Павло Коваленко

Сторінки (4/344):  « 1 2 3 4 »

Герої помирають на війні

Герої  помирають  на  війні  –
живі  герої  владі*  не  потрібні,
коли  місця  й  посади  –  головні,
і  в  можновладців  інтереси  дрібні.

Живемо  нині  як  в  страшному  сні,
втрачають  своїх  близьких  рідні.
Герої  помирають  на  війні  –
живі  герої  владі  не  потрібні…

Чому,  скажіть,  і  по  чиїй  вині
командувати  пробують  нездібні?
На  третім  році  нині  по  весні
гинуть  на  фронті  бійці  –  люди  бідні,
що  як  герої  помирають  на  війні.

2022-2024  р.р.

*Влада  –  у  значенні  можновладців;  здатність  і  можливість  того,  хто  нею  володіє,  за  допомогою  авторитету,  заохочення,  або  примусу  впливати  на  дії  інших.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009772
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2024


Летять ракети…

Летять  ракети  по  містах
і  вибухають,
руйнують  все,  сіючи  страх,
людей  вбивають.
Летять  ракети  звідусіль
по  Україні,
лишаючи  від  міст  і  сіл
одні  руїни.
Летять  ракети:  з  літаків
їх  випускають,
з  човнів  підводних  й  кораблів,
з  систем  стріляють.
Летять  ракети  в  ніч  і  вдень  –
виють  сирени.
Не  чутно  веселих  пісень
ніде  зі  сцени.
Летять  ракети.  Йде  війна
Росії  з  нами.
Страшна  трагедія  сумна
з  всіма  смертями.
Летять  ракети…  Скільки  їх
ще  є  в  Росії?
Коли  той  перелом,  поріг?
Нема  месії!
Летять  ракети,  окрім  них
бомби  й  снаряди.
Хто  з  наших  лишиться  в  живих
Бога  заради?
Летять  ракети,  але  ми
не  боїмося,
колись  закінчяться  вони  –
ми  не  здамося!
Летять  ракети.  Все  одно
ми  переможем,
бо  воюємо  праведно,
й  Бог  допоможе.
Летять  ракети…  Хай  летять!
Всіх  –  не  убити!
Хай  вороги  уже  тремтять  –
ми  будем  жити!
…Летять  ракети  хай..  …в  город  –
ґрунт  розпанахуй!
Їх  український  наш  народ
послав  всіх  нах@й.

07.06.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009769
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2024


Портьєри в інтер'єрі

У  інтер’єрі
висять  портьєри,
а  за  портьєрами  –  вікно.
Як  у  партері,
я  на  прем’єрі
і  у  вікні  дивлюсь  кіно.

Тут,  в  своїй  хаті,
сиджу  в  кімнаті
й  спостерігаю  в  віконне  скло,
як  числа  й  дати
спішать  минати
крізь  те,  що  є,  в  те  що  було.

В  склі,  як  в  екрані,
кадри  всі  рвані
складаються  в  німе  кіно,
де  ми  загнані
лічимо  рани,
які  нас  мучать  вже  давно.

В  ході  прогресу
під  гнітом  стресу
душа  кровоточить  від  ран
в  пошуках  сенсу
та  інтересу
шлях  прокладає  крізь  обман.

Всюди,  де  люди,
повно  облуди,
і  в  християнстві  декаданс.*
Усе,  що  буде,
без  віри  в  чудо,
без  віри  в  Бога  втрачає  сенс.

У  склі  віконнім
дні  й  ночі  сонні  –
одні  на  інших  як  схожі  всі,
що  у  бездоннім
тлі  монотоннім
кануть  у  Лету**  десь  на  дні.

У  Лети  скраю
кімнату  маю,
а  в  ній  –  вікно  поміж  портьєр.
Там  –  світ  без  краю,
тут  –  шматок  раю
доповнює  весь  інтер’єр.

…У  інтер’єрі
висять  портьєри,
а  за  портьєрами  –  вікно.
Як  у  партері,
я  на  прем’єрі
і  у  вікні  дивлюсь  кіно.

*Декаданс  (від  франц.  decadence  —  занепад,  розклад)  —  узагальнена  назва  кризового  світосприйняття,  що  виявилося  в  літературі,  мистецтві,  культурі.  Песимістичні  настрої,  пов’язані  з  дефіцитом  духовності  у  прагматичному  суспільстві  та  передчуттям  соціоісторичних  катастроф  —  революцій,  масштабних  війн,  що  спіткали  людство.
**Ле́та  (грец.  Λήθη)  —  ріка  забуття  в  Аїді.  Коли  померлий  пив  з  Лети  воду,  його  душа  забувала  все,  що  пережила  й  бачила  на  землі.  Звідси  постав  вислів  «канути  в  Лету»,  тобто  «піти  в  небуття,  зникнути  назавжди».

28.08.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2024


Війна без кінця і без краю

Ох,  війна  без  кінця  і  без  краю…
Безкінечна  й  безкрая  біда!
Україно  моя!  Рідний  краю!
Скільки  знищено  праці  й  труда!
Поруйновано  шахти  й  заводи,
поруйновані  села  й  міста,
по  яких,  як  в  прогнозах  погоди,
з  неба  десь  і  щодня  приліта.

Твої  землі  родючі  розриті
від  снарядів,  від  мін  і  від  бомб,
де  у  вирвах  валяються  вбиті
між  траншей  й  бліндажів-катакомб.
Скільки  без  вісти,  канувши  в  лету,
душ  загублених  вбитих  людей
смерть  знайшли  свою,  ніби  вендету
від  Ізраїлевих  іудей!

Ох,  Богдане  Хмельницький,  навіщо
ти  докупи  збирав  козаків,
що  в  запалі  своєму  зловіщім
у  містечках  вбивали  жидів?
Краще  б  було,  якби  московітів
повбивали  ви  всіх,  щоб  вони
зникли  геть  із  землі,  й  їхні  діти
не  змогли  розпочати  війни.

Ця  війна  без  кінця  і  без  краю
нищить  наш  український  народ.
Хто  її  розпочав,  добре  знаю,
й  хто  посіяв  розбрат  і  розброд.
В  Україні  трагедія  нині
і  немає  спокою  ніде,
навіть  десь  там  у  тій  Палестині
миру  теж  нема  для  іудей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009680
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2024


Сонце заходить за обрій

Сонце  заходить  за  обрій.  Зникає.
На  деякий  час  темінь  усе  накриває,
світло  і  тінь  десь  пропадає,
і  мимоволі  здається,  що  світом  керує  вже  ніч,
яка  під  собою  світло  ховає,
допоки  Земля  свою  вісь  провертає.
Сонце  заходить  на  заході  –  знаєм,
що  вранці  у  небі  зійде  і  засяє  в  тисячу  свіч!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2024


Весна вступила вже в свої права

Весна  вступила  вже  в  свої  права.
Вже  пробивається  з  землі  зелен-трава
і  розквітають  квіти  первоцвітів.
Вже  веселіш  співають  скрізь  пташки
і  бубнявіють  у  дерев  й  кущів  бруньки,
й  від  того  зеленіють  їхні  віти.

…Але  зима  далеко  не  втекла  –
їй  не  сподобалась  гра  світла  і  тепла,
що  пробудила  навесні  природу,
тому  вона  накликала  вітри,
які  на  небо  позганяли  всі  хмари,
щоб  дощ  зі  снігом  зіпсував  погоду.

Вітер  з  дощем  холодним  збива  з  ніг
і  на  травичку  молоденьку  валить  сніг,
що  застигає  льодом  із  морозом,
не  видко  світу  Божого  –  нема,  –
бо  скаженіє  у  конвульсіях  зима
і  дихає  на  всіх  анабіозом…

Проте  не  довго  ще  зимі  дуріть  –
день  збільшується  й  сонце  почне  гріть  –
і  сніг,  і  лід,  і  холод  переможе!
Весна  взяла  обов’язки  свої  –
робити  все,  щоб  заспівали  солов’ї,
щоб  все  стало  красиво,  любо  й  гоже.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009667
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2024


Не можна відмінити наперед

Не  можна  відмінити  наперед
сплановану  й  очікувану  радість,
як  ложка  дьогтю  не  зіпсує  мед
у  діжці  –  лиш  смаку  дасть  трохи  слабість.
Отак  не  можна  відмінить  весну,
що  протикає  у  бруньках  на  вітах
зелене  листя  і  цвіту  красу,
чого  душа  чекає,  щоб  радіти.
І  відмінить  не  можна  те,  що  є
родоначальницею  у  всім  жінка,
хто,  як  весна,  пробуджує  усе,
що  є  найкращого  у  чоловіка.
Куди  ж  без  неї  нам  –  як  «інь»  без  «янь»,
не  можемо  прожити  днів  багато,
тож  чоловіки  із  найкращих  побажань
вітають  навесні  жінок  зі  святом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2024


Кажуть що не на часі

Кажуть,  що  не  на  часі
збурювати  людські  маси
пошуками  тих  винних,
хто  зробить  захист  повинний  б
країни  й  її  кордонів,
й  для  ворогів  перепони.

Кажуть,  що  не  на  часі
тих,  хто  до  грошей  ласі
з  державного  із  бюджету  –
знайти  –  і  зробить  вендету
за  все,  що  вони  украли
і  статки  свої  наживали.

Кажуть,  що  не  на  часі.
…Але  в  війні  за  іпостасі*
набралися  стиду  і  сраму,
захоплюючи  наші  храми,
в  яких  люди  моляться  Богу,
щоб  наблизити  Перемогу.

*Іпостась  (дав.-гр.  ὑπόστᾰσις,  основа,  сутність)  –  складова  частина  живого  організму  (не  особа);  в  християнстві  служить  для  позначення  кожної  з  осіб  триєдиного  Бога,  якими  є  дух,  душа,  тіло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007801
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2024


Як швидко змінилися люди…

Як  швидко  змінилися  люди
під  впливом  єдиних  новин,
вподібнюючись  до  Іуди,
якого  пригрів  Божий  син.
Ісуса  Христа  розіп’яли  –
ніяк  не  поділять  його
між  створеними  церквами
й  тримають  за  божка  свого.

Як  швидко  ті  люди  забули
церкву,  в  якій  хто  хрестивсь,
й  повірили  в  те,  що  почули,
хоч  мало  із  них  хто  моливсь!
Священників,  що  вас  приймали
з  причастям  і  з  каяттям,
попами  чомусь  обізвали
з  ненавистю  і  з  завзяттям.

Як  швидко  ви  втратили  віру!
А,  може,  її  й  не  було?
З  нападками  хижого  звіра
до  храмів  приносите  зло,
нахабство  й  підробну  відвагу
з  відвертим  обманом  мирян,
сієте  всюди  зневагу
до  православних  вірян.

Як  сталося,  що  перед  Богом
ви  раптом  утратили  страх?
Нічого  немає  святого
у  душах  таких  –  просто  жах!
Соромно  за  нашу  владу
за  підтримку  таку  церков.
…Віра  лишилась  позаду.
Забули,  що  Бог  є  любов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2024


Пропаганда не робить людей тупими

До  екранів  пристали  глухі  із  німими,
із  яких  демонструють  кіно  для  сліпих.  
Пропаганда  не  робить  людей  всіх  тупими  –
вона  вже  розрахована  на  таких.

Переконувати  вже  нікого  не  треба  –
кожен  вибрав  собі  сам  що  хотів.
Для  усіх  на  Землі  має  вистачить  неба,
під  яким  всі  молитимуться  до  Богів.

А  якщо  й  не  молитимуться,  то  нічого  –
це  не  най-найстрашніше  у  цьому  житті.
Важливіше  –  не  ображати  нікого
і  пробачати,  бо  ж  ми  –  не  святі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2024


Хіба треба війна?

Хіба  треба  війна?
Її  правда  –  страшна  –
за  межею  людського  прозріння.
Так  хотілося  б  нам
щоб  упала  стіна
недовіри  й  непорозуміння.

Ми  усі  помремо,
та  нам  не  все  одно,
коли  тіло  в  нас  зазнає  тління.
У  житті  все  складно,
та  одну  смерть  дано
для  душі  по  шляху  воскресіння.

Прокидатись  від  сну
під  сирену  гучну
і  шукати  свій  шлях  до  спасіння…
Хто  захоче  в  війну
зняти  з  себе  вину,
так,  щоб  чистим  лишилось  сумління?

Час  біжить  або  йде.
Доля  нас  всіх  веде
від  народження  і  до  старіння.
Хто  життя  покладе
молодим,  той  знайде
вічну  молодість  у  поколіннях.

Від  весни  й  до  весни
гинуть  дочки  й  сини
за  життя  і  за  кращі  стремління.
…Повернутись  з  війни,
звикнуть  до  тишини  –
чи  на  всіх  вистачить  їм  везіння?

Той,  хто  був  на  війні    -
у  окопі  на  дні  –
й  вижив,  ще  й  набув  вміння
цінувати  всі  дні,
прожиті  для  рідні,  –
випромінює  благоговіння.

Хіба  треба  війна?
Перемога  ж  –  одна  –
крізь  нещастя  і  потрясіння!
Її  участь  сумна,
і  чия  де  вина  –
вже  не  мучитиме  нас  сумління.

19.05.2016р.  -24.06.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007618
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2024


Плебеї на своїй землі

Плебеї  на  своїй  землі

Жителі  міст  й  селяни  із  провінцій
від  власності  своєї  звільнені.
Хто  ви  тепер,  сучасні  українці  –
квірити*  чи  плебеї**  на  землі?

Вам  дано  «право  власності»  законом,
та  власність  лиш  породжує  борги,
які  з  вас  вимагатимуть  до  скону,
не  віддасте  –  поставлять  на  торги.

Бо  ви  для  них  всього  лиш  фізособи***,
що  мають  «…дентифікаційний  код»****
десь  на  папері,  а  згодом  й  на  лобі  –
було  б  бажання,  –  нема  перешкод!

Ви  думаєте,  що  ви  –  громадяни*****,
в  яких  є  і  обов’язки,  й  права,
та  міграційна  служба  слідкує  за  вами,
щоб  фізособу  не  втрачала  голова.

Вам  би  хотілось,  звісно,  буть  собою,  –
Людиною,  яка  має  свій  рід,
та  в  суєті  і  в  плині  за  юрбою
ви  забуваєте,  що  таке  є  нарід******.

Лише  людина  –  повноправний  власник
всього  того,  що  дарував  їй  Бог!
Ти  запитай  у  себе,  мій  сучасник,
який  твій  статус*******  згідно  до  вимог?

*Квірити  -  повноправні  римські  громадяни.  Об'єднувалися  у  300  родів,  мали  свої  свята,  спільні  землі.  Справи  роду  вирішувалися  на  народних  зборах  по  куріях,  куди  входило  10  родів.
**Плебеї  -  вільне  населення,  яке  складалося  із  переселенців,  і  жителів  підкорених  народів  Італії.  Вони  були  позбавлені  політичних  прав,  не  брали  участі  у  перерозподілі  землі.
***…дентифікаційний  код  –  індивідуальний  ідентифікаційний  номер  (з  1994    по  2012  р.р.)  або  реєстраційний  номер  облікової  картки  платника  податків  (з  2012  року),  який  надається  при  народженні  фізичним  особам-платникам  податків  та  інших  обов'язкових  платежів,  і  зберігається  за  ними  протягом  усього  їхнього  життя.
****Фізи́чна  осо́ба  —  суб’єкт  права  у  цивільних  та  інших  галузях  права,  що  підпорядковується  певним  нормам  і  правилам  поведінки.
*****Громадянин  —  фізична  особа,  що  має  стійкий  правовий  зв'язок  з  конкретною  державою,  що  проявляється  у  взаємних  правах  та  обов'язках.
******Нарід  –  те  ж  саме,  що  й  народ.
*******Статус  —  багатозначний  термін;  становище,  ранг  в  будь-якій  ієрархії,  структурі,  системі,  часі  тощо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007616
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2024


Птахи з теплих країв до своїх гнізд…

Птахи  з  теплих  країв  до  своїх  гнізд
додому  повертаються  весною,
до  рідних  місць  вкраїнських  сіл  і  міст,
за  довгий  рік  обпалених  війною.

Кружляють  над  зруйнованим  селом
й  не  знають,  що  робить  тепер,  лелеки:
«Десь  же  отут  було  наше  гніздо?
Ми  повернулися  до  нього  із  далека!».

Вернулися  також  птахи  у  ліс,
який  для  багатьох  із  них  був  домом,
і  де  стояли  сосни  в  повен  зріст,
тепер  там  лиш  пеньки  й  стволи  в  розломах.

