  зорі  сяють  для  тебе!

Ця  ніч  не  остання,  тому  я  причина,
Тримай  мою  руку  і  більше  не  плач!
Я  буду  з  тобою  завжди,  щохвилини,
Я  не  дозволю  сказати  «прощай»!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865352
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 19.02.2020


В період «Застою»…

В  період  «Застою»  в  Радянськім  Союзі,
Репресії  рвали  на  шмаття  людей.
Тож  не  допускай  у  душах  застою,
Щоб  потім  не  рвало  на  шмаття  тебе.

Візьми  перо  в  руки  і  гайда  на  волю,
Спусти  із  кайданів  дитячі  думки.
І  випусти  в  світ  ті  слова  неозорі,
Що  змушують  світ  підійматись  з  колін.

Я  бачив  як  падали  з  неба  комети,
Я  бачив  як  падали  краплі  дощу.
Не  знаю,  а  може  нам  вартує  встати,
Щоб  разом  з  дощем  зустрічати  весну?

Вставай,  підіймай  свої  руки  до  неба,
І  очі  від  сонця  проміння  не  крий.
Життя  для  людини  найбільша  потреба,
Час  встати  і  твердо  спішити  до  мрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864389
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.02.2020


"Наша хвороба – відсутність культури…"

Легенда  триває,  життя  йде  вперед,
Століття  минуло  від  першої  спроби.
Вже  ті  хто  чекали  –  очікують  знову,
Коли  в  боротьбі  обіймуться  народи.

Тепер  друга  спроба,  нові  обіцянки,
Ми  знову  повірили,  знову  не  тим.
Знову  ступили  ногами  на  граблі,
Знову  вступили  і  нанесли  грим.

А  ми  вже  були,  обіцянки  епохи,
Народяться  нові,  що  кращі  від  нас.
А  ми  тому  вірили  й  тішились  трохи,
Чекали  на  зміни,  хапались  за  шанс.

І  що  тепер  бачим,  нове  покоління,
Нема  “Привіт,  мамо!”  –  “Привіт,  вашу  мать!”.
І  замість  відвертого  “Раді  Вам  щиро!”,
Ми  чуємо  тільки  три  букви  і  мат.

Розваги  дитинства,  різдвяні  святки,
Старий  телевізор,  слова  президента.
Тепер  тільки  чую:  “Хай  здохнуть  вони!”,
А  ми  тут  невинні,  ми  жертви  аскета.

Тепер  подивися  на  себе  із  боку,
Ти  викинув  пляшку  зі  свого  вікна.
По  п’яні  у  парку  наклав  під  осоку,
Я  думав,  щоб  думать  дана  голова!

Ти  випив  одну,  а  за  нею  два  літри,
Стоїш  на  зупинці,  залазиш  в  трамвай.
І  твій  перегар  не  витримують  вікна,
Не  дихають  люди,  болить  голова.

І  ти  стоїш,  гойдаєшся,  як  флюгер,
І  поручень  не  втримує  тебе.
Комусь  з  людей  ти  наступив  на  ногу,
І  вилітаєш  мордою  вперед.

Ну  як  тобі,  сподобалась  картина?
Ти  далі  звинувачуєш  народ?
Чи  може  звинувачуєш  країну?
Візьми  у  руки  дзеркало  і  глянь  на  цей  порок!

Наша  хвороба  –  відсутність  культури,
Ця  епідемія  криє  усіх.
Народяться  нові,  що  знайдуть  мікстуру,
Яка  знищить  вірус  нестерпних  мудил!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864184
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.02.2020


Буває читаю той лист, він найперший!. .

Буває  читаю  той  лист,  він  найперший!
Буває  знаходжу  в  нім  істини  мить!
Пробач,  що  не  вмію  писати  ці  вірші,
Але  лиш  для  тебе  майструю  я  їх!

Дістали  поразки,  їх  наслідки,  біль,
Так  хочеться  просто  закинути  в  прірву.
Всі  мої  здобутки  за  всі  ці  роки,
Втекти  і  забути  про  спогади  й  віру.

Набридло  усе,  нерви  усі,
Злетіли  прямісінько  в  небо.
І  десь  з  висоти  близь  кілометрів  сім,
Звалилися  прямо  у  пекло!    

Але  вже  обридло  киснути,  нить,
Вже  час  підійматись  з  колін,  не  боятись.
Пробити  дорогу  в  цей  проклятий  світ,
Забути  про  біль,  всі  тривоги  й  нещастя.

