Мордред Даркроуз

Сторінки (1/6):  « 1»

Байронічний герой

Байронічний  герой  я!  Свідомо
пишу  я  іронічні  рядки
Хотів  бути  я  вищим,  й  відомо
це  усім:  будь  то  друзі,  батьки

Я  -  п@скуда,  щей  меланхолічний
Прямолінійний,  самотній  засранець
Інтелігент  ср@ний,  егоцентричний
Десь  "крутий",  ну  а  десь  "абарванєц"

Неслухняний,  лінивий  гавнюк
Як  про  мене  сказала  би  мати...
А  колишня  б  сказала  "Пизд*к,
який  в  ср@ку  хотів  мене  грати"

Може  й  так,  зате  жити  не  нудно
І  начхати  хто  там  збоку  ниє
І  нехай  виражаюсь  я  брудно
зате  я  ні  під  кого  не  рию...

Чесні  люди,  гадаю,  всі  грубі
Може,  правда  того  вимагає?
Ну  й  нехай  без  сивин  я  на  чубі
Нехай  ту  дуру  інший  хтось  "грає"

Нехай  я  обійдуся  без  злата
Без  грошей,  і  без  "друзів"  своїх
Зате  гордо  покрию  всіх  матом!
Зате  виведу  дурнів,  мов  бліх

Зате  буду  веселим  засранцем
Буду  тішитись  новому  дню
Буду  вами  крутити,  мов  в  танці
Та  ніколи  не  скажу  брехню  :)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738530
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.06.2017


Вогонь горить…

Вогонь  горить.  Горить  минуле
І  тіні  грають  на  стіні
Чому  ж  кохати  як  забули?
скажіть  будь  ласка  хтось  мені.

Вогонь  горить.  Горить  що  зараз
Вдихаю  попіл  знов  і  знов
Блукають  люди...Мов  примари
Без  душ...Емоцій...без  основ...

Вогонь  горить.  Горить  майбутнє
Горить  те,  чого  ще  нема
Видовище  це  -  незабутнє
Панує  тиша...мов  пітьма

Вогонь  горить.  І  не  згасає
Згорає  в  ньому  все  і  вся
Тепло  дарує...чи  вбиває...
Як  застосую  його  я?

Горить  душа.  Серце  палає
І  дим  легенько  огорнув...
Ніхто  вже  точно  тут  не  знає
чому  ж  кохати  як  забув.

Ніхто  не  скаже  -  що  все  ж  сталось
Куди  поділись  почуття?
Вогнем  задовго  милувались...
І  розгубили  все  життя.



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2017


Немає почуттів - не має й проблем

Не  вчіть  мене  любить,  благаю
Бо  добре  так  без  цього  жить...
Я  злості  й  приязні    не  знаю
Й  образи  всі  зникають  вмить...

Не  вмію  аж  ніяк  кохати
Може  тому,  що  егоїст?
Не  хочу  почуття  я  мати
Лиш  так  стою  у  повний  зріст

Лиш  так  од  проблем  я  не  гнуся
Що  падають  на  мій  хребет
До  почуттів  я  не  вернуся
На  шиї  навіть  як  стилет.

Не  вмію  також  співчувати
Не  здатен  виказати  жаль
Не  хочу  це  я  відчувати
І  біль,  ненависть,  і  печаль

Лиш  порожнеча  й  чорне  серце
Відтінок  смерті  у  очах
Я  -  нескінченне  зла  джерельце  
І  не  проймає  більше  жах...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738307
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2017


Афтерлайф

Як  побачити  те,  потойбічне
Що  людей  так  зове  всі  віки
Це  питання  -  для  мене  одвічне
У  думках  моїх  сверлить  дірки

Як  побачити  те,  що  не  можна
Я  про  теє,  що  бачать  мерці
Бо  не  кожна  людина  спроможна
Відчинити  дверцята  ось  ці

Я  б  хотів  знати  що  там  насправді
І  чи  правда  все  те,  що  нам  кажуть
Наче  рай  є,  і  пекло,  й  лиш  правда
І  гріхи  твої  дійсно  там  важать

Знати  хочу  чи  справді  є  Бог
Й  Сатана  є,  й  що  судять  тебе
Й  вибираючи  з-поміж  цих  двох
в  розрахунок  життя  лиш  іде

Що  зробив,  що  здобув,  скривдив  може
А,  і  ще  -  яку  віру  ти  мав
З  ким  ділив  своє  тепле  ти  ложе
Сказав  правду  де,  а  де  збрехав

І  чи  правда,  що  будеш  страждати
Якщо  десь  ти  погано  вчинив
Й  наче  знають  там  кожнії  дати
Коли  когось  образив,  побив

Що  блаженство  чекає  на  тебе
Якщо  честі  ти  завжди  служив
Тоді  ти  попадаєш  "на  Небо"
І  все  горе  у  собі  ти  вбив...

