| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
небо горить; я вже майже нічого не тямлю.
вже по опівночі, видно, а видно так, нібито вдень.
мешканці перелякано гомонять між собою:
[i]ото така жінка вже клята!
то така, що майне рукою –
ти вже й гориш[/i].
ціле місто в вогні; цей вогонь вже сягає неба,
а її, тої жінки вогонь, мабуть, ще й вище сягає.
ми були дурнями: думали, ця клята відьма бреше;
а тепер все, що бачимо – то лиш вогонь;
а згори там, мов грім, все лунає: "гори, гори".
– ото вже, – бурмочуть невдоволено, –
от вже диявольське насіння!
брехуни. а вона вам казала:
[i]коли я піду, повороту не буде.
всіх вас проклято, ви!
та про те ви, дурні, не довідаєтесь:
оце називається "люди розумні" –
спокутувати не доведеться.[/i]
як то було: ті лиш все посміхалися,
тішилися, мов лобурі, та реготали;
вона все мовчить; а тоді й каже отак: "гори!"
– так воно й сталося, але ніхто не подбав,
щоб рятуватися. всі лиш стояли й дивились,
чи й їхня домівка займеться, чи якось її омине;
аж земля затрусилася: "вівці, а ви й не старайтеся!
з вас ніхто не врятується, бо не слухалися.
люди, а ви ж то не слухали; тепер не благайте мене".
та ніхто й не благав. розумієте, людям було не до того.
всі стояли та слухали, що там гуркоче згори
так, ніби котиться камінь – так зачаровано слухали;
здається, я досі те чую; чую, мов грім: "гори!"
ми ніколи не мали часу ні на що непотрібне,
ми ніколи не мали часу ні подумати, ні помолитись:
ми помилялися, правда, бо ми не боялися;
ми ніколи не знали, що можемо схибити
в чомусь такому, геть непотрібному.
горе, але! ми казали: "можемо майже все"
за твором: burn, deep purple
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738500
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2017
ой біда мені, дівчино, ти не сиди на сонці!
що там читаєш у себе
чи в телефоні,
чи на долоньці?
біжи та купи собі пиріжка з полуничним варенням:
а як не любиш такого, просто купи та не їж.
іспити завтра, знаю. ну то біжи хутчіш:
так вже люблю дивитися,
як ти кудись біжиш.
ой, я не хочу, не хочу мати розмов з тобою!
будь ласка, я хочу мати любов з тобою,
будь ласка! здається, я зовсім скляний,
я, мов лампочка, легко можу згоріти й розбитися.
так, це правда: і сонце, і ти, і всі люди –
всі дуже-дуже голодні.
йой, голодний і я, бо вже знаю, з ким хочу спати сьогодні.
а морозиво? хочеш морозива? добре воно в обіди,
коли спека така, аж приходять з морозивом
та з пирогами сусіди.
йой, а ти не чіпай мене, ні, не займай,
хоч би я не зайнявся. ти знаєш, що воно спалений рай?
будь ласка! здається, я вже правдиво скляний,
я, мов лампочка, можу згоріти й розбитися.
кицюню, кажу: не займай нікого:
не ходи там, де всі. чи не знаєш?
а не знаєш, то знай, бо не знаєш нічого:
я скляний, правда можу розбитися:
дуже, ультимативно можу.
як біда, то біда. не сиди, моє серце, на сонці,
не читай там, що пише дактилоскоп на долоньці,
– побіжи та купи, кажу, й з'їж
пиріжка з полуничним варенням.
кажуть, воно нерозлучне зі скляним поетичним натхненням.
а ще краще – зі свіжими, я принесу.
хочу тобі розплітати – і знов заплітати косу.
за твором: candy and a currant bun, pink floyd
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2017