Ol Udayko

Сторінки (1/35):  « 1»

ПРИРЕЧЕНІ

[youtube]https://youtu.be/2KFmijE0Ikw/[youtube]
[i][b][color="#7d0579"]країни,  де  народи  
прислухаються  до  
дихання  планети,
і  де  здоров’я  й  благоденство  
ближнього  і  людства  –  
на  устах,  
без  сумніву,  всі  мають  
довгу  перспективу  –  
кажуть  нам  поети.
Країни,  де  живуть  
байдужі  до  всього,  
приречені  на  крах!  

такий  вердикт  собі  
вони  своїм  життям  
давно  вже  підписали,
“Надкусюючи”  все,  
що  не  належить  їм,  
але  невлад  лежить:
То  виноград  грузинський  
чи  вино  молдавське,  
українське  сало,
щоб  якось  на  дурняк,  
за  працю  і  старання  
інших  їм  прожить.

одначе,  всім,  хто  
на  чуже  пшінце  
окріпцю  приставляти  хоче,
нагадувати  варто  істину,  
нехай  жорстоку,  та  просту:
мста  буде  вам,  чужинці,  люта  
за  дітей!  
Їх  виплакані  очі…
Мужів,  на  полі  брані  
убієнних!  
І  –  за  кожну  
сироту![/color][/b]

14.04.2021.
_________
Світлина  з  інтернету  -  чорна  діра  нашої  Галактики,
символізує    безвість,  куди  попадає  все,  що  йле  проти  світла.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2021


АНОНС

[b][i]Шановні  друзі![/i]
[/b]
[i]Повідомляю,  що  моя  робота  на  цій  сторінці  припиняється...
Завдяки  старанню  моїх  прихильників,  котрі  побажали  бути
як  інкогніто,  відновлено  мою  стару  сторінку,  чим  я  особисто
задоволений!  З-місячний  строк  мого  перебування  в  буцигарні
завершено!  Прошу  заходити  на  "оштрафовану"  сторінку  та
знайомитись  з  моїми  новими  творами,  якими  я  через  неймовірну
"занузданість"  переобтяжувати  вас  не  буду.
Принагідно  хочу  виразити  вдячність  тим,  хто  доклав  свої  
зусилля  та  дорогоцінний  час  задля  "розблокуванні"  сторінки,  а
також  Євгену  Юхниці  і  його  команді  за  розуміння!
[/i]
ЛАСКАВО  ПРОСИМО!

Моя  нова/стара  адреса:
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=17677
 
 P.s.  Запрошення  стосується  і  тих,  хто  поспішно  викреслив  мене
зі  свого  білого  списку,    похоронивши  мою  сторінку.
                   [b][i]Чутки  про  мою  кончину  було  дещо  перебільшено![/i]
[/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760336
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 14.11.2017


ТАКЕ БУТТЯ СТАРОГО БЕЗПОРАДНЕ

     [i]  ...правдива  історія  про  собаку[/i]
[youtube]https://youtu.be/9IVnvFADJuw  [/youtube]

[i][b]Т[/b]  ака  історія:  раз  песик  приблудився...
[b]А[/b]  звідки?..  Чи  не  впав  негадано  з  небес!    
[b]К  [/b]ому  ж  то,  як  не  нам,  двоногим,  пробудитись?  
[b]Е[/b]-х!  Що  за  люд!  Чуттів  і  милосердя  
                                                                                                             [b]  без…[/b]
[b]Б[/b]  уло  б  не  сумно  так,  якби  не  журні  очі
[b]У[/b]  пса,  що  плентався,  немов  трамвай  в  депо…  
[b]Т[/b]  ак  почались  його  безрадісні  то  ночі,
[b]Т[/b]  о  дні  собачого  труда  в  смітиськах,  
                                                                                                               [b]  по[/b]
[b]Я[/b]  ких  він    їжі  задля  ревно  шпортав  –
[b]С[/b]  обі  шукав,  клянучи  ницість  людських    зрад…  
[b]Т[/b]  а  швидко  постарів  через  життєві  корпи
[b]А[/b]  як  він  був  життю  тому  і  дружбі  
                                                                                                               [b]рад[/b]!
[b]Р[/b]  аз  зо́чив  він  вгорі  не  небо,  а    колеса...
[b]О[/b]  так  у  пса  життя  й  закінчилось  сумне…
[b]Г[/b]  осподня  кара  чи  феєрія  небесна?
[b]О[/b]!  Як  те  знать?  Та  кара  вбивцю  не  ми-    
                                                                                                                 [b]не[/b]…

