Дружня рука

Чи налякаєш їх вратами раю?

Як  можна  гратися  людським  життям?  
Скільки  біди  у  злочині  такому?!.  
Про  долю  іграшки  стає  усім  відомо.
Погрався,  викинув.  Вчинив  мов  зі  сміттям.
Ще  як  своїм,  то  сам  собі  і  злодій.  
А  як  чужим?    Ідеш  уверх  по  сходах.
Комусь  подякуєш,  комусь  за  просто  так.
Вважаєш,  що  свого  досяг.  А  в  чім  мастак?!
А  що  як  граєшся  мільйонами  життів.  
І  мріяв  про  таке.  Цього  хотів.
Тут  потоптався,  там  за  гріш  продав,
Всьому  ціну  на  світі  прописав.
Щоб  вберегти  свою  дивацьку  роль,
Ти  то  святий,  ти  то  Ассоль,
А  може  все  сприймати  як  звичайний  жарт,
Усі  обличчя  виклав  на  звороті  карт  …
Себе  зробив  об’єктом  гри,
Її,  його  мішаєш  кольори,
А  як  тобі  ще  гостроти  замало,
Тобі  за  іграшку  мільйони  стали  …
Стоїть  святий  Петро  і  у  гостей  питає,
Чого,  хто,  з  чим  прийшов  під  двері  раю,
А  дехто  тут  на  рай  і  не  зважає,
Нову  шукає  стаю  …
То  може  вже  не  варт  лякати  їх  вратами  раю,
Вони  давно  не  вірять  вже  ні  в  що,
І  кожен  свою  суть  намертво  обіймає,
А  оплески  щораз  на  повну  в  шапіто  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826197
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.02.2019

Мої давно загублені ключі

Я,  мабуть,  не  навчився  ще  словами  показати,
Як  світить  сонце  чи  ідуть  дощі.
У  моїх  нотах  уночі  за  жарт  блукати,
Шукаючи  думки  свої  -  чужі.
Вплітаю  у  реальність,  вибачайте,
Чотиримірні,  п’ятимірні  простори,
Ви  двері  в  хаос  цей  швиденько  закривайте,
Порозлітаються  вони  …
І  перетвориться  звичайний  часопростір
На  битву  тих,  хто  швидше  зрозумів,
І  тих,  хто  повернутися  в  минуле  хоче,
Боїться  часу,  відстані  і  слів  …
І  перетвориться  звичайний  часопростір
На  неймовірну  кількість  вчора  і  тепер,
Втрачає  сенс  в  майбутнє  віра,  щирий  докір,
І  виробляє  неймовірне  фантазер.
От  уявіть,  як  можна  охопити
Єдиним  поглядом  усе  своє  життя,
І  цим  без  остраху  крутити  і  вертіти,
Коли  хоч  мить  одна  в  ньому  не  та  …
Я,  мабуть,  не  навчився  ще  словами  показати,
Як  світить  сонце  чи  ідуть  дощі,
То  як  я  можу  вічності  сказати,
Які  й  до  чого  я  забув  ключі  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826094
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2019

Пам'ять …

Стою  внизу  …  ось  тут  …  і  дивлюся  на  сцену,
А  там  черговий  лощений  панок  кричить  скажено.
Утома  роз'їдає  мозок,  а  він  про  владу,
Якою  стане  скоро  …
А    я  й  не  знав,  що  я  за  це  стою?!
Спасибі,  що  сказали!

Я  не  за  те,  не  хочу  я  тебе  у  владу,
Я  тут  за  тих,  за  ось  таких,  як  я,  стою  …
Потріскує,  немов  дрова  в  печі,  розбите  скло  попід  ногами,
Чи  доживу  …

Чергове  шоу:  десь  там  пам'ятник  скидали,
Мені  це  все  ніщо,  я  майже  вже  горю,
Бо  хлопці  цілу  ніч  в  ту  сторону  кидали,
Я  про  закінчення  цього  у  бога  лиш  молю.

А  далі  друг  із  ношами  побіг,  коли  убитих  забирали,
Там  гад  якийсь  зверху  сидить,  вони  по  нас  стріляли.
Тепер  лежить,  а  як  тепер  його  усе  життя,
Чим  це  провалля  нам  тепер  заклали?
За  що  воно?  Він  там  навік  лежить.
Щоб  ті  тут  далі  панували?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825993
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 18.02.2019

В полоні у вічності

У  твого  замку  …  Ну  давай  його  ось  так  назвемо!
Великі  два  вікна.  Вони  виходять  прямо  на  терасу.
Ти  іноді  сидиш  на  ній  одна.  Життя  бурлить.  Далеко  десь.
Щось  схоже  звуками  на  автотрасу.  
І  доля  іноді  нам  знаки  подає.  Тобі  обіймами,  мені  також  моргне.
І  ми  здаємося  такими  непостійними.  І  наше  часто  раптом  нічиє.
Я  теж  ходжу  між  цими  стінами.  Століттями  уже,  дощами,  навіть  інеєм.
Змиваю  все  чуже.  Вслухаючись  у  звуки  твого  імені.
Ти  іноді  сидиш  на  ній  одна.  Вдивляючись.  Дивуючись,  чому  мене  нема.
Ти  не  буваєш  дуже  голосна.  Побачити  так  хочеш.  Все  дарма.
Отак  журилася  Весна.  А  Вітер  їй  лиш  щиро  обіцявся:
[i]може  колись  так  станеться,  мала,  щоб  я,
літаючи,  до  тебе  приземлявся.[/i]
Я  б  так  хотів.    Вгризаюся  у  ґрунт,  зриваючи  дахи,  цілі  міста,  де  пролітаю.
Це  з  відчаю,  це  не  зі  зла.  Я  так  від  тих  розлук,  повір  мені,  вже  знемагаю.
Буває  хвилю  підійму  і  нею  в  берег  ударяю.
Я  думаю,  що  я  так  землю  обійму  і  там  на  Неї  почекаю.
Та  знову  щось  мене  кудись  зриває.  І  я  лечу.  Куди  лечу,  і  сам  не  знаю.
Я  теж  ходжу  між  цими  стінами.  Мені  знайоме  тут  усе.
Штовхаюсь  від  землі  колінами.  Вдаряюсь  об  твоє  лице  …
Ти  тут  усе  покрила  квітами,  ти  оживила  тут  усе.
А  я  своїми  дикими  кульбітами  …  руйную.  Ти  пробач  мені  за  це.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2019

Може скажеш, що жінку, та ні. Вона – казка, історія.

Це,  мабуть,    щастя  -  тримати  тебе  у  долонях.
Неначе  пташку,  лише  б  не  п[b]о[/b]шкодити  крил.
Всміхатись  на  плаття  із  білим  червоне,
І  всьому  тому,  що  у  тобі  відкрив  …
Закрита  була  у  якомусь  незримому  замку.
Він  тут  височів,  своїм  блиском    спустошений,
Гордився  цьому  і  тримав  свою  бранку.  
Воєнний  мій  стан  через  це  оголошений.
[b]Я[/b]  не  побоявся  зламати  
Всі  вікна  у  цьому  дивацькому  мотлосі.
Щоб  разом  з  тобою  зрадіти  світанку.
Відшукую  ноти  у  подиху  й  голосі  …
Чи  може  хотіла  ти  там  залишатися?!
Приходять  на  тебе  тут  сплячу  дивитися.
І  там  промайнути  у  вічному  хроносі,
І  може  у  морок  цей  навіть  ужитися  …  
Та  ні.  Не  хотіла.  Злякалась,  як  стіни  ці  падали.
Не  знала,  що  там,  що  вони  в  тебе  викрали.
І  як,  коли  видих  і  вдих,  наче  казками
Хтось  в  мить  пролетів,  і  тебе  раптом  вибрали  …  
І  кожен  читач,  що  читає  свою  особливу.
Чи  скажеш,  що  жінку?  Та  ні.  Вона  –  казка,  історія.
Не  зміг  до  кінця?  Чи  дочасно  закрив?  Обірвав  кіноплівку?
Маленьке  кіно?  Справжня  обсерваторія.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825829
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2019

Що не дощ, то Шопен. Що не вітер, Je t'aim.

[b]Вона[/b]
А  любов  як  музика.
Що  не  дощ,  то  Шопен.
Не  одного  безумства
Задзеркалля    імен  …

[b]Він[/b]
А  любов  як  музика.
Що  не  вітер,  Je  t'aim.  
Позамежжя  віршів.
Позамежжя  від  тем.

[b]Вона[/b]
Дозволь  мені  тебе  забути.
[b]Він  [/b]
Дозволь  мені  дозволити  тобі.
[b]Вона[/b]
Не  хочу  музикою  я  твоєю  бути.
[b]Він[/b]
Воно  усе  без  нас  тепер  живе  собі.

[b]Автор[/b]
[i]Так  спішили  знайти,
Що  насправді  і  не  помічали  ...[/i]

[b]Вона[/b]
[/i]
Ми  на  стінах  цитати  очима  
мов  клавіші  нот  натискали.
Ми  насправді  не  містом,  
а  цими  віршами  блукали.
І  шукали  крізь  дотик  долонь,  
і  крізь  дотик  сердець  теж  шукали.
Як  знаходили,  мало  ставало.  
[i]Навіщо  за  безцінь  віддали    …[/i]

[b]Він[/b]
Потім  раптом  так  боляче
малість  цю  
вже  не  торкають  долоні.
Запізнілі  безглузді  зринають  за  нею  погоні  …

[b]Автор[/b]
Заблукали  вже  очі.
І  долоні  мовчали.
А  чому  заблукали?  
Бо  куди  б  у  пітьмі  не  пішов,
Оминаючи  гамір  буденного,
Там  є  все.  Ви  не  знали?
Всесвіт  вам  на  долоні  упав  
в  одну  мить  нескінченного  …
[i]Ви  ж  його  в  себе  вкрали[/i]  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2019

Весна, Любов, Печаль і Радість

[i]Весна,  Любов,  Печаль  і  Радість  -
Оце  супутниці  мої,
Тут  кожна  –  справжня  досконалість.
У  кожного.    Водночас,  нічиї  …[/i]
[b]Весна[/b]  
Мене  ви  мабуть  зачекались.
Та  я  ж  біжу.  Але  трикляті  каблуки  …
В  грязюку  наче  закопались.
Не  сором  вам,  нікчемні  дундуки?
[b]Любов[/b]
Не  лайся,  подруго,  не  варто.
Для  тебе  в  мене  дві  руки.
З  того  болота  вибирайся,
Одне  і  те  ж  трива  віки  …
[b]Печаль[/b]
Як  можна  стільки  жартувати,
Хіба  є  сенс  у  тій  весні?!
Навіть  не  вміючи  літати,
Радіють  посмішкам  її  …
[b]Радість[/b]
Хто  ще  не  вміє,  то  навчиться,
Ще  краще  –  просто  посміхнись.
Комусь  є  крила,  комусь  крильця,
І  щире  гасло:  не  журись  …
[b]Весна[/b]
Ах  ці  жахливі  каблуки,
Візьму  і  взуюсь  в  кирзаки.
[b]Любов[/b]
Для  тебе  ця  ганьба  не  гожа,
Весна  вдягнутись  так  не  може    …
[b]Весна[/b]
Так,  дійсно,  просто  уяви,
Вони  на  грацію  чекають.
Суміш  болота  і  трави?
Такою  зовсім  не  впізнають  …
[b]Любов[/b]
А  може  ти  про  це  дарма,
Бо  усмішка  твоя  –  весна,
І  руки  тепло  обіймають,
І  очі  очі  вже  шукають  …
[b]Весна[/b]
Якщо  з  тобою  поруч  ми,
То  як  би  нас  не  заховали,
Примчали  б  звідкись  диваки,
Навіть  такими  б  упізнали  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825600
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2019

Де ж ти раніше ось така була

Чи  є  межа  твоєї  ніжності?
Та  ні  ж,  нема.
Як  я  не  п[b]о[/b]мічав:
Обурений  моєю    безрозсудністю,
Вітер  про  щось  мені  так  голосно  мовчав.

Ми  не  здавалися  безбарвності,
Ми  завдяки  своїй  несхожості,
Були  собою,  ми  такими  є.
Ти  дала  фарби  своєї  справжності,  
і  [b]я[/b]  намалював.

Немає  й  краплі  в  нас  байдужості,
Несхожість  стала  наша  схожістю.
Свою  і  осінь,  і  весну  тобі  віддав.
Оця,  що  є  між  нами,  вийнята  з  мовчазності.
А  я  її  назвав  …

Стоїть  між  нами,  посміхається
І  гріється  від  нашого  тепла.
Що  тут  насправді  відбувається?!
Де  ж  ти  раніше  ...
ось  така  була.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2019

Не затаїш

Пишу  тобі  неначе  в  інший  світ,  
А  може,  в  інший  час.  Вже  й  сам  не  знаю.
Скляний  будиночок  на  озері  ст[b]о[/b]їть,
В  нім  ти  живеш.  
[i]І  я  ним  щиро  марю.[/i]
Ось  тут  стоїш,  ось  тут  чомусь  мовчиш.
Не  спиш  …
Важливе,  мабуть,    щось  гортаєш.
Вогню  шепочеш  казку  щирості  свою.
Не  затаїш.
[i]Бо  [b]я[/b]  все  знаю  ...[/i]
З  твоїх  листів,  з  твоїх  пісень,  з  твоїх  віршів.
Якою  ти  у  справжності  своїй  насправді  є,  а  не  буваєш.
Собі  свого  і  не  проси,  ти  не  даєш.
У  мене  теж,  здавалось,  відбереш.  
[i]А  я  все  маю  ...[/i]
Я  теж  не  сплю.  І  бачу  я,  як  ти
Вдивляєшся  у  марево  його.
-  Дозволь  мені  його  від  нас  спасти.  
А  я  кажу́:  
[i]не  дозволяю  ...[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825161
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2019

Той лютий трішечки нечесний

Віддав  своє,  не  взяв  чужого,
А  що  моє,  візьми  в  дорогу  …
Мого  дощу  візьми  печалі,
А  моїх  мрій  -  не  м[b]о[/b]ї  далі.
А  мого  вітру  щирість  в  душу,
І  ніжність  ще  зібрати  мушу.
Тобі  малює  лютий  весну,
Бо  ти  на  неї  зачекалась,
Той  лютий  трішечки  нечесний,
Пробач,  так  склалось  …
Весняний  дощ  серед  зими
І  краплі  наче  бігуни
По  щоках,  по  очах  стікають,
Чи  ви  провісники  весни?
А  сонце  закохалос[b]я[/b]  без  ліри,
Пташки  замріялись  і  чути  це  в  вокалі,
А  ще  хтось  вірить  в  дощоміри  …
Чи  ви  провісники  печалі?
Віддав  своє,  а  взяв  ще  більше,
Ти  просто  ще  не  помічаєш,
Коли  пишу  тобі  я  вірші,
Ти  розквітаєш  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824940
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2019

Весна вже так голосно стука …

Є  речі,  що  не  продаються,
Є  ті,  що  над  ними  сміються,
Є  те,  що  не  забувається,
Щасливий  лиш,  хто  дізнається.
Є  зустрічі,  що  навіки,
Життя  тече,  мов  ріки,
Є  зустрічі,  що  на  мить
Для  серця,  що  щемить.
Є  люди,  що  так  й  не  зустрілись,
Є  люди,  що  не  зупинились,
Коли  всередині  кричали,
Назовні  банально  м[b]о[/b]вчали.
А  є  ті,  хто  дуже  далеко,
А  серцем  своїм  обіймають,
Розлуки,  морози  і  спеку
Віршами,  піснями  долають.
Візьму  за  одну  руку  вітер,
У  іншу  проміння  від  сонц[b]я[/b],
Мої  зачаровані  квіти
Поставлю  тобі  на  віконце.
Почали  поля  вже  чорніти,
Гомонить  природа  дощами,
Весна  заходилась  бродити
Полями,  лісами,  думками  …
До  кожного  в  двері  постука,
Питає:  ви  тут?  До  вас  можна?
А  декому  голосно  грюка:
Прийшла  каже,  ясновельможна.
О  ні,  то  вона  не  про  себе,
Вона  про  ту  панну,  що  в  квітах,
Буває  сумна  і  весела,  
Прийде,  де  ж  її  посадити?
Ось  тут,  де  з  вікна  ллється  сонце,
І  чути  як  птаство  веселе
Звільнило  від  холоду  серце
Оте,  що    вона  полонила    …
От  тільки  хіба  в  нас  хтось  проти
Оцього  стрімкого  полону,
І  жовтогарячого  сонця,  
І  синього-синього  льону  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824902
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2019

Сьогодні. Бачу. І не маю слів …

Я  пам'ятаю,  як  якась  ***  дітей  валила  лицем  в  болото,
А  потім,  бо  ж  така  "робота",  робила  це  вдесяте,  всоте,
Це  було  років  п'ять  тому,  тепер  мій  розум  просто  плаче,  
Коли  це  все  те  ж  саме  бачу,  лежачого  ногою  б'є  
Той,  що  закону  служить  наче  ...
Невже  незрозуміло  ще,  що  не  змінилося  нічого  і  ніде,
Що  тільки  лозунги  змінили  і  розваги,
А  до  людей,  як  і  було,  кийок  замість  поваги  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824804
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.02.2019

Передвесняні діалоги*

[b]Гість  у  картинній  галереї[/b]
Потемнів  вже  від  часу  портрет.
Хто  ти,  та,  що  очима  пронизуєш  всесвіт?
Що  любила?  Світ  танго  чи  м[b]о[/b]же  сонет?
Цвіт  весни,  запах  яблук  чи  літа  переспів?
Обіймала  того,  кого  любиш,  чи  не  оберталася  вслід,
Там  боліло,  що  губиш,  чи  все  у  душі  наче  лід?
Але  цього  не  бачу,  ти  просто  гарячий  вогонь,
[i]Ніжність  наче  стриміла  з  очей  її  і  долонь  …[/i]
Чи  когось  нагадала?    А  …  що  так  стою?
Може,  тільки  мовчала,  а  він  у  раю,
Холодніше  ставало,  а  ти  вся  цвіла,
Зими  в  мить  пролітали,  ти  весну  несла  …
Хто  ти?  Хіба  це  важливо,
Ти  просто  жива.  Навіть  така,  нерухлива,
Тебе  поруч  нема.
Може,  любити  навчила,  і  озирнутись  кругом,
На  ось,  візьми  мої  крила,
А  я  залишуся  сном  …
[b]Портрет[/b]
Я  тобі  вдячна  за  крила,  вдячна  тобі  за  тепло,
Знаєш,  [b]я[/b]  справді  любила,  свої  віддала  давно,
Щирість  мене  обіймала,  ніжність  мене  берегла,
Чи  це  багато,  чи  мало?  Просто  я  все  віддала  …
[b]Автор[/b]
Скільки  чудових  мелодій,  скільки  відвертих  віршів,
Трапиться  іноді  злодій,  до  душ  людських  і  до  слів,
Трапиться  іноді  щедрий,  все  просто  візьме  й  роздасть,
Щедрий  від  того  зрадіє,  злодій  за  гроші  продасть  …
[b]Гість  у  галереї[/b]
Щоб  так  тебе  малювати,  щось  в  собі  треба  знайти  …
Думаєш,  фарби  змішати  і  полотно  натягти?
Так  лиш  малюють  квадрати,  може  будівлі,  стовпи,
Бо  щоб  любов  малювати,  треба  в  той  світ  увійти  …
[b]Автор[/b]
Видно,  щаслива  людина,  не  по  очах,  по  душі,
Раз  він  стоїть  тут  години,  пише  про  когось  вірші,
Має  кому  щось  сказати,  щось  крізь  роки  пронести
Можна  ж  і  крил  двоє  мати,  а  все  життя  проповзти.
[b]Портрет[/b]
Як  важко  бути  портретом,  хочу  назад  у  той  світ,
Ні,  не  театр,  не  карети,  хочу,  де  яблуні  цвіт,
Хочу,  де  той,  що  полюбить,  бути  в  обіймах,  в  вогні,
Дякую,  хто  це  все  зробить.  Це  так  потрібно  мені  …
[b]Автор[/b]
Чи  оживають  портрети,  чи  так  буває  в  житті,
Роботи  пишуть  сонети,  риється  хтось  в  почутті,
Раптом,  здається,  знайшов  щось.  Наче  від  сну  ожива.
Але  чомусь  не  надовго,  раптом  згубила  слова  …
[b]Гість  у  картинній  галереї[/b]
Знову  весна,  я  помітив,  щойно  хвилину  тому.
Милий  портрет,  трішки  вітер.  Я  на  прощання  зітхну.
Піду  куплю  гарні  квіти.
Вона  так  любить  весну.