Та  крил  не  опускає  пташина,
нове  гніздо  збудує  –  і  не  гірше!
Яка  б  не  була  мила  чужина,
та  рідна  сторона  усе  ж  миліша.

Траншеї  й  вирви  –  як  рани  землі  –
почнуть  травою  з  весни  заростати,
потім  дерева  з’являться  малі  –
природа  не  уміє  відступати!

Вернуться  й  люди  до  всіх  сіл  і  міст,
які  були  зруйновані  війною,
як  птахи  –  з  чужини  –  до  своїх  гнізд,
й  відновлять,  як  природа  все  весною.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007608
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2024


Ми думаємо повсякчас

Так  думаємо  повсякчас:
«Вернеться  все  ще,  може  бути…»,
але  можливість,  слово  й  час
назад  ніколи  не  вернути.

Ми  губимо  передовсім
і  гроші,  й  речі,  й  навіть  мрію,
не  варто  лиш  губити  всім
ні  честь,  ні  спокій,  ні  надію.

Люди  цінують  знову  й  знов
тих,  хто  зібрав  статки  найбільші,
та  тільки  дружба,  і  любов,
й  переконання  -  найцінніші.

*********************
Люди  бувають  енергійні,
аби  у  всім  мати  достаток,
але  найбільше  ненадійні
удача,  влада  й  всякий  статок.

Ім’я  є  навіть  у  скотини,
й  воно  не  розкриває  зміст,
бо  визначає  суть  людини
вино,  гординя  й  …  її  злість.

Навчаємось,  щоб  знати  й  вміти,
щоб  щось  зробити  до  пуття,
та  щоб  усе  це  зрозуміти,
треба  прожить  ціле  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2024


У кожного своя війна

…У  кожного  своя  війна.
Хтось  втратив  дочку,  а  чи  сина,
і  мати  стала  враз  сумна
й,  нещасна,  дума:  «В  чім  провина?»,
а  батько,  п’яний  без  вина,
щодня  шука  якусь  причину,
щоб  жити  далі,  щоб  одна
не  залишилася  дружина,
як  згадуватиме  вона.

…У  кожного  своя  війна.
У  когось  батько  там  загинув
і  жінку  з  дітками  однак
більш  не  обійме  –  всіх  покинув,
хіба  що  потім  по  ночах
комусь  присниться  на  хвилину
і  відлетить,  неначе  птах,
у  день  під  вранішню  годину,
щоб  ангелом  літати  в  снах.

…У  кожного  своя  війна.
Хтось  втратив  свого  побратима,
що  прикривав  його  в  бою,
й  тепер  у  друга  –  домовина,
а  він  лишився  у  строю.
Всі  побратими  –  як  родина.
В  нашому  рідному  краю
не  буде  ворогам  спочину
від  помсти,  лише  смерть  одна.

…У  кожного  своя  війна.
Хтось  втратив  друзів,  хтось  –  знайомих,
хтось  втратив  рідних  і  близьких
у  вирві  під  обвалом  дома,
хтось  залишився  без  житла,
без  світла  і  тепла  удома.
Страшна  трагедія  й  сумна,
якій  немає  кінця  й  втоми,
й  не  ясно,  де  й  чия  вина.

У  кожного  своя  війна,
що  нав’язала  нам  Росія,
всі  поламала  плани  нам
і  наші  зруйнувала  мрії,
і  в  кожного  –  своя  біда,
свої  проблеми  і  надії,
та  Україна  в  нас  –  одна,
то  й  горе  на  всіх  одне  діє,
що  називається  Війна…

19.02.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006783
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2024


Плаче Україна

Плаче  Україна
дрібними  дощами,
в  горі  туманіє
яром  туманами.
Плаче  Україна
гіркими  сльозами
за  усіма  тими,
кого  нема  з  нами.
Невмолиме  горе,
непоправні  втрати  –
зі  сліз  повне  море
наплакала  мати.
Батько  втрача  сина,
втрача  мати  дочку,
дитя-сиротина
лишилось  в  садочку.
Хтось  втрачає  рідних,
хтось  –  друзів  й  знайомих
чи  на  фронтах  східних,
чи  в  завалах  дому.
Плаче  Україна
через  ту  Росію,
яка  на  руїнах
горю  їх  радіє.
Бог  все  бачить-видить:
в  Україні  плачуть.
Тих,  хто  дітей  кривдить,
ніхто  не  пробачить!
За  всі  злодіяння
прийде  час  розплати.
Через  всі  страждання
усміхнеться  мати.
Скінчяться  всі  біди,
нещастя  й  тривоги,
згинуть  злі  сусіди
після  Перемоги.
Тільки  б  Збройні  Сили
України-неньки
мали  зброю  й  сили
бити  воріженьків!

19.01.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006781
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2024


Зухвальство перемішане з насильством

Зухвальство,  перемішане  з  насильством,
і  боягузтво,  що  пропитано  страхом,
сприймається  з  відразою  й  презирством,
або  –  в  крайньому  разі  –  з  холодком.

Проте,  коли  це  йде  у  світ  від  тебе,
то  тут  нема  нормальних  сподівань,
тому  що  кожен  думає  про  себе
й  наводить  в  захист  масу  виправдань.

А  втім,  навіщо  нам  когось  судити  –
нападника  чи  жертву(?)  –  все  одно
кожному  з  них  із  цим  прийдеться  жити
й  бути  героєм  у  своїм  кіно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006550
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2024


Мова, армія, віра

Мова.  Армія.  Віра.
Посіялася  зневіра
в  те,  що  ми  всі  в  країні
будем  завжди  єдині.

Мова.  Армія.  Віра.
Виросла  недовіра
до  діянь  нашої  влади
і  до  законів  Ради.

Мова.  Армія.  Віра.
В  серцях  збудили  звіра,
який  все  добре  з’їдає
і  душі  людські  пожирає.

25.04.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006548
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2024


В розпалі пристрастей й емоцій

В  розпалі  пристрастей  й  емоцій
під  час  дискусій  й  сперечань
бува,  одного  слова  досить,
щоб  вийти  зі  своїх  вагань,
спустившись  вниз  до  ображання
в  правдодоведенні  своїм,
і  зруйнувати  намагання
порозумітися  усім,
що  потім  важко  зупинитись,
аби  обдумати  ще  раз
і  поспіхом  не  помилитись
у  виборі  словесних  фраз,
які  когось  можуть  образить,
принизити  чи  піднести,
бо  словом  можна  в  серце  вразить
так,  що  не  зможеш  підвестись,
або  піднести  похвалою
на  небезпечну  висоту,
з  якої  стрімко  з  головою
потім  упасти  в  пустоту,
яка  огорне  людську  душу
зневірою  розчарувань
і  до  всього  уже  байдужу,
й  таку  вразливу  до  страждань.

А  потім  що?  Як  далі  жити
тим,  хто  ображеним  лишивсь?
В  собі  замкнутись?  Розізлитись,
чи  –  не  дай  Бог!  –  щоб  хтось  помстивсь?
Тоді  не  буде  кінця  й  краю
ні  суперечкам,  ні  війні,
їх  душі  не  досягнуть  раю
а  ні  на  небі,  й  на  землі.
Якщо  ми  віримо  у  Бога,
не  варто  накликати  страм,
бо  в  нас  для  всіх  одна  дорога,
яка  веде  людину  в  храм
через  надії  й  сподівання
на  мир,  і  спокій,  й  благодать  –
щира  молитва  й  покаяння,
що  не  прив’язані  до  дат,
ні  до  конфесій  чи  релігій,
і  ні  до  партій  чи  країн,
ні  до  емоцій  чи  амбіцій,
і  ні  до  армій  й  їхніх  війн.
Тож  варто  всім  нам  примиритись
із  тим,  що  різні  в  нас  думки.
Не  ненавидіти  –  любити!  –
нас  привели  в  цей  світ  батьки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2024


Ненависть ще нічого не створила

Одна  людина  мені  говорила,
хоча  минуло  вже  багато  літ:
«Ненависть  ще  нічого  не  створила,
відколи  люди  появилися  на  світ».

Ненависть  в  людях  тільки  руйнувала
усе,  що  їй  траплялось  на  шляху,
і  навіть  те,  що  із  любов’ю  будували
люди,  нищилося  нею  без  страху.

Кажуть,  що  ненависть  –  то  сестра  любові,
тільки  що  неясно,  сестра  -  по  кому?
Й  хто  з  батьків  в  чомусь  згрішив  в  основі,
що  ненависть  у  людині  залишив  саму?

Що  б  любов  не  створювала  далі  –
знищить  все  ненависть  без  вини.
Може,  це  тому,  що  у  медалі
є  дві  протилежні  сторони.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006459
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2024


Десятиріччя Майдану

Минуло  десять  років  від  Майдану,
коли  Небесну  сотню  розстріляли.
Річниця  роз’ятрила  стару  рану,
і  пригадалося,  за  що  люди  стояли.

Люди  повстали  супроти  свавілля
всіх  можновладців  й  правоохоронців.
За  європейський  рівень  і  життя,  й  дозвілля
загинуло  до  сотні  наших  хлопців.

Із  хлопців  поробили  з  всіх  Героїв  –
десь  в  небесах  літають  їхні  душі,
лиш  рідні  їхні  не  найдуть  спокою,
бо  винуватців  не  знайшли  і  досі.

Хто  в  них  стріляв,  і  досі  невідомо:
дерева  спиляні  давно,  нова  бруківка.
Хтось  докази  сховав  хутко  й  свідомо
і  повтікала  за  кордон  владна  верхівка.

Відстоювали  європейські  ідеали,
виборювали  просту  людську  гідність,
та  влада  у  той  час  на  них  наклала
і  виявила  всім  свою  ригідність.

І  що  тепер?  Війна  всі  десять  років.
Вже  хлопці  гинуть  сотнями  щодня.
Росія  пре.  Європа  в  нас  під  боком,
тому  туди  роз’їхалась  рідня.

Тепер  нікому  нема  діла  до  Майдану,
бо  в  Україні  йде  з  рашистами  війна.
З  сотні  Небесної  хлопців  душі  віддані
в  цей  день  до  рідних  прилітають  в  снах.

20.02.2024р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006379
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2024


До Міжнародного дня материнської мови

Міжнародний  день  материнської  мови
відзначають  у  світі  сьогодні,
щоб  не  зникли  безслідно  слова  із  розмови,
що  засвідчують  різні  мови  народні.

З  шести  тисяч  мов  розмовних  у  світі
половині  загрожує  зникнення  повне,
бо  мову  не  вчать  батька  й  матері  діти,
і  зникає  в  народу  культурне  й  духовне.

Якщо  так  і  надалі  в  різних  народів
мову  не  знатимуть  як  безязикі,
то  незабаром  при  першій  нагоді
народи  без  мови  зробляться  дикі.

Буде  одна  на  всіх  мова  –  англійська,
чи  то  німецька,  чи,  може,  китайська,
чи,  може,  іспанська  або  італійська,
а,  може,  арабська,  чи  то  бенгальська.

Але  поки  в  світі  є  мама  і  тато,
і  діти  в  родині  будуть  за  основу,
то  з  молоком  матері  зможуть  всмоктати
свою  неповторную  рідную  мову!

21.02.2024р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2024


Війна ніким не оголошена

Дороги  снігом  запорошені
й  сусіди,  як  гості  непрошені,
прийшли  й  назад  не  хочуть  йти.
Війна,  ніким  неоголошена,
впала  на  нас  тяжкою  ношею,
яку  народ  мусить  нести.

Дні  перемішані  з  тривогами,
розлуки  й  зустрічі  –  з  дорогами,
крок  –  уперед,  і  два  –  назад.
Один  одному  допоможемо
і  віримо,  що  переможемо.
Своїх  шукаєм  поміж  втрат.

Народні  втрати  дуже  болісні
попри  заслуги  влади  доблесні
(які  не  йдуть  їй  до  лиця!)
Люди  є  совісні  й  безсовісні.
Рік  промайнув  з  весни  й  до  провесні,
й  не  видно  ще  війні  кінця.

Нас  жде  майбутнє  ще  незвідане,
та  щоб  вернути  усе  віддане,
то  промине  не  один  рік.
Ніхто  не  знає  і  не  відає,
чому  народ  простий  так  бІдує,  –
це  знає  той,  хто  ще  не  втік.

В  полях  незораних,  нескошених,
слізми  вдів  й  матерів  орошених,
поки  на  фронті  ллється  кров  –
у  цій  війні  неоголошеній
ненавистю  душі  спустошені
може  спасти  лише  любов.

19.02.-06.03.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2024


Війна - це страшно

Війна  –  це  страшно.  Для  усіх  людей  –
без  винятку.  Ніхто  не  буде  спорить.
Ніякі  цілі  війн  чи  їх  ідей
цей  страх  в  душах  людей  не  переборють.

Здавалося  б,  не  витримав  ніхто
ні  біль,  ні  смерть,  ні  жах,  ні  руйнування,
та  люди  об’єдналися  гуртом
і  мужньо  зносять  будь  які  страждання.

Бо  у  Людини  віра  є  в  душі,
яка  їй  допоможе  все  осилить,
і  друзі  поруч,  і  товариші,
і  ті,  до  кого  вона  голову  прихилить.

Коли  є  віра,  не  страшна  війна,  –
душа  врятується,  якщо  загине  тіло.
Проте  це  інша  вже  історія  –  сумна,
коли  людина  смерть  приймає  сміло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2024


???

Веде  вперед  людину  вільний  дух
у  пізнанні  закономірностей  природних…
Чи  зникнуть  запахи,  якщо  ми  втратим  нюх?
Й  чому  різні  смаки  в  ситих  й  голодних?

Докопується  розум  до  глибин
свідомості  людської  й  її  суті…
Чому  ж  лишаємося  один  на  один
самі  з  собою,  усіма  забуті?

Кожен  з  людей  хазяїн  сам  собі,
та,  як  рабом,  керує  ними  пристрасть…
Людина  легко  губиться  в  юрбі,
та  чи  втрача  в  ній  вона  свою  особистість?

25.01.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006266
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2024


Буває інколи. Буває…

Буває  інколи,  буває  –
душа  від  радощів  співає
й  дзвенить  неначе  кришталем,
не  помічаючи  проблем.

Буває  інколи,  буває.
Причин  й  сама  душа  не  знає,
коли  від  потрясінь  і  дум
у  серце  проникає  сум.

Буває  інколи,  буває…
Серце  раптово  завмирає,
здається,  що  лише  на  мить,
й  людина  перестає  жить.

Буває  інколи,  буває,
що  все  на  світі  проминає
і  не  вертається  назад  –
все  поринає  в  часопад.

Та  щоб  там  коли  не  було  –
ніщо  безслідно  не  втекло,
бо  в  пам’яті  лишає  слід
і  радість,  й  сум,  і  купа  бід,
поки  живе  іще  людина
і  кров  тече  в  її  судинах.
…Хоч  з  нею  інколи  буває,
що  дещо  вона  забуває.

Буває  все  в  житті.  Буває…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2024


Бахмут+Авдіївка

Бахмут

Оточує  ворог  Бахмут,
стискає  довкола  клешні.
Снаряди  і  міни  рвуть
хати  і  будинки  тамтешні.
Рівняють  з  землею  вщент
рашисти  усе,  що  вище,
і  суне  їх  контингент
до  наших  все  ближче  й  ближче.
По  трупах  ідуть  вперед  –
своїх  же!  –  не  забирають,
як  той  моджахед-шахед,
й  безжально  всіх  убивають.
Спустили  їм  зверху  наказ  –
«Бахмут  взять  любой  ценою!»,  -
тож  атакують  щораз
хвиля  за  хвилею  з  боєм.
Штурмують  весь  час  Бахмут  –
чи  світло  надворі,  чи  темінь,
захисників  міста  наших  жмуть,
та  вони  всі  стоять,  як  кремінь.
Хоч  важко  тримати  стрій,  –
ще  важче  своїх  втрачати,  –
за  них  хлопці  йдуть  у  бій,
за  ними  –  Вкраїна-мати!
Боронять  наш  рідний  край
від  ворога  в  самім  пеклі.
Боже!  Їм  допомагай
пройти  всі  бої  запеклі!
Загинути  не  дай  їм,
о,  Боже,  побудь  із  ними,
накрий  їх  щитом  своїм,
щоб  вижили  побратими!

01.03.2023р.

