| Сторінки (2/125): | « | 1 2 | » |
Давай помремо в один день,
Як в книгах про палке кохання.
Без зайвих слів і запитань
Ми поцілуємось в останнє.
Спочатку ти, а потім я.
Якщо не вийде - допоможу.
І нас окутає пітьма.
І все... я ж більшого й не прошу.
Давай помремо в одну мить -
От щойно були... Вже немає.
І не кажи, що десь болить,
Бо біль разом з життям вщухає.
Для смерті ми легка мішень,
Та не забрати їй дві жертви...
Ми не помремо в один день,
Бо я, на жаль, давно вже мертвий.
20.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2023
Червоне сонце закотилося за край.
Куди піду я в ніч, мене ти не питай.
Закрий за мною двері, я не повернусь.
Не зашишилося нічого, тільки блюз.
Холодний місяць в небі сонце поміняв.
Я встав, зібрався і тебе не обійняв.
Сказала - прощавай, я відповів - адью.
Не залишилося кохання, тільки блюз.
Дим сигарет усе повітря виїв,
З ним віскі вже немов петля на шиї.
Не знаю я, чи завтрашнього дня діждусь,
Мене тепер тримає тут лише мій блюз.
Стою один, а наді мною небо,
Нам з ним нікого більше вже не треба,
І, як не дивно, але в цьому теж є плюс -
Тепер я граю тільки для зірок свій блюз.
10.08.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999402
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2023
Під ноги тихо впав сухий листок,
А хмари заховали мою тінь.
Ще залишився хоч один квиток
На потяг, що прямує в далечінь?
Далеко дім, до нього сотні миль.
Там рідні вулиці, де я ходив.
Стискає серце ця нестерпна біль,
Далекий спогад мов дощем накрив.
Обпалить горло ще один ковток,
Солодке віскі мов гірка полинь.
Дайте мені останній той квиток
На потяг, що прямує в далечінь.
Я бачив, як руйнуються життя,
Як в перший свій політ зринає птах,
Як грає дощ в кінці важкого дня
Свій блюз на електричних проводах.
Я стільки років йшов, не знав куди,
Я бачив дім у світі сновидінь.
Він мене кликав і казав - піди,
Візьми квиток на потяг в далечінь.
Над прірвою наважусь на стрибок,
Позаду я покину власну тінь.
Доп'ю стакан, тоді візьму квиток
На потяг, що прямує в далечінь.
12.08.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999400
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2023
Моя весна настала восени,
Сирої не погожої суботи.
Звичайний день був. Я стояв, а ти
Самотньо вешталася без роботи.
Тобі я ще не знав тебе, авжеж.
Ще не були відомі твої чари,
Які, як виявилося, без меж
Моє розбите серце закохали.
Коли це ще було? Вже так давно.
Аж страшно, скільки часу пролетіло.
А скільки спогадів?.. Це мов кіно,
Яке знімали так, як ми хотіли.
А що попереду? Чи кожному своє?
Чи спільне в нас майбутнє? Час розсудить.
Ти сенс життя. Ти все, що в мене є.
І я надіюся, що й далі будеш.
Часом і тут, на рубежах війни,
Бувають миті, сповнені любов'ю.
Моя весна настала восени,
В той день, коли зустрілися з тобою.
23.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2023
Перший сніг у твоїх очах
Перехожим лягає на плечі.
За теплом вже і слід прочах
В цей морозний зимовий вечір.
Зовсім холодно й тільки плед -
Той єдиний, що може зігріти.
Додаєш в чай солодкий мед,
Грають в сніжки щасливі діти.
Ніжно подих твій шелестись
Сторінками розкритої книги,
А на вулиці скрізь скрипить
Під чиїмись ногами крига.
Залишає мороз на склі
Неймовірні малюнки - химери.
Як і ти, всі думки свої,
Своє щастя й біль на папері.
За вікном пролітає сніг,
Покриває дерева і трави.
Ти гортаєш сторінки книг
І вдихаєш цей запах кави.
Пролітає в думках життя,
І ті сни, у яких ви лиш двоє,
А посилює відчуття
Аромат мандарин і хвої.
24.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999324
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2023
Покинь власні стіни, виходь в світ за ними,
Поглянь на щасливих людей.
Якими ще вчора ми були сліпими
Від міцно закритих очей.
Не бачили сонця ми над головою,
Лиш дощ, який вічно паде.
Хай зараз він лиє між нами стіною,
Та рано чи пізно мине.
Виходь і всміхнися комусь з перехожих,
Дозволь обійняти тебе,
І ти зрозумієш, на скільки ви схожі,
Мов в дзеркалі бачиш себе.
Ще трохи, і сонце проб'ється крізь хмари,
Світитиме тільки для вас,
Запалить у серці, немов дивні чари,
Вогонь, що чекав на свій час.
Відчуй же, як пахне земля після зливи,
І небо всміхається вам.
Ці краплі твої почуття зачепили,
Послали ж бо їх небеса.
Тоді ти, в обіймах свого незнайомця,
З яким тебе доля звела,
В останніх проміннях осіннього сонця
Знайдеш ще краплину тепла.
10.11.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2022
Для чого нам сидіти вдома?
Розкриймо крила і в політ.
Там, де не ловлять телефони,
Вирує інший, невідомий світ.
Давай гуляти серед ночі,
Я покажу тебе зіркам.
Їх зачарують твої очі,
Глибокі, наче сірий океан.
Разом з вином і димедролом,
Під шум коліс, прямих доріг,
У ритмі блюзу й рок-н-ролу,
Куди без тебе я піти б не зміг.
Давай втечемо в невідоме
Те місце, де нема людей,
І не повернемось додому
Навіть тоді, коли наступить день.
Вдягни своє найкраще плаття,
А я візьму нове пальто
І разом скочемо в багаття
На задньому сидінні у авто.
Давай втечемо світ за очі,
Туди, де не завадять нам
Піти гуляти серед ночі,
Щоб твоє світло показав зіркам.
08.11.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965054
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2022
Багряне зарево на горизонті,
Де з небом зустрічається земля.
Чи захід сонця, чи вогонь на фронті,
Чи є ще там життя, чи вже нема?
А хочеться пошвидше вже додому,
Набридли ці траншеї, бруд і кров,
В яких ми, не зважаючи на втому,
Не забуваємо про світло і любов.
Нам наше сонце світить палко й ніжно,
І все, що тут навколо - рідний дім.
Сьогодні буде звільнено Рубіжне,
Завтра Херсон, а після завтра - Крим.
Дім там, де у могилах побратими,
Які невпинно дивляться на нас,
А ми, живі, в стою разом із ними
Вступали у бої уже не раз.
І дому іншого для нас не треба,
Тут народилися і помремо.
Дім там, де з нами і земля, і небо,
Дім там, де ми за нього стоїмо.
Лише заради нього ми живемо
І топимо всіх ворогів в багні.
Чекайте, дуже скоро ми прийдемо
І мертвим будуть заздрити живі.
18.10.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963307
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2022
В нас зв'язані руки, прострелені скроні,
В нас спалені мрії, надії і сни,
Та ми не здаємось, стиснули долоні,
За те, що не було в нас літа й весни.
Тепер стоїмо тут, де нам бути варто,
Покажемо всім наше спільне єство.
Сьогодні завдали противнику гарту,
А що буде завтра - не знає ніхто.
Бо там, перед нами, прокляте поріддя,
Все нищить навколо, вбиває, краде.
Життя не дає нам яке вже століття,
Та рано чи пізно це кодло впаде.
Їх дім - телевізор, сміття й огорожа,
Там все зупинилось в минулих віках.
Реальність на антиутопію схожа,
Де тюрми будують на власних кістках.
І щось пояснити - лише марна спроба,
Там в кожного вбивство і смерть на думках.
Бо знаєш, війна - це смертельна хвороба,
А ліки від неї - то зброя в руках.
Там смерті радіють, бо смерть - тільки гроші,
Немов перемога у Супер Лото.
Були вчора бідні, а нині вельможі -
Відправили сина й купили авто.
Та ми переможемо, правдою й боєм,
І всі відбудуємо Неньку свою,
Разом пригадаємо наших героїв -
Всіх тих, хто зостався навіки в строю.
08.08.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2022
Ти ще пам’ятаєш як було раніше?
Як ми просто жили і любили як?
Як ходили в масках... Ну куди вже гірше?
І ніхто не думав, що все буде так.
Що ми будем жити мов в книжках Ремарка -
Наче все нормально, ресторан, вино...
На одній сторінці ми гуляєм парком,
А перегортаєш - там лише війна.
А могло б не бути, якби хтось вмів жити,
І бездумний натовп розум власний мав,
Якби стало сили ката зупинити,
Якби хтось хоч трохи Орвела читав.
Ми б у двох з тобою підкоряли гори,
Стрічали світанок - незабутню мить.
Я писав би вірші про кохання й горе,
А не про холодну і нещадну смерть
Ми б лежали поряд і дивились фільми,
Накривало б щастя, а не кулі й град.
Я б тримав за руки, дарував обійми,
Я тримав би квіти, а не автомат.
Гриміли б колонки десь на фестивалі,
Де щасливий натовп слухає пісні,
А не гул снарядів, тут, у чистім полі,
Під гарячим сонцем, де орди росні.
І, окрім розривів, тут жодного звуку,
Тільки силу й мужність стиснув в кулаці.
Я стояв би поряд і тримав за руку,
Я б дивився в очі, а не у приціл.
Я б ходив до тебе, дарував букети.
Ті ромашки білі зараз лиш міраж...
Не ховав би серце за бронежилетом,
На стискав би душу глибоко в бліндаж.
Я забув вже сміх твій, твою ніжну вроду.
Тут навколо мене лиш густа пітьма.
Ми би пережили будь-яку негоду,
Ми були би разом, якби не війна.
31.07.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2022
Був бій. Над ним ще досі ллє гроза.
Не ясно, грім чи вибухи лунають.
І не одна покотиться сльоза,
І хтось не вернеться, кого чекають.
Палає поле, плавиться броня
І блискавиця розриває хмари.
Полює смерть за кожним з нас щодня,
Для неї ми - лише німі примари.
Тут кулі ловлять тільки на живця,
Хоч ті самі знаходять свої цілі,
Де б'ються й розбиваються серця,
Де кожен потенційно на прицілі.
Лунає подзвін і свічки горять
За тими, в кого рації мовчать.
26.07.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2022
Що шепочуть дерева в ранковій імлі,
Розмовляючи тихо із вітром холодним?
Яку мудрість ховають на їхній корі
Древні руни, що нам не відомі сьогодні?
Що приховує в собі цей древній праліс?
Він стоїть, а повз нього минають століття.
І корінням навіки у землю цю вріс,
І не було їм кращого місця на світі.
Над дрімаючим лісом літають круки,
Їхні крики скрізь чути від ранку до ночі,
Тільки ліс розуміє, що кажуть вони,
І у відповідь їм він щось тихо шепоче.
Там смереки сягають до хмар висоти,
А між ними до сонця так тягнуться трави -
Їм набридло у затінку вічно рости,
Надто довго внизу між корінням дрімали.
І благають, і просять хоч промінь тепла,
А дерева їх вгору ніяк не пускають.
Вузька стежка травою давно заросла,
Куди вела вона вже ніхто не згадає.
Там дуби пам'ятають, як чули колись
Брязкіт шабель і постріли крісів довкола,
Замовляння мольфарів, що кров'ю клялись,
Коли скрізь все імла застеляла ранкова.
Та останній мольфар не схилив голови,
І рахують дерева останні хвилини,
Бо на капищах предків постали церкви,
А вони всі підуть на хрести й домовини.
Там ридає верба, сльози ллє без кінця,
Її діток на дрова взяли й порубали...
Чи залишились ще хоча б десь ті місця
Де ніколи людини нога не ступала?
А дерева не сплять, все чекають чогось,
Тіні предків далеких витають між ними.
Споминають як було колись, як жилось,
Коли пагони їх ще були молодими.
Від тоді проминули вже сотні ночей,
Та ще вкриє роса павутиння серпанок,
І у відблиску вовчих янтарних очей
Запалає далеко за лісом світанок.
Та нічого вже більше не скажуть вони,
Наче мертві, стоять у зеленій сутані.
Не почуємо більше ми їх голоси,
Лиш дерева мовчать у ранковім тумані.
26.07.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2022
Ми там, де все в крові і у вогні,
Де доля не дає нікому другий шанс.
Важливе тільки те, що ми живі,
А цінності буденні втратили свій сенс.
Ми там, де все життю наперекір,
Де зарево яскраве розірвало ніч,
Де терикони замість рідних гір,
Де замість лісу ‐ степ і поле навсібіч.
Немає страху і немає сліз,
Немає грішників, немає і святих.
Бронежилет до тіла вже приріс
І автомат не вирвати із рук міцних.
Навчився розрізняти звук гармат,
Приліт ракет в околицях найближчих сіл.
Мій дім - траншея, спальник, каремат.
Мій світ обмежується поглядом в приціл.
Байдужий погляд вгору, в висоту,
Де трасера у небі залишають слід.
Вони вже зруйнували всю красу
І хочуть дальше руйнувати цілий світ.
10.07.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2022
Скільки всього змінила війна,
Скільки посмішок склала в гримасу.
Непомітно минула весна,
Кудись зникло в нас відчуття часу.
Тут в траншеї для всіх час закляк
І ніхто не бажає вмирати.
Не хотіли війни аж ніяк -
Доля змусила зброю підняти.
Скільки всього змінила війна,
На скількох з нас вона повпливала.
Не жаліє нікого вона:
Ні дитини, ані генерала.
І від неї не можна втекти,
Заховатись кудись, мов від зливи.
Тут є тільки вона, і є ти.
Інше зникло - все те, чим ми жили.
Скільки всього змінила війна,
Скільки душ вже забрала до себе.
Під вогнем атеїстів нема,
Та ніхто не бажає до неба.
