| Сторінки (2/114): | « | 1 2 | » |
І знову поїзд. Небо і поля
Малюють прапори на мокрих вікнах.
Чиясь земля – то є чужа земля.
Я тут вже рік, але ніяк не звикну.
Стара Європа – Дрезден, Прага, Рим...
Мости, собори, опери, руїни...
І хто б мені про що не говорив,
Нема у світі краще України.
Де вітер з моря й магія Карпат,
Де линуть дзвони схилами Печерська,
І кожен, хто військовий – наче брат,
Де мова не німецька і не чеська...
Де ти працюєш, не скажу "живеш".
Яке життя, якщо ти там без мене?
І я тут не живу без тебе теж –
Бездомна, все одно, що безіменна.
Розкраєне ракетами життя.
Я не одна, хто каже – "до і після",
Хто утікав за руку із дитям,
Кому в чужій землі бракує кисню.
Ми вернемося, доньки і сини,
З чужих осель до зболеного дому,
Який вціліє в згарищі війни,
Що почалася сотні років тому.
[i]Марґо Ґейко
Дрезден
13.05.2023[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983232
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2023
От би зважився хтось і вимолив.
Та лишилася геть сама,
Як солома суха, чий вимолот
Проковтнула глевка пітьма.
І не знала, у чому схибила,
Хто згубив у стерні граблі…
Він за тиждень уже зі схлипами
Ледве видихнув і збілів.
Хоронили як слід – громадою.
У селі чи не кожен знав,
Наречена була принадною,
А зробилася навісна.
Тільки чула, коли поскрипує
Фотографія на столі,
Накривала чарчину скибою –
Випікала для цього хліб.
На світанку було все знищено
І розкидано все було –
Наче ворог у хаті нишпорив,
Все живе беручи в полон.
І вона, замісивши мукою,
Знову ставила хліб у піч,
Щоби з тим, що опівніч стукало,
Залишитися ще на ніч.
Він являвся до неї зіркою,
Говорив – Хоч би що проси!
Тільки кішка недобре зиркала,
Скаженіли на дворі пси.
Рятувала його і пестила,
Вигорала у тім вогні,
Ланцюжок з олов’яним хрестиком
Парафіном стікав по ній.
А як ранок вривався півнями,
Що поскльовували зірки,
Прокидалася вкрита піною
Мов утоплена з дна ріки.
Невідомо, куди би повінню
Серце вдовине віднесло,
Закінчилося врешті повністю
Вдома борошно, як на зло.
У люстерко погляне – боженьки!
Не людина стоїть – мара.
Задивилася заворожена –
Молода, а така стара…
Розшукала граблі за клунею,
Притулила їх до дверей,
Відвертаючись тричі плюнула,
Як на хрещенні ієрей.
Поблукала, зітхнувши – Господи!
Наче стежкою до села,
Загубилася між покосами,
Більше року сама жила.
Дуже довго водило колами
Всюди марились їй граблі,
Ними ноги до вен проколоті,
До артерій, а ще в землі.
Ніби час розтягнувся гумкою –
Він у полі лежав один,
Потерчата навколо кумкали,
Припадаючи до судин.
Не юнак з кришталевим посохом,
Не козак на коні з мечем,
Наречений з ногами босими,
З них і досі ріка тече.
Як завила вона причинною,
Що проспала вже вік чи два,
Засинала іще дівчиною,
А прокинулась – вже вдова.
Піднялося гадюччя кублами
Та почулося, як згори
Із хреста над церковним куполом,
Про любов їй хтось говорив.
І пішла туди геть знесилена,
Мов по груди в темній воді,
А летавиць з очима сивими
Обернув на згарище дім.
[i]
Марґо Ґейко
Зі збірки "Каліграфія долі"[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937004
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2022
Ще довго пливти нам в одному човні
І бачити хрест споглядаючи рею
Аби не заносило вбік течією
Знаходити істину в хлібі й вині
І попри цей холод супроти води
Долаючи кола тамуючи голод
Ладнати заплати на дошки дубові
Які об каміння розкришує повінь
І ласо гризуть гострозубі льоди
Допоки Ти поруч у кожному дні
Вдягаємо поручі й сила зростає
І доки цілуємо руки навзаєм
Ти з нами – тому нам не гнити на дні
Ми чуємо голос де річка як твань
Де урвища нівечать човен розколом
А ворог встромляючи тисячу голок
Мов зашморгом тягне попинкою горло
Затерпле від сповідей і сповідань
Нам вже не звернути – немає куди
Водимі не страхом що хтось покарає
Пливтимемо далі проте не за раєм
На зустріч Тому – Хто водою ходив
[i]Марґо Ґейко
Зі збірки "Каліграфія долі"[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935990
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2022
Січень. Ніч новорічна сіра.
Сніг торішній з дахів тече,
Вітер з виєм лихого звіра
Ніби вирвався із печер.
Двоє тихо гуляють садом,
Уникають відкритих площ,
Довгі тіні повзуть позаду –
Їх минуле змиває дощ.
Як для січня занадто сиро
І затемно, хоча вгорі
Височіють, немов сокири,
Перекошені ліхтарі.
Все одно вже. Нехай і страта –
В долі висмикнута чека.
Ешафотом стоїть естрада,
Місяць дивиться наче кат.
Їм би тільки на мить єдину
Повернути, чого нема,
Щоб завівся навспак годинник
І повстала ота зима.
Все б забути і йти додому,
Де гірлянди, камін, вино,
Щоб усе як сто років тому…
Та не йдуть, їм обом відомо
Там на кожного попри втому
Жде хтось, дивлячись у вікно
[i]Марґо Ґейко
Зі збірки "Каліграфія долі"[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2022
Полетіла монетка. Під нею іскрить балюстрада,
Вже нема вороття. Ми останні зайшли у метро,
Це жетон в один бік, і тому я невпевнено рада,
Переїхати міст, що могутньо впокорив Дніпро.
Тут пливли кораблі. А сьогодні все сковане льодом
Хай монетка летить, хай би решка була, чи орел –
Не спинити її, не змінити маршруту польоту
І не нам визначати, який вона бік обере.
Скільки в місті людей і було це напевно із кожним,
Щоб в останній вагон ув останній день року, і все.
Хай монетка летить, їй одній так літати і можна,
А мене цей состав на край світа мого віднесе.
Ти лишився вгорі, водоспадом тікав ескалатор,
Новорічна естрада глумилася над усіма,
А монетка … монетка… мабуть, це і є моя плата,
Наче постріл услід, лиш курок я спустила сама.
Долетіла донизу, в решітку упала й навіки.
Хоч ніхто не стріляв – поміж ребер вгвинтився патрон...
Не збагнути тепер, ким ця жінка була чоловіку,
Перехожим в метро.
Може й так,
Перехожим в метро.
[i]
Марґо Ґейко
Зі збірки "Каліграфія долі"[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2022
хурделить вітер холостий
і губи пестить
напевно чули голоси
на перехресті
немовби грає він вдові
та на баяні
бо стихли мідні духові
і дерев’яні
усе зрівнялося з усім
пухким і білим
не буде більше голосінь
над тлінним тілом
він їй присвячує пісні
літає слідом
а в неї вікна розписні
не тануть літом
повиростали їх сини
пішли світами
вдова не має сивини
минає храми
уже спочили й копачі
і навіть внуки
бере прабаба мов ключи
сокиру в руки
зі стелі вітер сипле сніг
на білі губи
здається навіть уві сні
її він любить
[i]
Марґо Ґейко
Зі збірки "Каліграфія долі"[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2021
Пастельна ніч, охмарена зима,
Самотність сіл залишених невчасно,
Тут сон лише, байдужість і безчасся,
Давно ніхто нічого не займав.
Де вітер сповіщає до Причастя,
Дзвіниця покосилася німа.
Ще трохи і пощезнуть в забутті
На цвинтарі покинуті могили,
І мох на них накине вогкий килим,
Ні крашанок не буде, ні куті,
Складе на грудях руки хрест похилий,
Не прийде син до батька в каятті.
Старі померли, діти – хто куди.
До різних міст, бо там інакше щастя,
Годинники обтяжують зап’ястя,
Хоч і в добі поменшало годин.
У міста найзаплутаніші снасті,
Але бракує чистої води.
Та сум цей буде тільки до весни,
Допоки не засяє дике жито,
Поля не скреснуть маками розшиті,
Синовні або доньчині сини
Не з’їдуться шукати древні житла,
Щоб бути в них до власної зими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2021
Де суворі казки, де про смерть сповіщає трембіта,
Хмаровиння на дощ заклинає відлюдник мольфар,
Зустрічалися двоє, да так, щоб ніхто не помітив –
На межі полонин, серед ситих овечих отар.
В неї сині стрічки, в нього довга вівчарська флояра,
З діда-прадіда пісня недобра у спадок дана,
Каліграфія долі твердою рукою різьбяра,
На хребтах Черемошу виточує їх імена.
В тих краях і донині з каміння з'являються тіні,
Для весільних пісень розтуляють затерплі вуста
І навік обійнявшись невинні й прозоро-нетлінні
Шепотять заклинання, а потім цілують хреста.
Поміж урвищ Івана веде за собою Марічка –
Посеребрені руки заманюють чортзна куди,
А по чорній ріці подарована мамою стрічка
Ще і досі пливе повз багаті гуцульські сади.
І нехай в один бік, тільки йти би йому з нею опліч,
Не сповільнити крок, не пустити раптово вперед,
Пильнувати Чугайстера, що причаївшись десь обіч,
Відслідковує нявок, а зловить – за мить роздере.
Де кохання до смерті, де живить роди ворожнеча,
Де несуть корогви і гойдається зірка Різдва,
Між побожних людей залюбки оселяється нечисть
Та над всім Херувим розправляє два срібні крила.
15.12.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933953
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2021
Тобі напевно не сюди. Тут світ здригається ночами,
Бо ми виходимо з води напівзабутої Почайни.
Від нас рятують молитви і таїнства нової віри,
І тільки Волос ікла шкірить, неначе хто не догодив.
А ми танцюємо одні – у сорочках на голе тіло,
Яке б давно в труні зітліло, та ми не в ній, але на дні,
Накриті хвилями ріки, із неї зрідка можна вийти –
На цвинтарі зібрати квіти, зварити з них напій гіркий.
Ми і самі його п’ємо та пригощаємо охочих –
До нас, веселих потороч, їх вабить дим палких думок.
Тобі напевно…
Підійди! Ти сам від себе наче вчадів,
У цій воді як у свічаді своє життя побачиш ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933481
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2021
Не сни не згадуй не випитуй
Хай пам'ять-покритка мовчить
Чи немовлята її ситі
І чи відомо хто з них чий
Як хоче хай із ними грає
Та не виносить до людей
Як вовченят збере у зграю
І потай в хащу заведе
Лиш не вертається допоки
Не заростуть усі сліди
У лісі знайде вічний спокій –
У річці вистачить води
Коли ж намріє замолити
Свої приховані гріхи
Там є дуби-митрополити
На кожному – єпитрахиль
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933477
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2021
Вона всміхнулася тобі
Здалася милою такою
У неї демон на горбі
І він глузує над тобою
А ти за нею назирці
Ідеш і дихаєш туманом
Не жінка не сестра не мама
Примара з торбою в руці
Дійшла до берега і ти
За стовбур сивої ялини
Сховався й бачиш як плоти
Не уповільнюючи плину
Сю ніч ходили по воді
Яка на ртуть розлиту схожа
Навколо ліс як огорожа
Тобі здавалося тоді
Один єдиний кермовий
Приплив домовитися з нею
Коса здригнулася змією
А ти завмер мов неживий
Тоді піднялася вона
На пліт а в торбі домотканій
Світив напівпрозорий камінь
Чиясь душа – чиясь вина
І ти побіг собі домів
Крізь ліс засніжений і мертвий
Що над тобою гомонів
Литки були до м’яса здерті
А зранку вістка полетить
Твоя дружина що ти кинув
На холод винесла дитину
Та розсміялася на мить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2021
Груднева ніч заврунена в туман
Промінням гаптувала чорні шати,
Вона їх розгорнула над всіма,
Але не всі хотіли поспішати
Назустріч дивовижному човну –
Їх два було, я бачила, а потім
Один із них раптово затонув,
Немовби хтось чекав його насподі
Цієї каламутної ріки –
Життя, що на болото часто схоже,
За човен ухопились дві руки –
Людину підняли долоні Божі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899796
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2020
***
Строкате листя на землі давно зітліло,
Але художниця-зима бере біліла,
Вона їх крутить у руці і знов ховає, –
Немає снігу і слідів за Миколаєм.
На небо дивиться земля всіма очима,
Останні дні календаря минають чинно.
У час, коли одне життя йде до порома –
Гойдає матір немовля забувши втому.
До нас крокує новий рік але без снігу.
У тиху ніч, Різдвяну ніч є час для сміху,
Для коляди у ній є час і для мовчання,
Допоки світиться свіча земним прочанам,
Допоки небо не згорнулося сувоєм,
І десь в ім’я Його зберуться двоє, троє…
Щоб нагадати нам, як безліч років тому
Ніхто з людей не запросив Його додому.
Свої ховалися за щільними дверима
Та від чужинців подарунки Він отримав –
Волхви прийшли, їм зірка сяяла сумирно,
До ніг поклали ладан, золото і смирну.
У кожну душу врешті вічність зазирає,
Не палить пеклом і авжеж не гріє раєм.
У ній чекатиме нас те, що віддавали,
Що розділили, хоч і так було замало.
Зима – художниця та пише тільки маслом,
Але чомусь її натхнення майже згасло.
Інакші фарби у сестри і дуже скоро
Земля воскресне акварельно і прозоро.
© Марґо Ґейко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2020
Христос Воскрес!
Кожен з нас рано чи пізно замислювався: «А навіщо я живу?» Серед найпопулярніших відповідей – кар’єра, успіх, багатство, розваги, задоволення… або більш традиційні «дім, син та дерево». Але карантин дещо відкорегував цей перелік, знову нагадавши про ризик раптової смерті, та змусивши багатьох з нас перепитати самих себе: невже ми приходимо в цей світ лише для того, щоби померти? Один мій старий знайомий з цього приводу влучно зауважив: «Смерть не може бути підсумком життя – бо це абсурд. А отже, відповідно, ніщо смертне та тимчасове не може бути нашою справжньою метою». До речі, саме про це колись промовив цар Соломон, коли досягнувши повноти успіху в матеріальному світі – і владу, і ресурси, і майже необмежені можливості, висловив свою знамениту формулу: все це – суєта суєт і томління духу… Отже, щось заважало йому відчувати справжнє щастя, для якого, за словом класика, і народжена людина, як птах – для польоту… Пригадую з цього приводу більш близьку до нашого часу історію одного олігарха: птаха удачі спіймано, гроші зароблено, положення в суспільстві здобуто, усі (ну, майже всі) бажання миттєво задовольняються, а навіщо все це – незрозуміло… Навіть такі всесильні постачальники щастя, як дофамін та адреналін, поступово стають безсилими… І ось вже людина замислюється про суїцид. Від думки переходить до реалізації. Виходить на міст, дивиться у глибину стрімкої річки… Проте перед останнім кроком у безодню згадує про гаманець, повний купюр… Це ж так нерозумно – віддавати гроші рибам… І тут його очі наче випадково падають на убого вдягнену жінку з малою дитиною – бідність та хвороба явно поставили своє безжальне тавро на їхньому обличчі... Рука рефлекторно потягнулася за гаманцем та простягнула його бідолахам… І тієї ж миті сталося диво: бажання вмерти десь несподівано зникло. А на його місці з’явилося інше – потурбуватися та допомогти. Фінал цієї історії був щасливий – чоловік врятував не лише дівчинку та її мати від обойм злиднів, а й власну душу – від вічної загибелі. Та вперше відчув величезне задоволення від життя. Адже пізнав напевно: справжнє щастя – це коли ми комусь потрібні. А сенс нашого буття – робити добро і нести світло. Тобто – дієво любити. Що ж до того, Хто міг би навчити нас цьому та стати вірним дороговказом на наших життєвих перехрестях, пораджу пригадати наступні слова: «Я є шлях, і істина, і життя». Ці слова сказані Богом, Який власною кров’ю довів, наскільки Йому потрібен кожний з нас. І якщо нам вдасться хоча б деякою мірою уподібнитися Йому в жертовності та любові, тоді наші земні звершення отримають свій Небесний Вимір. Тобто – Вимір Вічності.
