Віктор Вікторович МАРКОВЕЦЬ

Сторінки (1/15):  « 1»

"Ти ‒ як подих весни…"

***
Ти  ‒  як  подих  весни,  як  начало  блаженного  літа,
що  бере  свій  початок  із  безплідного  лона  зим.
         Ти  ‒  умілий  гравець,  ти  пасуєш  фіктивні  привіти…
                   На  сторіночках  вікон  я  читаю  міжряддя  злив…

Як  трикрапок  багато!  Як  мало  конкретних  означень!
Марґінес  підвіконня  уриває  смисли  усі.
Перша  злива:  це  ти  ¬¬на  віконних  сторіночках  плачеш.
Я  помру  цеї  зливи,  наступної  ти  воскреси.

Небеса  розіпнуть  ту  веселку,  що  ми  доганяли.
Як  було  нам  казково!  Як  швидко  усе  відійшло…
Математика  долі:  ці  вчинки  ‒  її  інтеґрали,
логарифми,  ймовірності  ‒  буде  чи,  може,  було.

А  кохання,  як  бачиш,  ‒  уже  математика  вища,
елементи  аналізу  ‒  справа  не  юних  сердець.
На  уроках  життя  ні  із  котрої  парти  не  спишеш.
Тільки  аркуш  життя,
                                                                     тільки  ти,
                                                                                                       тільки  я  
                                                                                                                                   й  олівець.

Бог  ‒  поблажливий  вчитель,  нехай  же  розгорне  конспекти,
хай  відмітить  в  журналах  наймення  у  іконостас.
За  останніми  партами  тихо  дрімають  секрети
і  не  дивиться  Вчитель  на  грішних  чи  праведних  нас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2023


Прощальний бал зими


Прощальний  бал  зими:  вривається,  як  в  спальню  ‒
і  ми  уже  не  ми  на  ложах  сподівань  ‒
весна  і  снігопад  ‒  манери  марґінальні,
на  скронях  хуртовин  брунькується  герань.

Прощальний  бал  зими:  ти  виклалась  на  повну,
із  привидом  лісів  станцьовано  кадриль,
сполохані  струмки  плюскочуться  судомно,
на  ризах  провесни  ‒  рястів  єпитрахиль.

         Прощальний  бал  зими:  відспівано  кантати
                   льодистими  контральто  останніх  капежів.
         Спасибі.  Ти  була.  Зумій  зрезиґнувати!..
                   Життя  ‒  це  завжди  сумнів,  тривання  на  межі!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2023


"Ви осяяні світлом…"


Ви  осяяні  світлом,  принаймні,  у  вимірі  щастя.
Ви  осяяні  небом,  принаймні,  в  моєму  вікні.
Ви  казкові,  як  сніг,  Ви  п'янкі,  як  джерела  причастя,
камертоново  чисті,  правдиві,  як  бренькіт  струни.

Ви  холодні,  як  ніч  і  гарячі  у  вимірі  Слова,
котре  знає  межу  і  на  слабкість  змикає  вуста.
Ви  логічні,  як  час.  Компромісні,  як  мить  випадкова.
До  безмежного  точні,  як  штемпель  на  лобі  листа.

Дві  сльозини  морів,  що  упали  у  Ваші  повіки:
як  розбачити  небо  у  них,  якщо  я  оптиміст;
не  втонути  у  мріях,  душею  припавши  до  втіхи?!

Але  поруч  із  Вами  буденне  усе  має  зміст!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976596
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2023


Одпа́дали сніги


Одпа́дали  сніги
     кометками  сніжинок,
           сумує  сумний  сум
               акордами  відлиг;
                   на  маргінес  життя
                         упав  тебе  відтінок:
                             сміється…  і  з  чого  ж?..
                                 і  болячий  той  сміх.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976436
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2023


найбільша (?) зброя

Стережися  найбільшої  зброї  ‒  дівочих  очей!
Не  дозволь  їм  упасти  уламками  неба  у  серце,
бо  кохання  ‒  пекельний  вогонь,  все-одно  обпече.
А  ці  сльози  ‒  як  рай,  чи,  принаймні,  ‒  одна  з  його  версій.
Не  кажи  після  всього:  ця  казка,  напевно,  чужа,
нам  обом  не  судилось  з  тобою  текти  одним  руслом!..

Прислухайся  до  розуму,  жінка  бо  ‒  навіть  душа,
а  любов  така  штука,  що  може  зіпхнути  із  глузду

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2023


вірш про Очі блакитні

моніторити  статус  твій  двадцять  чотири  на  сім.
обпиватися  кавою  в  різних  її    варіаціях.
цитувати  програму  шкільну  паралельно  й  усім…
(в  твого  мозку  від  них  кілька  літ  уже  інтоксикації)

вже  тебе  не  підкупиш  за  кілька  нехитрих  цитат,
ти  розмазуєш  їх,  наче  шмарклі  дитина  рукавами.
зупиняєш  на  відстані  пострілу  семи  гармат
те  і  тих,  що  бажають  хрестити  цнотливих  з  кривавими.

