Ноунейм

Сторінки (1/35):  « 1»

Вы знаете, а я хотел остаться

Вы  знаете,  а  я  хотел  остаться
В  момент  беспамятства  и  чистой  пустоты,
Что  тонким  лезвием  впивается  в  сознание,
Остаться  там,  где  нету  суеты,
Где  робкий  дождь  стучится  в  наши  души,
Где  листья  павшие  оберегают  сны
От  пыльной  вечности,  и  чтобы  не  разрушить
Покой  неисполнимости  мечты,  
Хотел  остаться  там,  где  есть  надежда,
Где  слабый  шанс,  а  может  быть,  судьба,
Всецелый  мир,    ведущий  в  неизбежность,
Для  нас  открыл  бы  вечности  врата.
Но  вы  так  далеко,  и  столь  нерукотворно  
Закрыв  глаза  отрезали  мне  путь
И  корабельный  парус  грубо  вздёрнув,
Уплыли  вдаль,  и  вас  мне  не  вернуть...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849747
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 29.09.2019


Роза

Наділена  красою  Афродіти,
Цариця  –  роза,  лагідна,  ламка…
Про  Вас  складали  давньогрецькі  міти,
Зірниця  пломениста  та  пахка.

Ясний  Ваш  цвіт  затьмарив  інші  квіти,
Тож  до  стебельця  тягнеться  рука,
Чимало  хто  бажав  Вас  притаїти,
Сакрального  торкнутись  пелюстка.

Тримаю  міцно,  та  терпка  колючість
До  крові  ранить  ніжні  почуття,
І  в  серці  смуток  сіє  неминучість.

Зірвавши  раз,  нема  вже  вороття,
Любов  не  пробачає  нерішучість,
І  кожен  день  новий,  мов  каяття.


                                               ***

І  кожен  день  новий,  мов  каяття.
Пробачте,  що  були  колись  моєю.
Ви  –  Роза,  Вам  потрібне  співчуття,
А  я  вбачав  у  вас  ту  орхідею.

Та  буде  в  квітці  сяяти  життя,
Допоки  садівник  живе  ще  нею,
І  не  покине  садівник  буття,
Допоки  красить  квітка  ще  алею.

Ваш  погляд  таємничий,  мов  ріка:
Пронизують  краплини  стоголосі
І  наскрізь  линуть  до  душі  ставка.

Насамкінець,  я  прошу  Вас,  в  хаосі
Ви  пожалійте  тих,  хто  пелюстка
Сакрального  ще  не  торкався  досі.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849698
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 28.09.2019


Вы чертовски устали, я верю


Присвячується  найдивовижнішій  дівчині.

Вы  чертовски  устали,  я  верю,
Вас  измучило  бремя  забот.
Эту  тяжесть  бескрайних  размеров,
Сквозь  преграды  и  штормы  невзгод  
Донести  сможет  все  же  не  каждый,
Не  терзайте  себя,  я  прошу,
Ведь  смотреть  мне  до  боли  досадно
На  алмазную  вашу  слезу,
Что  спускается  вниз  ювелирно
По  румяной  ,  изящной  щеке,
Приводя  все  вокруг  в  неподвижность,
В  столь  красивый,  но  грустный  момент,
Порождает  убийственный  холод,
И  безжалостной  вьюгой  в  сердца
Вдруг  проникнет  и  тут  же  умолкнет,
Превратившись  в  тревогу  и  страх…
Я  хотел  бы  услышать  ваш  голос,
Прикоснуться  к  нежнейшей  руке,
Небывалую  видеть  весёлость  
На  столь  искреннем  вашем  лице,
Сочинять  вам  сонеты  и  песни!
Хоть  сейчас  и  под  небом  чужим,
Буду  ждать  от  вас  новых  известей,
Даже  если  вы  с  кем-то  другим…
Может,  женщин    на  свете-то  много  -
Лишь  одна  остается  в  душе
Та,  чей  образ,  разок,  и  на  долго
Отыскаться  поможет  во  тьме.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849577
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 27.09.2019


Осенние мысли

Пляшут  листья  в  окне,  топчут  серую  высь,
Золотые  тропинки  уводят  от  лета,
Улетай  же,  печаль,  и  дождём  возвратись!
Пусть  утонут  забытые  в  лужах  секреты,

Наша  жизнь  карусель  –  мчится  с  нами  по  кругу,
Од  зимы  до  зимы,  од  любви  до  любви,
И  покажет  она,  где  был  враг,  кто  был  другом,
Лицемерье  в  душе  не  легко  уловить.

Кто  чужой  для  своих,  и  кто  свой  для  чужих,
Коррективы  судьбы  вносит  автор  в  сюжеты,
Только  сердце  полно  побуждений  благих  
На  вопросы  свои  получает  ответы.

Пляшут  листья  в  окне,  топчут  серую  высь,
Золотые  тропинки  уводят  от  лета,
Улетай  же,  печаль,  и  дождём  возвратись!
Пусть  утонут  забытые  в  лужах  секреты,

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849511
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 27.09.2019


Кому-то, может быть, не суждено

Кому-то,  может  быть,  не  суждено,
Не  суждено  кому-то,  может,  быть  
счастливым
Ведь  кто-то  ищет  каждый  день  любовь,
Любовь  тем  временем  тайком  проходит  мимо.

Ведь  кто-то  ищет  правду  бытия,
Листвой  сгорает  в  поисках  ответов,
А  кто-то,  будто  флюгер,  не  спеша
Стоит  и  ждёт,  пока  подскажет  ветер.

Кто  ищет,  тот  свободен  своей  мыслью,
А  кто  нашёл,  того  вам  не  спасти,
На  горизонте  чувственных  событий
Пересекаются  различные  пути.

Кому-то,  может  быть,  не  суждено,
Не  суждено  кому-то,  может,  быть  
счастливым,
Кому-то,  может,  ясным  днём  темно,
И  жизнь  рисуется  без  перспективы.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847805
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.09.2019


Вы будете молчать неумолимо

Вы  будете  молчать  неумолимо,
Вы  не  поверите  заклятому  лгуну,
И  если  встречу  вас  –  пройдёте  мимо
Не  обернувшись  даже,  не  взглянув.
Холодный  ум  объятьем  не  согреет,
Нашедших  счастье  не  волочит  в  путь,
Ты  нежен  был?  Найдутся  и  нежнее.
Звезду  упавшую  на  небо  не  вернуть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831244
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.03.2019


Девушка

Вы  думаете,  вас  не  понимают,
Вы  злитесь,  но  внутри  же  вы  нежны…
Быть  может,  я  вышагивал  по  краю,
Теперь  в  смятении  лежу  возле  стены.
Смотрю  в  окно  и  вижу  отражение
Бездонной  и  холодной  пустоты,
Судьба  преподнесла  вознаграждение
За  грациозное  паденье  с  высоты.
В  моих  глазах  пролился  дождь  невольно,
А  сердце  превратила  в  лед  метель.
За  то,  что  я  нахал,  что  сделал  больно
Обворожительнейшей  леди  на  Земле!
Припоминаю,  как  увидел  вас  впервые
Не  мог  утихомирить  жадный  взгляд
И  слушал  разговор  ваш,  хоть  увы  я
Вряд  ли  знал  о  чём  слова  гласят.
Потом  была,  я  помню,  вечеринка,
Полна  потехи,  и  веселья  звон,
Что  разносился  от  спиртных  напитков,
И  пропитал  собою  целый  дом.
Вы  были  безупречны,  и  столь  ярко
На  вас  смотрелся  черный  ваш  наряд,
И  я,  словно  корабль,  бросил  якорь,
Чтобы  остаться  в  этих  водах  навсегда.
Мы  говорили  обо  всём  на  свете!
Ваши  познания  –  бескрайний  океан
И  в  нём  на  ухо    нашептал  мне  ветер,
Что  эта  девушка  бесспорно  идеал!
Вы  думали,  что  вас  не  понимают,
Вы  злились,  но  внутри  были  нежны…
Быть  может,  я  вышагивал  по  краю,
Теперь  в  смятении  лежу  возле  стены.
А  помните,  как  ехали  в  маршрутке,
Как  я  включал  вам  музыку  свою?
Не  отуманили  сознанье  предрассудки
В  тот  дивный  миг,  что  в  памяти  храню.
Как  пели  песню,  приобняв  вас  мягко,
Тогда  почувствовал  я  искорку  любви,
Кто  ж  знал  тогда,  что  маленькая  пакость
Способна  столько  боли  натворить?
И  как  гуляли  ночь  всю,  до  утра,
И  прятались  от  ледяного  ливня,
И  я  смотрел  на  вас…Не  спать,  не  спать!
А  вдруг  всё  это  просто  мне  приснилось?
Быть  может,  это  просто  страшный  сон?
Что  робко  след  оставил  на    душе,
И  в  жизни  я  никак  не  сделал  больно
Обворожительнейшей  леди  на  Земле?
Не  знаю,  ли  простите  вы  меня,  миледи,
Но  я  открыт  всегда  для  вас,  я  жду
Эх,  в  этом  мире  незначительных  трагедий,
Зачем  нам  сочинять  ещё  одну?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829331
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.03.2019