Для цього ані на крок не відставаймо від Воскреслого Христа, міцно тримаючи в своїх долонях Його руку. Та дивлячись Йому в очі, максимально відкриваймо в собі усю глибину людяності.
Христос Воскрес!
[i]Сopyright - Микола Лисенко[/i]
18 травня 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876454
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2020
Аж прожогом для діда вождя замінив поводир
Півстоліття тому, як життя перетнуло екватор.
Вже і правнук доріс, щоб «приносити склянку води»,
Бо старіє дідусь і ходити йому важкувато.
Все одно він ніколи на жоден парад не ходив.
Між стрічок і гвоздик не блищали дідівські медалі,
Не тягнуло туди, де злилися в єдиний мотив
П’ять мільйонів пісень, що з роками все далі і далі.
Не бентежили пам’яті тіні тієї доби,
Не бентежило й світло, бо дід і його вже не бачив –
Він погані думки як цвяхи, що стирчали, забив.
Він старечо радів, бо в житті усе склалося, наче.
Ювілей Перемоги. Провідують батька сини.
Патетичні слова, а до слів раритетні дарунки.
І розчулений дід обережно торкається них –
Карболітова лампа… У діда здригнулися руки.
[i]
© Марґо Ґейко
Фото моє[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875311
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2020
Природа вмиває нечисте обличчя,
Відкашлює з бронхів, виймає з кишень.
Смирення скінчилося, впала у відчай,
Та врешті із миші зробила мішень.
Терпіла допоки не влізли у вуха,
Не вигризли нір, не нагадили в них,
Творіння від смороду мучить задуха,
Життя задихається в ріках брудних.
Щороку воно незворотно німіє,
Лиш чутно, як гучно рубають ліси.
Звалила планету важка пневмонія –
В легенях у неї людські голоси.
Людина розумна, вінець і господар
Від власної свити ховає лице.
Природа корону дістала зісподу,
Бо їй в печінка́х царювання оце.
А вірні вважають, що обрані Богом,
Що їх берегтиме «приборканий бог»
Вони висувають до Нього вимоги –
Немов із підлеглого стягують борг.
Та Бога не варто тягнути за комір,
Щоб мив нашу слину із власних ікон.
Він автор тих самих природних законів,
А ми поважаємо Божий закон?!
[i]© Марґо Ґейко
30.03.2020[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870025
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2020
Свою роботу виповнить вона,
Чуже привласнить – правил не порушить.
Їй ба́йдуже, чи красти спілі груші,
Чи здути квіт до Божого вікна.
Старухою в атла́сному пальто,
Коханкою, що сяде на коліно,
Впливе вона і дихатиме тліном,
Ти знатимеш, звідкіль вона і хто.
Вуста її шепочуть імена,
Хоч пам'ять і дівоча, не забуде,
Кому пора постукати у груди.
Цей стукіт ще нікого не минав.
Дай Бог, щоб обізналась і пішла
До тих, які чекають. Так буває.
Щоправда, не з вином і короваєм,
А з втомою упоперек чола.
У всіх вона одна, але своя:
Стара і добра, юна і сувора,
Як схоче, буде подругою ворог –
По-різному поводиться змія.
Запрошуй, не запрошуй, прийде час
До кожного забігти на гостину.
Хоч коси після того і ростимуть,
А губи вже навіки замовчать.
[i]© Марґо Ґейко[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867236
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2020
«Тільки вверх!» – цей маршрут він для себе намислив.
Вище хмар – Еверест – саме та височінь.
Не спинити його ні нестачею кисню,
Ні вітрами, що виють як звірі вночі.
Він без шерпів, для нього приємніше соло,
Підкоряючи волю, приборкує схил.
У легенях печер і усюди навколо
Ті, для кого розколини замість могил.
Їх немало і більшає кожного року,
Їхню висохлу плоть роз’їдають вітри
І не треба тут бути якимось пророком
Щоби знати – фінали лиш два, а не три.
Він, примруживши очі, здіймається вгору
За межею можливостей і на межі,
У відлунні лавин і небесного хору
Вже не видно, де люди, а де міражі.
І стає йому тепло та навіть спекотно
На снігах позахмарного даху землі,
Хоч здавалося, часу є скільки завгодно,
Що дозволено все, та раптово зімлів.
На вершині величність – страшніше отрути,
А секунди на холоді варті годин,
За дорогою вгору так легко забути,
Що здіймання наверх – половина ходи.
[i]© Марґо Ґейко[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859111
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2019
Він почув антифони, якісь неземні голоси.
Та фальшивили ті, що були біля лівого вуха,
І якби його воля, то він би, напевно, не слухав,
Лежачи у траві, що за літо ніхто не скосив.
І немов навперейми ті хори співали й гули,
Чи сварилися, чи торгувались не знано за віщо,
А тоді відступили, здіймаючись вище і вище,
Лиш деінде лунали уривки хвали і хули.
Забриніла вона – невимовно напружена тиша.
Наче хто саркофаг приволік і усесвіт накрив.
І, здавалося, тиша ставала дедалі густіша.
Та водночас, здавалось, вона голосніша за крик.
Дві доби без води, причащаючись голого ґрунту,
Він смиренно лежав мимоволі дотичний до тих,
Хто так само, за друга підставивши пострілу груди
У такому же віці, але вже наві́ки, затих.
А затим він почув, як селяни врожаю раділи,
Як потому котились кудись безкінечні вози,
А услід одинокі – і гупало тіло об тіло,
І чомусь цей затишений гул був страшніший в рази.
Він лежав долілиць, поглинаючи пам’яттю звуки,
Проживаючи кожну хвилину, годину і рік,
І здавалось йому, що у світі не є тої муки,
На яку би хтось владний цей змучений край не прирік.
А тоді він розчув голоси, що за нього просили,
Це були антифони та вже із дідівських могил,
І пітьма відступила, у тіло вернулися сили,
Бо зірвались торги – не згорнувся його небосхил.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858430
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2019
Ти віриш у казку з щасливим кінцем?
Я теж! Я для тебе у неї повірю.
Хвороба – це дівка з очима повії,
Ти знаєш, ти, певно, вже знаєш про це.
Над нашими долями Божа рука –
Не падає волос без вишньої волі,
Ми всі проти неї і голі, і кволі,
Комусь Він отець, а комусь перукар.
Безцінне життя – та ціна в нього є!
Воно продається і хтось його купить
Чи викупить, сили зібравши докупи,
І вдруге тобі подарує твоє.
[i]© Марґо Ґейко[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856557
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.12.2019
https://nspu.com.ua/konkursi-i-premiji/molodih-poetiv-zaproshujut-do-uchasti-v-mizhnarodnomu-proiekti-kamerton/?fbclid=IwAR3VWfyghZjx-JYYxDsRpI414fs4F6Y0HIkrCkeExgW5ku1BxE8b6NAqCzE
Молодих поетів запрошують до участі в міжнародному проєкті «Камертон»
Національна спілка письменників України («Кабінет молодого автора») та Міжнародний благодійний культурно-науковий родинний фонд імені М.В. Лисенка оголошують прийом заявок для участі в новому Міжнародному проєкті – «Музично-поетичний салон «Камертон»».
Мабуть, для кожного поета є особливим той момент, коли його твори починають жити своїм життям, потрапляючи на сторінки журналів, газет чи книг, а потім – на полички книжкових магазинів; стаючи піснями, народжуючись наново на інших мовах, опиняючись у репертуарах читців-декламаторів. Адже найчастіше визнання приходить не тоді, коли автор сам за найменшої нагоди виконує власні поезії, а коли це вже залюбки роблять інші люди.
Щомісяця упродовж 2020 року в Києві, на Банковій, 2, у камінній залі Будинку письменників України відбуватимуться святкові концерти за участю талановитих студентів Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського, Київського національного університету театру, кiно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, а також уже відомих літераторів, акторів і музикантів України. На сцені звучатимуть відбірні музичні твори класиків та сучасників (фортепіано, скрипка, саксофон, труба, флейта, бандура та ін.) та найкращі твори молодих поетів у виконанні читців-декламаторів. Це буде не випадкова поезія, а саме тих авторів з усіх куточків України та зарубіжжя, які подадуть свої твори до участі в Міжнародному проекті «Музично-поетичний салон «Камертон»» і пройдуть відбір експертної комісії.
Глядачами музично-поетичних концертів будуть не лише кияни, які особисто зберуться в камінній залі Будинку письменників. Трансляції відбуватимуться наживо у відкритій групі «Музично-поетичний салон «Камертон»» у Фейсбуці, а потім записи концертів можна буде знайти на сайті Національної спілки письменників України, як і добірки поетичних творів переможців, озвучених на сцені.
У грудні 2020 року відбудеться заключний концерт, до програми якого увійдуть найкращі твори, що звучали упродовж року й отримали найбільшу кількість балів від членів журі та від читачів у соцмережах, а його учасники будуть відзначені пам’ятними подарунками і дипломами.
«Родзинкою» кожного концерту стане участь відомого діяча мистецтв, актора, поета, співака, який теж долучиться до представлення однієї з поезій фіналістів.
Як стати учасником «Камертона»
До участі у конкурсі потрібно надіслати до 2 січня 2020 року в електронному вигляді 5 поетичних творів українською мовою обсягом максимум до 6 строф кожен, а також коротку біографічну довідку про автора (до 2000 символів) та контактну інформацію (ПІБ, псевдонім (за наявності), рік народження, телефон, електронну адресу, поштову адресу та
адресу «Нової пошти»). Вказана інформація повинна бути оформлена В ОДНОМУ ВОРДІВСЬКОМУ ДОКУМЕНТІ та підписана прізвищем та іменем учасника конкурсу, наприклад: Романенко_Камертон.
Окремо прикріплюється ЯКІСНЕ фото автора (саме ПРИКРІПЛЮЄТЬСЯ, а не вставляється в «тіло» листа чи у вордівський файл!) у форматі JPG, розміром понад 300 пікселів. Фото має бути підписаним прізвищем та іменем учасника конкурсу. Вік учасників — до 40 років.
Форма заяви за посиланням:
https://nspu.com.ua/konkursi-i-premiji/molodih-poetiv-zaproshujut-do-uchasti-v-mizhnarodnomu-proiekti-kamerton/?fbclid=IwAR3VWfyghZjx-JYYxDsRpI414fs4F6Y0HIkrCkeExgW5ku1BxE8b6NAqCzE
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856244
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2019
https://nspu.com.ua/konkursi-i-premiji/molodih-poetiv-zaproshujut-do-uchasti-v-mizhnarodnomu-proiekti-kamerton/?fbclid=IwAR3VWfyghZjx-JYYxDsRpI414fs4F6Y0HIkrCkeExgW5ku1BxE8b6NAqCzE
Молодих поетів запрошують до участі в міжнародному проєкті «Камертон»
Національна спілка письменників України («Кабінет молодого автора») та Міжнародний благодійний культурно-науковий родинний фонд імені М.В. Лисенка оголошують прийом заявок для участі в новому Міжнародному проєкті – «Музично-поетичний салон «Камертон»».
Мабуть, для кожного поета є особливим той момент, коли його твори починають жити своїм життям, потрапляючи на сторінки журналів, газет чи книг, а потім – на полички книжкових магазинів; стаючи піснями, народжуючись наново на інших мовах, опиняючись у репертуарах читців-декламаторів. Адже найчастіше визнання приходить не тоді, коли автор сам за найменшої нагоди виконує власні поезії, а коли це вже залюбки роблять інші люди.
Щомісяця упродовж 2020 року в Києві, на Банковій, 2, у камінній залі Будинку письменників України відбуватимуться святкові концерти за участю талановитих студентів Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського, Київського національного університету театру, кiно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, а також уже відомих літераторів, акторів і музикантів України. На сцені звучатимуть відбірні музичні твори класиків та сучасників (фортепіано, скрипка, саксофон, труба, флейта, бандура та ін.) та найкращі твори молодих поетів у виконанні читців-декламаторів. Це буде не випадкова поезія, а саме тих авторів з усіх куточків України та зарубіжжя, які подадуть свої твори до участі в Міжнародному проекті «Музично-поетичний салон «Камертон»» і пройдуть відбір експертної комісії.
Глядачами музично-поетичних концертів будуть не лише кияни, які особисто зберуться в камінній залі Будинку письменників. Трансляції відбуватимуться наживо у відкритій групі «Музично-поетичний салон «Камертон»» у Фейсбуці, а потім записи концертів можна буде знайти на сайті Національної спілки письменників України, як і добірки поетичних творів переможців, озвучених на сцені.
У грудні 2020 року відбудеться заключний концерт, до програми якого увійдуть найкращі твори, що звучали упродовж року й отримали найбільшу кількість балів від членів журі та від читачів у соцмережах, а його учасники будуть відзначені пам’ятними подарунками і дипломами.
«Родзинкою» кожного концерту стане участь відомого діяча мистецтв, актора, поета, співака, який теж долучиться до представлення однієї з поезій фіналістів.
Як стати учасником «Камертона»
До участі у конкурсі потрібно надіслати до 2 січня 2020 року в електронному вигляді 5 поетичних творів українською мовою обсягом максимум до 6 строф кожен, а також коротку біографічну довідку про автора (до 2000 символів) та контактну інформацію (ПІБ, псевдонім (за наявності), рік народження, телефон, електронну адресу, поштову адресу та
адресу «Нової пошти»). Вказана інформація повинна бути оформлена В ОДНОМУ ВОРДІВСЬКОМУ ДОКУМЕНТІ та підписана прізвищем та іменем учасника конкурсу, наприклад: Романенко_Камертон.
Окремо прикріплюється ЯКІСНЕ фото автора (саме ПРИКРІПЛЮЄТЬСЯ, а не вставляється в «тіло» листа чи у вордівський файл!) у форматі JPG, розміром понад 300 пікселів. Фото має бути підписаним прізвищем та іменем учасника конкурсу. Вік учасників — до 40 років.
Форма заяви за посиланням:
https://nspu.com.ua/konkursi-i-premiji/molodih-poetiv-zaproshujut-do-uchasti-v-mizhnarodnomu-proiekti-kamerton/?fbclid=IwAR3VWfyghZjx-JYYxDsRpI414fs4F6Y0HIkrCkeExgW5ku1BxE8b6NAqCzE
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856241
рубрика: Анонс, Лірика
дата поступления 28.11.2019
Свіча горить, а вогник – синій-синій,
У ньому ніби теплиться душа,
Та не одна, а матері і сина.
У сина – вузлик з марлі й м'якуша.
Той хліб старий, не хліб уже, а глиця,
Як зморшки під очима у вдови,
На лики обернув прозорі лиця
Цей світ, що не впіймавши їх, зловив.
Тепер ніхто не просить, не голосить –
Там ситі люди, ситі навіть пси.
В стодоли зносять осінню покоси,
Тоді ж поїли псів і пояси,
Свої – своїх, натаскані чужими,
Свої – своїх до нитки, до кісток.
А потім: «виживали при режимі –
За спротив нам би смерть була чи строк».
Людьми заснули – нелюдами встали,
В страшні часи і звичаї страшні.