12.11.2017[/i]
_________
[b]Примітка[/b].  [i]На  фото  автора  героїня  цього  твору,
що  приблукала  до  двору  1.5  роки  тому,  та  загинула
під  колесами  "вельможного"  джипа  неподалік  дому.
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760028
рубрика: Поезія, Акровірші
дата поступления 12.11.2017


100-РІЧЧЯ РАЮ або НЕВЕСЕЛИЙ ЮВІЛЕЙ

         [i]Грядёт  сто  лет  Переворота,*
         Над  Петербургом  Ангел  плачет…
                                       [b]  Олег  Ставицкий[/b]
[youtube]https://youtu.be/uIjNB7DBx-o[/youtube]
     
                                   [i][b]1.[/b][/i]
[color="#960505"][b]В  сусіда  знов  «червоне  свято»!..
На  цей  раз  в  честь  того  100-ліття,
Коли  творилася  завзято
Так  звана  «царствена  еліта».

Матрос  закони  всі  зневажив,
Заговоривши  автоматом…
"Хто  тимчасові  тут?"  –  він  скаже…  
Й  закінчить  річ  відбірним  матом.

І  так  постала  та  Росія,
Яку  й  наразі  ми  ще  маєм…
Й  з’явився  сам  творець  –  «месія»,
Оголосивши  Рашу  раєм!

                                 [b][i]    2.[/i][/b]
Не  знаю,  як  твоїм  народам,
Судить  за  них  не  маю  права,
Та  втрапив  край  мій  тим  "уродам",
Коли  та  армія  –  орава  

Заброд  з  команди  Мурав’йова
Штиками  захопила  владу...
Із  давнини  тут  рід  Кийовий
Молився  іншому  укладу.

Й  запанували  дурість,  морок
Для  волелюбного  народу...
Не  обійшлось  без  вбивств  і  порок  –  
Осяйнокам'яній  в  угоду...    

Микола  Щорс  був,  певно,  першим,
Хто  в  карк  отримав  вражу  кулю…
Та  тим  сусіда  не  завершив  –
Скрутив  «братам»  трипалу  дулю.

Міхновський,  добрий  мій  земляче,
Хто  допоміг  тобі  у  смерті?..
Ще  й  досі  за  тобою  плачуть  –
В  чужій  живемо  круговерті…

А  далі  пали  правдописці  –
Письменники,  знавці,  поети…
Це  їх  в  українській  колисці
Чекістські  нищили  адепти!

                                   [b][i]  3.[/i][/b]
Сандармох,  Воркута,  Соловки
І  Мордовія,  й  тундра    Сибіру…
То  не  гра  вже  у  вас  в  піддавки  –
У  смертях  ви  не  знали  вже  міри…

І  кістки  українців  усюди:  
Густо  встелена  руська  землиця  –
Прислужили  тому  зайшлі  юди,
Й  держиморді  Сосо  вірні  лиця!

Через  те,що  не  йшли  на  «утори»
Непокірні  «брати»-гречкосії,
Влаштували  їм  голодомори…
А  що  мала  за  зиск  вся  Росія?..

                                 [b][i]  4.[/i]  [/b]
А  та  загарбницька  війна  –
Хто  влаштував  її  Вкраїні?
Мільйони  жертв  взяла  вона,
В  замін  залишивши  руїни.

І  не  кажіть,  що  вітчизняна,
Бо  рідною  була  УПА,
Та  спалена  вона  вогнями  –
Енкаведистів  мста  тупа!

А  голодівка  повоєнна,  
А  депортація  в  Сибір?
А  «Вісла»  підла,  потаємна?
А  в  шахти  (примусом)  набір?

А  газ  Дашави?  А  Чорнобиль?
А  тисячі  сумних  смертей?
Афганістан…  І  все  «на  обум»…
А  –  сльози…  (чуєте?)  дітей!..