ти  тепер  не  дивуй,  що  початок  кохання  ‒  це  лайк.
ти  вже  ж  виросла  з  тих,  що  погрожують  лезами  й  венами,
але  віриш,  що  серце  ‒  у  певному  сенсі  ‒  клондайк,
у  котрому  чатують  на  вигоду  янголи  й  демони.

ти  ігнориш.
                                 ти  вмієш.
                                                             ти  віриш  учинкам.
                                                                                                                   і  все…
ХХІ  століття  і  ти  будеш  в  нім  рабовласником?
з  твого  «пише…»  і  «дзвонить…»  мене  як  прислугу  трясе
і  про  очі  блакитні  морозити  хочу  із  класики.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975868
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2023


Дитинство (спогад)

***
Дише  в  шибку  холодний  вечір,
Наді  мною  пливе  зима.
Обіймає  мене  за  плечі
Вечорова  тиша  німа.

Крижаний  золотавий  місяць
Кроїть  шибку  сумних  небес
І  з'являється  чудо  звідкись
І  зникає  кудись  без  адрес.

Ця  зима  ‒  незабутня  казка,
У  дитинство  кличе  мене.
Може,  це  називають  щастям,
Воно  тане,  мов  крижане.

У  дитинство  вертає  спогад,
Тільки  спогад  рідних  очей…
У  юнацькі  мої  тривоги
Забираю  його  трофей.

Там  усе  ще  таке  наївне,
Скиглить  пес  у  холодну  ніч.
Серце  вірить  у  справжнє  диво,
Що  пливе  крізь  вуаль  сторіч.

Пам'ять,  наче  пістрява  стрічка.
Мене  ж  диво  в  дитинство  зове,
Де    в  хатині  на  курячих  ніжках
Моя  казка  остання  живе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939121
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2022


Ти надто жінка

***
Ти  надто  жінка,  щоб  проговоритись.
Ти  надто  гарна  для  дволиких  стерв.
Це  ти  в  нікуди  йдеш,  
                                                                       приходиш  звідкись,
І  ти  мій  найоголеніший  нерв.

Ти  перша  квітка  весняного  саду,
Що  сяє  кароокою  росою.
Ти  ‒  мрія  весняного  зорепаду,
Ти  надто  жінка  бути  не  собою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938913
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2022


зі снів


Зазирає  холодна  осінь
У  зачинені  вікна  душі.
Мені  сняться  травневі  грози
І  весняні  сняться  дощі.

Ми  ж  багато  так  не  сказали.
Ми  на  світі  такі  одні.
Ми  ‒  не  знявшись  навіть  ‒  з  причалу
Розійшлись.  І  усе  ‒  у  сні.

Бо  насправді  і  не  було  «нас».
В  круговерті  цього  життя
Лиш  придумавши  щось  напоказ
Хтось  не  слухав  серцебиття.

Ну  а  серце  (коли  без  корони)
Не  уміє  правди  сховати:[i]
не  даруй  крил  ніколи  й  нікому,
якщо  з  ним  не  будеш  літати.[/i]

...Про  надумане  й  пишуть  вірші,
Бо  згорає,  воно,  як  свіча.
І  насниться  як  хтось  у  тиші,
Засміється,  чоло  схиливши,
До  мого  чи  його  плеча.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2021


Ти і я. Холод. Кава. І осінь.

***

Я  не  знаю  чи  нам  по  дорозі,
І  куди  ці  дороги  ведуть.
Ти  і  я.
                         Холод.
                                                   Кава.
                                                                       І  осінь.
Як  цей  сум  пережить,  перебуть?


Бо  не  завжди  в  житті  все  яскраво,
Не  постійно  квітує  весна.
Ти  і  я.  
                       Холод.
                                                 Осінь.
                                                                         І  кава.
Знай,  що  ти  в  світі  цім  не  одна.


Сонце,  небо  і  люди  навколо.
Ти  відчуй  в  них  небес  тихий  шепіт.
Сум.
               І  осінь.
                                         І  кава.
                                                                 І  холод.
Ми  ще  друзі.  Такі  вже  далекі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2021


життя найвище відкритя

Навчи  мене  як  звикнути  до  болю,
До  зрад,  прозрінь  і  сліз  гірких  розлук.
В  Твою  правицю  довіряю  долю.
Іду  вперед!  Не  опустити  б  рук!..

Життя  така  вузесенька  стежина.
Там  терни  чи  пелюсточки  троянд?
Яка  мені  обитель  батьківщина?
І  хто  я  там,  тубілець,  емігрант?..

