| Сторінки (1/9): | « | 1 | » |
Його голос лоскоче шрами, його слова
лишають по сóбі кисло-лимонний смак.
Його губи на колір рожевих сухих троянд.
Я знаю його коханок, як кожну зі свóїх вад.
Його погляд лягає на серце, як на траву сніги.
Він дарує мені трохи ніжності, мов віддає борги,
Зашпиляє душу розірвану, наче пальто старе.
Там, де варто поставити кому, він вічно ставить тире.
Минуле у нього чорне, у ньому достатньо див,
Не стерти його із пам'яті, не змити його сліди.
Совість гризе йому шкіру, царапає кігтями гострими,
А я чекаю його, як воскресіння Господа.
Він блудить вночі вокзалом зимовим і нетверезим
Кидає собі курити, допоки знову не змерзне,
Правдою і обманом з душі вириває страх,
А я вірю йому, як паломники у Христа.
Він каже, що всі продажні: політики чи повії,
Знімає печаль із губ, смуток на кінчику вії
Я боюсь його, як гріха, тримаюся, ніби посту.
Буває така любов, яка вимагає помсти.
Грудень 2017
Олена Швиднюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765215
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2017
«Зателефонуйте пізніше» - холодно каже якась навіжена,
а ти вистукуєш вже, певно, всоте ті кляті цифри скажено.
Тривога тисне тобі серце, мов шорстка котяча лапа,
«абонент не відповідає»- кинуто, мов гордий ляпас.
Абонент вибув зі гри – охолола. Ти перестав голитися.
Серце б*ється саме з собою за право хоча б битися.
І йдучи краєм життя, безпорадно шукаєш поручні,
Та у світі втопленому в брехні нікого поруч. Ні.
Абонент безпідставно, як ти гадав, змінив сім-карту
Тримати на прив*язі власною підлістю – кепська варта.
Абонент ( як раніше) не зглянеться й не візьме телефону.
Змирися –для тебе абонент ніколи не повернеться в зону.
Жовтень 2015
Олена Швиднюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2017
іТи давишся брудом чиєїсь дешевої плоті,
Запиваєш огиду вчорашнім чаєм, а потім
Мій сміх вибухає в грудях, неначе постріл,
І ти (від сорому) не тямиш себе від злості.
Слова мої ховаєш у пам*яті, мов крадіжки,
Задихаєшся від запаху хвойд у своєму ліжку.
Пам’ятаєш мої родимки на шиї і підборідді,
І волосся аромату трав із відтінком міді.
Ти крадькома стежиш за мною в кав'ярнях
І бачиш поруч вірних мені, чужих і гарних,
не спускаєш очей зі спини в червоному светрі,
бо давно вже у кожнісінькому сантиметрі
твоїх ідеальних краваток, сорочок, костюмів
в*ївся запах моїх французьких парфумів.
і ти молишся почути моє заповітне «кохаю»,
проклинаєш своїх колишніх, ідеш до причастя,
а я серце твоє (як і ти колись) розбиваю,
ти все ще віддано, свято віриш, що це на щастя.
Вересень
Олена Швиднюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2017
Бачиш сяйво? То блищать ножі - людина людині ніж,
Обіймаєш, тим самим, кажучи: « я люблю тебе - ріж»
Людина людині –удар Адама в його власні ребра.
Життя –це чорна пантера і зовсім, власне, не зебра.
Людина людині- смерть, яка спонтанно натискає курок.
Людина людині -звір, імовірно, Людина – це сірий вовк.
Вовк покинув зграю - це бомж, кочівник і химерна тінь,
Життя, -кажуть вовки, – битва. Не буде злетів, як нема падінь.
Людина людині – дерево, що в грудях колись цвіло.
«Ні,- кричать птахи,- ми один одному – віра політ, крило!
Ми – то моря колиска, прихована казка й ніжне тепло.»
Вогні кажуть, що ми – пЕкло і все, що комусь пеклО.
Янголи кажуть: «байдуже скільки болю, смутку і вад.
Всупереч ідолам і Іудам, людина людині – сад.
Та святість єдина – терпка, що живе поміж ребер.
через смерть, через пекло - людина людині – небо.»
Листопад 2016
Олена Швиднюк.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2017
Світ збожеволіє, почне забирати у нас борги,
Коли розплата настане за наші втіхи земні, гріхи,
Коли навіть Буда від люті проснеться й прийме Іслам,
І кожен стане на бісову сторону зла,
Вона скаже : "Лиш повір мені, не лякайся, мій верше.