Я  твердо  стою  на  ногах,  не  лякайся,
Під  світ  не  прогнуся  я  з  роду-віків.
В  цій  битві  на  нас  вже  очікує  щастя,
Ми  йдемо,  готуйся  у  новий  похід!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858542
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2019


Мінімалізмом хворіє людина…

Мінімалізмом  хворіє  людина,
Все  побудовано  з  темних  фігур.
І  монотонно  минають  хвилини,
Тишу  ламає  сезонний  монсун.

У  когось  життя  по  прямій  іде  гладко,
А  хтось  між  горбами  кривої  біжить.
А  хтось  ходе  колом,  не  бачить  квадрата,
А  хтось  у  циліндрі  втопає  за  мить!

У  кожного  шлях  побудовано  різно,
У  когось  збудований  з  терну  й  камінь.
А  хтось  на  папері  штрихи  кладе  тінню,
А  хтось  у  портфель  накопичує  лінь.

Та  кожен  із  нас  починав  із  одного,
Згубилися  в  сітці  шляхів  і  пішли.
Колись  лабіринт  Мінотавра  розвалим,
І  кожен  напише  в  минуле  собі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858333
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.12.2019


Любов Маріанни

Я  вірив,  що  в  небі  крилаті  бузьки,
Здіймають  над  нами  божественні  крила.
І  рвалися  долі  нитки  на  шматки,
Які  Маріанна  так  сильно  любила.

Збудовані  вілли  на  глибких  пісках,
Ще  двадцять  хвилин  і  фундамент  не  втрима.
А  в  небі  летять  богокрилі  птахи,
Яких  Маріанна  безтямно  любила.

Попадали  мури,  згоріли  палаци,
Неправду  накрила  проста  літня  злива.
І  ми  із  птахами  розправили  крила,
Яких  Маріанна  всім  серцем  любила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858332
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2019


Закодовані послання…

Все  що  є  -  то  місяць  в  небі,
В  серці  біль  і  плине  кров.
Італійської  Помпеї,
Догорає  в  нім  любов.

Миготить  остання  зірка,
Знов  вирує  жар  подій.
Тільки  хтось  сміється  тихо,
Викликає  на  двобій.

Майорить  останній  прапор,
Між  тілами  жертв  війни.
Закодовані  послання,
На  могилах  трьох  братів.

Перший  брат  лишив  дві  дати,
День  народження  і  смерть.
Бо  війна  забрала  змогу,
Стати  батьком  для  дітей.

Другий  брат  лишив  від  сейфу,
Ключ  до  нарисів  своїх.
Лиш  папір  і  чорним  надпис,
Як  він  любить  рідний  дім.

А  що  третій,  я  не  знаю,
Він  мені  не  говорив.
Лиш  укрившися  землею,
Наостанок  ізронив.

«Хай  полине  теплий  вітер,
І  підніме  буйний  свист.
А  я  тихо  відпочину,
Під  зелений  шелест  лип!»

І  промовивши  послання,
Очі  він  свої  закрив.
Я  ж  пішов  своєю  стежкой,
Пам’ятаючи  про  них!        

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857250
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 08.12.2019


Історична лірика…

Теорія  масонського  всевладдя,  
Переплітається  лютневим  оксамитом.  
І  тільки  над  карпатськими  лісами,  
Бушує  Бик  з  Олімпу,  б'є  копитом.  

На  цьому  і  кінець,  кіна  не  буде,  
Закінчився  Ацтеків  календар.  
Навколо  матюки  та  злі  приблуди,  
І  всюди  майорять  вітри  повстань.  

Античні  меморандуми  імперій,  
Між  ними  закодовані  вірші.  
І  тільки  рицарські  могили,  
Нагадують  про  історичні  славні  дні.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857024
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2019


Потяг, місто, і знову ця платформа…

Рівне,  потяг,  ялинка  при  вокзалі,
В  залі  очікувань  не  знайдено  Wi-Fi'ю.
Знову  електричка  вирушає  на  Костопіль,
Ти  біля  мене,  я  засинаю  в  один  дотик.

Потяг,  місце,  вагон  плацкартний,  новий,
Верхня  боковушка,  не  вміщаються  ноги,
Провідник  біжить  з  квитками,  він  проспав  зупинку  знов,
Заїжджаємо  до  Львова,  забираємо  любов.