Романтик

Околдован  туманными  грезами  ,
В  неоглядной  бездушной  толпе,
По  дороге  усыпанной  звездами
Безысходно  скитался  во  тьме  
С  обреченным,  потерянным  ликом
И  по  снегу  нелепо  скользя
Среди  звонкого  смеха  и  криков,
Он  высматривал  робко  глаза
Совершенно  картинной  природы
Совершенно  картинной  души
Вместе  с  искоркой  чистой  свободы
С  торжеством  величавым  мечты,
Он  бродил  средь  роскошнейших  зданий
Незнакомым  петлистым  путём
И  в  плену  иллюзорных  желаний
В  помраченье  сошел  зимним  днём.
Что-то  там  он  хотел  обнаружить,
Вот  наивный  ,  беспечный  глупец!
Ведь  считал,  что  кому-то  он  нужен,
Отрешенный  от  жизни  слепец!
Он  и  вправду  уверовал  в  то,  что
Среди  сотен,  нет,  тысяч  домов,
Там,  где  ветер  гуляет  восточный
И  вздымается  между  холмов
Столь  неистовый  яростный  парень
Отыскать  в  себе  сможет  покой,
Там,  где  будет  навек  благодарен
За  предвечное  сердца  тепло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827634
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.03.2019


зачем

Зачем  я  здесь  -  поведайте  в  сию  минуту  !
В  ином  же  случае  безотлагательно  уйти
По  запрещенному  моральностью  маршруту
Мне  помешают  разве-что  разряд,  адреналин                      
Ведь  жить  в  бессмыслице  невероятно  сложно
Нужно  понимать.
Тем,  кто  живет  со  смыслом,  легче  умирать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824560
рубрика: Поезія, Другая поезия вдохновления
дата поступления 07.02.2019


'' Лист до жінки '' Сергій Єсєнін. (авторський переклад)

Ви  пам’ятаєте,  ви  звісно  пам’ятаєте,
Як  я  стояв,  припавши  до  стіни,
Схвильовано  ходили  по  кімнаті  ви
І  щось  в  лице  кидали  ви  мені,
Ви  говорили,  треба  розійтися,
Що  ви  втомились  від  мого  життя,
У  вас  роботи  димова  завіса,
Ну  а  мені  нема  вже  вороття.
Кохана!  Та  мене  ж  ви  не  кохали,
Не  знали  ви,  що  в  темряві  людській,
Я  був  неначе  загнаний  в  кайдани
Не  міг  покинути  жорстокий  стрій,
Не  знали  ви,  що  у  глухій  імлі,
Що  в  побуті  залитому  грозою
На  невідомому  я  кораблі,
Пливу  неспинною  подій  рікою
Лице  віч-на-віч  ти  не  загуби,
Значуще  видно  тільки  звіддалік
Коли  киплять  морські  степи,
Та  корабель  вже  нахилився  вбік...
Земля–  це  корабель!
Та  де-хто  жваво
У  пошуку  нових  земель
Його  направив  величаво.
Та  хто  ж  із  нас  на  палубі  великій
Не  падав,  не  блював  і  не  сварився?
Їх  надто  мало,  сонцеликих,
Хто  ще  тверезим  залишився.
Тоді  і  я  під  дикий  шум,
Не  мавши  досвіду  в  роботі
Спустився  в  корабельний  трюм,
Щоб  не  пропасти  у  блювоті.
Той  трюм  був  руською  корчмою
І  я,  схилившись  над  стаканом,
Щоб  не  страждати  за  тобою,
Себе  згубив,  п’янкий  обманом,
Кохана!
Та  я  мучив  вас,
І  сум,  красу,  мов  струм,
добув  в  очах  зів’ялих,
Я  перед  вами  напоказ  
Себе  розтрачував  в  скандалах
Не  знали  ви,  що  у  глухій  імлі,
Що  в  побуті  залитому  грозою
На  невідомому  я  кораблі,
Пливу  неспинною  подій  рікою
Тепер  пройшли  роки  ,я  в  іншому  вже  віці,
І  відчуваю  й  мислю  я  не  так  вже,
Тепер  з  бокалом  на  гучній  вечірці
‘’Хвала  і  слава  капітану!’’-кажу.
Сьогодні  я  під  впливом  ніжних  слів
Згадав  чомусь  сумну  я  вашу  втому,
І  ось  тепер  сказати  вам  посмів,
Яким  я  був,  який  тепер  в  цілому!
Кохана!
Сказати  солодко  мені,
Падіння  я  уникнув  з  кручі,
Тепер  в  Радянській  стороні
Я  щонайвправніший  попутчик,
Я  став  не  тим,  ким  був  тоді
Не  мучив  би  я  вас,  як  це  було  раніше,
За  прапор  вільності
І  в  світлому  труді,
готовий  йти  все  вище  й  вище,
Ви  вибачте  мені,
Я  знаю,  ви  не  та,
Живете  ви  з  чудовим  чоловіком
Що  не  потрібна  вам  ця  маячня
І  сам  я  вам  давно  вже  не  потрібний.
Живіть  ви  так,
Як  вас  веде  зоря
Вас  вберігають  почуття  вічнозелені,
З  вітаннями,
Покірний  ваш  слуга,
Знайомий  ваш
Сергій  Єсєнін.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2018


Привид минулих років

На  вулиці  сонній,  туманній,  спустошеній
Де  тишу  пронизує  шепіт  вітрів,
Та  поміж  будівель  столітніх,  непрощений
Тиняється  привид  минулих  років.

У  пошуках  жертви  блукає  в  імлі,
В  очах  відслідковує  стомлені  душі,
Згорілі  серця,  що  лежать  у  золі,
Що  знали  натхнення  ,тепер  вже  байдужі.

А  як  віднайде  те  нещасне  створіння,
І  виром  ввірветься  в  журливі  думки,
Посіє  оману,  що  пустить  коріння,
На  березі  згадок  стрімкої  ріки.

‘’Раніше’’  –  мій  приятель,  щирий,  відрадний,
 Разом  ми  гортаємо  книгу  життя.
 І  кожну  сторінку  плекаєм  ощадно,
 Рятуємо  спогади  від  забуття.

Та  книга  старенька  вже  зовсім  стомилась,
Остання  сторінка  –  фінал  тих  часів.
На  мить  я  повірив,  що  матиму  крила,
Та  з  прірви  бездонної  я  не  злетів.

І  ось  я  вже  сам  заблукав  поміж  вулиць
Безлюдних,  холодних,  не  бачу  слідів,
Неначе  загублений,  дивний  прибулець,
А,  може,  я  привид  минулих  років…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814776
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.11.2018


Нарисуй

Ты  карандаш  возьми  и  очерти  мне  облака,
Что  в  небе  вьются  нежно,  словно  волосы  твои,
И  как  создашь  свой  мир,  где  всяк  артист  и  жизнь  легка  
Волшебной  вьюгой  вознесись,  из  космоса  взгляни  .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805269
рубрика: Поезія, Другая поезия вдохновления
дата поступления 02.09.2018


Девушка с блокнотом

На  площади  безлюдной,  где
Она  столь  безрассудно,  день
Истратить  возжелала  вновь,
Хотя  тревог  немало,  но
Предмет  ее  забот  не  прост
В  руках  –блокнот,  в  глазах-вопрос,
Сумеет  ли  создать  тот  мир,
Что  в  грезах  как-то  воцарил?
И  ночью,  в  темной  комнате,
Глаза  ее  не  сомкнуты,
Вблизи  нее  сидят  мечты,
Болтают  сонные  цветы,
А  на  столе  –  бумага,  кисть,
А  краски  не  смогли  найтись.
Что  ж  в  мире  серым  нам  увы
Искать  придется  долго  их.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804044
рубрика: Поезія, Другая поезия вдохновления
дата поступления 22.08.2018


где-то там

Пепельный  пейзаж  в  окне  под  пламенными  небесами,
Трепетный  мираж,  где  вновь  беспамятны,  на  небе,  сами,
С  изумлением  в  глазах  ты  созерцаешь  манговый  закат,
Измышленья  лишена  вселенная,  туманности  молчат.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2018


-

Все,  что  было  далёким  когда-то
За  спиной  оказалось  мгновенно,
В  горизонт  убегает    дорога,  но  я  убегаю  скорее.
Где-то  там  маршируют  солдаты,
На  войне  за  себя  и  за  пленных,
Или,  пленные  гибнут  в  бою  за  своих  офицеров

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799130
рубрика: Поезія, Другая поезия вдохновления
дата поступления 13.07.2018


Дівчина з далекої країни

Якщо  відвідаєш  маленький  ярмарок  на  півночі  далекої  країни,
Де  холодні  вітри  безупинно  штормують  кордон,
Про  мене  нагадай  одній  вродливій  дівчині,  з  очима  карими  сумними
Та  яку  я  ласкаво  в  той  час  називав  мон  амор.