Так образ Божий, все ще позосталий,
Живцем вертівся в чорта на рожні.
Свіча горить. Ми згадуємо. Нині
Голодні ніби з нами за столом.
Здається, перед ними ми і винні,
Хоч нас тоді й на світі не було.
Марґо Ґейко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855706
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 24.11.2019
Земля садів – рокована земля.
Я йду по ній тісними манівцями,
Приречено зітхають свіжі ями,
Чи може це примарилось здаля.
Я бачу тіні в дзеркальцях роси
На квітах і неторканих суницях,
Прошу, нехай на зустріч запізниться
Душа, нехай не чує голоси.
Не слухає ні подихів, ні слів –
Бо партії зливаються в єдину,
Тут Янгол тихо зважує людину
Без тліну, що лишила на землі.
Лиш очі, як мені повз них пройти?
І дати… Дати вкупі з іменами –
Ці праотці́, діди, батьки і мами,
Колись були такі як я і ти.
[i]Марґо Ґейко
20.11.2019[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855361
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.11.2019
Коли настане судний день
Тепла, позбавленого сану,
І не лунатиме ніде:
Осанна осені, Осанна!
Коли вітри загомонять
І ніч мороз помножить вдвічі,
Суворий січень – вічний вітчим
Накине збрую на коня.
Йому байдужі молитви,
Обойми снігу – не обійми,
Йому не вперше йти на ви,
Прадавня лють – новітні війни.
Але ростуть чужі сини –
Стрункі берези, квіти, трави,
Нема лютішої розправи,
Ніж ніжність ранньої весни.
© Марґо Ґейко
19.11.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855274
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2019
Каліграфія долі лягла на смиренне обличчя,
Занімілі вуста промовляють чиїсь імена,
І немов на долоні, насправді, така таємнича,
Їх замало лишилося, мало чи майже нема.
А вона як могла, як уміла жила і служила,
Відправляла човни, по воді розлітались чутки.
«Ще не час!» – І нечас був допоки тягнулися жили,
Поки мала для кого і пульс був доволі чіткий.
Підперезана хмелем, в постоли латаття узута
Витікала ріка із найглибшого шару землі,
Не питала у неба – чи бути, чи, може, не бути?!
Про таке не питають в забутому Богом селі.
Про таке не ридають, бо діти, худоба, городи,
І вона не ридала, хоч смерть годувала з руки –
У години негоди, у себе приймаючи роди,
Як розрізала вени, сапаючи ті буряки,
Як спаливши вугілля, у північ збирала паліччя,
Неспокушений місяць тягнувся до неї згори,
I не чула, що голос криниці напитися кличе,
Відверталась від лісу, що їй про своє говорив.
Та давно відбуло, відболіло, але не зміліло
Джерело її духу, над ним безпорадні роки,
І велична в бутті, що у побуті – зайва, змаліла,
Розглядає човни під водою своєї ріки.
© Марґо Ґейко
17.11.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855013
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2019
Сутеніє і сни напливають на місто,
Протомісяць намісник іде у притвор,
Де розкаяна ніч розірвала намисто,
Де за зграями ангелів – сонми потвор,
Під снігами вугілля, за маскою маска,
З-під напульсника видно нерівні рубці,
Де тамуючи «ні», промовляють: «будь ласка»,
На щоці поцілунок і меч у руці.
Ти укотре один, ти шкатулка з секретом
За письмовим столом поміж стосами книг.
Анапестом пульсує аорта поета,
Анапестом крокує ліричний двійник.
Той, що вірить в любов – ні за що, ні навіщо,
Хто готовий за ближніх віддати життя,
І якщо це про жертву, то міра найвища,
І якщо про служіння – до повних звитяг.
А байдужа зима заглядає у вікна –
Від старечого подиху гинуть шпаки,
І звикай, не звикай, чи до спокою звикне
Той, хто всупереч жив і чинив навпаки?!
Втім є час для війни і для справжнього бою –
Нанизати на вервицю мідні зірки,
І підняти меча, тільки вже над собою,
Затискаючи лезо смиренням руки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851309
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.10.2019
Перелітні птахи відспівали впокоєне літо,
На литво огорож нанизалася жовта листва,
Пересохлі джерела ставку наказали – міліти,
Натягається лід і рахунок тепер – день за два.
Лебедина сім'я відлітає у вирій остання,
Обертається й кличе своє однокриле дитя,
Що у хроніках ставу лишилося знаком питання,
Де товстішає крига – там тоншає смужка життя.
І щоніч до води, як на прощу, приходить лисиця,
Не лисиця, а так, зголодніле руде лисича.
І тоді їм обом до світанку тривожно не спиться,
І обом їм з дорідного явору сови сичать.
Спорожнілий ставок затискає холодні обійми,
То Господні творіння негода рубає з плеча –
Нічиє лебедя потрапляє до гусей у прийми,
А в замерзлих кущах лисичаті згортається час.
І омита дощами, накрита рядном листопаду,
Спочиває земля, бо таке вже у неї єство.
Нескінченна селянська робота далеко позаду
І дітиська в костюмах анге́лів святкують Різдво.
Навесні закурличуть батьки понад гребенем хати,
Де ворожі, як роги, кути у нових подушок.
За городом – болото, немає чому і всихати,
Тільки явір лишився, розбрунився й раптом пожовк.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849584
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2019
Легковажний листок обірвався згори
І повільно кружляв, розтинаючи сутінь,
Ми сиділи удвох, він один говорив,
А дерева стояли із важністю суддів.
Я дивилась на танець листочка і ще
Не могла зрозуміти, згадати, збагнути,
Був лиш голос, і в ньому прихований щем,
Був лиш свідок, у кого ніхто не забутий.
Не забути, як молот штампує сиріт,
Як нечищеним чоботом б’ють у ворота,
Про пронизливий холод, бо дрова сирі,
Про принизливий голод й без зайвого рота,
Про дорослі чуття у дитячих очах,
Переляк, переділ, перелічені зерна,
Незнання, хто із ким ці жахи розпочав,
І чому наче раб – а получка мізерна.
Не забути, як тисне сталевий кулак,
Як удобрює поле беззбройна піхота,
Ненадійних у справі – гартує Гулаг
І розтоплює печі «врагами народа».
Я не знаю нічого, ні жаху війни,
Ні дитинства, що ним називатись не може,
І не жалість шепоче мені – Обійми!
Обійми, він на діда покійного схожий!
Втім, я тихо сиджу і дивлюсь на листок,
Що повільно лягає йому на волосся –
Цьогоріч дідусю перевалить за сто,
А йому 33...
Ні, мені не здалося!
[i]© Марґо Ґейко
23.08.2019[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845966
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 23.08.2019
Вона пливла під музику Вівальді –
Назустріч ліс доріжку розстеляв,
А літо м'яло сливи на асфальті,
Йдучи під ніж вгодованим телям.
Підчас воно приречено пручалось,
Втікало геть і линуло до рук,
У всіх начал шукаючи начало,
В усіх живих сповільнюючи рух.
Йому усе на світі завинило,
Йому усі на світі – боржники,
Хоча й весна віталася ревниво,
Хоч осінь жме, не стримана ніким.
З його очей дивились голі душі,
З волосся чулись тихі голоси –
Це поле подих вічності ворушив –
Останню путь серпневої коси.
І так напівпорожніми садами,
Викочуючи динями поля,
Йшло літо і немає в тому драми –
Скінчився строк у наймита селян.
А хтось його виштовхував у спину,
А хтось хотів схопити за рукав,
Та колесо часів не має спину,
І літо йшло, хто б в гості не гукав.
[i]© Марґо Ґейко
21.08.2019[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845740
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.08.2019
В ці саманні хати вже давно оселилася осінь,
Зафіранені очі одвикли від званих гостей,
Закуняли вони, не чекають нічого, не просять,
І здається горіх зупинився і більш не росте.
Тільки пам'ять, ота пересипана попелом пам'ять –
Що її не прибрати з горищ, з килимів не змести,
Голосами вітрів незаписані спогади манять
До кімнати, де протяг читає трикутні листи.
Де неторкана скриня, а в ній перешите смертельне,
У кутах павуки виплітають свої образи,
І пательня, здається, направду пекельна пательня,
Чи то пічка з відрази вивалює чорний язик.
Невідомо що буде тій болем окутаній хаті.
Невідомо, що сталося з тими, хто в ній ніби жив.
Чи їх крила унесли, чи лапи згребли волохаті,
Що затим геноцид пояснили нестачею жнив.
А навколо село, те ж село, тільки вдягнено-сите,
У дідів на обличчях не зморшки, а цілі рови.
Чи вдалось їм простити? Чи варто про те їх просити?
Бо ж відомо, хто в полі дітей за колосся ловив.
Бо ж відомо… Та боже до Бога давно відлетіло,
І укотре жнива, що нам діла до тих роковин?!
Тільки хата ховає у тіні облуплене тіло,
Тільки дід сів під нею, стягнувши кашкет з голови.
© Марґо Ґейко
[i]с. Малополовецьке
7 серпня 2019
87 років від прийняття репресивного радянського закону про "П'ять колосків".[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844491
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 09.08.2019
Сльоза дитини?* Господи, прости!
Та світ її в стотисячне не вартий.
Дітей ростити – подвиг не простий,
Допоки не посадиш їх за парти,
Допоки не почнуть своє життя –
Пізнаєш всі етапи самозречень.
А хтось накине оком на дитя –
Зведе його до засобу, до речі.
Чому, за що? Бо влучило в симптом
Прислузі зла, позбавленого тіла.
І доля почала свій другий том –
Двотомник бо писати захотіла.
«Ми знаємо, що світ лежить во злі» * –
Насильство, голод, збочення, хвороби…
Мольби про помсту чутно із землі,
Та вільний той, хто зло невпинно робить.
Сльоза дитини. Боже дорогий!
Коли сама відправлюся за нею,
І Янгол стягне всі мої борги,
Я відповім, не буде то брехнею.
І от, коли я врешті відповім
За всі гріхи, й мене пропустять вище,
Завмерши перед сяянням Твоїм,
Вже я спитаю – Господи, навіщо?
© Марґо Ґейко
_____________________
*Ф. Достоєвський
*1 Іоанна 5:19
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842886
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.07.2019
Насувається ніч на небесні пороги,
Молодик умиває високе чоло,
Пролітають ключі повз нагострені роги,
Ми ж вернулись туди, де усе почалось.
Де первісні закони і жи́ли мотуззям,
Та якщо доживеш – не відомо, яким,
Де останні слова у підвальній задусі
Видихають до Бога мої земляки.
Я живу не давно, та усе пам'ятаю –
Піджаки дев'яностих, злочинців совка…
Що із нами не так, може хата, що скраю,
Чи ота /що гойдає колиску/ рука?!
У парламенті гімн. Грабували би мовчки!
За свободу ми – тіло! /Тож, брате, воюй!/
Ось тризуб і дивись, не зламай об заточки,
Ми ще й душу положим.../звичайно, твою!/
У країні, де кача пливе по Тисині,
Вкотре шнуром у вирій летять журавлі.
Та голів догори не здійматимуть свині,
Лиш коли їх колій задере від землі.
[i]Моєму племіннику, Івану Клевчуку, присвячується.
http://memorybook.org.ua/14/klevchuk.htm
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2019
"Після нас хоч потоп" бо мені не вертатись сюди,
Бо мені не хворіти, нащадкам на стіл не дивитись,
Назавжди́ наживусь, а усе, що за мною – зажди!
Я лишу тобі світ, в целофановий саван сповитий.
Ми природі насипали в очі потовчене скло,
Немовлятам в колиски поклали базальтову вату,
В соцмережах у нас не один гламурований клон –
Ми без шкіри у них, втім, боронимо межі привату.
Після нас... а насправді, що буде колись після нас?!
Ми зайшли як орда, не володарі, навіть не гості,
До артерій землі націдили отруєних мас,
Океан завагітнів сміттям і виношує острів.
Вже онуки не знатимуть, як смакували меди,
Як пили із криниць. І спитають "А хто винуватий?!"
Що немає води – бо діди досягнувши мети,
Замість того, щоб жити, навчили отців споживати.
Наше пекло і деяких з нас не на жарт допекло,
Хоч прогризли тунелі, у космос штрикнули ракети.
"Хай би зараз потоп!" – видихає скалічений слон
І зітхає дельфін, задихаючись рваним пакетом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841852
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2019
Де сивий світ садами молодий,
А море пише хроніки на скелі,
З палітри сонця в дзеркало води
Пливуть багряні барви акварелі,
Моє дитинство згадує мене.
Ворушить дні, просіяні із татом –
Багато щастя, суму теж багато
Лежить на дні, між кинутих монет.
Мені б тепер хоч декілька хвилин,
З тих сотен, що не знала, де подіти,
Але у долі є свої гамбіти –
Її гравці рахунки вже звели.
І все минуло. Піна на воді.
Хоч наш заплив здавався неозорим,
Нехай земля для батька буде морем,
Що нам дари підносило тоді,
Що він давно у вічність переплив,
Лишивши тих, кого навчив любити
Ці схили і під ними скромні квіти,
Цей пірс і риб у тріщинах між плит.
І скільки б зим сади не замело,
Штормами сиві схили не розмило,
Є попіл, що для нас не стане пилом,
Сувій, що не знецінеться в рулон.
Нехай зриває квіти суховій
І ми колись обернемось на попіл,
Свій спогад, ніжно згорнутий в сувій,
Я дам донці, щоб нас вписала потім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841403
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.07.2019
Всміхайся та не влещуйся нічим.
Бо друга можна зрадити й цілунком,
А оди, що звучать занадто лунко,
Двосічними бувають, як мечі.
Нехай твій шлях, невстелений ніким,
Не те, щоб не затоплювала повінь,
Не те, щоб не вертав тебе на сповідь,
Не те, щоб ліг широким і легким.
Хай буде він вузький, але прямий.
І друзі не лукаві, а відверті,
Такі, щоб із тобою йшли до смерті,
Бо сила – Я звершається у Ми.
І ще, нехай з тобою буде та,
Хто ладан підкидатиме в кадило,
Не фоном слугуватиме, а тилом.
Оце і все. А решта – суєта!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836482
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.05.2019
[i]У нас буде два Апокаліпсиса:
за новим і за старим стилем.[/i]
У тиші найгучніший резонанс.
Минає ніч, а я не засинаю,
Старі скрижалі, знесені з Синаю,
Голгофа переписує для нас.
Любов’ю переспівує закон,
Що буде нам духовним камертоном,
Хай час і стугонітиме потому –
Вона звучить зі статуй і з ікон.
Звучить, коли є мир і йде війна,
Коли за неї нищать і вмирають,
До пекла тягнуть, прагнучи до раю,
Забувши – ненав’язлива вона.
Це ми її саджаємо на трон.
Любов, яка смиренна, хоч бездонна –
Наскільки Богородиця, Мадонна
Не схожа на піднесених матрон.
Вона не має фальші і гримас.
Хто миє ноги – руки не вмиває,
Дає і не очікує навзаєм,
Голгофа – не Синай і не Парнас.
А ніч перетинає Рубікон.
Від розбрату навалюється втома,
Фома – не більш не менш – латинський Thomas,
Закон любові – жертвенний закон.
Лиш тиша ця – гучніша канонад.
В неділю, в час весіннього розмаю –
Христос Воскрес! І я прекрасно знаю,
Що Він з любов’ю дивиться на нас.
[i]© Марґо Ґейко[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833639
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2019
На Нього чекали, а потім збагнули – дарма.
Він мав на коня пересісти і взятись за зброю,
І бути таким, як належало бути герою –
Очолити місто, звільнити його від ярма.
Єдиному Богу звели білокамінний храм.
А потім встелили одежею пильну дорогу
І пальмове гі́лля втрапляло ослиці під ноги,
За спиною скалилась схожа на череп гора.