З дому нас вже ніхто не зжене,
Ми до нього так міцно пришиті.
Якщо кожен за волю помре,
Хто залишиться тут вільним жити?
Скільки всього змінила війна,
Показала хто ким є насправді,
Що у кожного з нас є ціна,
Скільки грошей життя наші варті.
Хто торгує, краде, продає,
Хто для власної вигоди радо
Свій народ, побратимів здає,
Хто готовий піти і на зраду.
Скільки всього змінила війна,
А ми в ній - корабель під час шторму...
Як набрила холодна пітьма,
Як же хочеться зняти цю форму.
Вдати вигляд, що це - тільки сон,
Що можливо прокинутись вдома,
Там де рідні мої б'ють чолом
В молитвах, на колінах крізь втому.
Скільки всього змінила війна,
Сліз і горя принесла не мало,
Тільки нас не зламала вона -
У вогні своїм загартувала.
Поки вистачить зброї і куль,
Поки квітне червона калина -
В нас все буде 4.5.0.
І все буде моя Україна.
10.06.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2022
В тихим полі розмовляє вітер із травою,
Їхній шепіт на світанку - мов відлуння бою.
Лиш стоять кургани тихі, стоять у зажурі,
Споминають про події і часи минулі.
Споминають, як колись тут гармати ревіли,
Як топтали коні землю, як шаблі дзвеніли,
Як горіло все навколо, кричало від болю,
Як колись тут, в цьому полі, боролись за волю.
З того часу вже минуло не одне століття,
Всі забули, мов не було, ті страшні жахіття.
Вже давно ніхто пшеницю й жито не збирає,
А вітряк, самотній в полі, більше не літає.
Заросло все бур'янами, волошками й маком,
Млин погнив, зламались крила, покрилися прахом.
Залишається старому мріяти й хотіти,
Щоб наввипередки з вітром, вгору полетіти.
Так стояв багато років, про нього забули,
Весь в думках, солодких мріях, спогадах минулих.
У щілинах сухих балок птахи гнізда звили.
Час минав. Аж коли раптом у дзвони забили.
Заревіли скрізь гармати, тишу розірвали,
Знову ці лихі снаряди поле розорали.
Почали з усіх околиць постріли лунати,
Посадили в землю кулі, хто їх буде жати?
А вітряк стояв і слухав. Якби міг - заплакав.
Скрізь вогонь, земля палає, зайнялися злаки...
А коли все закінчилось, затихло навколо -
Млин старий, крилом махнувши, звалився додолу.
09.06.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950048
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2022
Парк. Краса. Дерева. Квіти.
Літо. Спека. Я і ти.
Сонце. Небо. Хмари. Вітер.
Листя. Шелест. Спів. Пташки.
Кава. Тістечко. Рахунок.
Затінок. Кав'ярня. Ми.
Дотик. Погляд. Поцілунок.
Камінь. Озеро. Круги.
Лавочка. Обійми. Двоє.
Очі. Океан. Світи.
Тиша. Свіжість. Запах. Хвоя.
Погляд. Ніжність. Я і ти.
04.06.22.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949652
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2022
Ти сьогодні мені знову снилась,
Там були ми удвох. Тільки ми.
В небі сонце невпинно котилось,
А в снігу білі квіти цвіли.
Ми тримались з тобою за руки,
Йшли по чистій прозорій воді,
Звідкись здалеку лилися звуки -
То русалки співали тобі.
Там, у сні, ти мене обіймала,
Про кохання казала слова,
А земля скрізь, немов би дрімала,
І тремтіла, неначе жива.
Я дивився в твої ясні очі -
В них весна, в них ромашки цвітуть,
І трава щось тихенько шепоче,
Вверх корінням дерева ростуть...
На годиннику стрілки крутились -
До світанку ще кілька хвилин.
Ти сьогодні мені знову снилась,
А прокинувся знову один.
02.06.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2022
"Повернися живим, я благаю,
Тебе вдома невпинно чекають,
Ти все зможеш, я вірю, я знаю,
А все інше - то тільки слова!" -
Так вона на прощання сказала,
Підійшла, притулилась, обняла
І в уста ніжно поцілувала...
По щоці покотилась сльоза.
Він пішов, бо не знав, як так жити,
Рідну землю невинну ділити
З тим, хто хоче все знищити, вбити,
Хто несе тільки смерть без прикрас.
Бо не міг він заснути ночами -
Голова вся забита думками:
Як так можна знущатись над нами,
Звинувачуючи в цьому нас?
Чи прийти до країни чужої,
Воювати в нерівнім двобої -
Щоб стріляти у тих, хто без зброї
І вбивати невинних дітей?
"Я вернуся" - сказав він до неї -
"Я покину прокляті траншеї,
А в руках будуть білі лілеї,
Лиш чекай переможних вістей"
02.06.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949407
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2022
Коли закінчиться війна,
Підніме смерть своє забрало,
Лише тоді прийде весна,
Яку в нас нагло відібрали.
Коли закінчаться бої,
Заглохнуть танки й БТРи,
Тоді розквітне на землі
Яскравий цвіт нової ери.
Коли розвіється весь дим,
Замовкне ця бридка сирена,
А я повернуся живим
У рідний дім, у світ буденний.
Тоді всі вийдуть з укриття,
Побачать знову в небі сонце,
І завирує скрізь життя,
Де зараз смерть на кожнім кроці.
Де скрізь все окропила кров,
Де землю розорали стрільна
І морок, що до нас прийшов,
Освітить наша воля спільна.
А десь там друзі і батьки
Чекають вдома як героя.
Лише про них усі думки,
Любов - це найсильніша зброя.
Життя - натягнута струна -
У кого рветься, в когось грає...
Коли закінчиться війна
Я повернусь! Я обіцяю!
24.05.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2022
Мамо, чому скрізь зелена трава?
Чому небо синього кольору?
Мамо, чому в школі вся дітвора
Мене обзиває потворою?
Мамо, а як ми з'явились на світ?
Що змушує Сонце світитися?
Мамо, чому так багато сиріт,
Куди це батьки їх поділися?
Мамо, а що таке щастя й любов?
А скоро сестричка народиться?
Мамо, куди наш собака пішов,
Чому більше він не повернеться?
Мамо, чому, як мене не було,
Мій тато пішов був до армії?
Мамо, чому я побачу його
Тепер тільки на фотографії?
Мамо, чому ти буваєш сумна,
Чому ти шепочеш в півголосу?
Мамо, а правда, що буде війна
І я вже ніколи не виросту?..
10.05.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2022
Немає слів і в серці лютий щем,
Міста накрило Градом і дощем.
Снарядами земля вся вкрита -
Їм досі небо не закрите.
Без стуку, серед ночі в будний день
Мирних людей обрали за мішень
І двері вибили ногою
З своєю "братською любов'ю".
Непрохані, вони прийшли в мій дім,
Принесли смерть, страждання й біль усім,
В дітей дитинство відібрали,
І всіх у сховища загнали.
Сказали, що країни в нас нема,
Шо нас тепер врятує лиш війна...
Нам вже ніколи не забути,
Як лютий виявився лютим.
Прийшла весна - не чути спів птахів,
Лиш гул військових літаків.
На вулицях тепер нікого -
Реве повітряна тривога.
Немає слів. Немає навіть сліз,
Лиш ми і ворог, що до нас приліз,
Є тільки смерть і кров пролита,
А хочеться одного - жити.
Прийшла до нас ворожа рать -
Тепер у полі всі лежать,
Земля не хоче їх приймати,
Тих "визволителів" проклятих.
Бо зрозуміли в час цей непростий
Хто серед нас є свій, а хто чужий,
Тож об'єднавшися всі разом,
Поборемо ми ту заразу.
Ми разом можемо здолати все,
Всіх тих, хто біль і смерть несе.
У нас немає більше страху -
Російський корабель, йди на#&%.
19.04.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2022
Сьогодні зранку сонце не зійшло.
Вночі у нього влучила ракета.
Ударна хвиля світ весь обійшла,
Зосталась в темряві ціла планета.
Сьогодні зранку запалало все.
Горіли зорі, падали на землю.
До вечора їх вітер рознесе
По всій країні. І залиє кров'ю.
Сьогодні зранку спокій зовсім зник.
Покрили землю зморшками окопи.
І смерть крокує, і лунає крик,
І постріли в околиці Європи.
25.02.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2022
Згадай, як ми були у двох
Під зоряним холодним небом,
Тоді це був лише пролог
І поспішати нам не треба.
Згадай, як з дому ми втекли,
Бо там для нас занадто тісно,
І цілу ніч блукали ми
По вулицях чужого міста.
Як ми стояли під дощем
Не припиняючи радіти,
Я вкрив тебе своїм плащем
І обійняв, щоби зігріти.
А дощ мов пролітав повз нас,
Ми розчинилися у зливі -
Так непомітно плинув час
І ми були такі щасливі.
В кварталах, сповнених людьми,
Минали неймовірні миті,
Та залишились тільки ми -
Останні люди в цілім світі.
А пам'ятаєш, кожна мить
Здавалась довшою за вічність,
Коли навколо місто спить,
А ми для нього - сон трагічний...
І зараз я стою один
Під зоряним холодним небом,
Розвіялась ти наче дим,
Та всі думки лише про тебе.
21.02.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2022
В наш час не зосталось романтики,
Ніхто не дарує вже квіти.
Розівране серце на клаптики
Куди заховати, подіти?
А ті поцілунки, їх безлічі,
Розбиті серця, наче склянки,
Гарячі обійми при зустрічі,
Солодки слова й обіцянки?
В наш час не потрібна поезія,
Ніхто не читає вже вірші -
Це все тільки фальш, лиш ілюзія,
Без них будуть всі щасливіші.
І хоч ми не станемо бідними,
Без них все ж нічого не варті.
Ніхто не співає під вікнами,
Дощ змив всі слова на асфальті.
В наш час все це стало непотребом,
Те, що від душі до нас лине,
Згоріло, розвіялось попелом
І скоро вже зовсім остине.
А я серед тисячі поглядів
Шукаю лиш твій, тільки марно.
Вже надто втомився від спогадів,
В яких завжди холодно й хмарно.
Кує черстве серце зозулею,
Рахує роки й каже: досить
Стояти у черзі за кулею,
Коли ніхто цього не просить.
Та вже остаточно зневірившись
Я фатум готовий прийняти -
Чи випити чай, чи повіситись,
Чи просто тебе обійняти?..
З тобою були дуже схожими -
Ми щастя безмежне шукали,
А стали лише перехожими,
Які на шляху заблукали.
05.01.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2022
Ніч. Тиша простягає свої руки,
Лиш іноді, десь за вікном, на тлі,
Доносяться машин самотніх звуки
І світло пролітає на стіні.
Через дорогу там бетонні вежі
Зливаються у чорному безмежжі,
В квартирах вже погасли всі вогні,
Залишилися зорі й ліхтарі.
Дощить. Людей на вулиці немає,
Поглинула все темрява й мовчить,
Холодне місто у задумі спить,
Осінній вітер листя обриває.
Та тишу не порушує нічну,
Нікого не розбудить він од сну.
27.09.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2021
Як так сталось, що літо скінчилось,
Що минула гаряча пора?
Жовте листя сухе розлетілось
Сторінками із календаря.
За вікном і в душі знову осінь,
Знову небо ридає дощем
І з речами стоять не порозі
Сум і холод під мокрим плащем.
Просинаються зорі пророчі,
День короткий згорає до тла,
Стали зовсім холодними ночі,
А так хочеться світла й тепла.
В незнайомих очах перехожих
Помічаєм тривоги чужі,
Сіре небо і хмари в калюжах,
Жовте листя і біль на душі.
Все минає: і холод, і спека,
Сліпе щастя в найменших речах.
В нікуди відлітають лелеки
І вогонь, що палає в очах.
Так завжди. Не потрібні нікому.
Сліз не бачить ніхто під дощем.
Тільки в серці, ще досі живому,
Залишається туга і щем.
Наше літо нам тільки наснилось,
І як ми, в теплих променях дня,
Жовте листя сухе розлетілось
Сторінками із календаря.
26.09.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2021
Ти наче янгол в місячному сяйві,
Увінчана зірками в небесах.
Словами не опишеш, вони зайві,
Яскравий образ, що приходить в снах.
Я ніжно, наче вперше, доторкаюсь
Тремтячими руками твоїх рук.
Ех, ти, можливо, думаєш - я граюсь?
Без тебе серце припиняє стук...
Едемський сад пророкували мрії.
Колись, здається, я ще вірив в них,
Окрилених, гарячих і святих.
Хоча тепер нічого вже не гріє...
Але не треба більше зайвих слів -
Юність для подвигів і почуттів.
22.09.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2021
День минув, як минають всі дні,
Я його змарнував, як всі інші,
Скоротав у німій самоті
І нікого немає вже більше.
День минув, як минають всі дні,
Як минають роки, наче миті,
Як згорає життя у вогні
Тих надій, що позаду забуті.
Полетіло і літо за мить,
Все ж бо рано чи пізно минає.
Тихий вечір у грудях щемить
І тебе також поряд немає.
Колись вірші для тебе писав,
Мріяв тільки, щоб бути з тобою.
Так багато не того сказав,
Так багато, про що я жалкую.
А тепер все навколо не те,
Ми з тобою немов малі діти.
Якби ж ти зрозуміла мене...
Ти ж не хочеш мене розуміти.
Течія нас в нікуди несе,
Я запалюю, ти вічно гасиш.
Якби ж ти тільки знала про все,
Скільки болі для мене приносиш.
Хоч і сам не святий, визнаю,
Помилявся не раз, бачить небо,
Тільки б жила ти мов у раю,
Я останнє віддав би для тебе.
Я би все, те що маю, забув,
Закопав у глибоку могилу,
Тільки б голос твій вічно я чув,
Бачив посмішку, світлу і щиру.
Я би душу продав на віки,
На край світу би вирушив в мандри,
Тільки б ніжно торкатись руки
І цих вуст, мов пелюсток троянди.
