Філарет

Сторінки (1/11):  « 1»

Ян Гол (частина друга)

...сон  здавався  реальним.  Однак  коли  він  відчув  абсурдність  подій  які  він  там  бачив…  стало  коротше  зрозуміло,  що  то  усе  не  реально.  Брехня  реальності.  Чи  щось  таке.  Не  більше  ніж  його  божевільні  фантазії.  Принаймні  прокинувшись  він  пам’ятав,  що  поцілував  Катерину…  Усе  було  таке  реальне…  хоча  дії  надто  підозрілі.  
Отож.  Ми  знаємо,  що  він  зрозумів,  що  все,  побачене  їм  романтичного  спрямування  сон.  Нехай.  Але…  боліла  голова.  І  він  не    пам’ятав,  що  було  дійсно  вчора.  Ніби  і  не  пив!
Він  лежав  на  кріслі.  Накритий  простирадлом  виготовленим  ще  за  радянських  часів.Можливо  ще  навіть  за  часів  тоталітаризму  чи  подібного  перевищення  норм  моралі…  Боліла  голова.
Він  підвівся!  Усе  було  покладено  за  власне  його  стандартами.  Телефон  на  тумбочці,  телевізор  на  столі.  Інше  не  було  суттєвим.  Отож…  треба  згадувати.
Він  підвівся(нагадаю  вам  знову  його  дію).  Чого  чекати?  Треба  спуститися.  Можливо  щось  нагадає  йому.  
Стоп!!!  Якого  фіга  двері  зачинені?  ЕЕЕЕ?  Що  вдіяти.  Хто  закрив?  Яка  ***  посміла  це  зробити.  Це  по  перше  не  тактовно.
Найстрашніше  те,  що  у  природі  за  його  пам’яті    він  не  знав  ключі  від  дверей.  Вибити?  Я  не  настільки  грубий.  З  вікна?  Страшно  ,  що  робити.  
Раптом.  Шафа  з  одягом  відкрилась…
Звідти  виглядало  обличчя  невисокого  ,  переляканого  чоловічка  років  30.  
Салют  бро.  Вчора  ти  мені  життя  напевне  врятував.  Розкажу  відносно  коротко  про  суть  речей.  ОООО  не  треба  падати.  Усім  страшно!  Мені  також  страшно.  Що  вдієш?!  Слухай.  Ти  мені  здоровому  чоловіку  життя  врятував.  Учора  янгол…  ну,  друг  Ісуса  чи  він  сам  намагався  вбити  мене,  однак  заплутався  в  погоні  за  мною.  Адже  хто  може  бути  розумніший  ніж  Яцько  Безіменний!  Так!  Я  не  божевільний!..
Його  світ  потемнів…  Він  надзвичайно  налякався.  життя  ніколи  не  заводило  його  в  настільки  складні  життєві  ситуації.  О,  ні  !  Заводило.  Коли  у  магазині  йому  не  висачило  60  коп.  на  покупку  продуктів…  але  зараз  це  було  не  важливо.  Отож  сон…  До  чого  сон?  Ні  до  чого.  Оцінюємо  ситуацію.  Перед  ним  стоїть  чоловік  у  халаті  з  божевільні  і  доводить  якусь  маячню  про  яку  він  сам  нічого  толком  не  знає…
Тож  ви…  ем,  як  то…  шоб  зрозуміліше,  чи  ясніше…  шо  вам  у  мене  потрібно?  До  чого  я?  Я  звичайно  розумію…  перепили.  Біла  гарячка.  Чи  як  воно.  Однак.  Від  погоні  все  життя  не  сховаєшся.  Колись  то  вони  вас  знайдуть…  я  б  вам  радив  поки    що  не  пити  горілки  чи  вина.  Можливо…  але  розкажіть  про  ваші  ілюзії..!
Прибулець  почав  розхитуватись…  
От  же  ви  скотини…  ніхто  мені  не  вірить.  Бачив  я  Янгола  .  З  ікони.  Я  за  ним.  Він  тікать.  Я  за  ним!  А  потім  мене  сюди  двинули.  І  я  драпанув!  Тепер  зрозуміло…  він  всіляко  затирає  сліди.  Йому  не  хочется  щоб  ми  знали,  що  месія  між  нами.  Він  напевне  готує  апокаліпсис.  Справедливий  суд  і  все  таке.  А  ото  вчора  коли  я  до  вас  забіг  перекусити  бо  нічого  не  їв  кілька  днів  від  учора…