Потяг,  місто,  і  знову  ця  платформа,
Вперше  тут  побачив  я  дівчат  нової  моди.
Забігаю  до  кафешки,  щоб  купити  алкоголь,
Повертаюсь  на  платформу,  а  мій  потяг  вже  пішов.

Місто,  тиша,  я  знову  на  вокзалі,
Як  завжди  я  втратив  покриття,  нема  Wi-Fi'ю.
Забігаю  в  "Челентано"  там  для  фоток  класний  фон,
Сам  у  цей  момент  качаю  пісню  "Ракамакафо".

Вечір,  Київ,  метро,  жетон,  "Петрівка",
І  у  цій  книгарні  не  знайшлося  книги  Стінга.
Я  виходжу  знов  у  місто,  ніби  все  як  і  було,
Три  години  ночі,  всюди  тиша  й  замело.

Київ,  сяйво,  мигають  світлофори,
Пусто  на  вокзалі,  тільки  люди  в  синій  формі.
Хочу  крепку  каву,  преді  мною  автомат,
Я  підходжу,  бачу  надпис:  "Вибачте,  води  нема!"

Київ,  місто,  світанок  на  порозі,
Згасли  ліхтарі,  лише  зостались  люди  в  формі.
І  уже  потреби  в  каві  я  не  бачу,  так  і  знай,
На  платформі  то  мій  потяг,  що  ж,  столице,  прощавай!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856884
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 04.12.2019


Білі кордони, зелені нейтрали…

Білі  кордони,  зелені  нейтрали,
Макове  поле  і  дзенькіт  джмелів.
А  за  червоними  смугами  славлять,
І  поклоняються  культу  рабів.

Чути  шумний  золотенький  дзвіночок,
За  мікрофоном  баранчик  стоїть.
Бреше  усім  і  замилює  очі,
«Верте  все  мне!»,  -  аж  копитце  горить.

Роги  закручені,  очі  брехливі,
Чорна  палітра  у  роті  горить.
«Наша  програма  проста,  незрадлива,
Ви  всі  помрете,  а  ми  на  коні!»

Камінь  летить  барану  поміж  роги,
Впав  за  трибуну,  пропав  капітан.
Волю  збудив  тихий  шум,  де  пороги,
Ми  не  повірим  продажним  скотам.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856883
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 04.12.2019


Найвагоміша потреба…

Потяг  кольору  свободи,  
Вікна  кольору  рабів.  
Ліхтарі  дають  дорогу,  
Обирай:  розбить  чи  ні...  

Вітер  кольору  кохання,  
Грати  кольору  нудьги.  
Підіймай  з  дивана  тіло,  
Уперед  на  клич  юрби.

Гори  кольору  повстання,
Море  в  колір  забуття.  
Найвагоміша  потреба  -  
Поборотись  за  життя!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856749
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.12.2019


«Казка про «Казку мрій»»

Одного  сонячного  дня,
Коли  згас  спалах  ліхтаря.
Обабіч  стежки  виросла  рослинка,
Лопух  широкий  і  реп’ях  -  дитинка.

І  це  не  в  казочці  було,
І  не  легенда,  не  кіно.
А  стежкою  ішла  дівчина,
Схопила  свиткою  дитину.

І  доля  в  реп’яха  одна  -  
Летіти  мовчки  до  сміття.
І  вже  забути  про  те  сонце,
Яке  щоранку  у  віконце…

Світило  дівчині  отій,
Прекрасній,  милій,  чарівній.
Будило  зраночку  від  мрій,
Й  промінням  бігало  по  ній.

І  доля  в  бур’янцю  одна,  
Летіти  тихо  до  сміття.
Та  казка  добра,  а  не  зла  -  
Є  ліпша  доля  в  реп’яха.

Тож  та  дівчина,  що  на  свитці,
Понесла  реп’яшка  у  сад.
Тримала  книжку,  а  в  тій  книжці,
Легенда  справжня  про  життя.

В  тій  істині,  що  тихо  лине,
Легенда  про  дівча  з  долини.
Про  те,  як  завжди,  повсякчас,
Вона  йшла  з  книгою  у  сад.

В  саду  вона  читала  пильно,
І  не  помітила  дівчина.
Як  хтось  за  нею  слідкував,
І  казку  вухами  хапав.

І  в  час  розв’язки  “Казки  мрій”,
Їй  стало  щось  не  по  собі.
Навколо  пусто,  а  чуття,
Її  штовха  на  страх  буття!

