Woody Paul Grey

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (36)

             ЧАСТИНА  ТРИДЦЯТЬ  ШОСТА.  ПОДОРОЖ
                               НАВКОЛО  ЗЕМЛІ  ЗА  20  ДНІВ

     -«Настусенько!  У  мене  для  тебе  справжній  сюрприз.  Я  вирішив
       «полоскотати»  собі  нерви.  Тобто  поплавати  в  Атлантичному  океані
       разом  з  акулами.  Більше  того,  я  планую  зробити  приманку  з  рибки  малька,  яка  залишилася  після  відвідин  Південного  полюсу.»
     -«Дідусю!  Якщо  це  жарт,  то  мені  зовсім  не  смішно.  Ми  на  півдорозі  до  рідної  домівки,  а  ти  раптом  вирішив  рискнути  своїм  життям?  Я  тебе  уперше  не  можу  зрозуміти.»
     -«Мила  моя  Настусенько!  Я  зовсім  не  планував  тебе  налякати.  Єдине  про  що  я  тебе  не  попередив  –  так  це  спеціальна  клітка  у  якій  я  буду  опускатись.  У  ній  зовсім  безпечно.  Та  й  на  крайній  випадок  у  мене  завжди  є  різні  способи,  як  відігнати  найнебезпечніших  хижаків.»
     -«  І  чому  ти  про  це  зразу  мені  не  сказав.  Може  і  я  погоджуся  з  тобою
     викинути  в  океан  трохи  зайвого  адреналіну.»
     -«  Відверто  кажучи  я  планував  опускатися  сам,  але,  якщо  ти  дійсно  готова,  то  можемо  зробити  це  разом.»
     Слід  сказати,  що  клітка,  яку  я  підготував  більш  ніж  надійна.  Вона  виготовлена  з  надто  міцних  сплавів  й  буде  «не  по  зубах»  навіть  найнебезпечнішій  акулі.    
       Я  вирішив  опустити  клітку  прямо  на  Алеї  Акул.  Як  мені  відомо  тут  можна  зустріти  великих  білих  акул.  За  словами  Даніеля  Ботелго  білі  акули-  справжні  хажаки,  але  вони  не  нападають  на  людей.  Він  на  власному  прикладі  доказав  що  це  саме  так.
     Лебідка,  за  допомогою  якої  ми  спустили  у  воду  клітку  була  цілком  надійна,  як  і  сама  клітка.  Ми  з  Настусею  опустилися  в  неї  до  того,  як  вона  увійшла  в  воду.  Ми  були  одягнені  у  водолазні  костюми,  звичайно,
з  балонами  кисню  за  плечами.  Вода  була  напрочуд  теплою  і  достатньо  прозорою.  Нам  не  прийшлося  довго  очікувати  на  гостей.  Величезна  декілька  пудова  морська  тварина  підпливла  прямо  до  клітки  й  ніби  позувала  перед  нашими  камерами.  Тварина  відкрила  свою  пащу  показавши  по  два  ряди  гострих  як  бритва  зубів.  Та  поводилася  акула  досить  спокійно.  Навіть  приманка  не  спровокувала  її  на  агресивну  поведінку.
     -«Настусю!  Якщо  ти  звернула  увагу,  наша  гостя  поводить  себе  досить  чемно.  Тому  у  мене  виникла  думка  познайомитися  з  нею  поближче.  Що  ти  на  це  скажеш?  У  мене  з  собою,  на  усяк  випадок,  є  потужний  електрошокер.  А  ти  теж  можеш  відлякати  хижака  з  допомогою  фіолетового  чорнила.»
     -«  Дідусю!  Не  знаю  що  й  сказати.  Вирішуй  сам.  Я  тобі  довіряю.»
       Я  вийшов  з  клітки  й  повільно  поплив  до  акули.  Зараз  основне  поводити  себе  спокійно.  Хижаки  на  відстані  відчувають  наш  страх.  Як  не  дивно  я  був  цілком  спокійний.  Акула  навіть  дозволила  погладити  себе.  Але  мені  й  цього  було  замало.  Я  вирішив  зробити  відеокамерою  саме  такий  знімок,  як  Даніель.  Я  дочекався  допоки  біла  акула  розвернеться  і  попливе  прямо  на  мене.  Вирішальна  мить.  Хижак  підпливає  до  мене  впритул.  А  я  повільно  кидаю  йому  у  величезну  пащу  нашу  рибну  приманку  ще  й  доторкаюся  рукою  до  нижньої  щелепи  хижака.  Якусь  мить  ми  уважно  дивимося  одне  на  одного,  а  потім  акула  повільно  розвертається  й  махнувши  хвостом  на  прощання  пливе  по  раніше  визначеному  маршруту.  Аудієнція  завершилася.  Я  повертаюся  до  клітки.  Мовчки  натискаю  кнопку  пульта  і  нас  разом  з  кліткою  піднімає  на  борт  нашої  повітряної  кулі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784612
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (35)

     ЧАСТИНА  ТРИДЦЯТЬ  П’ЯТА.  ПОДОРОЖ  
         НАВКОЛО  ЗЕМЛІ  ЗА  20  ДНІВ

     -«Ну,  що,  Настусенько,  пора  повертатися  до  нашого  рідного  Івано-Франківська.  Там  наверху  нас  очікує,  ніколи  не  здогадаєшся,  що  –
повітряна  куля.  Що  скажеш  красунечко?»
     -«Дідусю!  Чи  не  здається  тобі,  що  це  вкрай  небезпечно  летіти  через  усю  Атлантику  на  кулі,  яка  так  залежна  від  напрямку  вітру?»
     -«Перш  за  усе,  летітимо  не  через  усю,  а  тільки  Південну  Атлантику,  а  по-друге,  ти  забуваєш,  що  ми  летітимо  не  на  звичайній  повітряній  кулі,  а  досконалому  винаході  з  майбутнього.  А  це  значить,  що  для  вітру  у  нас  є  потужні  стабілізатори,  а  сама  куля  наповнена  тим  самим,  мно.  придуманим  газом,  який  не  горить,  і,  не  вибухає.  І  ще  одне.  Я  дуже  хочу  ще  раз  покупатися  у  Атлантичному  океані,  хай  навіть  поряд  з  акулами.  Я  для  них  приготував  сюрприз,  а  заодно,  і,  для  тебе.  Ну,  то  що?  Чи  ти  готова  до  мандрівки?»
     -«Звичайно,  дідусю.Ти  чудово  знаєш,  що  я  твоя  кровинка,  і,  тому  у  нас  так  багато  спільного.  До  того  ж,  завдяки  твоїм  казучкам  та  моєму  хисту  малювати  –  ми  ще  більше  зблизились.  Ти  звернув  увагу,  що  я  про  маму  не  згадую.  Це  не  тому,  що  я  про  неї  забула,  або  менше  її  люблю.  Ми  просто  з  тобою  по  справжньому  подружились.  І  взагалі.  Я  хочу,  щоб  ти  надалі  жив  разом  з  нами.  У  нас  з  мамою  простора  3-х  кімнатна  квартира.  Так,  що  для  тебе  місце  знайдеться.  До  речі,  мама  зовсім  не  проти.  Ти  очевидно  не  знав,  що  я  увесь  цей  час  переписувалася  з  матусею.  А  отже  вона  у  курсі  усіх  наших  пригод.  Трохи  хвилювалася,  звичайно,  але  вона  тебе  добре  знає  і  повністю  на  тебе  покладається.  Та  де  ж  наші  мотузяні  драбинки?»
     -«Помиляєшся,  сонечко.  На  цей  раз  піднімемося  наверх  у  спеціальних  кошечках.»
     -«Вау!Ти  не  припиняєш  мене  дивувати.  Поїхали,  любий  дідусю!»
     Ми  востання  оглядаємо  Тайм  сквер,  а  за  мить  опиняємось  у  великому  кошику  нашої  повітряної  кулі.  Вона  звичайно  булш  зручніша  ніж  традиційна.  У  будь  яку  мить,  скажімо  на  випадок  дощу,  наш  трансформер  готовий  закрити  нас  прозорою  плівкою,  щоб  ми  себе  почували  цілком  комфортно.  Навкруги  безмнжний  океан.  На  обрії  жодного  кораблика.  Ми  єдині  посеред  Атлантики.  Коли  я  говорив,  що  тут  значно  просторніше,  я  мав  на  увазі,  що  у  нас  усе  збереглося,  як  і  раніше  –  3  поверхи,  мій  робочий  кабінет,  столова,  ванни,  туалети,  і,  звичайно  оглядова  площадка.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784450
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ

   

         ЧАСТИНА  ТРИДЦЯТЬ  ЧЕТВЕРТА.  ПОДОРОЖ
                                       НАВКОЛО  ЗЕМЛІ

     -«Поглянь,  Настусенько,  хто  нас  зустрічає  знаменитий  символ  демократії  –  американська  Статуя  Свободи.  А  он  і  Бруклінський
Міст,  а  також  Тайм  сквер.  Ось  тут  ми  зробимо  зупинку,  у  найбільш  людному  місці  Нью  –  Юрка.»
     -«Дуже  цікаво!  І  як  ти  собі  це  уявляєш?»
     -«Дуже  просто!  Мотузяна  драбинка  опустить  нас  додолу.»
     -«Ти  не  жартуєш?  Бачу  що  ні.  Гаразд.  Показуй  приклад.»
     -«Хапайся  міцно  за  мотузяну  перекладину  й  натискай  кнопку  з  правої  сторони.  А  тепер  веред!Сміливіше!»
     -«Вау!  Круто!Як  у  казці!  Ти  думаєш  мешканці  міста  можуть  бачити  наш  дережабль?»
     -«Нажаль,  або  краще  на  щастя  ні.  Уявляєш  щоб  тут  відбулося?  Усім  би  було  цікаво  так  просто  піднятися  на  наш  трансформер.  Справа  у  тому,  що  це  машина  майбутнього,  тому  тимчасово  недоступна  для  огляду  пересічним  людям.  Окрім  нас  двох.  Зрозуміло?»
     -«Так.  Хоча  трохи  й  сумно.  Гаразд!  Що  тепер?  Що  далі?»
     -«А  давай  просто  прогуляємось.  Як  кажуть  американці  –  Let`s
     Just  hang  around.
     -“Sure!  Actually?  I`ve  always  dreamt  to  walk  around  the  downtown  New  York.  Unbelievable!  We  just  dropped  by  for  a  walk!  I  wonder,  why  can`t  I  tell  my  class-mates  about  our  adventures.  It  would  be  so  cool!”
     -“Why  can`t  you  just  write  a  story?  It  doesn`t  matter  whether  it`s  a  dream,  a  real  story,  or  just  some  fantasy  of  yours.
     -“You  really  think  so?  That`s  a  great  idea!  Thank  you,  grandpa!  You`re  so  smart.  Is  that  because  you`re  old,  or  wise?”
     -“Maybe  both.”  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784414
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2018

ИМПЕРАТОРСКАЯ КОРОНА

       

       ПОЛИТИЧЕСКИЙ  ПАСКВИЛЬ

     Журнал  Times  опубликовал  давича
     на  обложке  своего  издания  Путина
     в  императорской  короне.  А  почему
     не  на  троне,  без  жезла,  одеяний...?

     Это  именно  то,  чего  «не  хватает»
     российскому  лидеру,  всё  остальное  уже
     было:  две  Чеченские  войны,  взрывы  
     домов,  убийства  оппозиционных  политиков

     и  журналистов  Путинского  режима  в  России
     и  далеко  за  её  пределами,  войны  с  Молдовой,
     Грузией  и  Украиной,  захват  территорий  соседей,  
     гибридная  война  с  Украиной  на  Донбассе,
   
     поддержка  про-российского  марионеточного  
     правительства  Захарченко  на  востоке  страны,
     провокации  протестных  акций  в  Киеве  и  Закарпатье,
     провальные  проэкты  Саакашвили  и  Савченко,
   
     вмешательство  в  Сирийскийскую  гражданскую  
     войну  на  стороне  кровавого  диктатора  Б.Ассада,
     убийства  мирного  населения  Сирии,  помощь
     в  сокрытии  применения  химоружия  правительством  страны,

   вмешательство  во  внутренние  дела  других  государств,
   хакерские  атаки,  продвижение  изданий  подобно
   RT  и  Sputnik  далеко  за  пределами  России  распостраняющих
   грязную  ложь  о  своих  соседях  и  странах  Запада.

     Наконец  дело  С.Скипаля  и  его  дочери,  и,  как  результат
     выдворение  российских  послов.  К  понедельнику  число
     стран  поддержавших  Великобританию  может  увеличиться
     до  20,  не  говоря  о  намерении  Вашингтона  выслать  из
   
   страны  десятки  российских  послов.  И  любые  отговорки  
   Кремля  никем  серьёзно  не  воспринимаются.  Анти-путинский
   демарш    странами  Запада  только  набирает  обороты.  А
   Москва  и  не  думает  "образумиться".

   Так  радоваться  ли  Путину  и  поддерживающих  его  россиянам
   появлению  его  «императорского  величества»  на  обложке  
   известного  таблоида,  или  всё  же  воспринять  это  за  хлёсткую  
   карикатуру    в  стиле  французского  Charlie  Hebdo?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784320
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 25.03.2018

МОСКВА СЛЕЗАМ НЕ ВЕРИТ

                   

                             ПОЛИТИЧЕСКИЙ  ПАСКВИЛЬ

     Похоже  Кремль  и  не  собирается  
     делать  вывод  из  сложившейся
     ситуации,  как  и  Запад  не  намерен
     отступать  от  принятых  решений.

     Более  того,  после  недавних  заявлений
     отдельных  стран  Европы  «указать  на  дверь»
     российским  послам,  число  желающих,  
     к  понедельнику,  может  увеличиться  до  20.

     И  вместо  того,  чтобы  предпринять  меры
     по  «выруливанию»  ситуации,  Путинские
     «эксперты»  выисказывают  всё  новые  версии
     произошедшего.  Появился  «украинский  след».

     Дело  Скрипаля  имеет  все  шансы  стать  очередным
     «...гейтом»  в  отношениях  между  Россией  и  Западом,
     и  похоже,  что  на  данном  этапе  ни  одна  из  сторон  не  
     намерена  идти  на  мировую.

     Чем  это  чревато?  Несомненно  Холодная  война,
     и  гонка  вооружения,  которую  сам  Путин  и  затеял,  
     а  теперь  и  дипломатический  демарш  Великобритании
     превращается  в  снежный  ком,  который  может  
     на  десятилетия  глубоко  «закопать»  какие-либо  контакты.

     Беспардонные  заявления  Лаврова  и  Co.  в  самом  начале  
     развития  конфликта  в  очередной  раз  доказывает,  что
     «Москва  слезам  не  верит»  или,  другими  словами,
     Путинскому  режиму  всё  человеческое  –  чуждо.

     Именно  по  этой  причине  санкционный  режим
     не  намерены  отменять.  Наоборот.  По  инициативе
     США  они  имеют  склонность  к  расширению  и  это,
   похоже,  только  начало.  Что  дальше?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784120
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 24.03.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (33)

 

     ЧАСТИНА  ТРИДЦЯТЬ  ТРЕТЯ.  ПОДОРОЖ  НАВКОЛО  
       ЗЕМЛІ  ЗА  20  ДНІВ
 
     -«Настусю,  дорогенька  моя.  Підходить  кінець  нашої  навколосвітньої  мандрівки,  і,  у  мене  для  тебе  ще  один  приємний  сюрприз.  Ми  відправляємось  з  Північного  полюсу  до  Нью-Йорка  на  сучасному  дережаблі.  На  відміну  від  своїх  попередників  він  цілком  надійний  і  зовсім  не  залежить  від  сили  вітру,  а  також  не  є  небезпечним  через  заповнення  гелем.  По  секрету,  я  придумав  новий  газ,  легший  за  повітря,
Nubinus  35,  який,  безсумнівно,  доповнить  таблицю  Менделєєва,  і  найголовніше,  він  не  вибухає,  при  жодних  обставинах.  Що  скажеш,  люба?»
     -«Я  звичайно,  як  завжди  заінтригована  твоєю  черговою  новинкою.  Та  усеж,  щодо  надійності...  У  мене  є  багато  питань,  особливо  ж  після  останніх  проколів.  Проте,  під  кінець  нашої  подорожі,  я  не  буду  вставляти  тобі  палиці  в  колеса,  тим  паче,  що  усе  благополучно  завершилося.  А  дережабль?  Це  дуже  цікаво.  Нетерпиться  на  ньому  якнайшвидше  опинитися."
     -«А  ти  закрий  очі,  і  ,  не  відкривай  допоки  я  не  скажу.  Один...два...три...  Усе  готово.  Можеш  відкривати  свої  красиві  оченята.»
     -«Вау!  Я  й  не  сподівалася,  що  він  такий  величезний.»
     -«  Я  постарався  дотриматись,  тих  параметрів,  котрі  були  декілька  століть  тому.  А  як  тобі  подобається,  що  його  стінки  цілком  прозорі.  Незвично-чи  не  так?»
     -«Це  просто  феноменально!  Мені  цікаво,  а  чи...?»
     -«Так,  звичайно,  сонечко.  Ти  зможеш  ним  керувати!»
     -«Супер!  Ти  найкращий  дідусь  у  Вселенній!  Чи  можемо  ми  вже  відправлятися?»
     -«Звичайно  люба.  Ось  перед  тобою  маршрут,  котрий  я    вночі  розробив.  Старайся  строго  дотримуватись.  Ми  повинні  дотриматись  визначеного  терміну  –  20  днів»
     -«Звісно,  дідусю!  Ти  можеш  спокійно  займатися  плануванням  останнього  етапу  нашої  мандрівки.»
     Слід  сказати,  що  наш  дережабль  дуже  чудово  себе  поводив,  жодних  проявів  турболентності.  Хвилиночку?  Майже  жодних.Кажуть,  що  у  майбутньому  наша  промисловість  цілком  може  повернутися  до  виробництва  цих  чудо  машин,  котрі  за  грузопідйомністю,  дійсно,  не  мають  собі  рівних.  Назовні  яскраво  світило  сонце.  Ми  все  ще  летіли  над  неосяжними  простопами  Антарктики.  Відверто  кажучи,  я  уже  починав  сумувати  за  тими  надзвичайно  цікавими  пригодами,  котрі  траплялися  нанашому  шляху  протягом  нашої  мандрівки.  Нарешті  ми  покидаємо  суворий  край  і  опиняїмося  над  неосяжним  Льодовим  океаном.  Сподіваюсь  знаменита  Статуя  Свободи  уже  з  нетерпінням  очікує  на  нас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784111
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (32)

         ЧАСТИНА  ТРИДЦЯТЬ  ДРУГА.  ПОДОРОЖ
                 НАВКОЛО  ЗЕМЛІ

           -«Настусю!  Швиденько  біжи  до  свого  крісла  і  пристібай  паски  безпеки.  Зверху  на  нас  падають  крижини  і  айсберги,  котрі  втратили  свою  верхню  частину.»
     Ми  саме  вчасно  сіли  на  свої  місця,  бо  раптом  пропало  світло,  а  в  наступну  мить  наш  трансформер  атакували  крижини.  Нас  кидало  у  різні  сторони,  а  потім  ми  перевернулися  на  180  градусів.  Через  мить  включилася  резервна  система  електропостачання.  Ми  продовжуємо  висіти  в  кріслах  уверх  ногами.
     -«Дідусю!  Що  відбувається?  Нас  тут  часом  не  роздавить?Допомога  точно  не  прийде,  чи  не  так?  Адже  ж  ніхто  на  білому  світі  не  знає,  що  ми  тут  знаходимося.  А  ти  ж  казав,  що  у  казці  усе  легко  вирішується.»
     -«Казав,  Настусю,  казав.  Мені  треба  подумати,  і,  то  дуже  швидко,  а  то  крижини  почнуть  примерзати  одна  до  одної  і  ми  тут  залишимося  до  полярного  літа.  Здається  придумав.  Ти  залишайся  на  місці,  а  я  повинен  включити  лазерну  пушку.  Вона  дуже  потужна.  Зараз  вода  тут  буквально  закипить.»
     Я  розстібую  паски,  обережно  опускаюся  на  стелю,  і,  шукаю  чарівну  кнопку.  Нарешті  знайшов.  Вона  теж  може  працювати  від  пульту  управління.  Хутко  повертаюся  на  своє  місце.  Корабель  починає  вирівнюватись.  Його  обшивка  увесь  час  підозріло  скрипить.  Аж  ось  нарешті  наш  корабель  виштовхує  як  пробку  на  поверхню.
     Нам  дуже  пощастило.  Ми  вийшли  на  чисту  воду.  Крижини  і  айсберги  залишилися  далеко  позаду.
     -«Настусю!  Чи  не  хочеш  повернутися  до  свого  столика?»
     -«Ні,  дідусю!  Я  краще  залишуся  у  своєму  кріслі.  Тут  безпечніше.»
     Я  вирішив  протягом  певного  часу  продовжувати  наше  дрейфування  поверхнею  океану.    
     -«Дідусю!  А  чи  не  могли  б  ми  решту  нашоє  мандрівки  продовжити  не  під  водою,  не  на  воді,  а  у  повітрі?»
     -«Звичайно,  люба!  Займай  моє  місце,  і,  до  кінця  подорожі  до  Північного  полюся  –  ти  у  нас  капітан.  Годиться?»
     -«Із  превеликим  задоволенням.»
   А  уже  через  декілька  годин  ми  приземлилися  на  Північному  полюсі.
     Температура  на  склом  -62  градуси  за  Цельсієм.  До  речі,  до  завершення  нашої  подорожі  навколо  землі  залишається...        

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783938
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2018

НАС НЕ ДОГОНЯТ …

               

           ПОЛИТИЧЕСКИЙ  ПАСКВИЛЬ

     Экономика  России  «бурно»  развивается,
     И  всё  это  «благодаря»  антироссийским
     санкциям.  Россияне  научились  производить
     Пармезан,  говорят  вкус  куда  лучше  чем  ...
                           ПРИПЕВ:
             Нас  не  догонят...
             Нас  не  догонят...
             Нас  не  догонят...
     Ударными  темпами  развивается  животноводство.
     Уничтожили  очередную  партию  санкционных
     продуктов.  300  тон  турецких  помидор  пошли
     под  каток  только  за  последние  сутки.
                             ПРИПЕВ  :
                   Нас  не  догонят...
                   Нас  не  догонят...
                   Нас  не  догонят...
       Особенно  активно  работают  оборонные  предприятия.
       Новую  партию  современных  танков  отправили
       на  Донбасс  под  грифом  «секретно»,
       «нас  ведь  там  нет».
                                   ПРИПЕВ:
                     Нас  не  догонят...
                     Нас  не  догонят...
                     Нас  не  догонят...
       В  английском  Солсбери  отравили
     Сергея  Скрипаля  и  его  дочь  Юлию
     нервно-паралитическим  ядом  военного
     типа  «Новичок»  произведённым  в  СССР.
                     ПРИПЕВ:
                 Нас  не  догонят...
                 Нас  не  догонят...
                 Нас  не  догонят...
         Оказывается  партнёра  Б.  Березовского
         задушили  в  следственном  изоляторе
         собачьим  поводком.  Подозрительно
         похоже  на  то,  как  сам  Березовский  погиб.
                       ПРИПЕВ:
                   Нас  не  догонят...
                   Нас  не  догонят...
                   Нас  не  догонят...
       Лондон  объявил  персонами  “non  grata”
       23  российских  дипломатов  и  выслал  их
       из  страны  в  течении  одной  недели.
       Россия  ответила  "зеркально".
.                        ПРИПЕВ:
                 Нас  не  догонят...
                 Нас  не  догонят...
                 Нас  не  догонят...
     Тереза  Мэй  призывает  страны  ЕС
     последовать  примеру  Лондона.
     Борис  Джонсон  сравнил  ЧМ  В  РФ
     с  ОИ  в  Германии  1939  года.
                         ПРИПЕВ:
                     Нас  не  догонят...
                     Нас  не  догонят...
                     Нас  не  догонят...
       В  своём  выступлении  перед  Федеральным
       Собранием  Путин  продемонстрировал
       новые  виды  вооружений  РФ  с  ядерными
       боеголовками  направленными  против  США.
                       ПРИПЕВ:
                     Нас  не  догонят...
                     Нас  не  догонят...
                     Нас  не  догонят...  
       Цивилизованный  мир  объязан  показать
       России,  что  время  показывать  «Куськину    
       мать»  кануло  в  лету.  Пришло  новое  время.
       И  за  все  преступления  придётся  отвечать.
                         Вас  догонят...
                         Вас  обвинят...
                         Вас  накажут...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783901
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 23.03.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (31)

         ЧАСТИНА  ТРИДЦЯТЬ  ПЕРША.  ПОДОРОЖ
                           НАВКОЛО  ЗЕМЛІ

     -«  ...до  Північного  полюсу  під  водою.»
     -«Це  як  у  Жуль  Верна,  «Двадцять  тисяч  льє  під  водою?»  -запитує.
     -«А  ти  молодчина,  начитана  дівчинка.  Запевняю  тебе,  наша  мандрівка  буде  менш  небезпечна  і  більш  захоплююча»
     -«Подивись  Настусю!  Прямо  над  нами  імператорські  пінгвіни.  Це  однозначно  самки.  Вони  ловлять  і  ковтають  одразуж  по  декілька  рибин  і  хутко  поспішають  до  своїх  самців.  Ковзаючи,  падаючи,  вони,  нарешті,  добираються  до  своїх  гнізд.  Вони  виригують  пійману  рибу  і  хутко  поверитаються  до  океану.  А  самці  швиденько  з’їдають  принесену  їжу  і  продовжують  висиджувати  майбутніх  нащадків.»
     -«Дідусю!  Тут,  у  воді,  вони  виглядають  зовсім  інакше.  На  суші  вони  видаються  такими  неповороткими,  трохи  кумедними,  як  наші  качки  або  гуси,  проте  значно  граціознішими!  Ой,  лишенько.  Що  це  до  них  мчаться  на  великій  швидкості  морські  котики.  Ми  повинні  щось  зробити.  Дідусю!  Придумай  щонебудь!  Хутко!»
     Я  включаю  усі  прожектори,  гучні  сирени  і  на  повній  швидкості  направляюся  в  сторону  хижаків.  Однак  іх  не  так  легко  зупинити.  Включаю  кнопку,  і,  враз  усе  навкруги  забарвлюється  у  колір  чорнила.  Вони  зупиняються  в  розгубленості.  А  потім  повертаються  назад.
     -«Ура!  Ми  врятували  милих  пінгвінів!  Ти  просто  молодець,  дідусю!»  
     -«Гаразд  Настусю!  Наша  подорож  у  12  765  кілометрів  розпочинається.  Мій  комп’ютер  розрахував  найкоротший  шлях  до  Антарктиди.  Запасів  продуктів,  електроенергії  і  нас  вистачить,  що  20  разів  пройти  навколо  Землі.  Ти  можепш  продовжувати  малювати  у  своїй  художній  студії,  а  я  буду  слідкувати  за  монітором  допоки  ми  не  вийдемо  на  чисту  воду  і  від  крижин  і  від  айсбергів.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783782
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (30)

     ЧАСТИНА  ТРИДЦЯТА.  ПОДОРОЖ  НАВКОЛО
           ЗЕМЛІ  ЗА  20  ДНІВ

     Не  встигли  ми  заховатись  за  високою  кучугурою  снігу,  як  у  колонії    морських  котиків  піднявся  надзвичайний  гамір.  Справа  у  тому,  що  напрям  вітру,  раптом  різко  змінився,  і,  дув  у  сторону  небезпечних  хижаків,  котрі  одразу  ж  гостро  відчули  запах  людей.  У  колонії,  вочевидь,  було  чимадо  дітлахів,  котрих  охороняли,  як  від  посторонніх,  так  і  від  особливо  жорстоких  самців.  У  нашу  сторону  одразу  ж  направилися  декілька  агресивних  тварин.  Я  вирішив  відлякати  їх  пострілами  помпової  рушниці,  але  це  їх  не  відлякало.  Бажання  стріляти  по  тваринах,  навіть  у  цю  небезпечну  хвилину  не  було.

     -«Настусю!  Терміново  включаємо  ранці-мотори  за  спиною!  Мерщій!»
     Ми  одночасно  різко  піднімаємось  у  повітря.  Ошелешені  тварини  ще  якийсь  час  марно  старалися  догнати  нас.  Ми  пролетіли  прямо  над  колонією.  Який  же  тут  піднявся  рейвах.  Матері  своїми  тілами  накрили  малят,  а  дорослі  самці  кинулись  врізнобіч.  
     -«  Настусю!  Повертаємось  на  борт  корабля.  Це  було  нерозважливо  з  моєї  сторони.  Я  не  мав  права  їх  лякати.  Вийшло  зовсім  не  гуманно.  Ти  знаєш  –  у  мене  для  них  є  гостинці.  Давай  влаштуємо  для  них  дощ  зі  свіжої  риби.»
     Нарешті  ми  піднялися  на  борт  трансформера,  відкрили  нижній  люк,  і,  звідти  висипалося  море  риби.  Я  думаю,  що  гостинці  доромогли  хижакам  забути  про  стрес,  який  вони  отримали,  через  мою  необачність.
     Після  виснажливої  прогулянки  ми  влаштували  собі  «імператорський  обід»  -  виключно  морська  їжа.  Чого  тут  тільки  не  було  –  океанські  краби,  кальмари,  і,  багато  інших  страв  з  океанської  кухні.  Опісля  ми  відправилися  поспати,  перед  наступною  мандрівкою.  Я  приготував  для  настусі  справжній  сюрприз.
     Увісні  мені  наснився  бурхливий  океан.  Багатометрові  хвилі  кидали  наш  трансформер  із  сторони  в  сторону.  Мотор  враз  заглох,  а  чергова  могутня  хвиля  накрила  нас  з  головою.  І  ось  ми  уже  стрімко  опускаємось  на  дно.  З  жахом  просипаюся.  Усе  гаразд  .  Це  був  тільки  сон.  Надвечір’я  за  склом  повна  темінь.  Включаю  наші  могутні  прожектори.  Враз  стало  видно.  Я  к  удень.  Ми  на  автопілоті    летимо  вздовж  узбережжя  Арктики.
   Ось  і  Настуся  проснулася.
     -«Мені  дідусю,  приснився  дивний  сон...»
     Наш  корабель  раптом  починає  розгойдувати.
     -«Негайно  сідаємо  на  наші  місця!  Паски  безпеки!»
     Ми  усе  зробили  вчасно.  У  наступну  мить  наш  трансформер  раптом  розвернувся  і  носовою  частиною  стрімко  рушив  вниз.  На  щастя  під  нами  виявилася  відкрита  частина  океану.  Ми  увійшли  в  океан  так  плавно,  що  навіть  не  відчули  тієї  миті,  коли  ми  зіткнулися  з  водою.
     -«  Настусю!  Вибачай!  Мені  слід  було  попередити  тебе  зазделегідь,  але  наш  незапланований  денний  сон.  Отже  тепер  ми  на  борту  найсучаснішої  субмарини,  котра  самн  зараз  відправляється  у  подорож  від  Південного  до...    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783768
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2018

ДИПЛОМАТИЧЕСКИЙ ДЕМАРШ

           
                   

ПОЛИТИЧЕСКИЙ  ПАСКВИЛЬ

     МИД  России  вызвал  «на  ковёр»  
     послов  западных  стран,  а  они  –
     -  не  пришли.  Демарш  устроили
     США,  Германия,  Франция,  Китай.

     Речь  должна  была  идти  об  отравлении
     Сергея  Скрипаля  и  его  дочери  Юлии.
     Естественно,  Великобритания  даже  и
     не  планировала  посещать  «сборище».

     Похоже,  Путинская  Россия,  не  смирилась
     с  обвинениями  в  намерении  устранить
     экс-полковника  ГРУ.  А  как  известно,
     лучший  способ  обороны  –  атака.
   
   Впервые,  после  II-ой  Мировой  Войны,
   страна  Россия  демонстративно  использовала
   химическое  оружие(запрещённое  в  мире)  
   для  наказания    своих  оппонентов.

     Мало  того,  Кремль  решил  «отбросить  мяч»
     На  поле  противника,  обвиняя  всех  подряд  –
     И  США,  и,  Великобританию,  и,  Чехию  
     при  этом,  категорически  отрицая  свою  причастность.
   
     Очевидно  пришло  время  наказать  преступника.
     Во  время  Сирийской  Гражданской  войны,  Башар
     Ассад,  кровавый  диктатор,  дважды  применял
     химическое  оружие  против  своего  народа.

     И  дважды,  именно  Путин,  помог  ему  уйти  от
     возмездия.  В  свой  время,  Саддам  Хуссейн
     поплатился  собственной  жизнью,  именно
     из-за  использования  химоружия  против  народа.  

     Не  пора  ли  наказать  Путина,  за  грубое  нарушение
     элементарных  международных  законов.  Представьте
     себе,  что  страны,  устроившие  демарш,  объявляют  
     персонами  «non  grata”  российских  послов.  

     «Российский  медведь»  должен  понять,  раз  и  навсегда,
     что  в,  приличном  обществе  есть  нормы,  которые
     никому  нельзя  нарушать,  невзирая  на  личности.

     И  наконец,  нужно  «отдать  ему  должное»  за  все
     те  преступления,  которые  этот  изверг  совершил
     с  момента  восхождения    на  «Престол»  новоявленной
     Российской  Империи.

   Преступник,  который  чувствует  свою  безнаказанность,
     никогда  «не  останавливается  на  достигнутом».
     Ему,  вновь,  и  вновь,  хочется  почувствовать  вкус  
     свежей  крови,  без  которой  его  жизнь  уже  не  имеет  смысла.

     Бешенных  животных,  как  известно,  –  пристреливают,  
   так  как  они  представляют  опасность  для  окружающих.
   Кровавых  диктаторов  –  уничтожают,  так  как  они
   Представляют  опасность  для  всего  мира.

   Опасность  Путинского  режима  состоит  в  его
   непредсказуемости.  Имея  в  своём  распоряжении
 опасное  ядерное  оружие,  в  момент  особого
   накаления  страстей  –  он  может  без  промедления  использовать  его.

 И  ещё  один,  очень  важный  момент.  В  демократических  странах
 в  подобный  момент  руководитель  страны  должен  заручится  поддержкой  
 главных  институтов  власти.  Путин,  же  как  известно,
 все  решения  принимает  сам  лично.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783681
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 21.03.2018

«КУКЛОВОД» ПУТИН

                                 

                                   ПОЛИТИЧЕСКИЙ  ПАСКВИЛЬ  

     Чтобы  создать  видимость  президентских  выборов,  
       в  легитимности  которых  сомневается  весь  мир,
       Путин  решил  прибегнуть  к  марионеткев  юбке.
       И  похоже,  что  Ксения  Собчак,  гламурная  
       светская  львица,  согласилась  сыграть  в  его  театре  абсурда.

     Это  лицедейство,  президентские  выборы  в  России,
     как  нельзя  лучше,  изобразил  французский  еженедельник  
     Charlie  Hеbdo,  где  на  карикатуре,  человек  похожий
     на  Путина,  управляет  марионеткой,  которая  заявляет:
     «Я  антипутинский  кандидат  в  президенты.

         Голосуйте  за  меня!»  На  заднем  плане  карикатуры
         связанный  человек:»Я  Алексей  Навальный,  
         настоящий    демократ.  Я  призываю  не  ходить
         на  выборы!»  

         Несмотря  на  то,  что  Ксения  набрала  чуть  более
         1  проценета(1,65%)  она,  однозначно,  «блестяще»
         сыграла  отведенную  её  роль.  Чего  только  стоила  её  
         потасовка  с  одиозным  Жыриновским  во  время  дебатов.
     По  большому  счёту,  вышеупомянутая  «клоунада»
     главным  образом  была  рассчитана  на  Запад.  Мнимая  
   «критика»  Ксенией    Путинского  режима,  «сладкие  речи»
     о  повторном  референдуме  в  Крыму  вряд  ли  достигли  цели.

     Незаконные  президентские  выборы  в  оккупированном  
     Крыму  Евросоюз  не  признает.  Резонансное  отравление  
     в  Туманном  Альбионе,  высалка  российских    дипломатов  
     и  вероятный  бойкот  ЕС  ЧМ  по  футболу  в  России.

     Всё  это  говорит  о  том,  что  на  этот  раз  Запад  не  купился
     да  «дешёвый»  цирк  устроенный  хозяином  Кремля,  дабы
     снизить  накал  страстей  вокруг  его  персоны,  и  агрессивных
     действий,  которые  его  режим  чинит  в  Украине  и  Сирии.

     Как  говорится  :»Цирк  ушёл,  а  клоун  остался».  
     Но  дело  в  том,  что  Западу  придётся  в  ближайшие
   6  лет  иметь  дело  с  этим  «клоуном»,  а  он,  
     как  известно,  смеха  совсем  не  вызывает.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783367
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.03.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (29)

         ЧАСТИНА  ДВАДЦЯТЬ  ДЕВ’ЯТА.  ПОДОРОЖ  НАВКОЛО
         ЗЕМЛІ  ЗА  20  ДНІВ

     -«Любі  малята!  Хочу  нагадати,  що  свої  казочки  я,  дідусь  Володя,  оповідаю  виключно  для  своєї  онученьки  Настусі.  Але  щоб  було  цікавіше  я  вирішив  запросити  до  нашої  бесіди  тих  малят,  кому  це  цікаво.  Так  от,  любі  друзі,  цього  разу  ми  з  Настусею  відправляємось  на  Півленний  полюс,  або  Антарктику,  як  часто  називають  цей  п’ятий,  найбільший  з  шести  материків.  Площа  Південного  полюсу  складає  14  міліонів  квадратних  метрів,  і  він  більший  за  територією  ніж  Європа  і  Австралчя  разом  узяті.  Складається  він  з  континенту  Східної  Антарктики,  архіпелагу  Західної  Антарктики  та  Антарктичного  півострова.  Незважаючи  на  те,  що  цей  материк  називається  південним  –клімат  тут  значно  суворіший  ніж  на  протилежному,  Північному  полюсі.  Так  ось  –найнижча  температура,  яку  тут  зафіксували  склала  -82  градуси  за  Цельсієм.  Континент  омивається  Південним  океаном  і  температура  на  його  узбережжі  значно  комфортніша  –  від  0  ло  -30  градусів.  Коли  у  нас  зима  –  на  Південному  полюсі,  навпаки,  літо,  і  сонце  не  зникає  з  горизонту  впродовж  3-х  місяців.  На  відміну  від  Північного  Полюсу,  який,  до  речі  має  ще  й  іншу  назву,  Арктика,  і  де  є  місцеве  населення  ескімоси,  котрі  займаються  рибною  ловлею,  мисливством  і  переробкою  м’яса,  у  центрі  Південної  кулі  живуть  виключно  учені-дослідники  від  1  до  5  тисяч  чоловік,  в  основному  американські  експедиції.  Ну  що  ж.  Я  уробив  невеличкий  географічний  екскурс(примітка  автора  –вступ)  перед  нашою  поїздкою.  Настусю,  чи  ти  уже  готова  відправитися  у  чергову  мандрівку.»  -  запитую  у  своєї  любої  онученьки.
     -«Звичайно,  дідусю!  Я  завжди  готова.  До  речі,  поки  ти  розмовляв  з  малятами  я  приготувала  смачнющий  сніданок.  Це  звичайно  не  зовсім  вегетаріанська  їжа,  але  вряди  годи,  ми  можемо  трошки  себе  побалувати.  Так  ось  –  налисники  з  малиновою  начинкою,  а  замість  сметани,  яку  ми  з  тобою,  звичайно,  не  вживаємо  –  запашний  мед.  І  усю  цю  смакоту  будемо  запивати  гарячим,  запашним  трав’яним  чаєм  під  назвою  «Карпатський».  –  в  черговий  раз  приємно  дивує  моя,  хотів  уже  сказати  маленька,  але  язик  не  повернувся-  розумниця.  Я  й  не  сподівався,  що  ти  така  чудова  господиня.  Молодчина!»  у  захваті  вигукую.
     Сніданок  насправді  вийшов  на  славу.  Ми  одягнулися  якомога  тепліше  і  вирушили  до  виходу.  Наш  трансформер  саме  опускався  на  узбережжя  Антарктики,  яке  у  цю  пору  було  вкрите  густим  шаром  снігу,  а  під  ним  –вічна  мерзлота.  Звідси  до  центру  Північного  Полюсу  було  доволі  далеченько.  Тому  надворі  було  тільки  -30  градусів  за  Цельсієм.  Але,  що  характерне  для  Антарктики  у  цю  пору  року  –  так  це  пронизливі,  сильні  вітри.  Тому  видається  ,  що  температура  повітря  назовні  значно  вища  ніж  насправді.  На  екрані  комп’ютера  я  запримітив  колонією  пінгвінів  і  вирішив  відправитися  з  моєю  онученькою  до  них  у  гості.  Справа  у  тому,  що  за  традицією  самки  залишають  висиджувати  відкладені  ними  яйця  самцям.  І  вони,  бідні  й  нещасні,  голодні  не  мають  права  залишити  гніздо  й  нахвилю,  бо  на  такому  морозі  воно  одразу  ж  замерзне,  і,  відповідно  потомства  не  буде.  Самки  у  цей  час  відправляються  на  риболовлю,  щоб  нагуляти  жир  й  молоко  для  наступного  потомства.  Але  в  океані  їх  очікує  смертельна  небезпека  від  морських  котиків,  колонія  яких,  як  правило,  розташована  поруч.  Тому,  нажаль,  не  усі  матусі  повертаються  до  родинного  гнізда.
     Нарешті  ми  виходимо  на  п’ятий  континент,  до  речі  дуже  мало  вивчений.  Колючий  вітер  пронизує  наші  теплі  комбінзони.  Приходиться  включити  підігрів  і  уже  через  декілька  хвилин  почуваємо  себе  себе  дуже  комфортно.
     -«Настусю!  Ми  зараз  направляємося  до  колонії  Імператорських  пінгвінів.  У  них  на  шиї  барвистий  оранжевий  шалек.  Саме  цим  вони  відрізняються  від  своїх  чорно  білих  родичів.  І  ще  одне  –наші  пінгвіни  народжують  малят  взимку,  а  інші,  навпаки,  влітку.  Цікаво,  чи  не  так,  люба?»  -запитую.
   -«Дуже  цікаво,  любий  дідусю.  А  скажино  мені,  чому  ми  веземо  на  санчатах  так  багато  риби?»  -запитує  красуня.
     -«Ми  зібралися  в  гості,  чи  не  так?  А  отже  у  якості  подарунків  у  нас  є  риба.  Я  набрав  її  побільше,  щоб  усім  дісталося.  Тепер,  сподіваюсь,  тобі  стало  усе  зрозуміло.»  -  відповідаю.
     -«Ти  справжній  друг  тварин.  Я  дуже  цьому  рада.  Аж  ось  і  наша  колонія.  Але  як  же  тут  гамірно.»  -продовжує.
     Колонія  розташувалася,  нажаль,  не  на  рівному  місці  а  на  невисокому  пагорбі.  Нам  прийшлося  нелегко  допоки  ми  не  нагодували  усю  колонію.  Настуся  мені  дйсно  допомогла,  хоча,  час  від  часу,  хтось  з  нас  падав  і  зісковзувався  аж  донизу.  Але  це  навіть  було  весело.
     Я  хочу  трохи  зупинитись  на  зовнішньому  вигляді  пінгвінів.  Вони  завжди  мені  нагадують  англійських  джентельменів.  Одягнені  у  чорні  фраки(авторська  примітка-  чорний  костюм,  задня  частина  якого  половжена  донизу  й  має  посередині  розріз.  Спереду  біле,  густе  пір’я  пінгвінів  нагадує  білосніжну  сорочку,  а  ще  оранжевий  метелик).  Наші  нові  друзі,  схоже,  залишилися  дуже  задоволеними  нашими  відвідинами.  
     Ми    Настусею  чемно  порощалися  і  відправилися  далі  уздовж  засніженого  узбережжя.  Маленька  влаштувалася  на  санчатах  і  з  задоволенням  розлядала  дивовижну  картину,  яку  для  нас  приготувала  матінка  природа.  Зліва  замерзлий  океан  був  покритий  густим  шаром  снігу.  Де  неде  з  під  снігу  пробиваляся  вода,  яка  тут  же  перетворювалася  у  кригу.  Праворуч  хаотичне  нагромадлення  товстих  льодяних  брил,  або  ж  високих  кучугур  снігу.  Такі  собі  снігові  пагорби.  Попередя  ми  запримітили  колонію  морських  котиків.
     -«Настусю!  Морські  котики,  небезпечні  хижаки,  і  усіх,  хто  до  них  наближається  сприймають  за  здобич.  Ми  повинні  бути  надзвичайно  обачні.  І  ще  одне.  На  перший  погляд  вони  виглядають  дуже  неповороткими,  але  насрпавді  рухаються  дуже  швидко.  Я  не  люблю  зброю,  але  заради  нашої  з  тобою  безпеки  у  мене  з  собою  є  автоматична  помпова  рушниця  й  достатньо  набоїв.ь  Використовуватиму  зброю  тільки  у  крайньому  випадку.  І  ще  одне.  У  них  надзвичайно  тонкий  нюх.  Щоб  не  видати  себе,  краще,  щоб  вітер  дув  від  них.  Давай  піднімемось  ось  на  цей  схил  і  заховаємось  за  крижинами.»
     -«  Гаразд,  дідусю.  Я  цілком  покладаюся  на  тебе.  Сподіваюсь  усе  обійдеться,  як  завжди,    без  особливих  проблем.»      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783357
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2018

«ПОБЕДИТЕЛЕЙ» НЕ СУДЯТ

 

           ПОЛИТИЧЕСКИЙ  ПАСКВИЛЬ

     Путин,  в  очередной  раз,  «победил»,
     а,  вернее,  ему  несколько  
     «отретушировали»  результаты  выборов.
     А  кто  бы  сомневался?

     А,  буквально,  наканунe,  он  вдруг,
     заявил,  что,  возможно,  и  в  2030  выдвинет
     свою  кандидатуру  на  должность  президента.
     Победителей,  ведь,  не  судят?

   Мне  кажется,  что  ВВП  придумал  
   универсальную  формулу,  как  уйти
   от  преследований  Гаагского  
   Международного  Трибунала.

     Он  в  России  создал  железобетонную
     вертикаль  власти  построенную  на
     доказавших  ему  свою  лояльность
     силовиках  и  спецагентах.

     Губернаторов  назначает,  увольняет,
     отправляет  за  решётку,  лично  Путин.
     Российскую  оппозицию  он,  практически,
     сделал  совершенно  недееспособной.
   
     Пока  Путин  находится  у  власти,
     Запад,  с  его  «демократическими»
     принцыпами  будет  продолжать
   санкционную  и  дипломатическую  «войну».

     От  неё,  лично  Путину,  ни  жарко  -  ни  холодно.  
     А  народ?  На  то  он  и  плебс,  чтобы  сносить
     все  тягости  жизни.  Я  думаю,  в  душе,  он
     посмеялся  над  россиянами  –«Вот  дурачьё!»

     "Опять  проголосовали!  Сколько  их  не  дави  
     к  ногтю,  а  они  ещё  ниже  кланяются.
     Сколько  не  убивай  своих  противников  -
     а  они    всё  кричат:  Это  не  он!  Наговоры  всё!»

     Вот  так  и  живёт  современная  Российская
     Империя  -  одной  ногой  в  прошлом,
     а  другая,  так  и  зависла  над  будущим.  
     Её  ядерная  дубинка  свистит  под  носом  у  Запада.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783179
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.03.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (28)

     

ЧАСТИНА  ДВАДЦЯТЬ  ВОСЬМА.  ПОДОРОЖ
 КРУГОМ  ЗЕМЛІ  ЗА  20  ДНІВ

     -«Доброго  ранку,  рибонько!  Як  тобі  сьогодні  спалося?»  -запитую  у  Настусі,  котра  щойно  прокинулася.
     -«Просто  прекрасню,  любий  дідусю!  Літала  усю  ніч  пташкою  над  Китайськими  горами  і  Великим  Муром  –  облетіла  усю  відстань,  від  Заходу  й  до  Сходу.Видовище  –вражаюче.  А  ти?  Що  тобі  снилося?»  цікавиться  маленька.
     -«  Я  уже  запланував  нашу  чергову  подорож  –  49-ий  Штат  Америки,  Аляска,  найбільша  по  території,  й  найвіддаленіша  частина  країни.  Цікавий  факт  –  з  1799  року  і  до  1867  року  ця  територія  належала  російсько-американській  компаніх,  а  потім  США  викупили  її  у  Росії  за  7.2  міліонів  доларів.  Примітно,  що  у  деяких  частинах    Аляски  сонце  світить  84  дні  поспіль.  Так  у  місті  Баррой  сонце  висить  над  горизонтом  три  місяці,  від  травня  до  серпня.  Кажуть,  що  через  це  там  гарбузи  виростають  до  жахливих  розмірів.  Найнижча  температура  тут  зафіксована  на  рівні  -62  градуси  за  Цельсієм.  Ти  не  повіриш!  У  місті  Талкін  в  1997  році  мером  міста  люди  обрали  кота  по  кличці  Стаббс.  Щодня  у  нього  дуже  щільний  графік  прийому  –  40  туристів  приходять,  щоб  з  ним  поспілкуватися.»  -продовжую.
     -«Вау!  Кіт  –  мір  міста!  Це  просто  нечувано.  »
     -«До  речі,  у  нас  є  чудова  нагода  записатися  до  нього  на  прийом.  Ти  не  проти?»  -запитую  красунечку.
     -«Звичайно,  ні!  Давай  хутчіш  збиратися!  Там  очевидно  дуже  холодно,  чи  не  так?»  -запитує  схвильовано.
     -«Ти  маєш  рацію,  але  у  нас  немає  жодних  проблем  з  будь  –  яким  одягом.»  відповідаю.
     І  ось  уже  за  мить  ми  заходимо  у  невеличке  затишне  приміщення,  у  якому  на  дивані  лежить  величенький  кіт.  Поряд  з  ним  блюдце  з  молоком.
     -«Hi!  It`s  such  an  honor  to  meet  you,  Stubbs!  How  are  you  doing  today?"
     Кіт  з  грацією  подає  нам  лапу  й  по  дружньому  мурчить.
     -«Мяу!Мяу!»  -  що  очевидно  має  означати.
       -«Привіт!  Я  радий  Вас  бачити!»  -  
     Секретарка  вгощає  нас  запашним  зеленим  чаєм.  Настуся  починає  розповідати  котові  про  нашу  подорож.  А  у  кінці  запитує,  чи  можна  було  б  нам  замовити  для  прогулянки  собачу  упряжку.
     -«  Мяу!Мау!»  -відповідає  Стаббс.
     -"Які  проблеми.  Почувайте  себе  як  дома.  А  тепер  вибачте.  Мене  з  нетерпінням  очікують  інші  відвідувачі."
       -“Thank  you,  Stubbs!  It  was  such  a  pleasure  to  see  you!  Have  a  great  day!”    Ми  поспіхом  покидаємо  приміщення,  щоб  не  затримувати  чергу.  Надворі  нас  очікує  собача  упряжка  з  десяти  пар  собак  породи  Лайка.
Настуся  вмощується  на  деревяні  гренджоли(примітка  автора  –  сани),  я  стаю  позаду  міцно  вхопившись  за  деревяні  поруччя  і  вигукнувши  голосно  Go!  ми  відправляємось  у  захоплюючу  мандрівку.  Сонце  світить  нам  прямо  у  вічі,  але  на  щастя  нам  подарували  чудові  сонцезахисні  окуляри  для  лижників,  які  цілком  захищають  від  палючих  променів.  Температура  -40.  Ми  тепло  вдягнені  й  нам  зовсім  не  холодно.  Собаки  жваво  набирають  швидкісь.  Незабаром  ми  покидаєми  місто  і  мчимо  по  безкрайному  білому  полю.  Тільки  вітер  свистить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783133
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (27)

 

         ЧАСТИНА  ДВАДЦЯТЬ  СЬОМА.  ПОДОРОЖ
         НАВКОЛО  ЗЕМЛІ  ЗА  20  ДНІВ

     По  щучому  велінню,  по  Настиному  хотінню,  ми  раптом  опускаємось
на  знаменитий  Великий  Китайський  Мур  –  одне  з  семи  чудес  світу  поблизу  Пекіна,  столиці  Китайської  Народної  Республіки  (КНР).  Це  чудо  важкої  людської  праці,  і,  звичайно  природи  тягнеться  зі  сходу  на  захід,  а  в  північній  частині  країні  огинає  стрімкі  гори,  пустині  й  степи.  Великий  Китайський  Мур  розтягнувся  на  понад  5  тисяч  кілометрів,  як  правило  по  хребтах  гір.  Він  облаштований  на  усьому  шляху  сторожовими  вежами.
     -«Дідусю!  А  для  чогобудували  цей  мур?»  -  з  цікавістю  запитує  моя  люба  онученька.
     -«Вважається,  що  він  повинен  був  захищати  країну  від  набігів  кочових  племен.  Але  час  витрачений  на  його  будівництво,  й  надзвичайно  важка,  виснажлива  праця  уого  будівельеиків  не  оправдала  своїх  сподівань.  Але  в  історії  ми  знаємо,  що  було  дуже  багато  прикладів,  коли  правителі,  аби  задовольнити  свої  бажання,  не  рахуючись,  ні  з  часом,  ні  з  витратами  матеріальнимий  людськими  таким  дивним  чином  задовільняли  свої  бажання.  Приміром  піраміда  Хеопса,  в  Єгипті  над  якою  ми  пролітали,  висотою  у  165  метрів  будувалася,  як  гробниця,  для  імператора  і  його  сім’ї.  В  Індії  знаменитий  Тадж  –Махал,  справжнє  чудо  архітектури,  був  збудований  на  честь  смерті  дружини  імператора,  котра  померла  при  народженні  чотирнадцятої  дитини.  Його  ще  називають  палоцом  великого  кохання.  Можливо,  а  точніше,  неоправдано  високою  ціною  обходилися  забаганки  князів,  імператорів,  королів,  та  у  наш  час  людство  має  чулову  змогу  насолоджуватися  памятниками  різних  епох  і  народів.  Щось  я  надто  далеко  відійшов  від  Китайського  Великого  Муру.  Як  тобі  подобається  це  дудо  світу?»  -запитую.
     -«Просто  неймовірно!  Як  добре,  що  ми  прихопили  з  собою  біноклі  й  фотоапарати.  Нам  пощастило,  що  ми  опинилися  тут  у  літню  пору,  коли  усе  навкруги  потопає,  у  прямому  й  переносному  значенні,  у  зелені.  Поглянь!  Навкруги  високі  гори,  а  Китайский  Мур  тягнеться  аж  до  горизонту  по  їх  вершинах.  Тобі  не  здається,  дідусю,  що  непогано,  було  б  усе  це  описати?»  -запитує  моя  красунечка.
     -«Настусю,  мила!  Ти  мене  випередила.  Справа  у  тому,  що  з  самого  початку,  коли  ми  разом  з  тобою  почали  оповідати  нашим  любим  маляткам  казочки,  уночі  ястворював  на  їх  основі  справжні  літературні  витвори.  Тож  у  тебе,  сподіваюсь  відбудеться  виставка  малюнків,  а  я  спробую  підготувати  збврочку  казочок,  а  ти  будеш  моїм  співавтором.
Ти  ж  мені  насправді  багато  у  чому  допомагала.  Тиж  не  проти,  сподіваюсь?»  -  запитую.
     -«Звичайно,  милий  дідусю!  Я  й  не  сподівалася,  що  у  такому  юному  віці  стано  співавтором  твоїх  чудових  казочок.»  -захоплено  відповідає  моя  розумниця.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782903
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2018

Я СОШЛА С УМА…

             

                 ПОЛИТИЧЕСКИЙ  ПАСКВИЛЬ

     Путинская  Россия  совершенно  сошла  с  ума:
     Не  читайте  западную  прессу...(С.Лавров)
     Россия  не  подпишет  договор  
     о  запрещении  ядерного  оружия(С.Лавров)
     Нас  там  нет(на  Донбассе)В.Путин
               ПРИПЕВ:
                 Я  сошла  с  ума...
                 Я  сошла  с  ума...
                 Я  сошла  с  ума...
                         
       Мы  будем  мочить  их  в  сортире  (В.Путин)(о  чеченцах)
       Мы  их  добьём(С.Лавров)(О  Сирии)
       Мы  поставим  перед  ними  живой  щит(В.Путин)(в  Крыму)
       Мы  оставляем  за  собой  право  
       применить  ядерное  оружие(В.Путин)
       Россия  сотрёт  страны  НАТО  в  порошок
               ПРИПЕВ:
                 Я  сошла  с  ума...
                 Я  сошла  с  ума...
                 Я  сошла  с  ума...
           Мы  не  являемся  участниками  военного  конфликта
           На  Донбассе(В.Путин)
           Мы  не  причастны  к  уничтожению  МН17(В.Путин)  
           и  гибели  298  человек(Малазийский  пассажирский  лайнер)
             Мы  не  причасны  к  вмешательству  в  избирательную
             Кампанию  США  в  2016  году  и  Европы  в  2017  году
             Мы  не  причастны  к  убийству  мирных  жителей  в  Сирии
                     ПРИПЕВ:
                 Я  сошла  с  ума...
                 Я  сошла  с  ума...
                 Я  сошла  с  ума...

                 Это  вбросы...
                 Это  русофобия  ...
                 Нас  пытаются  поставить  на  колени...
                 Нам  навязывают  однополярный  мир...
                 ПРИПЕВ:
                 Я  сошла  с  ума...
                 Я  сошла  с  ума...
                 Я  сошла  с  ума...
           Украинцы  и  россияне  единый  народ(В.Путин)
             Я  не  знаю  такой  страны  Украина(В.Путин)
             Вопрос  о  Крыме  не  обсуждается...
             Мы  поддерживаем  территориальную  целостность  Украины
               ПРИПЕВ:
                 Я  сошла  с  ума...
                 Я  сошла  с  ума...
                 Я  сошла  с  ума...

                   Мы  готовы  к  сотрудничеству
                   с  Евросоюзом...(С.Лавров)
                   Крым  –  российская  территория  (В.Путин)
                   Россия  предлагает  объединиться
                   для  борьбы  с  терроризмом(С.Лавров)
                   Обвинения  сирийского  правительства
                   в  использовании  химоружия  надуманы(В.Путин)
                     ПРИПЕВ:
                 Я  сошла  с  ума...
                 Я  сошла  с  ума...
                 Я  сошла  с  ума...

                 Россия  не  причасна  к  отравлению  С.Скрипаля
                 и  его  дочери  Юлии...
                 Кремль  не  причастен  к  отравлению  А.Литвиненко...
                 Москва  не  причастна  к  убийству  Б.Березовского
                 и  его  партнёра  Глушко  ...
                 Россия  не  виновна  в  убийстве  60  тыс  украинских
                 граждан  на  Донбассе
                                           ПРИПЕВ:
                 Я  сошла  с  ума...
                 Я  сошла  с  ума...
                 Я  сошла  с  ума...
                   Информация  СМИ  о  том,  что  нервно-паралитическое  вещество
           военного  типа  «Новичок»  произведено  в  СССР  или  России  не    
               соответствует  действительности(М.Захарова)
                 Не  виноватая  я...(Путинская  Россия)
                                                               ПРИПЕВ:
                 Я  сошла  с  ума...
                 Я  сошла  с  ума...
                 Я  сошла  с  ума...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782804
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.03.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (26)

         

       ЧАСТИНА  ДВАДЦЯТЬ  ШОСТА.  ПОДОРОЖ
         НАВКОЛО  ЗЕМЛІ  ЗА  20  ДНІВ.

     -«Доброго  ранку,  Настусенько!  У  мене  для  тебе  цікава  новина.  Ми  підлітаємо  до  російського  озера  Байкал.  Воно  примітне  тим,  що  найглибше  озеро  у  світі.  Його  площа  складає  31  470  квадратних  метрів.  У  нього  впадає  336  річок  і  струмків.  Середня  глибина  озера  730  метрів,    а  максимальна  1637  метрів.  Та  найцікавіше  те,  що  ...Перш  ніж  продовжити  я  хочу  тобі  розповісти  про  цунамі,  що  з  японкої  мови  перекладається  ,  як  велетенська  хвиля,  котра  виникає  у  результаті  потужних  землетрусів,  і,  відповідно  може  складати  висоту  від  декількох  десятків  до  сотень  метрів  у  висоту  змітаючи  і  знищуючи  усе  на  своєму  шляху.  Зазвичай  цунамі  виникають  в  океанах,  або  морях.  Небезпека  цунамі  полягає  у  тому,  що  хвилі  набігають  на  берег  у  декілька  етапів,  коли  мешканці  прилеглих  територій  цього  зовсім  не  очікують.  Так  от,  виявляється  цунамі  може  відбутися  навіть  на  Байкалі.  Ми  зможемо  з  тобою  у  цьому  пересвідчитися.  Але  для  цього  нам  прийдеться  з  тобою  переміститися  у  минуле,  в  далекий  1862  рік.»  -  пропоную  інтригуюче.
     -«Доброго  ранку,  любий  дідусю!  Подорож  у  часі?  Ти  не  жартуєш?»  -  запитує  здивовано  онученька.
     -«Зовсім  ні.  Не  забувай,  що  ми  з  тобою  мандруємо  у  казці  –  то  ж,  жодних  обмежень.  Ось  я  зараз  включаю  пулт,  наводжу  рік,  і,  вуаля!»
     Ми  опиняємося  над  неосяжними  просторами  знаменитого  озера  Байкал.  Зима.  Його  поверхня  вкрита  суцільною  кригою.  Але  що  це?  Усе  навкруги  починає  раптом  здригатися.  Амплітуда  коливань  збільшується.  Прилади  мені  показують  що  епіцентр  землетрусу  знаходиться  на  самому  дні  озера.  Неймовірно!  Сила  землетрусу  за  шкалою  Ріхтера  складає  від  8  до  10  балів.  Це  щось  нечувано.  Поглянь  на  поверхню  озера.  Товста  крига  з  шумом  ламається.  Піднімається  висока  хвиля,  яка  стрімко  несеться  до  берега,  де  її  висота  складає  3  метри.  Циганський  степ  з  бурятськими  юртами  и  триста  будинків  зносить  на  відстань  до  двох  кілометрів.  На  щастя  більшість  мешканців  встигають  покинути  небезпечну  зону,  троє  з  них,  нажаль,  загинули.  Усюди  плавають  величезні  уламки  криги,  а  земля  пішла  глибоко  під  воду.  Просто  жах.  Я  переключаю  пульт  на  2018.  Наш  трансформер  опускається  на  поверхню  знаменитого  озера.
     -«Дідусю!  Ти  впевнений,  що  це  безпечно  знаходитися  на  озері  після  того,  що  ми  тільки  що  бачили?»  -  запитує  Настуся  занепокоєно.
     -«Цілком  безпечно,  сонечко.  У  нас  є  сейсмічні  прилади,  котрі  попередять  нас  про  небезпеку  зазделегідь.  А  наразі  пропоную  порибалити.  Ось  тобі  вудка,  з  поплавком,  а  цей  черв’ячок  я  закріпляю  на  гачок.  Закидай  вудочку,  люба,  та  примовляй  :  «Ловися  рибко,  маленька,  та  велика!»
     -«Ловися,  рибко,  велика,  та  велика!»  -  та  й  закинула  бамбукове  вудилище.
     На  озері  –  повний  штиль.  Наші  поплавки  –  завмерли.  А  навкруги,  скільки  не  глянь  синє  скло  озера.  Вода  така  прозора,  що  видно  на  декілька  метрів  у  глибину.  На  виднокраї,  з  усіх  сторін  густо  вкриті  зеленню  мальовничі  хребти  гір,  котрі  закривають  неймовірну  красу  озера  від  людського  ока.  А  повітря?  Дихай  –  не  надихаєшся.  Раптом  поплавок  Настусі  різко  пішов  під  воду.  Вона  не  розгубилася.  Без  зайвого  поспіху  міцно  стиснула  вудилище  і  з  нетерпінням  чекала  моменту,  щоб  піймати  рибину.
     -«Я  сама!  Не  допомагай!  Я  зовсім  не  маленька!»  -  зупинила  мене  на  пів  дорозі.
     -«Гаразд!  Як  знаєш.  Я  поряд.»
     А  мій  поплавок  й  не  зрушився.
     -«Дідусю!  Допомагай!  Там  якийсь  слон  попався.  У  мене  зовсім  немає  сили    тримати  вудку!»
     Хапаю  вудилище.  І,  дійсно,  щось  важке  й  мене  згинає  додолу.
     -«  А  ось  я  тебе  нек  відпущу!  Я  ж  тебе  впіймаю!»
     Нарешті  над  водою  з’являється  величенька  щука.  Настуся  завчасно  підготувала  сачок.  І  як  тільки  рибина  блиснула  над  водою  майстерно  підхопила  її.  
     -«Вау!  Оце  так  щука!  Я  в  житті  такої  й  на  картинці  не  бачила!  Цікаво,  скільки  вона  заважить?»
     -«А  ось  ми  зараз  зараз  перевіримо.»  -кладу  рибку  на  вагу.
     -«5,5  кг.  Неймовірно!  Ось  ти,  Настусю  й  напросилася.»
     -«Так  я  ж  тільки  пожаттувала.  І  що  ж  ми  будемо  з  нею  робити?  У  неї  очевидно  велика  сім’я.  А  ми  вегетаріанці.  А  можна,  дідусю,  ми  випустимо  її  на  волю?»
     -«Звичайно,  красуне!  Твоя  рибка,  тобі  й  вирішувати!  Але  спершу  –  загадай  бажання!»
     -«Бажаю,  щоб  ми  враз  опинилися  на  Великому  Китайському  Мурі!»
     Як  тільки  рибка  шубовснула  у  воду  Байкала,  по  її  велінню  ми  враз  опинилися  на  ....
     Продовження  буде...                                              

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782728
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (25)

       

       ЧАСТИНА  ДВАДЦЯТЬ  П’ЯТА.  ПОДОРОЖ  НАВКОЛО    
         ЗЕМЛІ  ЗА  20  ДНІВ.

     Наступного  ранку,  одразу  ж  після  сніданку,  я  запропонував  Настусі  оглянути  Европу  з  висоти  пташиного  польоту.
     -«  Дідусю,  любий!  Це  чудова  ідея!  З  якої  країни  ми  почнемо?  А  можна  з  Франції?»  -запитує  в  очікуванні.
     -«  А  чому  саме  з  Франції?»  -запитую,  хоча  й  починаю  здогадуватись.
     -«Як  чому?  Невже  ти  не  знаєш,  що  це  країна  закоханих,  вишуканої  їжі,  і  високої  культури  й  мистецтва?»  -  дивує  в  черговий  раз  мене  маленька  своєю  обізнаністю.
     -«І  як  я  про  це  забув?  Сам  собі  дивуюсь!  Отже  «По  конях!»  -даю  команду  нашій  чудо-машині.
       -«Дідусю!  А  чи  міг  би  ти  зробити  нашу  чудо-машину  невидимою  і  приземлитися  прямо  біля  Ейфелевої  вежі?»-  запитує  з  цікавістю.
     -«Слухаюсь,  моя  повелительнице.»  -  продовжую.
           Як  ми  й  домовились  наш  трансформер  приземляється  якраз
навпроти    знаменитої  красуні.  Очікуємо  нашої  черги  і  піднімаємося  на  оглядову  площадку.  У  мене  планшет,  у  Настусі  дорогий  фотоапарат.  Видовище  просто  захоплююче.
     -«Ти  знаєш,  дідусю,  жоден  з  моїх  однокласників  не  повірить  мені,  що  я  протягом  такого  короткого  терміну  оглянула  стільки  неймовірних  куточків,  не  кажучи  про  наш  дивовижний  трансформер  з  далекого  майбутнього.»  -  захоплено  продовжує  маленька  красуня.  
     -«Байдуже!Нехай  думають,  що  тобі  приснився  чудовий,  казковий  сон.»  -підказую.
     Піднімаємось  на  борт  нашого  корабля  і  пролітаємо  над  Єлисейськими  Полями.  Мені  раптом  захотілося  випити  філіжанку  запашної  кави  прямо  у  центрі  Парижа.  Немає  нічого  простішого.
     -“Hi!    Can  I  have  a  cup  of  Americano  coffee  and  my  granddaughter  would  like  apple  juice?”
     -“Hello!  Just  a  minute!  Would  you  like  some  cookies?”
     -“That  would  be  great!”
 It`s  really  weird  to  wander  around  the  world  so  easily.  I  wish  everybody  on  the  Earth  would  have  such  a  possibility.
     After  Paris  we  go  to  Italy  to  visit  Rome  with  its  ancient  history.
     Я  інколи  забуваюсь  і  захоплююсь  спілкуванням  англійською  мовою.  А  мені  слід  пам’ятати,  що  не  усі  дітки,  котрі  читають  мої  казочки,  вільно  володіють  англійською  мовою.  Ми  робимо  зупинку  у  Венеції,  наймаємо  гондолу(примітка  автора-човен  з  веслярем,  яким  подорожують  по  каналах  цього  міста  на  воді.)  Враження  просто  неймовірні.    У  Німеччині  пролітаємо  над  Рейхстагом.  У  Празі  прогулюємось  по  Карловому  мосту.  Потім  ми  беремо  курс  на  український  Крим.  Я  вирішив  відвідати  Ялту,  мій  улюблений  Масандровський  пляж.  Настуся  відвідувала  мене  у  цьому  райському  куточку  у  3-річному  віці.  Ми  приземлилися  прямо  на  воду  навпроти  пляжу.  Поплавали,  приймали  сонячні  ванни,  а  потім  на  автопілоті  пролетіли  над  Росією.  Чомусь  бажання  будь-де  зупинятись  у  мене  не  було.  Я  з  нетерпінням  очікував  зустріч  з  Китайською  Стіною.
     Настуся  напружено  працювала  над  своїм  мольбертом.  Я  гадаю,  що  після  нашої  подорожі  слід  буде  організувати  виставку  її  чудових  малюнків.  У  мене  є  друзі  у  колі  художників  і  я  думаю  мені  вдасться  це  влаштувати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782594
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2018

КРОВАВЫЙ ДИКТАТОР

                                       
       Кровавый  диктатор  опять  вышел  на  охоту
       Кого,  на  этот  раз,  решил  лишить  жизни?
       Экс-полковник  ГРУ,  и  его  дочь  -
       Попалась  под  горячую  руку.

       В  очередной  раз  мир  вздрогнул
       от  жестокости  палача  –  
       нерво-паралитическое  вещество
       «Новичок»  разработанное  в  России

           Молниеносная  реакция  Британии
           Застала  Кремль  врасплох
           Вместо  извинений  –  угрозы,
           Ложь  и  хамство

           Кровавый  диктатор  
           вместо  соболезнований
           анонсирует  полёт  на  Марс,
           как  ни  в  чём  не  бывало

           У  него  на  носу  выборы
           Ему  плевать
           Плебс  проголосует  так
           Как  ему  будет  сказано      
             Путинские  тролли  на  
             российских  форумах-ликуют  
             А  как  же  –их  вождь,  в  очередной  раз
             Показал  миру  «куськину  мать»

             Кровавый  диктатор  сегодня  вспоминал
             жерт  на  Дубровке,  где  по  его  приказу  
             были  уничтожены  4  терориста  и  150  человек
             заложников  убиты  неизвестным  газом

           Кровавый  диктатор  празднует  победу
           Его  народ,  в  который  раз  проголосует
           За  него  и  его  диктаторский,  кровавый
             Режим  –  а  мир  –разведёт  беспомощно  руками      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782473
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.03.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (24)

                             ЧАСТИНА  ДВАДЦЯТЬ  ЧЕТВЕРТА.  
                                   ПОДОРОЖ  НАВКОЛО  ЗЕМЛІ            

     -«Оазис,  дітки,  це  справжній  рай  для  подорожуючого  по  Сахарі.  Перш  за  усе,  тут  можна  втамувати  спрагу  і  людям  і  звірям.  По-друге,  завдяки  рослинності,  тут  можна  хоч  на  деякий  час  заховатися  в  тіні  від  пекучого  сонця,  перекусити,  чим  бог  послав,  і,  навіть  поспати.»  -  розповідаю  моїм  слухачам.
     -«Ну,  Настусю.  Як  ти  почуваєшся?»  -запитую.
     -«Хочу  напитися  води,    перш  за  усе.  А  ще  –дуже  хочу  їсти.  Голодна,  як  вовк.  Але  я  спробую  дотриматись  обіцянки  і  протриматись  на  сушених  фруктах  і  воді,  принаймні,  до  кінця  дня.  А  ти  як  дідусю  тримаєшся?»  -запитує  турботливо.
     -«Відверто  кажучи,  мене  трохи  прихопила  спина.  Мені  потрібна  перекладина,  щоб  підтягнутися  з  десяток  разів.  А  це  можна  буде  зробити  тільки  на  нашому  трансформері.  Я  теж  дочекаюсь  вечора.»  -відповідаю  стомлено.
     -«До  речі,  малята.  Вас  очевидно  цікавить,  звідки  в  оазисах  береться  вода?  Так  от.  Під  пустинею  є  підземні  озера  з  прісною  водою.  У  тому  місці,  де  вони  найближче  піднімаються  до  земної  поверхні  й  утворюються  ці  райські  куточки.»  продовжую  свою  бесіду  з  дітками.
     -«Це  дуже  цікаво  й  пізнавально  дідусю.  За  час  наших  подорожей  я  значно  розширила  свій  кругозір.  Дякую  тобі,  любий  дідусю!»  -  щиро  відповідає  моя  люба  онученька.
     -«А  зараз,  Настусю,  нас  очікує  справжнє  випробування.  Згідно  домовленості  з  бедуїнами  верблюдів  ми  залишаємо  біля  оазису,  а  дальше  продовжимо  нашу  подорож  пішки.  Що  ти  на  це  скажеш?»  -запитую.
     -«Прикольно!  Тепер  ми  будемо  дійсно  схожі  на  справжніх  мандрівників.  Мені  це  подобається!»  -весело  відповідає  Настуся.
     -«От  і  гаразд.  До  речі,сподіваюсь,  що  ти  звернула  увагу  на  те,  що  наші  верблюди  за  весь  час  нашої  зупинки  не  припиняють  пити  воду.  Їм  слід  запастися  на  довгий  час  життєдайною  енергією.»  продовжую.
     Як  тільки  ми  вийшлі  з  тіні,  як  сонце  вмить  припекло  так,  що  аж  захопило  подих.  На  щастя  наші  обличчя  і  руки  були  надійно  закутані  чудернацьким  одягом,  котрий  рятував  нас  від  небезпечних  опіків  шкіри.  Ми  враз  відчули,  що  й  дихати  стало  важче.  А  ще  враз  піднялася  пісчана  буря,  яка  враптом  закрила  сонце.  Усе  відбулося  так  швидко,  що  навіть  я  трохи  розгубився.  Єдине,  що  ми  вчасно  зробили,  так  це  трималися  міцно  за  руки.  Притиснувшись  одне  до  одного  ми  присіли  там  де  стояли.  На  наше  щастя,  буря  швидко  завершилася.  Я  не  став  ризикувати  і  скористався  пультом,  щоб  викликати  наш  трансформер.  Він  одразуж  з’явився,  неначе  з  під  землі.
     -«Дякую,  дідусю.  Я  дуже  рада,  що  ти  вчасно  викликав  нашу  літаючу  фортецю.  Я  уже  біжу  приймати  душ.»  -  і  Настуся  відправилася  до  своєї  ванни.  
     Я  теж,  не  відкладаючи  побіг  до  душової  кабінки.  Яке  ж  то  було  задоволення  після  60-ти  градусної  спеки  опинитися  під  освіжаючими  краплями  води.  
     Опясля  ми  відправилися  у  їдальню.  Де  нас  очікував  чудовий,  смачний  обід.  А  потім  сон.  Як  не  дивно,  але  проснулися  ми  уранці.  Наш  корабель  саме  завис  над  пірамідою  Хеопса,  останнім  з  семи  чудес  світу.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (23)

       

         ЧАСТИНА  ДВАДЦЯТЬ  ТРЕТЯ.  ПОДОРОЖ
       НАВКОЛО  ЗЕМЛІ  ЗА  20  ДНІВ

     -«Любі  дітки!  Сьогодні  почну  свою  казочку  з  роповіді  про  пустиню  Сахару,  яка  розташована  у  північній  Африці.  Вона  займає  територію  у  3,6  міліонів  квадратних  кілометрів.  Це  найбільша  пустиня  у  Африці,  і,  одна  з  3-х  найбільших  пустинь  у  світі.  Вона  відома  своїм  надзвичайно  сухим  кліматом,  високою  температурою  повітря,  пісчаними  дюнами,  оазисами,  надзвичайно  бідною  рослинністю,  одно  або  дво  горбими  верблюдами,  ба  навіть  плато  та  горами,  вершини  яких  вкриті  снігом.  Місцеві  жителі,  бедуіни,  ведуть  кочівний  спосіб  життя.»  
     -«Вау!  Дідусю!  Мені  ще  слід  учитися  й  учитися!  Я  інколи  гадаю,  що  усе  на  світі  знаю.  Але,  як  виявляється,  це  далеко  не  так.  Ти  просто  неймовірний  дідусь!  Я  тобою,  насправді,  дуже  горджуся.»  -  у  захопленні  висловлюється  моя  люба  Настуся.
     -«Я  дуже  радий,  сонечко  ти  моє,  що  ти  розумієш,  скільки  тобі  ще  слід  читати,  дивитись,  пізнавати  світ  у  всіх  його  проявах,  щоб  стати  освідченою  людиною  у  майбутньому.  Відкрию  тобі  невеличкий  секрет  –  навіть  дорослим  слід  учитися  усе  життя.  Тому  й  я  стараюся  щодня  дізнаватись  щось  нове,  відкривати,  по  своєму  світ,  навчати  інших,  врешті  решт.  Ось  так,  моя  люба.  А  тепер  у  мене  до  тебе  наступне  запитання.  Чи  ти  готова  до  нових  пригод?»  -  запитую  усміхаючись.
     -«Звичайно,  дідусю.  І  на  цей  раз  нас  чекає  зустріч  із  знаменитою  Сахарою,  що  у  перекладі  з  арабської  означає  «велика».  І  вона,  насправді,  відповідає  своїй  назві.  На  цей  раз  я  хочу  запропонувати  тобі  справжнє  випробування.  У  кожного  з  нас  буде  один  термос  води  на  день.  Її  треба  використовувати  дуже  економно.  З  їди  у  нас  будуть  тільки  сухофрукти.  Жодних  скафандрів,  пультів,  будь  якої  іншої  техніки.  І  ще  одне.  Пересуватися  ми  будемо  тільки  на  верблюдах.  Це  дуже  витривалі  тварини,  які  довгий  час  можуть  обходтися  без  води  і  їжі.  Секрет  такої  витривалості  полягає  у  їхніх  горбах.  Сама  там  вони  накопичують  їжу  й  воду.»  -  продовжую.
     -«Прикольно!  Мені  уже  нетерпиться  пересісти  на  гужовий  вид  транспорту.»  -  нетерпляче  відповідає  Настуся.
 Наш  трансформер  покидає  Атлантику  і  безшумно  приземляється  у  підніжжя  досить  високої  дюни(примітка  автора  -  пісчаний  пагорб,  котрий  утворюється  у  результаті  пісчаної  бурі.)  Нас  уже  очікують  місцеві  аборигени(примітка  автора  –  жителі).  Це  невеличка  група  чоловіків  закутана,  з  ніг  до  голови  удяг,  який  на  перший  погляд  виглядає  на  дахміття.  Однак,  він  захищає  від  палючого  сонця,  й  допомагає  зберігати  безпечну  температуру  тіла.  Слід  сказати,  що  ми,  з  онучкою  одягнені  у  подібний  одяг.  Він  легкий,  зручний  і  робить  нас  схожими  на  арабів.  Спілкуюся  англійською  мовою,  так  як  арабською  не  володію.
     -«Hi,  guys!  How`re  you  doing  today?  It`s  pretty  hot  in  here,  isn`t  it?”
     -“Hello!  It`s  not  so  hot  and  dry  yet,  but  at  midday  you`ll  regret  for  your  desire  to  come  here.  O.K.  Here  are  the  camels.  Look  here!  There`re  very  easy  to  take  care  of.  Carefully  have  your  seats.  How  do  you  like  it?”
     -“Awesome!  That`s,  actually,  my  first  ride  on  such  exotic  animals.  Oh,  by  the  way.  Can  you  imagine,  that  just  yesterday  we  had  been  on  the  North  Pole  where  the  temperature  was  -60?”
     -“That`s  unbelievable!  In  the  afternoon  you`ll  “enjoy”  +60.  All  right.  Have  a  good  day!”
     -“Take  care,  men!  See  you  around!”
     -«Дідусю!  Я  усе  зрозуміла,  а  ось  розмовляти  ще  не  готова.  Я  хочу  тебе  попросити,  щоб  ти  навчив  мене  англійської  мови!»
     -«З  великим  задоволенням,  люба!  До  речі,  як  ти  себе  почуваєш  на  спині  у  верблюда?»
     -«Я  й  мріяти  про  це  ще  зранку  не  могла.  Сонце,  правда,  починає  припікати.  Я  напевне  зроблю  декілька  ковтків  води,  а  то  щось  у  горлі  пересохло.»
     -«You  know  I  wouldn`t  mind  to  drink  some  water  myself”
     -“Seriously?  Do  you  think  I  can`t  talk  English  at  all.  I  guess,  that  you  remember  that  I  study  at  the  specialized  English  school  #1.”
     -“I`m  glad  to  hear  that.  So,  how  do  you  like  Sahara?”
     -“Well,  it`s  much  better  than  I  expected  due  to  these  lovely  animals.  Look!  Grandpa!  There`s  some  lake  on  the  horizon.  Can  you  believe  it?  Unfortunately,  that`s  just  an  illusion.  You  should  know,  that  there`re  no  lakes  or  seas  on  the  Sahara  desert  –  just  sand,  total  sand,  dunes  and  oases.  Got  it?”
     -“Totally!  You`re  right,  as  always.  How  could  I  forget  about  that  odd  phenomenon?”
     -“That`s  O.K,  my  dear.  Now  you`ll  know  it.  I  should  tell  you  that  sometimes  when  people  get  lost  in  the  desert  they  imagine  big  cities,  mysterious  palaces,  etc.”
     -“Really?  I  didn`t  know  about  that.  It`s  interesting.  I`ll  try  to  keep  it  in  mind  and  retell  sometime  at  our  Geography  class.  That`ll  be  cool!  You  know,  I`m  sort  of  starving.  What  do  we  have  for  lunch?”
     -“As  I`ve  told  you  –  just  dry  apples  and  some  water.  We  have  to  survive  one  single  day.  Will  that  be  O.K.  with  you?”
     -“Sure!  I`ll  be  fine!  Look!  What`s  that,  in  front  of  us?”
     -“We`re  lucky,  sweetheart!  That`s  an  oasis.  We`ll  find  water  and  shadow  here,  at  least,  for  a  while.”
     -“Terrific!  How  do  I  get  down?”
     -“Just  say  “Down!”  politely.”
     But  the  wise  animals,  who  felt  the  sense  of  water  stepped  down  on  their  own.
     -“I  didn`t  know  they`re  so  clever.  That`s  weird.”
     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782333
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 15.03.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (22)

 
       ЧАСТИНА  ДВАДЦЯТЬ  ДРУГА.  ПОДОРОЖ

         НАВКОЛО  СВІТУ  ЗА  ДВАДЦЯТЬ  ДНІВ

     -«Доброго  ранку,  Настусенько!  Як  тобі  спалося  цієї  ночі?
     -«Дідусю!  Ти  не  повіриш!  Я  перетворилася  на  барвисту  пташечку  і  літала  над  Ніагарським  водоспадом.  Усі  куточки,  усі  закутки  облетіла.  І  можу  напевно  сказати,  що  складається  враження,  що  якийсь  умілий  творець  дуже  майстерно  попрацював  над  цим  унікальним  витвором  природи.  Найбільш  примітно  те,  що  сон  мій  був  кольоровий.  А  ти,  вочевидь,  знаєш,  що  барвисті  сни  не  так  часто  сняться  людям.  А  що,  цікаво,  тобі  наснилося?»  -  із  захопленням  розповідала  люба  Настуся.
     -«Мені  снилося,  що  я  плаваю  в  океані,  а  поряд  весела  сімейка  дельфінів.  Це  було  просто  чудово!  Чи  не  пора  нам,  сонечко,  поснідати?»
     -«Я  саме  про  це  й  подумала.  У  мене  є  удова  пропозиція  щодо  сніданку.  Давай  зробимо  його  виключно  фруктовим:  ківі,  банани,  апельсини,  мандарини,  яблука,  груші  й  сливи.  Що  ти  на  це  скаже?»  інтригуюче  запропонувала  Настуся.
     -«Чудовий  вибір!  А  запивати  будемо  моркв’яним  фрешом.  Не  проти?»
     -«Звичайно,  дідусю.  Ти  знаєш,  я  не  один  раз  задумувалась  над  тим,  як  було  б  чудово,  коли  б  стосунки  між  батьками  й  дітьми  були  такі  ж  як  у  нас  з  тобою.»  -сумно  промовила.
     Я  вирішив  не  переходити  до  теми  протиріч  між  поколіннями,  щоб  не  зіпсувати  настрій  на  увесь  день.  Сніданок  виявився  дуже  легким,  але  енергетично  поживним.  Ми  піднялися  на  оглядову  площадку.  Наш  корабель  на  великій  швидкості  летів  над  Атлантичним  Океаном,  південноюйого  частиною.  Раптом  мені  захотілося  зробити  коротеньку  зупинку.  Плавно  опускаю  нашу  чудо-машину,  викидаю  за  борт  якір,  роздягаюсь  до  плавок  і  стрибаю  з  нижньої  палуби  у  океанську  пучину.  Пливу  під  водою  стільки,  скільки  вистачає  повітря  в  легенях.  Повільно  піднімаюся  до  поверхні.  Потім  перевертаюся  на  спину  і  лежухвилин  пять  –десять.  Вода,  напрочуд,  літня  +23  -  +24  градусів.  Настуся  направляє  наш  трансформер  у  моєму  напрямку,  але  мені  зовсім  не  хочеться  виходити.  Раптом  прямо  переді  мною  вискакує  з  води  молода  сімейка  дельфінів  :  двоє  дорослих,  і  двоє  малюків.  Вони,  спочатку,  кружляють  біля  мене,  без  будь  якого  остраху.  Я  вирішив  приєднатися  до  їхніх  розваг.  Пірнаю,  а  потім  різко,  як  вони  виринаю.  У  якийсь  момент  мені  вдалося  вхопити  дорослого  дельфіна  за  плавник.  Спочатку  він  тягне  мене  на  глибину,  а  потім  різко  виплигує  разом  зі  мною,  та  так,  що  я  опиняюсь  невисоко  над  поверхнею  океану.  Я  очам  своїм  не  вірю.  Хапаю  за  плавник  іншого  дорослого  і  небезпечний  трюк  повторюється,  тільки  на  цей  раз  мій  напарник  піднімає  мене  значно  вище.  В  якийсь  момент  помічаю,  що  Настуся  теж  опиняється  у  воді  і  починає  розважатися  з  малюками.  Аж  раптом  чую  пронизливий  звук,  який  видають  дельфіни.  Відчуваю,  що  це  попередження.  Хапаю  Настусю  і  допомагаю  їй  піднятися  на  борт.  Комп’ютер  показує,  ща  до  нас  наближається  стая  акул.  Включаю  потужну  сирену,  запускаю  двигун  і  направляю  корабель  назустріч  хижакам.  Від  пронизливого  звуку,  шуму  моторів,  і,  ще  моєї  атаки  на  них,  акули  кидаються  в  різнобіч.  Сімейка  дельфінів  безпечно  рухається  у  протилежному  напрямку.  На  цей  раз  ми  допомогли  одні  одним.
     -«  Дідусю!  Ти  мій  герой!  І  мене  врятував,  і  ,  захистив  дельфінів.  Молодець!»  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782153
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (21)

       ЧАСТИНА  ДВАДЦЯТА.  ПОДОРОЖ  НАВКРУГИ
                                       ЗЕМЛІ  ЗА  20  ДНІВ.
-«Любі  дітки!Ви  очевидно  звернули  увагу  на  те,  що  наш  трансформер  не  потребує  звичної  заправки.  Справа  у  тому,  що  обшивка  нашого  корабля-це  суцільна  сонячна  батарея.  Так  ось.  Мені  на  думку  прийшла  чудова  ідея.  У  дитинстві  я  читав  чудову  книжку  «Подорож  навколо  Зумлі  за  80  днів».Чому  б  нам  друзі  не  здійснити  подібну  навколосвітню  прогулянку  за  20  днів?»  пропоную  широкій,  дитячій,  глядацькій  аудиторії.
     -«Дідусю!  Я  почула  твій  анонс  і  цілком  тебе  підтримую.  І  де  ж  ми  почнемо  нашу  подорож?»  -  запитує  Настусенька.
     -«Я  думаю,  що  відвідання  спекотної  пустині  Сахари  після  Північного  Полюсу  тобі  й  мені  сподобається.  Чи  не  так?»  -запитую  усміхаючись.
     -«Звичайно!  Чудова  ідея!  Після  вічної  мерзлоти  при  згадці  про  сніг  мене  завжди  кидатиме,  як  кажуть,  у  холод.  З  нетерпінням  очікую  на  справжню  жару.  А  чи  можна  на  цей  раз  обійтися  без  справжніх  скафандрів?"  -  »цікавиться  рідна  онученька.
     -«Боюсь,  що  ні.  Вони  захищають  нас  від  будь  яких  небезпек.  Але  ради  різноманітності,  ми  можемо  зробити  виключення.»  -пропоную.
     -«Я  знала,  що  ти  погодишся,  любий  дідусю.  Так  коли  ж  ми  почнемо  нашу  подорож?»  запитує  Настусенька.
     -«Наш  корабель  узяв  курс  на  Екватор.(примітка  автора-уявна  кругова  лінія,  яка  опоясує  усю  земну  кулю  і  проходить  через  центр  Землі).  На  границі  Америки  й  Канади  ми  на  хвильку  зависнемо  над  Ніагарським  водоспадом  –  справжім  чудом    світу.»  -продовжую.
     -«Супер!  Я  завжди  мріяла  відвідати  цю  дивовижу.  До  речі,  хоча  ми  кажемо  водоспад,  а  насправді  мова  йде  про  три  :  водоспад  «Підкова»,  або  ж  «Канадський  водоспад»,  «Американський  водоспад»  і  водоспад  «Фата».  Максимальна  висота  Ніагарського  водоспаду  –  53  метри,  ширина  –  790  метрів.  3160  тон  води  спадає  з  нього  кожну  секунду»  -  з  гордістю  інформує  мене  Настуся.
     Наш  корабель  саме  опинився  над      річкою  Ніагара.  Ми  вийшли  з  онученькою  на  оглядову  площадку,  уперше  відкрили  зовнішній  люк,  щоб  почути    потужний  шум  найбільшого  у  Північній  Америці  водоспаду.  Ранок.  Над  водоспадом  раптом  з’явився  барвистий  серпанок.
Таке  враження,  що  міріади  краплинок  з  Ніагарського  водоспаду,  вмить  помили  наш  трансформер,  і,  звичайно  ми  теж  прийняли  справжній  душ.  А  ще  -  запах  озону  знайомий  з  дитинства,  коли  у  спекотну  пору  враз  на  землю  падає  «сліпий  дощ».  Закриваю  люки,  щоб  випадково  не  пошкодити  електроприлади  трансформера.
     -«Дідусю!  У  мене  таке  враження,  що  люди  на  екскурсійному  кораблі,  який  кружляє  біля  водоспаду  нас  не  бачать.  Чому?»  -  ображено  запитує.
     -«Настусю!  Наш  трансформер  –це  далеке  майбутнє  людства,  і,  я  поки  що  не  готовий  розкрити  усі  секрети  нашого  чудо-корабля.  До  того  ж,  не  забувай,  люба,  що  ми  у  казці.»  -  пробую  підняти  настрій  Настусі.
     -«Шкода,  що  люди,  котрі  насолоджуються  красою  Ніагарського  водоспаду  не  можуть  побачити  наш  трансформер.  Зате  у  мене  залишиться  чудова  згадка  про  це  диво  природи.  Поглянь  дідусю,  що  я  тут  намалювала.  Що  скажеш?»  -  запитує  люба  онученька.  
     -«Настусенько!  Це  просто  неймовірно!  Ти  справжній  художник!  Молодець!  Наснаги  тобі,  моя  люба!»      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782106
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2018

LONG-RUNNING ESCAPE (6)

             NOVEL

             BY  WOODY  PAUL  GREY

     CHAPTER  SIX.  THAT`S  IT

We  should  act  immediately.  One  night  left,  no  more.
–  Let  me  add  a  couple  of  words!  First  of  all  I  regret  that  our  children  didn’t  ask  us  for  help  from  the  very  beginning.  I  know  they  didn’t  want  to  disturb  us.  But  now  we  don’t  have  any  doubts  whether  to  act  or  not,  but  we  also  don’t  have  the  right  for  a  single  mistake.  The  price  will  be  too  high.
There’s  one  more  important  point,  friends.  Some  time  ago  Robert  told  me  one  thing.  At  that  time  I  thought  that  it  wasn`t  serious.  Now  we  just  have  to  use  his  idea.
In  the  evening  Mr.McGrizel  entered  the  lab  to  find  out  how  Robert  is  working  on  the  project.  On  the  monitor  it  all  looks  like  he’s  very  keen  to  do  what  they  need  from  him,  but  Bernard  didn’t  believe  the  young  man  from  the  very  beginning.  He’s  like  his  father,  pretends  to  be  an  honest  person,  but  who  knows  what’s  on  his  mind.  Never  mind.Now  he  will  have  to  cooperate  or...
–  Hi,  Robert!  How  is  it  going?
–  Oh,  yeah!  Everything  is  fine!  I’m  just  trying  to  concentrate  on  the  transformation  devices  and  it  turned  out  that  I  need  a  more  powerful  computer  as  we  have  here.
–  So  what’s  your  problem,  Bob!  The  only  thing  you  have  to  do  is  just  take  the  receiver  and  tell  me  what  you  need.  Is  that  clear?
–  In  fact  I  was  ready  to  do  it  when  you  came.
–  OK.  Robert.  I  hope  you  tell  me  the  truth,  otherwise...
–  I  promissed.
–  So,  what  kind  of  computer  do  you  need?
–  Look  here!  These  are  the  the  best  PC`s.  I  need  that  one!
–  Robert,  you  can  easily  guess  that  this  one  isn’t  produced  yet.  He’ll  be  ready  by  early  January.
–  But  I  need  it  now.
–  What  can  I  do?
Call  the  producer  and  ask  him  to  do  it  for  you  personally.  Robert,  you  understand  that  it’s  impossible.  OK.  I’m  calling  right  now  and  you  find  something  else  what  to  do.
–  By  the  way,  Robert.  Where’s  that  kid  Phil,  the  hijacker.You  know,  he  just  disappeared.
–  I  guess  that  first  time  he  was  the  key  problem.
–  Mr.McGrizel.  He’s  just  a  kid.  Leave  him  alone!
–  He’s  not  a  kid.  He’s  a  computer  bully  and  I  need  him.  You  know  I’m  not  going  to  kill  him.    I  just  want  to  know  where  is  he  and  what’s  he  doing.  I’m  afraid  the  kid  is  planning  something  bad  and  I  have  to  know  what.  My  guys  will  find  him  sooner  or  later,  but  I  hope  that  you  owe  me  a  lot  so  why  not  tell  him  where  he  is.
–  I  don’t  know,  Mr.McGrizel.  My  wife  told  me  that  from  the  very  beginning  he  looked  very  freaky.  He  demanded  money,  then  the  up-to-date  computer.  It  seems  that  the  guy  got  scared  and  simply  escaped.  I  don’t  think  he’ll  do  something  of  the  kind  for  the  second  time.
–  OK.  I’ll  find  him  on  my  own  and  you  take  care  of  my  project!
–  Deal!
When  Bernard  left  Robert  started  thinking  how  long  will  he  be  able  to  delay  his  work  so  that  it  won’t  hurt  his  wife  and  daughter,  not  to  mention  the  friend.  He  was  also  thinking  about  Phil.  Now  all  depends  on  him.Robert  was  very  scared  that  bad  guys  could  find  him  earlier  than  he’ll  manage  to  prepare  a  real  war.But  the  kid  is  very  smart.  It  looks  like  it’s  not  the  first  time  that  he  has  to  hide.  So,  basically,  he  has  two  or  three  days.  He  hoped  that  by  then  everything  would  be  over.                        