Якщо  пройдеш  крізь  крижані  пустелі,  льодовиті  скелі,  зимню  хуртовину
Крізь  замерзлі  річки,  що  сумують  за  літнім  теплом
 Будь  ласка,  подивись,  чи  тепло  їй  в  пальті,  яке  від  вітру  вберігає  спину,
Та  чи  носить  вона  свій  бордовий  берет  із  пером  .

Поглянь  чи  досі  в  неї  кучері  ще  в'ються  темні,  наче  море  уночі
Чи  так  само  спадають  їй  ніжно,  тендітно  на  плечі,
Скажи,  чи  досі  в  неї  кучері  ще  в'ються  темні,  пишні,  не  мовчи,
Я  її  пам'ятаю  такою  в  часи  холоднечі,

Не  знаю  лиш,  чи  пам'ятає  ще  вона    мандрівника,  що  в  подорожах  вічно  
Може,  в  пам'яті  леді  я  наче  затоптані  квіти,
Забуті,  замерзлі,  пригріті  лише  хуртовиною,  снігом,  холодним  північним,
Та  думками  я  там,  де  в  кордон  ударяється  вітер.

Якщо  відвідаєш  маленький  ярмарок  на  півночі  далекої  країни,
Де  холодні  вітри  безупинно  штормують  кордон,
Про  мене  нагадай  одній  вродливій  дівчині,  з  очима  карими  сумними
Та  яку  я  ласкаво  в  той  час  називав  мон  амор.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797175
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2018


Струны

Разве  важно,  сколько  струн  гитары  мы  задеваем,  
Если  не  коснулись  струн  человеческих  душ?
Стиховедческих  нужд
Завеса  дымовая.

Я  не  вижу  сквозь  неё  ни  одного  предмета,
Ни  одного  предмета  и  моих  забот
Бегут  крысы  за  борт
плохая  примета.

И  пока  корабль  жизни  на  плаву  в  тумане,
Плыви,  может  увидишь  скоро  новый  мир.
Который  вопреки,
Окажется  забытым  старым.

А  я  тут  посижу  и  на  гитаре  сыграю
Попробую  коснуться  человеческих  душ
Стиховедческих  нужд
Пою  не  ощущая.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796847
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.06.2018


Місто , що тріщить по швах


Колись  називалось  столицею
Культури,  мистецтва  та  знань,
Між  Заходом  ,  Сходом  границею
Скарбницею  давніх  надбань.
Столиця  столика  ,  де  сотні
Народів  у  злагоді  ,  мирі
Не  знали  журби  та  турботи,
Знущань,  плюндрувань  та  мундирів,
Де  вулиці  розами  ніжними  
Щодня  підмітали  натхненно,
Де  музика  линула  тижнями,
В  книгарнях  ,  кав'ярнях,  в  тавернах...
Будівлі,  мов  дами  стрункі,
Колись  одягались  у  шати,
Роками  їх  шили  майстри,
Що  праці  назавжди  підвладні.
Атланти  -  це  сторожі  з  цегли
Апсиди  -  атланів  щити,  
Будівлям  вони  наполегло
Щодня  не  давали  злягти.
Вузькі  кучеряві  алеї  
Тут  зводили  долі  людей,
В  фонтанах  вода  кришталева  
Блищанням  манила  дітей,
Веселка  з'являлась  над  ними,
Веселки  з'являлись  в  очах,
Веселі  ті  дні  без  провини
Закрили  часи  у  віках.
А  зараз  все  зовсім  інакше,
Все  місто  тріщить  вже  по  швах,
Скажу  я  тобі  без  пом'якшень,
У  міста  давно  їде  дах.
Колись  називалось  столицею,
А  зараз  це  -  центр  вигнань,
Між  Заходом,  Сходом  границею  -
Лише  за  границю  й  тікай.
Щодня  то  грабіжка,  то  вбивство
Аварії,  бійки,  стрільба,
Панує  на  вулицях  свинство,
Нема  того  миру,  нема!
Всі  люди  навколо  фальшиві,
Ховають  за  масками  гнів,
"  Удачі",  "  О,  щастя",  "  Як  мило":
Набір  лицемірських  тих  слів,
Що  лунають  щодня  безупинно,
Я  втомився  вже  чути  їх  всіх.
Я  йду  по  дорозі,  навколо  будинки
Похилі,  облізлі  ,  потріскані
І  це  не  окраїна  ,  це  не  глибинка,
Всього  лише  центр  у  місті  тім.
Площа.  Театр.    Бруківка.  
Старий  європейський  тут  стиль,
Сморід,  сміття,  також  дірки
На  це  вже  немає  зусиль.
До  чого  ж  писалось  це  тісто?
Навіщо  були  ці  труди?
Просто  місто    залишиться  містом,
Якщо  люди  ще  будуть  людьми...

Дякую.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782444
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.03.2018


Україну свою любіть

Якщо  ти  будеш  там,  де  східний  вітер  в'ється  поміж  золотистим  житом,
Там,  де  рукою  змін  ще  не  торкався  жвавий  плин  століть
Скажи  привіт  усім,  хто  біля  прірви  неокрайої  ще  хоче  жити,
Та  замість  мене  їх  благай  :  "  Україну  свою  любіть".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781567
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 11.03.2018


Шевченкові вельмишановному

Незаслуженно  мы  ему  верим!
Незаслуженно  носим  цветы,
Приклоняясь  к  ногам  монумента,
Недостойно  читаем  стихи,
И  в  авроре  пустых  сантиментов,
Мы  теряемся  от  пустоты
Тех  невежественных  сочинений,
Что  из  детства  мы  знаем,  увы.
Вы  твердили,  что  он  для  народа
Одержимо  стихи  те  писал,
Что  из  пламенем  в  сердце  был  отдан
Под  жестокий  судьбы  трибунал,
Что  он  –мученик  и  скандалист  
И  отцом  целой  нации  назван,
Мол  в  подполье  средь  трусов  и  крыс,
Беспристрастно  служил  своим  нравам.
Не  служил,  не  писал,  и  не  отдан!
В  макинтоше  лиш  гордо  шагал,
Средь  роскошного,  не  для  народа
Обитания  жил  маргинал.
Мастерства  он  лишенный  романтик,
Некрасиво  писавший  стихи
Мол  свихнувшийся  дикий  фанатик,
С  под  ослабшей  од  пьянства  руки  
Выводил  осторожно  строфу,
И  рифмуя  глаголы  ,  иль  вовсе
Холостую  бросая  строку  
Не  о  чем  никогда  не  тревожась!
Монотонные  темы,  рутинный  мотив,
Там  –сплошные  проблемы,  тут  -  автор  строптив,
Так  спроси,  не  глупи,  почему  он  стоит
Все  века,  как  тогда,  на  вершине  горы,
Что  зовем  величаво  поэзией  мы?
Ведь  не  он  эту  гору  воздвиг,
Не  ему  на  ней  гордо  стоять,
И  судьбу  свою  в  нынешний  миг,
Не  на  ней  на  всю  Русь  величать!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781455
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 10.03.2018


Прощавай, я


В  кімнаті  холодній  та  сірій
Немає  там  вікон  й  дверей
Чекатиму  мовчки  валькірій  ,
Запрошених  смерттю  гостей.

Немає  там  ліжка  та  люстри
Лиш  стіл,  сидючи  за  яким,
Читаю  слова  Заратустри
Являючись  всім  і  ніким.