Авдіївка  впала!»  -  кричать
«зет-пабліки»  з  піною  в  роті,
біснуються  в  коментарях
орди  кремлівських  «ботів».
Радіє  в  ефірах  «русня»
на  пропагандистських  каналах,
що  скинули  наший  стяг,
коли  ЗСУ  відступала.
Хизуються  тим,  що  зайшли
нарешті  у  «звільнене»  місто,
та  лиш  гори  трупів  знайшли
«победителей»  своїх  замісто.
Руїни  в  мовчанні  німім
здивовано  дивляться  в  небо,
димить  чорним  весь  Коксохім,
який  вже  нікому  не  треба.
Кого  ви  тут  перемогли?
Українськії  Збройні  Сили?
Авдіївку  взяти  змогли
за  десять  років  насилу!
Але  герої  не  ви
й  не  ваші  штурмові  групи,
що  довкола  лягли  кістми
і  з  землею  змішали  трупи.
Реальні  герої  –  бійці
українські,  які  тут  стояли
зі  зброєю  в  міцній  руці
і  свій  край  у  бою  захищали!

17.02.2024р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2024


Біснування у святих місцях

Біснування  у  святих  місцях
України  –  матінки  Русі  –
не  годиться  людям  до  лиця,
навіть  якщо  ви  –  проти  «русні».
Люди  грішні  всі,  навіть  й  святі,
що  колись  жили  поміж  людей,
та  не  можна  ставить  гріх  в  меті
для  досягнення  своїх  ідей!

Танці  з  бубоном  на  людських  кістках  –
ніби  злом  боротися  зі  злом  –
викликають  в  душах  і  мізках
тектонічний,  глибинний  розлом.
«Хто  не  з  нами  –  ті  всі  проти  нас!»,  -
надриваючись,  із  піною  кричать,
а  у  відповідь:  «…помилуй,  Боже,  нас!»…
…Лиш  ікони  праведно  мовчать.

Бо  виходить,  що  хто  патріот  –
той  за  мову  й  віру  душу  рве,
і  волає,  наче  ідіот  –
ніби  криком  ворогів  порве,
ті  ж,  хто  розмовляє  «языком»
й  ходить  в  Церкву  (у  якій  хрестивсь!),
стає  ворогом  в  країні  й  зрадником,
попри  те,  що  тут  живе  й  родивсь.

Я  не  той,  хто  може  всіх  судить  –
усіх  нас  колись  розсудить  Бог,  –
кожному  прийдеться  з  гріхом  жить
і  після  поразок,  й  перемог.
Та  чи  зможем  ми  перемогти
один  одного  у  цій  війні,
якщо  в  душах  пролягли  фронти?..
Якщо  так,  то  по  якій  ціні?

31.03.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2024


Ця жорстока і підла війна

Живемо,  як  в  кошмарному  сні,
собі  місця  не  найдем  в  тривозі,
весь  час  в  пошуках  або  в  дорозі
застигаємо  в  незручній  позі,
наче  злякані,  злі  чи  сумні.

На  «нулі»  -  за  обстрілом  обстріл,  –
не  жаліють  снарядів  рашисти,
що  на  площу  лягають  зі  свистом
і  рельєф  роблять  дуже  ямистим,
і  руїни  із  міст  наших  й  сіл.

Ще  й  ракети  летять  звіддаля
з-за  поребрика  «руzzкого  міра»
по  наміченим  орієнтирам  –
будинкам  людським  і  квартирам,
у  яких  мирно  спить  немовля.

Гинуть  люди  і  вдень,  і  вночі  –
у  тилу  гинуть  й  гинуть  на  фронті,  –
відділяються  душі  від  плоті
і  в  страшенному  коловороті
зависають  молитви  й  плачі.

Це  жорстока  і  підла  війна!
Її  смисл  нам  ніяк  не  збагнути.
Ми  ніколи  не  зможем  забути
вбивства  ці,  по  звірячому  люті,
тими,  у  кого  серця  нема.  

02.05.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2024


Якби не війна…

Якби  не  війна…
Ще  ось-ось  –  і  скінчиться  зима!
Снігу  трохи  було  –  вже  нема.
Веселіше  співають  пташки
на  гіллі  бубнявіють  бруньки,
ми  б  зраділи,  що  прийде  весна,
якби  не  війна…

Вже  чекають  усюди  сади
на  садівникові  труди.
На  усіх  українських  полях
хліборобів  чекає  земля  –
ми  б  дали  на  посів  їй  зерна,
якби  не  війна…

Скільки  б  можна  було  з  тих  полів
нам  зібрати  за  рік  врожаїв!
Скільки  б  можна  було  нам  за  рік
мати  фруктів  в  садах  і  ягід!
І  була  б  осінь  щедра  й  красна,
якби  не  війна…

А  у  нас  все,  що  треба,  ж  було.
Все  довкола  буяло  й  цвіло.
Жили  люди  у  місті  й  селі,
і  родилися  діти  малі.
О,  скільки  б  випили  ми  ще  вина,
якби  не  війна…

Як  в  глибокому  давньому  сні  –
десь  лунають  веселі  пісні,
у  людей  у  душі  живе  страх  –
звуки  вибухів  наводять  жах,
не  була  б  така  пісня  сумна  –
якби  не  війна…

Не  буває  такого  ні  дня,
щоби  не  хоронила  рідня
у  громаді  не  простих  мерців,
а  загиблих  на  фронті  бійців,
життю  яких  –  смерть  ціна.
...Тому  що  війна?

26.02.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005927
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2024


я не пишаюсь

Я  не  пишаюсь  тим,  що  я  учитель,
і  гордості  у  серці  не  ношу,
хоч  мушу  не  один  рік  із  цим  жити
і  школу  кидати  (поки  що)  не  спішу.
Не  дивлячись  на  всі  мої  старання
і  прагнення  до  кращого  в  житті,
я  неоднораз  зазнавав  розчарування,
хоч  плани  й  були  вірними  меті.
На  жаль,  не  все  задумане  вдавалось,
часто  бажання  обривав  дзвінок,
і  не  всі  учні  добросовісно  навчались,
коли  у  школі  починавсь  урок.

Я  не  пишаюся  тим,  що  учитель
мусить  терпіти  й  слухати  усіх
тих,  хто  зумів  краще  за  нього  жити,
в  кого  зарплата  наша  викликає  сміх.
Я  знаю,  що  людей  більше  хороших,
й  завжди  порядність  буде  у  ціні,
адже  не  все  в  житті  купується  за  гроші,
і  совість  людська  ніби  на  війні.
Проте  пишаюсь  я  не  тим,  що  вчитель,
хоча  приємно,  коли  учні  впізнають,
а  тим,  що  кожний  сільський  житель
мене  при  зустрічі  всі  вітають.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003807
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2024


Людей просто пошили в ду́рні

Людей  просто  пошили  в  ду́рні,
хоч  були  серед  них  й  розумні,
але,  видно,  чогось  не  хватило,
якщо  їм  в  цьому  не  пощастило.
Й  серед  нас  є  дурні́,  й  –  не  дуже,
але  більшість  із  тих  –  байдужі
до  того,  які  в  кого  думи,
бо  себе  всяк  вважав  розумним.
…Ду́рні  думкою  багатіють,
бо  собі  дати  раду  не  вміють,
можна  лише  до  всього  додати:
що  з  них,  йолопів,  можна  взяти?
У  житті  часто  так  буває,
що  хто  думав  про  нас,  не  знає.
Зустрічають  усіх  по  одежі,
а  спроваджують  –  як  і  належить:
хто  розумний,  того  по  уму,
хто  не  дуже  –  по  дурному,
бо  давно  уже  так  ведеться,
що  поведешся  з  ким  –  наберешся.
Тож  ніхто  так  із  нас  й  не  хоче,
щоб  нам  голову  дурень  морочив,
та  чому  ж  ми  самі,  як  ду́рні,
вважаєм  що  найбільш  розумні?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003806
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2024


Наша єдність - наша зброя

«Наша  єдність  –  наша  зброя!»,
як  сказав  Зеленський,
сидячи  в  зручних  покоях
на  прес-конференції.

Наша  єдність  –  наша  зброя!
Так  спочатку  й  було,
коли  стали  всі  до  бою
й  чвари  всі  забули.

Наша  єдність  –  наша  зброя!
А  чому  ж  не  сила,
що  додасть  нам  всім  здоров’я
цю  орду  осилить?

Наша  єдність  –  наша  зброя!
…Де  ж  та  зброя  наша,
що  поможе  всім  героям
перемогти  рашу?

Скільки  вже  пішло  героїв
в  засвіти  –  в  безмежність(!),
душі  віддавши  покою
за  ту  незалежність?

Наша  єдність  –  наша  зброя.
Нехай  так  і  буде!
Лиш  би  не  було  більш  воєн
й  жили  в  мирі  люди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003563
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2024


Людське тіло - це храм душі

 Людське  тіло  –  це  Храм  душі,
тому  Храм  має  бути  красивим,
щоб  хотілось  складати  вірші
і  з  натури  писати  картини.
Щоб  красивою  була  й  душа
і  в  молитвах  чистіша  ставала,
тіло  нівечить  не  поспішай,
щоб  душа  у  гріхи  не  впала.

Ні  тату,  ані  макіяж,
ані  зачіска  й  модний  одяг
твій  не  змінять  в  душі  типаж
й  не  затулять  душевний  протяг,
що  від  внутрішньої  пустоти
віє  холодом  на  дорогу,
по  якій  ти  збираєшся  йти
в  Храм  душі,  де  ніц  місця  Богу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003562
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2024


Є люди багаті

Є  люди  багаті,  та  духом  убогі,
вони  зрозуміти  одного  не  годні,
що  а  ні  за  злато  й  а  ні  за  грошІ
не  вдасться  зібрати  багатство  душі,
бо  справжнє  багатство  у  простоті
щоденних  потреб  і  в  людяності,
коли  серцем  й  розумом  світ  пізнаєш,
і  чим  більше  маєш,  тим  більше  даєш.

Люди  бувають  щасливі  й  нещасні.
Так  було  в  минулім  і  є  в  сучаснім
світі  людей,  який  зветься  суспільством,
що  переповнений  злом  і  насильством,
в  світі,  в  якому  так  мало  добра,
істина  й  досі  правдива  стара:
люди  нещасні  всі  чимось  не  схожі,
а  всі  щасливі  люди  –  похожі.

Кожна  людина  колись  народилась
і  має  батьків  своїх,  у  яких  вчилась
жити  й  любити  у  цьому  світі,
коли  сумувати,  а  коли  радіти,
як  розвивати  в  собі  задатки,
які  наживати  багатства  і  статки,
але  вибирати,  що  є  головним,
нам  доведеться  робити  самим.

09.11.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2024


Є люди і є істоти

Є  люди,  а  є  просто  істоти,
які  поруч  з  ними  живуть.
Ходять  разом  на  роботи,
так  само  їдять,  сплять  і  п’ють.
Істоти  істотно  не  дуже
відмінні  від  інших  людей,
хіба  більш  хитріші  в  чімсь,  може,
й  не  мають  ніяких  ідей.
Мати  їм  судження  власні
не  вигідно,  бо  не  з  руки.
Підтримують  органи  власті
і  представників  їх  думки.
Солодко  стелять  словами
і  роздають  похвалу
перед  керівниками
за  винагороду  малу.
Просто  істоти  –  не  люди  –
не  можуть  пробачити  те,
що  хтось  від  їх  кращими  буде,
або  комусь  більше  спаде.
Їх  мучить  не  совість,  а  заздрість
до  всього,  чого  в  них  нема,
а  в  діях  –  підступність  і  жадність
істот  цих  людських  перейма.
А  втім  вони  зовсім  не  винні,
що  схожі  вони  на  сексот,
тому  всі  жаліти  повинні
нещасних  цих  людських  істот.
Бо  їх  обійшла  чимось  доля,
чи  Бог  душам  їх  не  відкривсь,
чи  слабкі  характер  і  воля,
чи  мало  за  них  хто  моливсь…

23.11.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003467
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2024


Вони йшли і кудись поспішали

...Вони  йшли  і  кудись  поспішали  -
на  роботу,  з  роботи,  в  кіно,
і  того,  хто  сидів,  обминали
із-за  ввічливості,  чи  не  знали,
чи  всім  просто  було  всерівно.

Він  сидів  на  східцях  переходу
в  підземелля  чи  входу  в  метро
біля  ніг  прохідного  народу,
зберігаючи  свою  свободу
й  відчуваючи  волю  нутром.  

Його  погляд  спинився  у  фото
і  фотограф  зловив  якусь  мить,
коли  він  привідкрив  трохи  рота,
щоб  сказати  щось,  (чи  анекдота?),
про  життя,  яке  поруч  біжить...

Вони  йшли  і  кудись  поспішали  -
на  роботу,  з  роботи,  в  кіно,
і  того,  хто  сидів,  обминали
із-за  ввічливості,  чи  не  знали,
чи  всім  просто  було  всерівно...

05.06.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003463
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2024


Друзі й вороги

Коли  успішний  ти,  то  й  друзів  в  тебе  -  валом,
жаль  тільки  серед  них  так  однодумців  мало...
І  скільки  б  не  було  у  тебе  ворогів,
їх  завжди  буде  менше,  ніж  хороших  днів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2024


Подій багато, та мало новин

Плин  інформації  з  телеекрана
чергується  мереживом  картин.
Про  зміни  говорити  надто  рано  –
подій  багато,  та  мало  новин.

В  інформаційному  потоці  марафону
нічого  не  змінилося  –  все  те  ж:
всі  ті  ж  ведучі  біля  мікрофону
віщають  пропаганду  своїх  веж.

Щодня  ми  чуєм  про  здобутки  фронту
й  здогадуємося  про  їх  ціну,
а  ще  взнаємо  про  життя  бомонду,
і,  звісно,  про  чиюсь  вину.

Сенсації,  зашквари  і  скандали
складають  парадигму  усіх  змін,
які  експерти  прокоментували
й  ведучі  повторяють  навздогін.

І  на  просторах  мереж  Інтернету
з’являється  неначе  щось  нове,
яке  нам  видають  всім  по  секрету,
так  ніби  то  це  в  світі  головне.

Але  і  там  не  все  так  однозначно:
скільки  експертів  –  стільки  і  думок.
Їх  слухаючи,  стає  трохи  лячно
й  новини  заплітаються  в  клубок

Всі  люди  у  суспільстві  хочуть  знати
істинну  правду  із  новин  й  подій,
тому  і  прагнуть  базар  фільтрувати,
щоб  сформувати  на  все  погляд  свій.

Щоправда,  виникає  тут  проблема,
яка  така  ж  нестримна,  як  й  війна:
у  кожного  –  правда  своя,  окрема,
от  тільки  істина  на  всіх  –  одна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003298
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2024


Так просто

Так  просто  чесним  бути,  та  справедливим  -  важче,
бо  треба  відрізнити  свою  правду  від  фальші,
яка  перед  собою  не  дасть  тобі  збрехати,
як  доведеться  істину  часом  захищати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003211
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2024


Безсоння

Буває,  уночі  не  спиться,
чи  потривожить  щось  мій  сон.
Вслухаюсь  в  ніч…    Десь  залізниця
тужно  гуркоче  в  унісон
з  важкими  думами  моїми,
що  навіть  уночі  не  сплять,
чи  із  болячками  старими,
які  –  нема-нема  –  й  болять.
Вслухаюсь  в  ніч,  у  її  тишу
і  намагаюся  почуть,
як  стрілки  часу  коло  пишуть
на  циферблаті  по  чуть-чуть.
Прислухуюсь  до  нічних  звуків,
які  тривожать,  як  сичі.
Діти  дорослі,  нема  внуків,
можна  б  й  поспати  уночі.
Та  часто  уночі  не  спиться  –
останнім  часом  нема  сну.
До  чого  тут  та  залізниця,
що  не  дає  мені  заснуть?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2024


Обмежені люди

Обмежені  люди
стрічаються  всюди,
все,  що  вони  мають,
свою  хату  скраю.

Обмежені  люди
живуть  скрізь  і  всюди,
і  в  селі,  й  в  місті
в  квартирі  тісній.

Обмежені  люди
дивитись  не  будуть  –
що  далі  від  носа,
то  дивляться  скоса.

Обмежені  люди
ніби  маруди  –
завжди  невільні
все  роблять  повільно.

Обмежені  люди
скрізь  і  всіх  судять,
праві  у  всьому
й  навіть  в  святому.

Обмежені  люди
стрічаються  всюди,
відразу  впізнаєм,
коли  їх  стрічаєм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003115
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2024


Сніг іде небом

Сніг  іде  небом.
Похмурим.  Донизу.
Білою  пудрою
вільно  спадає.
Певно  так  треба.
З  сніжного  бризу
ніжною  ковдрою
землю  встеляє.

Дивлячись  в  небо
увись  ізнизу  –
сніг,  ніби  шторою,
погляд  ховає.
Десь  через  себе
шляхом  стриптизу
свею  натурою
всіх  спокушає.