                                                                                         O  U  T  B  R  E  A  K          O  F        B  L  I  T  Z  –K  R  I  E  G

No  one  in  their  worst  nightmare  would  ever  imagine  the  military  scenario  that  occurred  within
The  next  24  hours  to  follow.  Notwithstanding  the  total  secrecy  of  the  current  operation  the  opposite  Side  still  managed  to  hijack  their  database  in  the  shortest  possible  time.
     Robert  Moore  wakes  up  in  the  middle  of  the  night  because  everything  around  goes  upsidedown
within  seconds.  First  thought  that  comes  into  his  mind  is  the  totally  distructive  tornado  hitting  the
area.  Firstly  escapes  the  roof  over  his  head  and  all  the  stuff  flying  chaotically  around

 in  the    heart  of  it  is  the  flat  of  the  main  building  where  the  military  staff  resided.  Most  of  them
likely  died  .  facilities  severely  damaged  around  this  area  absolutely  destroyed  that`s
literally  absolute  raccage  the  extent  of  the  damadge  the  amount  demolished  unbelievably  horrible
its  hard  to  describe  keep  in  mind  more  impacted  there`s  possibility  the
 

   holy  hell
 
he`s  been  pleaded  guilty  in  organizing  the  plot  and  sentenced  to  death.  What  concerns  the  personal
they`ve  got  different  terms  of  imprisonment  depending  on  the  level  of  their  involvement  in  the  military  coup.    
       Speaking  on  the  Moore  family-  they  after,  all  united  altogether  becoming  stronger,  someone  older  indeed.  ..
     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781908
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 13.03.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (20)

                                                   КАЗКА

                                 ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ

     ЧАСТИНА  ДВАДЦЯТА.  ПОДОРОЖ  ДО  ПІВНІЧНОГО  
                                     ПОЛЮСУ+

     Протягом  нашої  прогулянки  наш  трансформер  не  відставав  від  нас  ні  на  крок  зависнувши  над  мілою  пустинею  на  висоті  15-20  метрів.  Тільки  на  цей  раз  він  не  піднімав  навкруги  себе  бурю  снігу.  Дуже  розумно,  інакше  нам  би  прийшлося  непереливки.  Скафандри  були  влаштовані  таким  чином,  що  ми  відчували  зовнішне  повітре,  але  без  -60.  
     У  момент,  коли  далеко  на  обрії  ми  побачили  силуети  білої  ведмедиці  і  її  діток  наш  корабель  раптом  різко  піднявся  уверх,  піднявши  справжню  хурделицю  біля  нас  і  на  великій  швидкості  почав  віддалятися  від  нас.
     -«Дідусю,  любий.  У  нас  виникнули  проблеми?»  -  стривожено  запитала  Настусенька.
     -«Зовсім  ні,  рідненька.  Проблеми  у  наших  друзів  роботів,  котрі  затіяли  революцію.»  -спокійно  відповів  я.
     -«І  що  ж  тепер  з  нами  буде?  Ми  самі,  однісінькі  на  Північному  Полюсі  за  тисячі  кілометрів  від  людей,  а  зовсім  поряд  небезпечні  дикі  звірі.»  -  неспокій  у  її  голосі  наростав.
     -«Настусенько!  На  лівому  рукаві  твого  скафандру  прикріплений  пульт  управління.  Натисни  червону  кнопку.  Це  виклик  аварійної  служби.  Насправді  –  це  знак  для  трансформера  №2  терміново  прийти  нам  на  допомогу.»  -  натиснувши  рятівну  кнопку  ми  враз  різко  піднімаємось  у  повітря.  
     Під  нами  раптом  з’являеться  величесний  льодяний  торос.  Але  що  це?  О  диво!  Він  починає  рухатися.  Так!  Саме  так!  Це  наш  рятівник.
     -«Дідусю!  Невже  ми  врятовані?  Я  не  вірю  своїм  очам!  Це  ж  той  самий  повітряний  корабель  на  якому  ми  сюди  прибули!  Але...?»
     -«Саме  так  люба.  Це  справжній  наш  трансформер,  а  той,  на  якому  залишилися  роботи  виявився,  наразі,  віртуальним(  примітка  автора  -  не  справжнім).  Наші,  так  звані,  «друзі»  зникнуть,  так  як  і  появилися,  у  долю  секунди.  Запам’ятай,  мила,  штучний  інтелект  має  дуже  багато  переваг,  хоча  у  певний  момент  може  бути  непередбачуваним.  На  щастя  усі  наші  хвилювання  позаду.»  -продовжую.
     -«Дідусю!  А  чи  не  могли  б  ми  негайно  повернутися  на  борт  нашого  корабля?  Щось  мені  не  хочеться  продовжувати  прогулянку  у  скафандрах.»  -запитує  нетерпляче  онученька.
     -«Цілком  з  тобою  погоджуюся.  Тим  паче,  що  наші  друзі  ведмеді  зовсім  поряд.»  -заспокійливо  погоджуюсь.
     І  ось  ми  нареші  на  борту  нашого  милого  всюдихіда.  Все  на  своїх  місцях.  Тільки  різке  відчуття  голоду.  Тому  інтуїтивно    направляємось  до  ідальні.
     -«  Настусенько!  У  зв’язку  з  тим,  що  ми  позбулися  наших  друзів,  нам  прийдеться  надалі  самим  готувати  їжу.  Як  ти  до  цього  ставишся?»  -запитую  риторичне  питання.
     -«  З  великим  задоволенням.»  -  з  ентузіазмом  відповідає  Настусенька.
     На  обід  у  нас  був  справжній  український  борщ,  правда,  вегетаріанський,  тобто,  без  шкварків,  зажарки,  сметані  й  м’яса.Навіть  без  звичної  олії.  Зате  там  залишилися  усі  інші  звичні  інгридієнти.  На  друге  ми  приготували  гречані  котлети  і  салат  з  огірків  і  помідорів.  На  десерт  ми  приготували  морозиво  з  афинами.  Трав’яний  чай  завершив  наш  смачнющий  обід.  Опісля,  ми  разом  помили  посуд  і  вирішили  влаштувати  денний  сон.  Встановавши  програму  «автопілот»  ми  спокійно  відправились  спати.  Прокинулись  пізно  увечері.
     -«  Дідусю!  Ти  справжній  чарівник.  Насправді,  сьогодні  уперше  за  усі  наші  подорожі  я  злякалася,  хоча  не  натякнула  тобі  про  це  жодним  словом.  Ти  знаєш,  коли  я  розповім  своїм  друзям  –  вони  мені  просто  не  повірять.  Скажуть,  що  я  майстриня  розповідати  байки.  Але  нехай.  Тільки  ми  з  тобою  знаємо,  що  насправді  відбувалося  з  нами.  Ти  просто  молодець!  Які,  цікаво  наші  плани  на  завтра?»  -  запитує  з  цікавістю  Настуся.
     -«Сонечко  моє!  Я  з  нетерпінням  очікував  на  твоє  запитання,  так  як  у  мене  для  тебе  є  приємний  сюрприз.  Втім,  мені  прийдеться  пів  ночі  попрацювати,  щоб  несподіванка  запам’яталася  тобі  на  усе  життя.»  -  продовжую.
     -«  Чекатиму  з  нетерпінням.  Я  виспалася,  і,  у  мене  є  теж  півні  плани  на  цю  ніч.»  -відповіла  маленька  по  діловому.
     Наступного  ранку,  одразу  ж  після  сніданку  наш  корабель  на  великій  швидкості  відправляється  на  край  полюса.  
     -«  Настусю!  Тобі,  вочевидь,  приходилося  чути  й  бачити  на  екрані      справжнє  диво  природи  –  айсберги.  Саме  тут  вони  і  формуються.»
     Ми  як  зачаровані  спостерігали,  як  величезні  глиби  люду  й  снігу  з  шумом  зривалися  у  океан.  І  процес  цей  був  нескінченний.  Ми  покидаємо  Північний  Полюс.  Під  нами  суцільне  поле  айсбергів.    

- II  –
         Продовження  буде...

                             04:00  –  06:00  13.03.18        Івано-Франківськ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781907
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (19)

                     

                                                                           КАЗКА

                                                         ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ

                         ЧАСТИНА  ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА.  ПОДОРОЖ  НА  ПОЛЮС

       -«Настусенько,  рибочко  ти  моя!  Як  ти  ставишся  до  ідеї  відправитися  у  подорож  на  полюс,  північний,  або  південний,  на  твій  вибір?»                                                                            
     -«Це  чудова  ідея,  любий  дідусю!  Ти  знаєш,  мої  однокласники  заздрять  мені,  тому  що  у  мене  такий  креативний  дідусь.  Твої  ровесники  ,  вочевидь,  проводять  свій  час  за  телевізором,  або  ще  гірше  на  лікарняному  ліжку,  а  ти  справжній  непосида,  ще  й  мене  заразив  пристрастю  до  екстремальних  подорожей.  Ти  просто  молодець!  Я  тебе  дуже  люблю!»
     -«Взаїмно,  Настусенько!  А  щодо  креативності,  то  мені  видається,  що  це  перебільшення.  Усе  ж  інше  відповідає  дійсності.  Наше  життя  дається  нам  не  для  того,  щоб  їсти  й  пити,  а  ще  пізнавати  навколишній  світ,  поповнювати  наші  знання  у  тих  сферах,  котрі  нас  цікавлять.  Що  ти  на  це  скажеш?»
     -«Звичайно,  що  я  з  тобою  погоджуюся  на  усі  100%.    Щодо  подорожі.Я  пропоную,  щоб  ми  відправилися  на  Північний  Полюс,  більш  екстремальніше.»
     -«Чудовий  вибір!Тоді  не  будемо  гаяти  часу.  Відправляємось  завтра  вранці.  Нам  слід  підготувати  спеціальний  теплий  одяг,  який  я  напередодні  замовив  по  інтернету.  А  ще  нам  варто  добре  виспатись,  тому  що  подорож  буде  дуже  неспокійна,  на  мій  погляд.»
     Насправді,  ні  я,  ані  Настуся  вночі  не  склепили  очі  ні  на  мить,  в  очікуванні  надзвичайної  подорожі.
     -«Доброго  ранку,  сонечко  моє!  Як  тобі  спалося?  А  то  я,  відварто  кажучи,  узагалі  не  спав.  Продумував  подумки  усі  деталі  нашої  екскурсії  у  світ  вічної  мерзлоли,  білих  ведмедів,  тюленів,  морських  котиків,  пінгвінів.»
     -«Я  теж,  дідусю,  чомусь,  не  змогла  заставити  себе  заснути.  Очевидно,  звичайний  перед  екстремальний  мандраж.  У  мене  щось  подібне  було,  перед  відвідинами  планети  Сонце.  Але  зараз  усе  позаду,  і  я  повністю  готова  до  нових  пригод  і  випробувань.»
     -«Ось  і  гаразд.  У  такому  разі  відправляємось  рівно  через  пів  години.  Літак  доставить  нас  до  корабля  на  якому  ми  доправимо  наш  трансформер  до  першого  суцільногго  льоду.  Мене  нетерпиться  дізнатись,    як  наш  казковий  корабель  зарекомендує  себе,  як  криголам.
Для  нього  це  буде  серйозне  випробування.  Все  ж  сподіваюсь,  що  усе  буде  гаразд.»
     -«Не  сумніваюся,  дідусю.  Усе,  за  що  ти  берешся,  у  тебе  виходить  чудово!  Ти  просто  молодець!  Ну,  що  ж  я  повнісю  готова.»
     Переліт   дещо  більше  часу  ніж  я  сподівався,  але  ось  ми  нарешті  на  борту  довгоочікуваного  корабля,  на  борту  якого,  як  і  у  попередній  раз  залишилося  місце  для  нашого  трансформера.  Уночі  мені  снилося  північне  сяйво  -  барвисте,  яскраве,  мерехтливе,  неповторне.
     А  зранку  ми,  у  кінці  кінців,  спустили  на  воду  наш  ICE  CHALLENGER  (примітка  автора  –  той,  котрий  робить  виклик  льоду).  З  усіх  версій  трансформера  –  цей  сподобався  мені  найбільше.  І  будь  які  сумніви  з  приводу  його  готовності  одразу  ж  відпали,  як  тільки  я  його  побачив  після  запрограмованої  трансформації.  
     Нам  прийшлося  дочекатися  допоки  корабель,  який  нас  сюди  привіз  зникнув  за  горизонтом,  і,  тільки  після  цього  я  включив  повітряну  подушку,  і,  на  надзвичайно  високій  швидкості  ми  вирушили  до  крайньої  точки  північного  полюсу.  Наш  корабель  піднімаючи  хмари  снігу  упевнено  рухався  вперед.  Усе  навкруги  було  вкрито  надзвичайно  товстим  шаром  снігу,  який  ніколи  практично  не  танув  до  твердої  поверхні.  Слід  відмітити,  що  рухаючись  уперед  мені,  як  капітану  корабля,  приходилося  бути  надзвичайно  обережним,  так  як  біла  пустиня  попереду  була  далеко  не  рівною,  як  можна  було  на  перший  уявити  собі.
     Навпаки,  час  від  часу  на  нашому  шляху  попадалися  небезпечні  льодяні  тороси  –    хаотичне  нагромадження  товстих  крижин  льоду,  котрі  при  зіткненні  з  нашим  всюдиходом  могли  б  спричинити  серйозні  технічні  пошкодження.  Відкрию,  любі  дітки,  невелику  таємницю  попереду  –  мого  щтурвалу  знаходиться  великий  монітор,  на  якому  чітко  видно  усі  небезпечні  ділянки  на  нашому  шляху.  Прилади  мені  підказують,  що  ми  вийшли  на  фінішну  пряму  і  до  кінцевого  пункту  нашої  мандрівки  залишилися  лічені  години.  Ми,  практично,  перестали  спілкуватися,  так  як  кожен  був  зайнятий  своїми  обов’язками,  які  з  кожною  миттю  ставали  усе  більш  відповідальними.  І  якраз  у  цей  момент  знімається  потужна  снігова  буря.  Блискавично  приймаю  рішення  зупинитися  і  влаштувати  нічліг  до  завершення  небезпечної  снігової  хурделиці,  яку  жодним  чином  не  можна  порівняти  зі  сніговіями  у  нашому,  Карпатському  краю.  Наш  трансформер  приземлився  за  одним  з  високих  торосів.  Усередині  нашої  чудо-машини  незважаючи  на  отоплюючі  пристрої  було  досить  прохолодно.  Воно  й  недивно.  Назовні  температура  опустилася  до  -60.  Щоб  якось  підняти  нам  настрій  «шеф»  і  наші  чудові  друзі  роботи  вирішили  влаштувати  для  нас  прекрасну  гавайську  вечірку.  Вони  прикрасили  нашу  вітальню  так,  що  здавалось  ми  раптом  поринули  у  спекотне  гавайське  літо,  з  пальмами,  запальною  музикою  й  веселими  танцями.  Не  знаю,  як  їм  це  вдалося,  але  під  вечір  ми  вимушені  були  поскидати  увесь  теплий  одяг  й  уявити,  що  ми  на  справжньому  пляжі.  Після  таких  веселощів  я  спав,  як  кажуть,  без  задніх  ніг.  Ліхтарі  нічного  бачення  дали  нам  змогу  побачити,  що  знаходиться  за  товстим  шаром  снігу.  Яке  ж  було  наше  здивування,  коли  зовсім  поруч  з  нашим  казковим  кораблем  ми  побачили  білу  медведицю  з  двома  її  малюками.  Вочевидь,  вони  теж  вирішили  перечекати  негоду  біля  величезної  кучугури  снігу  й  не  догадуючись,  що  усередині  знаходяться  люди.  Ми  були  надійно  захищені  броньованими  стінкамим  трансмобіля.  Ці  ж  стінки  не  дали  небезпечним  звірям  можливості  винюхати  запах  людей.  Ведмежатка  притиснулись  до  своєї  матусі  в  пошуках  поживного  молока,  і,  прихисток  від  сильного  морозу  й  колючого  вітру.  На  сніданок  у  нас  був  гарячий  шоколад,  блінчики  з  медом,  і,  звичайно  свіжі  фрукти  –  виноград,  яблука,  і,  навіть  черешні.  Не  встигли  ми  завершити  нашу  ранкову  трапезу,  як  прилади  нічного  бачення  дали  нам  змогу  побачити,  що  мати-ведмедиця  зі  своїми  дітлахами  залишила  свій  прихисток,  і,  очевидно  відправилась  у  пошуках  свого  сніданку.  Снігова  буря,  зрозуміло,  припинилася  так  само  швидко,  як  і  розпочалася.  Нам  теж  прийшла  пора  відчалювати.  У  нашого  трансполрту  виявилися  досить  потужні  мотори,  які  дали  нам  змогу  без  особливої  напруги  знятися  з  місця  й  піднявшись  над  поверхнею  білої  пустелі  відправитись  до  центальної  точки  північного  полюсу.  Ми  летіли  так  низько  над  поверхнею  землі,  що  без  будь  яких  проблем  зафіксували  наших  нічних  сусідів.  Спочатку  гул  моторів  нашого  трансформера  змусив  звірів  кинутись  в  різні  сторони,  а  потім  вони  з  неприхованою  цікавістю  спостерігали  за  тим  як  за  нашим  рухом  уперед  піднімалась  справжня  снігова  буря.  Віддалившись  якнайдалі  від  грізних  звірів  я  вирішив  зупинитись,  щоб  одягнувши  теплий  одяг  вийти  назовнію.  Наш  одяг  дуже  нагадував  скафандри,  які  ми  одягали  протягом  нашої  захопливої  подорожі  до  Місяця.  Вони  були  легкі,  з  підігрівом,  захищаючи  за  допомогою  щільних  шлемів    наші  обличчя  від  справді  лютого  морозу.
     -«Настусенько!  Чи  тобі  часом  не  холодно  у  цьому  скафандрі?»
     -«Зовсім  ні,  дідусю.  У  ньому  досить  тепло  й  комфортно.
                               
                               Продовження  буде...
     2728  лютого    2018  року  Івано-Франківськ                                

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779564
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2018

LONG-RUNNING ESCAPE (5)

                                             NOVEL

         BY  WOODY  PAUL  GREY

                               CHAPTER  FIVE  .  RESCUE  OPERATION
                                     
–  Great!  Can  we  now  send  him  a  message?
–  I  don’t  think  so,  but  I’m  working  on  it.
Next  day  Barry  invited  Joanna  for  a  walk  to  the  park.
–  Come  on,  Barry!  What  did  you  find  out?
–  Not  much!
–  I  don’t  believe  you!  You’ve  got  something.  I  know  it!
–  How  do  you  know?
–  Your  face.One  can  read  it  on  your  face.
–  Meaning?
–  I  mean  that  your  face  is  just  shining  of  delight  and  satisfaction  that  you  know  something  urgently  important  and  you  are  ready  to  tell  it  to  me  right  now.  Am  I  right?
–  OK.  I  really  have  to  tell  you  one  hing.  But  I’m  not  sure.  He’s  just  a  kid!
–  Who  is  a  kid,  Barry?  Tell  me!  Don’t  waste  our  time!
–  I’m  afraid  it’s  not  wise  to  trust  him,  but  we  don’t  have  another  way  out.  And  the  young  man  told  Joanna  about  his  meeting  with  Phil.
–  Let’s  go!
–  Where  to?  Wait  a  minute!
–  I  don’t  have  a  minute,  even  a  second.  My  husband  is  starving  our  help!  Let’s  go!  OK?
–  Where  to?
–  I’ve  got  to  call  him.  All  right!  He’s  waiting  for  us  with  Raxi.
–  What?  Is  she  also  involved?
–  Who  do  you  think  got  me  acqainted  with  the  boy?
–  Shall  we  walk  there?
–  Impossible!  That’s  too  far.  Let’s  take  a  taxi!
–  OK.
They’ve  met  in  half  an  hour.  Roxy  was  already  there.  Joanna  decided  not  to  tell  her  daughter  what  she  would  do  under  the  other  sircumstances.
–  Hi,  Phil!  I’m  Joanna.  Roxana`s  mother.
–  Hello,  Mrs.Moor!  Roxi  told  me  about  your  husband  and  I  just  couldn’t  refuse  her.
–  So,  what  do  you  have,  young  man?
–  Well,  what  I  have  got  by  this  time  is  quite  enough  to  start  the  mission.
–  Can  you  tell  us,  Phil,  first  what  do  you  know?
–  First  and  foremost  I’ve  got  the  list  of  the  retired  generals  and  high  rank  officers  involved  in  the  mission.Secondly,  I  know  the  whereabouts  of  the  military  base  where  the  kidnappers  keep  your  husband.  Thirdly,  here’s  the  telephone  number  to  call  your  husband  in  order  to  tell  him  that  we’re  coming.
–  Is  there  any  risk  that  they  would  trace  us,  I  mean,  our  calls.
–  There’s  always  a  risk.  Still  I  was  cautious  enough.  Actually,  I’m  always  on  the  alert.
–  Barry!  What  do  you  think?  Are  we  ready  to  start?
–  Now  it  all  depends  on  you,  Jo.Your  husband’s  life  is  at  stake!
–  I  say,”Yes”!
–  Me  too!  –  said  Roxana.
–  OK.  Then  let’s  get  started!
They  decided  to  take  four  cars,  laptops  and,  of  course,  arm  themselves  heavily.  Before  the  start  Barry  asked.
–  Are  you  sure,  Jo,  it’s  wise  to  take  the  kids?
–  It’s  not,  of  course,  but  she  won’t  stay!  I  know  her  pretty  well  and  especially  now  when  it  goes  about  her  beloved  daddy.  Besides  they  still  did  a  lot,  these  kids.  Maybe  they’ll  help  us  on  our  way  to  Bob.
–  Then  let’s  do  it!
Actually,  it  wasn’t  as  easy  as  it  looked  while  they  scheduled  the  operation  in  New  York.  They  had  oftentimes  to  change  their  rout.  Then  the  headquartes  of  the  base  were  perfectly  hidden.So,  Phil  was  pretty  busy  all  the  time  trying  to  break  this  or  that  computer  program  or  system.  And  there  were  a  lot  of  them.  Besides  he  had  to  do  it  very  cautiously  not  to  give  the  bandits  the  chance  to  track  them  down.
They  had  to  drive  their  cars  mainly  at  nights  and  sometimes  even  with  the  lights  switched  off.  There  wasn’t  the  other  way  out.  They  had  to  be  exremely  patient  and  attentive.
Before  their  leave  Barry  had  a  series  of  privite  meetings  with  the  editors  of  the  major  papers,  magazines  and  TV  channels  of  the  country.  Barry  and  Joanna  needed  desperately  their  back  up,  even  and  especially  when  they’ll  be  defeated.
They’ll  need  their  help  if  something  will  go  wrong.  In  that  case  the  mass-media  will  start  their  public  mission.  They’ll  put  an  end  to  the  bad  guys.
Next  morning  Phil  told  them  the  best  news.
–  I’ve  got  him!  You  can  even  talk  now,  but  not  for  long.
–  Phil,  tell  him  that  we‘re  coming  and  everything  will  be  OK.  He  shouldn’t  show  that  we’ve  been  in  contact  with  him.  Let  he  behave  as  usual.
–  OK.  I’ll  try.
–  How  close  we  are  from  their  base.
–  Very  close,  but  I  still  need  some  time  to  finish  my  technical  endeavour.
–  OK.  Go  ahead!  Do  what  you  have  to!    
Next  morning  Phil  looked  tired,  but  satisfied.
–  So  what?  What  did  you  find  out?
–  Well,  now  I  got  to  know  that  they’ve  got  five  security  protection  zones.  Besides  I’m  ready  to  break  them  down  one  after  another  without  trace.
–  How  much  time  will  it  take?
–  Not  much.  I  think  a  couple  of  days  or  so.
–  All  right.  Let’s  use  this  time  for  good  rest  and  have  our  substantial  meal.  Later  on  we  won’t  have  time  even  to  think  sabout  the  meals.
The  group  stopped  at  the  roadside  inn  and  ordered  a  dinner.  Afterwards  they  got  into  the  cars  and  proceeded  with  their  operation,  exceptfor  the  the  kids.
–  Roxi  and  Phil!  Your  mission  will  change  now.  You  stay  here  and  keep  in  touch  with  us.  If  suddenly  you’ll  lose  the  contact  with  us  dial  this  number  and  inform  the  police  about  the  details  of  our  operation.
–  This  time  the  children  had  to  obey.  It  was  a  wise  decision.
The  most  responsible  moment  of  the  operation  began.  Now  Barry  and  Joanna  didn’t  have  the  right  for  a  single  mistake.  Robert’s  life  was  at  stake.
They  were  coming  up  and  Jo  for  the  first  time  had  the  possibility  to  hear  her  husband’s  voice.
–  Hi,  honey!  We’re  on  the  way!  Be  cautious!
–  Bye,  Joe!
In  a  few  minutes  they  drew  up  to  the  first  gate.  No  people  wharsoever.Just  the  locked  gate.  Barry  pushed  the  button  as  Phil  told  him.A  click  and  the  gate  slowly  moved  away  and  opened.
–  Let’s  go!  Hurry  up!
The  same  happened  with  the  rest  of  the  gates  except  the  last  one.
Barry  called  his  friend  to  give  the  start  for  the  media  operation.  The  both  were  not  so  sure  that  their  mission  against  the  experienced  military  base  will  finish  succesfully.
There  was  one  gate  left.  It  took  them  half  a  day  to  get  to  the  last  security  level.  This  time  they  saw  two  man  heavily  armed  who  were  talking  on  the  cell  phones,  most  likely  informing  about  the  intruders.
Still  Barry  pushed  the  button  and  pressed  the  accelerator.  The  men  stretched  their  weapons,  but  Barry  turned  to  be  luckier.  They  entered  the  building  from  the  back  door  as  Bob  told  them.  Barry  prepared  the  explosives  and  together  with  Bob  they  installed  them  around  the  house.  They  ran  together  to  their  cars.  Behind  the  people  started  shooting  at  them  Barry  pushed  the  button  again  and  several  huge  explosions  struck  the  neighbourhood.  They  kept  running  No  more  shooting.  They  started  the  car  and  left  the  terrible  place.
Only  now  Joanna  looked  at  Robert.  She  hardly  recognized  him:  long,  half  grey  hair,  long  beard,  very  thin,  but  alive.  They  hugged  and  kissed.
–  Now  you’re  free,  darling.  Absolutely  free!  I  always  thought  that  you  couldn’t  die!
– And  I  also  hoped  to  see  you  again!
After  all  the  rescue  team  retured  back  to  the  inn,  where  the  kids  had  been  waiting  for  them.  Roxana  got  out  of  the  car  and  rushed  to  her  father.  She  couldn’t  stop  kissing  and  hugging  him.
–  Hi,  dad!  I’m  so  glad  you‘re  back!
–  What  took  you  so  long?
–  Bad  guys,  honey!  But  now  everything  is  over.  I’ve  missed  you  so  much,  my  princess!
But  the  bad  guys  didn’t  think  that  their  mission  was  over.
                                                       
                                                   
PART  TWO

                                   THE  MISSION  ISN’T  COMPLETED

       
The  four  of  them  didn’t  have  much  time  to  celebrate  their  victory  as  in  a  couple  of  minutes  were  abruptly  surrounded  by  the  military  troops  that  appeared  out  of  nowhere  captured  and  pushed  them  into  the  heavy  vehicle  and  hurriedly  took  away.  The  operation  had  been  carried  out  so  quickly  that  the  eyewitnesses  couldn’t  believe  their  eyes.  It  looked  very  much  as  a  terryfying  action  film  with  the  only  significant  exception:  there  were  no  cameras  beside.  No  helicopters,  no  heavy  machinary  -  just  a  few  soldiers  and  a  truck.
When  the  police  came  everything  was  over  and  no  trace  of  the  attackers  left.  Nevertherless  the  investigation  started  immediately.  By  that  time  the  hostages  had  been  taken  to  another  destination  located  in  the  most  difficult  to  approach  mountaineous  area.
–  Hello,  Robert!  I’ve  told  you  already  that  our  intentions  are  too  serious  to  let  the  small  group  of  diletants  easily  escape.  You  are  dealing  with  the  military.Don’t  you  forget  about  it!  This  time  you’ll  do  what  we  say  and  without  any  delay.  Besides  here  are  your  loved  ones  and  if  only  you  try  to  cheat  us  again  you’ll  pay  a  high  price.  First  and  foremost  you’ll  be  separated  from  your  family  without  the  right  to  meet  until  the  mission  will  be  completed.  Secondly,  you’ll  have  to  work  much  harder  to  catch  up  with  the  time  lost.  Thirdly  -  no  privileges  and  no  money.  Your  award  would  be  your  wife  and  the  kid  alive.  Is  that  clear,  Mr.Moor?
–  Absolutely!  I’ll  do  what  you’ll  say!  Please  don’t  do  any  harm  to  my  daughter  and  wife.
–  Don’t  worry!  And  now  take  him  to  the  laboratory!
Joanna,  Roxi  and  Barry  were  taken  to  the  opposite  side  of  the  base.  It  should  be  mentioned  that  they  were  treated  much  better  than  they  would  expect  it.  There  was  one  very  strange  thing  about  this  endeavour.  Near  the  inn  they  acted  like  terrorists  as  though  they  were  very  keen  to  be  remembered  as  brutal  bandits  and  here  they  behaved  like  ordinary  military.
–  Mrs.Moor,  this  will  be  your  appartment  for  the  forthcoming  months.  Unfortunately  it  isn’t  as  comfortable  as  in  your  house  in  downtown  New  York.  Nevertheless  we  tried  to  arrange  it  the  best  possible  way.  In  the  fridge  you’ll  find  enough  food  and  in  your  bedroom  there  are  mere  trifles  you  may  use  and  feel  yourself  a  woman.Roxana’s  bedroom  is  next  to  your’s  and  it’s  also  not  badly  installed.There’s  only  one,  but  very  disappointing  thing.  You  won’t  be  able  to  contact  with  your  husband  until  he  finishes  his  job.
–  And  what  about  telephone  calls  or  messages?
–  Not  this  time!  We  aren’t  going  to  take  a  risk  once  more.  I  can  promiss  you  one  thing.  At  the  end  of  the  day  you  and  he  will  be  able  to  see  each  other  on  the  screen  with  the  data  options  on  the  top  so  that  you  could  be  sure  that  he  is  OK.
–  But  why?  Why  Robert?
–  He’s  the  best.  Only  he  can  fulfill  the  task.  Don’t  worry.  He’ll  be  OK!  Just  follow  our  instructions  and  no  one  will  be  hurt!  There`s  one  more  important  thing.  There  are  cameras  everywhere  except  the  WC  and  the  bathroom.  Moreover,  all  your  conversations  will  be  recordered.  You  should  know  about  it!  By  the  way,  my  name  is  Catherine  Wellington,  or  simply  Kathy.  Bye  for  now!  Need  to  go!  Here’s  the  telephone.  Just  take  up  the  receiver  and  I’ll  be  at  your  disposal.
–  Have  a  nice  day  girls  and  boys!
As  soon  as  she  left  Barry  came  in.
–  I’m  sorry  Jo,  Roxi!  How  did  it  happen?  It  looks  like  it  was  a  trap  from  the  very  beginning.  They  knew  exactly  what  we  were  planning.
–  Don’t  talk!  They  record  everything  we  are  telling  each  other.
–  Never  mind!  What  could  be  worser?  There’s  only  one  point.
–  Barry  don’t  say  a  word!.
–  O  .K.  I  see  what  you  mean.  How’s  Roxi?
–  Strange  as  it  may  seem,  but  she’s  much  better  than  the  first  time.  She  even  enjoys  it.  For  her  it’s  only  an  adventure.
–  Oh,  by  the  way,  did  that  witch  say  anything  about  the  computer?
–  Barry!  How  did  you  call  her?    Shame  on  you!  Look,  she’s  pretty!.  Don’t  you  think  so?
–  Go  to  hell,  Jo!
–  No,  no  computers  whatsoever.  Not  this  time.  No  cell  phones,  no  electronics.  Nothing!  Simply  -  a  dated  telephone.  We  just  have  to  wait  and  see!  OK?
–  Have  to  go  to  bed!  I’m  tired  and  hungry.  What  about  you?
–  Not  now.  See  you  in  the  morning!
–  Mum!  I  like  it!  Now  we  are  hostages  as  well!  Cool!  We’ll  be  on  all  the  TV  channels!
–  Stop,  please!  That’s  not  funny!
–  They  aren’t  dangerous,  believe  me!  They  just  want  our  dad  do  something  for  them.  And  that’s  all.  After  we’ll  be  free!
–  It’s  not  as  simple  as  you  think,  honey.  These  people  are  dangerous.  They  want  to  take  power  in  the  country  using  force.  Thousands  of  people  may  be  hurt.  And  they  want  our  dad  to  help  do  it.
–  That’s  a  crime  and  I  know  that  whatever  happens  -  our  dad  will  never  do  it.  So,  please,  be  more  serious.
–  Then  what  shall  we  do  now?
–  I  don’t  know  yet,  but  I  promiss  I’ll  be  thinking  about  it.  Now  let’s  have  some  sleep,  sweetie,  O.K.?
–  All  right,  mum!
By  the  time  the  operation  was  under  way  Phil  was  in  the  inn  as  Barry  told  him.  He  didn’t  believe  that  the  military  would  let  them  so  easily  go.  And  he  was  right.  Moreover  most  likely  they’ve  got  all  the  necessary  information  about  him  as  well  and  so  very  soon  they’ll  find  him  as  well.  They  haven’t  done  it  ‘cause  there  are  so  many  policemen  here.  The  young  man  was  hurriedly  thinking  what  to  do.There’s  one  significant  point.  The  notebook!  That’s  the  way  they  tracked  them  down.So,  he  has  first  of  all  to  get  rid  of  the  laptop.  Easy  said  than  done!  To  leave  such  a  device!  But  nothing  doing.He  has  to,  if  he  wants  to  survive  and  maybe  to  help  the  others.
On  the  street  among  the  crowd  of  people  he  saw  a  kid  and  a  crazy  idea  came  into  his  mind.Luckily  the  boy  came  into  the  inn.  Phil  came  up  to  him.
–  Hi,  kid!  How  is  it  going?
–  Great!  Did  you  see  what  happened  some  time  ago?  It  was  cool!
–  Look  here!  Do  you  like  the  lap?
–  Sure!  It’s  the  coolest  one  I’ve  ever  seen!
–  It  could  be  your’s!
–You’re  kidding!
–  I  mean  it!
–  What  do  I  have  to  do?
–  You’re  smart,  kid!    OK.  I  need  your  clothes.
–  Is  that  all  what  you  want?
–  Exactly!
–  Deal!
In  a  minute  Phil  left  the  place  and  rushed  away.  His  new  friend  Tom  left  behind  still  couldn’t  believe  his  eyes.To  be  the  owner  of  such  a  cool  thing!  Phil  got  into  the  departing  bus  together  with  other  people  and  several  hours  later  got  to  the  nearest  airport.  Next  day  he  returned  back  to  New  York.  As  Barry  told  him  he  decided  not  to  involve  police,  but  to  find  Joanna’s  relatives.  He  had  got  their  adresses  and  telephone  numbers.  Use  the  telephone  or  the  PC?  No!  Go  by  plane?  No!  After  all  he  decided  to  go  by  train.  It  took  him  several  days  to  get  to  Chicago.  It  was  his  first  visit  to  the  town  so  several  hours  passed  before  he  came  across  Joanna’s  junior  sister  Shirley  Dobson  at  the  local  theatre,  she  was  an  actress.As  tall  and  beautiful  as  Joanna,  but  much  younger.
–  So  what  can  I  do  for  you,  young  man?
–  I’m  Phil!  I  know  your  sister,  her  husband  Robert,  their  daughter  Roxi  and  their  friend  Barry.To  a  certain  extent  I  was  engaged  into  the  rescue  operation...
–  That  failed.
–Yes,  exactly.  The  bad  guys  tracked  us  from  the  very  beginning.  Barry  told  me  to  adress  only  you.
–  And  what  about  the  police?
–  Actually,  they  don’t  trust  them.  So,  Barry  prepared  the  plan.
–  OK,  Phil.  Let’s  get  inside.
–  No,  I  can’t.  This  time  we  have  to  be  very  cautious.  Can  we  have  a  talk  at  the  restaurant?
–  OK.  I  guess  you  aren’t  kidding,  Phil?
–  You  have  just  to  trust  me.  By  the  way,  you  may  come  with  your  husband  or  your  dad.
–  OK.  I’ll  think  about  it.See  you  tonight!
–  See  you!
–  At  the  appointed  time  Phil  was  very  surprised  when  instead  of  the  young  woman  was  met  by  all  her  relatives  and  friends  .They  pretended  to  celebrate  the  birthday  party.  Shirley  planned  to  do  it  a  month  later,  but  it  looked  like  the  family  enjoyed  parties  very  much.
On  the  other  hand  in  such  a  crowd  it  was  much  easier  to  meet  all  the  family  members  and      prepare  another  plan  how  to  tackle  the  problem.
First  Phil  was  acquainted  with  Joanna’s  senior  brother  CristopherChris  McGruber  a  42  year  old  strongman,  a  military  officer,  helicopter  pilot,  to  be  exact,    his  pretty  wife  JessicaJess  and  their  great  family:
Andrew  Andy      24,  military  officer,  pilot  of  a  military  jet,  married
Allan,  aged  21,  computer  geniushijacker
Jim  Jimmy  18,  car  racer
John  Johny    8,  car  racer
Kevin,  15,  disabled,  computer  prodigy
Rachel  12,  an  incredible  romanticfuture  writer
Zoe,  aged  9,  a  child  prodigy.
Surprisingly,  but  all  of  them  if  not  even  considered  though  treated  him  like  “a  war  hero”.  Then  came  the  turn  to  meet  the  elder  generation:
Robert    Rob,  Robbie  Moor,  the  senior,  64,  former  military  general,  quite  a  strong  tall  man  and  his  wife  Rosemary    Rosie,  57,  doctor.
And  on  Joanna’s  part:
Charles    Charlie  McGruber,  62,  former  police  general
Theresa  Tessa,  Tess  McGruber,  his  wife,  55,  nurse.
Stephanie  Peterson,  29,  body  guard,  Barry’s  fiancee.
Instead  of  drinking,  dancing  and  eating  the  huge  company  started  the  meeting  devoted  to  the  rescue  operation.
Robert  Moor,  the  senior,  even  delivered  a  small  speech
–  Hello,  everyone  once  again  and  thanks  for  joining  “the  party”!  First  and  foremost  let  me  express  our  sincere  gratitude  and  deep  respect  to  the  kid,  sorry,  to  Phil  who  demonstrated  outstanding  male  features  keen  to  rescue  our  loved  ones.
Now  what  shall  we  do  first.  No  telephone  calls  or  PC.  We  don’t  want  to  be  tracked  down  this  time.  Not  a  single  word  to  the  police  or  the  press  and  he  looked  at  Stephanie.
–  Don’t  worry  Mr.Moor.  I’m  quite  aware  how  serious  it  is.
–  Thank  you,  Stephanie!
–  Now  we  have  to  understand  it  quite  clear  that  it’s  not  only  the  question  of  our  children,  granddaughter  and  Barry.  It’s  the  question  of  the  entire  country.
–  Then  why  don’t  we  inform  the  police  FBR,  or,  CIA?  –  asked  Charles  Gruber.
–  The  fact  is,  Charlie,  that  we  unfortunately  don’t  know  exactly  who  else  is  involved  and  no  one  of  us  wants  our  children  to  be  hurt.  Maybe  later,  when  something  will  change  and  there  would  be  a  safe  situation  we’ll  call  all  the  necessary  institutions,  but  not  now.  So,  where  shall  we  start?
–  There’s  one  more  important  thing.I  know  my  son.  He  would  never  work  for  the  bandits.  By  this  time  he  managed  to  delay  the  process,  but  now.  Of  course,  he  won’t  do  it,  but  someone  may  be  hurt.
So  we  don’t,  actually,  have  time.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779037
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (17)

 
                                           КАЗКА

                                   ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ

                                                           ЧАСТИНА  СІМНАДЦЯТА.  
                             НАЙНИЖЧА  ТОЧКА  СВІТОВОГО  ОКЕАНУ
     
     Я  з  острахом  очікував  пробудження  своєї  онученьки  після  учорашніх  драматичних  подій.  І  яке  ж  здивування  мене  вранці  очікувало,  коли  Настуся,  наче  нічого  й  не  відбулося  весела  й  у  гарному  настрої  зустріла  мене  у  їдальні.
     -«Доброго  ранку,  любий  дідусю!  З  нетерпінням  очікую  плани  на  сьогоднішній  день.»
     Я  вирішив,  що  не  варто  нагадувати,  про  жахливі  події,  котрі  відбулися  напередодні.
     -«Доброго  ранку,  ластівочко  моя!  Бачу,  що  ти  у  чудовому  гуморі,  і,  готова  до  продовження  нашої  подорожі.  Так  ось,  одразу  ж  після  сніданку  ми  повинні  розпочати  підготовку  приземлення  в  найнижчій  точці  світового  океану.»
     -«Чудово!  З  нетерпінням  буду  очікувати  на  цю  хвилюючу  мить.  А  що,  цікаво,  у  нас  сьогодні  на  сніданок,  хотіла  б  я  дізнатись?»
     У  цю  ж  мить,  неначе,  справді,  з  під  землі,  перед  нами  з’явився  «шеф».
     -«Я  сьогодні  вирішив  Вас  приємно  здивувати.  І  так,  на  десерт  у  нас  буде  свіженька  полуниця.  Сподіваюсь,  Вам  сподобаються  вареники  з  черешнями.  І  нарешті  –  коронне  блюдо-  налисники  з  запеченими  яблуками.  З  напоїв  у  Вас  сьогодні  буде  фреш  з  апельсинів,  ківі,  та  мандаринів.»
     Настуся  була  просто  у  захваті.
     -«Відверто  кажучи,  я  й  не  сподівалася,  що  наші  друзі-помічники  такі  вигадливі.  Щиро  дякую  усім!»
     Ми  мовчки,  з  великим  апетитом  з’їли  приємний  ранковий  сюрприз.
     -«Настусю,  люба!  Підходить  дуже  відповідальний  момент.  Ти,  очевидно,  звернула  увагу  на  те,  що  за  склом  ми  не  бачимо  звичних  мешканців  океану.  Справа  у  тому,  що  ми  опустились  нижче  позначки  11.000.  метрів.  До  кінцевої  цілі  нашої  подорожі  залишилось  трохи  більше  500  метрів.  Мушу  сказати,  сонечко,  що  ми  повинні  бути  готові  до  будь  яких  несподіванок.  Я  сподіваюсь,  що  у  нас  все  обійдеться  без  будь-яких  ускладнень,  та  усе  ж  ми  повинні  бути  на  готові.  Сподіваюсь,  я  тебе  не  налякав,  рідненька?»
     -«Зовсім  ні.  Я  не  з  боязливих.»
     -«Ось  і  гаразд.  Боюсь,  що  нам  усе  ж  прийдеться  сісти  на  свої  місця  й  пристебнути  паски  безпеки.»
     -«Звичайно,  дідусю!  У  цей  відповідальний  момент,  я  думаю,  що  краще  тобі  продовжувати  виконувати  обов’язки  капітана  нашого  корабля.»
     -«Дуже  слушно,  мила  моя!»
     -«Увага!  Наш  корабель  опускається  до  позначки  11  тис.521  м.
         От,  халепа.  Щось  пішло  не  так.  Тектонічні  плити,  раптом  зрушилися.  Нам  слід  негайно  звідси  забиратись,  щоб  нас  випадково  не  розчавило.  Я  беру  керування  батискафа  на  себе.  Сподіваюся,  мені  вдасться  безпечно  вивести  наш  корабель  на  безпечну  глибину.
Так,  на  щастя,  усе  обійшлося,  і  ,  ми  можемо  спокійно  підніматися  на  поверхню.»
     Ми  з  Настусею,  затамувавши  подих,  очікували,  коли  ж  небезпека  залишиться  позаду.  Так  і  вийшло.
     -«Усе  гаразд,  Настусю.  Я  знову  довіряю  тобі  керувати  нашим  чудовим  казковим  кораблем.»
       -«Ти  упевнений  дідусю,  що  це  безпечно?»
     -«Абсолютно!»
     
- II  –

                           20:00  –  22:00  25.02.2018  Івано  -  Франківськ  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779035
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2018

LONG-RUNNING ESCAPE (4)

                                                 NOVEL

                     BY  WOODY  PAUL  GREY

 
                                   
                   CHAPTER  FOUR.  T  O  P        S  E  C  R  E  T        M  I  S  S  I  O  N

                   Robert  sits  in  front  of  Mr.  Mc.  Grizal  again  with  a  deep  feeling  that  the  bad  story  is  just  at  it`  s  very  beginning.
                   -  Hello,  Robert!  Nice  to  see  you  again!  Unfortunately  you`  ve  broken  our  agreement.  You  did  not  call  me  in  the  morning.  So,  this  is  why  we  had  to  act  as  we  just  did.  We  simply  had  no  choice.  O.K.  Forget  about  it!  We  are  all  here  once  again  and  I  hope  we`  ll  spend  much  time  together  working  towards  a  mutual  goal.
             -  What  do  you  mean?  Do  you  seriously  believe  that  you  guys  may  kidnap  a  person,  by  the  way,  not  the  least  one  on  the  list  of    New  York  city  residents  and  the  police  won`  t  track  you  down  within  hours?
             -  I  do  not  think  so.  I`  m  well  aware  the  way  our  city  police  department  works.  So,  I  can  tell  you  for  sure  that  before  they`  ll  start  looking  for  you  we`  ll  be  far,  far  away.  Believe  me,  Robert!  That`  s  true!  And,  basically,  I`  m  never  mistaken.
             -  Look  here!  I  don`  t  know  exactly  who  you  are,  but  I  assure  you  I`  ll  never  cooperate  with    folks  like  you  who  brutally  forced  me  out  of  my  company  office  and  now  are  taking  me  no  one  knows  to.  I  promise!
             First  and  foremost  let  me  tell  you  who  are  we.  As  a  matter  of  fact  we  are  true  Americans  who  simply  want  to  protect  our  country  from  sliding  into  chaos  and  defend  it  from  our  enemies  for  many  years  ahead.  And  we  greatly  need  your,  precisely  your  assistance.  I`  m  perfectly  sure  that  as  soon  as  you`  ll  get  in  touch  with  our  plans  and  ambitions  you`  ll  change  your  mind  and  very  soon  we`  ll  become  best  friends,  not  to  mention  million  of  dollars  that  you`  ll  earn  for  your  family.
             -  Never!  You`  re  just  crazy  fools!  You  do  not  even  imagine  how  many  people  will  be  involved  in  search  of  me.
             -  I  can,  Bob,  but  all  this  is  in  vain  because  they`  ll  never  trace  us.
             -  Let  me  out,  you  idiots!  You  do  not  have  the  right!    
             -  Calm  him  down,  someone,  now!  But  do  it  gently!
         He`  s  worth  millions!
               -  Robert  felt  a  mighty    left  hook  into  his  chin  and  after  that  he  might  have  lost  consciousness.  The  van  was  speeding  up  in  the  direction  of  the  military  airport  where  a  jet  fighter  was  already  waiting  for  them.
             -Hurry  up,  George!  We`  ve  got  to  be  on  the  base  no  later  than  in  an  hour.  After  that  they  really  won`  t  find  us.
           -  Yes,  sir!    I  give  you  my  word  we`  ll  get  there  in  time!  -  replies  the  driver  and  the  car  accelerates  as  much  as  it  is  actually  possible.
           Soon  afterwords  they  arrive  at  the  airport  and  the  men  dash  to  the  plane  dragging  the  unconscious  body  of  poor  young  man.

ROXANA
   
Roxana,  aged  12  was  a  tall,  thin  and  beautiful  girl,  fair-haired  as  her  mom,  casually  dressed  in  red  hoody,  grey  pants  with  pockets  on  both  sides  a  red  cap  and  dark  trainers.  The  girl  was  a  child  prodigy  so  her  parents  never  had  problems  with  her  schooling.  She  always  was  the  best  in  all  that  she  was  doing,  except  maybe  the  kitchen  and  all  attached  to  it.  The  girl  especially  hated  to  wash  the  dishes,  but  her  mother  was  always  so  kind  to  her  that  never  insisted.  Roxana  loved  her  mum  very  much,  but  dad  she  loved  better  than  that  and  it  was  quite  obvious  from  the  first  sight.    Joanna  was  too  wise  to  feel  sick  with  jealousy  abot  it.On  the  contrary.  She  was  well  aware  that  Robert,  her  husband  was  an  exceptional  man  in  all  aspects  so  it’s  no  wonder  that  their  only  daughter  was  so  much  attached  to  him.  And  Bob  loved  her  also  so  much.    For  him,  who  always  dreamed  about  a  son,  Roxana  was  both  a  boy  and  a  girl.  They  often  played  basketball  in  the  yard,  or,  tennis  on  the  court.  He  started  to  teach  her  how  to  drive  a  car  when  she  was  9.
Roxana  had  friends  at  school,  but  most  of  the  time  they  spent  together  as  a  family.The  girl  was  so  excited  about  what’s  happened  with  her  dad  that  she  didn’t  believe  it.
–  Mum!  What’s  going  on?  Is  it  a  joke?  Then  that’s  a  bad  one.  Where’s  my  dad?  I  need  my  dad!  Can  you  tell  me  what  has  happened?
–  Roxana,  dear!  Calm  down,  first.  We  have  to  be  strong  and  support  one  another.  I  know
   how  difficult  it`s  for  you,  baby,  but  trust  me.  I’m  no  less  scared  and  dissapoited  than  you  are.
–  Now  listen  here,  sweetie!  Some  bad  guys  have  taken  our  father  away  in  the  middle  of  the  day  from  his  office.  The  police  department  started  the  investigation.  Now  we  are  going  home  to  meet  with  the  police  officer  and  will  wait  for  the  possible  call  from  the  attackers.  That’s  all  what  I  know!
–  Everything  will  be  O.K.,  baby!
–  Are  you  sure?
–  Yes,  dear!  Police  will  help  us,  dear,  to  find  those  who  did  it.  We  just  have  to  be  tolerant  and  believe  that  very  soon  your  dad  will  be  at  home.  I  promise!
They  came  up  to  the  house  where  Harry  Wilson  was  already  waiting  for  them.
  –  Hello,  Mrs.  Moor,  Roxana!  I’m  Major  Harry  Wilson.
–  Come  in,  please!  –  they  took  an  elevator  which  took  them  to  the  4-th  floor  of  the  building.
–  Oh!  You’ve  got  a  nice  apartment.  Sorry!
–  That’s  O.K.    Would  you  like  something  to  drink?
–  No,  thank  you.  I’m  at  work!
–  I  meant  soda  or  mineral  water.
–  Oh,  yes!  Mineral  water,  please!
–  Just  a  minute!  Have  a  seat,  major!
–  You  may  call  me  Harry.
–  I’m  Joanna,  Harry.
–  Your  water,  Harry!
–  Thank  you,  Joanna!
–  I’ll  be  in  a  minute!
–  Sure!  I’ll  talk  to  Roxana,  a  little  bit.
–  So,  Roxana!  How  you  doing?  Sorry!
–  Never  mind!  I’m  old  enough  to  understand.  But  tell  me  one  thing,  please.  Why  did  they  do  it?
–  I  can’t  tell  you  now,  but  I  promise  that  we’ll  do  everything  possible  and  even  impossible  to  find  your  dad.  So,  do  not  worry!  OK?
–  I’ll  try,  Mr.  Willson.
–  You  may  also  call  me  Harry.
–  Thank  you,  Harry!
Soon  came  Joanna  dressed  in  blue  jeans  and  a  green  pullover.
–  What  about  lunch,  Harry.  I  guess  you  didn’t  have  time  for  it.
–  No,  thanks,  Joanna.  Don’t  worry!  I’ll  be  fine!
–  Mum,  Harry  will  have  lunch  with  us.  He’s  got  to  be  strong  to  capture  the  bandits!
–  That’s  right  dear!  So  be  it!
Shortly  afterwords  she  invited  the  man  and  the  girl  to  the  table.  Later,  when  the  woman  was  washing  the  dishes,  they  heard  the  telephone  call.
They  all  rushed  to  the  receiver,  but  only  Joanna  was  let  to  take  it.
–  Hello!
–  Jo?  What’s  going  on?  Is  it  right  what  I’ve  heard  on  TV?
–  Barry?  You’d  better  come  here.  We’re  waiting  for  the  call.
–  All  right!  I’m  on  my  way,  Jo!  Don’t    you  worry!    It’ll  be  O.K.

                                                                                                                         
                                                           BARRY
   


Barry  was  a  tall,  handsome  young  man  of  35  with  receding  dark  long  hair  tight  in  a  ponytail,  a  thick  beard,  stylishly  dressed  in  a  brown  single  breasted  jacket,  trousers,  a  white  shirt  with  a  bright  tie,  suspenders,  wearing  a  pair  of  brown  loafer  shoes.
Barry  Lingston  was  the  Chief  Editor  of  the  New  York  Daily  Monitor  so  popular  around  the  city’s  residents.
The  young  man  was  the  family’s  best  friend.  Certainly  the  young  couple  had  a  wide  range  of  friends,  but  Barry  was  a  special  one.
First  and  foremost  he  got  acquainted  with  Joanna  when  she  was  single  and  worked  as  a  fashion  model.  The  young  man  was  always  in  love  with  her  but  never  brave  enough  to  tell  her  about  it.  And  then  the  young  woman  occasionally  met  Robert  and  they  fell  in  love  with  each  other  at  the  first  sight.  So,  Barry  just  had  no  chance.  Soon  the  young  people  got  married  and  in  a  year  Joanna  gave  birth  to  their  beautiful  baby  Roxi.  So,  Barry  was  just  a  friend.  Most  likely  Joanna  knew  about  his  feelings  and  tried  not  for  once  to  get  him  acquainted  with  one  of  her  beauties,  but  Barry  always  refused.  He  prefered  to  remain  single,  but  be  always  beside  his  love.  Robert  also  knew  about  his  feelings,  but  as  a  good  friend  was  never  jealous  about  it.
Soon  the  young  man  came.  Later  the  officer  called  to  the  police  departament.  No  news  whatsoever.  They  didn’t  manage  to  find  the  witnesses.  Nothing  at  all.  The  young  people  waited  until  late  at  night  .Then  Harry  Wilson  left.  Instead  of  him  came  a  young  officer  who  had  to  stay  in  the  apartment  during  the  night.  Besides  there  was  a  police  car  with  two  officers  waiting  on  the  watch  in  front  of  their  house.
Joanna  didn’t  go  to  sleep  at  all,  as  well  as,  Barry.  Roxana  fell  asleep  early  in  the  morning  and  the  young  man  took  her  gently  on  his  hands  and  carried  the  girl  to  her  bedroom.
Time  was  passing  by,  but  the  situation  didn’t  clear  out.  On  the  contrary,  in  a  few  days  the  police  had  to  take  away  the  car  and  the  night  gard.  No  one  called.  Time  was  passing  by.  Roxana  changed  completely.  She  missed  her  school  classes,  didn’t  want  to  talk,  watch  TV,  not  even  to  play  computer  games.  The  girl  was  just  sitting  by  the  window  looking  behind  the  glass  and  waiting  for  hours.  Joanna  was  very  worried  about  her,  but  she  couldn’t  change  something.  During  the  day  she  was  busy  with  her  work  and  at  night  when  she  returned  back  home  her  daughter  was  closed  in  her  room  and  didn’t  want  to  come  out  or  even  talk  to  her.
   Barry,  tried  to  calm  down  both  Joanna  and  Roxana  when,  now  and  then,  he  came  over.  But  when  he  noticed  one  day  how  angrily  the  girl  looks  at  him  with  each  coming  day  as  though  he  was  to  blame  for  what  had  happened  to  her  daddy  Barry  understood  that  it  was  Roxana’s  jealousy.  She  didn’t  let  Barry  stay  with  Joanna  even  for  a  minute.  The  man  could  easily  understand  the  girl`s  feelings,  but  as  a  man  who  still  loved  this  woman  he  began  to  think  more  and  more  about  his  second  chance.  He  had  no  family  of  his  own  so,  he  spent  most  of  his  free  time  together  with  Bob,  Jo  and  Roxana  and  he  knew  all  their  secrets  and  mysteries.  Actually,  they  were  his  family.  Therefore  it  wasn’t  strange  that  the  idea  of  marrying  Joanna  and  adopting  Roxana  became  more  and  more  real.  The  only  disturbing  point,  he  considered,  was  Roxi.  The  girl  wasn’t  able  to  stand  him  any  more.  Time  past  and  no  more  hope  to  find  Robert  left.  Still  Barry  decided  to  wait  and  see.  So,  he  made  up  his  mind  to  concentrate  on  the  career  for  the  time  being.    Joanna  noticed  that  the  young  man  had  to  step  back  due  to  her  daughter’s  jealousy,  but  she  didn’t  want  to  force  her.  Bad  timing!  She  herself  needed  some  more  time  to  understand  and  realize  that  there’s  no  hope.  What  concerns  her  she  was  ready  to  start  close  relationship  with  Barry.  She  was  well  aware  of  his  feelings  for  years.  Barry  was  the  only  man  in  her  life,  whom  she  would  let  love  her.  But  still  there  was  something  that  stopped  her.  First  of  all  it  was  her  daughter  and,  of  course,  her  feelings  towards  Bob.  Next  week  would  be  exactly  one  year  since  the  time  when  her  husband  Robert  had  been  kidnapped.  Joanna  was  driving  the  car  heading  to  the  supermarket  where  they  usually  did  the  shopping  before  the  weekend.  Today  she  took  her  husband’s  SUV  for  the  first  time.  The  woman  felt  safer  in  it  and  besides  it  reminded  them  both  Robert.  It  seemed  as  though  the  vehicle  still  kept  his  scent.  Only  now,  all  of  a  sudden,  she  realized  how  desperately  she  needed  the  man.  But  this  was  just  for  a  second  or  so.
–  Calm  down!  That’s  O.K!  She  turned  to  the  left  and  drove  into  the  parking  lot  in  front  of  the  market.  There  were  just  a  few  cars  there.  Her  daughter  was  sitting  beside  her  with  the  headphones  on  her  ears  looking  desperately  through  the  back  side  window.    The  woman  parked  the  car  and  was  just  getting  out  of  it  when  something  terrible  happened.
–  Mum!  Look!  There’s  our  dad!  The  girl  cried  out  and  with  these  words  she  jumped  off  the  car  and  ran  to  the  driving  away  huge  truck.
–  Stop!  Wait!  Dad!  It’s  me,  Roxana!  Don’t  go!  I  need  you!  Dad!
Everything  happened  so  quickly  that  Joanna  didn’t  manage  to  react  immediately.  Now  she  jumped  out  of  the  car  behind  her  daughter.
–  Roxana!  Wait!  What’s  going  on?
Next  she  saw  her  daughter  lying  down  the  road  and  the  ill-staired  truck  was  driving  away.  The  girl  was  on  her  back  out  of  conscience.  Joanna  grasped  her  tightly  and  shook  her  several  times  until  the  girl  opened  her  eyes.
–  Mum!  I’m  sorry!  I  thought  it  was  our  dad,  but  I  was  mistaken.  I’m  really  very  sorry.
–  That’s  O.K,  Roxi.  That’s  O.K.,honey.  Calm  down!    Let  me  help  you  to  get  to  your  feet.
–There  you  are!  Are  you  O.K.?
–  Oh,  yes!  I’m  absolutely  fine.  Let’s  go  to  the  supermarket!
–  Maybe  we’d  better  go  home?
–  No,  not  at  all.  I’m  really  all  right,  mum.  I  just  have  to  brush  my  clothes.
–  Are  you  sure?
–  Absolutely!  Let’s  go!  Forget  it!  I’m  starving!
–  Come  on,  Roxana!
They  did  the  necessary  shopping  and  returned  home.  On  the  way  back  Roxana  was  no  more  crying.She  was  all  the  time  talking,  kidding,  laughing  loudly.
Then,  some  time  later  she  became  serious  and  said:  –  Mum!  What’s  going  on?  I  don’t  understand.  Why  the  kidnappers  didn’t  ask  something  from  us?  Big  amounts  of  money?  Some  real  estate?  Whatever?  Why  didn’t  they  call?
–  I  don’t  know,  dear!
–  There’s  something  that  they  already  have,  our  father,  and  maybe  they  don’t  need  anything  more.
–  Perhaps  they’ll  call,  sooner  or  later.
–  Let’s  hope  so!  And  be  sure  we’ll  be  waiting  whatever  it  takes.  So,  don’t  worry!  I  won’t  marry  Barry.  I  love  your  dad  no  less  than  you.
–  Is  that  true?
-  Absolutely!
-  Pals?
–  Pals!
For  the  first  time  her  daughter  was  smiling  as  earlier.
–  It’ll  be  O.K.,  dear!  It’ll  be  O.K.  I  promise!  But  I  want  to  ask  you  about  a  mere  trifle.  Do  me  a  favor!
–  What  kind  of?
– We  both  desparately  need  man’s  help.  And  the  real  help  we  can  get  from  is  Barry,  our  best  friend.  Just  a  friend!  I  swear!
–  Cross  your  heart?
–  Cross  my  heart!
That  night  Roxana  went  to  bed  immediately  and  for  the  first  time  she  really  had  a  good  sleep.  Joanna  was  sitting  at  her  husband`  s  desk  for  some  time.  Then  she  started  looking  through  his  notes,  files  and  records.  Later  on  she  opened  the  drawer.  She  was  looking  for  something,  but  didn’t  know  what  exactly.  Perhaps  something  that  will  help  her  to  answer  the  question.  Why?  What  for  her  husband  was  seized?
She  opened  the  drawers  one  by  one.  Nothing  interesting!  One  of  the  boxes  was  locked.  She  looked  for  the  key,  but  she  didn’t  find  it.  The  woman  dashed  to  the  kitchen,  took  the  biggest  knife  and  broke  the  lock.  It  was  full  of  top  secret  files.
–  There  it  is!
She  started  reading  them  one  after  another  and  kept  doing  it  up  to  the  early  morning.  When  she  ultimately  finished  she  went  to  bed  immediately.
Next  day  Joanna  got  up  very  late,  at  midday.  She  woke  up  of  the  smell  floating  out  from  the  kitchen.  The  woman  energetically  jumped  out  of  bed  and  fasting  her  nightgown  on  the  way  and  ran  to  the  kitchen.
She  was  first  stunned  at  the  sight  of  her  daughter  wearing  her  bright  apron  and  skillfully  operating  on  the  kitchen  table.  The  girl  was  cutting  something,  cooking,  baking  at  the  same  time.  Joanna  couldn’t  believe  her  eyes!  How?  When?  She  couldn’t  even  imagine  that  her  daughter  grew  up  so  fast.  Actually,  she  was  already  13.
–  Morning,  darling!  How  are  you?  Sorry  for  getting  up  so  late!
–  Morning,  mum!  I’m  O.K.  Don’t  worry!  I’ve  prepared  the  lunch.  It’s  practically  ready!  Have  a  seat  and  help  yourself!
–  Wow!  That’s  great!  I  think  I’ll  take  a  shower  later  on.  I’m  so  hungry!
They’ve  already  started  the  meal  when  Roxana  said:
–  Oh!  By  the  way,  I’ve  invited  Barry  for  an  evening  party  today.
–  Party?  What  kind  of  party?
–  Never  mind!  Just  a  party:  you,  me  and  a  family  friend.  Do  you  like  it?
–  That’s  a  great  idea!  But  first  and  foremost  I’m  glad  for  you,  baby.  I’m  glad  that  you  are  in.
–  In  the  family,  I  mean.
–  Sure  I  am.  Time  to  wash  up  the  dishes!
–  And  I’ll  take  the  shower  then.  I’ll  be  right  over!
–  Take  your  time,  mum!
Soon  after  when  she  came  into  their  living-room  Barry  was  there.  He  was  brightly  smiling  again  and  it  was  pretty  obvious  how  happy  he  was  to  be  warmly  welcomed  in  their  house  again.  The  man  was  stylishly  dressed,  clean  shaven  with  a  pleasant  aroma  of  some  new  French  perfumes.
–  Hello,  Jo!  How  you’ve  been?
–  You  may  kiss  her  on  the  cheek!
–  Thank  you,  your  Magesty!
 The  man  kissed  Joanna,  as  it  was  earlier.
–  I’m  fine,  Barry,  especially  when  Roxi  is  again  my  kind,  sweet,  obedient  daughter.  Besides  I’m  glad  that  there’s  no  more  misunderstanding  between  you  and  my  daughter.
–  I’m  really  glad  that  we  are  together  again!  Aren’t  we  Roxi?
–  We  are,  Barry!  You  bet!
–  And  now  let’s  get  down  to  our  meals!
–  By  the  way,  Barry,  try  to  guess  who  prepared  these  delicious  meals?
–  Well!  Let  me  think!  I  guess,  Joanna!
–  No,  not  at  all.  Try  again.
–  Roxi?  Is  that  you?  Unbelievable!
–  Mum,  tell  him  that  it  was  really  me  who  did  it.
–  Barry,  mum  got  up  today  half  an  hour  ago.  So  she  couldn’t  possibly  do  it  so  quickly!
–  O.K,  princess!  I  trust  you!  I  also  hope  the  meals  are  eatable.  Sorry,  I  shut  up!  After  the  dinner  the  girl  went  washing  the  dishes  and  the  young  people  headed  to  Robert’s  study  for  a  chat.
–  Look  what  I’ve  found,  Barry!    I  want  you  to  look  through  all  these  files  very  thoroughly  and  then  tell  me  what  you  think  about  it.
–  Joanna,  dear,  it’ll  take  me  a  month  to  do  it.
–  Shut  up,  Barry!  Do  you  want  to  help  me?
–  I  really  do!
–  So  do  it  without  complaints.
–  O.K.  I’m  ready  to  start,  but  I’ll  stay  here  for  the  whole  night.  Don’t  you  mind?
–  Whatever!  I  just  want  you  to  do  it!  Deal?
–  Deal!
 Next  morning  the  man  was  ready  to  tell  them  both  what  were  those  secret  records  about.  They  gathered  a  small  family  meeting  to  discuss  the  burning  issue.
–  Well!  As  to  me,  it’s  quite  clear  now  why  don’t  they  call,  don’t  demand  money  or  whatever.  People  who  captured  Robert  aren’t  ordinary  kidnappers  or  brutal  terrorists.  It  looks  like  this  is  a  top  secret  military  structure  dealing  with  advanced  scientific  research  and  technologies.  To  my  vision  they’ve  got  what  they  were  looking  for–Robert’s  experience  and  advanced  knowledge  of  computers,  computer  programs,etc.
They  needed  his  brain.  That’s  why  the  police  failed  to  track  them  down.  There’s  one  more  important  thing.  We  don’t  actually  know  who  these  people  are.  And  we  have  to  get  this  information!  But  the  question  is  how?  The  worst  thing  about  it  all  is  that  they  are  not  going  to  call.  But  there’s  a  good  news.    They  won’t  kill  him.  So,  I’m  sure  he’s  alive.  The  question  is  what  do  we  have  to  do  now.  Call  the  police,  or,  maybe  start  the  investigation  alone.
–  Thank  you,  Barry.  I  appreciate  your  conclusion.  Now  let  me  tell  you  a  couple  of  words  on  this  point.  The  situation  is  relly  tough,  but  you’re  a  journalist,  Barry,  a  good  journalist.  O.K!  A  very  good  journalist!
–  Thank  you,  Jo!  You’re  very  kind!
–  So,  I  would  ask  you  to  do  whatever  you  can,  possible  and  even  impossible  to  get  the  information  about  these  people.  That  will  help  us  to  start  the  investigation.
–  Yes.  I  don’t  have  any  doubts  about  it.  We’re  going  to  do  it  alone,  without  the  police.  Unfortunately  I  don’t  trust  them  any  more.  The  best  thing  about  it  is  that  Bob,  our  dad,  is  alive  and  maybe  he  desperately  needs  our  help.
–  Thank  you,  Jo,  for  your  appreciation,  but  you  must  believe  me!  What  can  I  possibly  do  more?  I’m  not  a  God!
–  Shut  up,  Barry!  I  know  that  you  can.  So,  just  use  your  brains!  Talk  to  your  friends,  associates  and  find  the  necessary  information.
–  That’s  the  only  thing  I  want  you  to  do  for  us.  And  now  let’s  go  outdoors  for  a  walk.
–  What  about  a  drive?
–  No,  not  this  time!  I  just  want  to  hang  around,  sit  on  a  bench,  chat  about  some  unimportant  things,  lough  a  lot,  or,  feed  the  pegions,  for  instance.
–  O.K.  If  that  will  make  you  and  Roxi  happy  I’m  at  your  disposal.
–  Roxana,  baby.  Let’s  go  along  with  us!
–  No,  thanks!  I’ll  better  stay  at  home  and  do  some  classes  for  tomorrow.  You  know  I’ve  missed  a  lot.  Time  to  catch  up  with  the  class-mates.
–  Are  you  sure  Roxi?
–  Absolutely!  You  just  go!  Go!  I’m  busy!
–  O.K.  Fine!  It’s  up  to  you!
–  Come  on,  Barry!  Let’s  have  some  fun!
They  wandered  along  the  streets  of  New  York  until  late  at  night.  Fot  the  first  time  since  tragedy  had  happened  the  young  woman  felt  relaxed,  hoping  again  that  her  beloved  husband  is  alive  and  may  be  very  soon  they’ll  meet  again.  Besides  her  daughter  changed  for  the  better,  their  friend  Barry  is  again  as  always  beside  them.  So,  everything  would  be  O.K.  She  was  now  sure  of  it.  Joanna  was  especially  happy  that  owing  to  Roxi  she  started  thinking  again  about  her  husband  and  working  out  the  plan  how  to  help  him.
–  She’s  a  sweet  kid,  isn’t  she?  I  love  her  so  much!
–  Roxana  is  really  a  great  kid!  I  wish  I  would  have  sometime  a  daughter  like  she  is!
–  I’m  sure  you  will,  sooner  than  later!
Roxana  wasn’t  waisting  her  time  as  well.  Next  day  at  school  she  got  acquainted  with  the  most  known  hijacker  in  the  neighborhood.  It  was  a  tall  thin  boy  of  17  with  long  fair  hair  and  big  eyeglasses.
–  Hi,  Phil!  How  you  doing?
–  Hey,  kid!  Who  told  you  my  name?
–  Doesn’t  matter.  I’ve  got  a  job  for  you!
–  Leave  me  alone,  kid!  I  don’t  think  I’ll  have  to  do  something  for  you!  OK?
–  What  about  the  newest  laptop,  if  you’ll  do  something  for  me?
–  O.K.  Maybe  I’ll  think  about  it!  So,  what’s  your  problem?
–  You  know  that  my  dad  was  kidnapped?
–  Oh,  yeah!  That’s  a  pity!  I’m  sorry  about  your  dad!
–  You  can  really  help  me  to  find  him.
The  girl  told  him  everything  related  to  the  escape  of  her  father  including  the  secret  files  in  the  father’s  desk  drawer.
–  Do  you  really  think,  Roxi,  high  rank  military  officials  maybe  involved?
–  Trust  me!  I’ve  got  no  doubts  about  it!
–  OK,  kid.  But  keep  your  mouth  shut!  I’ve  got  enough  problems  without  you!
–  You  bet!
–  Keep  in  touch!
–  All  right!  I’ll  call  you  later!  Bye,  Roxi!
Joanna  also  arranged  some  meetings  with  the  best  friends  of  hers:  some  celebrities,  influential  officials,  very  delicately  talked  to  them  about  new  advanced  technologies  and  the  issues  attached  to  them.  She  hoped  to  get  some  desperately  needed  information  which  they  could  use  in  their  rescue  operation.
Now  she  was  busy  from  early  morning  till  late  at  night.  Her  daughter  Roxana  changed  completely.
She  became  again  that  good  girl  that  she  had  always  been  earlier,  did  well  her  schooling,  helped  oftentimes  at  home  in  the  kitchen  and  absolutely  forgot  her  jealousy  attacks  against  Barry.
The  young  man  was  also  the  most  successful  what  concerns  the  progress  in  finding  out  the  necessary  information.  It  was  still  not  enough  to  start,  but...
Suddenly  Barry  received  the  message  from  Roxana.  She  invited  him  for  an  appointed  meeting  with  a  friend  of  hers.  He  did  not  think  it  was  serious,  but  the  man  decided  to  go.
In  an  hour  they’ve  met  at  the  boy’s  place.  Barry  understood  who  the  boy,  actually,  was  when  he  looked  at  the  equipment  in  the  grotty  one  bedroom  flat.  At  first  sight  it  really  scared  him,  but  he  had  no  choice.  He  really  wanted  to  help  Joy.
–  Hi,  Phil!  How  are  things?
–  Hello,  Mr.  Lingston!  I’m  fine!  Thanks!
–  So,  what  have  you  got,  young  man?
–  You  wouldn’t  believe  it,  but  surprisingly  I’ve  managed  to  break  the  bad  guy’s  computer  system.
–  How  do  you  know  that  they  are  really  the  guys  we‘re  looking  for?
–  You  just  come  here  and  have  a  look.
–  Wait  a  minute!  General  McGrizal?  That’s  the  one  I’ve  heard  about  so  much.
–  Let  me  have  a  seat,  Phil?
–  Sure!  Here  you  are,  Mr....!
–  Boy!  You  may  call  me  just  Barry.  OK?
–  Yeah,  Mr.  Sorry,  Barry.
–  So,  what  do  we  have  here?  Another  famous  general!  OK,  Phil.  That’s  good!  What  about  the  headquarters  of  these  bandits?
–  You  just  push  the  button.
–  Wow!  You  are  really  as  good  as  Roxy  told  me!  How  did  you  manage  to  track  them  down?
–  OK.  Forget  it!  Just  let  me  have  a  look  once  more.  Now  I  see  what  to  do  next.
–  I  guess  that’s  all  what  you  got  for  us.
–  Not  exactly.
–  Go  on!  Tell  me,  is  Robert  alive?
–  More  than  that.
–  What  do  you  mean?
–  Well,  he  works  for  them.
–  How  do  you  know?
He  tried  several  times  to  send  you  the  information  about  his  whereabouts,  but  they’ve  blocked  any  of  his  attempts.
–  So  what?
–  Except  one!  This  is  the  message  that  I’ve  managed  to  catch.
Here  you  are!    

                                                                                     H  E  L  P!
         Please  send  this  message  to  my  family  –  my  wife  Joanna  Moor  and  our  daughter  Roxana.  I’m  alive  and  try  to  get  out  of  here.  This  is  my  E–mail  address  :  www.dron@readfox.  com
   
       TO  BE  CONTINUED...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (16)

                               КАЗОЧКА

                     ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ

     ЧАСТИНА  ШІСТНАДЦЯТА.  ВИХІД  У  ВІДКРИТИЙ  ОКЕАН

     -«Настусю,  рідненька!  Піднімайся  хутчіш!  Сьогодні  у  нас  дуже  напружений  день  передбачається!»
     -«І  тобі,  доброго  ранку,  дідусю!  Мені  дуже  цікаво  дізнатися,  яка  нагальна  подія  змусила  тебе  розбудити  свою  кохану  онучку,  котру  ти  так  любиш  о  6-ій  годині  ранку?»
     -«Сонечко,  я  дуже  перепрошую  за  те,  що  розбудив  тебе  у  таку  ранню  пору,  але  коли  ти  дізнаєшся  про  справжню  причину  мого  вчинку,  впевнений  одразу  ж  мене  пробачиш.»
     -«Я  дуже  уважно  слухаю!»
       -«Ми  наразі  знаходимося  на  глибині  750  метрів,  і,  це  саме  час  вийти  у  відкритий  океан.  Справа  в  тому,  що  на  глибині  понад  1  тис.  метрів  живуть  тільки  молюски.  То  ж  якщо  ми  пропустим  цей  момент,  то  потім  будемо  шкодувати  про  це  усе  життя.  Більше  того.  У  нас  немає  часу  навіть  на  ранковий  моціон  і  сніданок.  Ото  ж  поспішаймо  одягнути  наші  скафандри,  а  ще,  камери  для  підводних  відео  зйомок.»
   -«Гаразд,  дідусю!  Вважай,  що  я  тебе  вибачила,  але  я  усе  ж  хочу  принаймні  зуби  почистити.»
     -«На  все,  про  все  15  хвилин,  але  мені  прийдеться  ради  цього  зупинити  рух  батискафа.»
     -«Дякую,  дідусю!  Я  швиденько.»
           Перед  виходом  я  чомусь  згадав  посадку  над  Сонцем.  Аж  у  жар  кинуло.
     -«Дідусю!  Я  сподівалася,  що  роботи  наші  помічники  тільки  всередині  нашого  океанічного  корабля.  До  того  ж,  вони  мають  бути  нашпиговані  електронікою,  яка  аж  ніяк  не  сумісна  з  соленою  водою.»
     -«Настусю!  Ти  інколи  забуваєш,  що  ми  ж  усе  таки  у  казці,  де  допустимі  певні  речі,  котрі  не  трапляються  у  реальному  житті.  До  того  ж  океан  надто  небезпечна  стихія,  щоб  відправлятися  туди  без  «групи  підтримки  ».  Крім  цього  «шефу»  пора  поповнити  запаси  рибних  продуктів.  Невже  ми  станемо  свідками  полювання.?»
     -«Я  б  назвав  це  полюванням  з  великою  натяжкою.  Справа  у  тому  Настусю,  що  ми  з  тобою,  як  справжні  вегетаріанці  не  вживаємо  рибні  продукти,  лише  океанську  рослинність.  Але,  якщо  захищаючись  від  океанських  хижаків  нам  прийдеться  локалізувати  якусь  рибину,  "шеф",  зробить  виняток  із  правил  і  приготує  щось  смачненьке."
       Як  тільки  я  ступив  крок  за  межі  нащого  батискафа,  як  помітив,  що  до  мене  на  величезній  швидкості  приближається  гігінтська  тигрова  акула.  Я  зрозумів,  що  шансів  вижити  у  двобої  з  таким  хижаком  у  мене  немає  жодних.  Тільки  в  останню  мить  кмітливі  роботи-охоронці  за  допомогою  електричого  шокера  зуміли  вчасно  відхилити  небезпека.  Цікава  мурена  раптом  вирішила  "познайомитися"  з  Настусею,  а  попала  у  сітку,  і,  незабаром  попаде  на  обідній  стіл,  у  вигляді  вишуканої  страви,  котру  вміло  приготує  наш  "шеф".  Надалі  ми  рухалися  посхилу  глибокого  каньйона  в  щільному  кільці  наших  друзів  охоронців.  У  мене  чомусь  раптом  пропало  бажання  продовжувати  нашу  підводну  подорож  і  повернутися  нанаш  без  печний  корабель.  І  саме  вчасно.  Ми  ледь  встигли  зняти  наші  скафандри,  коли  мимоволі  стали  свідками  кривавої  трагедії,  яка  розігралася  між  величезним  восьминогом  і  зграєю  акул.  Спочатку,  видалося,  що  у  власника  довгих  щупалець  є  усі  шанси  виграти,  проте  після  першої  рани  на  запах  свіжої  крові  пибули  свіжі  сили  хижаків.  Вода  навкруги  батискафа  враз  стала  червоною.  Настуся  побігла  до  своєї  каюти  вся  у  сльозах.  Я  уперше  побачив,  що  моя  онученька  плаче,  відколи  вона  підросла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778864
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2018

LONG-RUNNING ESCAPE (3)

                 BY  WOODY  PAUL  GREY
                       
       
                                                         CHAPTER  FIVE.  J  O  A  N  N  A
               A  32  year  Joanna  has  been  a  fashion  model  for  years  before  she  becomes  the  owner  of  the  prestigious  model  agency  “Fabulous  Beauty”.  Married  to  the  most  handsome  man  in  New  York  and  a  world-famous  computer  genius  Robert  Moor  who  loves  her  so  much,  not  to  mention  their  daughter  Roxana,  a  real  beauty  as  for  her  age  and  an  infant  prodigy,  Joanna    is  a  happy  woman  indeed.  Life  around  her  seems  so  beautiful.
               Her  office  is  located  on  the  5-th  Avenue  beside  the  Empire  State  building.  She  enters  the  hall  of  the  complex,  takes  an  elevator  and  in  a  little  while  the  young  woman  is  already  there  in  her  Magic  Empire  of  Beauty,  as  she  calls  it.  Everything  one  could  see  in  this  huge  light  incredible  building  was  designed  personally  by  her.  She  did  not  let  anyone  to  give  her  a  mere  piece  of  advice  as  to  how  to  do  this  or  that.  It  took  her  hours  and  hours  of  time  to  make  it  look  completely  perfect.  So,  this  is  why  every  time  when  Joanna  enters  her  saloon  still  it  takes  her  breath.
                   Sometime  later  the  telephone  rang.  The  young  woman  at  the  desk  takes  up  the  receiver:
                   -  Hello!  “Fabulous  Beauty”.  What  can  I  do  for  you?  -  asks  a  young  beautiful  lady  fabulously  dressed  according  to  the  newest  modern  trends.
                   -  This  is  NY  police  department.  Can  I  talk  to  Mrs.  Moor?  -  the  confident  male    voice  sounds  quite  politely.
                     -  Hold  on  a  second!  -  the  young  woman  takes  off  the  receiver  from  her  right  ear  takes  another  one.
     -    Mrs.  Moor,  this  is  for  you!  Police  department  …  she  waits  a  while  until  her  boss  answers  the  telephone  call    and  only  after  that  she  puts  down  both  of  them.
                       Joanna  takes  the  receiver  with  a  slight  feeling  of  confusion.
                     -  Hello!  I`  m  Joanna  Moor.  What  can  I  do  for  you?  -  she  questions  courteously.
                     -  Hello,  Mrs.  Moor!  Lieutenant  Harry  Wilson  is  talking.  Unfortunately  I  have    got  bad  news  for  you.  -  the  police  officer  tries  to  speaks  as  calmly  as  possible  though  one  can  notice  a  bit  of  excitement  in  his  voice.
                     -  Roxana?  What`s  up  with  her?  -  inquires  the  young  lady  with  a  deep  sense  of  anxiety.

                     -  No.  It`s  not  about  your  daughter.  Well,  it`s  your  husband.  -  after  all  the  man  overcame  his  embarrassment  and  spoke  with  a  steady  quiet  sound.
                 -  What`  s  up  with  Robert?  Is  he  hurt?  -  now  it  was  clear  for  the  woman  that  something  really  happened.
                 -  Kidnapping.  No  further  details  on  the  phone.  Can  you  come  to  the  police  office  in  a  quarter  of  an  hour.  -  the  officer  talked  shortly,  but  precisely.
                 -  Sure!  I`  m  on  my  way.  -  the  woman  dropped  the  receiver  in  a  hurry  and  headed  to  the  doorway.
             -  Cancel  all  my  meetings  for  today,  Annie!  O.K.?  -  ordered  she  from  behind  the  door.
     -  All  right!  Don`t  worry!  It`ll  be  fine,  Mrs.  Moor.  -  answered  the  lady  realizing  that  her  boss  couldn`t  hear  her  any  more.