Плакат  з  чоловіком  над  мною
Із  поглядом  сповненим  зла
Ховається  світ  за  стіною,
Панує  людська  там  імла.

З  очей  чоловіка  в  плакаті
Проміння  освічує  стіл
Листа  пишучи  в  цій  кімнаті,
Проснувсь  підсвідомо  Есхіл.

Свідомістю  відданий  світу
Й  закований  злою  суддею
Керуючу  нею  ідею
Співставив  морському  граніту
Єдина  розвага  -  писати.

Писати  прийдеться  багато
весь  стіл  полонили  бумаги
Записані  в  них  всі  розваги,
Дитячих  емоцій  там  свято
Ніщо  не  покине  кімнати.

Кімната  захована  в  домі
Живуть  в  нім  знання  та  думки
У  кожного  ролі  відомі:
Закриті  усі  на  роки.

Пусті  та  німі  коридори
На  стінах  лиш  тіні  одні
Мов  скриньку  відкрив  хтось  Пандори
Лишившись  сидіти  на  дні.

За  стінами  криються  маги
Не  чути  ніяких  людей
Лише  -  шелестіння  бумаги
В  кімнатах  без  вікон  й  дверей.

Не  завжди  ми  тут  проживали
Колись  і  блукали  в  імлі
Де  правлять  лукаві  шакали
Життя  корабля  королі.

та  зараз  там  інший  блукає
у  пошуці  істин  буття,
у  світі  ,де  правил  немає
стосовно  свободи,  життя.

Він  мислить  задуже  масштабно
А  я  ,  безтурботне  дитя
До  друзів  віднісся  нахабно
Кімната  -  моє  укриття.

Все  вужчає  з  днями  мій  простір
Вже  мало  лишилось  чорнил
Та  поки  далеко  ще  гості
Не  вкриє  папір  увесь  пил.

Напишу  останній  мій  лист,
Допоки  не  втратив  ще  хист,
Допоки  чорнила  не  всохли,
Хоч  впав  вже  давно  в  дійсність  міст,
Листа  потойбічного  зміст
Вкладаю  у  мертві  я  строфи:


''Привіт  ,  старий  мій  друг.
Давно  писав  тобі...
Здається  ,що-ніколи.
Замкнувся  долі  круг
Прийшов  кінець  добі,
Та  я  вже  зовсім  кволий.

Ніколи  б  не  посмів
Забути  кращі  дні,
Важливі  дні  для  мене,
Відсутність  лишніх  слів,
Розмови  ті  нудні,
Нудні  ,  проте  ,  натхненні
Ех,  скільки  було  мрій  ...
Бажали  звершень  гір
Розчарувань  не  знали.
В  душі  лиш  вічний  бій
Палкий  неспинний  спір
Ідей  цікавих  бали  ...  "

Чорнила  засохли.  Кінець.
Без  сумнівів,  я  уже  мрець
Хоч  досі  в  очах  блискавиці,
В  кімнаті  занадто  вже  тісно.
Та  опір  чинити  не  хочу
Не  хочуть  блищати  вже  очі,


Та  зовні  хай  інше  ''Я''  бродить,
Неначе  в  імлі  тій  людьській,
Шукатиме  шлях  до  свободи,
Що  нею  так  довго  п'янкий
На  жаль,  мій  закінчився  час,
З  природою  маю  угоду.
Неначе  свіча,  майже  згас,
Поринув  в  бездонну  я  воду.
Він  виріс  -  я  ні,  він  змінився,  я  -  ні,  
то  ж  життєві  шляхи  у  нас  різні.
Він  йде  уперед,  я  розтану  в  ночі,  
валькірій  чекатиму  грізних.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781228
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 09.03.2018


Ненавиджу

Ненавиджу  себе  за  несміливість
Яка  ховається  в  моїх  очах
Ненавиджу  я  марну  ту  пестливість
Яка  лунає  у  людських  вустах
Ненавиджу  я  марну  ту  крикливість
Яка  гартує  злобу  у  бійцях
Ненавиджу  природню  юродивість
Напевно  ,  бо  живу  в  брехні  лісах
Ненавиджу  я  друзів  особливість
Назавжди  залишатися  в  думках
Ненавиджу  ту  втрачену  можливість
Цю  ненависть  розкрити  на  словах
Та  більш  за  все  ненавиджу  той  день,
Коли  позбавився  усіх  натхнень.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780929
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 08.03.2018


8 Березня

Ніщо  ніколи  вже  не  буде  як  колись
В  житті  моїм  настала  точка  біфуркації
Жахи  краплинами  малими  улились
У  дійсність  ,  де  панують  лиш  апатії.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2018


Осінь

Під  срібним  захмареним  небом
Стоять  золоті  купола
Солодким  лунає  дзвін  медом  ,
В  степах  ,  де  й  бджола  не  була  ,
Запахло  ялини  смолою  ,
Зелених  в  діброві  цариць
Дерев  з  золотою  листвою,
Що  слухають  співи  суниць.
Осіння  прекрасна  пора
Дурманить  свідомість  собою  ,
Занурила  в  казку  поля,
Прикрасивши  ранок  росою.

Поламана  брама  при  вході
До  храму  посеред  степів
Згадалась  мені  із  віршів,
Присвячених  дивній  природі.

Здається  ,  що  скоро  -  вже  злива  ,
Сховаюсь  же  я  в  цьому  храмі  ,
Природа  -  це  жінка  журлива,
Не  в  силах  відмовить  я  дамі,
Настільки  прекрасна  й  мінлива!
Та  в  цьому  і  дещо  манлива.

Та  храм  цей  сосновий  для  мене  ,
Мов  власний  всередині  світ,
Великий  та  затишний,темний,
Містичний  незвіданий  цвіт.

Ця  брама  -  моє  сприйняття
Моралі  нового  буття
Зібралось  під  нею  сміття,
Що  протягом  перебуття,
Лишили  ті  без  співчуття  ,
У  кого  суцільне  гниття
В  душі  ,  та  нема  відчуття
Естетики  цього  життя  .
Шукали  вони  укриття
Від  шторму  страшного  лиття
Цей  шторм  -  це  усі  дорікання,
Краплини  -  одвічні  вагання,
Корисливі  злісні  прохання  ,
Щоденні  малі  хвилювання,
Це  -  символ  мого  розставання,
З  усім  ,  що  вело  до  страждання  .
Та  впала  краплина  остання  ,
Гучне  лише  чути  мовчання,
Настало  блакитне  світання,
Здійснилось  сакральне  бажання...

Скінчилась  гроза  ,  та  розвіялись  хмари  ,
То  ж  вийду  я  браму  ладнати  на  двір  ,
Сміття  приберу  ,вже  закінчились  чвари  ,
І  дама  втекла  та  у  сонячний  вир.

Запахло  ялини  смолою  ,
Зелених  в  діброві  цариць
Дерев  з  золотою  листвою,
Що  слухають  співи  суниць.
Осіння  прекрасна  пора
Дурманить  свідомість  собою  ,
Занурила  в  казку  поля,
Прикрасивши  ранок  росою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780885
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.03.2018


Думай інакше

Хвала  всім  бунтарям  ,  безумцям  легковажним!
Невдахам  сильним  духом  -  слава  й  честь.
Хвала  художникам  ,  що  бачать  світ  інакшим,
Ось  тим  ,  хто  над  устоями  малюють  хрест.
Повага  тим  ,  хто  завжди  -  зайві,  недоречні,
Хто  правила  сприймає  ,  ніби  жарт,
Чиї  слова  в  суспільстві  марні,  суперечні,
Для  кого  фініш  -  непочатий  старт,
Та  не  стидайтесь  ,  говоріть  усім  відверто!
Колись  в  цитати  увійдуть  слова,
Почне  підтримувать  чи  сперечатись  вперто,
Людина  ,  що  минути  не  змогла...
На  крилах  волі  ви  несете  зміни,
Штовхаєте  ви  нас  усіх  вперед
В  нове  життя  вже  навіть  в  ці  хвилини,
Ведете  ,  мов  у  вірш  новий  поет.
Хтось  скаже  :  ''божевільні  чудаки  '',
Ми  скажемо  :  ''мислителі  свідомі'',
Оскільки  божевільні  ось  такі,
що  бачать  краще  речі  нам  знайомі,
І  справді  змінюють  сьогодні  світ.
Думай  інакше.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780883
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.03.2018


Час метамодерна (вінок сонетів)

15)
Немов  осінній  сірий  та  німий  портрет,
На  дереві  листок  в  обіймах  із  гілками,
Овіяний  холодними  вагань  вітрами,
Мов  світ,  тремтить  хисткий  пожовклий  силует.