Поясни  мені!(  Він  зірвався)  чому  ти  побіг  до  мене?
ЕЕЕЕ  ну  ти  мене  ображаєш,  брат  .  Вся  країна  знає  тебе  та  твою  адресу.  Філософ  невдаха…  о,  ні.  Іще  плюс  письменник,  та  поет  невдаха.  Загиблий  талант.  (Тут  він  дав  йому  сторінку  з  газети).
«Холодний  Андрій.  Хто  він?  Що  з  ним?»
Що  за  фігня…  Моє  ім’я!Так  .  Але  я  не  поет.  Я  безробітний  останні  6  років!Хоча  я  сам  не  пам’ятаю  хто  я.  Ти  здорово  мене  вчора  шизонув.  Нехай.  Логічно.  Ти  зрозумів,  що  я  буду  один  .  Однак  …  я  пам’ятаю  якусь  пожежу…
Так.  Пожежа  була.  Ми  цього  не  спростовуємо.  Однак.  Краще  тобі  нічого  про  це  не  знати  .  Розумієш?  Коротше.  Янгол  хотів  мене  вбити.  Однак  він  помилився.  З  неба  краще  спостерігати…  а  тут  трошки  інший  ракурс.  Пофіг  на  це.  Я  напевне  піду.  Адже  тепер  він  і  тебе  почне  шукати.  Я  небезпечна  фігура!  Я  зараз  піду  через  вікно…
Божевільний  до  кінця  виліз  з  шафи.  Розім’явся  .  забрав  зі  стільця  решту  якогось  засохлого  хліба.  І  зістрибнув  з  вікна  на  траву…  Ще  зустрінемось.  Їм  нас  не  взяти…
Отож,  якась  фігня  зранку.  Якийсь    янгол.  Ця  горілка.  Але  це  не  важливо!  Важливо  згадати  хто  він.  Можливо  вийти  на  вулицю?
Він  спустився.  Виглянув  з  вікна.  Звікна.  Звікна.  Вікна  З…  та  вікна  З.Темрява.  Шось    незрозуміле..
Перед  будинком.  Якийсь  чоловік  цілує  Катерину.Шо  це?  
Так.  Він  не  зізнається  їй.  Однак  вона  нічого  не  знає  про  його  почуття.  ..  Вони  точно  знахабніли.!  
Катерина  відійшла  від  чоловіка.    Підійшла  до  будинку.  
Дружееее!  Я  тобі  книжки  принесла.  Я  розумію  у  тебе  духовна  криза.  Але  так  треба.
Він  схопив  свою  швабру.  Вискочив  та  попрямував  до  чоловіка  .  
Ти  хто?  
Чоловік  зашарівся.  Вірніше  здивувався  .  Але  швидко  прийшов  до  тями.  
Мене  звати  Ян  Гол.  Не  дивуйтеся  на  трохи  дивне  ім’я.  Я  поляк  за  походженням.
Янгол?  (тут  він  глянув  на  іконку).  Ем…  і  дійсно  схожий  …
Друже…  давай  не  будемо  далекі…  Я  знаю  шо  тобі  подобається  Катерина.  І  що  ти  боїшся  їй  про  це  сказати.  Я  знаю,  що  ти  мочешся  в  ліжечко.  Принаймні  так  було  в  5-6  років.  Я  знаю,  що  ночами  ти  плачеш.  Я  знаю  як  одна  людина  тебе  відшила.  Я  все  знаю  про  тебе.
Ем…  Ех…  Що?  Звітки?  Як?  Янгол…  навіщо  ти  переслідував    того  чоловіка?  Хоча…  блін.  
Який  сенс  життя.  
Раптом  Ян  Гол  зробив  крок  назад.  Та  крикнув…
Поцілуй  її….
Поцілуй  її…
Поцілуй  її…
Світ  розпадався  на  частинки.  Він  розривався  .  Все  зникало.  Зачекайте…  невже  все.  Невже  оце  і  є  кінець  світу.  Судний  день…  Хто  він  такий?...
Все  продовжувало  розпадатися…  
Цілуй  її…  цілуй  її…
Він  прокинувся…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878232
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2020