                           
                 
             

                   
                                         P  O  L  I  C  E        I  N  V  E  S  T  I  G  A  T  I  O  N

               Soon  after  the  attackers  left  the  Empire  State  Building  the  overall  picture  changes  profoundly.  Police  vehicles  with  the  flashing  blue  and  red  lights,  loud  and  noisy  sirens  wailing  start  to  arrive  one  after  another  alongside  with  the  emergency  services  making  their  way  to  the  main  entrance.  The  nearby  territory  is  immediately  declared  a  restricted  area  and  in  minutes  gets  overcrowded  by  the  police  officers,  FBI  and  CIA  agents  dressed  in  civies,  not  to  mention  various  news  agencies,  cable  TV  with  satellite  dishes,  reporters  equipped  with  microphones  and  cameramen  holding  heavy  photo  and  video  cameras  and  getting  ready  to  work  just  in  seconds  occupying  the  best  possible  positions      to  start  immediately  broadcasting  the  breaking  news.  Then  comes  a  special  police  regiment  wearing  riot  gear.  The  men  noisily  enter  the  lobby  of  the  ill-stared  building  and  hurriedly  ascend  the  necessary  floor,  where  the  kidnapping  occurred.  First  of  all  they  check  the  safety  conditions  of  the  location,  before  the  medical  personal  arrives  to  help  the  hostages  to  regain  after  the  use  of  tear  gas,  as  well  as,  to  overcome  the  state  of  psychological  stress.
             Luckily  no  one  of  the  company  workers  is  seriously  hurt,  but  some  of  them  really  need  special  psychiatric  treatment.  According  to  their  words  Mr.  Robert  Moor,  the  head  of  the  company,  has  been  apparently  kidnapped  by  the  group  of  unidentified  men  in  masks,  who  then  disappear  without  trace.
             Harry  Wilson,  a  32  year  old  police  officer,  a  lieutenant  of  the  Manhattan  Police  Department  starts  the  investigation.  Whilst  interviewing  the  hostages,  he  realizes  at  once,  that  no  one  of  them  has  seen  the  attackers  face  to  face,  without  balaclavas.  So,  evidently  they  can  not  tell  him  much  on  the  point,  except  for  the  brutal  conversation  they  have  heard  during  the  abrupt  invasion.  Actually,  as  a  professional,  he  is  always  ready  to  be  challenged,  especially  at  the  beginning  of  his  investigation,  and  it`  s  the  most  thrilling  point  about  his  job  urging  him  to  work  more  effectively,    forecast  the  development  of  the  forthcoming  events  oftentimes  without  fail,  act  appropriately  and  take  the  right  decision.
             In  the  situation  of  this  kind,  though,  the  man  faces  one  and  the  same  unpleasant  moment  which  Harry  can  not  delay  or  avoid  –  invite  and  tell  the  relatives  of  the  victims  what  has  happened  to  their  loved  ones  and  every  time  it`  s  like  for  the  first  time  he  has  to  overcome  his  emotions  witnessing  the  heartbreaking  procedure,  trying  to  find  the  necessary  words  to  calm  down  and  support  them.  Today  he  will  have  to  pass  it  once  again,    this  time  with  Joanne  Moor,  whose  husband  got  into  trouble  an  hour  ago.  Moreover,  the  members  of  his  team  provide  him  one  more  disappointing  news:  no  witnesses  have  been  found  ,  no  shred  of  evidence  appeared  in  connection  with  the  kidnapping.  None  whatsoever!  As  a  matter  of  fact,  it  is  part  of  his  job  and  he  does  not  have  to  be  frustrated  every  time,  when  something  goes  wrong.  It  is  an  ordinary  routine  which  he  has  to  perform  and  take  it  for  granted.  Wilson  dials  the  necessary  number  and  appoints  the  meeting  with  Mr.  Moor`  s  wife.  After  he  gives  some  precise  orders  to  his  staff,  leaves  the  place  of  the  crime,  gets  into  his  car  and  drives  off  to  the  police  department.
                   The  stunned  woman  arrives  in  a  couple  of  minutes.
           She`  s  in  her  early  forties    fairly  tall,  and  unexpectedly  so  slim  with  straight  long  blond  hair  well  set,  stylishly  dressed  in  green  from  top  to  toe,  including  high  –  heeled  shoes,  holding  firmly  her  green  leather  purse  in  one  hand  and  a  sumptuous  paper  carrier  with  a  terrific  evening  dress  designed  specifically  for  her  by  the  fashionable  designer  on  the  eve  of  the  forthcoming  banquet.  It  looks  like  she  has  just  come  from  the  New  York  fashion  week.  The  man  is  absolutely  fascinated.
               -  Hello,  Mrs.  Moor!  I`  m  lieutenant  Harry  Wilson,  detective  chief  –  inspector  of  Manhattan  Police  Department  –  says  the  young  officer,  a  little  bit  confused  by  her  beauty.  Frankly  speaking  he  does  not  come  across  women  of  her  type  so  often.  Nevertheless  in  a  moment  the  man  calms  down.
                 -Hello,  Mr.  Wilson!  I  do  not  understand  what`  s  going  on!  My  husband  has  been  kidnapped  at  midday  in  the  heart  of  New  Yourk  out  of  his  office  and  the  attackers  manage  to  escape  easily  without  any  trace.  How  can  it  possibly  happen  nowadays?  Do  not  you  work  any  more  here,  guys?  Why  he?  What  did  he  do  wrong?  What  do  I  and  my  daughter  have  to  do  now?  What  measures  are  you  going  to  undertake  to  find  my  spouse?  It`  s  just  outrageous!  -  the  young  woman  is  furiously  angry  realizing  that  she  never  talks  the  way  she  does  now,  but  she  simply  can  not  help  doing  it.
                   -  Mrs.  Moor!  Calm  down,  please!  I  can  imagine  how  difficult  it`  s  for  you  and  your  daughter  to  face  the  brutal  reality.  Believe  me  or  not,  but  we  indeed  try  to  do  our  utmost.  And  now  I  need  your    personal  assistance  significantly.  You  have  to  provide  us  with  all  the  necessary  information  which,  after  all,  will  help  in  the  ongoing  police  investigation.  First  and  foremost  you  should  trust  the  police  and  fully  cooperate  and  then  we`  ll  do  everything  possible  and  even  impossible  to  find  and  rescue  your  husband  –  the  man  speaks  politely  and  tolerantly.
                 -  Excuse  me,  lieutenant!  I  just  do  not  know  what  to  think  in  connection  with  this  terrible  happening.  -  Joanna  really  feels  sorry  for  the  uncontrolled  burst  of  her  emotions.
                 -That`  s  O.K.  Have    a  seat,  please!  Would  you  like  something  to  drink?  Tea,  coffee  or  water?  -  suggests  the  officer  respectfully  giving  her  some  time  to  chill  out.
               -Water,  please!  -  asks  the  woman  quietly.
               -  Just  a  minute!  -  the  man  grabs  a  plastic  bottle  of  mineral  water,  he  bought  on  the  way  to  his  office  this  morning  and  passes  it  to  the  young  lady.
         -  Here  you  are,  Joanna!  Now,  what  can  you  tell  me  about  your  husband?  Maybe  there`  s  something  disturbing  him  lately?  Some  weird  meetings,  frustrated  or  annoying  telephone  calls?  Whatever?  -  queries  the  lieutenant.
               -  Well,  actually,  I  do  not  think  there`  s  something  of  the  kind  within  the  last  days,  weeks,  or,  even  months.  There  are  no  secrets,  you  know,  between  us.  So,  accordingly,  I`  m  fully  aware  of  all  his  plans,  connferences,  business  projects,  not  to  mention  friends,  associates,  business  partners,  etc.  And  I  can  assure  you  that  there`  s  not  anything  disturbing  or  disappointing  Robert.  Basically  my  husband  is  a  workaholic  and  is  always  busy,  but  he`  s  a  very  considerate  and  loving  as  a  man  and  a  father  –  she  answers  quite  calmly.
             -  O.K.  There`  s  one  more  urgently  important  point.  Usually  after  the  act  of  abduction  the  attackers  call  to  declare  their  demands.  So,  maybe  we`  ll  meet  at  your  apartment  and  wait  together  for  the  forthcoming  telephone  call  –  the  policeman  is  glad  that  Joanna  manages  to  cope,  after  all,  with  her  feelings  and  reacts  now  more  reasonably.
                 -  Absolutely!  I  just  need  some  time  to  fetch  my  daughter  after  schooling  and  after  we  can  meet  at  our  house  let`  s  say  at  14:00  hours.  Here`  s  our  address!  -  the  woman  passes  him  her  business  card.  -  Joanna  looks  better  now  and  tries  harder  to  control  her  feelings  and  emotions  as  she  usually  does.
               -  Great!  See  you  then,  Mrs.  Moor!  -  replies  Harry  Wilson,  picking  up  the  receiver  to  give  all  the  necessary  orders  and  commands.
               -  You  may  call  me  Joanna,  please!  –  asks  the  young  woman  and  this  time  she  can  not  hide  some  sort  of  a  smile  on  her  beautifully  shaped  face  that  makes  her  especially  attractive.
               -  Sure,  Mrs.,  excuse  me,  Joanna.  And  you  may  also  use  my  first  name,  Harry  –  now  it  looks  as  though  they  discuss  something  very  ordinary.
                   -  Fine,  Harry!  I`  ll  see  you  later!  –  finally  says  the  woman  and  hurriedly  leaves  the  office.
                     Bobby  has  no  doubts  that  she`  the  one.  No  matter        that  so  many  people  enter  and  leave  the  police  office  the  man  still  managers  to  distinguish  Joanna  from  dozen  others  leaving  the  building.  First  of  all  she`  s    so  awesomely  beautiful,  that  one  can  think  she`  s  just  step  down  from  the  front  page  of  some  fashion  magazine.  Then  she`  s  got  something  in  common  with  her  husband.  Maybe  they  are  of  the  same  age,  or,  at  least,  they  look  like.  But  this  is  not  the  main  point.  That`  s  a  question  of  fashionable  clothes  they  both  wear  and  also  the  way  they  do  it.  Definitely,  they  hang  around  in  high  society.  The  better  for  him!  Actually,  he  never  talked  to  people  of  this  kind,  at  least,  for  the  time  being.  Never  mind!  He`  ll  have  to  do  his  job,  no  matter,  whom  is  he  dealing  with!    
             Joanna  dashes  to  her  car,  gets  in,  starts  the  engine  and  drives  away  heading  to  the  school,  where  her  daughter  studies.  Surely  she  does  not  notice,  that  a  man  follows  her  on  the  motorcycle.  Soon  after  she  gets  onto  a  huge  school  parking  in  front  of  the  five  -  storied  building.
                 Roxana  is  already  there  awaiting  for  her.  Hopefully,  the  girl  does  not  know  what  has  happened.  And  now  her  task  is  to  tell  her  the  bad  news,  the  way  it  will  not  harm  her.  But  how  to  do  it?  How  to  say,  that  her  adorable  daddy  has  been  seized  by  the  kidnappers  just  an  hour  ago  and  taken  to  an  unknown  destination.
               Joanna  opens  the  right  front  door  to  let  Roxana  in.
                 -  Hey,  mum!  How  is  it  going?  -  asks  the  jolly  girl,  brightly  smiling.  -  the  teenager  looks  fantastic.
         The  young  woman  tries  to  look  casual,  but  most  likely  she  fails,  as  her  daughter  feels  exactly,  that  something  is  wrong.
               -  Mum!  What`  s  going  on?  You  look  weird!  Tell  me  now  what`  s  up?  Is  there  something  wrong    with  my  dad?  -  the  young  girl  looks  frightened.
             -  Roxana,  dear!  First  of  all,  I  want  you  to  calm  down  before  I`ll  tell  you  what`s  actually  going  on.  You  know,  sweetheart,  some  bad  guys  have  taken  him  away  from  his  office  and    somehow  they  manage  to  escape  from  the  city  –  says  Joanna  feeling  how  difficult  it`  s  for  them  both  to  overcome  their  feelings  and  emotions  in  this  horrible  situation.
                 -  What?  I  don`  t  believe  you!  Tell  me  the  truth!  Do  you  want  to  divorce?  -  asks  the  poor  girl,  as  though  she  does  not  hear,  what  her  mother  says.
               -  Of  course  not,  dear.  What  are  you  talking  about?  We  love  each  other    so  much  that  it`  s  out  of  the  question.  The  problem  is  that  our  beloved  dad  really  has  escaped  in  the  middle  of  the  day    together  with  the  kidnappers.  But  do  not  worry,  honey,  everything  will  be  O.K.  The  police  will  find  and  rescue  him  very  soon,  I  promise!  -  Joanna  is  on  the  edge  of  bursting  into  tears  together  with  her  daughter,  but  still  she  makes  an  effort  not  to  do  it  in  front  of  her  daughter.
                 -  Why?  What  do  they  want  of    him?  -  the  girl  stands  in  front  of  the  opened  door,    her  body  slightly  shivering,  her  eyes  wide  open  and  full  of  tears.
                 -  I  do  not  know,  baby.  Come  here,  get  into  the  car!  -  the  woman  talks  quietly  and  pleadingly.
                 -  Leave  me  alone!  I  need  my  dad!  I  love  him  so  much!  What  about  the  police?  Why  do  not  they  look  for  him?  -  asks  the  girl  and  finally  burst  into  tears.
       The  young  woman  get`  s  out  of  the  vehicle,  goes  around  it  and  slowly  approaches  Roxana.  She  tenderly  hugs  and  kisses  her  daughter.  They  keep  staying  this  way  for  a  while,  until  the  baby  calms  down  completely  and  stops  sobbing.  Then  the  woman  helps  her  to  get  into  the  car.  Next  she  rushes  to  her  seat  and  soon  they  are  driving  back  home.
             At  this  very  moment    Bobby,  the  beggar,  witnesses  the  dramatic  meeting  of  the  mother  and  her  daughter  from  another  side  of  the  parking  lot.  He  can  not  hear  the  words  of  their  conversation,  but  he,  strange  as  it  may  seem,  understands  everything  and,  moreover,  can  imagine  how  do  they  feel.  Eventually,  the  young  man  exercises  a  deep  feeling  of  pity  for  the  girl.
                   Harry  Wilson  is  already  waiting  for  their  arrival.  The  police  officer  has  come  some  time  earlier  and  has  been  enjoying  the  fresh  air,  beautiful  nature  and  the  absolute  quietness,  apart  from  the  birds  singing  and  the  light  wind  blowing.
                 -  Here  you  are!  Great!  I  relaxed  a  bit  and  now  I`  m  ready  again  to  work.  Fabulous  spot!  It  would  be  fine  after  the  retirement  to  own  something  of  the  kind  to  live  in  peace  and  solitude  surrounded  by  the  extraordinary  nature,  breathe  the  fresh  air,    forget  about  all  the  troubles  of  big  and  small  cities  and  just  enjoy  every  minute  of  life.-  declares  the  police  officer  in  this  way  trying  to  drag  away  the  attention  from  what  is  going  on  indeed.
                       -  Oh,  that`  s  really  an  incredible  place!  We  call  it  “our  paradise”  and  you  can  easily  guess  why.-  the  woman  most  likely  managed  to  suppress  her  true  feelings.
                           -  O.  K.  Come  on  in,  Harry!  By  the  way,  this`  s  our  pretty  daughter  Roxana,  the  best  kid  in  the  entire  world.  -  pronounces  the  woman  with  a  sincere  feeling  of  proud  towards  her  kid.
                           -  How  do  you  do,  Roxana!  You  are  really  very  beautiful!  -  the  man  tries  to  help  Joanna  to  make  her  daughter  forget  about  the  big  trouble  with  her  dad.
                         -  Thank  you,  Harry!  Do  not  you  mind  me  calling  you  by  the  name?  -  in  front  of  a  stranger  she  forgets  for  a  while  about  the  news,  that  has  shocked  her  so  much  just  a  while  ago.
                         -  Oh,  that`  s  all  right.  Do  not  worry,  Roxana,  may  be  for  some  time  I`  ll  forget  who  I`  m  indeed.  -  the  man  feels  really  sorry,  that  such  a  lovely  kid  maybe  for  the  first  time  faces    the  dark  reality  of  life.
                 They  take  the  lift,  which  brings  them  in  seconds  to  the  Moor`  s  apartments.
             The  woman    and    a  girl  leave  the  man  alone  in  a  huge  living  room  for  a  couple  of  minutes  to  change  the  dresses  and  prepare  fresh  drinks  and    some  fruits.
               Harry  Wilson  is  walking  around  the  room  studying  first  of  all  the  family  photos.  It`s  really  a  very  handsome  household,  loving  and  taking  care  genuinely  about  each  other.  Here  are,  most  likely,  some  of  their  relatives,  friends,  neighbors,  associates,etc.  The  man  is  wondering,  whether  some  of  them  can  be  involved  into  the  kidnapping.  Who  knows?  Some  people  can  be  rather  freaky  nowadays.
               -Hey,  Harry!  How  you`  re  doing  here?  -  comes  in  Joanna  with  noiseless  steps  graciously  carrying  a  plastic  tray  with  orange  drinks,  apples  and  a  bunch  of  bananas.  The  woman  is  smartly  dressed  in  pink  clothes  and  is  followed  by  her  daughter,  who  also  changed  her  dresses.
               -  Well,  I`    m  ,  actually,  enjoying  the  fine  company  of  your  relatives  and  friends.  You`ve  got  a  lot  of  them.-  the  lieutenant  feels  comfortable  in  this  nice  house.
                 -    Have  a  seat  and  help  yourself    to  drinks  and  fruits  and  I`  ll  bring  some  other  photos!  -  the  young  woman  puts  the  tray  on  a  round  glass  table  in  front  of  the  soft  leather  sofa  with  a  couple  of  silk  pillows  on  it.  She  then  dashes  to  the  one  of  the  shelves  on  the  other  side  of  a  big  room.  In  a  second  she  comes    back  holding  a  thick  hardback  volume  full  of  pictures.  She  takes  a  seat  next  to  the  policeman.  Harry  is  holding  a  glass  of  orange  juice.
             -  Drink  first,  Harry  and  then  we`  ll  have  a  look  at  some  of  our  family  photos!  -  the  woman  also  takes  a  glass  and  makes  a  few  tiny  gulps.  Now  the  man  drinks  his  fresh  in  one  gulp.
               -  Thanks  for  so  much!  Basically  I  am  very  thirsty  and  it`  s  my  first  drink  since  morning.  I  mean,  soft  drink,  of  course.  In  fact  I  do  not  drink  alcohol  at  all.  -  says  the  man  blushing  with  embarrassment.
                   -  Harry,  let  me  tell  you,  that  you  do  not  look  like  an  ordinary  policeman.  And  I  do  not    only  mean  your  position  of  a  lieutenant.  Sometimes  it  does  not  matter  at  all.  What  I  mean,  is  a  human  nature.  Just  some  people  from    early  birth  are  rude,  bold,  tough.  Others  on  the  contrary  are  calm,  romantic  and  elegant,  like  you.  As  to  me  you`  d  rather  be  a  writer  or  somebody  sort  of.  -  this  time  Joanna  feels  a  little  bit  confused.      
               -  You  are  very  kind  Joanna!  As  a  matter  of  fact,  I  have  lost  my  young  wife  not  so  long  ago.  And  it`  s  my  fault.  She  repeatedly  pleaded  me  not  to  drink  and  drive  and  then  one  night  it  all  happened.  Our  car  collided  with  a  heavy  truck.  She  died  immediately.  And  it  happened  because  at  my  job    I  sometimes  needed  a  stiff  drink.  So,  as  you  can  understand  it  all  occured  because  of  an  excess  of  alcohol.  Since  then  I  never  drink  it.  -  now  when  he  finished  he  looked  differently.  Having  said  something  very  personal,  what  he  has  been  keeping  deep  on  the  bottom  of  his  heart    for  long  made  him  feel  more  confident  as  a  man.
                 -  Oh,  I`  m  sorry,  Harry!  My  deep  condolences!  Excuse  me,  if  this  or  that  way  I  caused  you  to  make  this  confession-  the  woman  puts  her  hand  on  the  man`  s  shoulder.  Strange  as  it  may  seem,  but    it  looks  like  now  he  needs  more  support  and  sympathy  than  Joanna  herself.
                   -  No,  that`  s  O.K.  I  just  had  to  tell  it  to  someone.  It`s  too  hard  to  keep  things  like  this  inside.  Maybe  I  just  need  someone,  whom  I  can  trust    and  eventually  reveal  my  secret.  And  now  it`  s  your  turn  to  disclose  your  family  one.  -  he  is  ready  now  to  fulfill  his  job.          
                 All  of  a  sudden,  they  hear  the  telephone  call.  Joanna  first  rushes  to  the  telephone.  But  it  is  dead.  Then  they  hear  it  once  more,  but  this  time  they  understand  that  it`  s  a  door  bell.  Joanna  dashes  to  the  window  and  looks  out.  There  is    a  young  man  there  whom  she  has  never  seen  before.
                     -  Harry,  there`  s  some  young  man  outside.  I  do  not  know  him.  What  do  I  have  to  do?  Shall  I  open  the  door?  -  asks  Joanna  curiously,  but  feeling  more  confident  at  the  presence  of  the  police  officer  in  her  apartment.
                     -  Sure!  He  may  be  involved.  Go  and  open  the  front  door!  I`  ll  be  next  to  you.  Do  not  worry!  -  says  Harry  taking  off  the  gun  and  getting  ready  to  the  possible  forthcoming  events.
                     -  Hello!  What  I  can  do  for  you?  -  asks  Mrs.  Moor  opening  the  door  widely.  Harry  Willson  is  right  behind  her  back.
                     -  Hi!  Excuse  me,  are  you  the  woman  whose  husband  has  been  kidnapped  today?  -  asks  the  young  man  politely.
                     -  Hi!  My  name`s  Joanna  Moor.  And  my  husband  really  escaped  today  from  his  office.  And  who  are  you?  Are  you  involved  in  kidnapping?  Or    maybe  do  you  know  something  about  it?  Won`t  you  come  in,  please?  -  she  invites  the  young  man  inside.
                       -  Well,  first  of  all  I  want  to  know  whether  you`  ll  pay  me  for  the  information.  Joanna  glanced  on  the  left.  With  the  help  of  gestures  Harry  tried  to  explain  that  she  should  have  invited  him  first  in.
                         -  Would  you  come  in,  please!  -  the  young  woman  steps  back  letting  the  man  in.
                   As  soon  as  Bob  enters  inside,  the  lieutenant  rushes  to  him,  grasps  his  hands  tight  behind  his  back  and  in  seconds  they  are  in  cuffs.
               -  Hush,  young  man  and  come  along!  First  of  al,l  tell  us  whether  you  came  here  alone  or  there`  s  somebody  waiting  outside?
               -  Of  course,  I`  m  alone,  dude.  Don`t  you  see  it?  Do  I  look  like  a  gangster?  -  the  young  man  comes  in  and  overcomes  the  first  feeling  of  confusion  and  embarrassment.  He  has  to  stick  to  his  plan  no  matter  what  is  going  on.
                 -  Now  tell  me  kid,  but  do  not  lie  to  me,  are  you  involved?  -  the  police  officer`  s  behavior    changes  profoundly.  -  now  he  looks  like  a  cop.
                   -  Of  course  I`  m  not.  I  just  wanted  to  tell  her  a  fragment  of  information  and  get  some  cash.  That`  s  all.  I  indeed  have  seen  the  bullies  for  the  first  time.  -  Bobby  looks  a  bit  scared,  but  nevertheless  he  still  hopes,  that  there`s  still  a  chance  to  get  some  money.  Frankly,  he  didn`t  expect  the  police  would  come  so  quickly.  It  looks  like  the  cops  are  working  hard.  It  doesn`t  matter.  He  has  to  win.
                     -Joanna,  can  he  sit  on  the  sofa?  I  need  to  ask  him  some  questions.  -  the  officer  has  calmed  down  after  the  intruder  has  been  cuffed.
                 -Sure,  lieutenant.  Feel  yourself  comfortable.  Shall  we  leave  you  alone?  -  asks  the  young  woman  looking  more  confident  and  actually  safe  after  the  quick  and  professional  reaction  of  the  officer.
           -Oh,  I  would  appreciate  it.  Thanks!  -  now  his  all  attention  is  on  the  boy.
                 As  soon  as  the  door  closes  behind  the  woman  and  the  girl,  the  man  follows  the  boy  to  the  sofa.
             -Have  a  seat!  First  tell  me  who  you  are,  but  do  not  you  dare  to  cheat  me  –  the  man`s  voice  now  sounds  strict  and  clear.
             -  O.K.  I`  ll  tell  you  everything  you  need.  So,  I`  m  a  homeless,  a  beggar  and  a  pickpocket.  Today  in  the  afternoon,  at  12:00  pm  a  bunch  of  crazy  man  got  into  that  big  building.  -  answers  the  young  man.
                   -  Empire  State  Building,  you  mean?  -  the  police  officer  switches  on  the  dictaphone  placing  it  on  the  coffee  table  in  front  of  the  boy.  He  also  takes  off  a  small  notebook  out  of  his  inner  pocket  of  his  jacket  and  of  course  the  pen  ready  to  put  down  all  the  necessary  information.
                   -  Oh,  yeah.  That`  s  it!  Exactly!    
                     -  And?
                   -They`ve  put  the  masks  on  their  heads  and  I  also  saw  the  weapons.
                     -  Did  you  call  the  police?
                     -  No!
                   -  Why?
                   I  just  thought...
               -O.K.  Go  on!  At  12.15  p.m.  they`ve  left  in  a  white  van.  I  followed  them  on  my  bike,  stuck  the  GPS  on  their  vehicle  and  then  drove  ahead  of  them.  So,  they  came  to  the  old  military  airport.  There  I  saw  a  man,  who  was  taken  by  the  hands.  I  do  not  think  he  was  glad  to  follow  them.
         -  Could  you  recognize  him?
       -  I  do  not  think  so.  I  saw  only  his  back.  He  was  tall,  well  dressed.  I  did  not  see  his  face,  even  for  a  second.  
       -  Did  you  see  some  identification  numbers  on  the  plane?  
         -  Not  only.  I  have  put  them  down  on  the  paper.  It`  s  in  my  pocket.  Mr.  Lieutenant,  can  you  release  my  hands  off  your  hand  cliffs?I  promise  I  will  not  run  away!
             -  Promise?
               -  Cross  my  heart!  My  hands  ache.  I  never  had  something  of  the  kind  on  my  hands.
                 -  O.K.  I  trust  you.  Besides  you  provided  a  good  piece  of  information.  And  it`  s  worth  releasing  you  from  the  cliffs  for  the  time  being.  But  behave  yourself  nicely,  young  man!  Still  you  do  not  have  the  right  to  leave  this  house.
                     -  Thank  you!  -  said  the  boy,  when  his  hands  were  freed  from  the  metal  chains.
                     -  Can  I  have    something  to  drink  and  eat,  please?  I`  m  very  hungry  and  thirsty.
                     -Hold    on  a  minute,  man!
                     -  Joanna  and  her  daughter  ran  into  the  room.  They  saw  that  Harry  released  the  boy.  So,  he  was  not  one  of  them.    
                   Wilson  told  them  the  information  he  had  just  received.
               -  Joanna,  can  the  boy...  he  did  not  finish  as  Joanna  understood  everything  without  words.
               -  Yes,  of  course.  Help  yourself!  By  the  way,  my  name`  s  Joanna  Moor.  It`  s  my  husband  Robert  Moor  was  kidnapped  today.  And  this  is  my    daughter  Roxana.  And  this  of  course  is  Mr.  Harry  Wilson,  he`  s  carrying  out  the  investigation.
               Harry  Wilson  was  talking  on  the  phone  giving  orders  and  instructions.  Suddenly  he  was  done.
               -  Joanna  and  Roxana  I  have  to  leave  you!  The  attackers  will  not  call.  They  have  got  another  plans.  So,  we  have  to  be  in  a  hurry  to  trace  them  down,  as  quickly  as  possible.  I`  m  afraid  we  have  lost  a  lot  of  time.  At  least,  now,  thanks  to  Bobby  we  know  what  to  do.  Now  what  concerns  him.  Would  you  like  me  to  take  him  back  to  the  city?
           -  No,  not  in  the  least.  We  are  going  to  have  a  real  dinner  in  a  while.  And  besides  he  is  not  in  a  great  hurry.
           -  Are  you  sure,  Joanna?
           -  Absolutely!
           -  By  the  way,  in  a  couple  of  minutes  a  police  car  will  arrive  with  two  policemen.  They`  ll  stay  in  guard  within  the  whole  night.
               -  Oh,  here  they  are.  So,  do  not  worry,  everything  will  be  O.K.,  as  I  promised.
                 -Good  bye,  Roxana!  Do  not  worry!  It`  ll  be  O.K.
                 -  Joanna,  we`  ll  continue  our  conversation  next  time,  I  guess  when  your  husband  will  return  home.  Thanks  for  the  drinks  and  for  being  so  kind  to  me!
         -I`  ll  keep  in  touch!

                         To  be  continued...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778695
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2018

Your life or…the coffee

By  Woody  Paul  Grey

A  famous  American  actor  George  Clooney  was  drinking  a  delicious  coffee  in  one  of  the  luxurious  coffee  shops  of  Manhattan.  Before  leaving  a  young  shop–keeper  handed  him  a  sumptuous  paper  carrier  with  a  prestigious  coffee  inside  he  had  just  purchased.
As  soon  as  the  man  took  a  step  outside  the  front  door  a  tremendous  old  piano  had  fallen  upon  his  head.
In  a  while  he  was  in  Heaven  climbing  up  the  broad,  high  stairway.  On  the  top  of  it  a  man  in  white  was  already  waiting  for  him.
-  Hello,  George!  –respectfully  said  the  old  man,  warmly  shaking  him  by  the  hand.
-  Where  am  I?  -  the  stunned  actor  asked  looking  around.
-Make  an  educational  guess,  George!  –  the  man  answered  friendly  smiling.
-  It’s  not  my  time!  -    Clooney  replied  in  frustration.
-  I  think  we  could  make  an  arrangement  –  the  old  man  offered  meaningfully.
Next  the  adorable  actor  returned  back  into  the  coffee  shop  with  empty  hands.
Behind  his  back  the  ill-starred  piano  after  all  had  fallen  onto  the  street  right  in  front  of  the  doorway  broken  in  pieces.
-Not  this  time,  George!  Not  this  time!  -  the  old  man  in  white  murmured      looking  from  above.
-  But  take  care  of  yourself!  –  he  added  thoughtfully.
-  Mm,  the  coffee  is  really  awesome!  -  The  deal  was  worth  it,  I  presume!  -  the  man  said  delightedly  and  went  back  to  his  business.


20.12.2009                                                                                                    Yalta

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778688
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 23.02.2018

СЛІПИЙ ДОЩ

                                   ОПОВІДАННЯ


                                   
                                                                                   
                           КРАСУНЯ  І  СЕЛЮК                                  
                                                                                                                                               ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ
   
     Тільки  що,  завершився  перший  вступний  екзамен  і  вхідна  зала  педагогічного  інституту  миттю  заповнюється  метушливою  юрбою  юнаків  та  дівчат,  спраглих  вирватися  назовні,  на  свіже  повітря.  Але  там,  як  на  гріх,  саме  пішов  дощ,  сліпий  дощ  –  це  коли  під  яскравими  променями  сонця,  небо  розверзнується  і  сипле  на  землю,  щедрий,  дрібний,  літній,  теплий  дощ.  На  небі,  враз,  з’являється  яскрава  веселка,  що  світиться  й  виблискує  усіма  видимими  й  невидимими  барвами,  наче  невідомий  художник  вибризнув  на  нього  усю  гаму  своєї  багатої  палітри.  Осторонь,  хвилюючись,  зібрались  купкою  й  дорослі,  в  очікуванні  майбутніх  студентів.  Я  раптом  починаю  задихатися,  і  пробиваючи  собі  шлях  до  дверей,  нарешті  вириваюсь  надвір,  байдуже,  що  там  дощить.  Інтуїтивно,  піднявши  вгору  обличчя,  вдихаю  на  повні  груди  п’янке,  збагачене  озоном,  повітря.  Парасолі,  як  на  зло,  немає  і  я  біжу,  не  оглядаючись,  «поміж  дощ»  у  напрямку  до  автобусної  зупинки.  
       У  мене,  коротка,  спортивна  стрижка,  старанно  поголене  обличчя,  і  відсутній  запах  нікотину  або  ж  спиртного.  Принципово  не  вживаю.  Шкільні  дівчата,  за  спиною,  називають  мене  «красунчиком»,  очевидно  тому,  що  я  вдався  вродою  у  маму,  у  молодості  -  справжню  красуню.  Я  одягнений  у  двобортний  костюм,  темно-синього  кольору,  пошитий  на  замовлення  у  сільській  майстерні,  новеньку,  білу  сорочку  і  світло-синю  краватку,  обутий  у  чорні,  начищені  до  блиску,  туфлі.  Приємний  аромат  парфумів  доповнює  мій  скромний  туалет.      
 Як  виявляється,  я  не  один,  любитель  свіжого  повітря  і  гарної  пробіжки.  Мчуся  під  аркою,  повертаю  направо  і  продовжую  біг  не  зупиняючись.  Дрібні,  теплі  краплі  дощу  рясно  вкривають  обличчя  й  скроні.  Не  витираюсь.  Навіщо?  Так  приємно  «прийняти  душ»  на  свіжому  повітрі,  після  4-х  годин    напруженого  писання  твору  у  величезній,  вщерть  заповненій  молоддю,  задушливій,  спортивній  залі.
       Мені,  сільському  хлопчині,  зі  Львівщини,  тут,  у  метушливому  Івано  -  Франківську  тісно,  а  куди  не  піду  –  завжди  бракує  чистого,  свіжого  повітря.  У  моїх  рідних  Поморянах,  з  цим  ніколи  проблем  не  було.  Чи  то  з  батьком  до  лісу,  за  грибами  зібрались,  чи  зранку  на  пробіжку  у  поле  налаштувався,  або  на  спортивному  майданчику  у  футбол,  волейбол  або  баскетбол  ганяємо.  А  тут  -  суцільний  «бджолиний  рій»  міцно  закований  у  скло  та  бетон,  неймовірний  шум,  гам,  їдкий  дим  та  неприємний  запах  від  каналізації,  токсичні  викиди  від  приватного  та  громадського  транспорту,  заводів,  та  численних  підприємств.  Просто  жах!  Як  тут  можна  повноцінно  жити,  народжувати  й  виховувати  здорових  дітей?  Не  уявляю.    
     Повертаю  погляд  ліворуч,  і  бачу,  що  паралельно  зі  мною,  з  іншої  сторони  вулиці,  не  дивлячись  у  мою  сторону,  але  й  не  відстаючи,  тротуаром  біжить  юна  дівчина.  Дощ  не  припиняється,  а  ми  не  зупиняємось.  Моя  напарниця  теж  без  парасолі.  Не  біда.  Це    людям  похилого  віку    дощ,  можливо,  шкодить.  А  нам,  молодим,  то  тільки  на  добро,  швидше  виростаємо.  Хоча,  куди  тут  ще  рости,  при  моєму  рості  у  1м.84  см.?
     Аж  ось  і  жадана  зупинка.  Автобус,  якраз,  відправляється.  Перебігаємо  поспіхом  дорогу  і  саме  вчасно  заскакуємо,    майже  на  ходу,  у  рейсовий  автобус.      

     Довге,  темно-каштанове  волосся  рівними  хвилями  вільно  спадає,  позаду,  на  юні,  тендітні  плечі,  а,  спереду,  ледь  прикриває  тугі,  груди-персики,  що  впевнено  випинаються  з  під  сніжно-білої  сорочки,  наполовину  застебнутої  на  блискучі  ґудзики.  Білі,  котонові,  джинси  туго  облягають  стрункі,  витончені,  дівочі  ніжки,  обуті  в  модельні  босоніжки  на  високих  підборах.  Край  сорочки  заледве  прикриває  плаский,  натренований,  загорілий  живіт.  А  вона,  очевидно,  спортсменка.  Молодчина!  То  й  не  дивно.  Не  відставала  від  мене,  ні  на  крок.  У  школі,  в  останні  роки,  у  мене  суперників  по  бігу,  годі  було  шукати.  
     Я  все  намагаюсь,  й  ніяк  не  можу,  хоч  на  хвильку,  заглянути  в  обличчя  юної  ровесниці,  котра,  ніби  навмисно,  відвертає  погляд,  ховаючись  у  пасмах  густого  волосся.  Соромиться.  Явна  прикмета  скромності.
     В  салоні  не  густо,  хоча  ми,  якимось  дивом,    опинилися  біля  водія.  Дещо  позаду,  невпевнено  тримаючись  на  ногах,  стоїть  чоловік  середнього  віку,  напідпитку.
- Ей,  чого  ви?  Не  пхайтесь!  Поводьте  себе  чемно  у  громадському  транспорті!  –    голосно  розмовляє  він  сам  з  собою.  
     Після  наступного  повороту  чолов’яга  робить  спробу  підійти  ближче  до  красуні,  котра  стоїть  поруч  зі  мною.  Я,  інтуїтивно,  по-лицарському,  стаю  йому  на  заваді,  захищаючи  свою,  випадкову,  супутницю  від  потенційного  хама.
- Пардон!  Усе  зрозумів.  Я  краще  присяду,  а  то  ще  дістану  по  шиї  від  цього  молодика.-  він  ураз  заспокоюється  і  під  моїм  пильним  поглядом  направляється  у  кінець  салону,  де  саме  є  вільне  місце.  Я  повертаю  голову  й  нарешті  зустрічаюся    з  вдячним  поглядом  юнки.  Ми,  мовчки,  з  цікавістю,  розглядаємо  одне  одного  хвилину-дві,  а  потім  різко  відвертаємось  у  різні  сторони.  Господи,  яка  ж  вона  красуня!  Темно-сині  очі  з  хитринкою,  швидкий  погляд,  надмірно  довгі  вії,  густі,  чорні  брови,  й  обличчя,  що  ніби  щойно  зійшло  з  полотна  знаменитого  художника.  І  осяйна,  відкрита  усмішка.  Наші  тіла    залишаються  прикуті  одне  до  одного.  Якесь  неймовірно  звабливе  збудження  охоплює  усе  моє  єство  і  я  не  маю  сили  йому  опиратись.  Так  ми  проїздимо  ще  декілька  зупинок,  які    мені  видаються  вічністю.  Красуня  прихиляється  до  мене  усім  тілом.  Мене  ж  ніби  заціпило.  Й  слова  з  себе  видавити  не  можу.  Просто  насолоджуюся  хвилиною  казкового  блаженства.  Аж  ось  і  зупинка.  Я  ввічливо  пропускаю  уперед  свою  супутницю  і  напруживши  плечі  стримую  чолов’ягу,  котрий  робить  другу  спробу  зблизитись  з  красунею.  Повертаю  голову  назад  і    мовчки,  спокійно  дивлюся  йому  прямо  у  вічі.  Не  знаю,  що  він  там  побачив,  але  його,  наче  якась,  невідома  сила,  враз,  відштовхує  назад.
 -  Та,  я,  нічого  поганого  не  планував.  Ну,  хотів  познайомитись.  Але  якщо  ви  разом,  то  я  не  проти.  Вибачай,  друже!  –  він  остаточно  вгамувався  і  вирішив  вийти  через  інші  двері.
           Я  вискочив  навздогін  моїй  супутниці,  але  було  надто  пізно    -  за  красунею  й  слід  простив.  Як  я  не  старався,  так  і  не  зміг  здогадатись,  куди  ж  вона  поділася.  До  речі,  ми  так  і  не  познайомились.  Я  б  нас  назвав  –  красуня  і  селюк.  
     Насправді,  я  не  шкодую.  У  мене,  на  той  час,  була  своя  дівчина,  у  неї,  очевидно,  теж  були  стосунки  з  якимось  молодиком.  А  ця,  не  розкрита  таємниця,  залишилася  тільки  між  нами,  юними,  на  усе  життя,  приємним  щемом,  час  від  часу,  нагадуючи    про  випадкову  зустріч  у  «сліпий  дощ».  
       27.11.2017.    03:33  –  06:23  Івано-Франківськ.

     Це  коротке  оповідання  написане  на  основі  реальної,  романтичної  пригоди,  яка  мала  місце  у  липні  далекого  1972  року.  Для  кращого  сприйняття  тексту  я  дещо  ретушував  описи,  так  би  мовити,  придав  їм  сучасного  звучання,  хоча,  разом  з  тим,  деякі  деталі,  навмисне,  залишив,  щоб  мешканці  міста,  мого  віку,  змогли  згадати  прекрасні  роки  своєї  молодості  .
     Відверто  кажучи,  робив  декілька  спроб  описати  неймовірну  зустріч,  яка  так  і  не  отримала  продовження.  Писав,  українською,  російською  та  англійською  мовами  –  та  все  марно,  і  лиш  на  цей  раз,  слава  Богу,  вдалося,  нарешті,  викласти  на  папері  те,  що  так  довго  носив  у  серці.
     Моя  вам  порада,  коли  пишете  вірші,  музику,  романи  тощо  –  робіть  це  уночі,  коли  усі  «нормальні»  люди  сплять.  Нічна  пора,  на  мій  погляд,  має  свою,  особливу  магію.
     Доповнено  161217  м.  Івано-Франківськ    12:20  –  01:45.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778369
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2018

LONG - RUNNING ESCAPE (2)

           WOODY  PAUL  GREY                                  

   CHAPTER  TWO.  D  A  Y    B  E  F  O  R  E

                 Robert  Moor,  a  fairly  tall,  handsome  man  in  his  early  forties,  clean-shaven,  dark-haired  and  crew  cut,  in  good  shape,  elegantly  dressed  was  just  going  to  get  out  of  his  newly  purchased  SUV  in  the  parking  garage  in  front  of  the  Empire  State  Building  when  a  young  man  gently  knocked  on  the  left  side  window  of  his  brightly  glittering  vehicle.
               -  Mr.  Robert  Moor?  -asked  he  respectfully  a  man  in  the  car.
             -I  am.  What  I  can  do  for  you,  young  man?  -  Robert  responded  unwillingly  impatiently  looking  at  his  expensive  golden  watch.  Moor  had  to  be  in  the  office  as  always  in  due  time.  Nevertheless  he  looked  at  the  stranger  very  attentively  as  though  trying  to  remember  him  for  some  unknown  reason.  Firstly,  he  was  younger,  much  younger  than  Robert  himself,  good-looking,  dressed  in  a  black  tail  coat,  white  shirt  with  a  dark  bow-tie,  a  top  hat,  wearing  dark  glasses.  The  man`  s  dress-code  obviously  corresponded  to  his  job.
             -  A  gentleman  on  the  back  seat  of  my  limo  needs  to  talk  to  you,  now!  -  says  the  man  meaningfully  turning  his  eyes  to  the  left,  in  the  direction  of  the  long  black  limousine.
         -  I  do  not  understand  what  you`  re  talking  about,  young  man.  You  should  know  that  I  never  schedule  my  meeting  on  a  parking  lot.  Besides,  I`  m  getting  late  and  I  do  not  like  it  at  all.  -Moor  answers  instantly  opening  the  front  door  and  quickly  leaving  the  car.
             -  Please,  sir!  Do  not  go!  He  won`  t  waste  your  time!  He  promised!  -  says  the  young  man  pleadingly.
         -  O.K.  Just  one  minute!  -Robert  replies  more  peacefully  closing  gently  the  automobile.
           -  Yes,  sir!  Here  you  are!  -  murmurs  the  man  and  courtiesly  opens  the  backside  door  of  his  prestigious
       vehicle    slightly  bowing  his  head  and  graciously  touching  the  brim  of  his  hat  with  the  fingers.
             -  I  thought  people  do  not  use  these  gestures  anymore.  I  was  mistaken.  -  whispers  Robert  to  himself  nearing  the  limo.
             -  Hello,  Mr.  Moor!  Delighted  to  meet  you,  after  all.  You`  re  real  computer  genius  from  what  I`  ve  heard.
         Bernard  Mc.  Grizal,  a  retired  general  –  the  man  pretends  to  get  up  and  stretches  forward  his  mighty  hand  for  a  friendly  shake.
                 -  Hello,  Mr.  Mc.  Grizal!Good  to  see  you!  -  replies  Robert  automatically  shaking  his  hand.  He`  s  still  standing  in  front  of  the  opened  door.
                 -  What  can  we  actually  talk  about  questions  the  stunned  man  looking  inside.
                 -  Won`  t  you  get  in,  Mr.  Moor,  and  have  a  seat  just  for  a  moment!  -  offers  politely  the  hardly  visible  man  from  the  back  bench.  Robert  follows  his  suggestion  lowers  down  his  head  before  sitting  on  the  soft  leather  sofa  of  the  luxury  car.
                 -  Well,  let`  get  down  business  now.  So,  this  is  a  case  for  you  with  top  secret  files  inside.  Please  take  it  with  you  and  look  through  the  files  thoroughly.  I`  ll  be  waiting  for  your  reply  till  tomorrow  morning,  8:00am,  to  be  exact.
               -  Why  should  I?  I  do  not  understand!    -replies  the  young  man  in  deep  frustration.
               It`  s  very  strange.  Who`  s  the  man?  What`  re  his  intentions?  Why  does  he  address  particularly  him,  Robert?  He`  just  crazy  thinking  that  Moor  will  read  all  this  stuff  and  being  involved  into  some  wrongdoing  affair.  Never!
               -  Good  bye,  Mr.  Moor!  Have  a  nice  day  and  take  care  of  yourself  and  your  loved  ones!  -  the  retired  general  sums  up  the  intriguing  tete-a-tete.
               -  Thank  you,  George!  Now  we  can  go!  -  says  the  man
         out  of  the  car.
             -  Yes,  sir!  -  answers  the  young  man  readily  and  gently  closes  the  door.  In  a  minute  the  vehicle  drives  away  in  an  unknown  direction.
             Robert  stands  motionless  for  a  while  in  front  of  his  car  thinking  over  the  weird  meeting  before  he  takes  the  ill-stared  case  which  he  would  rather  throw  away  than  take  with  him.  Never  mind!  Life  goes  on.  Sooner  or  later  he`  ll  get  the  answers  to  all  his  questions.



                                                                               
                                                                                   CHAPTER  3

                                                                         K  I  D  N  A  P  P  I  N  G

                                 At  12:00  p.  m.      a  long,  black  &  white,  chauffeur-  driven  limousine  graciously  drives  up  to  the  entrance  of  the  Empire  State  Building.  The  back  side  door  of  the  vehicle  opens  up  from  the  inside  letting  go  a  group  of  strongmen,  elegantly  dressed  in  dark  suits,  white  shirts    and  black  ties,  wearing  black  loafers.  They  rush  into  the  doorway  pulling  on  balaclavas  on  the  way  and  taking  out  automatic  firearms  from  under  their  stylish  jackets.  Soon  after  the  luxurious  car  sluggishly  drives  away  and  in  a  little  while  vanishes  out  of  sight  beyond  the  nearest  corner.  The  road  in  front  of  the  imposing  edifice  remains  closed  owing  to  the  reconstruction  roadworks  underway  and  is  immensely  overcrowded  with  the  workforce  regiment,  wearing  bright  striking  uniform,  clearly  working  to  a  very  tight  deadline,  heavy  machinery  is  in  full  operation  causing  terrible  noise  in  the  neighborhood,  arising  thick  clouds  of  dust,  smoke  and  fumes  into  the  air.  Therefore  hardly  anyone  will  perceive  the  abrupt  invasion  on  that  hot  summer  day.    
                 Inside  the  enormous  lobby  the  unwelcome  intruders  disable  the  stunned  security  within  seconds    professionally  using  the  electric  shocker  and  a  series  of  weighty  hooks.  The  men  firmly  block  the  front  side  entrance,  then  the  elevators,  apart  from  the  one  that  takes  the  main  group  immediately  up  to  the  thirty-seventh  floor  of  the  skyscraper.
                 When  the  lifting  machine  brings  the  men  to  the  necessary  level  they  dash  to  the  office  of  the  DIGITAL  TECHNOLOGIES  AND  COMMUNICATIONS.  At  the  sight  of  the  erupted  strangers  with  the  hidden  faces,  stretching  out  their  deadly  weapons  the  company  employees  are  astounded  first  they  hear  a  chilling,  downright  voice:                    
           -Listen  up!  Everybody  on  the  floor!  Move  it!  -  the  men  furiously  occupy  the  huge  office  like  the  greased  lightening.  They  are  walking  around  brutally  pushing  and  kicking  the    people  lying  downwards.  The  violent  actions  of  the  dangerous  strangers  leave  little  choice  to  the  poor  hostages.  They  have  to  follow  the  cross  commands  and  patiently  wait  with  a  glimmer  of  hope  that  sooner  or  later  this  terrible  mess  will  be  over.  
         -Face  down!  Hey,  do  not  you  hear  what  I`ve  told  you?  -  one  of  the  bandits  shouts  aiming  his  gun  at  the  woman  on  the  floor.      
         -  Now!  Hands  on  your  heads  and  freeze!  -  cries  the  other  man  tempestuously.      
         -  What  do  you  want?  -    a  male  voice  breaks  the  frozen  silence.                          
     -  Do  not  talk!  You`  d  better  do  what  we  say!  -  the  other  guy  screams  at  the  door.              
   -  Stay  silent  and  no  one  will  be  hurt!  -  says  the  “  boss”  more  peacefully.  He  is  recognized  by  a  more  reasonable,  tolerant  voice,  at  least  for  the  time  being.
     -  Do  it!  -  sounds  a  deep    woman`  s  voice.                
     -  We  need  one  of  you!  -  says  the  boss  straightforwardly.                
     -  Robert  Moor!  Who`  s  Robert    Moor!  -  proceeds  he  toughly.          
     -  I  repeat  it  for  the  last  time!  Who  of  you  is    Mr.  Robert  Moor  ?  -  the  leader  yells  losing  his  temper.
       -  Get  up  to  your  feet!  Now!  Do  what  I  say  or  I`  ll  start  shooting!  -  says  the  man  rudely.
                             Dead  silence.
       -  One!  Two  …  -  counts  the  bully  impatiently.
       -  O.K.  Here  I  am!  -  utters  the  young,  tall  man  rising  up  sluggishly.
         -  I`  m  Robert  Moor.  What  do  you  want?  -  speaks  the  man  firmly  and  confidently  without  the  slightest  sense  of  fear.
         -  You`  ll  go  with  us!  -  says  the  boss  categorically  in  a  loud  voice.          
     -  Where  to?  -  asks  Robert  Moor  looking  into  the  eyes  of  a  strongman,  whose  face  is  safely  hidden  by  the  black  mask.                
   -  No  questions!  Let`  s  go!  Take  him  away!  Now!  -  answers  the  leader,  heading  hastily  to  the  exit.
                 It  looks  as  though  the  men  have  completed  their  mission  and  are  eager  to  leave.  They  have  gathered  at  the  doorway  waiting  for  the  final  command.
             -  You  do  not  have  the  right!  What`  s  going  on?  I`  m  not  going  anywhere!  -  shouts  Robert  trying  to  show  who`  s  the  boss  here,  but  at  the  same  time  realizing  quite  clearly  that  in  fact  he  does  not  control    the  situation    in  his  office  any  more.
           -  You`  d  better  do  what  I  tell  you,  Mister!  Move  it!  -  proceeds  the  crazy  one.                    
       -  Game`  s  over,  guys!  Let`  s  get  out  of  here!  -  orders  the  chief  and  a  fierce  gang  of  bandits  hurriedly  leaves  the  office.  Nevertheless,  right  in  a  minute,  one  of  them    returns  back.
           -  Stay  where  you  are  –  cries  the  man  to  those,  who  are  already  getting  up  to  their  feet.  Next  he  quickly  puts  on  the  gas  mask,  pulls  out  a  pin  and  then  drops  a  hand  grenade  on  the  floor.  Within  seconds  the  ill-stared  office  is  filled  with  thick,  gray,  acrid  smoke  and  tear  gas.            
           The  gang  is  in  a  hurry.  The  mission  takes  too  much  time  and  any  moment  someone  can  try  to  enter  the  building.  For  the  first  time  Robert  is  going  down  into  the  lobby  against  his  will,  accompanied  by  the  unknown        attackers.  He  still  does  not  understand  what  is  going  on.  Who  are  these  people?  Why  are  they  taking  him  away?  Where  to?  What  can  be  possibly  done  in  the  following  situation?  How  should  he  treat  all  these  men  trained  not  only  to  beat,  but  obviously  to  kill    people?  Fight  them?  Impossible!
               In  front  of  the  huge  exit  the  men  pull  off  the  masks  and  throw  them  into  one  bag  laying  on  the  floor.  Then  they  put  on  dark  glasses  and  go  out  of  the  building.
           -  No  tricks,  Mr.  Moor!  Follow  our  instructions  and  your  beautiful  wife  Joanna,  not  to  mention  the  lovely  daughter  Roxana  will  be  safe  and  sound!
                 After  these  words  they  rapidly  approach  the  coming  up  white  van  with  the  shadowed  windows.  The  door  wide  opens  and  the  kidnappers  push  crossly  Robert  first  and  then    the  rest  of  them  hurriedly  get  inside.  In  a  minute  the  door  closes  and  Moor  realizes  quite  seriously    that  since  this  very  moment    his  life  will  shift  immensely  from  casual  to  an  unpredictable  one  and  hardly  he  can  expect  to  see  his  loved  ones  in  the  foreseeable  future.  All  of  a  sudden  Robert  recollects  the  early  morning  time  at  home  from  a  different  perspective  and  the  reason  of  his  emotional  outburst  appears  to  be  more  evident.  He  ought  to  have  stayed  at  home  today,  but  would  that  stop  the  bad  guys.  Doubtfully!  In  case  of  urgent  necessity  they  would  have  found  him  even  from  under    the  ground.  He  has  to  accept  the  inevitable,  at  least,  for  the  time  being.  The  vehicle  starts  rapidly  off.
               The  road  in  front  of  the  Empire  State  Building  is  busy  as  earlier    and  it  seems  that  nobody  notices  the  escape  of  the  tough  gang  of  bandits.    

                                                                     CHAPTER  4

                                                                 E  Y  E  W  I  T  N  E  S  S        

                   None,  aside  from  the  single,  elderly,  homeless  man  dressed  in  ugly  dirty  rags,  moving  slowly,  dragging,  as  usual,  his  humble  trolley  on  the  wheels  overloaded  with  his  junk  stuff,  looking  for  some  bloody  spot  –  good    and  safe  enough    to  have  his  lunch.  At  the  sight  of  the  weird  command  getting  inside  the  well-known  building,  hiding  their  faces  under  the  masks,  well-  armed    and  obviously  with  quite  evident,  criminal,  intentions  in    their  minds,  the  man`  s  first  thought  was  to  call  immediately  911,or,  the  local  police  department,  but  then,  in  a  moment    he  radically  changes  his  mind.
             -  Why  on  earth  should  I  do  it?    Help  those  damn  cops  who  are  teasing  me  day  and  night?  Noway!  Not  this  time!  I`  m  not  so  stupid!  Maybe  there`  s  another,  better  way  to  profit  on  his  own  behalf.  He  has  to  think  it  over!  There`  s  no  need  to  rush!  The  poor  man  stays  motionless  for  a  while.  Then  he  looks  suspiciously  around.  He  does  not  see  anyone  beside.  So  it  seems  that  he`  s  the  only  bystander.  Cool!  Hopefully  he  appears  to  be  at  the  right  time    at  the  right  place.  He`  s  a  lucky  man!  Great!  But  he  has  to  be    very  cautious  and  keep  in  mind  that  bad  guys  of  this  kind  are  never  kidding.  However  if  he  really  wants  to  get  rid  of  his      goddamned  business,  meaning  to  collect  all  this  dirty  stuff,  live,  eat,  sleep  like  a  damn  rat  he`  s  got  to  act  now.  He`  s  fed  up!  Absolutely!  Well,  he  has  to  run  a  risk  and  earn  some  cash.  Why  not?  Maybe  this  is  his  last  chance.  He  already  heard  the  crunch  of  bloody  notes,  felt  their  scent.        
           -  Come  on  guys!  Go  ahead!  Do  your  bloody  business!  I  won`  t  disturb  you,  but  later  on  you`  ll  have  to  pay  me  some  cash  for  keeping  my  mouth  shut.  I  know  how  to  make  arrangements  of  this  kind.
             The  man,  let`  s  call  him  Bobby,  is  so  excited  that  he  could  not  help  drinking  a  gulp  of  his  first  beer  for  today.  Just  one  tiny  gulp!  The  matter  is  pretty  serious!  Too  much  is  at  stake  and  he  does  not  have  the  right  to  screw  it  up,  as  it  happens  oftentimes  with  him!                
             -This  time  I`  ll  be  smarter,  much  smarter!  -  whispers  the  old  man  with  a  delightful  smile  on  his  wrinkled  face.
           -  O.  K.  Let`  s  do  it  body!  I  know  you  can!  -  urges  himself  the  poor  man  once  more      expecting  to  use  his  best  endeavor  in  front  of  the  risky  undertaking.                                First  and  foremost  he  has  to  find  the  best  position  possible  to  be  on  the  watch  of  the  forthcoming  events.  On  the  other  hand,  he  has  to  do  his  utmost  not  to  attract  someone`  s  attention  and  pretend  that  he`  s  just  a  dirty  beggar  who  has  stopped  to  eat  a  pizza  slice,  drink  some  beer  and      smoke  a  cigarette,  that`  s  all.  He  finally  finds  the    corner  where  to  stop  and  start  his  observation.  He  first  notices  the  white  van  parked  nearby.
                             -  There  you  are  guys!  Come  to  daddy!  You  are  tough!  O.  K.  Let`  s  see  who`  ll  be  tougher  at  the  end  of  the  day!  Simply  give  me  some  time  and  I`  ll  prove  that  I  am  not  just  a  bloody  beggar,  a  miserable  homeless  and  a  damned  pickpocket  as  nearly  everyone  in  the  neighborhood  considers  me  to  be!  I`  ll  show  it      to  all  of  you  who  I  really  am!  Cross  my  heart!  Well  done,  boy!  Keep  on!
                 So,  there`  s  one    boy,  Bob,  who  actually  witnesses  everything,  at  least,  what  was  going  on  inside  the  building.
               As  soon  as  the  strongmen  vanish  from  the  building  and  get  into  the  white  van  it  starts  immediately.  Next  Bob,  all  of  a  sudden,  overturns  “  the  so  called  trolly”  and  gets  from  under  it  a  new  glittering,  powerful  motorcycle.  Then  he  pulls  off  his  rags  throwing  them  down.  After  comes  off  the  mask  of  an  elderly  man  and  quite  an  opposite  image  appears  –  a  young  man  in  his  early  thirties  dressed  in  black    tight  leather  from  head  to  toe,  including  the  pair  of  up-to-date  cowboy  boots,  wearing  dark  long  hair.  He  pulls  on  a  black  crash  helmet,  jumps  on  his  metal  horse  and  starts  the  engine.
                     Soon  after  he  leaves  the  place  pursuing  the  car  ahead  at  high  speed,  trying  not  to  be  observed.  At  the  nearest  intersection  the  young  man  catches  up  with  the  needed  vehicle,  drives  closely  enough  to  stick  up  easily  a  chip  with  a  GPS  signal.  When  the  lights  shift  to  green  he  starts  first  speeding  up  and  soon  vanishes  behind  the  next  crossing.
                   -  It`  s    really  cool!  Reminds  the  best  American  action  movies.  And  he,  Bobby,  looks  like  star  Mickey  Rurk  on  his  Harley  Davidson.  Never  mind.  It`  s  too  early  to  celebrate  the  victory.  There`  s  still  a  lot  of  work  to  be  done  and  currently  both  the  big  money  and  his  bloody  life    are  at  stake.  He  does  not  have  the  right  to  forget  it.
               Now  the  young  man  can  track  down  the  bad  guys  from  the  distance.                      
               Later  on,  after  the  next  traffic  lights,  the  van  turns  leftwards  heading,  according  to  Bobby`  s  predictions  to  a  small  airport,  where  the  young  man  arrives  well-ahead  of  the  group  and  gets  ready  to  the  next  stage  of  his  mission.
             It  did  not  take  much  time    for  the  kidnappers  to  get  to  the  necessary  place  of  destination  and  so  eventually      they  arrive.  Their  car  drives  them  up  to  a  small  military    airport  where  a  jet  aircraft  is  already  awaiting  for  them  with  the  working  engines.  The  heavy    escape  hatch  of  the  plane  slowly  opens  pulling  out  bright  metal  stairs  accurately  covered    up  with  rubber  and  soft  carpet  with  handrails  on  both  sides  of  them.    
                 The    right  side  door    of  the  van  opens  and  the  men  start  getting  out  of  it  and  at  this  particular  moment  Bob  witnesses  something  that  makes  him  really  get  scared  for  the  first  time  since  he  gets  involved  into  the  risky  venture.  Two  strongmen  are  dragging  a  tall  young  man  firmly  holding  him  by    the  hands.  The  latter  is  well  dressed  and  looking  quite  different  than  the  others.  Obviously  the  man  is  being  taken  to  the  plane  against  his  will.  No  matter  how  serious  is  the  danger  still  Bob  decides    not  to  step  down.  He  has  nothing  to  lose  “apart  from  his  chains”.  Though  he  makes  his  mind  to  change  his  plans  a  little  bit.  The  idea  of  appearing  in  front  of  the  gang  with  the  words  :                          
   -  Here  I  am  guys!  Pay  cash  or  I`  ll  go  to  the  police!  -  does  not  sound  so  wise  now.  Maybe  it`  s  much  better  to  find  out  who`  s  the  man  kidnapped  in  the  midday    in  the  heart  of  the  New  York  city.  He  might  be  some  rich  smart  body    with  a  rich  family  ready  to  pay  whatever  it  takes  for  a  detailed  information  from  a  reliable  source.
           Moreover,  the    unwelcome  intruders  did  everything  so  perfectly-well  that  hardly  the  police  will  track  them  down  so  quickly  and  easily  without  the  necessary  information  that  most  likely  is  only  on  his  own  disposal.
             Bobby  waits  some  time  until  the  plane  takes  off  and  afterwords  returns  back  to  the  Empire  State  Building  to  find  out  who`  s  the  victim  and    his  possible  close  relatives.  With  a  bit  of  luck  he  can  arrange  the  necessary  meeting  even  today.  Unfortunately  when  he  arrives  things  turn  out  differently  than  he  expects.
             No  relatives,  no    police  inspector  whatsoever.  The  young  man  still  makes  himself  calm  down  and  think  over  the  current  situation  once  more.  Later  on  he  gets  on  his  motorcycle  and  drives  to  the  police  department.  He  has  to  wait  awhile  until  the  young  woman  leaves  the  building.                            
       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778367
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 22.02.2018

СОНЯЧНИЙ ЕТЮД (2)

МОРСЬКА  МУШЛЯ

ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ

ЧАСТИНА  2  ПРОБУДЖЕННЯ

КРАСУНЯ,  ЗНЕНАЦЬКА,  ПРОБУДЖУЄТЬСЯ  З  ЧУДЕРНАЦЬКОГО  СНУ,  ОГЛЯДАЄТЬСЯ  НАВКРУГИ,  ПОМІЧАЄ  ПОРЯД  ОЛЕСИКА,  КОТРИЙ  МИРНО  ГРАЄТЬСЯ  ЗІ  СВОЄЮ  МУШЛЕЮ,  ВИГЛЯДАЄ  З  ПІД  ПАРАСОЛІ.  ЯСКРАВЕ,  ПОЛУДЕНЕ  СОНЦЕ  ПРИПІКАЄ,  НЕ  НА  ЖАРТ.  ШАСТЯ,  ЩО  У  НИХ  Є  НАДІЙНИЙ  ЗАХИСТ.  А  ЯК  ЖЕ  ВЕЛЕТЕНЬ,  ОЛЕСИК,  КОТРИЙ  ОПИНИВСЯ  ПІД  ВОДОЮ,  УМІЛИЙ  РЯТУВАЛЬНИК,  ЩО  РЯТУЄ  ЙОМУ  ЖИТТЯ,  У,  РЕШТІ  -  РЕШТ,  ЇЇ  БОРЩИК?  ПОВЕРТАЄТЬСЯ,  І,  БАЧИТЬ  ЩО  БАНЯЧОК  НА  МІСЦІ.  ДИВИНА!  ТІЛЬКИ  ТЕПЕР  ПОМІЧАЄ,  ЩО  МІЦНО  ТРИМАЄ  У  РУКАХ  МУШЛЮ,  ПРИТИСКАЮЧИ  ЇЇ  ДО  СЕРЦЯ.  ТЕПЕР  УСЕ  ЗРОЗУМІЛО.  ОЧЕВИДНО,  ЦЯ  ПОРЦЕЛЯНОВА  КРАСУНЯ,  ЩО  ТАК  ЯСКРАВО  ВИБЛИСКУЄ  НА  СОНЦІ  УСІМА  БАРВАМИ  ВЕСЕЛКИ,  МАЄ  СПРАВЖНЮ  МАГІЧНУ  СИЛУ.  ОТ  ДИВИНА!
-  "ОЛЕСИКУ,  СОНЕЧКО!  А  ХОЧЕШ,  Я  ТОБІ  РОЗКАЖУ  СВІЙ  ДИВНИЙ  СОН?"  -  ЗАПИТУЄ  ЛЮБЛЯЧЕ.
ДИТИНА  ТУТ  ЖЕ  КИДАЄТЬСЯ  ДО  МАТЕРІ,  МІЦНО  Й  НІЖНО  ОБНІМАЄ  ЇЇ,  І  ЗАКОХАНО  ДИВЛЯЧИСЬ  ЇЙ  У  ВІЧІ  ВІДПОВІДАЄ:
-  "  ЗВІСНО!  РОЗПОВІДАЙ!"  -  З  ГОТОВНІСТЮ  СЛУХАТИ  ВІДПОВІДАЄ  ДИТИНА  МІЦНО  ПРИТУЛИВШИСЬ  ДО  МАТУСІ.
СЛОВО,  ЗА  СЛОВОМ,  НІЧОГО  НЕ  ПРОПУСКАЮЧИ,  КРАСУНЯ  ОПОВІДАЄ  ЧУДЕРНАЦЬКИЙ  СОН.
-  "  WOW!  МАТУСЮ!  ЦЯ  ІСТОРІЯ,  НАСПРАВДІ,  ЗВУЧИТЬ  ДОСИТЬ  ПРАВДОПОДІБНО.  ТИ,  ВИПАДКОВО,  ЇЇ  НЕ  ПРИДУМАЛА?"  -  ЖАРТІВЛИВО  ЗАПИТУЄ  МАЛЯ.
-  "  ЗВИЧАЙНО,  НІ.  ТИ  ЗНАЄШ,  ЩО  Я  НЕ  ЛЮБЛЮ  КАЗАТИ  НЕПРАВДУ.  АЛЕ  У  ЦІЙ  ІСТОРІЇ  Є  ОДНА  ДИВИНА.  НЕ  ЗНАЮ,  ЧИ  ТИ  ЗВЕРНУВ  НА  ЦЕ  УВАГУ,  АЛЕ  З  ТИХ  ПІР,  ЯК  ТИ  ПОДАРУВАВ  МЕНІ  ЦЮ  ЧУДОВУ  МОРСЬКУ  МУШЛЮ,  Я  НЕ  ВІДПУСКАЮ  ЇЇ  З  РУК  НІ  НА  ХВИЛИНКУ.  ДИВНО,  ЧИ  НЕ  ТАК?  "  -  ЗАВОРОЖЕНО  ЗАПИТУЄ  КРАСУНЯ.
-  "  ТАК,  ЦЕ,  ДІЙСНО,  ДИВНО.  А  МОЖЕ,  МАТУСЮ,  ВОНА  ЧАРІВНА?  ЯК,  ТИ  ТАМ  КАЗАЛА  -...  ПРИЙШЛА  ДО  НАС  ЧЕРЕЗ  ПРИЗМУ  СТОЛІТЬ...
МАМУСЮ!  А  ЩО  ТАКЕ  "ПРИЗМА"  ?  -  З  ЩИРОЮ  ЦІКАВІСТЮ  ЗАПИТУЄ  МАЛЮК.
-"  ПО-ПЕРШЕ,  ТИ  У  МЕНЕ  ДУЖЕ  РОЗУМНИЙ  ХЛОПЧИК.  Я  Й  НЕ  СПОДІВАЛАСЯ,  ЩО  ТИ  ЗУМІЄШ  ЗАПАМ'ЯТИТИ  ТАКЕ  ВАЖКЕ  СЛОВО.
ДОЗВОЛЬ,  Я  ТЕБЕ  ПОЦІЛУЮ,  РОЗУМНИКУ  ТИ  МІЙ"-  ВОНА  НІЖНО  ОБНІМАЄ  І  ЦІЛУЄ  СИНА  В  ОБИДВІ  ЩІЧКИ.
-"  МАМО,  ПЕРЕСТАНЬ!  ЩО  ЦЕ  ТИ  НА  ЛЮДЯХ  МЕНЕ  ТАК  ЧАСТО  ЦІЛУЄШ  І  ОБНІМАЄШ?  ЩО  ІНШІ  ПОДУМАЮТЬ?"  -  СОРОМ'ЯЗЛИВО  ВІДПИРАЄТЬСЯ  ВІД  ЇЇ  НАДОЇДЛИВИХ  ПОЦІЛУНКІВ  ХЛОП'Я.
ОХ,  І  ЛЮБЛЯТЬ  ЦІ  ЖІНКИ  ЦІЛУВАТИСЯ!  -ШЕПОЧЕ  ПРО  СЕБЕ  МАЛЮК.
-  "  ЩО  Я  ТЕБЕ  ДУЖЕ  ЛЮБЛЮ!"  -  РАДІСНО  ВІДПОВІДАЄ  МАТУСЯ.
-  "  НУ,  ГАРАЗД!  Я  ТЕБЕ  ТЕЖ  ЛЮБЛЮ.  АЛЕ  ПООБІЦЯЙ,  НЕ  РОБИТИ  ЦЕ  ТАК  ЧАСТО,  НА  ЛЮДЯХ.  ГАРАЗД?  -БЛАГАЄ  МАЛЯ.
-"ГАРАЗД!  ОБІЦЯЮ!  -ВЕСЕЛО  УСМІХАЮЧИСЬ,  ВІДПОВІДАЄ  КРАСУНЯ.
-"ТИ  ПОЧАЛА  ГОВОРИТИ  ПРО  ПРИЗМУ...  НАГАДУЄ  ДИТИНА.
-  "  ТАК  ОСЬ.  ПРИЗМА  -  ЦЕ  БАГАТОГРАННА  ГЕОМЕТРИЧНА  ФІГУРА.  ОСЬ,  Я  ЇЇ  ТОБІ  ЗАРАЗ  НАМАЛЮЮ"  .-  ПРОДОВЖУЄ.
КРАСУНЯ  ДІСТАЄ  ЗІ  СВОЄЇ  СУМКИ  ПРОСТІ  ОЛІВЦІ  І  ЧЕРЕЗ  ДЕКІЛЬКА  ХВИЛИН  ПРИЗМА  ВИБЛИСКУЄ  УСІМА  БАРВАМИ  ВЕСЕЛКИ,  НАЧЕ  СПРАВЖНЯ.
-"WOW!  МАТУСЮ,  ТА  ТИ  СПРАВЖНІЙ  ХУДОЖНИК!"  -ЗАХОПЛЕНО  ВИГУКУЄ  МАЛЮК.
-"  ТАК,  МИЛИЙ  ТИ  МІЙ!  Я  ХУДОЖНИК  ДИЗАЙНЕР  ЖІНОЧОГО  ОДЯГУ.  -  ВІДПОВІДАЄ  МАТУСЯ.
-  "АЛЕ  Ж  ДО  ЧОГО  ТУТ  МУШЛЯ,  СТОЛІТТЯ?  -  НАПОЛЕГЛИВО  ДОПИТУЄТЬСЯ  ДИТИНА.
-  МАЛЮЧЕ!  ПРИЗМУ,  ЗА  ЗВИЧАЙ,  ВИГОТОВЛЯЮТЬ  ЗІ  СКЛА.  І  ЧЕРЕЗ  НЕЇ  МОЖНА  ДИВИТИСЯ  НА  ІНШІ  РЕЧІ.  ТАК  ОСЬ,  МУШЛЯ,  ЯК  ВИЯВЛЯЄТЬСЯ  ЙШЛА  ДО  НАС  ДУЖЕ,  ДУЖЕ  ДОВГО,  ТАК,  ЯК,  ОЧЕВИДНО,  ЗАБЛУДИЛАСЯ  
СЕРЕД  БАГАТЬОХ  ГРАНЕЙ  ЦІЄЇ  ЧУДОВОЇ  ФІГУРИ.  ЗРОЗУМІВ?  -ЗАПИТУЄ  КРАСУНЯ.
"ЗРОЗУМІВ!А  ТИ  КУПИШ  МЕНІ  ПРИЗМУ?"  -  НЕ  ВГАВАЄ  ДИТИНА.  
-"ОБОВ'ЯЗКОВО!"  -  СЕРЙОЗНО  ОБІЦЯЄ  МАТУСЯ.
-"  А  КОЛИ?"  -  НЕ  ВІДСТАЄ  МАЛЯ.
-"ДАВАЙ  МИ  СПОЧАТКУ  СКУШТУЄМО  МАМИН  БОРЩИК  ТА  КОТЛЕТКИ,  ПОВЕРНЕМОСЬ  ДОДОМУ,  ЩОБ  ПЕРЕОДЯГНУТИСЯ,  А  ПОТІМ"...-  ПРОПОНУЄ  МОЛОДА  МАМА.
-"  А  ЧИ  НЕ  МОЖНА  ЗРАЗУ,  ДО  МАГАЗИНУ?"  -  УПЕРТО  НАСТОЮЄ  ХЛОПЧИК  І  ДОДАЄ:
-  "НЕ  ПЕРЕЖИВАЙ!  ТИ  ЗАВЖДИ  ВИГЛЯДАЄШ  ЧУДОВО!  СПРАВЖНЯ  КРАСУНЯ!"  -  З  ЩИРИМ  ЗАХОПЛЕННЯМ  ПРОДОВЖУЄ  МАЛЮК.
-  "ДЯКУЮ,  ОЛЕСИКУ.  А,  ТИ  ЗНАЄШ?  ЗРОБИМО  ТАК,  ЯК  ТИ  ПРОПОНУЄШ.  ТА  ВСЕ  Ж,  СПЕРШУ  МИ  ПООБІДАЄМО!  ГАРАЗД?  ТИ  Ж  ХОЧЕШ  ЯК  НАЙШВИДШЕ  ВИРОСТИ  ВЕЛИКИМ?  ЧИ  НЕ  ТАК?"  -ЗАПИТУЄ  ЛЮБЛЯЧЕ.
-"ГАРАЗД,  МАМУСЮ!  ДАВАЙ  ВЖЕ  СВІЙ  БОРЩИК,  А  ТО  ВЖЕ  У  ЖИВОТІ  БУРЧИТЬ"  -ПОГОДЖУЄТЬСЯ  МАЛЕНЬКИЙ.
-"ЦЕ  ЗОВСІМ  ІНША  СПРАВА,  ЛЮБИЙ.  ОСЬ  ТОБІ  ЩЕ  ТЕПЛЕНЬКИЙ  БОРЩИК.  А  ЗАРАЗ  Я  ЩЕ  КОТЛЕТКИ  З  КАРТОПЕЛЬКОЮ  ПОКЛАДУ  І  ОВОЧЕВИЙ  САЛАТИК".  -ТУРБОТЛИВО  ПРОДОВЖУЄ  МАТУСЯ.  
ПІСЛЯ  ОБІДУ  ВОНИ  ХУТКО  ПЕРЕОДЯГНУЛИСЯ  І  ВИРУШИЛИ  ДО  МІСТА.
ДЛЯ  МАР'ЯНИ,  КОТРА  З  СИНОМ  ПРИЇХАЛА  ДО  ЯЛТИ  З  ДАЛЕКОГО  ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА,  ПРОГУЛЮВАТИСЯ  НАБЕРЕЖНОЮ  МІСТА  ЗАВШЕ  ПРИНОСИЛО  СПРАВЖНЄ  ЗАДОВОЛЕННЯ.  В  ОБІДНЮ  ТА  ВЕЧІРНЮ  ПОРУ  ТУТ  ОСОБЛИВО  БАГАТО  ЛЮДЕЙ.  МАР'ЯНА  ПРИВИКЛА  ДО  ЗАХОПЛИВИХ  ПОГЛЯДІВ  МУЖЧИН,  КОТРІ  НЕ  ПРОПУСКАЛИ  НАГОДИ  УСМІХНУТИСЬ  У  ВІЧІ,  ПОМАХАТИ  РУКОЮ,  АБО  ВІДВЕРТО  Й  ГОЛОСНО  ВИГУКНУТИ  УСЛІД.
-"  КРАСУНЕ,  ВИХОДЬ  ЗА  МЕНЕ  ЗАМІЖ!  -  ?
У  ТАКІ  ХВИЛИНИ,  ЗАЗВИЧАЙ,  СОРОМ'ЯЗЛИВО  ОПУСКАЛА  ПОГЛЯД  СВОЇХ  ПРЕКРАЧНИХ  ОЧЕЙ.
ОЛЕСИК  ЙШОВ  ПОРЯД,  МІЦНО  ТРИМАЮЧИ  ЇЇ  ЗА  РУКУ.
РАПТОМ  ХТОСЬ  З  ЛІВОГО  БОКУ  МІЦНО  СМИКНУВ  ЗА  ЇЇ  СУМКУ,  ЩО  ВИСІЛА  ЧЕРЕЗ  ПЛЕЧЕ.  МАР'ЯНА  З  УСІЄЇ  СИЛИ  НАМАГАЛАСЯ  НЕ  ВІДПУСКАТИ  ЇЇ.  ВОНА  НЕ  БАЧИЛА  НАПАДНИКА,  КОТРИЙ  ХОВАВСЯ  ПОЗАДУ.  ПІСЛЯ  ДРУГОЇ  СПРОБИ,  РЕМІНЕЦЬ  СУМКИ  ОБІРВАВСЯ  І  КРАСУНЯ  РОЗГУБЛЕНО  ЗУПИНИЛАСЯ  ВТРАТИВШИ  КОНТРОЛЬ  НАД  СИУАЦІЄЮ.  ПОВЕРНУЛАСЯ  НАЗАД  І  НЕ  ПОВІРИЛА  СВОЇМ  ОЧАМ.  ВЕЛЕТЕНЬ  З  ЇЇ  СНУ,  ВИСОКО  ТРИМАВ  ЗА  НОГИ,  ОЧЕВИДНО,  НАПАДНИКА,  КОТРИЙ  ВСЕ  ЩЕ  ТРИМАВ  ЇЇ  СУМКУ  З  ОБІРВАНИМ  РЕМІНЦЕМ.
-"  ПОСЛУХАЙ,  ХЛОПЧЕ!  У  ТЕБЕ  Є  ДВА  ВАРІАНТИ  ДІЙ:  1-Й  -  МИ  ТЕЛЕФОНУЄМО  ДО  ПОЛІЦІЇ,ТУТ  ПОРЯД  САМЕ  1-Е  ВІДДІЛЕННЯ  РОЗТАШОВАНЕ,  СКЛАДАЄМО  ПРОТОКОЛ  І  ТЕБЕ  ВІДПРАВЛЯЮТЬ  НА  ДЕКІЛЬКА  РОКІВ  ЗА  ГРАТИ.  АБО,  ТИ  ШВИДЕНЬКО  ПОВЕРТАЄШ  КРАСУНІ  ЇЇ  СУМКУ,  ПОПЕРЕДНЬО  ПООБІЦЯВШИ  ЗАПЛАТИТИ  ЗА  РЕМОНТ.  ТИ  ВИБАЧАЄШСЯ  З  ОБІЦЯНКОЮ  НІКОЛИ  БІЛЬШЕ  НЕ  ЦУПИТИ  РЕЧЕЙ.  А  Я  СКЛАДАЮ  СВІЙ,  ПРИВАТНИЙ  ПРОТОКОЛ,  ВІДПРАВИТИ  ТЕБЕ  У  "БУЦЕГАРНЮ",  ЯКЩО  ПОРУШИШ  ОБІЦЯНКУ.  ЩО  ВИБИРАЄШ?"  -СУВОРО  ЗАПИТУЄ  МОЛОДИК.
-"  ДРУГЕ,  ЗВИЧАЙНО!  ТА  ВІДПУСТІТЬ  УЖЕ  МЕНЕ  НАРЕШТІ".  -  ЖАЛІСНО  ПРОСИТЬ  НЕЩАСНИЙ.
ВЕЛЕТЕНЬ  СТАВИТЬ  НАПАДНИКА  НА  НОГИ,  АЛЕ  ВСЕ  ЩЕ  НЕ  ВІДПУСКАЄ  ЙОГО  РУКИ,  КОТРА  ТРИМАЄ  ЗЛОЩАСНУ  СУМКУ.
"НУ!  МИ  ЧЕКАЄМО!  -  ПРОДОВЖУЄ  РЯТІВНИК.
ПІДЛІТОК  16-17  РОКІВ  ПОВЕРТАЄ  МАР'ЯНІ  СУМКУ.  
-"  ВИБАЧТЕ!  Я  ДІЙСНО  НІКОЛИ  БІЛЬШЕ  НЕ  БУДУ  ЦУПИТИ  ЧУЖИХ  РЕЧЕЙ!  ОБІЦЯЮ!"  -  ЗАПЕВНЯЄ  ХЛОПЧИНА.
-"ЯК  ТЕБЕ  ЗВАТИ,  ЮНАЧЕ?  -  ЗАПИТУЄ  МАР'ЯНА,  КОТРА  ЩЕ  ПЕРЕБУВАЄ  У  ШОКОВОМУ  СТАНІ  ПІСЛЯ  НЕЗВИЧАЙНОЇ  ПРИГОДИ.
-"  РУСЛАН"  -  НЕВПЕВНЕНО  ВІДПОВІДАЄ  ПІДЛІТОК.
-"  А  МЕНЕ  ЗВАТИ  МАР'ЯНА.  Я  ПРИВИКЛА  ДОВІРЯТИ  ЛЮДЯМ.  Я  ТОБІ  ВІРЮ  І  ВИБАЧАЮ.  НАСПРАВДІ  ТИ  НЕ  ПОДІБНИЙ  НА  ХУЛІГАНА.  НЕ  ЗНАЮ,  ЩО  САМЕ  ТЕБЕ  ПІДШТОВХНУЛО  ДО  ТАКОГО  ПОГАНОГО  УЧИНКУ,  АЛЕ  ЦЕ  БУЛО  НЕПРАВИЛЬНЕ  РІШЕННЯ  І  МОГЛО  ПРИНЕСТИ  ТОБІ  БАГАТО  КЛОПОТУ."  -  ПО-МАТЕРИНСЬКИ  ЛАГІДНО  ГОВОРИТЬ  КРАСУНЯ.
-"  І  Я  ТЕЖ  ТОБІ  ВІРЮ.  МАМА  ПООБІЦЯЛА  КУПИТИ  МЕНІ  ПРИЗМУ,  АЛЕ  ЯКЩО  Б  ТИ  НАСПРАВДІ  ПОЦУПИВ  МАМИНУ  СУМКУ,  Я  Б  ЗАЛИШИВСЯ  БЕЗ  ЦІННОГО  ПОДАРУНКА.  А  Я  Ж  ТАК  ХОЧУ  МАТИ  ПРИЗМУ  !"  -  ПАДТРИМУЄ  МАМУ  ОЛЕСИК.
-  "ВИБАЧАЙ,  ОЛЕСИКУ.  Я  БІЛЬШЕ  ТАК  НЕ  БУДУ."  -  ДАЄ  СЛОВО  РУСЛАН.
-"РУСЛАНЕ!  МЕНЕ  ЗВАТИ  ОЛЕГ.  Я  ВІЙСЬКОВИЙ  ПРИКОРДОННИК.  І  Я,  НАЖАЛЬ,  НЕ  ТАКИЙ  ДОВІРЛИВИЙ,  ЯК  ЦЯ  КРАСУНЯ  МАР'ЯНА  ТА  ЇЇ  СИН.
ТИ  СПЕРШУ  МЕНІ  УСЕ  ПРО  СЕБЕ  РОЗКАЖЕШ.  Я  ЗАПИШУ  ЦЕ  НА  ВІДЕО.  У  МЕНЕ  Є  ДВОЄ  СВІДКІВ,  КОТРІ  ПОСВІДЧАТЬ,  ЩО  ТИ  ЗРОБИВ  СПРОБУ"  ...  НЕ  ВСТИГАЄ  ЗАВЕРШИТИ  ОЛЕГ.
-"  ТАК,  Я  НА  УСЕ  ЗГІДНИЙ.  ТІЛЬКИ  НЕ  У  ПОЛІЦІЮ.  НА  ЦЕЙ  РАЗ  ВОНИ  МОЖУТЬ  ПОСАДИТИ  МЕНЕ  НАДОВГО".  -  СТУРБОВАНО  ПРОДОВЖУЄ  ПІДЛІТОК.
"НУ,  ЩО  Ж,  ПОЧИНАЙ!"  -  ПРОДОВЖУЄ  ОЛЕГ  ВКЛЮЧАЮЧИ  ФУНКЦІЮ  ВІДЕО  НА  СОТОВОМУ  ТЕЛЕФОНІ.
-"  ПОЧЕКАЙТЕ!  У  МЕНЕ  Є  ДЕЯКЕ  ДОПОВНЕННЯ  .  ЧОМУ  Б  НАМ  НЕ  ВІДПРАВИТИСЬ  ДО  НАС  ДОДОМУ.  У  МЕНЕ  ТАМ  БОРЩИК  СМАЧНЕНЬКИЙ,  КОТЛЕТКИ  З  КАРТОПЕЛЬКОЮ.  ЩО  СКАЖЕТЕ?"  -  ПРОПОНУЄ  МАР'ЯНА.
-"  Я  ЗА.!  ЧУДОВА  ІДЕЯ.  Я  ТАКИЙ  ГОЛОДНИЙ,  ЩО  Й  ВОВКА  ЛАДЕН  З'ЇСТИ!"  -  НЕСТРИМАНО  ВИГУКУЄ  РУСЛАН.
-  "  ВИ  ВПЕВНЕНІ,  МАР'ЯНО,  ЩО  ЦЕ  НЕ  ПОРУШИТЬ  ВАШІ  СІМЕЙНІ  ПЛАНИ?"  -  НЕВПЕВНЕНО  ГОВОРИТЬ  ПРИКОРДОННИК.
-"ЗОВСІМ  НІ.  Я  ТІЛЬКИ  ХОТІЛА  Б  ПО  ДОРОЗІ  ВИКОНАТИ  ОБІЦЯНКУ  ДАНУ  ОЛЕСИКОВІ  І  КУПИТИ  ЙОМУ  ПРИЗМУ."  -  ПРОДОВЖУЄ  КРАСУНЯ.
-"  З  ЦИМ  ПРОБЛЕМ  НЕ  БУДЕ.  НА  ВУЛИЦІ  РУЗВЕЛЬТА,  ПОРЯД  З  РЕСТОРАНОМ  "БРІСТОЛЬ",  Є  ЧУДОВИЙ  МАГАЗИН  КАНЦТОВАРІВ.  ТАМ  ВИСОКІ  ЦІНИ  І  НАЙКРАЩИЙ  ВИБІР  ТОВАРІВ.  Я  САМ  І  ЗАПЛАЧУ  ЗА  ПРИЗМУ".  -  ЖВАВО  ПРОДОВЖУЄ  РУСЛАН,  ЗАДОВОЛЕНИЙ  ТИМ,  ЩО  НЕПРИЄМНА  ПРИГОДА  НА  НАБЕРЕЖНІЙ  НЕ  ЗАВЕРШИЛАСЯ  У  ВІДДІЛЕННІ  ПОЛІЦІЇ.  
?
-  "  Я  ІЗ  ЗАБЕЗПЕЧЕНОЇ  СІМ'Ї.  У  МЕНЕ  НЕМА  ПРОБЛЕМ  З  ГРІШМИ.  ТО  ЛИШ  ПОГАНА  ЗВИЧКА.  НУ,  ЩО  ПІШЛИ?"  -  ДІЛОВИТО  ПРОДОВЖУЄ  ВІН.
РУСЛАН  СХОПИВ  ОЛЕСИКА  ЗА  РУКУ  І  ПОКАЗУЮЧИ  ШЛЯХ  ПОПРЯМУВАВ  ДО  МАГАЗИНУ.  МАР'ЯНА  І  ОЛЕГ  ЗАЛЕДВЕ  ЗА  НИМ  ПОСПІВАЮТЬ.
-"А  ВИ  ЗНАЄТЕ  ОЛЕЖЕ,  ВІН  І  НАСПРАВДІ  ЧУДОВИЙ  ХЛОПЧИСЬКО.  ДОБРЕ,  ЩО  МИ  НЕ  ВІДДАЛИ  ЙОГО  У  ПОЛІЦІЮ.  Я  НЕ  ДУЖЕ  ДОВІРЯЮ  ТЮРМІ.  ЗВІДТИ  ВИХОДЯТЬ  ЗАКОРЕНІЛІ  ЗЛОЧИНЦІ.  А  РУСЛАН  ПРОСТО  ОСТУПИВСЯ.  ЗРОБИВ  НЕПРАВИЛЬНИЙ  КРОК."  -  РОБИТЬ  СПРОБУ  ПЕРЕКОНАТИ  ОЛЕГА  У  СВОЇЙ  ПРАВОТІ.
-"СПОДІВАЮСЬ,  ВИ  МАЄТЕ  РАЦІЮ."  -НЕВПЕВНЕНО  ВІДПОВІДАЄ  ОЛЕГ.
КОЛИ  МОЛОДІ  ЛЮДИ  ЗАЙШЛИ  ДО  МАГАЗИНУ  В  ОЛЕСЯ  У  РУКАХ  УЖЕ  БУЛА  ЧУДОВА,  СКЛЯНА  ПРИЗМА,  ЯКА  ПЕРЕЛИВАЛАСЯ  УСІМА  КОЛЬОРАМИ  ВЕСЕЛКИ.  РУСЛАН  САМЕ  РОЗРАХОВУВАВСЯ  ЗА  ПОКУПКУ.
-"РУСЛАНЕ!  ТИ  ВПЕВНЕНИЙ,  ЩО  ТЕБЕ  ДОМА  НЕ  БУДУТЬ  ЗА  ЦЕ  СВАРИТИ?"  -  СТРИВОЖЕНО  ЗАПИТУЄ  МАР'ЯНА.
-"ЗОВСІМ  НІ.  Я  ВИТРАТИВ  СВОЇ  КИШЕНЬКОВІ  ГРОШІ.  МЕНЕ  ДОМА  СВАРЯТЬ  ТІЛЬКИ  ЗА  ОДНЕ  -  ЗА  КРАДІЖКИ.  УЗАГАЛІ,  БАТЬКИ  ТАК  ВТОМИЛИМСЯ  ВІД  МОЇХ  ЗЛОДІЙСЬКИХ  ВИБРИКІВ,  ЩО  ПООБІЦЯЛИ  НА  ЦЕЙ  РАЗ  ВІДПРАВИТИ  МЕНЕ  ДО  ДИТЯЧОЇ  ВИПРАВНОЇ  КОЛОНІЇ,  ЯКЩО  Я  НЕ  ЗМОЖУ  ПРИПИНИТИ  ЦУПИТИ  РЕЧІ".  -ЗАСПОКОЮЄ  МАР'ЯНУ.
-"ДЯКУЮ.  РУСЛАНЕ!  ТИ  -  СПРАВЖНІЙ  ТОВАРИШ!"  РАДОСТІ  ОЛЕСИКА  НЕМАЄ  МЕЖ.
-"БУДЬ  ЛАСКА,  НАСОЛОДЖУЙСЯ!"  -ЩИРО  ВІДПОВІДАЄ  ЩЕ  НЕДАВНІЙ  ШИБЕНИК.
-"А  ТЕПЕР  ПОСПІШАЄМО  НА  БОРЩ  !".  -  З  НЕТЕРПІННЯМ  ПРОДОВЖУЄ  РУСЛАН.  
-"Я  ВАМ  ДУЖЕ  ВДЯЧНА,  ОЛЕЖЕ.  ЗВИЧАЙНО,  НАВІТЬ  У  ВИПАДКУ  КРАДІЖКИ,  МИ  ЗНАЙШЛИ  Б  ВІХІД  ІЗ  СИТУАЦІЇ.  ВСЕ  Ж  ДВОТИЖНЕВА  ВІДПУСТКА  ПЕРЕТВОРИЛАСЯ  Б  У  СПРАВЖНІЙ  ЖАХ.  ГРОШІ,  ДОКУМЕНТИ,  ТЕЛЕФОНИ,  ЦІННІ  РЕЧІ."  -  ПРОДОВЖУЄ  КРАСУНЯ.
-"  ТАК,  НА  ЦЕЙ  РАЗ  ВАМ  ДІЙСНО  ПОЩАСТИЛО.  СПРАВА  У  ТОМУ,  ЩО  КОЛИ  ВІДПУСТКА,  ДЛЯ  ОДНИХ,  -  ЦЕ  ЧАС  ДЛЯ  ЧУДОВОГО  ВІДПОЧИНКУ,  А  ДЛЯ  ІНШИХ  -  РАЙ  ДЛЯ  КРАДІЖОК.  У  МОЇ  СЛУЖБОВІ  ОБОВ'ЯЗКИ,  ЧАС  ВІД  ЧАСУ,  ВХОДЯТЬ  ПРОФІЛАКТИЧНІ  БЕСІДИ  НА  ПОДІБНІ  ТЕМИ.  ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ  -  ДОКУМЕНТИ,  БЕЗ  ПОТРЕБИ  НЕ  ВАРТО  ЩОДНЯ  НОСИТИ  З  СОБОЮ  НА  ПЛЯЖ,  АБО  НА  ЧАС  ПРОГУЛЯНОК  МІСТОМ.  ЦІННІ  РЕЧІ  ОДЯГАЙТЕ  НА  СЕБЕ,  КОЛИ  ВІК  СУПУТНИКА  ПОРЯД  ЗНАЧНО  БІЛЬШИЙ  НІЖ  ВАШОГО  ОЛЕСИКА,  ВЕЛИКІ  СУМИ  ГОТІВКОВИХ  ГРОШЕЙ  КРАЩЕ  ЗБЕРІГАТИ  У  БАНКУ.  НАВІТЬ  БАНКІВСЬКІ  КАРТКИ  БАЖАНО  ТРИМАТИ  У  РІЗНИХ  МІСЦЯХ"  -  СЕРЙОЗНО  ОСТЕРІГАЄ  ОЛЕГ.
-"WOW!  ВАС,  ДІЙСНО,  ДУЖЕ  ДОБРЕ  ВИШКОЛИЛИ  НА  СЛУЖБІ!"  -  ЗАХОПЛЕНО  ВИГУКУЄ  КРАСУНЯ.
-"СПРАВА  У  ТОМУ,  ЩО  У  ЯЛТІ  НЕ  ТАК  ЧАСТО  МИ  МАЄМО  СПРАВУ  З  ПОРУШНИКАМИ  КОРДОНУ.  ТОМУ  ІНОДІ  ДОПОМАГАЄМО  ПОЛІЦІЇ,  СБУ,  ОСОБЛИВО  У  ЛІТНЮ  ПОРУ,  КОЛИ  ДО  МІСТА  ПРИЇЗДЯТЬ  ТИСЯЧІ  ВІДПОЧИВАЛЬНИКІВ  "-  ПРОДОВЖУЄ  ВЕЛЕТЕНЬ..
-"ЗРОЗУМІЛО!  А  ОСЬ  І  ВХІД  ДО  НАШОЇ  КВАРТИРИ.  ЗАХОДЬТЕ,  БУДЬ  ЛАСКА!  ПОЧУВАЙТЕ  СЕБЕ  ЯК  УДОМА.  ВИ  ТУТ  ВЛАШТОВУЙТЕСЬ,  А  Я  ШВИДЕНЬКО  НАКРИЮ  НА  СТІЛ.  У  ВІТАЛЬНІ  ЗНАЙДЕТЕ  ЛИМОННИЙ  НАПИТОК  І  ФРУКТИ.  ВГОЩАЙТЕСЯ.  АЛЕ  НАСАМПЕРЕД.  ОСЬ  ТУТ  ВАННА,  ТУАЛЕТ,  МИЛО,  РУШНИКИ."  -  ЯК  СУМЛІННЯ  ГОСПОДИНЯ  ІНФОРМУЄ  ГОСТЕЙ.
-"  ДЯКУЮ,  МАР'ЯНО.  МИ  ТУТ  САМІ  УПОРАЄМОСЬ".-  ВІДПОВІДАЄ  ОЛЕГ.
-"  ДЯДЬКУ,  ОЛЕЖЕ.  А  У  ОЛЕСИКА  ЩЕ  НЕМА  КОМП'ЮТЕРА.  УЯВЛЯЄТЕ?"  -  ЗДИВОВАНО  РОЗВОДИТЬ  РУКАМИ  РУСЛАН.
-"  ЗАТЕ  У  МЕНЕ  НА  ПОЛИЧЦІ  БАГАТО  КНИЖОК  І  20  ЕНЦИКЛОПЕДІЙ.  МАМА  ЇХ  МЕНІ  ЧАСТО  ЧИТАЄ  ЗАМІСТЬ  КАЗОК".  -  ПО  ДОРОСЛОМУ  ВІДПОВІДАЄ  МАЛЮК.
-"ТИ  ЩО,  ОЛЕСИКУ,  ВУНДЕРКІНД?  -  ЗДИВОВАНО  ЗАПИТУЄ  РУСЛАН.
-  МАМА,  ДІЙСНО,  ІНОДІ  НАЗИВАЄ  МЕНЕ  ЧУДО-ДИТИНОЮ,  АБО  Ж  ВУНДЕРКІНДОМ".  -ГОРДО  ВІДПОВІДАЄ  ДИТЯ.
-  "А  КИМ  БИ  ТИ  ХОТІВ  СТАТИ  У  МАЙБУТНЬОМУ?"  -З  ЩИРОЮ  ЦІКАВІСТЮ  ЗАПИТУЄ  ХЛОПЧИНА.
-"  ВІДОМИМ  ФІЗИКОМ,  ЯК  ЕЙНШТЕЙН".  -  НЕ  ЗАДУМУЮЧИСЬ,  ТАК  НІБИ  САМЕ  НА  ТАКЕ  ПИТАННЯ  Й  ОЧІКУВАВ,  ВІДПОВІДАЄ  ОЛЕСИК.
-  "WOW!  А  СКІЛЬКИ  ЕНЦИКЛОПЕДІЙ  МАМА  ВСТИГЛА  ТОБІ  ПРОЧИТИТИ?"  -  ЗАПИТУЄ  З  ЦІКАВІСТЮ  ПІДЛІТОК.
-"  ТІЛЬКИ  ДЕСЯТЬ.  АЛЕ  МЕНІ  СКОРО  ВИПОВНИТЬСЯ  ШІСТЬ  РОЧКІВ  І  Я  ПОЧНУ  САМ  ЧИТАТИ  ЦІ  НАДЗВИЧАЙНО  РОЗУМНІ  КНИЖКИ".  -ПРОДОВЖУЄ  ДИВУВАТИ  ЕРУДИЦІЄЮ  МАЛЮК.
-  "  А  ТИ  ДІЙСНО  ВУНДЕРКІНД,  ОЛЕСИКУ.  ТИ  МЕНІ  ПОТІМ  НА  ВУШКО  СКАЖЕШ  ДАТУ  НАРОДЖЕННЯ  І  Я  ПРИГОТУЮ  ДЛЯ  ТЕБЕ  ЧУДОВИЙ  ПОДАРУНОК"  -  ПО  СЕКРЕТУ  ПРОДОВЖУЄ  РУСЛАН.
-"ЩЕ  ОДНУ  ЕНЦИКЛОПЕДІЮ?  -  ЗАПИТУЄ  ДИТИНА.
-"А  ТИ  ДІЙСНО  РОЗУМНИЙ".  -  ВИЗНАЄ  РУСЛАН.
-  "  ДЯКУЮ,  ДРУЖЕ!"  -  ЩИРО  ВІДПОВІДАЄ  МАЛИЙ.
-  "ЩО?ТИ  НАЗВАВ  МЕНЕ  ДРУГОМ?  АЖ  НЕ  ВІРИТЬСЯ.  Я  ВТРАТИВ  ДРУЗІВ  ЧЕРЕЗ  ШКІДЛИВУ  ЗВИЧКУ.  А  ДАВАЙ  БУДЕМО  ДРУЖИТИ?"  -  ПРОПОНУЄ  РУСЛАН.
-"  А  Я  НЕ  НАДТО  МАЛИЙ  ДЛЯ  ДРУЖБИ  З  ТОБОЮ?"  -НЕВПЕВНЕНО  ВІДПОВІДАЄ  ОЛЕСИК.
-"  ТИ  РОЗУМНИЙ!  МОЖЕ  Я  ЧОГОСЬ  ДОБРОГО  ВІД  ТЕБЕ  НАВЧУСЯ".  -  ПЕРЕКОНЛИВО  ПРОДОВЖУЄ  ХЛОПЧИНА.
-"ГАРАЗД!  Я  ЗГІДНИЙ!"  -  З  РАДІСТЮ  ВИГУКУЄ  ОЛЕСИК.
-"  МУЖЧИНИ  І  ХЛОПЦІ!  ЗАПРОШУЮ  ДО  СТОЛУ!"  -  ПРОСИТЬ  МАР'ЯНА.
НА  КУХНІ  УМІЛА  ГОСПОДИНЯ  НАКРИЛА  ЩЕДРИЙ  СТІЛ.  ПЕРШ  ЗА  ВСЕ,  ВОНА  ЗАСТЕЛЕЛА  ВИШИВАНУ  СКАТЕРТИНУ.  ТА  Й  САМА  ОДЯГНУЛА  ВИШИВАНУ  СУКНЮ.  МАР'ЯНА  ВИГЛЯДАЛА  ТАК  НАЧЕ  ЩОЙНО  ЗІЙШЛА  З  ОБКЛАДИНКИ  ГЛЯНЦЕВОГО  ЖУРНАЛУ.
-"WOW!  ВИ  СПРАВЖНЯ  КРАСУНЯ!"  -  У  ЗАХВАТІ  ВИГУКУЄ  РУСЛАН  .
-"ТАК,  МАТУСЮ!  Я  ЗАВЖДИ  КАЗАВ,  ЩО  ТИ  У  МЕНЕ  СПРАВЖНЯ  КРАСУНЯ!"  -  ПІДТРИМУЄ  ОЛЕСИК.
-  "МАР'ЯНО!  ЗНІМАЮ  ПЕРЕД  ВАМИ  СВОГО  КАПЕЛЮХА!  ВАШ  ЧОЛОВІК  МАВ  БИ  ВАС  НА  РУКАХ  НОСИТИ"  -  У  ЩИРОМУ  ЗАХОПЛЕННІ  ВИСЛОВЛЮЄТЬСЯ  ОЛЕГ.  
-  "  ВІН  НЕ  ТАКИЙ  СИЛЬНИЙ,  ОЛЕЖЕ,  ЯК  ВИ.  ВСЕ  Ж,  ЧАС  ВІД  ЧАСУ,  НАСПРАВДІ  ,  НОСИТЬ  МЕНЕ  НА  РУКАХ.  АЛЕ  ЩО  ЦЕ  Я.  ЗАРАЗ  БОРЩИК  ОСТИНЕ.  СІДАЙТЕ  ХУТЧІШ  ДО  СТОЛУ.  ПЕРШ  НІЖ  ПРИСТУПИТИ,  МИ  ЗАВЖДИ  ПОЧИНАЄМ  ЗАСТІЛЛЯ  З  МОЛИТВИ.  ВІЗЬМІМОСЯ  ЗА  РУКИІ  ЗАКРИЙМО  ОЧІ.  НАРАЗІ  Я  ПРОКАЖУ  МОЛИТВУ."  -  ПРОДОВЖУЄ.
-"  ДЯКУЮ  СВЯТИЙ  НАШ  ОТЧЕ  ЗА  ЩЕ  ОДИН  ПРЕКРАСНИЙ  ДЕНЬ,  ЗА  ДРУЗІВ.  ЯКИХ  НАМ  ПОДАРУВАЛА  ДОЛЯ,  І  ЗВИЧАЙНО  ЗА  ЩЕДРИЙ  СТІЛ!.АМІНЬ!"  -  ЩИРО  ПРОМОВЛЯЄ  КРАСУНЯ.
-"ОСЬ  ЦЬОГО  Я  ДІЙСНО  НЕ  СПОДІВАВСЯ.  ЦЕ  БУЛО  НАЧЕ  В  КІНО.  ДЯКУЮ.  МАР'ЯНО!"  -  У  ЗАХВАТІ  ПРОДОВЖУЄ  ОЛЕГ.
-"  У  НАС  НЕ  ПРИЙНЯТО  ВЖИВАТИ  СПИРТНІ  НАПОЇ,  ХЛІБ,  МОЛОЧНІ  ПОДУКТИ,  ЧЕРВОНЕ  М'ЯСО.  МИ  НАПОЛОВИНУ  ВЕГЕТАРІАНЦІ.  ВСЕ  Ж  СПОДІВАЮСЯ,  ЩО  НАША  ЇЖА  ВАМ  СПОДОБАЄТЬСЯ."  -  ПОПЕРЕДЖАЄ  ГОСТИННА  ГОСПОДИНЯ.
РУСЛАН  З  ВЕЛИКИМ  АПЕТИТОМ  З'ЇВ  БОРЩ,  КОТЛЕТИ,  ОВОЧЕВИЙ  САЛАТ.  А  БОРЩУ  ЩЕ  Й  ДОБАВКУ  ПОПРОСИВ.
-"ВИ  СПРАВЖНЯ  ЧАРІВНИЦЯ,  ТЬОТЮ  МАР'ЯНО!  А  МОЖНА  Я  ЩЕ  КОЛИСЬ  ЗАЙДУ  ДО  ВАС  НА  ОБІД?"  -  ЩИРО  ЗАПИТУЄ.
-"ХОЧ  ЩОДНЯ!  -  ВІДПОВІДАЄ  МАР'ЯНА.  ВОНА  ТАКА  РАДА,  ЩО  УСЕ  ОБІЙШЛОСЯ  З  СУМОЧКОЮ.  ТА  Й  ВЕЛЕТЕНЬ  ЗІ  СНУ  "ЗНАЙШОВСЯ".  
-"ДІЙСНО?  ТОДІ  ЧЕКАЙТЕ  МЕНЕ  ЗАВТРА  НА  ОБІД!"  -ПРОПОНУЄ  ХЛОПЧИНА.
-"  ГАРАЗД,  РУСЛАНЧИКУ!  ДОМОВИЛИСЬ!  ПРИХОДЬ!"  -ПРОПОНУЄ  ЮНКА.
-"  А  ЧОМУ  МОЯ  МАМА  НІКОЛИ  МЕНЕ  ТАК  НЕ  НАЗИВАЄ?"  -  ЗДИВОВАНО  ЗАПИТУЄ  ХЛОПЧИНА.
-"  А  ТИ  ЇЇ  ЛЮБИШ?  НАЗИВАЄШ  МАТУСЕЮ?  ДОПОМАГАЄШ?  СЛУХАЄШСЯ  ЇЇ?-  ЗАПИТУЄ  ОЛЕСИК.
-"  Я  БАЧУ,  ОЛЕСИКУ,  ЩО  ПРАВИЛЬНО  ОБРАВ  ТЕБЕ  У  ДРУЗІ!  ДО  РЕЧІ,  ТЬОТЮ  МАР'ЯНО!  ВИ  НЕ  БУДЕТЕ  ПРОТИ,  ЯКЩО  МИ  З  ОЛЕСИКОМ  СТАНЕМО  ДРУЗЯМИ?  -  НЕВПЕВНЕНО  ЗАПИТУЄ.
-"  ЗОВСІМ  НІ!  ОЛЕСИКОВІ  ПОТРІБНИЙ  ДОРОСЛИЙ  ТОВАРИШ.  -  ВІДПОВІДАЄ.
-"  АЛЕ  Ж  Я  ЗЛОДІЙ".  -  ВІДВЕРТО  КАЖЕ  РУСЛАН.
-"  ТИ  ПРОСТО  ПОМИЛИВСЯ.  КОЖНА  ЛЮДИНА  МАЄ  ПРАВО  НА  ПОМИЛКУ.  ВАЖЛИВО  ВЧАСНО  СХАМЕНУТИСЯ  І  ВЗЯТИСЯ  ЗА  РОЗУМ.
-"  ЦЕ  ВИ  ВІРНО  СКАЗАЛИ!  МЕНІ  СЛІД  ВЗЯТИСЯ  ЗА  РОЗУМ.  І  Я  ЦЕ  ЗРОБЛЮ  РАДИ  ДРУЖБИ  З  ВАШИМ  СИНОМ,  А  ЩЕ  ЩОБ  ДОТРИМАТИСЯ  ОБІЦЯНКИ,  ЯКУ  Я  ДАВ  ДЯДЬКОВІ  ОЛЕГОВІ".  ВПЕВНЕНО  ГОВОРИТЬ  ПІДЛІТОК.
-"  ОТ  І  ГАРАЗД.  А  ЗАРАЗ  МУЖЧИНИ  МИЮТЬ  ПОСУДУ.  ВИ  НЕ  ПРОТИ?"-  ПРОПОНУЄМАР'ЯНА.  
-"  ЗОВСІМ,  НІ!"  -  ВІДПОВІДАЮТЬ  ХОРОМ  ЧОЛОВІК  І  ХЛОПЦІ.
ПІСЛЯ  СМАЧНОГО  ОБІДУ,  ПОПИВАЮЧИ  ДУХМ'ЯНИЙ  ЧАЙ  ЗАВАРЕНИЙ  НА  КАРПАТСЬКИХ  ТРАВАХ  ТА  ХРУМКАЮЧИ  ДОМАШНЮ  ВИПІЧКУ  МАР'ЯНИ  ОЛЕГ  НЕ  СТРИМУЄТЬСЯ  Й  ЗАПИТУЄ:
-"  КОЛИ  Ж  ВАШ  ТАТУСЬ  ПРИЄДНАЄТЬСЯ  ДО  ВАС?"  -  ?
-  "  НА  ЖАЛЬ,  ЦЬОГО  НЕ  ВІДБУДЕТЬСЯ.  МІЙ  ВОЛОДИК  -  ГОЛОВНИЙ  АРХІТЕКТОР  МІСТА.  У  НИХ  У  ЛІТНЮ  ПОРУ  НА  БУДІВНИЦТВІ  ТАКИЙ  АЖІОТАЖ  ,  ЩО  ПРО  ВІДПУСТКУ  НІКОЛИ  Й  ЗГАДАТИ."  -  ЗАСМУЧЕНО  ВІДПОВІДАЄ.
-"  ВІН,  ЩО,  ЗОВСІМ  ВАС  НЕ  РЕВНУЄ!"  -  ЗАШАРІВШИСЬ,  ЗАПИТУЄ  ОЛЕГ.
-"  НАСПРАВДІ  ВІН  МЕНЕ  ДУЖЕ  КОХАЄ  І  ДОВІРЯЄ  .  ВІН  ЗНАЄ,  ЩО  Я  ВІДНОШУСЯ  ДО  ТОГО  НЕВЕЛИКОГО  ВІДСОТКА  ЖІНОК,  КОТРІ  НІ  ПРИ  ЯКИХ  ОБСТАВИНАХ  НЕ  ЗРАДЖУЮТЬ.  ДО  ТОГО  Ж  У  МЕНЕ  ТУТ  ТАКИЙ  ЛИЦАР-ОХОРОНЕЦЬ".  -  ТЕЖ  ЗАШАРІВШИСЬ,  ВІДПОВІДАЄ  КРАСУНЯ.
-"  НУ,  ГАРАЗД!  ВАМ,  ДІЙСНО,  ВІРЮ!  АЛЕ  Ж  ВОЛОДИМИР  НАРАЗІ  САМ,  НАДВОРІ  ЛІТО,  ДІВЧАТА  Й  ЖІНКИ  ПРОГУЛЮЮТЬСЯ  ВУЛИЦЯМИ  МІСТА  НАПОЛОВИНУ  РОЗДЯГНЕНІ,  ЗОВСІМ  ЮНІ,  АБО  Ж  ДУЖЕ  ОСВІДЧЕНІ  У  КОХАННІ"  -  ПОСМІХАЮЧИСЬ  ЗАПИТУЄ.
-"  ОЛЕЖЕ!  ВИ  МЕНЕ  ЛЯКАЄТЕ.  НЕОДМІННО  ЙДУ  ТЕЛЕФОНУВАТИ  СВОЄМУ  КОХАНОМУ"  -  І  ВИБІГАЄ  У  ІНШУ  КІМНАТУ.
НЕТЕРПЛЯЧОЮ  РУКОЮ  НАБИРАЄ  ЗНАЙОМИЙ  НОМЕР.
-  "  АЛО!  ВОЛОДИКУ!  КОХАНИЙ!  ...
ЖІНОЧИЙ  ГОЛОС  ОБРИВАЄ  ЇЇ  ЗАКОХАНУ  ТИРАДУ.
-  "ВИ  ПОМИЛИЛИСЬ  НОМЕРОМ,  ДУРЕПО!"  -  І  КИДАЄ  ТРУБКУ.  
НА  ІНТЕРФЕЙСІ  СЛУХАВКИ  ЗНАЙОМИЙ  ОБРАЗ  КОХАНОГО  ВОЛОДІ.  ПОМИЛКИ  БУТИ  НЕ  МОЖЕ.