*[i]на  фото  -  картина  Тетяни  Рибар  "В  обіймах"[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824737
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2019

Будь, будь ласка, просто щастям

Я  б  хотів  бути  твоїм  вітром,
Він  завжди  знає,  чим  ти  мариш,
Я  б  хотів  бути  твоїм  берегом,
До  якого  ти  дуже  прагнеш  …
Я  б  хотів  бути  твоєю  радістю,
Щоб  опинитись  у  тебе  на  губах,
Я  б  хотів  бути  твоїм  смутком,
Щоб  купатися  у  тебе  в  очах.
Я  б  хотів  бути  твоїм  плащем,
Він  тебе  постійно  обіймає,
І  твоїм  від  серця  ключем,
Ти  йог[b]о[/b]  так  оберігаєш  …
Бути  бокалом  вина
І  відчути  твої  губи,
Ти  була  б  зі  мною  одна
І  не  спішила  б  нікуди.
Бути  першим  весняним  днем.
Ти  йому  так  щиро  зрадієш.
І  бути  літнім  дощем.
Ти  про  нього  так  іноді  мрієш.
[b]Я[/b]  б  хотів  стати  твоїм  часом.
Ну  хіба  від  часу  втечеш?!
Ми  були  б  з  тобою  разом,
В  мене  тебе  не  відбереш.
Але  ти  б  була  моїм  в'язнем,
І  тому  я  все  це  змінив,
Будь,  будь  ласка,  просто  щастям,
А  мій  човен  щоб  поруч  плив  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2019

Маленька вічність (проза)

Вона  йшла  по  вулиці  і  раптом  почула  свою  улюблену  мелодію.  В  старому  подертому  плащі,  у  зовсім  непривабливому  капелюсі  вуличний  музикант  зачаровував  слух  саме  її  музикою.  Не  довго  думаючи,  дівчина  п[b]о[/b]бігла  у  квітковий  магазин  і  поклала  поруч  з  ним  букет  квітів.  Це  було  найвищим  виявом  поваги  і  захоплення  з  її  боку.  Вона  пішла  повільно  вулицею,  стараючись  прислухатись  до  улюблених  звуків.  Раптом  щось  сталося  з  музикантом.  Він  відкинув  геть  подертий  плащ,  не  потрібний  капелюх  ...  і  виявився  звичайним  юнаком.  Хоч  звичайним  його  навряд  чи  можна  було  назвати.  Він  пішов  вслід  за  дівчиною,  граючи  на  скрипці.  Куди  б  вона  не  йшла,  звуки  його  скрипки  не  відставали  ні  на  крок.  Коли  падав  дощ,  вона  підходила  до  юнака  і  вони  разом,  обн[b]я[/b]вшись,  дивилися  на  наче  зачаровані  краплі,  що  витанцьовували  неймовірні  вальси  навколо  них.  Коли  падав  сніг,  вона  сідала  за  піаніно,  а  він  стояв  зі  скрипкою  біля  вікна,  а  зима  спочатку  раділа,  вибухала  своїми  емоціями,  зачаровувала,  потім  засинала.  Пройшло  багато  років.  На  підвіконні  лежала  скрипка,  а  піаніно  стояло  в  кутку  кімнати.  Їх  ніхто  ніколи  звідси  не  виносив.  Пізно  ввечері  скрипка  знову  оживала,  а  клавіші  піаніно  починали  з  нею  свою  нічну  розмову.  Їх  не  можна  чіпати.  Не  можна  зупиняти  музику.  Вони  заслуговують  на  свою  маленьку  вічність.  

[i]хто  ти,  той  що  до  скрипки  нахиливсь,  
ти  чарівник,  чи  може  просто  вітер,
чомусь  так  дуже-дуже  зажуривсь,
кладуть  всі  гроші,  я  ж  покладу  квіти  ...[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2019

Хребет мій для таких речей не гнеться …

Чужа  земля  так  кликала  уранці,
Сміялась,  гарно  промовляла,
І  я  повірив  цій  чудовій  байці
Вона  мені  насправді  не  збрехала  …
Робота  не  маленька,  та  на  совість,
Стабільно  все,  не  в  тренді  випадковість,
Єдине,  що  мені  ти  не  сказала,
Зробилось  цього  раптом  дуже  мало...
Моя  земля,  сади,  тепло  вузеньких  вулиць,
Кому  я  це  усе  маю  віддати?
Все,  що  було,  і  що  тут  не  відбулось,
Кому  вдалось  це  в  мене  відібрати?
Чи  може  я  це  все  забрав  у  себе  сам?
Коли  змовчав,  коли  махнув  рукою?!
Я  мушу  бути  тут,  не  можу  бути  там?
Моя  земля,  нас  розлучили  із  тобою  …
Отак  собі  це  все  я  уявив,
Подумав,  що,  мабуть,  я  так  не  зможу.
Я  не  змовчу,  хоч  зуби  вже  зціпив,
І  може  статись  так:  не  переможу  …
Та  в  мене  є  такий  великий  скарб,
Що  гідністю  між  диваків  ще  зветься,
Не  стану  чийсь,  не  зроблюся  я  раб,
Хребет  мій  для  таких  речей  не  гнеться  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824552
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.02.2019

Хапаюсь за останню соту!

Ну  що  з  того,  що  дали  тобі  землю,
Ну  що  з  того,  що  пів  ціни  за  газ,
І  що  зарплата  слюсаря  заділа  стелю,
Ти  думаєш,  що  це  середній  клас?
З  автобуса  висаджують  дитину,
Не  мала  мати  для  дитини  гривну,
Бреде  морозом,  а  це  третій  клас,
А  інші  показали  спину  …
Це  ти  про  ось  таку  Вкраїну,
Рахує  власне,  тішиться  своїм,
Обійстя  зацвіло,  а  що  про  ту  руїну?
Тут  мало  місць,  тут  ходять  із  тавром  …
А  вчитель,  викладач  і  лікар  -
Неперспективний  наш  електорат!
Кидають  на  зарплату  кістку,
Над  ними  рже  державний  апарат  …
Заводи  –  привиди  лякають  перехожих,
Як  щось  збудують,  то  мотати  кабелі,
Дешева  рать,  а  хто  їй  допоможе,
Валіть  всі  за  кордон  за  Євро  і  рублі  …
І  де  ж  тут  твій  живе  середній  клас?
А,  я  забув,  ще  програмістів  доля  притулила,
І  серед  втішених  телевізійних  мас,
Із  закордону  також  їм  прислала  крила.
А  де  своє,  що  ми  для  світу  на  показ?
Підготували,  дорогий  середній  клас?
Кусок  землі,  зерно,  своїх  дівчат?
Чи  гинучих  десятками  солдат!
Невже  не  ясно,  це  все  не  туди,
І  гарні  лозунги  –  це  на  піску  сліди,
Тасуються  ті  ж  самі  наверху,  
Не  злізуть  ні  за  що  з  того  даху.
Соц-демократ,  регіонал,  ледь  не  святий,
Інший  навчився  язиком  плести,
Третій  високе  дуже  полюбляв,
Тож  не  цурався,  поруч  став  …
А  де  народ,  де  той  середній  клас?
Де  лікар,  вчитель,  викладач?
На  що  це  все.  Бюджет  лише  для  кас.
Де  ж  той  бюджету  розкрадач?
Кажеш  малий,  всі  гроші  під  столом,
Але  чому  такий  облом?
Як  бізнес  і  бюджет  єдиним  став  веслом,
То  нащо  їм  махати  тим  крилом  …
Чергове  шоу,  гей,  телеекран,
Тут  або  ти,  або  за  океан!
Хапаюсь  за  останню  соту!
Ще  вірю.  І  роблю  свою  роботу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824547
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.02.2019

Дванадцята. Піду знайду гітару

Дванадцята.  Піду  знайду  гітару,
Хоч  вже  забулися  слова.  Акордів  мало.
Згадати  б  пісню  ще  якусь.  Такому  ось  мені  у  пару.
Така,  щоб  справжня  і  своя.  З  душі  прогнати  треба  хмару.
Мітяєв,  Візбор  …  тих  тепер  не  граю,
Хоч  не  забуду  «телефон»  як  в  Тараса  звучав,
«Гітари  вигин»  теж  тамує  спрагу,  але  у  нас  тепер  своя  печаль,
«Вона»  збігає  у  мелодії  барвисто,  і  трішки  «холодно»,  хоч  і  не  так,
І  «не  твоя  війна»  у  серці  тисне,    «старий  альбом»  –  в  минуле  мій  літак  …
Четверта  ранку.    Ти,  гітаро,  ненаситна,
Та  скоро  вже  новий  нестримний  день,
Душа  моя  тепер  навстіж  відкрита,
Туди  я  накидав  близьких  пісень  …
Тепер  би  ключ  знайти  й  закрити  знову,
А  то  без  дозволу  влітає  всякий  хлам,
Закінчую  з  гітарою  розмову,
Бо  трісне  все  життя  на  пополам  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824429
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2019

Сиділо кілька павуків, чекали муху

Сиділо  кілька  павуків,  чекали  муху,
Сиділи  тихо,  раптом  вітер  дмухнув,
Від  радіації  змінилась  їх  природа,
Отримали  якось  людську  подобу.
А  всередині  все  ще  павуки,  
Які  вірші,  поезія,  любов?!  Потрібна  муха.
Лиш  тільки  муха  та  тепер  щось  слабодуха.
Один  павук  всівся  на  трон,  обплів  пів  світу  в  павутину,
Забув  павучий  свій  жаргон,  став  трохи  схожий  на  людину.
В  ту  павутину  вже  вплелись  і  регіони,  і  народи,
Павук  отруйний  як  колись  до  них  на  трапезу  заходить.
Колега  теж  не  без  гріха,  кусає  світ  наче  блоха,
Вже  посварив  усе,  що  міг,  шукає  друзів  серед  бліх  …
А  є  дрібненькі  павучки,  закинули  свої  гачки,
Крадуть,  гребуть  чуже  майно,  розповідають  казочки.
По  телевізору  щодня  одна  й  та  ж  сама  йде  бредня,
А  та  людина,  як  маля,  не  бачить,  що  це  западня.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824301
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.02.2019

А та, між нами панна, пречудова

А  та,  між  нами  панна,  пречудова,
Нехай  собі  блукає  між  людей,
Вона  прекрасна,  ніжна  і  казкова,
Завжди  ховалась  в  глибині  твоїх  очей  …
Не  проганяй  її,  коли  прийде  колись,
Схоче  обняти  за  кохані  плечі,
На  неї  щиру  ти  тоді  не  злись.
Вона  не  я.  Боїться  холоднечі.
Вона  неначе  кілька  пелюсток,
Віддалася  на  волю  вітру,
Підхопить  їх  якийсь  листок  і  покружляє.  
А  я  потім  усе  зітру.
Не  злись.  Вона  вже  не  жива.
Це  тільки  спогад,  списаний  у  вірші.
У  неї  теж  якась  своя  душа,
Що  дуже  потребує  тиші.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824275
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2019

Щоб потім на життя спідлоба не дивитись (університетські діалоги)

[b]Вчитель  наче  з  фільму  «Доживемо  до  понеділка»[/b]
Як  все  міняється,  до  неймовірності  цікаво,
Сьогодні  знову  маю,  що  розповісти,
Доп'ю  лише  свою  ранкову  каву,
До  них  б  усе  це  донести.
Бо  одні  очі  щирі  і  відкриті,
А  в  інших,  бачу,  темрява  густа,
Як  маю  потім  темряву  цю  оцінити,
Може,  професія  моя  не  та?
[b]Викладач  між  іншим,  що  «мріє  заробити»[/b]
Привіт,  колего.  Йдеш  на  крилах  на  роботу,
А  я  бреду.  Та  я  б  за  весь  цей  час
Не  те,  що  на  якусь  тойоту,
На  віллу  б  заробив.  Страждання  біомас.
[b]«Доживемо  до  понеділка»[/b]
А  що  мішає.  Уперед,  друзяко,  
Ти  вивчив  вже  давно  валютні  знаки,
Втішаєшся  не  кликаним  батькам,
Підказуєш,  що  тут,  що  там  …
[b]«Мріє  заробити»[/b]
Воно  б  то  так,  та  ось  шкода  контактів,
Та  й  не  люблю  підписаних  контрактів,
Ось  так  кручусь,  встигаю  все,  що  можу,
І  вже  будиночок  маленький  зводжу.
[b]Студент,  що  дивиться  на  світ  відкритими  очима[/b]
Цікаво  стало.  Тільки  б  не  пішов,
Як  попередники  його  не  раз  робили.
І  що  він  у  роботі  цій  знайшов?!
Та  в  мене  до  навчання  виростають  крила.
[b]Студент  без  бажання  вчитися[/b]
Поклала  мама  двісті  гривен  у  конверт,
ДВВС  ніяк  не  можу  здати,
Йду  на  екзамен  наче  на  концерт,
Цікаво,  як  я  маю  виступати  …
[i]Через  годину,  залишивши  конверт  на  столі  «Доживемо  до  понеділка»[/i]
Отож,  не  знаю  я  нічого,  не  біда,
Ось  тут  моя,  як  кажуть,  панацея,
Це  наче  була  ваша  коляда,
Моя  скінчилась  одіссея  …
[b]Доживемо  до  понеділка[/b]
Подачку  свою,  прошу,  заберіть,
Мені  не  до  душі  така  задачка,
Збирайте  речі  й  на  всі  боки  йдіть,
Це  там  за  стінкою  в  пріоритетах  дачка  …
[b]Митник,  що  вирішує  питання[/b]
Так,  я  до  вас,  бо  служба  в  нас  важка
Не  пропустити  в  Україну  сірячка,
Не  маю  часу,  в  чім  ціна  питання,
Нам  тут  не  час  проводити  змагання  …
[b]Доживемо  до  понеділка[/b]
Бігун  ваш  вже  давно  прибіг,
Собі  в  тіньочку  тихо  ліг,
У  мене  лекція  і  серед    тем
Одна  із  ваших  самих  кращих  схем  …
[b]Голос  з  неба  (якщо  подобається,  «дзвінок  з  неба»)[/b]
Друже,  постав,  та  ну  їх  всіх  в  болото,
Нема  лигатись  з  ними  жодної  охоти,
Якби  я  вірив  хоч  на  одну  соту  …
Який  з  нас  цій  системі  спротив?!
[b]Доживемо  до  понеділка[/b]
Ви  знаєте,  не  маю  я  нічого  проти,
Не  можу  друга  залишити  без  роботи,
[i]Киває  в  сторону  «Хоче  заробити»[/i]
Я  довіряю  іспит  цей  колезі
Живемо  наче  в  гетерогенезі  …
[b]Чиновник  з  потребою  улесливого  наступника[/b]
Ой,  мушу  кадрове  питаннячко  рішити,
Кого  б  мені  тут  поруч  посадити:
І  молодого,  і  розумного,  та  в  міру,
Щоб  не  старався  площу  округлити.
Наверх  щоб  гарна  йшла  про  мене  думка,
Щоб  міг  занести,  взяти  і  відкрити,
Щоб  заготована  була  легенька  гумка,
Бо  дещо  треба  буде  «запилити».
[b]«Хоче  заробити»[/b]
Маю  для  вас  чудову  креатуру,
Таку  як  треба  «лагідну»  натуру,
Всього  за  підпис  ваш  і  коньячок,
У  вас  вже  на  борту  мій  морячок.
[b]Бізнесмен,  що  не  знайшов  працівника[/b]
І  що  мені  тепер  робити,
Самому  все  кидати,  когось  вчити,
Та  ще  й  такого,  щоб  хотів,
А  не  мов  індик  у  мобілку  гелготів  …
Дивись,  стоять  студент  з  викладачем,
І  сперечаються  -  що  за  незвикле  діло?!
Пробачте  друзі,  що  задів  своїм  плечем  
Розмову  вашу  підозрілу.
Шукаю  я  собі  працівника,  та  може  хтось  із  вас  надмір  сердитий?
[b]Доживемо  до  понеділка[/b]
Та  ні,  ось  вам  його  й  моя  рука,
Цікаво  нам,  то  можемо  й  побитись
[i]Жартуючи[/i]
Студент  чудовий,  творчий,  хоч  дивак,
Не  знаю,  як  в  одному  це  змогло  все  поміститись.
[b]Студент,  що  дивиться  на  світ  відкритими  очима[/b]
Не  знаю,  що  й  сказати,
Повезло  комусь  
Такому  у  житті  зустрітись.
Я  раджу  всім,  вивчайте  ремесло,
Щоб  потім  на  життя  спідлоба  не  дивитись  …
*[i]або  історія  з  університетського  життя  
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824154
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.02.2019

Десь жінка близько, чуєш запах, відчайдух

Доля  від  смерті  вберегла,
Та  сталось  так,  забрала  очі,
Відняти  мрії  не  змогла,
Серце  чекає,  чогось  хоче.
Друг  сам  його  якось  знайшов,
Там  теж:  чи  успіх,  чи  безчестя,
І  відлік  часу  вже  пішов,
Ідуть  разом  на  перехрестя.

Мрія  про  танго  у  руках,
Красива  жінка  -  в  небі  птах,
І  сказано  вже  спересердя
Все,  що  було  лише  в  думках.
Сліпий  сказився  за  кермом  -
Так  гнався  за  черговим  сном,
Мрії  зібрав  і  вже  простився,
Та  друг  в  життя  його  вчепився  …

А  далі  що:  вистава,  суд?
Ти  -  прокурор  чи  адвокат?
На  сцені  лицедійства  бруд.
Хто  виграв:  доля  чи  відкат?!
З  поверненням  в  життя,  Сліпий,
Питання:  хто  насправді  бачить?
Хто  серцем    став  німий,  скупий?
Чи  в  кого  воно  все  ще  плаче?!

....

Обох  маленьких  дітлахів  до  серця  пригорнув,
Сліпий  –  не  значить  онімів,  
Сліпий,  то  в  серці  зачерпнув.
І  сенс  з’явився,  долі  вітер  ще  не  вщух,
Десь  жінка  близько,  чуєш  запах,  відчайдух    …

*[i]за  мотивами  чудового  фільму  Мартіна  Бреста  «Запах  жінки»[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824044
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2019

Навіть там, де у груди багнети*

Своєю  мовою  вірш  розповісти  до  кінця,
Вірш  про  любов,  той  наглядач  не  розуміє,
Кожен  рядок  –  прикла́д  до  смільчака  лиця.
"Він  ще  говорить,  скоро  оніміє".
Той  наглядач  кричить,  що  мова  їм  не  та,
І  що  слова  ці  –  це  знущання  над  вождями.
А  я  повторюю:  любов,  наче  ріка,
Приходжу  через  мить  знову  до  тями.
Друзі  кричать:  він  так  уб’є  тебе,
Ну  що  з  того,  що  ти  докажеш  свого  вірша?
А  я  у  відповідь:  сміялось  небо  голубе  ...
Сьогодні  вірш  мій  за  все  інше  важливіший.
Упав  і  дивлюся  очима  в  небеса,
Я  мусив  до  кінця  все,  що  в  душі,  сказати,
Безглузда  ця  країна  і  цьому́  нема  кінця,
Моїй  душі  вже  час  до  тебе  відлітати  …
Ну  ось,  ти  поруч,
Ось  твоя  рука,
Ти  знаєш,  як  багато  маю  я  тобі  віддати,
Там  унизу  тече  моя  ріка,
Там  разом  вічність  нам  цілу  ще  простояти  …  
*[i]у  пам'ять  про  розстріляне  «українське  відродження»  [/i]
.........................................
Навіть  там,  де  у  груди  багнети,
Де  зневага  до  всього  людського,
Там  складають  поети  сонети,
Доторкаючись    імені  твого  …
У  шеренгах  німих  арештантів,
Серед  краю  мертвого  чужого,
Теж  буває  доволі  талантів,
Як  потрібно  їм  імені  твого  …
Коли  тупість  людська  і  покора
Марширує  покірно  і  в  ногу,
Хтось  один  виривається  з  хору,
Все  заради  лиш  імені  твого  …
Десь  несуться  в  міжзоряний  простір
Ті,  що  в  пошуках  світу  нового,
І  не  кинеш  у  спини  їм  докір,
Бо  заради  все  імені  твого  …
Ти  одна,  ти  правдива,  ти  грішна,
І  за  ними  ти  плачеш  невтішно,
Ти  не  терпиш  тюремних  оковів,
Ти  минула,  майбутня,  ти  вічна  …
Ти  хоч  жінка,  та  раниш  болюче,
І  буває,  що  зовсім  замучиш,
І  стискаєш  ти  руки  до  крові.
Все  заради  одної  любові  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2019

Трамвай (дуже позитивний діалог у віршах)

[b]Трамвай[/b]
Як  дзвінко  дзеленчу  щодня,
Щоб  дітвора  мене  почула,
Їжджу  рівненько,  а  не  навмання,
І  компанійська  у  мене  натура  …
[b]Електромобіль[/b]
Ой  друже,  дай  тебе  я  обжену,
Така  близька  мені  твоя  природа,
Я  тут  скраєчку  миттю  прошмигну,
Між  вами  я  тут  наче  безбородий
[b]Трамвай[/b]
Давай,  давай,  малий,  не  підкачай,
Радію  успіхам  твоїм  щоденно,
Тут  для    таких  маленьких  поки  рай.
Ти  дуже  молодець,  хоч  і  кумедний.
[b]Персональний  літак[/b]
Гей  ви  внизу,  любителі  повзти,
Над  вами  зверху  за  секунду  пролітаю,
То  скільки  вам  до  мене  ще  рости,
Повзіть,  повзіть,  в  музей  вас  поскладаю.
[b]Трамвай[/b]
Ну  що  з  того,  що  возиш  того  типа,
Єдиний  жарт,  що  знає,  про  безвіз,
З  салону  чути  трохи  храпу,  трохи  скрипу,
Возив  би  вже  ти  краще  кіз.
[b]Старий  запорожець[/b]
Гей,  гей,    друзяки,
Я  тут  з  вами  знову  їду,
Забули  вже  такого,  мабуть,  ви,
Старенький  трохи  тільки  з  виду,
В  душі  новенький  БМВ’и  …
[b]Трамвай[/b]
За  тебе  я  страшенно  радий,  діду,
Це  щастя  бачити  на  вулицях  своє,
Я  вірю,  поки  я  на  пенсію  вже  піду,
Наше  авто  ще  втішить  серденько  моє  …
[b]Електромобіль[/b]
А  чом  би  й  ні,
Таких  як  я  робити  -
Для  українця  наче  вскочити  в  штани.
Та  не  один  майдан  їм  ще  прожити,
Щоб  повтікали  персональні  літуни  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823884
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 03.02.2019

Вже зачіпає …

На  фото  бачиш  порожнечу,
Когось  нема,  хтось  просто  став  чужий,
Туди  б  я  ще  раз,  а  туди  вертатися  не  хочу,
Знайти  б  таке  авто,  що  так  могло  б  везти.
Не  зачіпає,
Що  вже  з  цим  робити,
Вдягнули  будні  капелюх  і  сірячок,
І  не  дратують  руки  чисті,  але  брудні,
Черговий  окунець  попався  на  гачок.
Не  зачіпає.
Красиві  очі,  та  порожні,
І  ліній  тіла  на  всі  роки  ідеал.
Такі  всі  різні,  а  чомусь  тотожні,
Всі  б’ються  за  великий  п’єдестал.
І  оживають  образи  картинні,
Емоції  без  сорому  нагадують  дитинні,
Із  вальсом  осені  вдихнулись  в  унісон
І  провалились  у  її  ж  багряний  сон.
З  вальсом  зими  так  розкрутились  у  думках,
Що  заметіль  розчистила  весь  шлях,
Вальсом  весни  надихали  любов,
Щоб  ти  цвіла  весною  знову  й  знов.
Вже  зачіпає.
Утечіть  слова.  Про  це  не  можна  вголос  говорити.
Хіба  у  мрій  жнива?  Це  так,  щоб  те  чуже  позлити.
Легка  –  легка,  як  вітер  пронесись,  промчи,  як  хочеш,  то  навколо,
Мене  так  дихати,  як  ти  навчи.  І  я  піду  по  цьому  вогняному  колу  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823821
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2019

Людино, ти з якого дива загордилась

Людино,  ти  з  якого  дива  загордилась,
Чому  вважаєш,  що  цей  світ  тобі  покладено  до  ніг,
Забула  стільки  усього́,  що  начебто  любила,
Навіть  собі  подібних  рід  твій  не  беріг.
Як  бачиш  щось  незнане,  незнайоме,
Готова  знищити  від  страху  чи  з  нудьги,
Як  чуєш  навздогін  чиїсь  прокльони,
Не  зачіпає  це  твоєї  самоти.
У  що  ж  тоді  закохана  безмірно,
Окрім  як  в  себе,  де  ж  тоді  твій  храм,
Як  навіть  любиш,  то  якось  позірно,
Вклоняєшся  не  правді,  а  дарам  …
Як  прийде  данко*,  регіт  чи  байдужість,
Такі  тут  не  в  пошані  у  наш  час,
Яка  холодна  неймовірна  чужість
Мов  на  бігу  наздоганяє  нас  …
Людино,  ти  прийшла,  побудеш,  підеш,
Стань  другом  тому  світу  за  вікном.
Як  його  втратиш,  де  себе  подінеш?!
Чи  все  життя  твоє  -  холодний  сон?