Його  приманює  в  повітряний  балет,
Мов  балерина,  що  на  сцені  зі  свічками,
У  білих  шатах  небо  ніжними  словами:
‘’Віддайся  леготу,  здійсни  той  пірует!’’

Попереду  нова  пригода  ризикова-
Легенький  бриз  чи  ,може,  заметіль  зимова,
Нова  історія  відродить  давній  міт.

Зоріє  пломенисте,  мов  рубін,  світання,
Вже  підкрадається  з  минулим  поривання,
І  доля,  подруга,  запрошує  в  політ.

1)
   Немов  осінній  сірий  та  німий  портрет,
   Дощем  легеньким  плаче  вулиця  журлива,
   По  радіо  лунає  музика  глузлива:
   Речитатив  зайняв  весь  приспів  та  куплет.

   Мабуть,  в  душі  моїй  пригнічений  естет
   Думки  пильнує,  як  Афіна  та  кмітлива,
   Яку  здолати  не  змогла  Ареса  злива,
   Свідомості  вона  –  сакральний  амулет.

   Не  здатний  я  сприймати  ці  пісні,  на  жаль,
   Спустошені  слова,  прозорі,  мов  кришталь,
   Поезію  нову,  породжену  вовками.  

   Прокинувся,  почув,  поринув  у  печаль,
   Порожній  погляд  кинув  у  вікно,  у  даль:
   На  дереві  листок  в  обіймах  із  гілками.
2)
На  дереві  листок  в  обіймах  із  гілками,
Частинка  сонця  на  блідому  полотні,
Можливо,  він  –  лише  малюнок  на  стіні,
Що  маляр  пензлем  в  розпачі  писав  ночами.

Немов  безлюдними,  засохлими  ланами
Милуюсь,  по  бульвару  ідучи,  як  в  сні,
Тим  часом,  дійсності  вогнем  думки  сумні
Підпалювали  розум  та  вели  до  тями.

Поету  пам’ятник  брудний  весь  на  землі
Лежить  окрай  дороги  та  в  густій  імлі
Спасіння  просить  в  долі  мертвими  вустами

На  бронзову  щоку  краплинка  з-під  небес
Сльозою  впала,  не  шукає  він  чудес,
Овіяний  холодними  вагань  вітрами.

3)
Овіяний  холодними  вагань  вітрами,
Чекає  пам’ятник  приречений  фінал,
Тепер  історії  невпинний  карнавал
Нова  споруда  прикрашатиме  вінками.

Дійшов  я  до  редакції,  в  якій  роками
Працюю  на  малий  невидатний  журнал,
І  в  офісі,  мов  серед  чотирьох  дзеркал:
Навколо  -  позабуті  усіма  богами.

В  нічний  казковий,  вільний  від  тривоги  час,
Горить  допоки  свічка,  й  доки  сам  не  згас
Творю  поезію,  відроджую  сонет.

У  день  фатальний  вірш  редактору  я  свій
Віддав,  та  він  втонув,  неначе  в  тіні  мовчазній,
Мов  світ,  тремтить  хисткий  пожовклий  силует.

4)
Мов  світ,  тремтить  хисткий  пожовклий  силует,
Адже  боїться  сил  валькірій  диктатури,
Що  захопили  п’єдестал  літератури,
та  що  незгідним  ворожать  один  сюжет.

Ця  дійсність  ріже  почуття,  немов  багнет,
Холодне  лезо  часу  -  інструмент  тортури,
Полегшить  катування  тільки  чар  мікстури.
Омріяний  в  аптеці  я  знайду  предмет.

За  вечір  обійшовши  всі  аптеки  в  місті,
Від  фармацевтів  назбирав  злощасні  вісті,
І  кожен  з  них,  незнаючий,  знімав  берет.

Та  вигадана  персонажем  панацея,
Спасіння  від  сердечних  травм  ідея
Його  приманює  в  повітряний  балет.
5)
Його  приманює  в  повітряний  балет
Надія  віднайти  очікуване  зілля,
Можливо,  ним  керує  ангел  божевілля,
Та  в  вирі  суджень  бачить  він  пріоритет.

Поблизу  цвинтаря  знедолений  поет
Побачивши  будинок,  чорний  мов  вугілля,
Постановив,  що  це  аптека,  і  в  підпілля
Ввійшов,  у  долі  взявши  виграшний  білет.

Посеред  різних  ліків  літній  чоловік
Сказав,  долонею  провівши  м’яко  вбік:
“Ось  там  знайдеш  ти  те,  що  стримуєш  думками”

Здивований,  я  підійшов  до  тих  дверей,
Відкривши  їх,  влетів  ,немов  на  крилах  фей,
Мов  балерина,  що  на  сцені  зі  свічками.

6)
Мов  балерина,  що  на  сцені  зі  свічками
Зробив  повільний  крок  і  увійшов  у  двір
Повітря  свіже,  чисте,  мов  з  тибетських  гір,
І  вись  накрита  васильковими  лугами.

Одразу  вулицю  усіяну  зірками,
Якою  йшов  сюди,  неначе  дикий  звір,
Я  не  впізнав,  вважав,  що  божевільний  зір
В  оману  вів  мене  примарними  шляхами.

Прокинувсь  зранку  від  нового  відчуття:
Лунає  пісня,  що  відносить  в  небуття,
По  радіо  із  радісними  голосами.

Ласкавим  промінцем  привітним  із  вікна
Запрошує  до  справ,  немов  блага  княжна,
У  білих  шатах  небо  ніжними  словами.

7)
У  білих  шатах  небо  ніжними  словами
Мене  натхненного  проводжує  в  похід
Минулих  снів  сумних  вже  не  витає  слід
На  славному  бульварі,  вмитому  дощами.

Прийшов  в  редакцію,  в  ній  наче  чаклунами
Усе  очищено  від  хвилювань  та  бід.
Дзеркала  ті  страшні  розтанули  ,  мов    лід-
Навколо  –  люди  із  гарячими  серцями.

Ця  магія  й  мені  від  тлінності  спасіння
Сердечно  надала.  Це  справжнє  потрясіння:
Іду  я  брати  інтерв’ю,  що  раритет.

 Відвідаю  бенкет  живого  модерніста!
 Повторюю  собі,  йдучи  до  центру  міста:
‘’Віддайся  леготу,  здійсни  той  пірует!’’

8)
‘’Віддайся  леготу,  здійсни  той  пірует!’’-
Постійно  думка  тільки  ця  в  свідомість  лине
Спитати  так  і  хочеться  ось  те  єдине:
‘’Як  вам  вдалось  улаштувати  цей  бенкет?’’
 
“Як  досі  критики  не  піднесли  мушкет
До  всіх,  хто  за  ідеї  в  серці  сміло  згине?”
І  в  залі  гуготіння  почалось  бджолине,
А  далі  –  дивний  сміх  та  стукіт  об  паркет.

“Не  слухай  ти  цих  оп’янілих  недотеп,
Та  їхні  символи,  неначе  зимній  степ.``  -
Промовив  незнайомець,  не  шукавши  слова.  

“Такі  ж  холодні  ,непотрібні,  неживі,
Порожні,  наче  дійсність!’’-він  додав  мені.
Попереду  нова  пригода  ризикова.
9)
Попереду  нова  пригода  ризикова:
Незвідані  місця,  в  яких  не  раз  бував
Гадаю,  матиму  багато  творчих  справ,
Ах,  скільки  таємниць  хова  життя  діброва!

Минув  повільно  місяць.  Із  вікна  раптова
Сніжинка  крихітна  в  кімнату,  де  писав,
Тендітно  залетіла  і  на  вірш  з  октав
Лягла  ,неначе  ковдра  ніжна  тимчасова.

А  на  дворі  панує  гул.  Різдвяна  ніч
Веселу  магію  приносить  увсебіч,
Дитячі  усмішки  дарує  всім  казкова.

Іду  до  видавництва,  щоб  віддати  вірш,
Не  знаю  навіть  краще  це  усе  чи  гірш,
Легенький  бриз  чи  ,може,  заметіль  зимова?
     
10)
Легенький  бриз  чи  ,може,  заметіль  зимова?
Не  знаю…  Східний  вітер  б’ється  об  вікно,
Думками  наче  зазирнув  в  німе  кіно,
Коли  навколо  казка  бавиться  святкова.