Найбільша ненависть у того, хто надто любив.
Найглибша зневіра того, хто повірив занадто.
Тому «Розіпни!» скаженіло волатиме натовп,
Тому, як рабу, вимагатиме страти й ганьби.
Два вироки Богу – священик хітон розідрав.
Не знають, що коять, прости цим зневіреним, Отче!
Там двічі і вбивць не карали за той самий злочин,
Святого прирікши до двох найжаскіших розправ.
До смерті вернувся на спині того ж віслюка.
Тростиною били… за одяг вже кидали жереб.
А ти надихав їх на це, о слизький людожере!
А, може, й не знав, що на Бога звелася рука?!
Що потім до тебе Йому доведеться зійти,
Звільнити Адама і смертію смерть подолати,
За зброю лишити нам хрест, а Причастя – за лати:
Для греків – безумство, юдеям – спокуса між тим.
На Нього чекали вони і чекаємо ми.
Не в рабській подобі, а в образі царської слави.
Ознаки отримає рід перелюбний, лукавий,
Який розіп’яв і продовжив співати псалми.
[i]Non bis in idem – лат. Не двічі за одне й те ж.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833442
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.04.2019
О ні, мовчить! Давайте про погоду.
Лиш не торкайтесь словом до води –
Каміння не вертається зісподу,
Вона не та, що ти собі заводив,
Пощезли й кола, котрими водив.
Колишній друже, ви мені байдужі.
Я з Вами відтепер лише на ви.
Вужі повзуть водою і не тужить
По вам ніхто, чекаючи новин,
Чекаючи, щоб ви хоча б наснились.
Ми навіть в сні тепер би не пили.
О, як пила… Давно лежить без сили
Моя любов, що колами водили,
Що псом лизала лезо у пили.
Сп’янівши від смаку своєї ж крові
Цей вовк поліг. Тобі його «привіт».
Напої мрій завжди такі сурові,
А шрами зрад незгойні і криві.
Якщо не мав, то ніби і не втратив,
Прости мені, хоч ви мені не ти.
Так можна й душу в м'ясо розідрати
Вужі лишають в пам’яті квадрати.
У нас обох порізані роти.
[i]© Марґо Ґейко[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831896
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.04.2019
Вітражний сум готичного вікна.
Хоч сонце в нього променями б'ється –
Та намертво свинцем спаялись скельця.
В будинку Майстер, з ним навік – вона.
Вона – йому обіцяна весна.
Весна, що не розбруниться у літо,
Квітуча назавжди але безплідна,
Не муза, не дружина. А чи гідна?!
Весна страсна, відьомська, навісна.
Там вічний дім. І спокій-некромант
У саван сну підзахисних закутав.
Любов – вино, її ж любов – цикута,
А це буття – омана із оман.
Чи бути, чи писати той роман?
Чи безіменний мучився як Гамлет?!
Із рани, беручи собі атрамент,
Майстри кропили гемонський пергамент.
Що їм дали Булгаков, Гете, Манн…
Готичний сум вітражного вікна.
І спокій, що лиш спокоєм здається
Вона навік із ним, у нього в серці,
Стирчить пером, що Wоланд увігнав.
[i]© Марґо Ґейко[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831123
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.03.2019
Не кидай каміння помноживши осуд,
Не вір у ворожий брудний поговір,
А може ця жінка обпалений острів,
А може у прозу розпатланий вірш…
А може вона натерпілася вдосталь,
Бо ближні на плечі скидали хрести.
В той час як метал роз’їдає короста,
Деревам вдається з бетону рости.
Згадай, (у людині шукаючи шельми),
Як кроплені карти тримав в рукаві,
Як вірний – ще вчора ходив оглашенним,
Зневірений вщент – неофітом говів.
Просте – досить складно, складне – часто просто,
Прийми без засуджень, засудиш – прости!
Прости їй відвертість і право на простір,
Порочність повії, прогірклі пости́,
Дитину, що вільна, тому й навіжена,
Вагітність, безплідність, перерваний рід,
Що жінка – розніжена тутова грена,
Що мати – шовковий покручений дріт…
Що цей самородок незграбний і гострий,
Огранений роком до болю німим,
Сама собі роблячи кесарів розтин,
Готова померти – рятується ним.
[i]© Марґо Ґейко
24.03.2019[i][/i][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830247
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2019
О Маестро, мій милий Майстре!
Композитор моїх мелодій,
Інквізитор сваволі плоті,
Хуртовина в моєму літі
Із пелюстя прозорих квітів.
Цій любові любов позаздрить.
Ти – спокуса моя і пастир.
Наодинці з тобою, отче,
Наче сон у вісоні ночі –
На обтинках її блакиті –
В унісоні злилися миті,
Пролунали в єдиній ноті
Поліфонії двох рапсодій,
Полатати вісон – не злочин.
Оверлочити ніч не хочеш?!
О кохання моє рахманне,
Що в оману мене не манить,
Що дурманом не лине в душу,
У веригах обійм не душить,
Дуже вільне і вірне дуже…
Я тобі маргаритки, муже,
Покладу в сторінки роману,
Отамане мій, о тумане!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829712
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2019
Мій друже незбагненний, дорогий,
Я вірю, ми зустрінемося з Вами
Під зоряні литаври і тамтами,
Бо сталася поезія між нами
Любов’ю, що не знищать вороги.
Любов’ю до фороського тепла,
Безмежжя, поцілованого сонцем…
І серце нам підкаже, що не сон це,
А втілений у світі Божий план…
У світі кипарисів і троянд,
Де горе не римується з горою,
Де затишно ліричному герою…
Без сорому втішатиме нас грою
Не арфа – а оголений рояль…
[i]...сцилла розквітла... (фото Домініка)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829376
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2019
[i][/i]Домініку Арфісту
А нас південний вітер побратав.
Цей павітер із присмаком лаванди,
Що грав колись канатами, і ванти
Немов ченці – насмішливі ваганти
Гули всіма відтінками октав.
Та це колись, фрегатів тих нема –
Там інші звуки, присмаки і лови,
А вітер знав старі класичні мови,
А вітер чув як молиться імам.
Він сосни у Форосі розхитав,
І ті схилились вітами на пристань,
Де море як вино таке ігристе,
Зіграй мені про павітер, Арфісте,
Співай мені про черево кита,
Як день кадилом сонця догорав,
Вустами бухт нашіптуючи мантри.
Поклич мене в давно забуті мандри,
Туди, де тугу п’є Ведмідь гора...
Тепер в краях мистецтва і вина
Не лущать зе́рна правди од полови,
Літа орел… імперський, двоголовий,
А скелі – сивочолі богослови
Не вірять ні орлятам, ні синам.
[i]16.03.2019
© Марґо Ґейко[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829285
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2019
Осінь іде невблаганно і нас не мине.
Згадуй, як тепло коли пригортаєш мене!
Сонце заходить і сходить між нами тоді
Гріє, щоб ми не лякались обійм холодів
Лиш у мені матимеш Ти радість зорі ясну
Я поверну …
Тільки я можу дати Тобі восени весну …
Милий, не хочу нічого, мене лиш почуй
Хочу тебе і нічого твого, тож втечу
Я утечу від дощу у твою таїну
Нас не здолає навала осіннього сну
А у душі я воскрешу радість зорі ясну
Я воскрешу …
Тільки я можу дати Тобі восени весну …
Ніжно тримай і не кинь на поталу дощу
Знай, вполоню я навік, а за мить відпущу
Промінь любові розвіє осінню імлу
Доля цілунком ковзне по твоєму чолу
А на душі матимеш Ти радість зорі ясну
Я поверну …
Тільки я можу дати Тобі восени весну!
[i]3 вересня 2017
© Марґо Ґейко[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829146
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2019
У співавторстві з прекрасною львівською поеткою та ілюстраторкою Оксаною Мазур видано куртуазно-маньєристичну поетичну збірку "Адикція".
Якісний папір, тверда обкладинка, ілюстрації до творів.
Можна замовити тут, або через ФБ
https://www.facebook.com/profile.php?id=100022085139372
[i]Анотація[/i]
Співавторки – дві квітки – біколор… І це не просто куртуазний дует ліргероїнь, втаємничених у квітах, одна з яких тягнеться із землі до неба, а друга тяжіє згори вниз. Не просто полярність, де чорне є чорним, а біле – білим. І хоча, з огляду на цицеронівське «Epistula nоn erubescit», папір поетичної збірки таки є білим, літери чорними, а ілюстрації чорно-білими… просто все – непросто. Сакура і лілія, два містичних архетипи жіночності та оголеності. Навіть найлегший подих вітру може струсити пелюстя з вишні, лишаючи наге гілля. Утілення молодості й краси, мінливості й тлінності, символ втраченої надії та любові. І прутка лілія, не менш контроверсійна квітка, що символізує, з одного боку чистоту і релігійність, а з іншого, завдяки своїй формі та густому аромату, відверту еротичну любов. Те саме можна сказати про творчі цикли двох Посестер літугрупування «Орден Маньєристів» Марґо Ґейко та Рудокосої Схимниці. Це не просто два різних самобутніх поетичних почерки, не просто гра римами, ритмами і образами у рамках строгого канону … Папір не червоніє. А читач, ймовірно, рум’янітиме від задоволення.
"Місяцівна"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824856
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2019
[i] На небо, что плавится воском,
Свинец пал – юродив и сир.
Я стала любовницей Босха –
А вы опоздали, Мессир.
Андрей Шадрин[/i]
«На небо, що плавиться воском»,
Іде по зірковій косі
Старий прокуратор і тоскно
Ходу споглядає Месір.
За ним розчинилась у повні
Фігура любимого пса,
Почуто Пілатову сповідь
І двох прийняли небеса.
Не біле, не чорне, а сіре
Сумління, яке він умив.
Куди ж ви дивились, Месіре,
В бездарно проґавлену мить?!
І знов королева на лови,
Лиш гинуть і діти, і пси:
Навідліг зерно від полови, –
Тому замість Генріха син,
Од трути пітніючи кров’ю,
Чіплявся за сукню сестри,
Яку супроводив Коров’єв
Крізь пекло придворних інтриг
На бал, де цілують коліно
Насельники древніх могил,
Де вкотре «У захваті!»… тліном
Й взуттям із чужої ноги.
О, скільки б Майстри не писали
Євангелій від сатани,
Месіре, є та, що до зали
Не піде, хоч як не мани.
Що б «стала коханкою Босха»
Та Фауст у серці посів,
Відкинувши менторський посох,
Улігся в найглибший з пазів.
Опісля... то був її вибір,
Бо гріх дітовбивства душив.
А Генріх на шабаші випив
Миттєвість своєї душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824659
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2019
Згадуй про мене, лягаючи спати.
Знаю, це пізно, глибокої ночі.
Тіні вповзають до чрева кімнати,
Грають у трупі німі поторочі.
Пам'ять птахами випростує крила,
Спогади в гнізда збирають події.
Плоть перепитують, що натворила,
Душу, чому несміливо радіє.
Може й до мене завіється спогад.
Схопить оте, несуттєве, приємне,
Що не в словах пролунало, а понад,
Й мовило більше розмови, напевне.
Мабуть це відблиск небесної сині
В тебе замріяних карих очах,
Ти в них красивий, тому що єдиний
Може й не зовсім єдиний … хоча…
Хочеш, згадай невибагливий дотик
Вуст до зап’ястя чи лоскоти вій.
Нині цей спогад як сильний наркотик,
Що я знайшла у долоні твоїй.
Може про ніжність і запах волосся,
Вигини стану в обіймах. Про те,
Що так (на щастя) тоді не збулося,
Бо недоречне між нами… Проте...
[i]© Марґо Ґейко
19.08.2017[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2019
Я знаю, що все перебутнє, а ти?
Як мул під водою, як бризки над нею
Пощезне. Не вірте в оту ахінею,
Що час – уроборос, бо він – серпантин.
І вдруге фрегату отут не плисти.
Хай море забуде хореї і ямби,
А ти не кричи мені зверху, що «я би-м...!»
Занадто, занадто у пам’яті стигм.
Цей ритм, ніби шторм, що гатив і гатив.
Тепер анапест, амфібрахій і дактиль
Вгамовують хвилі, розширюють такти,
Вода виколисує інший мотив.
У клітку ніколи мені не врости:
Де затишно моху, не квітнуть троянди,
І в трюмі затісно для духу наяди,
Я хочу на волю із душних гостин.
Я хочу… А погляд відсутній, пустий.
Вже згодна до якоря, згодна на рею,
Бо світ під водою, чи всесвіт над нею
Побачу на мить. Хоч би так відпусти!
[i]© Марґо Ґейко
14.01.2019
Picture of Anne-Julie Aubry[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821508
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2019
Не знайти більш такої персони,
Наче бог з найепічніших вір.
Коло тебе співали гарсони,
А солістка гортала клавір.
Тож луна досягала провінцій,
В кулуари столиці зайшла –
Компліменти лилися за вінця,
Щоконцерту – гала і аншлаг.
Ну і я, зачарована грою,
Не розчула за звуками слів,
Що у душу проникли, як в Трою –
Не в коні, а чомусь у козлі.
Понад вечір фальшивим акордом
Ми напились вини і вина.
В бороді, як здавалося, гордо
Виглядала тоді сивина.
Хоч в самого і різались роги,
Загравався, почасти у борг.
І мені, що звернула з дороги,
Баритоном підспівував бог.
Піддалися душевні скрижалі,
Обернувши «не можна!» в «але…»
Не завжди небезпека у жалі –
Змій буває ще той кавалер.
І тепер, як з манжета підсунув.
Я вдивляюся: ти, чи не ти?
Козлетоном волає парсуна,
Замість бога – убогий сатир.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820156
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2019
Дні повертаються мов бумеранги.
Партія йде до логічного пата.
Тижні судьбі загинають фаланги.
Миті у вічність летять водоспадом.
Близяться строки збирати каміння.
Вірш добігає останньої рими.
Просить рукописів паща каміна.
Ми в цьому світі лише пілігрими.
Сниться похована батькова мати.
Ворон сполохав зозулю – та й годі!
Щойно навідались мірку знімати,
Шиють незмінний атласовий одяг.
Прагнуть завчасно робити заміри
Поки людина влаштовує будні,
Поки планує. Однак, Dies irae
Все ж нагадає, що дні перебутні.
Може, направду, для деяких добре,
Й знати останню хвилину не варто –
Час, у який розсуваючи обрій,
З’являться духи, щоб взяти під варту.
Будьмо! допоки костюм недошитий,
Жити живими життя, що відлічено.
Лиш не для того, щоб все доспожити,
А долюбити і доль не скалічити.
[i]Dies irae «ді́ес і́ре» - День гніву (лат.)[/i]
[i][i]© Марґо Ґейко
18.08.2017[/i][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818433
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.12.2018
Різдвяний шум, гірлянди і вінки,
Бали під шелестіння целофану
Нагадують диковинну савану
Із левом, королевою і фавном,
А смисл підчас не згаданий ніким.
Не перший сніг нападав і розтав.
Я жду на Боговтіленого Тебе,
І свято ще не виродилась в требу,
Обкладений пергаментами ребе
Чекає теж на власного Христа.
Твоє Різдво звело інакший храм
У царині язичницького Риму,
На диво шестокрилим херувимам,
Найперше показалося тваринам,
Потому звіздарям і пастухам.
Бо жоден «свій» додому не пустив:
Земля була відверто негостинна,
Неходжена зі словом Палестина,
На цвинтар не відправлена латина,
Старі Завіт, канони і пости.
Та світ доріс до таїнства Різдва.
І я у передпразництво порину,
Дитинно порадію мандаринам,
Бо туга перед радістю вторинна,
Коли одна Особа – два єства.