*[i]літературний  герой,  що  врятував  людей  за  допомогою  палаючого  серця[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823754
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 02.02.2019

Хто придумав червоне вино, знався, мабуть, чудово в любові

Хто  придумав  червоне  вино,  знався,  мабуть,  чудово  в  любові,
Не  тому,  що  червоне  воно,  а  тому,  що  поезія  в  слові,
А  тому  що  бокали  в  руках,  мерехтіння  легке  світла  свічки,
І  зближає,  чарує  воно,  і  стають  двоє  наче  одно,
Обійнялись  неначе  смерічки.
Серед  всіх  благородних  напоїв  лиш  йому  поклоняються  двоє,
В  ньому  ніжність,  тепло,  поцілунок,
Плескіт  хвиль,  пасма  гір  візерунок.
Ти  уважно  вдивись  в  цей  бокал,  як  багато  у  ньому  дзеркал  …
Хто  придумав  червоне  вино,  все  ж  не  був  він  щасливий  в  любові,
Втратив  мабуть  її  і  зробив  з  тої  втрати  вино,
Щоб  напитись  до  смерті  такої.
Пив  вино  і  любов  ту  забув,  захопили  щоденні  турботи,
Раз  до  неї  у  гості  прийшов,  так  занесли  круті  повороти.
Два  бокали  і  двоє  очей,  дві  краплини  мов  очі  троянди
Не  ховали  своїх  вже  ночей,    заспівали  свої  серенади.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823719
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2019

Прокурор і олігарх (маленька вистава)

[b]Прокурор[/b]
Ти,  мабуть,  думав,  що  ніколи  в  світі
Не  доберусь  до  тебе,  що  б  ти  не  зробив.
Дозволили  мені.  Де  посмішку  подіти?!
Я  повістку  тобі  при  всіх  щойно  вручив.
[b]Олігарх[/b]
Ну  що  воно,  дурне,  радіє,
Я  завтра  ж  полечу  на  край  землі,
Де  вітерець  легенький  віє,
І  тепле  море  обійма  ноги  мої.
[i](замріяно)[/i]
[b]Прокурор[/b]
Та  тут  тих  злочинів  ще  з  дев'яностих  -
Крадіжка,  підкуп,  замах  на  життя,
Я  бачу,  дмухача́  ти  дати  хочеш,
Не  віриш  в  прокурорське  відчуття.
Не  випущу  тебе,  тож  не  старайся,
Я  учепився  мов  хороший  пес,
І  на  суддю  ти  так  не  озирайся.
Суддя  –  це  не  найближче  до  небес  …
[b]Олігарх[/b]
Невже  не  заплачу  якусь  заставу,
З  собою  навіть  маю  той  мільйон,
То  буде  прокурорам  тим  на  каву,
Садочок,  дачку,  задоволений  патрон.
Я  можу  офіційно,  можу  у  конверті,
Бувають  прокурори  дещо  вперті.
Але,  вже,  як  побачили  мільйон,
Їх  вже  від  того  щастя  не  віддерти  …
[b]Прокурор[/b]
Пане  суддя,  мізерна  ця  застава.
Невже  незрозуміло?  Це  вистава.
Уже  стоїть  готовий  літачок,
Клієнта  десь  чекає  острівок.
[b]Суддя[/b]
Ти,  прокуроре,  щось  не  знаєш  права,
В  таких  випадках  це  законна  справа.
Чи  він  колись  погрожував,  чинив  на  слідство  тиск?
Яка  біда,  що  чоловік  у  всьому  бачить  зиск?!
Він  бізнесмен,  його  така  природа,
В  державу  дав  мільйон  і  зустрічай,  свобода.
[i](Пошепки)[/i]
Ще  й  трішки  тут  мені  в  мішечок,
Такий  малесенький  грішечок.
[b]Прокурор[/b]
Що  толку  з  нас,  якщо  ми  чиним  злочин,
Бо  не  караємо  за  злочини  чужі.
Платить  народ  нам.  Як  дивитись  в  очі?!
У  нас  не  очі,  а  суцільні  міражі.
[b]Суддя[/b]
Можливо,  часом  хтось  і  щось  посіє,
В  народі  нашому  цей  звичай  ще  живий,
Як  буду  інший,  чи  зумію
Прожити  легко  в  час  оцей  складний.
[b]Прокурор[/b]
Там  щось  згори  без  мене  порішали,
Феміда  плаче,  я  сумую  і  сміюсь,
Суддю  оцього  вчора  обікрали,
Це  ж  скільки  праці  коштувало  бідному  йому  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823712
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 01.02.2019

Блазень (зовсім маленька вистава у віршах)

[b]Король[/b]
На  ме́ні  все  чудово  так  лежить,
Я  виглядаю  наче  та  картинка,
Слуга  щось  надто  довго  спить,
Живе  собі  немов  ікринка.
[b]Слуга[/b]
Та  ні,  я  вже  давно  стою,
Проводжу  невеликі  підрахунки,
Оце  є  вам,  мені,  а  це  в  казну,
А  це  піде  на  непотрібні  подарунки.
[b]Король[/b]
Ах,  ти  про  ці  зарплати  бідаків,
Ну  сам  згадай,  що  вибори  вже  скоро,
І  треба  чимось  вдовольнити  дурачків,
Бо  вчинять  непокору.
[b]Слуга[/b]
Та  то  ще  так,
А  вчителям  отим  навіщо,
Який  від  них  в  державі  бунт,
Сидять  собі,  читають  книжку,
І  ставлять  пацанів  у  кут.
[b]Король[/b]
О,  бачу  я,  що  ти  стояв  там  часто,
Не  дуже  полюбляєш  вчителів
[b]Слуга[/b]
О  так,  була  одна  горласта,
Казала,  що  я  не  вартую  слів.
[b]Король[/b]
Так,  де  мій  блазень,
Хочу  чути  правду,
Де  мій  артист,
Люблю  його  браваду  …
[b]Блазень[/b]
Я  щойно  повернувся  із  Майдану,
Там  знову  тисячі  невидимих  стоять  …
[b]Король[/b]
Ой  гарно,  гарно,
Місяць  постоять,  а  потім  міцно  сплять.
[b]Блазень[/b]
Приходила  ще  пані  із  косою,
Казала,  що  ви  будете  травою.
[b]Слуга[/b]
Нам  треба  братися  до  справи,
Бо  наші  гроші  їм  не  сплять.
[b]Король[/b]
Де  мій  народ,  щось  мушу  їм  сказати
[b]Слуга[/b]
Йдіть  на  балкон,  вже  текст  іду  писати
[i]Через  годину.  Балкон.[/i]
Король
О,  мій  народ,  нарешті  маєш  владу,  
Що  ненавидить  люто  олігархів,
Готуємось  до  з’їзду  і  параду,
Люблю,  народе,  твій  характер!
[i]Слузі[/i]
Як  втомлює  словесний  бартер,
Ти  вже  замовив  на  Мальдиви  чартер?
[b]Блазень[/b]
І  хто  з  нас  блазень?
Я,  король  чи  цей  народ?
Кричать  ура,  чекають  нагород,
У  найми  по  світах  повиїжджали,
У  себе  вдома  вже  чужими  стали.
А  я  собі  дзеленькаю  у  дзвоник,
Підскакую  мов  молоденький  коник,
Але  ж  ви  робите  навколо  все  те  ж  саме,
Відмінність  в  тім,  що  я  за  це  беру  грошами  …
.......
Навіть  блазень  каже  правду,  хоч  і  жартома,
Інший  скаже  правду,  то  йому  тюрма.
І  чим  ближче  нам  вистава  до  життя  оця,
Тим  гучніше  ловлять  вільних  на  живця.
Тож  не  може  бути  так,  що  ти  нічий,
Олігарх  собі  купив  весь  округ  твій,
Ну  а  ти  з  його  смієшся  жупанця,
І  не  хочеш  цілувати  перстенця?!
Зліва,  справа  вже  кричать:  ату  його,
Він  не  може  осягнуто  все  добро,
Що  нам  зверху  посипає  наш  монарх,
Ну,  не  зовсім  так.  Маленький  олігарх.
Хто  з  нас  шут,  ніяк  не  розберу,
Що  за  чудернацький  вернісаж,
Посмішку  з  лиця  не  раз  зітру
Пишу  сам  собі  "кіно",  "дубляж"  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823555
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2019

У тому залі сталось справжнє диво

Послухайте  хоч  мить  мою  любов,
Бо  я  так  більше  вже  ніколи  не  напишу,
Це  лиш  частинка  із  моїх  німих  розмов,
Бо  я  завжди  холодну  чую  тишу.
Не  думайте,  що  я  в  ній  охолов,
Ні,  я  її  вам  трішечки  позичу,
Друг-музикант  у  зал  уже  прийшов,
Я  звуки  мов  дитя  йому  залишу.
Що  ви  чекаєте?    Якийсь  крутий  концерт?
Якого  ще  ніколи  ви  не  чули?
А,  може,  знищите  оте  ущент,
Що  не  відчули?  
Як  друг  зіграв,  той  зал  не  ворухнувсь,
Не  зрозуміли,  може  це  жахливо?
Він  зразу  вибіг,  він  того  не  чув,
Як    в  залі  сталось  справжнє  диво.
Глибоко  що,  все  в  музику  поклав.
Все,  що  людині  близько  і  властиво.
Він  по-своєму  це  все  уявляв,
Ні  подиху,  ні  звуку  не  фальшиво  ...
Як  друг  його  у  парку  наздогнав,
Як  пояснити,  що  насправді  все  чудово?
Він  просто  щиро  обійняв,
Достатньо  було  цього  замість  слова  …
-  Ти  ж  бачиш,  музика  перемогла  твій  слух,
Ти  уявив  її  і  це  красиво,
[i]Там  в  тому  залі  шепіт  навіть  вщух,
Як  ти  сказав  усім,  що  дякуєш  за  диво  …
[/i]
Послухайте  хоч  мить  мою  любов,
Бо  я  так  більше  вже  ніколи  не  напишу,
Немає  в  музики  кордонів  і  оков,
Вона  приходить  навіть  там,  де  чують  тільки  тишу  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823550
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2019

Мабуть, тепер потреба тосту

Хто  я  для  тебе?
Може,  вітер?
Як  буду  теплим,  приголубиш.
А  як  зроблюсь  холодним  дуже,
Мене  забудеш.
Чи  погубиш.
Хто  я  для  тебе?
Щось  несхоже
На  те,  що  дні  твої  полонить.
Це  так  незручно,  може  шкодить.
Любити  ти  такого  зможеш?
Хто  я  для  тебе?
Друг  чи  більше?
А  друзям  не  закриєш  двері,
Не  обійдешся  просто  віршем,
Написаним  десь  на  папері.
Із  другом  міцно,  рука  в  руку
Бредеш  по  цьому  горе  –  світі,
І  не  здуваєш  як  пилюку,
І  не  чекаєш  кращі  миті  …
А  якщо  більше,  це  непросто,
Це  так  багато  треба  вміти,
Лишатися  одного  зросту,
І  дарувати  серцем  квіти.
Бути  не  близько,  не  далеко,
Стояти  мовчки,  як  потреба,
Чи  голосно,    коли  відчуєш,
Що  надважливим  є  для  тебе!
Мабуть,  тепер  потреба  тосту.
"Упали",  хоч  "одного  зросту".
Ніколи  рук  не  рознімали.
Тому  і  встали.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823412
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2019

Сова, що любила музику

Ти  так  довго  живеш  в  цьому  місті,
Щось  магічне  у  твоїх  очах,
Знаю  погляди  добрі  і  злісні,
У  очах  бачив  втому  і  страх.
А  у  тебе  не  бачу  нічого,
Наче  дзеркало,  порожньо  в  нім.
Подивилась  б  на  мене  хоч  строго,
Налякала  б  хоч  криком  своїм.
Так,  я  бачу,  ти  вже  надивилась,
На  відтінки  людського  життя,
У  кімнату  ти  наче  схилилась,
Мов  шукаєш  людське  почуття.
Знаю  я,  тут  колись  піаніно
Грало  завжди  в  право́му  кутку,
І,  о  диво,  туди  ти  дивилась,
Не  знаходила  свою  мету.
Уночі  полювала  жорстоко,
А  удень  тут  для  тебе  Шопен,
І  прожила  ти  так  двадцять  років,
Шанувальниця  нот,  муз  і  сцен.
Розігналась  сова  і  у  вікна
Стала  битися  клювом  своїм,
І  була  вона  зовсім  незгідна
Що  зробили  їй  світ  нічиїм.
Що  немає  у  ньому  вже  вальсу  
Ані  «осені»,  ані  «дощу»,
Наче  вирвали  музику  з  часу,
А  вона  каже:  не  відпущу!
-  Я,  звичайно,  така  безсенсовна,
По  ночах  маю  темні  діла,
Моя  тяга  зовсі́м  не  позорна,
Я  себе  у  цих  нотах  знайшла.
[i]От  і  ми  так  життя  пробігаєм,
Десь  почуємо  щось  і  своє,
Але  гострого  клюву  не  маєм,
І  своє  наше  вже  нічиє  …
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823406
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2019

Ще наші дні, ще наші ночі не настали

Ще  наші  дні,  ще  наші  ночі  не  настали.
Ве́снами  кликали.  А  взимку  міцн[b]о[/b]  спали.
Вином  твоїх  очей  ледь-ледь  сп'янілий,
Замислених  алей  думки  вже  білі.

Збираю  з  губ  твоїх  і  брів  зими  цілунки,
У  лицарські  зима  убралась  обладунки,
Не  знала  тільки  з  ким  їй  воювати.
Стояли  двоє.  Обіймались.  Де  ж  їм  стати?!

Зима  зібралася  усіх  повиганяти.
Холодний  сторож  заходився  замітати.
А  помічниці  лавки  морозити.
Бо  годі  вже  на  них  сидіти.

А  ти  у  заметілі  закружляла.
Ту  зиму  наче  подругу  обн[b]я[/b]ла.
Зима  була  така  ображена,  негарна,
А  тут  дивись,  вже  наймиліша  панна  …

Заговорила  вітер  і  морози,
З  стежок  прибрала  свої  білі  коси,
- Як  ти  мене,  подружко,  так  обняла,
У  вічність  я  з  собою  то  забрала.

І  як  на  то  усе  мені  дивитись?
Та  тут  віршами  можна  утопитись.
Кидаю  я  те  кляте  віршування.
Не  потягаюсь  я  з  зимою  в  чаруваннях.

І  просто  буду  на  обох  вас  милуватись.
Мороз  і  вітер  знову  стали  гратись.
Геть  заморозили  і  ніс,  і  руки,  й  щоки.
Грудень  минув.  Вже  січня  тихі  кроки.

Ще  наші  дні,  ще  наші  ночі  не  настали.
Ще  на  снігу  пісні  свої  ми  не  писали.
Щоб  ними  вкрилися  стежки  в  німому  парку.
То  ж  лютий  вніс  малесеньку  поправку.

Морозів  ми  уже  не  помічали.
У  них  свої  сніжні  далекі  справи.
Алеї  всі  сходили,  все  списали.
У  пізній  вечір  дві  гарячі  чашки  кави.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823266
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2019

Я власний цілий світ створив з тобою

Я  власний  цілий  світ  створив  з  тобою.
Я  взяв  його  у  тіла  [b]о[/b]бріях  твоїх.
Як  цілував,  була  мені  весною,
Як  обіймав  узимку,  падав  сніг.
Як  обіймав  руками,  тихо-тихо  стало,
І  дуже  радісно,  як  обіймав  віршем,
І  легко  на  душі,  коли  ти  танцювала
З  товаришем  моїм  -  літнім  дощем.
Що  вже  було,  те  душу  зачепило,
Що  буде  ще,  за  плечі  обняло,
Навіть  маленька  мрія  має  крила,
А  тут  мов  бурю  з  моря  принесло  …
[b]Я[/b]  в  тому  світі  навіть  не  володар,
Лиш  автор  рим,  легких,  красивих  схем,
Хоч  дивлюсь  іноді  на  тих,  хто  здався,  згорда,
Малюють  почуттями,  а  не  олівцем.
І  музику  теж  пишуть  не  руками,
Який  з  тих  рук  би  вийшов  музикант,
Бо  музику  складають  від  нестями,
Це  основна  з  усіх  детермінант.
Якщо  б  забрав  тебе  я  з  цього  світу,
Він  опустів  би,  зовсім  став  чужий,
Куди  мені  його  тоді  подіти,
Коли  ти  в  ньому,  він  такий  живий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823185
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2019

Сповідь вітру

Ти  проходиш  повз  мене,
Ні,  ти  пробігаєш
У  життя  як  на  сцену
Зі  мною  влітаєш.
Не  буваєш  ти  різн[b]о[/b]ю,
Тільки  собою!
Мені  іноді  боляче
Так  за  тобою.

Ти  жартуєш,
Але  я  
Чомусь  не  сміюсь.
Ти  завжди  обіймаєш
Справжність  чиюсь.

І  мені  не  справжньому
Такою  глибиною
Пишеш  очима:
Люби  такою.

І  мене  не  справжнього
Другом  називаєш.
Навіть  не  киваючи,
Справжнього  не  знаючи.
Часом  проганяєш.
Але  все  прощаєш.
-  Люби  такою.

Я  ж  не  відвертаюся.
Але  опираюся
Тому  звіздарю.
Відбирає,  граючись,
У  вогонь  вкидаючи
Мене.
Навіть  я  горю.
Ну  а  ти,  не  знаючи,
Поглядом  блукаючи,
Дотиком  шукаючи
Заметіль  мою.
Навіть  проганяючи.
А  [b]я[/b]  не  корю.

[i]Вітре,  заважаєш.
Очі  закриваєш.
Ти  ж,  не  розумієш,
Більше  шаленієш,
Граючись,
Вбиваєш
Не  її  одну.
Граючись,
Цілуєш,
Ледь-ледь  обіймаючи,
Навіть,  не  торкаючись,
Граючись,  кохаєш.
А  ти  люби  таку.
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823157
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2019

Обіцяю. Повернусь.