В  тім  є  потреба  –
скинути  ризу
сніжно-прозорую,
що  все  вкриває,
і  злиться  з  небом
в  дусі  екстазу
там,  понад  хмарою,
де  сніг  літає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2024


У кожного із нас думка своя

У  кожного  із  нас  –  думка  своя
(по  крайній  мірі  мала  б  бути!),
але  чомусь  всім  співи  солов’я
весною  хочеться  почути,
бо  він  з-за  моря  прилітав  до  нас
щоб  тут,  на  нашій  Батьківщині,
коли  настане  сприятливий  час,
співати  про  любов  своїй  родині.

Але  яким  не  був  би  солов’їний  спів
приємним  вуху  і  прекрасним  твором,
мені  миліш  синиччине  «тінь-тінь»
й  цвірінькання  горобчиків  всім  хором,
бо  попри  холод,  голод  і  страхи
вони  не  покидають  землю  рідну,
і  цілий  рік  співають  ці  птахи,
і  дякують  за  все  їй  принагідно.

У  кожного  із  вас  думка  своя
про  тих,  хто  обрав  долю  солов’я,
але,  на  мою  думку,  –  важливіші  ролі
у  тих,  хто  з  чужиною  свої  долі
і  свою  пісню  не  єднав,
і  Батьківщину  не  лишав
в  години  тяжкі,  чи  в  негоду,
яку  сприймав  як  нагороду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2024


Скільки горя і бід

Скільки  горя  і  бід
нам  приніс  цей  сусід,
який  в  друзі  весь  час  набивався?
Скільки  братських  могил,
скільки  втрачено  сил
наших  предків,  хто  їм  не  здавався!

Скільки  ще  ця  біда,
як  каховська  вода,
буде  горе  людське  знов  топити?
Скільки  з  нас  молодих
вже  немає  в  живих,
які  мали  б  ще  жити  й  любити!

Скільки  варте  життя
те  без  серцебиття,
яке  вмить  обірвалось  війною?
Скільки  б  ще  добрих  справ
кожен  з  них  залишав
для  майбутнього  нам  за  собою!

Скільки  треба  ще  бід,
щоб  піднявсь  увесь  світ
проти  підлих  рашистських  ординців?
Скільки  ще  утече
крові  людської  ще,
скільки  згине  іще  українців!

08.06.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2024


Тліти чи горіти?

Так,  можна  до  півсотні  тліти,
а  можна  в  двадцять  повністю  згоріти,
і  світлом  відлетіти  в  засвіти.
Хтозна,  що  краще:  враз  дотла  згоріти,
чи,  довго  тліючи,  диміти,
та  у  жаринках  тепло  зберегти?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002708
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2024


Істина і правда

Мозок  весь  час  в  голові  щось  снує,
серцем  ми  прагнемо  все  те  відчути.
Істина  –  це  усе  те,  що  вже  є,
а  правда  –  лиш  те,  що  ще  має  бути?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2024


Ми є творцями своїх ідеалів

Ми  є  творцями  своїх  ідеалів,
які  слугують  нам,  як  маяки.
В  життєвім  морі  ми,  як  моряки,
не  випускаєм  з  рук  своїх  штурвалів.

Ми  інколи  пливем  через  тумани,
йдучи  до  цілі  на  вітрилах  мрій,
шукаєм  острови  в  морі  Надій,
долаючи  шторми,  бурі  й  обмани.

Коли  ж  йдемо  ми  по  морю  Любові,
у  пошуках  її,  морської  німфи,
буває  часто,  кидаємось  в  рифи,
щоб  у  коханні  потонути  знову.

Нас  кличе  море  Ніжності  і  Ласки  –
одне  із  найприємніших  морів  життя  –
і  ми  занурюємось  з  головою  в  почуття,
як  діти  поринають  у  світ  казки.

Купаючись  в  приємній  гідросфері,
здається,  що  знайшли  свій  ідеал,
але  як  тільки  зійдем  на  причал,
наш  ідеал  розіб’ється  об  беріг.

Коли  ми  живемо,  убиті  горем,
й  руйнуються  всі  ідеали  вслід,
тоді  ми  потрапляєм  в  море  Бід,
яке  здається  нам  безмежним  й  неозорим.

За  морем  Бід  нас  жде  море  Нещастя,
в  якому  є  десь  острів  Невезінь.
Якщо  потрапимо  до  його  володінь,
то  нас  цілком  поглине  Позачасся.

Із  Позачасся  вирватися  важко,
бо  у  Нещаснім  морі  –  повний  штиль,
тому  треба  докласти  надзусиль,
щоб  повернути  собі  Віру  в  казку.

Йдучи  вперед  до  повернення  Віри,
маєм  пройти  морем  Розчарувань
по  хвилях  сумнівів  і  різних  вагань
без  парусів,  лиш  на  веслах  довіри.

Як  перетне  наш  корабель  екватор
і  вітер  мудрості  наповнить  паруса,
ми  знов  повіримо,  як  діти,  в  чудеса,
а  Віра  наша  –  то  найкращий  навігатор.

Ми  є  творцями  віри  й  ідеалів.
Всі  ідеали  –  наші  маяки!
В  морях  життєвих  ми,  як  моряки,
що  крутять  з  Вірою  свої  штурвали.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2024


Прийшла до нас справжня Зима

Прийшла  до  нас  справжня  Зима
на  Різдво  Православне  у  гості,
а  радості  в  людях  нема
і  повно  у  душах  злості.

Хурделиця  снігом  мете,
морози  й  вітри  лютують.
Чи  вірить  ще  хтось  у  святе?
Чому,  як  раніш,  не  святкують?

Святковість  уся  –  на  столах:
напої,  закуски,  страви,
а  в  душах  і  в  головах
політика  влади  держави.

Мете  звідусіль  заметіль,
дороги  й  стежки  замітає.
Народу  вже  не  до  весіль  –
тривога  в  повітрі  витає.

Зникають  під  снігом  сліди
вірян,  які  ходять  в  церкву,
їх  кількість  –  ознака  біди,
що  здибала  душі  мертвих.

Осквернення  святих  місць,
насильство  й  ненависть  без  міри!
Зима  тепер  –  рідкий  гість
в  тім  краї,  де  мало  Віри.

Сніг  сипле  під  видом  трухи
з  переметами  на  дорогах.
Душами  правлять  страхи,
без  Віри  в  них  –  нема  Бога.

Поступово,  як  step-by-step,
замінюють  на  щось  совість.
Колядки,  щедрівки,  Вертеп
підтримують  обрядовість.

Мороз,  сніг  із  вітром  весь  час
продовжують  нечисть  здувати.
Прийшла  Зима  справжня  до  нас
в  Різдво  поколядувати!

07.01.2024р.

step  by  step  –  (англ.)  –  крок  за  кроком.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2024


Так хочеться…

Так  хочеться,  щоб  не  було  ні  бід,
ні  горя,  –  там,  де  живуть  люди,
щоб  панував  добробут  й  мир  усюди,
і  люди  зберегли  б  таким  цей  світ.

Так  хочеться,  щоб  добре  було  всім:
і  людям,  і  тваринам  у  природі
при  будь  яких  прогнозах  у  погоді  –
принаймні  –  в  Україні-на-Русі.

Так  хочеться,  щоб  не  було  війни,
де  люди  один  одного  вбивали  б
і  руйнували  все,  що  збудували,
не  відчуваючи  своєї  в  тім  вини.

Так  хочеться,  щоб  війнам  настав  край  –
хай  людям  в  світі  усім  добре  буде,
щоб  в  доброту  повірили,  як  в  чудо,
і  на  Землі  запанував  скрізь  рай.

19.12.2018  -16.06.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2024


Уже не жаль

Уже  не  жаль,  що  час  минає.  Життя  біжить.
Лише  печаль  й  сум  огортає  душу…  Болить,
що  не  вернуться  уже  ніколи  ті,  хто  пішли
від  нас  у  вічність  на  поклик  долі  і  смерть  знайшли.

Уже  не  жаль,  що  те,  що  з  нами  колись  було,
умчалось  в  даль  поза  роками.  Усе  пройшло.
Тільки  погано,  що  людська  пам’ять  все  береже,
й  спомин,  як  рана,  про  наші  втрати  вогнем  пече.

Уже  не  жаль,  що  повернути  не  можна  все  –
часу  спіраль  нам  не  згорнути  –  стрімко  несе!
Жаль,  що  нічого  уже  змінити  не  можна  нам
і  що  страшного  горя  принесла  нам  ця  війна.

09.06.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002550
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2024


Трагічна історія сіл України

Трагічна  історія  сіл  України,
свідком  якої  стали  руїни
садиб  і  маєтків  сільських  хазяїв
як  після  розрухи,  чи  після  боїв,
на  місці  яких  давно  зарості  й  хащі,
де  по  ночах  бродять  духи  пропащі
предків  сельчан,  які  колись  жили
в  селах,  що  многолюдні  були,
а  нині  старіють  і  вимирають,
і  з  карти  країни  потроху  зникають
внаслідок  того,  що  нові  пани
знищують  села  гірше  війни
в  центральній  частині  далеко  від  фронту
так,  що  не  підлягають  ремонту
давно  залишені  людьми  будинки,
в  яких  розсипались  навіть  цеглинки
від  чергування  дощів  і  морозів
в  стінах,  що  стелю  тримати  не  в  змозі  –
звалилися  разом  як  купа  сміття,
сховавши  навіки  ознаки  життя…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002544
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2024


Час загубивсь між календарних дат

Час  загубивсь  між  календарних  дат
і  плин  його  спинивсь  на  роздоріжжі
шляхів  до  перемог  через  путі  утрат
в  тлі  розуміння  перемог  розбіжні.

Вже  відлік  часу  закінчив  цей  календар,
а  інший  календар  ще  дні  рахує,
коли  впаде  і  цей  рік  на  олтар,
як  жертва  –  вічності  –  життя  людського  всує.

Минувший  рік  був  сповнений  подій,
які  не  раз  ще  нам  в  вісні  насняться.
На  Рік  Новий  плекають  всі  надій,
що  мрії  і  бажання  їх  здійсняться.

Дати  подій  –  як  історичних  віх  –
стоять  обабіч  шляху,  ніби  ДОТи.
Календарі  і  дати  розділили  всіх
на  тих,  хто  «за»,  і  тих,  хто  «проти».

Між  календарних  дат  блукає  час,
який  люди  продовжують  втрачати
у  суперечках  між  собою  повсякчас  –
що  важливіше:  календар  чи  дати?

01.01.2024р.

Олта́р  -  (староцерк.-слов.  алътарь,  олътаръ  <  лат.  alta  ara,  altare  —  «високий  жертовник»[3])  —  первісно  місце  для  жертвопринесення  або  жертовне  вогнище  (у  греків  bomos).
ДОТ  (розшифровується  як  довготривала  оборонна  точка  чи  рос.  долговременная  огневая  точка)  —  довгочасна  вогнева  точка  (фортифікаційна  споруда).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2024


Ви бачили: падають зорі

Ви  бачили?  Падають  зорі,
лишаючи    в  небі  нічнім
над  краєм  моїм  неозорим
слід  свій  у  світлі  яснім.
То  в  більшості  є  метеори,
пишуть  –  уламки  зірок,
які  в  космосі  на  просторі
Землі  потрапляють  під  крок.
В  серпні  на  Землю  щороку,
щоночі  лишаючи  слід,
летять  метеори  потоком,
що  зветься  потік  Персеїд.
Вони  всі  зі  шлейфа  комети
під  назвою  Таттла  і  Свіфта
проносяться  швидше  ракети,
малюючи  лінії  з  світла.

…Здається  мені,  що  ці  зорі,
що  падають  в  небі  нічнім,  –
як  долі  наших  героїв,
які  гинуть  у  цій  війні.
Вони  прилітають  зі  сходу
назустріч  крутінню  Землі,
отримуючи  в  нагороду
розчерк  із  світла  в  імлі.
В  історії  світлом  напишуть
їхні  людські  імена
і  славу  про  подвиг  залишать
в  вічності,  що  не  мина…
Як  бачите  –  падають  зорі,
лишаючи  яскравий  слід,  –
знайте:  то  гинуть  герої,
які  захищали  наш  світ.  

07.08.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2024


Україно!

Ти  уламками  з  трьох  імперій
колись  склеєна,  та  не  зрощена,
вся  історія  твоя  з  містерій
була  потом  і  кров’ю  зрошена.

Із  набігами,  із  походами
твої  гості  ішли  непрошені.
Люди  твої  між  народами
тепер  світом  всим  розпорошені.

Ніжну  мову  твою  солов’їную
від  предків  тобі  присуджено,
у  піснях  народних  оспівану,
спаплюжено  рагульно  й  зраджено.

Край  зелений  твій  і  заквітчаний
увесь  стоптаний  яничарами,
рід  твій  древній,  з  Христом  обвінчаний  –
в  міжусобицях  і  за  чварами!

Твої  землі,  сміттям  забруднені,
із  чудовими  краєвидами!
Але  води  твої  вже  отруєні
хімікатами  й  пестицидами.

…Твої  біди  прийшли  після  виборів
вслід  за  мітингами  і  майданами
У  повітрі  твоїм  від  вибухів
горизонти  горять  загравами.

Міста  й  села  твої  населені
спустошуються  руїною.
І  хоч  крила  твої  прострелені,
ти  –  залишишся  Україною!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2024


Минуле століття (про голодомор)

Минуле  століття
неслось  лихоліттям
над  Україною  –
війни  й  пожежі,
зорані  межі,
села  з  руїнами.

Брат  проти  брата
в  часи  розбрату,
довіри  –  катма.
Під  ніж  революцій
цвіт  увесь  націй
поклали  дарма.

Для  нової  влади
створили  ради  –
черговий  обман.
Зброю  носили,
щоб  мати  силу
напхати  карман.

Все  вигрібали,
що  в  селі  мали,
з  засіків,  з  комор.
Вслід  за  зимою
чорною  стіною
встав  голодомор.

Скількох  із  волею
людей  знедолено
по  Колимах?
Села  знелюднені,
долі  загублені  –
це  просто  жах!

Часи  трагічності
канули  в  вічності
разом  з  людьми.
Чи  пам’ятаємо,
чи  всіх  згадаємо
сьогоднішні  ми?

26.11.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002330
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2024


Пройдуся ввечері по вулиці своїй…

Вечором  пройдусь  по  вулиці  своїй,
де  пройшло  дитинство  босоноге,
і  загляну  ненароком  в  кожен  двір,
не  заходячи  до  нього  із  дороги.

Пам’ятаю  добре,  як  було  раніш:
кожен  двір  світився,  грюкав,  хрюкав,
вдосвіта  співали  скрізь  в  дворах  півні
і  у  кожному  дворі  щось  мека  й  мука.

У  селі  тоді  бурлило  скрізь  життя
і  по  вулиці  завжди  ганяли  діти…
Йду  по  вулиці,  чую  серцебиття,
лише  в  споминах  доводиться  радіти.

В  добрій  половині  вуличних  дворів
оселилася  надовго  мертва  тиша.
У  будинках  в  пічках,  де  вогонь  горів,
через  комини  тепер  лиш  вітер  дише.

Вимирають  люди,  хто  в  селі  лишивсь,
діти  з  внуками  лишаються  у  місті.
Пенсії  маленькі,  тож  кожен  трудивсь,
і  підтримував  порядок  на  обійсті.

Йду  по  вулиці,  дивлюся  на  двори,
на  старі  паркани  й  вікна  темні,
згадуючи  шум  і  галас  дітвори
й  привітання  господарів  чемні.

Тоне  вулиця  у  темряві  німій,
в  багатьох  дворах  уже  життя  не  чутно.
…Вечором  іти  по  вулиці  своїй
трохи  лячно  бува  часом  й  дуже  смутно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2024


Необільшовики

Необільшовики
обмежують  знов  свободу,
навішують  ярлики
всім  «ворогів  народу»,
тим,  хто  не  за  них
чи  з  ними  не  згоден,
чий  голос  ще  не  затих,
чий  стиль  не  підвладний  моді,
тим,  хто  не  йде  в  строю,
хто  сам  собі  строїть  долю,
хто  має  думку  свою
і  виявляє  волю.

Необільшовики
не  представники  класу,
а  просто  з  чиєїсь  руки
перетворені  в  сіру  масу
податливі  на  обман
деякі  людні  особи,
що  набивають  карман
собі  за  першої  ж  спроби,
і  голосують  скрізь  «за»
спущені  зверху  закони,
і  хто  б  що  їм  не  казав,
начальству  вірні  до  скону.