Тому ця ніч весела і проста.
Така як Немовляткові і треба,
Бо списа ще не встромлено під ребра,
А станеться розбрунюватись вербам –
Тоді і ми підхопимо хреста.
[i]© Марґо Ґейко
11.12.2018
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817758
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 16.12.2018
[i]"Ворожки не залишай в живих[/i]"
[i]Ісход, 22:18[/i]
Де голі дерева і дупла розкривши роти
Ячать, а опівночі хорами плакальниць схлипують,
Де вени землі наполегливо риють кроти, –
Самотня хатина стоїть під оспалими липами.
Там духи пильнують того, хто обрав манівці.
Між ними і нами спадають незримі паркани.
Утоплені манять до себе… купатись в ріці –
В краї сновидінь, оповиті старими казками.
Де вхід там і вихід – тому, хто згадає, де вхід,
Бо стріху у хати по всіх господинях залатано.
На пічці сміється чорніший чорнильниці кіт,
Він службу несе і майстерно підкурює ладаном.
А ти... от навіщо ти знову прямуєш сюди?
Цей світ небезпечний, закритий і вами незнаний
Щоб кинути камінь?! Монаше, мене не суди!
Я знаю що буде… що буде нарешті із нами.
Про камінь наріжний, я знаю, і свій – жорновий,
Бо доля задовго по чорному чорним змережена.
Не чула, щоб хтось із родимих її оновив.
Лиш чую, як пес обернувся і бреше, ой бреше нам…
Святвечір невдовзі. А хочеш моєї води?
Я маю доволі, освячена також… мощами,
Кого омивала. О, ліпше сюди не ходи!
Земля просідає – кроти уготовили ями.
Згадалось, у повні злетілись на мене круки,
Хапали за коси… А я незворушна, розпачлива,
Себе захистити не сміла. Лиш рух твій прудкий
Мене осінив і пощезло. Це сон, що я бачила?!
Тут паства інакша, мене ж не потрібно пасти.
Бо в хаті навік оселились непрошені гості.
Бери свій устав і не пнися у мій монастир!
Для тебе труна, що мені звичайнісінька постіль.
Уже споночіло, продавлюють землю сліди.
Я тут не одна, я живу, виживаю між душами.
Іди вже, рятуйся, прошу, не спиняйся, іди!
Не хочу я зла, а воно мене змушує, змушує…
Невже не боїшся мені простягнути руки?!
Чи знаєш, що буде за викуп душі босоркані,
Яка на ріка́х відслужила не дні, а роки,
І вмить розіб’є немовлят об відкинутий камінь?!
Немовби хтось заживо в серце кілка загатив, –
Так страшно осики на мене очима заглипали.
Веди мене, прошу, туди, де спасаєшся ти!
Зажди, я кота заберу, бо зайня́лось під липами.
© Марґо Ґейко
10.12.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817404
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 13.12.2018
Лети, лети, неторкана всіма!
Подалі від любові і наруги
Отих, хто простягав до тебе руки,
Хто перстня одягав і хто знімав.
Сягай висот незвіданих, нових!
У далі незбагненно срібно-сині,
Де мрії, наче зорі, – незгасимі,
Де Той, хто буде ставитись «на Ви».
Нехай і поміж ребрами щемить,
Бо вдома кажуть – ти уже не вдома,
І крила від огидності судомить,
А серце просить: «дай мені ще мить!»
Був той, що не обійдеться й двома.
Та кожній так про іншу наговорить,
Що вийдуть не кохані, а потвори.
І сам не ниций хлоп, а – Отаман!
Зворотна путь немов би і проста:
Вертають до любові зі зневіри,
З ненависті, вини… Латають діри.
Але ніхто з огиди не вертав.
Тому лишайся вірною… собі!
Горять мости, ламаються паркани,
І мить руйнує творене роками,
Зник вибір між to be or not to be.
29.11.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2018
Вони пливли й впливли у темні хмари
В жорстоку правду проклятого дня
Він так співав що тільки нею марив
А потім сам її ж на глум підняв
І висміяв цинічно поза очі
Та світ нажаль тісніший від села
Відчутно хто із ким над ким регоче
Де в бруд вкатали жорстко до зѣла
Де хтось себе відверто пропіарив
Зробив нову зарубку на прикла́д
Струсив об душу попіл від сигари
А потім загасив щоб припекла
Багато зла зазнала від любові
Як ця тварюка в душу заповзла?!
«Quod licet Jovi…» о «non licet bovi»
А що ж тоді казати про козла?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815566
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 28.11.2018
я вас не кохала… багряна заграва у млі
ховаються тіні у миті життєвих розколин
заходить зоря над полями і ніби на спомин
у келих ставка насипає несказаних слів
та ніч не настала вона мов надія впливла
ми з вами ходили під липами гріючи сутінь
і все говорили про щось неважливе по суті
звучала взаємність хоча і фальшиво не в лад
я вас не хотіла – падіння ніколи не зліт
а просто лягала в долоні довірливим воском
та гості у сни прилітали героями Босха
сюжети недобрі страхіття – насмішливо злі
лиш душу мою розпанахали ви… не по швах
та дух застрочив і укотре усе оверложив
він сам собі кат адвокат і прокрустове ложе
а рана жива під рубцями кривого шитва
я вас не любила і це вже навідмаш як «плі !»
той звук що пронизує миттю вертає до тями
і ти вже не ти а летиш над всіма почуттями
отими що в келих із перстня підсипали сплін
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2018
я вільна боже боже вільна я
пожежа зрунувала нашу вежу
чим і щаслива – врешті нічия
лежу одна й нікому не належу
було липнево липово було
прогнило небо нібито ніколи
так сильно не пашіло синє тло –
панно палало лавою розколин
сама підчас гнівила небеса
тому що і залізо має втому
писала і з щеня ростила пса
той біль що до оскоми вив – додому
на дно того свавільного “воно”
де з плоті й крові убрана в одежу
я знову – я не клон у кімоно
межу пройшла уяви не бентежу
сльозам не вір не пнися у сезам
стираю хвіст округлюючи кому
своє перо дарую чудесам
себе саму – ніколи і нікому!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809965
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.10.2018
Почуття неможливо укласти в слова.
Ці слова, що на дотик немов кропива.
З неї шати – незграбні, а страви – пісні,
Як для співу чуттів – монодичні пісні.
А бажання прозоріше всіх пелюсток –
Діамант, огранений фацетів зо сто.
Я дивлюся у нього, немов у монокль,
Огортаю сатином свого кімоно...
[i]Як із гейшою буде, не буде ні з ким!
Лиш у неї зап’ястки – прозорі пастки
Обрамляють у вічність розбурханий плин –
Білим золотом обід у чорних перлин.[/i]
Я тобі наспіваю казковий сюжет,
Де начало начал, наче твір Фаберже.
Де ти граєш любов, як ніколи не грав,
Де саке кольорує настоянка трав
І цілунками тане тілесне парфе,
Зустрічаються сни у симфонії сфер,
Мелодійно бринить порцеляновий стан…
А потому до тями вертає євшан.
Відчуваю, як ти відчуваєш мене.
Зупини швидше мить і вона не мине!
Там, де слово не зійде, бо надто просте, –
Поліфонія подихів вмить проросте.
В синергії натхнення зі скелі урвись!
Хай здійме наша музика серце увись –
Не кохання, а вирок зіграємо. Твій
Ауфтакт я впіймаю у помаху вій ~
03.03.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809862
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2018
[i]автобіографічне[/i]
Він був такий, що міг би і до ста…
Та схибив і пішов у ті квартали,
Де двоє туй у кованих кутах
Небавом синім пологом повстали.
Сукався час, незнано звідкіля,
Вертівся на одвічне мотовило –
Тепер тобою плакало гілля,
Що батьків сон корінням оповило.
Та жінка, чим вона була не та?!
А може він їй був чомусь не милий?
Тьмяніла пам'ять, мулилась як став,
Що з річки (так навідліг) запрудили.
О, як повзе наш вік, о, як іде…
Скелет скелетом тиснучи у шафі,
Тебе ростила мати. Як і де?!
А він беріг лиш купку фотографій
І потай, наче пошепки, любив –
Тремтів твій образ миртом неопалим.
Аби ж ти знав, як він чекав! Аби ж
Ти бачив, як сестра і я шукали!
П'ятнадцять років повагом пройшло:
Розврунив мох пухнасті запинала.
Оспалий ліс, роняючи шолом,
Заснув. А туга туй не засинала.
І Бог подав невпинним прохачам,
В часопис долі поглядом поринув,
Розвіяв ту незречену печаль
І сірі, мов базальтові, хмарини.
Розквітнув мирт між сплаканих дерев –
Чи може Богу бабця догодила,
Що ризи сивим янголам пере,
Чи дід, що ладан кидає в кадила.
Бо ти з’явився, сповнений чеснот,
Як пульс в напрузі вистиглої тиші.
Всміхнувся батько в туєвий кіот:
Бо ти – наш брат. І ти – ікони пишеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807319
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2018
невдалий хід буває робить доля
у шахах кожна постать має чин
вона є королева в межах поля
хоч не її маневр дає зачин
якщо під час турнірного розвою
стратегія залежить від сваволь
в заградзагоні пішаків з турою
нелегко їй утримати контроль
в цугцванзі ще й ходити не дозволять
тоді у пастці інших величин
таких як серце розум сила воля
йде доля на примушений спочин
але не назавжди – бува порою
в кінці коли приречений король
прощається з проваленою грою
пішак вертає королеві роль
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804279
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.08.2018
давним давно розладились лади
і сам собі напевно вже не радий
по ту єдину коней шлеш? ади –
у хащах причаїлись конокради
дізналась та єдина – не одна
хоч сто органних труб у неї в горлі
і рветься нерв як напнута струна
король і королеви надто голі
о ти любові краще не тривож!
їй зведена сестра і ворог – зрада
оков не накладеш втече також
як решта до обіймів конокрада
в одному екземплярі лиш дана
любов і це яснішає із віком
сестрі на сміх розітнута вона
і конокрад закрив над нею віко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2018
Свобода є свобода ... до пори.
Допоки ще не втомлений від манни
І жінка до котла свого не манить,
Туди, де синє полум’я горить.
Любов на ніч? Та гріх на все життя.
І стигне він підшкірно наче овід.
А що життя, позбавлене любові?
Духовна брань із «радістю» звитяг!
Чому Господь свободу сотворив?
Щоб ми вбирали волю у сутану,
Спинались в небо величністю стану –
Не плоть і кров, а справжні явори!
Та брань іде до зречень, до нестям –
Диявол з Богом бореться, а поле
У битві сил, пульсуючи із болем
Сапає гріх і сіє каяття.
А я не явір, я – що без кори,
Душа безстидно голого платана,
Яка в своїй доступності жадана,
Проте ніхто цю голість не скорив.
І не перо, а зболена мітла
Віршує гріх, здригаючись у ритмах
Чуттів, які б вже висміяти ридма,
Тоді б у ватрі випекти дотла.
Тому читай, лиш в серце не бери!
Ці строфи – шал приреченого тану.
Проб’є мій час і з півнями розтане
Любов Хазяйки Лисої гори.
© Марґо Ґейко
"Тут дьявол с Богом борется, а поле битвы — сердца людей"
Ф. Достоевский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2018
Любов на ніч? Та гріх на все життя.
І стигне він підшкірно наче овід.
А чи життя це зовсім без любові?!
Духовна брань із «радістю» звитяг.
То не перо, а зболена мітла
Віршує гріх, здригаючись у ритмах
Чуттів, які б вже виплакати ридма,
Опісля й в ступі витовкти дотла!
Хто не грішив, не знає каяття.
Диявол з Богом бореться, а поле
У битві цій, пульсуючи із болем
Ростить прилог для множення нестям...
Тому читай, лиш в душу не бери!
Ці строфи - шал приреченого тану,
Прийде година - з півнями розтануть
Вірші Хазяйки Лисої гори.
"Тут дьявол с Богом борется, а поле битвы — сердца людей" - Ф. Достоєвський.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798636
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2018
Дозволь собі хоч трішечки мене!
Зійди з доріжки, замкненої колом,
У лісі справ, що виріс частоколом,
Тому що верхи й вічність промине!
Віддай наказ і стишаться хорти,
Спини коня, послаб йому попругу,
Іди один в невидиму їм смугу –
У світ, куди в сю ніч усім кортить!
Де Сонцю править службу все земне,
Молодик гне від ревнощів підкову,
Мужі шукають квітку загадкову,
Допоки Вій у лапі не зімне.
Де «так» і «ні» в шаленій частоті
Гойдають плоть на маятнику хоті,
Часи ідуть навспак в сонцевороті –
Оті відьомські, пристрасні оті.
Хай ноги скинуть втому од стремен,
Лимонно пахне витопчена м’ята,
Хламида, спраглим дотиком зім’ята,
Повзе по шву з окличності рамен!
Світ зійдеться на клині наготи,
Знесолить сіль між мною і тобою
У русі в ритм з поганською добою,
А ще – терновий кіл колись вгатить.
Та Бог на нас десниці не здійме –
Бо ця любов розхристана і гола
Мов жрецький ніж, приставлений до горла,
В Купальську ніч – дозволена, бігме!
Мені ж за бога сонця будеш ти.
Хай небо очі хмарами примружить,
Ввійди в мене, мій викоханий друже,
Як в небо лине співаний мотив!
І врешті явним стане потайне
У ніч, яка нам зіркою упала,
Чудесна квітка пломенем Купала
Лише тобі між стегнами сяйне.
Тоді роби із дивом, що хотів –
Бери, допоки сутінок окутав
Мій гріх – тому за мною і покута.
А ти біжи … я стримаю чортів!
© Марґо Ґейко
06.07.2018.
© Ілюстрація з фольк-опери Є. Станковича «Коли цвіте папороть».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798353
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2018
У співавторстві з Володимиром Верстою
***
[b]Він:[/b]
Янтарний захід... Палуба... Я досі
Шукаю у зірках мов Пуассон -
Координати, формулу. Лиш очі
У мареві виблискують - це сон?...
Міраж!... По хвилях запахом жасмину,
Її чарівний, загадковий спів.
Це насолода з присмаком полину,
Із келиха відпив п'янкий напій -
Оману цю... Приймаю нагороди
Жагу і гріховоду, звуки ті
Ведуть фрегат. І линуть дивні оди -
Свободи обіцяючи. У млі
Я нею, зачарований. Маестро
Нас вітер одинокий в унісон
Вінчає, линуть зоряні оркестри,
В тумані розчинившись мов фотон...
На скелі корабель... Співають чайки...
Фінал... Стікаю... Я у крові весь...
Кінець трагічний для цієї байки.
Едем стрічає - піднімаюсь ввись...
***
[b]Вона:[i][/i][/b]
Віщунки хвилі відзвуками раю
Нашіптують пророцтва гостям скель.
А я на арфі райдуг оди граю
І зброджую у піні темний ель.
Несеться легковійним хмелем пісня,
У засвіти заманює фрегат.
Я снюсь вам, друже! Не згадаєш після.
Де ваша дисципліна, віра, гарт?
Тримай штурвал, вже близько гострі скелі!
Готує парастас похмурий Рейн,
Із темних гротів мов чернечих келій
Кадилом віє вітер-ієрей.
Було це нині, буде мабуть прісно.
Злетілись чайки, схожі на прочан.
Вжахнувся він, утім, тепер запізно:
Вуста наяд - загуба, не причал.
Хапає капітан міцне каміння,
Що миттю обертається на глей.
І „Нині отпущаєши … Амінь“. Я –
Тиша, що співає.
Л о р е л е й!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2018
[i]„Марґо, а Ви красива?“ – з пп[/i]
А за красу розплата дорога,
Бо знаджують панів її зажинки.