Побачив  то  реп’ях-дитина,
Що  страх  за  руку  взяв  дівчину.
І  щоб  її  урятувать,
Він  смілив  слово  їй  сказать.

«Ти  не  журись  чудна  дівчина,
То  я  -  реп’ях,  що  на  свитині.
З  тобою  разом  я  прийшов,
Прекрасне  щось  в  тобі  знайшов».

«Молю  не  злись,  не  проганяй,
Як  твоя  ласка,  прошу  я.
Легенду  дочитай,  будь  ласка,
Мені  цікава  все  ж  розв’язка».

Дівчина  слова  не  зронила,
У  руки  ніжні  взяла  книгу.
Й  читати  стала  до  кінця…
В  кінці  весілля  молодят.

І  все  ж  наважилась  вона,
Звернутися  до  реп’яха:
«Скажіть,  будь  ласка,  як  вам  книга?
І  оцініть  цю  казку,  милий!»

«Я  скажу  тобі  дівчино,
Що  в  цій  казці  живе  сила.
Це  ж  не  казка,  це  -  життя,
Це  моє  життя,  а  я…».

«Я  колись  служив  у  пана,
Був  писемним  любив  драму.
Пана  ж  дочка  була  зла,
Й  прокляла  мене  вона».

«І  не  в  жабу,  не  в  кота,
Дала  вигляд  бур’яна.
Всі  мене  в  сміття  жбурляли,
І  лиш  ти  мене  прийняла».

І  з  очей  дівочих  тих,  
Сльози  покотились  вниз.
Стало  шкода  цій  дівчині,
Реп’яха,  що  на  свитині.

«Чому  плачеш  розкажи
Лиш  довірся  ти  мені?»
І  у  карих  тих  очах,
Він  побачив  світу  рай.

Не  помітила  дівчина,
Як  одна  її  сльозина,
З  карих  випала  очей,
Впала  на  бур’янчик  цей.

Поки  розповідь  вела,
Не  помітила  вона.
Як  бур’ян  заклятий  враз,
Став  людиною  в  цей  час.

Тихо  руку  на  плече,
Він  поклав  -  завмерло  все.
Лиш  здригнулося  дівча:
“Де  подів  ти  реп’яха?”

«Заспокойся  й  не  лякайсь!
Я  -  Реп’ях,  я  звусь  Івась!
Магія  програла  враз,
Врятувала  всіх  ти  нас!»

«З  вічних  мук  урятувала,
Я  боржник  навіки  твій.
Ти  пробач,  я  ще  не  знаю,
Як  зовуть  тебе  лишень?»

Я  -  Марічка  з  полонини,
Де  буяють  лопухи.
Ти  ж  Реп’ях  його  дитина,
А  тепер  людина  ти!»

І  не  зчувсь  Івась  з-за  річки,
Закохався  він  в  Марічку.
А  Марічка  неспроста,
Щось  у  серці  віднайшла.

Й  непомітно  для  обох,
Руки  злилися  в  одно.
І  пішли  вони  стежиной,
Що  вела  до  полонини.

Час  минув,  минули  дні,
Повиростали  вони.
Й  на  кінець  уже  у  нас,
Є  весілля  молодят…

І  закрилася  вже  книга,
Тож  задумалась  дівчина:
«Що  це  вигадка  чи  казка?
Чи  можливо  правди  ласка?»

«Так,  це  казка,  не  життя!
І  всі  придумані  слова!
Як  шкода,  що  в  цім  світі,
Такого  справді  все  ж  нема!»

Взявши  у  обійми  книгу,
Пригорнула  її  сильно.
І  на  крилах  своїх  мрій,
Полетіла  в  рідний  дім.

Та  коли  по  стежці  йшла,
Думка  виникла  одна:
«Понад  все  хотіла  б  я,
Втрапить  в  казку  Реп’яшка!»

Та  не  знало  ще  дівча,
Що  та  казка  ожила.
Й  не  побачила  на  свитці,
Молодого  Реп’яшка...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851578
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 16.10.2019


"Впав туман на трави святі…"

Впав  туман  на  трави  святі,
І  серпанок  на  зустріч  іде.
Зупинись,  не  біжи,  озирнись,
Це  життям  наш  край  гуде.

І  все  спить  під  ковдрою  снів,
І  не  чути  в  гаю  птахів.
Бачать  сни,  і  люди,  й  Боги,
Батьку  Велес,  нас  збережи.