Необільшовиків
насправді  зовсім  не  більше,
просто  ніхто  не  хотів
собі  робити  на  гірше.
Коли  не  питають  –  мовчи,
якщо  наказали  –  так  треба,
на  менших,  як  хоч,  покричи,
але  щоб  не  чули  до  неба.
Їм  добре  жити  в  Русі,
бо  їх  ведуть  до  звершень,
вони  хочуть  бути,  як  всі,
і  не  більше,  й  не  менше.

21.10.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2024


Ненависть, посіяна в серці

Ненависть,  посіяна  в  серці,
людську  спустошує  душу,
і,  як  у  пустому  відерці,
закличе  у  душу  сушу,
яка  поступово  задушить
паростки  добра  й  любові
в  серці,  а  розум  наповнить
гнівом  з  вершка  й  до  основи.

Особи  з  ненавистю  в  серці
й  душами,  де  видно  пустку,
снують,  як  ангели  смерті,
сіті  для  помсти  на  пастку
всім  тим,  кого  ненавидять
серцем  своїм  і  душею,
ще  й  злісно  так  словом  обгидять,
з  матом  відвертим  й  брехнею.
або…  наче  гімном  із  землею.

В  людині  так  все  має  бути  –
в  тілі  й  душі  –  все  прекрасним!
Ненависть  з  ефектом  отрути
робить  життя  геть  нещасним
для  тих,  хто  сприймає  вороже
інших  людей  в  негативі,
бо  зло  бумерангом,  бо,  може
назад  повернутись  в  припливі.

Не  сійте  у  серці  ненависть,
що  душу  спустошує  тихо,
бо  замість  любові  там  навіть
зло  може  сісти  на  лихо
і  нищитиме  зсередини
зародки  добра  й  довіри,
блокуючи  поступ  людини
в  пошуках  Бога  і  віри.

16.11.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002321
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2024


Ракетний терор

Ракетний  терор
з  прицілом  в  упор
руйнує  будинки  і  долі,
в  завалах  страшних
і  в  муках  німих
люди  вмирають  поволі.
Не  всіх  їх  знайдуть,
поки  відгребуть
й,  можливо,  дістануть  живими.
Каліцтво  й  жахи,
і  людські  страхи
до  смерті  залишаться  з  ними.
З  скількох  сіл  і  міст
до  всіх  різних  місць
роз’їхався  люд  по  планеті!
Навіщо  воно
те  суче  пуйло
пускає  по  людях  ракети?
Достатньо  смертей
убитих  людей,
щоб  винних  у  тім  засудити,
але  де  той  суд,
що  диких  приблуд
зможе  за  грати  всадити?
Нехай  відповість
непроханий  гість
за  всі  свої  скоєні  вчинки.
Наш  суд  –  смерть  за  смерть
й  зруйновані  вщерть
усі  українські  будинки!
Триває  війна
і  ясна  вина
того,  хто  зробив  людям  горе.
Ракетний  терор
вчиняє  розор,
але  все  народ  переборе!
Лиш  жаль  –  не  вернеш
того,  хто  умре  –
ніхто  ще  не  встав  із  могили.
Життя  це  –  любіть,
а  зло  не  держіть,
тримайтеся  й  бережіть  сили.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002203
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2024


Ми ходимо усі під Богом

Ми  ходимо  усі  під  Богом
й  під  небом.
Нас  інколи  судять  строго  –
так,  певно,  нам  й  треба.
Отримуємо  на  горіхи  –
повчально  –  
за  те,  що  діємо  в  світі
безвідповідально.
Жалкуємо,  коли  втрачаєм
даремно
й  безжально  час  витрачаєм
на  себе  (приємно  ж!)
Нам  хочеться  про  всіх  й  про  себе
все  знати,
але  коли  дуже  нам  треба,
то  можем  й  збрехати.
Часом  нами,  бува,  керує
о,  гордість!
Чом  же  ніхто  не  жалкує,
як  втрачає  совість?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002201
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2024


Українці - понад усе

У  просторі  четвертий  вимір  –
час  –  уперед  нас  несе.
Хтось  замість  нас  зробив  вибір:
Україна  –  понад  усе.

Історію  трохи  забули
й  не  знаємо  роду  свого.
Камінням  кидаєм  в  минуле,
але  вже  не  зміним  його.

Майбутнє  зростає  сьогодні,
яке  нашим  вчора  стає.
Якщо  ми  іще  на  щось  годні,
маєм  робити  своє.

Про  все,  що  було,  є  і  буде,
Історія  пише  есе.
Націю  створюють  люди.
Українці  -  понад  усе!

Ідучи  осилим  дорогу,
шукаючи  своє  знайдем.
За  все,  що  було  –  слава  Богу!
Спасибі  за  те,  що  живем.

05.08.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002186
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2024


Знову тривога

Знову  тривога  –  це  знов  ракети  по  нас  летять.
Їм  не  важливо,  що  в  цей  час  люди,  можливо,  сплять
і,  може  статись,  що  хтось  не  встигне  до  укриття,
і  від  влучання  десь  обірветься  людське  життя.

А  потім  люди,  хто  залишився  поруч  живим,
серед  завалів  знайдуть  їх  трупи  з  лицем  німим,
а  десь  далеко  високо  в  небі  їхня  душа
крилами  б’ється  і  відлітати  не  поспіша.

Там,  за  кордоном,  звідки  ракети  летять  до  нас,
які  руйнують  все  і  вбивають  когось  щораз,
мабуть,  не  люди  живуть,  а  звірі  якісь  страшні,
що  так  бездушно  тиснуть  на  кнопку  без  метушні.

Ми  не  забудем  і  не  пробачим  ніколи  їх,
бо  так  не  чесно,  і  то  найбільший  є  смертний  гріх,
що  несе  вбивство  мирних,  невинних,  простих  людей
задля  чиїхось  дурних,  примарних,  хворих  ідей.

27.02.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002184
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2024


Життя наше - мить…

Життя  наше  –  мить  лиш  між  тим,  що  було  і  що  буде.
Жаль  дуже,  що  не  цінують  це  інколи  люди.
Весь  час  поспішають  кудись  і  чомусь  в  своїх  мріях,
чи  в  спогадах  тонуть  своїх,  розчарувавшись  в  надіях.
Вчорашнє  минуло,  пройшло  і  вже  не  вернеться,
хіба  що  у  серці  якимсь  почуттям  одізветься,
а  завтрашній  день  не  настав  ще  і  нам  незнайомий,
і  те,  яким  буде  він  завтра,  то  нам  невідомо.
Проте  щоб  майбутнє  для  нас  завтра  настало,
нам  всім  пам’ятати  про  наше  минуле  замало,
потрібно  сьогоднішнім  днем  усім  жити
і  тим,  що  ми  маємо  в  кожний  момент,  в  кожну  мить,  дорожити.

30.08.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2023


Убийте в мені надію

Убийте  в  мені  надію
так,  щоб  за  один  раз
вмить  всі  пропали  мрії,
які  виникають  весь  час.

Убийте,  прошу,  надію,
бо  не  вистачає  сил
надіятися,  що  події
не  обламають  крил.

Убийте  в  мені  надію
без  докорів  і  вагань.
З  надією  я  жалію
після  розчарувань.

Убийте  скоріш  надію!
Довіри  немає  їй.
Надіючись,  я  не  смію
рішуче  вдатись  до  дій.

Убийте  в  мені  надію
з  ненавистю,  щоб  я  знов
без  неї  повірив  в  месію,
й  відчув  благодать  і  любов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2023


Дмуть західні вітри

Дмуть  західні  вітри  десь  аж  з-за  океану,
женуть  отари  хмар  із  снігом  чи  дощем.
Розвіюють,  як  дим,  густі  й  білі  тумани
заплутаних  й  крутих  усіх  природних  схем.

Шалено  дмуть  вітри  із  гулом  між  домами,
здається,  що  ось-ось  –  і  полетить  десь  дах.
Дерева  показово  ламають  без  обману
й  навіюють  у  душах  мимоволі  страх.

Дмуть  з  силою  вітри  від  заходу  й  до  сходу,
вже  тиждень  дмуть  щоночі  і  навіть  удень.
Порушують  всі  наші  прогнози  погоди
і  свищуть  по  шпаринах  і  щілинах  стель.

Дмуть  західні  вітри  через  Україну,
здуваючи  всю  нечисть  до  Уральських  гір.
Східно-Європейську  чистять  нам  рівнину,
щоб  була  охайна,  як  європейський  двір.

Невпинно  дмуть  вітри…  Ні  перестороги,
а  ні  перешкоди  не  завадять  їм
нам  допомогти  через  всі  тривоги,
щоб  перемогти  клятих  ворогів.

20-21.02.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001192
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2023


В полоні безсоння

В  полоні  безсоння  не  стулиш  очей
в  безпомічності  і  в  безсиллі
перед  порожнечею  темних  ночей,
напружуючись  у  зусиллі
стулити  повіки,  аби  хоч  на  мить
заснути  й  звільнитись  від  втоми;
від  часу,  який  так  повільно  летить
вночі,  коли  пусто  у  домі;
від  тих  надоїдливих,  як  гнус,  думок,
що  ріжуть  безжально  свідомість,
про  цю  реальність,  що  кидає  в  шок;
від  чакр,  що  пробуджує  совість…

В  полоні  безсоння  від  всього  цього
не  можеш  заснути  до  ранку,
чекаючи  дня  завтрашнього,
заглядаєш  все  за  хвіранку,
чи  довго  ще  темінь  буде  за  вікном
там  тінню  німою  стояти?
Чи,  може,  хтось  над  моїм  сном
невидимий  опустив  грати,
і  сон  мій  –  не  я  –  потрапив  в  полон
до  того,  хто  володар  ночі,
й  до  мене  не  може  дійти  мій  сон,
тому  й  не  стуляються  очі?..

Гнус  —  сукупність  кровосисних  двокрилих  комах.
Чакра  (санскр.  चक्र,  cakra    букв.  «коло»,  «круг»,  «колесо»)    фокальна  точка,  центр  концентрації  психічної  (пранічної,  космічної)  енергії,  основний  елемент  енергетичної  структури  людини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001191
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2023


Дякуйте батькам поки живі

Дякуйте  батькам,  поки  живі,
бо  як  їх  не  стане,  буде  пізно  –
коли  вони  лежатимуть  в  труні,
а  ви  ридатимете  слізно.

Дякуйте  як  можете  щораз,
приїжджаючи  частіш  у  гості,
бо  вони  завжди  чекають  вас,
без  образ  чекають  і  без  злості.

Дякуйте  за  все,  що  вам  дали  –
вони  віддали  вам  все,  що  мали,
не  шкодуйте  їм  на  похвали,
яких  вони,  може,  й  не  чекали.

Дякуйте  завжди  своїм  батькам
за  любов  і  недоспані  ночі,
їхнім  мозолям  на  їх  руках
хоч  по  телефону,  хоч  у  очі.

Неважливо,  молоді  ви  чи  старі  –
батьки  люблять  своїх  дітей  ніжно.
Дякуйте  батькам,  поки  живі,
бо  як  їх  не  стане,  буде  пізно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001127
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2023


Була вода тиха (про Каховське горе)

Була  вода  тиха
й  користь  не  одна,
та  закралось  лихо
від  самого  дна.
Підірвали  греблю
Каховської  ГЕС  –
потік  здійняв  хвилю
до  самих  небес.

Не  було  би  горя,
не  сталось  біди  б  -
екоцид  в  країні
чистої  води,
що  брудною  стала
від  тваринних  туш
і  тіл,  що  забрала
повінь  людських  душ.

Скільки  їх  пропало
в  каховській  воді!!!
Певно,  що  немало…
Скільки  ж  їх  тоді?
Їх  вже  не  врятує
той,  хто  віднайде.
Хто  всіх  порахує,
й  до  купи  зведе?

Потім  хтось,  можливо.
складе  якийсь  акт.
Кількість  –  неважлива,
важливий  лиш  факт!
Страшнюща  картина
і  жахливий  вид…
Росія  тут  винна  –
це  гено-  й  екоцид!

21.06.2023р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001126
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2023


Аксіома

Аксіома  така  породжує  страх
і  невпевненість  в  тім,  що  буде:
гинуть  хлопці  в  боях  на  фронтах,
а  з  війни  не  вертаються  люди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001122
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2023


Слава Богу за все

В  Радянськім  Союзі  часто  лунало:
«Слава  КПРС!»,
але  Союзу  згодом  не  стало  –
розпався  і  щез!

Теж  кричали:  «Переможцям  –  слава!».
Звісно,  їм  честь  і  хвала!
Та  поміж  іншим  у  тій  державі
на  Бога  йшла  хула.

Переможені  й  всі  переможці
залишились  в  есе,
душі  їх  –  як  ангели-охоронці.
…Слава  Богу  за  все.

Всюди  лине:  «Слава  Україні!»  -
лиш  не  ясно  якій?
Чи  тій  Україні,  що  в  руїні,
чи  іншій,  банковій?

Нині  кричать  всі:  «Героям  –  слава!»,
замість  «…гідність  і  честь...».
Боюся  я,  що  наша  держава
цю  не  знесе  нашесть.

Чого  ми  варті  без  допомоги,
яку  весь  світ  нам  везе?
За  все,  що  маємо,  слава  Богу!
Слава  богу  за  все.

Час  нас  розсудить  всіх  дуже  строго,
весь  непотріб  знесе.
За  все,  що  буде  нам  –  слава  Богу.
Слава  богу  за  все!

12.06.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2023


Про підрив Каховської ГЕС

В  своїх  традиціях  «совка»
Росія  на  лихе  швидка!

…Шістдесят  п’ять  літ  тому,
щоб  рис  сіяти  й  бавовну,  –
Каховську  дамбу  збудували
й  вісімдесят  сіл  поховали
під  штучним  рукотворним  морем,
і  українців,  вбитих  горем,
переселяли  –  кого  куди  –
подалі  від  дніпровської  води…

Тепер  же  дамбу  підірвали
і  знову  нас  позатопляли,
так  само  –  з  вісімдесят  сіл,
піднявши  стрімко  вододіл
між  тим,  де  мокро,  й  там,  де  сухо,
надіючись,  що  легкодухо
ми  всі  злякаємось  води
і  розбіжимось,  хто  куди…

Та  встояв  на  воді  Херсон!
Тепер,  рашисти,  вам  хер-дон!

Хер  –    эвфемізм  слова  для  позначення  чоловічого  статевого  органу.
Дон  –  слово-паразит,  яке  полюбляє  Рамзан  Кадиров.  Скорочено  від  «дуй  хьунан»,  що  дослівно  означає  «є  тобі»  (аналог  російського  «короче»)

07.06.2023  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001011
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2023


Запалили свічку на менорі

Запалили  свічку  на  менорі
освітивши  початок  хануки.
Та  чомусь  душа  моя  в  мінорі
невеселі  створює  лиш  звуки.
Біда  й  горе  в  нашій  Україні
і  ніде  не  видно  в  ній  просвіту.
Скільки  міст  і  сіл  лежить  в  руїнах!
Українці  розійшлися  геть  по  світу.
Найсміливіші  на  фронті  за  ідеї
і  здоров’я,  і  життя  своє  втрачають…
Палестинців  убивають  іудеї
й  землі  їхні  собі  забирають…
Українці  ж  –  не  антисеміти!
Вони  просто  націоналісти,
так  як  й  всі  ізраїлеві  діти
в  світі  є  звичайні  сіоністи.
Але  ж  нас  сприймають,  як  нацистів,
і  нащадків  Степана  Бандери!
І  за  мову  переслідують  рашисти
і  вбивають  українців.  Мародерять.
В  світі  скрізь  при  владі  є  євреї,
(або  їхні  діти  чи  нащадки).
Для  них  українці  –  як  лакеї,
що  охороняють  їх  порядки.
І  в  Росії  теж  не  все  так  гладко  –
в  моді  конспірологи  й  масони.
Пропаганда  замінила  правду-матку,
що  з  молитвами  лунає  в  унісоні.
А  тим  часом  гинуть  наші  хлопці,
(хоч  й  немало  гине  росіянів!),
але  ж  наші  –  в  ролі  оборонців,
в  росіян  же  роль  філістимлянів.
Українцям  нині  дуже  сумно
в  безнадії  від  розчарування
керівництвом  нашим  нерозумним,
що  не  справдило  надії  й  сподівання.
Отож  світло  від  менори  символічно
на  минуле  наше  тінь  кидає,
відбиваючись  від  сторінок  трагічних,
правду  про  жидів  від  нас  ховає.
У  тонах  мажорних  –  перемогу
нам  малюють  світла  понад  тінню.
Для  месії  підготовлюють  дорогу,
заохочуючи  до  гріхопадіння.
Відібравши  у  людей  свободу,
за  яку  боролися  віками
предки  наші,  ще  й  між  тим  по  ходу
відбирають  православні  храми.
Щоб  без  волі  ми  корились  долі
і  на  мові  предків  не  молились,
щоб  були  безпомічні  і  кволі,
щоб  на  помилках  своїх  не  вчились.
Кожний  раз  ханука  у  повторі
вісім  днів  підряд  мінорить  світлом,
і  вчення,  що  криється  у  Торі,
шириться  все  більше  понад  світом.

