| Сторінки (1/1): | « | 1 | » |
знаєш, любий, тут сіро і пусто.
на очах кожну ніч – роса.
мої ріки змінили русло.
і тепер їхній дім – мілина.
білий Всесвіт такий не білий!
рве віски, а от слів – нема.
пам’ятаєш, як я тремтіла,
коли ти називав… «моя»?
знаєш, любий, а тут морозить.
і п’янію не від вина.
я приймала убивчі дози.
то чому ж ще й тепер жива?
якщо небо упало двічі, -
як ішла – і коли прийшла,
тільки страшно - настане січень –
знову серцем дістану дна.
а якщо нас не спинить холод,
а якщо не відчуєм меж?
і назло розірвемо коло?
і за руку мене візьмеш?
як все просто. і як все важко.
падай, падай… але дарма.
я для них просто вільна пташка.
а для тебе – твоя. твоя.
не запитуй мене нічого -
подивись на зірки в очах.
я ніколи ще так нікого -
цілий світ у п'ятьох словах.
ти пробач за ці сни і вірші,
що біжу по розбитім склі,
що буває до болю смішно,
і думки, мов полин, гіркі.
не навмисне. то все морози.
віриш-ні, а від них не втечеш.
ти пробач. ти пробач за сльози.
я пробачу... що плачеш теж…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2017