Янгол (частина перша)

Він  прокинувся  від  постійного  шуму.  Хтось  рився  в  його  холодильнику.  Причому  з  таким  нахабством,  що  він  подумки  схопив  ножа.  Однак  у  нього  не  було  ножа.  Сходи  були  закручені.  Він  спіткнувся.  Але  піднявся.  Ішов  та  думав.  Якщо  то  злочинець  чи  крадій  його  треба  нафіг  засадити  а  якщо  благородний  крадій  то  віддасть  йому  останню  палку  ковбаси…
Він  спускався…  А  якщо  він  озброєний?  Треба  і  йому  озброїтись.  Швабра!  Еврика!  Шо  іще  може  бути  краще  ніж  вітчизняна  швабра.  «Буду  стріляти»  -  сказав  він.  Але  то  була  всього  на  всього  кішка  сусіда…
Він  ішов…
Коли  я  народився.  То  світ  здригнувся.  Він  створився  саме  з  того  моменту  коли  я  його  падлюку  побачив.  Світ  здавався  таким  милим.  Безтурботним.  Загадковим.  За  що  вона  мене  так.  Подрала!  Я      хихочу  суд!  Не  має  права  вона  так  робити  зі  мною!  Це  не  справедливо.  Хочу  басити  Ісуса.  Так.  Саме  його.  І  нікого  іншого…  Адже  стався  великий  вибух.  Я  побачив  перехожого.  Такого  прекрасного  перехожого!  Неначе  з  ікони.    Їй  богу.  Не  брешу.  А  ото  іду  з  магазину  .  Ібачу  він  іде.  Той  самий…  Розумієте.  Я  ж  колись  читав,  що  насмерть.  А  тут  він  скотина  без  подряпини.  А  головне  на  ангела  схожий.  Божественне  єство  скажете  ви?  Так.  Але  соціум(знаю  це  слово)  ніколи  не  визнає  його  таким..  Я  точно  був  переконаний,  що  той  ангел  розбився  повірте  мені!  
Я  слідкую  за  ним.  Він  іде,  іде,  думає  шось.  Начебто  шось  і  підспівував,  та  ні.  Співав  як  треба.  З  усією  пристрастю  .  Щастям.  Коханням(я  слабо  знаю,  шо  це)  і  таке  інше.  Отож,  я  іду  за  ним.  Біжу  за  ним.  
Він.
Мені  здавало  заплутує  сліди.  завернув  за  вугол…
І  зник.  Я  людина  освічена.  Я  не  божевільний.  Однак  коли  він  завернув  за  угол  я  побачив  шо  там  тупий  кут.  Він..  спарився…  НЕ  брешу.  
Мені  як  людині  наближеному  до  пригод  закортіло  звести  справки  на  того  Магомета  .  І  я  у  нашій  демократичній  державі.  де  цінується  особиста  свобода  і  простір  пішов  у  спец  служби.  Я  сказав  шо  бачив  мага.  Що  проходить  крізь  стіни.  Ігнорує  ж  елементарні  закони  відносно  «здорового»  глуду,  логіки  та  фізики.  І  взагалі  повів  себе  аморально.  Адже  людині  шо  схожа  на  ікону  не  можна  так  себе  вести.  Я  типу  ж  побіг  за  ним.  Надривався,  напружився.  А  у  мене  між  тім  тоді  мало  бути  побачення  з  однією  кралею…здається  Катерина.  Не  помню.  Їй  богу.  Вона    і  не  прийшла  б    .  А  зараз…тим  паче.  У  моєму  стані…
Так  не  перебивайте  мене...!!!  Я  ж  пішов  до  вас.  А  ви  сказали  божевільний!  І  оце  правоохоронні  органи  та  світили  сучасної  медицини  заснованої  на  вченнях  нашого  прекрасного    вчителя  Фрейда!  НЕВІГЛАСИ    Ви.
Я  б    повірив  би  шо  примарилося.  Однак  ,  сьогодні.  Сижу.  Думаю  .  Бачу  іде  санітар.  Такий  веселий,  життєрадісний,  наспівує  романс  якийсь  чи  шось  друге.  Знову  не  помню.  І  шо  ви  хочете  почуть?!  Знову  той  чоловік.  Я  йому  атас.  Стій.  Він  нічого  не  сказав.  Пішов  далі..  Так  скотина  ж  .  Але!  Головне  те,  що  він  існує.  Я  не  хворий.  І  як  не  дивно.(Сам  не  розумію  чому  не  п’ю).
Через  це  вимагаю  мене  відпустити!...
Що  значить  псих  лікарня?  Ви  несправедливі  до  мене.  Я  засновник  нового  вчення.  Я  бачив  янгола.  Я  бачив  силу  небес.  Це  знак  .  Ми  таким  чином  .  Зустрінемо  апокаліпсис.  Ох  сволоти.  Я  все  одно  втечу!...
Він  ішов…
Нерви  були  на  межі!  То  хто  ж  там.  А  може  нічого  особливого.  Просто  здалося?  Щури!Точо!  тоЧНО  !  Щури!  Або  велетенські  таргани!
Він  ішов…
Холодильник  був  відкритий.  На  підлозі  лежав  недоїдений  батон.  Вікно  також  відчинене.  Шось  тут  ніяк  не  схоже  на  щурів.  Він  думав...
Коли  це  злодій?  То  чому  батон  а  не  кілька?!  ААА.  бЛін  от  ***  і  кілька  відкрита.  Якби  він  трактував  злочин.То  звинуватив  би  себе  .  Однак  точно  був  переконай  шо  не  робив  нічого  подібного  найближчі  хвилин  п’ять.  Еееееей.  я  ЗНАЮ  ТИ  ТУТ!!!!
Ніхто  не  виходив…
Як  виманити  злодія?  Як  змусити,  говорити  будь  яку  людину?  Еврика!  
Даю  мівіну  безплатно  .
Ратом  виповз  якийсь  дивак.  У  костюмі  для  божевільних…
НЕ  бий  мене  .  Я  здоровий  .  Я  заплутався  .  Я  хочу  знайти  пояснення.  Хочеш  дізнатися  мою  історію  звернись  у  дурдом  №  32  .  А  зараз.  Я  хочу  поїсти.  Просто…
нічого  не  було  зрозуміло…
Раптом  почалась  пожежа.  У  сусідньому  будинку,  щось  загорілось.  Важко  зрозуміти,  що  сталось.
Це  він…  сказав  божевільний.  І    вдарив  його  по  голові…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878116
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2020