Іще  і  далі  можна  б  «акать»,
Але…  чи  варто?  Наяву  –
О,  кільки  сліз!..  Не  треба  плакать:
"Я  стверджуюсь!  Бо  я  живу!"  –

Так  вигукнув  Павло  Тичина,
Бо  не  вдалося  розстрілять,
Як  те  «Відродження»  дитинне
І  як  письменницьку  всю  рать…

                                         [b][i]5.[/i][/b]
…Та  маскарад  на  Красній  площі**
Під  репет:  «Наці  не  пройдуть!»
І  –  о,  "кощунство"!  –  Бланка  мощі
Нам  кажуть,  що  новий  редут

Вже  зводить  цар  супроти  світу…
(На  ядерний  на  цей  раз  штиб)
О,  скільки  в  нас  ще  того  квіту  –
Диктаторе!  Вдавився  ти  б…

І  пнеться  геть  зі  шкури  Раша...
Вдається  й  до  таких  лукавств,
Як  нинішній  парад  на  Красній,
Немов  пародія  якась…
 
...І  буде  бал  ,  і  будуть  гості…
(Та  чи  поїде  хтось  туди,
Де  море  крові,  тлін  і  кості,
…І  канібалові  сліди?!)

[i]                                      [b]  [b]6.  Епілог[/b][/b]
Бенкетуйте  ж,  радійте…  на  тризні  –
Злодіянь    не  забудуть  народи:
В  них  відняли  ви  їхню  вітчизну!
Ще  б  покаятись  вам,  та  вже  пізно  –
Адже  тендер  на  мсту  уже  продан![/b][/color][/i]

7.11.2017
_______

*В  Росії,  та  і  в  СРСР  теж,  величали  той  більшовицький  
   заколот  як  Велика  жовтнева  соціалістична  революція.
**МОСКВАрад  –  кошмарад,  присвячений  нібито  
75-річчю  параду  7  листопада  1941  року,  коли  
війська  Вермахту  вже  були  під  Москвою...  
Із  свіжої  преси:  «Видихніть,  та  ВВВ  давно  вже  
закінчилася  (закінчиться  й  ця,  ваша  –  загарбницька,
а  наша  –  за  Незалежність)  і  Гітлер  помер.    Рефрен  
сьогоднішнього  параду  "фашисти  готові  на  все"  
читається  як  "Росіяни  готові  на  все".    "Хворе  
суспільство.  Коли  нема  чим  пишатися,  починають  
мишачу  метушню.  Краще  б  розповіли  про  шкоду  
жовтневого  перевороту,  про  роль  покидьків  в  історії",  -  
пишуть  коментатори.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759125
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 07.11.2017


МІЙ ПАДОЛИСТ

           [i][b]Tth[/b][/i]
         [i]...щастя  вимірюється  тим,  хто
           з  тобою  зустріне  твій  падолист.  
                                                                     [b]  Ol  Udayko[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/smtTYJTplHo[/youtube]                                    
[i][b][color="#05557a"]Падолисте  ти  мій,  падолисте  –
Незникоме  і  вічне  кохання!
Ти  чаруєш  мене  своїм  хистом
Від  зародження  і  до  заклання.
Облетіли  уже  жовтим  квітом
Всі  роки́  мої  плідні  і  кволі,
Та  не  зне́сло  лихим,  сивим  вітром
Наше  щастя  і  наші  дві  долі…

           Приспів:

         Падолист  мій,  падолист!
         Ти  мого  кохання  сторож  –
         Дуб  морений,  лиш  у  зріст
         Ту  любов  між  нами  твориш...
         Падолист  мій,  падолист!

Дощ  і  вітер  плекають  намисто
Одинокої  в  полі  калини
І  опалим,  безрадісним  листом
Укривають  промоклі  долини…
Дерева́  –  колись  буйні  і  п’яні  –
Самотіють  безлисто  і  голо...
Та  цвітуть,  наче  ружі  рум’яні,
Наше  щастя  і  наші  дві  долі.

           Приспів:

         Падолист  мій,  падолист!
         Ти  мого  кохання  сторож  –
         Дуб  морений,  лиш  у  зріст
         Ту  любов  між  нами  твориш...
         Падолист  мій,  падолист!

Шаленіє…  мовчить  гордо    осінь,
Мов  принишкла  у  дії  зрадливій,
І  панує  в  своїм  безголоссі  
Хаотичність…  неправильність  ліній.  
У  природи  немає  вже  віри,  
Окрім  Бога  Всевишнього  волі…
Та  в  любові  могутніють  міри  –
Міри  щастя…  єдиної  долі…[/color][/b]

1.11.2017  [/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2017


ДВІ ЛІНІЇ ЩАСТЯ

         [i]Відчути  ті  дари  небесні  хочу:  
         Торкатись  щастя  ніжними  руками...
                                                                         [b]  Елена  Марс[/b]
[youtube]https://youtu.be/zotRnVeBVjA[/youtube]

[b][color="#4d0354"]Я    кінчиком    пальчика    –
в    пристрасті    сонній,        
за    межами    стулених
вій,    в    супокої    –
дві    лінії    щастя    
шукаю    в    долоні,
з    притлумленим    диханням    
таїнство    кою.    

