Bezsliz

Сторінки (1/9):  « 1»

Ба

Ба,
Мені  знову  наснився  Ваш  дім  з  лепехою  й  любистком,
І  підлога,  застелена  зіллям,  аж  вогко  ногам.
Ніби  я  прокрадаюсь  на  кухню  так  сторожко  й  хистко,
Щоб  набрати  у  груди  терпкий  аромат  пирога.

Ба,
Мені  снилось,  що  знову  вкладаю  на  Ваші  коліна
Повну  голову  днів,  ще  повнішу  -  безсонних  ночей.
Мені  знову  так  легко,  ніби  я  -  безтурботна  дитина,
Ніби  крила  не  всохли  і  шрам  від  утрат  не  пече.

Я  втомилася,  ба.  Ви  казали,  життя  -  це  не  поле,
Й  не  одні  черевики  зітру,  щоб  його  перейти.
Та  насправді  ж  воно  -  це  суцільне  бродіння  по  колу,
Це  лиш  стіни  без  вікон  і  гострі-прегострі  кути.

Ба,
Сире  тіло  будинку  маліє,  як  лід  у  долонях,
Поруділи  боки  і  напнулися  тріщини-вени.
Та  незмінно  щоліта  цвіте  за  верандою  сонях,
І  горіх  обпадає  на  землю  гірким  та  зеленим.

Мені  снилося  місце,  де  завжди  на  тебе  чекають,
Де  лишилися  спогади,  рівні,  як  в  серці  різьба.
Попросити  б  у  Вас  пирога,  а  ще  -  м'ятного  чаю.
Тільки  ж  Ви  не  почуєте,  ба...
(с)  Юлія  Шевель

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879773
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2020


Не більше, не менше

Не  більше,  не  менше:  кімната,  підлога,  ми.
Від  кількості  видихів  скрапує  тепле  скло.
За  мить  до  відродження  міцно  мене  обійми,
А  потім  невдало  збреши  собі:  "нас  не  було".

Збирай  себе  чітко  по  схемі,  малюй  на  полях  зірки,
Вмирай  уночі  і  наповнюй  собою  день.
Дозволь  лиш  торкнутися  ще  раз  твоєї  руки,
І  жити  навчи  після  тисячі  одкровень.

Заплющені  очі,  судини  -  тонкі  дроти,
Кити  б'ють  хвостами  на  шкірі  твоїй  маршрут.
Спини  мене  за  хвилину  до  "мушу  йти",
Втопи  у  собі,  щоб  сьогодні  лишилась  тут.

Бо  скільки  ще  кроків  залишилось  до  межі?
Бо  скільки  ще  ранків  розіб'ється  об  вікно?
І  як  би  майстерно  не  грались  в  "байдужі-чужі",
Ми  порізно  бути  не  вміємо  все  одно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837332
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2019


Зима

Ця  зима  небагата  на  імена.
Ця  зима  усіляко  нас  омина.
Палить  сніг,  місить  багно,  як  тісто.
Фарбує  чорним  очі  й  блукає  містом.

Ніби  сни  незрячого  ця  зима.
Щойно  поруч  була,  але  вже  нема.
Її  руки  в  тріщинах,  як  земля.
В  її  лоні  вітер  –  зовсім  немовля.

Цій  зимі  гріє  руки  трояндовий  чай.
Ця  зима  не  всміхається.  Але  зазвичай
Плед  картатий  на  плечі  вдягає  щоранку
Й  босоніж  на  кухню  йде  перед  світанком.

Притуляє  свій  час  до  крихкого  вікна,  
За  яким  тихо-тихо  співає  весна.
І  ковток  за  ковтком,  монотонно-відверті
Відраховує  миті  до  власної  смерті.

Візерунки  на  склі  підповзають  до  рами,  
Ці  фрагменти  зими,  її  точені  шрами.
Їх  трояндовий  чай  перетворить  на  воду,  
Вони  стануть  росою  весні  в  нагороду.