Я  нажаль  не  із  тих,  хто  в  це  вірить.
Не  із  тих  я,  що  люблять  казки
Як  на  мене  це  точно  в  ту  ж  міру
Що  митецькі  наосліп  мазки

Це  портрет,  намальований  пишно
Та  порожній  всередині  він
"Ти  -  ніщо,  якщо  жив  ти  так  грішно
Якщо  ж  ні  -  то  від  Бога  поклін"

Це  не  правда,  це  все  надто  просто
Я  не  вірю  у  цю  маячню
Тому  кажу  я  всім,  мабуть,  в  шосте
Що  як  хочу  я  -  так  і  живу

Я  не  стану  на  суд,  на  коліна
Не  платитиму  я  за  гріхи
Я  взірвуся  від  сміху,  як  міна
Піду  спати,  згорнувшись  в  міхи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737974
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.06.2017


Тону в своїх пороках

Моїх  пороків  море  й  я,  тону  у  ньому  сам-один                                              
І  хоча  я  серед  людей,  є  відчуття,  що  нелюдим
Чи  не  любим...Не  знаю...можливо  навіть  й  те,  і  інше
Скажи-но  мені  лиш  одне  -  як  стати  за  це  море  більшим?

Як  стати  кращим,  ніж  хтось  інший?  А  головне  -  навіщо?
Щоб  бути  нарівні  із  ким?  Чи  щоб  не  мали  за  абищо?
Але  ж  у  людей  рівноправність...Це  навіть  якось  смішно
Невже  серед  усіх  "святих",  один  лиш  я  тут  найбільш  грішний?

То  як  же  стати  як  і  ви,  святим,  безгрішним,  ідеалом?
Адже  куди  не  глянь  в  цім  світі  -  усюди  вас,  таких,  навалом
Лиш  тільки  я  стою  по  пояс,  в  калюжі  власних  почуттів
А  тут  всі  наче  за  це  вищі,  прожили  кожен  сто  життів...

Я  світ  по  іншому  наш  бачу,  життя  -  це  наче  гра  у  покер
Пасів  кілька  невірних  зробиш  -  і  всім  уже  на  тебе  похєр
Закритий  в  своїх-же  віршах,  які  для  тебе  мов-би  рамки
Коли  вже  й  в  них  не  можеш  вкластись  -  то  ти  розбитий  на  уламки

Зібрав  себе,  та  щось  не  так...А  тріщини  ж  то,  глянь,  зостались
Тепер  єдиний  путь  -  втікати,  "святі"  допоки  не  дістались
Побачать  тріщинку  -  почнеться!  дістануть  кирки  й  молотки
Роздроблять,  знищать,  поламають...  і  кинуть  в  море  за  буйки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737834
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.06.2017


Ніхто Ніколи Не Пізнає

Ніхто  ніколи  не  пізнає,  що  у  душі  ховаю  я
про  що  я  мрію,  що  гадаю,  куди  плине  душа  моя
Чому  не  сплю  посеред  ночі,  вкрившись  покровом  самоти
блукаю  нащо  в  цьому  світі,  не  маючи  на  те  мети?

Ніхто  ніколи  не  пізнає,  чому  так  хочу  зникнуть  я
змінити  імідж,  все  в  собі,  податись  вдалеч  за  моря
Хай  тільки  вітер  дмуха  в  спину,  поспішно  мене  підганя
і  дощ  нехай  сліди  всі  змиє,  не  знайдуть  друзі,  і  сім'я...

Ніхто  ніколи  не  пізнає,  що  десь  серед  тих  сірих  мас
Вогонь  душі  моєї  бродить,  та  не  пропав  він,  не  загас
Куди  ж,  тікаючи  від  всього,  ця  доля  занесе  мене?
що  руха  мною?  -  Я  не  знаю...Куди  я  йду,  і  хто  веде?

Напевне,  в  серці  мому  біль,  адже  цей  світ  мені  не  личить
усе  життя  я  відчував  -  удалині  мене  щось  кличе
Але  це  мрії...Лише  мрії...мене  від  сеї  думки  трусить
гниле  суспільство...Чортів  світ!  ніколи  мене  не  відпустять...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737704
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.06.2017