- Чи  справжня  ти?  
- А  ти  хіба  не  знаєш?
Чи  ти  в  свої  не  віриш  зовсім  сни?!
Сніговику,  в  серце  тепла  набрав  і  танеш,
Ми  пропустили  настання  весни.
- Зима  тебе  так  гарно  одягала,
Не  шкодувала  срібла  і  тканин,
Я  любувався,  коли  тихо  спала
В  оточенні  берізок  і  калин.
- Ти  танеш.  Плачу.  Другом  став  найближчим.
Стояв  всю  зиму  і  читав  мені  вірші.  
І  навіть  вітер  не  так  сильно  свище,
Коли  слова  твої  торкаються  душі.
- Ти  не  сумуй,  я  ненадовго  піду.
Стану  струмком  і  в  поле  потечу.
Колись  до  тебе  незнайомцем  прийду,
Дощем  на  тебе  з  неба  упаду.
- Я  тут  стоятиму
Ялинкою  стрункою.
Потягну  руки  до  самих  небес.
Чекатиму,  коли  зустрінуся  з  тобою.
І  ти  мене  собою  обіймеш.
- Стояла  вічність  і  його  чекала.
Дивилась  в  вічі  кожному  дощу.
Хоча  б  одна  його  краплинка  впала  …
Ще  ні.  Ще  іншу  довгу  вічність  простою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2019

Така як ти

[i]Така  як  ти,
Мені  до  неї  
Мов  до  небес    омріяних  далеко,
Снігами,  холодом  брести  й  брести,
Дощами,  грозами  блукати,
Таку  як  ти,  
Втрачаючи,  гукати.
Такій  як  ти  мені  ще  сто
Пісень,  віршів  писати,
Мені  ще  стоси  нот
У  вир  життя,  впираючись,  вкладати.
Щоб  ти  помітила,
Такого  я  …
Щоб  я  у  мою  заметіль,
Зумів  з  Такою  сонячною,
Не  боячись,  що  звідусіль
Мене  прийдуть  прогнати,
З  тобою  поруч  із  Такою  стати.
Щоб  знала  ти,  де  тут  
Такого  я  шукати.
Ти  б  не  пройшла,
Ти  б  упізнала  
того,
Що  мабуть  би  й  не  знав:
Ну  що  тобі  Такій  при  зустрічі  сказати  …[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822906
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2019

НА ДНІ або Історія минулого теперішнього (мп)

[b]Дурний  бо  чесний,  бідний,  бо  дурний[/b]
Іду  сьогодні  на  роботу,
Інакше  кажучи,  повзу,
В  працю  закохана  злидота
Давно  вже  перейшла  межу.
Зарплата  мов  в  пенсіонера,
В  кишенях  пальців  скорпіон,
Немов  в  якого  мільйонера
Шукає  золотий  дублон  …
Сміюсь,
Раніше  три  роботи
І  дні,  і  ночі  на  бігу,
А  зараз  кажу  собі  всоте
Жени,  друзяко,  ту  нудьгу  …
[b]Той,  що  живе  мріями[/b]
Вітаю,  друже,  щось    сумуєш,
Дивись,  природа  за  вікном,
Пройтися  б  раєм  між  ялини
Таким  засніженим  селом  …
[b]Хабарник,  що  не  стидається[/b]
Що  невеселі,  обормоти,
Раби  безглуздої  роботи,
Навчив  би  жити  в  ріднім  краю,
Та  часу  знову  я  не  маю.
В  мене  клієнт  і  перспектива,
Удасться,  буде  євро  -  злива,
Буде  нова  машина,  вілла,
Хвилююсь,  шапка  аж  злетіла.
[b]Хабарник,  що  стидається[/b]
Навіщо  ці  дурні  розмови,
Ви  знаєте,  я  цього  не  люблю,
Це  явище  в  нас  тимчасове,
Пальто  я  лиш  дружині  прикуплю.
[b]Керівник  відділу  і  улюбленець  долі[/b]
Так,  що  тут  в  нас,  які  проблеми,
Ану  швиденько  до  роботи
[b]Той,  що  живе  наукою  і  заперечує  мрії[/b]
У  них  завжди  ті  ж  самі  теми,
Вже  б  краще  затесались  в  боти.
А  я  до  вас  в  серйозній  справі
Потрібно  все  переробити  -
Усі  за  рік  минулий  звіти!
Як  ми  могли  таке  вчудити?!
[b]Керівник  відділу  і  улюбленець  долі[/b]
Так,  я  забув,  я  вже  в  відпустці,  
Мене  чекає  вже  машина,
Я  радий  вашій  свіжій  думці,
Та  …  в  мене  молода  дружина.
[b]Директор,  що  хоче  залишитись  на  посаді  вічно[/b]
А  що  тут  за  ранкові  збори,
Профспілка  знов  співає  в  хорі?
Минулий  раз  я  ледь  помітив,
Хористи  в  мене    не  в  фаворі.
[b]Хабарник,  що  не  стидається[/b]
Та  що  ви,  що  ви,
То  наш  дурачок,
А  я  маю  для  вас  чудовий  коньячок.
[i]Бере  директора  попід  руку  і  вони  разом  виходять.[/i]
[b]Перспективний  для  підвищення  працівник[/b]
Я  сподіваюсь,  це  він  не  про  мене,
Я  лиш  секунду,  я  тільки  прийшов
[b]Улесливий  працівник  без  перспектив[/b]
Директор  наш  наче  Нептун  на  небі,
Водою  бризнув.  Дощик  враз  пішов.
[b]Ніякий  працівник[/b]
Ще  цілих  п’ять  годин  сидіти,
Щось  рахувати,  щось  вносити,
Картоплю  маю  я  садити,
А  завтра  рибку  половити  …
[b]Адміністратор  при  вході[/b]
Ну  що  вони  отут  стоять,
Порозбігалися  би  швидше,
Ото  нова  трудяща  рать,
А  в  мене  стигне  борщ  і  крильце  …
[b]Завгосп  з  повадками  енкаведиста[/b]
Я  нині  знову  зроблю  рейд,
Щоб  кавоварки  не  включали,
По  лампочках  також  апгрейд,
А  то  кричать,  що  їм  замало.
Електрика  –  то  дороге,
Не  платите  ж  ви  то  з  кишені,
Воно  ж  таке  усе  благе,
А  хоче  вибитись  у  вчені!
[b]Група  спостерігачів  на  зарплаті[/b]
Дивися,  Мюллер  прискакав,
Таким  як  він  у  нас  роздолля,
Там  щось  не  дав,  там  щось  украв,
І  жодного  тобі  мозоля.
[b]Їдкий  язик[/b]
І  що  з  того,  що  не  сліпі,
Що  не  кроти,  що  вилізли  на  сонце,
Чого  його  такій  кирпі
Ви  не  розбили  донце?!
[b]Група  спостерігачів  на  зарплаті[/b]
Зібралось  стільки  лизунів,
Дивитися  аж  бридко,
Нема  куди  ховати  гнів,
Йдемо  кудись,  бо  видко.
[b]Працівник,  що  полюбляє  випити[/b]
Я  щось  сьогодні  пропустив,  
Вже  мабуть  наливали,
І  цілий  день  я  тости  вчив,
Мене  щоб  цінували.  
А  надаремно  щось  …
[b]Їдкий  язик[/b]
Чому?  Не  переймайся!
Директор  з  брехуном  в  трудах,
Йди  з  ними  позаймайся.
Твоя  порада  дорога,
Вони  тебе  «шанують»,
З  твоєго  часто  язика
Про  себе  правду  чують  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822904
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 27.01.2019

Навеснила мені ти без ліку

Навеснила  мені  ти  без  ліку,
Мов  цвітінню,  радію  м[b]о[/b]розу,
Трішки  змерзлу,    розгублену  зірку
Віддали  скрипалю-віртуозу.
На  сніданок,  а  ще  на  вечерю
Він  їй  пише  свої  серенади,
Там  на  каву  запрошує  ранок,
Там  зірок  не  дощі,  водоспади  …
Навеснила,  і  де  то  подіти,
Розлітається  на  усі  боки,
Може,  цьому  і  варто  радіти,
Має  січень  зі  мною  мороку.
Навеснила,  а  ще  цілий  лютий,
[b]Я[/b]к  йому  мою  весну  відбути,
Десь  ховати  пробуджені  квіти,
Десь  весняні  дощі  ті  подіти.
Прийде  березень  і  не  впізнає,
Того  іншого  з  музики  цвіту,
Правда,  іноді  він  вибачає,
По-своєму  навчає  біліти  …
Навеснила.  І  інших  навчила.
Ми  з  тобою  вже  зовсім  звичайні.
Від  весняного  духу  сп’янілі.
Від  морозу  лиш  трішки  печальні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2019

Чому скучаю за тобою?

Чому  скучаю  за  тобою?
Чому?  Питаюся  себе.
Заповнив  пів  душі  весною
Аж  до  захмарених  небес.
Очам  своїм  не  дав  я  волю
В  твоїх  втопитися  навік,
Відправив  очі  у  нев[b]о[/b]лю
Близький  далекий  чоловік.
Як  обіймав,  то  тільки  ніжно,
[b]Я[/b]к  цілував,  то  лиш  теплом,
Навіть  зима  холодна,  сніжна
Тебе  зігріла    моїм  сном.
Чому  скучаю  за  тобою
В  ці  охололі  срібні  дні?
Здавалося  колись  це  грою.
Гра  залишилась  уві  сні.
Питаю  в  зоряного  неба:
Чому  скучаю  за  тобою?
Шепоче  небо  щось  про  себе,
Не  знає,  що  таке  зі  мною.
Чому  скучаю  за  тобою,
Ховають  у  глибинах  очі.
Посидів  місяць  тут  зі  мною,
Не  скаже,  що  дізнався,  ночі  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822781
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2019

Людиномір

Придумали  якось  людиномір.
Ну  щоб  поміряти,  якою  є  людина.
По  –  науковому,  не  зазираючи  до  зір,
А  так  по  –  справжньому,  глибинно.
Чи  зберігає  надважливий  спадок,  
Чи  є  місток,  через  який  цей  скарб  внесуть,
Ледь  народився  той  нащадок,  
А  вже  відома  уся  суть.
Отих  хороших  пригортають,
Обійми,  ласка  і  тепло,
А  тих  поганих  проганяють,
Туди  де  крайнощі  і  зло.
І  так  два  міста  збудували,
В  одному  жили  королі,
У  друге  вже  не  заглядали,
Чи  інші  ті  хоча  б  живі.
Хоч  матері  криком  кричали,
Що  та  дитина  золота,
Потвора  та  все  більш  зростала,
Хоч  мала  бути  як  свята.
Роки  минали,  сотні  воєн
Ту  ілюзорність  зруйнували,
Лиш  де-не-де  його  руїни
В  вогні  ненависті  палали.
А  інше  місто  із  "нічого".
Людина  все  ж  колись  почала?
Не  генії,  а  що  їм  з  того?!
Та  геніальність  з  неба  впала.
Художники  і  музиканти,
Де  взялись  ви,  нові  таланти?!
Для  когось  може  недоуки,
Щасливий  світ  зробили  руки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822742
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 25.01.2019

Соло для флейти і мовчазного оркестру (дуже маленька п'єса)

[b]Пан  ледь-ледь  за  тридцять  із  запахом  диму[/b]
Якось  сказав  на  чорне  чорне,
Дістав  у  відповідь  прокльона,
На  біле  біле  без  вказівки,
Тепер  чекаю  перевірки.  
Грозились  вигнати  з  роботи,
Але  це  вже  мабуть  усоте.  
[b]Флейтист  у  парку[/b]
Безглузді  будні,
Люди  мов  примари.
[b]Жінка,  що  не  боїться  щирості[/b]
Ти  знаєш,  теж  маю  проблему,
Чи,  мовлячи  яскравіше,  дилему,
Я  з  почуттів  своїх  букет  подарувала,
Над  ними  тупість  довго  глузувала.
[b]Пан  «Рожеві  щічки»[/b]
Розслабтесь.  Що  там?  Що  морочитись  без  толку?
Тратити  час  на  будь-які  проблеми.
Завжди  знайдуть  болючу  голку,
Шукайте  найпростіші  схеми.
Якщо  горить,  то  хай  палає,
Як  нетерплячий,  то  хай  пропадає,
А  там  кричить  хтось:  поможіть,
Себе  найперше  бережіть.
[b]Пан,  що  робить  вигляд,  що  думає[/b]
Дивився  вчора  я  новини,
Мені  розкажуть  щохвилинно,
Що  я  і  де  маю  робити,
Що  ненавидіти,  любити  …
Я  тут  сиджу  тихенько  знизу,
Сховав  у  шалика  мармизу.
[b]Пан  обтяжений  досвідом  і  величеньким  черевцем[/b]
Так,  так,  усе  нам  вчасно  скажуть,
Горластих  тут  розвелось  море,
Вони  вперід  нам  йти  мішають,
Через  отих  горластих  горе.
[b]Пан  ледь-ледь  за  тридцять  із  запахом  диму[/b]
Давайте  з  вами  поговорим,
Я  наведу  вам  аргументи
[b]Пан,  що  робить  вигляд,  що  думає[/b]
Не  трачу  час  на  демагогів,
І  на  безглузді  сентименти
[b]Пан  обтяжений  досвідом  і  величеньким  черевцем[/b]
Ми  знову  пам’ятник  відкрили,
Крильцята  звернені  у  небо,
А  тут  якісь  ворожі  сили,
Нам  про  якісь  земні  потреби.
[b]Пан  ледь-ледь  за  тридцять  із  запахом  диму[/b]
Насправді,  так  як  є  і  було,
І  не  змінилося  нічого,
Все,  що  ви  тут  побудували,
Не  варте  таляра  старого.
Це  без  фундаменту  споруда,
Вона  завалиться  їй  –  богу  …
[b]Пан  обтяжений  досвідом  і  величеньким  черевцем[/b]
Женіть  його  подалі,  люди,
Він  мов  змія  кусає  справу,
Наше  прийдешнє  -  справжнє  чудо,
Збудуємо  айті  -  державу  …
[i]Будівля  валиться.  Гуркіт.  Крики.[/i]
[b]Пан  обтяжений  досвідом  і  величеньким  черевцем[/b]
Де  той,  що  мріяв  завалити,
Знести,  убити  нашу  мрію,
В  тюрму    негайно  посадити,
Бо  він  підтримував  расію  …
[b]Пан  ледь-ледь  за  тридцять  із  запахом  диму[/b]
Як  ви  її  побудували,
То  так  вона  і  простояла.
Щоб  пташка  в  небесах  літала,
Потрібно,  щоб  хоч  крила  мала.
[b]Флейтист  у  парку[/b]
Як  вона  впала,
Ні,  як  вона  упала?!
То  ледь  стояла,
Мов  яка  примара,
Тепер  у  спогадах
Палацом  стала.
[b]Пан,  що  робить  вигляд,  що  думає[/b]
Ти  з  нами  разом  не  сумуєш,
Тоді  підозри  очевидні,
Ночами  злочини  плануєш,
А  вдень  вправляєшся  в  трутизні.
[b]Жінка,  що  не  боїться  щирості[/b]
Він  був  зі  мною  поряд  завжди,
Не  міг  нічого  він  зробити,
Одна  людина,  та  й  насправді
Не  в  змозі  того  завалити.
[b]Пан  обтяжений  досвідом  і  величеньким  черевцем[/b]
Ой,  вибачте,  
Змінилась  установка
[b]Новий  персонаж  з  чудовим  знанням  англійської[/b]
Насправді  попередник  в  всьому  винен,
Давайте  будувати  новий  замок,
Ось  тут  ледь-ледь  поправте  стіни.
[b]Пан  обтяжений  досвідом  і  величеньким  черевцем[/b]
Уже  біжу,  хапаю  фарби,
Які  бажаєте  відтінки.
Які  нові  пріоритети
У  дочки  вашої  і  жінки  …
[b]Жінка,  що  не  боїться  щирості[/b]
Бридкі  ви,
Як  тут  з  вами  жити,
Ви  ж  будете  віки  служити
І  не  помітите  ні  разу,
Кумедність  псевдо  -  епатажу.
[b]Пан  ледь-ледь  за  тридцять  із  запахом  диму[/b]
А  он  і  славний  попередник,
Не  розкидаються  талантом,
Тепер  він,  правда,  посередник,
Та  залишився  мажорантом  …
Із  віллою,  з  чудовим  садом,
Пихтять  нові  автомобілі,
Як  керував  колись  парадом,
Згадає  часом  на  дозвіллі  …
[b]Флейтист  у  парку[/b]
Складаю  ноти,
Музики  не  чую,
Не  люди,  боти,
Піду  помандрую  …
[i]Той  хто  є  самим  собою  сідає  на  лавці  поруч  з  жінкою,  що  не  боїться  щирості  …[/i]
[b]Флейтист  у  парку[/b]
Нарешті  перша  нота  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822724
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 25.01.2019

Я несправжній. Я з паперу*

Я  несправжній,
Трішки  подертий,
Я  з  паперу
У  догоду  диваку  -    білетеру.
Взяв  я  клаптик  паперу,
Ось  тут  в  себе,  де  серце.
Поділю́  між  близькими,
Серце  ж  це,  а  не  скельце.

Як  взяв  малесенький  кусочок,
Складу  з  дрібниць  рядочок,
Ось  тут  великі  поскладаю,
Перед  очима  ціле  серце  маю  …

Тут  пан  сірник  ввірвався  у  кімнату,
Мов  кинув  у  моє  життя  гранату,
Згоріло  десь  з  усіх  дві  п'ятих,
І  мушу  я  оці  дрібні  ще  більше  рвати  …

Я  просто  зроблений  з  паперу,
Я  не  людина,  я  не  маю  серця,
Мій  лівий  бік  уже  ніякий,
Він  об  підлогу  майже  стерся.
Та  хто  б  не  жив  на  цьому  світі,
З  паперу  він,  з  води  чи  глини,
Він  хоче  щось  вчинити  світле,
Щоб  стати  ближче  до  людини.

Чому  ж  тоді  оця  людина,
Така  байдужа,  негостинна,
Вдає,  що  над  усім  вельможа,
Сама  ж  на  себе  геть  не  схожа.

*  або  [i]сповідь  паперового  кораблика
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822621
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2019

Сила крил (зовсім маленька п'єса у віршах)

[b]Ворон[/b]
Я  ворон.  А  ви  думали,  я  хто?
Господар  крил  моїх
Мені  звелів  летіти.
[b]Господар  крил[/b]
Лети  на  північ,  я  крізь  твої  очі
Ту  чорну  заметіль  там  у  снігах  впізнаю.
Не  білу.  Біла  –  то  зима.  Ти  знаєш.
А  чорну.  Це  коли  людина  зла  бажає.
[b]Ворон[/b]
Лечу  уже.  Внизу  війна,  жорстокість.
Мене  побачили,  стріляли  в  мої  крила.
Повз  мене  кулі  пролітали  збоку.
Та  врятувала  вітру  сила.
[b]Чорна  заметіль[/b]
Тебе  я  вже  давно  чекаю.  Господар  твій  –  то  ворог  мій.
Загибелі  мені  бажає.
Та  він  на  цій  землі  чужий.
Навіть  коли  я  тут  загину,
Отам  кричатимуть  внизу,
Що  я  у  собі  мала  силу,
Назад  покличуть,  приповзу  …
[b]Біла  заметіль[/b]
Ти  брешеш.  Не  на  те  людина,
Щоб  сіяти  твоє  зерно,
Ти  маску  на  лице  вчепила,
І  п’єш  з  землі  чорне  вино.
Вогняний  з  неї  тягнеш  подих,
Надовго  вже  не  старчить  сил,
Отруюєш  і  землю,  й  воду,
І  ті  внизу  БОЯТЬСЯ  крил.
[b]Ворон[/b]
Дивлюсь  униз,  але  не  бачу
Твоєї  влади,  біла  щедра  панно,
Я  на  польоти  сили  усі  трачу,
Ти  справді  є,  ти  справді  дуже  гарна?
У  тобі  чорна  заметіль,
Сховалась,  причаїлась  і  чатує,
На  тебе  навела  чарівний  хміль,
І  чорним  тим  напоєм  розкошує  …
[b]Господар  крил[/b]
Кидай,  мій  вороне,  у  сніг  жовте  зерно,
Що  я  тобі  під  крилами  насипав,
Його  відчує  голубих  небес  вино.
На  землю  дощ  незвичний  раптом  випав  …
[i]Вже  сніг  зійшов,
Пшеничне  поле  золотом  цвіте,
Над  полем  небо  голубе,
Добром  врожай  у  світ  ввійшов,
Чорноту  ворон  не  знайшов.
Летить  назад,  враз  відчуває,
Що  щось  із  крил  своїх  скидає.
Поглянув  вниз.    То  чорна  пані
Стоїть  в  ранковому  тумані.
Вже  на  його  рідній  землі,
Творить  діла  свої.[/i]
[b]Ворон[/b]
Як  сталось  так,
Скажи,  мій  пане?!
Приніс  у  рідну  землю  страх,
І  торжество  обману.
[b]Володар  крил[/b]
Ти  думав,  що  усе  лиш    чорне
Насправді  чорне  у  душі?
О,  ні,  забудь,  криваві  жорна
Врізаються  у  цвіт  землі  …
[b]Ворон[/b]
То  що  робити,  я  не  знаю,
Як  зупинити  цю  орду?
[b]Володар  крил[/b]
А  ти  забув.  Як  ти  літаєш,
Вона  вмирає  від  страху  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822595
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 24.01.2019

Я тут сиджу, я тут її чекаю*

Я  тут  сиджу,  я  тут  її  чекаю,
І  що  з  того,  що  я  самотній  пес.
У  ночі  темні  наче  той  вовчисько  підвиваю,
Влаштовую  нічним  бродягам  стрес.
І  що  з  того,  що  я  такий  страшнючий,
Пройшов  крізь  зграї,  крізь  ненависть  злу,
Що  тут  навколо  до  таких,  як  я,  витає,
Зберіг  я  відданість  добру.
Учора  те  мале  худе  створіння
До  мене  підійшло  і  обняло,
І  здивувались  всі,  навіть  листок  осінній,
Мені  аж  лапи  відняло.
Тепер  сиджу,  хай  що  мене  чекає,
Обуренню  товпи  немає  меж,
Побачити  те  видиво  бажаю,
Від  мене  мрію  вже  не  відбереш.
Прийшла,  схилилась,
Щось  має  у  жмені,
Щось  ще  зі  школи,  мабуть,  зберегла,
А  їй  кричать:  кому  ти  це,  химері,
І  де  ти  це  чудовисько  знайшла?!
Провів  її  додому,  не  підходжу,
Ще  налякаю  тих,  що  у  дворі,
Я  тут  неподалік  поброджу,
А  вранці  знов  чекатиму  її.