-  11  -

ПРОДОВЖЕННЯ  БУДЕ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778197
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2018

СЛАДКИЙ СОН (3)

РОМАН

…  И  ЛЁГКОЙ  ПОХОДКОЙ…
…  ТЫ  ВЫШЛА  ИЗ  МОРЯ…

ВУДІ  ПОЛ  ГРЕЙ

ЧАСТЬ  3.  ВОЗВРАЩЕНИЕ  НА  КРУГИ  СВОЯ

Есть,  определённые  вещи,  в  человеческой  жизни,  которые  не  стоит  менять.  По  крайней  мере,  так  выходит  из  моего  собственного  жизненного  опыта.  Иначе  они,  каким-то  странным  образом,  нарушают  весь  уклад  сложившейся  в  течение  многих  лет  жизни.  Леночка,  моя  милая  Леночка,  на  первый  взгляд,  попыталась  учесть  весь  мой  предыдущий  жизненный  опыт,  за  исключением  одного,  моего  мужского  ЭГО.  Я  всегда  в  жизни  был  лидером,  и  то,  что  её  мамуля,  Оксана,  попыталась  своим  глупым  тестом  унизить  меня,  и  перед  моими  любимыми,  и,  очевидно  намеревалась  продолжить  эту  странную  «экзекуцию»  перед  своими  друзьями  в  ресторане,  переполнило  чашу  моего  мужского  терпения.  В  тот  момент,  когда  я  подходил  к  Леночке  и  Настеньке  в  ресторане,  я  ведь  совершенно  не  мог  знать,  каковой  будет  их  реакция.  В  данном  случае  победила  любовь.  И  я  безумно  рад,  что  мои  любимые  оказались  на  моей  стороне.
Девушки,  милые  мои  женщины!  Если  вы  искренне  любите  своего  мужчину,  не  хотите  его  потерять,  желаете  его  любви  не  только  до  свадьбы,  но  и  на  всю  жизнь  –  не  подавляйте  его  чувство  собственного  достоинства,  не  пытайтесь  перекроить  его  жизнь  по  своему  собственному  лекалу,  любите  его  таким  -  каким  он  есть,  и,  если  не  получается,  -  лучше  отпустите  его.  Если  вы  действительно  его  любите.
‘IF  YOU  LOVE  SOMEONE  –  SET  THEM  FREE’
«ЕСЛИ  ВЫ  КОГО-ТО  ЛЮБИТЕ  –  ОТПУСТИТЕ  ЕГО»

ЧАСТЬ  3.  ВОЗВРАЩЕНИЕ  НА  КРУГИ  СВОЯ

Мы  возвращаемся  в  дом  Оксаны,  торопливо  собираем  наши  вещи  и  отправляемся  на  вокзал.  По  пути,  я  по  телефону,  заказываю  билеты  на  ближайший  поезд  в  купейном  вагоне.  Леночка  и  Настенька  ведут  себя  как-то  странно.  Я  решаю  дать  им  время  на  размышление.  К  железнодорожному  вокзалу  мы  подъезжаем  как  раз  вовремя.  Я  заношу  вещи  в  чистенький,  уютный  вагон.  Улыбающаяся,  бортпроводница  проверяет  наши  билеты  и  берёт  деньги  за  огромный  багаж.
Пока  мы  раскладываем  вещи,  поезд  медленно  трогается.  Мои  девочки  закрываются  в  купе  и  переодеваются,  а  я  терпеливо  ожидаю  в  коридоре.  Входная  дверь  открывается  и  кого  я  вижу?
-Ириша,  милая  Ириша!  Вот  так  встреча!
-  Вітаю,  Володю!  Не  очікувала  тебе  тут  зустріти!  Допоможеш  з  речами?  –  ми  познайомилися  минулого  року,  теж,  до  речі  у  поїзді.  З  тих  пір  у  нас  зав'язалася  справжня  дружба.
-  Привіт,  Іринко!  Щиро  радий  тебе  бачити!  Речі?  Так,  звичайно.  Що  це  я  такий  неуважний?  –  я  підбігаю  до  красивої  знайомої,  цілую  в  щічку.

Підхоплюю  її  скромний  багаж  і  несу  у  напрямку  до  нашого  купе.
Це  ж  треба,  у  нас  одне  купе.
-Ти  сам?  З  друзями?  –  з  цікавістю  запитує  Іринка.
-  Та  ні.  З  коханою  і  донечкою.  –  з  радістю  відповідаю.
-Wow!  Як  ти  так  усе  швидко  встигаєш?  Поділись  досвідом!  -запитує  подруга  з  цікавістю.
-  Не  повіриш,  Іринко,  ще  два  дні  тому  я  був  холостяком.  А  тепер  -  можеш  мене  привітати.  Я  заручений.  –  весело  повідомляю  я.
-Вітаю,  Володику!  Де  ж  твоя  наречена?-  запитує,  з  нотками  ревнощів,  як  мені  видалось,  моя  знайома.  
Двері  відчиняються  і  …
-  Ириша!Привет!  Какими  судьбами?  –  Леночка  бросается  с  поцелуями  и  объятиями  к  подруге.
-  Леночка!Привет!  Деловой  визит  в  Москву.  –  ошелемлённо  отвечает  Ириша.
-  Ириша!  Мой  любимый,  Володя.  Помнишь,  я  так  много  тебе  о  нём  рассказывала.?  –радостно  представляет  меня  Леночка.  Ириша  юрист,  владелец  известной  Киевской  компании.  Не  так  давно  судьба  случайно  их  свела  вместе.  Ириша  помогла  Леночке  в  довольно  щекотливом  деле  по  поводу  нарушения  авторских  прав.  С  тех  пор  они  друзья  -  не  разлей  вода.
-  Что?  Вы  тоже  знакомы?  Быть  того  не  может?  Мир  тесен!  –  удивлённо  восклицает  моя  невеста.
-  Вот  так  встреча,  Ириша!  Ты  проходи!  –  приглашает  подругу  в  купе.
Я  хватаю  багаж,  несу  во  внутрь  и  раскладываю  по  полкам.
-  Представляешь,  Ириша,  моя  первая,  за  много  лет  поездка  в  поезде.  Пока  ничего.  Мне  всё  нравится.  -весело  заявляет  Леночка.
-  Настуся!  Вітаю!  Ти  так  виросла  і  справжня  красуня!  –  тільки  тепер  Іринка  помічає  нашу  донечку.
-  Вітаю,  тьотя  Іра!  А  я  вас  одразу  ж  упізнала.  А  ось  мій  татко,  Вова!-  з  гордістю  представляє  мене  Настуся.
-  Настуся!  Ти  розмовляеш  українською?  –  здивовано  звертаюсь  до  маленької.
-  Звичайно,  татусю.  Моя,  інша  бабуся,  ну,  та,  котра  живе  у  Ялті,  вона  –  українка,  і  дідусь  теж.  –  по-діловому  повідомляє  вона.
-  Ну  и  ну!  Леночка.  Что  ж  ты  мне  об  этом  ничего  раньше  не  рассказала?  –вроде  обижено  обращаюсь  к  будущей  супруге.
-  Не  встигла,  любий,  коханий  ти  мій.  –  щирою  українською  мовою  приголомшує  мене  Леночка.
-  Що?  Ти  теж  володієш  українською?-  здивовано  запитую.
-  Володику!  Я  письменник,  літератор.  Мій  колишій  чоловік,  українцем  був.  Ми  кожне  літо  проводили  у  Ялті.
-  Як  я  могла  не  вивчити  чудову,  мелодійну,  таку  багату  українську  мову.  –  відповідає  моя  мила.
-  Чому  ж  ти  до  цих  пір  мовчала?  –  запитую.
-  Це  мав  бути  ще  один  сюрприз.  Іринка  всі  карти  перемішала.  Жартую,  звичайно.  –  жартома  продовжує.  
Я  був  на  сьомому  небі.  Звичайно,  при  першій  зустрічі  я  про  мову  взагалі  не  думав.
-  Володику!  Ми  з  Іринкою  йдемо  переодягатися,  а  заодно  трошки  потеревенимо.  Гаразд?  А  ти  поки  що  поспілкуйся  з  Настусею.-любляче  просить  кохана.
-  Звичайно.  Не  поспішайте.  –  переповнений  емоціями  відповідаю  я.
-  Настуся!  Я  такий  радий,  що  ти  теж  наполовину  українка.-  цілую  у  щічку  свою  донечку.
-  Татусю!  Я  стану  справжньою  українкою  тоді,  коли  ви  з  мамою  нарешті  одружитесь.  –  по  діловому  заявляє  вона.
-  А  звідки  ти  про  це  дізналась?  –  запитую  з  цікавістю.
-  По-перше,  я  не  така  вже  й  маленька.  Наступного  місяця  мені  виповниться  6  рочків.  А  ще,  усі  кажуть,  шо  я  розумниця.  Я  не  підслуховую  –  це  погана  звичка,  але  про  ваше  весілля,  як  то  кажуть,  хіба  що  лінивий  не  говорить.  Є  ще  питання?  -  по  дорослому  мовить  вона.
-  У  кого  ж  ти  вдалася  така  розумна?  -ставлю  риторичне  питання.
-  У  матусю,  звичайно.  –  з  гордістю  відповідає.
-  Молодець!  А  чи  є  ще  щось  таке,  чого  я  не  знаю?  –  запитую.
-  Є,  звичайно,  й  чимало.  Але  я  обіцяла  до  певного  часу  тримати  язик  за  зубами.  –  по-дорослому  продовжує  дитина.  
-  А  чи  є  щось  таке,  що  ти  безболісно  могла  б  мені  все  ж  розповісти?  –  запитую.
-  Звичайно!  Це  мова.  –продовжує  моя  красуня.
-  Почекай.  Ви  володієте  чудово  українською  мовою.  Невже  є  ще  якась  мова,  яка  нас  пов’язує?  –запитую  ошелешено.
-  Звичайно.  А  ось  спробуй  і  здогадайся  з  першого  разу?  –  провокує  мене  моя  донечка.
-  Невже,  англійська?  –запитую.
-  Exactly,  daddy.  I`ve  spoken  fluent  English  since  early  childhood.  My  mum  speaks  English,  as  good  as,  as  Russian,  or,  Ukrainian.-  proudly  declares  a  little  beauty.
-  Daddy?  –  asks  my  daughter.
-  Yes,  sweetheart!  –  reply  I  politely.
-  Can  I  ask  you  a  favor?  –  asks  me  my  honey.
-  Sure!  -  answer  I  undoubtedly.
-  Can  we  keep  it  a  secret  for  a  little  while?  -asks  the  girl  mysteriously.
-  Yes,  of  course,  dear.  –  respond  I.
-  So,  do  we  have  a  deal,  daddy?  –  continues  my  daughter.
-  That`s  a  deal.  –  respond  I  confidently.
-  I  love  you,  daddy!  –  lovingly  replies  the  girl,  kissing  me  softly  in  the  cheek.
-  I  love  you  too,  sweetheart!  –  reply  I  with  tears  in  my  eye.
-  Володику,  ми  завершили.  Вибачай,  що  так  довго,  любий.  –  перепрошує  мила.
-  Все  гаразд,  Оленко.  -  до  речі,  ти  не  проти,  якщо  я  буду  тебе  так  називати,  тоді,  коли  ми  будемо  розмовляти  українською  мовою.-  продовжую.
-  Зовсім,  ні,  любий.  Мені  подобається  ім'я  Оленка.  –  весело  заявляє  кохана.
-  Отже  ти  можеш  заходити.  Я  тобі  все  підготувала.  –  продовжує.
-  Дякую,  люба.  Я  недовго.  –  я  швидко  заходжу  у  купе.
-  Не  поспішай.  –  лунає  навздогін.
Дивна  річ.  У  закритому  купе  дві  жінки  перевдягалися,  а  я,  зі  своїм  досконалим  нюхом  не  відчуваю  жодних  неприємних  запахів.  Відповідь  очевидна.  Вегетаріанці.  У  нас  цілковито  по  іншому,  ніж  у  більшості  людей,  проходить  обмін  речовин  у  організмі.  Мясоїди,  приміром,  перетравлюють  їжу  протягом  4-7  днів.  Ось  чому  від  них  так  неприємно  смердить.  У  нас,  вегетаріанців,  організм  очищується  практично  одразу  ж  після  кожного  прийому  їжі.  Нема  чим  пахнути.  
Через  декілька  хвилин  я  нарешті  відкриваю  купе  навстіж.
-Заходьте,  красуні!  –  весело  запрошую.
Першою  вбігає  Настуся  і  кидається  мені  на  шию.  Наш  маленький  «секрет»,  здавалось,  ще  більше  зблизив  нас.
Оленка  з  Іринкою  накривають  вегетаріанський  стіл.  Моя  Настуся  влаштувується  мені  на  колінах  і  куйовдить  мені  волосся.
-  Татусю,  а  чому  ти  вирішив  завести  довге  волосся?
-  Настусю!  Перш  за  усе,  у  мене,  як  виявилося,  на  відміну  від  покійного  батька  й,  «вполне  здравствующего»  брата,  немає  лисини.  До  речі,  ти  знаєш  що  таке  лисина?  -  запитую  як  строгий  вчитель.
-  Так,  звичайно.  Це,  коли  у  чоловіків  на  голові  волосся  не  росте.-  лаконічно  і  впевнено,  відповідає  дівчинка.
-  Розумниця,  правильно.  Так  ось,  у  мене  з  цим,  як  виявилося  проблем  нема.  По-друге,  запам’ятай,  мені  подобаються  тільки  жінки  з  довгим,  розпущеним  волоссям.  Між  іншим,  я  теж  не  люблю  збирати  своє  волосся  у  кінський  хвіст.  Так  от  –  моє  довге  волосся  –  це  знак  протесту  проти  жіночого,  короткого  волосся.  Тому,  дуже  тебе  прошу,  ніколи,  ні  при  яких  обставинах  не  дозволяй  комусь  обрізати  своє  довге,  чудове  волосся.  Обіцяєш?  -  по-батьківськи  запитую.
-  Обіцяю.  -  упевнено  відповідає  донечка.
-  Володику!  Настуся!  Сідайте  ближче  до  столу.-  гостинно  запрошує  Оленка.
-  Любий,  ти  не  проти,  якщо  я  ще  трохи  залишуся  поряд  з  Іринкою.  
-  Без  проблем.  У  нас  з  донечкою  є  ще  багато  тем  для  обговорення.
Сьогодні  у  нас  на  обід  яблука,  полуниці,  малина,  черешні  ,  вишні,  банани,  ківі  тощо.  
Настуся  у  мене  на  колінах  незабаром  засинає.  Я  акуратно  кладу  її  на  завчасно  розстелену  нижню  полицю,  накриваю  ковдрочкою,  а  сам  мовчки  піднімаюся  наверх.  Я  теж  раптом  відчув  утому.
Ночью  меня  тихонько  разбудила  Леночка.
-Любимый!  Ириша  спит  на  верхней  полке.  Ты  не  против,  если  мы  с  тобой  устроимся  снизу,  под  ней.  -  откровенно  соблазняет  меня,  любимая.
-Да,  конечно  милая.  Я,  чесно  говоря,  соскучился.  Обещай  впредь  надолго  не  оставлять  меня?-  прошу  будущую  супругу.
-Обещаю,  милый.  Пойдём,  только  тихонечко.-  мы  на  цыпочках  подходим  к  нижней  полке  готовой  для  нашего  совместного  сна.
-А  как  Настенька?  Не  упадёт?  -озабоченно  спрашиваю.
-Во-первых,  если  и  упадёт,  не  страшно.  Нижняя  полка.  А  во-вторых,  я  одеяло  так  подвернула,  что  это  не  должно  случится.  И  ещё,  мы  рядом.  Подхватим,  в  случае  чего.  Спать  тебе  не  придётся.  Обещаю!  -прибавляет  иронично.
-А  это  уже  мне  нравится.  -  отвечаю  возбуждённо.
Как  мы  это  умудрились  проделать  на  узенькой  койке  –  уму  непостижимо.  Леночка  уснула  только  под  утро.  Я  нежно  укрыл  её,  поправил  одеяльце  у  Настеньки  и  тихо,  безшумно  поднялся  на  свою  полку.  Уснул  с  первой  минуты.
-  Папа!  Папочка!  Вставай!  Утро  на  дворе!  Поезд  будет  долго  стоять.  Пойдём  на  улицу!  Подышим  свежим  воздухом.  -тащит  меня  за  руку  Настенька.
-  Как  скажешь,  доченька.  -я  срываюсь  со  своей  постели  и  бодро  спрыгиваю  на  пол.  Девочки  уже  успели  переодеться  в  спортивное  трико.
-  У  нас  что,  спортивные  соревнования?  -спрашиваю  шутливо.  
-  Угадал!  Тебе  минута  на  переодевание.  Управишься?  -  весело  спрашивает  Леночка.
-  Конечно!  -  отвечаю  без  тени  сомненья.
Не  успела  дверь  закрыться,  как  я  сбросил  с  себя  одежду  и  накинул  свежее  трико  и  кроссовки.  Потом  передумал  и  нашёл  пару  шорт,  приготовленных,  «на  всякий  пожарный»,  любимой.  Вот  это  мне  больше  подходит.  Закрываю  дверь  на  ключ  и  выхожу.  Девочки  готовы  к  пробежке.  У  всех  в  руках  полотенца.  Хорошо,  что  я  сообразил  прихватить  одно  с  собой.
В  6  утра  все  ещё  в  поезде  спят.  У  входа  в  вагоны  стояли  только  бортпроводницы.  У  нас  был  целый  час  в  запасе.  Рядом  –  колонка  с  водой.  
-  Побежали!  –отдаёт  команду  Настенька  и  первой  бросается  вперёд.  Мы  за  ней.  На  улице  свежо.  Пробегаем  несколько  кругов  до  полного  изнеможения.  Потом  отправляемся  к  водопою.  Раздеваемся  до  плавок  и  купальников  и  принимаем  прохладную  купель.  Я  поражён.  Мои  Настенька  и  Леночка  оказываются  тоже  «моржи».  Приятно  узнать.  Девочки  сообразили  взять  с  собой  одно  большое,  пляжное  полотенце  и  мы  поочерёдно  переодеваемся.  
Затем  прижавшись  друг  к  другу  мы  с  Леночкой  отправляемся  гулять.Ириша  забирает  Настеньку  в  купе.
-Я  хочу  тебя  поцеловать,  милый!  –  тихо,  как  будто  бы  боясь  нарушить  сон  пассажиров,  шепчет  моя  любимая.
-  Я  тоже!  –  мы  сливаемся  в  одно  целое  в  долгом  поцелуе.  Мне  кажется  я  теряю  сознание.
-  Не  беспокойся,  любимый.  Я  рядышком.  С  тобой  никогда,  ничего,  рядом  со  мной  не  произойдёт.  Я  тебе  обещаю.  -  уверенно  заявляет  любимая.
-  А  я  тебе  верю,  Леночка.  -  отвечаю  радостно.
-  Вовусик!  Я  хочу  от  тебя  ребёночка.  Прямо  сейчас.  Сию  же  минуту.  -откровенно  заявляет  моя  милая.
-  Так  чего  же  мы  ждём?  Время  не  терпит!  -  поддерживаю  её  энтузиазм.
Мы  бросаемся  к  поезду.  Ириша  потеплее  одевает  нашу  малышку  и  уводит  её  на  улицу.  Мы  закрываем  дверь  на  ключ  и  отдаёмся  сладостному,  радостному,  нежному,  желанному  чувству  любви.  Мы  «успеваем»  до  прихода  девочек.  Открываем  дверь  и  окошко,  проветриваем  помещение.
-  Привет!  А  мы  так  здорово  прогулялись!  А  как  вы,  родители,  милые?  Успели  пообщаться?  -  смущает  нас  Настенька.
-  Нет,  конечно,  Настенька.  Но,  у  нас  впереди  вся  жизнь.  -  отвечаю  взволнованно.
-  Леночка!  Я  тебя  люблю!  –  не  сдерживаюсь  я.  
-  Я  тоже  тебя  люблю,  Вовочка!  –  со  слезами  на  глазах  прижалась  ко  мне  моя  жена.
-  Я  тоже  вас  люблю,  папа  и  мама!  -  поддерживает  нас  Настенька.
-  и  мы  тебя  любим,  милая  Настюша!  -  со  слезами  на  глазах  обнимаемся.
Мы  стоим  в  купе  обнявшись,  какое  то  время.  Поезд  наконец  трогается  и  мы  приходим  в  себя.
-  Мне  кажется,  что  до  меня  дошло,  почему  у  меня  с  Ромчиком  не  получается.  Мы  встречаемся  с  ним  четыре  года,  но  подобных  чувст  не  испытывали  никогда.  У  вас  как-то  это  всё  естественно  получается.  Вы  как  две  половинки,  которые  нашли  друг  друга.  Мне  кажется  я  знаю,  что  мне  нужно  делать.  Я  люблю  Романа.  Искренне.  По-настоящему.  Так  мне,  по  крайней  мере  до  сих  пор  казалось.  Вначале  откладывали  свадьбу,  чтобы  приобрести  квартиру,  затем  мебель,  новую  машину.  А  в  результате  я  потеряла  свою  любовь
-Ты  знаешь,  Леночка.  Когда  ты  вчера  вечером  пыталась  мне  объяснить,  что  в  любви  главное  жертва,  которую  ты  готова  принести  ради  своего  любимого,  я  тебя  не  понимала,  не  соглашалась  с  тобой.  Я  считала,  что  твоя  мама  была  права,  а  не  твой,  Володя,  ради  которого  ты  пойдёшь  на  край  света.  -  откровенно  заявила  Ириша.  
-Спасибо,  тебе,  подружка.  -  исренне  заявила  Ириша.
-И  что  же  ты  намерена  сделать,  подруга?  -  строго  спросила  Леночка.
-Отпустить,  своего  Романа.  -уверенно  заявила  Ириша.
-Но,  ты  ведь  его  любишь?  -  обеспокоенно  спрашивает  Леночка.
-Да,  но  это  какая  то  странная  любовь.  Я  всё  время  воспринимаю  Романа,  не  как  живое  существо,  а  как  предмет  мебели.  -признаётся  Иринушка.
-  Я  должна  его  отпустить.  Он  просто  устал  от  такой  моей  любви.  Я  уверенна  в  этом  сейчас  больше,  чем  когда  либо  .-откровенно  заявляет  наша  подруга.
-  Мне  жаль.  -  сожалеет  Леночка.  
-  Дело  в  том.  Что  я  пыталась  перевоспитать  его  по  своему  подобию.  Он,  действительно  бросил  пить  и  курить,  занялся  спортом,  закаляется.  Но,  чувствуется,  что  он  это  делает,  только  ради  того,  чтобы  сделать  мне  приятное.  Мы  просто  останемся  хорошими  друзьями.  Кстати.  У  меня  есть  идея.  На  следующе  станции  я  сойду  с  поезда  и  самолётом  полечу  в  Киев,  а  потом  во  Львов.  -  решительно  заявляет  Иришка.
Мы  помогаем  ей  собрать  вещи,  провожаем  до  выхода.
-Ириша!  Помни!  Мы  ждём  вас  с  Романом  в  Маями!  -  напоминает  по-дружески  Леночка.
-Пока!  -  прощаемся  с  подругой  с  сожалением.
-До  встречи.  -  отвечает  милая  Ириша.
С  долей  определённой  грусти  мы  возвращаемся  в  купе.
На  столе  –  подарок  от  Ирины.
-Милые  мои,  друзья!  Я  готовила  этот  подарок  Роману  на  нашу  свадьбу.  Володя,  прими  от  нас  с  Романом  свадебный  подарок.  Леночке  я  привезу  что-то  особенное  ко  дню  вашей  свадьбы.  С  любовью,  ваша  Ириша!
Раскрываем  огромный  пакет.  Оказывается,  это  украинская  «вишиванка»  очень  тонкой,  ручной  работы.  Ничего  подобного  я  не  видел.  Леночка  приложила  рубашку  к  спине,  примерила  длину  рукавов.  В  самый  раз.
-  Ну,  что  ты  скажешь,  Володенька?  -  спрашивает,  а  глаза  прямо  горят  от  восхищения.
-  Просто  супер!  Я  о  такой  рубашке  и  не  мечтал.  -  со  слезами  на  глазах  комментирую  дорогой  подарок.
-  А  я,  честно  говоря,  не  знала  о  твоей  любви  к  украинской  традиционной,  национальной  одежде.  Мне  ещё  предстоит  узнать  тебя  по-настоящему.  -  продолжает.
-  Не,  волнуйся,  Леночка!  У  нас  впереди  вся  жизнь!  -успокаиваю  любимую.
-Верно!  -  поддерживает  меня  Леночка.
-  А  что  это  наша  красавица  загрустила?  -  спрашивет  Леночка  у  дочери.
-  У  папы  красивая  рубашка  есть.  А  у  меня?  Я  ведь  тоже  маленькая  украиночка.  Почему  же  у  меня  до  сих  пор  нет  ничего  украинского?  -  грустно  заявляет  Настенька.
-Деточка!  Обещаю  не  одевать  эту  рубашку  до  тех  пор,  пока  мы  не  купим  тебе  красивое  украинское  платье.  Согласна?  -  спрашиваю,  чтобы  успокоить  ребёнка.
-  А  как  же  мама?  Она  ведь  тоже  станет  на-половинку  украинкой,  когда  выйдет  за  тебя  замуж?-  заботливо  спрашивает  ребёнок.
-  А  как  же  мама?  Она  ведь  тоже  станет  на-половинку  украинкой,  когда  выйдет  за  тебя  замуж?  -  продолжает  она.
-  А  давай  у  неё  спросим?  -  предлагаю.
-Я  тоже  хочу  украинское  платье.  Более  того  –  я  хочу,  нет  я  требую  выйти  замуж  не  в  традиционном  свадебном,  а  в  украинском  национальном  платье.  Потому,  что  если  я  выйду  замуж  за  Володю,  то  я  автоматически  стану  украинкой,  как  и  наш  папа,  и  наша  доченька.  -  уверенно  заявляет  Леночка.
-  Вот  и  договорились.  -  поддерживаю  супругу.
-  Мы  будем  сегодня  завтракать,  интересно  узнать?  -  спрашивает  проголодавшаяся  Настенька.
-  Да,  Настенька.  Сходите  с  папой  в  туалет  помыть  руки  и  почистить  зубы.  А  я  за  это  время  всё  приготовлю.  -  по-хазяйски  командует  Лена.
-  Хорошо,  мамуся!  Я  тебя  люблю!  -целует  её  Настенька.
-  Я  тебя  больше!  -  отвечает  Леночка.
Мы  пошли  к  тамбуру.
.  К  нашему  приходу  очередь  рассосалась.  Быстро  заканчиваем  утренний  ритуал  и  возвращаемся  обратно  в  купе.
Стол  оказался  накрыт  в  лучшем  виде.  После  завтрака  малышка  попросилась  спать.  Мы  тоже  порядочно  устали  и  отправились  на  свои  койки  досыпать.  Проснулись  под  вечер.
-  Ужин  готов!  –  на  этот  раз  я  решил  удивить  своих  любимых.
-  Я  приготовил  яблоки  и  воду.  Вкусно  и  просто.  Вы  не  против?  -  весело  спрашиваю.
-  Конечно!  Мы  согласны.  -  хором  заявили  мои  любимые.  
Осталась  одна  ночь.  Утром  мы  будем  в  Симферополе.  А  там  и  до  любимой  Ялты  рукой  подать.
Следующую  ночь  мы  опять  провели  с  Леночкой  вместе.  Леночка  была  так  нежна,  так  мила,  головокружительна  и  прелестна,  незабываема.
-  Я  люблю  тебя,  милая  Леночка.
-  прошептал  я  на  ушко  своей  родной,  которая,  как  оказалось,  уснула.
Утром  мы  по-быстрому  позавтракали  и  начали  собирать  вещи.  А  вот  и  знакомый  вокзал.
-Володя!  Я  позвонила  Танюше  и  заказала  машину  на  7  утра.  -деловито  информирует  меня  Леночка.  
-  Я  тоже  перезвонил  Тане  и  успел  вовремя  отменить  твой  заказ.  Ровно  в  7  отправляется  троллейбус  в  Ялту.  -  командую  я.
-  Ты  шутишь,  конечно.  -  с  удивлением  спрашивает  Леночка.
-  Отнюдь.  Признайся,  честно,  когда  ты  последний  раз  ехала  из  Симферополя  в  Ялту,  не  на  такси  или  автобусе,  а  на  трамвае?  -спрашиваю.
-  Даже  и  не  помню.-  неуверенно  отвечает  милая.
-  В  том  то  и  дело.  Никогда  не  поздно  открывать  для  себя  подлинную  красоту  Крыма.  -  заявляю  деловито.
-  Как  скажешь,  любимый.  -  неуверенно  соглашается  Леночка.
-  Я  тоже  хочу  прокататься  на  трамвайчике.  Это  будет  так  прикольно.  -  поддерживает  меня  доченька.
На  улице  рождается  новый  день.  Солнышко  медленно  поднимается  из-за  горизонта.  Мы  медленно  и  безшумно  едем  в  новом  трамвайчике.  Настенька  уселась  мне  на  колени  и  глаз  не  отрывает  от  окошка.  Она  заворожённо  любуется  перекатами  гор,  красивами  виноградниками,  ровными  рядами  стройных  кипарисов.  Дорога  медленно  поднимается  вверх.  Воздух  -  чистый  и  прозрачный.  Вот  наконец  и  Перевал.
-  А  теперь,  мои  любимые,  будьте  особенно  внимательными.  Волшебство  начинается.  Яркие,  солнечные  лучи  нежно  ложатся  на  вершины  сказочно-красивых  гор,  укрытых  белой  дымкой  утреннего  тумана.  Ровная  дорога  искусстным  серпантином  медленно  устремляется  в  даль.  Безшумная  машина  всё  быстрее  уносит  нас  к  морю.  
-Папа!  Мама!  Я  вижу  море!  Оно  такое  бирюзовое  издали.  -восхищённо  воскликает  Настюша.  
По  ходу  нашего  приближение  его  цвет  меняется  –синий,  зелёный  плавно  переходит  в  бирюзовый.
-  Это  как  в  сказке.  Я  как  будто  бы  впервые  вижу  эту  красоту.
-  Спасибо,  Володенька.  Теперь  понятно  почему  у  тебя  так  прекрасно  получаются  описания  природы.  Ты  знаешь.  Мне  кажется,  что  кое-чему,  как  писатель,  я  смогу  поучится  и  у  тебя.  -  удивлённо  заявляет  Леночка.
-  Я  рад,  любимая,  что  у  нас  так  много  общего.  -  не  сдерживая  эмоций  заявляю  я  и  нежно  целую  любимую  в  сладкие,  сочные  губы.
-  Папа,  смотри.  А  вот  и  гора  Медведь.  Такая  вся  загадочная.-
-  Ты  права,  доченька.  Вид  этого  чуда  природы  меня  каждый  раз  завораживает  и  любоваться  предпочитаю  из  окна  этого  милого  трамвайчика.  -  искренне  поддерживаю  восхищение  ребёнка.
-  Мамуля!  Мы,  уже,  подъезджаем!  -  глаза  у  Настеньки  горят  от  восторга.  Я  прямо  не  узнаю  малышку.  
-  Леночка!  Мы  сейчас  едем  ко  мне  домой.  -  по-мужски,  уверенно  заявляю  я.
-  Как  скажешь,  милый.-  безропотно  соглашается  Леночка.
Мы  садимся  на  городской  троллейбус  и  едем  до  Пионерского  парка.  Потом,  возле  2  школы  поднимаемся  вверх  по  тропинке  и  выходим  на  мою  улицу  Сосновую.  Слева  –  отделение  почты  и  продуктовый  магазин,  а  справа  поворот  к  моему  дому.  Поднимаемся  на  5  этаж.  Открываю  дверь  квартиры.  Прежде  всего  бегу  открыть  все  окна  м  двери.  Помещение  заполняется  свежим,  чистым  воздухом.  Роза  ветров  такова,что  горный  воздух  время  от  времени  попадает  в  мою  квартиру.  Мы  прежде  всего  укладываем  малышку  в  отдельной  комнате,  а  только  потом  готовим  себе  постель  в  другой.
-  Ты  знаешь,  милый.  Я  хочу  вместе  с  тобой  принять  душ!  Надеюсь  ты  не  против.  -  соблазнительно  предлагает  супруга.
-  С  удовольствием.  -  поддерживаю  её.
-  Мы  впервые  за  эти  несколько  дней  стоим  нагишом  друг  перед  другом.  И  нет  чувства  излишнего  стыда  –  потому,  что  мы  сейчас  одно  целое.
-  Леночка,  милая,  родная,  моя.  Я  люблю  тебя.-
Я  целую  сладкие  губы  своей  любимой,  нежно  и  трепетно  прикасаюсь  к  её  груди  и  отдаюсь  во  власть  его  величества  Любви.  Мы  торопливо  оставляем  ванную  и  бросаемся  в  кровать.  Первая  настоящая  ночь  любви  у  нас  впереди,  а  сейчас  только  её  прекрасная  прелюдия.
-  Папа!  Мама!  Вставайте!  Пора  на  пробежку.  Я  всё  сама  собрала.  -  весело  щебечет  наша  малышка.
-Вот  умница.  Дай  ка  я  тебя  расцелую.  -  Лена  нежно  целует  и  обнимает  своё  сокровище.  Затем  мы  с  ней  принимаем  холодный  душ  и  одевшись,  спешно  покидаем  квартиру.
-  Впервые  представляю  вам  свой  любимый  маршрут  к  морю.-  заявляю  с  гордостью.
Мы  поднимаемся  по  Сосновой  пару  сот  метров  вверх  и  повернув  налево,  по  узенькой  тропинке,  резко  спускаемся  вниз,  пробегаем  рядом  со  школой,  слева  оставляем  стадион  Спартак  и  набирая  скорость  пробегаем  рядом  с  детской  поликлиникой.  А  вот  и  мостик  через  горную  речушку.И  вот  мы  уже  на  Спартаке.  Направо  начинается  реконструированная,  моя  любима,  Пушкинская  улица.
-  Вы  не  устали,  девушки-красавицы?  -спрашиваю.
-  Не  дождёшься,  папуля.-  вздорно  парирует  доченька.
Пробегаем  возле  первого  фонтана.  Справа  памятник  А.С.Пушкину.  А  вот  и  конец  Пушкинской.  Слева  -  пятачок  художников.
-  Доброе  утро,  ребята!-здороваюсь,  как  обычно.
-  Привет,  Володя  Как  дела?  -обычный  вопрос  от  друзей.
-  Супер!  Познакомился!  Влюбился!  Скоро  женюсь!  -  радостно  восклицаю.
-  Поздравляем!.  -  радуясь  за  меня,  искренне  приветствуют.
-  На  обратном  пути  поговорим!  -  продолжаю  на  ходу.
-  Поплавай  за  нас!  -  предлагают.
-  Обещаю!  -  лаконично  отвечаю.
Моя  любимая  Набережная.  Слева  -  столетний  платан,  как  вечный  страж  встречает  нас  шелестом  листвы.  Справа  –  «Золотое  Руно»  ,  чуть  дальше,  у  выхода  в  моря,  старинный  маяк  освещает  путь  морским  путникам  и  днём  и  ночью.  Морской  бриз  приятно  будоражит  лёгкие.
-  Папочка!  Ты  случайно  не  устал?  -  шутливо  поддевает  Настенька.
-  Шутишь,  доченька!  Для  меня  это  разминка.  -  отвечаю  .
А  вот  и  мои  красавицы  пальмы.  Не  останавливаясь  пробегаем  возле  морского  порта,  МакДональдса,  перебегаем  мостик  и  поворачиваем  направо  на  Рузвельта.  Несколько  метров  и  вот  Морской  вокзал,  знакомая  часовенка.Поднимаемся  чуть  выше  и  вот  уже  видны  очертания  моего  любимого  Массандровского  пляжа.  Ещё  500  метров  и  мой  6  сектор.  Бросаем  вещи,  сбрасываем  верхнюю  одежду  и  совершаем  первыйзаплыв  до  буйка  и  обратно.  Не  вытираясь  бегом  на  спортплощадку  Подъёмы  переворотом  и  бегом  к  выходу  в  город.  Бег  обратно  и  опять  заплыв.  
-  Осталось  11  заходов  -  заявляю  нравоучительно.
-  Володенька,  ты  шутишь?  -  беспокойно  спрашивает  Леночка.
-  Совсем  нет.  У  меня  сегодня  столько  энергии,  что  я  горы  готов  ворочать.  Я  возможно  сегодня  стал  немножко  папочкой  второго  малыша.  -  гордо  заявляю.
-  Прекрати!  Настя  услышит!  -  обеспокоенно  шишикает  любимая.
-Я  тоже  жду-недождусь  братика  или  сестричку-  с  радостью  заявляет  ребёнок.
-  Настенька,  Прекрати.-  нельзя  каждый  раз  вмешиваться  в  разговоры  взрослых  -  нравоучительно  выговаривает  Леночка.
-Извини,  мамочка.  Я  так  больше  не  буду  -  послушно  извиняется  малышка.
-Малыш!  Может  ты  всё-таки  немного  отдохнёшь?  -обеспокоенно  предлагает  Леночка.
-  Нет.  Я  хочу  с  вами.  -  упрямо  настаивает  Настенька.
-  Тогда  вперёд!  -  командую  парадом.

Настюша  сходит  с  дистанции  на  5  круге,  а  Леночка  на  7.  Я  же  продолжаю  накручивать  круги  до  12  захода,  то  есть,  до  полного  изнеможения.  После  последнего  заплыва  я  подхожу  к  своим  любимым,  чтобы  отдохнуть  и  позагорать.  
Моих  девочек  оказывается«защищает»  и  развлекает  Алик.  Он  лежит  рядом,  такой  огромный,  загоревший  и  рассказывает  какой-то  смешной  анекдот.  Мои  красавицы  заливаливаются  от  смеха.
-  Привет,  Алик!  Как  дела?  Когда  Вера  в  Ялту  приезжает?  -  по  дружески  спрашиваю.
-  Да,  вот  завтра  еду  в  Симферополь  встречать.  Но  она  сразу  же  отправляется  в  санаторий,  подлечится,  отдохнуть.  Работа  в  Испании  боком  выходит.  Мы  каждый  год  планируем  прекратить  это  издевательство  над  её  здоровьем,  но  каждый  раз  появляются  какие-то  новые  расходы.-  обеспокоено  продолжает  Алик.
-  А  ты  с  ней  не  планируешь  время  вместе  там  провести.  -  спрашиваю.
-  А  мне  то  зачем?  Я  здоров  как  бык.  Да  и  денег  лишних  жалко.  Мы  потом  две  недели  проведём  с  ней  на  пляже,  перед  её  очередным  отъездом.  -деловито  отвечает  Тарзан.
-Всё  таки  решили  сделать  ещё  один  заезд?-  переспрашиваю.
-  Да,  вот  так  получается.  -  неуверенно  отвечает  Алик.
-Ну,  как  вы  тут?  Познакомились  поближе?  -по-дружески  спрашиваю.
-Да,  мне  здесь  девочки  про  тебя  все  уши  прожужжали.  Оказывается,  вы  с  Леной  обручились  и  через  2  недели  свадьба?  -улыбаясь  спрашивает.
-  Да,  можешь  поздравить.  -  гордо  отвечаю.
-  Поздравляю!  Я  искренне  рад  за  тебя!  –  он  срывается  на  ноги,  крепко  пожимает  руку  и  дружески  обнимает.
-  Леночка!  Поздравляю!  -  обращается  он  к  моей  любимой.
-  Спасибо  Алик!  Да,  к  стати!  Володя  предлагает  тебе  быть  его  свидетелем,  дружбой  или  best  man(по-американски).  -  объявляет  Леночка.
-  Да,  я,  не  знаю.  Далековато.  Боюсь,  что  я  не  потяну  расходы  на  поездку.  
-  Ты  за  это  не  беспокойся.  Я  это  беру  на  себя.  Ты  его  единственный  надёжный  друг.  -  настаивает  моя  родная.  
-  Ну,  хорошо.  Только  вот,  что  ещё.  Вера  уезжает  17  сентября.  А  вы  когда  отправляетесь  в  Маями?  -  обеспокоенно  спрашивает.
-  25  числа.  Ты  успеваешь.  Жаль,  что  с  супругой  не  сможешь  приехать.
-  Да,  на  этот  раз  не  получается.  Может  в  следующий  раз?  -неуверенно  продолжает.
-Ты,  Алик,  пообещай  познакомить  меня  с  Верой  перед  отъездом?  -  просит  моя  Леночка.
-  Да,  конечно.  Ну,  вы  тут  отдыхайте,  а  я  побегу  по  своим  делам.  Надо  многое  успеть  до  приезда  супруги.  -  по  деловому  завершает  разговор  Алик.
-  Ну,  давайте!Пока!  -поспешно  прощается  Тарзан.
-Володенька!  Я  так  тебя  люблю!  –  крепко  целует  меня  в  губы  Леночка.
-  Папочка!  Я  тоже  тебя  люблю.  –  восклицает  Настенька  и  бросается  ко  мне  поцеловать  в  щёчку.
-  Я  тоже  люблю  вас,  девочки  мои!  –А  давайте  ка  сделаем  следующий  заплыв.  Кто  за?  -  спрашиваю.
-Единогласно!  –  восторженно  заявляет  Настенька  и  мы  схватив  друг  друга  за  руки  бежим  к  морю.
-  Мама!  Папа!  Смотрите!  Дельфины!  Вот  здорово!  Я  никогда  их  так  близко  не  видела!  А  давайте  поплывём  к  ним!  -  предлагает  Настенька.
Мы  дружно  бросаемся  в  воду  и  направляемся  к  буйку.  Дельфины  совершенно  рядом.  Оказывается  –  у  них  здесь  маленькая  семья.  Два  взрослых  и  один  детёныш.  Мы  осторожно,  чтобы  не  спугнуть  их,  начинаем  кувыркаться,  нырять,  как  бы  предлагая  им  присоединится.  Они  начинают  кружить  рядышком.  Затем  мы  отправляемся  с  ними  в  заплыв.  Настенька  совершенно  не  боится.  Она  случайно  оказалась  с  детёнышом.  Они  начинают  играть.  Доченька  осторожно  прикасается  к  коже  млекопитающего.  Он  начинает  весело  фыркать,  выпуская  фонтаны  воды.  Мы  с  Леной  присоединяемся.  Осторожно  схватив  взрохлых  дельфинов  за  плавники  начинаем  кружится  по  большому  кругу.  Настенька  и  детёныш  по  середине.Чувство  восторга  неописуемое.  Я  всегда  считал,  что  только  в  дельфинарии  ,  надресированные  дельфины  так  миролюбивы  с  людьми.  В  Ялте  о  подобных  случаях  я  не  слышал.  Мы  очевидно  оказались  на  одной  волне.  Наконец  наши  новые  знакомые  везут  нас  прямо  к  берегу.  Это  просто  невероятно.  На  пляже  –  целое  столпотворение.  Желающих  потрогать  животных  и  сфотографироваться  с  ними  оказалось  слишком  много.  Это  дельфинов  напугало.  Мы  с  Леночкой  помогаем  им  безопасно  отплыть  от  берега.  Весело  фыркая  и  выпуская  фонтаны  воды  наши  знакомые  устраивают  настоящее  цырковое  представление.  Они  кувыркаются,  высоко  выпрыгывают  из  воды,  сопровождая  всё  это  странными  звуками,  завораживающими  душу.  Тут  сзади  подплывает  стая  их  соплеменников  и  увлекает  их  в  очередное  путешествие.Представление  внезапно  завершилось.
-Папа!  Мама!  Что  это  было?  Они  что  настоящие  артисты?  -  с  любопытством  поинтересовапась  Настенька.
-Нет.  Это  были  дикие,  не  обученные  животные,  которые  могут  в  отдельных  случаях,  представлять  угрозу  для  человека.  С  нами  они  вели  себя  дружелюбно,  так  как  не  почувствовали  какой-либо  угрозы  в  отношении  себя.  -  пространно  объяснил  я  то,  что  произошло  буквально  на  наших  глазах.
-Поразительно,  но  это  очень  умные  животные,  Настенька.  К  сожалению  до  сих  пор  доподлинно  не  изученны  учёными  их  умственные  способности.  Но  то,  что  они  очень  тонко  чувствуют  людей,  их  переживания  и  чувства  и  как  бы  пытаются  пообщаться  с  ними  –  мы  сами  в  этом  убедились.  -  резюмирую  я.
-  А  можно  я  опишу  это  интересное  приключение  в  своём  следующем  рассказе?  -  завороженная  удивительным  приключением  спрашивает  малышка.
-Конечно,  милая  –  в  унисон  отвечаем  мы  с  Леной.

-  11-

Продолжение  следует

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778195
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 21.02.2018

СЛАДКИЙ СОН (2)

РОМАН

…  И  ЛЁГКОЙ  ПОХОДКОЙ,
ТЫ  ВЫШЛА  ИЗ  МОРЯ…

ВУДІ  ПОЛ  ГРЕЙ

ЧАСТЬ  2.  ЭТО  ЛЮБОВЬ,  ДЕТКА

Как  говорят:  «Любви  –  все  возрасты  покорны».  Откровенно  говоря,  после  трёх  неудачных  браков  я  и  не  надеялся,  что  когда-нибудь  ещё  смогу  полюбить.
Жизнь  в  Ялте,  особенно,  после  того,  когда  я  бросил  пить  и  курить  приобрела  совершенно  другой  смысл.  Минуты  счастья  приносил  не  бокал  красного  вина,  а,  как  это  ни  странно  прозвучит,  изнурительная  пробежка  к  морю  в  разгар  жары.  Оказывается,  для  меня  это  совсем  не  помеха,  однако,  я  знаю,  что  как  только  окажусь  на  пляже  -  меня  ожидает  живительная,  морская  купель.  Затем  ещё  одна  пробежка  и  заплыв,  и  так  12  раз.  В  промежутках  -  занятия  на  перекладине.  И  так  до  полного  изнеможения.  Только  потом,  я  разрешаю  себе  позагорать.  Вот  это  настоящее  счастье.

ЧАСТЬ  2.  ЭТО  ЛЮБОВЬ,  ДЕТКА

Мы  неспешно  поднимаемся  на  верхнюю  площадку  пляжа  и  не  торопясь  направляемся  в  сторону  выхода.  Палящее  солнце,  не  щадит,  светит  прямо  в  глаза.  Даже  солнцезащитные  очки  не  спасают.  Приходится  слегка  опускать  голову.  Я  иду  -  как  завороженный.  Всё  никак  не  могу  прийти  в  себя.  События  разворачиваются  так  быстротечно,  что  я  не  успеваю  к  ним  приспосабливаться.  Настя  крепко  держит  меня  за  руку  с  одной  стороны,  как  будто  бы  боясь,  в  очередной  раз  потерять,  а  Леночка  взяла  меня  под  руку  -  с  другой,  с  надеждой,  что  наконец  приобрела  то,  что  так  долго  искала.  Какое-то  время  идём  все  вместе  молча,  остерегаясь  нарушить  то  хрупкое  равновесие,  которое  сложилось  между  нами,  совершенно  чужими  людьми,  каких-то  ещё  полдня  назад.  Ну,  и  конечно,  первые,  робкие,  ощущения  глубоких,  подлинных  чувств.  Я,  пока,  не  могу  доподлинно  разобраться  во  внутренних  восприятиях,  из-за  того,  что  всё  происходит  слишком  быстро,  и  вроде  косвенно,  по  отношению  ко  мне.  Я,  всегда,  по  жизни,  сам  принимал  решения,  верные  или  ошибочные.  Хотя  куда  они  меня  привели?  Ни  семьи,  ни  крепких,  дружеских  отношений  с  детьми,  внучкой  Настей.  А  ведь  так  хочется  настоящего  семейного  счастья,  настоящего  домашнего  очага.  Так  хочется,  чтобы  Леночка,  оказалась  именно  той  моей  половинкой,  которую  я  ждал  всю  жизнь.  Откровенно  говоря,  я  влюбился  в  неё  с  первого  взгляда.  Здесь,  правда,  есть  один  подвох.  Я  так  часто  «влюбляюсь  с  первого  взгляда»,  а  потом  разочаровываюсь,  что…
-  Ты  не  волнуйся,  милый,  со  мной,  с  нами,  этого  не  произойдёт.  –  Леночка  в  очередной  раз  угадывает  ход  моих  размышлений.
-  Ты  что,  действительно,  читаешь  мысли  других?  –  задаю  очередной  риторический  вопрос.
-  Да  нет,  глупыш.  Извини,  родной.  Просто  мы  сейчас  с  тобой  на  одной  волне.  Так  бывает,  когда  люди,  по-настоящему,  влюбляются.  А  что  касается  твоих  сомнений.  Они  были  и  у  меня.  И  главное,  не  преходящая  боль  от  потери  мужа.  Теперь  мне  кажется,  что  этот  этап  позади,  в  прошлом.  У  меня  складывается  такое  ощущение,  будто-  бы  мой  бывший  муж  наконец  отпустил  меня.  Теперь  я  совершенно  свободна  и  вольна  распоряжаться  своей  судьбой  по  своему  усмотрению.
-  Вова!  Я  люблю  тебя  искренне,  и,  по-настоящему.  Я,  понимаю,  что  для  тебя  это  возможно  звучит  странно,  но  мне  порой  кажется,  что  я  тебя  так  давно  знаю:  твои  вкусы,  привычки,  интересы,  желания.  Я  думаю,  что  ты  будешь  очень  скоро  приятно  удивлён.  И  ещё.  Я  не  требую  от  тебя  слов  любви.  Скажешь  это  тогда,  когда  сам  почувствуешь  и  будешь  к  этому  готов.  Другое  дело,  что  я  больше  не  смогу,  да  и  не  хочу,  жить,  впредь,  далеко  от  тебя,  получать  скупые  отрывки  о  твоей  жизни.  Я  устала  от  долгого  ожидания.  Поэтому,  я  предлагаю  следующее.  Представь  себе,  что  мы  заключаем  с  тобой  фиктивный  брак.  Он  тебя  ни  к  чему  не  обязывает.  Если  по  истечению  двух,  к  примеру,  лет  ты  почувствуешь,  что  у  нас  не  складывается  семья  –  мы  разведёмся.
-  Ну  и  ну!  Как  у  тебя  всё  просто  складывается.  –  весело  отвечаю  я.
-  А  что,  к  примеру,  ты  предлагаешь?  Ходить  на  свидания,  потом  перезваниваться  по  Skype,  скупые,  мимолётные  встречи  в  Москве,  Ялте,  в  Америке?  -  озабоченно  спрашивает  любимая.
-  Я,  действительно,  не  знаю,  Леночка.  На  самом  деле,  я  очень  влюбчивый  тип.  И  уговорить  меня  жениться  на  такой  красавице  как  ты  –  элементарно  просто.  Ты  мне  делаешь  предложение,  а  я  тут  же  соглашаюсь.  Я  милая,  боюсь  сам  себя.  Я  по  жизни  искал  самую,  самую  красивую,  самую,  самую  умную,  и  успешную,  и  так  далее.  А  теперь,  когда  счастье  то,  действительно,  не  понарошку,  привалило,  я  вдруг  засомневался,  в  себе,  прежде  всего.
-  Володя,  я  понимаю,  что  таких  как  я,  у  тебя  раньше  не  было.  И  ты  чувствуешь  себя  неуверенно,  со  мной.  Но,  ты  посмотри  на  ситуацию,  с  другой  стороны.  Мне  нужен  любящий  и  нежный  муж,  надёжный  и  верный  друг,  заботливый  отец  для  Насти.  А  всю  вот  эту  дребедень  о  каких-то  сословиях,  разных  социальные  слоях,  можешь  свободно  выбросить  из  головы.  И  наконец,  главное.  Ты  очевидно  остерегаешься,  что  я  начну  тебя  перевоспитывать.  Это  не  так.  Ты  мне  нравишься,  таким  как  ты  есть.  Если  бы  я,  чисто  условно,  попыталась  тебя  изменить,  то  сделала  бы  из  тебя  совершенно  другого  человека,  возможно  подобие  твоего  друга,  Алика.  Это  его  жена,  которая  в  два  раза  старше,  сама  виновата  в  том,  что  он  гуляет  направо  и  налево.  Она  сделала  его  послушным  домашним  «питомцем»,  вот  он  и  возмещает  на  ней  свою  неудовлетворённость  жизнью,  таким  странным  образом.  
-  Поэтому,  не  беспокойся,  я  -  умная  женщина,  и  хочу,  чтобы  ты  меня  по-настоящему  любил,  лелеял,  уважал,  а  не  боялся.  Ну,  вот  кажется  всё,  на  первый  раз.  Ну,  как  тебе  понравилось  моё  выступление.
-  Во-первых,  ты  придала  мне  больше  уверенности  в  себе.  Во-вторых,  я  понял,  что  ты,  помимо  того,  что  самая  красивая  женщина  во  вселенной,  ты  ещё  и  самая  умная,  оказывается.  Я  вот,  что  подумал,  красавица.  А  давай  -  ка  я  попробую  жить  какое-то  время  твоим  умом.  Авось  будет  не  хуже.  Я  конечно  всё  утрирую.  Обещаю  прислушиваться  к  твоим  советам.  Так,  что  пока  я  буду  привыкать  к  тебе  и  Насте  -  можешь  немного  порулить.
-  Вот  и  договорились.  –  с  чувством  исполненного  долга  резюмирует  Леночка.
-  А  вот  и  Валера.  –  она  из  далека  весело  машет  рукой  нашему  общему  знакомому.
-  А,  Володя,  привет!  Сто  лет  не  виделись!  Как  жизнь,  молодая?  -  радостно  приветствует  меня  мой  давний  знакомый,  крепко  пожимая  мне  руку,  
-  Да  у  меня  всё  в  порядке,  Валера.  Обычная  рутина  -  репетиторство,  спорт,  вегетарианство.  Ничего  особенного.  Как  ты,  супруга  Валя?  –  спрашиваю  с  живым  любопытством.  Мы  действительно  давно  не  виделись.
-  У  нас  всё  путём.  Вот  на  днях,  ещё  одну  квартиру  приобрели.  Сделаем  зимой  ремонт  и  к  следующему  лету  запустим  отдыхающих  –  отвечает  он  радостно.  
-  Молодец!  Привет  жене!  И  успехов  вам  в  бизнесе!  -  продолжаю  весело.
-  А  тебе  побольше  учеников!  -  продолжает  он  мне  вдогонку.
-  Спасибо!  Это  именно  то,  что  мне  сейчас  нужно  –  отвечаю  больше  для  формы,  хотя  на  самом  деле  мои  мысли  совершенно  о  другом.  
-  Благодарю,  Валера!  –  торопливо  продолжаю,  складывая  наши  вещи  в  багажник  новенького  Mersedes  Bents.
-  Ну,  как  отдыхается,  девочки-красавицы?  –  учтиво  спрашивает  Валера,  обращаясь  к  моим  новым  знакомым.
-  Как  в  Ялте.  Всё  супер!  Ну,  что,  поехали?  –  торопливо  отвечает  Леночка,  посматривая  на  часы.  
-  Да,  вас  там,  действительно,  заждались.  –  обеспокоенно  продолжает  мой  знакомый.
-  Володенька,  мы  едем  к  нам.  Там  всё  на  месте  и  обсудим.  -деловито  продолжает  красавица.
-  Я  думал  заехать  домой.  Переодеться.  –  неуверенно  продолжаю.
-  Это  лишнее.  У  меня  для  тебя  будет  большой  сюрприз.  И  даже  не  один.  Готовься!  –  радостно,  с  сияющим  лицом,  продолжает  Леночка.
-  Жду,  не  дождусь!  –  стараюсь  выглядеть  уверенным,  а  у  самого  какое-то  странное  предчувствие.
Мы  сидим  на  просторном,  заднем  сидении,  а  Настя  спереди,  развлекает  разговорами  Валеру.
Я,  откровенно  говоря,  слегка  устал.  То  ли  от  жары,  то  ли  в  большей  степени  от  этой  неожиданной  встречи,  признания  в  любви.  
Леночка  крепко  прижалась  ко  мне  и  мгновенно  уснула.
Я  тоже  склонил  голову  ей  на  плечо  и  тут  же  задремал.
-  Всё,  приехали!  Выходите!  Мама!  Дядя  Володя!  Смотрите,  сколько  людей  нас  встречает!  –  весело  и  радостно  восклицает  Настенька.
И  в  самом  деле,  я  не  ожидал  на  что  -  то  подобное.
Гости  все  были  почему-то  празднично  одеты,  только  мы  резко  выделялись  из  толпы.

-Таня!  Вот  мой  Володя!  Прошу  любить  и  жаловать!  –радостно  и  взволнованно  объявляет  моя  Леночка
-  Привет,  Владимир  Григорьевич,  или  можно,  просто  Володя.  –  радостно  приветствует  меня  совершенно  не  изменившаяся  Танечка.  
-  Привет!  Да,  какие  тут  церемонии,  Танюша.  Мы  ведь  давно  знакомы.  Давай  ка  я  тебя  расцелую.  –  и  мы  целуемся  трижды,  по  русскому  обычаю.
-  Неужели  это  твой  сын,  Влад?  Вот  какой  молодчага  вымахал!  Привет!  –радостно  здороваюсь  с  совершенно  незнакомым  молодым  человеком,  которого  я  помню  в  возрасте  6-7  лет.
-  Здравствуйте,  дядя  Володя!  А  я  вас  помню.  Мы  все  собирались  к  вам  на  занятия,  но  так  и  не  собрались.  Рад  вас  видеть!  –радостно  здоровается  Владик.  Только  теперь  я  различаю  в  нём  черты  лица  Танюши.
-  Привет,  Николай  Васильевич!  Как  поживаете?  Как  дела  в  университете?-  с  живым  интересом  спрашиваю.
-  Во-первых,  давай  на  «ты».  Рад  видеть!  Ты  все  такой  же  спортивный  и  закалённый!  -  ревностно  оценивает  мой  вид  Николай.
-Коленька,  извини.  Володю  и  Настю  забираю  на  полчасика.  Потом  продолжите  разговор.  Мы  скоро  будем  готовы.  –  и  схватив  за  руки  ведёт  нас  в  здание  шикарной  виллы,  хорошо  знакомой  мне  после  длительных,  интенсивных  занятий  с  «новым  русским»  из  Питера.
Поднимаемся  на  3  этаж.
-  Володя.  Оставляю  тебя  здесь.  Ванная,  полотенца.  А  вот  здесь  мой  сюрприз.  -  радостно  обявляет  она.
Я  прямо  ахнул  от  удивления.  Снежно-белый  брендовый  костюм,  рубашка,  галстук,  туфли.Всё  в  один  цвет  и  тон.  Всё  с  иголочки.  И  что  самое  удивительное  -  всё  моего  размера.  
-  Это  тебе,  Леночка,  в  целое  состояние,  небось,  обошлось?  –  спрашиваю  озадаченно.
-  Ты  этого  стоишь.  Я  знаю.  Привыкай  удивляться.  Ну,  я  побежала.  Мне  ещё  Настеньку  собрать  нужно.  Ну,  пока.-  нежно  целует  в  губы  и  быстро  убегает.
У  меня,  на  всё  про  всё,  15-20  минут.  Мне  не  привыкать,  Сперва  побриться,  душ.  Мои  любимые  белые,  банные  полотенца.  Такого  же  цвета  и  халат.  Он  сейчас  ни  к  чему.
Лена,  действительно  обо  всём  подумала.  До  мелочей.
Оделся,  посмотрел  в  зеркало  и  не  поверил  своим  глазам.  Я  ли  это?  Из  за  стекла  на  меня  смотрит  современний  граф  Монте  Кристо,  украинской  начинки.
Не  торопясь,  спускаюсь  по  ступенькам  вниз.  На  втором  этаже  меня  встречают  мои  красавицы.  Тоже  во  всём  белом.  Леночка  вся  прямо  сияет  от  счастья.  Настя  крутится  возле  неё,  радостная  и  весёлая.
-  Ну,  что,  пойдём!  Нас  там  уже  устали  ждать.-  предлагает  Леночка.
На  улице  нас  ожидает  открытая  терасса,  столы  готовы  к  приёму  дорогих  гостей.
Садимся.
Таня  берёт  слово.
-  Друзья,  мои!  У  нас  сегодня  праздничное  событие.  Какое?  Лучше  пускай  Леночка  сама  поведает.-  лаконично  завершает  она.
-Спасибо,  Танюша!  Благодарна  всем,  кто  смог  прийти  на  наше  веселье!
-Дорогие  мои,  У  меня  сегодня  очень  радостное  событие.  Я,  наконец,  встретила  мужчину  своей  мечты.  Вот,  знакомтесь,  мой  Володенька.  -  с  гордостью  представляет  меня  Леночка.
-  Володя,  я  понимаю,  что  для  тебя  сегодня  день  сплошных  сюрпризов.  Вот  следующий.
-  Я  предлагаю  тебе,  родной,  обручиться  сегодня  со  мной.  Если  ты  конечно  не  против?  Что  скажешь?  -  интригующе  спрашивает  красавица.
-  Что  тут  сказать?  Когда  такая  красавица  искренне  предлагает  обручиться  -  я  с  удовольствием  соглашаюсь.  Только  я  не…
-Танюша  обо  всём  побеспокоилась.  -  продолжает  Леночка.
Нам  подносят  обручальные  кольца.
-Дорогие  мои!  Некоторые  из  вас  знают,  что  я  долго  ждала  своего  мужчину,  Это  он  меня  пока  мало  знает.  У  меня  маленькая  дочь.  Но,  у  меня  нет  ни  малейших  сомнений,  что  он  ,  Володя,  станет  ей,  во-первых,  хорошим  другом,  а  со  временем  любящим  отцом.  Я  же  сделаю  от  себя  все  возможное,  чтобы  у  нас  сложилась  крепкая,  дружная  семья.
-  Позвольте  и  мне  сказать  несколько  слов.  Во-первых,  я  до  сих  пор  ещё  не  могу  свыкнуться  с  мыслью,  что  это  прооисходит  наяву.  Я  Леночку  и  Настеньку  узнал  только  сегодня,  но,  откровенно  говоря,  я  давно  не  был  так  счастлив  как  сейчас.  Я,  как  и  Лена,  сделаю  от  себя  все  возможное,  чтобы  мы  никогда  не  разлучались  и  жили  любя  и  радуясь  друг  за  друга.
-Друзья,  это  только  обручение,  свадьба  ожидается  в  Маями,  насколько  я  осведомлена.  Поэтому,  давайте  на  этом  закончим  долгие  речи.  Предагаю  садится  за  стол  .  Но,  вот,  Леночка  просится  ещё  на  несколько  слов.  -продолжает  Танюша.  
-  Милые  мои.  Я  целый  день  наблюдаю  за  Володей  и  вижу  насколько  напряженно  он  себя  чувствует.  Он  даже  не  предполагает,  что  я  совершенно  не  собираюсь  разрушать  тот,  мир  который  он  себе  построил.  Володенька,  я  из  семейства  веганов.  Мои  друзья,  как  и  ты,  каждый  в  своё  время,  отказался  от  вредных  привычек  и  изменил  свою  диету.  Среди  нас  сегодня  нет  мясоедов,  на  столах  не  будет  спиртого  и  никто  не  собирается  здесь  курить.  Это,  Володенька,  мой  следующий  для  тебя  сюрприз,
?
Только  когда  мы  уселись  за  столы  я  заметил,  что  среди  нас  есть  довольно  известные  личности.  Но,  как  и  обещал,  сохраню  их  инкогнито  ради  будущей  дружбы.
Через  полчаса  подошла  нянечька  Насти  и  увела  малышку  спать.
Я  наслаждался  блюдами,  о  которых  раньше  и  мечтать  не  мог-  разнообразные  экзотические  фрукты  и  овощи,  салаты,  разнообразные,  незнакомые,  но  вкусные  блюда.  
Повара  поработали  на  славу.  С  напитками  тоже  проблем  не  было.
После  танцев  Леночка  предлагает  искупаться  в  бассейне.
С  удовольствием  принимаю  её  предложение.  В  красивом  костюме  становилось  довольно  жарко.
В  бассейне  мы  оказались  вдвоём.  Остальные  гости  остались  за  столами.
Вода,  во-первых,  была  морская  и  без  малейшего  намёка  на  хлор.  
Леночка  одела  новый  купальник,  белого  цвета,  Такого  же  цвета  были  и  мои  плавки.  Бассейн  был  небольшой,  но  вполне  приличный  для  такой  частной  виллы.
Я  набираю  в  лёгкие  побольше  воздуха  и  медленно  опускаюсь  на  дно.  Леночка  следует  моему  примеру.  Мы  нежно  прикасаемся  друг  к  другу.  А  затем  резко  поднимаемся  на  поверхность.
-Вова,  ты  не  против  если  мы  отправимся  ко  мне?-  возбуждённо  предлагает  красавица.
-  Я  совершенно,  не  против.-  радостно  соглашаюсь.  Откровенно  говоря,  после  прикасаний  на  дне,  мне  вдруг  на  самом  деле  захотелось  поскорее  оказаться  с  ней  в  постели.
Той  ночью  мы  не  сомкнули  глаз  до  утра.  Мне  казалось,  что  во  время  нашего  бурного  секса  я  несколько  раз  терял  сознание.  Леночка  это  категорически  отрицает.  Уставшие,  перевозбуждённые,  мы  уснули  только  к  утру.  
А  в  9  часов  утра  Леночка  меня  тихонько  разбудила.
-  Я  подумала,  любимый,  что  ты  захочешь  со  мной  пробежаться.  -  игриво  предложила  она,  нежно  целуя  меня  в  губы.
-  С  удовольствием,  сладкая  ты  моя!  -  мне  кажется,  что  я  начинаю  влюблятся.
У  края  кровати  ожидали  новые  красовки  моего  размера,  шорты  и  майка,  белого  цвета,  конечно.  Больше  всего  я  удивился,  когда  на  улице  нас  встретила  Настенька,  тоже  готовая  к  пробежке.  
-Привет,  мамуля!  Привет,  папа  Вова!  –  весело  и  радостно  здоровается  Настенька.
-Ты  не  против,  если  я  тебя  буду,  папой,  звать?  Я  так  давно  никого  папой  не  называла.  –  неуверенно  спрашивает  малышка,  в  надежде  получить  положительный  ответ.  
-Конечно,  милая.  Если  тебе  так  хочется.  А  мне  придётся  ещё  хорошо  постараться,  чтобы  заслужить  это  волшебное  слово.  Откровенно  говоря,  меня  давно  никто  папой  не  называл.  Очевидно,  что  я  это  не  заслужил.  –  последние  слова  я  проговорил  про  себя.
-  А  ты  будешь  меня,  доченькой,  как  мама  называть?  –  с  любопытством  и  тревогой  спрашивает  милая  малышка.
У  меня  на  глаза  слёзы  наворачиваются.
-Конечно,  Настенька,  доченька.  –  подхожу  и  крепко  целую  её  в  щёчку.
-Ну,  что  побежали?  Не  отставайте!  –  Настенька  опять  вырывается  вперёд.  Оказывается,  отсюда  тропинка  спускается  прямо  к  Массандровскому  пляжу.  После  вчерашнего  здорового  застолья  я  совершенно  не  чувствовал  себя  уставшим.  Наоборот.  Бежалось  как  -то  очень  легко.  Я  всё  ждал,  что  Настенька  устанет,  и  попросится  отдохнуть.  Но,  у  нею  как  будто  какой  то  дополнительный  моторчик  имелся.  Оказывается,  она  начала  бегать  с  двух  лет,  а  плавать,  вообще,  с  грудного  возраста.
Лена,  тоже,  легко,  без  напряжения  прошла  всю  дистанцию.  Она  втайне  надеялась,  что  я  буду  отставать.  Оказываеться  у  нас  может  сложится  здоровая,  спортивная  семейка.
На  пляже  снимаем  верхнюю  одежду  и  размеренно  плывём  к  буйку.  Настя  и  здесь  впереди  всех.  Возле  буйка  отдыхаем  на  спине  и  продолжаем  путь  до  следующего  буя,  а  затем  ещё  одного.  На  море,  как  и  в  предыдущий  день,  полный  штиль..  Медленно,  на  спине  приближаемся  к  берегу.  Вынимаю  из  рюкзака  полотенца  и  сменную  одежду.  Девочки  отправляются  в  свою  раздевалку,  а  я  в  свою.
Переодевшись  бежим  к  выходу  в  город.  У  часовенки  уже  ожидает  Валера.  
На  этот  раз  Настенька  устроилась  возле  меня  на  заднем  сиденье.
-Ты  не  против,  папуля?  -  на  этот  раз  более  уверенно  спрашивает  моя  будущая  дочь.
-  Я  только  за,  малышка  Можно  я.тебя  ещё  немного  буду  тебя  так  называть.
-Тебе,  разрешается.  –  весело  отвечает  маленькая  красавица.

С  левой  стороны  ко  мне  прижалась  Леночка.Через  полчаса  мы  вернулиь  на  виллу.  Как  раз  успели  к  завтраку.

-  Вова,  у  нас  несколько  поменялись  планы.  Помнишь,  я  говорила,  что  в  Москву  полетим  на  следующей  неделе.  Придётся  приехать  несколько  раньше.
-  И  на  сколько  раньше,  любопытно  узнать?  -  спрашиваю  озадаченно.
-  Ну,  скажем,  сегодня  во  второй  половине  дня.  -  отвечает  Леночка,  с  нетерпением  ожидая  на  мою  реакцию.
Wow!  Вот  так  сюрприз.  А  что  случилось?  -  обескураженно  спрашиваю.
-  Дело  в  том,  что,  мамуля,  резко  сократила  своё  пребывание  в  Америке.  Вчера,  моя  подруга,  по  скайпу  выслала  ей  наши  «семейные»  фотографии.
-Когда  же  она  успела?  Я  ничего  не  заметил.  -  спрашиваю  озадаченно.
-  В  том  и  секрет,  что  это  должно  было  выглядеть  совершенно  естественно.  Даже  Настя  об  этом  не  знала.  Так,  что  мама  летит  в  Москву  немедленно.  Они  с  подружкой  поменялась  билетами.  Маме  срочно  подавай  будущего  зятя.  Вот  так  приспичило,  понимаешь.  -  весело,  и  вместе  с  тем,  радостно  продолжает  моя  Леночка.
-  Ну  и  ну.  Похоже  наша  жизнь  будет  сплошным  сюрпризом.  -  весело  резюмирую  я.  
-  Вот  так.  Привыкай,  милый.  Извини,  что  сегодня  не  успеваем  в  «Ореанду»,  в  тренажёрный  и  фитнесс  залы.  Но,  здесь  у  Танюши  имеется  мини  тренажёрка  и  комната  по  фитнессу.  Согласен,  родной?-  спрашивает  моя  милая  девушка.
-  Супер.  А  когда  самолёт,  Леночка?  Мне  же  нужно  заскочить  за  документами,  компютером,  планшетом.  -  продолжаю  я.  
-  Всё  уже  здесь,  милый.  Я  порылась  в  твоих  карманах  и  нашла  ключи.  Адрес  я  давно  знаю.  -  признается  милая  шкодница.
-  Ну,  вот,  начинается.  Оказывается  от  тебя  ничего  не  скроешь.  -  иронично  замечаю.
-  Наша  жизнь,  милый,  будет  как  под  стеклом,  reality  show,  так  сказать.  Мне  от  тебя  нечего  скрывать.  Надеюсь,  что  и  у  тебя  с  этим  проблем  не  будет.
-  Конечно.  -  уверенно  отвечаю  я.
Мы  отправляемся  в  подвальное  помещение  и  находим  там  довольно  милый  зал  –  все  необходимые  снаряды  имеются,  и  самое  главное  фитнесс  был  совмещен  с  залом,  а  мне  так  не  хотелось  расставаться  со  своими  любимыми.
-  Мне  тоже,  и  Настенька  будет  безумно  рада  заниматься  на  глазах  у  папульки.  -  в  очередной  раз  угадывает  мои  мысли  моя  Леночка.
–  Верно,  доченька?  -  спрашивает  весело  у  малышки.
-  Конечно,  папа  и  мама!  -  радосно  поддерживает  Настенька.
-O.K.,  девочки-красавицы.  Не  будем  терять  время.  -  бодро  восклицаю  я.
Работают  кондиционеры  и  я  совершенно  не  чувствую  какого  либо  дискомфорта  по  поводу  воздуха.
Я  выполняю  свою  обычную  серию  упражнений,  а  потом  решаю  присоединится  к  моим  любимым.  Оказывается,  их  упражнения  являются  значительно  более  динамичными,  чем  это  выглядит  со  стороны.  Под  конец  с  меня  пот  льёт  ведром.  А  им  хоть  бы  что.
-  А  вы  знаете.  Мне  понравилось,  нужно  будет  повторить.  -еле  переводя  дыхание,  предлагаю  я.
-  Девочки,  мальчики.  Закругляемся.  Валера  уже  готовит  мини  вен.  У  нас  осталось  время  только  на  душ,  переодевание.  Вещи  уже  все  сложены.
-  Когда  же  ты  успела?  -удивлённо  спрашиваю.
-У  меня  всегда  и  везде  есть  помощники.  Иначе  я  бы  никогда  и  никуда  не  успевала.  -  гордо  отвечает  Леночка.
-  Вова,  в  ванной  ты  найдёшь  все  необходимое,  чтобы  переодеться.-  деловито  продолжает  красавица.
После  освежающего  душа,  я  нашёл  свои  любимые,  белые,  котоновые  джинсы  и  белую  майку,  носки  и  туфли-шлёпанцы.  Для  долгой  дороги  в  разгар  лета  в  самый  раз.
-  Вот  умничка.  -  радостно  восклицаю  про  себя.
Валера  ожидает  на  улице.  Выбегает  Танюша,  чтобы  попрощаться  и  передать  кое-какие  продукты  в  дорогу.  Настя  кружится  в  своих  новых  белоснежных  джинсиках,  лёгкой  котоновой  кофточке  и  блястящих  белых  туфельках  на  невысоком  каблуке.
Вещи  аккуратно  сложены  в  багажнике.  Я  нахожу  свою  деловую  сумку,  проверяю  документы.  В  салоне  все  было  предусмотрено  и  к  отдыху,  и  к  работе.
Три  отдельных  столика,  с  нашими  компютерами,  планшетами.
-  Милый,  ты  не  против,  если  я  в  дороге  немного  поработаю?  -  как  то  странно  спрашивает  Леночка.
-К  стати  ты  тоже  можешь  продолжить  работу  над  своим  новым  рускоязычным,  или  англоязычным,  и  даже  украиноязычным  романами.
-  Что?  Как  ты  узнала?  -  обескураженно  спрашиваю.
-  Помнишь  Валюшу,  свою  лучшую  ученицу.  Она  ещё  тебе  ошибки  исправлялав  в  английских  текстах.  Она  в  фейсбуке  лайкает  твои  посты  и  обнаружила  первые  части  твоего  романа.  Меня  Николай  с  ней  познакомил.  Она  была  лучшей  студенткой  в  университете-  весело  заявляет,  с  долей  гордости  за  меня,  милая  Леночка.
-  И  что  ты  скажешь?  с  любопытством  спрашиваю.
-  Для  полного  дилетанта  на  литературном  поприще,  учителя  иностранных  языков,  довольно  неплохо.  На  самом  деле,  у  тебя  оказывается  настоящий  талант.  Не  знаю,  как  у  тебя  это  получается,  но  результат  прямо  впечатляет.
-  Ну  спасибо,  милая.  Твои  комплименты  для  меня  дорогого  стоят.  -  не  ожидал,  откровенно  говоря,  похвали  с  её  стороны.  Моя  Леночка  настоящий  писатель,  автор  более  десятка  художественных  книг-бестселлеров  успешно  издаваемых  в  разных  странах  мира.  Выпускница  литературного  института,  проработала  несколько  лет  в  разных  книжных  изданиях  страны.  
-  Ну,  все  по  коням.  Время  не  ждёт.-  отдаёт  последний  "приказ"  Леночка.
Оказалось,  что  Настенька  тоже  строчит  детские  рассказы.  Она  с  раннего  детства,  вместо  компьютерных  игр,  садилась  рядом  с  мамой  за  ноутбук  и  играла  в  писателя.  Со  временем  эти  игры  плавно  перешли  в  литературное  творчество.
Леночка,  время  от  времени,  поглядывает  на  спидометр  Валеры.  Она  не  разрешает  ему  двигаться  быстрее  80  км.  в  час.
-Следующей  катастрофы  я  не  переживу!  Пусть  лучше  мы  опоздаем  на  самолёт,  чем  потом  всё  жизнь  сожалеть  об  утрате.  -  обеспокоенно  заявляет  она.
-  Да,  кстати,  Володя.  После  смерти  мужа,  ни  в  России,  ни  в  Украине  никто  из  членов  семьи  не  садится  за  руль.  Другое  дело,  Америка.  Там  люди  более  дисциплинированны.-  продолжает  Лена.
Через  2,5  часа  мы  приезжаем  в  Симферополе  и  как  раз  вовремя  успеваем  на  регистрацию.  Сдаём  багаж  и  отправляемся  в  салон  самолёта.  
В  последние  годы  я  практически  не  пользовался  авиатранспортом  и  поэтому  был  приятно  удивлён  американским  лайнером  Boing  777,  который  подали  на  посадку.  Это  действительно  очень  мощная  машина.  Как-то  летал  на  них  в  США  и  обратно.
В  самолёте  мы  продолжаем  строчить  на  своих  PC.
Когда  подают  кушать,  мы  вежливо  отказываемся  от  традиционных  блюд,  за  исключением  салатов  и  фруктов.  Лена  заблаговременно  достала  продукты,  которые  передала  Танюша.  Откровенно  говоря,  на  нас  смотрят  косо.  Одна  «доброжелательница»  пытается  отговорить  нас  от  «вредной»  диеты,  особенно  «обеспокоена»  судьбой  Настеньки.
Леночка  не  позволяет  ей  даже  рот  раскрыть.
-  Уважаемая!  Поинтересуйтесь  статистикой  летальных  исходов  от  заболеваний  сердечно-сосудистыми,  кишечными  заболеваниями,  рака  и  прочее.
-  Мой  ребёнок  круглый  год  в  море  плавает,  занимается  гимнастикой,  бегает  наравне  с  нами.  Так,  что  спасибо,  но  оставьте  «умные»  советы  при  себе.  Есть  ещё  вопросы?  К  стати  ,  обратите  внимание  на  своего  мужа.  Красное  лицо  говорит  о  повышенном  давлении,  избыточный  вес  грозит  сахарным  диабетом,  инфарктом  и  инсультом.
-  Да.  У  него  диабет  и  больное  сердце.  -  грустно  признаётся  она.
-Занимайтесь  своей  семьёй,  "дорогуша",  и  не  приставайте  к  другим,  совершенно  здоровым  людям,  со  своими  дилетантскими  «нравоучениями».
-  Ну,  молодец.  Подумал  я.  Я  бы  так  не  смог.  Странно,  что  она  подошла  без  «группы  поддержки».  Результат  был  бы  похожий.  В  Штатах  люди  редко  позволячют  себе  подобное.  Совершенно  другая  культура  потребления  пищи  и  алкоголя.
Стюардесса  объявляет  о  посадке.  Через  несколько  минут  самолёт  приземляется,  и,  мы  отправляемся  получать  багаж.  Сзади  подходит  стройная,  высокая,  красивая  женщина.
-  Привет,  дочка!  Знакомь  с  будущим  мужем,  о  котором  мне  тут  все  уши  прожужжали.  –  громким,  твёрдым  голосом  проговаривает  женщина.  
Я  как  раз  склонился  над  богажом.  Повернулся…
-  Да,  а  он  действительно  красавец.  Только  такой  же  тощий,  как  вся  наша  семейка.  -  скептически,  то  ли  полу-шутя  заключает  она.
-  Мама,  прекрати.  Неудобно.  –застеснялась  Леночка.
-  Ничего.Пускай  привыкает  к  будущей  тёще.  –  уверенно  продолжает  Оксана.
-Ну,  давайте,  Володя,  обнимемся  и  расцелуемся.  –  и  она  крепко  расцеловала  меня  в  обе  щёки.
Женщина  была  такая  же  высокая,  и  красивая  как  и  Леночка.  
-  А  где  же  моя  ненаглядная  внученька?  -с  любовью  спрашивает  она.
-  Привет,  бабуля!  -  радостно  здоровается  Настенька  и  бежит  целоваться.
-  Сколько  раз  тебе  повторять?  Не  называй  меня  бабулей.  Ты  лучше  меня  Оксаной  называй.  -  нарочито  строго  выговаривает  Оксана,  а  сама  улыбается  не  скрываясь.
-  Ну  как  вы  долетели?  Опять,  небось,  отбивались  от  мясоедов.  -  весело  продолжает  будущая  тёща.
-  А  как  вы  узнали,  Оксана?  -  с  любопытством  спрашиваю.
-  Вот  правильно,  Володенька.  Не  мама,  не  тёща,  а  Оксана.  У  них  всю  жизнь  были  проблемы  с  любителями  мясной  пищи.  Леночка  у  меня  закалённая  в  этом  вопросе.  Ну,  ладно.  Поехали.  А  вот  и  наше  такси.  Вы,  молодые,  садитесь  на  заднее  сиденье,  а  я  потолкую  с  водителем.  -Представляете,  себе,  моя  Леночка,  вчера,  сделала  этому  молодому  человеку  предложение.  Они  только  –  вот  познакомились.  -беззастенчиво  заявляет  Оксана.
-  Мама!  Кому  это  интересно?  -  Леночка  тщетно  пытаетса  угомонить  мать.
-  А  кстати,  показывайте,  свои  обручальные  кольца-  продолжает  Оксана.
-  Отличный  выбор.  Ценю.  -  заключает  она.
-Теперь  о  наших  планах.  Сперва  едем  в  наш  загородный  дом.  Обедаем.  А  потом  в  ресторан,  праздновать.  Володенька,  вы  не  волнуйтесь  –  пища,  исключительно,  вегановская,  и  друзья  наши  другой  не  употребляют.  Алкоголь  и  табак  под  строгим  запретом.
-  Володя,  что  это  вы  как  в  рот  воды  набрали.  Ваша  самооценка  должна  наоборот  зашкаливать.  Три  красавицы  за  вами  увиваются.  Смелее.-  пытается  подбодрить  меня  тёща.
-  Дайте  время  освоится.  Я  вообще  то  болтун  ещё  тот.  -  неуверенно  продолжаю.
-  Тут,  главное,  Володя,  чтобы  вы  любили  друг  друга.  А  всё  остальное  приложится.-  заверяет  меня  "мамаша".
-  А  вот  и  наш  скромный  дом.  -  с  гордостью  представляет  родовое  имение.
-  Это  настоящий  дворец,  Оксана!  -  исренне  восхищаюсь  огромным  домом.  
-  Спасибо,  Володя.  -  польщена  моим  комплиментом  женщина.
-  Ну,  что  пойдём?  -  приглашает  нас  в  дом  Оксана.
-Настенька,  ты  заходи  в  дом.  Найди  нянечку.  Она  скажет,  что  тебе  делать.
-Хорошо,  бабуля,  извини,  Оксана,  я  побежала.-  Настенька  первой  бежит  в  дом.
Я  хватаю  тяжёлые  сумки  и  чемоданы  и  поднимаюсь  по  ступенькам.
-  Девочки!  Чур,  багажом  будет  заниматься  мужчина.  уверенно  и  деловито  заявляю  я.
Как  скажешь,  Вовочка.  -в  унисон  отвечают  красавицы.

Пока  гладили  мою  новую  рубашку,  я  успел  принять  душ.  В  нашей  спальне  меня  ожидал  безупречно  отутюженный  костюм.  На  этот  раз  это  был  двубортный  костюм  вороньего  цвета,  белоснежная,  брендовая  рубашка,  чёрная  бабочка,  вместо  галстука,  и,  чёрные,  стильные  туфли,  начищенные  до  блеска.
Я  спустился  на  первый  этаж,  где  все  были  в  полном  сборе.  Леночка  надела  белоснежное  платье,  невероятно,  выделяющее  её  стройную  фигуру.  Наряд  Оксаны  тоже  сражал  наповал.  Я  с  первого  взгляда  заметил,  что  мать  и  дочь  выглядели  -  как  две  сестры.  А  вот  и  Настенька  спускается  грациозно  в  шикарном,  белом  платье.  Распущенные  длинные  волосы,  изящные  туфельки.  И  вся  она  сияет  от  счастья.
Все  готовы.  Поехали.  Дома  командует  тёща.  Теперь  понятно  откуда  у  Леночки  командирский  тон.
У  ступенек  нас  ожидает  белоснежный  лимузин.  Водитель  в  строгом,  чёрном  костюме  с  бабочкой,  шляпе  котелке,  учтиво  открывает  перед  нами  дверь.
-  Володенька!  Ты  не  поднимешься  в  холл  за  цветами?  -  просит  вежливо  мама.
-  Да,  конечно,  Оксана.  -  пулей  бросаюсь  в  холл.  
Никаких  цветов  и  в  помине  нет.  Понятно.  Тест  на  сообразительность.  Телефонная  книга.  Вызов  такси.
Какой  ресторан  и  где?  Напряжённо  вспоминаю  отрывки  разговоров.  Понятно.  Он  на  Новом  Арбате.  А  теперь  вопрос  денег.  Хорошо,  что  у  меня  с  собой  кредитные  банковские  карты.  К  счастью  есть  и  рублёвая.  Заказываю  такси.  Захлопываю  дверь.  Машина  подъезжает  вовремя.  Объясняю  маршрут.  Мы  обгоняем  белый  лимузин.  Решаю  не  останавливаться.  Едем  прямо  к  ресторану.  На  входе  снимаю  с  кредитной  карты  побольше  денег  и  рассчитывась  с  водителем.  Затем  заказываю  три  шикарных  букета  цветов.  В  ресторане  полно  гостей.
Ожидаю  у  входа.  С  цветами  для  каждой  из  дам.  А  вот  и  лимузин.
Первой  выскакивает  моя  Леночка.  
-Извини,  Володенька,  -  это  у  неё  глупая  привычка  проверять  моих  потенциальных  мужей  на  сообразительность.  Ты  справился  лучше  всех.  Умница!  Люблю!  -  обнимает  и  целует  меня  Леночка.
Бережно  вручаю  цветы.  Особенно  пышный  букет  для  Оксаны.  Подбегает  Настенька.  
-  Ты  не  обиделся,  папуля?  –обеспокоенно  спрашивает  малышка.
-  Всё  в  порядке,  малыш,  мужчина  должен  быть,  на  самом  деле,  очень  сообразительным.  -  спокойно  отвечаю.
-  Ну  как,  Володя,  ты  бы  оценил  мой  тест?  -  иронично  спрашивает  Оксана.
-  На  100  по  100  бальной  системе.  Размазня  ни  в  какой  семье  не  нужен.  Всё  в  порядке,  Оксана.  На  твоём  месте  я  что-то  похожее  придумал  бы.
-  Мы,  что  переходим  на  «ты»?  -  дружески  спрашивает  проказница.
-  После  этого  теста  мы  уже  семья.-  самодовольно  отвечаю  я.
Мы  не  торопясь  заходим  в  ресторан.  
Находим  свой  столик
Оксана  берёт  в  руки  микрофон.  
-  Приветствую,  друзья  мои.  Я  рада  вас  здесь  всех  видеть.  Похоже  моя  дочь  наконец  нашла  свою  половинку.  Мы  все  рады  и  благодарны  вам,  за  то  что  пришли  нас  поддержать.  Устраивайтесь  поудобней  и  давайте  начнём  наш  праздник  с…
Я  подхожу  к  Леночке  и  Настеньке  и  веду  их  к  выходу.
-  У  меня  предложение.  Возвращаемся  в  Крым,  Ялту.  -предлагаю  я.
-  Кто  со  мной?  -  спрашиваю  напряжённо.
-Конечно,  мы  с  тобой  любимый.  -  без  сомнений  отвечает  Леночка.
-  Да,  мы  с  тобой  папочка.-  весело  поддерживает  доченька.
-  За  Оксану  надеюсь  волноваться  не  стоит.  -  как  бы  для  формы  говорю  я.
-  Да,  она  справится.  -  успокаивает  меня  Леночка.
-  Ещё  одно  условие.  С  этой  минуты  будущий  муж  главный  в  семье.  Кто  за?-  безапеляционно  заявляю  я.
-  Единогласно!  Возвращаемся  поездом.  У  меня  с  собой  больше  денег  нет.
Вовочка,  а  может…-  Леночка  напрасно  делает  попытку  вернуть  всё  вспять.  Этот  "поезд"  ушёл  окончательно,  по  крайней  мере  для  меня.
-Ты  не  передумала?  Может  ещё  не  поздно  в  ресторан  к  маме  вернуться?  –спрашиваю  шутя.  
-  И  не  надейся.  Придётся  тебе,  мой  милый,  всё  жизнь  меня  терпеть.-  шутливо  и  весело  отвечает  моя  Леночка.
-  И  меня  тоже,  папочка.  –  поддерживает  маму  Настенька,  не  совсем  осознавая,  что  же  на  самом  деле,  только-что  произошло.
-  Тогда  по  коням.  
-  11  –
Продолжение  следует…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778045
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 20.02.2018

СОНЯЧНИЙ ЕТЮД (1)

       РОМАН


ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ

ЧЕРЕЗ  ПРИЗМУ  ДАВНІХ  ВІКІВ,  
ЧЕРЕЗ  ПЛИН  МИНУЛИХ  СТОЛІТЬ,
ПРОЙШЛА  ТИ  ДОВГИЙ  ШЛЯХ,
ЧЕРЕЗ  БЕЗДНУ  МОРІВ,  ОКЕАНІВ,
ПРОНЕСЛА,  НАЧЕ,  МОГУТНІЙ  ПТАХ,
ШУМ  МОРСЬКОЇ  БЕЗОДНІ,
ВІДЛУННЯ,  ПОТУЖНИХ  ШТОРМІВ,
ЗБЕРЕГЛАУ  СВОЇЙ  ПАМ’ЯТІ,
ГУРКІТ  ПРИБОЮ,  МОРСЬКОГО,
ЩОБ  ДИТИНА,  ДОРОСЛИЙ,
ПРИКЛАВШИ  ДО  ВУХА,
ЦЕЙ  ТАЄМНИЧИЙ  СКАРБ,
ВІДНОВИЛИ  У  ПАМ’ЯТІ,
ТЕКТОНІЧНЕ  ЗВУЧАННЯ,  ЯК
МАГІЧНИЙ  ПЕРЕКЛИК  ПОКОЛІНЬ…

ЧАСТИНА  1  УРЯТУВАТИ  ДИТИНУ

РАНКОВЕ,  ЛАСКАВЕ  СОНЕЧКО,  НІЖНО  ПЕСТИТЬ  ВЕСЕЛУ  ЮРБУ,  КОТРА  ЩІЛЬНО  РОЗТАШУВАЛАСЯ  НА  ПІЩАНОМУ  УЗБЕРІЖЖІ.