Ніч

І  день  не  бачу  світла
І  ніч  не  сплю
Ковтаю  кисень
Задихаюсь...
Усе  про  тебе  думаю!
Бо  ти  як  привид
Зла  примара.
Жереш  нутро  
І  пропадаєш...
Знать  не  знаєш  
Що  любов
А  що  мана...

Коли  я  бачу  
світ
очей  твоїх
то  плачу
бо  доля  знову
дає  здачі.

І  ніч  не  сплю
Тебе  не  знаю...
У  снах  тебе  шукаю
                           31.05.2020

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2020


Філарет—той , що любить істину…

Філарет—той    ,  що  любить  істину…
                                                                                                   
                                                                                                                                                                                                                                                       
                                                                                                                                                                                                                                                       
     Дві  речі  наповнюють  душу  все  більшим  змістом,  що  частіше  і  що  триваліше  ми  про  них  думаємо:  зоряне  небо  над  нами  і  моральний  закон  в  середині  нас.
                                                                                                                                                           Еммануїл  Кант

                                                                                                                     І
 Тридцятого  числа  січня    молодий  студент  якогось  навчального  закладу,  схвильовано  стояв  в  під'їзді  житлового  дому  на  вулиці  Мазепи.  В  руках  він  тримав  зім'ятий  букет  квітів,  на  сходинках  під'їзду  валялась  якась  коробка,  розмальована  червоним  і  синім  кольорами,  чимсь  вона  була  схожа  на  популярні  в  той  час  цукерки.  Студент  був  одягнений  в  старувату  синю  кофтину    та  звичайні  сірі  штани.    Його  світлувата,  зазвичай  зачесана    чуприна,  була  зім’ята  та  розкуйовджена.  Через  це  він  видававсь  схожим  на  опудало.  Але  цей  міраж    існував  лише  тоді  ,  коли  він  знаходивсь  далеко  в  тіні,за  цілим  бар’єром  темряви.  Через  його  відносну  кремезність  тінь,що  йшла  від  однієї  лампочки  ,  була  досить  продовгувата…
Студент    нервово  дістав  свій  телефон,    перевіряючи  час.  На  годиннику  було  рівно  23:04.  Побачивши  це,  він  почав  нервово  смикати  плече,    та  щось  бурмочучи  під  ніс  ,  став  ходити  по  під’їзду,  зовсім  не  реагуючи  на  те  ,що  діється  навкруги,    на  людей  що  проходять  з  острахом,  подивляючись    на  нього.  На  зграйку  щурів,  що  почали  несанкціоновану    ревізію,  дивної  коробки  на  сходах.  Зовсім  безнадійно  він  знову  дістав  телефон.  Тільки  тепер  був  відкритий  діалог  в  якійсь  соціальній  мережі.  Його  пальці  ,  досить  прохоловши,  незграбно  написали  вже  задану  перед  цим  декілька  разів  фразу  :  «Де  ти?!».  Але  відповідь  так  і  не  прийшла.  
Зрештою,  безнадійно  він  кинув  додолу    вже    і  так  знівечений  букет.  Плюнув  на  підлогу.  Та  почав  потиху,  не  поспішаючи,  похитуючись,  спускатись  нижче.  Вже  майже  досягнувши  найнижчого  поверху,  щось  змусило  його  зупинитись  біля  останніх  дверей…  Жіночий  сміх,  трохи  нервовий  ,  різкуватий  .  «Так  це  вона!  —  відразу  крізь  зуби  прорізав  він.  —  Але  чий  це  голос  поряд?!»…
                                                                                                     