А  як  раптом  нагряне  біда,
Не  дамо  нашу  волю  зламать.
Станем  ми  плечем  до  плеча,
Рідну  землю  свою  захищать!

У  руках  не  вогонь,  а  мечі,
Захищають  нас  рідні  Боги.
Та  вогонь  розгорівся  в  серцях,
А  любов  наповняє  життя…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851574
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.10.2019


Наш дзень…

Новы  дзень  прынёс  вайну  старую,
Бык  з  Алімпу  ў  пошуках  салдат.
Ведаў  бы  што  я  яму  рыхтую,
Ён  яшчэ  атрыма  па  рогам.

Калі  прыйдзе  наш  дзень  -  не  чую,
Але  я  ведаю,  што  ён  ужо  вось-вось.
Чакае  нас  родны  мядведзь  Бамбула,
Вітае  сонца  наш  вясёлы  госць.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851065
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 10.10.2019


Завжди захищай Евеліну!. .

Заєць-Камі  –  з  легенди  чи  з  раю,
Ти  кращий  друг  на  руках  Евеліни.
Не  поспішай  рахувати  до  краю,
Люди-акули  –  злі  та  нестримні…

Вчити  як  жити  тебе,  я  не  маю,
Ти  жив  з  Богами  від  створення  світу.
Знай,  таємницю  твою  відгадаю,
Тільки  завжди  захищай  Евеліну!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818234
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.12.2018


«Нова весна»

День  мій  почався  із  посмішки  брата,  
Потім  на  мене  чекав  теплий  чай.  
Я  не  боюся  виходити  з  хати,  
Мій  соловейку,  для  мене  заграй.

Тихо  у  лісі  зозуля  співає,  
Ноти  її  добре  чути  здаля.  
Високо  в  небі  лелека  літає,  
Помахом  крил  він  вітає  життя.

Пташка  у  море  пірнає  так  глибко,  
Рибка  літає  в  моєму  саду.  
Час  відкривати  наопашки  шибку,  
Клич  в  свою  душу  зелену  весну!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818233
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2018


«Ми зв'язані між собою…»

Пробач,  пишу  тобі  на  рідній,
Про  мене,  певно,  ти  й  не  чув.
Твої  слова  продерли  жили,
Тож  свою  думку  напишу.

Твої  слова  –  важка  то  сила,
Під  нею  тонуть  кораблі.
Не  треба  до  людей  в’язатись?
Навіщо  ж  жити  на  Землі?

Ми  не  живем  самі  для  себе,
Немає  щастя  в  самоті.
Є  друзі,  що  живуть  для  тебе,
Бо  мають  силу  помогти.

Немає  сенсу  жить  для  себе,
Кому  розкриєш  серце  ти?
Мої  слова  слабкі,  як  древо,
Але  міцніші,  як  стальні.

Ти  кажеш  люди  не  назавжди?
Ти  закликаєш:  «Не  в’яжись!».
Тоді  лови  мої  трактати,
Але  дивись,  не  захопись!

Душа  прив’язана  до  тіла,
Кайдани  в’яжуть  руки  злі.
Ми  всі  прив’язані  до  цілі,
І  до  дитячої  мети.

Обручки  з’єднують  коханих,
Так  руни  в’яжуть  чаклунів.
Господь  людей  бере  до  себе,
Але  з’являються  нові.

Звичайно,  люди  не  чекають,
Одні  вмирають,  інші  –  йдуть.
Але  всі  спогади  назавжди,
Про  них  не  зможеш  ти  забуть.

До  нас  прив’язані  кулєґи,
А  ми  прив’язані  до  них.
Нас  не  єднає  назва  «доля»,
Нас  зв’язують  її  нитки.

Мої  слова  легкі,  як  пір’я,
Але  міцніші,  ніж  кевлар.
Так  ми  прив’язані  до  інших,
А  назва  сили  все  ж  проста…

                                                             Дружба…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817441
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2018


«Живи, борись і далі йди!»

Цей  вірш  присвячений  не  їй,  
Цей  вірш  присвячений  всім  тім,  
Які  закинувши  бажання,  
Взялись  за  зброю  й  намагання!  
 
Хтось  каже:  «Біль  несеш  в  словах  
Ти,  наче  бидло,  ти  -  кріпак.  
Святе  Царейство  ти  не  славиш,  
І  владу  красних  не  приймаєш».  
 