*  [i]або  повість  самотнього  собаки[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822515
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2019

Подорожній (коротенька п'єса у віршах)

[b]Подорожній[/b]
Ну  як  мене  сюди  занесло,
Тут  ані  вогника,  тут  лиш  дерев  скрипіння,
Вважав,  що  шлях  такий  я  довгий  стерплю,
Вдивляючись  в  небес  склепіння.
Чаклун  сказав,  що  сенс  у  всьому
Знайду  у  лісі  я  старому,
Відтінки  долі  створять  пари,
Щоб  я  зміг  бачити  у  всьому
Сутність  важливу,  а  не  чари  …
[b]Жінка  у  білому[/b]
Привіт.  Що  сам  один  у  лісі?
І  не  лякаєшся  нічого,
Сюди,  до  мене  повернися.
Я  у  дуплі  цьому  старому.
[b]Подорожній[/b]
О,  панно,  вас  я  не  помітив.
Хоч  обіцяв  не  дивуватись,
Та  як  вдалося  вам  сховатись
У  чудернацьку  цю  будову.
[b]Жінка  в  білому[/b]  [i](виходячи)[/i].
Я  просто  щось  в  дуба  питала.
Хто  як  не  він,  проживши  стільки  років,
Мені  б  назвав  найважливішу  річ  в  житті.
І  відповідь  свою  я  упізнала,
Коли  його  очима  в  час  пірнула  в  забутті.
[b]Подорожній[/b]
І  що  це?  Може  б  ви  мені  назвали?
[b]Жінка  в  білому[/b]
Я  це  несу  в  своїй  руці?
Обіймаючи,  щезає  …
[b]Жінка  в  червоному[/b]
Ти  наче  загубив  щось  чи  не  так?
І  у  очах  твоїх  якийсь  неспокій,  смуток.
Ти  так  неначе  перший  раз  у  небі  птах,
Волієш  знову  у  земний  закуток?
[b]Подорожній[/b]
Я  відповідь  від  неї  не  дістав
[b]Жінка  в  червоному[/b]
Бо  може  ти  її  і  не  чекав.
Дивись,  яке  чудове  в  мене  плаття.
Таку  як  я  ти  б  вічність  обіймав.
Я  наче  райдуга,  емоцій  я  багаття
Мене  б  за  руку  упіймав?
[b]Подорожній[/b][i]  (стараючись  взяти  за  руку)[/i]
Ах  так,  я  наче  вже  тебе  дістав,
Я  так  неначе  доторкнувся,
Тебе  направду  тут  нема.  
Тоді  кому  ж  я  посміхнувся.
[b]Жінка  в  червоному[/b]
Бо  ти  правий,  бо  я  як  мрія
Приходжу  вдень,  у  темні  ночі,
Чим  ближче  я,  то  більш  щезаю,
Бо  серце  щось  нове  вже  хоче.
А  ось  і  зараз  я  прощаюсь.
Була  я  голосна.  Тепер  шепочу.
[b]Жінка  у  чорному,  під  яким  ховається  біле[/b]
Я  чула  голоси,  чи  добрі,  чи  погані,
Блукаю  тут,  не  знаючи  дороги,
На  допомогу  кликати  тут  марно,
Втомились  зовсім  ноги.
[b]Подорожній[/b]
То  мабуть  ви  тут  так,  як  я,
Шукаєте  відтінки  і  відлуння.
[b]Жінка  у  чорному,  під  яким  ховається  біле[/b]
Та  ні.  Я  просто  ходжу  навмання.
Двоїсте  все,  навіть  моє  ім’я.
[b]Подорожній[/b]
Не  знаю  я,  як  ваш  наряд  я  маю  зрозуміти,
Під  чорним  бачу  чисто  біле  я.
Почати  ненавидіти,  щоб  потім  полюбити,
Чи  в  цьому  роль  моя.
[b]Жінка  у  чорному,  під  яким  ховається  біле[/b]
А  може  вчитися  дивитися  крізь  чорне,
Дивись,  вже  скоро  ранок,  вже  біліє  неба  край,
Минула  ніч,  тепер  світанок.
Прощай.
[b]Дошка  для  шахів[/b]
Я  наче  добрий  співбесідник.
У  цей  не  кликаний  ранковий  час.
Ось  стіл,  ось  крісла,  ось  годинник.
Зіграємо  один-єдиний  раз.
[b]Подорожній[/b]
Та  я  б  не  проти.
Хто  якими  грає.  І  з  ким  я  гратиму.
Не  двоє  нас.
[b]Дошка  для  шахів[/b]
Якщо  вас  двоє,  хтось  програє.
І  прийде  сумувати  час.
То  може  і  не  варт  боятись  суму,
Боятись  втрат,  своїх  невдач.
Цього  шкодуєш  лиш  лихому.
А  доброму  віддав?  То  нащо  плач.
[i]щезає[/i]
[b]Келих  з  вином[/b]
Давай  з  тобою  друже  аж  до  дна
За  ніжність,  що  пішла  сама,
Жагучість,  не  ображена  тобою,
Стала  щасливою,  та  не  чужою.
[b]Білий  аркуш  паперу[/b]
І  не  шкодуй  гарячих  слів.
Ти  був  сердитим  чи  смішним?
У  ліс  думок  своїх  забрів,
І  ким  ти  став?  О,  ні.  Не  тим  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822492
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2019

Розриваючи ночі

Знову  стукіт  коліс,
І  розмови  ваг[b]о[/b]нів,
І  сигнали  на  біс,
Світлофори  червоні  …
І  сюжети  нічні,
І  ранкові  привіти,
Миготять  у  вікні
Міст  і  селищ  кульбіти.
З  того  боку  є  ти,
І  велика  столиця,
Та  столична  хода
Мені  іноді  сниться.
З  цього  боку  є  я
Верхня  полка.  Не  спиться.
Уночі  не  сидиться,
Хитка  колія  …
І  та  інша  далека
Не  зовсім  столиця,
Яку  іноді  так  я  б  назвав
Для  годиться.

Скільки  всього  
Написано  в  цьому  вагоні,
Передумано,
Дивлячись  в  дня  мерехтіння,
Ми  так  рідко  все  робимо,
Що  фантазуємо,
І  картаєм  себе  за  невміння  …
Але  там  десь  
В  далекому  тихому  місці,
Вже  запалено  свічку,
В  бокали  налито  вина,
[b]Я[/b]  тебе  зустрічаю,  
Не  бачились  сто  років,  двісті,
І  старих  наших  мрій  ожива  глибина  …
Бо  прийшло  розуміння,  що  кожна  хвилина
Не  якась  там  невдаха,  
Що  прийшла  і  пішла,
Бо  прийшло  розуміння,  що  кожна  людина
В  іншій  щось  залишила,  що  не  має  кінця  …
І  не  треба  жаліти
Ті  втрачені  миті,
Бо  вони  такі  ж  вічні,
Як  і  наші  думки,
І  коли  стане  серце  за  ними  боліти,
Треба  їх  наче  взяти
За  обидві  руки  …
І  покласти  на  плечі,
Закриваючи  очі,
Полетіти  далеко,
Розриваючи  ночі  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822376
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2019

Зовсім не романтична казка

Ну  як  тобі  руїни  мого  замку,
Суворі  вирази  облич  на  вицвілих  портретах,
Десь  ззовні  мерехтить  життя  нового  ранку,
Кудись  помчало  все  у  дорогих  каретах  …
Он  там  палац  у  тисячах  вогнів,
Його  господар  вчора  викликав  мій  гнів,
Я  за  годину  з  ним  зустрінусь  тут  у  парку,
А  зараз,  друже  привиде,  налий  мені  ще  чарку  …
Бо  зараз  ми  з  тобою  лиш  одні,
Рука  моя  до  бою  дуже  вправна,
І  я  не  раз  в  своєму  сні
Карав  гординю  того  пана.
Але,  чи  зроблю  завтра  це  ...  не  знаю.
І  все  через  ті  очі,  що  мене  благали  вслід.
Ти  знаєш,  я  нічого  не  прощаю,
Та  як  таким  очам  відмовити  мені  …
Дуель  почалась  саме  в  ту  хвилину,
Коли  сп’янілий  граф  про  себе  зрозумів,
Що  він  не  має  права  вбити  цю  людину,
Навіть  коли  б  весь  помстою  горів  …
І  вибивши  рапіру  з  рук  гульвіси,
Якому  так  на  світі  повезло,
Вклонився  граф  у  бік  тьмяного  лісу,
Звідки  хтось  мчав,  про  щось  молив  його  …
Колись  в  дитинстві
Було  зовсім  інше,
Позбавлене  приниження  життя,
У  ньому  ти  була  найкрасивіша,
Завжди  у  пам’яті  лиш  посмішка  твоя  …
….
Коли  чужий  хтось  увірвався  в  рідну  землю,
Ніхто  як  граф  той  більше  не  радів,
Вже  встигла  зброя  стати  нічиєю,
Та  він  її  мов  рідну  знову  вдів  …
Але  вела  його  завжди  вона,
Замість  зірок  у  темряві  світила,
Життя  як  мрію  вправно  берегла,
Що  з  того,  що  ніколи  не  любила  …
….
Були  часи,  що  не  шукали  броду,
І  плазуванню  не  прийшов  ще  час,
І  билась  гордість  за  свободу,
Народ  наш  не  прощав  образ  ….

*  на  фото  одна  з  ілюстрацій  до  роману  Теофіля  Готьє  "Капітан  Фракасс"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822349
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2019

Шо варте вічності …

У  ворона  життя  –  слідами  вовчими  блукати,
І  залишки  від  трапези  чекати,
Стиснувши  серце,  іноді  крізь  біль,
Що  лізе  в  нього  звідусіль.
Бездушність  вовка,  вовча  невблаганність  -
Для  ворона  завжди  немов  у  перший  раз,
Говорить  він  собі:  я  поруч  тут  востаннє,
Та  голод  невблаганний  у  зимовий  час  …
Вже  третій  день  ідуть  вони  по  сліду,
У  оленя  було  достатньо  сил
На  цю  неправедну  торсиду,
Але  ж  нема  у  нього  крил  …
Він  обертається  і  дивиться  у  небо,
Кричить  до  ворона:  поклич  моїх  братів,
Але  хіба  у  ворона  голодного  потреба,
Щоб  той  здолати  свого  ворога  зумів?!
Кричить:  о,  вороне,  ти  ж  любиш  небо,  
Ти  любиш  волю  й  це  стрімке  життя,
Так  само  як  і  я,  мені  добігти  до  вершини  треба,
Щоб  вижила  внизу  моя  сім’я!
Вовки  повернуться  і  всі  тоді  загинуть,  
Це  важливіше  за  моє  життя,
Для  ворона,  що  з  того  мого  згину,
Що  варте  ось  таке  вороняче  буття?!
Ну  де  ви  там  знайшли  в  ворона  серце?!
У  цього  пугала  маленьких  дітлахів,
Але  ж  знайшли  крізь  вкрите  льодом  скельце
Стають  реальністю  небачені  байки.
Покликав  ворон  молодих  оленів,
Неначе  сотнями  списів  помчали  уперед,
І  олень  ворога  у  прірву  скинув,
Ось  це  і  був  омріяний  дует.
Ворон  злетів  униз.
Болять  старечі  крила.
Дивився  на  замерзлий  силует.
Лавина  і  його  внизу  накрила.
Пробачте  за  важкий  сюжет.
Які  в  нас  сили,  як  усе  заради  чогось.
Що  варте  вічності.
Вам  розповів  історію  гірський  німий  хребет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822244
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 21.01.2019

І мав ти честь, що рідний хтось почув

Старий  актор  дививсь  у  зал,
Йому  здавалось,  так  ніколи  не  дивився,  
Дивився  в  очі  наче  в  сто  дзеркал,
Ледь  –  ледь  до  залу  нахилився  …
Почув  як  дихає  глядач  у  першому  ряді,
Він  щойно  репліку  сказав:  «у  світі  запанує  тиша»,
Він,  як  завжди,  шукав  її  в  собі,
Раптово  сцена  стала  яскравіша  …
Він  вже  давно  про  себе  зрозумів,  
Що  грає  роль  разом  із  глядачами,
Нічого  б  на  цій  сцені  не  зумів
З  порожніми  безглуздими  рядами.
О  ні,  квитки  б  продались  як  завжди,
Світились  пані  найдорожчими  вбраннями,
І  слідкували  б  кожним  поворотом  голови
Як  хтось  прийшов,  з  якими  перстенцями  …
Але  у  зал  прийшли  сьогодні  ті,
Для  кого  кожен  жест  без  права  на  брехливість,
Такі  не  аплодують  пустоті,
І  відчувають  удавання  слабосилість  …
Буває  інше,  але  тут  актор,
Який  грає  життя,  а  не  за  гріш  повинність,
І  не  попросиш  про  повтор,
Єдиний  раз  така  акторська  милість  …
Сьогодні  це  як  в  перший  чи  останній  раз,
Це  як  зробити  крок  зі  сцени  в  вічність,
І  виставити  душу  напоказ,
Це  вже  не  гра,  це  вже  якась  магічність  …
….
І  зовсім  не  про  сцену  цей  сюжет,
Це  швидше  про  розмову  між  чужими,
Заповнений  безглуздям  Інтернет,
І  іноді  безглузді  власні  рими.

Близькі  не  розкидаються  словами,
Далекі  не  шкодують  величавих  слів,
Близькі  не  розлітаються  світами,
В  далеких  поспіхом  усе,  напів  …

А  скажеш  щось,  що  є  найважливіше,
Буває  зовсім  непривабливо,  без  рим,
І  не  буває  в  світі  красивіше
Тепла  магічних  і  морозних  зим  …

А  скажеш  так,  щоб  всі  тебе  почули,
Хто  вміння  чути  десь  в  дорозі  не  забув,
І  руку  подало  твоє  минуле,
І  мав  ти  честь,  що  рідний  хтось  почув.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822127
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 21.01.2019

У всьому «надто» видно ти була

Ти  нею  кинула  мов  каменем  в  стіну,
Але  така  об  мур  не  розіб'ється,
Хоч  розірвала  ти  струну,
Душа  без  неї  обійдеться.
Її  ти  залишила  під  дощем,
Саму,  одну,  жбурнувши  у  кущі  плащем,
Її  накрила.  Чим?
Віршем.
…
На  вулицях  її  ти  обминала,
Немов  би  то  якась  невидима  примара,
Вона  ж  на  тебе  так  чекала,
А  ти  її  образивши,  втікала  …
Хотіла  подругою,  мабуть,  стати,
Та  до  вершин  тих  мабуть  не  зросла,
Надто  смілива  чи  крива,
У  всьому  «надто»  видно  ти  була.
Тому  пішла.
Дивися,  світло  стало.
І  дощ  закінчився  давно.
І  руки  тебе  обіймали,  мов  в  італійському  кіно.
І  завжди  день,  немає  ночі.
І  спати  зовсім  ти  не  хочеш.
Цей  вічний  день.  Збулася  мрія
Лиш  трішки  італійського  похмілля.
Бо  без  дощу,  зірок  на  небі,
І  без  обридливих  пісень,
Чомусь  з’явилась  в  них  потреба,
І  ніч  не  ніч,  і  день  не  день  …
Фантазії.  Усе  чудово.
Крутилось  в  вирі  огрубіле  слово.
Комусь  потрібно  це  усе?
А  комусь  ні.  Пусте  …

.....

Дві  протилежності,
А  ти  свою  вже  знаєш?
Бредеш  бездумно  кудись  до  мети.
І  думаєш,  що  її  обираєш.
Чи  та,  що  сміється  з-за  твоєї  спини  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822008
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 20.01.2019

Ми лиш здаємось звичайними зовсім

Може,  ти  човен  мій,
Може,  загибель,
Хвилі  навколо  мов  велети  –  скелі,
Інші  кричать:  не  чекай,  швидше  стрибни,
З  неба  зловіще  зірки  мов  зі  стелі.
То  вони  близько,  то  зовсім  далеко,
Руку  простягнеш,  дістанеш  з  постелі,
Але  чому  ти  така  тьмяна,  зірко  …
- Човне,  мій  човне,  ти  так  розхитався,
Що  я  стрибати  не  мала  вже  сили,  
Може,  ти  бурі  у  вірності  клявся,
Зовсім  намокли  уже  мої  крила  …
- Я  не  тому  так  на  хвилях  хитався,
Щоб  ти  у  море  кудись  не  поплила,
Я  так  човна  припідняти  старався,
Щоб  ти  із  нього  у  небо  злетіла  …
Хвиля  на  них  із  дощем  налетіла,
Хвиля  їх  зовсім  від  неба  закрила,
Ти  закричала:  я  не  полетіла,
Човне,  тебе  я  такого  любила  …
Що  таке  човен?  Дерева  та  гілки,
Що  з  них  коробку  округлу  зробили,
Та  не  чекав  він  такого  від  жінки,
Виросли  в  нього  із  дерева  крила  …
Ми  всі  здаємось  звичайними  зовсім,
Місця  для  казки  немає  у  світі,
Іноді  казка  сама  нас  попросить,
Будьте  дорослі  хоч  трошки  як  діти  …  
Піднято  парус.
І  човен  між  хвилі
Гордо  пливе,  оминаючи  скелі.
Хтось  скаже  просто  льняна  парусина,
А  хтось  малює  дівча  на  папері  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822003
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2019

Не відпускайте тих, у кого руки дихають теплом

Не  відпускайте  тих,  у  кого  руки  дихають  теплом,
У  кого  погляд  зачаровує  магічно,
Зима  влаштовує  концерти  за  вікном,
Втішається  своїм  холодним  січнем  …
Не  відпускайте  тих,  хто  щирістю  для  вас  писав
Цілі  романи  під  акорди  заметілі,
А  січень  танути  враз  на  очах  почав,
І  його  крила  стали  сірі  -  сірі  …
Не  відпускайте  тих,  хто  так  беріг  слова,
У  кого  ці  слова  такі  правдиві,
Від  сум’яття  крутилась  голова,
В  душевній  бурі  ця  минула  лиш  на  розігріві  …
Бо  як  почалась  буря  справжня  ця,
Сховалися  січневі  заметілі,
І  холодом  наповнились  серця,
Думкам  так  тісно  стало  у  людському  тілі  …
Тож  вирвались  далеко  за  вікно,
У  парку  свої  вальси  завертіли,
Схотіли  повернутись,  а  тут  скло,
Вони  розбити  скло  то  не  посміли  …

І  залишились  там,  
А  з  часом  оніміли.
Не  відпускайте  тих,  хто  дихає  теплом.
І  стали  крила  білі  -  білі  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2019

Я не можу грати твою музику

Я  не  можу  грати  твою  музику,
Бо  ця  музика  не  моя,
Я  не  можу  читати  твої  вірші,
Бо  вони  просто  не  мої.
Ні,  я  не  хочу  сказати,  що  вони  у  чомусь  погані,
Просто  вони  цьому  іншому  я  просто  непарні  …
І  наче  чудово  ти  граєш  і  все  дуже  вірно  у  тебе,
Але  ти  у  цьому  літаєш,  а  я  утікаю  у  цьому  від  себе  …
Бо  чудові  твої  «рими»,
Я  так  мабуть  і  не  напишу,
Вони  бувають  добрими  й  злими,
А  я  люблю  «тишу»  …
Тут  так  шумно,  де  ти  веселишся,
Я  ж  люблю  гармонію  звуків,
І  не  такою  ти  мені  снишся,
І  не  так  обіймають  руки  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2019

Вона і він*

Вона  десь  в  небесах  його  шукала,
А  він  у  покарання  в  світ  її  пропав,
Людського  болю  серце  ще  не  знало,
І  що  таке  любити  теж  не  знав  …
Такий  собі  помірно  емоційний,
Байдужістю  байдужість  проводжав,
І  раптом  став  незвикло  рідний  …
І  раптом  тим  самим  звичайним  став  …

Звичайність  в  незвичайність  обернулась,
Причина,  як  завжди,  жіночою  була,
Вона  його  замерзлості  торкнулась,
Ви  їй  дали  те,  що  хотіла,  небеса  …
Все,  що  не  зло,  це  він  усім  пробачить,
Навчився  вартісне  підносити  на  трон,
Крізь  неї  все  небачене  побачить,
І  знає,  що  вона  уже  не  сон  …

Вона  стала  звичайним  незвичайним
У  тому  світі,  де  його  тепло,
І  вимушене  те  прощання  
У  них  його  не  відняло́.
Вона  ж  шукає  шлях  кудись  туди  до  нього,
Ховає  посмішку  незгасну  не  свою.
Ви  не  судіть  її  за  одержимість  строго,
She  is  searching  for  you  ….**

*  [i]навздогін  за  однією  з  казок  сучасності[/i]
**  [i]остання  фраза  англійською  як  підказка[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2019

Найбільша крадіжка

У  злодія  теж  є  у  чомусь  початок,
Якась  філософія,  навіть  мета.
Звичайно,  злодійство  умить  не  пізнати,
І  навіть  з  собою  іде  боротьба  …
Буває,  безкарно  удасться  украсти  
Прикрасу  якусь,  може  навіть  книжки,
При  цьому  це  все  не  назавжди  упасти,
Бувають  назад  з  того  світу  дірки  …
Також  навіть  вкравши  крутезну  машину,
Це  часто  іще  не  останній  рубіж,
Але  коли  грубо  образиш  дитину,
Тобі  не  поможе  ні  камінь,  ні  гріш  …
Якщо  у  людину,  в  добро  вкрадеш  віру,
Розтопчеш  в  болото  збудований  світ,
Обманиш  чиюсь  найщирішу  довіру,
Назад  вже  не  буде  для  тебе  воріт  …
Крадіжку  таку  вже  нічим  не  поправиш,
В  душі  порожнечу  уже  не  згасиш,
Ти  того,  злодюго,  мабуть  і  не  знаєш,
Тому  так  спокійно  ти  поки  що  спиш  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821841
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.01.2019

Упала зірка. Що такого?