Тихесенько,    трепетно    
никну    в    зап’ясті    
і    ніжно,        поволі,    
поверх        передпліччя    
осиковим    ли́стом        
втикаюсь    у    щастя,
що    в    серденьку    мріє,        
де    істина    вічна...    

І    –    сонми    мурашок    
по    стерплому    тілу,    
нечутний    мій    видих            
завмер    на    хвилину…
Нові    почуття,    
немов    птах,    прилетіли
і    в    ямочках    щічок    
дві    долі    молили…

Я    світлом    займуся,    
мов    клен  на  осонні,    
губ    милих    торкнуся    
неспішно,    поволі...
й    шепну    їй    на    вушко:
"    Люблю    тебе,    сонну!"
Дві    лінії    щастя    –    
дві    лінії    долі.[/color][/b]

13.01.2015[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2017


РЯДОВИЙ РЕВОЛЮЦІЇ

[i]  …нарешті  маємо  своє  свято  –  Захисника  Вітчизни,  
   всупереч        імперським  бредням  «неділимої»    та  її  
   5-ї  колони  і  просто  ватників…  Це  Свято  завдячує  
   феномену  УПА-Майдан,    що  має  своїм  «тригером»      
   ворога,    зовнішнього  та  внутрішнього,  включно…[/i]
[youtube]https://youtu.be/rlhpi-WllkQ[/youtube]
[i][b][color="#9206a1"]Якось  спитали  на  Майдані  
У  сивоусого  бійця,
Чого  стоїть  він  в  «калабані»,  
Кому  потрібна  вахта  ця…

«Свої  тут  маю  «квадро-метри»  
Й  заповнюю    своїм  єством,
Та  коли  треба  буде  вмерти,
Прийму  з  належним  торжеством!»

Й  тепер  стоїть  він…  Вже  в  граніті…
Чатує  від  руки  сваволь…
І  простяглись  від  нього  ниті
В  прийдешнє  світу…    Та  "уволь"  –

Йому  на  небі  вже  все  рівно,
Що  буде  в  нас,  та  не  однак
Нам,  сущим  тут  і  правовірним,
Куди  поверне  той  гопак,

Що  від  Майдану  має  владу  –
Гетьма́н  клейноди  й  булаву!
Чи  дасть  країні  гідну  раду,
Чи  не  послабить  тятиву,

Напнуту  на  стального  лука
Борні  супроти  тих  принад,
Що  владоможців  –  хижих  круків  
На  світ  пустив  зелений  гад.

За  тих,  що  в  небі,  ми  в  одвіті:
Щоб  не  даремно  полягли,  
Щоб  не  кляли  нас  наші  діти,
Щоб  спали  в  спокої  орли…

О  ти,  наш  орле  сивоусий,
Наш  революцій  рядовий!
Твоє  знамено  ми  не  впустим,  
Щоб  подвиг  твій  був  віковий.[/color]

ЗІ  СВЯТОМ  ВАС,  ДОРОГІ  СПІВВІТЧИЗНИКИ,
ПОКРОВИ  –  АРМІЇ  НАШОї  І  ДОБРОВОЛЬЦІВ,
ЩО  БОРОНЯТЬ  НАС  ВІД      В  О  Р  О  Г  І  В!!!
   СЛАВА  УКРАЇНІ!      -    ГЕРОЯМ  СЛАВА!
[/b]
13.10.2017  

[b]На  світлині  автора[/b]  -  брат  і  сестра  із  Прилук,
учасники  Визвольної  Вітчизняної  Війни  (ВВВ)
проти  російсько-фашистських  окупантів.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755142
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 13.10.2017


ЩО ТО ЗА ЖІНКА

         [i]  емоції,  інколи  творять  зло,  
           але...    [/i]
[youtube]https://youtu.be/I5Vjsa5dn2c[/youtube]
             
[i][b][color="#470696"]Що  то  за  жінка,  котра    не    кричить,
Коли  на  неї  сонечко  звалилось?!
Така  неждана  і  щаслива  мить,
Немов  удруге  
           в  світі  народилась.

Що  то  за  жінка?..    Милого  свого
Не  спонукає  інколи  кричати,
Щоб  серед  світу  грішного  сього  
З  нудьгою,  
           що  засіла,  враз  кінчати?