БОСОНОГА  ДИТИНА,  З  ЦІКАВІСТЮ  ПІДНІМАЄ  МОРСЬКУ  МУШЛЮ,  ІНСТИНКТИВНО  ПРИКЛАДАЄ  ДО  ВУХА,  ЧУЄ  НАРОСТАЮЧИЙ  ШУМ  ПРИБОЮ,  І  ЗАПИТУЄ  У  МАТЕРІ:
-  "  ЩО  ЦЕ?  ЧОМУ  ВОНО  ШУМИТЬ?  ВОНО  ЩО,  ЖИВЕ,  МАТУСЮ?"  -ЗДИВОВАНО  ЗАПИТУЄ  МАЛЯ.
-  "ЦЕ,  СИНКУ,  МОРСЬКА  МУШЛЯ,  ЯКА  ПРИЙШЛА  ДО  НАС  ЧЕРЕЗ  ПРИЗМУ  СТОЛІТЬ"-  ПО-ДОРОСЛОМУ  ВІДПОВІДАЄ  ЗОЛОТОВОЛОСА  КРАСУНЯ.
-  "  МУШЛЯ!"  -  ЗАХОПЛЕНО  ВИГУКУЄ  МАЛЮК,  І,  ЩОДУХУ  БІЖИТЬ  ДО  МОРЯ.
ДИТЯ  ПРИСЛУХАЄТЬСЯ  ДО  ШУМУ  МОРСЬКОЇ  ХВИЛІ,  ЯКА  ГУЧНО  ПАДАЄ  НА  БЕРЕГ,  А  ПОТІМ  ПРИКЛАДАЄ  ДО  ВУШКА  МУШЛЮ.
-"ДИВИНА!"  -  ЗАЧУДОВАНО  ВИКРИКУЄ  ХЛОП'Я.
-"  І  ТАМ  ШУМИТЬ,  І  ТУТ  ШУМИТЬ"  -  РАДІСНО  ШЕПОЧЕ  ДИТИНА.
"МУШЛЯ!  МУШЛЯ!  У  МЕНЕ  Є  МУШЛЯ!  ВОНА  ШУМИТЬ!  І  МОРЕ  ШУМИТЬ!  ОТ,  ДИВИНА!"  -  ВЕСЕЛО  ВИГУКУЄ  ХЛОПЧИК.  
СЬОГОДНІ  ВІН  ПІЗНАВ  НОВЕ  СЛОВО.  ДЛЯ  НЬОГО  КОЖНИЙ  НОВИЙ  ВИСЛІВ,  СЛОВО,  ПОНЯТТЯ  -  ДИВИНА,  ВІДКРИТТЯ,  РАДІСТЬ  ПІЗНАННЯ.
ДОВГОНОГА,  СТРУНКА,  СПОРТИВНО  ЗБУДОВАНА  КРАСУНЯ,  ПОВІЛЬНО,  З  КОРОЛІВСЬКОЮ  ГРАЦІЄЮ  ПІДНІМАЄТЬСЯ  НА  НОГИ  ЗВИЧНИМ,  РУХОМ,  ЗАКИДАЄ  ЗА  ПЛЕЧІ  ГУСТЕ,  РОЗКІШНЕ  ВОЛОССЯ,  ПРУДКО  ПІДБІГАЄ  ДО  КОХАНОГО  СИНОЧКА,  ОБЕРЕЖНО  ПІДХОПЛЮЄ  ЙОГО  НА  РУКИ,  ПІДНІМАЄ  ДО  НЕБА,  І,  РАПТОМ,  ЗАКРУЖЛЯВШИ  У  ВЕСЕЛОМУ  ТАНКУ,  НІЖНО  ШЕПОЧЕ,  НА  ВУШКО:
-  "ОХ,  ТИ  Ж  МІЙ  МАЛЕНЬКИЙ  КОЛУМБЕ!  ВІДКРИВАЙ  І  НАДАЛІ  СВОЮ  АМЕРИКУ!  НА  РАДІСТЬ  МАТУСІ,  ТАТУСЕВІ,  БАБУСІ!  НА  ДОБРО  УСІМ  ПРИЙДЕШНІМ  ПОКОЛІННЯМ!"  -ЗАКОХАНО  ШЕПОЧЕ  РУСОВОЛОСА  КРАСУНЯ.
-  "  ТИ  ЗНАЄШ,  ОЛЕСИКУ,  ЯК  МІЦНО  І  ЩИРО  Я  ТЕБЕ  ЛЮБЛЮ?  СОНЕЧКО  ТИ  МОЄ!  РАДОСТЕ  ТИ  МОЯ!"  -  ЩИРО  ПРОДОВЖУЄ  ВОНА  ВГОЛОС.
-  "  ВІДПУСТИ!  Я  ХОЧУ  ДО  МОРЯ!  ХОЧЕШ.  Я  І  ТОБІ  МУШЛЮ  ЗНАЙДУ.  Я  ЗАРАЗ!  ТА  ВІДПУСТИ  ВЖЕ!  ЩО  ЛЮДИ  ПОДУМАЮТЬ?  ЩО  Я  ЩЕ  ЗОВСІМ  МАЛЕНЬКИЙ.  А  Я  НЕ  МАЛЕНЬКИЙ.  Я  МАЙЖЕ  ДОРОСЛИЙ.  ПРАВДА,  МАТУСЮ?"  -  ЗАПИТУЄ  СТУРБОВАНИЙ  МАЛЮК.
-"ЗВИЧАЙНО,  СИНОЧКУ!  ІДИ  ШУКАТИ  СВОЮ  МУШЛЮ!  -ОБЕРЕЖНО  ОПУСКАЄ  НА  НОГИ  МАЛЮКА  І  НАРЕШТІ  ВІДПУСКАЄ.
-"БІЖИ,  ЛЮБОВЕ  МОЯ!  -  ГОВОРИТЬ  ПРО  СЕБЕ  ЮНКА.
НАСТУПНА  ХВИЛЯ  ВИКИДАЄ  НА  БЕРЕГ  ВЕЛИЧЕЗНУ  МОРСЬКУ  МУШЛЮ.  ОЛЕСИК  СТРІМГОЛОВ  КИДАЄТЬСЯ  ДО  НЕЇ,  ЖВАВО  ХАПАЄ,  ВИСОКО  ПІДНІМАЄ  НАД  ГОЛОВОЮ  І  ГОЛОСНО  КРИЧИТЬ  НА  УВЕСЬ  ПЛЯЖ:
-  "ЗНАЙШОВ!  МАТУСЮ,  Я  ЗНАЙШОВ,  ТВОЮ  МУШЛЮ.  БІЖИ  СЮДИ,  ХУТЧІШ!"  -  НЕВГАМОВНО  ВИГУКУЄ  МАЛЯ.
ПІДХОДИТЬ  МАТУСЯ,  БЕРЕ  У  РУКИ  ПОРЦЕЛЯНОВЕ  ДИВО,  ЯКЕ  НА  СОНЦІ  ПЕРЕЛИВАЄТЬСЯ  РІЗНОМІНІТНИМИ  КОЛЬОРАМИ,  ПРИКЛАДАЄ  ДО  ВУХА.
-"WOW!"  ЦЕ  ЧИСТІСІНЬКА  МАГІЯ!  ОЛЕСИКУ,  СИНОЧКУ,  ТИ  МІЙ  СПРАВЖНІЙ  ГЕРОЙ!"  -  У  ЩИРОМУ  ЗАХОПЛЕННІ  ВИГУКУЄ  КРАСУНЯ.
-"А  ТЕПЕР,  ТИ,  ПОСЛУХАЙ!"  -  І  ОБЕРЕЖНО  ПРИКЛАДАЄ  ДО  ВУШКА  МАЛЕНЬКОГО  НЕЙМОВІРНУ  КРАСУ.
ДИТИНА,  ЗАЧАРОВАНО,  СЛУХАЄ,  ШИРОКО  ВІДКРИВШИ  ВЕЛИКІ,  ТЕМНО-СИНІ  ОЧЕНЯТА,  ТОЧНІСІНЬКО,  ТАКІ  САМІ,  ЯК  У  ЙОГО  КОХАНОЇ  МАТУСІ.
-"WOW!"  ЦЕ  СПРАВЖНЯ  КАЗКА,  МАТУСЮ!"  -  ЗАХОПЛЕНО  ВИГУКУЄ  МАЛЮК.
-  "  ЦЕ  ТОБІ,  МАТУСЮ!  ЗА  ТЕ,  ЩО  ТИ  ТАКА  НІЖНА,  ТУРБОТЛИВА,  ЛЮБЛЯЧА,  КРАСУНЯ-МАМУСЯ!  Я  ТЕБЕ  ЩИРО  КОХАЮ!  -  ВІН  КИДАЄТЬСЯ  МАМІ  НА  ШИЮ,  ОБНІМАЄ  І  ЦІЛУЄ  СВОЮ  РІДНЕНЬКУ.
-"А  ТЕПЕР,  Я,  ПОБІЖУ,  МОЖЛИВО  ЩЕ  ЩОСЬ  ЗНАЙДУ!  -  ХЛОПЧИК  ВИРИВАЄТЬСЯ  З  РУК  МАТЕРІ  І  ЧИМДУЖ  БІЖИТЬ  ДО  МОРЯ.
КРАСУНЯ,  КРАЄМ  ТЕНДІТНОЇ  РУКИ,  ВИТИРАЄ  НЕПРОХАНУ  СЛЬОЗУ,  ЯКА  ,  ВРАЗ,  СКОТИЛАСЯ  З  ЇЇ  ПРЕКРАСНИХ  ОЧЕЙ.
-"БІЖИ,  СИНОЧКУ,  ЛЮБИЙ  МІЙ!  -  ЗВОРУШЕНА  ДО  ГЛИБИНИ  ДУШІ,  ШЕПОЧЕ  ПРО  СЕБЕ  КРАСУНЯ.  ОБЕРЕЖНО  ПРИКЛАВШИ  ДО  ВУХА  МУШЛЮ,  ПОВЕРТАЄТЬСЯ  ДО  РОЗКІШНОЇ,  РІЗНОКОЛЬОРОВОЇ  ПАРАСОЛІ,  ЯКА  ЗАХИЩАТИМЕ  ЇХ  ВІД  ПАЛЮЧОГО  СОНЦЯ  УЖЕ  ЧЕРЕЗ  ГОДИНУ  -  ДВІ,  ЛЯГАЄ  НА  БІЛОСНІЖНИЙ  РУШНИК  І  РАПТОМ  ПОРИНАЄ  У  КАЗКОВИЙ  СОН.

КРАСЕНЬ-ВЕЛЕТЕНЬ,  РИТМІЧНО  ПІДБІГАЄ  ДО  ПІРСУ,  І,  СТРІМГОЛОВ  КИДАЄТЬСЯ  У  МОРСЬКУ  БЕЗДНУ.  НЕЙМОВІРНО  ДОВГО  ПЛИВЕ  ПІД  ВОДОЮ,  НАЧЕ  МОРСЬКЕ  СТВОРІННЯ,  А  ПОТІМ  ФИРКАЮЧИ  ЗАЛИШКАМИ  ВОДИ,  ЯК  ДЕЛЬФІН,  РОЗРІЗАЮЧИ  МОРСЬКУ  ПОВЕРХНЮ,  ЧІТКО  ВІДПРАЦЬОВАНИМИ  РУХАМИ,  ШВИДКО,  ПЛИВЕ  ДО  ГОРИЗОНТУ.  БУЙКИ  ЗАЛИЩАЮТЬСЯ  ДАЛЕКО  ПОЗАДУ.  ПОВІЛЬНО  ПОВЕРТАЄТЬСЯ  НА  СПИНУ,  РОЗСЛАБЛЯЄТЬСЯ  І  ВІДПОЧИВАЄ  ВПРОДОВЖ  ДЕКІЛЬКОХ  ХВИЛИН.  ПОТІМ,  НАБРАВШИ  ПОВНІ  ЛЕГЕНІ  ПОВІТРЯ,  ЗАНУРИВШИСЬ  ПЛИВЕ  У  СТОРОНУ  БЕРЕГА.  У  ЦЬОМУ  МІСЦІ  ТАК  ГЛИБОКО,  ЩО  ДО  ДНА  ГОДІ  Й  ДІСТАТИ.  ВОДА,  НАПРОЧУД,  ПРОЗОРА  І  ЧИСТА.  ГЛИБОКО,  З  МОРСЬКОЇ  БЕЗОДНІ,  ПІДНІМАЮТЬСЯ  ДОВГОКОСІ,  ТЕМНО-ЗЕЛЕНІ  ВОДОРОСЛІ.  НІ,  ВОНИ  ЗОВСІМ  НЕ  ЗАВАЖАЮТЬ  ЙОМУ  ПЛИСТИ.  НАВПАКИ,  РОБЛЯТЬ  ЙОГО  ЗАПЛИВ  КАЗКОВО-ПРЕКРАСНИМ.  АЖ  ОСЬ  І  БЕРЕГ.  ТА  ЩО  ЦЕ?
НА  ДНІ,  БІЛЯ  БЕРЕГА,  ЛЕЖИТЬ  БЕЗДИХАННЕ  ТІЛО  МАЛЮКА.  ВЕЛЕТЕНЬ  РВУЧКО  ПІДПЛИВАЄ,  ХАПАЄ  ДИТИНУ  НА  РУКИ  І  ЧИМДУЖ  ВИНОСИТЬ  НА  БЕРЕГ.  ОБЕРЕЖНО  БЕРЕ  МАЛЕНЬКУ  РУЧКУ  ДИТИНИ,  СЛУХАЄ  ПУЛЬС.  ЗДАЄТЬСЯ  МАЛЮК  НЕЖИВИЙ.  НАТРЕНОВАНИМИ  РУХАМИ  ПОЧИНАЄ  РОБИТИ  МАСАЖ  ГРУДНОЇ  КЛІТКИ,  ЯК  ЇХ  УЧИЛИ  В  АРМІЇ.  ЗГОДОМ  -  ДИХАННЯ  ЧЕРЕЗ  РОТ.  НУ,  МАЛЮЧЕ,  НЕ  СМІЙ  ПОМИРАТИ,  У  МЕНЕ  НА  РУКАХ,  ПРОБУДЖУЙСЯ!  НАРЕШТІ,  ДИТИНА  ЗДРИГАЄТЬСЯ  УСІМ  ТІЛОМ  ,  ВИХЛЮПУЄ  З  СЕБЕ  ЗАЛИШКИ  ВОДИ,  І,  ВІДКРИВАЄ  ОЧІ.
-"ДЕ  Я?  ЩО  ЗІ  МНОЮ?  ДЕ  МОЯ  МАТУСЯ?  -  СТУРБОВАНО  ВИМОВЛЯЄ  МАЛЮК.
НАТОВП  ПРОПУСКАЄ  КРАСУНЮ.
-"ОЛЕСИКУ!  ЩО  З  ТОБОЮ  ТРАПИЛОСЬ?"  -  ГОРЛИЦЕЮ  КИДАЄТЬСЯ  ДО  ДИТИНИ.
-"Я  ВИПАДКОВО  ЗНАЙШОВ  ЙОГО  ПІД  ВОДОЮ.  НА  ЩАСТЯ,  ВІН  ТАМ  БУВ  НЕДОВГО.  ОБЕРЕЖНО,  КРАСУНЕ.  МОРЕ  НЕ  ПРОЩАЄ  БЕЗПЕЧНИХ".    -  СЕРЙОЗНО  ВІДПОВІДАЄ  ВЕЛЕТЕНЬ.
-"Я  ВАМ  ДУЖЕ  ВДЯЧНА,  ...ТІЛЬКИ  ТЕПЕР  ПІДНІМАЄ  ОЧІ  НА  РЯТІВНИКА.
-"МЕНЕ  ЗВАТИ  ОЛЕГ."  -  МОВИТЬ  ЮНАК.
-"НАДЗВИЧАЙНО  ВДЯЧНА,  ОЛЕЖЕ!  -  ЗАШАРІЛАСЯ  ВІД  НЕСПОДІВАНКИ  КРАСУНЯ.
-"  ПУСТЕ!  Я  ВІЙСЬКОВИЙ  ПРИКОРДОННИК.  У  НАШІ  СЛУЖБОВІ  ОБОВ'ЯЗКИ,  ПОПРИ  ВСЕ  ІНШЕ,  ВХОДИТЬ  РЯТУВАТИ  ЛЮДЕЙ.  ВИБАЧАЙТЕ,  ПОСПІШАЮ  НА  СЛУЖБУ!  -  СКРОМНО  ВІДПОВІДАЄ.
-"ОДНУ  ХВИЛЬКУ,  АНГЕЛЕ  ХОРОНИТЕЛЮ,  ВИ  НАШ!  -  БІЖИТЬ  ДО  СВОЄЇ  СУМКИ  І  ШВИДКО  ПОВЕРТАЄТЬСЯ  НАЗАД.  У  РУКАХ  РУШНИКОМ  ЗАГОРНЕНИЙ  БАНЯЧОК  І  ПЛАСТИКОВА  КОРОБОЧКА.
-  "ТУТ  Є  СВІЖО-ЗВАРЕНИЙ,  СПРАВЖНІЙ,  УКРАЇНСЬКИЙ  БОРЩ.  А  ОСЬ  ТУТ  -  ЩЕ  ГАРЯЧІ,  ДОМАШНІ  КОТЛЕТИ.  ПРИГОЩАЙТЕСЯ  НА  ЗДОРОВ'Я!  -ГОСТИННО  ПРОПОНУЄ.
-"А  ЯК  ЖЕ  ВИ,  ВАШ  СИН?"  -  ТУРБОТЛИВО  ЗАПИТУЄ.
-  "  ПІСЛЯ  ЦІЄЇ  ПРИГОДИ  -  ПОВЕРТАЄМОСЬ  ДОДОМУ.  ДО  РЕЧІ  -  ВИ  СЬОГОДНІ  УРЯТУВАЛИ  ЖИТТЯ  МОЄМУ  СИНОВІ,  ОЛЕСИКУ.  ПОВІК  ЦОГО  НЕ  ЗАБУДУ.  МЕНЕ  ЗВАТИ  МАР'ЯНА.  ОСЬ  МОЯ  ВІЗИТКА.  МОЖЛИВО,  ЗАХОЧЕТЕ  ПІТИ  З  НАМИ  НА  КАВУ.  Я  ОДРУЖЕНА,  АЛЕ  З  ОЛЕСИКОМ  МЕНІ  МОЖНА,  І,  НЕ  СТРАШНО  ХОДИТИ  ПО  МІСТУ."  -  ПРОДОВЖУЄ.
-"НУ,  ОЛЕСИКУ,  БУВАЙ!  БЕРЕЖИ  СЕБЕ  Й  МАМУ!  ОБЕРЕЖНО  З  МОРЕМ!
ВОНО  ІНКОЛИ  БУВАЄ  ЖОРСТОКИМ."  -  ПО  ВІЙСЬКОВОМУ  СУВОРО  ПОПЕРЕДЖАЄ  ВЕЛЕТЕНЬ.
-  "ДЯКУЮ,  ДЯДЬКУ  ОЛЕЖЕ!  ВИ  СПРАВЖНІЙ  ПРИКОРДОННИК.  ДО  ПОБАЧЕННЯ!"  -  ЩИРО  ВІДПОВІДАЄ  МАЛЮК  І  ПРОСТЯГАЄ  СВОЮ  МАЛЕНЬКУ  РУЧКУ.
-"ДО  ЗУСТРІЧІ!"  -ОБЕРЕЖНО  ПОТИСКАЄ  РУКУ  НАВЗАЇМ  ОЛЕГ.

ПРОДОВЖЕННЯ  БУДЕ...


07:30-13:00  121217  ІВАНО-ФРАНКІВСЬК

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778044
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2018

L O N G - R U N N I N G E S C A P E (1)

                       NOVEL
             
by  Woody  Paul  Grey

A  C  K  N  O  W  L  E  D  G  M  E  N  T  S

Many  thanks  are  kept  to  my  dear  pupils  and  students  :  Nastya  Semyonova,  Vitalic  Vodolaga,  Nastya  Lisnyak,  Kirill  Shelkunov,  Pavel  Lapshyn,  Danil  Bedrin,  Sasha  Dunayevskyi,  Maxim  Zhuravlev,  Tanya  Nosanova,  Svitlana  Volyan,  Stanislav  Vorobyov,  Muscovites:  Yura,  Sonya,  Yaroslav  and  many  others,  who  inspired  me  to  write  short  stories  and  were  the  first  “serios”  critics  and  true  admires  of  some  fragments,  wholeheartedly  trusting  that  I  can  do  it  indeed.

Eventually  I  have  to  mention,  by  all  means,  the  specific  location  that  has  made  a  significant  impact  on  my  entire  future  life.  Frankly  speaking,  I`  d  arrived  in  fabulous  Yalta  by  the  first  of  August  1998,  at  the  age  of  43,  seriously  depressed,  shortly  after  the  divorce  and  a  bunch  of  unsolved  problems  left  behind.  Amazingly,  but  the  bright  and  sunny  spot  in  some  inexplicable  way,  step  by  step,  healed  both  the  restless  soul  and  body,  considerably  weakened  by  the  excess  of  alcohol  and  cigarettes,  replaced,  later  on,  by  intensive  physical  exercises  and  a  vegetarian  diet.  Only  then,  when  I  was  absolutely  reborn,  it  became  really  possible  to  work  more  effectively  as  a  tutor,  inventing  my  own  method  of  teaching  foreign  languages.  Much  later  on,  the  access  to  the  English  broadcasting  channels  lead  the  way  to  the  window  opportunity  -  shift  from  watching  the  native  Ukrainian  to  the  foreign  television  exclusive,  and  next  -  the  exciting  challenge,  to  write  in  English  or  not  to,  was  only  a  question  of  timing.
Hopefully  it  was  worth  it  and  my  future  readers  will  truly  love  the  intriguing  contents  of  the  first  humble  book  of  mine  and  read  it  a  lot  at  lovely  nights  following  the  diverse  characters  of  the  exciting  novel  into  the  magic  world  of  wonder,  learn  and  discover  a  certain  novelty  value  in  the  following  approach,  experience  the  thrilling  and  unforgettable  impressions,  eager  to  purchase  and  enjoy  the  next  ones.

INTRODUCTION

Big  cities,  to  a  certain  extent,  remind  the  elderly  people  and  not  only  due  to  their  mature  and  sophisticated  nature,  or  the  unfold  mysteries  they  keep  deep  at  the  bottom  of  their  hearts,  but  owing  to  the  enchanted  perception  of  the  night.  Darkness  conjures  exciting  memories,  evokes  unforgettable  reminiscences,  induces  overwhelming  feelings  and  arouses  diversifying  emotions.  But  as  soon  as  the  dawn  breaks  the  chilling,  oftentimes,  groundless  fears  and  worries  ultimately  fade  away  with  an  early  morning  dew.
New  York  has  a  virtually  unique  magnitude  in  the  diverse  life  of  Homo  sapience,  no  matter  who  they  are.  Notwithstanding  the  city`  s  specific  consistency  in  the  overall  population  of  the  United  States  it,  nevertheless,  plays  the  vital  role  in  the  country  `s  life.

             CHAPTER  1

                     FRIENDLY  FAMILY                    

Now  let`  s  peep  inside  one  of  the  dwellings  of  an  extraordinary
family  to  disclose  their  own  life  style.  They  are  happily  residing  
in  the  18  century  country  mansion  though  very  modern  and
comfortable  inside  far  beyond  the  city  to  escape  the  hustle
and  bustle  of  everyday  life,  at  least,  for  the  weekend.
Currently  it`  s  a  pretty  snug,  fabulously  arranged  apartment  building  of  twelve  huge  bedrooms,  an  enormous  and  bright  kitchen  alongside  with  the  impressive  dining-room,  a  big  hall  used  for  balls  or  different  sort  of  family  parties,  an  impressive  and  sophisticated  living-room  furnished  according  to  the  best  modern  trends,  a  most  advanced,  highly  equipped,  from  the  technical  point  of  view,  study  for  Robert  Moor  with  a  bunch  of  most  advanced  computers,  lap-tops,  IPads,  a  gym  with  all  the  necessary  sports  kit,  a  huge  bathroom,  rather  comfortable  and  cozy,  a  nicely  designed  home  art  studio  for  his  beauty  spouse  Joanna  and  an  awesomely  beautiful  established  children`  s  room  for  their  kid  prodigy  Roxana,  a  private  library  that  could  be  easily  taken  for  the  public  one  full  of  ancient,  classic  and  up-to-date  literature,  and,  of  course,  the  pools  –  the  indoor  and  outdoor  ones,  a  running  track  around  the  house,  a  couple  of  tennis  courts  and  even  the  golf  field.
The  young  woman  comes  into  the  kitchen  first  to  figure  out  what  she  can  possibly  prepare  quickly,  but  undoubtedly  tasty  for  her  loved  ones  on  this  bright  and  sunny  day.
-  Robert,  darling?  What  would  you  like  for  breakfast  this  time?  -  asks  Joanna  her  husband  speaking  in  a  quiet,  gentle  voice.  It`  s  a  fairly  tall  and  slim,  long  haired,  brightly  smiling  blue-eyed  blond,  wearing  a  snow-white,  soft  nightgown  and  a  pair  of  neat,  milky  mules  on  her  beautifully  shaped  legs.  Robert  was  then  leaving  the  glassy  bathroom  stylishly  dressed  in  a  new  white  shirt  with  a  colorful  tie,  a  gray,  double-  breasted  jacket,  black  classy  trousers,  wearing  a  pair  of  brown  expensive  lace-ups  with  a  pleasant  scent  of  freshness  and  cleanliness  floating  around  his  well-shaped  body  and  with  a  beam  of  satisfaction  on  his  clean-shaven  face.
-  Whatever,  honey!  You  know  it  pretty  well  that  I  like  everything  you  do  for  me,  -  lovingly  replies  the  young  man,  not  taking  his  eyes  of  her,  -  including  your  morning  meals,  of  course!  -  he  adds  meaningfully  and  comes  up  close  enough  to  feel  her  body  once  again,  hugs  her  tightly,  but  tenderly,  then  kisses  her  on  the  sweet,  soft  lips,  as  though  reminding  his  sexy  wife  how  great  it  was  at  night.
-  You  look  terrific  today,  Jo!  Did  not  I  tell  you,  baby,  how  I  love  you?  I  really  do!  -  Robert  experiences  some  vulnerable  and  touching  feelings  deep  at  the  bottom  of  his  heart,  especially  today,  and  hence  he  does  not  want  to  leave  home  but,  actually,  he  has  to.  
-  You  know,  babe,  I`  m  a  lucky  man  `cause  you  are  my  sweetie,  beloved  wife!  -  Robert  says  overwhelmed  with  sincere  and  true  love  towards  her.  
-  Robert!  What`  s  going  on?  Are  you  OK?  -  asks  the  woman  with  an  overcoming  sense  of  anxiety.  
-  I  know  that  you  love  me,  sweetheart!  I  also  do!  -  glances  she  at  her  husband  trying  to  take  a  guess  what  is  disturbing  him.
-  But  …  -  she  does  not  finish  the  sentence  as  shifts  her  gaze  from  her  spouse  to  their  beloved  and  adorable  kid  descending  the  stairs.  
-  Morning,  mum!  Hi,  daddy!  -  comes  in  Roxana,  sweetly  smiling,  dressed  in  bright  and  colorful  pajamas  and  wearing  a  pair  of  funny,  fluffy,  rabbit  like  slippers.
-  What`  s  for  breakfast  today?  -  asks  a  12-year  old  girl.  She  is  a  fair-haired  beauty  and  quite  tall  as  for  her  age.  Roxana  first  approaches  her  father,  as  usual,  to  warmly  hug  and  kiss  him.
-  How  did  you  sleep  tonight,  my  princess?  -  Robert  gazes  lovingly  and  proudly  at  his  charming  daughter,  who,  without  exaggeration,  is  a  miniature  version  of  his  gorgeous  wife.  Roxana  then  kisses  her  mother  good  morning  before  she  replies.  
-  You  know,  I  saw  a  fairly  strange  dream.  Our  dad  …the  girl  is  willing  to  tell  them  what  she  had  seen  in  her  dream,  but  then  she`  s  unexpectedly  interrupted  by  her  charming  dad.  
-  Excuse  me,  girls,  but  I  really  have  to  hurry  up!  Pretty  busy!  Bye!  Behave  yourself  nicely!  See  you  tonight!  -  all  of  a  sudden  his  daughter`  s  last  words  remind  him  of  an  earlier  appointed  and  urgently  important  meeting  before  the  workday.  
-  Robert?  What  about  your  breakfast?  -  queries  the  young  woman.  Her  husband`  s  weird  behavior  today  is  making  her  feel  obscurely  worried.  
-  Never  mind,  Jo!  I`  ll  be  fine!  -  says  the  young  man  calmly,  grips  his  black,  leather  case  and  hurriedly  leaves  the  kitchen  making  his  way  to  the  exit.  
-  This  morning  he  looks  rather  excited.  Don`  t  you  think  so,  Roxana?  -  asks  the  woman  embarrassingly,  willing  to  suppress  an  unpleasant  feeling  of  bad  presentiment.  
-  He  always  is!  This  is  because  he  loves  us  so  much!  Don`  t  you  worry  mum!  He`  ll  be  O.K.!  And  now  give  me  something  to  eat!  I  don`  t  want  to  be  late  for  the  classes!  -responds  the  talkative  teenager  quite  happily,  desirous  to  be  regarded  more  mature  than  she`  s  indeed.  
-  Come  on,  baby!  Have  your  breakfast!  And  I`  ll  get  dressed!  -  Joanna  passes  her  the  oatmeal,  fresh  orange  juice  and  dashes  to  the  bedroom  to  complete  her  grooming  before  the  forthcoming  new  day.  
-  And  your  breakfast,  mum?  What`  s  going  on  with  you,  guys,  today,  I  wonder?  They  really  look  eerily  this  early  morning!  Never  mind!  Well,  it  appears  I  also  am  not  hungry!  What  a  day!  Got  to  go!  -  rushes  the  girl  to  her  room  to  put  on  clothes  and  in  a  few  minutes  she`  s  back.  
-  Mum!  I`  m  ready!  Are  you  coming?  -asks  Roxy  wearing  casuals:  blue  jeans,  a  black  T-shirt,  a  denim  jacket,  a  pair  of  sneakers  and  a  bright  backpack  over  her  shoulder.  The  girl  in  fact  seems  much  older.  -  I`  m  on  my  way!  Come  on,  sweetie!  Let`  s  go!  -  answers  the  woman  joyfully  floating  down  the  steps.  Joanna  looks  breathtakingly  indeed  and  the  young  woman  is  quite  aware  of  it.  They  both  hurriedly  leave  the  apartment,  descend  downstairs  on  foot,  neglecting  the  comfortable  elevator,  to  the  underground  level,  find  their  brand  new  Porsche  Cayenne  Turbo  S  in  a  huge  parking  lot,  get  into  the  car  and  head  to  the  Big  Apple.
-  11-

to  be  continued...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777891
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.02.2018

СЛАДКИЙ СОН (1)

                                 РОМАН

 …И  ЛЁГКОЙ  ПОХОДКОЙ…      …ТЫ  ВЫШЛА  ИЗ  МОРЯ

СНОГСШИБАТЕЛЬНО  ПРЕКРАСНА,
МИЛА,  НЕЖНА,  ОБВОРОЖИТЕЛЬНА,
СОБЛАЗНИТЕЛЬНО  ЧУДЕСНА,
ЮНА,  СТРОЙНА,  ИЗЯЩНА,
…И  ЛЁГКОЙ  ПОХОДКОЙ…
…ТЫ  ВЫШЛА  ИЗ  МОРЯ…  
…ЧТОБЫ  СВЕСТИ  МЕНЯ  С  УМА…
…НАВСЕГДА…
ОБВОРОЖИТЕЛЬНА,  СОБЛАЗНИТЕЛЬНА,
ЛАСКАВА,  СЛЕГКА  БЛЕДНА,  ЛУЧЕЗАРНА,
УМНА,  ЭЛЕГАНТНА,  СТРОЙНА,
КУДА  ЗАВЕДЁТ  МЕНЯ  С  НЕЮ  СУДЬБА?
…  И  ЛЁГКОЙ  ПОХОДКОЙ…
…ТЫ  ВЫШЛА  ИЗ  МОРЯ…
…ЧТОБЫ  СВЕСТИ  МЕНЯ  С  УМА…
…НАВСЕГДА…
МАГИЯ  ВЕСНЫ,  МАГИЯ  ЛЮБВИ,
МАГИЯ  ОГНЯ,  МАГИЯ  СНА,
МАГИЯ  СЧАСТЬЯ,  МАГИЯ  ВЕСЕЛЬЯ,
МАГИЯ  РАДОСТИ,  МАГИЯ  …  
…  И  ЛЁГКОЙ  ПОХОДКОЙ…
…ТЫ  ВЫШЛА  ИЗ  МОРЯ…
…  ЧТОБЫ  СВЕСТИ  МЕНЯ  С  УМА…
…НАВСЕГДА…

ВУДИ  ПОЛ  ГРЕЙ

посвящается  девушкам  и  женщинам

ВСТУПЛЕНИЕ

Женской  красотой,  во  все  времена,  восхищались  и  воплощали  в  своих  величайших  произведениях  знаменитые  художники  и  поэты,  писатели  и  музыканты,  артисты  и  скульпторы.  И  не  удивительно.
Я  живу  в  Ялте,  «жемчужине  у  моря»,  как  её  часто  называют,  и  каждый  год,  в  особенности  летом,  этот  ,  по  истине,  невероятный,  райский  уголок  посещают  миллионы  туристов  из  разных  стран.
Город,  единственный  в  Украине,  обладает  субтропическим  климатом.  Море,  в  Ялте,  никогда  не  замерзает,  чего  не  скажешь  об  Одессе  и  Севастополе.  Окончание  греды  Крымских  гор  защищает  город  от  осеннего  и  зимнего  ненастья.  Исключительно  долгий,  летний  сезон,  длится  до  полугода.
На  Пушкинской  алее,  рядом  с  Набережной,  местные  художники  обустроили  свою  мастерскую  на  открытом  воздухе.  Их  всегда  окружают  ценители  подлинного  искусства,  приезжие,  местные  жители,  и  взрослые,  и  дети.  Последние,  заворожённо  наблюдают,  как,  из  под  кисти,  художника,  на  полотне,  вдруг,  по  мановению  волшебной  палочки,  оживают  восхитительные  морские  пейзажи,  с  бушующими  волнами,  таинственные,  морские  суда,  разных  времён  и  эпох,  с  ужасными  корсарами  на  борту,  бороздят  мировые  океаны,  сказочные,  горные  массивы  и  хребты  утопают  в  экзотических,  вечнозелёных  деревьях,  загадочные  Ялтинские  дворики  и  узенькие  улочки,  напоминают  итальянскую  Венецию,  и,  конечно,  женские  восхитительные  портреты.  Тут  же  идёт  бойкая  торговля  произведениями  искусств  на  разные  вкусы  и  по  доступным  ценам.  За  многие  годы,  у  меня,  на  этом  пятачке,  завелось  множество  друзей  и  знакомых.  Пробегая,  по  утрам,  к  Массандровскому  пляжу,  то  ли  гуляя,  по  вечерам,  по  городской  Набережной,  мы,  естественно,  обмениваемся  приветствиями,  последними  «новостями»,  или  шутками.  
Мне  всегда  нравится  Ялта  в  разгар  лета,  когда  по  городской  Набережной,  вечером,  ни  пройти,  ни  проехать,  и  огромная,  шумная  толпа  красочно  разодетых  горожан,  приезжих,  туристов,  музыкантов  и  артистов,  под  звуки  громкой  музыки,  которая  звучит  отовсюду,  напоминает,  и  бурный  поток,  и  разноцветный  карнавал,  который  медленно  движется  к  центру  города,  увлекая  за  собой  всех,  кто  попадается  на  пути.  
Я  не  художник,  и  не  артист,  и  не  писатель,  и  не  поэт,  но  что  меня  особенно  прельщает  в  такие  минуты,  так  это  наблюдать  и  восхищаться  женщинами  и  девушками  –  невероятной,  божественной  красотой  их  утончённых  лиц,  пышных  волос,  стройных  тел,  изысканных  стилей  одежды  и  обуви,  летящей  походкой  пробегающих  мимо.  И  что  самое  интересное,  они,  где  -  то  в  глубине  моей  души,  каждый  раз  оставляют  незабываемый,  неизгладимый  след,  переполняют  всё  моё  естество  любовью  и  счастьем.  Я  холостяк,  и  никто  мне  не  может  запретить  наблюдать,  любоваться  и  восхищаться  женской  красотой.  С  другой  стороны,  как  закоренелый  трезвенник,  я  в  отличии  от  большинства  других  мужчин,  по  крайней  мере,  в  последнее  время,  не  опошляю  своё  восхищение  женщиной  мужским  libido  (авт.  перевод  –  сексуальное  желание).
«Нельзя  выпить  всё  шампанское,  независимо  от  его  безупречного  и  изысканного  вкуса,  как,  однако,  нельзя  переспать  со  всеми  женщинами,  даже  неземной  красоты».  Другое  дело  созерцать,  восхвалять,  возвышать,  изображать  в  искусстве,  в  литературе,  в  музыке.  Это  то  же  самое,  что  любоваться  красивым  цветком,  изумрудным  диамантом,  знаменитым  произведением  искусства.  Вам,  если  вы  в  здравом  уме,  не  придёт  ведь  в  голову  рвать  лепестки  изумительного  цветка,  чтобы  убедится,  в  чём  секрет  его  красоты,  или,  разбить  молотком  драгоценный  камень,  чтобы  узнать  в  чём  тайна  его  совершенства,  или  соскоблить  масло  с  полотна  столетней  давности  в  поисках  магии  его  вечности.  Для  меня  женщина  –  это  произведение  искусства,  которое  нужно  ценить,  беречь  и  лелеять.  С  годами,  я  убедился  в  том,  что  не  могу,  и  никогда  не  смогу,  удовлетворится  любовью  одной  женщины,  независимо  от  того,  насколько  она  красива,  мила,  умна,  женственна,  изысканна  и  безупречна.

ЧАСТЬ  1  ЗНАКОМСТВО

Тот  летний,  знойный,  солнечный  день,  на  первый  взгляд,  ничем,  особенным,  не  отличался  от  других,  ему  подобных.  Также  громко  кричали  чайки,  пролетая  над  головами  отдыхающих,  спешащих  занять  на  пляже,  с  утра  пораньше,  удобное  место,  и  для  себя,  и  для  своего  семейства.  Молодые  ребята  и  девушки,  в  красочной  униформе,  торопливо  раскладывали  шезлонги,  огромные  цветные  зонты  и  крошечные  столики  на  другой  половине  сектора.(авт.прим.  -  часть  пляжа  от  пирса  до  пирса).  Сверху,  над  стеной,  которая  защищает  пляж  от  разрушительных  штормов  в  осеннее  и  зимнее  время,  открывались  торговые  точки,  приглашая  отдыхающих  приобрести  всё  необходимое  для  комфортного  отдыха.На  море  стоял  полный  штиль,  и  даже  у  берега,  волна  нежно  и  тихо  ложилась  на  мелкую  гальку,  не  тревожа  сон  некоторых  приезжих  туристов,  которые  здесь,  на  морском  берегу,  догоняли  свой  ночной  сон.  Плавать  в  такое  время  –  настоящее  умиление.  Я  бросаюсь  с  головой  в  морскую  пучину,  проплываю  под  водой  столько,  сколько  позволяет  запас  воздуха  в  лёгких,  любуясь  прозрачной  голубизной  и  сказочным  подводным  миром,  а  затем  медленно,  не  торопясь,  разрезая  руками  морскую  поверхность,  плыву  прочь  от  берега.  Вода  изумительно  тёплая,  ласково  обволакивает  всё  тело,  чистый,  с  приятным  ароматом  морской  капусты  (авт.прим.  -  отдыхающие  часто  принимают  его  за  запах  моря)воздух  заполняет  легкие  и  я  полностью  сливаюсь  с  морем  в  одно  целое.  Доплывая  до  буйка  замечаю,  что  я  здесь  один.  Это  не  обескураживает.  Наоборот,  я  люблю  одиночество  во  всём  :  в  беге,  в  плаванье,  на  пляже,  в  горах  и  в  лесу.  Есть  возможность  полностью  ощутить  красоту  природы,  которая  меня  окружает.  Ложусь  на  спину,  и  расслабившись,  несколько  минут  лежу  в  полном  забвении.  Главное  –  не  уснуть.  Впереди  -  бескрайнее,  бирюзовое  море,  ровная  гладь,  которого,  тянется  до  самого  горизонта.  На  голубом  небе  –  ни  тучки.  Справа,  чуть  выше  над  городом,  медленно  поднимается  величественная  гора  Могаби,  густо  покрытая  вечнозелёным  лесом.  А  ещё  выше,  скрытая  от  общих  взоров,  но  не  от  меня,  божественно  -  красивая  гора  Ай-Петри,  недоступная,  ни  для  вездесущих  путешественников,  ни  для  опытных  и  бывалых  альпинистов,  ни  для,  тем  более,  любителей  острых  ощущений,  которых  здесь  немало  в  летнее  время.  Только  гордые  орлы  грациозно  реют  в  вышине,  созерцая  каменный  утёс,  который  своим  острым  шпилем  упирается  в  небо.  Да  ещё  бесстрашные  парашютисты  на  своих  разноцветных,  лёгких  как  пёрышки,  современных  планерах,  один  за  другим,  по  спирали,  умело  парируя  воздушными  потоками,  кружатся,  как  мотыльки,  возле  сказочной  вершины.
Чуть  левее,  вдали,  на  краю  каменного  уступа,  искусстно  устроилось  Ласточкино  Гнёздышко,  одно  из  огромного  множества  достопримечательностей  Южной  Столицы,  как  часто  именуют,  мою  любимую  Ялту.
Известная  гора  Медведь,  напоминает  величественного,  древнего  исполина,  который  однажды  спустившись  с  гор,  чтобы  отдохнуть  у  моря,  так  и  остался  здесь,  навечно.  Позади,  мой  любимый  Массандровский  пляж,  где  я  ,  обычно,  много  плаваю,  тренируюсь,  загораю.  Возвращаться  не  охота,  поэтому  легко,  без  особого  напряжения  плыву  к  следующему  буйку,  а  потом  ещё  к  одному,  до  полной  усталости.  Наконец,  не  торопясь,  возвращаюсь  к  пляжу.  Ложусь  на  своё  полотенце,  лицом  к  тёплой  гальке,  и  на  какое-то  время  крепко  засыпаю.
-  Мам,  а  он  что  моряк?  -  спрашивает  5  летняя  девочка  с  длинными,  золотистыми,  прямыми  волосами,  большими,  голубыми  глазами,  одетая  в  брендовый  купальник,  который  делает  её  стройное  тело,  чуточку  старше,  чем  она  есть  на  самом  деле.  
-  Отчего  ты  взяла,  милая,  что  он  обязательно  должен  быть  моряком?  -  спокойно  отвечает  её  мама,  разглядывая  стройное,  мускулистое,  мужское  тело,  так  удивительно,  и  вместе  с  тем,  щемительно,  напоминающее  её  покойного  Володю.
-  Ты  что  не  заметила,  как  он  долго  плавал?  И  к  тому  же  он  плавает,  как  рыба.  Значит  он  моряк.  А  ещё  он  такой  длинный  и  тощий.  Он  что  плохо  кушает?  Да  вот  ещё  длинные  волосы.  Это  только  у  пиратов  длинные  волосы.  А  может  он  пират?  -  не  унимается  девочка.
-  Прекрати,  Настенька!  Какой  он  пират?  -  спокойно  отвечает  молодая  женщина,  изумительной  красоты,  еле  сдерживает  себя,  чтобы  не  погладить  слегка  выступающие  мышцы  мужчины.
-  Да  не  слушай  ты  свою  маму,  малышка.  Я  самый  настоящий  пират.  Ты  видела  возле  гостиницы  «Ореанда»  шхуна  «ESPANOLA»  пришвартована.  Вот  я  на  ней  служу.  Скоро  пойдём  в  море.  Искать  Таинственный  Остров,  или  Остров  Сокровищ,  на  худой  конец.  -  ещё  с  просонья  отвечаю  я,  поворачиваясь,  чтобы  узнать,  кто  же  меня  всё  таки  побеспокоил.
-  Во-первых,  я  не  малышка.  Во-вторых,  «ESPANOLA»  больше  в  море  не  ходит.  Там  сейчас  ресторан.  Мы  как  -  то  с  мамой  там  вкусно  пообедали.  А  в-третьих,  хватит  спать,  день  на  дворе,  давай  знакомиться.-  и  девочка  начанает  больно  дёргать  меня  за  волосы.
-  Настя!  Прекрати!  Ты  что  это  себе  позволяешь?  Хочешь,  чтобы  нас  полиция  арестовала,  за  то,  что,  мы  пристаём  к  посторонним?  -  то  ли  в  шутку,  то  ли  всерйоз,  улыбаясь  сказала  женщина,  внимательно  рассматривая  вблизи  черты  лица,  не  совсем  незнакомого  мужчины.
-  Не  хочу  в  полицию.  Я  не  виновата.  Я  просто  прикалывалась.  -  маленькая  девочка  почти  в  серьёз  восприняла  мамины  слова.  Но,  тут  же  расслабилась.  Cудя  по  улыбающимся  лицам  взрослых,  ничего  не  предвещало  угрозы  появления  грозных  полицейских,  
Мой  сон  окончательно  улетучился  .  Я  поворачиваюсь  на  спину  и  …
-  Wow!  Привет  красавицы!  Давайте  знакомиться.  Меня  зовут  Володя.  Эту,  "не  малышку",  а  просто  красивую  девочку,  зовут  Настя.  А  вас,  тебя,  зовут  Лена.  -  обескураживаю  своих  новых  знакомых.
-  Привет!  Ну,  почему  сразу,  Лена?  -  удивлённо  сдвинув  брови,  спрашивает  заинтригованная  красавица.
-  А  потому,  что  именно  так  зовут  всех  красивых  девушек.  Неужели  угадал?  -  улыбаясь  спрашиваю  девушку,  привычным  жестом  поправляя  длинные,  непослушные  волосы.
-  Мама!  Он  точно  полицейский,  и,  сейчас  нас  арестует.  Я  боюсь!  -  девочка  опять  забеспокоилась  и  придвинулась  поближе  к  матери.  Или  же  это  была  больше  игра  на  публику?
-  Не  выдумывай,  малыш!  Где  ты  видела  полицейских  с  такими  длинными  волосами?  -  улыбаясь,  парирует  молодая  женщина.
-  Так  ты  не  полицейский,  дядя  Вова?  -  весело  спрашивает  золотоволоска.
-  К  сожалению,  нет.  Иначе  я  бы  вас  сразу  же  арестовал,  за  то,  что  вы  нарушили  мой  покой.  -  я,  похоже,  полностью  проснулся.
-  Мы  больше  не  будем,  правда,  мама?  -  иронически  спрашивает  малышка.
-  Да,  это  было  в  последний  раз.  -  всерьёз  поддерживает  её  мама.
-  Честно?  -  передразниваю  я.
-  Честно,  конечно.  -  отвечает  красавица.  
-  Ну,  ладно.  Вы  меня  уговорили.  А  теперь,  девочки,  извините,  но  мне  срочно  нужно  окунуться.-  я  резво  поднимаюсь,  бегу  к  морю  и  бросаюсь  со  всего  разбега  в  солёную,  тёплую,  морскую  стихию.  Плыву  под  водой  сколько  есть  мочи,  а  потом  на  спине,  размеренно  взмахивая  руками,  спокойно  возвращаюсь  обратно  к  берегу.  Выхожу  из  воды,  привычно  закидываю  длинные,  мокрые  волосы  за  спину,  и  подхожу  к  новым  знакомым.  
-  Я  на  площадку.  Вы  как,  со  мной?  -  спрашиваю  с  надеждой  на  положительный  ответ.
-  Пойдём,  мама!  Хватит  лежать!  -  срывается,  без  лишних  раздумий,  на  ноги  девочка  и  тащит  за  руку  маму.
-  Ну,  как  скажешь,  малыш!  -  медленно  и  грациозно  поднимается  женщина  и  у  меня  ком  подходит  к  горлу.  Ну  и  красавица!
-  Не  называй  меня,  малыш,  хотя  бы  при  посторонних.-  умоляюще  просит  девочька.  
-  Договорились,  малиш.  Извини,  Настенька.  -  примирительно,  соглашается  молодая  мама.
-  Ну,  это  другое  дело.  -  она  крепко  хватает  маму  за  руку  и  тащит  к  выходу  из  сектора.
Насколько  я  высок,  1м.  84  см.,  а  Лена,  похоже,  не  ниже,  если  не  выше.
-  Не  волнуйся,  дурачок.  Я  на  высоких  каблуках  обувь  не  ношу.  -  как  будто  угадав  мои  мысли  отвечает  Лена.
-  Спасибо!  Успокоила!  -  отшучиваюсь,  пытаясь  скрыть  чувство  невероятного  замешательства,  по  поводу  её  неземной  красоты.  На  встречу  идет  мой  знакомый,  откровенно  говоря,  единственный  друг  в  городе.
-  Привет,  Володя!  Это  что,  твоя  дочь  и  внучка?  -  уверенной  походкой  приближается  к  нам  любимец  местных  и  приезжих  женщин  и  девушек,  тот  ещё  Казанова,  накачанный  стронгмен.
-  Да  нет.  У  меня  только  две  дочери  и  одна  внучка,  кстати,  тоже  Настенька.  Это  мои  новые  знакомые,  москвичи  -  Лена  и  Настя.-  слегка  смущённо  отвечаю  другу.
-  Знакомьтесь,  девочки.  Мой  друг,  Алик,  Тарзан.-  самый  красивый  мужчина  в  городе.-  у  Алика,  дейстительно,  очень  стройное  ,  накачанное  тело,  высокий  рост,  длинные,  густые,  русые  волосы.  Настоящий  Тарзан.
-  Привет,  красавицы!  Володю  в  Ялте  тоже  Тарзаном  называют.  А  ещё  говорят,  что  мы  родные  братья.  -  улыбаясь,  по  дружески,  похлопывает  меня  по  плечу.
-  Привет,  Алик!  Приятно  познакомится!-  Лена  первой  протягивает  руку  для  приветствия.  -  Алик  улыбаясь,  изысканно  и  грациозно  целует  её  утончённое  запястие.
-  Привет,  дядя  Алик!  -  Настя,  не  отставая  от  мамы,  тоже  предлагает  свою  маленькую  ручёнку.
-  А  мы  с  тобой,  малышка,  поздороваемся  по  другому.  -  и  протягивает  для  хлопка  свою  огромную  ладонь.  Девочка  сообразительно  хлопает  её  своей  миниатюрной  ладошкой.
-  Вот  так!  Молодец!  Умница!  -  восхищенно  восклицает  мой  друг.
-  Алик,  мы  тут  на  площадку  собрались.  Ты  как,  с  нами  или  уже  позанимался?  -  спрашываю,  в  надежде,  что  он  откажется.
-  Да  нет.  Я  свою  программу  выполнил,  а  теперь  сделаю  привычный  заплыв.  -  с  пониманием  воспринимает  мой  намёк.
-  Лады!  Давай,  Алик.  Ещё  увидимся!  -  поворачиваюсь  к  нему  спиной.
-  Давай!  Пока!  -  поспешно  уходит  Тарзан.  Потом  повернувшись,  поднимает  большой  палец  вверх.  Молодец,  мол.  
А  вот  и  площадка.  
Я  подхожу  к  перекладине  первым,  и  без  разминки,  делаю  14  подъёмов  переворотом.
-  Неплохо.  Совсем  неплохо.  -  как  -  то  неуверенно  комментирует  молодая  женщина.  
-  А  теперь,  позволь  мне.  -  она  с  лёгкостью  и  изысканной  грацией  выполняет  20  упражнений  на  одном,  как  мне  показалось,  дыхании.  
-Ещё  или  для  начала  хватит?  -  уверенно  спрашивает  проказница.
-  Вполне.  Откровенно  говоря,  впечатляет.  -  отвечаю  грустно.  Что  интересно  она,  здесь  со  мной,  делает?  Ей  бы  Алик,  был,  в  самый  раз.
-  Терпеть  не  могу  бабников.  -  извини,  если  я  так  о  твоём  друге.  И  тут  же,  чтобы  перевести  разговор  на  другое.
-  Что  касается  перекладины.  Я  с  детства  занимаюсь  гимнастикой.  -  с  гордостью  отвечает  Лена.
-  Понятно.  Кстати,  ты  забыла,  дурачок,  прибавить.  -  шутя,  поддеваю  свою  новую  знакомую.  
-  Извини,  Вова.  Это  я  своего  бывшего,  так  в  шутку  называла.  -  похоже  исренне  сожалеет,  смущённая  девушка.
-  К  слову  сказать,  а  где  вы  вашего  папулю  потеряли?  -  с  нескрываемым  любопытством  спрашиваю.
-  Он  погиб  в  автомобильной  катастрофе,  3  года  назад.  Ты  на  него  очень  похож.  Тоже  Володя,  спортсмен,  высокий,  стройный,  красивый,  был.-  Лена  опускает  на  мгновение  глаза.
-Извини,  Лена.  Мне  жаль.  Я  и  подумать  не  мог.  Вы  такие  весёлые  обе.-  неуверенно  продолжаю.  
-  Спасибо.  Понемногу  привыкаем  жить  без  него.  -  выдавив  из  себя  подобие  улыбки,  отвечает  женщина.
В  это  время,  Настя,  сама  забралась  на  перекладину,  и,  начала  выделывать  настоящие  кренделя.
-  Без  ремней  и  подстраховки?  Круто!-  восхищенно  коментирую  её  выступление.
-  Она  7  раз  в  неделю  занимается  гимнастикой.  -  с  гордостью  отвечает  мама.
-  Понятно.  Молодец!  -  удивлённо  восклицаю.
Девочка,  довольная  похвалой,  подходит  ко  мне,  и,  крепко  пожимает  руку.
-  Спасибо  за  комплимент,  дядя  Володя!  -  учтиво,  говорит  она,  и  довольная,  отходит  к  матери.
-  Пожалуйста,  Настенька.  -  отвечаю  более  уверенно,  и,  откровенно  любуюсь  обеими.  
-  А  с  какой  стати,  я  должен  чувствовать  себя  неуверенно,  по  сравнению  с  Аликом.  Его  жена  в  Италии,  тяжёлым  трудом  доллары  зарабатывает,  для  семьи,  а  он  здесь  развлекается,  на  пропалую,  с  молоденькими  барышнями.-говорю  про  себя.
-  Вот  именно,  Володя  -  поддерживает  меня  девушка.
-  Ты  что,  мои  мысли  подслушываешь?  Нехорошо.  -  то  ли  в  серьёз,  то  ли  шутя  спрашиваю.
-  Только  иногда  -  так  же  шутя,  отвечает  Лена
-  А  теперь,  девочки,  пробежка  и  заплыв  до  буйка.-  предлагаю  для  разнообразия.  
-  Принимается.-  дружно  поддерживают  меня,  новые  знакомые.
Настенька  уверенно  вырывается  вперёд  и  не  оставляет  нам  никаких  шансов  догнать  её.  Лена  не  бежит,  а  как  будто  парит  в  воздухе,  еле  прикасаясь  к  асфальтовой  дорожке  кончиками  пальцев  ног.  Мой  любимый  стыль  бега  босиком.  Бежим  на  равне.  Лена  время  от  времени  поглядывает  в  мою  сторону,  подмигывая.  Наши  волосы  развеваются  на  ветру.
У  выхода  в  город,  нас  с  нетерпением,  ожыдает  Настенька.
-  Ура!  Я  победила!  Заняла  первое  место!  Правда,  дядя  Вова?  -  девочка  уверенно  подбегает  ко  мне,  и,  по  дружески  берёт  меня  за  руку.  С  этой  минуты,  мы  с  ней  стали,  неразлучными  друзьями.
Обратно,  возвращаемся  спокойным  шагом.  Девочка  ни  на  минуту  не  отпускает  мою  руку.  Вот  и  Лена  неуверенно  берёт  меня  под  руку  с  другой  стороны.
-  Ты  не  против,  надеюсь?  -  неуверенно  спрашивает.
-  Нет,  конечно.  Мне  так  приятно.  Хотя,  откровенно  говоря,  я,  порядочно,  отвык  от  женской  компании.  -  отвечаю  смущённо,
На  пляже,  я  первым  бросаюсь  в  воду,  и  опустив  голову,  большими  гребками  быстро  плыву  в  сторону  буйка.  Затем,  ни  на  минуту  не  останавливаясь,  переворачиваюсь  на  спину  и  медленно  дрейфую  к  берегу.  На  полпути,  встречаю  моих  девочек.  Они  плывут  не  торопясь.  Выхожу  из  воды,  и  не  вытираясь,  смотрю  любуясь,  как  мои  новые  знакомые,  возвращаются  обратно.  За  несколько  метров  до  берега,  Настя  вырывается  вперёд  и  приплывает  первой.
-  Ура!  -  весело  и  задорно  кричит  она.
-  Я  вновь  выиграла!  Я  чемпионка!  Верно,  дядя  Володя?-  радостно  спрашивает  малышка.
-  Совершенно  верно,  красавица!  Так  держать!  -  поддерживаю  её  весёлый  задор.
Она  прижимается  ко  мне,  и,  крепко  обнимает  мои  ноги.  Я  понимаю.Настя  видит  во  мне  своего  отца,  которого,  едва  помнит,  и,  вспоминает,  только  по  скупым  фотографиям,  и,  нескольким  видео  клипам.  Я  нежно  ворошу  ей  волосы.
Выходит  из  воды  Лена.  Как  и  я,  привычно  закидывает  волосы  за  спину  и  легкой  поступью  идёт  нам  навстречу.  Только  теперь,  я  по  настоящему  осознаю,  насколько  она  красива.  Высокое,  стройное,  натренированное  тело,  девичья  маленькая,  но  тугая  грудь,  длинные,  стройные  ноги,  и,  какая  -  то  особая  грация  отточеных  движений.  Кажется,  что  она  на  батуте,  и,  готовиться  выполнить  рискованное  сальто.  И  вдруг  она,  действительно,  без  какой  -  либо  подготовки,  исполняет  этот  сложный,  акробатический,  трюк.  Лена  всё  точно  расщитала,  скольжение  гальки,  неровность  поверхности,  свои  мокрые  ступни.  Получилось  великолепно,  без  ***  и  задоринки.
-  О  па  ля!  Как  я  вам  понравилась?  Не  слышу  апплодисментов.  -  задорно  спрашивает.
Мы  громко  хлопаем  в  ладоши.  А  теперь  я,  мама,  можно?  -спрашивает  девочка.  Не  дожидаясь  разрешения,  Настя  делает  целую  серию  изящных  акробатических  пируэтов.  Ей  рукоплещет  весь  пляж.  Настя  грациозно  раскланивается  и  радостно  бежит  к  нам.  Лена  стоит  рядом,  крепко  прижавшись  ко  мне  всем  телом.
-  Мы  лежим  на  полотенцах,  у  самой  кромки  моря,  защищенные  от  палящего,  знойного  солнца  двумя  огромными,  цветастыми  зонтами.  Настенька,  свернувшись  калачиком,  уснула  безмятежным,  крепким  сном,  рядом  с  нами.
-  Володенька!  Я  тебя  люблю.  -  вдруг  заявляет  на  полном  серьёзе  молодая  женщина,  и  смотрит  влюблённо  мне  в  глаза.  
-  О  чём  ты,  Лена?  Мы  едва  знакомы.  -  отвечаю  я  смущённо  и  слегка  обескураженно,  а  у  самого  от  радости  сердце  выпрыгивает  из  груди.
-  Зато  я  тебя  знаю  два,  долгих,  последних  года.  Наблюдала  за  тобой,  сразу  после  смерти  мужа.  Не  позволяла  себе  подойти  раньше,  хотела  проверить  свои  чувства.  Мы  с  мужем  были  настоящей  влюблённой  парой,  единым  целым,  понимали  друг  друга  с  полуслова.  Он  очень  любил,  нашу  дочурку,  и  она  в  нём  души  не  чаяла.  Я  всё  о  тебе,  любимый,  знаю:  учитель  иностранных  языков,  журналист,  переводчик,  не  пьющий,  и  не  курящий,  вегетарианец,  спортсмен,  морж  и  наконец  хороший  человек,  не  бабник.  
-  Откуда,  Лена,  ты  всё  узнала?  -  удивлённо  спрашиваю,  ещё  не  веря,  что  всё  это  происходит  наяву.
-  Много  знакомых  в  городе,  Володя.  Кстати,  знаю,  что  ты  был  женат,  и  не  один  раз,  видела  твоих  дочек,  внучку.  -  добавляет  она.
-  Ну,  и  что  прикажешь  мне  теперь  делать,  с  твоим  признанием  в  любви?  Ты  знаешь,  что  мне  45?  -  спрашиваю,  надеясь  на  положительный  ответ.
-  Подумаешь!  Мне  35.  Невелика  разница.  -  полушутя  парирует  моя  девушка.
-А  что  Настя  скажет?  -  для  пущей  уверенности  задаю  следующий  вопрос.
-  Она  тебя  тоже  любит.  Ты  так  ей  папу  напоминаешь.Неужели  ты  не  заметил?  -  спрашивает  Лена.  
-  Так  мне  как  быть?  -  ещё  раз  переспрашиваю,  хотя  приятно  осознавать,  что  решение  это,  она  приняла  задолго,  до  нашей  сегодняшней  встречи.
-  Я  ,что,  тебе  не  нравлюсь?  -  спрашивает,  чтобы  ещё  больше  подзадорить  меня.
-  Нравишься,  конечно.  Но,  это  всё  так  неожиданно.  Ты  ведь  знаешь,  что  я  далеко  не  богатый  человек.-  я  как  будто  пытаюсь  отговорить  её,  хотя  вглубине  души.  я  безумно  рад,  что  всё  так  неожиданно  складывается.
-  Да,  довольно  бедный.  Для  меня  и  Насти,  это  не  главное.  Лишь  бы  человек  хороший  был.  Меня  два  последних  года  достали  мои  друзья  с  женихами  –  богатыми  бизнесменами  с  Рублёвки,  иностранцами,  молодыми,  пожилыми.  Но  это  всё  не  то.  Деньги  мне  не  нужны.  Вова  мне  оставил  приличное  состояние,  да  и  я,  как  писатель,  порядочно  зарабатываю.  Так,  что  ты  об  этом,  родной,  меньше  всего  думай.  А  всё  остальное  -  по  ходу  решится.  Я  тебя  не  тороплю.  На  следующей  неделе  поедем  в  Москву.  Представлю  тебя  своей  мамуле,  друзьям,  коллегам.  А  в  конце  августа,  в  Маями,  свадьбу  сыграем.  А  потом  на  Бали.  Я  уже  всё  заказала.  -  деловито  продолжает  Леночка.
-  Других  вариантов  нет?  -  задаю  риторический  вопрос.
-  Ты  что  против?-  йорничает  будущая  невеста.
-  При  чём  тут  это?  Ты  всегда  всё  решаешь  сама?  -  переспрашиваю.
-  Как  правило.  Вова  со  мной  во  всём  соглашался  -  мило  улыбаясь,  отвечает  она.
-  И  ты,  конечно,  думаешь,  что  я  буду  таким  же,  покладистым?  -  перехожу  на  шутливый  тон.
-  Ты  что  против  жены  умницы,  красавицы,  да  ещё  и  дочки  в  придачу?-  радостно  смеётся  моя  Леночка.
-  Да,  нет,  конечно.  -  наконец  полность  соглашаюсь  я.
-  Ну,  вот  и  решили.  Да  поцелуй  же,  наконец,  меня,  дурачок.  -  явно  провоцирует  меня  будущая  супруга.
Мы,  прикрывшись  одеялом,  сливаемся  в  страстном  поцелуе.
-  Вова!  Я  ухожу.  Встретимся  завтра!  -  прощается  мой  друг.  
-  Да,  пока,  Алик!  До  встречи!  -  отвечаю  из  под  одеяла.
-  Мам,  я  кушать  хочу.  Когда  за  нами  приедут?  -  вдруг  просыпается  малышка.
-  Я  уже  звоню,  милая.  А  ты,  пока,  достань  яблоки  в  моей  сумке.
-  Алло.  Танюша,  привет!  Мы  тут  закругляемся.  Да,  Вова  с  нами.  Я  ему  всё  рассказала.  Для  него  это  было,  как  снег  на  голову,  в  середине  лета.  Ладно.  Потом  все  расскажу,  подробно.  Да,  мы  на  Массандровском.  Валера  пускай  подъезжает  к  морскому  вокзалу,  возле  часовенки.  Да.  Пока!  -  весело  заканчивает  она  разговор.
-  Неужели  это  Татьяна  Владимировна?  -  переспрашиваю,  хотя  знаю,  наверняка,  о  ком  идёт  речь.
-  Она  самая.  Кстати,  пару  лет  назад,  она  едва  тебя  на  себе  не  женила.  Но  не  хватило  храбрости.  А  ты  настолько  скромен,  что  не  заметил  интереса  с  её  стороны  -  то  ли  спрашивает,  то  ли  констатирует  красавица.
-  Поэтому  ты  решила  сама  взять  быка  за  рога?  -  подшучиваю  я.
-  Вот  именно.  Ну,  что  девочки,  мальчики?  Пора  собираться.  Нас  ждут.  -  деловито  завершает  Леночка.  
-  Вот  здорово!  Значит  будем  дружить  семьями.  -  это  Настенька,  по  своему,  выражает  радость  по  поводу  нашего,  с  Леной,  сближения.

-  11  -
Продолжение  следует...

15122017  ИВАНО-ФРАНКОВСК

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777889
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 19.02.2018

ЛЮБОВЬ ОТДАЮ ДЕТЯМ (6)

                               

                                                                       РОМАН

                                             ВУДИ  ПОЛ  ГРЕЙ

         ЧАСТЬ  ШЕСТАЯ.  СВАДЬБА  И  …

     Школу  мы  с  Оленькой  закончили  с  золотыми  медалями,  на  выпускном  нас  безоговорочно  избрали  королевой  и  королём  бала.
Мы  плясали  до  утра  и  дружно  игнорировали  шампанское  и  мясную  диету.  Мы  явно  выделялись  в  кругу  своих  друзей.  Танцевали  только  друг  с  дружкой,  на  перекур  не  бегали,  как  и  не  валялись  на  школьном  дворе  от  перепоя,  болтали  только  между  собой.  Такие  вот  две  белые  вороны,  но  и  пальцем  в  нашу  сторону  никто  не  показывал.  Утром  встречали  солнце,  слегка  уставшие,  но  совершенно  трезвые,  счастливые.  Наши  родители  ушли  ещё  прошлым  вечером,  чтобы  подготовить  свадебный  ужин.  Мои  родители  ушли  к  будущим  сватам,  а  родительскую  квартиру  оставили  в  наше  полное  распоряжение.  По  приходу  мы  сразу  отправились  спать.  Поднялись  за  час  до  росписи.  Быстро  приняли  душ  и  переоделись  в  новую,  но  не  свадебную  одежду.  Николай  и  Ирина  привезли  моих  родителей  за  15  минут  до  росписи.  Мы  пешком  отправились  в  поселковый  совет,  где  нас  быстро,  без  долгой  волокиты  расписали.  Никого  из  друзей  даже  в  ЗАГС  решили  не  приглашать.  И  причина  одна  –  какая  свадьба  без  выпивки,  хорошей  закуски.  Перед  зданием  бракосочетания  нас  ожидал  приятный  сюрприз  –  новенький,  сверкающий  автомобиль.
     Наши  родители  сделали  для  нас  поистине  шикарный  подарок.  Кроме  того,  на  заднем  сидении  авто  нас  ожидали  ещё  другие  подарки  –  два  новеньких  ноутбука  и  две  видеокамеры.
     -«Поздравляем  дети  родные  с  праздничным  событием.  И  примите  наши  подарки.  А  вот  телефоны,  и  всё  остальное  купите  сами.»
 Но  в  ту  минуту  подошли  дедушка  и  бабушка  Оленьки  и  вручили  нам  дорогие  смартфоны.
     -«Пользуйтесь  на  здоровье  родные!»  и  расцеловали  нас  по-  родственному.  Бабушка,  так  прямо  прослезилась.
       -«Молоденькие  то  больно.  Ну,  да  ладно.  Авось  всё  у  вас  хорошо  получится»
     -«Володя!  Я  тут  твои  водительские  права  принёс.  Вот,  возьми!  И  будь  всегда  осторожен  за  рулём,  сынок!»  со  слезами  на  глазах  отец  передал  мне  документы  и  ключи.
     -«Спасибо  всем  вам.  Я  не  ожидал.  Такой  щедрый  подарок.»
     -«Благодарим,  папы  мамы,  дедушка  с  бабушкой.  Это  просто  невероятно!»  -  прослезилась,  и,  Оленька,  целуя  и  обнимая  всю  нашу  родню.  
   Мои  родители  поехали  в  машине  Николая,  а  дедушку  и  бабушку  мы  усадили  на  задние  сиденья  доверив  им  наши  электронные  гаджеты.
     Машина,  конечно,  завелась  с  первого  оборота  и  бесшумно  тронулась  с  места.  Я  от  радости,  чуть  не  прыгал,  но  на  глазах  взрослых  должен  был  сдерживать  свои  эмоции.  В  посёлке  как  раз  недавно  положили  новый  асфальт  поэтому  ехать  было  одно  удовольствие.  
   -«А  у  тебя  неплохо  получается,  Володенька,  скажу  тебе  как  водитель  с  35  летним  стажем.  Всё  же  будь  осторожен.  Не  лихач!
Молодец!  Так  держать»
     -«Спасибо,  Виктор  Иванович.  Нас  хорошо  подготовили  на  школьных  курсах,  а  потом  я  сдавал  очень  строгий  экзамен.  Сдал  лучше  всех.  Кстати  у  Оленьки  тоже  есть  права,  так  что  мы  будем  часто  меняться.  Так  ведь,  милая!»
     -«Конечно,  Володенька.  Ты  ведь  отлично  знаешь,  что  я  ни  в  чём    
тебе  не  уступаю.  Согласен?»
     -«Ещё  как  согласен.  Я  очень  стараюсь,  чтобы  тебе  не  уступить!»
     -«Интересная  парочка  с  вас  получается.  Вы,  что,  всё  время  так  соревнуетесь  друг  с  дружкой?»  
     -«С  самого  начала  наших  отношений,  с  13  лет.  Нам  так  интересней.  Володя!  Останови  автомобиль.  Давай  поменяемся  местами»
     -«Так  у  тебя  ведь  с  собой  нет  водительских  прав.»
     -«А  это  что?»
     -«А  как  ты  узнала?»
     -«Я  случайно  подслушала  разговор  родителей.  Вот  и  прихватила.»
     -«А  мне  почему  не  сказала?»
     -«Не  хотела  испортить  сюрприз!  Ты  бы  увидел  свои  глаза  со  стороны,  когда  ты  услышал  о  подарке!»
     -«Ну  ладно,  прощаю,  но,  чтобы  впредь  без  секретов.  Договорились?»
     -«Договорились,  любимый.»
     Мы  поменялись  местами,  и,  я  едва  не  пожалел,  что  доверил  ей  руль.
     -«Володя!  А,  по-моему,  она  тебя  перещеголяла.  Мчит  как  опытный  водитель!  Молодчина,  Оленька!  Только  ты  больно  не  увлекайся.  Мы  ведь  в  посёлке,  а  не  на  автотрассе»
     -«Хорошо,  дедушка!  Я  учту  ваши  замечания.»
     Через  несколько  минут  мы  подъехали  к  огромному  дому  Ольги.
Двор  был  большой,  потом  две  машины  спокойно  поместились.
Стол  родители  решили  накрыть  в  саду  в  просторной  беседке  искусно  сколоченной  дедушкой  специально  к  праздничному  
событию.
     Был  конец  июня  и  на  столе  были  красочно  разложены  свежие  салаты,  молодая  картошка,  зелень,  другие  овощи.  Наши  родители  учли  наши  диетические  предпочтенья  и  в  первой  части  ужина  не  выставили  на  стол  мясные  и  другие  не  вегетарианские  продукты.
 Мы  с  Оленькой  были  рады,  что  родители  обошлись  без  праздничных  речей.  Мы  же,  всё-таки,  ещё  дети,  которые  раньше  времени  узаконили  свои  отношения,  чтобы  в  Дрогобыче  спокойно  снимать  жильё  как  молодожёны,  а  не  продолжать  прятаться  по  углам.  Весь  последний  год,  мы  с  Оленькой,  занимались  учёбой  только  вдвоём,  то  ли  у  её  родителей,  то  ли  у  моих.
     Мы  по-быстрому  перекусили,  и,  поблагодарив  за  ужин,  извинились  и  откланялись.  К  счастью  нас  никто  не  собирался  отговаривать.  У  нас  осталось  две  недели  до  вступительных  экзаменов,  и,  одновременно  медовая  неделя.  Мои  родители  уступили  нам  свою  квартиру  и  решили  пожить  это  время  у  сватов.  Их  с  радостью  приняли,  тем  более  что  на  огороде  было  много  работы.

                                           Продолжение  следует...

   
             13:30  15:44  1722018  Ивано-Франковск

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777733
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 18.02.2018

ЛЮБОВЬ ОТДАЮ ДЕТЯМ (5)

                                                                                 РОМАН

                                                                       ВУДИ  ПОЛ  ГРЕЙ

                         ЧАСТЬ  ШЕСТАЯ.  СПОРТ  И  ПИТАНИЕ

     У  меня  всегда  был  напряжённый  порядок  дня,  особенно  в  течении  учебного  года.  С  появлением  в  моей  жизни  Оленьки  мой  график  стал  ещё  более  плотным.  Посудите  сами:  ежедневные  дополнительные  занятия  с  отцом  английским  и  немецким  языками,  школьные  уроки  и  выполнение  домашних  заданий,  репетиции  нашей  музыкальной  группы,  футбол,  баскетбол,  волейбол,  духовой  оркестр,  ансамбль  народных  инструментов,  чтение  книг  и  литературное  творчество,  помощь  родителям  на  дому,  и  наконец,  занятия  на  пианино,  не  говоря  о  наших  романтических  свиданиях.  В  результате,  я  слёг  в  больницу  с  юношеской  гипертонией.  В  больнице  меня  ежедневно  посещали  родители,  моя  возлюбленная,  и,  чуть  ли  не  полшколы  друзей.  Врачи  решили  ввести  жёсткий  карантин,  так  как  мне  был  прописан  постельный  режим  и  спокойствие,  и  кроме  родителей  никого  не  пускали.  Оленька,  помимо  всех  запретов,  умудрялась  хоть  на  пол  часика  забегать  каждый  день  с  чем-то  вкусненьким,  ей  лично,  приготовленный,  или  на  худой  конец,  будущей  тёщей,  не  говоря  о  написанных  свежих  стихах.  Я  ей,  в  ответ,  передавал  свою  прозу  на  корректировку  и  критику,  хотя,  между  нами  говоря,  она  ни  разу  не  сделала  мне  ни  единого  замечания,  то  ли  оттого,  что  у  меня  всё  было  так  отточено,  или  оттого,  что  была,  как  и  я  влюблена  в  меня  по  уши.  Само  собой,  я  тоже  не  находил  каких-либо  изъянов  в  её  поэзии.  Наоборот,  считал  её  стихи  верхом  поэтического  творчества,  эдакая  влюблённая  парочка.  Кстати,  я  начал  писать  новый  роман,  подобно  Шекспировскому  произведению,  Ромео  и  Джульетта,  только  в  более  современной  форме,  списывая  многое  с  наших  отношений.  В  больнице  у  меня  было  много  свободного  времени,  да  и  лежал  я,  как  и  большинство  других  больных  в  отдельной  палате.  Вот  я  и  надеялся  успеть  завершить  моё  произведение  к  годовщине  нашей  первой  встречи.  Оленьке,  естественно,  об  том  не  рассказывал,  надеясь  её  приятно  удивить.  К  сожалению  моё  здоровье  не  пошло  на  поправку.  Как  ни  странно,  лекарства  загоняли  меня  всё  глубже      в  серую  депрессию.  Я  перестал  писать,  кушать,  и,  в  один  прекрасный  день  –  просто,  на  просто,  сбежал  с  больницы.  К  моему  удивлению,  родители  не  стали  меня  насильно  возвращать  на  больничную  койку,  тем  более,  что  на  следующий  день  я  вдруг  решил  бегать.  Зима,  снег  по  колена,  а  я  в  школьных  ботинках,  побежал  чуть  ли  не  в  снежную  пургу,  в  сторону  моей  любимой  берёзовой  рощицы,  точь,  в  точь,  как  на  картине  Васнецова.  Это  было  довольно  рискованно,  с  моей  стороны,  сразу  с  больничной  койки,  с  ослабленным  организмом,  повышенным  давлением  бежать  самому  в  занесённые  снегом  луга.  В  конце  выбранного  мной  маршрута,  я  едва  не  потерял  сознание,  но  собрался  с  силой  передохнул  маленько,  и,  перекусив  снегом  отправился  бегом  в  обратный  путь.  Вы  не  поверите!  С  тех  пор  я  резко  пошёл  на  поправку,  без  таблеток,  уколов,  и  противных  капель,  на  маминых  домашних  лакомствах  я  уже  через  неделю  вернулся  в  школу  полностью  здоровым,  со  стабильным  давлением.  Правда  пришлось  отказаться  от  многих  вещей,  среди  которых  были  занятия  на  фортепиано.  Больше  всех  моему  выздоровлению  радовалась,  конечно,  Оленька.  Она,  прямо  ни  на  минуту,  от  меня  не  отходила.  Мы  начали  бегать  вместе,  потом  занялись  йогой,  самостоятельно,  по  журнальным  статьям,  и,  вдруг,  резко  изменили  диету,  оба.  Отказались,  вначале,  от  свинины,  сметаны,  сливочного  масла,  молочных  продуктов,  а  упор  сделали  на  овощи  и  фрукты.  Бегать  стало  легче,  фигуры  наши  стали  тоньше,  настроение  какое  –то  постоянно  приподнятое.  Я  тут  я  ещё  вдруг  решил  заняться  закаливанием,  обливаясь  холодной  водой,  по  утрам,  а  потом  катаясь  полу  раздетым  в  глубоком  снегу.  Оленька  никогда  от  меня  не  отставала,  и  несмотря  на  увещевания  родителей  продолжала  обливаться.
     -«Чего  вы  меня  всё  отговариваете?  Я  что  хуже  Володьки?  Да  ничем  не  хуже!  Вот  не  отстану  я  ни  на  шаг,  чтобы  он  не  делал.  Он  ведь  не  пить,  курить  мне  предлагает,  а  наоборот  укрепить  здоровье.»
     -«А  что  если  простудишься?  Хочешь,  как  он  в  больнице  потом  валяться?»
     -«А  вот  как  раз  наоборот.  Всё  что  он  делает  –  то  именно  для  укрепления  и  оздоровления  организма  без  глупых  таблеток,  которые  впоследствии  привели  к  депрессии.  Я  полностью  на  его  стороне.  Он  просто  молодец!  Умница!  Другие  ребята  на  свадьбах  водку,  вино  пьют,  курят  гуляют  с  девками  на  как  вроде  бы  взрослые.  А  Володя  выбрал  меня,  и,  никто  ему  больше  не  нужен.»
     -«Да  он  просто  влюблён  в  тебя,  доченька,  и  мы  правду  говоря  тому  рады.  Только  ты  всё  же  береги  себя,  не  заболей.»
     -«Да  я  и  права  не  имею.  Вот  на  носу  наша  годовщина,  потом  выпускные  экзамены,  свадьба»
     -«Какая  ещё  свадьба?  Ишь  что  затеяли?  Куда  вы  торопитесь?
       Детишек  нарожать  ещё  успеете!  Поживите  в  своё  удовольствие.»
     -«Я  сказала  перед  всей  школой,  что  свадьба  будет  сразу  после  выпускного.  Так  и  будет.  Мы  с  Володей  давно  решили.  А  по  поводу  расходов  вы  е  волнуйтесь.  У  нас  будет  необычная  свадьба-  распишемся  в  ЗАГСе  и  соберёмся  у  нас  тремя  семьями  за  праздничным  ужином.  А  на  следующий  день  мы  с  новоиспечённым  муженьком  укатим  в  Дрогобыч,  поступать  в  университет.»
     -«Как  ты  быстро  всё  решила,  без  родительского  согласия.  А  родители  Володи  знают  о  ваших  сумасшедших  планах?»
     -«Конечно!  И  полностью  на  поддерживают.  Они  считают,  что  умные  ранние  браки  только  на  пользу  молодым  семьям.  А  вы,  что  против?  Мама,  папа!  До  окончания  вуза  мы  детей  заводить  не  будем»
     -«Как  у  вас  всё  просто.  Да,  как  только  вы  начнёте  жить  вместе  -это  может  случиться  в  любой  момент.  Детей  не  рожают  по  расписанию.»
     -«У  нас,  с  Володей,  всё  будет  совершенно  по-другому.  Вот  увидите.  Ну  всё,  я  побежала!  Любимый  ждёт,  не  дождётся.  Пока!  Люблю  вас,  предки!»
     -«Мы  тоже  любим,  тебя  доченька,  без  этих  «предков».  Вот  ещё  выдумали!  Ну  беги!  Не  заставляй  милого  ждать!»
     -«А  ты  знаешь,  Коленька,  красивая  получится  пара  из  Оли  и  Володи.  Они  для  меня  оба  как  родные  дети.»
     -«Да,  ты  права,  Иринушка!  Только  б  не  сглазить.  Тьфу,тьфу!»      

- II  –
                       Продолжение  следует…

                       09:00  –  11:35  1822018  Ивано-Франковск      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777674
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 18.02.2018

ЛЮБОВЬ ОТДАЮ ДЕТЯМ (4)

   

                                                   РОМАН

                                                     ВУДИ  ПОЛ  ГРЕЙ
                                             
                             ЧАСТЬ  ЧЕТВЁРТАЯ.  ПОЗИЯ  И  ПРОЗА

     Наступила  весна.  Распустились  почки  на  деревьях,  зацвели  цветы,  и,  наши  чувства  наполнились  подлинной  любовью.  Нам  исполнилось  всего  14,  а  казалось,  что  мы  совсем  взрослые.  На  выходные  мы  уходили  в  лес,  который  тянулся  на  сотни  километров,  собирали  цветы,  пели  любимые  песни  под  отцовскую  старую  гитару,  с  которой  я  редко  разлучался,  болтали,  и  строили  планы  на  будущее.  Целовались,  обнимались,  говорили  друг  другу  слова  любви.  Как  ни  странно,  мы  никогда  не  ругались.  В  моей  семье  родители  никогда  не  ругались.  Каждый  раз,  когда  возникала  та  или  иная  проблема,  они  без  спешки,  лишней  суеты,  спокойно,  по-  полочкам  всё  раскладывали,  и,  выходили  из  любого  затруднения  без  нервных  стрессов,  как-то  происходит  в  других  семьях.  Для  меня  это  был  показательный  пример,  как  сохранять  на  десятилетия  истинные  чувства  любви.  Ведь  все  эти  годы  я  жил  в  окружении  любви,  мои  родители-учители  несли  любовь  в  школу,  свои  классы  и  отдавали  её  тем  ребятам,  у  которых  в  семьях  она  просто  отсутствует.  Авторитет  родителей,  как  преподавателей  просто  зашкаливает.  В  отца  влюблены  все  девочки  и  мальчики  за  его  доброту,  любовь,  искренность,  откровенность  и  профессионализм  учителя  иностранных  языков.
     Той  весной  мы  с  Оленькой  начали  писать.  Я,  конечно,  прозу,  а  моя  любимая  поэзию.  Стихи  у  меня  получались,  почему-то  только  на  английском  языке.  Я  всё  пытаюсь  вспомнить,  тот  момент,  когда  меня  впервые  посетила  Муза.  Итак,  я  сидел  рядышком  с  Оленькой  у  окошка.  Я  впервые  увидел  эту  берёзовую  рощицу  именно  через  это  окошко.  Какое-то  время  я  сидел  как  завороженный,  не  слышал  рассказ  учителя,  и  только  пришёл  в  себя,  когда  моя  подруга  больно  толкнула  в  бок.  Каким-то  чудом,  я  быстро  сообразил,  о  чём  меня  спрашивает  учитель  литературы,  поднялся,  и,  выдал  такое,  что  сам  себя  не  узнавал.  Слова,  откуда-то,  сыпались,  вроде  сами  по  себе.
     -«Володя!  Что  с  тобой  случилось?  Я  тебя  совершенно  не  узнаю.  Такое  впечатление,  что  говорит  зрелый  писатель.  Молодец!  Я  рада  за  тебя!»
     С  тех  пор  я  начал  писать,  рассказы,  стихи  на  английском  языке,  даже  один  роман,  и,  сказки.  Много,  много  детских  сказок.  А  вот  Оленька  начала  писать  стихи,  как  настоящая  поэтесса.
     Важно  отметить,  мои  отношения  с  Оленькой  ни  коим  образом  не  повлияли  на  качество  подготовки  домашних  заданий.  Мы  оба  были  отличниками  и  легко  и  быстро  справлялись  с  любыми  заданиями.  Мне  очень  нравился  азарт  моей  подруги  к  изучению  английского  языка.  Ведь  прозу  и  стихотворения  я  писал  на  английском  языке  и  был  рад,  что  у  Оленьки  не  было  никаких  проблем  с  их  переводом  и  пониманием.  Родители  Оленьки  по  родному  относились  ко  мне,  особенно  после  её  восторженных  отзывов  обо  мне.  И  я  и  Оля  были  единственными  детьми  в  семье,  потому  присутствие  мальчика  на  хозяйстве  иногда  здорово  оживляло  общую  картину.  Я  никогда  не  был  ленив  и  наколоть  дров,  или,  наносить  воды  из  колодца  для  меня  было  истинным  удовольствием,  особенно,  когда  Оленька  помогала  матери  на  кухне.  А  потом  мы  дружно  садились  за  стол  и  кушали  вкуснейший  борщ,  вареники  со  шкварками,  и,  домашей  сметаной.  Наши  родители  не  употребляли  спиртное,  которое  прекрасно  заменяли  натуральные  соки,  компоты,  травяные  чаи.  Вот  почему  мы  оба  были  здоровыми,  краснощёкими  подростками.  Именно  тогда  у  меня  зародилась  мысль  после  окончания  вуза  вернуться  в  наш  посёлок,  родить  и  воспитывать  детей  здесь,  а  не  в  городе.        
- II  –
                                               
                                             Продолжение  следует…

                           12:15  -14:00  1722018  Ивано-Франковск

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777513
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2018

ЛЮБОВЬ ОТДАЮ ДЕТЯМ (3)

                                       

                                                                   РОМАН

                                                               ВУДИ  ПОЛ  ГРЕЙ

                                         ЧАСТЬ  ВТОРАЯ.  ЛЮБОВНЫЙ  ЭТЮД

                   Я  часто  задумываюсь  над  тем,  как  было  бы  здорово,  если  бы  все  люди  женились  по  любви,  жили  в  любви,  воспитывали  бы  своих  детей  в  любви.  А  ведь  нужно  только  сделать  правильный  выбор  –  найти  свою  половинку.  Встретив  Оленьку,  я  сразу  понял,  что  она  моя  половинка.  Травля  со  стороны  одноклассников  и  других  учеников  школы  прекратилась  очень  быстро  потому,  что  мы  не  обращали  на  то  никакого  внимания.  Мы  всегда  были  вместе  –  в  классе,  столовой,  на  колхозном  поле,  на  дискотеке  –  эдакая  неразлучная  парочка.  Присутствие  моих  родителей  и  их  спокойное  отношение  к  нашим  чувствам  тоже  сыграло  свою  роль.  Мы,  с  другом  Володей  решили  создать  музыкальную  группу  и  назло  тем,  кто  критиковал  нас  за  наши  слишком  ранние  любовные  отношения  назвали  её  “  ROMEO  &  JULIET”.  Я  обычно  сочинял  стихи,  на  английском  языке,  естественно,  Володя  писал  музыку,  а  девочки
разучивали  свои  партии.  Кстати  сказать,  отец  предложил  нам  дополнительные  занятия  по  английскому  языку.  Так  сложилось,  что  у  Володи  и  Леси  тоже  бурно  развивался  роман.

                                                             ROMEO  &  Juliet
     Romeo  &  Juliet,  can`t  you  see
     Try  to  understand  us,  if  you  please      
     Don`t  you  try  to  stop  us,  that`s  unfair
     You  think  we`re  too  young  -  so  what?    
                                       …
     Если  мои  родители  с  пониманием  отнеслись  к  нашим  отношениям,  то,  родители  Оленьки  устроили  ей  дома  настоящее  промывание  мозгов.  Мои  родители  уже  собрались  в  гости,  но  Оленька  их  отговорила,  применив  железные  аргументы:
     -«Вы  Ромео  и  Джульетту  Уильяма  Шекспира  читали?»
     -«Читали.  А  при  чём  здесь  вы  с  Володей?»
     -«Вы  помните,  чем  закончилась  их  любовь?»
     -«Ну,  да.  Они  оба  трагически  погибли.  И  что?»
     -«Вы  что  же  хотите,  чтобы  та  история  повторилась,  и,  мы  с  Володей  тоже  погибли?»
     -«Типун  тебе,  доченька  на  язык.  Зачем  такие  страсти  на  ночь  говорить?»
     -«Тогда  оставьте  нас  в  покое.  Да,  мы  влюблены  друг  в  друга.  Почему-то  родители  Володи  с  пониманием  отнеслись  к  нашим  чувствам,  и,  прежде  всего,  чтобы  не  навредить  нам.  А  Вы?  Чем  Вы  хуже  их?  Неужели  вам  всё  равно,  что  я  чувствую.  Открою  секрет.  Вы  не  сможете  нас  разлучить,  если  не  хотите  нас  потерять.  Просто  оставьте  нас  в  покое.  Мы  не  собираемся  завтра  жениться,  заводить  детей.  Мы  ещё  сами  дети.  Ну,  что  вы  скажете?»
       -«Ну,  и  напугала  ты  нас,  Оленька.  Да,  Бог  с  вами,  дружите,  любите  друг  друга.  Даст  Бог  всё  обойдётся!»
     -«Ну,  вот.  Всё  и  решили.  Завтра  ждите  гостей.  Родители  Володи  придут.  Да  не  пугайтесь  вы  так.  Поговорите,  познакомитесь.  Они
хорошие  люди.»
     -«Да  чего  там,  встретим,  как  следует.  А  вы  с  Володей  пойдите  погуляйте,  в  клуб  сходите,  кино  посмотрите.  Тебе  доченька  денег  дать?»
     -«Не  надо.  У  меня  теперь  есть  кавалер.  Он  за  меня  платит.»
     -«Хоть  какая-то  выгода  от  ваших  отношений»  
   Как-только  мои  родители  вышли  за  дверь  мы  тут  же  юркнули  внутрь  и  не  сговариваясь  разделись  до  нага.  Сплетение  тел,  горячие  поцелуи,  нежные  объятия,  и,  наконец…Только  потом  мы  оба  пожалели  о  содеянном,  и,  стало  вдруг  понятным  предостережения  родителей.  Вот  чего,  они,  оказывается  боялись,  преждевременного  секса  и  возможных  последствий.  Мы  как-то  вдруг  повзрослели.
     -«А  ты  знаешь,  Оленька,  мы  вполне  могли  обойтись  и  без  того…
     -«Согласна  с  тобой.  То  как-то  само  собой  получилось.  Ну,  а  ладно.  Теперь  ничего  не  исправишь.  Но  впредь  мы  вполне  можем  обходится  без  этого,  так  ведь?»
     -«Конечно  милая,  любимая,  родная  ты  моя.  И  я  вдруг  вновь  прильнул  к  её  телу.  Не  так  всё  просто.  Мы  нарушили  какую-то  запретную  грань,  и,  закрыть  её  не  было  никакой  возможности.»
     -«Володенька,  милый,  я  тебя  люблю.  Но  нам  нужно  немедленно  подниматься  с  кровати  пока  мы  не  наделали  глупостей!»
     -«Согласен.  Пойдём  в  клуб  и  посмотрим  какой-нибудь  фильм.»
     Мы  вдруг  стали  единым  целым,  думали  и  переживали  одинаково,  угадывали  мысли  друг  друга  наперёд.
     Фильм  мы,  конечно,  не  видели,  сидели  прижавшись  друг  к  дружке  и  каждые  5  минут  целовались.  Благо,  что  сидели  в  последнем  ряду,  в  уголочке,  так,  что  нас  никто  не  видел.
                                                                     -II-

   08:00  -10:00  17/02/2018  Ивано-Франковск

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777486
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 17.02.2018

ЛЮБОВЬ ОТДАЮ ДЕТЯМ (2)

                             

                                                                           РОМАН

                                                   ЧАСТЬ  ВТОРАЯ.  ОЛЕНЬКА

     Я  на  всю  жизнь  запомню  образ  Оленьки,  какой  я  её  впервые  увидел.  Только  на  первом  уроке  литературы  я  обратил  на  неё  внимание.  Её  профиль  напомнил  известную  скульптуру  Нифертити.
Русые  волосы  аккуратно  собраны  и  заплетены  в  косу,  которая  поднята  высоко,  согнута  вдвое  и  завязана  голубенькой  тесёмкой.  Спина  всегда  ровная,  девичья  грудь  упруго  выступает  под  белой  кофточкой.  Длинные,  как  у  музыканта  пальцы,  красивые,  симметричные  уши,  слегка  прижаты,  длинная  и  красивая,  голубиная  шея.  Она  грациозно  поворачивает  голову  в  мою  сторону,  смотрит  на  меня,  а  я,  как  завороженный  окунаюсь  в  её  голубые  глаза,  как  завороженный  любуюсь  её  греческому  профилю  

лица,  отточенному  небесным  художником  до  мельчайших  деталей.
       Красивые,  еле  заметные  брови,  длинные  ресницы,  отточенный,  красивый  нос,  слегка  выпяченные,  сочные  губы,  идеальный  подбородок.  Я  от  удивления,  наверное,  рот  открыл.  К  тому  времени  красавица,  как  ни  в  чём  не  бывало  продолжала  писать  школьное  сочинение.  Именно  в  тот  момент  я  и  понял,  что  я  влюбился.
Это  чувство  я  старательно  скрывал  от  всех,  особенно  от  родителей.  И  не  удивительно.  Влюбится  в  13  лет?
     -«Володя!  Ты  случайно  не  влюбился?»
     -«С  чего  ты  взяла,  мама?»
     -«Ты  в  последнее  время  сам  не  свой,  не  читаешь  запоем,  как  обычно,  весь  в  раздумьях,  краснеешь,  ни  с  того,  ни  с  сего.  Рассказывай?  Может  я  чем-то  смогу  помочь?»
     -«Да,  что  тут  рассказывать.  Втюрился  в  Оленьку  Гнатив.»
     -«Оленька!  То  уже  серьёзно!  Красивая  девочка.  Кстати,  Ромео  и  Джульетта  были  приблизительно  вашего  с  Олей  возраста.  Ты  знаешь,  я  поняла,  что  твой  отец  влюбился  в  меня,  когда  впервые  назвал  меня  Оленькой.  Мне,  правда,  тогда  было  18  лет,  и  я,  как  и  ты  думала,  что  это  очень  рано.  На  самом  деле,  любовь  приходит  к  нам  порой  тогда,  когда  мы  её  совершенно  не  ожидаем.»
     -«Странно!  Очень  странно!  Твой  сын  заявляет,  что  влюбился  в  свою  ровесницу,  а  ты  меня  даже  не  ругаешь?»
   -«Любовь,  Володенька,  это  прекрасное  чувство,  независимо  от  того,  в  каком  возрасте  оно  к  нам  приходит.  Умные  родители  всегда  должны  входить  в  положение  своих  детей,  если  они  хотят  им  помочь,  а  не  оттолкнуть  от  себя.  Вы  ведь  не  собираетесь  завтра  же  пожениться,  не  так  ли»
     -«Конечно!  О  чём  речь!  Она  ведь  о  моих  чувствах  и  не  догадывается»
     -«А  вот  тут  ты  не  прав.  Влюблённый  человек  выдаёт  себя  с  первой  же  минуты.  И  если  твоя  Оленька  так  умна,  как  мне  кажется,  она  это  почувствовала.  А  почему  бы  тебе  не  признаться  в  своих  чувствах!»
     -«О  чём  ты  мама?  Да  она  рассмеётся  мне  в  глаза.  Она  ведь  самая  красивая  девочка  в  школе.  А  я  –  один  из  многих,  кто  в  неё  влюблён.  Кстати,  ты,  когда  последний  раз  смотрел  на  себя  в  зеркало?»
     -«А  что?  Я  так  плохо  выгляжу?»
     -«Наоборот!  Ты  настоящий  красавец!  Говорят,  настоящего  мужчину  красит  не  его  внешность.  Но  иногда  и  мужчины  красивые  встречаются.  Тебе  повезло.  Ты  один  из  них.»
     -«Ты  шутишь,  мама,  верно?  Я  и  красивый?  Пойду  посмотрю  на  себя  в  зеркало.  А  как  же!  Разные  уши,  длинный  нос,  сутулость.  Настоящий  красавец!  Как  же!  Ты  лучше,  мама,  не  издевайся  надо  мной.  А  скажи  правду?  Я  что,  действительно,  хоть  чуть-чуть  красивый?»
     -«Я,  сынок,  всегда  говорю  правду.  Из  тебя  вырастет  красивый  мужчина,  и,  твоя  Оленька  то  уже  заметила.»
     -«Ну  всё!  С  меня  хватит  на  сегодня.  Пойду  ка  я  да  лягу  пораньше  спать!»
     -«Вот  и  правильно!  Утро  вечера  мудренее!  Спокойной  ночи,  солнышко!»
     -«Спокойной  ночи,  мама!  Спасибо  за  хороший  разговор  и  за  понимание!»
     -«Я  тебя  люблю,  милый!»
     -«И  я  тебя  мама!»