Так  ти  буржуйка,  сагайдак,  
Татарський  злидня  і  дурак.  
Вдавися  римами  своїми,    
І  легше  стане  на  Землі.  
 
Не  раз  батьки  застерігали,  
Язик  притримать  за  зубами.  
По  –  менше,  синку,  говори,  
Бо  вкрадуть  чорні  воронки.  
 
Та  я  дурний  не  слухав  рідних,  
Наївшись  каші,  взявши  хліба,  
Свій  шлях  тернистий  я  обрав,  
І  в  дисиденство  я  попхав.  
 
Наставником  обрав  людину,  
Яку  всі  знають  -  Чорновіла.  
Без  болю  й  страху  на  очах,  
Вірші  Василя  прокричав.  
 
За  мною  люди  не  пішли,  
Бо  надто  всі  бояться  йти.  
Та  з  чистим  помислом,  душею,  
Я  вірних  друзів  все  ж  знайшов.  
 
Підтримав  Стус  і  Симоненко,  
І  навіть  Ліночка  Костенко,  
Не  дали  душу  загубить,  
Хай  далі  іскра  в  ній  горить!  
 
З  Левком  на  прощу  ми  ходили,  
Та  на  Аскольдову  могилу,
Молитись  воїнам  святим,  
Що  полягли  в  огненнім  дні.  
 
Там  Лесь  Танюк  зустрів  привітно,  
Де  сяє  сонце,  віє  вітер.  
Колись  там  грали  у  футбола,  
А  зараз  цвинтар,  дзвони  болю.  
 
І  Кожум’яка  -  дід  старий,  
Мав  сиві  вуса,  а  тоді,  
Із  нього  душу  виживали,    
Ті  табори  із  темной  славой  
 
Прокляття  воїна  святого    
Стоять  в  борні  за  щастя,  долю!  
За  внуків,  правнуків,  синів,  
За  нескінченність  наших  днів.  
 
У  всіх  на  світі  свій  герой:  
Пропащій  Одін,  в  тих  Харон.  
Персей,  Тесей  і  Мінотавр,  
Та  в  них  нема  за  брата  жалю.  
 
Герої  наші  полягли!  
За  тридцять  злотників  своїх  
Не  продали  вони  державу,  
Купили  шлях  собі  до  раю!  
 
Та  мир  настав  на  білім  світі,  
Щасливі  і  здорові  діти.  
По  парку  грають  у  футбола,  
Старой,  сухою  головою.  
 
Забули  всі  про  дисидентів,  
Продали  мову  іноземцям.  
Забули  брата  і  сестру,  
Всі  знов  повірили  в  Москву!  
 
Та  українці  не  дурні,  
І  правду  знаємо  всі  ми.  
Що  брат  на  сході,  то  не  брат,  
А  ворог,  зрадник  і  дурак.  
 
Та  правда,  наче  проститутка,  
Її  всі  хочуть  та  не  люблять.  
Ось  так  за  правду  в  наші  дні,
Чи  можуть  вбить  мене  чи  ні?  
 
Не  вірю  я  Верховні  Раді,  
Яка  продажна,  любить  зраду  
Не  вірю  клятим  москаляв,  
Європі,  Нато  й  США.  
 
В  кишенях  жирні  девіденти,  
В  народа  гроші  лиш  на  хліб.  
Дістали  влади  побрехеньки,  
Хай  вимруть  швидше  всі  вони!  
 
У  конфронтацію  із  ними,  
Вступити  в  бійку  не  боюсь.  
І  за  слова  свої  без  рими,  
Отримаю  по  голові.  
 
І  хай  знущаються  із  мене,  
Хай  б’ють  по  морді,  все  одно.  
Я  дисидент  і  моє  кредо:    
«Живи  борись  і  далі  йди!»  
 
Моя  держава-Україна!  
Найкраща  в  світі  лиш  одна.  
За  неї  я  борюся  гідно,  
Це  моя  мати!  Небеса!  
 
І  за  мої  слова  невпинні,  
Мене  спіймають  наші  злидні,
І  будуть  нищити  мене,  
Щоб  менше  говорив  про  це.  
 
Спочатку  гроші  та  голки,  
Під  нігті  тикали  мені.  
Та  я  не  здався,  не  кричав,  
Бо  за  країну  я  стояв!  
 
А  потім  куля  у  коліно,  
І  чоботом  в  ребро  невпинно.  
То  зліва,  справа,  все  одно,  
Я  відчуваю  вже  прийшло.  
   