Казав одлюдник Ніцше: „батога
Не забувай, коли ідеш до жінки!“
Лиш тільки всі узгоджені лади
Сплелися у красиву в’язь мелодій,
Аж раптом синкопує пан. Ади!
Ковзнув на забороненому плоді.
Мені злетів з різьби останній гвинт,
Даю усі відмички від секрету:
Я – Гретхен, де престол і корогви,
Де чорний пудель вченому аскету
Дарує молодість, а він мені дитя,
Що потемки у заводі глибокій
Згубила. Вмить. І в страті покуття
Знайшла, пірнувши вслід у вічний спокій.
Схотів пан Маргариту, лиш яку?!
Хто бачила на власні маргаритки,
Як кров’ю брат пітнів од миш’яку
І шлюбна ніч омила нею литки?!
А може ту, з важезним ланцюгом,
Що долу тягне рама металева,
У рамі образ пса того ж. Марго
На балі сатани знов Королева.
Вклонився легіон. Це теж ім’я.
Навиворіт мого. Все, карта крита!
Перлина Афродіти є втім я,
Любов, що ієрогліф Марґарита.
Ім’я і врода вартують фати,
Але, на жаль, стають коштовним лотом.
Пізнати їх бажають всі, а ти
Дивись не спокусись едемським плодом!
Любов Марґо не буде на торгах,
Задовго до розпродано обжинки –
Вона завжди красива. Батога,
Прошу, забудь, коли підеш до жінки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2018
я зайду в твою осінь агатовим бабиним літом
поки ліс твій іще не спустошився і не пожовк
ти зустрінеш мене листопадом неписаних літер
огорнешся у сяєво тепле ніжніше за шовк
дочекайся прошу наші долі нещадні маруди
навісне́ хмаровиння заломить в заграві ману
ти поринеш у неї торкаючи сонячні груди
бурштином розіллєшся насподі в п’янкому лану
я пройду твою стежку не буде пото́му і сліду
від солоних дощів і заблудлих чужих підошов
упокорено ляжу відтінком в чуттєву палітру
та промінням зцілую звабливо прострочений шов
най мінятиме маятник вкотре свою амплітуду
най заврунить зима всі ліси в аскетичну чалму
я намріюсь тобі втім ніколи твоєю не буду
я з тобою не збудусь напевне ти знаєш чому
© Марґо Ґейко
23.05.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2018
малюю поетичними мазками
картину на збентеженій воді
і хай хто хоче кине в неї камінь
потоне він як решта і тоді
ти матимеш усі права на мене
розпуститься каштановий сатин
ошатних кіс лиш на твої рамена
зів’ється почуттєвий серпантин
сузір’ями крізь все єство додолу
у фарбі ми станцюємо … альбо́
я втілю у малюнку зовсім голу
відверту нерозділену любов
і ніжність що в душі палахкотіла
полине у сюжет на полотні
де в плоть одну зливаються два тіла
де я з тобою ну а ти в мені
римуєшся нестримними чуттями
керуєш караванами безсонь
до музики до млосної нестями
лягаєш світлотінями осонь
у ебру кольорову найдорожчу
де час втрачає лік а простір плин
вуста ідуть між персами на прощу
а далі ритм без відліку хвилин
годин років акцентів інтервалів
то вимір рухів характерний біт
як відзвук архаїчних ритуалів
на стику двох розімкнутих орбіт
лунатимуть космічні струни блюзом
ми будемо дуетом чистих рим
розв’яже назавжди гордіїв вузол
зайшовши у святиню пілігрим
повстане у воді одна з галактик
де нас осяє зоряний софіт
де анапест вже не ревнує дактиль
мені намалювати весь цей світ?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789283
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.04.2018
Здавна казали мислителі Сходу –
Двічі не зайдеш у ту ж саму воду.
Я уявляю собі це інакше –
Все, що було, залишається. Наче.
Бог розділив твердь і воду. Відтоді
Здійснює коло вода у природі.
Лине в людину і в світ із людини,
Нас відокремлює й горне в єдине.
Хоч витрачається нібито всує,
Звідкись вертає і знову пульсує.
Може так само є простір і вимір,
Де ми тодішні, а з нами любимі,
Рідні спочилі, кохані забуті,
Мрії і настрої, плани незбутні…
Як би хотілося це не губити,
Глек підхопити іще не розбитий.
Десь причаївся у «камері схову»
Вимір інакший, ім’я його – спогад.
Там промайнуле плекає свій устрій.
Тож кожен спогад – це також і зустріч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788314
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.04.2018
Наразі, у добу засилля фотошопа
Піднести може всяк філістера і хлопа.
Призначити в сенат або в легіонери,
Знецінити, за мить продати на галери.
А це насправді є незвідана спокуса.
Я милому тому розпушую вже вуса,
Малюю родовід, регалії і лати,
Хатину оберну на замкові палати.
Намріялось, щоб він був лицарем в шоломі .
Ми нібито близькі, втім, майже незнайомі.
Природа взагалі не терпить порожнечі,
Були би еполети, то знайдуться і плечі.
А лицарів гризе екзистенційна криза,
Тому я віділлю ще бронзового списа.
Парсуна ця п’янить як трунок із розмаю,
Він, справді, най- най- най- з усього, що я маю.
Фантазія тонка породжує дракона,
Бо знаю, є така з Георгієм ікона.
Княжну рятує він від грізної наруги,
Орудує мечем, тримаючись попруги.
Назавтра я йому в сердечному лептопі
Змалюю вже хвоста в уяві - фотошопі.
Захочу, мій Тесей повстане Мінотавром,
А Яго далебі Венеціанським Мавром.
Хоча із-за плеча лунає засторога,
З биндюжного коня творю єдинорога.
Мій маятник хитає від пекла до вираю
Боюсь, коли зустріну, то навіть не впізнаю.
листопад 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2018
А, ти моїх метеликів ловив
Поміж грудьми нестримними устами.
Миттєвість найчуттєвіших лавин
Вгамовував, руйнуючи устави.
Палаючий розхристаний камін
Нагрівся швидко, це не руська пічка.
Медових вуст незвіданий кармін
Ти цілував, я плавилась мов свічка.
Найперша ніч з тобою – дивина,
Закарбувалась реверансом карми.
Хмільніша від вінтажного вина,
Ця патока прикрита пелюстками.
Із пут розпусно вибилась коса,
Синхронно і бажання розплелося.
Я згадую, що ти мені казав,
Зав’язуючи очі тим волоссям.
Проникнув на незриму глибину,
Лунав у кожній мрії і клітині.
Прозоро-білі краплі бурштину
Лежали на тілесному сатині.
Ця ніч є найпрекрасніша з оман,
Втім, сни так і лишились цілинами.
Я згадую її мов крізь туман…
Вона була, але чомусь не з нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785047
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.03.2018
У вібруючі струни вивільнює ніжність пружини.
На храмину кохання обернена скромна каплиця –
Мармурова підлога, вівтар, до інферно криниця.
Він обожненням вріс в несвідоме чужої дружини.
Мозаїчним портретом лягає римована смальта.
Синкопують чуття, триголосна малюється фуга –
Не коханець, не ворог і зовсім не схожий на друга,
Він стрибок у безодню, віраж з елементами сальто.
Розщепилась реальність умовно на дві половини.
У святилищі – гейша, в палаці – васал, королева. *
Ця залежність – труна! Втім, утроба труни металева –
Клавесинне осердя ховає крило домовини.
Неможливі бажання вгвинтилися в серце кілками,
Не згорнути в спіралі жагою розіпнуті струни,
Він цілунками зчитував з ніжних долонь її руни,
Контрапункт обертався ритмічними сутрами ками.
Одночасно не видно боки однієї медалі.
Журавля поки вабиш з руки відлітає синиця.
Пробудитися треба, побачити – гра лише сниться.
Сповідання зректися, щоб salto не стало mortale.
*
Я, підданка своїх обов'язків,
я, васал свому Королю
Л.Костенко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784749
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2018
Тихо між груди, болем фантомним, вкублилась люта змія.
Цінна отрута, шкіра коштовна, пристрасть - зміїне ім’я.
Подих гадючий, звук шурхотіння серце зіб’є в унісон.
Велетня мучить ніжне створіння, сліпне безсилий Самсон.
Ревнощі димом очі встелили, розумом гнів обуяв.
Коси твої у руках неДаліли - вірна тобі буду я.
Кину гадюку в жорно вулкана, жертвою матиме скон.
Груди відпустить паща капкана, я берегтиму твій сон.
© Марґо Ґейко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780095
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2018
Почуття неможливо укласти в слова.
Ці слова обпікали б немов кропива.
Наші мови ~ одежі, підчас затісні.
Для чуттів це прості монодичні пісні.
Світ бажання тендітніше всіх пелюсток.
Діамант огранений фацетів зо сто.
Я сприймаю тебе крізь алмазний монокль ~
Він заломлює світло. Сатин кімоно
підперезую ззаду. Лише зап’ястки
Виглядають звабливо тоненькі пастки,
Обрамляючи ніжністю вічність і плин ~
Білим золотом о́бід у чорних перлин.
Я тобі напишу неймовірний сюжет,
Шкарлупа обернеться у твір Фаберже.
Домішаю саке у напої із трав ~
Пригадаєш, як мною ти потайки грав.
Розтопив поцілунком тілесне парфе́,
Ми кохались відверто за обрієм сфер,
Мелодійно звучав порцеляновий стан ~
Я невіданим снивом збродила євшан.
Відчуваю, як ти відчуваєш мене.
Зупини швидше мить, бо вона промине!
Поліфонія дотиків мовить про те ~
Для чого наше слово занадто просте.
На потоці натхнення зі скелі урвись,
Хай здійме ніжна музика серце увись!
Симфонічне кохання зіграємо. Твій
Ауфтакт я впіймаю у помаху вій …
© Марґо Ґейко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2018
В картині та музиці бути їй фоном,
Ця жінка – гетера між Зевсом й Тифоном.
Спроможна у Логос приводити хаос
І нищити так, щоби ніц не зосталось.
Ще вчора трофей, а тепер королева,
В тендітному тілі краса кришталева
Нагадує квітку росою умиту.
Зіткався із голосу шлейф оксамиту,
Що міць чоловіка згинає в підкову,
Розмотує мовленням нитку шовкову,
Словами гортає коштовнішу грену.
Це Онна-бугейся свому сюзерену.
За нього наточена гостра катана
Відкриє іронія чрево фонтана -
Гарячі джерела багряної гами,
Їй легко справлятися цим з ворогами.
Людина, мистецтво чиє надихає
Його до життя, тож він скаже нехай є!
І матиме гейшу - майстриню розваги
В Європі за неї виймаються шпаги .
Нуртує у келих ліричним вокалом
Вино серенади, за що дорікало
суспільство тому, хто тримав куртизанку,
З якою приємно прокинутись зранку,
Коли найгрішніша повстане святою,
Розсипляться коси на плечі фатою
Вустами між них він піде погуляти
І знову із МИ відокремляться Я, ТИ.
Відступиться ніч і заграють відтінки
Ранкового сонця на вигинах жінки
Чи в світі існують могутні вітрила,
Щоб ніжність у гавань свою не скорила?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2018
Потоки Стіксу переплив,
В Аїд Орфей спустився з неба
І вимолив, сльозами злив
Він Еврідіку в світло Феба
Торкнулась хвиль космічних струн
Тонкими пальцями Евтерпа
Гримів Перун зі звоєм рун,
Від звуків тих душа затерпла
Прийшов і ти в її світи,
Злетів з орбіти. Мов комета
Яскравим шлейфом засвітив
Весь простір, що є квазі-, ме́та -
реальність – в ній лише чуття.
Це храм, де ніжність розквітає
Лиши сміття, зніми взуття
в притворі. І мандруй до таїн!
*
75 Еврідіка — астероїд головного поясу.
3361 Орфей — астероїд із групи аполонов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774734
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2018
Хто стріне таку, не відпустить нікуди.
Статура у неї стрункіша за ко́ру.
Всі карти козирні у дщері облуди.
Вона обіграла Содом і Гомору.
Хто з нею лежав, не захоче ніколи
у “ложе” закону з вершини Синаю.
Відблискують небо очей матіоли,
а в голосі струни космічні лунають.
Їм вторують грою сандалові уди
чутливих. Луна пелюсток орхідеї
сягає метеликом, пестячи груди…
В тілесність платонівські втілив ідеї,
хто дав їй життя. Інфернальні зіниці,
де мікро-супутник стає Ганімедом,
заломлять порфірою лахмани ниці.
Міжніжжя її пахне липовим медом
Хто прийме амброзію плоті богині
не знатиме старості. Грою віоли
вона вколисає його. І погине
цілуючи пряно-п’янкі ореоли,
нектар із яких не втамовує смаги.
Свідомість дурманиться тим ароматом.
“Хрестили” її найзапекліші маги
тепер її погляд розщеплює атом.
Жаги не втамує водиця солона.
Впиваючись морем - вмираєш від спраги.
Хто навіть очима торкнувся до лона,
стає наче Доктор з германської саги,
готовий за мить чорту душу продати.
Вмочити перо у надрізі десниці
і пакт підписати, не ставлячи дати,
чорнилом їдкішім за сік полуниці.
Сміливець, що хоче від неї покори
впадає у стан непротивлення волі
своєї рабині. Не можуть затвори
тримати свободу із нею в розколі.
Таких, як вона, не лишають ніколи.
Втікають самі - їх шукають, вбивають.
Окреслюй, аскете, молитвою коло,
якщо готував свою душу до Раю!
* Уд (араб. عود) струнний щипковий інструмент)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773844
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.01.2018
Не цілуй ані шиї, ні перса чи смагу рамена,
Не звертай навіть погляд у сад полуниць-молитов.
Білі яблуні палені, зболені мавки і темне
Вишиття гарячковою гладдю старих корогов.
Не цілуй! Хай цілує вона, хай скипає окропом,
Молоком вишугує за межі і щерблений край,
Непритомною кров’ю, паруючим криком щокроку
Помирає з жаги. Але ти не цілуй. Не чіпай
Рудокоса Схимниця
Ні! ще можна спинитись, гальмуй передчасність смеркання!
Обійми ніжно-владно тендітність наядиних пліч.
Ще занадто жива, щоб у саван вдягнути кохання,
«Вічну пам’ять» співати у чаді оплавлених свіч.
Закрути у спіралі чуттєвої па́годи злети.
Не дозволь розщепити жіночність тортурами схизм,
Закувати єство у кайдани обітниць. За зле ти
не постав їй, що логос лягає у фалоцентризм *
ніжних віршів, де ти все в усьому є Альфа й Омега.
Де для тебе, тобою в собі малювала зірки
У яких ти в чеснотах своїх архі-, прото-. І мега-
гравітація Сонця, а решта – квазари-дірки.
Розділи з нею долю! Хай голка летючої коми
Пꞌянко зꞌєднує вервꞌю сузірꞌя в сафꞌянову вꞌязь
В нитку доторків, дихань, проникнень до шалу до втоми
Вишиваючи гладдю розіпнуту п’яльцями б’язь –
полотно сірих буднів, рогожу нічного безсоння.
Хай інакші крокують шляхом від обітниць до тризн.
Ти для неї мов Сонце. Ти – Геліос, Ра. Наче сонях
обернеться до світла. Не треба їй сутінків риз!
*Фаллогоцентризм - ґендерна асиметрія в мові. Термін був введений французьким філософом Жаком Дерріда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771711
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2018
Та він пішов. Як літо – без пробачень.
У той Вирай, котрий уже не їх.
А плетиво півпотайних побачень
Забрав з собою. Їй зоставив гріх...
Стояла. Нерозкаяна і боса.
Гасила в оці образ, що як дим.
Невінчана жона простоволоса
Із присмаком полинно-молодим.