І  що  за  чоловік?..    Невидиму  красу,
Як  оксамит,  не  вміє  цінувати
І  ранішню  незбирану  росу
Лінується  
           до  скону  цілувати!

Що  то  за  ми,  що  посеред  зими
Не  можемо  тій  даності  радіти,
Що  в  вирі  справ  не  ляжемо  кістьми,
Щоб  жити  вволю  
             в  радості,  як  діти?

І  хай  весь  світ  іде  у  тар-та-ра-ри  –
Від  правди  нам  нема  куди  подітись!  –
Я  славитиму  той  нестямний  крик,
З  яким  нараз  
             народжуються  діти.[/color]
[/b]
10.10.2017
[/i]
[youtube]https://youtu.be/D47TuqBKth8[/youtube]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754723
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.10.2017


ГРА БЕЗ ПРАВИЛ

           [i]…якось,  гортаючи  сторінки  осені…[/i]

[i][b][color="#076891"]Свою  концепцію  Він  так  настирно  тиснув,
Гнучи  Закон  і  Волю  мас  через  коліно,
Що  глузд  здоровий  в  нього  геть,  здається,  тріснув:
Оскал  душі  й  емоцій  
                                   грали  білопінно…  

Та  рукоблудство  Князя  тьми  не  знало  меж  –
Буяли  формули  приватні    й  алогізми…
О,  ескулапе  душ,  за  тим  пильнуй  і  стеж,
Щоб  не  здолали  нас    
                                 синдроми  атавізмів!  

Проти  хвороб  є    безліч  засобів,  порад,
Й  простіша  з  них  є  РАДИкальна  терапія  –
Якщо  не  допоможе  голос  Віч  і  Рад,
Згодяться...  
                                       вівісекція  
                                                                                 і  ектомія…  [/color][/b]
7.10.2017
________
Вівісекція  і  ектомія  -  хірургічні  терміни,
майже  синоніми,  що  означають  видалення;  
але  перший  -  стосовно  теплокровних,  
а  другий  і  Homo  sapiens,  включно.

Фото  -    власного  виробництва,  здійсненого
на  Кельнському  карнавалі  у  лютому  2009  р.  [/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754280
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.10.2017


ПОРА СУГОЛОСНА (90+)

           Якось  так...  про  малят  90+).

[youtube]https://youtu.be/9zQIGPCMJ5s[/youtube]
[i][color="#0a528a"][b]Родилось  маля…    У  колізійних  муках…  
Бурхливо-зелене…  І  так  буйноквітно
Воно  у  серця  нам  настирливо  стука
Добром,  а  то  й  болем…  
                         натхненням  досвітнім…  

Й  кохаємо  ми  те  дитя  незбагнене…  
В  щоденних  турботах,  в  суєт  круговерті…
Й  здавалось  –  в  любові  до  нього  шаленій
Кохатимемо  дитинча…  
                         аж  до  смерті.

Та  ось  прошуміли...  і  спеки,  і  зливи,
І  стало  дитя  незалежним,  дорослим...
То  жінка…  ласкава,  шалено  зваблива,
А  стать  в  неї  статна,  
                           міцна,  плодоносна…

Ескізно  –  гітари  співучої  хвилі,
В  анфас  –  колоритні,  до  одуру,  перса,
У  профіль  –  долини  і  пагорби  милі…
Куди  антиподам  тим?..    
                             Нам,  неотесам!

В  ній  чуються    й  бачаться  віку  красоти,
Що  зваблюють  нас  у  своє  різнобарв’я…
Несе  вона  нам  незліченні  щедроти,
Чуття  надзвичайні  
                               і  дії  зугарні.

Чарує  всім  тілом  –  і  зверху  й  зі  споду…
Оділа  наряди,  розкинула  кросни
Плодів  і  подарря!
                                 Пора  суголосна  

Усім  молодим  і  не  дуже…    І  врода
У  неї  задумлива,  строга  та  горда!
Це  ти,  наша  юносте…  
                                   й  зрілосте!  
                                           Осінь…                                    
                                             [/b]
 [/color]
30.09.2017      
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753087
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.09.2017


СОХА І ПРИСІШКИ*

         [i]Дещо  рідкісно,  та  всмак,
         бо  в  житті  буває  й  так...[/i]

[i][b][color="#035a66"]Стояла  клуня…  Видавалась
Понад  безрадісним  багном…
А  в  ній  тихесенько  пишалась
Соха:  «  Я  велетень  –  не  гном:

Тримаю  на  своїх  раменах
Високий  і  надійний  дах!
Такого  дуба-суперемена
Вам  не  знайти  по  всіх  світах!»