Кімнату  прикрашає  гілонька  соснова
Така  ламка  та  запашна,  м’яке  сукно,
Що  гріє  тьмяні  стіни,  ніжне  волокно,
Прикраса  ладна  самобутня  та  чудова.

Але  чи  володіла  би  вона  красою,
Якби  і  далі,  десь  на  дереві,  весною
Росла  й  нічим  не  виділяла  власний  цвіт?

Що  я  казав,  було  вже  сказано  не  двічі
Все,  що  писав,  не  раз  кидалося  у  вічі.
Нова  історія  відродить  давній  міт.
11)

Нова  історія  відродить  давній  міт-
З  цією  думкою  зайшов  у  бар  на  розі.
Пікантні  ноти  блюзу  чути  на  порозі,
Що  грає  вмілий  піаніст.  Спинивсь  весь  світ.

Барвиста  гама  кольорів  усіх  еліт
Розлилась  на  шляху,  і  навіть  я  не  в  змозі  
Їх  розрізнити,  та  гучні  промови  в  прозі
Приваблюють  мою  увагу,  мов  магніт.

За  стійкою  сидять  романтики  натхненні
Що  в  демагогії  прирівнюють  до  пенні
Усе  несправжнє,  що  приводить  до  згорання.

І  реалісти  обговорюють  цю  ж  тему,
Таку  прадавню  та  теперішню  проблему.
Зоріє  пломенисте,  мов  рубін,  світання.

12)
Зоріє  пломенисте,  мов  рубін,  світання.
Піду  я.  Перший  промінь  у  вікні  дав  знак.
Порожній  мій  бокал,  й  розмови  тих  писак
Такі  ж  пусті,  немає  теми  розгортання.

Прийшов  до  видавництва,  де  з  самого  рання
Палає  прози  та  поезії  верстак
Друкуються  однакові  вірші  на  смак,
Різниться  лиш  словами  їхнє  написання.

І  хоч  писати  можна  все,  що  у  думках,
Мов  тьмяний  той  ліхтар,  освітлювало  страх,
Ніхто  не  зупинив  ідейне  вимирання…

 На  жаль,  нічого  з  цим  зробити  й  я  не  зміг
 Всі  спроби  щось  змінити  танули,  мов  сніг  -
 Вже  підкрадається  з  минулим  поривання.

13)
Вже  підкрадається  з  минулим  поривання,
І  давні  стилі  та  сюжети  склали  дань  
Мистецтву,  за  що  вдячний  їм,  проте  надбань
Не  вистачає,  щоб  спинити  затихання.

Я  вирішив!  Я  покидаю  нудьгування,
У  цьому  жвавому  оркестрі  сподівань
Я  також  зайвий  музикант  без  намагань
Здобути  за  старі  пісні  аплодування.

І  попрощавшись  з  усіма,  той  дім  містичний,
В  якім  почався  цей  спектакль  драматичний,
Попрямував  шукати  ,  мов  новий  завіт.

Знайшов  будинок,  увійшов,  хоч  він  порожній.
Та  вихід  виявив  на  сцені  цій  тривожній.
І  доля,  подруга,  запрошує  в  політ.
14)
І  доля,  подруга,  запрошує  в  політ,
Повільно  відчиняю  двері  за  лаштунки,
Якщо  вже  йду  крізь  пекла  барвні  візерунки,
Не  зупинюсь  окрай  палаючих  воріт.

Та  криза  –  привід,  щоб  зробити  той  кульбіт,
Який  переверне  в  мистецтві  розрахунки,
І  втративши  свою  релігію,  відлунки
Усіх  старих  ідей,  ввійшов  у  світ  боліт.

На  дереві  останній  лист.  Минуло  літо.
Я  йшов  вперед,  туди,  де  досі  не  зігріто,
Запалами  людей,  що  йдуть  в  один  бювет.

Він  щось  нове  шукав,  блукав,  однак  все  марно.  
Ковтнув  пілюлю  смерті  та  упав  безкарно,
Немов  осінній  сірий  та  німий  портрет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776363
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 11.02.2018


Такий собі сонет

Нова  історія  відродить  давній  міт,
Та  вік  мій,  мов  ріка  бурхлива  та  нагальна,
Володарка  життя  уперта  та  безжальна,
В  кінці  якої  водоспад,  фінальний  зліт.

Пливу  по  ній  роками,  мов  маленький  пліт,
І  кожна  пристань  -  у  майбутньому  прощальна
Шукаю  вихід  в  океан  буття,  страждальна
Душа  спочине  там  посеред  давніх  літ.

Ах,  океани…Бачу  шторм  вже  зовсім  близько
Та  друзі  кажуть  я  на  висоті,  хоч  низько
Приваблює  знайомих  хвиль  старе  блищання.

Одноманітність  навіть  тут  мене  здогнала  
Скінчилась  тиха  ніч,  прозора  мов  з  опала-
Зоріє  пломенисте,  мов  рубін,  світання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762672
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 27.11.2017


Момент

Вы  сидели,  я  помню  ,  уставшей,
И  за  праздничным  скромным  столом,
Где  с  друзьями  смеялись,  шептались,
Толковали  о  чем-то  своем,
В  диком  омуте  шума  и  смеха
Вы  сидели,  вкушая  еду,
Не  нужна  была  вам  та  потеха,
Не  в  весельях  искали  звезду.
Крайне  робко  смотрел  я  на  вас,
Восхищался  в  глазах  ваших  вьюгой,
Словно  глянцевый,  нежный  алмаз,
Острый  взгляд  ваш,  сиявший  упруго,
Столь  изящно  манил  в  диалог,
И  не  в  силах  противиться  даме,
Начал  молвить  о  том,  в  чем  не  мог
Разобраться  и  сам  временами,
О  тематике  столь  неуместной
В  таков  радостный  миг  торжества,
В  час  восторга,  разгулья  прелестный
Приступил  разговор  рисовать
На  холсте,  с  величанием  ‘’время’’,
Наносить  углубленную  речь...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759775
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.11.2017


Франція в серцях (вінок сонетів)

1)
Французьких  грізних  королів  спасіння,  
В’язниця  сильних  духом  тих  плавців,  
Які  монарха  течію  веління  
Збороти  намагались  без  бійців.  

Нове    сміливе  прийде  покоління
Свідомих  та  мрійливих  бунтарів.
Воно  посіє  рівності  насіння,
Очистить  гру  від  всіх  брудних  гравців.  

Та  поки  повз  паризького  собору  
Проходить  ситий  чинний  пан  -  васал,  
В  провулках  зустрічають  смерть  сувору  .

Коли  ж  піднімемось  на  п’єдестал  
Чи,  може  ,  ляжемо  під  спільну  гору-
Розстріляних  загроз  меморіал?

2)
Розстріляних  загроз  меморіал-
Ось  так  тепер  назвали  ті  знущання,
Які  наніс  безжальний  адмірал
Порушникам  диктаторства  мовчання.

Пролив  багато  крові  війн  кинджал
Без  зайвої  моралі  та  вагання.
Чи  справді  це  суспільний  ідеал
Чи  ,може  ,просто  біль  та  катування?

Видніється  художників  бульвар,
Картини  сповнені  журби  ,сумління.
Останній  тьмяний  майже  згас  ліхтар.

Та  поки  сяє  у  душі  проміння,    
Бастилію  не  скриють  тіні  хмар
Англійці  зазнавали  там  падіння.

3)
Англійці  зазнавали  там  падіння,
Та  й  зараз  в  місті  безліч  тих  людей,
які    ввійшли  у  вічне  сновидіння
Посеред  власних  зморених  дітей  .

Лунає  скрипки  траурне  скрипіння  ,
Виносять  мешканця  без  привілей.
Хіба  не  варті  й  ті  життя  сп’яніння,
У  кого  скрута  стала  в  апогей?

Зростають  стрімко  Пантеона  стіни  ,
так    званих    воїнів  пошани  зал,
коли  навколо  –  бідність  та    руїни.

Заточений  пора  піднять  метал,
Змінити  хід  історії  країни  :
Не  знав  поразок  замок-феодал.
4)
Не  знав  поразок  замок-феодал,
Юнак  ,  який  віднісся  без  поваги
До  тих  людей  ,  що  простягли  бокал  ,
Коли  у  відчаї  страждав  від  спраги.

Та  очі  ,що  блистять  ,немов  опал,
Неначе  фараонів  саркофаги,
Таять  в  собі  скарби    ,  душі  кристал
Та  згадки  про  старі  святі  присяги.