                                                                                                                       ***
—  Ха,ха,ха.  Не  сміши  мене  так.  Це  вас  у  коледжі  так  навчили  жартувати?!  Де  ти  набравсь  стількох  анекдотів?
—  Я    народивсь  таким  ,—  трохи  іронічно  відповів  хлопець,  —  анекдоти    у  мене  в  крові.
—    Як  не  дивно  ,  але  я  тобі  вірю,  —  сміючись  відповіла  дівчина,  —  я  про  тебе  нічого  не  чула  вже  років  півтора.  Пам’ятаю  лише,  що  ти    вступив  в  свій  коледж.  І  все.  
—    І  про  тебе,  Марино,  я    не  отримував  ніякої  інформації.  Здогадувавсь,  звичайно  ,  що  ти  залишилась  тут.  Там  вийшла  заміж,  народила  дітей…
—  Та  помовчи  ти,  дурник,  —  сміючись  ,  намагаючись  видатись  сердитою  перервала  Марина,  —    Ігорю,    ти  змінився…
—    …що  значить  змінився,  роги  виросли?  Я  тебе  не  розумію.  —  Останні  слова  лунали  ніби  обурення.  Але  все  одно  залишались  іронією.  Ігор  з  якимось  острахом  глянув  на  співбесідницю,  його  обличчя    зморщилось  та    побіліло.  Його  думки    заполонили  якісь  давні  спогади,  які  здавалось  забулись.  Але  ось  знову  затьмарили  йому  голову.  Якесь  неприємне  відчуття    тиснуло  його  серце,  так  само  як    років  два  до  цього  .  На  початку  осені…  —  то  чим  я  змінився?  Скажи,  будь  ласка!
Марина  чомусь  зніяковіла,  бачачи  як  швидко  міняється  обличчя  в  Ігоря.  
—  Ну  типу,  став  не  такий  як  раніше…—    трохи  переляканим  голосом  почала  пояснювати  Марина,    боячись    сказати  щось  зайве,  —    ти  веселий  ,  красивий  ….  
—    А  раніше  яким  я  був?  По  -  твоєму,  я  дійсно  так  змінився?..  Хоча  давай  покинемо  цю  тему.  —  після  цих  слів    на  обличчі  Ігоря  з’явилась    якась  дивакувата  посмішка.  —  Давай  краще  розкажи  як  у  тебе  справи,  що  тут  нового?
Марина,  сама  не  помічаючи,  знову  посміхнулась.  Вона  почала  все  частіше  й  частіше    іти  зовсім  близько  від  нього.  Ніби    вимагаючи  його  обіймів.  Зрештою,  знову  розслабившись,  почала  розповідати  :  
—    Ну  ти  знаєш,  все  по  старому.  Ти  ж  розумієш,  багато  хто  вчитись  поїхав.  Нудно  стало…
—  А  як  твій  Веня?  Я  пам’ятаю,  у  вас  там  була  любов,  шури-мури.  
— Ой,  та  кому  він  потрібний?  Спилось,  ходить  п’яне.  А  мені  нормальний  хлопець  треба.  Типу,  як  ти,  -  в  тей  момент  Марина  рукою  доторкнулась  до  його  плеча,-  ти  нормальний…
Ігорю  стало  моторошно,  він  її  не  слухав.    Проте  після  останніх  слів  він  ласкавим  голосом  відповів,трохи  з  лукавством  чи  страхом:
— І  ти  мені  подобаєшся  Марино,  така  сама  гарна…  симпатична,  -  говорячи  це  Ігор  дививсь  в  зовсім  іншу  сторону,-  у  тебе  є    хлопець?(просто  цікаво)…
— Уже  давно  немає…  Ах,  кого  ж  тут  любити?  Були  звичайно  кавалери,  але  таке  лайно…
Заговорившись,  вони  вдвох    навіть  і  не  помітили,  що  прийшли  до  її  дому.  Вуличні  ліхтарі  давно  уже  не  світили.  Через  це  було  досить  темно.  Ясності  додавало  лише  сяйво  місяця  ,  проте  час  від  часу  з’являлись  хмари,які  закривали  його.  Вона,  трохи  випереджаючи  його,    зупинилась.  Та  пильно    почала  вдивлюватись  в    Ігорову  статуру.
— Ось    ми,    напевне,  і  прийшли…
— Так.  Як  добре,  що  я  тебе  зустріла.  Просто  не  віриться,  що  це  ти!  Добре,  що  тебе  напоумило  швендяти  біля  вокзалу…Ох  напевне  ,  доведеться  прощатись!-  Після  цих  слів  вона  підійшла  до  Ігоря  для  прощальних  обіймів,  така  уже  звичка,-  Ну  що,  до  зустрічі?!.
       Ігор,  спершу  побоюючись,  впевнено    підійшов  і  обняв  її.  Вона,  вдаючи  скромну  ,  несподівано  поцілувала  його  в  щоку…
—…чому  ти  не  сказала,  що  в  тебе  не  виходить  зустрітись.  Ми  ж  домовлялись!..  Зачекай,  а  це  хто?..  —  з  під’їзду  грізно  промовив  чийсь  голос.  Через  кілька  секунд  вийшов  молодий  хлопчина.
— Ой,  Сашко,  пробач,  я  зовсім  про  тебе  забула  !  Ти  мене  довго  чекаєш?  —    Ігор  глянув  на  годинник  ,було    0:25.
— Та  ні,  якихось  15  хвилин…    Це  хто!?  —  підкрикуючи  продовжував  він.
Хлопець  ледве  стримуючи  гнів,  посмикуючи  плечем  підійшов  впритул  до  них.  Кулаки  були  зжаті,  проте  було  одразу  видно,  що  до  бійки  він  не  готовий.  Марина  почала  неквапливо  з  якимось  острахом  пояснювати:
— Це    мій  друг  дитинства…  Ігорем  звуть  .  Ми  типу  разом  в  школу  ходили.