«Було  б  це  правдою,  –  присішки  
Тихенько  мовили,  –  та  ми
Тримаєм  крокви-руки  нишком
На  плечах  сіх…  І  враз  кістьми

Поляжемо  із  ними  разом,
Коли  негода,  не  дай  Бог,
На  нас  нагряне,  ми  із  часом
Згниємо  разом…  Щоб  ти  всох!»  

Та  дуб-соха  не  вгамувався…
І  став  присішки  розпинать,  
Бо  владу  мав  і  не  вагався,
Бо  ще  хотів  й  Прем’єром  стать…

Поникли  долу  враз  присішки
З  собою  й  крокви  потягли…
І  тут  сосі  уже  не  смішки  –
І  дах,  і  клуня…  полягли.

Мораль  у  баєчки  проста:
Якщо  ти  дуб,  не  пнися  вгору  –
Ти  лиш  підпора  для  моста…

Сохою  стать  тому  упору,
Хто  для  присішків  є  опора
І  їм  під  стать  –  не  без  Христа![/color][/b]

25.09.2017
__________
*Соха  –  товстий    центральний  стовп  у  клуні  
чи  сараї,      що  служить  опорою    для    кроков,  
котрі  опираються  на  бокові  стовпчики–присішки.

©  Copyright:  Олекса  Удайко,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117092602893  [/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752234
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 25.09.2017


РОЗ ВИЛКОВА ІДИЛІЯ

         [i]  Після  закінчення  XY  з’їзду  ТМУ  в  Одесі
           була  автобусна  екскурсія…  в  «Українську    
           Венецію»…  Мої  враження  і  роздуми…[/i]
[youtube]https://youtu.be/DEpxa8JEbUw[/youtube]
       
[i][b][color="#035661"]Автобус  мчить…  Та  не  по  бездоріжжю,
А  трасою…  з  Одеси  на  Рені…
Але  чомусь  уїдла  думка  ріже  –
В  автобусі  не  затишно  мені.
Не  хочу  бачити  красоти  Півдня?..  
Так  ті  самі  мені  у  очі  йдуть…
Хоч  у  Одесі  запустили  півня:,
У  нас  своя,  невідворотна  путь.

…Та  ось  і  Вилкове.  Тут  старовіри
Вже  знають  певно  слово  «патріот»,
Бо  в  душах    їх  уже  немає  «міра»,
Нема  й  Кремлем  обіцяних  щедрот.
Та  є,  «на  щастя»,  дула  автоматів,
Що  бережуть  «прихоплене»    добро  –
Довкола  маячать...  грабовані  «палати»,
Та  «на  замку»  в  них  «слово-серебро»!

Все  ж  є  церкви…  І  труд  тут  непосильний,
І  дух  священства,  правди,  простоти…
І  люд  привітний,  вельми  богомільний,
Хоч  дещо  дивний,  Господи  прости!
А  в  лоні  річки  широченні  плеса  –
То  води  з  Альп  несе  святий  Дунай…
І  заздрить  їм,  напевно,  вся  Одеса,
Бо  мудрий  там  народ,  -мудріший  най…

…А  ми  туристи,  і  цього  нам  досить,
Бо  краєвиди  пестять  спраглий  зір,
Бо  старовірка  рибу  нам  приносить
Й  вино…  з  боліт,  а  не  високих  гір…
Сади  заплав  милують  наше  око,
І  святістю  приваблює  Дунай,
Де  українства  дух  витав  високий  –
Знай  наших  козаків,  народе!  Знай…

Та  недарма  стоїть  град  на  Роз-Вилці**,
Де  і  заплави  є  й  буяння  Роз!
Чи  довго  бути  нам  в  чужій  тарілці,
«Героями»  служить  не  од,  а  проз?..
Та  вже  пора  збиратися  в  дорогу  –
Усе  «хороше»  має  свій  кінець…
Прихопимо  з  собою  перемогу  –
Приречена  ж  Вкраїна  на…  вінець?!  

…Чекає  вже  автобус  на  узбіччі
Дороги,  що  веде  у  Царство    Роз!
Дороговказ  гукає  нас  одвічний
У  вир  спасенних,  богоданих  гроз!
[/color]
[/b]
21.09.2017
_________
*Йдеться  про  пожежу  в  дитячому  санаторії.
**Вилкове  отримало  свою  назву  через  те,  що
   стоїть  на  "роз  вилці"  (тут  гра  слів)  Очаківського  
   та  Кілійського  русел  гирла  Дунаю.