Але це все лиш сон уві сні,
Тільки марево, мов у тумані.
В нас немає майбутнього, ні.
Розчинились надії останні.
Колись вірші для тебе писав -
Прокладав я до серця стежинки,
Стільки слів про кохання сказав,
А важливі були тільки вчинки.
01.09.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2021
Відкрий вікно, відчуй як пахне вечір.
Повітря стало димом сигарет,
А в голові вирують дивні речі
І досі недоступний абонент.
Десь за дощем сховалася надія,
Але для мене стала вже чужа.
У плямах від вина порожні мрії
І холодом просякнута душа.
Я стільки часу тільки щастям марив...
Були би крила, я би їх розправив
І вийшов у відчинене вікно.
Кохання - це лиш біль та божевілля;
Жінки - вони мов те саме вино -
Так добре пити, та важке похмілля.
15.08.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2021
За вікном пролітають міста,
Серце потягом б'ється у грудях,
Своє щастя, можливо десь там,
Відшукаю в дорогах і людях.
Нас чекають далекі шляхи,
Невідомі й незвідані далі,
Зустрічають вокзали й порти,
Тихі гори й гучні фестивалі.
Є місця ще у світі, це факт,
Де без грошей нас можуть любити,
Де серця резонують у такт,
І ніхто не диктує як жити.
Десь за обрієм і за дощем,
Де земля зустрічається з небом,
Ти відчуєш підтримки плече
І лиш там ти повіриш у себе.
Коли тільки потрапиш в цей вир,
Не захочеться вже повертатись
В сумні хащі панельних квартир,
Де нічому новому не статись.
Тільки хочеш дивитись на те,
Як у небо здіймається ватра.
Хоч сьогодні вже скоро мине -
Я очікую кращого завтра.
Наперед не вивчаю маршрут,
Не потрібно нам компаса й карти,
Ми живемо тепер і лиш тут -
Тож, можливо, життя чогось варте?..
Краще цього нічого нема,
Серце в далі відправитись прагне.
Моя радість - дорога пряма,
Моє щастя вокзалами пахне.
05.08.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921457
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2021
Сірі вулиці барвами сяють
Із вікон та порожніх вітрин,
В світле завтра цей день проводжають
Нескінченним потоком машин.
Ясні зорі напевно поснули,
Їх не видно в тіні ліхтарів,
Появитися в небі забули,
Заховалися в мареві снів.
Лиш доносяться з вулиці звуки,
Де бензинові плями і бруд,
Чорних велетнів тягнуться руки,
Сяють очі бетонних споруд.
І так мало повітря в цих стінах,
Недостатньо тепла і життя...
Люди скрізь, на розбитих колінах,
Викидають любов на сміття.
А яка не остила - зів'яне,
Виставляють, мов ціль, її в тир.
Тихо полум'я ніжності тане
В цьому шумі холодних квартир.
Я від себе втікав, та не здався,
Загубив тільки долю свою.
Так багато разів обпікався,
Що почав уникати вогню.
Я так довго в безодню дивився,
Де немає нічого, пітьма.
Не помітив лиш як помилився -
Стала в мене дивитись вона.
Сірі вулиці барвами сяють,
Нескінченним потоком машин
В світле завтра цей день проводжають
І далеко за рогом зникають,
А я тут залишаюсь. Один.
10.05.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913455
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2021
Не знаємо ніколи ми,
Коли прощаємось востаннє,
Коли закінчуються сни
І настає життя реальне.
Коли залишимось самі,
І ніжність серце вже покине,
Прокинемося у пітьмі
Й душа у небуття полине.
Хай скільки часу не пройде,
А я все буду пам'ятати
Те щастя, що вже не прийде,
Слова, які не встиг сказати.
У голові ще грає хміль,
А в серці холод, сніг і крига...
Кохання нам віщує біль,
Коханню місце тільки в книгах.
В житті все має свій фінал -
Скінчиться дощ і сніг розтане,
Черговий випитий бокал
Колись також останнім стане.
Як ніч - закінчуються сни,
Як день - минає і кохання.
Не знаємо ніколи ми,
Коли прощаємось востаннє.
04.05.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2021
Так холодно. Надворі заметіль
Дерева вкрила білим покривалом.
Метає вітер снігом звідусіль -
Зима всміхається страшним оскалом.
І на землі, немов в країні снів,
Такий весь недоторканий і чистий,
Лежить, виблискує цей перший сніг,
Біленький, наче з перлами намисто.
Йдуть перехожі контуром доріг,
Відбитки своїх кроків залишають,
Та хуртовина засипає їх,
І всі сліди вже через мить зникають.
Стою. Не думає вже голова.
Я тягнусь в небо, щоб зірвати зірку...
Лунають з телефона ті слова,
Та від солодких слів буває гірко.
І спогадами вкритий небосхил,
Мов сніг кружляють, падають під ноги.
Тебе згадати вже немає сил,
Тебе забути вже не маю змоги.
І в тебе вже, мабуть, життя нове,
Мене ніколи більше не побачиш,
Та все ж надія у мені живе,
Що ти мені колись усе пробачиш.
З тобою я завжди мов птах літав,
З тобою був без алкоголю п'яний,
Я за тобою біг, але не знав,
Що все таки впаду колись в цю яму.
Я настраждався. Я перегорів.
Хоч і тобі завдав не мало болю.
Я так багато чого зрозумів,
Та не зумів залишитись з тобою.
Вже зранку сніг цей танути почне,
Все, що ховалося під ним, покаже.
І щастя неймовірне, не земне,
Яке, здавалося, пройти не може.
Найкраще все минуло так давно,
Та досі ще лунає ніжним сміхом.
Перетворились спогади в багно,
Яке було ще вчора першим снігом.
06.02.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903850
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2021
Шкода, що ти була не сном,
Що не забулась на світанку.
Думки у голові вверх дном,
Про тебе лиш, без перестанку.
В руках мов птаха тріпотіла,
Шкода, що ти була не сном.
Прийшла зима, ти полетіла,
Змахнувши лагідним крилом.
Немає сонця за вікном,
Як світла і тепла між нами.
Шкода, що ти була не сном,
Бо закохався до нестями.
Так непомітно все змінилось
І зараз я один з вином.
Та краще б ти лише наснилась...
Шкода, що ти була не сном.
16.01.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901513
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2021
Немає морозу і снігу, лиш дощ,
Що так зіпсував атмосферу зимову.
Видніють у темряві вулиць і площ
Пейзажі, немов на полотнах Грімшоу.
Надворі йдуть люди, та їм все одно,
У кожному з них теж бурхлять свої війни.
Немає з ким пити те кляте вино,
Нема з ким ділити слова і обійми.
Так порожньо. Дощ скрізь вирує, шумить,
Гілками дерев тихий вітер хитає,
А небо вгорі наглядає й мовчить,
За сірими хмарами місяць ховає.
Вся радість пропала із світлом машин,
Які в далині повертають за рогом.
Так сумно, немає для щастя причин
І, мабуть, в мені не зосталось нічого...
Самотність давно передала привіт,
Слідкує за мною на кожному кроці.
Здається, що всі, хто навколо, весь світ,
Мене залишив у минулому році.
10.01.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900885
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2021
Як можна казати, що книга погана,
Ще не прочитавши її до кінця?
І хоч обкладинка не є бездоганна,
За нею ховається мудрість творця.
Так само з людьми. Хоч які ми всі різні,
Та схожі настільки, огидно стає,
Зв'язали за руки нас нитки наскрізні,
Хто вирватись хоче, той тільки вдає.
І кожен з нас зовні - тверда палітурка,
Всередині - ніжний, тоненький папір
З думками письменника чи драматурга,
Що світу розкритись не зміг до сих пір.
Старіють ці книги, сторінки прогнили,
Ніхто не бере їх ні вдень, ні вночі.
Вже ледве видніють протерті чорнила,
Та досі чекають своїх читачів.
Лежать на полицях і пил припадає,
Не знають навіщо пішли колись в друк,
Не всі з них прекрасні, та часом буває,
Як вибрав одну, то не випустиш з рук.
Розкрив, пролистав, закохався миттєво,
І кожна сторінка мов рідна тепер.
Нехай є помилки, та це не суттєво,
В уяві прокинуться риси химер.
Тонкі сторінки тихий вітер розвіє,
Їх запах знайомий торкнеться душі,
І серце, і груди наповнить, зігріє,
Слова в пам'ять вріжуться, наче ножі.
Із нею не будеш до ранку ти спати,
Аж поки не з'явиться сонце в вікні.
Так хочеться залпом цілу прочитати,
Щоб знов розгорнути спочатку її.
28.12.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899584
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2020
Вона вже не ладить з собою,
Скрізь дим, та як важко в нім дихати,
Платівки, одна за одною,
Й слова, що втомилася слухати.
І як дальше можна так жити?
Руйнації їй вже не стримати...
За все необхідно платити,
Ніщо просто так не отримати.
Шукала розраду в стакані,
Знайшла, та сама загубилася.
Всі друзі її вічно п'яні -
Давно вона з ними змирилася.
Набридло їй це божевілля,
І біль все ніяк не спиняється.
Щодня знову мучить похмілля,
Нічого ж вночі не міняється.
Так хочеться щастя сліпого,
Міцного кохання і вірності,
А поруч немає нікого,
Лише відчуття непотрібності.
В своїх почуттях стерла межі,
Забила ненавистю голову,
Та навіть із ним, без одежі,
У ліжку самотньо і холодно.
Вже в серці і місця живого
Немає, змиралися з раною,
Їй хочеться тільки одного -
Кохати і бути коханою.
26.12.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899316
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2020
Смерть - наче сон, лише без кольорів,
Без ніжних барвів сновидінь серпанку,
Немає в ньому квітів і садів,
Зірок вночі і сонця на світанку.
Лиш темрява, суцільна і німа,
За нею світ сховався потойбічний.
Прокинутись потреби вже нема...
Смерть - наче сон. Холодний. Тихий. Вічний.
Немає в ньому жодних голосів,
Вмикаю тишу я на повну гучність.
Не лине більше музика і спів,
А тільки відгомін останніх слів
Лунатиме для мене цілу вічність,
А разом з ним - слова, що не сказав,
І спогади про те, чого не було,
Питання, де я відповідь не знав,
Ті почуття, які в собі сховав,
Кохання, що так швидко промайнуло.
Час доведе колись все до ладу,
І кожного з нас ще розсудить фатум.
Потрібно встигнути, коли піду,
Та раптом до Харона в Стікс впаду,
Залишити по собі мій постскриптум.
А поки в порожнечу я кричу...
Мені не можна світ цей покидати,
Ще стільки всього маю я сказати,
Та поки слів немає - помовчу.
15.11.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2020
Дощ тихо землю вкриває,
Наскрізь змочив перехожих,
Ледве помітні лишає
Плями - веселки в калюжах.
Листя в повітрі вирує,
Тихо хрустить під ногами,
Осінь дерева фарбує
В колір вогненної гами.
Тільки нічого не видно,
Темрява скрізь опустилась.
Мабуть вже сонцю набридло
З ранку до ночі світитись...
Всі кольори помарніли,
Ніч тепер править над світом,
Барви яскраві згоріли
Разом з далеким тим літом.
Місяць - півколо на небі -
Наче сховався за хмари.
В світлі немає потреби,
Гаснуть за вікнами фари.
Ходять скрізь постаті сірі -
Міцно стискаю долоні,
Мертве тепло по шкірі
Болем пульсує у скроні.
Вулиця мороком вкрита,
Світяться зорі холодні,
Тягнеться, сном оповита,
Ніч у самотньому жовтні.
26.10.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2020
Ти для мене зіграй на гітарі,
Рви натягнуті струни душі.
Наливай, щоб забув я в угарі
Ту, з якою тепер ми чужі.
Не хотів я, щоб все це так сталось,
Щоб не милим для себе я був,
Та нічого вже більш не зосталось,
Надто пізно усе я збагнув.
Я не думав, що буде так важко
Коротати в самотності дні,
Засинати в холодному ліжку
Без гарячих обіймів її.
Буде боляче в очі дивитись,
Що мов пара глибоких озер.
Так приємно в них було топитись,
Та поглянути страшно тепер.
Від гітари доносяться звуки,
А холодні, неначе в мерця,
І покручені тремором руки
Розбивають бокали й серця.
Хай, можливо, я їй не потрібний
І кохає вона не мене...
Я шукав з нею щастя, наївний,
А натомість згубив в ній себе.
На душі тепер біль і страждання,
В серці холодно, злива і грім.
Не отримав від неї кохання,
Тільки стала натхненням моїм.
Перестав би я вірші писати,
Лиш забути це все чимскоріш.
Та я впевнено можу сказати:
Це останній про неї мій вірш.
Ти, мій друже, не припиняй грати,
Хай звук ллється в відлунні цих стін,
Я ж продовжую палко кохати,
І не прошу нічого взамін.
18.09.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2020
Так мало в світі залишилось тих,
Хто у мистецтві бачить щось прекрасне,
А серед них ще менше є таких,
Які навчилися творити власне.
В них навствіж в світ відчинене вікно,
Що від душі - вважають геніальним.
Для себе вже поставили давно
Духовне вище над матеріальним.
Мистецтво - це для них мов сенс життя,
Їм ноти замінили рідну мову -
Хто у відтінках бачить почуття,
В рядках хто відчуває силу слова.
Що створене людьми і для людей
У вихорі натхнення і емоцій -
Чи є щось важливіше цих речей?
Яскравим все стає на кожнім кроці.
Не кожен може зрозуміти нас,
Буває, часом, проти нас все людство.
Невігластво порожніх сірих мас...
Мистецтво без протесту - не мистецтво.
Якщо їх всіх докупи, людства цвіт,
Зібрати разом, взяти й об'єднати -
Вони спроможні поміняти світ,
Або його дощенту зруйнувати.