             Ігор  зніяковіло  відійшов  на  два  кроки  назад.  В  голові  знову  завертілось.  Невже    Марина  не  змінилась?  Невже  залишилась…  :
—  …Ми  просто  випадково  зустрілись.  Заспокойся.
Сашко  на  мить    зробив  очі    здивованими,  але  знову  звузив  брови.  З    нестерпною  образою  продовжив  говорити  до  Марини,  але  тепер  без  люті,  а  більш  м’яко,  невпевнено  ніби  це  говорить    не  здоровий  хлопець,  а  маленька  дитина.  :
—  То  нащо  ти  його  цілувала?  Які  ви  тоді  друзі.  
Марина  побачивши  слабкість  співбесідника,  помітно  похоробшала.  Винувато  подивившись    на  Ігоря,  який  щось  собі  роздумував,  почала  говорити:
— От  ти  бачив  ?  Тобі  здалось.  Я  такого  ревнивого  не  бачила…
Ігор,  зненацька  вийшовши  з  астралу,    здивованим  поглядом,  повернув  голову  до  Марини.  Але  щось  вставляти  йому  не  захотілось.  Нервово  спостерігаючи  диспут,  він  непомітно  пішов  звідти.  
Руки  як  завжди  були  в  кишенях.  Аби  голова  була  забита  чимось  іншим,  він  наспівував  собі  якусь  мелодію.  Але  думки  не  полишали  його  голову.  Такою  уже  натурою  був  Ігор,  що  не  міг  зовсім    ні  про  що  не  думати.  Тим  паче  після  такого  дня.  
 І  з  кожною  хвилиною,  він  повертався  назад.  А  чим  далі  він  повертався  назад,  то  мимоволі  починав  згадувати.  Згадувати  те  ,  що  забув  сьогодні  на  вокзалі…  Забув  як  вона  його  колись  зневажала.  А  тепер  бачте  він  змінився.  Так,  він  змінився!  Але  вона  ні.  Крутить  голову,  тому  хлопчині.  Сашку.  Ох,  Марино  ,  Марино…
Нарешті,  він  прийшов  додому.  Нічого  не  кажучи,  ліг  спати.    Попри  велику  купу  емоцій  заснув  на  диво  швидко.  Лише,  час  від  часу,  ворочався  в  ліжку.  Щось  бурмочучи  під  ніс…
                                                                                                                 ІІ
…Він  заперечення  усього.  
—  …ні.  Брехня!  Не  існує  праведних  людей.  В  кожного  є  темрява  в  душі  яку  просто  неможливо  перемогти,—    з  обуренням  говорив    чоловік  в  чорному  одязі.
Його  співбесідник  досить  на  нього  схожий.  Посміхаючись,  поклав  свій  світлий  плащ  на  стілець.  Щось  збираючись  сказати,  необережно  стукнув  по  столу,  тим  самим    розкидавши  розставлені  шахи,  на  ньому…
—  Він  не  праведний!  Немає  праведних  людей.  Але…  його  душа  чиста.  Він  просто  шукає  істину.  Більше  йому  нічого  не  треба.  
— Істину?  Істина,  істина.  Ха,  Філарет  —  той  що  шукає  істину.  Пропоную  його  так  і  називати.  Але,  чи  ти  знаєш  що  це  таке?  Що  є  істина?  По  твоєму,  це  можна  дізнатись  просто  живучи,  смиренним  життям.  Ні!..  Лише  залізши  в  темряву,  в  темні  знання  …
— …істина  ,  в  пошуку  істини.  І  ти  це  прекрасно  знаєш.    Темрява  не  несе  знання,  а  лише  губить!
—  Твій  Філарет.  Вірніше,  наш,  Філарет...  Про  яку  чисту  душу  ти  говориш?..  Ти  забув  що  було  років  два  тому…
— Дівчина,  відповіла  неприязню!  Й  не  більш.
— Не  більш?  Він  по  щирому  закохався.  З  пристрастю.  Але  та  ***  ,  каже  що  вони  можуть  бути  лише  друзями.  В    його  душі  рана,  він  жадає  помсти.
—  Якої  помсти?  Ти  про  що?  Нема  ніякої  ненависті.  Хіба,  та  дівчина  в  чомусь  винна.  Він  написав  записку…
— …  це  я  знаю…
— …де  вона  відповіла,  що  його  не  любить.  Вона  не  хотіла  брехати…
— Що?  Ти  її  виправдовуєш?  Ти  пам’ятаєш  через  що    Філарету  довелось  пройти,  після  того.  Як  він  був  ледь  живий…
—  Таки,  вона  була  стерва,—  в  тей  момент  вони  обидва  засміялись,  —  але  в  нього  душа  чиста,  і  він  нікого  ні  в  чому  не  винить,  і  ти  про  це  теж  знаєш.
— Він  буде  шукати  пристрасті,  втіхи  від  кохання(не  важливо  є  воно  чи  ні),  йому  допоможе  вино…
— Він  буде  шукати  правду.  Правду.    І  лише  тоді  він  стане  щасливий.
— Яка  правда?  Якби  він  пам’ятав,  що  є  така  штука  як  правда.  То  не  пішов  би  з  цією  Мариною.
— Він,  думав  що  вона  змінилась!
— Але  це  було  очевидно.  Ним  сьогодні  керувало  щось  інше  чим  пошук  істини.  Йому  захотілось  пристрасті…
— …але  ж  він  пішов  звідти
Після  цих  слів  вони  обидва  посмутнішали.  Нарешті  тей  що  був  у  чорному  з  іронією  сказав:
—  …ми  іноді  забуваємо  що  ми  і  є    Філарет.  Просто  два  його  боки.  Які  надзвичайно  різні  але  не  можуть  один  без  одного.  Від  нас  залежить  як  людина  буде  жити  далі.  
— Але  таки  Філарет  не  звичайна  людина,—  сказав    чоловік  у  світлому.
…Він  заперечення  усього…