   На  світлині  автора:  одна  із  старообрядницьких  
   церков  у  Вилковому.  [i]

©  Copyright:  Олекса  Удайко,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117092200216  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751614
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.09.2017


БЕРЕГИНІ

               [i]Неллі  Миколаївні  Ждановій,  
               професорові,  лауреату  премій,
               гарній  людині...
[/i]
[i][b][color="#8d0694"](до  75-річчя  від  дня  народження)

Я  не  дарую  Вам  святкову  оду  –  
Це  зробить  краще  Бодя  Мацелюх*.
Своїм  віршем  підкреслю  Вашу  вроду,
Щоб  стан  душі  ліричний  не  потух.

І  зичу  Вам  того,  що  найдорожче…
Надіюсь,  це  сподобається  й  Вам  –  
Душі,  де  є  недремні  тихі  прощі,
Де  місце  уготоване  Богам.

5.10.2007

(до  85-річчя  від  дня  народження)

Ви,  Неллі,  анітрохи    не  змінились  –
Така  ж  моторна,  світла  й  молода,  
Бо  з  Вами  Бог,  його  щедротна  милість,
Його  упевнена  по  Всесвіту  хода!

Відтак  мені  те  легко  побажати,
Що  зичить  Вам  наш  охоронець  –  Бог:
Багато  літ  ще  прикростей  не  знати…
Ступайте  з  ним  ще  сотню  літ  удвох!

20.09.2017[/color][/b][/i]
_________
*Наш  "придворний"  поет,  доктор  наук,
 професор,  член-кореспондент  НАНУ,
 член  Спілки  письменників  України.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751354
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.09.2017


АТЛЕТ

             [i]  Іванові  Кириловичу  Курдишу*
               до  75-річчя  від  дня  народження
[/i]

[i][b][color="#068394"]Простий  хлопчина  з  милого  Полісся…
Пройшов  крізь  військо  й  університет.
Та  зараз  він  Афіною  вознісся  –
У  мікробіології  атлет!

На  службу  він  покликав  тих  мікробів,
Що  дбають  про  високі  врожаї…
Азотобактера  вдягнув  у  робу
Й  виполював  в  науці  кураї.

Та  не  змовкає  в  лірника  гітара  ,
Вона  співає  серцю  в  унісон:
Несе  життя  співця  святу  покару  –
Рівняння    щастя    Йванові  –  не  сон.

А  щастя  в  тім,  що  є  в  нього  дружина  –
Його  жаданий  сущий…  ідеал  –
І  учнів  вірних  бойова  дружина,
І  пороху  сухого  арсенал…

То  жити  має  він  ще  триста  років,
Вершить  життя  дієвий  інтеграл:
В  науці  він  повинен  стать  пророком
Й  створити  «Азогран»-імперіал.[/color]
[/b]
20.09.2017[/i]
_________
*Доктор  біологічних  наук,  професор,
   віце-президент  Товариства  мікробіологів
   України,  лауреат  премії  ім.Д.К.Заболотного.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751351
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.09.2017


ТРИНАДЦЯТЬ ЛІТ

                     [i]  Якось,  переглядаючи  
                       старі  файли...
[youtube]https://youtu.be/y-oBC32cX9E[/youtube]
[b][color="#60077d"]Тринадцять  літ…    
                                                             А  наче  –  все  життя:
Тринадцять  літ  
                                                             мольби,  сум’яття,  болю…
Здається,  це  безпрограшна  стаття  –
Тринадцять  літ  
                                                           не  виграного  бою…

Тринадцять  літ  
                                                           даремних  поривань
У  те  нове,  що  так  й  не  стало  явом?
Тринадцять    літ  
                                                           і  щастя,  і  страждань…
Тринадцять  літ...    
                                                           І  –  тлін,  о  Отче  авве!

Тринадцять  літ  –  
                                                         для  чого  все  було?..
Як  гроз  травневих  нагла  канонада!
Тринадцять  літ!..  
                                                         Гуло  і  відгуло…
Й  побідним  не  завершилось    парадом..  