Мено́ра  (мінору)  (дав-євр.  מְנוֹרָה‎  —  менора́,  букв.  «світильник»),  —  золотий  семистовбурний  світильник,  або  семисвічник,  одним  з  найдавніших  символів  юдаїзму  і  єврейських  релігійних  атрибутів,  що  символізував  очікування  Месії.  Те  ж  саме,  що  й  Ханукія  (івр.  חֲנֻכִּיָּה‎)  або  менора  Хануки  (івр.  מְנוֹרַת  חֲנֻכָּה‎,  «ханукальний  світильник»,  дев'ятисвічник)  —  світильник,  який  запалюють  протягом  восьми  днів  свята  Ханука.
Ха́нука  (івр.  חֲנֻכָּה,  חנוכה‎‎,  арам.  חנוכתא‬,  дав.-гр.  ἐγκαίνια,  «освячення»)  —  юдейське  свято,  що  відзначається  впродовж  восьми  днів  починаючи  з  25-го  кіслева  за  юдейським  календарем,  що  зазвичай  припадають  на  грудень.  Символом  свята  є  традиція  запалювати  вогні  ханукії  —  особливого  дев'ятисвічника,  збільшуючи  щодня  кількість  свічок  у  ньому.  З  2019  року  розглядається  пропозиція  включити  Хануку  та  ще  низку  релігійних  свят  до  числа  державних  свят  України.
Філістимляни  (давньоєгипетське  Pw-r-s-ty  —  пелесет,  що  означає  прибульці,  чужинці,  іншоплеменники,  івр.  פלישתים‎  —  пліштім,  грец.  φιλισταίοι,  араб.  فلستيون‎  або  فلسطيون‎)  —  стародавній  народ,  який  брав  участь  у  навалі  народів  моря  і  пізніше  осів  у  Палестині,  що  названа  його  ім'ям.
То́ра  (дав-євр.  תורה‎  —  «Вчення»,  «Закон»),  Закон  Мойсея,  П'ятикнижжя  Мойсеєве    —  перша  частина  Танаху,  або,  як  його  називають  християни,  Старого  Заповіту  Біблії.
Антисеміти  –  ті,  хто  сповідують  ідеї  антисемітизму  —  дискримінації  євреїв  за  національною  ознакою.
Сіоні́зм  (івр.  ציונות‎)  (від  гори  Сіон)  —  єврейський  націоналізм,  рух  європейських  євреїв  кінця  19  ст.  за  створення  єврейської  держави.  Головна  мета  сіонізму  виявилася  досягнутою  в  1948  р.,  коли  була  утворена  держава  Ізраїль,  що  визнала  за  всіма  євреями  право  жити  в  межах  її  кордонів.  З  цього  моменту  сіонізмом  можна  назвати  підтримку  держави  Ізраїль.  Подібно  до  інших  форм  націоналізму,  особливим  різновидом  якого  він  є,  сіонізм  припускає  значне  розмаїття  ідеологій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2023


Великий Луг

Великий  Луг,  як  та  Атлантида,
виглядає  із  дна,  стільки  нам  видно,
під  шаром  мулу  й  дохлої  риби,
що  без  води  знайшла  там  погибель.

Сакральне  місце  нашої  сили:
земель  українських,  що  все  родили,
де  жили  скіфи  -  орачі  й  сіячі,
і  там,  де  були  козацькі  Січі.

Великий  Луг,  що  був  вкритий  водою,
в  історії  нашій  з'єднався  з  бідою,
яка  допоможе  знайти  розуміння
минулого,  що  дасть  прозріння..

22.06.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2023


Без бумажки ми букашки

Без  «бумажки»  ми    -  «букашки»
для  органів  влади…
Визнавати  нам  це  тяжко  –
ми  цьому  не  раді.
Можновладці  у  країні
привласнили  владу
і  керують  нами  нині  –
цінують  посаду.
Визначають  нам  законом
інтересів  сферу
і  створюють  перепони,
як  нема  паперу.
На  папері  бути  має
підпис  чи  автограф,
ще  й  печатка.  Як  немає  –
нема  діла  –  пише  нам  параграф.
І  сидять  по  кабінетах
чиновники  всюди,
до  яких  за  дозвіл  вмерти
мусять  іти  люди…

21.06.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2023


Дощ крижаний посередині грудня

Дощ  крижаний  посередині  грудня
нещадно  періщить  з  вітром  в  лице.
У  негативі  розмазує  будні
по  сніговій  каші  з  крутим  яйцем.

Мороз  уночі  підморозить  хоч  трішки
те,  що  не  встигло  стекти  по  струмках.
Вранці  дзвенітимуть  дзвінко  горішки
в  тих,  хто  не  втримається  на  ногах.

Грудень  –  похмурий  місяць  зимовий,
довжелезні  ночі  і  короткі  дні.
Десь  там  у  кінці  його  буде  рік  новий,
а  потім  –  канікули  і  вихідні.

А  поки  що  дощ  крижаний  йде  зі  снігом.
Чи,  може,  то  йде  мокрий  сніг  із  дощем?
І  вітер  холодний,  сирий  із  розбігом
безжально  розмазує  по  землі  крем.

Ні  дощ,  ані  сніг,  ані  вітер  не  знають,
навіщо  псують  всі  погоду  зимі.
Періщать  і  вдень,  і  вночі.  Не  стихають.
Мабуть,  засмучені  чимось  й  самі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000854
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2023


На хіба

На  хіба  нам  війна?
І  навіщо  все  це?
Страх  й  тривога  у  снах.
Тужно  б’ється  серце.
Б’ють  ракетами  в  ціль,
попадає  –  ба-бах!
Руйнування  і  біль
всюди,  й  смерть...  На  хіба?

У  окопах  в  землі
заховатись  від  куль.
Шанси  вижить  –  малі,
смерть  всіх  множить  на  нуль.
Рвуться  міни  кругом,
не  стихає  пальба.
Від  снаряду  гуртом
вмерти  всім  –  на  хіба?

Аби  втримати  фронт,
треба  зброї  й  людей.
Хай  би  владний  бомонд
тратив  менше  грошей!
Гинуть  дочки  й  сини.
У  родинах  –  біда!
Хто  привів  до  війни,
вибрали  на  хіба?

Хто  –  чужий,  а  хто  –  свій  –
язик  не  розбере.
Проти  ворога  в  бій
хохол  з  руським  іде.
В  православних  церквах
за  усіх  йде  мольба.
Сіять  ненависть  й  страх
між  вірян  –  на  хіба??

Мову  й  віру  для  всіх
об’єднали  «мужі».
Жаль,  єднає  лиш  сміх,
в  іншому  ми  –  чужі.
Нема  миру  у  нас.
Між  людей  –  ворожба.
Хтось  розумний  із  мас
не  знайдеться  хіба???

 «Миру  –  мир!  Ні  –  війні!»  -
душі  мертвих  кричать.
Як  в  кошмарному  сні,
живі  з  жахом  мовчать.
Встати  в  зріст  із  колін,
геть  –  із  себе  раба!
Без  таких  перемін
перемога  хіба?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2023


Так склалося, що в нашій Україні

Так  склалося,  що  в  нашій  Україні,
владу  обирають  самі  люди,
надіючись,  що  з  того  краще  буде
разом  всім  жити  у  своїй  країні,
коли  представники  кращі  з  народу
організують  нам  життя  в  державі
за  Конституцією,  що  стоїть  на  праві
Людини  і  Громадянина  на  свободу.

Народ  є  влада  (якщо  він  не  натовп),
йому  належать  усі  надра,  землі  й  води,
він  –  власник  підприємств,  фабрик,  заводів
і  всього  того,  що  в  державі  є  багато.  
Органи  влади,  створені  народом
із  допомогою  прямої  демократії
(а  не  з  охломонів  й  охлократії!)
мають  захищати  права  і  свободи.

Обранці  від  народу  –  ніби  слуги  –
мали  б  служити  не  Державі,  а  Людині,
та  щось  не  так  усе  пішло,  бо  нині
від  тих  службовців  нема  більшої  наруги
над  честю  й  гідністю  людей  простих,
що  мусять  оббивати  скрізь  пороги
ногами  кабінетів  чинуш  строгих,
аби  довести  всім,  що  «лох»  -  не  ти.

05.08.2023р.

Охломони  –  ватажки  юрби,  лідери  натовпу.  Перебування  охломонів  у  владних  структурах  спричиняє  публічний  галас,  безвихідні  ситуації,  політичні  авантюри  і  засилля  пропаганди,  бешкети,  скандали,  штучно  роздмухану  ненависть  (остракізм)  до  окремих  осіб,  яких  робили  символами  всіх  негараздів  суспільства,  а  також  до  цілих  соціальних  груп.
Охлокра́тія  (дав.-гр.  οχλοκρατία,  (лат.  Ochlocratia);  від  όχλος    —  натовп  і  κρατία  —  влада)  —  вироджена  форма  демократії,  заснована  на  мінливих  примхах  натовпу.  Охлократія  характерна  для  перехідних  і  кризових  періодів,  як  показовий  політичний  феномен,  характерний  для  суспільств,  чия  політична  система  перебуває  на  межі  загальнонаціональної  катастрофи.
Лох  –  жаргонний  вислів,  що  означає  простака,  що  дозволяє  себе  обманювати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2023


Наша незалежність

Наша  незалежність  –  в  предків  у  крові,
що  за  волю  і  свободу  проливали,
коли  свою  землю  мужньо  захищали
від  нападників  і  різних  ворогів.

Наша  незалежність  –  у  рідній  землі,
яку  наші  предки  з  потом  обробляли,
а  її  плодами  сім’ї  годували,
щоб  не  вимирав  наш  український  рід.

Наша  незалежність  нині  у  війні,
на  якій  герої  кожен  день  вмирають
і  свою  країну  й  землю  захищають
від  орди  ворожої  –  від  злої  русні.

29.08.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2023


Назад дороги нема

Назад  дороги  нема
і  вже  не  буде.
Стирає  грані  війна
потроху  в  людях.
Спалюємо  всі  мости
ущент,  у  порох.
Для  кожного  я  і  ти  –
чи  друг,  чи  ворог.
Вибір  один  дано
всім:  «за»  чи  «проти».
Усе  чуже  все  одно
породжує  спротив.
Хто  ясний  розум  зберіг  –
все  чує  й  бачить.
Хто  втратив  близьких  своїх,
той  не  пробачить.
Вперед  і  тільки  вперед
йдемо  крізь  втрати.
Як  чергою  кулемет,
стріляють  дати.
Нема  дороги  назад  –
назад  в  минуле.
Історія  наугад
несеться  з  гулом.
Лишається  лиш  сім’я,
дружина  й  діти.
Де  будемо  –  ти  і  я  –
у  цьому  світі?
05.07.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000380
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2023


Бог все бачить, все чує й знає

Бог  все  бачить,  все  чує  й  знає
про  всі  наші  земні  шляхи,
терпить  й  інколи  попускає  –
для  покаяння  за  гріхи.
Але,  видно,  що  натворили
ми  багато  в  країні  зла,
і  війну  в  душі  упустили,
й  благодать  з  храмів  утекла.
Не  покаялись.  Не  молились
і  не  вірили  більшість  з  нас.
Пили-їли  і  не  постились,
коли  треба  було  в  свій  час.
Піддалися  на  пропаганду.
Не  утрималися  від  спокус.
Обирали  негідну  владу,
що  вела  нас  в  якийсь  союз.
На  обіцянки  їх  повелися
і  обманювались  щораз.
І  купилися,  й  продалися
оптом  й  вроздріб  ми  всі  не  раз.
Ми  дозволили  можновладцям  –
«ми»  це  весь  український  народ  –
на  посадах  збагачуваться
без  контролю  і  перешкод.
Всі,  хто  міг,  то  наживались
на  всім  державнім  майні
і  Збройні  Сили  зостались
зовсім  небоєздатні.
Все,  що  разом  заробили,
отримуємо  всі  сповна,
виходить,  і  ми  допустили,
що  тепер  в  Україні  війна.
Бог  все  бачить…  Він  знає,
за  які  це  гріхи  усе  нам.
Жаль,  що  смерть  не  лишає
життя  нашим  дочкам  й  синам.
17.07.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000379
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2023


В очікуванні перемог

В  очікуванні  перемог
з  єдино  правильних  новин
всі  мріють,  аби  ворог  здох,
а  воїн  наш  лишивсь  живим,
долаючи  той  марафон
під  шквалом  обстрілів  й  брехні,
неначе  як  в  армагедон
чи  наяву,  чи  уві  сні.

А  там,  на  фронті,  «на  нулі»
бійці  ховаються  від  куль
і  від  осколків…  І  в  землі
риють  окопи,  щоб  на  нуль
їх  не  помножили.  Щоб  бій
для  них  минув  без  сильних  втрат,
тому  й  не  випускають  свій
із  рук  надійний  автомат.

28.10.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000252
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2023


Війна в окопах й війна у душах

Війна  –  в  окопах,
й  війна  –  у  душах.
Йде  боротьба  і  тут,  і  там  –
іде  по  трупах
з  брехнею  в  вухах,
не  даючи  спокою  нам.
Нема  спокою
ніде  –  і  вдома  –
весь  час  в  напрузі  тіло  й  душа.
В  цьому  двобої
виграє  втома,
і  Перемога  не  поспіша.

З  жагою  звіра
люди  звіріють
і  убивають  безжально  всіх
тих  бузувірів,
що  пруть  без  міри,
хоч  і  вбивати,  звичайно,  гріх.
Окоп  чи  яма
твоя  могила  –
твоєму  тілу  вже  все  рівно.
Молитва  мами,
як  Божа  сила,
допомагає  заодно.

Немає  миру.
Земля  в  розривах
і  у  траншеях,  як  в  ранах,  вся.
Як  серед  виру,
в  вогненних  зливах
життя  за  мить  проноситься.
Ніхто  не  знає,
що  з  кожним  буде,
якщо  на  Бога  він  шле  хулу.
Війна  триває
і  гинуть  люди,
як  і  на  фронті,  так  і  в  тилу.

17.07.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2023


Осінь відкрила ворота зимі

Осінь  відкрила  ворота  Зимі
у  листопаді
і  листям  вкрила  поверхню  землі
без  маскарадів.
Шмагає  Вітер  Осінь  гіллям
ніби  навмисно,
і  наче  Осені  щось  промовля
під  гул  зі  свистом.

Останнє  листя  зірвав  з  дерев
вже  голих  майже,
лиш  Осінь  слухає  –  не  розбере,
що  він  їй  каже.  
Вітер  осінній,  як  вітрюган,
виє  сердито,
ніби  звільняє  від  всіх  нірван
несамовито.

Лиш  Осінь  йти  назустріч  Зимі
не  поспішає,
мабуть,  Михайла  на  білім  коні
дуже  чекає,
який  скує  всі  землі  й  річки
міцно  в  морозі,
щоб  можна  було  б  йти  навпрошки
й  не  по  дорозі.

19.11.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2023


Кожен вірить у те, що хоче

Всякі  люди  є  –  що  й  казати!
Різні  долі.
Хто  захоче  сам  помирати
проти  волі?
Кожен  вірить  у  те,  що  хоче,  –
і  не  більше.
Всі  надіються,  що  проскочать,  –
щоб  не  гірше.
Дехто  зробить  все,  що  зможе
в  своїх  силах.
Хто  захоче,  той  допоможе
і  осилить.
Кожному  з  тих,  хто  зробив  вибір,  –
своя  участь.
Той,  хто  вдячний,  скаже  «спасибі».
Совість  мучить.
В  душах  добро  воює  зі  злом  –
важко  дуже.
Утворився  в  душі  надлом  –
їсть  байдужість.
Сумнівам  піддано  все  святе…
Суддю  –  на  мило!
Кожен  хоче  лиш  вірити  в  те,
що  йому  миле.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2023


Фантасмагорія на тему діджиталізації

В  світі  різні  є  країни,
та  не  бачить  лиш  наївний  –
йде  глобалізація.
Відкриває  всім  кордони
попри  всякі  заборони
діджиталізація.

У  церквах  –  немає  віри,
урядам  країн  –  довіри…
Ейкуменізація!
Пораховані  віряни
й  простолюдини  миряни.
Діджиталізація!

Людям  всім  –  одна  дорога:
чи  –  до  Сатани,  чи  –  Бога…
Ідентифікація.
Вибір  кожному  дається,
хоч  не  віриться  й  здається
діджиталізація.