Блакить  небесну  вкрив  суцільний  дим,
Згорають  наслідки  його  невміння
Державу  уладнати    молодим.

Порвало  простір  блискавки  світіння,
Це  -  знак  усім  ,  кого  скорив  режим
Цинічного  монарха  володіння.
5)
Цинічного  монарха  володіння,
Казки  про  забезпечене  життя,
Політиків  заможних  збайдужіння,
Багатих  духом  бідних  побиття.

Пізнали  нижні  верстви  розуміння
Абсурдності  законів  та  буття
Раптове  осліпило  їх  прозріння,
Прийшла  доба  суспільного  злиття.

Національна  наша    асамблея
Поповнила  ідейний  арсенал
У  боротьбі    народа  -Прометея  .

Приречена  система  на  провал,
А  те  ,  що  завжди  звали  ‘’панацея’’
Історію  занурило  в  скандал.

6)
 Історію  занурило  в  скандал
 Гучне  міністра  звільнення  свавільне,
 Єдиний  ,  хто  тримати  вмів  штурвал
 Судно  ось  це  облишив  божевільне.

   Гарант  закону  чинить  кримінал,
   Втрачаються  права  на  слово  вільне,
   Не  зможе  лютий  нас  знайти  шакал  ,
   Якщо  зібрання  створимо  підпільне.

   Тож  вийдемо  на  сонячний  проспект,
   Розповімо  міщанам  про  спасіння-
   нової  конституції  проект.

   Закінчилось  свідомості  зомління  ,
   Ніколи  б  не  пізнали    цей  ефект,
   Якби  не  деспотичне  те  правління.
7)
   Якби  не  деспотичне  те  правління
   Не  стали  б  друзями  Луї  та  Жак,
   Та  дружба  їхня  ,  мов  міцне  каміння,
   Не  розіб’є  її  років  кулак.

   Літа  ліцейські  ,  наче  миготіння
   Зірок  ,що  полонили  зодіак,
   Минаючи  лишають  потрясіння  ,
   Та  спогади  про  друзів  ,  щастя  смак  .

   Хоча  сварок  було  багато  марних  ,
   Та  кожен  грав  ,  як  справжній  театрал,
   Думок  та  ставлень  набули  бінарних.
     
   Фатальний  прийде  скоро  вже  фінал.
   Без  їхніх  дій  майбутніх  легендарних
   Віки  б    збиравсь  народний  трибунал.
8)
 Віки  б    збиравсь  народний  трибунал
 Якби  не  Жака  розум  та  сміливість.
 В  душі  бунтує  грізний  ліберал,
 Хоч  зовні  проявляється  чутливість.

 Луї  крокує  серед  тих  дзеркал,
 В  яких  монарха  видно  хворобливість,
 Солдатами  наповнений  той  зал,
 Де  скориться  до  будь-чого  примхливість.  
 
 Давно  минув    дитячий  славний  час  ,
 Коли  манила  реальність  кольорова,
 запал  в  серцях    і  досі  ще    не  згас.

   Можливо,  розповідь  ця  не  казкова  -
   На  крилах  істину  несе  пегас:
   Стара  будівля  –  гідності  основа.
9)
   Стара  будівля  –  гідності  основа,
   З  полиці  взяти  змушений  мушкет,
   Повстанська  зброя  майже  вже  готова,
   Кривавий  нас  очікує  банкет.

   Гучна  та  грізна  тих  людей  промова
   В  цей  день  на  сторінках  усіх  газет.
   Без  бою  брама    громіздка    соснова
   Замкнулась  ,    не  пустивши  на  балет.

   Та  вистріл  перший    пролунав  зненацька,
   Збентежився  під  замком  легіон,
   Пролилась  перша  кров  юнацька.

   Людською  кров’ю  пишеться  канон,
   До  волі  й  щастя  в  нім  жага  хижацька,
   Елегія  ,що  влилась  у  закон.
10)
   Елегія  ,  що  влилась  у  закон
   Вночі  і    вдень  лунає  серед  бою,
   Останній  поки  що  не  впав  масон,
   Не  кинув  безнадійно  власну  зброю.

   Могутній  вкрився  димом    бастіон,
   Підпалений  повстанською  рукою,
   Повинен  опустити  міст  барон  ,
   Ступити  поки  є  куди  ногою.

   Ввійдуть  міщани  в  замок  по  тілах  
   Людей  ,  яких  застала  смерть  раптова,
   Ввірвуться    ,  мов  на  волю  з  клітки  птах.
 
   Щоб  виразити  гнів  немає  слова,
   Подія  ця  закарбувалась  в  снах,
   Різьба  на  дереві  душі  чудова.
11)
   Різьба  на  дереві  душі  чудова
   Майстерно  створена  ножем  війни,
   Братерська  ворожнеча  загадкова  
   Згорає  у  вогні  журби  й  вини.

   Тремтить  трава  ,  на  ній  роса  ранкова:
   Стулилось  військо  Жака  до  стіни
   Тече  ріка    гаряча  та  бордова  ,
   Чи  це  -  той  цвіт  пахучої  весни?    

     Ввійшов  Луї  ,  гвардійцям  дав  команду  
     Ворожий  знищити  весь  батальйон,
     Щоб  впало  військо  під  одну  веранду.

     Чи  може  навіть  найстрашніший  сон
     Жорстокості  спинити  пропаганду?
     Цвітіння  слави  вкрив  міцний  бетон.

12)
   Цвітіння  слави  вкрив  міцний  бетон,
   Скорились  почуття  думкам  безжальним
   Зламав  гвардійців  волю  гарнізон,
   Границю  стерши  між  лихим  й  нормальним.

   Але  знайшовся  той  один  резон,
   Що  знехтував  тим  розстрілом  фатальним,
   У  морі  злоби  вийшов    на  перон,  
   В  бою  без  честі  Жак  лишивсь  моральним.
   
   Ворожих  фронтів  кожен  з  них  солдат,
   Зустрілись  поглядом  -  німа  розмова,
   Сльоза  на  порох  впала  для  гармат.

   Розквітнула  в  душі  Луї  відмова,
   Не  захотів  нести  каміння  втрат  ,
   Яким  вкладається  нова  будова.    
13)
   Яким  вкладається  нова  будова
   Камінням  –  щастя  чи  жалю  ,  туги?
   В  Луї  тепер  в  житті  одна  умова-
   Забрати  у  системи  всі  борги.

   Здається  тишею  пуста  обмова  ,
   Біжить  туди  ,  де  з  попелу  сніги  ,
   Спіткала  доля  на  шляху  військова:
   Веранда  впала-вбивчий  гніт  ваги.

 Закінчився  цей  бій  страшний  за  волю
 Росте  посеред  мертвих  тіл  бутон
 Надії  й  віри  у  держави  долю.

 Звільнивсь  від  суму  той  новий  шансон  ,
 Який  лунає  в  пам’ять  про  неволю.
 Хистким  став  трон,  старим–буття    фасон.
14)
 Хистким  став  трон,  старим–буття    фасон,
 Все  тішиться  народ  від  перемоги,
 Лежить  відламаний  старий  грифон,
 Немов  режим,-  зламались  в  нього  ноги.  

 Та  не  покинув  Жак  туги  полон  ,
 Пізнав  життя  ,  наповнене  знемоги,
 Та  площа  Перемоги  ,  мов  каньйон  ,
 Внизу  якого  згадок    перелоги  .

 Пізнав  він  істину  просту  одну,
 Що  навіть  рівності  людей  воління,
 Не  варте  втрат  ,  що  славлять  ту  війну.

 Цих  радощів  не  було  б  без  горіння,
 Без  воїнів  не  вийшли  би  зі  сну-
 Французьких  грізних  королів  спасіння.

15)
Французьких  грізних  королів  спасіння,
Розстріляних  загроз  меморіал,
Англійці  зазнавали  там  падіння,
Не  знав  поразок  замок-феодал.

Цинічного  монарха  володіння
Історію  занурило  в  скандал,
Якби  не  деспотичне  те  правління  
Віки  б  збиравсь  народний  трибунал.

Стара  будівля  –  гідності  основа,
Елегія  ,що  влилась  у  закон,
Різьба  на  дереві  душі  чудова.