     -«Ты  знаешь,  Павлик,  наш  сын  впервые  влюбился!»
     -«Неужели  в  Олю?»
     -«А  ты  как  догадался?»
     -«Ты  же  помнишь,  что  я  сразу  выбрал  тебя  из  большого  коллектива.  Вот  и  Володенька  нашёл  себе  самую  красивую  в  школе.  Он  ведь  весь  в  тебя,  красавец.»  
     -«И  я  ему  о  том  же.  А  он  всё  не  верит.  Со  временем  всё  пройдёт.  Главное,  что  б  потом  не  слишком  зазнавался!»
     -«Всё  образуется.  А  Оля  красивая  девочка.»
     Мне  в  ту  ночь  впервые  снились  цветные  сны:  зелёные  луга,  безбрежные  поля  разноцветных  цветов  и  много  музыки.
     На  следующий  день  после  разборок,  я  больше  всего  опасался  встречи  с  Оленькой.  А  если  она  всё  забыла?  А  если  мне  это  всё  показалось?
     -«А  если  она  в  тебя  по-настоящему  влюбилась?  Ты  об  этом  не  подумал?  А  зря!»
     -«Привет,  Володя!  Нужно  пошушукаться!»  -  и  потащила  меня  в  укромный  уголок.  А  затем  начала  меня  целовать,  прижавшись  ко  мне  всем  телом.  Я  от  неожиданности  не  знал,  что  и  думать.  Но  желание  целоваться  возникло  в  ту  минуту,  когда  я  её  впервые  увидел.  Нас  остановил  звонок  на  урок.
     -«Побежали,  что  б  не  опоздать!  Как  я  выгляжу?»
       -«Бесподобно!»
       -«Сомневаюсь,  но  ответ  понравился»  и  крепко  схватив  меня  за  руку  потащила  в  класс.  К  счастью  мы  не  опоздали,  только  потому,  что  задержался  учитель.
     -«С  сегодняшнего  дня  мы  будем  сидеть  вместе,  а  Леся  сядет  с  твоим  другом,  Володей.  Я  уже  обо  всём  договорилась»
     -«Ты  всегда  будешь  командовать?»
     -«А  ты  против?»
     -«Пока  я  только  за.  Мечтал  сидеть  с  тобой.  А  можно  мне  возле  окошка?»
     -«Мы  не  в  самолёте,  поэтому  разрешаю.»
     -«Это  что  у  нас  за  изменения?  Кто  разрешил?»
       -«Классный  руководитель»
     -«Ну,  это  другое  дело?  Влюблённая  пара?»
       -«Ромео  и  Джульетта»  послышалось  из  класса.
       -«Можете  называть  нас  как  угодно,  но  сидеть  мы  будем  вместе.
             Ещё  вопросы  есть?»
           -«А  когда  свадьба?»
             -«Сразу  после  выпускного»  
                                                     -  II  –
 Продолжение  следует…

                   17:30  –  20:30  1622018    Ивано-Франковск  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777413
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 16.02.2018

ЛЮБОВЬ ОТДАЮ ДЕТЯМ (1)

                                                           РОМАН

                                             ВУДИ  ПОЛ  ГРЕЙ

                                                             ВСТУПЛЕНИЕ        
                             

     Открою  маленький  секрет.  Если  преподаватель  не  любит,  не  владеет,  своей  дисциплиной,  не  понимает,  и,  не  хочет  понять  мир  детства,  сказки,  не  воспринимает  такую  заглавную  истину,  как  любовь  к  детям  –  ему  лучше  сразу  же  уйти  из  школы  и  найти  профессию,  где  вышеизложенные  качества  не  требуются.  Меня  воспитали  три  величайших  педагога  –  мой  отец,  так  как  в  реальной  жизни  лучшего  учителя,  ни  в  школе,  ни  в  институте  я  не  встречал.  К  сожалению  звание  Заслуженного  Учителя  ему  присвоили,  только  когда  обширный  инсульт  приковал  его  к  постели.  Ранее,  на  второе  место  после  него  я  всегда  ставил  Антона  Макаренко  и  его  величайшее  произведение  «Педагогическая  поэма.»  Это  книга  была  для  меня  настольной  и  я  «зачитал»  её  до  дыр.  Ну  и  только  на  третье  место  я  поставил  Василия  Сухомлинского  и  его  знаменитую  книгу  «Сердце  отдаю  детям».  Жизнь  в  корне  изменила  моё  представление  о  педагогических  ценностях,  моральных  принципах,  и  необходимых  человеческих  качествах,  которыми  должны  владеть  подлинные  учителя  и  идеальные  родители.  Василия  Сухомлинского,  которого  в  Украине  незаслуженно  забыли,  но  десятилетиями  использовали  его  педагогическое  наследие  в  школах  Японии,  я  впоследствии  переместил  на  первое  место,  как  и  его  скромную  книгу.  Подлинный  учитель,  как  и  образцовый  родитель,  и,  в  прямом,  и,  в  переносном  значении  должен  отдавать  сердце  детям.  Главное  в  чём  нуждаются  наши  дети,  и,  в  школе,  и,  дома  –  это  несомненно  любовь,  уважение,  понимание,  сострадание,  дружба,  товарищество,  а  не  жёсткая  дисциплина,  идеальный  порядок,  к  чему  чаще  всего  прибегают  и  в  школе  и  дома.  Результат,  как  не  удивительно,  раздражение,  ненависть  (к  преподавателям  и  родителям),  равнодушие  к  учёбе,  а  иногда  пристрастие  к  сигаретам,  алкоголю,  раннему  сексу,  и,  наконец,  склонность  к  суицидам.  
       Я  в  жизни  никогда  не  устаю  от  занятий,  от  просмотров  фильмов  на  английском  языке,  мне  всегда  хватает  терпения  повторить  одно  и  тоже  правило  своим  ученикам  без  язвительных  выражений,  которые  позволяют  себе  горе  учителя  (Да,  сколько  раз  я  должна  повторять  одно  и  тоже?  Вы,  что  на  самом  деле  все  здесь  конченные  дебилы?)  После  таких  слов  «лжеучителя»  нужно  немедленно  выгонять  с  работы  и  привлекать,  как  минимум,  к  административной  ответственности.  Дело  в  том,  что  ядовитые  зёрна,  которые  они  сеют  в  душах  наших  детей,  без  опытного  школьного  психолога,  да  и  то  не  за  короткое  время  не  излечить.
     После  окончания  педагогического  вуза  я  с  величайшим  нетерпением  ожидал  начала  учебного  года.  Мне  предстоит  работать  в  совершенно  новом  здании  школы,  в  местности  удивительной  по  своей  красоте,  и,  главное  с  любовью  всей  моей  жизни  красавицей  Оленькой.  Кстати,  моя  любимая,  тоже  филолог  по  образованию,  преподаватель  украинского  языка  и  литературы.  Мы  с  моей  красавицей  познакомились  в  начале  7-ого  класса,  и  это  была  любовь  с  первого  класса.  Моя  родная,  говорит,  что  с  ней  произошло  то  же  самое,  хотя  я  помню,  наверняка  –  первое  время  она  на  меня  внимания  не  обращала,  до  того  случая.  Дело  в  том,  что  воздыхателей  у  моей  Оленьки  было  предостаточно,  и,  в  основном  из  старших  классов.  Но  она,  в  отличии,  от  других  девушек,  не  обращала  на  них  никакого  внимания.  Но  среди  них  выделялся,  высокий,  физически  накачанный  Олег  –  гроза  всей  школы  и  нашего  посёлка.  Он  всё  никак  не  мог  смирится,  что  какая  –  то  «соплячка»,  хоть  и  красавица  смеет  ему  отказывать.  У  него  не  было  отбоя  от  других  красавиц  школы,  но  он  упрямо  добивался  благосклонности  у  Оленьки.  И  вот,  однажды,  во  время  школьной  дискотеки,  после  очередного  отказа  Оленьки  пойти  на  танец  с  «громилой»  он  грубо  схватил  её  за  руку  и  потащил  в  коридор.
     -«Слушай,  дурочка,  если  ты  ещё  раз  посмеешь  отказать  мне  в  танце,  опозорив  перед  всей  школой,  то  я,  твою  красивую  рожицу  изуродую  так,  что  тебя  родная  мать  не  узнает.»
     -«Во-первых,  отпусти  мою  руку,  а  то  завтра  вся  в  синяках  будет.  А  во-вторых,  я  вот  с  Володей  лучше  пойду  танцевать,  и  вообще  встречаться  с  ним  начну.  Он  на  меня  давно  заглядывается,  да  всё  смелости  не  хватает  пригласить  на  танец.  А  ты  вот  решил,  что  силой  заставишь  меня  с  тобой  танцевать  и  встречаться.  Да  хоть  убей  –  никогда  по-твоему  не  будет.  Так  и  запомни!»
     Ну  уж  этого  Олег  снести  не  мог.  Освободившей  рукой  он  размахнулся,  но…  Я  в  это  время  набросился  на  него  со  спины,  и,  что  есть  мочи  начал  дёргать  его  за  волосы.  Да  так,  что  хулиган  завыл  от  боли.  Потом  он  изловчился,  вырвался,  и  начал  наносить  мне  прямо  в  лицо  мощные  удары,  один  за  другим.  Первой  на  него  набросилась  Оленька.  Но  ему  было  достаточно  того,  что  он  согнал  на  мне  злость.  Он  прекратил  меня  бить,  только  тогда,  когда  я  оказался  на  земле.  У  меня  с  носа  пошла  кровь,  хотя  каким-то  чудом  переносица  оказалась  цела.  Оленька  достала  свой  платок  и  прижала  к  носу,  чтобы  остановить  кровотечение.
     -«Неужели  тебе  нужно  было  ввязываться  в  наш  с  ним  спор?»
     -«Так  он  же  размахнулся,  чтобы  тебя  ударить.»
     -«Это  он  хотел  меня  таким  образом  припугнуть.  А  я  не  из  робкого  десятка.  Я  и  сама  могу  за  себя  постоять.  А  ты  молодец.  Ты  первый,  кто  открыто  против  него  выступил.  А  он  такого  не  прощает.  Ну,  давай  руку,  помогу  подняться.  Ну,  что  пойдём  в  зал,  или,  лучше  я  проведу  тебя  домой.»
     -«Сегодня,  похоже,  танцор  с  меня  никакой.  А  ты  уверена,  что  не  хочешь  остаться?  Дискотека  ведь  в  самом  разгаре.»
     -«Настроение  пропало.  Да  к  тому  же,  чувствую  вину  в  том,  что  тебя  избили.»
     -«Ещё  чего!  Ты  меня  не  просила  драть  его  за  волосы.  Вообще  повёл  себя,  как  девчонка.    Нет,  чтобы  врезать  ему  как  следует  по  роже.  Начал  таскать  его  за  волосы.  Завтра  вся  школа  поднимет  меня  на  смех.  Ну,  да  ладно.  Не  мог  ведь  я  стоять  в  стороне  и  смотреть,  как  тебя  обижают!»
     -«А  тебе,  что  не  всё  равно?  Ты  что  в  меня  втюрился?  А  ну  признавайся,  только  по-честному,  неужто  влюбился,  а  то  останусь  на  вечеринке?»
     -«Да,  влюбился  с  первого  взгляда,  как  только  тебя  увидел!»
     -«А  чего  молчал,  на  танцы  не  приглашал?»
     -«Боялся,  что  откажешь.»
     -«А  Олега  не  боялся  зацепить?»
     -«Это  другое.  Я  пытался  тебя  защитить.»  
     -«Ну,  ладно,  защитник,  пошли  домой,  только  обещай  говорить  со  мной.  Не  люблю  молчунов.»  
     -«С  разговором  проблем  не  будет.  Меня  хлебом  не  корми,  а  дай  поболтать.»
       -«Ну,  вот,  ты  и  начинай.  Расскажи  откуда  вы  приехали,  и,  почему?»
       -«Мы  жили  в  Дрогобиче,  маленьком,  красивом  городе,  нашей  же  области.  Во-первых,  папин  друг,  подставил  отца,  и  в  результате  он  потерял  работу  в  университете,  которую  ему  пообещали.  А  во-вторых,  один  бандит  припугнул  убить  меня  за  то,  что  я  обозвал  его  «толстой  кишкой».  Я  даже,  поначалу,  начал  заикаться,  но  после  переезда  всё  прошло.»
     -«Ты  что  специально  нарываешься  на  неприятности  с  хулиганами,  или,  это  стечение  обстоятельств?  На  драчуна  ты  не  похож,  скорее  на  очкарика-математика,  обычно  так  называют  тех,  кто  слишком  прилежный  в  учёбе.»
     -«Мне  только  очков  не  хватает,  и,  с  математикой  у  меня  вечные  проблемы.»
     -«Если  захочешь,  помогу  с  математикой,  а  ты  мне  с  английским…
         Извини,  забыла,  что  ты  только  в  этом  году  начал  учить  английский  язык.  Значит  будешь  учить  меня  немецкому  языку.  Соглашайся.  Будет  повод  чаще  видеться.»
     -«А  ты,  что  действительно  этого  хочешь?»
     -«Я,  дурачок,  в  тебя  также  сразу  втюрилась,  но  если  б  не  эти  разборки  и  твоё  признание  –  никогда  бы  не  подошла  первой»
     Мы  как  раз  подошли  к  учительской  служебной  квартире,  где  мы  проживали.
     Оля  постучала  в  дверь.  Открыла  мама  и  руками  всплеснула.
     -«О,  Господи,  Володенька!  Что  с  тобой  случилось?»
       Тут  и  отец  вышел.
     -«Неужто,  Оля,  за  тебя  вступился?»
       -«Да  именно  так  всё  и  произошло.  Ко  мне  приставал  Олег,  здоровый  такой.
     -«Олег  Грицак.  Да,  боевой  парень.  Неужели,  Володя,  ты  его  побил  первым?»
     -«Я  только  успел  его  больно  подёргать  за  волосы»
       -«Как  девчонка.  Извини,  что  не  научил  тебя  драться.»
       -«Ещё  чего.  Лучше  пускай  с  синяками  приходит,  но,  что  б  не  бил  других.  Ещё  не  один  спор  не  разрешился  на  кулаках.  С  людьми  нужно  говорить,  убеждать»  -  высказалась  мама.
     На  следующий  день  я  ходил  «героем»  вопреки  моих  опасений.
Со  всех  сторон  слышалось  «Молодец!  Так  и  надо  ему!»  И  все  парни  старались  пожать  мне  крепко  руку,  по-дружески  похлопать  по  плечу.  И,  наоборот,  от  Олега  отворачивались  даже  друзья,  и,  скорее  всего,  потому,  что  мои  родители  даже  и  не  думали  писать  за  явление  на  него  местному  участковому.  У  Олега  с  заявлениями  уже  были  проблемы,  и  после  очередного  –  его  могли  на  две  недели  посадить  в  СИЗО.
     Рано  утром  Олег  подошёл  к  моему  отцу.
     -Пётр  Петрович,  Вы  извините  меня  за  то,  что  вчера  побил  Володю.  Я  не  знал,  что  он  Ваш  сын.  Я  с  глубочайшим  уважением  отношусь  к  Вам  как  к  учителю.  Вы  педагог  от  Бога.  А  тут  я  Вашего  сына  побил.  Наказывайте,  как  угодно.  Я  виноват.  Никто  другой.  Не  сдержал  своих  эмоций  из-за  девчонки.  Обещаю,  подобное  больше  не  повторится.  
     -«Извинения  приняты.  Для  Володи  то  был  первый  мужской  урок.  Пусть  привыкает,  особенно  если  готов  вступится  за  девочку.  Олег!
К  счастью,  Вы  не  раздробили  ему  нос,  не  нанесли  другие  серьёзные  увечья.  Но,  помните,  что  у  Вас  были  подобные  проблемы  и  раньше.  Неужели  Вы  готовы  жертвовать  свободой  только  из-за  того,  что  одна  девчонка  Вам  отказала.  Ведь  рядом  есть,  условно,  10  других  красавиц  готовых  пойти  за  Вами  на  край  света.  Не  губите  свою  молодость!
     -«Вы,  действительно,  настоящий  педагог.  Вместо  того,  чтобы  меня  крепко  отругать,  Вы  пытаетесь  спасти  меня  от  самого  себя.  Спасибо!  Ещё  раз  извините.»
   С  тех  пор  Олега  словно  подменили.  Нашёл,  наконец,  красивую  девушку,  которая  была  без  ума  от  его  спортивной  внешности  и  его  больше  никто  не  уличал  в  школьных  и  уличных  драках.  В  том  была  заслуга  и  моего  отца.  У  него  были  свои  особые  секреты,  многие  из  которых  я  так  и  не  разгадал.                  
             12:00  -18:00  1622018  Ивано-Франковск

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777375
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 16.02.2018

YOU`RE DRIVING ME CRAZY, BABY

             (  joke)

                                 WOODY  PAUL  GREY

   The  very  moment  I`ve  met  you,  baby
   I  fell  in  love  with  you,  totally
   Like  it  happens  in  movies,
   Romantic  novels  and  songs,  of  course

   Why  are  you  driving  me  nuts,  sweetie?
   Why  don`t  you  want  to  talk  to  me,  honey?
   Why  don`t  you  even  look  at  me,  sweetheart?
   Why  do  you  try  to  avoid  me,  gorgeous?

I  can`t  understand  it,  baby?
I  don`t  even  know  your  name,  dear.
You  didn`t  even  give  me  
your  cell  phone  number.

What`s  going  on,  beauty?
Maybe  you  think  that,  when
You`re  a  Muse,  the  man  cannot
Fall  in  love  with  you.

That`s  wrong,  totally  wrong
I  can  tell  you  for  sure
`cause,  if  I`m  in  love  with  you
I  need  you  to  be  loved  as  well.  Totally!

So,  I`m  still  waiting  for  your  response.
Other  women?  Forget  it!  I  need  you,
And  only  you,  and  I  can  assure  you
That  sooner  or  later  you`ll  be  mine,  babe.

12:15  –  12:51  15/02/2018  Ivano-Frankivsk    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777142
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.02.2018

ВОНА ПОКИНУЛА МЕНЕ, АБО (БЕРЕЖІТЬ ПОЕТІВ!)

                                                   ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ
         Збився    я  з  ліку  рахувати,
         в  котрий  вже  раз,  на  роздоріжжі,  
         покинула  мене,  кохана  Муза.
         Що  я  зробив  не  так?  Не  догодив  я  чим?

       Відомо  всім  поетам,  що  натхнення  -
       дуже  тонка  й  капризна  річ,
       й  ніколи  не  вгадаєш,  коли
       воно  враз  пропаде,  і,  що  робити  потім?

     Кажуть,  що  справжній  піаніст
     не  вельми  схильний  до  важкої
     праці,  бо  після  неї,  у  музиканта,
     пальці  втрачають  свою  пластику.

     Що  ж  трапилось  в  моєму  випадку?
     Чому  поетична  Муза,  без  попередження,
     вирішила  покинути  мене?  А  так  хотілось  ще
     погратися  з  словами,  римами  і  ритмом.


     Я  враз  згадав  причину  втечі  Музи.
     Політикан,  яких  наразі  розвелось
     багацько,  хотів  щоб  я  свій  твір
     російською  прибрав  негайно.

     Я  не  погодився,  й,  запропонував
     полеміку  почати  на  сю  тему.
     І  звісно  ж,  я  програв,  а  варто  ж
     було  забутити  про  заброду.

     Тепер  із  заздрістю  читаю  інших,
     свої  переглядаю  вірші,  й,  не  віриться,
     що  я  це  написав,  що  Муза  ще  всміхалася
     мені,  а  я  гадав,  що  буде  вічно  так.  

     Творчі  люди  надзвичайно  ранимі,  і,
     тому  їм  не  слід  вступати  у  полеміку
     з  людцями,  котрі  не  читають,  не  розуміють,
     і,  не  бажають  пізнати  світ  в  якому  ми  живем.

     Це  світ  Добра,  Любові,  і  Краси,
     Емоцій,  Хвилювань  й  Переживань,
     Душі  таємні  схрони,  Сердечний  Біль,
     Печаль,  і,  Смуток,  а  поряд  Радість  й  Щастя.

     Бережіть  Поетів,  їхній  Божий  дар!
     Читайте  їхні  твори,  й  відправляйтесь  разом
       у  країну  казкових  Мрій,  і,  Сподівань,
       Кохання,  Віри,  і,  Надії!
 
                         09:30  –  12:00  1522018    Івано-Франківськ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777131
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2018

ЧАСТЬ ШЕСТАЯ. ПРОЦЕСС ПОШЁЛ

                             

                                                                                   РОМАН

                                             (ИЗ  ГРЯЗИ  –  В  КНЯЗИ,  ИЛИ,  
                                           ЧИСТЕЙШЕЕ  ВОЛШЕБСТВО)

                                                         ВУДИ  ПОЛ  ГРЕЙ

           На  второй  день  мы  с  Виктором  успешно  написали  первые  два  диктанта,  в  которых  он  не  допустил  ни  единой  ошибки.  Мне  пришлось  немного  подкорректировать  длительность  наших  занятий.  Дело  в  том,  что  заниматься  5  уроков  по  1,5  часа  плюс  5  часов  домашних  заданий  было  бы  явной  перегрузкой.  Поэтому  я  сократил  урок  на  полчаса.  И  в  итоге  5  часов  мы  занимались  по  скайпу,  и,  5  часов  он  выполнял  домашнее  задание.  Вообще,  в  моей  практике  это  был  первый  случай,  и,  как  потом  правильно  заметил  Виктор,  последний  случай,  когда  мой  студент  был  занят  уроками  35  часов  в  неделю,  и,  35  выполнял  домашнее  задание.  Первая  неделя  пробежала  незаметно.  Успехи  моего  подопечного  были  просто  невероятными.  Мы  почти  закончили  правила  чтения  и  готовились  к  чтению  первого  диалога.  Были  выписаны  все  слова  и  выражения,  и,  дома  предстояло  подготовить  чтение.  Итак,  открою  секрет.  Текст  диалога  был  записан  трижды  (обычным  темпом,  с  паузами,  и,  наконец  быстрое  чтение)  Дома  Виктор  должен  был  прослушать  10  раз  первую  запись,  повторить  в  пауза,  после  моего  видео,  это  же  количество  раз,  повторить  вместе  со  мной(видео)  столько  же  раз.  Затем  прочитать  ровно  десять  раз  вслух  самостоятельно,  и,  в  завершении  столько  же  раз  прочитать  быстро,  на  время.  Эту  процедуру  я  называю  отработкой  техники  чтения.  Этому  секрету  меня  научила  мама,  преподаватель  начальной  школы.  Её  ученики  всегда  читали  быстрее  и  лучше  всех.  Дело  в  том,  что  от  быстроты  чтения  зависит  в  дальнейшем  качество  разговорной  речи.  Я  с  нетерпением  ожидал  понедельника.  Следует  отметить,  что  мой  новый  «ученик»,  как  никто  другой  отличался  прилежностью  выполнения  домашних  занятий.  Он  никогда,  ни  при  каких  обстоятельствах  не  ставил  под  сомнение  мою  методику,  мои  рекомендации,  мои  know  how.  Во  время  занятий  я  иногда  забывал,  что  на  другом  конце  перед  экраном  за  маской  кроткого,  послушного  студента  скрывался  успешный  бизнесмен,  будущий  нефтяной  магнат,  от  металлического  голоса  которого,  трепетали  сотни,  если  не  тысячи  сотрудников  его  компании.  Я  старался  об  этом  не  думать,  так  как  он  должен  был  видеть  во  мне  уверенного  в  себе  мастера  своего  дела,  а  не  рядового  учителя  школы.  Следует  отметить,  что  мой  внешний  вид  за  последнее  время  изменился  до  неузнаваемости.  Я  снял  более  комфортное  жильё  в  центральной  части  города,  костюмы,  рубашки  и  обувь  менял  ежедневно,  и,  единственное,  что  не  изменилось  в  моём  облике  –  это  длинные,  совершенно  седые,  слегка  курчавые  волосы.  Некоторые  мои  знакомые  перестали  меня  из-за  этого  узнавать.  Первое  время  Виктор  попытался  было  переубедить  меня  в  том,  что  длинные  волосы  –  это  уже  вчерашний  день,  так  сказать,  но  со  временем  он  убедился,  что  это  было  напрасно,  к  тому  же  волосы  у  меня  всегда  были  ухожены  не  хуже,  чем  у  красавиц  женщин.
     Мой  день  начался  с  приятной  новости  –  Виктор  оплатил  наперёд  мои  услуги  за  месяц  наперёд  -  $14.000.00.  Сумма  сама  по  себе  была  неслыханная,  так  как  в  гривнах  мне  никогда  не  удавалось,  заработать  хотя  бы  10  тысяч  гривен.  Да  что  там  говорить,  иногда  было  проблемой  купить  самые  необходимые  продукты.  Я  еле  сдерживал  себя,  чтобы  не  начать  прыгать  от  радости  до  потолка.  
     Виктор  внимательно  изучал  мою  реакцию.
     -«Владимир!  Можете  прыгать.  Обещаю  никому  об  этом  не  рассказывать.»
     -«Откровенно  говоря,  еле  сдерживаю  себя,  чтобы,  действительно,  заплясать  на  всю  катушку.  Благодарю,  Виктор!  Это  очень  щедро  с  Вашей  стороны.»
     -«Как  ни  странно,  но  Вы,  в  самом  деле  заработали  каждый  доллар,  заплаченный  мною.  Мне  до  сих  пор  не  верится,  что  те  маститые  Московские  профессора  не  смогли  додуматься  до  таких  элементарных,  на  первый  взгляд,  подходов,  которые  Вы  мне  предложили.  Я  удивляюсь,  почему  Вы  не  работаете  в  университете.  Знаю.  Вы  им  не  подходите.  Ваша  методика  слишком  гибкая,  а  они  не  готовы  переиздавать  учебники  каждый  год,  а  в  результате  они  обучают  современных  студентов  по  давно  отсталой  советской  методике,  не  учитывая  те  технологические  изменения,  которые  произошли  в  сфере  электроники.  Они  вчерашний  день,  тогда,  как  Вы,  по  крайней  мере  сегодняшний.  Хотя,  как  знать?  Мы  ведь  с  Вами  только  в  начале  долгого  пути.»  
                 -  GOOD  MORNING,  VICTOR!  I`M  GLAD  TO  SEE  YOU!
                 -  MORNING,  VLADIMIR!  GLAD  TO  SEE  YOU  TOO!  HOW  
                     ARE  YOU?
                   -  FINE!  THANK  YOU!  HOW  ARE  YOU?
                   -  I`M  O.K.  THANKS!  SORRY,  BUT  HERE`S  MY  GIRL-
                       FRIEND.  I  HAVE  TO  GO!  GOOD  BYE!  HAVE  A  NICE  DAY!
-BYE!  TAKE  CARE  OF  YOURSELF!  SEE  YOU  SOON!
-SEE  YOU!
           Вы  не  поверите!  Виктор  прочитал  диалог  быстрее  меня,  как  и  
       остальные  мои  лучшие  ученики  и  студенты.  
     -«Браво,  Виктор!  Вы  просто  молодец!  Прочитать  быстрее  меня  –  это  надо  было  приложить  много  усилий,  чтобы  достичь  этого  результата.»
     -«Владимир!  Не  скромничайте!  Вы  же  не  проделали  с  диалогом  ту  же  процедуру,  что  и  я.  Грубо  говоря,  Вы  же  не  читали  перед  занятием  50  раз,  как  это  сделал  я.  К  тому  же,  я  читал  10  раз,  а  у  Вас  была  только  одна  попытка.  Я  ведь  понимаю,  что  пока  я  прочитал  текст,  слова  и  выражения,  к  которому  были  выучены  «на  зубок».  Более  того,  я  не  уверен,  что  к  следующему  разу,  я  смогу  также  легко  «побить»  Вас  в  выразительном  чтении.»
     -«Почему  то,  мне  кажется,  что  с  Вашей  целеустремлённостью  у  Вас  и  это  получится.»
     -«Да  й  то  Бог!»
     В  этот  же  день  мы  начали  заниматься  грамматикой,  и,  начали  конечно  не  с  частей  речи,  как  обычно  расписано  по  классическим  грамматическим  пособиям,  а  с  грамматических  времён  в  действительном  и  страдательном  залогах.  Должен  заметить,  что  грамматика,  в  особенности  времена,  мой  любимый  конёк.  Хотя  так  же  я  владею,  и,  фонетикой,  и,  разговорной  речью.  В  общем,  я  влюблён  в  английский  язык  безоговорочно,  как  в  самую  красивую  женщину  в  мире.  Вот  почему  у  меня,  что  тои  получается.  
- II  –
                           
                                 Продолжение  следует…

                           19:15  -  21:15  1422018    Ивано-Франковськ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777047
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.02.2018

ЧАСТЬ ПЯТАЯ. РЕАКЦИЯ ВИКТОРА НА 1-ЫЙ ДЕНЬ ЗАНЯТИЙ

                                           

                                                               РОМАН

     (ИЗ  ГРЯЗИ  –  В  КНЯЗИ,  ИЛИ,  
               ЧИСТЕЙШЕЕ  ВОЛШЕБСТВО)

                         ВУДИ  ПОЛ  ГРЕЙ

     -«Виктор!  Следующее  занятие  начнём  с  правильного  заполнения  словаря.  Для  меня  очень  важно.  Чтобы  у  Вас  было  много  места  для  перевода.  Поэтому  положите  перед  собой  тетрадь  в  клетку  на  96  страниц  не  вертикально,  как  это  общепринято,  а  горизонтально.  Слева,  отмечаем  2  клетки  и  проводим  карандашом  первую  вертикальную  линию.  Затем,  отметив  4см.-проводим  вторую,  и,  после  последующих  4см.  –третью  линию.  Как  вы  заметили  на  перевод  у  нас  будет  достаточно  много  места,  чтобы,  при  необходимости  записывать  4-6  значений  слова,  а  не  1,  2,  как  в  школе.  Первый  столбик(нумерацию)  и  2-й  –правописание  заполняем  ручкой  голубого  или  фиолетового  цвета,  транскрипцию  будем  писать  красным,  а  перевод  –  зелёным  цветами.
       Прежде  всего,  я  хочу,  чтобы  мы  начали  с  ключевых,  на  мой  взгляд,  слов:
1. English
2. exercises
3. vocabulary
4. expressions
5. dictionary
6. example ['iŋgliʃ]
['eksəsaiziz]
[və'kæbjələri]
[iksp'reʃnz]
['dikʃənri]
[ig'zɑ:mpl] английский(язык);
упражнения;
словарь(тетрадь);
выражения;
словарь(книга);
пример;

     Пока  мы  ограничимся  этим  количеством  слов,  так  они  очень  сложны,  как  в  написании,  так  и  в  произношении.  Теперь  давайте  подпишем  наши  тетради.  Напоминаю,  что  писать  мы  будем  только  печатным  шрифтом,  так  как  мы  назначали  буквы  алфавита.  Берём  тетрадь,  в  которой  мы  записали  слова,  и,  на  внутренней  стороне  обложки  по  центру  пишем  слово  под  номером  3,  только  с  большой  буквы:
                                       vocabulary№2
Подобным  образом  подписываем  следующую  тетрадь  -  для  записи  домашних  заданий,  даты,  номера  урока,  суммы  оплаты,  время  выполнения  дз.

                                         English  №1  

Третья  тетрадь,  для  упражнений,  самостоятельных  работ  и  диктантов.

                             Exercises  #  3
     Начнём,  пожалуй,  с  первой  тетради.  Итак,  с  правой  стороны  на  полях,  в  столбик,  записываем:
     01.09.2017
     09:00  –  16:30
       Уроки  1-5
     (по  оплате)
     (1-5)
   $3.500.00.
     С  правой  стороны,  напротив,  записываем  план  занятия:
     План
     1.  CNN/BBC  news
     2.  Транскрипционные  знаки
     3.  Алфавит
     4.  Правило  чтения  №  1
     5.  Новые  слова
     6.  Заполнение  словаря
       7.  дз
 Я  думаю  пришло  время  записать  дз:
1. Смотреть  и  слушать  CNN/BBC  news  ежедневно  по  15  минут,  5  минут  –  записывать  слова;
2. Транскрипционные  знаки  –выучить  3*10*2  вслух,  с  видео,  с  паузами;
а).  написать  по  1-ой  строке;
     3.  Алфавит  –выучить  3*10*2  вслух,  с  видео,  с  паузами;
             а).  написать  по  1-ой  строке;
       4.  Правило  чтения  №  1  –  выучить  (прослушать  10  раз  по  видео)
               а).  новые  слова  –  выучить  3*10*3  вслух,  с  видео,  с  паузами;
               б).  написать  по  одной  строке  (правописание  слова  и  его
                           транскрипцию;
               в).  Написать  самостоятельную  работу  (в  словаре  смотря  на  
                           перевод  написать  с  памяти  транскрипцию  и  правописание  
                           изученных  слов,  а  затем,  закрыв  полностью  словарь  
                           написать  и  перевод.  Потом  внимательно  проверить  с  
                           открытым  словарём  и  исправить  ошибки  красной  ручкой.)
                     г).  Анализ  ошибок  (написать  ещё  раз  по  одной  строке  слова,  
                             где  были  допущены  ошибки)
   5.  Выполнять  дз  не  менее  5  часов  в  день.
   6.  Каждый  день  смотреть  1  фильм  на  английском  языке  без  каких-  
           либо  субтитров.
- II  -
                           Продолжение  следует…
         21:00  –  23:45  1222018  Ивано-Франковск

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776667
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.02.2018

ЧАСТЬ ЧЕТВЁРТАЯ. МОЙ МЕТОД РАБОТАЕТ

                                                                                           РОМАН

                                                             (ИЗ  ГРЯЗИ  –  В  КНЯЗИ,  ИЛИ,  
                                                                                         ЧИСТЕЙШЕЕ  ВОЛШЕБСТВО)

                                                                 ВУДИ  ПОЛ  ГРЕЙ
     На  следующий  день,  когда  пришло  сообщение,  что  мой  банковский  счёт  пополнился  на  $3.500.00.  я  не  мог  поверить  своим  глазам.  Всего  за  35  уроков  мне  заплатили  авансом  такую  огромную  сумму.  Прямо  не  верится,  как  в  сказке.  «Погоди,  братец!  Эти  деньги  ещё  предстоит  заработать.  И  это  будет  не  так  просто.»
     -«На  втором  уроке.  Виктор,  мы  займёмся  алфавитом.  Теперь,  когда  у  Вас  есть  представление  о  звуках  в  английском  языке,  изучать  буквы  будет  куда  проще.  Главное  обращайте  внимание  на  долготу  звуков,  и  помните,  что  звонкие  согласные  в  конце  слога  не  оглушаются,  например,  Zz  [zed].  Я  опять  начну  с  объяснения  артикуляции  (авторское  примечание  –  произношения)  каждой  буквы.  Теперь,  пожалуйста  повторяйте  трижды  после  меня.  Обращайте,  особое  внимание,  на  буквы,  которые  мы  отметили,  как  самые  сложные.
     -«Да.  Хорошо!  У  Вас  получается  всё  лучше  и  лучше.  Но  не  расслабляйтесь.  Помните!  Вы  должны  звучать,  как  настоящий  американец,  или,  на  худой  конец,  как  подлинный  англичанин.»
   -«Теперь,  давайте  назначим  красной  ручкой    каждую  букву,  а  дома  Вы  их  напишете  по  одной  строке.  Отлично!  Теперь  пора  приступать  к  правилу  чтения  номер  1  –  это  правило  чтения  гласных  букв  в  открытом  и  закрытом  слогах,  в  сочетании  с  буквой  “r”,  а  также  двух  гласных  букв  стой  же  согласной.  Учить  это  правило  наизусть  –  нет  нужды,  оно  ведь  записано  у  Вас  на  видео,  и,  Вы  сможете  прослушивать  его  каждый  раз  перед  уроком.  К  тому  времени,  когда  мы  с  Вами  завершим  изучение  всех  слов  к  этому  правилу,  уверяю  Вас,  что  Вы  его  усвоите  без  особого  труда.  Для  меня  правило  –  не  панацея.  Главное  понять  его  суть  –  то  есть,  алгоритм  произношения  той  или  иной  гласной  буквы  в  зависимости  от  её  сочетания  с  другими  литерами.»
     Теперь  начинается  самое  интересное  –  мы  начинаем  изучать  новые  слова,  по  принципу  –  от  простого  к  сложному.  
- II  –
                                         Продолжение  следует…

                             21:30  –  23:00  112  2018    Ивано-Франковск

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776475
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2018

ЧАСТЬ ТРЕТЬЯ. ОКУНУТЬСЯ В МИР БОГАТЫХ

               

                                 РОМАН

         (ИЗ  ГРЯЗИ  –  В  КНЯЗИ,  ИЛИ,  
ЧИСТЕЙШЕЕ  ВОЛШЕБСТВО)

               ВУДИ  ПОЛ  ГРЕЙ

     Перед  пробным  занятием  я  отправил  своему  новому  студенту  ссылки  программ  необходимых  для  нашей  успешной  работы:
CNN  International,  BBC  World  news(GINIKO),  France  24(Eng.),  Euro  news(Eng.),  Sky  news,  Qtranslate,  Oxford  Advanced  Learner`s  dictionary,  Fex.Net,  TranscriptionWriter,  TeamViewer.
     -«Виктор!  Открывайте  новый  документ  в  Microsoft  Word,  устанавливайте  шрифт  Times  New  Roman  и  размер  16.  Затем  нажимайте  на  Вставка  и  делаем  таблицу  на  4  клетки  по  горизонтали,  тянем  эти  линии  до  конца  страницы.  Нажимайте  на  +,  Демонстрация  экрана  и  Старт.  Теперь  я  вижу  Вашу  таблицу.  Включайте  новости  CNN  International,  записывайте  дату  сверху  и  начинайте  писать  слова,  услышанные  в  новостях.  Понятно!  Слов  пока  не  будет.  Давайте  поменяемся  ролями.  Я  пишу  слова.  Только  пять  минут.  Затем,  к  примеру,  я  помогаю  исправить  Ваши  ошибки,  которые  Вы  выделяете  красным  цветом.  После  5  минут  считаем  количество  слов  со  знаком  +,  и,  -.  Помните!  Последний  рекорд  был  зафиксирован  на  уровне  299  слов.  К  этому  нужно  стремится.  В  течении  нашего  занятия  новости  мы  будем  писать  дважды  в  начале  часа.  В  следующий  раз  у  нас  будут  BBC  World  news(GINIKO).  Не  забывайте  сохранять  Ваши  записи.  Теперь,  Виктор,  я  Вам  отправляю  видео  файл  к  первому  уроку:  Transcription  Signs.  Включаю  +,  чтобы  Вы  пошагово  видели,  что  я  делаю.  И  так:  Я  открываю  Fex.Net,  нажимаю  передать  файлы  и  пишу  название  Files  to  Victor  нажимаю  «без  названия»  и  оно  переносится  чуть  ниже.  Затем  нажимаю  «пароль»  и  ввожу  его,  примером,  24683.Повторяю  дважды  и  сохраняю.  В  самом  низу  нажимаю  «выбрать  файлы»  и  в  skype  появившемся  окошке  ищу  нужное  название.  Кликаю(нажимаю)  дважды.  И  вот  он(файл)  начинает  грузиться.  После  этого  копирую  набор  цифр  в  верхнем  углу  при  помощи  клавиш  Ctrl  +  C,  открываю  skype  и  при  помощи  клавиш  Ctrl  +  V  оставляю  ключ  и  тут  же  клавишей  Enter  Вам  на  skype.  На  этом  этапе  моя  функция  завершена.
     После  получения  ключа  Вы  заходите  на  Fex.Net    и  вводите  в  правое  окошко  полученный  ключ,  а  зная  пароль  ам  загружается  мой  видео  файл.  Вы  готовы  к  работе.
     И  так  завтра  у  нас  состоятся  первые  5  уроков.  Технически  у  Вас  всё  готово.  Вам  остаётся  отправить  на  мой  счёт  $3.500.00.  До  встречи  завтра  в  9  часов  утра!  
   -«Владимир!  У  Вас,  действительно,  всё  продумано  до  мелочей.  Меня  всё  устраивает:  видео  картинка,  качество  звука,  и,  предельно  детальный  инструктаж.  До  начала  нашего  занятия  деньги  будут  на  Вашем  счету.»
     Откровенно  говоря,  в  ту  ночь  я  так  и  не  сомкнул  глаз.
     -«Good  morning,  Victor!  I`m  glad  to  see  you!”
     -“Good  morning,  Vladimir!”  
Первый  урок  прошёл,  как  по  маслу.  Я,  вначале.  объяснил  произношение  каждого  звука,  а  затем  Виктор  один  раз  повторил  каждый  звук  трижды  после  меня.  После  этого  он  красной  ручкой  назначил  правильное  написание  согласных  и  гласных  звуков.
                                                                                                 -  II  –
                               Продолжение  следует…

     21:00  -23:45  1022018    Ивано-Франковск

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776279
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2018

ЧАСТЬ ВТОРАЯ. УНИКАЛЬНАЯ МЕТОДИКА

             
                                                               РОМАН
                                             (ИЗ  ГРЯЗИ  –  В  КНЯЗИ,  ИЛИ,
   ЧИСТЕЙШЕЕ  ВОЛШЕБСТВО)

                                               ВУДИ  ПОЛ  ГРЕЙ

     -«Виктор!  Я  Вам  предлагаю  изучить  английский  язык  по  экспресс-методике,  которая  состоит  из  300  часов.  Этого,  на  мой  взгляд,  вполне  достаточно,  чтобы  овладеть  этим,  совершенно,  новым,  для  Вас  языком,  при  условии  выполнения  всех  моих  рекомендаций.  Дело  в  том,  что  у  меня  есть  пара  десятков  know  how  (авторское  примечание  –знаю,  как),  которые  помогут  изучить  этот  удивительный  язык,  на  уровне,  второго  родного.  Вот,  к  примеру,  весь  учебный  материал  я  записываю  на  видео  на  своём  планшете  (авторское  примечание  –  tablet),  и,  отправляю  Вам  по  Fex.Net.  В  результате  Вы  получаете  совершенное  качество  видео  изображения,  и,  отличное  качество  звука.  Теперь  у  Вас  есть  возможность  изучать  новую  лексику  (слова  и  выражения),  тексты,  диалоги,  грамматический  материал,  фонетику  (транскрипционные  знаки  -  согласные  и  гласные  звуки,  алфавит  и  правила  чтения)  пользуясь  современными  технологиями.  Затем,  я  предлагаю  уникальный  алгоритм  его  изучения.  Например,  слова.  Я  предлагаю  изучать  следующим  образом:
     а).  каждое  новое  слово  предстоит  повторить  трижды,  после  меня,  нажав  на  клавишу  «пауза»  и  смотря  на  транскрипцию  слов.  Эту  же  процедуру  повторяем,  не  отрывая  глаз  от  правописания,  и,  точно  так  же  совершаем  смотря  на  перевод  слов.  В  результате,  каждая  лексическая  единица  повторяется  после  звучания  на  видео  90  раз.
Затем  следует  написать  по  одной  строке  изученную  лексику  и  её  транскрипцию.  После  этого  выполняем  самостоятельную  работу  –  смотря  на  перевод,  записываем  выученную  лексику  (правописание  и  транскрипцию),  а  затем  и  перевод,  и  сверяем  со  словарём.  Если  находите  ошибки  –  ещё  раз  прописываете  по  одной  строке.  Запомните!  В  английском  языке,  транскрипция,  то  есть,  правильное  произношение,  профессиональный  педагог  ставит  на  первое  место,  и,  наоборот  «халтурщик»,  как  я  их  (учителей  английского  языка,  которые  игнорируют  эти  прописные  истины)  называю,  просто  не  обращают  на  него(произношение)  внимания.  В  результате  ученики,  таких  «горе-учителей»  не  понимают  иностранную  речь,  и,  их  речь  непонятна  для  иностранцев.  Поэтому,  Виктор,  мы  с  Вами  начнём,  как  говорится  «с  нуля».
     Следующий  момент.  Заниматься,  мы  с  Вами,  Виктор,  будем  дистанционно.  Я  буду  сидеть  в  своей  скромной  комнатушке  в  окружении  своих  18  словарей,  и  прочих  грамматических,  и  других  материалов.  Вы  же,  одновременно  будете  находиться  в  своих  шикарных  апартаментах  в  окружении  любимых  Ваших  вещей,  и,  хороший  и  добрый  интернет  и  Skype,  высокая  скорость  современной  онлайн  коммуникации  сделает  этот  процесс  качественным  и  приятным.  Что  вы  на  это  счёт  скажете?»
     -«Во-первых,  Владимир,  я  никуда  не  тороплюсь,  и,  готов  уделить  изучению  языка  столько  времени,  сколько  понадобится.  И,  если  для  этого  потребуется  1000  и  более  часов,  для  меня  это  не  составит  проблемы.  Я  намерен  в  совершенстве  изучить  язык  и  перевезти  свой  бизнес  из  России  в  Америку.  Что  же  касается  дистанционного  обучения,  то,  откровенно  говоря,  я  пока  не  очень  ему  доверяю.  У  меня  есть  водитель  Василий,  который  будет  привозить  Вас  ко  мне,  а  затем,  после  занятия  –  отвозить  Вас  домой.  К  тому  же  я  намерен  щедро  оплачивать  Ваши  услуги.»
     -«Виктор!  Что  касается  количества  занятий,  то  я  готов  с  Вами  заниматься  столько  времени,  сколько,  действительно,  понадобится.
Что  же  касается  дистанционного  обучения?  Я  провожу  такие  занятия  в  течении  10  лет.  При  хорошем  компьютере,  планшете  и  скорости  в  100Мгсек,  а  также  отработанных  мною  технологии  отправки  и  получения  информации,  опять  же  свои  know  how,  уже  после  первого  занятия  убедят  Вас  в  моей  правоте.  Поэтому  предлагаю  провести  пробное  занятие,  а  потом,  по  надобности  вернуться  к  этому  вопросу.»
     -«Вот  и  договорились.  Теперь,  давайте  решим  вопрос  оплаты  Ваших  услуг.  Какие  Ваши  условия?»
     -«Я  буду  с  Вами  заниматься,  во-первых,  при  условии  длительности  одного  урока  1,5  часа,  и,  оплата  составит  $100.00.  за  урок.  Деньги  Вы  будете  переводить  за  1  месяц  вперёд  на  мою  банковскую  карточку.  Если  условия  Вас  устраивают  –  я  готов  заниматься  прямо  завтра  с  утра.»
     -«Вы  что  серьёзно  решили,  что  я  соглашусь  платить  Вам  бешенные  деньги,  за  Ваши,  скромные  труды?  Не  ожидал  я  от  скромного  школьного  учителя  услышать  нечто  подобное.  Давайте  договоримся  следующим  образом.  Первый  месяц  я  буду  оплачивать  Вам  за  неделю  вперёд.  А  затем,  если  результаты  будут,  действительно,  сногсшибательны,  я,  пожалуй,  соглашусь  на  Ваши  условия.  Откровенно  говоря,  у  меня  нет  других  предложений,  а  время  уходит.  Итак,  завтра  первый  пробный  урок,  и  сразу  после  него  я  перевожу  на  Вашу  карту,  указанную  сумму.  До  встречи!”
                                                                     -  II  –
Продолжение  следует…  21:35  –  23:45  0922018  Ивано-Франковск

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2018

ИЗ ГРЯЗИ - В КНЯЗИ, ИЛИ, ЧИСТЕЙШЕЕ ВОЛШЕБСТВО

                                                                     РОМАН

                                                         ВУДИ  ПОЛ  ГРЕЙ

         ЧАСТЬ  ПЕРВАЯ.  НА  ГРАНИ  КОЛЛАПСА

     Я  доедаю  последние  продукты,  а  что  со  мной  будет  завтра,  послезавтра  –  понятия  не  имею.  Романтика  потянула  в  солнечную  Ялту,  а  этот  город  -  не  для  бедных.  Единственное,  что  помогает,  так  это  занятия  спортом  –  бег,  занятия  на  тренажёрах,  и  конечно  же  плаванье.  Отсутствие  достаточного  количества  калорий  сделало  мою  фигуру  похожей  на  скульптуру  Давида.  На  пляже  женщины  и  девушки  восхищённо  заглядываются,  не  догадываясь  в  чём  же  истинная  причина  моей  худобы.
     Стучат  в  дверь.  Открываю.
     -«Мне  посоветовали  Вас,  как  опытного  преподавателя  английского  языка.  Владимир  Петрович?»  -  подтянутый  мужчина  моего  возраста,  роста,  и,  телосложения,  приятно  улыбаясь,  уверенно  входит  в  моё  скромное  жилище.
     -«Вот  как  живут  школьные  учителя,  которые  воспитывают  подрастающее  поколение»  -  мужчина  без  приглашения  усаживается  за  первый  попавший  под  руку  стул.  Вдруг  резко  поднимается.
     -«Меня  зовут  Василий.  Извините,  что  сразу  не  представился!»  -  его  лицо  вдруг  ярко  залилось  краской,  от  того,  что  так  резко  ворвался  в  квартиру  совершенно  незнакомого  человека.
     -«Здравствуйте,  Василий!  Рад  познакомиться.  Чувствуйте  себя,  как  дома.  Живу  я  скромно,  как  сами  можете  убедится.  Да,  я,  действительно  учитель  иностранных  языков,  английского  и  немецкого.»  -  скромно  отвечаю.
     -«Моя  знакомая,  второй  год  сряду,  посещает  Ваши  занятия  по  английскому  языку.  Она  от  Вас  без  ума,  честное  слово.  Я  имею  в  виду,  как  от  опытного  учителя.  Извините,  ничего  плохого  я  не  имел  ввиду.»  -  опять  покраснел  мой  новый  знакомый.
     -«Василий!  Вы  успокойтесь!  Полистайте  газеты,  журналы,  они  правда  все  на  английском  языке,  а  я,  тем  временем,  заварю  нам  свежего,  зелёного  чая!»  -  и  торопливо  ухожу  в  маленькую  кухню.  
     Через  несколько  минут  мы  с  удовольствием  пьём  вкуснейший  китайский  чай.  
     -«Да,  Володя.  В  чаях  ты,  действительно,  хорошо  разбираешься.  Ты.  Извини,  что  я  так  резко  перешёл  на  «ты»  -  мне  так  легче  с  людьми  общаться»  -  уверенно  продолжает  Василий.
     -«У  меня  вот  какое  тут  дело,  приятель.  Из  Москвы  на  днях  прилетает  богатый  молодой  человек,  с  партнёром  по  бизнесу.  Они  здесь  собираются  провести  месяц-другой.  Так  вот,  Виктор  очень  заинтересовался  Вашей  методикой  обучения.  Дело  в  том,  что  у  него  серьёзные  проблемы  с  учителями.  Представляешь,  в  Москве,  столице,  не  смогли  ему  сыскать  профессора,  который  бы  мог  научить  его  английскому  языку.  Они  всё  книжки  разные  ему  предлагают,  а  по,  его  словам,  понятия  не  имеют,  с  чего  им  начинать  обучение.  Такая  же  история  в  прошлом  году  получилась  и  в  Ялте.  Приходят,  две  учительницы,  одна  другой  умнее  и  предлагают  начинать  с  упражнений.  А  он  им  говорит:  со  мной  нужно  начинать  с  нуля.  А  тут  он  их  ещё  испугал  режимом  занятий  –  пять  часов  в  день,  и  так  всю  неделю,  без  выходных.  Вот  на  следующее  занятие,  ни  одна,  ни  вторая  дама  так  и  не  явились.  Испугались,  что  ли?  А  он  ведь  обещал  бешенные  деньги.  Вот  и  у  меня  проблемы  возникают.  Всё,  чего  бы  раньше  он  меня  не  попросил,  всё  получалось,  а  вот  опытного  учителя  найти,  так  и  не  смог.  Выручай,  друг,  в  обиде  московский  гость  не  оставит.
     -«Я  согласен!  Когда  нужно  начинать?»  -нетерпеливо  предлагаю.
     -«Владимир  Петрович!  Вы  хоть  спросите  сколько  он  Вам  будет  платить  за  Ваши  труды?  Ох,  до  чего  же  Вас  горемычных  государство  то  довело.  Живёшь,  то,  конечно,  впроголодь?  Признавайся?»  -спрашивает.
     -«Да,  что  тут  скрывать.  Временами,  как  говорят  «Финансы  –поют  романсы».
     -«Володенька!  Всё  теперь  у  тебя  пойдёт  путём!  Вот  тебе  тут  Виктор  передал,  так  сказать,  на  мелкие  расходы  $500.00.  Оденься  поприличнее.  За  деньги  не  волнуюсь.  Ты,  говорят  бедный,  но  очень  честный  человек.»  -  и  достаёт  из  внутреннего  кармана  пиджака  конверт.
     -«Можешь  не  считать.  Мы  тоже  порядочные  люди.  Ну,  я  побежал.  Я  позвоню  в  конце  недели,  а  заниматься  начнёте  в  понедельник.  Вот  здесь  мой  номер  телефона.  Звони,  если  будут  вопросы»
                                                                                                   -  II  -
                                                       Продолжение  следует...                      

     21:30  -23:55    04  02  2018    Ивано-Франковск                              

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775189
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 04.02.2018

ЛЮБИМЫЕ ЖЕНЩИНИ И … (6)

                                   

                                                                 РОМАН

                                                     ВУДИ  ПОЛ  ГРЕЙ

                                                       ЧАСТЬ  ШЕСТАЯ.  МАРИЯ  ПЕТРОВНА…

     В  течении  последующих  полгода  Мария,  не  Маша,  как  ей  посоветовала  подруга  посещала  курсы  секретарей-референтов,  изучала  английский  язык,  интенсивно  занималась  фитнесом,  бегала,  плавала  в  бассейне,  перешла  на  здоровое  питание.  На  улице  мужчины  начали  на  неё  заглядываться,  но  по  совету  той  же  подруги  до  выхода  на  работу,  ей  не  стоило  заводить  серьёзные  отношения.  Да,  вот  ещё  что.  Молодая  женщина  посещала  опытного  психотерапевта,  с  целью  поднять  собственную  самооценку.  С  подругой  посещали  кинотеатры,  театры,  концертные  залы,  картинные  галереи.  Мария  настолько  перевоплотилась,  что  если  б  Николай  встретил  её  на  улице,  то  наверняка  не  узнал  бы.  
     Наташа  помогла  Марии  пройти  успешно  собеседование  в  известном,  модельном  агенстве,  и  молодая  женщина,  которая  за  прошедшие  полгода  превратилась  в  настоящую  красавицу,  как  нельзя  кстати,  подошла  к  новой  работе.  У  неё,  как  оказывается,  не  было  проблем  с  деньгами,  поэтому,  со  сменой  одежды  тоже  всё  было  в  порядке.  Высокая  зарплата,  стильная  одежда,  шикарная  машина,  купленная  в  кредит,  изменила  Марию  до  неузнаваемости.
Через  год  они  с  Николаем  встретились,  чтобы  официально  развестись.  Он,  конечно,  приехал  с  Леночкой,  которая  после  косметической  операции  стала  ещё  красивее.  Оказывается,  они  с  Колей  уехали  в  другой  город,  где  друг  детства  помог  устроится  на  работу.  Николай  начал  с  главного  инженера  строительства,  но  со  временем  получил  должность  заместителя  директора  огромной  строительной  компании.  Он,  же,  Володя,  устроил  Леночку  в  своём  издательском  доме  на  работу  его  личного  секретаря.  Лена  успела  написать  свою  первую  книгу  и  перешла  на  работу  литературного  отдела  издательства.  Филологическое  образование  стало  для  неё  хорошим  подспорьем.  Они  с  Ириной  стали  хорошими  подругами.
     -«Привет,  Мария!  А  тебя  не  узнать!  Молодец!  Я  очень  рад  за  тебя!»
     -«Привет,  Николай!  Ты  тоже  изменился  в  лучшую  сторону.  Очевидно,  Лена,  любит  и  должным  образом  ухаживает  за  тобой.
     -«Привет,  Лена!  Ты  извини,  что  я  так  тогда  тебя  изуродовала,  хотя  после  операции,  ты  стала  ещё  красивей.  Откровенно  говоря,  тот  инцидент  в  корне  изменил  мою  жизнь.  Так,  что  я,  в  какой-то  степени  должна  быть  тебе  благодарна.  Ты,  я  смотрю,  в  положении.
На  каком  месяце,  если  не  секрет?»
     -«На  7-м.  Ожидаем  3-ню.  С  нетерпением  ожидаем  рождения  трёх  девочек!  Я  тоже  должна  быть  тебе  благодарна.  Если  б  не  та  драка,  мы  бы  с  Николаем  никогда  не  полюбили  друг  друга,  а  я  бы  так  и  осталась  путаной.  Вы  с  Николаем  в  корне  изменили  мою  жизнь.  Теперь  я  впервые  ощущаю  себя  счастливой,  как  женщина.  Временные  житейские  трудности  ещё  больше  нас  сблизили.  Николай  –  идеальный  муж  и  уверена  станет  идеальным  отцом.»  
     -«Я  рада,  Лена,  что  ты  должным  образом  оценила  Николая.  У  меня,  к  сожалению,  ума  на  это  не  хватило.  Я  рада  за  вас  обоих.  У  меня  в  жизни  всё  отлично  складывается.  Интересная  работа,  много  друзей  и  знакомых.  Я  тоже  по-настоящему  счастлива!»
     К  ней  подбегает  молодой  парень  лет  двадцати  пяти  с  огромным  букетом  цветов.
     -«Привет,  милая!  Извини,  что  опоздал!  С  днём  ангела,  тебя!»  -  он  крепко  целует  и  обнимает  свою  невесту.
     -«Знакомьтесь!  Это  мой  Павлик.  У  нас  свадьба  в  следующем  месяце.  Кстати,  Леночка,  я  тоже  в  положении,  но  только  на  втором  месяце.»
     -«Поздравляем  Мария  и  Павлик!  Любви  и  уважения  друг  к  другу!»
                                                                           Конец

                               22:30  –  23  :  45  02.02.18    Ивано-Франковск

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774813
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 03.02.2018

ЛЮБИМЫЕ ЖЕНЩИНЫ И… (5)

                       

                                                                   РОМАН

                                             ВУДИ  ПОЛ  ГРЕЙ

                 ЧАСТЬ  ПЯТАЯ.  ОТОМСТИТЬ  ИЛИ…

     После  3-х  дней  в  СИЗО,  в  одиночной  камере,  Маша  так  и  не  осознала,  что  именно  она  была  виновной  в  том,  что  произошло.
Даже  после  того,  как  с  неё  полностью  сняли  обвинения,  и  уголовное  дело  было  прекращено  по  инициативе  пострадавшей  Мария  всё  же  считала,  что  жизнь  несправедлива  именно  по  отношению  к  ней.  С  тех  пор  как  они  поженились  она  не  работала.  Вначале  делала  попытки  устроится,  хоть  куда-то,  но  потом,  когда  Коля  предложил  заниматься  домашними  делами,  она  наконец  смирилась.  Да  и  тем  более,  муж  зарабатывал  довольно  прилично,  так,  что  особой  нужды  в  дополнительном  заработке  не  было.  Поначалу  она  делала  в  квартире  перестановки,  стирала,  убирала,  готовила,  а  потом,  как-то  ей  это  всё  порядком  надоело.  Когда  вечером  они  вдвоём  оставались  в  квартире,  оказалось,  что  говорить,  собственно,  не  о  чём.  Маша  привыкла  к  сериалам,  а  Николай  вечерами  перечитывал  классику,  иногда  приносил  литературу  домой.  Потом  вдруг  решил  заочно  поступить  в  строительный  институт.  Ночами  что-то  читал  по  специальности,  готовился  к  экзаменам  и  зачётам.  Через  несколько  лет  закончил  вуз,  получил  диплом  инженера,  но  так  как  свободной  вакансии  не  было  продолжал  работать  прорабом.  Да  и  по  заработкам  и  премиальным  было  выгодней  оставаться  на  старом  месте.  В  семье  начались  первые  ссоры,  придирки,  даже  сцены  ревности.  Маша  запустила  квартиру  полностью,  не  убирала,  не  стирала,  готовила,  а  за  собой  вообще  перестала  ухаживать.  Николай  приходил  с  работы,  а  в  дверях  его  каждый  раз  встречала  разъярённая  мегера,  и,  как,  говорится,  не  спрятаться,  и,  не  скрыться  в  однокомнатной  квартире.  Поэтому,  допоздна  задерживался  на  работе,  гулял  по  городу,  а,  потом,  с  друзьями  ходил  в  бары  да  рестораны.  Но  это  была  не  его  стихия.  Там  он  прятался  от  семейных  сцен  ревности.
     В  конце  недели  к  Маше  зашла  подруга  Оля.  После  услышанного  она,  как  ни  странно,  стала  на  сторону  Николая.
     -«А  чего  ты,  собственно,  ожидала.  Не  работаешь,  не  воспитываешь  детей,  к  счастью  их  у  вас  нет,  завела  полный  бардак  в  квартире,  в  35  лет  превратилась  в  клушу.  Вот  и  результат.  Он  и  так  у  тебя  святой,  что  эти  15  лет  тебя  терпел.  А  ты  ещё  решила  ему  отомстить.  И  как  ты  собираешься  это  сделать?  Пойдёшь  в  полицию  и  заявишь,  что  красивая  путана  увела  у  тебя  мужа,  после  того,  как  ты  её  в  ресторане  избыла,  переломала  ей  нос,  угодила  в  СИЗО.  Ты  ещё  скажи  спасибо,  что  15  суток  не  отсидела,  да  крупный  штраф  не  заплатила.»
     -«Так  что  мне  теперь  делать  с  Колей?  Разрешить  этой  путане  просто  так  прийти  на  готовенькое,  заграбастать  такого  муженька,  да  ещё  с  высшим  образованием?»
     -«У  тебя,  подруга,  смотрю  совсем  мозгов  нет.  Твоя  то  в  чём  заслуга,  что  он  по  чужим  бабам  не  бегал,  как  другие,  успел  заочно  получить  инженерную  профессию,  всё  зарплату,  до  копеечки  приносил  тебе  в  дом.  Да,  кстати  не  забывай,  что  ты  живёшь  в  его  квартире.  Он  и  здесь,  не  сомневаюсь,  претензий  к  тебе  иметь  не  будет.  Так,  что  забудь  о  мести.  Ты  лучше  подумай,  как  в  твоём  возрасте,  без  образования  или  какого-нибудь  опыта  устроится  на  работу.»
     -«Я  что  дура  пахать  с  утра  до  вечера.  Пускай  мне  платит  алименты  со  своей  огромной  зарплаты.»
     -«Ну  ты  и  дура!  С  какого  испуга  он  вдруг  будет  тебе  алименты  платить.  Детей  то  у  тебя  нет.  Да  и  слава  богу,  иначе,  ты  бы  устроила  им  здесь  настоящий  дурдом  –  голодные  и  не  одетые  они  б  у  тебя  ходили.  Вот  что,  подруга.  Хватит  дурью  маяться.  Я  сейчас  в  отпуске  и  могу  тебе  помочь.  Во-первых,  наведём  в  твоей  квартире  идеальный  порядок.  Я  это  мигом.  А  ты  смотри-учись.  Колю  ты  потеряла  и  забудь  о  нём,  но  рядом  много  других.  Ни  один  мужик  не  клюнет  на  тебя,  если  увидит  такой  бардак»-
     Через  полдня  квартира  сверкала  как  новенькая,  Маша  только  успевала  мусор  выносить.  Затем  Наташа  наварила,  наготовила  на  целую  неделю,  допоздна  перестирали  всё  белье.
     -«Завтра  прихожу  с  утра  и  будем  приводить  тебя  в  порядок.  Наскреби  все  деньги,  что  в  доме  найдутся.  На  шмотки  уйдёт  много  денег,  а  парикмахерская,  маникюр,  педикюр,  массаж,  сауна,  фитнесс  клуб.»
     -«Наташа,  ты  уверена,  что  это  всё  необходимо?»
     -«Я  второй  раз  предлагать  тебе  не  буду,  но  и  смотреть  как  ты  идёшь  на  дно  –  не  хочу»
     -«Ну  и  ну.  Наскребла,  называется.  Да  ты  у  нас,  подруга,  подпольная  миллионерша.  Тебе  бы  на  Колю  своего  молится  с  утра  до  вечера.  Ну,  да  ладно.  Это,  уже,  вчерашний  день.  В  общем  у  тебя  здесь  денег  значительно  больше,  чем  нам  понадобится.  Остальные  деньги  положишь  в  банк  на  депозит  и  каждый  месяц  приличные  проценты  будешь  получать,  а  потом  ещё  зарплата.  С  голоду  точно  не  помрёшь.»
     Вернулись  подруги  поздно  вечером.  Машу  было  не  узнать.  Красиво  уложенные  волосы,  вечернее  платье,  стильные  туфли.

                                                         -  II  –

               Продолжение  следует…
     
20:15  –  22:15  02.02.18        Ивано-Франковск    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774812
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 03.02.2018

ЛЮБИМЫЕ ЖЕНЩИНЫ И… (4)

                                       

                                                         РОМАН

                                                             ВУДИ  ПОЛ  ГРЕЙ

                                               ЧАСТЬ  ЧЕТВЕРТАЯ  …РАЙ  В  ШАЛАШЕ

     Николай  остановил  такси,  взял  Леночку  на  руки,  и,  осторожно  перенёс  с  медицинской  коляски  на  заднее  сиденье  автомашины.  После  инцидента  в  ресторане,  обильной  потери  крови  и  болезненной  операции  на  носовой  перегородке,  молодая  женщина  чувствовала  себя  физически  ослабленной,  а  психологически  подавленной,  не  говоря  о  действии  наркоза.  Возле  первой  попавшей  под  руку  гостиницы,  молодой  человек  прежде  заказал  номер,  и,  только  потом  занёс  любимую  в  лифт,  после  чего  они  поднялись  в  свой  номер.  Они  оба  нуждались  в  отдыхе.  Проснулись  только  на  следующее  утро.  Впереди  были  два  выходных  дня,  и,  они  надеялись  провести  их  вместе,  так  сказать,  короткий  медовый  уик-энд.  Накануне  Николай  на  работе  получил  зарплату  и  премиальные.  Заказали  обильный  завтрак.  Леночка  чувствовала  себя  значительно  лучше  по  сравнению  с  предыдущим  днём.  Николай  опасался,  что  вот  молодая  женщина  придёт  в  себя,  забудет  о  том,  что  произошло  накануне  и  выгонит  его  за  дверь.  У  него  в  жизни  никогда  не  было  таких  красавиц
     -«Не  беспокойся,  любимый.  Ничего  подобного  не  произойдёт.  Это  мне,  а  не  тебе,  следует  опасаться,  что  ты  передумаешь.  Ты  светлый,  добрый,  искренний  человечек,  который  столько  лет  терпел  свою  клушу  Машу.  А  я,  как  ты  надеюсь  понял  из  вчерашних  событий,  падший  ангел,  который  вдруг  случайно  увидел  свет  в  конце  тоннеля,  и,  решил  круто  изменить  свою  судьбу.»  -  откроенно  заявила  молодая  женщина.
     -«Леночка!  Меня,  совершенно,  не  интересует  твоё  прошлое,  а  только  наше  с  тобой  будущее.  Я  предлагаю  начать  нашу  совместную  жизнь  с  чистого  листа.  Скажу  откровенно,  я  влюбился  в  тебя  с  первого  взгляда.  В  последний  раз  со  мной  это  произошло,  когда  я  впервые  встретил  Машу,  да  и  то,  мне  кажется,  что  это  была  юношеская  влюблённость.  Которая  быстро  прошла.  Но  мы,  к  тому  времени,  успели  пожениться,  а  потом  наступили  серые  будни:  ежедневные  истерики,  придирки,  необоснованная  ревность.  Как  я  не  пытался  её  образумить,  не  обращал  внимания  на  её  агрессивность,  ситуация  не  менялась,  а  только  усугублялась.  Вчера,  я  как  будто  бы  осмотрел  на  нас  с  ней  со  стороны.  И  мне  стало  не  по  себе.  И  впервые  я  понял,  что  больше  не  хочу  так  жить.  А  потом  ещё,  меня  раззадорили  твои  слова:  «Вот  захочу,  и,  станет  моим!».  Я  тогда,  и,  не  думал,  что  моё  сильное  желание  остаться  с  тобой  так  быстро  реализуется,  но  с  неприятными  последствиями  для  тебя!»-
   -«Родной  мой,  когда  я  эти  слова  говорила,  я  ведь  не  шутила.  Ты  мне  запал  в  душу,  а  ещё  это  твоё  адское  терпение.  Я  была  уверена  с  той  минуты,  что  готова  с  тобой  на  всё,  что  угодно,  на  любые  тягости  жизни,  лишь  бы  видеть  твоё  сияющее  лицо  с  утра  до  вечера.  Да,  любимый.  Я  тоже  влюбилась  в  тебя  с  первой  минуты  встречи,  просто  тогда  не  предполагала,  чем  это  всё  закончится.  Я  же  не  могла  тебя  просто  схватить  за  руку  и  увести!»-
     -«Леночка!  Я  готов  на  трёх-четырёх  работах  «пахать»  лишь  бы  ты  могла  себе  позволить  то,  к  чему  ты  привыкла»-
     -«Коленька!  В  этом  нужды  нет.  Я  не  родилась  в  высших  слоях  общества.  Ещё  несколько  лет  назад  я  была  такая  же  как  все.  А  потом,  дура,  захотела  «шикарной  жизни»  раз,  и,  сразу.  Получилось,  но  за  всё  в  этой  жизни  приходится  платить.  Только  теперь  до  меня  дошло,  что  нельзя  в  один  момент  стать  богатой.  Поэтому,  я  не  хочу,  чтобы  ты  «карячился»  с  утра  до  вечера  на  мои  «шмотки».  Мы  вместе  будем,  как  ты  говоришь  «пахать».  У  меня  к  тебе  милый  одна,  но  очень  большая  просьба.  Увези,  ты,  меня  подальше  от  этой  «клоаки»,  не  могу,  и  не  смогу  больше  здесь  жить.  В  какое  ни-будь  тихое,  укромное  место,  что  б  только,  ты  да  я,  да,  мы  с  тобой.»
     -«И  ты,  действительно,  согласна  начинать  всё  с  начала,  мыкаться  по  чужим  квартирам,  перебиваться  на  временной  работе,  без  своего  угла?»
     -«Да,  милый,  мой.  Знаешь,  как  говорят,  ”С  милым-  рай  в  шалаше“.  Этой  ночью  они  впервые  почувствовали  себя  влюблённой  парой.  Даже  перебитый  нос  не  стал  помехой.  
     Утром  пришли  полицейские  по  поводу  драки  в  ресторане.  Леночка  отказалась  забрала  своё  заявление,  и,  категорически  отказалась  от  каких-либо  претензий  к  Маше.  Наоборот,  попросила  отпустить  её  как  можно  скорее.  Полицейские  были  удивлены  поведением  Лены,  но,  по  радостным  лицам  влюблённых  поняли,  что  им  сейчас  не  до  обвинений,  они  летают  где-то  высоко  в  облаках.        

- II  –
Продолжение  следует…

           14:30  –  16:35  02.02.18    Ивано-Франковск            

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774721
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.02.2018

ЛЮБИМЫЕ ЖЕНЩИНЫ И… (3)

                                                                     

                                                         РОМАН

                                                       ВУДИ  ПОЛ  ГРЕЙ

                                                   ЧАСТЬ  ТРЕТЬЯ.  ПУТАНА

       На  полу  ресторана  в  окружении  большинства  посетителей  лежала  Лена.  Рядом,  не  отходя  ни  на  минуту  находился  Николай.  Он  подложил  свой  пиджак  женщине  под  голову,  а  его  носовым  платком  она  сдерживала  кровотечение.
       -«Потерпи,  милая!  С  минуты  на  минуту,  подъедет  «Скорая».  Не  говори.  Ты  не  беспокойся,  всё  заживёт,  до  нашей  с  тобой  свадьбы!»  -  не  останавливаясь  ни  на  минуту  говорил  молодой  человек.  Она  молчала,  крепко  держа  его  за  руку,  и,  ни  на  минуту  не  сводила  с  него  глаз.
     Вот  и  неотложка  подъехала.  К  ним  бегут  молодые  парни  в  халатах.  Осторожно  поднимают  и  укладывают  на  носилки.  Николай  рядом,  не  отходит.  Помогает  поднять  носилки,  и,  сам  заскакивает  в  салон  автомобиля  скорой  помощи.  
     -«Извините!  Вы  родственник?»  -  спрашивает  один  из  них.
     -«Да  муж  я,  муж.»  -  уверенно  отвечает,  не  спуская  глаз  с  красавицы.  Женщина  теряет  сознание.
       -«Пожалуйста!  Сделайте,  что-нибудь!  Она  не  должна  умереть!  Я  Вас  очень  прошу!»  -  умоляя  просит  Николай.
     -Молодой  человек!  У  неё  перелом  носовой  перегородки.  От  этого  не  умирают.  Она  потеряла  сознание  из-за  потери  крови.  Не  мешайте  нам  заниматься  своим  делом.  Кстати,  объясните.  Что,  собственно,  произошло  в  зале  ресторана?»  -  спросил  молодой  человек  в  белом  халате.
     -«Да  вот,  какая-то  дура  набросилась  на  неё,  когда  мы  собрались  потанцевать»  -  в  этот  момент  красавица  пришла  в  себя.
     -«Молодой  человек,  скажите  пожалуйста  имя  и  фамилию  Вашей  супруги?»  -  спросил  молодой  фельдшер.  
     -«Елена  Иванова,  1979»  -  уверенно,  не  моргнув  и  глазом  ответил  Николай.    Наконец  они  подъехали  к  приёмному  отделению.  Там  ещё  раз  пришлось  повторить  данные  «его  жены».  Лифтом  поднимаются  на  6  этаж.
     -«А  вот  здесь,  молодой  человек,  Вам  придётся  подождать  в  коридоре.  Надеюсь  это  не  займёт  много  времени.  Наберитесь  терпения.  И  не  беспокойтесь!  Всё  будет  хорошо!  До  свадьбы  заживёт!  Извините!  Вы  же  супруги!  В  общем,  ожидайте!»  и  побежал  в  операционную  палату.
     Вдруг  его  со  всех  сторон  окружили  настоящие  красавицы,  которые,  очевидно,  сбежали  с  конкурса  красоты.
     -«Где  наша  Леночка?  Что  с  ней  случилось?  Кто  на  неё  напал?»  -  не  умолкая  набросились  на  Николая.
     -«Да  вот,  какая-то  дура,  ни  с  того,  ни  с  сего  набросилась  на  неё  и  переломила  ей  нос.  Сейчас  она  в  операционной!»  -  сказал  Николай  
     -«Вот,  мать  твою!  Переломала  нос!  Где  эта  дура?  Я  ей  сейчас  глотку  перегрызу!»  -  заорала  самая  старшая  из  них,  хотя  все  они  были  молоденькие  от  18  до      25  лет.
         -«  А  вы  кто?  Её  подруги,  коллеги,  сотрудницы?»  -  спросил  Николай.
     -«Да,  что-то  типа  этого.  А  вот  ты  кто  такой?  Не  муж  ли  той  дуры,  что  избила  нашу  подругу?»  -  спросила  та  же  девушки.
     -«Я  действительно  бывший  муж  той  дуры.  Но  скоро  мы  с  Леночкой  поженимся.»  -  неуверенно  сказал  молодой  человек.
     -«Ты  что,  чувак,  белены  объелся.  Ты  что  это  о  себе  возомнил?  Да  ты  заешь  с  кем…  Да  она…  А  ты  кто  такой?  Какой-  то  работяга?»  -  с  насмешкой  спросила.
   -«Вот  именно,  обычный  работяга,  прораб  на  строительстве.»  -
     -«Слышали  девочки,  прораб!  Ха-ха  –ха.  Представляете  себе?  Прораб  и  наша  Леночка!  Ну  ты  чувак  сказанул!  Вали  ты  п  хорошему,  пока  наша  «крыша»  не  подкатили,  а  то  они  тебе  все  кости  посчитают.»  -  
     -«  Да  никуда  я  отсюда  не  уйду,  с  крышей,  или,  без  крыши.»
     Наконец  дверь  операционной  открывается  и  оттуда  выкатывают  Леночку  с  перевязанным  носом.  Николай  первым  бросается  к  ней.  Хватает  за  руку.  Лена  не  сводит  с  него  глаз.
     -«Ленок!  У  тебя  что  крыша  уехала  после  удара!  Что  ты  нашла  в  этом  работяге,  прорабе  со  стройки?»
   -«  Ларочка!  Успокойся.  Я  завязала.»
   -«  Да  кто  тебе  разрешит  завязать?»
     -«Ты  бы  увидела  во  что  превратился  мой  греческий  нос,  ты  бы  сюда  и  не  показалась.  В  общем  девочки,  делайте,  что  хотите.  Я  нашла  мужчину  своей  мечты,  и  никому  его  не  отдам.  А  крыше  передайте,  что  я  больше  никого  не  боюсь.  Коленька!  Не  отпускай  меня,  милый.  Я  за  тобой  на  край  света  пойду.  »
     -«  Никуда  от  тебя  я  не  уйду,  милая»
     -«Ну,  подруга!  Ты  явно,  не  в  своём  уме.  Мы  пошли!  Звони,  если  что»
     -«Вы  просто  забудьте  обо  мне.»
     -«Явно  взбредила!  Пошли,  девочки!  Не  дай  бог  «крыша»  сюда  завалит.  Тогда  этим  голубкам  несдобровать!  Валим!»

                                                 -  II  –

Продолжение  следует…
             23:30  -01:00  02.02.18  Ивано  -  Франковск  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774651
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 02.02.2018

ЛЮБИМЫЕ ЖЕНЩИНЫ И … (2)

                                                               

                                                                             РОМАН

                                                                         ВУДИ  ПОЛ  ГРЕЙ

                                 ЧАСТЬ  ПЕРВАЯ.  ОБРАТНАЯ  СТОРОНА  МЕДАЛИ

-«Явился,  не  запылился!  Что  опять,  что-то  отмечали?  Я  смотрю,  что  ты  не  просыхаешь.  Каждый  божий  день!  Ты  б  совесть  имел!  Сколько  можно!  С  какой  бабой,  сегодня,  интересно,  тискался?»  -  встречает  30-летняя  Маша,  в  засаленном  халате,  с  растрёпанными  волосами  в  рваных  домашних  тапочках  своего  супруга.  Она  уже  с  обеда  ждёт  своего  мужа  с  работы,  теряясь  в  догадках,  вспомнит,  или,  всё  же  не  вспомнит,  о  годовщине  их  свадьбы.  Конечно  не  вспомнит.  Он  давно  её  не  любит!  Ей  совсем  не  было  желания  навести  на  кухне  обычный  порядок,  приодеться.  А  зачем?  Всё  равно  не  любит.
     В  дверях  стоит  35-летний  Николай,  работающий  как  вол  на  стройке  прорабом.  Домой  приносит  всю  зарплату  до  последней  копейки,  не  изменяет,  как  это  делают  другие  коллеги  по  работе.  Иногда,  правда,  позволяет  себе  расслабиться  и  выпить  с  товарищами  после  работы.  И  каждый  раз  его  встречает  рассвирепевшее  лицо  его  растолстевшей  супруги.  Куда,  интересно,  подевалась  рыжеволосая  с  веснушками  красавица,  за  которой  увивались  все  парни  района?  А  она  выбрала  его.
     -«Машуня!  Я  вот  тут  цветы  купил  по  случаю  нашей  годовщины.  Может  куда  ни  будь  сходим,  отметим?  Что  скажешь?»  -  неуверенно  спрашивает  мужчина.
     -«А  я  подумала,  что  ты  забыл.  Накричала  вот  на  тебя.  А  давай,  действительно,  сходим  в  ресторан.  Ты  проходи,  я  вот  только  оденусь»  -  и  метнулась  стрелой  переодеваться.  Времени  на  душ,  конечно,  нет.  Ничего,  перебьётся.  Да  и  платье  гладить,  тоже  настроения,  особого,  не  было.  Не  такой  уж  большой  праздник.  Подумаешь.  И  причёску  не  сделала.  Откуда  ей  было  знать,  что  он  вспомнит,  не  забудет.
     В  ресторане  ей  с  первой  минуты  не  понравилось.  Все  женщины  были  шикарно  одеты,  обуты,  с  дорогими  украшениями,  затейливыми  причёсками,  и,  всё  внимание  было  обращено  на  неё.  Так  и  хотелось  закричать  на  весь  зал:
     -«Нечего  глаза  таращить  на  меня!  Вы  за  собой  присматривайте!»  -  а  вот  её  Коля,  наоборот,  выглядел  довольно  прилично  на  её  фоне.  Хорошо  отутюженный  костюм  (Научила  самого  стирать,  утюжить  свои  вещи),  аккуратная,  короткая  прическа,  спортивная,  подтянутая  фигура.  Красавец!  Не  то,  что  она,  с  её  пузом.
     -«Не  нравится  мне  здесь,  Колян!  Может  уйдём?  Все  женщины  глаза  на  меня  таращат.  Да  и  на  тебя  соблазнительно  смотрят.»  -  спрашивает,  неспокойно  ёрзаясь  на  стуле.
     -«Да  не  обращай  ты  внимания!  Мы  пришли  ради  себя,  нашей  годовщины,  а  все  эти  люди  нам  совершенно  чужие.
     Пока  выполняли  заказ  Коля  предложил  потанцевать.
     -«Ты  что,  с  ума  сошёл.  Я  сто  лет  не  танцевала.  Да  и  оделась  я  по  случаю.  Нет,  не  хочу.»  -  ответила,  покраснев  до  ушей.
     -«Молодой  человек!  Можно  Вас  пригласить  на  танец?»  -  спросила  молодая,  элегантно  одетая  женщина.
     -«Тебе,  ***  мало  мужиков  в  зале,  что  пристаёшь  к  моему  мужу?  Вали  откуда  пришла!»  -  грубо  ответила  Мария,  не  помня  себя  от  злости.  Подумаешь!  Нарядилась!  И  думает,  что  может,  запросто,  других  мужей  отбивать.
     -«Тебе,  мамаша,  лучше  дома  сидеть,  вместе  со  своим,  а  не  по  ресторанам  ходить.  Оделась  как  деревенская  доярка  с  причёской
«А  я  упала  с  сеновала»  -  резко  ответила  красавица.
   -«Сын?  Да  это  муж  мой,  проститутка!»  и  набросилась  на  красавицу.  Весь  зал  собрался  посмотреть  на  женскую  потасовку.  Маша  вышла  победителем  из  драки.  Она  порвала  на  противнице  шикарное  платье  и  растрепала  ей  красиво  уложенные  волосы.
     -«Ты  думаешь,  твой  муж-красавец  всю  жизнь  будет  «любоваться»  на  тебя  корову.  Вот  захочу,  и,  станет  моим!  И  кулаки  тебе  не  помогут.  Мозгов  у  тебя  нет  дура!  Ты  хоть  раз  в  месяц  смотришь  на  своё  рыло?»  -  спросила  красавица.
     Ну,  это  был  явный  перебор.  Маша  стерпеть  это  никак  не  могла.  И  что  есть  силы  врезала  противнице  прямо  в  переносицу.  Кровь  пошла  фонтаном.  В  зал  наконец  вошли  полицейские  и  арестовали  Машу.
     Как  ни  странно,  Николай,  вызвал  скорую  и  до  её  приезда  не  отходил  от  красавицы.  
- II  –
             Продолжение  следует…
21:30  –  23:15  01.02.2018  Ивано-Франковск                                                  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774631
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 01.02.2018

ЛЮБИМЫЕ ЖЕНЩИНЫ И… (1)

                               

                                                                           РОМАН

                                                                   ВУДИ  ПОЛ  ГРЕЙ

                                                                                   ВСТУПЛЕНИЕ

     Как  известно,  период  влюблённости,  которую  многие  из  молодых  людей  ошибочно  принимают  за  любовь,  быстро  проходит,  особенно  с  момента,  когда  влюблённые  пары  начинают  жить  вместе,  вести  совместное,  семейное  хозайство.  Обычно  говорят,  в  таких  случаях,  что  любовь  убивает  быт.  Это  не  совсем  верно.  Всё,  на  самом  деле,  зависит  от  того,  как  в  собственной  семье  молодых  людей  подготовили  к  будущей  совместной  жизни.  На  двух  примерах  я  попытаюсь  рассказать,  чем  влюблённость  отличается  от  глубокого  чувства,  именуемого  любовью.

     Ирина,  35-летняя  блондинка,  высокая  стройная,  спортивная  и  божественно  красивая  молодая  женщина  с  минуты  на  минуту  ожидает  прихода  своего  любимого  мужа  Володю,  который  работает  главным  редактором  литературного  издательства  «Лилея».  Молодая  женщина  взяла  себе  за  правило,  сразу  после  свадьбы,  встречать  мужа  с  работы  в  изысканном  виде.  Вот  и  сегодня,  домашний  халат  и  кухонный  фартук  она  заменила  на  стильное  вечернее  платье,  недавно  приобретённое  в  одном  из  бутиков.  Муж  прилично  зарабатывает,  и,  Ирочка  может  себе  позволить  разные  излишества,  как  то,  фитнес  зал,  spa-салон,  дорогую  косметику,  и,  конечно  shopping,  не  менее  раза  в  неделю.  Вот  и  звонок  в  дверь.
     Красавица  открывает  дверь,  и,  прямо  у  порога  обнимает  и  целует  любимого.  Володя,  как  правило  приходит  с  красивым  букетом  цветов,  милой  улыбкой,  и,  лёгким  запахом  элитного  коньяка.
     -«Привет,  Вовочка!  Как  дела  на  работе?  Опять  корпоративный  ужин  после  работы?  Надеюсь  ты  там  никого  на  этот  раз  не  «подцепил»?  –  спрашивает  мило  улыбаясь  высокому,  красивому,  шикарно  одетому  молодой  мужчине  лет  45-и.
     -«Привет,  Иришка!  Выглядишь,  ты,  как  всегда  сногсшибательно.  Такое  впечатление,  что  ты  молодеешь  с  каждым  днём!  Мне,  несомненно,  могут  позавидовать  все  мужчины  мира!»  -  нежно  обнимает  и  крепко  целует  свою  любимую.    
         -«Не  вижу  наше  молодое  поколение?  Они,  что  прячутся?»  -  спрашивает  шутя  супруг  снимая  верхнюю  одежду.
     -«Они  у  моих  родителей  по  случаю  очередной  годовщины  нашей  свадьбы»  -  таинственно  шепчет  милая  супруга.
     -«Володенька!  Ты  мой  руки  и  проходи  в  столовую!»  -  и  торопливо  спешит  за  заранее  приготовленным  подарком.  На  этот  раз  это  стильный  белый  костюм,  который,  как  нельзя  кстати,  подойдёт  к  его  слегка  седеющим  волосам.  
     Володя  достаёт  из  своего  «тайника»  коробку  с  изысканным  колье,  которое  он  долго  искал  по  столичным  бутикам.
     Они  заходят  в  столовую  одновременно.  Володя  успел  переодеться,  но  не  в  домашний  халат,  а  в  шикарный  костюм,  правда  без  галстука.
     -«Вовусик,  любимый!  Я  тут  тебе  кое-  что  приготовила.  Надеюсь  тебе  понравится.»  -  и  протягивает  супругу  свой  сюрприз.
     -«Иришка!  А  как  ты  угадала,  что  я  хотел  именно  такого  костюма,  хотя  у  меня  их  уже  порядочное  количество?»  -  спрашивает  Володя,  радостно  улыбаясь.
     -«Я  вот  тоже  приготовил  подарок.  Надеюсь  тебе  понравится?»  -  и  нетерпеливо  открывает  заветную  коробку.
     -«Вау!  Это  настоящее  чудо,  Володюшка!  Ты  меня  балуешь,  право!»  -  в  восторге  восклицает  Ирина  и  бросается  на  шею  любимому,  крепко  целуя  и  обнимая.
     -«И  тебе  спасибо  любимая  за  шикарный  подарок!»  -нежно  целует  свою  красавицу.  Из  гостиной  доносится  знакомый  музыкальный  мотив.
     -«Разрешите,  красавица,  пригласить  Вас  на  танец?»  -  кланяясь  приглашает  супругу  на  танец.  Танцуя,  они  с  радостью  вспоминают  молодые  годы,  первые  свидания,  поцелуи.  Музыка  заканчивается.
   -«А  теперь  к  столу.  Володенька!  Ты  открывай  шампанское,  а  я  несу  горячие  блюда.»  -  Ирина  уходит  на  кухню,  чтобы  вынуть  из  духовки  запечённую  курицу,  любимое  блюдо  Володи.  
     Праздничный  стук  бокалов  с  шампанским,  тусклый  свет  свечей,  милые  улыбки,  слова  любви.  Эта  ночь  вновь  вернула  их  в  бурную  молодость.
- II  –
                       Продолжение  следует…
     19:45  –  21:45  01.02.2018  Ивано-Франковск  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774610
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 01.02.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (15)

ПОДОРОЖ  ДО  МАРІАНСЬКОЇ  ЗАПАДИНИ

           ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ    

     ЧАСТИНА  П`ЯТНАДЦЯТА.  ЗАНУРЕННЯ  У  СВІТОВИЙ
         ОКЕАН

-«Дідусю!  Я  включила  автоматичне  управління,  і,  ми  можемо  піднятися  у  оглядову  залу  й  оглянути  світ  океану  на  відстані  протягнутої  руки.  Любі  малята!  Відправляємось  з  вами  у  живий  океанарій(те  саме  що  й  «океанаріум»).»  -  і  не  дочекавшись  моєї  відповіді  біжить  до  металевих  східців.  Мушу  наздоганяти,  а  то  ще  дійсно  подумає,  що  я  старію.  
     -«Вау!  Дідусю!  Це  справжня  казка.  Я  й  подумати  не  могла,  що  наші  ліхтарі  такі  потужні.  У  мене,  дідусю,  до  тебе  єдине  питання  наразі.  Звідки  на  батискафі  так  багато  електроенергії?»  -  запитує  з  цікавістю  Настуся.
     -«Люба  моя,  я  недарма  витратив  так  багато  часу  на  підготовку  до  подорожі.  Наш  батискаф  використовує  біологічний  потенціал  океану  і  успішно  генерує  його  забезпечуючи  нас  усім  необхідним:  електрикою,  газом,  питною  водою,  і,  звичайно  продуктами  харчування.  До  речі,  подорожуючи  океаном  ми  будемо  харчуватись  його  флорою  і  фауною.»  -продовжую.
     -«А  хто,  цікаво,  готуватиме  їжу»  -запитує  маленька  усміхаючись.
     -«Ось  саме  про  це  я  і  хотів  тебе  попередити…Але  не  встиг.»  -?
     Настуся  від  несподіванки  ледве  не  впала.  Прямо  перед  нею,  раптом,  неначе  з  під  землі,  з`явився    справжнісінький  робот:  
     -«Привіт!  Прошу  не  лякатися.  Я,  і,  мої  друзі  будемо  супроводжувати  вас  протягом  усієї  подорожі,  і,  вирішуватимемо  усі  побутові  проблеми,  з  тим,  щоб  у  вас  залишалось  удосталь  часу  на  наукові  дослідження.  До  речі  мене  звати  «G»,  за  англійською  абеткою.  Настусю,  пане  Володю!  Вам  варто  назвати  будь  яку  букву  алфавіту,  і,  хто-небудь  з  моїх  друзів  прийде  на  допомогу.  Єдиний,  хто  має  дещо  інше  ім`я  –  це  ваш  повар,  «шеф».  Саме  він  відправив  мене  за  вами,  щоб  запросити  на  обід.  Прошу  пройти  за  мною  до  їдальні.
     Тільки  тепер  я  подивився  в  сторону  онученьки.  Вона,  схоже,  оговталась  від  несподіванки.  Але  ще  одна  несподіванка  нас  очікувала  у  їдальні,  котра  була  вщерть  заповнена  роботами.  Спершу  здавалось,  що  вони  рухаються  хаотично,  але,  коли  ми  підійшли  ближче,  то  зрозуміли,  що  це  не  так.  Кожен,  з  них  виконував  певну  функцію.  Приміром,  «шеф»  був  виключно  заклопотаний  приготуванням  рибних  страв.  Рухався  він  надзвичайно  прудко  і  усе,  наче,  горіло  у  нього  у  руках,  інколи  у  прямому  значенні  цього  слова,  коли  він  піджарював  на  вогні  ті  чи  інші  страви.  У  нього  на  кухні  були  помічники,  кожний  з  яких  був  зайнятий  своєю  справою.  Коли  ми  підійшли  до  столу  –  усе  було  готове  до  прийому  їжі.
     -«Приємного  апетиту!»  -  дружньо  проговорили  наші  нові  дрізі  й  помічники,  і,  з  цими  словами  вони  миттю  зникли.
     -«Ну,  дідусю,  я  й  не  сподівалася,  що  ти  зможеш  мене  чимось  ще  здивувати.  Тобі  це  вдалося!»  -  з  щирим  захопленням  вигукнула  Настуся.  
     -«Не  поспішай.  Ти  ось  скуштуй  океанську  їжу.  А  потім  поговоримо.»  -  сказав  я,  і,  з  нетерпінням    приступив  до  приємної  трапези.  Їли  мовчки,  згідно  доброї  сімейної  традиції.
     -«Ну,  що  скажеш,  моя  люба»?  –  запитую.
     -«Неперевершено!  Я  й  не  сподівалася,  що  рибні  блюда  можуть  бути  такими  смачними.  Дякую,  дідусю!»  -  а  де  наші  помічники,  «шеф»?  –  не  встигла  вона  вимовити  останні  слова,  як  наші  нові  друзі  знову  з`явилися  у  їдальні.  Вони  миттю  зібрали  посуд,  помили  його,  прибрали,  і,  так  само  швидко  зникли,  коли  робота  була  завершена.  Тільки  «шеф»  залишився,  щоб  вислухати  наші  побажання.
     -«  Усе  було  просто  чудово,  «шеф»!  Дуже  вдячні!»  -і  автоматично  почала  кланятись,  на  японську  манеру.  «шеф»  почав  кланятись  у  відповідь.  Я  теж  приєднався  до  приємної  процедури.  Очевидно,  зі  сторони  усе  це  виглядало  дещо  кумедно.
                                                                                         -  II  –

                         Продовження  буде…

       21:35  –  23:00    30.01.2018    Івано-Франківськ            

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774274
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 30.01.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (14)

                         ПОДОРОЖ  ДО  МАРІАНСЬКОЇ  ЗАПАДИНИ

                           ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ

                           ЧАСТИНА  ЧОТИРНАДЦЯТА.  ЗАНУРЕННЯ  У            СВІТОВИЙ  ОКЕАН

     -«Настусю!  Чи  не  здається  тобі,  що  нам  пора  відправитись  у  наступну  подорож?  Малятам,  вочевидь,  уже  терпець  вривається  очікувати  навідвідининових,  цікавих,  незвіданих  місья.  Що  ти  на  це  скажеш?»  -  запитую  у  своєї  рідненької  онученьки.
     -«  Я  уже  подумала,  дідусю,  що  ти  втомився  від  наших  подорожей.  Ти  ж,  усе    таки  не  молоденький.  От  я  й  вирішила,  що  ти  поклав  крапку  на  таємничих  пригодах.  Отже  я  помилялася,  чи  не  так?»  -  запитує  Настуся  мило  усміхаючись.
     -«Справа  у  тому,  моя  люба,  що  для  серйозної  подорожі  слід  зазделегідь  підготуватись.  Ось  поглянь  сюди.  Тут  у  мене  квитки  на  круїзний  лайнер  “Avalon”,  а  ще  ось  квитки  на  літак.  Відправляємось  прямо  завтра  зранку.  Що  скажеш?»  -запитую  усміхаючись.
     -«Ти  найкращий  дідусь  у  світі!  А  що  мама  на  це  скаже?  Невже  дозволила?  Да  й  но  я  тебе  поцілую.»  -  і  моя  маленька  ніжно  цілує  мене  у  щічку.
     -«Дідусю!  Мені  дуже  подобається  це  круїзне  судно,  але  я  ніяк  не  можу  зрозуміти,  яким  чином  ми  будемо  спускатися  на  дно  океану?»  -  запитує  з  цікавістю  Настусенька.
-«  Перш  ніж  ми  продовжимо  нашу  бесіду,  я  хочу,  щоб  ти  ознайомилася  з  певною  інформацією  про  кінцеву  мету  нашої  подорожі.  Так  от.