09.08.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885505
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2020
У джунглях міста я не відчуваю волі,
Дитячі мрії розчинилися старі,
Як в світлі ліхтарів погасли ясні зорі,
Зосталась лиш безодня чорна там вгорі.
Мені так хочеться втікти кудись подальше,
Хоча б на мить побути ближче до зірок.
В них, на відміну від людей, немає фальші,
Не допускають непоправних помилок.
Набридли за вікном машин стрімкі потоки,
Холодні вулиці, що вічно уві сні.
Лунають у швидкому темпі тихі кроки,
А вечорами п'яні крики і пісні.
Поїду звідси, а куди і з ким - дрібниці,
Без компасу за вільним вітром навздогін.
Чи потягом, чи автостопом - без різниці.
Подалі від обшарпананих бетонних стін!
Здається, тут мені немає більше місця,
Колись давним-давно я загубив себе
На вулицях такого, вже немов чужого міста,
Яке ніяк не хоче прийняти мене.
Я поховав свої наздійснені всі мрії,
Із сонця заходом палають ті вогнем.
На краще завтра не залишилось надії,
Зосталася в минулому з вчорашнім днем.
І та, котру кохав, з ким був немов в Едемі,
Лиш розтопилася сльозою на щоці -
Найяскравіша зірка у моєму небі
Тепер для іншого вже світиться вночі.
Пішла, по собі залишила серце в ранах,
Гарячий слід, котрий ще досі не остив.
Закарбувались щастя спогади у шрамах,
За них я кров'ю так багато заплатив.
Тому мене нічого більше не тримає,
Навколо все тепер мені таке чуже.
Втечу кудись туди, куди ще й сам не знаю,
І більше вже ніхто ніколи не знайде.
21.07.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883474
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2020
Холодний місяць світиться вгорі,
Накрила мертва тиша все навколо,
Лежить пергамент білий на столі,
А я сиджу і дивлюся на нього.
Безмежна кількість в голові думок,
Та вибрати лише одну так важко...
Перо в руці, а на столі листок
І поряд вже напівпорожня пляшка.
Так темно й загадково за вікном,
Навколо спить все, морком покрите,
А небо десь за чорним полотном,
Що зорями, мов голками пробите.
Десь там собачий гавкіт в далині
Лунає і ніяк не вгомониться,
Горить самотнє світло у вікні,
За ним сьогодні теж комусь не спиться.
В полоні тих нав'язливих думок
Так сумно, наче місяцю на небі,
Одному серед безлічі зірок,
Що світять, та не гріють при потребі.
Я виглядаю з моря відчуттів
Натхнення мого золоте вітрило,
Та якось все не вистачає слів,
І струни на гітарі вкрились пилом.
Немає. Не прийшло - то створю сам.
Ковток вина спроможний все змінити,
Він здійснює незнані чудеса,
Коли мені так хочеться творити.
Холодний місяць світиться вгорі,
Лиш мертва тиша за вікном навпроти,
Думок безмежна кількість в голові,
Поезія в устах, на пальцях ноти.
12.07.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2020
Немає більше жодних відчуттів,
Наступний кожен крок завчасно хибний -
Ти ангел, що застряг між двох світів,
Та в жодному нікому не потрібний.
Хай не залишив ти по собі слід
І тільки вітер у кишенях свище,
Не встиг змінити самотужки світ -
Ти підіймайся вгору, вище й вище.
Згори так добре видно всіх людей,
І ти стоїш, мов на вершині світу...
Достатньо. Витри сльози із очей.
Один лиш крок спроможний все змінити.
Немає більше страху висоти,
Розкрий вже власні крила і лети.
01.07 20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881348
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2020
Від неминучості геть подуріли люди,
Давно все вирішено, тільки плине час,
А ми за ним повільно линемо в нікуди,
Ніхто не знає, що чекає далі нас.
Що буде завтра? Може треба поспішити,
Щоб залишився слід, а не лише скелет?
Не знаю скільки ще мені зосталось жити,
Тому сьогодні я прощаюсь наперед.
Життя складається лише з дрібних моментів,
Що з сонця заходом згорають у вогні,
І дні мов пазл, лиш щодня з нових фрагментів,
Обставини і люди теж щодня нові.
Ми долі вибрики злі бачимо наочно,
Вона єхидно посміхається в лице.
Життя нікого не жаліє, знаю точно -
Ні тих, що жебрають, ні тих, що мають все.
На краще місце лиш для себе кожен мітить,
Та хоч до чогось когось з нас це привело?
Там в небі високо яскраве сонце світить -
Не пропускають стіни світло і тепло.
Мені ж, часом, так сильно їх не вистачає...
Осипався з дерев на землю білий цвіт,
Мов сніг, що на початку літа все вкриває.
Крізь призму пляшки дивлюся на дивний світ.
Можливо фатум це, невідворотна доля,
Така в всіх схожа, та у кожного своя -
Цінує щастя той, хто надивився горя,
Хто бачив смерть - дізнається ціну життя.
Хоч щось змінити можна лиш у мріях власних,
Та головне - не загубити в них себе,
В таких безмежних, кольорових і прекрасних
Мій ескапізм колись ще з розуму зведе.
Реальний світ же нам приносить лиш загрозу,
Тут кожен божеволіє як хоче сам,
Та половина з нас помруть від передозу,
Або зведуть рахунки із своїм життям.
А інші за життя схопилися рукою,
Зловили міцно і затиснули в кулак,
І йдуть з високо піднятою головою,
Щоб повноцінного життя відчути смак.
Показують усім, що все в них йде як треба,
Але всередині вони такі пусті,
Надіються, немов руками дістають до неба,
І вірять, наче досягли чогось самі.
Не всі з нас стануть тими, ким так хочуть бути -
Під себе неможливо поміняти світ,
Тож випивши тих нездійсненних мрій отруту,
Підуть з життя, не залишивши слід.
У кожного з нас є лише одна дорога,
Яку ми всі повинні за життя пройти,
І волею лиш невідомого нам бога,
Зла доля не дає звернути нікуди.
Не випадково став ходити й говорити,
І народився у мені колись поет.
Не знаю скільки ще тепер зосталось жити,
Тому сьогодні я прощаюсь наперед.
21.06.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880368
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2020
Багато з ким не треба й говорити,
З ким можна трохи часу провести,
А зранку тихо, щоб не розбудити,
Не запитавшись імені піти.
Багато тих, з ким можна просто жити
І не помітити як все життя,
Ще не почавшись, може пролетіти,
Цілком перетворитись на сміття.
З такими можна бути й не кохати,
Коли не віриш ти її словам,
І хоч приємно з ними засинати,
Не хочеться прокинутися там.
І так щоразу, доки ти в азарті
Будуєш і підпалюєш мости...
Багато тих, які тебе не варті,
Коли не знаєш кого вартий ти.
В якийсь момент собі ти скажеш "досить" -
В житті твоєму з'явиться вона,
Яка взамін нічого не попросить,
Бо найрідніша. І така одна.
Лише її ловитимеш ти погляд,
Хотітимеш лише її без меж,
І прокидатися щоранку поряд,
І засинати тільки з нею теж.
Їй не потрібно дорогого шмаття,
Не треба їй ні гроші, ні авто,
Та перед тим, як зняти з неї плаття,
Навчися подавати їй пальто.
05.05.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874765
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2020
Повимирали села і міста,
На вулицях немає вже нікого,
А тільки тиша, страх і пустота,
Нічого не залишилось живого.
Всі люди поховались по хатах,
Живуть самі, в самотності вмирають,
Їм все навколо наганяє жах,
І як прожити ще хоч день не знають.
Виходять з дому мов на ешафот,
Тож ні душі від центру й до околиць,
Лиш миші, серед грязі й нечистот,
Самотньо бродять лабіринтом вулиць.
Господня Кара ці людські жнива,
Чи справа за чієюсь все ж рукою?..
Над світом скаче Вершниця Чума,
Трьох інших кличе слідом за собою.
На вулицях і міста, і села,
Повсюди свої справи Смерть зробила,
Лежать незахоронені тіла -
Весь світ немов одна братська могила.
Скосив цей мор вже тисячі життів,
Навколо порожньо і тільки видно
Пташині маски Чумних Лікарів,
Що дивляться ще в очі смерті гідно.
Одні лікуються, пускають кров,
Змінити щось не покдають спроби,
А інші, що за стінами церков,
Сприяють лиш поширенню хвороби.
Вони не вірять в лікарську брехню,
Та тліють погребальні попелища -
Немає інших ліків крім вогню,
А смертність з кожнім днем стає все вища.
В церквах сховалися живі мерці,
До неба погляд, руки розпростерті,
Стискають міцно хрестики в руці,
Звучить спів ангелів і стогін смерті.
17.04.20
Atra Mors - Чорна Смерть
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872416
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2020
Ну хіба не в дрібницях щастя,
Непомітних і зовсім малих -
Подивитися на зап'ястя,
І немає порізів на них?
Коли є ради кого жити,
Є бажання здійснити ще крок,
На невдачі свої забити
І прийняти життєвий урок.
Просто взяти тебе за руку,
Зажбурнути далеко весь гнів,
Та не видавши ані звуку,
Розуміти тебе і без слів.
Обійняти, сказати ніжно
Як кохаю тебе я без меж,
А у відповідь ти неспішно
Глянеш в очі і тихо: "Я теж".
Серед ночі не даш заснути -
Телефон я беру до руки,
В ньому завжди твій голос чути,
А не ті монотонні гудки.
Чи тонути із головою
В глибині твоїх ясних очей,
Коли ми лиш у двох з тобою
Довгі миті коротких ночей.
Нам так мало для щастя треба -
Перестати спішити за ним,
Лиш тоді усміхнеться небо
І життя здасться зовсім легким.
06.04.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871006
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.04.2020
Набридло чути вже від дорогих людей
Слова дешеві, сповнені лиш болю,
Не бачити нічого в глибині очей,
А на руці ніж знову пише кров'ю.
Вже від думок розколюється голова,
Не треба слів, порожніх обіцянок,
Мовчання часто каже більше ніж слова -
Заповнюю цю тишу дзвоном склянок.
Та все одно у темряві твій силует
Щоночі бачу, ходить коло мене,
Думки, мов не мої, складаються в сонет,
А ті рядки записую на вени.
Та слів не вистачить, щоб описати біль,
Коли вже ніж летить, а твоє серце - ціль.
31.03.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870065
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2020
Художник малював її портет,
Не першу ніч вкладав у нього душу,
Пляшки порожні й пачки сигарет
З ним коротали вічно мертву тишу.
Думки у голові переплелись,
Коли виводив очі, що на нього
Закохано дивилися колись,
А зараз в них не бачить він нічого.
Безмежна порожнеча в глибині,
В якій тонули мабуть сотні інших,
Та спогади не тонуть у вині,
Не гаснуть у обіймах перших ліпших.
Тремтячою рукою малював,
Бо добре знав до чого ті доводять,
Уста, які так палко цілував.
Тепер лише у снах вони приходять.
Її волосся - ніжний оксамит -
Виблискувало в місячному сяйві,
А запах в нього мов весняний цвіт...
Щоб описати це, слова тут зайві.
Із спогадів їх чітко переніс
Він лініями плавними на плечі,
Але чи є якийсь у цьому зміст?
Чому з ним відбуваються ці речі?
Вона для нього щастя і печаль,
Вона його загибель і натхнення,
А в серці викликає тільки жаль,
Її портрет - це щире одкровення.
Пергамент витримати може все,
Не знає він що добре, що погане,
Та за собою в вічність понесе
Ті спогади, як автора не стане...
Художник малював портрет її,
Не фарбою, а кров'ю на папері,
Коли ж завершив, склав він олівці
І вийшов у вікно, а не у двері...
26.03.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869432
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2020
Весна прийшла, дощем на землю впала,
Холодним вітром принесла тепло,
Природу, досі мертву, привітала,
Яскраве сонце в небі припекло.
Навколо все почало оживати,
Ще трохи і дерева розцвітуть,
Земля приміряє квітчасті шати,
Птахи свої пісні нам принесуть.
Тепло, яке недавно тільки снилось,
Прийшо, бо вже настав для нього час,
У перехожих посмішки з'явились,
Такі щасливі ходять попри нас.
А в тебе досі сльози на обличчі
І на душі ще не пройшла зима,
Порізи на руках такі пекучі -
Здається, що надії вже нема.
А може є, вона завжди десь поряд,
Та ми не помічаємо її,
Проходимо, відводячи свій погляд
Кудись у нікуди, немов сліпі.
Але змінитись може все раптово,
Лише поглянь, навколо озирнись
І просто, наче зовсім випадково,
Комусь із них щасливо усміхнись.
Візьми мене за руку, полетіли,
Високо так, у небо, до зірок,
Де крилами й птахи не тріпотіли...
Потрібно лиш зробити перший крок.
І холод той пройде, весна загляне,
Хоч скільки не ховайся під плащем,
Десь звідти, з неба, що у хмарах рваних,
Кохання ще накриє нас дощем.
15.03.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868124
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2020
Твоє ім’я у мене на устах,
З ним прокидаюся і засинаю,
Та хоч душа моя давно пуста,
Тебе впустив колись, тепер страждаю.
Коли то було? Стільки вже пройшло?
Ми поміняли свої ролі й маски.
За цей час сотні сигарет пішло,
Далеко не одна бутилка віскі.
Минуло стільки часу, не злічить,
А ти ж так не дізналася нічого.
Крім твого імені, що десь кричить,
В мені не залишилося святого.
Якщо так боляче, тоді чому
Тобі я не насмілився сказати?
Бо хоч би й бачила як я тону,
Мене ти не змогла би врятувати...
Тому для чого знати це тобі?
Нікому того зовсім не потрібно,
Не треба ні тобі, ані мені,
Хоч почуваюся так жалюгідно.
Але з тобою в серці дальше йду,
Не знаю я куди, та лиш надіюсь,
Що в інших порятунок віднайду,
Що з іншими без сонця ще зігріюсь.