Коли смерть оголошує гру, переможець не прийде першим"
Не омити пролиту кров свіжою безневинною кров'ю,
Кожну із його ран вона завдала йому і вона ж загоїть.
Він же вивчав її, як невідомі нікому, забуті знаки,
А в ньому були всі риси покинутого собаки,
Як не враховувати вірності і просто її забути,
Та вона слухала його, коли й не хотіла нікого чути.
Світ збожеволів, любов їм зімкнулась кільцем на шиї,
Вони втікали один від одного в Токіо, Лондон, Київ.
Та то, певно, світ з'їхав з глузду, і Бог ся розважив.
Разом кипіли від люті, а відстань палила заживо.
Олена Швиднюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764674
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2017
Її погляд з відтінком зневіри забарвлює райдужку ока,
Ти рахуєш кожен із її тихих, насправді байдужих кроків,
Вимірюєш відстань до неї люттю, образою, автотрасами,
"In vino veratas" -кажеш, намагаючись забути і згаснути.
знімаєш вночі шовк дорогий з холодних дешевих плечей,
Заліковуєш чужими вустами удари безбожних її очей,
У чужих обіймах задихаєшся, а мурахи говорять її сопрано
І лишають по собі переломи й відкриті криваві рани.
І поки вона ніяково і ніжно цілує у вилиці щоразу іншого,
Ділиться з ними теплом, коньяком і, зрештою, ліжком
Ти, брате, дихай, брате, дихай, чуєш, змирися, мій верше.
Ти у неї вже сотий у списку, а вона у тебе назавжди перша.
Травень 2016
Олена Швиднюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2017
Насправді справжня біда починається на літеру "л" або "к",
Відтоді, як нестерпно бракує погляду того юнака.
Відколи ховаєш страх, наче зброю на блок-постах.
З тих пір, як вивчаєш напам'ять коми в його листах.
Відколи слова його, мов заповітна жива вода,
Яку він тобі безкорисно до рук подав.
З часу, як лікуєш кожну із завданих ран,
Не знаючи в кого вірить він, читаєш Біблію і Коран.
Відколи тямиш, що любов - то та ж-бо хвороба мозку,
Бо відсутність слів обпікає зап'ястя воском,
Бо чуєш голос його за сотні кілометрів і з просоння.
Відколи лінія життя твого біжить по його долоні .
Липень 2016
Олена Швиднюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2017
Любові бояться прозаїки, поетам - усе одно.
Підкрадається тихіше протягу, лізе через вікно,
Лягає тихіше сльози на кінчику бляклої вії.
Услід тобі кричать гордо: "Любов - дорога повія''.
Тримає в руках спокій, як руки старого мольфара
стискають у кулаці водоспади, моря і хмари.
Кожна наступна Любов –щоразу новий фінал і втрата.
Насамперед, дару бачити, натомість, і страху страти.
Покриває віру твою, як мертвих тканиною, інеєм,
рими викреслює із поезії і записує літери імені,
Стає тобі лукумом, солодом, кашеміровим светром.
У Любові немає слабкості, та влада належить Смерті.
Часом думаєш, що в Любові є друге ім'я - Югославія.
Себто, по факту, її не існує, вона вже давно розвалена,
Та як лишиться хоч одне серце, що не втратило віру,
Любов буде жити, ховаючись, як крововилив, під шкіру.
Олена Швиднюк. Магнолієва поезія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764228
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2017
Коли кожна з них закривала двері твоєї квартири,
ти всоте думав: "цій бракує наївності, іншій - віри"
Коли кожна з них поверталась - "забувала якісь дрібниці",
Ти вже не пам'ятав їхні голоси, дотики, тим паче, лиця.
Як кожна помічала на сорочці неодмінну чужу помаду,
Всоте чув істеричне: "Якого біса ти мені зрадив?"
Ти викидав кожну з них, як старі шкільні зошити,
Як листи їхні зіжмакані, пошарпану куртку зношену.
Палив постіль, що пахла їхньою дешевою шкірою.
Тихо повторював: "У любов лиш невігласи вірують",
Ти так впевнено галасив, що любов - це ознака вірусу,
А віднині щоночі молишся, щоб її серце для тебе билося.
Бо квартира стрічає брудом брехні і звичною сирістю,
Ти надієшся щовечора, щоб вона тобі хоч наснилася,
Щоб розривала і зцілювала стилетом чи стилосом,
Проросла в серці тугою і болем смертельним виросла.
Березень 2016
Олена Швиднюк. Магнолієва Поезія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764225
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2017