І  коли  ми  будемо  на  межі,  
Ця  зима  вийматиме  з  нас  ножі.
Цілуватиме  так,  мов  на  страту  йде.
І  не  знатимем  більше,  
Хто  ми
Й  де.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821362
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2019


Ти як?

–  Ти  як?  
–  Та  як…  Як  зазвичай.
Хочеться  лягти  під  трамвай.
Погріти  руки  об  недопалок.
–  Та  перестань.  То  ти  зопалу.

А  як  же  сонце?  Он  воно,  бачиш?
–  Як  же  побачиш,  коли  весь  час  плачеш?
Коли  тіло  –  решето,  а  очі  –  грати?
–  Тобі  треба  поспати.

Хіба  мало  у  світі  для  тебе  спасіння?
–  Яке  спасіння?  Я  давно  вросла  тут  корінням.
На  дверях  –  засови,  на  вухах  –  шов.
–  Але  ж  я  тебе  знайшов.

Чому  ти  боїшся  відкритись  для  всіх?
–  Бо  я  не  людина.  Чийсь  здавнений  гріх.
Бо  що  тут  шукати,  в  чужого  життя?
–  Ти  й  досі  дитя.

Хіба  ж  хто  почує,  як  завжди  мовчиш?
–  Не  вмію  інакше.  Як  вмієш  –  навчи.
Фізично  слабка  і  не  вмію  боротись.
–  Але  двері  –  навпроти.

Біль  –  не  вростає.  Біль  –  наче  дим.
–  Тобто  він  не  в  мені,  то  я  вічно  з  ним?
–  Іноді  байдужість  –  найкращий  вияв  турботи.
–  Як  можна  жити,  не  розуміючи,  хто  ти?

Дно  –  це  не  завжди  те,  що  відчуваєш  під  ногами.
І  не  кажи,  що  розумієш,  не  кажи  «давай  із  нами».
Дно  –  це  коли  серце  витягнуте  з  печі.
Це  коли  боїшся  власної  порожнечі.

–  Але  ти  –  не  нічого,  ти  –  надто  багато.
Ти  розумієш  це  і  не  наважуєшся  спати.
Давай  ще  раз:  як  твої  справи?
–  Хочу  кави.  Вип’єш  зі  мною  кави?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820701
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2019


Трохи більше, ніж просто друг

Трохи  більше,  ніж  просто  друг.
Ти  з`явився  в  житті  раптово.
Доторк  рук,  тисячі  напруг.
І  мовчання,  сильніше  за  слово.

Трохи  більше,  ніж  просто  ми.
Поцілунок  –  горнятко  болю.
Я  змиваю  тебе  слізьми.
Я  за  тебе  купую  волю.

Трохи  довше,  ніж  назавжди,  
Ти  лишився  в  моєму  серці.
Я  щоразу  мовчу  «не  йди»,  
Коли  часу  у  нас  на  денці.

Трохи  більше,  ніж  можна  нам,  
Лікували  взаємно  рани.
Я  залишу  твій  образ  снам.
Я  розвію  тебе  вітрами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786868
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2018


Говори

Він  знов  благає:  "Просто  говори,
Про  все  на  світі,  лиш  би  тебе  чути.
Словами  мою  тугу  розірви,
Налий  у  мене  слів,  немов  отрути".

Він  просить  голосу,  він  просить  глибини,
Без  значень,  змісту,  ярликів  і  дати.
"Я  говоритиму,  та  ти  мене  спини,
Щоб  ще  хвилину  встигли  помовчати".

"Я  хочу  чути  тембр  твоїх  думок,
У  мить,  коли  нема  очей  твоїх  навпроти.
Ти  знову  плакала,  бо  голос  твій  промок,
Ти  важко  дихаєш  в  уривчасті  звороти.

Ти  кажеш,  що  у  вас  ідуть  дощі,
Нема  тепла,  не  справдились  прогнози.
Я  ж  чую  лиш,  як  із  гарячих  щік
Ти  вкотре  витираєш  дрібні  сльози".