Та все ніяк з думок не хочеш йти,
Ти наче сон, котрий щоночі сниться,
А виходу із нього не знайти...
Агов, можливо досить вже? Прокинься!
Встаю, тікаю з дому, йду кудись,
Блукаю серед вулиць і будівель,
А в голові кричиш ти: "Повернись!"
Не порятунок ти - лише загибель.
Усе як завжди, я такий дурак,
І знову наступаю на ті ж граблі.
Хто знає, може це не просто так?..
А поки роблю ті ж помилки далі.
Твоє ім’я у мене на устах,
З ним прокидаюся і засинаю,
Та лиш в одному є моя біда:
Одну я люблю, з іншими гуляю.
16.02.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2020
Привіт тобі, мій друже, як ти там?
Чи маєш ти сьогодні що сказати?
Хоч не кажи нічого, знаю й сам,
Про що з тобою будемо мовчати.
Останню сигарету на, тримай,
Якщо захочеш, скинеш половину,
Але на себе ти не нарікай,
Бо знаю я, що сльози не від диму.
Забудь те все, воно колись пройде,
Як хмари в небі, шо розвіяв вітер,
З душі твоєї крига ще зійде
І знову розцвітуть зів'ялі квіти.
Холодний вітер принесе тепло,
Весна прийде і прилетять лелеки,
А сльози висохнуть як не було,
Залишаться лиш спогади далекі.
Але з тобою буде хтось завжди,
Такий, кому довіритись ти можеш,
І з будь-якого лиха чи біди
Тобі він вибратися допоможе.
Найважчий шлях з тобою він пройде
В ті миті смутку й радості хвилини,
А серед ночі вислухає все,
Що в серці найдорожчої людини.
Ніколи ми не будемо самі,
Якщо не думати лише про себе,
Бо тільки друг підтримає тоді,
Коли, здається, світ весь проти тебе.
03.02.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863470
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2020
Де казка? Де те новорічне диво,
Якого ми в дитинстві так чекали всі?
І навіть за вікном не так красиво,
Коли болотом став минулорічний сніг.
Вже настрою святкового немає,
Так само, як немає снігу у дворі,
Лише похмілля зранку нагадає,
Що помінялись цифри на календарі.
На вулиці так порожньо і тихо,
А ще з недавна пам'ятаю вечори -
Сніговиків ліпила всім на втіху,
Або у сніжки грала зграя дітвори.
А зараз там нікого, тільки люди
Так швидко, мов кудись спішать, проходять повз,
Проходять, мов нізвідки і в нікуди,
Мов серед літа раптом вдарив їм мороз...
Нещільна шибка холод пропускає,
Не так на вулиці зима, як десь в душі,
Зігрітись лиш глінтвейн допомагає,
Та очі, в відображенні на дні, чужі.
А хочеться в теплі, в своїй домівці
Дивитися, як за вікном кружляє сніг
І слухати Сінатру на платівці,
Накрившись пледом, мов сховатися від всіх.
Все дуже просто, варто захотіти,
І буде сонце нам світити у пітьмі,
Чи виростуть крізь сніг весняні квіти...
Коли немає дива - створимо самі.
26.12.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859255
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2019
Здається, ми почали забувати,
Яку ціну колись сплатили за життя,
Тоді, коли вже стали в нас стріляти,
А в відповідь ми показали власне "Я".
Ми думали, що жити стане легше,
Що нові люди будуть кращі за старих,
Та кожен з них однаково нам бреше,
Тож швидко всі розчарувалися у них.
Прийшов один, а після нього інший,
Та зміни, на котрі ми так чекали, де?
Прийшов не кращий, може навіть гірший,
Наступний точно теж такий самий прийде.
Можливо ми не вмієм обирати,
Чи просто вже немає кого серед них...
То що, даремні були наші втрати?
За що життів віддали стільки молодих?..
Знайшлися ті, що думати ще вміють,
Котрі не хочуть більше жебрати в лайні,
А про свободу для народу мріють -
Ті перші й розпалили з шинами вогні.
Вони всі - ренесанс Нової ери,
Розстріляне відродження нових часів,
Народу вільного легіонери,
Котрих у бій вів поклик сотень голосів.
А ті, що залишилися живими,
В бік сходу сонця всі зі зброєю пішли,
Щоб вільною була земля під ними,
На вірну смерть туди, де танки заревли.
Та поки з ворогом вони воюють,
В тилу свої ж на них заточуюють ножі,
Тепер їх терористами клеймують,
Якщо ті зараз не покинуть рубежі...
Вбивають... Вивертають в нас кишені...
Зазвичай, в урну ми кидаємо сміття,
А раз в чотири роки - бюлетені,
Які ніяк не змінять нашого життя.
Керують нами ті, котрим всерівно
Як на країну, так і на всіх нас самих...
Колись набридне слухатись покірно,
Так знову скоро вийдем проти цих нових.
Щоб хоч майбутні покоління знали,
За що колись минулі полягали кістьми,
За що ті власні голови поклали,
Щоб тільки жити вільними могли всі ми.
01.12.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856590
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.12.2019
Для чого я пишу ці вірші,
Які не читає ніхто,
Щоразу все гірші і гірші,
І в себе вливаю вино?
Нікому їх зовсім не треба
І я не потрібен їм всім,
Бо думають тільки про себе,
На інших всіх байдуже їм.
На вулицю вийду я з дому,
Де дощ вже скропив тротуар,
А в темному небі нічному
Не видно і місяць з-за хмар.
Лиш світяться вікна в будинках,
За ними вирує життя,
А люди самотні в зупинках
Знайшли від дощу укриття.
Нікому вони не потрібні,
І як розумію я їх,
Такі між собою подібні,
Живемо в світах ми своїх.
Все просто, скажу я відверто,
Хоч відповідь довго шукав:
Напевно потрібно померти,
Щоб хтось ще про мене згадав.
На вулиці дощ накрапає,
А хтось у квартирі своїй
За шторами щастя ховає
В теплі батарей власних мрій.
Тож я повертаюсь додому,
Залишивши мокрі сліди,
Давно не потрібен нікому -
Одне і те саме завжди.
Дивлюся на власний надгробок,
Я тільки його бачу в сні,
І очі бетонних коробок,
Що світять для мене вночі.
26.11.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855913
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2019
Так важко очі ті забути,
Той погляд, наче в глибину душі,
В яку вже спокій не вернути,
Там зараз тільки вітер і дощі.
Стояла, опустивши очі,
І час від часу поглядала вдаль,
Кудись повз мене, в темінь ночі,
На мене аж нахлинула печаль.
Та раптом погляди зустрілись,
Застигла усмішка в її вустах,
Велике щастя мов приснилось,
А разом з тим, водночас, дикий страх.
Така красива, наче з неба
На Землю опустилася чомусь,
Та повертатися їй треба,
Ще поки не нашкодила комусь.
В ній разом щастя і прокляття,
Її за музу вибрав не один,
Себе ж я розірву на шмаття,
Щоб бути поряд декілька хвилин.
Вона сіяла світлом сонця,
Жарким горіла полум'ям вогню,
Але для мене, незнайомця,
Була мов за віддалену зорю.
Така холодна і далека,
Трималася подалі від усіх,
Та в серці сніг топила спека,
Коли лунав її прекрасний сміх.
Я досі пам'ятаю погляд...
Давно пройшов той час, коли вона
Була так близько, майже поряд...
Тепер її я бачу лиш у снах.
Ніяк забути не вдалося
Далеко не земну її красу,
І колір осені волосся
З собою в спогадах я понесу.
21.11.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855418
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2019
Чому мені так боляче в душі?..
Чекає тихий смуток на порозі,
Від сигарети попіл на щоці,
Сухе вино розлите на підлозі.
Здається, що все втрачене давно,
Що радість не постукає вже в двері.
Скінчилось кольорове те кіно
І я один в обшарпаній квартирі.
Погляну із вікна я на людей,
Розради безнадійно в них шукати,
Погас вогонь у відблиску очей,
Котрий ще дуже довго мав палати...
В калюжах відображення своє
Із висоти побачить синє небо.
Казали люди, що десь там хтось є,
І що "завжди він дивиться на тебе".
А там лише безмежності блакить
І хмари, зовсім різні та не схожі.
Давно я вже не вірю ні на мить,
Що ті мені хоч чимось допоможуть...
Я може не один такий дурний,
Що з головою власною не ладить,
Та навіть той, що в дзеркалі, німий,
Нічого доброго тут не порадить.
Здається, що не радий він мені,
Та тільки він спроможний щось змінити.
Так страшно, наяву а не у сні,
На зустріч щастю перший крок зробити.
08.11.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854085
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2019
День плавно перетворюється в вечір,
Палає місто в світлі ліхтарів,
А дощ легкий, що падає на плечі,
Заставив поховатися щурів.
Машини проїжджають повз прохожих,
Бліді обличчя, погляд в нікуди,
Лиш світло фар виблискує в калюжах,
В яких бензину більше ніж води.
Не чути голосів, лиш дощ та вітер,
І по дорозі мокрій шум коліс.
Дерева голі і зів'ялі квіти,
Стовпів бетонних наче цілий ліс.
Хтось мокне, інші голови ховають,
Життя вирує, всі кудись спішать,
На них, можливо, дома вже чекають
Ті, кого люблять, чи лиш з ними сплять.
А серед них художники й поети,
Що пропустили десь дороговказ,
Чекає їх бурбон і сигарети,
В прокуреній кімнаті тихий джаз.
07.11.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853887
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2019
Не оглядайся, не дивись назад,
Там все без змін, немов би і не було.
Далеко літо - нині листопад...
Живем сьогодні, вчора вже минуло.
Проходить непомітно все життя,
Десь загубилися дитячі мрії,
Минуле відійшло у небуття -
На завтра теж ніякої надії.
Тож ми живемо тільки день один,
Не змарнувати б кілька тих годин...
І кожен з нас це дуже добре знає -
Один лиш шанс поцілити в мішень,
Бо обміну й поверненню цей день,
Хоч як би не хотів, не підлягає.
31.10.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2019
Часом здається - виходу немає,
І щастя тільки в спогадах живе,
А наяву воно немов дрімає,
Пішло і не з'являється нове.
З собою на одинці залишився,
Навколо тебе всі такі чужі...
Не довіряти людям вже навчився,
Залишилось повірити собі.
Та вихід є завжди, знайти б де вийти,
Відкрити двері чи вікно своє,
А там, під шум доріг і звуки флейти,
Вже чорна смуга злітною стає.
Є два шляхи позбавитись страждання -
Це або смерть швидка, або кохання.
30.10.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853125
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2019
Ніхто ніколи не почує
Твої слова, їм все одно.
Саме життя не намалює
Себе на біле полотно.
Для цього треба значно більше,
І хоч життя твоє не вічне,
Завжди можливо час знайти,
Обрати шлях й по ньому йти.
Ти сам творець своєї долі,
Ти сам складаєш пазл життя,
І кожне власне відкриття
Тебе формує мимоволі.
Твори і виражай протест,
Ars longa, vita brevis est.
29.10.19
Ars longa, vita brevis (est) - Життя коротке, мистецтво вічне
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853023
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2019
Давно пройшли ми той етап в житті,
Коли ще вірили, такі наївні,
Що ми тут не одні в цій пустоті,
І ще комусь ми взагалі потрібні.
Що нас хтось любить, згадує про нас,
Щоночі перед сном без нас не може.
Чекаємо лише, що прийде час,
Та час нікому з нас не допоможе.
Не варто жалкувати ні про що,
Тоді нам рішення здавались вірні,
Та важко зрозуміти це, якщо
Самі для себе зовсім не покірні.
Чому, коли щось робимо одне,
Ми думаємо всі про зовсім інше?
І жоден з нас ніяк все не збагне,
Що з плином часу стане тільки гірше...
Завжди красиво хочеться піти,
Себе переконати, що все вірно,
А потім, врешті, з розуму зійти,
Коли змінити щось вже надто пізно.
Ти вже свої вітрила опустив,
Немає сонця, тільки шторм і злива -
За течією нам кудись плисти
І залишатися чекати дива.
Навколо все втрачає кольори,
Ми не навчитись вчасно зупинятись...
Ніколи не дізнатись нам, коли
Востаннє доведеться попрощатись.
Ніколи потяг не чекає тих,
Хто не хотів на нього почекати,
Хто дуже довго думав і не встиг,
Та вже квиток не можна поміняти.
Не встиг, і місце інший хтось зайняв,
Можливо в серці, може просто поряд,
А ти став не потрібним, ти пропав,
Лише в стакані бачиш її погляд...
І так здається, наче це не ми,
Неначе рішення за нас приймають,
А виправдовуватись нам самим,
Саме цього від нас чомусь чекають.
28.10.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852928
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2019
Давно скінчились вже гарячі дні,
Та нам з тобою зовсім їх не треба -
Яка краса навколо, мов вві сні,
В калюжах жовте листя й сіре небо.
Все коло нас змінило кольори,
Дерева осінь золотом покрила.
Так само дуже помінялись ми,
І склали у портфель вже наші крила.
Скидає вітер листя у траву,
Що чути тихий хруст із кожним кроком.
Приносить осінь смуток і журбу,
І так завжди, щоразу, рік за роком.
Давно скінчились вже гарячі дні,
І до зими готується природа,
Тому всі ходимо ми сонні і сумні,
Немов прощаємось, її нам шкода...
Ми вечір проводжаємо з дощем,
А ранок приморозком зустрічає,
Та кожен день, так, наче то вогнем,
Десь ліс червоно-золотим палає.
Погода плани нам не зіпсує,
Вперед ми йдемо - ходимо по колу,
І думаємо всі про щось своє,
Не помічаючи красу навколо.
15.10.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851521
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.10.2019
Пробач мені, мамо, я став вже дорослим.
І ти вже не та, сивина у волоссі...
Так швидко час плине й життя разом з ним,
Та завжди для тебе я буду малим.