Упала  зірка.  Що  такого?
Їх  сотні  падають  з  небес  щодня.
Закінчують  свою  дорогу.
Вона  ж  горіла  як  могла.
Навколо  неї  стільки  світла.
Стільки  душевного  тепла.
Тепер  немає.  Невидимка.
Ось  там  те  місце,  де  була.
Ось  тут  читала  мов  людина
Казкову  прозу,  вчила  ремесла.
Того,  яким  оволоділа,
Усе  до  краплі  віддала.
Тепер  упала.  Як  вона  летіла!
Вночі  світилось  небо  як  удень,
Здавалось  ззаду  мала  крила,
Що  їх  сплела  з  своїх  пісень  …
Казали,  що  такі  не  впадуть.
Насправді,  падають  усі.
Казали,  що  такі  не  гаснуть.
Не  гаснуть.  Але  у  душі.

.........

Те,  що  було  завжди,  і  те,  що  завжди  буде,
З  собою  в  інший  світ  не  забереш,
А  люди  скажуть:  це  найбільше  чудо,
Вона  пішла,  а  та  любов  живе

[i]на  світлу  пам'ять  про  А.  Г.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821741
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2019

Шкільний урок*

У  школі  йде  звичний  урок,
Ще  юна  вчителька  з-за  столу,
Про  світ  далекий  між  зірок,
Почала  радісно  розмову  …
Вдягнулась  просто  як  змогла,
Тому  хотіла  взяти  словом,
Але  місцева  дітвора,
Не  надто  думала  про  мову,
Чи  формул  світ  красивий  по  своєму,
Тож  часто  виглядала  із  вікна,
Бо  там  за  вікнами  крута  братва
Крутилась  біля  ресторанного  двора  …
Учень  Петро  не  надто  переймався,
Що  там  та  вчителька  собі  говорить  чи  кричить,
На  прокурорську  хату  задивлявся,
На  березі  ставка  мов  теремок  стоїть  …
Машини  дві,  бруковане  подвір'я,
Коли  купив,  то  заздрили  усі,
А  та  учителька  нам  про  якесь  сузір'я,
Он  зірочки́  у  прокурора  на  дворі  ….
А  та  учителька  –  та  то  якась  злидота,
Вдягнулась  в  плаття  ще  з  студентських  літ,
А  її  хата  то  якась  гидота,
Перехилився  навіть  старий  пліт  …
Читала  вірші  вчора  наче  гарно,
А  що  з  тих  віршів,  де  від  них  є  зиск,
Ой  трачу  часу  я  намарне  –
Почувся  Петрусевий  писк  …
Урок  скінчився  і  Петро  побіг,
На  перехресті  вчасно  треба  стати,
Там  прокурора  шлях  проліг,
Петро  надумав  шапку  зняти  …
Здійняв,  стоїть,  побачить  той  «святий»,
Що  я  йому  доземно    так  вклонився,
Може,  зупинить,  скаже:  гей  малий,
Спитається,  що  я  уже  навчився?
Там  на  дорозі  тій  велика  калабаня,
Петро  на  неї  зовсім  не  зважав,
Стояв,  мнув  шапку  і  на  «честь»  чекав  …
Той  БМВ  по  ній  просто  промчав.
Петро  увесь  стоїть  в  тому  болоті,
А  може  випадково  це  чи  як?!
Та  регіт  прокурорський  на  найвищій  ноті:
«Прикол,  чувак  …»
А  вчителька,  що  "в  платті  за  сто  гривень",
Зі  Школи  вийшла  і  побачила  усе,
«Ти  ідіот»  –  так  прокурора  охрестила,
«Свиняче  рило  твоє,  не  лице»  …
Я  добре  ще  зі  школи  пам’ятаю,
Як  ти  вимолював  нещасні  трійочки,
І  добре  вивчив,  що  старань  замало,
А  треба  іноземні  копійки  …
Але  таким  як  ти  не  раджу  стати
Оцій  малечі,  що  в  багнюці  он  стоїть,
Свинячі  вуха  теж  можуть  відпасти,
Посада  теж  недовго  напоїть  …
Малий  подумав  добре,  подививсь,
Набрався  злості,  каменя  підняв,
І  вслід  тій  "мрії"  гарно  замахнувсь  ...
Всміхнулась  вчителька.  Не  кинув,  а  поклав  …
Подумав  добре  і  зробив  назустріч  крок,
Я  дякую  за  цей  шкільний  урок  …
Шкодую,  що  раніше  я  не  вчився,
Летітиму  я  з  вами  до  зірок  …

*  або  [i]Історія  з  минулого  життя
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821730
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 17.01.2019

Текли кудись порожні ріки …

Стояла  кам’яна  могила,
До  неї  нам  немає  діла,
Крізь  неї  уночі  жевріло,
Все  тіло  наче  мерехтіло  …
Але  у  кожного  буденне,
Тут  непотрібне  незбагненне.
Світло  ослабло,  потьмяніло,
І  все  ще  більше    почорніло  …
Аж  тут  хтось  зверху  напоумив,
Доступно  більше  товстосуму,  
Що  особлива  та  могила,
Собою  цінне  щось  закрила  …
Взялися  дружно  тракторами,
Ламали,  нищили  той  камінь,
І  потягнули  ланцюгами
Поза  селянськими  садами  …
Довольні,  взялися  копати,
Ковші  вгризалися  у  землю,
І  де  ж  то  їм  було  то  знати,
Що  та  могила  наче  стеля  …
А  там  внизу  мертва  країна,
Будинки,  вулиці,  палаци,
Раптова  болісна  руїна,
І  як  це  все  могло  тут  статись?!
І  справді  золота  багато,
І  жадібність  мов  озвіріла,
За  нього  стали  воювати,
Могила  ще  більше  зчорніла  …
Знайшли  нову  незнану  зброю,
Що  там  ті  камені  ховали.
Тепер  вже  тою  чорнотою,
Люди  скрізь  написи  писали  …
Писали  різне:
Про  бажання,
Життя  колишнє,  сподівання,
Що  їх  вже  втрачено  навіки.
Текли  кудись  порожні  ріки.
Могила  виросла  остання    …
Скінчилось  все,  лишилось  двоє,
Каміння  втомлено  складають,
І  не  писали  вже  нічого.
Що  їм  писати?!  Не  читають  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821592
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 16.01.2019

Його обійм ціна … хіба вони за гріш

[i]і  розкіш,  і  підвал  -  то  все  чиясь  уява,
тож  уявіть,  який  переполох,  коли  обман  розкрито,
вважав,  що  блискотить,  а  то  темрява,
І  світло  все  втекло  крізь  часу  сито  ...[/i]

У  того  Майстра  не  житло,  підвал,
В  його  фантазії  згубилася  реальність,
Що  з  тих  окремих  несподіваних  похвал,
Його  не  сприймуть  лесть  і  мстива  стадність.
Його  обійм  ціна?  …  хіба  в[b]о[/b]ни  за  гріш?
Його  слова  як  лезо  найгостріше,
А  може  в  піч  усе  …  достатньо  протиріч,
Навіщо  голосно:  що  сильно,  це  тихіше  …
А  бути  з  ним  ….  тюрма,  без  розкоші  й  вина,
Чи  ресторанного  життя  миліше
Оця  фантазії  й  кохання  простота?
Ти  не  кричи  …  ти  говори  тихіше  …
Що  з  тих  обійм,  що  з  тих  відвертих  мрій,
Він  просить  сам:  іди,  це  не  для  тебе.
А  їй  чомусь  так  хочеться  самій,
Обрала  цей  підвал  сама  для  себе  …
І  раптом  цей  підвал  як  цілий  світ,
Десь  посередині  між  раєм  і  землею,
І  гості  вже  сто[b]я[/b]ть  біля  воріт
З  такою  ж  самою  предивною  душею  …
..........
[i]ось  там  в  кутку  ви  думаєте  книжка,
якісь  листки,  може  цілий  роман,
любов  прокралась  в  світ  химер  і  зиску,
а  там  вже  думали,  що  одягла  саван  ...
навіть  у  світі  темряви  лихої,
навіть  у  світі  тупості  і  зла,
вона  в  підвалі  з  розпачу  людського
все  лишнє  зняла,  зовсім  роздягла  ...
А  всередині  там  була  людина,
якій  вона  себе  подарувала,
якій  вона  себе  мов  подарунок
на  двох  долонях  простягла  ....[/i]

[i]не  знаю  чи  виною  то  чи  ні,  то  кожен  сам  вирішує  в  собі,
буває  хтось  вирішує  любити,  буває  хтось  живе  собі  у  сні  ....[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2019

О, Боже, я вже трохи злюсь …*

Злодюга  вилізла  на  трон,
Давай  кишені  набивати,
Це  не  Де  Голь  і  не  Макрон,
Слівце  придумали  «віджати».
А  там  товпа,  голодна,  зла,
Кричить,  дістанемо  козла,
Їм  треба  щось  у  лапу  дати,
Щоб  не  прийшли  раптово  в  хату  …
А  радник  книжку  прочитав,  
Що  хтось  ї  Государ  назвав,
Каже:  їх  треба  посварити,
Самі  себе  будуть  ганьбити.
По  мові  то  вже  нецікаво,  
По  церкві  то  вже  перебор,
Ми  скажемо:  що  їли  сало.
Й  задіємо  фейсбучний  хор.
Оті,  що  справа  від  Дніпра,
То  буде  їм  в  рік  кабана
Така  озвучена  вказівка:
Що  та  свиня  від  нині  зірка.
А  тим,  хто  зліва,  навпаки:
Свинину  з’їсти  залюбки.
І  битва  станеться  жорстка
У  западенця  й  східняка.
А  ми  сідаємо  дивитись,
Бо  шоу  мов  шістнадцять  плюс.
Ага,  ще  треба  помолитись.
О,  Боже,  я  вже  трохи  злюсь.

*  це  про  всіх,  а  не  про  одного

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821398
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.01.2019

Найгірша у світі любов, найкраща у світі печаль

Найгірша  у  світі  любов,  
Найкраща  у  світі  печаль,  
Бо,  маючи  першу,  боюся,  
А,  маючи  другу,  я  злюся,
Боюся  за  когось,  а  злюся  на  себе,
То  може  її  мені  зовсім  не  треба,
То  краще  вже,  щоб  я  заліз  в  своє  небо,
І  там  на  замок  мов  в  темницю  закрився,
Із  болем  змирився,  у  всьому  скорився  ….
Оце  посидів,  кілька  днів  пожурився,
Дощами,  морозом  досхочу  напився,
Печаль  розтопилась,  
Мокрющий  на  вітрі
Стояв  і  дивився  ...  
Що  аж  застудився.
О,  хмура  печале,  мені  ти  збрехала,
З  самого  початку  ти  все  добре  знала,
Що  справжнє  ім’я  твоє  –  то  є  любов,
А  що  без  печалі,  та  скоро  пропала  …
Бо  хто  не  сумує,  не  вміє  радіти,
А  хто  не  втрачає,  то  як  йому  знати,
Як  все  це  багато,  коли  просто  квіти  
Прийти,  посміхнутись,  подарувати  …
І  навіть  у  казці,  коли  усе  в  пісні,
Якщо  хтось  на  день  когось  покидає,
Радіє  найменшій  новині  чи  звістці
Про  те,  що  його  хтось  так  сильно  чекає  ….
Хвилини  прожиті  без  неї  сумує,
І  пише  свої  найбезглуздіші  вірші,
Вона  їх  якось  випадково  почує,
У  днів  перекличці,  у  вечора  тиші  ...

варіант  пісні  ...
............

Найгірша  у  світі  любов,  
Найкраща  у  світі  печаль,  
У  світ  добровільних  оков
Чи  де  нас  оточує  жаль  …
Я  маючи  першу,  боюсь,  
А,  маючи  другу,  я  злюсь,
А  може  махну  на  усе
І  піду  до  смерті  нап’юсь

Боюся  завжди  за  когось,  
А  злюсь  на  того,  хто  є  я,
То  може  вже  краще  упрусь,
Це  мабуть  чужа  колія  …

Ото  посидів  кілька  днів,
Печаль  розтопилась  моя,  
Мокрющого  вітер  збудив,
Доречна  застуда  сія  …
Збрехала  мені  ти  печаль,
Ім’я  я  твоє  відгадав,
Я  думав,  що  це  просто  жаль,
А  я  в  сум  любов  заховав  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2019

Найкраща в світі з мов …

Що  міг  тобі  я  ще  подарувати,
До  дріб'язку  усе  ще  раз  зібрав:
Мої  сади,  зірки,  сонні  Карпати
В  маленькому  пакунку  надіслав.

У  тих  садах  цвітуть  весною  вишні,
Між  тих  зірок  одна  якась  твоя,
Слова  прості,  а  от  думки  всі  грішні,
Блукає  в  горах  стежка  нічия  …

Що  міг  тобі  я  ще  подарувати,
Далеко  ж  так  розбіглися  серця,
Все,  що  негоже,  в  одну  мить  прогнати,
І  розвернути  в  мить  усе  життя    …

Вже  поміняються  супутники  й  планети,
Може,  забудуть  ті  прийдешні  про  любов,
Крізь  той  хао́с  летітиме  комета,
Що  знатиме  найкращу  в  світі  з  мов  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821236
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2019

Ковток коньяку, поезія в серце …

Я  друзям  своїм  радію  безмірно,  
сумую  за  них,  не  знаю,  що  вірно.
І  впертих,  нудних,  таких  безсоромних
Люблю  я  усіх:  мінорних,  мажорних  …

Ковток  коньяку  і  дві  мандаринки,  
Розмова  уперлась  в  невдалі  сходинки.
Усяке  було,  колись  пригадали,
Як  разом  годинами  так  пропадали  …

О  ні,  це  не  так,  як  думають  інші,
Сюжети  згадавши  з  "Іронії  долі",
Всі  наші  розмови  були  важливіші,
Здебільшого  в  пісні,  а  не  в  алкоголі  …

А  жорна  це  тим,  що  стерті  коліна,
Для  кого  навколо  усе  пластилінно,
Якось  зрозумів:  ось  вона  Україна,
Де  друзів  моїх  потовчена  спина  ...

Де  світ  їх  дітей  і  де  окрики  долі,
Де  ми  щось  робили  із  власної  волі,
Прогнали  ординця,  що  прагнув  до  трону,
Йому  видавалось,  що  взяв  безборонну  …

А  друзів  багато  –  живе  Україна,
Така  нерозумна,  байдужа,  безчинна,
Ковток  коньяку,  поезія  в  серце,
Кивни  на  прощання  подру́зі  жонглерці  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821137
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2019

Душа моєї скрипки як у тебе

Я  б  так  хотів  з  тобою  заблукати
У  інший  світ,  так  щоб  на  все  життя.
І  іменем  той  світ  твоїм  назвати,
Я  б  так  хотів  такого  забуття.

Твого  волосся  не  позичу  вітру,
І  сліз  твоїх  я  не  віддам  дощу,
З  очей  печаль  твоїх  не  кликану  я  витру,
І  десь  за  обрій  за  т[b]о[/b]бою  полечу  …

Я  б  так  хотів  про  тебе  написати
Вірша,  який  в  століттях  не  згорить,
А  Бог  забув  талант  мені  цей  дати,
Я  вітром  запустив  і  хай  летить  …

Душа  моєї  скрипки  як  у  тебе,
Її  від  холоду  й  ворожості  болить,
Її    так  міцно  обіймати  треба,
Коли  вона  самотня  спить  …

А  [b]я[/b]к  заграє,  то  я  замовкаю,
І  слухаю  у  музиці  любов.
Нічого  кращого  на  світі  я  не  знаю  -
Без  удавань,  без  фальші,  без  оков  ….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820989
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2019

Найбагатший – це той, хто готовий віддати …

Десь  блукає  у  світі  самотня  людина,
Час  від  часу  врізаючи  очі  у  небо,
Їй  туди  так  потрібно  якось  полетіти,
І  така  очевидна  у  неї  потреба.
Інша  десь  у  віках  заблукала  навіки,
Кажуть  їй:  повернись,  тут  життя  твоє  справжнє.
А  вона  десь  у  тому  загиблому  часі
Віддає  найдорожче,  втрачає  останнє  …
А  буває,  що  то  все  навколо  забуто,
І  думки  усі  вперто  долають  буденність,
В  серце  вкинуто  з  неї  озера  отрути,
І  впираєшся  серцем  в  модерну  злиденність  …
Раз  зустрілися  втрьох  на  життя  перехресті,
Кожен  своє  приніс  на  своєму  обличчі,
І  долаючи  нехіть,  і  долаючи  впертість,
Пішли  разом  у  світ  по  окремій  дотичній  …
Щось  здобуто  в  віках,  а  за  щось  вдячні  зірці,
Щось  заховано  цінне  у  власних  думках,
Що  за  сенс  у  цій    дивній  надуманій  трійці:
В  них  відсутній  був  втратити  знайдене  страх    …  
Що  за  сенс  у  багатстві,  якого  боїшся?!  
Що  за  зміст  у  словах,  що  не  варто  казати?!
Ти  багач,  як  віддати  хоч  крихту  –  злодійство?
Найбагатший  –  це  той,  хто  готовий  віддати  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820970
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.01.2019

Чайчине життя

Мені  на  руки  сіла  чайка,
Так  вільно,  без  перестороги,
Може  р[b]о[/b]зкаже  якусь  байку,
Відпочиваючи  з  дороги.
Може  у  небі  очі  хижі
На  неї  злісно  поглядали,
А  може  інші  очі  щирі
Від  неї  милості  чекали.
Мене  ця  пташка  не  боїться,
Їй  добре  на  моїх  долонях,
Щось  мабуть  їй  хороше  сниться,
Лежить,  сміється,  моя  соня.
Якщо  захоче  полетіти,
Буду  за  неї  [b]я[/b]  радіти,
Але  і  буду  сумувати,
І  перше,  й  друге  треба  вміти  …
Лиш  оповіла  про  своє,
Як  стали  з  неба  їй  гукати,
До  серця  їй  тепло  моє,
Та  чайчине  життя  –  літати  …
Дивлюсь  туди  у  височінь,
Як  без  кордонів  і  без  сварки,
Що  на  землі,  то  тільки  тінь,
Там  любляться  у  небі  чайки  …  
І  раптом  хижий  крик  ввірвавсь
У  світ  цей,  де  панують  крила,
На  чайку  раптом  напосівсь
Той  хтось,  кому  любов  не  мила.
Упала  каменем  із  неба,
Не  встигла  крилами  змахнути,
Обняла  землю  і  від  себе
Штовхнула,  щоб  увись  пірнути  …
Не  мали  крила  тої  сили,
І  кігті  втомлено  заклякли,
І  чайка  крикнула  щосили,
Мені.  Ти  ж  дав  мені  радіти  клятву,
А  коли  треба  сумувати,
Як  упаду,  то  щоб  підняти.
І  я  почув,  прийшов  до  моря,
Де  битва  за  життя  велася.
Тепло  своє  віддав  вчергове,
І  чайка  знову  піднялася.
Віддав  усе,  що  залишалось,
Колись  був  берегом  зеленим,
А  зараз  скеля.  Море  злилось,
Не  тішилось  життям  буденним  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820874
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 10.01.2019

Це так важливо, хто дихає поруч

Це  так  важливо,  хто  дихає  поруч,
Хоч  треба  дуже  прислуха́тись,  щоб  почути,
І  трішки  схилити  голову  праворуч,
Щоб  іншу  гол[b]о[/b]ву  на  дотик  ледь  відчути  …

І  не  потрібно  нічого  казати,
Бо  все  вже  сказано  до  нас,
Навіть  не  потрібно  обіймати,
Просто  зупинити  час  …

Це  так  важливо,  хто  по  імені  покличе,
Причина  не  важлива,  це  життя,
Цей  хтось  промовить  голосно  чи  тихо
Просто  твоє  ім’[b]я[/b]  …

Це  так  важливо,  хто  з  тобою  поруч,
Коли  яскраве  сонце,  коли  вітер,
Щоб  не  роздільно  -  хтось  праворуч,  хтось  ліворуч,
Щоб  на  снігу  ім’я  ніхто  не  витер  …

Це  так  важливо  в  очі  щоб  дивитись,
Що  там  побачиш,  не  кажи  нікому,
Щоб  в  тих  очах  навіки  утопитись,
Не  ставте  крапку,  ставте  завжди  кому  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820745
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2019