Він  знов  благає:  "Просто  говори,
Впусти  мене  ще  раз  в  свою  тональність!
Здається,  що  я  сам  тебе  створив,
Бо  чи  ж  кохати  голос  -  то  реальність?".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2018


Давай спробуємо жити без осуду

Давай  спробуємо  жити  без  осуду.
Більше  тиші,  менше  битого  посуду.
Давай  глибше,  міцніше  й  без  відстані
Лікувати  ці  душі  розхристані.

Давай  зацілую  тебе  долонями,  
Щоб  серце  голосно  кричало  скронями.
Щоб  погляд  глибшав  в  тремкій  відвертості.
Щоб  менше  сумнівів,  більше  впертості.

Давай  спинятися  за  крок  до  вічності,  
Щоб  подих  рвався  на  сто  ритмічностей.
Давай  розшнуруємо  власне  тіло.
Себе  навиворіт  вдягай  сміливо.

Давай  без  контексту,  без  слів,  без  імені.
Люби  навпомацки,  не  бійся,  вір  мені.
Ламай  умовності.  Знімай  минуле.
Життя  на  дотик  ми  ще  не  відчули.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783186
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2018


Картата сорочка

Картата  сорочка  і  руки  з  кишень,  
В  очах  загусає  смарагдовий  смуток.
Душа  привідкрита,  як  темна  мішень,  
А  залишки  куль  –  твій  життєвий  здобуток.

Готично-проморшклі  сліди  на  руках
Всотали  всю  силу  твою  і  всю  ніжність.
Тіла  ми  втрачаємо  десь  у  віках,  
Та  душі  назавжди  тримають  суміжність.

Ловлю  поруч  себе  крихку  твою  тінь,  
Шукаю  навпомацки  нашу  реальність.
Тамую  відлуння  твоїх  шепотінь,  
І  голосно  змінюю  їхню  тональність.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782579
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2018


Я руйную спогади про тебе, ніби храми

Я  руйную  спогади  про  тебе,  ніби  древні  храми.
Ти  –  згусток  болю  в  мені,  ти  –  мої  на  зап’ясті  шрами.
Ти  –  малюнок  на  склі,  ти  –  несправджене  передбачення.
Туго  вріс  ти  між  ребер,  а  інше  –  не  має  значення.

Твій  Бог  –  нахабний  і  впертий,  на  ключиці  в  нього  змія.
Він  стоїть  за  спиною,  називає  мене  на  ім’я.
Знає  кінцівку,  сюжет,  але  не  пам’ятає  пролог.
Каже,  що  хепі-енд  –  занадто  банально  для  нас  обох.

Переконує,  що  залежність  –  це  форма  любові.
Я  злюсь,  зупиняю  його  поцілунком  на  півслові.
Ми  голосно  кохаємось  в  підвалі  світобудови.
Одна  куртка  на  двох,  до  ранку  про  сенс  життя  розмови.

Він  каже,  що  це  не  зрада,  бо  насправді  він  –  це  ти.
Боляче  стискає  стегна,  як  землю  бетонні  мости.
Його  пальці  –  мов  лезо.  Дотики  –  голками  під  шкіру.
Вдих-видих.  Розтисни  кулак,  я  вводжу  тобі  віру.

Якщо  він  –  це  ти,  чому  й  досі  так  невимовно  болиш?
Якщо  довго  тліти  в  собі  –  колись  неодмінно  згориш.
Він  не  стане  тобою,  він  –  в  моє  тіло  тридцятий  цвях.
Триматиму  його  поруч,  доки  ліжко  моє  в  синцях.

Ти  рахуєш  зірки  і  окреслюєш  всесвіту  межі,  
Ти  спиняєш  річки,  гасиш  подихом  усі  пожежі.
Лиш  єдина  стихія  тобі  непідвладна  роками:
Ти  ніколи  не  спиниш  того,  що  триває  між  нами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782568
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2018