З дитинства хорошого тільки навчала,
Та от двадцять перша вже осінь настала -
Не тими очима дивлюсь на життя,
Життя це згорає, згасаю в нім я.
Є речі, яких не навчиш ти ніколи,
Не вчать цього ні інститути, ні школи,
Лиш досвід мій власний, мої помилки
Покажуть мені, де звернув не туди.
І навіть якщо я зіб'юся з дороги,
В життєвім шляху все ж наткнусь на пороги,
То я за порадою завжди прийду,
Хоч де б ми не були, тебе я знайду.
Повір мені, мамо, давно я вже виріс,
Хоч щастя дитяче кудись вже поділось...
Не плач, рідна, і не вмивайся слізьми -
Для мами завжди діти будуть дітьми.
Ти спати лягай, не чекай мене, мамо,
Я прийду додому вночі або рано,
Як сонце світитиме вже за вікном,
І знов буду пахнути димом, вином.
Пробач мені, мамо, я став вже дорослим.
І ти вже не та, сивина у волоссі...
Та став не таким, як хотіла би ти -
Я виріс вже, мамо, і це на завжди...
04.10.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850325
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.10.2019
Потрібно вміти вчасно зупинитись,
Ще поки все навколо не принесло біль,
В життя ілюзій марних не впустити,
І жити тільки в світі власних мрій.
Щоб потім якось, в п'яному угарі,
А може навіть зі сльозами на очах,
Холодний відчувати дотик сталі
На вже давно не раз порізаних руках.
Кричати в нікуди останнє слово
І знов, тримаючи в руках бокал з вином,
Одного разу, просто випадково,
Не переплутати нам двері із вікном.
Потрібно вміти вчасно зупинитись,
Щоб зовсім без нічого не лишитись.
24.09.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849203
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2019
Холодний бриз, що тихо з моря дує
І розбиває хвилю об скалу,
Можливо кращу долю нам віщує,
Розказує історію свою.
А там далеко, десь на горизонті,
Своїм шляхом прямують кораблі.
Навколо них, крім синьої безодні,
Немає неба і нема землі.
Шумлять і піняться високі хвилі,
Вони не затихають ні на мить,
Піднятись вище хочуть, та не в силі...
Самотня чайка на воді сидить.
Одна сидить, а інші десь літають,
Над хвилями кружляють в небесах,
Поживу на обід собі шукають
У морі, що прозоре мов сльоза.
Гаряче сонце запалило небо
І плавиться за морем горизонт...
Здається, що нічого вже не треба,
І наче все навколо тільки сон.
Сюди я втік із сірих вулиць міста,
Де так багато бруду і людей,
До місця, де пісок і море чисте,
У пошуку думок й нових ідей.
21.09.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848957
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.09.2019
Не хочемо міняти ми себе,
Так страшно, все що маємо втрачати,
Та лиш тоді, як втратимо вже все,
По-справжньому почнемо цінувати.
Коли тонким став під ногами лід,
Завжди лише на себе покладайся.
Немає тих, хто все робив як слід,
Хто жоден раз в житті не помилявся.
Часом буває важко, знаю це,
Ми щось втрачаємо на кожнім кроці.
Платити тут приходиться за все -
Безплатний тільки сир у мишоловці.
Не легко нам зробити перший крок,
Та не почнеться жоден шлях без нього,
І щоб пройти крізь терни до зірок,
Відмовитись потрібно від усього.
Від того, що нас мучить кожен день,
Від того, що здавалося прекрасним...
Бо цим ми дуримо себе лишень,
Але всередині потрохи гаснем.
Тримає правду хтось в своїх руках
Й від себе намагається сховати,
А хтось, вдивляючись туди крізь страх,
Життя своє спроможний поміняти.
Лиш потім, оглянувшися назад,
Коли в душі ще була осінь, хмарно,
Навколо дощ із сліз і листопад,
Побачимо, що все було не марно.
18.09.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2019
Чому так важко забувати нам людей,
Які для нас були мов найрідніші,
З якими в нескінченні миті тих ночей
Забути можна було про все інше.
Минули ночі, пролетіли ясні дні,
І назавжди пішли від нас ті люди.
А ми, самі згорівши в власному вогні,
Не можемо вже запалитись вдруге.
Як попіл, що горіти більше не почне,
Так ми не зможемо вже покохати,
Коли всередині немов погасло все,
І навіть в снах не можемо літати.
Мій друже, що з тобою сталось, як же так?
Ти ще недавно був таким щасливим,
Але сьогодні вже в думках твоїх бардак,
Не можеш розібратися із ними.
Думки і мрії вже окутала пітьма,
Не відпускає вдома й на роботі,
На вулиці тобі теж спокою нема -
Її ти бачиш в кожнім силуеті.
Ти вже складав із нею плани на життя,
Хотів, щоб разом ви були довіку,
Тебе ж взяли і викинули на сміття -
В обіймах іншого знайшла опіку...
Не справедливий світ і всіяний слізьми:
Хто нас кохає - ті нам не потрібні,
Кого кохаємо - тим не потрібні ми...
Ці правила завжди для всіх незмінні.
06.09.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847287
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2019
В обід ще трохи сонце припікає,
Пожовклим листям вітер шелестить,
Подекуди цілі гілки гойдає,
З посохлою травою гомонить.
Дерева всі на зиму вже чекають,
Стоять вони зелено-золоті,
А десь на них как радісно співають
Птахи останні вже свої пісні.
Красиво як, та кожен добре знає -
На зміну літа осінь вже прийшла -
І вся природа наче помирає,
Щоб за півроку знову зацвіла.
Тут все навколо вже лягає спати,
І до наступної весни чекати.
31.08.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846696
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.08.2019
Ще наче літо за календарем,
А під ногами вже пожовкле листя.
Хоч сльози з неба випали дощем,
Та на душі нема сухого місця.
Вже сонце не дає таке тепло,
Коротші стали дні і довші ночі,
Тож більше часу у моє вікно
Із неба дивляться холодні очі.
От вітер з дерева зірвав листок,
Тепер кружляє ним без перестанку -
Той вітер пробирає до кісток,
Тепер холодний він такий щоранку.
Хоч досить тепло залишилось вдень,
Але в душі остило все до криги,
Птахи вже не співають нам пісень,
А я готую плед, вино і книги.
Пройшли три місяці і вже нема,
Вони минули швидко й не помітно -
Так само пролетить ціле життя,
А ви переживаєте за літо.
28.08.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846384
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.08.2019
Не знаю вже, про що мені писати...
Все, що хотів сказати - я сказав,
І залишається лише чекати,
Щоб для нових ідей вже час настав.
А що, як інших я ідей не маю?
Ніщо не відбувається в житті,
І пишу лиш про те, що відчуваю -
Нових немає в мене почуттів.
Про це писати вже нема бажання,
Одні і ті ж слова, цілі рядки:
Самотність, нерозділене кохання
І безтолково прожиті роки.
Лиш думаю, навіщо все це було?
Навіщо я колись це все почав?
Але вже ті часи давно минули,
Тепер поетом я себе назвав.
І вже, мабуть, писати буду завжди,
Кудись потрібно вилити думки,
Бо як Орфею душу я продавши,
Колись перо торкнулось до руки.
В віршах моє покликання і доля,
В віршах себе знайшов і загубив...
Немов стою один я серед поля
І, знаючи дорогу, заблудив.
І відчуття, що все давно скінчилось,
Немає більше страху і тривог...
Покину все, бо так мені судилось,
Колись напишу власний некролог.
Мене вам не потрібно пам'ятати,
Достатньо в кожного проблем своїх -
Вірші ж мої розбийте на цитати,
І згадуйте ви не мене, а їх.
20.08.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845622
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2019
З роками не залишилось надії,
А щастя в нас немає й не було,
Забулися вже всі дитячі мрії,
Ми виросли із них давним-давно.
Завжди так легко впасти і зламатись,
Не допоможе тут бокал з вином,
Не хочеться вже навіть прокидатись,
А взяти і заснути вічним сном.
Але ми віримо, що все в нас вдасться,
Не дивимось навколо, мов сліпі,
І все життя шукаємо ми щастя -
В речах чи інших людях, хтось в собі.
В тих пошуках так легко заблукати
І зрозуміти: не туди ти йдеш,
Що не потрібно було і шукати,
Коли не віриш, що його знайдеш.
Бо так його ніхто ще не добився,
А той, хто думає, що вже знайшов,
Не знає ще, як сильно помилився,
Пройде момент щасливий як прийшов.
І не потрібно більше говорити,
Що щастя в нас немає й не було,
Бо замість того, щоб самим творити,
Лиш марно ми шукаємо його.
18.08.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845451
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2019
Не думав, що так боляче дивитись в очі,
Та на багато гірше погляд відвести...
З вином в самотності я коротаю ночі,
Хоча й нема кому про це розповісти.
Вино - то для поета муза і натхнення,
З вином стає самотність не така страшна,
Але, мабуть, немає тут мені прощення,
І так давно порожня вже моя душа.
Я не живу і всім на мене наплювати,
Живе за мене відображення моє,
Але чомусь продовжую ще існувати,
Давно забув вже я призначення своє.
З останніх сил моє ще в грудях серце б'ється,
Так само б'ється в скло такий самий як я,
А відображення у відповідь сміється,
Бо вже давно це зовсім не моє життя.
Так само думає, так само відчуває,
І всі емоції у нього ті ж самі,
Але коли кричу, то рот лиш відкриває,
І у гримасі застигає він німій.
В кімнаті темнося й немає жодних звуків,
Лиш дощ так тихо накрапає за вікном,
Крізь тишу пробивається у грудях стукіт,
Крізь темряву видніється бокал з вином.
А я сиджу і тільки дивлюся на себе,
(Чи лиш на того, що нагадує мене),
На вулиці там за вікном все плаче небо,
Але ще трохи і світати вже почне.
Одне і те ж, продовжується так щоночі,
Не важко буде скоро з розуму зійти...
Так страшно подивитися у власні очі,
Та на багато гірше погляд відвести.
15.08.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845116
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.08.2019
Нас всіх жорстокості навчили ті,
Кого ми до безпам'яті кохали,
Хто з них найбільше болі нам приніс,
Кохати обіцянки забували.
Хто нас залишив в найскладішу мить,
Хоч обіцяли завжди бути поряд...
Ніхто не думав як воно болить,
Лише мовчать, коли до них говорять.
Немов не знають, що колись самі
Не матимуть куди від болі дітись,
І десь серед холодної зими
Не буде навіть з ким разом зігрітись.
І лиш тоді, покинуті всіма,
Можливо зрозуміють як буває,
Коли тобі людина дорога,
Але давно тебе вже не кохає.
Ми рани витерпіти можем всі,
Ножем у серце сплачуєм рахунки...
Так довго заживають ножові,
Найдовше - рани, що від поцілунків.
13.08.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844895
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2019
Я сам такий обрав для себе шлях,
Хоч добре знав, що буде це не легко,
Але тримав я музу на руках,
Коли Орфей забрав мене у пекло.
І байдуже, художник чи поет -
Тонка натура, творча особистість,
Завжди сам із собою тет-а-тет,
Але в житті з'являється барвистість.
Такі як ми приносять в світ красу,
Краплину фарби в чорно-білі будні,
Бо вибрали ми долю не просту,
Не думав жоден про своє майбутнє.
Ніхто талант ні в кого не просив,
Ніхто з талантом зразу не родився,
З нас кожен сам себе таким створив,
А не одного разу з ним проснувся.
З нас кожен знає, що воно таке,
Коли вже душу розірвав на шмаття,
Бо це заняття зовсім не легке -
Для когось дар, для когось це прокляття.
Як вибрав творчість, то завжди твори,
Щоб залишити спадок після себе,
І ти не слухай тих, хто говорив,
Що буде байдуже усім на тебе.
Не слухай, хто і що би не казав,
Бо не горять рукописи ніколи,
Згорають тільки ті, хто їх писав -
Залишаться картини, вірші, твори.
12.08.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844802
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.08.2019
Коло вузької стежки серед поля
Самотнє дерево сто літ росте,
Бо випала така йому вже доля,
І чимось так нагадує мене...
Ніщо рости йому не заважає,
Стоїть, а вітер листям шелестить,
Завжди води і сонця вистачає,
Щодня собі із вітром гомонить.
І в літні дні жаркі підходять люди,
Щоб в затінку сховатися собі,
А в дощ вони збігаються зівсюди,
Бо тільки так залишаться сухі.
В гілках його птахи повили гнізда,
В корінні вирита якась нора,
І для скількох вже стало домом - хтозна,
Не всохло ще - то значить не пора.
Стоїть одне і всім воно потрібне,
А серед лісу так би не було,
Там між таких самих йому подібних,
Ніким би не поміченим росло.
А значить тут йому рости судилось...
От чимось так нагадує мене -
В самотності воно тут народилось,
В самотності воно тут і помре.
10.08.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844644
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2019
Як цю ніч пережити, не знаю,
Алкоголю набрид мені смак,
Навіть пити бажання не маю,
А терпіти інакше ніяк.
Пролітають всі дні непомітно,
Але ночі чомусь не такі...
І ті спогади так непривітно
Повертають до мене гіркі.
Алкоголь вже не допомагає
Якісь відповіді віднайти,
Просто з ним часом легше буває
Запитання забути всі ті.
Пам'ятаю, як в очі дивилась,
Як лунав той дзвінкий її сміх,
І слова її ніжні як лились...
Кожен вечір я згадую їх.
А так хочеться просто забути.
Як вони вже набридли мені...
Не дають аж до ранку заснути,
Ті думки у моїй голові.
Бо як тільки закрию я очі,
Сотні образів, тисячі слів
В голові виринають щоночі,
Після світлих і затишних днів.
В голові розглядаю сюжети
І слова, що сказати не зміг,
З них я пишу вірші і сонети,
Бо інакше я б просто не зміг...