                                                                                               ІІІ
Безтурботно,  наставав  ранок.  Сонце,  на  диво,  сильно  світило.    Його  проміння  ніби  пронизувало  повітря,  гріючи  світ.  Проте,  морозець  залишався.
Ігор,  кріпко    спав.  Проте  коли  сонячний  промінь,  ніби  через  лупу  почав  світити  йому  в  око,  він  був  змушений  прокинутись.    Спочатку,  він  хотів  знову  лягти,  але    під  впливом    звички  рано  вставати  (прищеплена  в    коледжі)  він  таки  вирішив  підніматися.
Настрою  чомусь  не  було.  Не  рятував  і  смачний  сніданок,  до  якого  Ігор  виявив  чималий  інтерес.  Не  рятувало  нічого.  Чомусь,  його  досить  вразила  ситуація  з  Мариною.  Вона,  досить  талановито  бреше.  Аж,  занадто  талановито.  У  неї  з  тим  хлопцем  шури–мури,  побачення  мало  бути.  А  вона  його  переконала  що  нічого  не  було(після  цих  слів  він  посміхнувся).  
Сьогодні,  уже  через  кілька  годин  він  мав  знову  їхати.  Речі  уже  були  зібрані…  Та,  якась  ніби    незавершена  справа  не  відпускала  його.  Він,  мав    комусь  щось  сказати  сьогодні.  Та  що,  не  пам’ятав.  Ті  слова    звучали    в  сні,  та  як  завжди  вони  були  забуті…
                                                                                                   ***
Нарешті,  по  обіді,  Ігор  йшов  на  вокзал.  Весь  зім’ятий,  не  зібраний,  він  випромінював  негатив.  
Касир,  що  продавав  білети,  бурмотав  собі  під  ніс  коли  побачив  невеселого  Ігоря,  майже    в  голос  сказав:  «  Ходять,  тут  якісь  сектанти,  ну  і  часи…».  Та    Ігорю  було  все  одно.  Поставивши  на  землю  сумку  з  речами,  він  дістав  телефон  подивитися  час.  Було  13:25.  Через  п’ять  хвилин  маршрутка.  
Ігор,  потиху  чимчикував  до    потрібного  місця.  Майже,  дійшовши  .  Залишалося  кілька  десятків  метрів…  та,  раптом    він  зупинився.  На    вокзалі  стояла  вона—Марина.  Вона,  ніби  когось  виглядали,  нервово  трусячись,  оглядаючись  по  боках.
Ігор,  пішов  далі.  Марина,  побачивши  його,  відразу  підбігла,та  досить  швидко,  не  зупиняючись  почала  говорити:  «  …розумієш  ,    вчора  все  якось  швидко  сталось.  Той  дурень,  підбіг…  ти  кудись  пішов.»
Він  лише  з    відразою  дивився  на  неї,  дожидаючи  що  вона,  буде  говорити  далі.  Марина,  трохи  розлютившись  продовжувала:  «  Чому  ти  мовчиш?!    Я  з  Сашком  нічого  спільного  не  маю.  Він  псих.  Розумієш  ти  мені  подобаєшся…».
Раптом,  метрів  за  двісті,  Ігор  побачив  Сашка,  що  прямував  до  Марини.  Він  ніс  якийсь  подарунок.  
Усе  стало  повністю  зрозуміло.  Ігор,  перебив  Марину,  та  монотонним  голосом  сказав:  «  Пробач,  я  обираю  істину…».  
Сам  спочатку  не  зрозумівши  сказаного,  через  кілька  секунд  він  зрозумів,  що  сказав  як  треба  було  сказати.  Саме  це  було  у  сні.  Більше  було  б  зайве.  …
Плавно,  почала  вирушати  маршрутка.  Онімівшу  Марину  уже  не  було  видно.  Уже  з  цього  дня  в  Ігоря  знову  будуть  нові  випробування,  проблеми.  Та  навік  залишиться  одне—він  обирає  істину…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837281
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.06.2019