Роззброєна, відкрита і буденна

І  думка  моя  іноді  повія,
І  серце  моє  іноді  незряче  …
Буває,  найбезглуздіша  затія
Вдається.  І  щасливий  плаче.
Пройти  пів  світу  і  не  бачити  нічого,
З  найближчих  вибереш  криву  дорогу.
Зробити  крок,  побачити  важливе.
А  правда  виявляється  брехлива  ….
І  не  роки  ознака  твого  віку,
І  не  картинність  свідчення  краси,
Буває  так  закрутять  цю  життєву  стрілку,
Просто  не  думай,  розігнавсь  й  лети  …
І  лиш  заради  жарту  удавай,  що  сцена,
І  що  тобі  кудись  пора  іти,
Роззброєна,  відкрита  і  буденна
Душа  така.  А  рвуть  її  чорти.
Придумують  якісь  перестороги,
Затьмили  правилами  поклики  душі,
Стоїть  якась  істота,  висунула  роги
Посунь  те  чудо  у  кущі  …
А  правда  виявляється  двояка,
Частина  під  водою,  частина  на  виду,
Як  корабель,  коли  кидає  якір,
То  бачу  лиш  частково  правду  ту    …
Коли  ж  пливе,  то  зразу  не  помітиш,
Що  справді  виринає  із  води,
Доводиться  пірнати,  а  там  чим  посвітиш,
На  дотик  пробуєш.  Збудись,  не  спи  …
Набудували  мури  і  паркани,
За  ними  вже  не  видно,  хто  живе,
І  завдають  самі  собі  жорстокі  рани,
Бо  корабель  той  вже  за  обрієм  пливе  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820649
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.01.2019

Мій зимовий блюз

Сердита  пані  Завірюха
Хапає  диваків  за  вуха.
Щоб  не  губилася  дорога,
Буває  пані  вельми  строга  …
Зима  та  мов  якийсь  учитель
Перевіряє  почуття,
Як  треба,  злодій,  іноді,  хранитель.
Тоненьке  дуже,  пане,  в  вас  взуття  …
Задумався,  що  не  боюсь  втрачати,
Вже  досить  сум’яття  й  тої  печалі,
Є  речі,  які  прийнято  ховати,
У  обладунок  з  золота  чи  сталі  …
Є  те,  що  втратити  насправді  неможливо,
Роки  минуть,  вона  десь  буде  жити,
Спокійна,  впевнена,  реальна,  не  криклива,
Є  те,  що  неможливо  вбити  …
Що  є  добріше  за  січневі  заметілі?!
Позаганяли  всіх  людей  в  обійми,
Когось  розважили,  когось  зігріли,
Когось  обдарували  крильми  …
Мороз  у  щирості  собі  не  має  рівних,
Бо  підганяє  друзів  запізнілих,
Стає  душа  гаряча,  щоб  зігрілось  тіло,
Це  ж  недаремно,  що  зима  вся  біла  –  біла  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820604
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2019

Дивна казка

Десь  далеко  твоя  дивна  казка,
Зачарована,  мабуть,  зимою,
І  душа  її,  мов  якась  бранка,
Вже  замріялась  свою  весн[b]о[/b]ю  …

Полетіла  своїми  очима
Десь  за  межі  цієї  картини,
І  ніхто  б  її  мабуть  не  стримав,
Якби  бачила  там  сяйво  дивне  …

Так  шукала,  уся  напряглася,
А  навколо  все  сіре  і  зимне.
Раптом  в  серці  іскринка  знайшлася,
Запалилось  то  серце  чарівне  …

І  розлилось  навколо  тим  світлом,
Що  усім  стало  тепло  і  любо,
І  Зима  вся  затихла,  поблідла,
І  віддала  тій  Дівчині  шубу  …

Одягла  і  собі  полетіла,
Промайнула  повз  часу  сторожу,
Як  побачила  Весну,  то  сіла.
Каже:  Весно,  [b]я[/b]  більше  не  здужу.

Назбирала  я  стільки  любові,  
Що  вже  серце  вискакує  з  болю,
Я  б  віддала  то  все    та  боюся,
Що  я  нею  комусь  ще  нашкоджу  …

Відповіла  Весна:  ти  не  бійся,
Як  побачиш,  що  хтось  полем  ходить,
Розмовляє  із  Сонцем,  із  Вітром,  
Із  Росою,  з  Дощами  говорить  …

Як  побачиш,  що  дивна  Людина
Всюди  в  світі  щось  добре  знаходить,
То  не  бійся,  ділися  любов’ю,
Бо  такій  вона  зовсім  не  шкодить  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820500
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2019

Такий – сякий, в шеренгу не схотів

Такий  –  сякий,  в  шеренгу  не  схотів,
Став  збоку,  ще  й  знущається  словами,
А  може  навіть  угадав,
Що  там  на  ту  шеренгу  дві  чекає  ями  …  ))))
Були  часи,  коли  і  я  шеренгами  ходив,
І  стукав  гарно  каблуками,
Я  мабуть  теж  когось  не  раз  смішив
Наївними  дитячими  думками  …
Кричить  вожак:  за  мною  всі  ідіть,
Я  проведу  степами  і  ярами,
Хто  не  піде,  то  ви  його  в’яжіть,
І  теж  тягніть  туди  кудись  за  нами  …
Сіяв  вожак  пророчими  речами,
Хоч  вовком  вив,  а  вимовляв  словами,
Поплентались  кудись  інтелігенти,
Стали  рабами  слова  продуценти  …
Їм  б  зупинитись,  озирнутись  в  боки,
Поглянути  на  вже  прожиті  роки,
І  не  боятись  наодинці  опинитись,
Хоч  це  загроза,  тоді  можна  спитись  …
Але  не  буду  я  махати  прапорцем,
Знову  ставати  у  стрункі  колони.
І  скористаюсь  зброєю  –  своїм  слівцем  -  
Не  має  щастя,  де  ростуть  кордони:
Між  тим,  що  думаєш  і  що,  на  жаль,  сказав,
Що  написав  у  стіл  і  що  на  стіл  поклав,
Понурив  голову,  бредеш,  куди  не  хочеш,
Кричи  про  це,  а  ти  чомусь  шепочеш!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820440
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.01.2019

Привілейовані сиділи за столом

Привілейовані  сиділи  за  столом.
Це  був  ще  не  той  час,
Щоб  викладати  у  фейсбуці  фото,
Втішались  звичним  спец  –  пайком
За  втаємничену  якусь  роботу  …
Яка  насправді  просто  як  фантом  -
Дмухнеш  і  вже  його  немає.
А  там  та  більшість  у  болоті  за  бортом,
Що  іноді  із  розпачу  ридає  ...
Що  нам  до  них,  невдахи  та  й  усе,
Не  може  всім  везти,  така  в  цім  світі  карма.
Раз  забрело  до  них  якесь  серце  людське  -
Дівча  голодне,  сонне,  гарне  …
Яким  цій  зграї  годі  скористати,
Хоч  їй  нічого  не  було  б  за  це.
Вона  хотіла  щось  у  тому  світі  вкрасти,
І  зовсім  щось  не  знітилось  лице  …
І  дочекавсь  той  світ  на  ще  більшу  потвору,
Що  взагалі  не  гралась  у  мораль,
Добили  разом  у  кімнаті  зверху  хвору,
Куди  тепер  веде  така  спіраль?
Ви  думаєте:  це  лише  про  них,
Ви  думаєте,  що  усі  ми  збоку?
Ось  так  в  орді  на  новий  рік
Усіх  вітали  з  новим  роком!
***  [i]З  подякою  російському  режисеру  Красовському  за  заборонений  в  росії  фільм  «Праздник»  …  хоча,  якщо  таких  людей  стане  більше,  знову  почну  писати  росія  з  великої  букви  …  а  фільм  доречний  на  Різдво  …  [/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820435
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.01.2019

Складне усе, а придививсь: просте

Завжди  усе  по-особливому,
У  тобі  все  безмежне  і  близьке,
Ти  любиш  чорне,  але  наче  в  білому,
Складне  усе,  а  придививсь:  пр[b]о[/b]сте.
Лечу  собі  думками  –  крилами,
Для  них  кордонів  не  придумав  ще  ніхто,
І  обрії  стають  щасливими
Від  квітів  ранніх  пелюсток.
Схилилась  на  плече  до  милого,
Волосся  розлетілось  по  лиці,
Такою  доброю,  такою  силою
Сльоза  щаслива  збігла  по  щоці  …
І  як  тепер  тією  хвилею
Усе  життя  заповнило  мені,
Як  важко  бути  іноді  людиною,
[b]Я[/b]к  важко  берегти  своє  в  собі  …  
Вона  буває  дуже  швидкоплинною  -
Та  панна  у  вінку  з  весняних  трав,
Хмільно́ю,  грі́шною  і  навіть  безупинною,
Із  повеней  стрімких,  з  німих  заграв  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820328
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2019

Бо не має спокою в чужому душа

Хіба  можна  бути  духовно  залежним,
Хіба  можна  бути  духовно  рабом?!
Хіба  можна  впускати  чуже,  протилежне?!
Так,  якщо  записатись  духовним  хохлом  …

А  як  ні,  то  чого  тут  боятись.
Я  своє  бережу  як  гранітна  стіна,
І  чужому  я  другом  і  бути,  і  здатись
Можу.  Бо  назавжди  моя  вільна  душа  …

Тільки  другом,  не  пущу  назавжди  до  хати,
Бо  не  має  спокою  в  чужому  душа.
Вона  буде  щоденно  просити,  благати:
Їй  чужого  не  треба  гіркого  гроша  …

Але  то  ще  потрібно  усе  відчувати,
Як  своє  вибудовує  вежу,  стіну,
Про  вікно  не  забути,  щоб  у  гості  пускати.
Вартовий  обіцяє:  я  не  засну  …

Якщо  любиш  своє,  то  не  значить  себе,
Не  звеличуєш  власні  здобуті  вершини,
Це  комар,  що  на  сцені,  вдає,  що  гуде,
А  любити  когось  –  то  є  все  для  людини  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820225
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.01.2019

Коли повз тебе пролітає черговий блазень Новий рік

Коли  повз  тебе  пролітає  
Черговий  блазень  Новий  рік,
Спочатку  в  гру  з  тобою  грає,
А  під  кінець  його  хтось  врік  …  
Дратує  дуже  другорядність,
Бо  це  навколо  все  моє,
І  пропадає  десь  порядність,
І  біганина  вся  всує  …
А  хто  тоді  вліз  на  вершину  
У  тому  світі,  де  живу?
Ось  олігарх  купив  машину  -
Не  бляху,  а  супер  –  нову  …
Ось  іноземець  в  ресторані
Розсівся  наче  падишах.
І  чайові  готує  гарні,
Тож  усміх  грає  на  устах.
Простий  турист  спішить  за  селфі,
Хапається  за  всякі  блуди,
Немов  би  за  законом  Мерфі:
Завжди  хтось  є,  хто  знав,  як  буде  …
Щоб  подолати  другорядність,  
Махнули  разом  за  кордон,
Пробачте  за  глумливу  стадність,
Бо  в  себе  вдома  нам  облом  …
І  навіть  з  купою  доларів,
Що  випинають  з  гаманця
Уже  й  не  видно  з-за  товарів
Простого  щирого  лиця  …  
Чому  у  себе  я  удома,
А  почуваюсь  як  чужий?
Чужинський  хліб,  у  мріях  втома,
І  на  самого  себе  злий  …  
Моє  це  все,  з  мого  дитинства.
Я  вулиць  цих  ще  не  забув.
З  якого  це  такого  свинства
Чужий  хтось  це  моє  здобув?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820219
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.01.2019

А хто мені сказати має право, який я маю Львів любити?!

А  хто  мені  сказати  має  право,
Який  я  маю  Львів  любити?!
Місто,  що  спить,  чи  просто  засинає,
Місто  –  голодне  на  неспокій  чи  байдужо-сите?!
Чому  мені  це  має  хтось  вказати,
Яким  для  мене  має  бути  Львів?!
Я  народився,  я  навчився  тут  ФАНТАЗУВАТИ,
[b]Я  місто  сам  собі  своє  побачити  посмів  …
[/b]
Не  цей  благенький  ресторанний,
Нічним  життям  бурхливий  і  самотній,
А  Львів  захований  від  справ  банальних,
Що  мерехтить  у  місячній  безодні  …
Дворів  старих  ледь  чутне  давнє  ехо,
Облич  із  каменю,  що  оживають  уночі,
Той  Львів,  який  водночас  близько  і  далеко  …
З  концертів  йдуть  додому  «багачі»  …
У  ньому  музика  звучить  з  усіх  сторін,
І  просиш  в  Лебедів  уваги  на  хвилинку:
Я  вам  вірша  тихенько  розповім,
Ось  тут  на  лавочці,    в  тіні  цього  будинку  …

Не  блиск,  не  гамір  і  не  лесть  криклива,
А  тихий  голос,  силует  століть,
Не  розкіш  крадена,  тому  така  зрадлива.
Ви  в  місто  знову  музику  впустіть  …

На  ярмарку  заморські  сувеніри
Комусь  припали  дуже  до  душі,
Ковбаси,  овочі,  гарніри,
Ви  не  біжіть,  будь-ласка,  не  спішіть  …
Бо  то  не  Львів,
Його  нема  у  цьому,
Він  заховався,  він  образився  й  мовчить,
Від  гамору  він  відчуває  втому,
Мені  здається,  що  він  просто  спить  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820162
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.01.2019

Будь тим, ким хочеш, а не тим, ким став …

В  мого  похмілля  лиш  одна  причина,
Того  вина  мені  було  за  край,
Забрів  в  думок  своїх  незвідані  глибини,
А  там  і  гріх,  і  радість,  і  печаль  …
В  моїх  небес  зірок  раптом  не  стало,
Там  тільки  місяць  обрій  весь  закрив,
І  серце  грається  вогнем  й  металом,
І  дощ  пустелю  наче  плащ  накрив  …
У  мого  сонця  жодного  проміння,
Воно  давно  злетіло  вже  з  небес,
І  всередині  від  його  горіння
Я  навпаки  чомусь  ожив  увесь.
Мого  дощу  немов  живі  краплини
Літають,  ледь  хитаючи  крильми,
Як  підлетять  до  рідної  людини,
Стають  або  дощем,  або  слізьми  …
В  мого  вірша  лише  одне  бажання:
Спалити  мури,  що  хтось  збудував,
Таке  просте  і  злюще  порівняння.
Будь  тим,  ким  хочеш,  а  не  тим,  ким  став  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820058
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2019

Звичайний понеділок

Драйвово  стукає  на  Ратуші  годинник.
Цим  безконечним  марафоном  стрілок,
Що  так  і  не  знайшли  с[b]о[/b]бі  замінник,
Містян  вітає  сонний  понеділок  …

Біжу  крізь  хвилі  перехожих,
Що  іноді  немов  цунамі,
Змітають  все,  на  них  це  схоже.
Ожило  небо  в  білих  орігамі  …

Біжу  тобі  одній  назустріч,
Несу  в  долонях  теплу  квітку,
Гублюся  в  лабіринтах  вулиць,
Украв  як  злодій  в  неба  зірку  …

Може,  мені  ти  теж  назустріч
Своєї  ніжності  хвилинку
Десь  на  якусь  у  дні  зупинку
На  мить  одну  якось  відпустиш?

Не  розлетілись,  а  зійшлись,
І  разом  далі  понеслись,
Може,  корабликом  маленьким,
Штовхнули  ми  його  злегенька,
Боялись  сильно,  
Бо  болить,
Незгодами  його  штормить.
Тендітний  наче  юна  жінка,
Але  поплив,  несеться  стрімко  …

Немов  весь  льодом  мощений  каток,
Єдиний  подих,  руки  стиснуті  на  міцно,
І  навіть  видих  долітає  до  зірок,
Так  мало  місц[b]я[/b],  але  це  не  тісно  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820027
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2019

А вітер нам задумав жарт

Тримаючи  тебе  за  руку,
Блукати  містом  без  кінця,
Не  вірячи  в  очей  розлуку,
Не  зв[b]о[/b]дячи  очей  з  лиця  …
І  пригортаючи  до  себе,
Немов  неоціненний  скарб,
Блукають  поруч  сонце  з  небом,
А  вітер  нам  задумав  жарт  …
Поніс  кудись  далеко  ноти,
Що  ми  писали  цілий  день,
Думав,  злякались  ми  роботи,
А  то  життя  було  з  пісень.
Ловили  довгими  роками,
Ці  ноти  стали  нам  птахами,
Останній  бачу  наш  листок,
І,  [b]я[/b]к  колись,  єдиний  крок.
І  пригортаючи  до  себе,  
Не  зводячи  очей  з  лиця,
Крізь  тебе  бачу  своє  небо,
На  світу  цього  манівцях  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819929
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2019

Ходили містом голі королі

Ходили  містом  голі  королі,
Покрикуючи  іноді  на  свиту,
Вділяючи  за  лесть  якісь  паї,
Кидаючи  копійки  ворожбиту.
Вони  ж  усі  кругом  на  голяка:
І  той  товстенький,  і    горластий  скраю,
І  той  маленький,
Навіть  той,  кого  не  знаю,
А  грають  роль  одну  –  
Якогось  павука.
А  мухи,  комарі  і  всяка  інша  живність
Бездумно  ки́даються  в  сітку  на  живця,
Виконують  якусь  дурну  повинність,
Хоч  і  не  бачили  божка  того  з  лиця.

Один  комар  якось  як  розхрабрився,
І  підлетів  з  тьмяної  сторони,
Павук  у  нього  зразу  як  вчепився,
То  став  комарик  тонший  від  струни.
Кричить,  пищить:  я  ж  був  на  всіх  нарадах,
Я  з  вами  селфі  у  фейсбуці  викладав.
- О  ні,  нездаро,  з’їм  такого  гада,
Щоб  потім  ти  мене  в  суді  не  здав.
І  схрумав  без  кісток  громадянина,
Пустив  сльозу  на  згадку  про  портрет,
І  втішився,  що  то  є  не  свинина,
Вождівський  вдяг  на  голову  кашкет  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819909
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.01.2019

На порозі твого року …

Я  люблю́  твою  зиму
Сніжну́  і  морозну,
Навіть  ту,  що  на  себе  вже  зовсім  не  схожа,
І  природи  цей  безлад
Такий  грандіозний,
Що  сховалась  сердита  зимова  сторожа.
Так  здається,  що  варт[b]о[/b]
З  собою  узяти  пальто,
Бо  мороз  він  хитрющий
І  зовсім  тебе  заморозить.
Навіть  місто  втомилось
Від  тих  всюдисущих  авто  …
Я  люблю  твою  весну.
Ви  по́други  з  нею.  
І  здається  мені,  що  смієтесь  разом,
Приміряючи  свої  обнови.
І  терплячу  ж  ви  маєте  фею,
Що  сидить  десь  в  кутку  за  столом,
Посміхаєтьс[b]я[/b],  навіть  не  хмурячи  брови.
Я  люблю  твоє  літо.
Розцвітаєш  ти  знову  і  знову,
Одягаючи  плаття  із  квітів  своє,
Переймаючи  міста  квітучого  мову,
Мимохіть  зачіпаючи  серце  моє.
Я  люблю  твою  осінь.
Листя  клена  як  квіти
Обіймаєш  руками  і  кидаєш  високо  у  небо.
Наче  хочеш  за  ними  
І  собі  полетіти.
Я  шепочу:  не  треба,
Залишись.  Ти  потрібна  мені  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819801
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2019

Яка далеко, але наче поряд …

Скільки  чудових  різдвяних  історій,
А  скільки  щастя  і  все  в  одну  ніч?!
На  вибір  різних  категорій
Сплетуть  букет  з  поєднань  протиріч  …
Радієш  спалаху  раптової  любові,
Радієш  струменю  душевного  тепла
У  погляді,  у  дотику,  у  слові  -
Всьому,  що  ти  вберіг  і  що  вона.
У  дотику  бокалів,  рук,  поезії  обіймів
Ховається  такий  звичайний  оптимізм:
Це  наче  виконання  власних  гімнів
Людей  лише,  щоб  все  вдалось  …  без  сліз!
В  блуканні  вулицями  міста,
Читаючи  про  себе  теплих  душ  вірші,
На  лавці  парку  вдвох  на  мить  присісти
На  відстань  дотику  до  найріднішої  душі  …
Яка  далеко,  але  наче  поряд,
Стоїть,  сміється,  час  спинив  свій  біг.
І  вдаючи,  що  вдарили  морози,
Падав  уявний,  а  не  справжній  сніг  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2018

Зазвичай лають Старий рік

[i]Зазвичай  лають  Старий  рік,
Шкодують  добрих  слів,  до  строку  виганяють  з  хати.[/i]
А  рік  цей  ще  не  раз  до  нас  пошле  послів,
І  їх  нам  вже  не  вийде  витурити  з  хати  …

Одні  прийдуть,  щоб  нам  щось  нагадати,
Буває,  що  не  раз  важливе  відберуть,
А  інші  просто  можуть  обійняти,
І  шкодуватимемо  ми,  що  тільки  промайнуть  …

А  рік  Старий,  вже  сивина  на  скронях,
І  борода  звисає  до  землі,
А  Молодий  несеться  на  крилатих  конях,  
Дивись,  вже  підлітає  до  межі  …

Обнялись  міцно,  тихо  постояли,
Про  щось  шепочуть,  що  не  для  людей,
Коли  прощались,  шапки  свої  зняли,
І  руки  притискали  до  грудей  …

Старий  просив  так  дуже  молодого,
Щоб  доробив  усе,  що  той  почав,
А  молодий  у  відповідь  старому
Тільки  сміявся,  тільки  жартував  …

З  очей  старого  впали  гіркі  сльози:
Не  встиг  завершити  все  те,  що  розпочав  ...  
Серйозним  став  юнак,  п'ять  слів  сухої  прози:
Закінчити  усе  почате  обіцяв!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819579
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.12.2018

Життя - потік емоцій і бажань …

Життя  –  не  маркет,  не  базар,  не  магазин,
Завжди  у  ньому  трошки  дивні  ціни.
Буває,  коштують  без  меж  руїни,
Бо  їм  усе  віддав  всевладний  часоплин.
Буває  так,  що  скло  і  в  золоті  метал,
І  навіть  як  цей  блиск  на  палець  одягнути,
А  придививсь,  це  будматеріал,
І  як  цей  хлам  побачити,  відчути?!
Життя  –  вогонь,  і  іскри  навсібіч.  
Зігріти  може,  може  і  спалити.
Сукупність  правил  чи  сукупність  протиріч?
Ті,  що  ненавидять,  не  навчені  любити  …
Життя  –  потік  емоцій  і  бажань,
І  неможливо  цей  тандем  спинити,
І  не  заплатиш,  кому  треба  дань,
З  собою  забереш  лиш  прагнення  любити  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819562
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 30.12.2018

Тобою можна заблукати

Тобою  можна  заблукати,
Між  вуличок  і  перехресть,
І  вихід  навіть  не  шукати,
І  щирість  визнати  за  честь  …

Тобою  можна  вибачати
Без  вибачень  навіть  собі,
В  буденність  сонцем  завітати,
Минати  спалахи  чужі.