09.08.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844509
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2019
Не буду я казати це тобі,
Ти й сам прекрасно знаєш як буває -
Пропав і заблудився у собі,
Що виходу, здається, вже немає.
Ти сам один у стінах чотирьох,
Де має бути вихід - також стіни,
Які поглинули вже багатьох,
Зловити у тенета павутини.
Нема дверей, не вийти у вікно...
Хоч думав, що все правильно ти робиш,
І всю дорогу вивчив вже давно,
Але насправді ти по колу ходиш.
А вихід є завжди, хоч не легкий,
І просто залишаючись собою,
Тоді, коли зайшов ти в кут глухий -
Ламай ті стіни, що перед тобою.
І байдуже, куди тут дальше йти,
Усі з дороги можемо ми збитись...
Щоб кожному з нас вихід свій знайти -
Спочатку нам потрібно заблудитись.
08.08.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844429
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.08.2019
Ти не зі мною, ти десь там далеко,
Можливо часом згадуєш мене,
А може вже забула, це так легко,
Коли не бачиш, забувати все.
Можливо ми зустрілися з тобою
Колись не в тому місці, не в той час,
А може просто долею сліпою
Судилося зустрітися для нас.
Завжди тоді, коли тобі погано,
Весь настрій свій хороший віддаю,
І байдуже, нехай на серці рана,
Аби лиш ти була немов в раю.
Я зроблю все, і навіть неможливе,
Весь світ схилив би я до твоїх ніг,
Бо хочу лиш, щоб ти була щаслива,
Щоб більше сліз не бачити твоїх.
Які у цьому світі всі подібні,
Бо ми завжди кохаємо лиш тих,
Кому насправді зовсім не потрібні,
І тільки губимо себе у них..
07.08.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844337
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.08.2019
Так просто хочеться її обняти,
В обіймах відчуваючи тепло,
І разом мовчки під дощем стояти,
Волосся мокре липло на чоло.
Не треба більше слів і поцілунків,
Не треба зайвих рухів і признань,
Без всяких квітів і без подарунків
Сказати все без зайвих запитань.
По-справжньому ти любиш лиш тоді,
Коли вже всі недоліки її
Для тебе стали рідні й непомітні.
І хай говорять всі, що ми дурні...
А нам з тобою закороткі дні -
Запалюємо разом ночі літні.
06.08.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844244
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2019
Закінчилось дитинство так давно,
І юність вже потрохи догорає.
Чекає дальше біле полотно,
І що там буде - ще ніхто не знає.
Коли в житті немає жодних фарб -
Усе навколо сіре і буденне,
Його розмалювати - справжній скарб,
Немов щось неймовірне й нездійсненне...
А ті самі, котрі отак живуть,
Життям дорослим всі мене лякають,
Але й вони не знають куди йдуть,
І що чекає їх, також не знають.
Бо кожен обирає собі сам,
Кому що ближче, або що ти любиш.
Невже так важко зрозуміти вам:
Молодшим ніж сьогодні вже не будеш.
Життя не має бути тягарем...
Ми не помітили як народились,
Тож не помітимо як всі помрем,
Не так багато в нас ще залишилось.
Як жити так, коли одне і те ж,
Щодня лиш дім - робота - дім - робота?
Для нас нічого тут не має меж,
Завжди у світ відкриті нам ворота.
Як Голден Колфілд, в світі своїх мрій,
Я теж стояв над прірвою у житі,
І теж, весь сповнений таких надій,
Що довші за життя бувають миті.
Не хочу бути я таким як ті,
Кому ці миті тільки сняться...
Завжди в душі ми вічно молоді
І буде нам завжди лише сімнадцять.
Нехай лунають вірші і пісні,
Нехай гримлять концерти й фестивалі,
А ми розпалимо свої вогні,
Такі щасливі, горді і зухвалі.
Бо щоб відчути це життя на смак,
Ти не роби як всі, не допоможе,
Не бійся помиляйсь, тільки так
Насправді ти чогось навчитись зможеш.
Ти від народження оригінал,
Тому завжди будь справжнім і відвертим,
Щоб потім вже, коли прийде фінал,
Чиєюсь копією не померти.
03.08.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843882
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2019
Паніка, що охоплює людину, коли вона в натовпі й розділяє загальну долю, не така жахлива, як страх, пережитий на самоті.
Джек Лондон
"Морський вовк"
1
Яка красива ніч на морі -
Так порожньо і лиш вгорі
Над головою ясні зорі,
Що відбиваються в воді.
А там безодня - не збагнути...
Навколо тиша, і не чути,
Як хвилі гонять корабель
У пошуку нових земель,
Вітрил великих тихий трепіт.
Немає вітру, море спить,
Лиш тихо палуба скрипить
І чути десь далекий шепіт.
Потрапили в морський полон,
Та вчора все не так було.
2
Наш капітан тримався курсу,
Щоб Північ був по лівий борт.
Таку собі він мав спокусу -
За кілька днів зайти у порт.
Та раптом море заштормило
І ледь судно не розломило,
Немов розгнівалось на нас.
Навколо стало темно враз.
Піднялись хвилі вище неба,
Почалась злива, вдарив грім,
Охрипшим голосом своїм
Наш капітан кричав, що треба
Усім нам душі зберегти
І штурмом проти хвиль піти.
3
Підняли ми усі вітрила,
Назустріч хвилям попливли,
І з кораблем, немов на крилах,
Понесли нас вперед вітри.
Не довго море бушувало,
Вже хмари сонце показало,
До вечора той вітер вщух,
А з ним не стало і дощу.
Але у шторм ми з шляху збились,
В безмежнім морі заблудились,
Пора нам збавити свій хід,
Ми більше не йдемо на Схід.
Не слухається вже кермо,
На всіх вітрилах стоїмо.
4
Лиш гладь морська, нічого більше,
Хоч вітер стих не так давно.
Ми думали, що шторм - найгірше,
Вітрил порветься полотно.
І байдуже, хай би й порвались...
Ми всі тепер переконались:
Страшніший шторму тільки штиль,
Коли до суші сотні миль.
Так іноді й в житті буває -
Мовчання гірше аніж крик.
До тиші кожен з нас привик,
Та страшно, бо ніхто не знає,
Що буде завтра, плине час
І скоро тиша вб'є всіх нас.
5
Минають дні, ми збились з ліку,
Вони змішалися в один.
Невже судилось нам довіку,
Серед безмежної води,
Залишитись самими в морі,
Де кожну ніч нам світять зорі,
Одні і ті ж, ніяких змін?
І жоден кит або дельфін,
Яких багато тут навколо,
Не показався за бортом,
А ми чекали всі гуртом,
Щоб вполювати вже хоч кого,
Ще поки голод не зморив
І по одному всіх не вбив.
6
Потрохи трюми порожніють,
Вже мало їжі та води,
Команда втратила надію
До суходолу нам дійти.
Лиш капітан - натура сильна -
Єдиний вірив неухильно,
Що небо ще нам вітру дасть
І виберемось з цих нещасть.
Повернемося ми додому,
Всі ті, хто тут на кораблі,
Ходити по сухій землі,
Десь там, на березі новому,
Так скоро будемо всі ми.
Чекають нас жінки з дітьми.
7
Але не вся команда вірить,
Що вдасться вижити всім нам.
Хтось палубу на кроки ділить
І молиться усім вітрам.
А хтось, вже втративши надію,
І навіть вижити не мріє,
Змирилися з таким кінцем,
До смерті повернулися лицем.
Чи не прийдеться нам для того
Коли закінчаться харчі,
Когось із нас знайти в печі?
Потрібна смерть лише одного...
Тут кожен у думках пірнав,
Та раптом постріл пролунав.
8
Матрос. Йому лише сімнадцять,
Це перший був його похід.
Пістоль все ще стискають пальці,
Що залишив на серці слід.
Моряк у третім поколінні,
Не витримав уроків цінних.
Такий закоханий в життя,
Зламався він без вороття.
Так мріяв стати капітаном,
І вперше взяв до рук штурвал,
Себе немов, хоч без похвал,
Відчув він центром океану...
На край для пострілу все ж став,
Але так за корму й не впав.
9
Його знайшли, та було пізно,
Давно поринув в небуття.
Лиш погляд капітана грізний
Показував всіх почуття.
Життя чогось таки вартує
І смерть когось нас не врятує.
Ми вчасно зрозуміли це,
Поглянувши в бліде лице.
Зашили тіло в парусину
І скинули його за борт,
Щоб не плисти із ним у порт,
Віддати морю його сина.
Можливо вже прийде той час
І Посейдон відпустять нас.
10
В кают-компанії надвечір
Зібрався разом екіпаж,
Тягар і смуток ліг на плечі -
Тепер не з нами вже друг наш.
І всі до ранку будуть п'яні,
Сьогодні в кожного в стакані
Не грог налитий - чистий ром,
Густий, як море за бортом.
Ще вчора він сидів тут з нами,
А зараз вже нема, помер,
І на поминках ми тепер
Того, що марив берегами...
А зараз вже його нема,
Окутала страшна пітьма.
11
Хвилина тиші, всі мовчали
І стримувались як могли,
Та раптом поштовх ми відчули,
Аж затряслись усі столи.
І в тиші ми змогли почути,
Як з кіпітанської каюти
Донісся шум, розбилось скло,
А з-під дверей щось потекло.
І дивно якось - як так сталось?
Наш капітан давно не пив,
Та віскі він собі налив,
Бо мало в нас води зосталось...
На палубу всі вийшли враз
І капітан сказав до нас:
12
"Ми всі давно в полоні моря -
Усе життя як корабель,
Його руйнує шторм і буря,
А штиль виснажує людей.
Але коли усе погано -
Здаватися ще надто рано.
Надія є завжди, вона,
Нехай маленька й незначна,
Але ніколи не покине,
Врятує будь-коли й будь-де,
Якщо послухаш себе,
Згадаєш, що ти ще людина.
Хвала і слава небесам,
Що разом ми, ніхто не сам".
13
І поки ті слова лунали,
Ми погляд вгору піднесли...
Це правда чи здалось не знали -
Багато випили вже ми.
А там надулися вітрила,
І корабель, немов на крилах,
Котрий у морі десь пропав,
Потрохи швидкість набирав.
Стихія то велика сила:
Одна, хвала усім богам,
Життя подарувала нам,
А інша мало нас не вбила...
Вперед потрохи вітер гнав,
Куди пливем ніхто не знав.
14
А що, коли ще далі в море,
Подалі ще від берегів,
Кудись у ті морські простори,
Де ще не було кораблів?
Разом нас горе об'єднало,
В єдине ціле всіх скувало...
Хвилина радості для нас,
Хоч на якийсь короткий час
В нас появилася надія.
Ми повернулись за столи,
Лиш доносилося згори
Всю ніч, як бореться стихія.
А зранку, з носа корабля
Почули раптом крик: "Земля!"
28.06 - 01.08.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843706
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 01.08.2019
Себе щасливим можеш ти назвати?
Або сказати, що воно таке?
Ніхто мені не може розказати,
Для кожного це слово щось своє.
Для когось щастя - розкіш і багатство,
Комусь - увага тисячі жінок,
Або себе віддати у мистецтво...
Для мене ж - серед ночі твій дзвінок.
І тільки твій тихенький голос чути,
Ти наче поряд, десь там в темноті.
Так хочу я з тобою поряд бути,
Щоб ти не залишалась в самоті.
Мені розкажеш як тобі погано,
Тебе нервують друзі і батьки,
І що тобі вставати завтра рано...
А я складаю ті слова в рядки.
І зразу забуваю всі проблеми,
Всю біль, яку приносила мені,
Бо зовсім не важливо з ким і де ми,
Як голос твій лунає в голові.
А потім тихо скажеш "На добраніч,
Ти вибач, що відволікла від сну".
І хоч то вже давним-давно за північ,
Тепер, мабуть, не скоро вже засну.
18.07.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842378
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.07.2019
Ми так хотіли світ змінити,
Але він перший поміняв всіх нас.
І цей процес вже не спинити,
Я знаю, пробував уже не раз.
Змінилось ми і стали тими,
Ким нас лякати всіх колись батьки,
І соромно нам перед ними,
Що об життя розбили кулаки.
Давно ми стали вже дорослі,
Та все ще залишилися дітьми,
Наївно віримо ще досі,
Що світом цим керують мрії й сни.
Хтось скаже, що я не нормальний
І хочу бути не таким, як всі...
Зате я справжній, я реальний,
І я такий як є у всій красі.
Мені нормальним бути скучно,
І прямо рухатися по житті -
Я йду по ньому хаотично,
Із творчим безладом у голові.
Бо набагато цікавіше
Плисти за течією все життя.
Динаміки ще голосніше,
У резонанс твого серцебиття!
Коли не знаю, що чекає
На мене в будь-який наступний день,
Мене це тільки надихає
До нових звершень і нових пісень.
Не думати, а просто жити!
Усупереч законам сірих мас,
Ми так хотіли світ змінити,
Але він перший поміняв всіх нас...
13.07.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841796
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2019
Так приємно лежати і слухати дощ
На одиниці лише із своїми думками.
Тут нікого немає, лиш очі заплющ,
І почуєш як небо говорить словами.
Не говорить - кричить у твоїй голові,
А ти спробуй хоч щось в тих словах розібрати.
Відповісти йому? Ти здурів чи ще ні?
Але кому ти ще можеш щось розказати?..
Тільки дощ за вікном буде слухати все,
Відповість може навіть, тобі не причулось,
Не піде, не залишить самого тебе,
В ті моменти, коли інші всі відвернулись.
Він розкаже, що ти ще потрібний комусь,
Ти живий і тебе досі ще не забули...
А ти цьому повірити хочеш чомусь,
Бо часи, коли людям ти вірив минули.
Це лише в голові, так що очі розплющ,
Через мрії твої не заснути ночами.
Так жахливо лежати і слухати дощ
На одиниці лише із своїми думками.
06.07.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841017
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.07.2019
Перша крапля впала непомітно
І думки змішались в голові.