Відкрив  я  очі  бачу  –  рай,  
А  там  людей  хоч  відбавляй:  
І  Чорновіл,  і  Симоненко,  
І  Лесь  Танюк  і  сам  Шевченко.    
 
І  знов  удар  у  лівий  бік,  
І  знову  біль,  він  весь  запік.  
Та  то  не  чобіт,  не  кулак,  
То  ніж  у  грудях.  Якось  так!  
 
І  знову  крик  від  «друзів»  тих:  
«Подохни,  бидло,  ти  скоріш!  
Тій  труп  для  всіх  буде  наука,  
Щоб  всяк  мовчав  і  кожен  слухав!»  
 
Та  я  не  здохну,  не  спіши,  
Я  дисидент,  і  знай  це  ти.  
Без  болю,  страху  на  очах,  
Я  гімн  Вкраїни  заспівав!  
 
Я  піднімусь  і  ніж  дістану,    
Брехню  всесвітню  зарубаю.  
І  правду  світу  розкажу,  
Хай  знає  кожен  правду  цю!  
 
Я  вижив  в  битві.  Я  живу!  
За  Україною  я  йду!  
Я  дисидент  і  моє  кредо:  
«Живи,  борись  і  далі  йди!»  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817086
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.12.2018


Друг "МІФ"

Нехай  же  всі  подавляться  вони,
А  ти  співай  їм  пісню  на  погибель.
І  всі  піднімуть  руки  догори,
Аби  підтримати  тебе,  хранитель!  

Вони  всі  моляться  про  твою  смерть,
А  контртенор  твій  прискорює  комети.
Прийде  той  час  –  закінчиться  війна,
А  в  кожного  в  руках  твої  сонети…

І  в  них  не  буде  згадки  про  війну,
А  між  рядками  стелиться  чорниця.  
Ти  Богу  пісню  заспівай  свою,  
Але  для  нас  то  буде  таємниця...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817077
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 11.12.2018


Моя мама – герой!

Кажуть,  в  очах  можна  вбачити  небо,
Я  бачив  сотні  очей  у  житті.
Та  найясніші  чекають  на  мене,
Очі  матусі  є  кращі  за  всі.

Неню,  я  бачив  твої  оченята,
В  них  я  пізнав  перший  шлях  у  життя.
В  них  я  побачив  любов  ту  безкраю,
Що  підіймає  з  колін,  як  струна.

Дякую  мамо,  за  ваші  молитви,
Ви  захищали  мене  від  біди.
Зараз  в  окопі  стою  -  захисник  я,
Я  вже  дорослий,  для  вас  ще  малий.

Мамо,  не  плачте,  прошу,  лиш  чекайте,
Я  повернуся  із  битви  живий.
Бронежилет  на  війні  захищає,
В  мене  ж  є  щит  із  ваших  молитв.

Дякую  мамо,  за  теплі  шкарпетки,
Їх  ви  зв'язали  з  любов'ю  мені.
Дякують  хлопці  -  мої  побратими,
За  піклування  й  шкарпетки  для  них.

Знаєте,  мамо,  війна  -  то  зла  тітка,
Хтось  тут  герой,  а  хтось  втратив  усе.
Я  не  боюся  їй  глянути  в  вічі,
Ваша  любов  захищає  мене.

Мамо,  дивіться,  я  вдома!  О  Боже!..
Ви  посивіли?  Пробачте  за  все!
Я  не  хотів  завдавати  вам  болю,
Та  я  вернувсь!  Дочекались  мене!

А  пам'ятаєте,  як  у  дитинстві,
Я  хотів  бути,  як  Бетмен  отой.
Вибачте,  що  я  кажу  це  так  пізно,
Неню,  для  мене  ви  справжній  герой.

Люди,  прошу,  не  втрачайте  хвилини,
Їх  повернути  не  зможете  ви.
Час  присвятіть  найріднішій  людині,
Ненька  найкраща  одна  у  житті!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816353
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.12.2018


Квіткою до ніг…

Ти  не  чекала,  що  я  залишуся,
Ти  лиш  хотіла  до  себе  уваги.
Та  я  пішов  не  зібравши  валізи,
І  обіцяв  повернутись  віршами…

Ти  так  чекала,  щоб  я  написав,
Чекала  у  снах,  на  роботі,  у  парку…
Та  я  був  німим  і  розбитим,  як  скло,
Тому  все  що  міг,  я  писав  у  шухлядку.