В  світі  раптом  все  змінилось,
хоч  та  сама  залишилась
психологізація,
тому  через  всі  інстинкти
вичленує  всіх  людин  тих
діджиталізація.

Всі  народи  у  юрмі
ідуть  в  рабство,  як  німі  –
неоколонізація.
У  концтабір  цифровий
заганяє  люд  живий
діджиталізація.

Вже  релігія  нова
засідає  в  головах  –
екологізація:
зменшить  тиск  на  всю  природу
від  населення  й  народу
діджиталізація.

Працювати  –  ніц  охоти,
та  й  немає  більш  роботи  –
скрізь  роботизація.
Їжу,  як  винагороду
для  слухняного  народу,
дасть  діджиталізація.

Люди  тепер  фізособи  –
усі  беруть  свої  коди
і  без  чіпізації,
задоволені  й  хороші
мають  електронні  гроші
від  діджиталізації.

Ні  любові,  ні  кохання
нема  в  людей  в  їхніх  спальнях,
а  лиш  імітація,
застеляє  свою  постіль
через  віртуальний  простір
діджиталізація.

Все  за  розкладом  й  по  плану
без  затримки,  без  обману
й  бюрократизації.
У  сім’ї  чи  у  родині
діти  не  потрібні  нині
діджиталізації.

Як  зайдеш  до  магазину  –
не  зустрінеш  продавчиню,
скрізь  сигналізація.
Полки  їжею  забиті:
все,  що  хоч,  бери  відкрито  –
діджиталізація.

Замовляй  у  Інтернеті
піцу,  борщ  або  спагеті  –
візуалізація!
Страви  подають  в  дім  свіжі
через  голограму  їжі  –
діджиталізація!

У  лікарнях  не  лікують,
а  в  аптеках  все  купують
для  імунізації,
просто  зареєструвавшись
«к’ю-ер-кодом»,  й  заказавши
в  діджиталізації.

Там,  де  були  буцегарні,  –
санаторії  й  лікарні  –
центри  вакцинації.
Всі  злочинці  –  на  контролі
із  браслетами  на  волі
(в  діджиталізації).

Учні  в  школу  вже  не  ходять.
Навчання  усе  проходить
як  інформатизація.
В  учителях  нема  потреби  –
в  Інтернеті  все,  що  треба.
…  Діджиталізація.

А  там,  дивись,  не  за  горами  –
відбуватиметься  з  нами
повна  деградація,
як  мовчатимуть  всі  люди
і  продовжуватись  буде
діджиталізація.

Читати  краще  під  фонограму  "Демобілізації"  від  "Сектора  Газа"  за  посиланням  https://minus1.me/songs/сектор-газа-демобилизация?fbclid=IwAR1Nfk47kngXCTNKzEWRwTXendFju5-LDPaqiumA0TZ7R1SWWq-MDNBsJ64

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2021


Covidiada

Пролог
Людей  нині  тримають  за  скотину
і  поділили  територію  на  зони.
Нагнали  страху  й  привели  до  карантину,
оголосивши  людям  різні  заборони.

Хотіли  добре  жити?  Получіть
подвійну  дозу  щастя  й  розпишіться
в  своїй  безпомічності,  і  мовчіть,
але  судити  інших  не  беріться  –
тих,  що  інакше  думають,  ніж  ті,
котрі  сьогодні  все  це  роблять  з  нами,
бо  дуже  скоро,  вже  не  за  горами  –
ми  всі  постанемо  на  страшному  суді
і  мусимо  відповідати  перед  Богом
за  свої  дії,  вчинки  і  проступки,
які  вчиняли  ми  з  своєї  волі  й  думки,
і  він  розсудить  справедливо  й  строго,
хто  з  нас  правий  був,  а  хто  –  не  правий,
хто  у  панах  ходив,  хто  –  в  слугах,
і  всі,  хто  вмер,  і  хто  буде  живий,
отримають  від  Бога  по  заслугах.

Бог  милостивий,  але  не  для  всіх  –
всі,  хто  покаялись,  отримають  прощення,
якщо  не  числиться  за  ними  тяжкий  гріх
і  у  зізнанні  буде  щире  одкровення,
проте  для  тих,  хто,  будучи  при  владі,
шляхом  маніпуляцій  і  обману
людей  постійно  вводив  у  оману,
роздаючи  їм  постанови  і  поради,
що  суперечили  букві  закону
і  завдавали  їх  здоров’ю  шкоди,
примушуючи  без  їхньої  згоди
обмеження  терпіти  й  заборони,  –
вони  сьогодні  служить  Сатані!  –
не  буде  їм  прощення  на  тім  світі,
й  горітимуть  їх  душі  у  вогні
і  проклятими  стануть  їхні  діти!

Епілог
Ще  хочете  так  жити?  Получіть
свою  нещасну  дозу  і  моліться,
але  надіньте  маски  і  мовчіть,
і  у  юрбі,  як  у  отарі,  розчиніться.
яку  в  полоні  голоду  й  страху
женуть  якісь  погоничі  в  обору,
спостерігаючи  за  дійством  наверху
й  статистику  збираючи  від  мору.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927191
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2021


Переклад з Олександра Блока

Серце  земне  холоне  знов,
та  холод  я  грудьми  стрічаю.
Я  на  безлюдді  зберігаю
до  люду  нерозділену  любов.
Та  за  любов’ю  –  зріє  гнів,
росте  презирство  і  бажання
читати  в  очах  мужів,  дів
печать  забуття  чи  обрання.
Нехай  зовуть:  Поет,  забудь!
В  красивий  затишок  вернися!
Ні!  Краще  в  холоднечі  згинься,
спокою  й  затишку  нема  й  чуть-чуть.

Олександр  Блок.  Переклад  з  російської

Земное  сердце  стынет  вновь,
Но  стужу  я  встречаю  грудью.
Храню  я  к  людям  на  безлюдьи
Неразделенную  любовь.
Но  за  любовью  -  зреет  гнев,
Растет  презренье  и  желанье
Читать  в  глазах  мужей  и  дев
Печать  забвенья  иль  избранья.
Пускай  зовут:  Забудь,  поэт!
Вернись  в  красивые  уюты!
Нет!  Лучше  сгинуть  в  стуже  лютой!
Уюта  -  нет.  Покоя  -  нет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925117
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2021


Переклад з Омара Хаяма

Так,  жінка  трохи  схожа  на  вино,
а  де  вино,
важливо  для  мужчини
відчути  міру.
Не  шукай  причини
в  вині,  коли  ти  п’яний  сам,  –
бо  винне  не  воно.
Так,  в  жінці  є,  як  в  книзі,  мудрість  в  ній.
І  зрозуміти  здатний  смисл  її  великий
лиш  грамотний.
І  не  сердься  на  книгу,
як,  неук,  прочитати  не  зумів.

Омар  Хаям.  Переклад  з  російської

Да,  женщина  похожа  на  вино,
А  где  вино,
Там  важно  для  мужчины
Знать  чувство  меры.
Не  ищи  причины
В  вине,  коль  пьян  —
Виновно  не  оно.
Да,  в  женщине,  как  в  книге,  мудрость  есть.
Понять  способен  смысл  её  великий
Лишь  грамотный.
И  не  сердись  на  книгу,
Коль,  неуч,  не  сумел  её  прочесть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2021


Приємні речі

В  сучасному  світі
є  й  приємні  речі,
як,  от  наші  діти,
чи  цей  літній  вечір,
або  туман  в  лузі
і  над  ним  –  світанок,
а  ще  –  вірні  друзі,
дім  і  його  ганок,
що  гостей  стрічає
прямо  із  порогу
і  нас  виряджає
у  дальню  дорогу,
із  якої  вдома
нас  завжди  чекають,
де  зникає  втома,
як  відпочиваю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924733
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2021


На все свій час

На  все  у  нашому  житті  –  свій  час,
важливо  тільки  зрозуміти  вчасно
і  що  для  нас  потрібно  в  самий  раз,
щоб  все  виходило  завжди  чудово  й  класно,
і  щоб  не  підвела  майстерність  рук-фаланг
в  процесі  створення  єдиного  творіння,
коли  збігає  швидко  час,  ніби  мустанг,
от  вистачило  б  нам  лише  везіння.

Все,  що  ми  робимо,  неначе  бумеранг.
Є  розкидати  час  і  час  збирати  знов  каміння.
Через  посаду,  чин  чи  якийсь  ранг
буває,  важко  нам  прийти  до  розуміння,
що  доля  наша  не  полишить  нас
й  дощем  удачі  ощасливить  рясно,
бо  на  усе  у  нашому  житті  свій  час,
і  це,  напевно,  і  чудово,  і  прекрасно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2021


Мізки людей, що звикли до ширпотребу

Мізки  людей,  що  звикли  до  ширпотребу,
не  здатні  незвичайне  оцінить,  як  треба,
і  не  спроможні  відрізнити  правду  від  брехні,
яку  приховують  від  них  в  новинах  ЗМІ,
що  подають  в  коментарях  чиїсь  думки,
скоріше  схожі  на  плітки  або  чутки.

О,  як  вбирають,  наче  губка,  їх  мізки
брудний  потік  інформаційної  ріки,
за  течією  пливучи  з  іншими  самі,
і  тонуть  в  нім  безпомічні  й  німі,
харчуючись  ним,  як  прості  амеби,
бо  більш  немає  важливішої  потреби.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924637
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2021


Вже поділені

Організми  людей  так  націлені,
що  від  хвороб  стають  імунізовані.
Люди  владою  знову  поділені
на  вакциновані  й  невакциновані.

Ночі  –  зчорнено,  дні  –  підбілені,
долі  наші  вперед  наготовані.
Сприйняттям  різним  ми  розділені
на  зомбовані  й  незомбовані.

Де  ви  є  –  безтурботні  й  замріяні?
Майбуття  ваше  вже  заґратоване.
Беззаконням  усі  ми  зневірені  –
поґвалтовані  й  неґвалтовані.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924636
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2021


Життя нікого не жаліє

Життя  нікого  не  жаліє.  Проминає.
Крутиться  із  року  в  рік,  як  диск.
Щось  нам  дає  воно,  щось  –    забирає,
встига  не  кожний  взяти  з  нього  зиск.

Ми  часто  не  цінуємо,  що  маєм,
а  любимо  багатство  й  злота  блиск,
одяг  за  можливості  вдягаєм
брендовий  чи  той,  що  з  моди  писк.

Все  життя  кудись  всі  поспішаєм,
наражаючись  весь  час  на  риск,
і  уваги  на  дрібниці  не  звертаєм,
відчуваючи  напруження  і  стиск.

Роки  за  плечима  не  сховаєш,
хоча  й  носимо  їх,  стримуючи  тиск.
Життя  нікого  не  жаліє.  Помираєм.
Догораємо  всі,  як  із  свічки  віск.

15.08.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924526
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2021


Надвечірнє

Коли  у  сутінках  вечірніх
нема  межі  між  світлом  й  тінню
і  вже  не  видно  небосхилу  –
світло  втрачає  свою  силу,
Десь,  там  –  у  небі  заввишки
з’являються  якісь  зірки,
й  на  грішну  землю,  як  на  плечі,
лягає  тихо  літній  вечір,
як  після  спеки  –  нагорода  –
нас  огортає  прохолода,
і  те,  чого  нам  вдень  хотілось,
як  губка,  вбира  наше  тіло.
І  розслабляється  душа,
і  хоче  пісні  чи  вірша,
і  оживають  знову  мрії,
які  підживлюють  надії
на  те,  що  взавтра,  може  будь,
нам  буде  легше  хоч  чуть-чуть.
Тоді  у  сутінках  вечірніх
світло  подружиться  із  тінню
і  перетворяться  предмети
у  напівтемні  силуети
на  світло-сіренькому  тлі,
що  заховалися  в  імлі
цього  сутінкового  неба.
І  це  все  наче  так  і  треба,
щоб  цю  вечірню  прохолоду
ніхто  не  вкрав  з-за  небозводу,
чи  не  розвіяв  вітерець,
бо  тоді  буде  всім  капець:
ми  день  зустрінемо  із  лінню,
ховаючи  себе  за  тінню.

18.08.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2021


О, як ви любите себе!

О,  як  ви  любите  себе,
Шановні  пані  та  панове,  -
Купуєте  собі  обнови,
Хизуючись,  що  вам  «іде»,
А  потім  гордо  ідете,
Фотографуючись  по  ходу,
Підкреслюючи  свою  вроду
На  фото  в  постах  Інтернету,
Розмножуючи  образ  свій
У  різних  позах  й  ракурсах,
Або  у  профіль  і  анфас
Під  впливом  чарів,  чи  то  мрій.

Якби  ви  знали,  як  болить
Мені  відсутність  такту  й  міри
Поміж  обману  й  недовіри,
Що  хочеться  навіть  завить
Посеред  натовпу  людного
Гласом  волаючим  в  пустелі
З  будинків,  стін,  підлог  і  стелі,
Щоб  віднайти  там  хоч  одного,
Який  почув  би  й  зрозумів,
Те,  що  йому  говорить  совість,
Й  свої  поступки  всі  натомість
Звіряти  з  нею  він  зумів.

…Але  немає  кому  чути.
Чи  совість  заніміла  в  них?
Чи  страх  скував  усіх  живих
Від  того,  що  могло  би  бути?..
Чи,  може,  дивляться  й  не  бачать
Того,  що  відбувається,
І  геть  не  переймаються
Над  тим,  що  то  все  значить?
При  тому  прагнуть  усі  жити
В  мирі,  багатстві  і  достатку,
Мати  квартиру  або  хатку,
Щоб  було  де  себе  любити…

Ох,  як  ви  любите  себе,
Коли  у  вас  в  житті  все  ладно!
Байдуже  вам,  що  в  когось  складно.
З  вас  гордість  пре  аж  до  небес!
Ви  вірите  у  справедливість,
Яка  приходить  із  закону,
Але  до  самого  до  скону
Чекаєте  на  божу  милість
В  надії,  що  усе  минеться,
І  вам  самим  і  вашим  дітям
Простять  усі  гріхи  на  світі
І  совість  якось  відгукнеться.

…Хоч  ви  і  любите  себе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924383
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2021


Не вірте всьому, що вам кажуть вслух…

Не  вірте  всьому,  що  вам  кажуть  вслух,
і  пропускайте  трохи  мимо  вух
все  те,  що  перевірить  неможливо;
з  усього  сказаного  зрозуміть  важливо,
що  відчуває  ваше  серце  й  дух.

Не  вірте  всім,  хто  вміє  говорить  –
солодкими  вустами  усипить
ваш  розум  він  підступно  й  вразливо.
Хто  вміє  слухати,  той  почує  важливу
неправди  і  брехні  фальшиву  мить.

Не  вірте  всьому,  що  покажуть  вам,
й  тому,  що  викликає  шум  і  гам
в  юрбі,  яка  сприймає  гамірливо
й  відноситься  до  всього  співчутливо,
сиплючи  прокльони  ворогам.

Не  вірте  тим,  хто  робить  напоказ
свій  кожний  крок,  здіймаючи  щораз
свою  персону  важно  і  гордливо,
так  ніби  то  вона  в  чімсь  особлива,
але  чутлива  до  похвал  й  образ.

Не  вірте  ані  слугам,  ні  богам,
а  вірте  краще  власним  сумнівам,
в  правді  шукайте  істину  квапливо,
бо  інше  все  –  оманливе  й  мінливе,
довіртеся  лиш  справам  і  ділам,

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2021


Ти людина. а не особа!

Чи  ти  знаєш  сьогодні,  людина,
що  твій  статус  і  місце  твоє
як  особу  і  громадянина,
влада  наша  безжально  псує?
Ти  для  неї  лиш  фізособа,
яка  має  свій  номер  –  код,
зі  скріншотом  від  ніг  до  лоба
де  посередині  ніс  і  рот.
Ти,  як  раб,  мусиш  працювати,
та  лишаєшся  сам  боржник
і  тоді,  коли  йдеш  вмирати,
бо  в  реєстрі  твій  код  ще  не  зник.

Чи  ти  знаєш  про  те,  людино,
що  для  влади  твоє  ім’я
і  твій  номер-код  –  все  єдино,
які  носить  особа  твоя?
Як  особа,  ти  лиш  на  папері  –
юридично-правовий  акт,
якій  вказують  скрізь  на  двері
і  вимагають  тримати  такт.
Фізособа  ти,  мусиш  знати:
для  держави  ти  лиш  об’єкт,
який  треба  перевіряти
(хоч  і  записано,  що  суб’єкт!)