Найглибше  місце  на  Землі,  це  океанічна  западина,  яка  знаходиться  поблизу  Маріанських  островів.  Маріанська  западина  знаходиться  у  Тихому  океані,  на  схід  від  14  Маріанських  островів  поблизу  Японії.  Як  ти,  напевно,  уже  знаєш  -  це  найглибша  океанічна  западина,  а  також  найглибше  місце  на  Землі.  Вона  була  створена  в  результаті  протидії  двох  тектонічних  плит.  Найбільш  глибоким  місцем  в  Маріанській  западині  вважається  точка  Challenger  Deep  (що  в  перекладі  означає  —  кидає  виклик),  вона  також  є  найглибшою  точкою  світового  океану.  За  відомостями  різних  дослідницьких  глибоководних  апаратів  максимальна  зафіксована  глибина  становить  11  521  м...  

Цікаві  факти    
 

   -«Невже  ти  хочеш,  дідусю,  сказати,  що  ми  з  тобою  спустимося  на  глибину  11,5  км?»  -  здивовано  запитує  моя  розумниця.
     -«Саме  так,  11км  і  521  м.  Мені  слід  було  підготувати  наш  трансформер  до  подорожі  вглиб  світового  океану.»  -  продовжую.  
     -«Ти  знаєш,  дідусю,  мені  уже  не  терпиться  пересідати  у  наш,  невже  батискаф?»  -  запитує  красуня.
     -«  Саме  так,  моя  мила.  Цього  разу  ми  відправимося  у  подорож  до  Маріанської  западини  у  єдиному  в  своєму  роді,  батискафі,  досконалості,  якого  позаздрили  б    найвідоміші  учені  та  корабельні  інженери  світу.»  -  відповідаю  я.
     -«  І  скільки  цікаво,  нам  прийдеться  чекати?»  -запитує  Настуся.
     -«Ми  відправляємось  цієї  ночі.  То  ж  нам  саме  пора  зібрати  наші  речі.»  -  продовжую.
     -«Дідусю!  Я  уже  про  все  подбала.  Наші  речі  готові.  Ми  можем  відправлятись  хоч  зараз.»  -  говорить  маленька.
     -«У  такому  разі  –  не  будемо  відкладати.  Я,  Настусю,  як  і  ти  –  найбільше  довіряю  своєму  дітищу,  яке  власне,  я  сам  і  сконструював.  Отже,  як  кажуть  «З  Богом!»  -  ми  опускаємось  на  нижню  палубу,  а  потім  вантажним  ліфтом  у  саме  днище  корабля.  
Аж    ось  і  він.  Мені  й  самому  не  віриться,  що  на  кораблі  знайшлося  місце  для  цього  красеня.  Не  гаючи  часу  відкриваємо  люк  батискафу,  і,  піднімаємось  по  східцях  у  чудо-машину.
   -«Увага!  Через  15  хвилин  почнеться  занурення.  Прошу  зайняти  свої  місця  і  пристебнути  паски  безпеки!»  -лунає  знайомий  голос  моєї  помічниці  Оксани.
     -«  Настусю!  Я  пропоную,  щоб  і  цього  разу  ти  виконувала  обов'язки  капітана  корабля.  Що  ти,    моя  люба,  на  це  скажеш?»  -    продовжую.
     -«  З  великим  задоволенням,  дідусю.»  -  з  радістю  відповідає  Настуся.
     Приміщення  за  стінами  нашого  батискафа  вмить  заповнюється  водою.  Моя  онученька  й  бровою  не  моргнула.  От  молодець!  Нарешті  днище  корабля  відкривається,  і,  наш  трансформер  провалюється  у  океанську  безодню.  Настуся  включає  стабілазатори,  і,  потужні  ліхтарі.
- II  –

                                                 Продовження  буде…
18:30  –  21:00    30.01.2018      Івано-Франківськ  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774247
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2018

MR. NOONE (3)

     NOVEL
 
     WOODY  PAUL  GREY

     CHAPTER  THREE.  BASEBALL  GAME

     Next  day,  a  12  year  old  Ben  asked  David,  if  he  could  help  him  with  playing  baseball.
     -"Sure  thing!  Let`s  go  today,  right  after  the  classes."  -  agreed  David  without  any  delay.
     -"Now,  if  you`ll  hold  the  bat  a  bit  stronger,  the  kick  might  become  more  precise.  Now,  let`s  try  once  again.  Kick,  as  soon,  as  you`ll  be  ready,  O.K.?"  -  suggested  David.
       -"Great!  You  did  it!  You  just  have  to  relax  and  be  a  little  more  confident  in  yourself.  You  are  really  doing  well.  So,  that`s  enough  for  today,  but  tomorrow  we  can  proceed.  Right?"  -  asked  Robert  wiping  the  sweat  from  his  forehead.
     -"Do  you  really  think,  uncle  Robert,  that  I`m  doing  well?"  -  asked  the  boy,  when  they  were  driving  back  home.
     -"Yes,  sure!  Just  remember  what  I`d  told  you.  Hold  the  bat  stronger!"  -  said  David  with  the  feeling,  that  the  older  boy,  not  only  Timothy,  kind  of  likes  him.
     When  they  came  home  the  dinner  was  already  on  the  table.  
     -"Wash  your  hands  boys,  and  we`re  waiting  for  you!"  -  said  Stacy,  bringing  the  drinks  to  the  table.  In  a  few  minutes  the  whole  family  sat  all  together  at  the  table  repeating  the  pray  after  David.
     "-Thank  you,  Lord  for  this  delicious  dinner  and  for  a  new  great  family!  Amen!"  said  David.
     "  -Amen!"  -  repeated  the  others.
     -"Everything  smells  so  good,  Stacy.  You`re  just  a  great  cook.  What  about  Robert?  Did  he  like  your  cooking?"  asked  the  man.
     -"Oh,  yes.  Sure!  Everything,  David,  was  fine,  until  he  hired  a  new  assistant,  Kitty.  She  was  young,  gorgeous,  supportive.  I  think,  it  was  the  love  from  the  first  sight.  By  the  way,  he  told  me  about  it  right  away,  without  any  delay.  That`s  why,  we  remain  good  friends  and  the  kids  willingly  visit  his  new  house,  found  good  understanding  with  their  second  mother,  so  to  say."  -  replies  Stacy.
     After  the  dinner  they  both  wash  the  dishes,  while  the  kids  wen  upstairs  to  play  computer  games.
     -"Now,  when  everything  here  is  done  we  can  go  to  our  bedroom.  What  do  you  think,  dear?"  -  asks  Stacy.  
     -"And  what  about  the  kids?  Will  that  be  all  right?-  asks  David.
     -"Don`t  worry!When  they  play  their  games,  they`re  so  busy,  that  it`s  better  not  to  disturb  them.  At  least,  we  have  two  hours  at  our  disposal.  Come  on,  David.  At  night  you`ll  be  busy  with  writing."  -  insists  the  young  woman.
     -"You`re  totally  right,  honey!  Let`s  do  it!"  -  and  they  dashed  to  the  bedroom.
   
                                                                                                                   -  II  -
 
                                             To  be  continued...

         19:30  -  21:00  29.01.2018      Ivano-Frankivsk  
     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774045
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2018

MR. NOONE (2)

     NOVEL

     BY  WOODY  PAUL  GREY

   CHAPTER  TWO.  WEDDING

   -"So,  David!  How  are  you  doing?"-asked  Robert  as  soon  as  Stacy  left.
   -"Everything  is  fine,  I  hope.  By  the  way,  did  she  tell  you  ,  that  we`re  going  to  get  married  next  month?"  -  asked  David  with  a  pleasant  smile  on  his  lips.
     -"No,she  didn`t.  Isn`t  it  to  early  to  get  married?  How  long  do  you  know  each  other?"  -asked  Robert  with  an  evident  sense  of  jealousy.
     -"Well,  six  months  have  past  since  we  had  a  first  date.  Why?  Do  you  have  anything  against  me.  Look  you`ve  got  married  with  a  younger  chick.  Lucy  was  so  said  and  the  children.  They  are  not  so  small.  They  understand    everything.  They  also  need  a  man  in  the  family.  You  can  not  come  every  single  day,  play  with  them,  help  to  do  the  homework,  meet  them  after  school.  They  also  need  to  know  that  their  mum  is  happy?  Do  you  understand  me?"  -  asked  David  seriously.
     -"O.K.  If  you  have  serious  intentions,  I  don`t  mind.  One  more  thing.  Pardon  me,  but  what  do  you  do  for  the  living?  I  mean,  can  you  financially  provide  for  the  family.  I  know,  that  you`re  a  writer,  and  they,  so  far  as  I  know,  don`t  earn  much."  -  asked  Robert.
     -"Look!  Everything  is  fine.  Actually,  all  my  books  are  bestsellers  and  I  earn  quite  a  lot.  Besides,  my  late  parents  had  left  me  a  substantial  fortune.  So,  relax,  Richard.  I  love  Stacy  and  want  her  and  the  kids  be  happy.  One  more  thing.  Stacy,  I  guess,  didn`t  tell  you  about  it.  My  ex-wife  died  of  cancer.  We  didn`t  have  kids,  though,  I  wanted  to  have  ones  very  much.  And  I`ll  do  everything  possible  to  become,  if  not    a  father,  because  you`re  the  one,  at  least  a  good  friend  to  the  kids.  I  also  think,  that  under  the    current  circumstances,  we  could  also  become  friends,  so  to  speak.  What  do  you  think  about  it?"  -  asked  David  quite  friendly.
     -"All  right.  At  least,  you  don`t  ask  me  to  be  your  best  man."  -  answered  Robert  smiling.
     -"You  know,  that`s  a  great  idea!  We,  in  fact,  don`t  plan  a  big  wedding,  as  I  don`t  have  relatives,  who  could  come  for  the  great  event.  So,  just  say  "yes"  -  said  David  pleadingly.
     -"O.K.  That`s  a  deal!"  -  replied  Robert.
     -"Thank  you,  man!  You`ll  do  us  a  great  favor."  -  said  David  and  shook  hands  with  Robert.

                                                                             -II-

         To  be  continued...                

     17:15  -18:40    29.01.2018    Ivano-Frankivsk

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774022
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 29.01.2018

BE SMART

                                                               


           

                                                                   BY  WOODY  PAUL  GREY

                                                           JUST  A  STORY

     When  I  was  a  kid,  I  always  thought  that  to  become  rich  -  one  has  to  have  a  wealthy  family,  to  win  a  million  or  to  get  married  with  a  diamond  girl.  But,  when  I  grew  up,  I  realized  that,  everyone  might  become  a  millionaire    -  one  just  have  to  be  smart.
     Next  morning  I  went  to  school  with  a  big  bag  full  of  stuff  kids  usually  like,  but  sometimes  forget  to  take  from  home.  Where  did  I  take  the  money?  Easily.  I  `ve  told  my  dad  about  the  plan  to  get  rich.  He  had  been  laughing  for  half  an  hour,  but  after  all  he  gave  me  $50.00.  By  the  end  of  the  day  I`ve  earned  $100.00.  Next  morning  I  returned  back  the  money  he  loaned  me.  This  time  I  had  been  laughing  for  half  an  hour.  When  I  went  to  school  a  bully  wanted  to  rob  my  earnings  by  the  end  of  the  day.  I  was  ready    for  that.  So,  I  took  out  a  bat  and  had  beaten  him  so  fiercely,  that  he  had  to  miss  school  for  two  weeks.  He  didn`t  tell  anybody  about  the  accident  as  he  didn`t  want  to  lose  respect  in  the  eyes  of  his  school  gang.  But  since  then  he  would  never  approach  me.  He  thought  I  was  crazy  and  could  easily  kill  him.  By  the  end  of    the  first  week  I  had  earned  $350.00.  then  I  decided  to  extend    my  business  up  to  $100.00.  per  day.  By  the  end  of  the  next  week  I`d  earned  $700.00.  By  that  time,  everybody  at  school  knew  that  there`s  a  guy  called  Ben  Buckware,  who  can  sell  you  whatever  you  like  and  need,  right  at  school.  My  offender  made  another  attempt  to  rob  me,  on  his  own,  without  his  gang.  I  took  out  a  gun,  pulled  the  trigger  and  said:
     -"If  you  ever  look  into  my  eyes-I`ll  kill  you  and  no  one  ever  will  get  to  know  who  actually  did  it.  Now  tell  me  one  simple  thing:do  you  want  to  live  or  die?"  -  I  was  so  furious  that  the  bully,  who  was  much  stronger  than  me  thought  that  I  could  really  do  it.
     -"O.K.  I  won`t  bother  you  any  more"  -  and  he  disappeared  so  quickly  that  I  didn`t  even  expect  of  him  with  his  overweight    body.  That  was  the  last  time  I`d  seen  him.  My  business  was  blooming  and  by  the  end  of  the  month  I  had  earned  nearly  $5.000.  When  I  told  my  dad  about  it  he  couldn`t  believe  his  ears.  By  that  time,  his  month  salary  was  way  lower.
   -"  If  you`ll  need  a  loan  -  just  tell  me.  O.K.,  daddy?"  -  offered  I  proud  of  myself.  Since  then  he  had  no  need  to  give  me  pocket  money  anymore.  By  the  way,  I  decided  to  buy  my  first  car  on  my  own.  And  one  more  important  thing.  After  school  I`ll  start  my  own  business.  I  don`t  need  a  college.  I`m  smart  enough.  But  that`s  my  secret.  Don`t  tell  anybody  about  it.  Have  to  go  shopping  before  the  next  school  day.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773891
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 28.01.2018

ON THE BACKSTAGE OF THE CRIME

                     NOVEL

WOODY      PAUL    GRAY


                             INTRODUCTION

   While  the  skillful  painter  was  drawing  a  bitterly  cold,  absolutely  quiet,  dark-blue  night:  black,  crenelated  pine  tree  tops  in  the  background  of  the  bluish-purple  sky  vastly  covered  with  the  sparkling  silver  stars,  I  was  peacefully  sleeping  on  my    hard  spartan  berth  dreaming  about  my  next  school  day.  This  fall  the  first  snow  has  fallen  much  earlier  than  usual  covering  the  native  Upville  with  thick,  soft  white  blanket  glittering  in  the  light  of  the  brightly  shining  sun.  Amazingly,  that  in  just  one  short  night  the  town  shifted  from  the  colorful  golden  autumn  to  the  fabulous  white  winter.  The  air  was  cold,  fresh  and  so  clear.
I  got  into  my  old  Ford  car  and  headed  to  the  downtown.  Luckily,  the  road  was  cleared  from  the  snow  by  the  time  the  first  car  appeared  on  the  road.  It  took  me  half  an  hour  to  get  to  school.  I`ve  parked  the  car  in  front  of  the  school  on  a  big  parking  lot.  Today  I  got  much  earlier  to  my  job  as  usual  as  though  I  could  foreseen  something  terrible  that  had  happened  the  previous  night.  The  first  pupil  that  came  into  my  class  that  memorable  morning  had  told  me  the  scary  accident  that  happened  the  previous  night.  He  was  coming  up  to  the  school  building  when  he  saw  the  naked  body  of  a  young  boy  with  his  head  sank  in  a  small  river  and  his  body  totally  covered  by  the  sick  snow  and  only  his  feet  barefooted  could  be  seen  from  under  the  white  snow  blanket.  He  called  immediately  the  police  and  went  to  school/  His  skin  body  was  still  shivering  of  fear  and  eyes  full  of  tears.
     -"  It  seems  I  had  know  him  so  far  as  i  can  judge  from  the  color  of  his  hair,  but  I  can`t  remember  for  sure.  I`m  so  scared!  How  could  someone  kill  a  small  boy,  undress  him  and  throw  into  the  river  at  night?"  -  he  was  sobbing  and  couldn`t  stop  crying.
     -"Come  here,  Ben!  Calm  down!  You`ve  done  the  only  thing  you  could  to  that  poor  soul.  Now  it`s  the  job  of  police  to  investigate  the  crime,  find  the  killer,  or,  killers  and  you  cannot  do  more.  Just  calm  you  down!  The  soul  of  that  boy  is  already  in  heaven  and  he`s  looking  from  over  there  peacefully  under  the  protection  of  our  Lord.  Maybe  you`d  like  to  go  home?"  -  asked  I  worriedly.
     -"No,  noway!.  I`d  better  stay  together  with  my  class.  This  will  help  me  better  to
overcome  the  fear  I  feel  inside  my  body.  Thank  you,  Mr.  Meadwater!  I`ll  be  fine!"  -  and  he  went  to  the  corridor  to  meet  his  classmates.          

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773873
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 28.01.2018

MR. NOONE (1)

                             
           BY  WOODY  PAUL  GRAY
                                                             
               JUST  A  STORY
                                       
     CHAPTER  ONE.    BARBECUE
       
       On  the  weekend  we  decided  to  gather  for  a  barbecue.  I  decided  to  bring  my  ex  and  new  husband  together.  We  all  have  to  be  friends,  at  least,  for  the  sake  of  our  kids.
-"Robert,  can  you  do  me  a  favor?  I  want  you  to  make  friends  with  my  new  husband.    David  is  doing  his  utmost  to  be  polite  with  everyone  here,  and  you  with  your  suspicion,  look  as  cold  as,  an  iceberg.  Are  you  jealous?"  -  ask  I  politely.
-"Come  on!  Jealous?  Give  me  a  break.  Tell  me,  Stacy,  do  you  know  anything  about  this  Mr.  Noone?  Where  did  he  come  from?  What  does  he  do  for  his  living?"  -  queried  Robert  suspiciously.    
-"Relax!  His  name  is  David  Noone.  He  has  moved  recently  from  Denver.  That`s  why  no  one  ever  has  heard  anything  about  him.  Well,  he`s  a  writer.  By  the  way,  tomorrow  will  be  the  presentation  of  his  next  book.  Everyone  is  invited.  Why  won`t  you  come?"  -suggest  I  to  Robert.
-"I`m  concerned  about  the  kids.  It  happened  so  fast.  Are  you  sure  he`s  doing  well  with  the  kids?"  -  asked  my  ex-husband.
-"Oh,  don`t  worry,  they  adore  him.  Look  at  our  youngest,  Timothy.  He  doesn`t  leave  him  alone  and  David  is  so  tolerant  with  him.  Look  Robert,  when  you  left  us,  I  thought  my  personal  life  was  over.  I  busied  myself  with  taking  care  of  the  children.  No  friends,  no  personal  life.  But  then,  when  you  got  married  with  Kitty,  I  felt  so  lonely  and  desperate.  Next  came  David.  First  he  was  just  a  good  neighbor,  but  later,  I  understood,  that  we  like  each  other.  The  kids  liked  him  too.  Now  he`s  busy  with  them  all  day  long."
-When  does  he  create  his  great  stories?"  -  asked  Robert  with  interest.
-"At  night,  or  when  everyone`s  out."  -  reply  I  proudly.
-"At  night?  And  what  about…?"  -  asks  my  ex  smiling.
-"Don`t  worry.  There`s  everything  O.K.  with  sex.  Sorry,  I  have  to  go!  Do  you  remember  about  the  favor?"  ask  I.  
-"O.K.  I`ll  try  my  best.  See  you  around!"
                 
                       To  be  continued…
   
 Ivano-Frankivsk

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773708
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2018

TRICK

                       BY  WOODY  PAUL  GREY

                                                 JUST  A  STORY  
     
       Can  you  imagine  that  this  story  happened  in  the  heart  of  Manhattan?                        

       A  man  entered  a  shop  to  drink  a  cup  of  coffee.  When  he  was  done,  the  waitress  gave  him  a  packet  with  a  bottle  of  coffee.
       The  man  took  out  a  gun  and  forced  the  woman  to  give  him  all  the  cash,  she  had,  including  the  money  in  her  purse.  Then  he  made  her  lie  down  on  the  floor  and  count  to  100.  
       After  he  left  the  place,  a  heavy  piano  had  fallen  on  his  head.  The  man  appeared  in  Heaven.  The  man  in  white  ordered  the  attacker  to  give  him  all  the  money  he  had  robbed  in  the  coffee  shop  or  lose  his  life.  Nothing  doing!
       After  that  he  returned  back  to  the  shop.  Unfortunately,  the  police  was  already  there,  waiting  for  him.  So,  he  was  arrested  for  the  robbery  of  the  waitress.
       In  conclusion,  he  was  sentenced  to  3  years  behind  bars.
It  turned  out  that  the  man  and  his  pals  had  a  bet.  The  man  won  it,  but  got  into  prison  just  for  20  backs.  
       Was  it  worth  it?

     2009    YALTA      UKRAINE

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773704
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2018

F A I L E D M I S S I O N (1)

                                                                       
                                           NOVEL

                                                                                                                 W  O  O  D  Y    P  A  U  L    G  R  EY


                                                                                                                                           TO    NASTYA,
                                                                                                                                                                                           GRANDDAUGHTER
                             CHAPTER  ONE.CHEATER

     Today  Catherine  got  up  at  4  a.m.,  fairly  early,  took  a  hot  refreshing  shower,  if  4.00.a.m.  could  be  considered  reasonably  awakening  time  for  a  lady  of  her  age  ,  had  a  light  breakfast,  as  usual,  consisting  of  a  cup  of  green  tea  without  sugar,  of  course,  and  an  oatmeal.  She  than  took  her  bag,  keys  and  left  the  apartment.  The  elevator  took  her  to  the  ground  floor.  She  then  opened  her  garage,  got  into  her  Lexus  car  and  off  she  went  -  straight  to  Yalta  -  a  paradise,  as  her  beloved  husband  Volodya  called  it.  They`ve  got    married  6  months  ago,  but  still  they  lived  in  that  weird  feeling  of  euphoria  -  totally  obsessed  with  love  to  each  other.  The  road  was  absolutely  free  and  it  was  so  unusual  for  the  route  Simferopol-Yalta,  which  usually  is  ovecrowded  with  vehicles  of  all  kinds,  times  and  fashions,  rushing  to  and  fro,  raising  tons  of  fumes  and  gases  in  the  air.  This  is  why  Cathy  preferred  morning  time  today  willing  to  make  a  surprise  to  her  loving  honey.  She  was  so  excited,  as  just  imagined  how  Vova  would  be  surprised  to  see  her  so  early  in  the  morning.  The  fact  is,  that  for  the  first  time  she  decided  not  to  call  him  in  advance.  She  would  just  quietly  open  the  door,  undress  and  jump  naked  into  his  bed.  That  would  be  just  awesome.  
     Vladimir  is  a  writer,  rather  famous,  as  for  his  age.  His  bestsellers  are  published  oversees  and  not  only  in  Ukraine  and  Russia.  He  says  that  Yalta  inspires  him  greatly  and  so  he  prefers  to  write  manly  in  his  hometown,  where  Catherine  likes  better  Simferepol,  where  there`re  a  lot  of  places  to  visit,  so  many  friends.  She,  actually,  never  liked  that  small  resort  town,  and  she  can`t  really  understand  why  people  get  "nuts"  of  Yalta.  O.K.  There  it  is.  The  young  woman  quietly  opens  the  door  and...
     -"Whose  there?"  -  asks  the  female    voice.
   Catherine  switches    the  light...  Her  beloved  Vova  lies  naked  in  their  bed  with  some  whore.  She  couldn`t  believe  her  eyes.  That`s  just  a  bad  dream!  Unfortunately  it`s  true.
   -"Cathy!  I  can  explain  everything..."
     -"How  could  you,  Volodya?  I  thought  you  loved  me."
     -"  I  really  do!"
     -"Stop  it!  Than  what`s  that  whore  is  doing  in  our  bad?  You  crossed  the  red  line!  I`ll  never  forgive  you.  Get  ready  for  the  divorce.  Now,  darling,  he`s  all  yours!  You  can  take  him!  "  -  with  these  words  the  young  woman  lives  the  hotel,  where  her  husband  usually  rented  the  apartment.
     -"Wait,  Catherine!  Don`t  make  a  mistake  for  what  you`ll  regret  all  your  life.  It  was  not  a  serious  relationship,  just  pure  sex.  That`s  all!  all  men  do  it.  I  thought  you`d  understand"
     -"Go  to  hell  and  leave  me  alone!  Don`t  call  me!  i  mean  it.  I  hate  you,  bastard!  Pure  sex!"    
     
                                                                   -  II  -
                         To  be  continued...

         2009    Yalta          Ukraine

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773566
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 26.01.2018

SWEETIE TIMID (1)

     NOVEL

         WOODY  PAUL  GREY    

       CHAPTER  ONE.  DEPARTURE                                                                                


     She  left  just  two  days  ago  and  I  miss  her  already  so  much  that  I  can’t  help  thinking  about  each  single  minute  we  had  spent  together  and  a  great  time  that  faded  away  so  quickly.  Since  the  moment  that  I  saw  her  on  the  station  leaving  the  railcar  and  till  the  time  when  we  waited  for  the  departure  separated  firmly  by  the  thick  glass  unable  to  talk  anymore  just  look  at  each  other,  smile  or  use  some  gestures  to  hide  the  embarissing  feeling  of  awkwardness  that  people  usually  exercise  before  the  train  starts  past  nine  days  and  nights,  but  for  me  it  looked  as  if  it  happened  yesterday.


     I’m  talking  about  my  younger  daughter  Zoe  who  finally  managed  to  come  for  a  short  visit  before  my  moving  to  Canada.  She’s  a  23  year  old  tall,  slender,  dark-haired  beauty  modestly  dressed  in  a  blue-faded  dress  over  a  pair  of  pale  jeans  wearing  small  childish  sneakers  carrying  a  heavy  green  handbag  in  one  hand  and  a  pink  tiny  backpack  over  her  shoulder.  First  I  was  stunned  by  the  paleness  of  her  face,  but  didn’t  tell  her  about  it.  Later  I  learned  that  it  was  the  result  of  feeling  dizzy  and  nauseous.


     We  took  a  trolleybus  to  get  to  my  native  town  Yalta  located  in  the  picturesque  spot  amidst  the  Black  Sea  and  the  Crimean  Mountains,  not  to  mention  the  I-Petry  Rock  welcoming  graciously  everyone  who  visits  the  town  for  the  first  time.

                                   To  be  continued...

               2009  YALTA  UKRAINE  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773558
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 26.01.2018

HEAL YOURSELF ON YOUR OWN BENEFIT

                                                                     

                                                                                         
             BY  WOODY    PAUL  GREY
                                                                                                 
                         BACKGROUND    
     

           Today  I’ve  got  up  not  so  early  as  usual  and  that’s  due  to  the  donated  PC  which  I’d
received  the  other  day  and  so  accordingly  I  spend    at  it  hours  typing  some  of  my  humble  
stories  pretending  that    I’m    a  writer  ,    the  future  literature  star,you  know.Can  you  imagine  
me,an  ordinary  English    teacher  from  a  small  Ukrainian  town  Yalta,private  tutor,to  be  
exact,  and  all  of  a  sudden  writing  short  stories  or  even  novels  in  English.
     So,I  prepare  deliciousChinese  tea,take  a  hot  life-giving  shower,shifting  from  hot    to    
icy-cold  water  at  the  end  ,  dry  myself  ,put  on  my  swimming    trunks  and  go  to  open  all  the    windows  in  the  flat  for  some  10-15  minutes  until  I  get  cold  .By  the  way,  outside  it’s  pretty  
cool  ,+  4-5  º      January    25,11  .Then    I  get  all  swimming  stuff  ,put  it  
into  my  backpack,pull  on  my  ,don’t  be  surprised  ,T-shirt  and  shorts,  put  on  my  trainers  and  go  
jogging.Before  I  start  I  usually  visit  the  playground  in  front  of    our  block  of  flats,  greeting  the  neighbours  on  the  way,pull  up  10-12  times  and  finally  start  the  race.Frankly  speaking  it’s  
rather  cold  at  first,but  I  just  keep  on  moving  being  aware  that  very  soon  I’ll  be  fine.My  traditional  dailydistance  in  the  winter  time    is  aproximately  10  km  and  in  summer  15-17  km.
     What  I  like  about  cold  seasons  is  that  I’ve  got  to  run  faster  ,much  faster    not  to  get  frozen.
                                                                                                           
                                                                                                 INCREDIBLE  YALTA

     Luckily  in  Yalta  the  weather  is  quite  favourable  for  “crazy  fools”  like  me.For  instance  ,
the  residents  haven’t  seen    the  snow    yet  in  the  town  itself,except  for  the  mountains  behind  it,    stretching  out  from  the  north-east  to  the  north  west  and  up  to  the  coastline,as  though  protecting  
the  entire  town  from  severe  cold  winds  ,low  temperatures  ,snow  and  ice.Therefore  I  don’t  consider  it’s  a  big  deal  for  me    to  go  jogging  all  the  year  round  in  the  same  sportware.There’s  one  significant  point  about  it  –  I’ve  been  doing  it  within  the  last  twelve  years,especially  after  I  left  school.Actually  I  decided  to  quit    as  a  school  teacher  a  decade  ago  and  hopefully    to  my  benefit.
     
     First  and  foremost  I’m  teaching  individually  in  accordance  with  my  own  authorized    
methods,  as  I  call  it.As  a  school  teacher  I  hadn’t  the    right  to  do  it.Strange  as  it  may  seem,
but  one  day  I  was  told  on  this  point  downright  “You  may  like  it  or  not  “  Mr  Smart  Teacher”,
but  you  have  to  follow  the  adopted    state  educational    teaching  program.What  concerns,  
the  so  called  ,“your  methods”  –  use  them  on  your  private  classes.O.K.?That’s  it!I  guess  ,this  clear,isn’t  it!”
-
- Absolutely!  –    I    replied  respectfully  as  any  obedient  teacher  would  do  in  conversation
- with  a  high  rank  official  from  education  ,but  all  of  a  sudden  I  realized  that  don’t  
want  to  work  for  the    state  educational  system  any  more  ,at  least,  under  the  supervision  
of  some  professionals.By  the  way  ,I  had  been  working    at  school  within  25  years  by  that  
time.I  always  loved  what  I  was  doing  ,really,  enjoyed  every  minute  of  it.It  should  be  mentionedthat  I  had  been  raised  in  the  teacher’s  family  and  my  late  father  had  been  
a  real  genious  in  the  field  of  foreign  languages    teaching/German  &  English/.For  me  he  
always  had  been  a  lead  to  follow.Basically  he  was  “an  English  nuts”.It  seems  to  me  that  
since  recently  I’m  gradually  becoming  something  of  this  kind,meaning  “crazyness  “,
of  course.
     
     Secondly  ,I  don’t  have  to  wait  for  months,  sometimes,  to  get  my  miserable  salary  .Now    
and  then,starving  for  weeks  ,wearing  one  suit,  a  couple  of    white  shirts  ,  some    colourful    ties  and  a  pair  of  badly  worn  out  shoes.Luckily  by  that  time  I  was  single,divorced,  to  be  exact.
       
     Thirdly,I’m  an  avid  jogger  and  now  I’ve  got  a  brilliant  opportunity  to  exercise  on  the  
regular  basis.You  can’t  even  imagine  how  I    enjoy  it.In  fact  I’ve  been  racing    for  pleasure  
scince  the  age  of  15.Significantly,I  then  made  the  first  step  in  treating  myself.
       
                                                                       I  WANT  TO  RUN
       
     One  day  I  was  taken  to  the  hospital  because  of  the  high  blood  pressure  and  had  to  stay  
there    for  a  couple  of  weeks  or  so.Frankly  speaking  at  that  time  I  hated  to  remain    there  so
much,  especially  of  the  ugly  pills  taste  and  badly  depression.  So,  after  all,  one  day  I  simply  
escaped  from  the  hospital.  My  parents  didn’t  appreciate  my  deed  considering  it  as  disrespectful  regardless  the  doctors,  who  treated  me,  but,  luckily,  they  didn’t  insist  on  my    returning    back.  Next  morning,    I  went  on  running  along  the  meadow,  despite  deep  snow  and  the  lack  of  special  sports  boots.  To  tell  you  the  truth,  at  the  end  of  the  distance(  1km.),  when  I  was  rather  far  
away    from  home,  I  hardly  lost  consciousness.  However,  I  paused,  took  a  deep  breath,  ate  some  snow,  and  slowly  went  back  home.  My  parents  never  got  to  know  about  that  accident.    I  proceeded  to  jog  and,  strange  as  it  may  seem,  but  sometime  later  I  had,  absolutely,  forgotten  about  my  disease.    I  could  keep  on  playing  football,  basketball,  volleyball,  read,  study  a  lot  without  any  consequences,  whatsoever.  Amazing!  And  it  looked  like  I  did  it  on  my  own.  It  was  very  
simple.  I  just  felt,  that  I  want  to  run  and  that’s  all.  It  should  be  pointed  out,  that  my  parents
at  that  time  considered  that  sport  isn’t  that  much  important  in  person`s  life.  Much  more  significant  is  to  study,  read  and  learn  a  lot  and  sports,  maybe  some  time  later.  But  I  decided  
for  myself  that  day  that  I’m  not  going  to  delay  with  it.  With  each  coming  day,  I  was  enjoying  jogging  more  and  more.  By  that  time,  I  wasn’t  smoking,  neither  was  I  drinking  alcohol,  though  my  class  mates  were  “mature”  and  had  serious  problems  with  bad  habits.  So,  one  can  only  imagine,  how  one  feels  running,  when  your  lungs  are  absolutely  clear  and  you  don’t  even  imagine  how  one  feels,  especially  a  teenager,  after  he  had  overdrunk  the  previous  night.  Besides,  I  lived    in  the  country  then,  was  fond  of  music  which  I  
heard  every  time  I  went  jogging  or  just  for  a  walk  in  the  forest  or  to  the  river.  Those  were  truly  the  best  years  of  my  life.
     

       2009      Yalta  Ukraine

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773378
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 25.01.2018

PINK LAGOON (13)

     NOVEL

     WOODY  PAUL  GREY

     CHAPTER  THIRTEEN.  ROBOTIC  FAMILY

     When  I  came  into  the  kitchen,  I  first  thought,  that  it  was  a  total  mess,  but,  in  fact,  when  I  came  nearer,    I  understood  that  I  was  absolutely  wrong.  The  fact  is,  that,  strange  as  it  may  seem,  but  today  my  kitchen  was  overcrowded  by  the  robotic  family.  Actually,  everyone  of  them  was  performing  its  own  specific  function.  For  instance,  Chef  was  finishing  the  preparation  of  breakfast,  dealing,  mainly,  with  fish  food.  His  mate  was  making  salad.  Another  guy  was  cutting  bread.  One  more  was  making  orange  juice.    The  guy,  next  to  him,  was  getting  the  coffee  ready.  Two  others  were  lying  the  table.  It  was  even  impossible  to  count  them,  as  some  disappeared,  after  finishing  their  duty,  and  others,  appeared,  out  of  nowhere,  to  perform  another  function.  After  all,  I  decided  to  stop  counting.  They  just  make  my  life  here  more  comfortable  and,  besides,  I`ve  got  plenty  of  stuff  to  do  on  the  board.  
     -"Morning,  sir!  How  did  you  sleep  today?"  -  in  a  quire  asked    the  little  men.
     -"Well,  I  had  pretty  sweet  dreams!  And  you,  men?"  -asked  i  in  reply.
     -"Nothing  special,  as  usual.  Actually,  we,  the  robots,  don`t  have  dreams."-  automatically  replied  my  assistants.
     -"Your  breakfast  is  served,  sir!  Bon  appetit!"  -  and  all  of  them,  the  robots  of  course,  disappeared,    in  a  blink  of  an  eye  so,  that  I  didn`t    have  the  oportunity  to  tell  them  "thank  you!",  in  time.  
     -"O.K.  Never  mind.  Hopefully,  I`ll  get  used  to  them  soon  and  we`ll  make  friends  sooner  or  later."    -  whispered  I  to  myself.
     -"Well,  the  breakfast  was  so  delicious,  especially  the  fish,  and  the  salad,  and  the  fruits,  the  juice,  coffee."  -  everything  was  even  better  than  in  the  best  restaurants  of  Manhattan.
     -"Thank  you,  sir.  The  pleasure  is  all  mine"  -  Chef  appeared,  all  of  a  sudden,  in  front  of  me  and  started  bowing,  like  a  Japanese.  Oddly,  but  I  began  to  bow  in  reply.  I  guess,  it  looked  funny,  from  aside.  By,  the  way  I  noticed,  that  the  camera  in  the  corner  of  the  ceiling  was  recording  our  funny  interaction.  
     After  breakfast,  I  went  to  the  captain  desk  to  check  on  the  main  computer  what  was  going  on,  since  the  time,  when  we  started.

                                                                     -  II  -
     
           To  be  continued...

     09:15  -  10:05    25/01/2018        Ivano-Frankivsk
                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773251
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 25.01.2018

PINK LAGOON (12)

     NOVEL

     WOODY  PAUL  GREY

     CHAPTER  TWELVE.  MISSION  BEGINS

   I  switch  on    all  the  recording  device  on  my  bathyscaphe  so,  that  by  the  end  of  my  mission,  I`ll  have  the  video  records  of  my  journey  and  that    would  be  the  proof  to  those  skeptics,  who  doubt  that  there`s  nothing  more  to  research  in  the  world  ocean  science.  I  totally  disagree  with  that  idea.
     It  should  be  mentioned,  that  this  bathyscaphe  is  very  smart,  intelligent  and  sophisticated  and  generates  everything  I  need  from  the  ocean:electricity,  gas,  oxygen,  and  all  the  necessary  underwater  food.  Besides,  all  the  garbage  is  recycled  and  I  don`t  pollute  the  environment,  as  the  majority  people,  on  the  ocean  do.  So,  my  bathyscaphe  is  ecologically  safe.
     -"Well,  George!  It`s  time  to  have  dinner,  man!"  -  my  inner  voice  says.
     -"Exactly!  I`m  starving?  I  wonder,  what  do  we  have  for  dinner  today?"  -  ask  I,  hoping  that  someone  will  reply.
     -"Well,  sir!  In  the  kitchen  you`ll  find  robot  "Chef"  and  he`s  always  ready  to  answer  all  your  questions"  -    very  polite,  sweet  voice  replies.
     I  turn  back  and  face  a  robot,  who`s  following  me.
     -"Excuse  me,  what`s  your  name?"  -ask  i  politely.
     -"  There`re  so  many  of  us  here,  on  the  board,  that  you`ll  have  problems  to  remember  our  names.  So,  you  can  just  say  "man",  "buddy",  "pal"  and  even,  if  sometimes,  you`d  like    to  call  us  human  names,  that`ll  be  O.K.  "  -  he  looks  very  sweet.  Only  now  I  recollected,  that  I`ll  installed  the  program,  which  with  the  help  of  3G  technology  automatically  produces  as  many  robots  on  the  bathyscaphe  as  it  is    necessary.
     -"Thank  you  man!  I`d  better  go!  Bye!  See  you  around!"        

                                                                                 -  II  -
                                         
                                       To  be  continued...

       19:30  -  20:30    24/01/2018    Ivano  -  Frankivsk        

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773192
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 24.01.2018

PINK LAGOON (11)

           NOVEL
   
       WOODY  PAUL  GREY

           CHAPTER  ELEVEN.  SINKING  INTO  THE  DEPTH  OF  THE  OCEAN

     George  had  spent  weeks  in  the  library  looking  through  different  sources  of  information,  before  he  could  say:"  Yes,  that`s  it.  Now  I`m  totally  ready!Let`s  do  it".  He  arranged  the  meeting  with  the  captain  to  discuss  the  details  of  the  secret  operation  under  the  code:"  SINKING  INTO  THE  DEPTH  OF  THE  OCEAN".
     -"Hello,  Mr.  McLain!  Are  you  really  sure  you  want  to  go  down  to  the  bottom  of  the  ocean  alone,  without  any  outer  support?"  -  asked  anxiously  the  captain  of  the  ship,  an  experienced  sailor(40  years  as  the  ship  captain).
     -"No,  captain.  I  didn`t  change  my  mind.  I  still  do  want  to  make  a  revolution  in  the  sphere  of  researching  the  ocean,  its  inhabitants,  environment,  etc.  Don`t  worry,  I`ll  be  all  right.  The  modern  bathyscaphe  I`ve  created  is  very  solid,  multi  functional  and  it`ll  help  me  to  survive  in  the  most  difficult  situation."  -  replied  I.
     -"  But  why  alone?  There`re  so  many  scientists,  researchers,  specialists  in  oceanography  ready  to  sacrifice  their  lives  for  the  sake  of  science,  new  discoveries,  inventions."  -  the  man  tried  really  very  hard  to  persuade  George  not  to  spare  his  life.
     -"  i`ve  told  you  captain,  that  I`m  not  a  profound  specialist  in  machines  and  the  ocean.  I`m  just  an  amateur.  When  I  wanted  to  register  my  creation  the  governmental  clerks  didn`t  even  give  me  the  licence.  So,  whatever  I  will  do,  i`ll  do  it  non  officially    and  only  in  case  i`ll  be  right  and  I`ll  have  enough  samples,  pictures,  video  and  audio  facts.  Only  then  I`ll  do  another  chance  to  do  it  officially."  -  answered  I.
     -"O.K.,George.  I  see,  that  you  have  made  your  mind  and,  actually,  I  believe  in  you.  So,  let`s  do  it.  What  concern`s  me?  I`m  old  enough  to  be  afraid  to  lose  my  licence."-  answered  the  captain  confidently.
       -"So,  I  go  inside  the  bathyscaphe  and  you`ll  do  the  rest,  just  drop  me,  as  soon  as  ,you`ll  be  ready."  -  we  finally  shook  hands,  hugged  each  other  warmly  and  I  went  down.
     In  a  couple  of  minutes  I  was  inside  my  baby  totally  ready  for  the  sinking  into  the  unknown.
     -"George,  good  luck  and  call  me  when  you`ll  finish  your  mission!"  -  
     -"Sure  thing,  captain!  Good  bye!"
     -"Bye!  God  bless  you,  man!  Take  care  of  yourself!"
     -"I  will.  Thank  you  ever  so  much!"
     -"The  pleasure  was  all  mine!"
     I  decided  not  to  switch  the  lights  until  the  cruise  liner  will  be  far  away.  My  vehicle  was  functioning  just  fine.  The  real  journey,  of  which  I  was  dreaming  about  for  so  long,  began.  In  fact,  I  didn`t  tell  the  truth  to  my  only  friend,  Clark.  Why?  Only  now,  I  realized  how  stupid  of  me,  was  to  tell  him  that  I`m  bored  of  life  and  decided  to  commit  a  suicide  the  most  expensive  and  weird  way.  But  it  was  too  late.  What  was  done,  is  done.  That`s  it.  Currently,  I  start  my  life  from  the  new  page.  
     First  and  foremost,  let  me  describe  the  bathyscaphe  "  Ocean  challenger  2022".  So,  it`s  a  three  level    up-to-date  totally  glassy  ocean  vehicle,  which  could  be  easily  operated    even  by  a  child,  as  there`re  so  many  sensors  on  it,  that  it  reminds  a  very  sophisticated  robot.  By  the  way,  I  can  just  switch  on  the    autopilot  regime  and  go  to  sleep.  It  should  be  mentioned,  the  bathyscaphe  is  very  comfortable,  though  very,  very  expensive.  So,  it  consists,  first  of  all,  of  the  deck  cabin,  which  I  prefer  to  call  my  study  room,  then  comes  a  living  room,  kitchen  and  a  dining  room,  bathroom,  WC,  sauna  and  even  a  small  swimming  room,  not  to  mention  the  GYM.
     On  the  second  floor  there`s  a  very  comfortable  bedroom  and  a  huge  library.  And  on  the  third  level  there`s  an  observation    hall,  where  I`ll  be  able  to  do  my  research  work,  as  a  scientist.      
                                                                                   -  II  -
                 08:30  -  10:30      24/01/2018        Ivano-Frankivsk
                                                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773044
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 24.01.2018

PINK LAGOON (10)

           NOVEL

     WOODY  PAUL  GREY

   CHAPTER  TEN.  CUT  THE  GORDIAN  KNOT

George  McLain  was  undoubtedly  the  most  handsome  guy  you’ve  ever  met,  fairly  tall,  in  good  shape  for  a  man  of  his  age,  blue  eyed,  bald  headed,  clean  shaven,  casually  dressed  in  a  faded  pair  of  blue  jeans,  red  velvet  shirt  with  a  button  down  collar,  wearing  dark  sumptuous  glasses,  brown  leather  cowboy  boots  and  a  light  –  grey,  wooly,  wide–brimmed  hat.  At  first  sight  he  was  instantly  recognizable  as  a  playboy,  or,  at  least,  a  lady’s  man.

He  energetically  got  out  of  the  burning  hot  yellow  taxi,  took  a  deep  breath,  keen  to  stretch  his  slightly  swollen  legs,  grasped  and  lifted  easily  his  humble  luggage,  consisting  of  one  middle-size  suitcase  respectfully  handed  him  by  the  courteous  driver,  left  the  latter  a  generous  tip  and  walked  away  with  a  light  quick  step  towards  the  luxury  cruise  liner  “Avalon”,  brightly  glittering  in  the  light  of  the  blazing  hot  sun,  firmly  moored  to  the  tremendous  jetty,  overshadowing  big  and  small,  old  and  new  boats,  ships  and  yachts  floating  around.

A  huge  black  chimney  on  the  top  of  the  giant  voyager  was  hardly  smoking  -  a  true  sign  that  the  enormous  ocean  going  vessel  was  getting  ready  for  the  start  of  an  around  the  world  journey.

In  a  little  while,  dragging  on  the  wheels  his  only  suitcase  the  newcomer  hastily  climbed  the  broad,  steep  staircase  to  the  upper  deck,  disregarding  the  up-to-date  elevator,  quickly  found  his  state  room  next  to  the  open-air  swimming  pool  and  a  shortened  running  track.

George  hadn’t  the  slightest  desire  to  wait  until  the  crew  of  this  fabulous  ship  would  slowly  weigh  out  the  immense  anchor  with  the  help  of  the  powerful  engine  and  then  sluggishly  pull  away  from  the  friendly  shore,  before  eagerly  stepping  down  into  the  snug  transparent  bathroom  to  take  a  life-giving,  relaxing,  hot  shower  first  he  went  to  bed.

Soon  after  he  fell  into  a  deep  sweet  dream  the  ocean  liner  noisily  beeped  three  times,  gracefully  left  the  welcoming  sea-port  and  sometime  later  absolutely  vanished  out  of  sight  beyond  the  faraway  horizon.

His  naked  body  was  slowly  sinking  down  into  the  ocean  depth  easily  overcoming  the  natural  gravity  that  should  push  him  out  as  his  lungs  were  completely  filled  with  the  air  and  his  mouth  closed.
His  eyes  were  wide  opened  and  grasped  every  single  object  passing  by:  small,  microscopic  species,  fishes-colorful,  various,  sharks,  dolphins,  even  enormous  whales.  The  water  here  was  so  clean  that  he  could  see  every  detail  so  distinctly  as  if  he  were  outside,  on  the  Earth.  His  skin  was  feeling  quite  comfortable  and  strangely  he  didn`t  experience  the  desire  to  breath.  The  water  was  rather  warm.  He  tried  to  stop  the  sinking.  All  in  vain.  Some  unknown  power  was  pushing  him  down  and  down.  It  was  rather  deep  and  his  ears  didn`t  ache  at  all.  Soon  the  fishes  disappeared,  leaving  behind  hardly  visible  species  and  the  light  actually  went  off.  But  still  he  could  see  a  little  bit,  quite  enough  to  feel  safe.  It  looked  like  hours  have  passed  since  the  sinking  began.  And  suddenly  came  the  bottom  of  the  ocean,  he  guessed,  that  felt  like  the  softest  bed.  So  he  eventually  fell  asleep,  so  deep,  sweet  and  relaxing.  
Next  morning  George  woke  up  very  early,  so  early  that  undoubtedly  he  was  the  only  person  on  the  ship  staying  awake.  He  felt  absolutely  relaxed,  full  of  energy,  in  a  great  mood  and  extremely  starving.  The  man  instinctively  glanced  leftwards  and  there  he  saw  a  basket  of  fruits.  Awesome!  He  grasped  it  to  put  right  beside  him,  took  an  apple  and  next  moment  his  teeth  bit  into  a  ripe  juicy  piece  of  fruit.  After  having  satisfied  his  first  hunger  George  looked  rightwards  through  the  porthole  and  saw  the  boundless  ocean.

He  took  the  hot  shower,  put  on  his  T-shirt,  shorts  and  a  pair  of  sneakers  and  went  out  to  start  his  jogging  exercises.  It  was  so  early  that  he  was  the  only  one  doing  sport.  The  ocean  air  was  so  fresh,  clean  and  cool.  He  started  jogging  and  it  was  such  a  fun.  So  easy,  so  light,  so  fast.  He  never  exercised  the  feeling  of  that  kind  earlier.  He  didn`t  count  the  circles  this  time,  but  definitely  it  was  quite  a  lot.  After  he  put  off  the  shirt,  shorts  and  sneakers  and  jumped  into  the  pool.  He  expected  the  water  would  be  cooler,  but  at  least  it  was  salty.  He  swam  for  an  hour  or  so,  before  he  got  absolutely  exhausted.  Then  the  man  went  out.  He  took  a  shower  in  his  stateroom  and  went  to  bed  again.
He  woke  up  right  before  the  breakfast  time.  George  put  on  his  white  suit,  a  shirt  and  a  tie,  not  to  mention,  the  loafers  and  the  socks  of  the  same  color,  of  course,  and  went  to  the  restaurant  right  downstairs.  The  hall  was  really  huge  and  quite  overcrowded.  He  found  his  table  with  the  help  of  a  young,  beautiful  waitress.  As  soon  as  he  comfortably  sat  down  he  noticed  from  the  opposite  side  of  the  restaurant  a  stunning  lady  half  dressed,  meaning  that  there  were  so  little  cloths  on  her  that  she  looked  half  naked,  walking  hastily  in  his  direction.  George  actually  liked  her  from  the  first  sight.  On  the  other  hand,  he  noticed  that  half  of  the  women  present  here  hated  her  from  the  first  moment.  And  there  she  was  breathing  heavily  as  though  being  afraid  that  some  other  woman  would  come  up  earlier.
-  “Would  you  mind,  if  I  sit  down  at  your  table?”  –  she  was  really  beautiful  –  tall,  slender,  with  long  blond  hair  dressed  in  white.  The  woman  now  calmed  down.  She  was  waiting…
-  “Not  at  all.”  -  George  jumped  out  to  his  feet,  rushed  to  her  side,  took  away  her  chair,  and  helped  her  to  sit  comfortably  in  front  of  him.  
-  “Hi!  My  name`s  Sophia,  Sophia  Langley.  You  may  call  me  Sophie.  And  what  is  your  name?  –  sweetly  smiling  the  lady  definitely  was  flirting  with  him  from  the  very  first  minute.
-  “It`s  George  McLain.  You  may  call  me  George.”  –  strange  as  it  may  seem,  he  felt  a  little  embarrassed  and  his  face  might  get  flashy  that  was  totally  not  the  way  he  usually  behaved.
-  “Nice  to  meet  you,  George!  By  the  way,  did  you  notice  how  I  was  running  across  the  hall  to  capture  you  in  time.  You  are  such  a  catch  among  all  those  old,  fat  pigs.”  –  now  the  women,  as  much  excited  as  he,  got  flashy  as  well,  but  on  the  contrary  didn`t  hide  it  at  all  to  demonstrate  how  she  adores  him.
-  “Oh,  yeah!  It  was  quite  a  race.  You  made  it.  Did  you  notice  that  nobody  except  you  pay  attention  to  my  humble  personality?”  –  he  now  felt  more  confident,  nearly  the  way  he  usually  does.  
-  “Never  mind.  I`m  the  winner.  Tell  me  everything  about  yourself.  Where  are  you  from?  What  do  you  do?  What  are  you  doing  up  here?  What  are  you  up  to?”  –  her  eyes  were  burning  of  curiosity.

-  “Wow.  Hold  on  lady.  Not  so  fast.  I  guess,  you  aren`t  a  bloody  journalist.  I  hate  them  so  much.”  –  for  a  moment  he  really  thought  that  she  might  be  some  sort  of  news  lady.
-  “Nothing  of  the  kind.  Don`t  worry.  Do  I  look  like  the  one?”-  asked  she  curiously.
-  “No,  you  don`t.  And  that`s  good.  You  know  I`m  here  to  do  my  job  and  interested  to  preserve  my  confidentiality.  Got  it?”
-  “Oh,  yeah.  I  see.  I  don`t  mind.  But  I  guess,  we  can…?
-  “Oh,  yes.  We  can,  of  course.  But  first  let`s  have  some  breakfast.  I`m  starving.”
-  “Not  me.  But  I  can  have  a  salad,  at  least.  What  about  you?”-
-  “Well,  today  I  need  some  substantial  meal  -  meat,  white  meat,  of  course  and  fish.”
Actually  while  on  the  board  I  plan  to  switch  exclusively  to  ocean  food.”
-  “Go  ahead.  I  guess,  you`ll  need  a  lot  of  calories  soon.”  –  she  assumed  thoughtfully.
The  food  was  excellent  and  it  was  worth  every  penny  he  has  paid  for  this  cruise.  The  restaurant,  furniture,  design,  the  liner  itself  –  everything  was  superb,  as  he  expected.  Now,  after  the  man  satisfied  his  appetite  a  little  bit  he  looked  around  to  see  who  was  on  the  board.  As  the  man  thought  there  were  mainly  the  elderly,  disabled  couples,  who  saved  cash  for  such  a  journey  for  the  half  of  their  life.  Of  course  there  were  others,  some  very  young  -  18-20  years  old  students,  he  guessed.  Then  there  were  middle-aged  people  of  both  sex,  some  couples,  singles,  a  few  ladies  like  Sophie,  looking  for  the  partners  for  quick  sex,  though  not  so  catchy  as  she  was.
The  breakfast  was  over.
-  “So,  George.  What  shall  we  do  now?”-  asked  the  woman  meaningfully.  
-  “We  both  know,  Sophie,  that  now  we`ll  go  to  my  cabin  and  do  some  sport,  shall  we?  -  the  man  felt  himself  in  his  shoes  now,  as  always.
-  “I  prefer  to  call  it  love.  Do  you  mind?”  –  it  was  her  trivial  game,  I  presume,  which  she  used  to  attract  the  attention  of  her  potential  sex  partner.  
-  “Not  at  all.  As  you  like  it.”-  he  preferred  to  agree  in  the  situation  like  this  one.
They  got  out  to  their  feet,  she  grabbed  his  hand,  as  though  being  afraid  that  some  lady  can  steel  him  from  her,  and  they  left  the  crowded  place.
In  a  minute  they  were  both  in  his  bed.  Sophie  was  really  hot,  sweet,  loving  and  gentle  and  most  importantly  not  annoying  of  what  he  was  so  much  afraid  of  from  the  very  beginning  of  their  meeting.  Always  tried  to  avoid  women  of  that  kind.  Though  it`s  sort  of  difficult  from  the  very  beginning  to  distinguish  women  of  the  kind.
When  they  were  done  Sophie  left  his  room  quietly.  He  liked  it.  No  attachments  whatsoever.  Just  sex.  Now  it  was  time  for  work.  He  came  here  actually  to  study  the  ocean,  it`s  inhabitants,  the  life  beneath  the  surface  of  the  ocean.

He  reminded  the  night  dream.  It  felt  so  good  to  get  down.  But  he  knew  exactly  that  only  when  the  person  dies  and  the  lungs  are  filled  with  water  the  dead  body  is  sinking  down  swiftly.  But  when  you`re  alive  it`s  not  so  easy  to  get  down.  And  the  deeper  the  ocean  the  higher  the  blood  pressure.  On  the  bottom  your  body  could  just  explode.  Even  the  diving  suit  doesn`t  protect  you  from  the  pressure.  Only  expensive,  usually  military  submarines,  can  survive  on  such  depths.  That`s  the  idea  –  a  submarine,  some  scientific  one,  for  instance,  as  he  decided  to  research  the  ocean.
He  doesn`t  know  yet  whether  there`s  a  library  here.  There  must  be,  as  there`s  no  internet  on  the  ship  whatsoever.
The  passenger  liner  was  currently  in  the  North  Atlantics  heading  towards  Great  Britain.  So,  it  all  starts  right  here.

Of  course  there  was  a  library  and  it  was  really  an  extraordinary  one.  It  reminded  him  his  first  visit  with  his  dad,  when  he  was  a  kid,  to  the  Congress  State  Library  in  Washington  D.C.  
Huge  ancient  halls  with  high  ceilings  the  walls  colorfully  painted  by  famous  artists  of  different  ages.  And  then  rows  of  metal,  solid  racks  with  shelves  full  of  books:  ancient,  modern,  new  and  very  old,  thick  and  thin  with  hardback  and  paper  cover,  big  and  small.
                                         
                                                             -  II  -

TO  BE  CONTINUED...

     YALTA  2009  -  IVANO-FRANKIVSK  2018  23/01/

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772955
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 23.01.2018

PINK LAGOON (9)

             NOVEL

         WOODY  PAUL  GREY

       CHAPTER  NINE.  LEAVING

       -"There`s  one  more  thing,  Clark,  which  I`ve  got  to  tell.  I`m  65,  as  well  as,  you,  but  I`m  so  bored  of  living  as  though  I  have  lived  100  years.  I  think  it`s  time  for  me  to  leave".  -  continue  I  with  a  smile  on  my  lips.
     -"You`re  kidding,  right?"  -  asks  my  friend  smiling.
     -"I`m  afraid,  I`m  not.  I  just  don`t  want  to  live  any  more.  So,  I  plan  to  divide  all  my  fortune  among  my  kids.  But  still  there`s  a  lot  of  money  left.  And  I  want  you  to  leave  $100.000.000.  And  this  time  I  just  want  to  hear  one  simple  reply  :"YES!"  -  I  didn`t  finish...
     -"Yes,  George.  I  agree.  I  beg  your  pardon,  that  my  response  was  so  quick.  The  fact  is,  that  I  need  to  have  a  secret  bank  account  in  case...  You  know,  young  ladies  always    need  a  lot  of  money,  new  dresses,  cars,  apartments  and  I  cannot  say  "No!",  though  sometimes  I  should  have  to.  That`s  why  I  really  will  appreciate  your  financial  support.  I  know,  it`s  very  bad  on  my  part,  to  expect  from  you  additional  financial  assistance  after  you`ve  done  so  much  for  me.  Actually,  you`ve  completely  changed  my  entire  life.  earlier  I  didn`t  even  imagine  that  one  can  live  in  such  a  luxury.  And  now  I  got  used  to  such  kind  of  life  and  can`t  even  think  of  loosing  it.  do  you  understand  me?"  -  he  asked.
     -"  That`s  O.K.,  buddy.  Open  a  separate,  secret  account  and  don`t  tell  anybody  about  it.  And  then,  in  case  of  need  you`ll  get  a  certain  amount  of  money  every  month,  but  according  to  the  signed  agreement  they  won`t  give  you  the  total  sum  of  money  they  save  for  you  and  up  to  the  rest  of  you  life.  So,  that`s  O.K.  I`m  very  glad  you  enjoy  the  life  you`re  living.  Concerning  me?  As  soon  as  I`ll  be  done  with  my  fortune  I  plan  to  buy  a  one-way  ticket  on  the  cruise  ship  and  then  in  the  middle  of  the  Atlantic  Ocean..."  
     -"Oh,  George!  I`m  so  sorry.  I  just  don`t  understand  how  you  can  do  it  being  totally  healthy.  There`re  so  many  young  ..."  
     -"  Will  you  stop  it,  Clark?  I  want  you  to  respect  my  decision  and  not  tell  a  single  soul  about  our  conversation.  Promise?"
     -"No  doubt!  Don`t  worry  about  it!    I  just...  O.K.  Sorry,  I  just  can`t  even  imagine..."
     -"That`s  practically  all  that  I  wanted  to  say.  Can  we  just  leave  without  long  speeches?
     -"  Yes.  Sure!  As  you  wish!  Bye!  Got  to  go!"  -  it  looked  like  I  saw  tears  in  his  eyes,  but  then  he  left  very  quickly.  He  just  didn`t  want  me  see  him  crying.  It  was  really  for  the  first  time.  I,  personally,  had  no  emotions  whatsoever.

                                                                                         -  II  -

                         To  be  continued...

     18:30  -  19:45  23/01/2018    Ivano-Frankivsk
       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772952
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 23.01.2018

DELUSIONS OF GRANDEOUR (4)

       NOVEL

     WOODY  PAUL  GREY

     CHAPTER  FOUR.  DESTROYING  ONE`S  OWN  FAMILY  LIFE

     It  soon  came  clear  that  no  matter  that  they  both  were  school  teachers  still  they  were  very  different.  My  dad  was  a  very  intelligent,  sophisticated,  hardworking,  dedicated  and  committed  person.  My  mum,  on  the  contrary,  wasn`t  so  smart  as  he,  quite  lazy,  as  a  teacher,  and  not  committed  to  anything  in  this  world.  So,  very  soon  the  began  to  quarrel  without  any  solid  reason,  but  later  their  fights  happened  more  and  more  often.  A  bit  later  came  my  dad`s  jealousy.  He  even  started  to  bit  her  now  and  then.        
     Then  came  the  time  to  use  physical  force  against  me,  as  his  son,  though  I  always  had  been  so  obedient,  both  in  the  family  and  at  school,  my  father  did  it.  Later  came  my  stammering,  as  I  was  scared  by  the  town  bully  and  his  gang  late  at  night  on  my  way  home  from  school.  This  happened  twice.  Do  you  know  what  my  dad  did  when  I  came  home  and  couldn`t  say  a  word?  He  had  just  beaten  me,  first  and  foremost.  Only  next  day,  together  with  me,  he  went  to  look  for  the  bully.  First  we  met  with  his  mum,  who  just  couldn`t  do  anything  with  her  son  and  would  rather  agree  to  send  him  to  prison.  My  dad  wasn`t  that  sort  of  man.  So,  he  was  following  me  along  the  town  streets  until  one  day  we  found  him.  The  young  man  was  so  huge  that  I  was  scared  that  he  could  easily  kill  my  dad,  who  was  way  lower  than  my  offender.  I  don`t  know  exactly,  what  my  dad  told  him,  but  the  latter  never  approached  him  any  more.  There  was  a  different  transformation  about  my  father.  At  school  he  was  an  ideal  teacher.  The  weakest  kids  had  always  excellent  marks  at  his  classes.  At  home  he  always  was  very  good  with  me  since  I  was  a  kid,  telling  me  my  sister  and  brother  bedtime  stories  and  fairy  tales,  but  as  soon  as  I  grew  bigger,  I  guess,  enough  to  be  bitten,  he  started  doing  it,  notwithstanding  my  stammering,  which  bothered    me  seriously  for  years.  Why  didn`t  he  take  me  to  the  doctor  to  get  a  proper  treatment.  That  stammering  ruined  my  life/  At  school  I  was  very  shy,  faced  real  problems  answering  the  homework  at  school,  often  been  made  fun  of,  because  of  that  bad  habit.  And  the  school  marks.  I  had  been  as  smart  as  my  sister  and  brother,  but  due  to  stammering  I  got  much  lower  grades  than  they.  The  same  problems  followed  me  when  I  had  entered  the  institute.  So,  both  at  school  and  at  the  institute  I  had  to  study  much,  much  harder  than  the  others,  to  get  more  or  less  appropriate  grades.  Then  I  started  to  smoke,  later  to  drink  alcohol.  My  dad  because  of  misunderstanding  with  my  mom  left  the  family  twice  for  nearly  a  year,  but  every  time,  because  of  us,  kids  he  returned  back.  My  mother  didn`t  change  much.  I  was  so  surprised  why  she  didn`t  study  English  and  German  as  we,  kids,  did  -  too  busy,  lazy,  or,  simply,  stupid.  My  father  was  a  very  creative  person  in  the  literary  point  of  view.  During  his  life  he  had  written  25  literary  pieces-  stories,  plays  and  a  big  novel  named  :"Famine  1933-34  in  Ukraine"  based  on  the  stories  of  witnesses.  He  was  actually  good  at  all  school  subjects.  So,  he  not  only  conducted  everyday  classes    at  home  for  us,  kids,  first  in  German  and  later  in  English.  He  created  his  own  method  of  teaching  foreign  tongues.  He  was  also  an  adviser  and  consultant  in  all  other  school  subjects.  Besides  he  studied  medicine  and  treated  the  family  from  different  diseases,  as  well  as,  the  villagers.  once  he  really  saved  my  life/            

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772826
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 22.01.2018

PINK LAGOON (8)

       NOVEL

     WOODY  PAUL  GREY

     CHAPTER  EIGHT.  NEW  WORLD  FAMOUS  BESTSELLER  WRITER

     Strange  as  it  may  seem,  but  after  my  meeting    with  Clark  and  the  deal  we  made  I  felt  myself  completely  different.  It  was  so  easy  to  write  the  second  book.  By  the  time  I  had  finished  it  my  friend  published  "his"  first  book  and  it  was  a  great  success.
Clark  was  so  busy  with  conferences,  interviews  that  we  hardly  found  time  for  the  meeting.  Bernard  Cameron  Challenger,  my  friend`s  pen  name,  made  him  very  popular  from  the  very  beginning.  He  started  to  wear  a  thick,  black  beard,  smoke  a  pipe,  and  wear  a  long,  woolly  scarf,  not  to  mention  a  black  wide-brimmed  hat.  His  new  image,  successful    and  rapid  literary  career,  mysterious  background  attracted    to  him  women  of  different  ages,  but  naturally  he  preferred  the  young  ones.  Very  soon  I  realized  that  he  didn`t  need  so  much  attention  and  could  handle  simple  problems  that  appeared  now  and  then  I  had  concentrated  my  attention  on  the  next.  As  I  expected  time  has  past  and  Clark,  sorry,  Bernard  to  believe  that  he  is  the  author  of  the  two  published  bestsellers  which  had  a  great  success  around  the  world.  How  did  I  feel  about  it?  Normally,  and,  frankly  I  was  so  glad  that  I  managed  to  help  my  real  friend.  I  had  no  feelings  towards  the  books  as  soon  as  they  were  published.  It  was  a  little  weird,  but  still  it  was  as  it  was.  After  the  third  book  I  had  given  him  the  key  to  the  post  box  where  I  usually  left  the  manuscripts.  It  goes  without  saying,  that  we  were  very  cautious  all  the  time,  but  we  met  less  and  less  until  I  ad  finished  the  last  tenth  book.  I  decided  to  give  up  the  writing.  Actually,I  had  said  what  I  wanted  to  say.  So,  we  decided  to  have  the  farewell  meeting,  but  this  time  in  downtown  Manhattan  in  one  of  the  restaurants  in  the  Empire  State  Building.  It  should  be  pointed  out  that  by  that  time  Bernard  got  used  to  luxurious  style  of  life  and  it  was  noticeable  that  in  this  extremely  prestigious  restaurant  with  its  exclusive  cuisine  he  felt  as  comfortable,  as  at  home.
     -"  So,  Bernard.  What  do  you  think  of  my  idea  to  give  up  writing  books?"  -asked  i  anxiously.
     -"Well,  that`s  your  decision  and  I  can  only  respect  it.  You`ve  done  much  more  than  one  could  expect.

                                                                                   -  II  -
                   To  be  continued...

     21:30  -  23:00  22/01/2018  Ivano-Frankivsk            



       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2018

DELUSIONS OF GRANDEUR (3)

                                 NOVEL
               WOODY  PAUL  GREY

           CHAPTER  THREE.  HAPPINESS  AND  UGLINESS

     That  fine,  sunny,  winter  day  became  the  last  one  for  my  first  animal  friend,  who  was  simply  killed,  because  my  parents  needed  fresh  meat  and  they  didn`t  care  of  my  tears  and  I,  a  small  kid,  couldn`t    defend  my  friend,  as,  by  that  time  I  didn`t  talk  yet,  though,  at  that  early  age  I  learned  my  first  lesson  -  what  is  good  and  what  is  wrong,  though,  still  better  to  say,  evil.
     My  mum  was  a  real  beauty  in  her  youth.  She  was  quite  tall,  as  for  the    woman,  slender,  with  very  long  dark,  thick  hair,  blue  eyes,  real  beauty,  as  for  me.  I  remember  pictures  of  her  at  that  time,  when  I  was  just  a  baby.  She  was  also  so  kind  and  sweet  to  me  and  dad.
     My  father  was  also  rather  handsome,  though,  he  was  not  so  tall  with  dark  wavy  hair,  brown  eyes,  sporty  figure.  They  both  liked  to  sing  very  much.  My  dad  skilfully  played  the  guitar  and  late  in  the  evening  they  always  had  a  singalong  party  of  two.  Actually,  they  were  really  good  singers.  They  looked  so  happy  those  days.  In  fact,  I  was  happy  too,  and  my  younger  sister  and  then,  a  little  bit  later,  came  our  kid  brother.  We  were  quite  a  friendly  family.
     Everything  changed  one  summer,  while  we  were  visiting  our  grandparents.  It  was  for  the  first  time,  that  I  witnessed  the  family  fight.  I  just  couldn`t  believe  my  ears  -  my  gorgeous  mum  was  arguing  with  her    younger  bother,    teaching  him  how  he  should  live.  I  don`t  remember  exactly,  how  old  I  was  then,  though,  I  know  for  sure,  that  by  that  time,  I  realized,  that  it  was  my  uncles  business,  but  not  hers,  to  decide  how  to  live  his  own,  adult  life.  I  remember,  that  I  looked  at  my  mothers  face  at  the  moment  of  family  quarrel  and  it  was  no  more  beautiful  -  it  was  ugly.  It  was  so  weird  for  me    to  witness  that  transformation.  And  on  the  contrary,  my  uncles  face,  no  matter  what,  was  handsome  and  kept  on  smiling.  Due  to  my  mum  the  whole  family  was  against  him  and  he  was  smiling.  I  was  so  proud  of  him  and  so  disappointed  by  my  mum.  Since  that  time  the  whole  family  stopped  any  communication  with  my  uncle.  He  turned  out  to  be  the  first  victim,  but,  unfortunately,  not  the  least.  
     By  the  way,  now  and  then,  I  returned  back  to  that  poor  animal  that  was  the  first  sacrifice  and  after  that  started  a  long  chain  of  "destructions"  in  my  family  and  not  only  and  my  mother`s  beauty  started  fading    away.  First  she  cut  her  beautiful  dark,  thick  and  made  that  ugly  hairdo.  Now  she  looked  like  the  average  woman  in  her  community  loosing  her  special  identity.  I  just  couldn`t  understand  why?  By  the  way,  since  that  first  serious  family  fight  something  changed  in  the  relationship  of  my  dad  and  mum  -  less  kindness  and  love,  as  well  as,  less  singalong  parties.  Trying  to  destroy  her  brother`s  family  my  mum  began  to  destroy  her  own    family  life.        

                                                                           -  II  -
     23:15  -  23:55  21/01/2018  Ivano-Frankivsk
             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772662
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 21.01.2018

PINK LAGOON (7)

     NOVEL
 
   WOODY  PAUL  GREY

   CHAPTER  SEVEN.  MY  STORY

   -"O.K.  Now  it`s  my  turn  to  reveal  my  family  secrets.  My  family  story  was  on  the  contrary  was  very  positive.  Actually,  I  was  born  in  the  same  year  in  a  very  hard  working  family  of  school  teachers  in  the  same  New  York  city.  We  were  so  romantically  minded,  I  guess,  due  to  the  books  reading  habit.    I,  personally,  dreamed  of  becoming  a  famous  writer  since  early  childhood.  It  should  mentioned,  though,  that  i  didn`t  tell  about  it  to  anyone  in  my  family,  except  for  my  best  friend,  Clark  Davidson.  But  it  so  happened,  that  no  matter  how  hard  I  tried  the  Muse  didn`t  visit  me  for  long  -  just  short  meeting,  in  the  result  of  which  I  had  written  a  few  short  stories.  I  had  even  had  left  school  teaching  to  work  as  a  journalist  in  one  of  the  local  newspapers.  But  again,  as  a  reporter  I  wasn`t  successful  again.  I  quit  writing  to  become  a  businessman.  I  started  a  publishing  business  and  helped  others  to  become  famous  writers  and  poets.  I  don`t  know  why,  but  as  an  entrepreneur  very  soon  I  became  very  rich,  got  married,  became  a  father  of  six  kids.  I  had  everything  what  i  needed,  except  for  writing  books.  At  the  age  of  45  my  wife  died  of  cancer.  Our  children  by  that  time  grew  old  enough  to  live  separate  lives.  It  was  the  first  death  in  the  family,  our  parents  were  still  alive.  Something  changed  radically  and  I  started  writing  right  after  the  funeral.  When  I  finished  writing  my  first  book  I  didn`t  know  what  to  do.  By  that  time  I  was  a  famous  businessman,  my  Publishing  House  was  well  known  around  the  world.  What  concerns  writing  books?  Actually,  it  didn`t  make  me?  as  happy  as  I  expected.  And,  besides,  I  wasn`t  sure  that  the  Muse,  who  this  time  felt  quite  comfortable  around  me  will  stay  for  long.  So,  I  decided  not  to  change  anything  in  my  life.  But  what  about  the  book,  you  may  ask?  One  day,  in  the  morning,  a  brilliant  idea  came  to  my  mind.  I  decided  to  make  my  friend  best  friend  the  author  of  my  books.  I  was  so  rich  ,  by  that  time,  that  I  didn`t  need  extra  money,  especially,  when  writing  books  didn`t  make  me  happy.  I  called  Clark  and  in  half  an  hour  we  met  on  the  outskirts  of  New  York.  I  just  wanted  to  be  sure  that  no  one  will  witness  our  secret  negotiations.  It  was  really  very  important    for  me.  
     Clark  came  in  time,  as  usual.  He  didn`t  look  well,  I  mean  his  suit,  shoes.  I  thought  they  looked  the  same  for  quite  a  while.
     -"  Hi,  buddy!  How  is  it  going?"  -  we  shook  hands,  hugged  each  other  very  warmly.  In  fact,  I  was  a  little  ashamed  that  didn`t  help  my  friend  earlier.  "Better  later  -  then  never"    murmured  I  to  myself.
     -"Hi,  George!  It`s  been  a  long  time.  You  look  fantastic!  So,  what`s  the  emergency?  We  haven`t  seen  each  other  for  years.  What  I  can  do  for  you,  buddy?"  -  it  was  so  strange  to  hear  this  from  him.  Yes,  he`s  the  right  person,  a  real  friend.
     -"Can  you  do  me  a  favor,  Clark?  I  really  need  your  help.  But,  can  you  promise  to  keep  this  in  secret?"  -  asked  I  my  face  flashing.
     -"Sure  thing,  George!  You  can  totally  rely  on  me.  Go  ahead,  tell  me  what  do  I  have  to  do  to  make  you  happy?"  -  asked  Clark  loosing  temper.  
     -"  I  want  you  to  pretend  that  you  are  an  author  of  my  first  book  and  all  the  rest  that  I`ll  right.  I  don`t  want  to  change  anything  in  my  life,  but  I  want  my  books  be  successful  and  with  your  help  it`s  quite  possible."  -  and  I  put  the  manuscript  of  my  first  book  on  the  table  in  front  of  him/
     -"You`re  kidding  me,  aren`t  you?"  -  he  really  thought  that  it  was  a  joke.
     -"  To  tell  you  the  truth  I`m    in  a  desperate  situation  -    no  work,  out  of  money,  no  apartment,  nearly  homeless  and  my  life  is  so  miserable.  So,  if  you  aren`t  kidding  I  agree  totally,  without  any  doubt.  You  think,  I`m  a  bad  friend  aren`t  you?  No,  I`m  not.  I  am  your  best  friend  -  best  of  the  best.  I`m  just  ..."  -replied  my  friend.
     -"Stop  apologizing,  buddy.  That`s  me  who  has  to  do  it.  That`s  me  who  had  to  give  you  a  hand,  years  ago.  But  now,  now  you`ll  oblige  me  saying  "Yes!",  `cause  I  can  not  trust,  in  this  situation,  a  stranger.  So,  take  it,  as  though  doing  me  a  great  favor.  You  just  take  it,  go  to  the  best  publishing  house,  except  mine,  here  is  the  list  and  we`ll  meet  next  time  when  you`ll  become  famous,  and  you  will.  I  promise  you,  everything  will  be  great.  Press  conferences,  meetings,  travelling  around  the  country,  big  house  ,  luxurious  car,  gorgeous  wife,  a  bunch  of  kids.  You`ll  be  a  huge  success,  and  we`ll  meet  more  often  then,  as  rich  people,  with  common  secret  which  you`ll  never  disclose  under  no  circumstances.  You  have  to  believe  in  yourself  as  a  writer,  create  some  sophisticated  image  of  yours,  some  mysterious  literary  name.  And  what  concerns  your  miserable  life.  Use  it  in  you  new  autobiography,  or,  better  to  say,  resume.  So,  do  we  have  a  deal?"  -  I  take  a  breath  of  relief.  
     -"  That`s  a  deal,  man!  Promise,  I  won`t  disappoint  you.  I  still  can`t  believe  it!  You`re  a  real  friend!"  -  he  gets  up  to  his  feet  to  hug  me.
     -"  Hold  on,  buddy!  Don`t  strangle  me.  You`ll  still  need  me  to  write  new  and  new  manuscripts.  And  now,  go!  You`ve  got  a  lot  of  things  to  do!  Go,  go!  And  don`t  call  me  until..."  -  I`m  so  glad  I`ve  made  my  friend  so  happy.  And  he  really  deserves  another  chance.                

                                                                                 -  II  -

     To  be  continued...

 21:15  -  23:15  21/01/2018
 06:30  -  07:25  22/01/2018    Ivano-Frankivsk      
         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772650
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 21.01.2018

PINK LAGOON (6)

     NOVEL

     WOODY  PAUL  GREY

     CHAPTER  SIX.  HARRY`S  BEDTIME  STORY

     it  is  so  unusual  to  lay  on  a  big,  comfortable  bed  after  my  recent  adventures  on  the  island.  There`s  no  electricity  in  the  palace,  but,  nevertheless,  there`re  plenty  of  candles  at  our  disposal,  quite  enough  for  many  years  ahead.
     -"  If  you  don`t  mind,  Harry,  let`s  start  with  your  story."  -suggested  I  politely.
     -"Not  at  all.  In  fact,  I`ve  been  waiting  for  decades  for  this  moment."  -  replied  he  gladly.
     -"  So,  I  was  born  in  New  York  city  in  1955  in  the  family  of  lawyers.  After  the  graduation  of  prestigious  law  school  everybody  expected  that  I`ll  follow  the  family  tradition  and  will  work  in  the  judicial  firm  :  "  Wilson  &  Co.",  as  my  elder  brother  Jack  did.  Well,  I  had  different  plans.  I  wanted  to  travel  first  and  only  after  that  to  figure  out,  what  to  do  for  the  living  in  future.  By  that  time,  I  didn`t  have  stable  romantic  relationship  with  some  young  lady,  so  it  was  easy  to  leave  the  city.  For  my  parents  I`d  left  a  short  message:"  Sorry.  but  I  need  some  time  to  think  what  to  do  in  the  future.  Don`t  worry.  I`ll  be  fine!  See  you  around,  guys!  Bye!"
     In  my  backpack  I`ve  put  the  most  necessary  stuff,  $  1  000.00.  and  left  the  family  house.  I`ve  bought  a  one  way  ticket  to  Australia.  To  save  the  money  I`ve  bought  the  cheapest  one  for  the  very  old  ship  with  only  15  crew  members,  including  me.  The  captain  agreed  to  take  me  only  under  one  condition  -  to  work  on  the  sip  as  a  sailor.  I  accepted  the  proposition  gladly.  It  should  be  mentioned,  though,  that  the  work  on  the  ship  was  very  difficult,  and  the  food  was  just  terrible.  Besides,  every  night  there  were  fierce  fights  among  the  men  on  the  board  of  the  ship.  A  was  lucky,  as  in  my  youth  visited  the  boxing  training  and  appeared  to  be  a  great  boxer  by  now.  So,  when  one  evening,  a  group  of  men,  suddenly,  attacked  me  in  the  darkness,  I  first,  managed  to  successfully  defend  myself,  and  after  had  beaten  them  so  terribly,  that  they  all  needed  doctors  assistance  for  quite  awhile.  Since  then    no  one  ever  touched  me  on  the  board  of  the  vessel.  The  captain  had  contracts  with  many  companies,  so,  we  had  to  visit  many  ports  on  our  way  to  Australia.  After  all,  due  to  our  fights  on  the  ship  we  became  a  good  team.  That`s  why  while  visiting  different  ports  we  had  fierce  fights  in  the  local  bars.  Usually,  we  won  the  battles,  but  one  night,  when,  accidentally,  one  local  resident  was  killed  in  the  fight,  the  locals  killed  one  of  our  men  in  reply  by  the  gun  shot.  That  was  a  reminder  for  us  not  to  provoke  the  fights.  Since  then  we  decided  to  fight  only  for  the  sake  of  emergency,  when  we  were  attacked.  And  then  came  a  tragedy.  Our  vessel  was  to  old  to  survive  in  a  heavy  ocean  storm.  I  think  everybody  died  except  me.  I  was  a  good  swimmer.  I  swam  for  quite  awhile  before  I  was  thrown  on  the  shore  of  this  God  forgotten  island.  For  nearly  a  week  I`d  spent  on  the  shore  of  the  pink  lagoon,  but  later  i  went  around  the  valley  looking  for  some  shelter  and  food.  First  and  foremost,  i`ve  came  across  that  old  boat  and  a  fishing  net.  Weeks  later  I  had  found  the  cave  and  this  gorgeous  palace  inside  with  fresh  water,  exotic  fruits  and  an  excellent  shelter.  But  even  that  wasn`t  enough.  The  lack  of  communication  could  not  substitute  the  main  necessity  I  obtained.  So,  then  came  the  depression.  I`m  afraid,  I  wouldn`t  survive  for  long,  if  someone  didn`t  come  on  time  to  rescue  me.  So,  that`s  the  end  of  my  story.  Next  time  you`ll  tell  me  your  story.  I  hope  it`ll  be  more  interesting.  Good  night!"  -  finished  his  story  my  new  acquaintance.
     -"Night,  Harry!  Thanks  for  the  story!"  -  replied  I  and  immediately  fell  into  a  deep  sweet  dream.
                                                                                     -  II-  
                                             To  be  continued...
     23:00  -  23:45  20/01/
     04:30  -  06:10  21/01/2018    Ivano-Frankivsk
           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772468
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 20.01.2018

DELUSIONS OF GRANDEUR (2)

NOVEL
                     
       WOODY  PAUL  GREY

                                                                                           

                         CHAPTER  ONE                    EARLY  DAYS

     While  behind  my  baby  boy  back  the  skillful  painter  was  drawing  a  bitterly  cold,  absolutely  quiet,  dark-  blue  night:  black,  crenellated  pine  tree  tops  in  the  background  of  the  bluish  -  purple  sky  vastly  covered  with  the  sparkling  silver  stars,  I  was  peacefully  resting  on  my  daddy’s  strong  hands  firmly  pressed  to  his  powerful  chest  and  feeling  his  heart  pounding.  The  whole  body  of  mine  was  tightly  dressed  in  warm  clothes,  including  my  hands  hidden  in  fur-lined  gloves,  legs  wearing  soft,  thick  socks  under  the  warm  winter  boots  and  even  the  mouth  and  nose  were  safely  protected  from  the  chilly  winter  air  by  the  woolen  scarf,  not  to  mention  my  head  escaping  in  the  hooded  jacket,  so  that  I  couldn’t  sense  the  real  temperature  outdoors  and  just  only  enjoyed  the  live,  awesomely  beautiful  picture  worth  the  paintbrush  of  the  best  artist  in  the  universe.  Who  that  painter  was,  I  wonder?
     My  careful  father  tenderly  placed  me  on  the  wooden  fence  turning  my  tiny  body  back  so  that  I  could  see  and  love  the  rear  end  of  the  pretty  amazing  drawing.  And  it  was  fabulous  indeed!  In  front  of  me  spread  a  deep,  huge  deserted  valley  sinking  in  the  white,  thick,  snowy  blanket  glittering  in  the  bright  moonlight.  In  the  middle  of  it  was  an  ancient  wooden  windmill  with  huge  sails  very  much  alike  the  wings  of  the  pterodactyl.  There  was  only  one  peculiarity  to  add  –  not  a  single  sound  could  be  heard  in  the  neighborhood.  Even  the  ill-starred  village  dogs  weren`t    barking,  as  though  following  some  unwritten  law  and  not  wanting  to  disturb  the  moment  of  profound  silence.  And  it  was  extraordinarily  nice!  
     One  could  hardly  imagine  that  some  time  ago  our  small  family  of  three  had  been  going  nearby  in  a  horse-drawn  carriage  with  all  our  humble  belongings  at  the  back  it  and  the  view  was  totally  different.  Then  the  invisible  artist  was  portraying  the  golden  autumn  using  a  mixture  of  green,  brown,  grey,  red,  yellow  and  violet  colors  for  the  grass,  woods  and  bushes,  except  for  the  dark  road,  the  blue  sky  and  the  sun  shining  so  brightly  and  joyfully.  The  village  where  we  were  heading  to  was  up  on  the  hill,  but  I  remember  only  our  house  and  one  of  the  neighbors`.  
       I  can  remember  exactly  that  we  didn`t  talk  then  as  though  my  dad  was  feeling  that  it  was
unjustified  to  trouble  my  first  communication  with  her  Majesty  Nature  so  that  I  would  remember  to  the  rest  of  my  life  the  incredible  masterpiece  created  by  her  that  memorable,  magic  night.  And  he  was  perfectly  right.  I  still    can  see  that  wonderful  three-dimensional  landscape  in  my  mind  as  distinctly  as  I  had  seen  it  then.  Unfortunately  I  hadn`t  become  the  famous  artist  though  since  early  childhood  I  could  easily  distinguish  between  beautiful  and  ugly  in  art,  music,  literature,  as  well  as,  in  life  itself.  
     Pitifully  I  don`t  recollect  what  kind  of  dreams  I  had  seen  at  night,  but  I`ve  got  no  doubts    that  they  were  as  sweet  as  the  magic  show  I  had  seen  before.
     Next  day,  nonetheless,  turned  out  to  be  the  last  and  bloody  one  for  the  only  pretty  animal  I`ve  got  acquainted  with  just  recently.  It  was  a  black  and  white  spotted  calf  with  big,  kind  brown  eyes.  It  didn`t  talk  much,  just  mooed  strangely  as  though  calling  his  mother  cow.  I  also  often  cried  when  my  mother  was  out.  Anyhow  it  seemed  that  we  understood  each  other  easily  without  words.We  both  were  rather  young  and  eager  to  discover  that  big,  weird  and  incredible  world  around  us.