Я  вірю  в  те,  що  ти  у  мене  віриш,
Вірші  б  тобі  писав,  якби  я  міг…
А  так  це  все  що  можу,  подивись,
Примерз  мій  поцілунок  квіткою  до  ніг!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816349
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.12.2018


Тільки мене почекай, мій Донецьк!

Зі  слізьми  на  очах  я  пишу  ці  слова,  
І  десь  на  поверхні  душі  чорний  камінь.  
Але  в  глибині  не  погаснув  вогонь,  
Я  вірю,  ми  скоро  зустрінемось,  знаю.  

Ти  в  моїм  серці  та  в  лівій  кишені,  
Там  телефон,  на  екран  твоє  фото.  
Ти  назавжди  в  моїй  пам’яті,  що  там,  
Ти  пам’ятаєш  ту  зустріч  в  суботу?  

Місто  мільйона  троянд  і  кохання,  
Ти  лиш  навіки  для  мене  взірець.  
Вірю  з  тобою  зустрінемось  скоро,  
Тільки  мене  почекай,  мій  Донецьк!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816208
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.12.2018


Марево…

У  потязі  марево  сниться  нахабне,
Можливо,  на  мене  так  діє  той  чай.
Але  не  було  там  нікого  крім  тебе,
У  сні  ти  мене  повела  у  свій  край.

І  в  мареві  разом  ми  йшли  крізь  кордони,
Минали  проспекти  і  вулички  мрій.
І  десь  серед  гір,  коли  візьме  морозом,
Прошу,  лиш  мене  біля  себе  пригрій.

Вибач,  що  я  так  багато  говорю,
Не  розумію  як  терпиш  мене.
Знай,  що  тепер  все  по-іншому  буде,
Ти  говори!  Хочу  чути  тебе.

Десь  серед  міста  за  тисячі  метрів,
І  серед  сотні  мільйонів  людей.
Очі  твої  віднайду  і  відверто,
Мовчки  зізнаюся  їм,  що  люблю!

Криком  освідчуся  твоїм  колінам,
І  прошепочу  до  твоїх  плечей.
Поглядом  я  обійму  твою  шию,
І  доторкнуся  устами  лише.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815973
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2018


Теплі історії, літній чай Greenfield…

Ми  знову  на  сумках,  ми  знову  на  вокзалах,
Квитки  на  руках,  у  полоні  творця.
А  хочеться  просто  пісні  під  гітару,
Горять  наші  мрії  в  ванільних  серцях.

Ми  йдемо  по  місту,  минаєм  проспекти,
В  руках  старі  фото  з  найкращих  місцин.
Старенький  трамвай  і  Луганський  театр,
А  зараз  один  на  мосту  стоїш  ти…

Коли  ж  на  мосту  заглядаєш  у  воду,
То  що  ти  там  бачиш,  яке  майбуття?
Стоять  біля  тебе  мільйони  прихильниць,
Чи  може  стоїть  біля  тебе  вона?..

І  навіть  якщо  на  мосту  стоїш  сам,
Летіти  донизу  далеко  не  вихід.
Твій  шлях  тобі  вкажуть  вогні  ліхтаря,
Теплі  історії,  літній  чай  Greenfield…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815791
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2018


Мій символ – то ті малі дельфіни…

Мій  символ  –  то  ті  малі  дельфіни,
Яких  ти  малювала  у  кутку  листа.
Ти  була  поруч  в  час,  коли  хворів  я,
Ти  була  поруч  в  час,  коли  літав.

Відстань  від  тебе  карбується  смутком,
Відстань  від  тебе  лишає  сліди.
Тільки  малі  на  папері  дельфіни,
Плавають  зошитом,  ніби  живі.

Певно,  без  них  я  б  лишався  собою,
Був  би  таким  як  захоче  цей  світ.
Тільки  для  того  щоб  бути  собою,
Я  став  мінятись,  старатися  жить.

Знаєш  без  тебе  не  бачив  я  сонця,
Я  не  сліпий,  так  зробилось  мені.
Тільки  з  тобою  побачив  проміння,
Ти  в  моїм  серці,  моїй  голові.

Тільки  з  тобою  я  дихаю  вільно,
Поруч  з  тобою  життя,  як  трампліни.
Ми  прогуляємось  берегом  моря,
Де  серед  хвиль  будуть  наші  дельфіни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2018