З  тобою  можна  помилятись,
І  недосяжне  обійняти,
І  свого  скарбу  дочекатись,
І  рай  свій  хоч  на  мить  знайти  …

А  можна  іноді  прощати,
І,  не  прощаючись,  іти,
І  серце  словом  залатати,
І  навіть  згарище  спасти  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819431
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2018

Загублені слова

Чому  з  тобою  все  так  просто,
І  зовсім  мало  запитань,
І  день  життя  зробили  тостом,
Без  переплетень  і  вагань  …
Чому  у  тобі  так  багато,
Що  так  потрібно  у  житті,
Щоб  по  частинці  повкладати,
Що  заховалось  в  почутті  …
Чому  мені  до  тебе  близько?
Ти  ж  не  на  відстані  руки.
Навіть  коли  якийсь  вітрисько
Рве  час  на  клапті  і  куски  …
Так  просто,  так  багато,  гірко  -
прості  загублені  слова.
Так  складно,  надто  мало,  надто  стрімко  -
Злітають  з  губ  і  хмуриться  брова  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819344
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2018

Скажи …

Скажи,  чому  дощем  зимові  вулиці  умито?
Чому  зима  давно  забула  про  своє?  
Чому,  чому  я  згадую  так  част[b]о[/b]  літо?
Про  те,  [b]я[/b]к  тіло  пахне  квітами  твоє  …

Скажи,  чому  нагадує  постійно  вітер,
Що  в  нього  є  таке  холодне  ремесло?
І  де  мені  тепер  усю  цю  музику  подіти?
Що  аж  за  край  тепер  мені  наче  назло  …

Скажи,    чому  у  сонця  знову  справи?
Воно  десь  світить  зовсім  іншій  із  вершин.
А  нашій  знову  залишило  сірі  хмари.
Усім  потрібно  сонце.  Це  найперша  із  причин  …  

Скажи  мені,  чому  лякаєш  глибиною
Своїх  очей,  думок,  своїх  пісень?
Хто  видумав,  створив  тебе  такою,
Що  ніч  твоя,  і  твій  зимовий  день?  

[i]варіант  пісні[/i]

[i]Скажи,  чому  дощами  вулиці  умито?
Скажи,  чому  зима  забула  про  своє?  
Чому  я  згадую  так  часто  літо?
Як  тіло  пахне  квітами  твоє  …

Чому  нагадує  постійно  вітер
Своє  таке  холодне  ремесло?
І  де  мені    цю  музику  подіти,
Що  аж  за  край  тепер  мені  назло  …

Чому  у  сонця  знову  свої  справи?
Воно  десь  світить  іншій  із  вершин.
А  нашій  залишило  сірі  хмари.
Це  мабуть  перша  із  усіх  причин  …  

Чому  мене  лякаєш  глибиною
Своїх  очей,  думок,  своїх  пісень?
Хто  видумав,  створив  тебе  такою,
Що  ніч  твоя,  і  цей  зимовий  день?  
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819202
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2018

Зимове новорічне

Десь  там  далеко-далеко
Ти  дивишся  у  вікно,
Не  бреше  твоє  люстерко,
Життя  насправді  кіно  …
Тут  зовсім  близько-близько
І  не  здається  це  сном
Сердиться  морозисько,
Стою  під  твоїм  вікном  …
І  зовсім  тихо-тихо
Читаю  тобі  вірші
Замерзли  щоки.  Лихо!
Ще  й  сваряться  дядьки  -  кущі  …
А  потім  в  кафе  за  рогом
Попрошусь  якось  за  рояль.
Хай  ноти  летять  на  підлогу,
Ще  й  внадився  друг  –  скрипаль  )
Ви  не  судіть  нас  строго
За  цей  зимовий  концерт.
Ми  б  з  ним  пішли  на  дорогу,
Але  не  той  реманент  …

І  не  Гуцулка  Ксеня,
І  навіть  не  Вона,
Що  любить  собі  сидіти  
По  вечорах  одна  …
А  просто  щось  щиро  львівське,
Наповнене  запахом  кави,
А  може  левандівське
Для  щирої  забави  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819073
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2018

А ви хотіли б бачити музику?

А  ви  хотіли  б  бачити  музику?
Та  ні,  я  розумію,  скаже  хтось:
Дай  Бог,  щоб  чути  …
А  ви  хотіли  б  бачити  музику
Так,  щоб  її  ніколи  не  забути  …
Музику  цих  будинків  і  доріг,
Що  вже  віками  служать  подорожнім,
І  навіть  ця  стрімка  хода  й  невпинний  біг  -
Це  ж  ноти  …  зовсім  не  порожні  …
Музику  тих,  хто  серед  всіх  доріг
Обрав  дорогу  гідності  і  волі,
А  може  тих,  хто  біг,  упав,  не  зміг,
Але  не  зрадив  до  кінця  своєї  долі  …
Музику  ніжності,  музику  тепла,
Коли  від  погляду  стають  вони  щасливі,
Розлуки  музику,  коли  вона  пішла,
Але  звучать,  болять  вам  спогади  не  галасливі  …
І  навіть  в  хаосі,  що  звідусіль
Вривається  у  дні  твої  і  ночі,
Завжди  у  нотах  кілька  образів  і  слів
Сказати  твоє  серце  тихо  хоче  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818909
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2018

А ти смієшся: що тобі ця сцена

Ще  всього  не  розтрачено  тепла,
Ще  ніжності  не  на  одну  фінальну  сцену,
Закрито  доступ  для  притворства  й  зла,
Обходжу  боком  я  нещирості  арену  …
Сьогодні  першу  скрипку  граєш  ти,
Твої  слова  мені  найголовніші,
Руйнуєш  старі  звички  і  мости,
Усе,  що  удаванню  наймиліше  …
Вони  кричать,  до  них  уже  дійшло,
Що  твоя  гра  –  це  знята  маска  ночі.
Їм  страшно,  бо  раптове  це  тепло
Топити  стало  з  льоду  душі  -  очі  …
Тремтять,  кричать:  спиніть  її  негайно,
Вона  зруйнує  словом  цілий  світ,
А  я  тебе  таку  всю  незвичайну
Вдягну  у  осені  останніх  слів  політ  …
Кроти  втекли,  не  знають  епілогу,
Порожній  зал,  один  в  ньому  глядач,
Він  втупився  очима  у  підлогу,
Не  вирішено  жодної  з  задач.
А  ти  смієшся:  що  тобі  ця  сцена,
Бо  першу  фразу  всяк  запам’ятав:
«Якщо  життя  для  вас  тільки  арена,
Що  справжнім  є  між  тисяч  ваших  справ  …  «
Коли  дивлюсь  на  спорожнілу  сцену,
Я  згадую  завжди  одну  тебе,
Ти  там,  на  сцені,  а  здається,  коло  мене,
Я  спогадом  цим  зраджую  себе  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818904
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2018

Корупція

Ну  хто  ж  тебе  таку  красиву  
Продав  в  пів  миті  з  молотка.
І  лагідну,  не  норовливу
Виводять  довго  з  –  за  кутка  …
І  хто  тебе  таку  хитрющу
Собі  до  хати  прихопив,
І  хто  тебе  таку  презлющу
Собі  на  плечі  примостив  …
Здалека  ніби  дуже  гарна,
Сидить,  махає  прапорцем.
То  уніформа  лиш  парадна,
Заглянь,  що  там  під  тим  лицем  ….
І  злазити  на  низ  не  хоче,
Внизу  болото  засосе,
На  вушко  весело  воркоче,
Тим  часом  болісно  скубе  …
Ти  їй  і  сцену,  і  за  сцену,
Вона  й  у  Альпах  вже  була,
Іспанську  бачила  арену,
Трималась  свого  ремесла.
Колись  у  школі  так  між  іншим
Учнівський  зрадила  секрет,
І  з  кожним  роком  все  чіткішим
Ставав  її  брехло  –  лорнет.
Навчилась  гарно  шепотіти,
Хапає  в  руки  мегафон,
Дрібненько  вміє  хихотіти,
Кричить  в  екстазі  в  телефон  …
Якось  залізла  у  болото,
Так  сталось,  алкоголь  -  біда,
З  красуні  злізла  позолота,
Лишилась  тільки  чорнота́  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818815
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2018

Про ворота

Я  містом  розкидав  маленькі  подарунки
Що  з  того,  що  проспав
Легкі  твої  цілунки  …
Легкі  твої  слова,  важкі  мої  турботи,
Собі  я  пригадав
І  все  поклав  на  ноти  …
І  розганяюсь  я
Проскочити  б  крізь  хмари.
Такого  крутія
Не  візьмуть  ваші  чари  …
Не  думалось  мені,
Що  місячна  пригода
Змінила  все  у  мить,
Назад  немає  ходу  …  
Такі  прості  слова,
Така  звичайна  справа,
А  музика  чужа,  
В  душі  якась  заграва  …
Про  тебе  гомонять  
Дві  вулиці  навколо,
І  ліхтарі,  що  сплять,
Здобули  раптом  мову  …
І  ковзає  взуття  -
Зимові  перегони,
І  знову  відчуття,
Що  люди  –  Робінзони  …
Їм  б  вибратись  у  світ,
Покинути  крижину,
Самі  біля  воріт
Поставили  пружину.
Як  тільки  підійдуть,
Одразу  повертають,
Не  знають,  що  знайдуть,  
Самі  себе  лякають  …
І  на  уяву  та  пружина  більше  схожа,
І  десь  сидить,  кричить  не  справжня  зла  сторожа.
Втомились  геть  уже  зимові  Робінзони,
Несуть  з  кутка  в  куток  страхи  і  забобони  …
Їм  би  ворота  ті  узяти  й  завалити,
А  вони  думають,  як  їх  би  прикрасити  …
А  як  їх  хтось  пройшов,  кричать:  диви,  примара,
Той  хтось  собі  пішов.  Пробігла  небом  хмара  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818635
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 23.12.2018

Він так насипав, мов обняти захотів

Я  забираю  сніг  з  очей  твоїх  і  брів,
Він  так  насипав,  мов  обняти  захотів,
А  я  ревную,  проганяю  хитруна,
І  щось  тихенько  нам  підігрує  струна  …

Я  топчу  сніг:  ну  що  ти  знову  наробив,
Я  тут  писав,  а  ти  байдуже  насніжив,
Тепер  не  знайду  вже  старі  свої  слова,
Але  любов  в  мені  раптово  ожила́.

Мій  друже,  скільки  хочеш  тут  тепер  сніжи,
Ти  хоч  і  сніг,  але  тепло  нам  бережи.
І  обіймала,  і  морозила  зима,
Але  я  знаю:  десь  живе  вона  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818534
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2018

Я з твого полум’я зробив собі гітару

Я  з  твого  полум’я  зробив  собі  гітару,
А  твоїм  жаром  розтопив  свій  лід,
Я  сам  собі  давно  вже  передбачив  кару
За  надто  довгий  і  стрімкий  політ  …
А  струни  вже  давно  переплелися.
І  вузол  той  мені  не  до  снаги,
І  музикант  у  бурі  поселився,
І  ноти  бурі  ті  віддав  мені.
Я  ноти  ці  складаю  наче  пазли,
Як  не  складу,  а  все  одно  звучить,
Зірвались  в  прірву  звуки  –  негаразди,
А  тиша  заспокоїлась  і  спить  …
Безумством  твоїм  обійняв  гітару,
З  безумства  свого  написав  пісні,
Стоптав  у  порох  заблукалу  хмару,
Руками  в’яжу  з  холоду  вогні  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2018

Та, що сплела букет з самих пісень

Чи  щастя  у  коханій  жінці?
Щасливий  той,  хто  може  так  сказати.
Навіщо,  як,  кому  відповідати?!
Читайте  зміст  на  титульній  сторінці.

Чи  може  до  вподоби  заблукати
І  бігти  без  зупинок  все  життя?!
А  потім  раптом  біг  цей  обірвати
І  слухати  скупе  серцебиття  …

Як  обійняти  -  просто  і  красиво,
І  бути  поруч  -  щастя,  справжнє  диво,
І  дивувати  хочеться  щодня,
І  не  біжиш  нікуди  навмання,

То  не  несеться  поїзд  в  сніговицю,
І  довгий  наче  рік  буває  день.
Йому  одному,  лиш  йому  озвися
Та  що  сплела  букет  з  самих  пісень  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2018

Де те, що місто взяло у людини?

Ви  думаєте,  місто  тихо  спить?
Нічого  навкруги  не  помічає?
Ні,  помиляєтесь,  воно  тому  мовчить,
Що  все  про  нас  давно  вже  знає.

Багато  довгих  сотень  літ
Воно  лише  спостерігає,
Йому  болить  від  наших  бід.
Це  все  минеться.  Воно  знає.

Але  якось,  коли  упав
Будинок,  що  йому  за  три  вже  сотні  років,
Який  би  міг  і  ще  б  стояв,
І  дух  беріг,  і  слухав  наші  кроки,
Хтось  наче  голосно  сказав:
Дрібні  ви,  та  ростуть  ваші  пороки.
В  будинку  цьому  геній  музику  писав,
В  таких  будинках  час  народжує  пророків.
Тепер  навколо  тільки  камінь,  скло,  метал.
Дрібні  якісь  ці  ваші  велетні  високі.
І  не  виносять  мури  свого  болю  на  загал,
Лиш  потім  чують  всі,  коли  плачуть  руїни.
Комусь  ввижається  кудись  в  світи  портал,
Слова  у  камені  завмерлої  людини.
Коли  тут  хтось  комусь  вірші  писав,
Коли  сидів  самотній  за  роялем,
Навіть  коли  по  вулицях  мовчав,
Щоб  потім  видихнути  раєм  …
Раєм  думок  і  мрій,  солодких  і  п’янких,
Повитих  нотами  печалі  і  розлуки,
А  може  радісних,  для  ворогів  терпких,
Ловив,  єднав  коханих  руки  …

Вбивця  будинку  враз  відчув:  його  провина,
Нарешті  зрозумів,  комусь  болить.
Він  гладить  цеглу,  щойно  вставлену  у  стіни,
Хоч  все  блищить,  але  мовчить  ...  мовчить  …
Прийшов  до  тих,  кому  за  сотню  літ,
Каже:  простіть,  нема  вже  сил  терпіти,
Від  болю  вашого  душа  щемить,
У  ній  почало  щось  ламатись  і  скрипіти  …  

А  що  ти  скажеш  їм,  в  кого  забрав
Цієї  музики  вершини,
І  цих  віршів,  що  замість  них  метал
Ти  вставив  в  стіни  …

Пробачити  не  можуть,  кам'яні,
Єдине  можуть,  що  забути,
Але  ж  ми,  бачиш,  зовсім  не  самі,
Коли  говоримо,  любий  може  почути  …

Колись  жага  людська  до  них  прийде  
Щоб  не  мовчали  більше  стіни  як  руїни.
Що  скажеш  ти  на  їхнє  «де?»
Все  Те,  що  місто  взяло  у  Людини?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818216
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 19.12.2018

Лахміття це зніміть, у неї гарне тіло

Така  уся  тендітна  і  красива,
Волосся  вітер  обійма  мрійливо,
Глибокі  очі  глибші  від  небес,
Неначе  зір  дарунок  чи  одна  з  принцес  …

О,  ні.  Це  зовсім-зовсім  не  про  неї,
Страждання  у  очах,  зневіра  і  похмурість,
У  клітці  плаче  птах,
Кругом  танцює  дурість  …

І  кожен  норовить,  щоб  їй  завдати  болю,
Вона  живе  як  спить,  їй  мріється  про  волю  …
Лахміття  це  зніміть,  у  неї  гарне  тіло,
І  чорне  обітріть,  щоб  стало  воно  білим.

Не  штурхайте  її,  все  тіло  вже  в  ударах,
Ще  сонячно  і  день,  а  очі  вічно  в  хмарах  …
Була  іще  малям,  як  Правдою  назвали,
Від  бід  і  ворогів  в  гущавини  ховали,
А  потім  ті  ж  самі,  що  їй  наче  служили,
Втомившись,  всю  її  болотом  обліпили  …

Бреде  вона  сама,  а  їй  услід  каміння,
Вона  ж  наче  свята,  а  їй  самі  гоніння,
Вона  ж  іще  дівча,  струнке  чудове  тіло,
Зігнулась  від  нещасть,  на  землю  ледь  присіла  …

А  їй  уже  кричать:  ану  геть  забирайся,
І  біля  наших  вілл  й  маєтків  не  вештайся  …
Брела  вона,  брела  й  зайшла  аж  на  край  світу,
І  друга  тут  знайшла.  Тим  другом  став  їй  Вітер.

Схопив  її  усю  й  підняв  високо  в  небо.
У  чистому  дощі  в  лахміттях  без  потреби.
Кружляють  там  удвох,  замріяні  й  щасливі.
І  мабуть  дав  їй  Бог  за  це  пташині  крила  …
Тепер  вона  летить,  донизу  не  злітає,
Із  вітром  шелестить,  щось  ним  повідомляє,
Красунею  тепер  ледь  вигляне  з-за  хмари
І  кривдникам  своїм  дарує  щедро  чари  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817961
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.12.2018

Кай і Герда (відгомін)

Чому  від  вас  таких  чудових
Мов  від  вогню  втіка  любов?
В  ваших  очах  згоряє  знову,
Самотність  не  зніма  оков  …
Ви  зачаровані  «весною»,
А  ваша  пісня  мов  душа.
Любові  вашої  красою
Цвіте  усе  і  не  стиха.

Кудись  щезати  чи  летіти,
Неспокій  свій  у  світ  нести  ...
Знову  зривається  душа
У  платті  з  ніжного  вірша  …

Така  красива,  неймовірно  тиха,
Такі  уголос  не  говорять  про  любов,
А  в  очах  сила  -  геть  розтала  крига,
Тут  щось  в  очах  із  тих  основ  з  основ  …

Від  сірості  удень  немов  уно́чі,
Чи  то  здається  так,  чи  захворів,
Шукаю  поглядом  її  чудові  очі,
Весь  день  блукав  …  і  знову  не  зустрів.

Шукають  сніжну  королеву
З  її  навіженим  авто,
Приносячи  комусь  у  жертву,  
Що  на  балконі  розцвіло  …  
А  тут  якісь  звичайні  квіти,  
А  тут  якесь  просте  тепло,
І  щиро  прийнято  радіти,
Ховатись  під  чиєсь  крило  …

Хтось  цілував  холодні  губи,
Байдужість  обіймав  немов  живе,
Не  ліс  уже,  а  тільки  зруби,
Не  почуття,  а  щось  німе  …

Чому  від  вас  таких  чудових
Для  цього  світу  стільки  справ,  
А  хочуть  льодяну  корону.
Бог,  мабуть,  щось  комусь  забрав  …  

Але  знайшла,  що  полюбила,
Всміхнулась  втомлено  душа,
Теплом  мов  муром  оточила
У  платті  з  ніжного  вірша.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2018

Три слова

Слово  …  сказане  і  заховане,
З  собою  надто  довгі  перемовини,
Я  бережу  його  і  я  його  боюсь,
Щось  ним  уб’ю,  а  може  ним  уп’юсь.
Слово  …  жорстоке  і  не  розраховане
На  тих,  хто  прагне  тільки  добра,
Коли  у  слові  вже  щось  поховано,
Коли  подумати  як  явище  скасовано  …
І  слово  …  комусь  щедро  подароване,
Що  зблискує  мов  небо  у  зірках,
Це  тільки  слово,  а  за  ним  все  зачароване,
Що  оживає,  а  брехливе  десь  ховає  страх  …
"Люблю",  "ображаю",  "захоплююсь",
Упасти  в  прірву  не  боюсь,
Хоч  іноді  страшенно  втомлююсь,
І  сам  над  собою  сміюсь  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817773
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.12.2018