©Рудокоса Схимниця
І я прийшла. На мене ти чекав?
Принесла різних ви́див оберемок
У косах запах нетутешніх кав
З країв інакших, я уже з туземок
Двох ку́пелей моїх морська вода
Освячена не у хрещенський вечір
Зіниць кристальна маргарит слюда*
А в ній - дві чорні перли порожнечі
В моєму шлейфі - жупел, не ваніль
У камерах, де я пригріла чорта
Насто́яно серцеподібний хміль*
Розносить брагу висхідна аорта
І от прийшла. Я знаю ти гукав
Стрічай свою богиню, ладу, паву!
Браслети стигм приховує рукав -
Слід борозен поораних на славу
Пригадую ту мить, як крадькома
Дивилася на тіло, що лежало
Дивилася на себе, бо сама
Кайдани нарізьбила гострим жалом
Одну мене звільнили поміж дів
Тих тіней, що цвіли востаннє - вперше
Смоківниць, що не матимуть плодів
Мандруючих мов безголовий вершник
Лицем землі. Приходячи сюди
Навідати місця жаги і жалю
До тих, хто виправдовував, судив
Хто збурював і був об’єктом шалу
«Відмолено!» - почула я луну
Співають епілог твого роману
Ті плечі, що несли мою труну
Обв’язують шнурівки параману.
©Марґо Ґейко
* Мінерал перлинна слюда хім. Ел. Н 2 СаАl 4Si2 О 12
*Хміль серцеподібний (Н. cordifolius Mig.)
* Параман — елемент облачення ченця малої схими
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771523
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2018
"Місяцівна"
Як підбор черевичка нагостро дзюравить стежину,
Плач конвалії гасне, його не почує землиця.
Дика панночко, гадино віща, вполюєш мисливця,
Місяцівно облесна, розмітиш довірливу спину....
Хижі сіті косою накинеш до скону, до спину,
Вистук в грудях схолоне, а сонце хіба лиш присниться.
Опівніччя уп’ється укусом у виступ ключиці…
Хай вмирає конвалія, панночка звіється димом.
©Рудокоса Схимниця
Ненадовго, бо жевріють ніжні проміння світанку
Небо землю ще бачить в обидві яскраві зіниці
Поміж них перламутром відблискують світні зірниці
Реверанс Місяцівни до Сонця зникає в серпанку
Дочекається доки вечірня заграва розтане
Доки люди підуть на гостину або вечорниці
Замилується личком своїм у люстерці криниці
Огорне покривалом зірок вигин гожого стану
Починає дивитися в хвіртки, різьблені віконця
Он, хлопчина не спить і немає ні тата, ні мами!
Він замріяно стежить як світло іде килимами
Віддзеркалюють зорі розвішані в хаті суконця
Стій-но, відьмо прозора, безстидна, хижачко розкута!
Не чіпай юнака, забирай краще тих, хто старіші
Утікай, пам’ятають цигани візит твій торішній *
Очі пустять на персні, волосся і шати на пута
Неодмінно піду, лиш побавлю себе білим танцем
Чом ти стовпником, отроче, став і завмер незворушно?!
Обійму тебе лагідно буде можливо задушно
Як полегшає, звіємось в небо залите багрянцем
Найпростіша зі здобичі стане примхливій Царівні -
Цей циганський юнак, що батьків його продані душі
В співробітництві з бісом отримують хліб свій насущний
Їхні внески різняться, тому і застави нерівні
Що то діється? Руки втрачають звичайну рухомість
Чари знищує звідкись повстала невидима сила
Це лунає зі скиту молитва про зниклого сина
Місяцівна прийшла по трофей - утікає натомість.
© Марґо Ґейко
*Посилання на фабулу вірша "Про Царівну Місяцівну" Федеріко Гарсія Лорка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770818
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2018
Я станцюю на лезі –
На срібній заточці півмісяця.
Плач за мною, коханий, розврунюйся дикими травами…
Я крещендо,
Я шал,
Я заверчена світлом, як саваном, –
Недоспівана пісня шамана гортанна. І кришиться
Спокій чорних зірок на долоню дрібними агатами.
©Рудокоса Схимниця
Спокій чорних зірок опадає на тіло під шатами
Лиш одна в ложесна не лягає квазаром агатовим
Не зійшла на поталу мені та прислужникам адовим
Віфлеємський алмаз, не вимірний земними каратами
Вируватиму я, що край леза огнивом засвітиться
(Як колись Саломе танцювала для п'яного Ірода
На відзнаку за що, він занадто коштовну офіру дав)
Хай примерклі сузір’я займуться в сатинових китицях!
Я терпітиму. Біль струменітиме в землю гранатами
і вбиратиме краплі страждання зміїного плоскінь. Ці
мужі конопель отруту ковтають, а довгих кіс кінці
оплітаються стеблами в пасмо. Ніхто і не знатиме …
© Марґо Ґейко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2018
Та він пішов. Як літо – без пробачень.
У той Вирай, котрий уже не їх.
А плетиво півпотайних побачень
Забрав з собою. Їй зоставив гріх…
Стояла. Нерозкаяна і боса.
Гасила в оці образ, що як дим.
Невінчана жона простоволоса
Із присмаком полинно-молодим.
©Рудокоса Схимниця
На обличчя душі натягну забуття арафатку
Власяницею тіло бажань огорну, хай пече!
Випікає все те, що хибує з самого початку
А торбину думок перекину за голе плече
На фантазії - кукіль, на пристрасті - мідні вериги
Одягну і піду, відшукаю собі іншу путь
Доки можна втекти, доки повінь твоєї відлиги
Не збурила льодів, підіймаючи спогадів муть
Хай всихають озера, спокута випарює воду
Залишає сліди на глевких берегах біла сіль
Спокусився на юної німфи нефритову вроду
Розгадав просто неба у шалі пташиних весіль
Хай не грають оркестри, хай стихнуть пісні солов'їні!
Хо́ри наших чуттів не триматимуть ніжності стрій
Не давай ауфтакт! Горло стисли обійми зміїні
Де померли метелики - рине кажановий рій
Битим шляхом піду, забувай таємничу мольфарку
Що писала вірші, обертала в саке прісний рис
У будиночку чайному з сузір’їв трусила заварку
Розливала розваги на будь-який смак і каприз
Галактичне морозиво клала в озерну креманку
Найсолоніші з тез вистеляла Чумацьким шляхом
Та із рози вітрів спромоглася зробити шарманку
Ну а ти,… чоловіком не став, і не був женихом.
Наче коней гнідих запрягаю хмаринок отарку
І проїду повз тебе, молодик мені за ландо
Вітражами промінь намалюю веселкову арку
Перетну рубікон, розмежуюсь на «після» і «до»
Не шукай! Не розпитуй! На наших лазурних дорогах
Непролазними хащами бігають хижі вовки
Не полюю уже, не танцюю на чортових рогах
Не окутую мрії в небесно-прозорі шовки
Не вдягаю фати, не побачиш північну Аврору
Іншим світлом засвічена, хоч темний уже мій хітон
Я сповідала гріх «Адвокату», а не «Прокурору»
Наречена Христова Йому віддала камертон.
©Марґо Ґейко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770812
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2018
Дорогі Друзі, вітаю Вас із надзвичайним Днем Народження! Як казав Афанасій Великий, «Бог олюднився, щоб людина обόжилася».
За уставом ранком 6 січня в Святвечір (нажаль немає в сучасн.укр.м. слова Сочельник) в церквах служать різдвяну вечірню. От, що мені дуже подобається в християнстві, так це його парадоксальність! О 7-й ранку служитимуть вечірню.
Взагалі, парадоксальність починається вже від моменту створення юдейського етносу і розгортається синхронно з його розвитком, тягнучись червоною ниткою через величезну кількість історичних перипитій в наше з Вами сьогодення. Хто захоче розібратися в сутності християнських догматів, стикається з величезною кількістю запитань, на які немає однозначних кінцевих відповідей. Лише йдучи шляхом апофатичного богослов’я, новоспечений дослідник не так ризикує помилитися і впасти в якусь з єресей, имже нєсть числа. Отже сама апофатика: незлитно, нероздільно, не-.., не-…, не-…. Це правило є не тільки основою теології, але й підґрунтям християнської аскетики: «не поспішай щось приймати, але і не відкидай одразу».
Всі Всесвітні собори скликалися не через бажання єпископів конкретизувати догмати або, від нема чого робити, окреслити межі свого віровчення, а на конкретний інтелектуальний запит, певний виклик чи потребу підтвердити чи нівелювати чиюсь інтерпретацію або вчення.
Утім, повернімося до Іісуса. Мене дуже надихає той факт, що проповідувати Христа відносно легко. Чому?! А тому, що людям нема за що на Нього ображатися. Він не дав приводу до нарікань, тому що геть нічого собі не здобув. Нічого за життя, але усе опісля. Той, «Иже на водах землю повесивый», навіть не знайшов за потрібне влаштувати собі «достойний» прихід в цей світ, а своїй Матері нормальні, людські умови для пологів. Боголюдина народжується не в «норковые пеленки» як співає наша сучасниця попсовічка, а в сіно печери, де проходить звичайний цикл життєдіяльності свійських тварин. Хоча і «не знайшлося» у людей місця для вагітної жінки, але мені здається, - це був все ж таки і вибір, Його вибір. Хіба Бог не міг «розтопити» серця, якби хотів?!
Отже, коли я чую про когось «це людина не нашого кола…», мене в прямому смислі «накриває». Хочеться спитати: а Той, Чию віру ви сповідуєте, від Кого бажаєте собі усіляких милостей і прощення гріхів, хіба Він вміщався в «прокрустове ложе» кола тогочасної інтелігенції? Чи Він Вашого кола?!
Народжений в печері від представниці ненайвищого з прошарків суспільства до певного моменту мав пройти стандартний шлях земного буття. Тільки 10 % свого життя Христос провів інакше, аніж звичайні люди того часу. А решту 90% Він зростав, вчився, важко працював, знав, мабуть, що таке стерті в кров руки, біль, піт, розчарування. Тридцять років звичайного досить бідного людського життя ...
А щодо розчарування, то мабуть, воно взагалі було Його невід’ємним супутником в земній юдолі…
Православні, хто не знає, мають, так би мовити, «ієрархію» дванадесятих свят. Вона вибудовується відповідно до значущості події. Отже, для нас центральним святом є Пасха, хоча, я чула, нібито у католиків акцент на Різдві.
Дійсно, Воскресіння, з передуючими йому Страстями – є смислом і ціллю приходу Боголюдини в наш світ. Але!!!
Христос прийшов не тільки заради того, щоб проповідувати, за це бути жорстоко страченим та воскреснути. Поміж іншого, він олюднився ще й для ствердження і так би мовити «непасхальної» радості. Тут згадаймо Його перше чудо. Воно відбулось на весіллі. Богові, як з’ясувалось, не чужде і «людське, занадто людське». Він перетворює воду на вино, а не навпаки. Та робить це «нежиттєрятуюче», проте перше з своїх див, на вимогу жінки. Нехай і Матері, але ж жінки. Він сам їй відповідає: «Що мені й тобі, жінко? Ще не прийшла моя година.» Спочатку нібито відмовляє, а потім іде на поступку. Це є Його актом ствердження права людини на людську радість, благословенням свята весілля і таїнства шлюбу. «Недуховне» якесь диво вийшло, особливо, якщо з контексту зрозуміти, що гості наречених вже і так були «веселі»: «Коли староста покуштував воду, що стала вином, – не знав він, звідки воно взялося, знали лише слуги, котрі зачерпнули воду, – покликав молодого і мовив до нього: Кожен чоловік дає спершу вино добре, а як нап’ються — гірше. Ти ж добре вино зберіг досі…».
Вже відчуваю, як «сестра таланту» хапає мене за руку, бо про парадоксальні прецеденти з Новозавітної історії можна писати ще довго, і це вже не формат ФБ.
Найцікавіший, на мій погляд, парадокс полягає в тому, що християнство, будучі релігією Слова, не є релігією вчення. «Золоте правило моралі» та інші етичні директиви існували і успішно реалізовувались ще до Христа. А Λόγος в перекладі з давн.гр. це не «лексична одиниця», тобто наше «слово» для Λόγος - не еквівалент.
Християнство – це релігія Особистості. Саме Особистості в першу чергу. А де зустрічаються дві особистості, там з’являються стосунки. І в цьому ще один парадокс, бо сучасні тенденції виштовхують Особистість Боголюдини з семантики свята Різдва. Різдво без Того, Хто народився, Різдво без Христа, таке собі – X-mas.
В супереч цьому, нехай аніякі культурні нашарування та сценарії: обряди, традиції, передання не відвернуть нашої уваги від найголовнішої сутності правильного духовного зростання, яка полягає у вибудовуванні та плеканні між-Особистісних Стосунків «Бог - людина» та навпаки. Це і є відправною точкою обόження, а все інше додастся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769906
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 06.01.2018
Про жінку написано в безлічі хронік
Іпатія я, вчений - неоплатонік
Катована натовпом в центрі агори
Мов відьма в намисті з корінь мандрагори
З моїх рук спокуса прийшла до Адама
Скульптури мої на хорах Нотр-Дама
Я сарна смиренна, відверта сирена
Тірольська Марго і троянська Єлена
Життя забирала і знов дарувала
Пила із Грааля, кохала Ваала
Я - Гестія вірна, розкута Астарта
Про мене говорять Пальміра і Спарта
В степу амазонка півгола і дика
Іду за Орфеєм немов Евридіка
Я символ життя, уособлення смерті
Долоні мов шовк, п'яти репані, стерті
Робила аборти, сама в них вмирала
І знов із мечів я кувала орала
Коханка, дружина, свята і повія
Любов і ненависть, прокляття і мрія
За танець свій голову мала на блюді
Христа не продала подібно Іуді
Хоч знала, що камінь важкий у порога
Пішла і зустріла воскреслого Бога
Рука моя посох і скіпетр тримала
Халупи й палацу було мені мало
Терзали мене хижаки на аренах
Там терен цвіте на кривавих теренах
Церкви мої вкрили подвір'я Афона
Присутність моя там, утім, незаконна
Молитви, анафеми, вироки, оди
Складають мені повсякчасно народи
Даровано жінку було чоловіку
Життя я дарую йому споконвіку
Я перша і друга, цнотлива й чуттєва
Пречиста Марія, спокуслива Єва.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2018
Не всяк метелик шовкопряд
Коштовні закладає грени
Так в хороводі із наяд
Не всі красуні є сирени
Єдину ту чиє чоло
Відмічене цілунком року
Чиє єство не раз звело
Мужів у царину пороку
Хто зможе доторком долонь
Забрати волю і повести
На дно, де з під землі вогонь
В якому запалаєш весь ти
Почуєш серцем ту одну
Яку найкраще оминати
В ту мить, коли б її торкнув
Забув би все, що тільки мав ти
Співає мов звиває шовк
В її мовчанні наче в грені
Зародок пристрасті замовк
Щоб крильця проросли в катрені
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2018
ФЕЯ МОРГАНА
З’являюсь під вечір із надр океану
Сиреною зваблюю, ввожу в оману
Малюю промінням й водою примари
Дивуються маревам цим сірі хмари
Дружина Едему, Аїду – коханка
Сповідниця шлюбу, нестримна вакханка
Я завтра інакша, ніж вчора і нині
Зачата у штормі, народжена в піні
Веселка – найкраща для мене кіфара
Торкнусь її струн і вулкана-мольфара
Могутності кратеру гратиму «Славу»
Пекельну за вінця він вивергне лаву
Контрастне повітря мене огортає
Запитують часто, чи справді я – та є,
Хто зводить чертоги оптичних палаців
Тим зманює з курсу усіх мореплавців
Єдиний мій одяг – волосся і хвилі
Тому я беззахисна в повному штилі
Гадають мужі, що візьмуть собі бранку
Хапають мене, їм не жити до ранку
Співаю солодше за звуки органу
Чи хочеш побачити Фата Моргану?!