Ти  упевнена  ще,  людина,
в  тім,  що  твій  генетичний  код
і  усмішка  твоя  –  єдина,
і  що  сам  представляєш  народ;
що  народ  є  джерелом  влади,
а  не  родич,  чи  кум,  чи  сват,
і  що  наші  так  звані  «ради»
обирає  лиш  електорат?
Ти  і  я  –  усі  громадяни  –
населення  многолосе,
та  позбудься  цієї  омани,
поки  втрачено  ще  не  все!

Ти  –  Людина!  Ти  маєш  гідність,
яка  вище  законів  всіх,
для  яких  має  бути  рівність
всіх  без  винятку,  бо  то  ж  гріх.
Ти  –  Людина,  і  маєш  право
вибирати  обов’язок
коритися  владі  в  державі,
чи  змінити  її  не  в  строк.
Ти  ж  Людина,  а  не  особа,
не  тварина,  чи  індивід,
чи  природи  невдала  спроба,  –
ти  продовжуєш  людський  рід!

Не  давай  себе  ошукати
а  ні  владі,  анікому,
бо  в  майбутньому  може  статись
що  опинишся  в  світі  рабському.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923725
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2021


Відповідь на вірш Віктора Баранова

Я  хотів  би  сьогодні  отримати  відповідь  на  це  питання,
чому  ж  ми,  українці,  лиш  частка  населення,  а  не  народ,
і  від  чого  у  нас  такі  різні  світогляди  й  переконання,
і  навіщо  кидати  свій  камінь  у  інший,  у  чужий  город?
Звісно,  більшість  із  нас  просто  в  відповідь  скаже:  «Не  знаю…»,
та  і  сам  я  відразу  сказати,  чому  ж  саме  так,  не  скажу.
За  стіною  байдужості,  як  і  ведеться,  чиясь  хата  скраю,
і  ніхто  не  насмілюється  перейти  по  обніжку  межу.
Українці  усі  ми  лише  на  словах,  та  не  всі,  виявляється,  в  ділі,
коли  мову  державну  удома  в  родині  не  хочемо  чуть,
хоча  й  носимо  гордо  усі  на  свята  вишиванки  на  тілі,
та  історію  власну  народну  не  знаємо  й  прагнем  забуть.
Хто  насправді  ми  є:  українці,  хохли,  русичі  чи  –  моголи?
Чи  у  всіх  нас  є  віра  у  Бога  і  християнська  душа?
Ми  однаково  родимся  всі  і  так  само  вмираємо  голі,
і  на  серці  у  всіх  нас  щемить,  коли  слухаєм  цього  вірша.
Це  питання  складне,  чом  не  всі  в  Україні  таки  українці,
й  однозначно  не  можна  сказати  сьогодні  «Чому?».
Країною  давно  керують  запроданці  власні  й  чужинці,
що  в  суспільство  кидають  ненависті  зерна  й  страху.
Влада  творить  нерівність  між  люду  й  підтримує  бідність,
замість  того,  щоб  людям  сприяти  самим  зароблять.
Там,  де  ненависть  в  серці,  відсутні  і  честь,  і  гідність,
а  де  страх  у  душі,  там  відсутні  і  спокій,  і  благодать.

Вірш  Віктора  Баранова  "До  українців"  тут:https://svyat.kyivcity.gov.ua/news/8320.html
або  тут  https://www.youtube.com/watch?v=c6o0BY2-jlA

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923724
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2021


Поет й громадянин (переклад з М. Некрасова

Громадянин
Знову  один,  суворий  знову.
Лежить  –  і  нічого  не  пише.
Поет
Додай:  хандрить  і  ледве  дише  –
І  буде  мій  портрет  готовий.
Громадянин
Ну  і  портрет!  Ні  благородства,
А  ні  краси  нема  в  нім,  вір,
Лиш  просто  вульгарне  юродство.
Лежати  вміє  й  дикий  звір.
Поет
Так  що  ж?
Громадянин
Дивитись  прикро.
Поет
Ну,  так  іди.
Громадянин
Слухай:  соромно!
Пора  вставати!  Знаєш  самий,
Які  часи  нині  настали,
В  кім  почуття  обов’язку  ще  стало,
Хто  серцем  непідкупний  і  прямий,
В  кім  дарування,  сила,  влучність,
Тому  тепер  не  можна  спати…
Поет
Припустимо,  я  така  рідкість,
Але  перш  треба  діло  дати.
Громадянин
От  новина!  Ти  маєш  діло,
Ти  тимчасово  лиш  заснув,
Проснись:  громи  пороки  сміло…
Поет
А!  знаю:  «Бач,  куди  загнув!»
Та  я  обстріляна  пташинка.
Нема  бажання  щось  казати.
(Бере  книгу)
Рятівник  Пушкін!  –  Ось  сторінка.
Ти  прочитай  –  й  кинь  докоряти!
Громадянин  (читає)
«Не  для  сірого  повсякдення,
Не  для  користі,  не  для  битви,
Народжені  ми  для  натхнення,
Для  милих  звуків  і  молитви»
Поет
О,  які  неповторні  звуки!
Коли  б  із  Музою  моєю
Я  був  би  трохи  розумніший,
Клянусь,  пера  б  не  взяв  у  руки!
Громадянин
Так,  звуки  чудові…  ура!
Така  вражаюча  їх  сила,
Що  навіть  сонна  ця  хандра
З  душі  поета  враз  злетіла.
Душевно  радуюсь  –  пора!
І  я  твій  захват  розділяю,
Але,  признаюсь,  твої  вірші  оці
Жвавіше  серцем  сам  приймаю.
Поет
Не  кажи  нісенітниці!
Читець  завзятий  ти,  та  критик  дикий.
Так  я,  по  твоєму,  –  великий,
Вищий  за  Пушкіна  поет?
Скажи,  будь  ласка?!
Громадянин
Ну,  ні!  Твій  куплет,
Твої  поеми  безтолкові,
Твої  елегії  не  нові,
Сатири  чужі  до  краси,
Образні  і  неблагородні,
Твій  вірш  тягучий.  Видний  ти,
Так  як  без  сонця  зірки  видні
В  ночі,  яку  усі  тепер
Ми  доживаєм  боязливо,
Коли  нишпорить  вільно  звір,
Людина  ж  бреде  полохливо,  –
Ти  твердо  світоч  свій  тримав,
Та  небу  було  неугодним,
Щоб  він  під  бурею  палав,
Освітлюючи  пуль  той  всенародно;
Тремтячою  іскрою  в  темені
Він  ледь  горів,  мигав,  метався.
Молись,  щоб  сонця  він  діждався
І  потонув  у  його  промінні!
Ні,  ти  не  Пушкін,  та  поки
Не  видно  сонця  ні  звідки,
Соромно  із  твоїм  талантом  спати,
Іще  соромніше  в  час  горя
Красу  долин,  небес  і  моря
І  ласку  милої  оспівувати…
Гроза  мовчить,  хвилі  бездонні
У  сяйві  спорять  з  небесами,
І  вітер  ласкавий  і  сонний
Ледве  ворушить  парусами,  –
Корабель  йде  красиво,  рівно,
І  серце  у  мандрівників  спокійне,
Неначе  замість  корабля
Під  ними  є  тверда  земля.
Та  грім  ударив,  буря  стогне,
І  снасті  рве,  і  щоглу  клоне,  –
Не  час  у  шахи  нам  тут  грати,
Не  час  іще  пісні  співати!
Ось  пес  –  той  небезпеку  чує
Й  на  вітер  скажено  все  виє:
Нема  більш  діла  –  не  секрет…
А  ти  робив  би  що,  поет?
Невже  в  віддаленій  каюті
Ти  став  би  лірою  своєю
Лінивцям  вуха  розправляти
І  грохот  бурі  заглушати?
Хай  будеш  вірним  ти  призванню,
Чи  легше  Вітчизні  твоїй,
Де  віддані  всі  шануванню
Єдиній  персоні  своїй?
Як  винятки  –  серця  благі,
Вітчизна  для  яких  –  святе.
Бог  в  поміч  їм!..  а  хто  лишились?
Їх  ціль  дрібна,  життя  пусте.
Злодії  і  користолюбці,
Інші  –  солодкії  співці,
А  ще  є  й  інші  –  мудреці:
Їхнє  призначення  –  розмови.
Свою  особу  захистять,
Вони  не  діють,  а  твердять
«Невиправиме  наше  плем’я,
Ми  дарма  гинути  не  хочем,
Ми  ждемо:  мо’  мине  халеп’я,
І  горді  тим,  що  хоч  не  шкодим».
Ховає  розум  гордовитий
По  хитрому  самолюбиві  мрії,
Але…  хто  б  ти  не  був!  брат  мій,
Не  вір  цій  логікі  мерзенній!
Бійся  їх  участь  розділити,
Багатих  словом,  ділом  бідних,
І  в  стан  безшкідливих  не  йди,
Коли  корисним  можеш  стати!
Не  може  син  зирить  спокійно
На  горе  матері  рідної,
Не  буде  громадянин  гідний
Вітчизні  холодний  душею,
Йому  нема  гірше  докору…
Іди  в  вогонь  за  честь  Вітчизни
Й  переконання,  за  любов…
Іди  і  згибни  безперечно.
Умреш  не  даром:  все  доречно,
Коли  за  справу  ллється  кров…
А  ти,  поет!  Обранець  неба,
Глашатай  істин  вікових,
Не  вір,  що  хто  не  має  хліба,
Не  вартий  віщих  струн  твоїх!
Не  вір,  що  зовсім  пали  люди;
Не  вмер  ще  Бог  в  душах  людей,
Крик  з  віруючих  із  грудей
Завжди  доступним  душі  буде!
Громадянином  будь!  Служи  мистецтву
Й  для  блага  ближнього  живи,
Свій  геній  віддавши  в  пожертву
Всеобіймаючої  любові;
І  якщо  ти  багач  з  дарами,
Їх  виставляти  не  спіши:
В  твоїм  труді  заблищать  самі
Їх  животворні  промені.
Дивись:  в  осколки  твердий  камінь
Убогий  трудівник  дробить,
А  із-під  молота  летить
І  бризкає  сам  за  собою  пломінь!
Поет
Ти  закінчив?  Ледь  я  не  заснув.
Куди  вже  нам  до  поглядів  таких!
Ти  надто  далеко  зайшов.
Учити  інших  –  потрібний  геній,
Потрібна  сильна  тут  душа,
А  ми  з  душею  із  лінивою,
Самолюбивою  і  полохливою,
Не  варті  й  мідного  гроша.
Так  прагнемо  відомим  стати,
Що  боїмося  заблукати
І  проторованою  стежкою  ідем,
А  якщо  раптом  в  сторону  звернем  –
Пропали,  хоч  біжи  зі  світу!
Випала  жалюгідна  роль  поету!
Блажен  німий  громадянин:
Він,  Музам  чужий  із  колиски,
Своїх  поступків  пан  один,
Бере  з  них  благородні  зиски,
І  труд  його  –  успіхів  хор…
Громадянин
Не  дуже  добрий  приговор.
Та  чи  він  твій?  тобою  сказаний?
Ти  міг  би  правильніш  судити:
Поетом  можеш  ти  не  бути,
Громадянином  –  зобов’язаний.
А  що  таке  громадянин?
Той,  хто  Вітчизни  гідний  син.
Ах!  буде  з  нас  купців,  кадетів,
Міщан,  чиновників,  дворян,
І  досить  з  нас  навіть  поетів,
Але  потрібно  громадян!
Ну  де  ж  вони?  Хто  не  сенатор,
Не  автор  творів,  не  герой,
Не  предстоятель,  не  плантатор,
Хто  громадянин  країни  той?
Де  ти?  відгукнись!  В  сонетах
Навіть  чужий  душі  поета
Його  могучий  ідеал!..
Якщо  він  є  десь  поміж  нами,
Якими  плаче  він  сльозами!!
Йому  важкий  жереб  упав,
Та  долі  кращої  не  просить:
Він,  як  свої,  на  тілі  носить
Всі  язви  Вітчизни  своєї.
Гроза  шумить  і  в  бездну  гонить
Свободи  хиткую  ладью,
Поет  кляне  або  хоч  стогне,
А  громадянин  мовчки  тягне
Під  іго  голову  свою.
Коли  ж…  Але  мовчу.  Хоч  мало…
І  серед  нас  судьба  являла
Громадян  гідних…  Знаєш  ти
Їх  участь?  Ти  схили  коліна!..
Лінивець!  Твої  мрії  смішні
І  легковажні,  ніби  піна!
У  порівнянні  не  має  смислу  твій  сюжет,  
Ось  слово  правди  безпристрасної:
Блажен  базікаючий  щось  поет,
Й  жалкий  громадянин  безгласний!
Поет
Не  дивно  ж  бо  того  добити,
Кого  і  добивати  не  завада.
Ти  правий:  легше  поету  жити  –
Є  в  слові  вільному  відрада.
Та  чи  я  був  причетним  їй?
Ах,  в  роки  юності  моєї,
Печальної,  важкої,  безкорисної,
Коротше  –  дуже  безрозсудної,  –
Настирливішим  був  Пегас!
Не  рози  –  я  вплітав  кропиву
В  розмашисту  його  гриву
І  гордо  залишав  Парнас!
Без  страху,  відрази  й  боязні
Я  йшов  в  тюрму  й  на  місце  казні,
В  суди,  в  лікарні  я  заходив,
Не  повторюсь,  що  там  я  видів…
Клянусь,  я  чесно  ненавидів!
Клянусь,  я  щиро  всіх  любив!
І  що  ж?  мої  почувши  звуки,
Сприймали  як  наклеп  з  злобою;
І  довелося  скласти  руки,
Або  накласти  головою…
Що  тут  робити?  Безрозсудно
Звинувачувати  і  людей,  й  судьбу.
Коли  хоча  б  я  бачив  боротьбу,
Боротись  став  би,  хоч  і  трудно,
Ну…  гинуть,  гинути…  від  бід?
Мені  було  лиш  двадцять  літ!
Життя  вперед  лукаво  звало,
Як  моря  вільні  струмені,
Й  любов  ласкаво  обіцяла
Блага  найкращі  всі  мені  –
Душа  лякливо  відступила…
Та  скільки  б  не  було  причин,
Гіркої  правди  не  ховаю
Й  боязко  голову  схиляю
При  слові  «чесний  громадянин».
Й  вогонь  той  роковий,  даремний
Спалює  груди  і  понині  в  пломінь,
І  радий,  якщо  хтось  та  й  буде
В  мене  кидати  із  презирством  камінь.
Бідняк!  ти  ж  чого  потоптав
Священний  борг  людини  дико?
Який  податок  з  життя  взяв
Ти  –  хворий  син  хворого  віку?..
Коли  б  ви  знали  життя  моє,
Мою  любов  і  хвилювання…
Похмурий  й  повен  озлоблення,
Біля  дверей  гробу  стою…
Ах,  піснею  моєю  прощальною
Найперша  пісня  та  була!
Схилила  Муза  лик  печальний
І,  тихо  заридавши,  десь  пішла.
З  тих  пір  були  не  часті  стрічі:
Прийде,  бліда  геть,  крадькома
Й  шепоче  полум’яно  в  вічі,
І  пісні  з  гордістю  співа.
Кличе  то  в  міста,  то  в  степ,
Умислом  заповітним  сповнена,
Та  загримить  раптово  цеп  –
Й  миттю  сховається  вона.
Не  зовсім  я  її  цурався,
Та  як  боявся!  як  боявся!
Коли  мій  ближній  потопав
У  хвилях  істотного  горя  –
То  грім  небес,  то  лютість  моря
Я  добродушно  оспівав.
Висміюючи  дрібненьких  злодюжок
Для  задоволення  великих  тих,
Я  дивував  зухвалістю  хлоп’яток
Й  гордився  похвалою  їх.
Під  гнітом  років  душа  погнулась,
І  охолола  до  всього  вона,
І  Муза  зовсім  відвернулась,
Презирства  гіркого  повна.
Тепер  даремно  її  кличу  –
На  жаль,  назавжди  заховалась.
Як  світ,  я  сам  її  не  знаю
І  вже  ніколи  не  дізнаюсь.
О,  Муза,  в  гості  випадково
Являлася  душі  моїй?
Чи  пісень  дар  твій  надзвичайний
Доля  призначала  їй?
Як  жаль!  хто  знає?  рок  суворий
Все  сховав  в  глибокій  темноті.
Але  лише  вінок  терновий
Твоїй  личив  хмурій  красі.

Оригінал  за  посиланням:  https://ilibrary.ru/text/1115/p.1/index.html?fbclid=IwAR1jdDKtwVIOLHIzUOVHMrKQS3-9WKBct1rwEB6bEWb2Khf6W-N-BKAFJh8

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2021