Як мені це все давно набридло -
Жити в світі, повному брехні.
Все навколо тільки біль приносить,
Що терпіти вже не можеш це...
І, буває, думаєш - вже досить,
Хочеться, щоб закінчилось все.
Боляче дивитися на себе,
Боляче дивитись на людей,
І життя вже не безхмарне небо,
Не театр це, а Колізей.
Страшно, бо не знаєш що чекає
Вже на тебе завтра в цей же час,
Ні для кого значення не має -
Ти згорів чи вже давно погас.
І страшнішої немає болі,
Ніж коли у стінах ти своїх
Кожен день вмираєш сам поволі,
А десь за вікном лунає сміх.
Чи тоді, як марні сподівання
Ти давно вже випустив з руки...
Біль душі за втрачене кохання,
Чи даремно прожиті роки.
І коли це все давно набридло,
Ніж виблискує в руці твоїй,
Хочеться, щоб все те остогидле
Більше не приносило цю біль.
А хтось скаже - завжди є надія.
Я, можливо, пізно зрозумів,
Що легке життя - це тільки мрія,
Та спинитись вчасно не зумів...
Перша крапля впала непомітно,
Вже думок ніяких в голові,
Дотик сталі ніжний як повітря,
Тільки лезо повністю в крові.
01.07.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840618
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.07.2019
Ми загубились в натовпі давно,
Нас так багато й всі такі далекі,
Та різними шляхами ми йдемо,
Стараємось втікти з юрми безликих.
Ти втік від них і залишився сам.
Сказав, що не повернешся ніколи,
Не віриш більше їхнім голосам...
Лиш цілий світ порожніх душ навколо.
Не сам. У колі друзів ти своїх.
Не знаєш вже, реальність це чи мрії.
І де гарантія, що хтось із них
Не вигадка чи плід шизофренії?
Та наче є вони, і не один,
Але немає з ким поговорити,
І з ким підряд по декілька годин
Сидіти можеш, чи кудись бродити.
Вони не стануть слухати тебе,
Всі мають і своїх проблем по горло.
З середини тебе щось забере
І все, що було біле, стане чорним.
Тоді ти знов замкнешся у собі,
Бо розумієш тільки серед інших,
Що всі вони кругом такі самі,
Самотні в натовпі, немає гірших.
Та сліз не помічають на щоці,
Коли кричиш - тебе ніхто не чує,
І тільки думають навколо всі,
Що в голові твоїй чогось бракує.
23.06.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839815
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.06.2019
Я заблудився в пошуках себе.
Що думаю? Про що я пишу ві́рші?
Та всюди супроводжує мене
Звук тліючої сигарети в тиші.
Ходив, шукав, а вихід не знайти.
Лиш втративши, почав я цінувати,
Хотів як краще, стало як завжди́...
Не хочу ні любити, ні страждати.
Нічого я не вчусь на помилка́х,
Якими густо всіяний мій шлях.
Це всі такі, чи може тільки я?
Коли скажу, що не люблю життя -
Не значить, що мені набридло жити.
Я, мабуть, просто перестав любити.
17.06.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839090
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2019
Так важко бути друзями з тією,
Котру кохаєш, мучити себе
І кожен день гуляти разом з нею...
А любить вона зовсім не тебе.
Сказати важко й важко промовчати,
Усе перевернулось в голові.
Не хочеться так зразу руйнувати
Стосунки дружні, щоб почути "Ні".
Чи може краще все їй розповісти?
У почуттях своїх признатись вже,
І не чекати, доки стане пізно.
Здобути або втратити усе.
Так боляче ловити погляд кожний
І зразу відвертатись на зірки,
Коли вона так близько, та не можна
Торкнутися хоча б її руки.
А потім, повертаючись додому,
Півпачки викуривши сигарет,
І зовсім не потрібним вже нікому,
Писати десь в думках її портрет.
Щоб завтра знов зустрітися із нею,
І дальше тільки мучити себе,
Але весь час проводити з тією,
Котра так любить зовсім не тебе.
08.06.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838086
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.06.2019
Чи зміг би я в один прекрасний день
Так взяти й кинути писати?
Прожив би якось без віршів й пісень,
Та як в собі це все тримати?
Не станете ви слухати мене,
Всі почуття, переживання...
У відповідь лунатимуть лише
Ті недоречні запитання.
Але мене не зрозуміти вам
Коли кричу про допомогу.
Та все одно я залишаюсь сам...
А душу вилити тут кому?
Про всі думки і почуття свої
Не маю кому розказати,
От і вкладаю все я у вірші,
Щоб в порожнечу не кричати.
Ви думаєте просто ось це все -
Слова складати й римувати?
Та не достатньо цього, треба ще
Себе і душу в них вкладати.
Ви прочитаєте мої вірші,
Можливо хтось їх буде вчити,
Комусь вони засядуть в голові...
Мені із ними дальше жити.
Не знаєте ви хто такий поет,
Яке це не легке заняття.
Всі кажете, що в мене є талант...
Талант не дар - лише прокляття.
06.06.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837809
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2019
Мене ніхто ніколи не чекає,
А я чомусь завжди кудись спішу.
Життя повільно мимо пролітає...
То може це від нього я біжу?
Бо вам на мене всім давно всерівно,
Хоч дехто скаже, що не правда це.
Всі згадують, коли їм щось потрібно,
І потім швидко забувають все.
А просто так до мене подзвонити?
Спитатися: "Ти як? Ти ще живий?"
Не вмієте ні жити, ні любити,
А думаєте, що це я дурний.
Не можу довіряти вже нікому,
Та все одно так хочу до людей,
Щоб менше залишатися самому
З думками в порожнечі цих ночей.
І стін, що в чотирьох навколо мене
Стискають простір, звужуючи світ,
Так друзів круг я звузив лиш до себе,
І кожен день триває сотні літ.
Жалкую я за кожен крок невірний,
З людьми так важко, гірше - в самоті,
Та знаю, що нікому не потрібний
Так само, як вірші мої пусті.
У вас все неможливе вже здійснилось,
І незамінних замінили теж.
І де тепер? Куди вони поділись?..
В ненависті з коханням жодних меж.
03.06.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837517
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.06.2019
Життя - театр. Маски і убори
Вдягаємо на сцені кожен день,
Де одночасно автори й актори,
А все життя в рядках наших пісень.
Самі собі ми пишемо сценарій,
Всі ролі теж виконуєм самі.
Щодня ми амплуа своє міняєм,
І декорації щодня нові.
Усі ми автори своєї долі,
Що право на помилку не дає,
Та не завжди підходять нам ці ролі,
Буває, трохи десь переграє́м.
Помітна кожна посмішка не щира,
І бутафорні сльози видають.
Актори тільки грають без суфлера -
Герої тут по-справжньому живуть.
Але в кінці ми кланяємось залу.
Це вже кінець? Чи може лиш антракт?
Під оплески спускаємось зухвало,
Не знаємо, чи буде другий акт.
І байдуже, хай йде воно до біса,
Ми відіграли ролі як змогли,
Розходимось, закінчилась ця п'єса,
Герої всі на сцені полягли.
Завіса!
27.05.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836630
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.05.2019
Тебе немає лиш два дні,
А я вже скучив за тобою...
Так порожньо стає в мені,
Тоді, коли ти не зі мною.
Завжди, коли нема тебе -
Немов чогось не вистачає.
І кожен день тут дощ паде,
А сонце вже не зігріває.
Чекаю тільки на дзвінок,
Мені так важко не зірватись
І не побігти по квиток,
Самому щоб не залишатись.
Давно загнала в глухий кут
Самотність серед міський нетрів.
Ти так далеко, а я тут,
До тебе сотні кілометрів.
Без тебе все таке чуже,
Мені не хочеться нічого,
І заспокоює лише,
Що залишилось вже не довго.
Якихось кілька днів мине,
Твоєї знов торкнусь долоні.
Побачиш вдосвіта мене,
Чекатиму я на пероні.
16.05.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835732
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.05.2019
Як можна жити, а не існувати,
Коли ми ходимо тут по землі,
Щоб з часом всім нам теж землею стати,
І вже ходитимуть по нас нові?
Як можна тут мені щасливим бути,
Самим з собою в стінах чотирьох:
Вино і кава, кава й сигарети...
І як від передозу ще не здох?
Весь світ неначе змовився без мене.
Хоч вже сідати й різати всі вени...
Невже комусь здалось моє життя?
Чому, коли на квіти наступають,
Їм байдуже, ті знову виростають?
Цікаво, чи так само зможу я?..
03.05.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834376
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.05.2019
Здалось, мов час навколо зупинився,
Кругом лиш ніч, а поряд тільки ти,
Рукою я торкнувся до руки,
І в твої очі вперше подивився.
Побачив відображення в них неба,
Яскраві зорі світяться вгорі.
Не помічаю більше ні душі,
Всі наче зникли, нам їх і не треба.
Тоді так тихо стало і беззвучно,
Лиш чути було тільки голос твій,
А він такий солодкий, чарівний,
І слухати його хотілось вічно.
А може вечір той лише наснився?
Бо так буває тільки уві сні...
Було все добре й ми були одні,
Здалось, мов час навколо зупинився.
02.05.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2019
Вже якось я розказував про неї.
Ти пам'ятаєш, що тоді сказав мені?
"Вона не варта й усмішки твоєї
І що ти взагалі знайшов у ній?.."
Пройшов вже час, і з нею ми не разом,
Любов розтанула, мов крига навесні,
Пішла з думок, покинула мій розум,
Але питання це засіло в голові.
Насправді в ній я не знайшов нічого,
Красива зовнішність, гнила її душа.
В ній місця не залишилось живого,
Знайома і водночас вся така чужа.
Все те, що наче мало зігрівати,
Одного разу просто спалить і кінець…
Мене покличеш випити й забути,
Зірвати з голови терновий цей вінець.
Вливати віскі вже немає сили.
Ми стільки випили з тобою за любов,
Що, мабуть, вже давно її пропили,
Забули так, немов ніколи й не було.
А може й була, тільки не згадаєш,
Вона для мене вже давно в труні.
Байдужість і цинізм лиш залишились,
Депресія вже стала рідною мені.
Ти знаєш, добре, коли є людина,
Якій довірити ти можеш все життя,
Але вона - це справді та єдина?
І чи існують взагалі ці почуття?
Не знаєш, друже? От і я не знаю,
Бо тільки у книжках я про таке читав,
Коли вона по-справжньому кохає,
А ти щоб їй взаємністю відповідав.
То лиш в книжках все має своє місце,
І навіть небо там безхмарне й голубе.
Але хоч раз так хочу відповісти,
Коли спитають: "Що ти в ній знайшов?"
- Себе.
27.04.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833770
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2019
Ти знаєш, байдуже який стакан,
Наполовину повний чи порожній,
Короткий вірш чи громіздкий роман,
Розвалина чи може дім заможний.
Так само і з людьми, ми різні всі,
Та що всередині - найважливіше.
У кожному з нас безлічі світів
І з кожним днем стає їх тільки більше.
Весь час свій витрачаємо сповна,
Все ходимо в салони і спортзали,
Красиві зовні, а душа гнила,
Самі ж її ми в землю закопали.
Ти думаєш, що зовнішність котрась
Зрівняється з красивою душею?
Але кому вона тепер здалась,
Коли довкола лиш плюють всі в неї?..
Всередині в них ще не розцвіло,
А листя вже пожовкло і обпало...
Щоб це мене з дороги не звело,
Я краще буду сам, ніж з ким попало.
А може все насправді і не так,
І ще не кожен з нас покрився пилом?
Не всі, себе ж затиснувши в кулак,
Ховають душу за красивим тілом.
Та купить хтось красу в пакетику,
За нею заховають свої пащі...
І ви хоч їжте ту косметику,
Всередині не станете вже кращі.
07.04.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831996
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2019
Сигарети погашені в каві,
На підлозі сліди від вина,
За вікном ще не скоро світає
І тебе біля мене нема.
Світло фар потрапляє в кімнату
І так тихо, немов у труні,
Але знов не дають мені спати
Всі ті спогади давні мої.
Наче стільки вже часу минуло,
В тебе інший напевно хтось є
І давно ти про мене забула,
Але серце забрала моє.
Відцвіли ми, посохли й зогнили,
Рознесли нас вітри і дощі.
Вчора були такими близькими,
А сьогодні вже зовсім чужі.
Силует в кожній тіні я бачу
І в прохожих тебе впізнаю...
Тепер сам, з алкоголем в придачу
Коло прірви стою на краю.
Кожен день я тебе забуваю,
А вночі сняться очі твої.
Як терпіти це дальше - не знаю.
Ти живеш у моїй голові.
І не хочеш її покидати,
Як покинула якось мене.
А вночі не даєш мені спати,
Лиш чекаю, коли та мине.
За вікном ще не скоро світає
І тебе коло мене нема,
Сигарети погашені в каві,
На підлозі сліди від вина.
30.03.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831090
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 30.03.2019
Сім мільярдів людей, вдвічі більше облич,
Безліч посмішок, та серед них нема справжніх.
Бутафорні серця і оманливий плач,
А всі люди всередині зовсім порожні.
Сім мільярдів лиш тіл, але всі без душі,
Не впізнати вже їх, на обличчях в них маски.
Навіть рідні й близькі можуть бути не ті,
За стіною фальшивих любові і ласки.
Не потрібне тобі більше їх співчуття.
Думав, друзі завжди будуть поряд з тобою?
Одних смерть забере, ну а інших - життя,
І залишишся сам на одиниці з собою.
Ти так хочеш дізнатися правду про всіх,
Але маски із них не спіши позривати.
В когось їх вже немає, а хтось, окрім них,
За намордник повинен обличчя ховати.
Та коли вже почнеш і зірвеш хоч одну -
Це до правди тебе приведе трохи ближче.
І, нарешті зірвавши останню таку,
Не злякайся ти істинного їх обличчя.
24.03.19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830327
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.03.2019