Прив’язуйся міцно до щогли канатом
Заклей воском вуха, бо голос мій – Fatum.
ЛЕТЮЧИЙ ГОЛЛАНДЕЦЬ
У штормі я бачу красу бездоганну
Реве корабель небу власну осанну
На щоглах канати мов струни гітари
Відточують хвилі об деку удари
Тріпочуть вітрила - зітлілі лаштунки
У діжках по трюму бовтаються трунки
Сурмлять урагани тривожні фанфари
Зникає за обрієм дужка кіфари
Для нього цей день в ланцюгу лише ланка
Звила уробо́рос фортуна-циганка
Це плата така за сприяння гордині
По Друге Пришестя буття в блуканині
Порти не приймають вигнанця корсара
Тож доля його невблаганна сансара -
По колу пливти в колі злої команди
У дрейфі жахати човни і шаланди
Бояться його кораблі і фрегати
Бо знають, що сенсу не буде благати
Безстрашних, безсмертних, розхристаних ланців
Команду нещадних, нещасних голландців
Та мова гордині завжди - lingua franca
Коріння її найчастіш - забаганка
Збагнув капітан і кляне вже ту днину
Коли оминути Мис* виклик він кинув
Прирік корабель безмір вод борознити
В оточенні мертвої заживо свити
Змія їсть свій хвіст - це не матиме краю
Тому я в мандрівці йому потураю
Сміливо приборкаю Левіафана
Вітатиму верхи свого капітана
Я-Фея Моргана - богиня Астарта
Розважу того, хто за дім має Та́ртар.
МУЗИКА
Хмарини пливуть мов небесна армада
З них вторує шторму громів канонада
На арфах сталеві натягнуто ванти
Зіграють нам тріо вітри-музиканти
Поверхня води - це суцільна литавра
Софіти засяють з сузір’я Центавра
Під музику вітру в обіймах сирени
Він слухати зможе любовні катрени
Єдиними свідками будуть нам чайки
Ковзнуть мужні руки на дві обичайки
Стрункого, тонкого, звабливого стану
Для нього я першою скрипкою стану
Душа моя ширша ніж землі і води
А в плоті до пекла і раю є сходи
Два тіла зіллються в містичному танку
Йому подарую себе без останку
Замріяно стихне стихія навколо
Проникливо гратиме він своє соло
Зайде у містичні ворота з нефриту
Кохатиме палко свою Афродіту
Звучатиму ніжно в руках капітана
Дозволено все, я лиш Фата Моргана
Так буде сьогодні, останньої ночі
Кохання-дарунок небес, а не злочин.
“Est modus in rebus”
Спиню обертання штурвалу фортуни
На мапі долонь трактуватиму руни
Мечем уроборос проклять розрубаю
Строк дії спокути наближу до краю
Лиш серце пульсує в режимі синкопи
Пливи, розжени женихів Пенелопи!
Шиття нескінченне нехай відміняє
Забудь поруч неї про те, що десь я є!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2017
Продовження вірша «З’являюсь під вечір»
У штормі я бачу красу бездоганну
Реве корабель небу власну осанну
На щоглах канати мов струни гітари
Відточують хвилі об деку удари
Тріпочуть вітрила - зітлілі лаштунки
У діжках по трюму бовтаються трунки
Вітри засурмили тривожні фанфари
Зникає за обрієм дужка кіфари
Для нього цей день в ланцюгу лише ланка
Звила уробо́рос* фортуна-циганка
Це плата така за сприяння гордині
По Друге Пришестя буття в блуканині
Порти не приймають вигнанця корсара
Тож доля його невблаганна сансара -
По колу пливти в колі злої команди
У дрейфі жахати човни і шаланди
Бояться його кораблі і фрегати
Бо знають, що сенсу не буде благати
Безстрашних безсмертних розхристаних ланців
Команду нещадних нещасних голландців
Та мова гордині завжди lingua franca*
Коріння її найчастіш забаганка
Збагнув капітан і кляне вже ту днину
Коли оминути мис* виклик він кинув
Прирік корабель безмір вод борознити
В оточенні мертвої заживо свити
Змія їсть свій хвіст - це не матиме краю
Тому я в мандрівці йому потураю
Сміливо приборкаю Левіафана
Вітатиму верхи свого капітана
Я-Фея Моргана - богиня Астарта
Розважу того, хто за дім має Та́ртар.
* Уробо́рос, оробо́рос (від грец. ουρά — хвіст і грец. βορά — їжа, харч) — буквально, «той що пожирає (свій) хвіст» — міфологічний світовий змій, що обвиває кільцем Землю, схопивши себе за хвіст. Вважався символом нескінченного відродження, одним із перших символів нескінченності в історії. Один з символів алхімії.
* lingua franca - мова міжнародного спілкування
*Мис Доброї Надії
* Та́ртар (грец. Τάρταρος, Tartaros) за уявленнями греків, це темна безодня в глибині космосу, нижче від Аїду. Тартар віддалений від поверхні землі так само, як земля від неба: мідне ковадло летіло б туди від поверхні землі дев'ять днів (стільки, скільки з неба на землю). Він є одним з первинних об'єктів, які виникли з Хаосу.
За іншою міфічною версією, Тартар міститься під палацом Аїда. Тартар оточений потрійним шаром пітьми й мідним муром із мідною брамою, яку поставив Посейдон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768213
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2017
Коли ти довго дивишся в пітьму
Пітьма звертає погляд свій у тебе
Це malediktus дивиться, тому
Безодню роздивлятися не треба
Для того, щоб побачити красу
Секунду звести в ступінь до години
На радість обернути сумнів й сум
Людина прагне іншої людини
Вражає очевидне більш за все
Це обрій повний зір над головою
Прекрасніше за це лише лице
Того, хто в небо дивиться з тобою
Імператив етичний в серці є -
Людина є не засобом, а ціллю!
Вона існує, є, а не дає
В достоїнстві своєму самоцінна
Якщо дивитись так, то вищий сенс
Звеличить мікросвіт до макросвіту
В стосунки benedictus принесе
Сузір’я посміхнуться первоцвіту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2017
В промінні вітражів старих вікон
В лампадах перед ликами ікон
В Неопалимій дивом Купині
Побач той вогник, що горить в мені!
Поміть мене на стані поміж нот
Впіймай мій голос на одній з частот
Коли ти б'єш об руку камертон
А клірос твій співає антифон!
Коли вдягаєш поручів сатин
Чи слухаєш акафіст всім святим
Почуй, як я молюсь за тебе теж!
В моїй молитві завжди ти живеш
В прекрасному, що поруч тебе є
Впізнай, коханий, втілення моє!
Хоча не це, насправді, головне.
В мені побач передусім мене!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2017
Буря стихає, небо похмуре, в гроті цариця наяд.
Берег і скелі сірі, безлюдні, йде прикрашання обряд.
В темному гроті плавають риби, завжди прозора вода.
В даль потойбічну дивиться довго дівчина ця молода.
Ніжне волосся, білі перлини, ноги не знають стерні.
Очі її такі ж надзвичайні, як і луска на стегні.
Гори, каміння, різні видіння, кличе давно глибина.
Хто її стріне, того ніколи не доторкне сивина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2017
Я сильна, ніжна, надзвичайно мила
Моя краса не одного зманила
Неначе феї грали в естафету
Чеснот дали, що вистачить дублету
Я едельвейс, богиня, королева
Тверезий розум, витримка сталева
Так кажуть інші. Кажуть досить часто
Хіба щось треба ще мені для щастя?!
Я все здобула, а не маю - буде
Мені, насправді, дуже заздрять люди
Запитують, як я усе встигаю
А я в режимі повного раздраю
Два двигуни мої працюють швидко
У різні боки рвуть, тому вже шибка
Від тиску в рубці луснула кривою
І нерви натягнуло тятивою
Моя команда за межею бунту
Застрягли два гвинта в намулі ґрунту
У трюмі діжки повні вина й рому -
Гуркочуть наче колісниці грому
От-от і вже заграють по нас сурми
Хай розіб’ються виноградні тюрми!
Змішається з водою у причастя
Це сили дасть. Мій кораблю, пручайся!
***
Коли мене ще й штормом накриває
Для рівноваги я пишу рубаї
До Бога йдуть на прощу монорими
У чорних ризах - різні пілігрими
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766744
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2017
Уникнення оглушлива жорстокість
Пройшла я нею щонайменше сто кіл
Від прірви кола ці на кілька кроків
Лети, тепер ти вільний, наче сокіл!
Для сну лише лягай в холодну постіль!
Працюй сім днів всі тижні року поспіль!
Мов джміль запилюй овочі до скону
Роби із себе трудову ікону!
Не маєш крил - пливи у даль глибоку!
Втім, знай, ти втратив німфу карооку
Що граючи на клавішах пороку
Вклонялася тобі немов пророку
Повзи подібно древньому дракону!
Підірвано вже «вежу Вавилону»
Із "цоколя" я витягла цеглину
І вкинула палаючу вуглину
Лети, пливи, повзи, не зви своєю!
У "цоколі" був порох, і з землею
Зрівнялося, що хибне від почину
Тепер я і від тебе відпочину!
***
Коли мене так сильно накриває
Для рівноваги я пишу рубаї
До Бога йдуть на прощу монорими
У чорних ризах - різні пілігрими
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2017
Сумно
коли капітан навігував з вітром не заодно
склавши вітрила вітрильник пішов на дно
коли музикант ненароком порвав струну
надсадно вібрує дека шторм віддає луну
Все одно
нехай в океані буде холодно й голодно
єством своїм огорну капітана лагідно
скерую потік Гольфстріму до нас в западину
в розколі магмою засмажу гідру-гадину
Вип’ємо
солону воду обернену на п’янке вино
сади коралів постелимо мов м’яке руно
стихія тиском задемпферить луни пелену
я натягну на скрипку свою нову струну
Елізіум
плани фортуни на залишок днів зірвано
симфонію духу нехай і на дні зіграно
має скрипаль чи капітан німфу віддану
дав океан йому в подарунок підданку
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2017
Полюби в мені те, що тобі одному лиш відомо
Ту розпусну незайманість тілесної суті душі
Де безодня очей безумовна безмежна бездонна
діафрагмами райдужки пише про тебе вірші
Збережи ти своє перед гейшою благоговіння
Акварелями сенсів я зведу тобі райдуги зліт
У свічадах зіниць намалюю розкішні видіння
Обрамляючи вхід в кришталево сатиновий світ
Збережи в собі те що назву я прообразом тебе
Що весь час розглядаю хоч не можу дати ім’я
Як мені пояснити? та немає в тому й потреби
В кришталевому світлі лик твій бачу інакшим я
Полюби ти своє підсвідоме, свідоме, відоме
Нездійснену можливість вже таку очевидну мені
Най минатимуть дні та навіки лишиться вагоме
Не розтрачене в пошлості суєти суєт маячні
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766395
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2017
ранок, день, вечір - стражі добові
граматично всі три чоловічі
тільки ніч у жіночній подобі
чорним шлейфом впадає у вічі
розшиває сяйними стразами
шати траурні напівпрозорі
і слугують дороговказами
тим хто в морі північні зорі
йде в обійми звабливої ночі
відпочити від денної втоми
як коханець в тенета жіночі
подорожній далеко від дому
сяє місяць - небес новобранець
в сонні очі посоловілі
вечір ніч опівночі на танець
запросив під пісні солов’їні
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766387
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2017
де плазма кадить небосхил
малює фрески крипти неба
царю світил, я прошу сил
не марити вночі про тебе
де диск солярний догорів
в заграві утворивши ербу
лунає спів, не чутно слів
то вітер сповідає вербу
відлунням вторує йому
моя спокутна тиха пісня
усупереч всьому прийму
тебе, любов моя запізня
з мого склепіння зі сплетінь
артерій, капілярів, нервів
сонць серпокрилих мерехтінь
несе чуття до міста левів
вони лежать частіш без крил
закуті в мармурі і гіпсі
чому туди? тому що ти
сьогодні знов мені наснився
скурив з руки чад гіркоти
пекельний фіміам дурману
тепер думки - мої кати
шаманять парою туману
і вкотре в бдінні вечорів
в храмині, чиї ґрати - ребра
зорею мрів і серце грів
той спогад, що забути треба
у ньому світлий образ твій
що у душі зіткався з плоті
омано мрій, мій сум розвій
допоки ладан ще не попіл!
та я відкину каяття
тебе плекатиму в молитві
усе життя отак здаля
лишається лише любити
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766382
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2017
З’являюсь під вечір із надр океану
Сиреною зваблюю, ввожу в оману
Малюю промінням й водою примари
Дивуються маревам цим сірі хмари
Дружина Едему, Аїду – коханка
Сповідниця шлюбу, нестримна вакханка
Я завтра інакша, ніж вчора і нині
Зачата у штормі, народжена в піні
Веселка – найкраща для мене кіфара
Торкнусь її струн і вулкана-мольфара
Могутності кратеру гратиму «Славу»
Пекельну за вінця він вивергне лаву
Контрастне повітря мене огортає
Запитують часто, чи справді я – та є,
Хто зводить чертоги оптичних палаців
Тим зманює з курсу усіх мореплавців
Єдиний мій одяг – волосся і хвилі
Тому я беззахисна в повному штилі
Гадають мужі, що візьмуть собі бранку
Хапають мене, їм не жити до ранку
Співаю солодше за звуки органу
Чи хочеш побачити Фата Моргану?!
Прив’язуйся міцно до щогли канатом
Заклей воском вуха, бо голос мій – Fatum.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766209
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2017
Велична постать, лагідні руки, губи тужливо мовчать
Очі нещадні темні магніти, лава застиглих свічад
Альфа й Омега, магма пекельна, блиск вулканічного скла
В цих океанах ніби втопив ти змія вселенського зла
Ночі тривоги, вічна самотність, вдома та на чужині
Бути без мене важко, я знаю, важко без тебе мені
Довге чекання, безмір вагання, рветься терпіння струна
Вип’ємо разом море кохання й пляшку сухого вина?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766017
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.12.2017
Коли сумуєш, просто напиши!
Старокитайське п'ятистопне ши
Французькі альба чи японські танка
Це виклик мій, салонна забаганка.
Пограємо з тобою в буриме?!
Слова зітчемо в’яззю макраме
У техниці плетіння кавандолі
Де кожен вузлик як цілунок долі
Хоч на папері дотиком пера
Або на схилах синього Дніпра
Кристалами прозорого серпанку
Що видно над водою тільки зранку
На небі візерунками зірок
Вважай, я–правовірна, ти–пророк
Промінням сонця, розою вітрів
Пиши про те, як ти мене зустрів!
Залита медом спогадів перга
В чарунці серця ніжна, дорога
Із квітів перших зустрічей пилок
У долі не буває помилок ...
Сягай найнебезпечніших вершин
Пиши мені, що хочеш, лиш пиши!
Рядочки слів під музику думок
Станцюють наймістичніший танок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2017
Давно помічаю, що є все одно
У кожного Я - таємниче Воно
Як тільки-но Я заведе монолог
Воно вмить показує, хто в храмі бог
Воно несвідоме, як «річ у собі»
Латентно з свідомим своїм в боротьбі
Подібно коню, що тяжіє за ріг
Звернути в безглуздя чуттєвих доріг
І вершник повинен тримати коня
Для цього потрібні тверезість, знання
Коли несвідоме влаштовує нурт
Свідоме стає мов покірний манкурт
Удвох розділяють тілесний чертог
Тож Я-монолог це завжди діалог
Мені ж підливає чуття мов вино
Воно у шовковім своїм кімоно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765390
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.12.2017