                                                                         -  II  -


                                     DECEMBER    2009      YALTA        UKRAINE

               To  be  continued...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772446
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 20.01.2018

DELUSIONS OF GRANDEUR (1)

                                         NOVEL  
                             
                                   Woody  Paul  Gray

                                   Instead  of  introduction
 


   Yesterday,  after  several  years  of  absence,  my  kid  bro  made  an  appearance  in  Facebook  asking  me  for  a  friend  request.  I  was  thinking  just  for  seconds,  whether  to  accept  or  decline  it.  After  all  I  clicked  the  first  one  and  here  he  came:  Semen  Siryi  shared  a  link  with  me  -  a  Morgan  Freeman`s  political  video  clip  -  demanding  from  President  Donald  Trump  to  tell  the  American  people  the  truth  about  Russia`s  election  meddling.    
     My  response  was  quick  and  sharp:
     -Well,  it`s  not  enough  to  share  a  link  sitting  in  a  luxurious  condo  apartments  drinking  a  delicious  evening  coffee  and  sipping  your  favorite  wine,  while  your  native  Ukraine  is  struggling  to  defend  it`s  territory  and  citizens  from  the  deadly  dangerous  neighbor  killing  thousands  of  fellow-  Ukrainians  and  your  junior  brother  residing  in  a  grotty  one-bedroom  flat  with  no  furniture,  except  for  the  small  kind  of  sofa,  a  table,  with  no  fridge,  no  running  hot  water  and  a  balcony  with  no  roof.  That`s  the  only  apartment  I  could  afford  for  the  miserable  retirement  payment  of  949  UAH,  the  lowest  payment  in  the  country,  which  was  just  recently  increased  up  to  1  373UAH.  that  equals  $50.00.  per  month.  The  last  time  I  paid  the  rent  for  the  apartment  to  the  landlord  I  gave  him  only  950  UAH.  I  just  didn`t  have  more.  Within  the  last  two  weeks  I  didn`t  have  a  penny  on  me  and  I`d  have  to  wait  no  less  than  one  week  more,  before  I  receive  the  next  payment  for  my  private  English  classes  I  provide  via  Skype  and  in  my  “apartment”.  Actually,  I  had  been  in  quite  a  desperate  situation,  as  there  was  no  food  left  in  my  flat,  except  for  a  plate  of  porridge.  Luckily,  that  day  I  received  a  telephone  call  with  the  proposition  to  go  to  the  forest  to  pick  up  mushrooms.  Oh,  God!  Miracles  do  happen!  (Mushrooms  are  fresh  vegetarian  food).  I,  though,  warned  my  friends,  that  I  didn`t  have  salt  and  oil  to  prepare  the  food.  They  were  so  kind,  as  to  spare  me  some  oil,  salt,  potatoes,  garlic,  onions,  etc.  That  evening  I  had  a  grand  meal.
     Next  day  I  had  the  first  class  with  the  student,  who  missed  nearly  two  months  of  our  lessons  and  I,  naturally,  didn`t  get  the  money.  Then  during  our  lesson  came  the  message  from  the  bank  about  the  additional  400  UAH  to  my  retirement  payment  that  I  received  on  my  account.  That  was  awesome!  What  a  lucky  day!
     That`s  not  enough  to  share  a  link  with  your  brother.  You`d  better  write  a  comment  to  it  showing  what  you  really  think  about  it.  What  concerns  me?  I`d  watched  the  clip  as  soon  as  it  appeared.  Besides,  since  January  2017  I  have  been  writing  the  comments  on  different  Russian  forums  (Russian  media  websites  like  RT,  Life,  etc.)  “fighting  “the  Putin`s  trolls  first  in  English,  after  which  they  called  me  an  American  or  a  Canadian  journalist(well-paid),  CIA  agent.  Later,  when  I  shifted  to  Russian,  they  called  me  the  Ukrainian  reporter,  or,  the  SBU  spy.  Basically,  I  was  tough  writing  sometimes,  as  dirty  as  they  did.  There  was  still  the  difference  in  style  between  us.  My  comments  were  grammatically  and  lexically  correct  and  rather  long,  whereas  their`s  were  totally  rude  with  the  usage  of  slang,  as  a  rule.  Since  recently,  the  moderators  of  the  Russian  sites,  where  I  commented,  basically  blocked  me,  I  guess  because  of  the  great  amount  of  followers  I`d  obtained.
     So,  bro,  share  your  feelings,  but  not  the  links.  You`re  becoming  as  infantile,  as  the  majority  of  Western  society  is  often  accused  of.
     Last  year,  spending  my  summertime  near  the  town  lake,  I  had  a  chat  with  a  friend  of  mine  telling  him  a  story  from  Yalta.  I  got  acquainted
with  a  young  Afro-American  man,  who  worked  as  a  doctor  at  the  local  hospital.  He  had  a  white  wife  and  two  gorgeous  Afro-American  kid  daughters.  We  talked  English,  of  course.  The  young  man  told  me,  that  the  salary,  he  received,  as  a  doc,  wasn`t  enough  to  survive  for  the  family  of  4  in  a  resort  town  of  Yalta.  The  solution  came  from  the  young  man`s  brother.  He  was  a  New  Yorker  then,  nor  a  rich  man,  but  neither  a  drug  dealer,  just  a  blue-collar  employee.  He  suggested  his  kid  brother  to  send  him  $300.00.  per  month.  Sending  the  money  on  the  regular  basis  made  the  young  family  quite  happy,  as  it  turned  out  to  be  a  substantial  addition  to  the  family`s  budget.  “Why  couldn`t  your  brother  sent  you  $300.00,  or,  at  least  $100.00.  per  month  to  make  your  life  less  miserable?”  –  “Why  should  he?  He  doesn`t  owe  me  anything.  And  besides,  he`s  not  an  Afro-American.  He`s  a  Ukrainian  by  origin.  And  there`s  a  famous  Ukrainian  proverb:  “My  house  is  in  the  outskirts  and  I  don`t  know  anyone”  (meaning  “I  don`t  care”).  You  know  I  don`t  have  a  brother  or  a  sister.  Otherwise  they  would  help  me,  this  way  or  the  other.  (My  brother  lives  overseas  in  a  luxurious  condo-apartments,  drives  an  expensive  sports  car,  has  a  well-paid  job.  My  sister  lives  in  this  town  owning  three  apartments  (one  two-bedroom  and  the  other  two  –  one  bedroom  flats).
         There  was  another  story  about  the  grandma  of  my  pupil,  who  lives  in  America  and  pays  for  the  private  English  classes,  I  conduct  to  her  granddaughter  residing  in  Yalta.  Once  I  asked  her  to  pay  me  in  advance  due  to  my  hard  financial  circumstances.  She  agreed  and  without  any  further  delay  sent  me  the  money.  But  before  that,  we  had  a  chat.  It  turned  out,  that  a  decade  ago  she  also  lived  in  Yalta.  There  was  once  a  situation  when  she,  a  teacher  of  the  local  college,  facing  temporary  financial  problems  had  to  address  one  local  businessman  asking  to  borrow  her  some  money,  she  needed  desperately.  The  man  was  kind  enough  to  sponsor  her.  Sometime  later  the  woman  returned  the  loan  back.  My  new  friend  not  only  gave  me  the  money  in  advance.  She  spared  me  $500.00.  totally  within  two  years  sending  me  “presents”  in  the  form  of  $100.00.  bills  every  Christmas  and  birthday.  It  was  so  sweet  of  her.  Time  passed  and  I  wrote  her  a  message  saying  that  my  situation  got  better  and  I  don`t  need  the  money  any  more.  Moreover,  I  promised  to  return  back  the  money  I  owe  her  providing  additional  private  English  classes  for  her  grandaughter  within  the  next  school  year.
     So,  bro,  the  idea  to  join  the  Facebook  and  ask  me  for  a  friend`s  request  after  years  of  absence  was  wrong,  totally  wrong.  Now  all  our  mutual  friends,  at  least,  those,  who  have  good  command  of  English,  would  have  the  opportunity  to  get  acquainted  with  the  details  of  our  family  life,  which  my  sister  tried  so  hard  to  hide.  I  wonder,  why  don`t  you  just  enjoy  the  luxurious  life  you`re  having  out  there  overseas,  totally  forgetting  about  your  past,  your  relative  ties,  etc.        
         My  warning  had  an  immediate  effect.  In  just  an  hour  or  so  both  the  link  and  my  comment  disappeared,  most  likely  deleted  by  my  bro.
     In  the  middle  of  the  night  I  woke  up  and  a  brilliant  idea  came  into  my  mind  –  to  write  about  my  family  life.
       Saturday,  October  14,  2017  03:25  a.m.    Ivano-Frankivsk

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772292
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.01.2018

PINK LAGOON (5)

                     WOODY  PAUL  GREY

                           NOVEL

             CHAPTER  FIVE.  ACQUAINTANCE

We  are  coming  back  to  the  shore  in  great  mood.  First  and  foremost,  we  after  all,  gt  acquainted.  Secondly,  I  help  Harry  to  catch  the  biggest  fish  in  his  life  on  this  island.  And  finally.  The  weather  is  just  awesome.  We  grab  all  the  fishing  stuff  and  a  big  tuna,  of  course,  and  my  new  friend  shows  me  the  way  to  his  shelter,  as  I  don`t  see  any  buildings  in  here.  We  walk  for  quite  a  while,  before  we  come  up  to  the  hardly  visible  entrance  to  the  cave.  It  appears  to  be  located  in  a  solid  gathering  of  rocky,  mountain  stones.  Inside,  it  doesn`t  look  so  bad.  On  the  contrary.  It  looks  like  some  kind  of  fairy  tale  palace:  stone  walls,  high  ceilings  with  a  hole  on  the  top  of  it,  letting  the  sunlight  go  inside.  In  the  center  of  the  big  hall  is  a  real,  natural  fountain.  We  stop  to  drink  some  water  after  a  successful  fishing  hunt.  The  water  is  really  good.  Next  to  it  is  a  fire  and  a  grand  table.  There`re  expensive  china,  silver  and  golden  dishes  on  it.    Harry  starts  the  fire  and  I  begin  to  get  the  tuna  ready  for  cooking  over  the  woods.  In  a  couple  of  minutes,  the  fire  is  ready,  as  well  as,  the  fish.  It’s  quite  a  lot  of  fish  meat  for  us  both.  But  there’s  still  a  much  time  ahead  and  now  there  are  two  men  on  the  island  and  both  of  them  need  food  on  the  regular  bases.  
     -“Come  along  and  I`ll  show  you  something  interesting.”  –  we  go  out  and  behind  the  cave  I  see  a  beautiful  garden  of  those  exotic  food,  I  had  tasted  before.  Ahead  of  the  real  dinner  we  want  to  have  some  fruits.
     The  fish  is  really  good.
     -"There`s  only  one  problem  here.  There`s  no  alcohol  here.  Will  that  bother  you?  `cause  I,  actually,  don`t  drink  it."  -  asks  my  new  acquaintance.
     -"Me  either.  So,  we  have  something  in  common.  Would  you  like  to  tell  me  your  story?"-  I,  really,  am  quite  eager  to  know  everything  about  Harry.
     -"  It`ll  take  quite  a  while.  Won`t  that  be  boring  to  you?-  queries    my  new  mate.
     -"You  know,  it  appears,  that  I`ve  got  plenty  of  time  ahead.  So  do  you,  don`t  you?"  -  I  keep  on  a  nice  chat.
     -"Though,  I`ve  got  a  proposition  -  to  do  it  before  bed-time,  don`t  you  mind?  -  asks  politely  Harry.  Currently,  he  doesn`t  look  so  weird,  as  he  was  during  our  first  meeting.
     -"Sure!  During  the  day  we`ll  have  a  lot  of  stuff  to  do  to  survive  on  the  island.So,  that`s  a  deal!"  -  happily  cries  my  new  pal.  
     -"Exactly!  And  now  show  me  where  do  you  sleep?"  -  i`m  really  keen  to  know  it.
     -"O.K.  Let`s  go,  pal!"  -answers  Harry  and  puts  his  hand  on  my  shoulder.  Right  over  the  corner  is  a  huge  hall  with  two  big,  no,  huge,  beds  under  the  wall.  The  floor  is  covered  with  thick  Persian  carpets.  You  can  also  see    them  on  all  the  walls.  in  the  middle  of  the  hall  there`s  a  big  table  with  comfortable  chairs  around  it.
     -"Look  over  here.  Can  you  imagine,  that  there`re  bathrooms  and  water  closets  her  as  well"  -  continues  his  excursion  Harry.
     -"Moreover!  There`s  a  real  swimming  pool  and  a  sauna  right  here.  Just  have  a  look  !  can  you  imagine?"  -  gladly  announces  my  new  friend.
     -"Wow!  that`s  really  cool.  But,  I  can`t  understand  one  simple  thing.  Do  you  remember  our  first  meeting.  You  were  sitting  there  on  the  deserted  ocean  shore  in  dirty  rags,  with  long  red  hair  and  beard  and  looking  so  exhausted  and  miserable.  i  thought  you`re  100  years  old.  What  was  that?  Depression,  or,  what?"  -ask  I  wonderingly.
     -"Take  an  educational  guess,  buddy.  In  fact,  I`d  been  living  in  here  for  more  than  30  years,  31  year,  8  months,  and  7  days,  to  be  exact.  So,  I`m  65  now."  -  ?
     -"I`m  65,  as  well."
           
                                                       -  II  –

           To  be  continued…
     16:00  -17-30  17/01/2018    Ivano  -  Frankivsk

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772090
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 18.01.2018

ТИ ОБРАНИЙ (4)

           ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ

                   РОМАН

           ЧАСТИНА  ЧЕТВЕРТА.  ЗМІЇНЕ  ГНІЗДО
     -«Володю!  Перш  ніж  ми  приступим  до  примірки,  скажи,  а  ми  могли  б,  по  крайній  мірі,  залишитись  друзями?»  -  запитує  з  надією,  хоча  б,  час  від  часу,  бачити  того,  хто,  раптом,  стрілою  Пегаса  поцілив  їй  прямісінько  у  саме  серце.
     -«Послухайте,  красуне!  Цей  Ваш  надоїдливий  залицяльник  більш  небезпечний,  ніж  видається  на  перший  погляд.  Такі  типи,  як  він,  завжди  ,  або  ж,  майже  завжди  досягають  поставленої  мети.  Наразі  Ви  стали  його  мішенню  №1.  І  учорашній  розіграш,  як  кажуть,  тільки  підлив  масло  у  вогонь.  Тепер  у  нього  з’явилась  ще  одна  ціль  –  це  я.  Мене  це  не  лякає.  Я  добиваюся  зустрічі  з  ним.  Нам  є  що  обговорити.  Тепер  щодо  Вас.  Він  не  збирається  так  легко  відступати  від  Вас.  Не  забуваймо  про  це,  і,  дбаймо  про  Вашу  з  Тарасиком  безпеку.  Але  годі  про  це.  Давайте  сконцентруємо  нашу  увагу  на  моєму  особливому  одязі.  »  -  пропоную,  щоб  змінити  тему.
     -«Гаразд,  Володимире.  Я  усе  зрозуміла.  Постараюсь  у  майбутньому  бути  більш  розважливою,  хоча  з  тобою,  вибачте,  з  Вами,  у  мене  це,  чомусь,  погано  виходить.»  -  краєчком  тендітної  руки,  непомітно  змахує  непослушну  сльозу.
     На  мій  костюм  ми  витратили  добрих  6  годин.
     -«Володю!  У  мене  є  подруга,  Іринка,  котра  пообіцяла  допомогти  з  надійним  і  зручним  взуттям.  Ще  через  годину  дві  красуні  одягнули  мене  з  ніг  до  голови.  Похапцем  прощаємось  і  я  поспішаю  на  першу  «справу  державної  ваги».
     Костянтин  з  охоронцями  заходить  в  офіс.
     -«Пацани!  Цього  бугая  треба  поставити  на  місце.  Я  буду  не  я,  якщо  не  обламаю  йому  роги.  Це  справа  принципу.  Усе  зрозуміло?"  -  впевнено  говорить  Костянтин.
     -«Так  «шеф».  –  невпевнено  відповідають  пацани  з  синяками  під  очима.
   -«Я  ось  тут.  Не  треба  довго  шукати.  То  що  ти  вирішив,  Костянтине?  Повертаєш  державі  незаконно  придбані  фінансові  активи?»  -  запитую,  зручно  вмостившись  у  кріслі  шефа.
     -«Ну  ти  й  нахаба.  Зайти  з  голими  руками  до  мене  у  фірму.  Ей,  кличте  до  мене  в  кабінет  усю  охорону.  Дзвоніть  на  точки.  Нехай    йінші  підтягуються.  У  нас  тут  намічається  крутий  «базар».  Чи  не  так,  Володику?  Звільняй  моє  місце!  Мерщій!
     -«Та  ні!  Я  почекаю  поки  уся  шобла  збереться.  Так  буде  цікавіше.  Чаєм  пригостиш?
     -«Частування  не  забариться,  тільки  без  чаю."  -  підскакує  крутий  бізнесмен,  але  ближче  підійти  до  мене  не  наважується.
     Приміщення  заповнюється  бритоголовими  молодиками  спортивної  статури  озброєних  кастетами,  ножами,  бейсбольними  бітами.
     -«Пацани!  Попереджаю!  Хто  не  хоче  мати  проблем  зі  здоров’ям  –  покиньте  приміщення.  Ну,  що  ж.  Я  попередив!"  -  по  доброму  пропоную
     -«Перемагає,  Володю  той,  хто  першим  починає  бійку.»    -  це  я  сам  собі.
     Підбігаю  до  найміцнішого  з  бітою  і  завдаю  нищівного  удару  у  перенісся.  Хрускіт  кісток  і  море  крові.    Вихоплюю  бІту  об  коліно  ламаю  навпіл.  Не  зупиняючись  кидаюсь  на  того,  що  з  ножем.  Смертельний  аперкот  і  він  на  землі.  Ножичок  теж  ламаю.  Ззаду,  на  спину,  стрибають  двоє.  Струшую  з  себе  їх  наче  груші,  а  потім  щосили  вдаряю  один  одного  лобами.  Ще  два  готові.  Мене  оточують  четверо.  Б’ю  кулаками  направо  і  наліво.  Пускаю  в  хід  і  ноги.  Нарешті  біля  Кості  залишаються  троє  здорованів.  Одного  збиваю  сильним  ударом  у  перенісся.  Двох  інших  виводжу  зі  строю  ударами  ноги  у  пах.  Раптом,  чую  пістолетний  постріл.  Це  Костя  вирішив  порішити  мене.  Підходжу  до  нього,  вихоплюю  пістолет  і    завдаю  ним  удар  у  скроню.  Нарешті  уся  братва  на  підлозі.    Знаходжу  міцну  мотузку  і  почергово  зв’язую  кожного  з  них.  Потім,  зв’язаними  розсаджую  за  столом.  Сам  займаю  чільне  місце,  а  поряд  сидить  Костянтин.
     -«Костику!  Скажу  по  секрету  –  куля  мене  не  бере.»  -шепчу  йому  на  вухо.
   -«Так  ось.  Братва.  Фірма  надалі  не  потребує  «тітушок»,  але  мені,  особисто,  потрібні  помічники,  щоб  очистити  місто  від  хуліганів.  Але  кастети,  біти,  ножі  вам  не  пригодяться.  Прийдеться  битись  голими  руками.  Усю  захоплену  холодну  і  вогнепальну  зброю  здаватимемо  у  поліцію.  Ось  мої  візитки.  Обіцяю  офіційне  працевлаштування.  Подумайте.  Усі  вільні,  крім  Кості.
     -«Не  варто  було  тобі  нариватись  у  Мар’яни.  Ще  раз  нагадую.  Якщо  хоча  б  один  раз  спробуєш  підійти  до  красуні,  або  її  сина  –  порішу,  та  ще  й  так,  що  й  ніхто  не  дізнається."  -  остерігаю  крутого  залицяльника.
     -«А  що?  Бачу  й  ти  голову  втратив  через  неї."  -  єхидно  глузує  з  мене.
     -«Помиляєшся.  У  мене  дещо  інші  плани."  -  спокійно  відповідаю.
     -«Мар’яна  ж  говорила  про  весілля  через  місяць"  -  нагадує  Костя.
     -«Це  вона  вирішила  тебе  розіграти.  Таким  чином,  так  би  мовити,  відшити.  Це  був  банальна  підстава.  Зрозуміло?"  -продовжую.
     -«Авжеж,  зрозуміло.  Що  ж  тепер  буде  з  фірмою?"  -  похнюпивши  носа  запитує.
     -«Викликай  головного  бухгалтера.  Повернеш  державі  усе  що  вкрав  підчас  рейдерських  захлоплень.  Залишиш  собі  тільки  те,  що  документально  зможеш  підтвердити.  Гаразд?"  -  запитую.
     «Ти  звідки  такий  правильний  взявся?"  -  не  заспокоюється  Костя.
     -«Звідки?  Звідки?  З  під  землі.  Є  ще  питання?"  -  запитую.
     -«Мені  ось  що  цікаво,  чому  ти  поліцію  не  викликав?"  -іронічно  запитує.
     -«  Знаю,  що  у  Вас  є,  так  званий  «дах».  Нажаль,  і  цьому  прийшов  кінець.  Ти  мені  зараз  складеш  списки  продажних  поліцейських,  суми,  прізвища…"  -  по  діловому  продовжую.
     -«  А  ти  не  боїшся?  А  якщо  ,  як  ти  кажеш,  продажні  поліцейські  візьмуть  тебе  в  оборот?"  -  з  усмішкою  на  очах  запитує  горе-бзнесмен.і
     -«Вовків  боятись-  у  ліс  не  ходити!"  відповідаю  з  усмішкою.    

- II  –
       21:00  –  23:30    18.01.2018  Івано-Франківськ  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772088
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2018

ТИ ОБРАНИЙ (3)

     ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ

           РОМАН

     ЧАСТИНА  ТРЕТЯ.  НОВИЙ  ВІДЛІК

     Наступногол  ранку  я  прокинувся  цілком  іншою  людиною.  Приймаючи  душ  звернув  увагу  на  те,  що  моє  тіло  кардинально  змінилося.  Ні,  звичайно,  за  одну  ніч,  я  не  став  "качком",  або  стронґменом.  Усе  ж  тіло  враз  стало  жилавим,  гнучким,  швидким,  виносливим.  Перш  за  усе,  вирішив  придбати  новий  одяг.  Заради  відвідання  магазинів  прийшлося  одягнути  спортивний  костюм,(  усе  інше  враз  стало  надто  мале)  але  й  він  виглядав  на  мені.  як  на  опудалі.  Штани,  раптом,  стали  короткими,  як  і  рукави  куртки.  "Просто  не  звертай  уваги!"  -  сказав  сам  собі.  Раптом  захотілось  придбати  одяг,  який  би  щільно  облягав,  розтягувався.  і,  був  би  готовий  до  трансформації  мого  тіла.  "Хто  ж  мені  такий  одяг  продасть?"  -  знову  запитую  у  себе.
     Вирішив  розпочати  свої  пошуки  зі  спортивних  магазинів,  проте  одягу  й  взуття,  який  був  мені  потрібний  у  них  не  було.  Чомусь  подумав  про  альпіністів,  але  такого  магазину  у  своєму  місті  теж  не  знайшов.  Ательє.  Обійшов  пів-міста.  алетак  нічого  не  знайшов.  Розчарований  повернувся  додому  і  засів  за  комп'ютер.  Дав  оголошення  в  інтернеті  з  детальним  описом  того,  що  мені  потрібно.  Пізно  увечері  мені  зателефонували.  Відповів  молодий,  жіночий  голос.  Домовились  про  зустріч.  Наступного  дня  в  обумовлений  час  я  прийшов  на  приватну  квартиру.  Мені  відчинила  висока,  синьоока  красуня  з  довгим  русявим  волоссям,  стрункою  спортивною  фігурою  й  практично  моїм  ростом(  2  метри).  Я  й  не  здогадувався,  що  жінки  бувають  такого  росту.
     -"Доброго  дня!  Мене  звати  Володимиром.  Це  Ви  мені  учора  телефонували."-  представляю  себе.
     -"Вітаю,  Володю!  Мене  звати  Мар'яною.  А  цього  малюка,  котрій  ховається  за  моєю  спиною  звати..."  ?
       -"Тарасом.  І  ніякий  я  не  малюк.  Мені  ось  учора  саме  виповнилося  6  років."  -  впевнено  вийшов  наперед  доволі  рослий  хлопчина,  як  на  його  вік,  і,  по  дорослому  простягнув  мені  руку  для  привітання.  Я  легенько,  щоб  не  завдати  болю,  потиснув  його  ручку.
   
     -"А  Ви  що,  черговий  мамин  залицяльник?"  -  раптом  запитує  мене  хлопчина.
     -"Тарасику!Що  це  ти  собі  дозволяеш?  Володя  мій  клієнт.  Я  йому  буду  шити  особливий  костюм.  А  ти  залицяльник.  Не  соромно?"  -  зашарівшись  запитує  матуся.
     -"А  що?  Хіба  я  не  правду  кажу?  Кожного  дня  стукають,  телефонують,  з  квітами  приходять,  навіть  з  охоронцями."  -  хлопець  ніяк  не  хоче  заспокоїтись.
     -"  Тарасику!  Мені  потрібна  твоя  допомога.  Приготуй  все  необхідне  у  моїй  майстерні  для  примірки.  Гаразд,  любий?  А  я  тим  часом  пригощу  нашого  гостя  запашним  карпатським  чаєм"  -  ласкаво  попросила  красуня.  
     -"Так,  звичайно,  матусю!  Я  миттю  усе  приготую"  -  раптом,  наче  його  підмінили,  заговорив  Тарас.
     -Вибачте,  Володику!  Від  мене  два  місяці  тому  пішов  чоловік,  до  молодої  моделі.  Ось  Тарас  собі  і  місця  не  знаходить.  З  тих  пір  батька  й  на  крок  до  себе  не  підпускає,  особливо  ж  після  першої  зустрічі  з  майбутньою  22-х  річною  кандидаткою  на  другу  матір.  Вибачте,  я  тут  пр  свої  проблеми..."-знов  зненацька  зашарілася  30-річна  молода  жінка.
     -"Усе  гаразд,  Мар'яно.  Ви  справжня  красуня.  Вибачте,  але  ваш  колишній  чоловік  справжній  телепень,  коли  покинув,  і,  Вас,  і.  цього  чудового  малюка.  Не  турбуйтесь!  У  вас  все  буде  гаразд."  -  як  не  дивно,  але  раніше,  я  б  уже  був  червоний,  неначе  рак.  А  тепер  у  мене  на  обличчі,  жодний  мускул  не  зрушився.  Про  зашаріння  й  мови  не  могло  бути.  У  мене  місія!  -  уперше  про  себе  заговорив  я.  Мені  не  до  жінок.
   -"Володю!  Запрошую  до  нашої  вітальні.  Ви  присядьте  на  хвильку,  а  я  заварю  Вам  чудового  трав'яного  чаю,  сама  літом  збираю  різні  трави."  -  і  миттю  зникла  на  кухні.
     Зала  була  чудово  облаштована  без  зайвого  шику,  але  зі  своєрідним  мистецьким  смаком.  Чомусь  воно  мені  дуже  нагадувало  помешканням  української  інтелеґенції  18-ого  століття.
     -"У  Вас  чудове  почуття  смаку.  Мене  чомусь  завжди  захоплювала  та  епоха  справжнього  українського  розвою."  -  у  мене  таке  почуття,  що  красуня  закохалась  у  мене  з  першого  погляду.  В  іншій  ситуації  я  цьому  б  був  надзвичайно  радий  та  не  зараз.
     -"У  Вас  чудова  квартира!"  -  продовжую  прагнучи  змінити  тему.
     -"Ви  ще  її  не  бачили.  Після  примірки  я  можу  провести  коротеньку  екскурсію."  -  напів  жартома,  наполовину  серйозно  пропонує  красуня.
     -"Мар'яно,  вибачте,  але  я  трохи  поспішаю."  -  трохи  грубовато  обриваю  її  романтичну  тираду.  "А  ти  перетворився  у  справжнього  циніка"  -вмішується  моє  друге  Я.
       -"Ти  б  краще  помовчав  і  придивився  до  красуні,  котра  біля  тебе  крутиться.  Такі  жіночки  на  кожному  кроці  не  зустрічаються"  -  це  моє  перше  Я  відповідає.
     -"Шановні  Я.  Між  іншим  Ви  про  мене  ведете  мову.  Я  теж  маю  право  на  свою  думку.    Уперше  зустрічаю  чоловіка,  котрому  готова  одразу  ж  кинутись  на  шию."-  відверто  відповідає
     -"Мар'яночко,  люба!  Я  не  той  чоловік,  котрий  Вам  потрібний.  Ви  мене  зовсім  не  знаєте,  особливо  ж,  мою  місію..."  "От  ,  уже  й  проговорився."  -  знову  про  себе.
     -"Володику!  Чи  є  у  світі  місія  важливіша  ніж  щире  кохання  такої  жінки,  як  я?"  -  наполегливо  запитує.
       -"От  ти  й  попався,  друже!  Так  тобі  і  треба.  А  то  місія,  місія!"  -  це  усе  моє  друге  Я.
     У  двері  подзвонили.  Мар'яна  зробила  вигляд,  що  не  почула.  Тарас  миттю  відкрив  двері.  
     Мар'яна,  раптом,  кидається  мені  на  шию  і  починає  обнімати  і  цілувати.
     -"Доброго  дня,  Мар'яночко!  Ось  прїзджав  поруч  і  вирішив  навідатись.  Ось  і  скромний  букет  квітів  при  нагоді  придбав."  -  у  кваритиру  входить  стильно    одягнений  коротун  з  двома  дебелими  охоронцями  позаду.
     Мар'яна  робить  вигляд,  що  не  чує  привітання.  Вона  усе  ще  стоїть  поряд  зі  мною  в  обнімку.
     Раптом  повертається.
     -"А,  Костянтине!  Вітаю!  Дозволь  познайомити  тебе  з  моїм  нареченим,  Володиком.  У  нас  рівно  через  місяць  весілля"  -радісно  промовляє,  не  відходячи  від  мене.
     -"Який  ще  наречений?  Яке  весілля?  Ти  будеш  моєю,  і  тільки  моєю."  -  грубо  викрикує  коротун.
     -"А  ну,  пацани,  покажіть  цій  каланчі  де  вихід!"  -  крикнув  хамуватий  покидьок.
     "Пацани"  вже  бігли  до  мене  з  очевидними  намірами.  
     -Мар'яно!  Візьми  Тараса,  підніміться  наверх  і  закрийтесь  в  одній  із  кімнат.  Швидко!"
     -"Гаразд,любий.  Як  скажеш!  -  і  побугла  на  другий  поверх.
     Могутній  аперкот  і  перший  пацан  розпластався  на  паркеті.  Інший  через  долю  секунди    опиняється  поруч.  Хамовитий  залицяльник  вперто  лізе  на  рожен.  Хапаю  його  за  стильну  краватку  і  піднімаб  високо  над  головою.
     -"Попереджаю,  коротуне  перший  і  останній  раз.  Не  смій  більше  до  Мар'яни  наближатись.
     -"Та  ти,  ***  не  знаєш  хто  я  такий.  Та  я  тебе  урою.  Розумієш?"
     -"Ти  очевидно  мене  погано  зрозумів.  Ти  більше  у  цьому  місті  нікого  залякувати  не  будеш.  А  увесь  незаконно  набутий  бізнес  прийдеться  повернути  державі.
     -"А  ти  хто  такий?  Новоявлений  Довбуш?  У  багатих  забираєш,  а  бідним  віддаєш?
     -"Помиляєшся!  Не  бідним,  а  державі.  
     -"Та  відпусти  мене,  а  то  задушиш.
     Пацани  піднялися  і  мовчки  шкутильгаючи  рушили  до  виходу.
       Ставлю  на  підлогу    коротуна.  поправляю  його  краватку  і  відпускаю.  Він  нарешті  замовкає.  Шикарний  букет  бізнесмен  майстерно  піднімає  з  підлоги  не  зупиняючись.  
     -"А  він  економний.  Ще  якійсь  кралі  подарує.  
     -"А  він,  дійсно,  такий."-  підходить  ззаду  Мар'яна.
     -"Вибачайте,  Володю  за  комедію,  яку  я  тут  розіграла.  Скажу  відверто,  мені  було  приємно  і  легко  опинитися  у  ролі  Вашої  майбутньої  дружини.  Але  я  бачу,  що  я  Вам  не  подобаюся.  Тому  більше  не  набиватимусь  із  своїми  почуттями.
     -"Ось  і  чудово.  Я  ж  усе  життя  матиму  справу  з  такими  покидьками,  як  Костянтин,  
 і  не  бажаю  наражати  на  небезпеку  тих  хто  мені...
     -"Любий,  ти  хотів  сказати
     --"Саме  так.
     -Володику!  А  ти  упевнений,  що  саме  ти  цим  повинен  займатися?
     -На  усі  сто.  І  ,нажаль,  це  вже  від  мене  не  залежить.  Ти  ще  колись  мені  подякуєш,  що  відпустив  Вас.
     Гаразд.  Як  знаєш.  А  як  твій  костюм?  Не  передумав?
     -"Ні!  Він  мені  дійсно  потрібний.
       -"Дядю,  Володя!  А  Ви  що  супермен?
     -"Тарасе!  Супермени  у  кіно  та  й  то  у  Америці.  Ми  ж  з  тобою  в  Україні.
     -А  здорово  ви  їх  аперкотом.  А  головного  залицяльника  підняли  так  високо.  Ви  мені  з  маминих  залицяльників  більш  за  все  сподобались.  А  ось  мамина  поведінка  не  сподобалась.  Жінка  ніколи  не  повинна  принижуватись  перед  чоловіком.
                                                             -  II  -

                                 Продовження  буде...

       21:00  23:50      17.01.2018      Івано-Франківськ          
                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771929
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2018

ТИ ОБРАНИЙ (2)

                                 ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ

                                       РОМАН

                   ЧАСТИНА  ДРУГА.  ТРАНСФОРМАЦІЯ

       Одразу  ж  приходжу  до  тями.  Жодних  травм,  або  ж  подряпин.  Водій  теж  виглядає  у  порядку.
     -«От  халепа!  Чергова  пригода  на  мою  голову.  Знову  зайві  витрати.  Але,  перш  за  усе,  слід  вибратися  з  цієї  ями.  Схоже  без  професійної  допомоги  не  обійтись.  Чому  мені  так  не  щастить?»  -  розчаровано  запитує.
     -«Не  гарячкуй,  друже!  Можливо  мені  вдасться  чимось  допомогти?»  -  по  дружньому  пробую  розрадити  молодого  чоловіка.
     -«Ви  що,  жартуєте?  Візьмете  зараз  та  й  висмикнете  машину  з  ями?»  -  пробує  пожартувати  молодик.
   -«Саме  так.  Не  дивуйтесь.  Включіть  нейтральну  передачу,  і,  тримайте  міцно  кермо.»  -  пропоную,  а  сам  не  вірячи  своїм  словам,  виходжу  з  машини,  і,  підходжу  до  багажника.  Упевнено  хапаю  за  піддон  машини  і  легко,  без  особливої  напруги  тягну  машину  наверх.  Поволі,  крок  за  кроком,  машина  рухається  у  напрямку  узбіччя.  Звідки  у  мене  така  надзвичайна  сила?  Ще  учора,  я  б,  на  перекладині,  не  зміг  жодного  разу  підтягнутись.  Невже  той  кусок  дерева?  Та  не  у  руків’ї  справа.  А  у  тому  наконечнику  в  кінці.  Невже  топірець  Олекси  Довбуша  знайшов?  Знайшов,  і,  одразу  ж  загубив?  Не  сміши  людей!  Нарешті,  мені  вдається  витягнути  легковик    на  узбіччя  дороги.
     -«Ти  що,  чоловіче,  супермен?»  -  вискочивши  з  машини  запитує  молодий  чоловік.
     -«Та  ні.  Я  звичайна  людина.»  -  скромно  відповідаю.
     -«  Еге  ж.  Звичайна  людина.  Я  так,  і  повірив.  Та  чи  знаєш  ти,  що  потужний  кран  морочився  б    тут  зі  мною  пару  год,  а  ти  за  5  хвилин  впорався.  Не  вірю  своїм  очам.  Коли  розкажу  друзям  –  ніхто  не  повірить!»  -  збуджено  говорить  молодий  водій.
     -«Я  б  тобі  порадив  тримати  язик  за  зубами.  Тут  ось  яка  пригода  зі  мною  трапилась.»  -  і  переповідаю  йому,  незнайомцю,  мою  дивну  історію.
     -«  Вау!  Послухайте!  Вам  треба  на  радіо,  або  ж  телебачення,  а  ще  краще  дати  інтерв’ю  для  газети.  Що  скажете?»  -  запитує  наче  він  сам  і  є  журналістом.
     -Залишмо,  Ярославе,  цю  пригоду  між  нами.  Гаразд?»  -прошу  свого  нового  знайомого.
     -«Ні,  так,  ні.  Володимире.  Ви  допомогли  мені  зекономити  купу  грошей.  Що  я  Вам  винен?»  -  запитує  з  готовністю  виконати,  здавалось,  будь-яке  моє  прохання.
     -«Ти  мене  завези  прямо  додому,  що  б  люди  не  сміялись  з  мого  обшарпаного  вигляду.  Що  скажеш,  друже?»  -  запитую.
   -«Звичайно!  Без  питань!  Поїхали!»  -сідаємо  в  авто,  і,  так  ніби  нічого  не  трапилось,  продовжуємо  поїздку.  Як  не  дивно  машина  зовсім  не  пошкоджена.
                                                                     -  II  –
     07:45  –  21:00  16/01/2018  Івано-Франківськ    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (13. )

                           ПОДОРОЖ  ДО  ВСЕСВІТУ

                                     ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ

                                                 КАЗОЧКА

                       ЧАСТИНА  ШОСТА.  СТРИБОК  У  ТЕМНУ  ПЛЯМУ      


     -«Настусенько,  рибочко  ти  моя!  А  куди  ти  бажаєш  тепер  відправитись?»  -запитую  у  той  час,  коли  наша  машина  на  усіх  парах  мчить  по  космосу.
     -«Хочу  у  темну  пляму.  Ну,  ти  знаєш,  що  це  та  частина  космосу,  про  яку  учені  «зеленого  поняття  не  мають».  –у  черговий  раз  дивує  мене  онученька.
     -«Невже  тобі  мало  пригод  на  Сонці?  Відверто  кажучи,  у  мене  тоді,  як  кажуть:»душа  в  пятки  ушла»,  що  по  нашому  означає,  що  від  страху  моя  «душа  заховалася  у  п’ятах»  -  відповідаю,  згадуючи  небезпечну  подорож.
     -«А  ось  мені,  так  зовсім  не  було  страшно,  ні  скільки.»  -  ще  й  кінчик  мізи-нця  мені  показує.
     -«Я  й  не  думав,  що  ти  у  мене  така  смілива.  Ну,  що  ж,  я  міняю  курс,  негай-но.  Усе  ж  у  нас  все  ще  залишається  час  його  змінити.  Раджу  добре  подума-ти.»  -наполегливо  пропоную.
     -«Дідусю!  Я  була  про  тебе  кращої  думки.  Невже  ти  такий  боягуз?  Не  сподівалася  від  тебе  такого.»  -  глузує  з  мене  маленька.
     -«Ну,  що  ж.  Я  тебе  попередив»  -  невпевнено  продовжую.
     -«Увага!  Наша  машина  наближається  до  першої    плями.  На  жаль  немає  жодної  інформації  що  вас  там  може  очікувати.  Одягнете  скафандри-трансформери,  котрі  будуть,  на  ходу,  пристосовуватись  до  зміни  обставин.  Будьте  обережні!  Бережіть  себе!»  -  з  турботою  про  нас  повідомляє  моя  помічниця  Оксана,  на  цей  раз  у  прямому  ефірі  з  Землі.
     Ми  одягаємо  скафандри-саламандри,  котрі  що  миті  змінюють  свій  колір  і  форму.  Раптом,  за  ілюмінаторомвмить  пропадає  не  те  що  світло,    тьмяний  блиск  зірок.  Ми  попадаємо  у  повну  пітьму.  Наша  чудо  машина  автоматич-но  зупиняє  мотори.  За  обшивкою  корабля  –  повна  пітьма.  Раптом,    яскраве  електричне  світло  освітлює  усе  навкруги,  і,  здавалось,  нізвідки  з’являються  декілька  космічних  кораблів,  котрі  беруть  нас  у  щільне  кіль-це.
     -«Увага!  Усім  на  борту  корабля-порушника  нашої  частини  космосу  про-симо  приготуватись  до  виходу.  У  разі  будь  яких  ворожих  дій  ваш  кора-бель  буде  негайно  знищено.  Усю  наявну  на  кораблі  зброю  скласти  біля  ви-ходу!»  -  не  знаю  куди  на  цей  раз  заховалася  моя  душа,  але  «запахло»  спра-вжньою  халепою.
     Люк  корабля  відкривається,  і,  ми  з  піднятими  руками  виходимо.
   -«А  для  чого  ви  підняли  руки?  Це  що,  якийсь  ворожий  знак?»  -  насторо-жено  запитує  циліндроголовий  гуманоїд.  З  переляку  я  й  не  звернув  увагу  на  те,  що  з  нами  розмовляють  нашою  рідною  мовою.  Дуже  дивно!
     -«Ні,  що  ви.  На  Землі,  це  означає,  що  ми  повністю  віддаємо  себе  у  руки  переможців.»  -  невпевнено  опускаючись  на  невідому  планету.  Як  не  дивно,  але  не  відчувається  стану  невагомості.
     -«Де  ваша  зброя?  Ви  що  її  заховали?»  -  починаю  пояснювати…
     -«Послухайте,  шпновні  гуманоїди.  Ми  цілком  мирні,  дідусь  і  його  онуч-ка.  Ми  просто  хотіли  дізнатись,  що  ж  насправді  представляють  собою  тем-ні  плями,  так  як  учен  світу…»  -  ?
     -«Поняття  зеленого  про  них  не  мають.  Ну,  і,  добре,  що  не  мають.  Ну,  чо-му,  ви  раптом  вдерлися  на  нашу  територію.  Ми  ж  жодного  разу  з  часу  створення  вашої  земної  цивілізації  не  робили  жодних  спроб  вмішатись  у  ваше  життя»  -  продовжує,  вочевидь,  модератор  переговорів.
     -«Та  ми,..  –моя  онучка  у  черговий  раз  мене  перебиває.
     -«У  нас,  дійсно,  мирні  наміри.  Ми  хочемо,  просто,  ознайомитись  з  вашою  цивілізацією,  планетами,  стилем  життя,  запозичити  ваш  досвід…»  -  по  ді-ловому  продовжує  Настуся,  допоки  її  у  черговий  раз  не  перебивають.
     -«Ми  цього,  у  жодному  разі,  не  допустимо.  Повертайтесь  на  свою  жахли-ву  планету,  і,  живіть  як  знаєте.  Ми  недопустимо,  щоб  ваш  негативний  дос-від  ведення  війн,  численні,  небезпечні  захворювання,  нищення  екологічно-го  стану  вашої  планети,  і,  усе  інше  негативне  перекинулось  на  нашу  цивілі-зацію.  Тому  пропонуємо  негайно  покинути  нашу  планету.  Ми  вам  гаранту-ємо  життя,  у  разі,  якщо  ви  пообіцяєте  нікому,  ні  при  яких  обставинах  не  розповідати  про  нашу  з  вами  зустріч  -  ми  знайдемо  вас,  повірте,  якщо  ви  таку  спробу,  усе  ж  зробите.»  -  закінчив  він.
     Ми  мовчки  піднімаємось  на  борт,  і,  включивши  мотори  щодуху  віддаля-ємось  від  цивілізації,  про  яку,  ми  так  нічого  і  не  дізнались.
     -«Дідусю,  вибач  мене,  будь  ласка.  Мені  слід  було  усе  таки  прислухатись  до  твоїх  попереджень.»  -  опустивши  голову  продовжує  Настуся.
     -«Я  радий,  Настусенько,  що  ця  пригода  щасливо  завершилась.  Ти  знаєш,  не  знаю  як  ти,  а  я  щось  трохи  втомився  від  нашої  подорожі  і  зовсім  не  про-ти  повернутися  на  Землю.  Чи  у  тебе  інші  плани,  або  пропозиції?»  -  запи-тую.
   -«  На  цей  раз  я  з  тобою  цілком  погоджуюсь.  Можемо  повертитись  на  на-ше  матінку  Землю.»  -  остаточно  завершує  Онученька.  
     -«Ось  і  гаразд.  Займаємо  свої  місця.  Пристібаємо  паски  безпеки»  -  продо-вжую.
     -«Увага!  Приготуйтесь  до  повернення  на  Землю.»  -  завершує  Оксана.
       Того  вечора  мит  вже  були  вдома,  і,  на  кухні  попивали  з  Настусенькою  запашний  чай.  Недарма  кажуть:»  Як  би  не  було  добре  у  подорожі  –найкраще  усе  ж  дома»  продовжую.
     -«Дідусю!  Ти  знову  усе  …»  ?
       Ну,  що,  любі  хлопчики  й  дівчатка.  На  цьому  наша  захоплююча  подорож  до  Всесвіту  завершується.  Сподіваюсь,  вона  вам  сподобалась.  А  я  уже  по-чинаю  підготовку  до  наступної  подорожі.  Куди?  Покищо  –  це  велика  та-ємниця,  але  дуже  надіюсь,  що  не  розчарую  вас.  До  побачення,  любі.  Соло-дких,  вам,  снів!
     
-  II    -
                   
                         06:30  –  07:45      16/01/2018/      Івано-Франківськ    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771597
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2018

ТИ ОБРАНИЙ. (1)

           

                                     ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ

                                                     РОМАН
                                                           
                     ЧАСТИНА  ПЕРША.  ВІДЧАЙ

     Йду  навмання,  не  розбираючи  дороги,  очі  захмарюють  непрохані  сльози.  Чому?  Чому  це  відбувається  зі  мною?  Адже  так  все  було  прекрасно.  Переїхали  до  великого  міста.  Чудова  робота.  Нові  знайомства.  Перспектива  кар’єрного  росту.  Закордонне  відрядження  до  Америки.  Створення  закордонного  представництва.  А  потім…  Усе  летить  шкереберть.  Необґрунтовані  ревнощі,  щоденні  сімейні  суперечки,  а  потім  лікарня,  хвороба  на  ґрунті  нервових  стресів,  розлучення,  запій.  Здавалось  виходу  немає.  Турбує  думка,  яку  спочатку  вперто  відганяю  поставити  кінцеву  крапку,  котру  у  вирішальний  момент  все  ж  не  насмілююсь...  Нарешті  рукавом  витираю  солону  вологість,  і,  помічаю,  шо  я  серед  лісу.  Якась  невідома  сила  штовхає  вперед.  Йду,  не  опираючись.  Аж,  раптом,  оступившись,  провалююсь  в  якусь  глибоку  яму,  якій,  здавалось,  кінця  краю  не  видно.  Нарешті,  падаю  на  вологе  дно,  і,  боляче  вдаряюсь  у  щось  тверде.  Темно,  нічого  не  видно.  Рука,  інтуїтивно,  хапає  міцно  дерев’яну  палицю,  яка  стирчить  із  землі.  Щось  змушує  смикнути  її  з  усієї  сили,  і,  нарешті  мені  це  вдається.  Навіть  у  темноті  на  мить  помічаю  блиск  металу.  Дивно!  Що  це  могло  б  бути?  І  раптом  те,  що,  здавалось,  міцно  тримав  у  руках  кудись  таємничо  зникає,  наче  розчиняється.  Але  рука  відчуває  і  надалі  тверде,  дубове,  добре  вистругане  руків’я  чогось  довгого  з  металічним  наконечником.  Ще  за  хвилю  металічний  голос  звідкись  із  землі  вимовляє:  «  Ти  обраний!».  Тіло  наливається  неконтрольованою  енергією,  внутрішньою  могутньою  силою,  і,  міцністю  духу.  Не  знаю,  якою  глибокою  була  яма,  у  яку  я  попав,  але,  якимось  дивним  чином,  я  вискочив  із  неї  у  декілька  енергійних  стрибків.  Приходжу  до  себе,  і,  помічаю,  що  увесь  одяг  потріскався  по  швах,  так  неначе  я,  раптом,  надувся,  і,  став  завеликим  для  одягу,  який  ще  пів-години  тому  був  мені  саме  в  пору.  Добре,  що  надворі  вечір,  і,  випадкові  зустрічні  люди  не  зразу  помітять  таку  дивну  трансформацію.  Впевнено  йду  до  дороги,  і,  зупиняю  перше-ліпше  зустрічне  авто.  Свідомо,  сідаю  на  заднє  сидіння,  щоб  не  виникало  непотрібних  питань.  Їдемо  мовчки,  допоки    із  зустрічної  полоси  не  вискакує  важка  вантажівка,  котра  на  шаленій  швидкості  мчить  прямо  на  нас.  Водій  різко  повертає  кермо,  і,  ми,  перекидаючись,  летимо  шкеребертьу  придорожню  канаву.

- II    -
   
   23:30  –  12  :30            15/16.  01.  2018  Івано-Франківськ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771578
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (12)

                             ПОДОРОЖ  ДО  ВСЕСВІТУ

                                     ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ

                                                 КАЗОЧКА

                       ЧАСТИНА  П’ЯТА.  ПРОГУЛЯНКА  НАД  СОНЦЕМ

     Заплющивши  очі,  наче  дитина,  роблю  крок  у  невідомість.  Але…  О!  Справжнє  чудо!  В  останню  мить  мене  піднімаєу  повітря.  За  спиною  відчуваю  дивну  вібрацію.  Тільки  тепер  згадую,  що  на  Сонячному  скафандрі,  на  задній  його  частині  було  щось  подібне  на  невеличкий  ранець.  Очевидно,  це  саме  він  піднімає  мене  у  повітря,  не  дає  мені  жодного  шансу  впасти  у  розплавлену  лаву.  Тільки  тепер  помічаю,  що  усе  у  мене  під  ногами  пливе  розплавленою  рікою.  Й  немає  жодного  клаптика  поверхні,  який  би  не  рухався,  або  не  палахкотів  жаром.  Крім  цього  гаряча  планета,  час  від  часу  викидає  зі  своєго  нутра  згустки  розплавленої  плазми.  Планета  практично  горить,  або  точніше,  знаходиться  у  постійному  стані  плавлення.  Як  це  я  учора  пропустив?  Ніяк  не  можу  собі  цього  пробачити.  Адже  я  наражав  на  небезпеку,  не  тільки  себе,  але  й  свою  любиму  онученьку.
     -«Ось  що  трапляється,  якщо  хтось,  не  достатньо  старанно,  виконує  своє  домашнє  завдання.  Чи  не  так,  любий  дідусю?»  -  запитує  поблажливо  моя  помічниця.
     -«Та  ти  не  хвилюйся!  На  цей  раз  усе  обійшлося.  Ти  краще  подякуй  своїм  помічникам  на  Землі,  котрі  тебе  підстрахували  у  даній  ситуації.  А  ти  знаєш,  так  круто  не  доторкатися  до  поверхні.»  -завершила  Настуся,  щоб  змінити  неприємну  для  мене  тему.  «От  розумниця!»-  промовляю  про  себе.
     -«Ти  що,  підслуховуєш  мене?»  -  запитую  строго.
     -«Зовсім  ні,  дідусю.  Це  просто  ти  забуваєш,  що  мікрофони  включені  у  скафандрах  постійно.  Ось  ти  про  це  й  забуваєш.  Думаєш,  що  говориш  про  себе,  а  насправді…  Зрозумів?»  -  запитує.
     -«Так,звичайно.  Як  це  я  зразу  не  здогадався?  Без  скафандру  ти  мене  не  можеш  чути  на  відстані,  а  одягнувши  його  …?  От  неуважний.  А  я  уже  подумав,  що  це  у  мене  галюцинації,  або  що  ти  раптом  почала  читити  мої  думки.  Як  бачиш  усе  таємниче,  рано,  чи  пізно,  стає  очевидним.  От  і  гаразд.  Ну,  що?  Чи  не  пора  нам  завершувати  нашу  прогулянку,  ніхто  б  не  повірив,  по  Сонці?»  -запитую.  
     -«Так,  дідусю.  Я  теж  так  вважаю,  що  тут  нічого  особливого  немає.  Щоб  надовго  тут  затримуватись.  А  до  речі,  чи  звернув  ти  увагу,  що  наш  всюдихід  теж  завис  у  повітрі?»  -  запитує  Настуся.
     -«Тільки  тепер  помітив  це,  люба.  Ну,  що  ж.  Тоді  повертаємось,  так  як  нас  очікують  інші  нерозвідані  космічні  далі.»-  завершую  свою  тираду.
     Ми  без  зайвих  пригод  піднімаємось  на  борт  нашого  трансформера,  і.  за  лічені  хвилини  покидаємо  е  дуже  гостинну  планету.    Ще  через  пів  години  зникають  захисні  пластини  з  обшивки  корабля,  і,  ми  з  Настусею,  можемо  вільно  оглядати  усе  навкруги.  Відверто  кажучи  було  дещо  моторошно  від  того,  що  не  бачиш  куди  рухаєшся,  і,  що  відбувається  поряд.  Інтуїтивно  піднімаємось  на  оглядову  площадку…  І,  о,  диво!  Перед  нами  у  всій  своїй  красі  постає  ця  загадкова  планета  Сонце.  Вона  така  величезна,  здавалось  би  –  рукою  подати.  Насправді  ж  ми  встигли  відлетіти    відлетіти  від  неї  на  десятки  світових  років.  Аж  не  віриться,  що  наша  чудо-машина  рухається  так  швидко.      
- II  –
             Продовження  буде…  

       03:15  –  04:30      14.  01.  2018    Івано  -Франківськ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771232
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2018

PINK LAGOON (4)

     WOODY  PAUL  GREY

       CHAPTER  FOUR.  TUNA.

     After  all,  l  the  wind  started  blowing  and  we  could  have  some  rest.  It  was  so  great  to  feel  the  ocean  breeze.  Our  sail  blew  up  and  the  old  boat  went  on  so  quickly  that  I  couldn`t  believe  my  eyes.  I  don`t  know  why,  but  I  didn`t  believe  that  this  poor  man  cold  built  a  boat  like  this  one.  I  do  believe  that  he  received  it  just  from  the  ocean.  That`s  it!  There`s  the  only  way  out    to  hope  that  some  ship  would  come  and...  No,  nothing  of  the  kind.  I  didn`t  mean  to  return  back  to  the  civilization.  Just  use  some  stuff  thrown  out  by  that  other  world  necessary  for  the  elementary  life  in  here.  Actually,  I  start  slowly  falling  in  love  with  this  God  forgotten  place,  and,  what  is  not  less  important,  I  returned  back  to  myself  the  desire  to  live.  Soon  the  waves  came  higher  and  higher,  but  like  a  man  in  front  of  me,  I  wasn`t,  at  all,  afraid    of  the  ocean  any  more.  On  the  contrary,  I  felt  a  kind  of  thrill  playing  with  life  and  death.  The  man,  suddenly,  got  up  to  his  feet  took,  a  heavy  old  net,  and  started  dropping  it  over  the  board.  The  boat  didn`t  stop.  It  kept  moving.  Finally,  when  the  net  ended,  he  stopped  the  vessel.  Now  they  just  had  to  wait.  Right  in  front  of  them  was  that  strange  wall  of  mist.
     -"Do  you  know  what  is  this?"  -  I  dared  to  ask.
     -"M-m-m!"  -  the  man  started  yelling,  waving  his  hands  and  shaking  by  all  his  reckless  body,  of  some  kind  of  fear,  as  far  as,  I  understood.
     -"O.K.  Don`t  you  worry!  It`ll  be  all  right.  I  promise!"  -  strange  as  it  may  seem,  but,  after  my  last  words  the  man  really  calmed  down.  Time  passed  by  very  slowly.  The  man  turned  back  to  me,  showed  a  kind  of  a  smile  on  his  old  face,  took  an  old  sack  and  got  out  some  food  out  of  it:  exotic  fruits,  and  the  fish  meat,  most  likely  cooked  over  the  fire.  He  divided  everything  into  two  equal  parts  and  passed  one  of  them  to  me.
     -"Oh,  thank  you,  man!  I  really  appreciate  your  generosity.  You  know,  I  guess,  we`ll  become  good  friends  soon.  What  do  you  think,  buddy?"  -  I  stretched  my  hand  forward,  smiling  wholeheartedly  and  showing  to  my  new  mate  that  I`m  a  friendly  minded  guy.
This  time  he  replied  stretching  his  big  hand  forward.  And  we  shook  our  hands.  It  was  a  real  handshake!  Unbelievable!  Can  you  imagine?  You  know,  the  guy  is  smarter  than  I  thought  at  the  very  beginning.  I  dared  to  to  push  his  shoulder  slightly.  He  did  the  same.  Then  I  pushed  him  much  stronger.  This  time  he  pushed  me  so  strongly  that  I  hardly  fall  over  a  board.  We  started  laughing  like  good,  old  pals.
     -"I`m  George,  George  McLain.  And  who  are  you?  What`s  your  name,  man?  
     -"Just  call  me  Harry,  Harry  Wilson".  -  the  man  replied  very  distinctly  in  good  American  English.
     -"What?  Are  you  kidding  me?  And  all  this  time  you  pretended  to  be  some    kind  of  wild,  poor  creature,  who  couldn`t  talk?"  -  I  couldn`t  believe  it.
     -"O.K.  Harry  Wilson.  All  right!  At  least,  I`m  so  glad,  after  all,  that  I  can  hear  again  the  human  speech.So,  tell  me  your  story?"  -  asked  I  my  new  friend.
     -"It`s  a  very  long  story.  Are  you  sure  that  you  really  want  to  hear  it?"  -  asked  Harry.
     -"  You  know,  man.  It  turns  out,  that  I`m  not  in  a  hurry".  -  replied  I  friendly  smiling.  Our  conversation  was  interrupted  by  a  tremendous    splash  of  water  overboard.  It  was  a  huge  fish  that  got  into  our  fishing  net.  Harry  hurriedly  grabbed  the  harpoon  on  the  bottom  of  the  boat,  which  I  didn`t  see  earlier  and  fiercely  threw  it  into  the  monster.  The  weapon  was  tightly  connected  with  a  long,  thick  rope  laying  right  hear,  beneath  our  legs.  It  was  stretching  out  rapidly  and  tune  swam  deep  into  the  ocean  so  suddenly  that  it  could  overturn  the  bid  boat,  But,  fortunately,  it  didn`t.  It  was  too  heavy  for  that  kind  of  fish.  still  it  wasn`t  a  whale.  Actually,  we  were  very  lucky  that  our  fish  got  caught  into  the  net.  Otherwise  it  could  get  us  a  long  while  to  finally  catch  it.                    
 

                                                                             -II-
     To  be  continued...
     22:50  -  23:50    12.01.2018    Ivano-Frankivsk            

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771028
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 12.01.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (11)

             
   

                               ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ

                                             ПОДОРОЖ  ДО  ВСЕСВІТУ

                                                                             КАЗОЧКА

                         ЧАСТИНА  П’ЯТА.  ПОДОРОЖ  ДО  СОНЦЯ

           Відверто  кажучи,  після  запаморочливого  спуску  у  кратер  Місяця,  я  так  втомився,  що  піднявшись  на  поверхню,  ледве
Заставив  себе  прийняти  душ,  і,  пішов  спати.
     -«Дідусю,  рідненький!  Пробуджуйся!  Годі  спати!  Пора  поснідати  тим,  що  я  сьогодні  приготувала!»  -  і  маленька  почала  шарпати  за  руку,  допоки  я  не  встав  з  ліжка.  Бадьоро  побіг  у  душ,  освіжився,  переодягнувся,  і,  ось  я  уже  за  столом,  а…  їсти  катма(авт.прим.  –  немає)
     -«Настусю!  Ти  що  вирішила  мене  голодом  заморити,  чи  що?»  роздратовано  запитую,  так  як  у  мене  після  нічного  сну  пробудився  «вовчий»  апетит.
     -«А  це  що?  Невже  не  помітив?  Це  тюбики  для  астронавтів.  Невже    не  згадуєш?»  -  запитує  маленька  посміхаючись.
     -«Звичайно,  кохана  онученько,  я  пам’ятаю  про  них.  Я  ж  сам  їх  поклав  на  поличку,  просто  так,  на  усякий  випадок.  Я  просто  не  думав,  що  нам  прийдеться  їх  вживати.  Ти  ж  прекрасно  знаєш,  що  наші  холодильники  вщерть  заповнені  різноманітною  провізією,  якої,  на  мій  погляд,  вистачить  на  цілий  рік.»  -  пробую  переконати  свою  красуню,  бо  ж  так  не  хочеться  їсти  їжу  з  якихось  там  тюбиків.
     -«Дідусю,  якщо  ми  вже  астронавти,  нехай  і  у  казочці,  нам  слід,  хоч  інколи  поводити  себе,  як  справжні  космічні  мореплавці.  Ну,  що,  згідний?»  запитує  строго,  а  кутиками  губ  усе  ж  усміхається.
     -«Звичайно,  згідний.  Ти  ж  у  мене  дуже  послушна  онука.  Тому,  і,  я  інколи  повинен  прислухатися  до  твоїх  пропозицій,  а,  особливо  ж  коли  вони  такі  слушні,  як  саме  зараз.
     -«А  до  речі.  Чи  знаєш  ти,  моя  люба,  чому  космонавти  їдять  і  п’ють  із  тюбиків?»  запитую.
     -«Звичайно,  дідусю.  В  умовах  невагомості  –  це  єдиний  спосіб  харчуватися.  Ти  ж  пам’ятаєш  чудово,  що  трапилося  з  водою,  яку  ми  пролили  у  сусідній  залі.  Нам  пощастило,  що  ми  з  тобою  у  казці,  інакше  прийшлося  б  дуже  важко.  Ну,  гаразд.  Пора  приступати  до  сніданку»  -  і  першою  пробує  їсти  із  тюбика.  Не  довго  думаючи  –  беру  з  неї  приклад.  До  речі,  не  так  вже  й  погано.  Просто  дуже  незвично.
     Під  кінець  трапези  я  відчув,  що  повністю  наситив  свій  шлунок  необхідними  калоріями.  Але  усе  ж  чогось  бракувало.  Ми  ж  привикли  істи  не  тільки  відчуваючи  на  смак,  ту  чи  іншу,  страву.  Для  нас  важливу  роль  відіграє  її  візуальна  картинка.
   -"Ти  знаєш,  дідусю.  А  мені  навіть  сподобалось.  Та  ще  й  не  треба  мити  посуду  та  прибирати  зі  столу"-  весело  продовжує.  
       -А"  ти  щось  дуже  сумний  дідусю.  У  мене  для  тебе  сюрприз.  Я  тобі  про  усяк  випадок  розігріла  твій  улюблений  борщик,  котлетки  з  картопелькою,  салат  з  капусти,  і,  звичайно  пару  скибок  батону,  як  ти  любиш."  -  і  тут  же  поклала  переді  мною  на  підносі  мої  улюблені  страви.
     -"Ох,  ти  ж  моя,  хороша.  Ходи  до  мене,  щоб  я  поцілував  тебе  у  щічку.  Дякую,  рідненька.  Я,  очевидно,  уже  старий  для  цих  дивних  тюбиків.  Я  й  уявити  собі  не  можу,  як  космонавти  витримують  так  довго  без  традиційної  їжі."  -  цілую  у  щічку  Настю,  і,  хутчіш  приступаю  до  сніданку.  Оце  справжня  смакота.  Ніякі  калорії  ніколи  не  зможуть  замінити  звичайне  їжу.  Настрій  одразу  ж  піднявся.
     -"Дідусю!  Чи  ти  не  передумав  щодо  подорожі  до  Сонця?"  -  запитує.
     -"Усе  йде  по  плану.  Через  15  хвилин  відправляємось.
     -"Увага!  Прошу  підготуватися  до  подорожі  до  Сонця.  Наша  поїздка  триватиме  24  години.  Але  на  цей  раз  ви  можете  вільно  пересувсатися  по  салону  корабля.  Спеціальні  стабілізатори  підтримуватимуть  стійкість  корабля  навіть  за  умов  високої  турболентності.  Також  приготуйтесь  до  метеоритних  дощів,  які  час  від  часу  зустрічатимуться  на  нашому  шляхі.  Вони  не  більш  небезпечні  для  корабля  ніж  звичайнісінький  дощ,  або  град.  Обшивка  нашого  Вселенохода  розрахована  на  будь-  які  форсмажорні  ситуації.  А  ось  зоряний  дощ,  сподіваюсь,  принесе  вам  справжню  насолоду.  Щасливої  подорожі!"  -  завершила  моя  помічниця  на  Землі.
     Я  звернув  увагу,  що  Настусенька  приготівала  свій  казковий  мольберт,  палітру  й  барвисті  фарби,  пензлики,  і,  усе  інше  для  роботи  справжньго  художника.  Я  не  став  їй  заважати.  Я  ж  вирішив  ще  раз  пройтися  по  плану  подорожі.  Справа  у  тому,  що  температура  на  сонці  досягає  неймовірних  показників.  Більше  того.  До  цих  пір  будь-які  спроби  підійти  до  гарячої  планети  космічних  супутників  завершувалися  катастрофами,  а  про  можливість  пілотованих  польотів  навіть  ніколи,  і,  не  йшлося.  Надто  небезпечно.  Нам  пощастило  тому,  що  ми  у  казці,  і,  віповідно  можемо  собі  позволити  те,  про  що  інші  навіть  й  подумати  не  насмілюються.  Та  усе  ж  слід  бути  готовим  до  будь-яких  несподіванок.  Час  пролетыв  так  швидко,  що  я  й  не  помітив.  Настуся  була  зайнята  малюванням,  а  я,  як  не  дивно,  над  свохми  кресленнями.  Перевірив  усі  розрахунки  по  декілька  разів.  Усе  сходиться.  Нема  причини  хвилюватися,  та  усе  ж...
     -"Не  хвилюйся,  дідусю!  Усе  буде  гаразд!  Я  тобі  цілком  довіряю,  як  і  нашому  чудовому  кораблю."-  заспокоює  мене  маленька.
     -"Так  звичайно.  Усе  буде  гаразд!"  -  впевнено  відповідаю.  Перед  посадкою  на  сонце  у  нас  буде  невеличка  зупинка.  Обшивка  корабля  трансформується  і  вкриється  жарозахисними  плитами,  які  надійно  захистять  його  від  надмірних  температур.  На  жаль  ці  плити  не  прозорі,  тому  дальше  ми  будем  рухатися  покладаючись  тільки  на  прилади.
     -"Увага!  Ми  наближаємось  до  планети  Сонце.  Перед  посадкою  відбудеться  трансформація  нашої  чудової,  казкової  машини,  з  метою  забезпечення  безпеки,  як  членів  екіпажу,  так  і  самої  машини.  На  цей  раз  вас  очікують  особливі  скафандри.  Не  хвилюйтесь.  На  Землі  вони  пройшли  численні  тести.  Усе  буде  гаразд!  Щасливого  повернення."  -  завершила  помічниця.  
     Нам  пощастило,  що  ми  не  бачимо  постійні  спалахи  й  викиди  у  всесвіт  розплавленої  плазми.  Відчуття  були  б  не  з  найкращих.  Нарешті  усе  готово.  Наш  корабель  повільно  приземляється  на  сонце.  Одягнені  у  золотисті  скафандри  ми  підходими  до  вхідних  дверей.
     -"Ну,  Настусю!  З  Богом!"  -  і  з  цими  словами  виходимо  з  корабля.  Неймовірна  картина.  Таке  враження,  що  вся  планета  не  просто  горить,  а  плавиться,  тече  розплавленою  рікою.
     -"Ще  не  пізно!  Ми  можем  повернутись!"-  подумки  висловлююсь.
     --"Не  смій  дідусю  зупинятьсь  напів  дорозі!  Усе  у  нас  буде  гаразд!  Нам  не  обов'язково  стрибати  у  розплавлену  лаву.  Ми  ж  на  Землі  річки  обходтм.  Так  і  тут."-  продовжує.
     -"Молодець,  Настусю!  Виявляється  ти  ще  й  смілива  у  мене.  Вперед!  Усе  й  справді  буде  гаразд."  -впевнено  продовжую.            
       
                                                                                       -II-
             Продовження  буде…
     19:00  –  20:45      12.01.2018  Івано-Франківськ  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771001
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2018

PINK LAGOON (3)

                   WOODY  PAUL  GREY

               CHAPTER  THREE.  FISHING  IN  THE  OCEAN

     I  don`t  know  what,  actually,  changed  my  new  mates  mind,  maybe  my  smiling  face,  opened  nature,  politeness,  correctness.  After  all,  he,  in  the  bottom  of  his  heart,  understood,  that  I`m  not  an  enemy  -  on  the  contrary  –  I  want  us  to  become  friends.  By  the  way,  I`m  talking  to  him  all  the  time  hoping,  that  sooner,  or,  later,  but  he  will  start  replying.
     So,  I  jumped  into  his  boat  and  understood  it  immediately,  that  the  vessel  from  inside  looked  much  more  solid,  than  from  the  outside.  The  man  raised  the  sail,  but  there  was  no  wind.  The  man  didn`t  hesitate  for  a  minute.  He  grasped  the  oar,  stood  at  the  head  of  the  boat  and  made  the  first  paddle.  Then  I  tried  to  do  the  same  standing  by  the  stern.  The  result  was  the  same.
     -“Let`s  do  it  together,  buddy!  -  suggested  I.
     -“I`ll  count  to  three.  Then  we  start  paddling.
     -“  One…  two…three.  Start!  Oh,  God!  We  did  it,  man!”  –    cried  I  being  so  glad,  that  wanted  to  touch  his  shoulder.  But  then  I  changed  my  mind.  Too  early.  He  still  needs  some  time.  Now  the  boat  was  going  so  easily.  The  man  turned  back  to  me  and  there  was  something  reminding  a  kind  of    a  smile.  But  then  turn  back  and  so,  we  were  going  rather  fast.  In  front  of  us  I  saw  waves.  That`s  a  good  sign  –  thought  I.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770841
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 11.01.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (10)

                       ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ

                             ПОДОРОЖ  У  ВСЕСВІТ

               ЧАСТИНА  ЧЕТВЕРТА.  ВИСАДКА  НА  МІСЯЦЬ

     -«Настусю!  Займай  своє  місце,  застібни  паски  безпеки,  ми  -  ось,  ось,  вирушаємо.»  -  попереджаю  свою  красуню.
     -«Увага!  Корабель  UNIVERSEвідправляється  у  подорож  до  найближчої  планети  Місяць.  Зазвичай,  космонавти  летять  до  неї  4  світлових  роки.  Ми  цю  відстань  подолаємо  за  дві  години.  Прошу  Вас  не  покидати  свої  місця  до  кінця  поїздки.»  -  проінформувала  моя  помічниця,  голос  котрої  було  записано  ще  на  Землі.
     -«Дідусю!  Я  нічого  не  розумію.  Чому  раптом  така  строгість.  Ти  можеш  пояснити?»  -  запитує  маленька  з  цікавістю.
     -«  Так,  звичайно.  Справа  у  тому,  що  зараз  ми  рухатимемось  зі  швидкістю,  котра  перевищує  швидкість  світла  у  100  раз.  У  такому  режимі,  раптом  в  нашій  залі  може  почати  діяти  невагомість.  І  якщо  ми  не  будемо  пристебнуті  поясами  –  и  почнем  літати  у  цій  залі,    можем  травмуватись,  або  навіть  збитися  з  курсу  ,  випадково  натиснувши  не  ту  кнопку.  Тобто  ці  заходи  забезпечують  нашу  з  тобою  безпеку.  Сподіваюсь,  що  ти  поставишся  до  цієї  перестороги  з  розумінням?»  -  запитую.
     -«Тепер  усе  зрозуміло.  То  що  ж  ми  будемо  так  довго  робити?»  з  цікавістю  запитує  моя  розумниця.
     -«Скажи,  хороша  моя,  тобі  не  цікаво,  чому  це  раптом  твій  дідусь  так  захопився  казочками,  що  навіть  на  певний  час  відклав  продовження  написання  своїх  чисельних  романів?»    запитую  з  цікавістю.  
     -«Любий  дідусю!  Ти  часом  забуваєш  про  те  яка  я  у  тебе  розумниця.  Так  ось.  Хочу  нагадати  тобі,  що  у  мене  чудова  пам’ять.  Ти  мені  розказував,  що  твій  батько,  у  дитинстві  розповідав  тобі,  сестрі  й  братикові  казочки.  Тоді  ще  навіть  не  було  ні  радіо,  ні  телевізора,  не  кажучи  про  сучасні  ґаджети:  стаціонарні  комп’ютери,  ноутбуки,  нетбуки,  смартфони,  айфони.  І  я  догадуюсь,  що  коли  ти  слухав  свої  барвисті  казочки,  то  уявляв  собі,  як  усе  відбувається.  А  потім  ти  часто  відвідував  бібліотеку,  і,  ненаситно  читав.  Значну  долю  прочитаних  тобою  книжок  складали  казки.  Відкрию  твій  великий  секрет  –  ти  продовжував  читати  казки,  аж  до  7-ого  класу  включно  –  значить  до  кінця  навчання  у  тому  класі.  А  тепер  скажи,  чи  ти  задоволений  моєю  відповіддю?»  запитала  моя  рідненька  ,  очевидно,  очікуючи  на  комплімент.
     -«Ти  дійсно,  Настусю,  заслуговуєш  на  комплімент.  Мені  дуже  пощастило  з  тобою.  Перш  за  усе  –  це  саме  ти  запропонувала  мені  писати  казочки  ще  й  взяла  собі  за  правило  малювати  до  них  малюнки.  Але  я  й  подумати  не  міг,  що  наші  казочки  стануть  цікавішими  завдяки  твоїй  постійній  присутності  й  допомозі.»  -  моя  відповідь,  вочевидь,  Настусі  дуже  сподобалась.
     -«Увага!  Поїздка  завершилася.  Корабель  починає  приземлення  на  поверхню  місяця.  Приготуйтесь  одягнути  спеціальні  костюми  для  місяця.  Не  забувайте,  що  на  планеті  багато  місячного  пилу  і  дещо  інша  гравітація!»  -  завершила  свою  рекомендаційну  інформацію  диктор.
     -«Дідусю!  Навіть  не  старайся.  Гравітація  –це  властивість  усіх  тіл  взаємно  притягатися,  тобто  всесвітнє  тяжіння».  –задоволено  завершила  моя  розумниця.                
         Одягаємо  легкі,  еластичні  скафандри  і  направляємось  до  виходу.  На  цей  раз  Настуся  вирішила  першою  вийти.  З  останньої  сходинки  вона,  раптом,  вирішила  зістрибнути  й  підскочила  аж  до  стелі,  на  добрих  декілька  метрів.
     -«Вибач,  дідусю!  Так  розумно  пояснювала  про  гравітацію,  і,  раптом,  наче  маленька  –  стрибнула  не  подумавши.»  -  збентежено  промовила.
     -«Не  хвилюйся.  Минулого  разу,  коли  ми  виходили  у  відкритий  космос  –  у  халепу  попав  я.  Настусю!  Воно  й  не  дивно.  Тільки  досвідчені  космонавти,  котрі  по  півроку  проводять  на  МКС(  авт.  прим.  -  Міжнародна  космічна  станція)  з  часом  привикають  до  невагомості,  особливо  під  час  виходу  у  космос».  –  заспокоюю  я  маленьку.  Я  повільно  ступай  на  поверхню  планети  місяць,  хоча  усе  мене  трохи  підкидає  угору.  Тільки  через  пів  години  ми,  менш  –  більш,    призвичаїлися  до  дещо  іншої  гравітації.  Пилу  було  так  багато,  що  ми  по  коліна  у  ньому  грузнули.  Наш  корабель  зупинився  недалеко  від  краю  величезного  кратера.
       -«  Настусю!  У  мене  є  чудова  ідея  –  спуститися  на  дно  кратера.  Я  натиснув  непомітно  на  кнопку  пульта  дистанційного  управління.  Наш  корабель-трансформатор,  раптом,  як  у  справжній  казці  за  декілька  хвилин  перетворився  на  Місяцехід.  Насправді,  зміни  відбулися  тільки  на  нижньому  рівні  шасі.  Гусениці  дають  можливість  нашому    Всюдиходу  опускатися  у  найглибші  кратери  на  цій  планеті,  а  також  підніматися  на  необхідні  висоти.  Важлива    його  деталь  –  це  стабілізатор  руху.  Тобто,  незалежно  від  кута  підйому,  або  спуску  стабілізатор  не  допустить  його  перекидання.      
Ми  піднімаємось  на  корабель,  вибачте,  всюдихід,    займаємо  свої  місця,  не  забуваючи  про  паски  безпеки,  включаємо  потужні  мотори.
     -«Настусю!  Натисни,  будь  ласка,  оцю  зелену  кнопку.  Спалахують  потужні  прожектори.  Раптом  стало  все  видно  як  удень.  А  я,  моя  люба,  включаю  червону  кнопку  –  запуск  роботи  стабілізатора.  Тепер  нашим  всюдиходом  й  дитина  легко  зможе  керувати.»  промовляю.
     -«Це  значить,  що  навіть  я  зможу  це  зробити?  А  ми  не  перекинемось?»  стурбовано  запитує  маленька  красуня.
   -«У  тебе,  моя  мила,  є  чудовий  помічник.  Він  тебе  завжди  підстрахує.  Ну,  то  що  вперед!  Сміливіше!»-  командую  я.
     Наш  всюдихід,  раптом,  здавалось  провалюється  у  безодню.  Та  у  цю  ж  хвилину,  якась  потужна  сила  в  останній  момент  вирівнює  його  хід.  Ми  спускаємось,  практично,  по  прямій  стіні.  Яким  чином  машина  не  падає  у  глибоку  прірву…?  Зрозуміло.  Уся  справа  у  стабілізаторі  -  він  справжній  чарівник.  
     Я  спостерігаю  уважно  за  своєю  онученькою.  Вона,  наче  освідчений  пілот  впевнено  тримає  руль  керування,  і,  ні  на  мить  не  відриває  погляду  від  монітора.  Відверто  кажучи,  після  побаченого  –  мурашки  побігли  по  спині  й  волосся  хоче  дибом  стати.  А  Настусі  хоч  би  що.  Мені  здається,  що  вона  враз  подорослішала.  Я  відчуваю,  що  холодний  піт  покриває  спину.  “Може  не  варто  було…?»    -  запитую  про  себе.
     -«Ще  й  як  варто.  Не  турбуйся,  дідусю.  Все  у  нас  буде  гаразд.»  -  заспокоює  мене  маленька.
     -«Ти  уявляєш,  дідусю.  Глибина  нашого  кратера  1,  5  км.»  -  весело  продовжує  онука.  Не  повертаючи  голови  у  мою  сторону.  Нарешті  машина  вирівнюється.  Ми  на  самому  дні.  Всюдихід  підняв  хмари  пилу.  Як  же  ти  находиш  дорогу?»  запитую  стурбовано.
     -«Елементарно,  Ватсон.  Карта  і  GPS.»  -  відповідає,  наче  доросла,    Настуся.
     -«Дідусю!  А  чому  б  нам  не  перетворити  наш  всюдихід    у  вертоліт?»    -запитує  моя  розумниця.
     -«Я  саме  про  це  подумав.  Молодчина!  Можливо  ти  ще  й  знаєш  як  це  зробити?»  -невпевнено  запитую.
     -«Авжеж,  мій  любий  дідусю.  Я  дуже  швидко  вчуся.  Тобі  прийдеться  підготувати  наступну  подорож,  приміром  до  найглибшої  океанської  впадини,  при  умові,  що  я  буду  стояти  за  штурвалом  підводного  човна.  Ти  згідний?»  запитує  збуджено.
   -«Обома  руками  «за».  Ти  тільки  нас  якнайшвидше  звідси  забери.  Мені  усе  здається,  що  нас  тут  може  завалити.»-  стурбовано  відповідаю.
     -«Процес  трансформації  завершився.  Ми  можем  підніматися.  Усе  буде  гаразд,    дідусю.  Не  турбуйся.»  -  як  не  дивно,  онученька  мене,  а  не  я  її,  як  годилося  б,    заспокоює.
     Політ  на  вертольоті  пройшов  цілком  спокійно.
     Продовження  буде…      
 18:30  –  20:50    11.01.  2018      івано-Франківськ.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770825
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2018

PINK LAGOON (2)

     WOODY  PAUL  GREY

                     NOVEL

     CHAPTER  TWO    AWAKENING.

     Next  day  I  woke  up  early  in  the  morning.  It  wasn`t  the  cold,  or,  the  rain,  that  disturbed  me.  Strange  as  it  may  seem,  but  it  was  just  the  air.  So  fresh  and  so  clean.  Actually,  never  in  my  life  earlier  have  I  ever  breathed    the  kind  of  one.  I  got  up  easily  to  my  feet,  as  though  I  hadn`t  been  swimming  in  the  ocean  for  nearly  a  week.  It  was  rather  strange.  And  no  matter,  how  good  am  I,  as  a  swimmer,  but  still  I`m  just  a  man,  not  a  whale,  or,  a  shark  to  swim  for  so  long  in  an  open  ocean.  By  the  way,  I  was  very  lucky,  that  not  a  single  shark  smelled  my  body,  otherwise  I  wouldn`t  be  here,  on  this  oddly  piece  of  land.
     I  walked  to  the  ocean  line  and  jumped  into  the  pink  lagoon.  The  water  was  cool,  just  the  way  I  like  it.  I  dived,  as  deep  as  I  only  could,    and  swam  with  opened  eyes.  The  water  was  clear  enough  to  see  the  bottom  of  the  lagoon.  I  tried  to  dive  deeper  to  find  and  touch  it.  But  it  was  impossible.  Maybe  next  time.I  went  up  to  the  surface,  lay  on  my  back  and  totally  relaxed  for  a  few  minutes.  Far  away,  where  the  horizon  met  with  the  sky,  I  saw  the  same  wall  of  mist,  fume,  or,  fog.  Sooner  or  later,  I  must  learn  the  mystery  of  that  weird  phenomenon.  Very  slowly  I  returned  back  to  the  shore.  At  the  place,  where  I`d  spent  the  previous  night  I  found  a  nice  breakfast,  consisting  of  some  exotic  fruits  and  a  few  baked  fishes.  How  sweet!  Wait  a  minute!    Only  now  I  reminded  the  ugly  figure  of  an  old,  hairy  man,  sitting  quietly  on  the  shore  so  close  to  me.  We  didn`t  talk  much,  just  stared  at  each  other  for  a  while.  And  then,  I  simply  fell  asleep.  So,  one  good  news  is  that  I`m    not  alone  here.  I  was  badly  starving  and,  first  and  foremost,  I  needed  some  food  and  water.  By  the  way,  and  there  it  was  too,  in  a  big  jug  full  of  life  giving  drink.  I  ate  everything,  that  the  good  soul  prepared  for  me,  in  a  blink  of  an  eye.  Then  I  drank  the  water  up  to  the  last  drop.  And  only  after  that,  I  decided  to  learn  the  territory  where  I  was  supposed  to  reside  for  the  nearest  future.  So,  in  front  of  me  was  a  beautiful  green  valley    going  slowly  up  to  the  rocky  mountains  stretching  up  to  the  blue  sky.  In  fact  I  didn`t  see  a  single  tree  there.  And  that's  very  bad,  really  very  bad.
     Leftwards,  I  suddenly  saw  my  only  island-mate  getting  ready  to  go  fishing  on  his  old  boat,  I  guess.  It  was  a  reckless  step,  on  my  part,  to  join  the  old  man  on  that  poor  boat.  But  I  didn`t  have  much  of  other  options.  The  idea  of  hanging  around  this  deserted  valley  wasn`  much  better  either.  So,    right  now,I`m  going  to  get  acquainted  with  the  local  resident.
     I  slowly  approached  the  poor  man,  stretched  my  hand  forward  for  a  friendly  handshake,  but  wasn`t  met    the  same  way  by  the  stranger.  Maybe,  he  just  didn`t  hear  me.
     -"Hello!  How  you`re  doing  here?"  -  I  started  the  conversation,  friendly  smiling  and  trying  to  be  polite.
   No  reaction,  or,  a  reply,  whatsoever.
     -"By  the  way,  my  name  is  George,  George  McLain,  to  be  exact.  And  who  are  you,  man?"  -  I  touched  his  shoulder,  to  show,  that  I  was  friendly  minded,    but  his  reaction  just  shocked  me  totally.
     -"M-m-m!"  -  he  yelled  loudly,  rudely  pushing  my  hand  away  and  angrily  showing  his  teeth.  At  this  moment  he  looked  like  a  trapped  animal,  protecting  himself  from  me,  a  total  stranger.  For  him,  I  myself,  half  naked,  talking  some  foreign  language,  looked  weird,  as  well.
     -"Well,  buddy!  It  so  happened,  that  we    both  appeared  to  be    stuck  here,  the  only  people  on  this,  God  forgotten  piece  of  land.  We  do  have  to  find  a  mutual  understanding  and  help  each  other  to  survive.  Do  you  follow  me?"  -  judging  by  his  absolute  ignorance  of  my  attempts  to  make  friends,  it`s  clear  that  it  may  take  a  long  while,  before  we`ll  become  friends.    
     To  be  continued...
     22:30  -  23:25      10/01/2018  Ivano-Frankivsk.    
               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770674
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 10.01.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (9)

                   ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ

                                         ПОДОРОЖ  У  ВСЕСВІТ

                             ЧАСТИНА  ТРЕТ’Я  ВИХІД  У  ВІДКРИТИЙ  КОСМОС

     -«Дідусю!  А  чому  тут,  у  Всесвіті,  небо  таке  велике,  неосяжне?  Не  відповідай!  Сама  починаю  розуміти.  Коли  з  Землі  дивишся  на  небо  завжди  щось  заважає  –  або  високі  будівлі,  особливо  ж  у  великих  містах,  або,  і,  це  очевидно  основне  –надто  велика  відстань  до  зірок.  Усе  ж  щось,  усе  таки,  заважає.  Сам  космічний  корабель.  А  скажи,  любий  дідусю,  а  чи  не  могли  б  ми  вийти…?
     -«У  відкритий  космос?  Без  проблем.  У  нашій  казочці  –  це  повністю  можливо.  Не  будемо  гаяти  часу.  Ось  тут,  на  поличці,  наші  скафандри.  Вони  дещо  відрізняються  від  тих,  у  яких  справжні  космонавти  виходять  у  простір  Всесвіту.  Наші  напрочуд  легкі,  і  ,  зручні  для  одягання.  Тут,  поруч,  є  два  невеличких  приміщення,  де  ми  зможемо  приміряти  зоряні  костюми.  Зверни  увагу,  що  вони  виготовлені  у  формі  зірок.  Зустрічаємось  через  15  хвилин.  Сподіваюсь  тобі  вистачить  часу  на  цю  приємну  процедуру,  чи  не  так?»  -  запитую.
     -«  Я  й  за  5  хвилин  буду  готова.  Можна?»  -  нетерпляче  запитує  Настуся.
     -«Не  поспішай,  люба.  Це  ж,  усе  таки,  космос,  а  не  прогулянка  до  лісу.  Усі  ґудзички  повинні  бути  защеплені,  усі  частини  тіла  –  прикриті,  усі  ремінці  –  щільно  припасовані.  Ото  ж,  слід    усе  зробити,  як  належить.  І  запам’ятай.  У  нас  попереду  багато  часу.  Не  турбуйся!»  -  заспокоїв  я  маленьку.
     Як  і  домовлялись,  зустрілись  саме  вчасно.  Трохи  незвично,  що  наші  костюми  мерехтіли  у  темряві  неначе  справжні  зірочки.  І  головне  –  це  відбувалося  без  батарейок.  Одним  словом  –  справжнє  чудо.
     -«Ну,  що  дідусю?  Чи  довго  ще  чекати?»  -  запитує  дитина,  ледве  стримуючись  від  нетерпіння.
   -«Короткий  інструктаж.  На  лівому  зап’ясті  у  тебе  є  щось  подібне  до  годинника.  Насправді  –  це  пульт  керування  польотом.  Він  дуже  нагадує  клавіатуру    комп’ютера,  або  телефона.  Усе  продумано  просто,  щоб  нічого  не  забути.  Найцікавіше  те,  що  ти  можеш  відправлятися  у  політ  сама,  без  мене.  Не  хвилюйся.  На  правій  руці  у  мене  є  ще  один  пульт,  яким  я  контролюватиму  твій  політ.»  -  закінчую  я.
     -«Невже  я  можу  сама  відправитись  на  космічну  прогулянку?»  -  питає,  невпевнено,  Настуся
   -«Саме  так.  Не  гай  часу!  Уперед!»  -  і  сам  виходжу  першим  крізь  3  пари  герметичних  дверей.  Від  несподіванки,  після  останніх,  раптом,  провалююся  у  безодню.  Попереджаю  Настусю:
-«Не  роби  різких  рухів.  Ми  зараз  у  стані  нерухомості.»  -  хоча  сам  і  допустився  помилки.
 -«Дідусю!  Тут  так  класно!  Але  вибачай,  я  хочу  як  найдальше  відлетіти  від  нашого  корабля,  щоб  побачити  усе  небо,  без  перешкод.»  -  захоплено  продовжує,  і,  умить  віддаляється  .  Зв’язок  чудовий.  Кращий,  ніж,  інколи  буває,  на  землі.  До  речі,  про  те,  щоб  побачити  усе  небо,  небо  Всесвіту  я  мріяв  протягом    усієї  нашої  казкової  подорожі.  
     Зараз  постараюсь  усе  детально  описати,  нічого  не  пропускаючи.  Наш  корабель  –  десь  там  далеко  наверху.  Не  бачу  і  Настусі,  але  зовсім  не  хвилююся.  Нас  надійно  пов’язує  комунікаційний  зв’язок.
Нарешті  –  таке  враження,  що  я  сам,  самісінький  у  безмежному  просторі  Всесвіту.  Куди  не  глянь    -  темно-синє  небо,  рясно  вкрите  міріадами    мерехтливих  зірок  –  маленьких,  великих,  малюсіньких  –  хаотично  розкиданих  по  неосяжному  полю  незвіданого  світу.  
     -«Настусю!  Як  у  тебе  справи?»  -запитую,  дещо  стурбовано.
     -«Дідусю!  Ти  вибач,  але  я  дуже  зайнята  пізнанням  Всесвіту.  Нам  ще  так  багато  слід  дізнатися  одне  про  одного.»  -  відповідає  моя  розумниця.
     -«Як  знаєш,  а  то  ми  б  могли  відправитись  до  інших  галактик,  планет,  туманностей.  Мені  б,  приміром,  дуже  кортіло  відвідати  Місяць.  До  речі,  чи  відомо  тобі,  що  американські  астронавти,  були  першими  і  останніми,  хто  відвідав  цю  загадкову  нашу  найближчу  сусідку.»  -  продовжую.
   -«Ти  не  жартуєш?»  -  нетерпляче  запитує.
   -«Так,  звичайно,  хоч  зараз.»  -відверто  кажучи  довга  відсутність  маленької  починає  мене  турбувати.
   -«Тоді  я  повертаюся!  Гаразд?»  -  запитує  маленька.
     -«Не  поспішай.  На  екран  дисплея  твого  годинника  виведи  Universe  2022,  і,  натисни  кнопку  «повернення».  Тільки  не  натискай  іншу,  поряд,  «прискорення»,  а  то  мені  прийдеться  потім  довго,  свою  рідненьку  Настусю,  шукати.»  -  напівжартома  продовжую.      
                                                                               -  II  –
     19-30    -  22:00    10.01.2018      Івано-Франківськ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770656
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2018

I`M WONDERING…?

     
               
                         POEM                            

                     WOODY  PAUL  GREY

     I`  wondering  really,
     If  there`s  a  true,  wholehearted  love
     If  there`s  a  sincere,  considerable  passion  
     If  there`s  the  true,  Jesus  Christ  Passion

       `cause  if  there`s  really  one,  then  why
     So  many  people  are  desperately  unhappy
     So  many  of  them,  now  and  then,  are  sick
     So  many  of  them  are  killed,  raped  and  die  daily

     If  there`s  a  Mighty  Lord,  in  whom  we  trust,  then  
     why  does  he  let  it  all  happen,  again  and  again?
     I  just  don`t  understand,  can`t  it  comprehend,  why
     Do  all  these  innocent  people  have  to  pass  away      

     What`s  the  use  of  faith,  if  there`s  no  Passion
     What`s  the  use  of  trust,  if  there`s  no  resurrection    


     What`s  the  use  of  love,  if  there`s  no  passion
     What`s  the  use  of  trust,  if  there`s  no  devotion  

     So,  I`m  just  wondering,  if  there`s  Love?

     04:15  –  05:35    09/01/2018      Ivano  -  Frankivsk

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770374
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.01.2018

МГНОВЕНИЯ ЛЮБВИ

     

                                         ПЕСНЯ

               ВУДИ  ПОЛ  ГРЕЙ
                                           
Огонь  любви  и  страсти  неуёмной  -  
разбудил  во  мне  сладкий  поцелуй,
взгляд  милых  глаз,  прикасанье  рук,
нежный  шёпот  и  громкий  сердца  стук.

                                           ПРИПЕВ:                                
                                             
Мгновения  весны,  мгновения  судьбы,
Мгновения  любви,  мгновения  озарения.
                                     (Дважды)

Высокая,  мне  под  стать,  стройна,
красивая,  как  Богиня  неземная,
умна,  заботлива,  нежна,
весёлая  и  в  меру  озорная.


                                 

                                     ПРИПЕВ:                                
                                             
Мгновения  весны,  мгновения  судьбы,
Мгновения  любви,  мгновения  озарения.
                                       (Дважды)

Спортивная,  мне  под  стать,  одинока,
не  болтлива,  довольно  терпеливая,
моментами  печальна  и  задумчива,
в  постели  страстная  и  ненасытная.    


                                           ПРИПЕВ:                                
                                             
Мгновения  весны,  мгновения  судьбы,
Мгновения  любви,  мгновения  озарения.  
                                       (Дважды)
 
 Чтобы  успешным  стать  поэту  -
 влюбится  должен  в  Музу  непременно:
 женится,  завести  семью,  детей,
 естественно,  не  разводится.

22:15  –  23:50      08.01.2018      Ивано-Франковск

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770342
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.01.2018

БАРВИСТІ КАЗОЧКИ ДЛЯ МОЄЇ ОНУЧЕНЬКИ (8)

     ПОДОРОЖ  У  ВСЕСВІТ  

         ВУДІ  ПОЛ  ҐРЕЙ

     ЧАСТИНА  ДРУГА  КАЗКОВИЙ  СВІТ  ВСЕСВІТУ

     -«Увага!  Через  5  секунд  починається  вертикальний  зліт.  Усім  перебувати  на  своїх  місцях!  1  –  2  -    3  -    4  –  5.  Старт!  Машина  повільно  зривається  уверх.  За  склом  пролітають  дерева,  під  ногами  втікає  геть  місто,  річка,  гори  на  виднокраї,  але  згодом  і  це  перетворюється  у  маленьку  цяточку  на    великій  кулі  з  чарівною  назвою  Земля.  Господи!  Яка  ж  вона  прекрасна,  наша  матінка  Земля.
     -«Дідусю!  А  чи  не  можна  встати,  підійти  до  скляної  стіни  і  все  як  слід  роздивитися.»  -  нетерпляче  запитує  маленька
     -«Ще  трішки  потерпи  .А  тим  часом  я  хочу  познайомити  тебе  з  приладами,  які  ти  бачиш  перед  собою.  Ось  перед  тобою  руль  управління.  Він  подібний  на  джойстика  з  play  station,  з  комп’ютерних  ігр,  або  ж,  руль  управління  у  всіх,  практично,  літальних  апаратах.  Трохи  далі  основний  монітор.  Клавіатура  подібна  на  ту  що  у  тебе  на  комп’ютері.  Включай  кнопку  пуску.  Тут  усе  відбувається  дуже  швидко.  Такі  поняття  як  «завантажується»,  або  ж  «завис»  абсолютно  відсутні.  Це  технології  22  сторіччя.  Програма  UNIVERSE  2021  автоматично  виправляє  будь  які  збої  у  долі  секунди.  Запускай  основну  програму  Всесвіт  і  4  кнопками  керуй  картинкою  перед  собою.  Перед  нами  відкривається  зоряне  небо  у  всій  своїй  красі.  Тамує  подих!
     -«  Дідусю!  Це  жива  казка!  Це  живий,  справжній  планетарій.  Ой,  лишенько.  Я  забула  включити  свій  планшет,  щоб  усе  це  диво  записати.  Не  турбуйся.  Я  включив  програму  відео  запису  корабля,  і,  у  кінці  подоожі  ти  скачаєш  собі  на  комп'ютер.»  -  продовжую.
     -«Невже  я  зможу  усім  своїм  однокласникам  на  уроці  після  канікул  продемонструвати  цю  дивовижну  картину  зоряного  неба.»  -  запитує.
       -«Звичайно  зможеш.  Пам'ятай-  це  тільки  початок  подорожу  у  диво  Всесвіту.  Тут,  правда,  є  маленьке,  але…»  -  таємниче  шепочу.
Ти  не  зможеш  нікому  розказувати  про  лімузин,  ліс,  галявину,  3-х  палубний  корабель,  і  те  що  ми  на  ньому  двоє  пілотів.Та  врешті  решт  –  хто  ж  тобі  повірить.  Я  пропоную  наступне.  Все  що  ти  запишеш  –  це  буде  фантастичний  фільм,  а  усе  до  нього  –  твій  сон.
Домовились?»  -  запитую.
     -«Та  домовились.»  -  неохоче  погоджується  Настуся.
     -«Увага!  Корабель  проходить  атмосферу.  Через  15  хвилин  Ви  зможете  покинути  місця  і  до  кінця  подорожі  робити,  що  завгодно.  До  речі  відвідайте  залу  невагомості.  Враження  будуть  незабутні.    
     -«Дідусю!  Я  так  хочу  відвідати  залу  нерухомості.  Коли  ми  зможемо  це  зробити?»  нетерпляче  запитує  маленька.
     -«Залишилось  почекати  усього  15  хвилин.  За  цей  час  я  хочу  розказати  тобі  дещо  про  Всесвіт.  Це  Метагалактика,  яка  складається  з  понад  100  мільярдів  галактик.  А  вони  у  свою  чергу  поділяються  на  туманності,  планети,  сузір’я,  зірок  та  інших  космічних  тіл.  Наша  планета  Земля  відноситься  до  галактики  під  назвою  Чумацький  шлях.  Відстані  між  космічними  тілами  вимірюються  у  світлових  роках.  Так,  приміром,  від  Сонця  до  наступної,  найближчої  зірки  відстань  складає  понад  4  світлових  років.    Насамкінець  я  хотів  би  тобі  назвати  планети,  котрі  входять  у  Сонячне  систему.»  -  продовжував  я  розповідати.
-«  Дідусю!  Дозволь  я  тобі  трохи  допоможу.  І  так,  наступною,  після  Сонця,  планетою  є  Меркурій,  а  потім,  відповідно,  Венера,  Земля,  з  її  супутником  Місяцем,  а  потім  ідуть  Марс,  Юпітер,  Сатурн,  Уран,  Нептун  і  Плутон.  Усі  ці  планети  обертаються  навколо  Сонця  протягом  різного  часу.  Так,  наприклад,  наша  планета  Земля  повертається  навкруги  Сонця  протягом  одного  року.»  -продовжила  моя  розумна  онученька.
     -«  Боюся,  Настусенько,  що  незабаром  я  можу  залишитися  без  роботи.  Коли  ти  встигаєш  усе  це  дізнатись?»  -  запитую  з  цікавістю.
     -«Усе  дуже  просто.  Я  не  люблю  грати  в  комп’ютерні  ігри.  Натомість,  я  щодня  відвідую  Вікіпедію  –  це  сучасна  енциклопедія.»-продовжує  Настуся.
     -«Ох,  ти  ж  у  мене  розумниця!  Настусю!  Ми  вже  можемо  відправлятися  до  зали  невагомості!»  -  продовжую.
   -«Ура!  Я  зараз  стану  невідомою.  Дідусю!  Доганяй!»  -  і    бігом  побігла  до  заповітної  зали.
     -«Настусенько!    Короткий  інструктаж.  Тут  є  троє  дверей.  Їх  треба  відчиняти  поступово,  і,  тільки  тоді,  коли  ти  зачинила  попередні  двері.  Зрозуміла,  голубонько,  ти  моя?.»  -  інформую  маленьку.
     Нарешті  ми  у  залі.  Нас  миттю  піднімає  у  повітря  відсутність  земного  тяжіння.
     -«Wow!  Дідусю1  Це  так  круто!»  -вигукує  маленька,  і,  не  розрахувавши  своїх  рухів  раптом  вдаряється  у  стіну.  На  щастя.  Стіни  зали  покриті  спеціальним  м’яким  покриттям,  яке  захищає  відвідувачів  від  серйозних  травм.
   Навіть  я,  декілька  разів  наштовхувався,  або  на  стіну,  або  ж  на  стелю.  Людині  потрібен  певний  час  для  адаптації.  Незабаром  наші  рухи  стали  більш  координованими.  У  мене  у  руках  була  пластикова  пляшка  води.  Я  спеціально  відкрив  її  кришечку,  і,  ніби  ненароком  пролив  рідину.  І  що  ж  тут  відбулося.  Вода  не  пролилася  на  підлогу,  а  ніби  застигла  і  плавала  капельками  по  залі.  Це  було  просто  неймовірно.  Нарешті  я  зрозумів,  що  ми  можемо  виходити.
     За  дверима  Настуся  мене  запитала:
     -«Дідусю,  а  чому,  раптом,  усе  тіло  стало  таким  важким?»  -  запитала  красуня.  І  тут  же  сама  дала  відповідь  на  своє  запитання.
     -«Згадала.  Уся  справа  у  тяжінні.  У  стані  нерухомості  –  воно  відсутнє.  А  за  межами  зали  –  воно  знову  діє.  Це  так  цікаво.  Шкода,  що  мої  однокласники  цього  не  зможуть  побачити»  -  з  сумом  продовжила.
     -«Настусю!  Прийшов  час  відвідати  оглядову  зал  й  нарешті  побачити  зоряне  небо!»  -  пропоную.  Настуся  міцно  вхопила  мене  за  руку  і  потягнула  до  сріблястих  сходів.
                                                                           -  II  –

     Продовження  буде…

12:30  –  02:45    08.01.2018  Івано  -  Франківськ      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770178
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2018