Цвітіння  слави  вкрив  міцний  бетон,
Яким  вкладається  нова  будова,
Хистким  став  трон,  старим–буття    фасон.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759733
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 10.11.2017


Я мінорну заграв домінанту

Я  мінорну  заграв  домінанту
На  натягнутих  струнах  гітари
Є  натхнення  -  немає  таланту,
Ця  мелодія  лине  у  хмари,
З  під  землі  виринають  примари,
Що  являлись  у  снах  музиканту,
Де  жорстоко  його  розстинали,
За  думки  притаманні  педанту,
За  неспинні  із  друзями  чвари,
У  яких  за  дурниці  палали...
Я  мінорну  заграв  домінанту,
Я  біжу  по  пустому  бульварі  ,
Я  тікаю  від  власних  же  марев,
Біжучи  у  те  місце  ,  де  світло,
Де  немає  холодного  вітру,
Що  навіяв  минулі  кошмари,
Я  для  себе  же  вигадав  кару,
Так  і  треба  мені  ,делетанту:
Я  мінорну  заграв  домінанту.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759584
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.11.2017


Останній листок

Немов  осінній  сірий  та  німий  портрет,
На  дереві  листок  в  обіймах  із  гілками,
Овіяний  холодними  вагань  вітрами,
Мов  світ,  тремтить  хисткий  пожовклий  силует.

Його  приманює  в  повітряний  балет,
Мов  балерина,  що  на  сцені  зі  свічками,
У  білих  шатах  небо  ніжними  словами:
‘’Віддайся  леготу,  здійсни  той  пірует!’’

Попереду  нова  пригода  ризикова-
Легенький  бриз  чи  ,може,  заметіль  зимова,
Нова  історія  відродить  давній  міт.

Зоріє  пломенисте,  мов  рубін,  світання,
Вже  підкрадається  з  минулим  поривання,
І  доля,  подруга,  запрошує  в  політ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759580
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 09.11.2017


Океан

Гармонія  в  думках...Безмежність  розстелилась  перед  мною.
Так  лагідно  співають  чайки  ,  витанцьовують  небесний  вальс,
Блукаючи  над  темно-синьою  спокійною  водою,
Літають  там  ,  куди  рукою  змін  не  дотягнувся  плинний  час,
Легенький  ніжний  бриз  наповнює  колекцію  дрібних  прикрас
Пейзажної  скарбниці,що  вже  точно  не  назвеш  малою,
І  навіть  я  в  казковій  цій  скарбниці  не  сижу,немов  баласт,
Я  вперше,  може,  і  востаннє  відчуваю  в  серці  волю  ,
Солодкість  пізнаю  буття  від  подиху  солоного  повітря,
Та  срібні  сльози  об  пісок  розбитих  хвиль  додали  блиск  в  палітру,
З  якої  фарбами  краси  на  сірому  потертому  папері  світу
Ескіз  маленький  нанесуть  ранкової  природи  сяйва,  цвіту.
Свою  всю  зброю  я  складу  посеред  роз  духмяних  та  червоних.
Нехай  лежить  десь  на  землі  ,  мені  вона  ніяк  вже  не  потрібна  .
Не  вб’ють  жагу  краси  в  душі  бездушні  та  холодні  ті  патрони,
Що  завжди  холості  для  вічності  :  пронизати  її  не  здібні.

Та  вже  м'ягке  повільно  сонце  обіймає  горизонт...
Під  тихий  теплий  шепіт  хвиль  у  вічний  тут  впаду  я  сон...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759406
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.11.2017


Лист кращому другу

Ех,ти  говориш  сам  до  себе…
Ти  зовсім  залишивсь  один,
Ех,ти  говориш  сам  до  себе…
Тебе  зламав  вже  гніт  хвилин,
гніт  годин…

Ніхто  не  знав,  що  все  складеться  так  фатально,
Та  кожна  добра  казка  знає  свій  фінал,
Сувора  доля  ділить  нас  усіх  безжально
На  тих  ,  хто  тут  ,  й  на  тих  ,у  кого  згас  запал
В    серцях  розбитих  та  холодних,  зраджених…
Людей  ,  які  самі  себе  зневажили.
Ах,  як  же  прикро  ,  що  не  зміг  сказати  вчасно
Усе  ,  що  у  думках  моїх  давно  кипіло,
Дрібні  зірки  в  сузір’ї  дружби  майже  згасли
У  небі  темному  ,  що  аж  здається  білим.
Наш  час  тече  неспинною,  бурхливою  рікою,
Вкінці  ,мабуть,  якої  -    водоспад,
На  дні  її  прихований  той  клад,
У  нім  бажання  й  радощі  тримали  ми  з  тобою.
В  ріку  холодну  відчайдушно  я  стрибав  ,
Так  часто  ,  що  зробив  її  для  себе  домом,
Під  гострі  ноти  маршу  блискавок  та  грому
Ступав  зухвало  в  пошуку  утрачених  забав
Хіба  усе  ,  що  ми  раніше  разом  знали  
Приречене  віддатись  течії  та  вмерти?
Хіба  не  жаль  усіх  ось  тих  розмов  відвертих,
Які  покинуть  вже  назавжди  згадок  бали,
Які  загубляться  в  бурхливій  течії  життя,
Які  впадуть  назавжди  в  океани  забуття?
Ах,  океани…Бачу  шторм  вже  зовсім  близько,
Та    друзі  лицемірні  кажуть  ,  я  на  висоті,
А  сині  хвилі  лагідного  сяйва  сонця  блиском  
приваблюють  мене    усе  сильніше  в  самоті.
Так  би  й  втонути  в  цих    казкових  ніжних  хвилях…
На  цей  гучний  жахливий  безлад  із  німого  дна
Дивитись  крізь  холодну  воду  ,  а  не  з  під  вітрила
Судна  ,що  шторм  натхненно  обмина…
Ніщо  ніколи  вже  не  буде  як  було  раніше,
Та  навіть  наймайстерніший  митець
Картину  тих  часів  вже  не  відновить  -  зробить  гірше,
Підняв    мости  минулого  дворець.
А  я  хотів  тебе  навідати  раптово,
Сказати  ,  що  змінилось  вже  давно  усе,
Та  я  не  думаю  ,  що  я  знайшов  би  слово,
Та  я  не  думаю  ,  що  я  б  знайшов    тебе…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759402
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.11.2017


Ледь чути дощ , що ніжно змочує вікно

Ледь  чути  дощ  ,  що  ніжно  змочує  вікно,  
Я  є  заручником  холодної  кімнати,  
Такої  сірої  ,  немов  те  полотно,  
що  гравюрист  зумів  з  життя  мого  списати.  

Лиш  дощ  шумить  ,  наповнює  палітру  тиші  ,
Він  тьмяними  вливався  барвами  в  думки,  
В  ретроспективі  бачу  сумніви  колишні  ,  
Що  з  брами  всіх  переконань  зняли  замки.  

Вдивляюсь  через  танець  капель  в  далечінь,  
Над  горизонтом  в  темнім  небі  бачу  світло-  
Яскравий  промінь  ,  що  руйнує  хмари  тінь,  
Натхнення  знову,  мов  бутон,  в  душі  розквітло.  

Згадались  сонячні  та  теплі  літні  дні  ,  
Із  друзями  в  зеленім  парку  променади,  
Пригоди  наші  славні  ,  деколи  й  чудні,  
Що  в  спогадах  в  епічні  увійшли  балади.  

А  поки  за  вікном  і  досі  дощ  неспинний  ,  
Краплини  тупотять  ,  немов  валькірій  хід.  
Можливо  ,  навіть  дощ  у  дійснім  світі  плинний  
Та  тут  ,  в  моїй  душі  ,  він  вже  старий  ,  мов  світ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759245
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.11.2017


Вірш

Я  вірш  пам'ятаю  забутий  роками  ,
Який  дописати  я  ,  власне  ,  не  зміг...
В  обіймах  із  мріями  літом,  ночами,
І  зимніми  днями,  де  холод  та  сніг.

Лунали  найліпші  ідеї  сонатами  
У  храмі  метафор,  що  вклалися  в  пам'ять,
Блукали  герої  тонкими  канатами,
Над  прірвою  вічних  сварок  ,  що  лиш  манять.

Скінчився  папір  ,  та  засохли  чорнила,
Покрився  вже  пилом  мій  писарський  стіл,
Ідея  та  вічної  дружби  -  не  мила  ,
Нема  щось  нове  вже  вигадувать  сил.

Фінальний  катрен  загубивши  вірша,
Я  думав  ,  що  зможу  його  дописать,
Та  автор  ,  в  якого  немає  пера,
Не  зможе  писати  й  покласти  печать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759244
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.11.2017