І  де  для  мене  пристань  для  печалі?
І  де  притулок  радості  моїй?
Акорди  щастя  бачу  в  задзеркаллі
[i]уже[/i]  і  [i]ще[/i]  невиконаних  мрій…

‒  Так  от  яка  у  щастя  запорука?
Яке  його  найвище  відкриття?
‒  Життя  ‒  воно  уже  якась  наука!
Наука  ‒  реверс  мудрого  життя!

(с)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884422
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2020


дімантові Роси надії

Прокидаюсь,  живу,  розпочну  новий  день.
Новий  день  розпочну.  Помолюся  до  Бога.
Стоголоса  печале  священних  натхнень  ‒
Моє  любе  життя  ‒  несказанна  тривого,

Як  чужий  записник,  відкриваю  тебе
І  старанно  читаю,  боюся  читати.
Чи  вже  впише  хоч  щось  туди  Бог  мій  тепер?
О,  як  легко  згоріти  і  важко  згорати…

В  океані  життя  ‒  я  малий  корабель,
І  дорога  далека  й  невтішні  прогнози.
Припливу  до  ще  досі  незнаних  земель,
Де  на  травах  чужих  діамантові  роси.

І  які  автохтони  ридають  отут?
І  чому  їхні  сльози  вже  росами  стали?
Автохтони  надій  у  цих  землях,  мабуть,
Що  в  надії  жили,  без  її  не  вмирали.

То  для  чого  я  плачу?  Який  результат?
В  моїм  затишку  рук  ‒  діамантові  роси.
Автохтонам  надій  я  давно  уже  брат
І  дитячі  в  дитинстві  залишу  я  сльози.

Розпочну  новий  день:  прокидаюсь,  живу,
Щирим  сміхом  печаль  і  тривоги  розвію.
Упадуть  на  печалі  ‒  осінню  траву  ‒
[i]Діамантові  роси  надії.[/i]

(с)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2020


ПРОгнози

«Знов  на  заході  дощ,  а  на  сході  ‒  туман,
А  на  півночі  ‒  грози,  на  півдні  ‒  спекотно…»  ‒
Ці  прогнози,  на  жаль,  лиш  невинний  обман,
А  чийсь  флюгер  туди  повернув,  де  самотньо…

Нам  не  знати  нічого  і  не  знаємо  ми
Для  кого  ті  дощі  в  добрий  час  випадають.
Хтось  постукав,  он  там,  за  глухими  дверми,
Він  не  знає  ‒  його  там  давно  не  чекають.

То  якою  погода  є  в  розбитих  серцях?
На  світанку  туман  і  дощів  густі  сльози?!
Над  калюжами  сліз  пролетить  який  птах?..
Це  ‒  реальність  життя  і  давно  не  пронози!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2020


В Е Ч І Р

Мазуту  й  пилу  стомлених  доріг
Стернею  поля  наковтався  вечір…
Спиніть  же,  люди,  свій  шалений  біг,
Не  місце  в  добрих  душах  порожнечі!

Спинися,  земле!  В  чому  твоя  суть?
Куди  ти,  людство,  де  твої  надії?
Чому  вони  для  тебе  не  цвітуть?
Хто  над  тобою  темряву  розвіє?

Пустіють  душі  від  гучних  корид,
Серця  важніють,  гіркнуть  від  облуди.
Спиніться,  люди,  бо  минає  світ,
Бо,  може  завтра  ‒  [i]завтра[/i]  вже  не  буде?..

Бо  так  не  можна,  близько  бо  кінець!
І  що  собою  змінить  порожнечу?!
А  їй  не  місце  в  затишку  сердець,
Які  живуть  і  розуміють:  в
                                                                           е
                                                                               ч
                                                                                   і
                                                                                     р
                                                                                         ...

(с)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2020


ГРОЗА-1. Липнева ніч

Зненацька  сколихнулись  небеса
Свавіллям  чорно-грозової  хмари.
Прозора,  мов  кришталь,  твоя  сльоза
Застигла  у  очах  зелено-карих.

Ми  рушили.  Гроза.  Липнева  ніч…
Шкода,  що  слів  ще  сказано  так  мало!
Ми  попрощались,  потім  розійшлись.
Гроза  стихала  як  уже  світало.

Немає  гніву!  Й  ти  мене  пробач,
В  життя  калейдоскопі  стільки  кадрів…
Змішалось  все:  шалена  радість,  плач.
Зірвати  б  маски!  Все  як  у  театрі!

…Фальшива  щирість  розпинає  душі!
Ясним  світанкам  передують  грози!
Повір,  що  кращі  будуть  дні  грядущі
І  посміхнися,  бо  задушать  сльози!

(с)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2020