Доки прекрасне буде в світі

Доки  прекрасне  буде  в  світі,
Залишатимось  і  ми.
Неначе  ранні  квіти,
Розквітаєм  на  весні.

Народились  квіти  в  зимку...
Під  снігами  в  заметіль.  
Не  помремо,  хоч  і  в'янем!
В  путах  слова:"Хто,  куди?!"
Це  не  тому  ,що  всі  раби...
О  ні  ,  питають  ,  п'ють  та  замерзають,
Вільні  люди  ,  волі  праведно  шукають,
Та  не  знаходять  (дивина  ),
на  чужині  в  ярмах  помирають  ...  тримаючи  у  руках  пісок(!)
Пісок  дорожчий  ніж  життя.
Принесений  від  батьківщини...
Не  справедливим  є  буття  .

Чи  справді  квіти  помирають?  
Ні  .Вони  всі  знову  виростають.  .
Але  помирають  у  брехні.  
Неначе  на  морозі,замерзають  на  вікні

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828280
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.03.2019


Саме так народилися генії

Саме  так  народилися  генії,
Саме  так  помирали  вони.
За  любов,чи  за  премії
Всі  життя  продавали  свої.

І  неможна  казати  до  генія,
Що  не  можна  носити  вінок.
Бо  терновий,  поколює  голову,
Бо  не  він  одягнув  ти  гілок...

Не  питайте  нівкого  автографа,  
Бо  сумнівний  насправді  талант.
Вже  і  так  прокинулися  генії,
У  нас  самих,у  серцях,  у  серцях...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828278
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.03.2019


Мені не треба " праведної" суті

Мені  не  треба  "  праведної"  суті,  
Бо  все  що  є,  піде  у  забуття.  
Нехай  кидають  виклик,  Божій  люті.  
Бо  лише  один  ,розсудить  нам  життя...

Життя,  не  науковий  парадокс,
Душа,  не  важить  кілограми  .
А  може  і  важить?(Нерозгаданий  то  бокс)...
Якимись  добрими  думками.

Думки  серйозні  є,й  байдужі,
Та  рідке  явище  "свої".
"Яка  мета  життя  ,мій  друже?"
Нема  в  його  мети,мовчить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828277
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.03.2019


Гімн замучених учнів

Недавно  у  когось,
Таки  сталася  проблема.
Все  ж  ,  летять  далеко,  журавлі!..
Ох,як  рішить  ту  ,  давнюю  проблему?!

                     Приспів

Двійка!  Мерзенна  то  справа,
Готує  перешкоди,  вчительська  управа!
Вже  купили  ручки,
Червоні  не  гнучкі!


Домашнє  завдання  поробили  вправно,
Учню  до  школи  можна  йти  славно!
Та  не  чекали  удару  ,
Учні  не  ждали!

                   Приспів  2  

Вчительська  змова...
Краще  колоти  дрова!
Учні  тікайте  ,
Й  про  це  пам'ятайте!


Отримали  учні  двійки...
Цілих  три  із  гаком,спільних!  
Хто  їх  може  врятувати!?
Двійку  зафарбувати!...

                       Приспів  3

Ох,  вчителі!
Неначе  журавлі!
Учнів  потопили.
Ох,  ви  вчителі...














адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753068
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 30.09.2017


До дня вчителя

 Учительська  праця...
Невдячна  та  праця.
Веди  не  веди,
Все  ж  буде  печаль.

Проте  Вчитель,
Не  застрягне  у  "грязі",
Буде  йти  вперед  ,
Не  дивлячись  ниць.

Тепер  Вчителі  подивіться,
Ви  високо  в  гору,
Десь  там  далеко  щось  розвіює  хмари,
Мабуть  це  нащадки  плодів...

Кинуті  зерна  колись  у  ріллю,
Уже  проросли...
І  зацвіли  гарні  квітки,
Кинуті  зерна  колись...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752843
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 29.09.2017


В похмурий час печалі

Сидиш  і  млієш  від  утоми,
На  очах  одна  печаль…
Вийди  ти  далеко  в  поле,
Тай  повітря  в  груди  ти  напхай.

А  ніччю  зорі  полічи,
Й  похмурий  місяць  посміхнеться,
Наздогін    долі  засвищи…
Щастя  ще  знайдеться.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751293
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2017


Свиноті

Кому  потрібна  Україна!?
Кричить  зажирнілая  свиня.
І  цей  крик  летить  до  неба...
Прийде  загибель  і  твоя!

Свиня  кричить,бо  всеж  не  знає,
Яка  є  на  світі  таїна...
Для  всіх  свиней  одная  доля,
Й  смерть  одна...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751290
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 19.09.2017