Тринадцять  літ!..  
                                                       Й  не  стали  на  рушник,
Хоч,  певно,  і  мудрішими  постали…
Тринадцять  літ  –  
                                                     зірковий  час…  принишк,
Хоч  узи  ті  були  міцніші  сталі…

Тринадцять  літ…
                                                     Кому  ввести  в  вину?
Комусь  –  кредит,    але  комусь  –    рахунок...

Я  той  рядок  в  анкеті  промину
Й  візьму  собі...                                              
                                             Як  Божий  подарунок.[/color]
[/b]
28.07.2017[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750011
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2017


ФАНТОМИ ЛЮБОВІ

   [i]    ...осінній  настрій  у  любові,
але  ніяк  в  фантомах  болю.  

         

[youtube]https://youtu.be/VHV-qPblrUQ[/youtube]
       

[i][b][color="#058387"]Любов,  певно,  –  найвищий  дарунок,
Що  дається  людині  в  життя!..
І  вплітається  тернами  в  руни
Те  солодке  –  до  сліз  –  почуття…

І  купаються  люди  в  любові,
Не  чекаючи  в  ній  потрясінь  
Й  покладаючись  в  долі  на  Бога,
На  його  прецедент  воскресінь.

Та  буває  –  любов  покидає,
А  чи  губиться  в  купі  проблем…
Хто  того  не  відчув  і  не  знає,
Той  не  втратив  повік  свій  едем.

Та  таких,  певно,  в  світі  немає,
Хто  б  карався  без  втрати  кохань,    
Адже  любляче  серце  –  окраєць
Тяжких  мук,  і  терзань,  і  зітхань.

…Наші  сни,  мов  фантоми  любові,
Повертають  у    прядиво  крез*
І  ведуть,  як  рабів,  за  собою,
Без  порад,  і  залагоджень  без….    

То  ж  буває  –  фантом    під  ногами,
Обійдіть  ,    не  тусайте  його…
Мо’,  там  серце  чиєсь    й  оригамі  
Викресати  з  любові    вогонь…

Поторочі…  Примари…  Фантоми…
Як  же  бути  людині  без  них,  
Коли  любляче  серце  застогне
В  сподіванні  подій  весняних  ?..  

О,  фантоми!  Фантоми  любові  –
Хай  болючі,  та...    ніжні  чини**!
Бо      серця  у  кохань  не  дубові:
Не  засуджуй  –  своє  відчини!  [/color][/b]

2.09.2017
______
*    тут  як  символ  багатства;
**тут  -  дії.
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2017


СЛОВО

               [i]Всім,  хто  словом  
               творить  правду  і  
               красу  на  землі...  [/i]
[youtube]https://youtu.be/7UUdJyaci4s[/youtube]

[i][b][color="#3b4202"][color="#1a6b06"]Художнім  словом  
в  своїй  масі  люд  не  марить  –
живе  дивами  й  повним  животом…  
Й  не  йде  у  голову:  еллін  ти  чи  ти  -  арій,
миліш  погратись  в  канапе  з  котом.

Можливо,  лиш  один  
із  кільканадцять  тисяч,  
що  має  хіть  до  словникових  крипт,
завити  може  враз  на  зо́рі  чи  на  місяць,  
коли  у  нього  слово  заболить.

Й  нехай  хоча  б  один  із  
кільканадцять  тисяч
віднайде  в  муках  вірне  слово  те,
його  на  чільне  місце  у  душі  повісьте
як  талісман,  як  символ,  як  святе…

А  що,  як  ненька  
Україна  в  небезпеці,
й  один  хоч  з  сотні  тисяч  –  не  в  борні?..
Нехай  ваш  словотвір  звершить  мажори  з  терцій  –  
і  той  в  бою  вже,  на  баскім  коні!

Й  хоча  б  одно  
велике  та  заснуле  серце,
розчавлене  тромбозом    сьогодень,  
на  кардіографі  від  слова  стрепенеться,
йому  вкажіть  діагноз  і  мішень…

…Художнім  словом  
в  своїй  масі  люд  не  марить,
не  клеїть  вчинкам  і  чуттям  окрас…
Хоч  слово  те,  буває,  пестить…  А  то  –  вдарить...
Та  так,  що...  в  шкереберть  –  іконостас![/color][/color][/b]

25.08.2017[/i]  
[youtube]https://youtu.be/biql2F92IMY
[/youtube]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747758
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.08.2017


СМЕРКАННЯ

                       Тобі,  кохання...

[youtube]https://youtu.be/1DHecFcDhbw[/youtube]                                                                                    
[i][b][color="#066875"][color="#074254"]За  синім  лісом  догорає  день,  
Майбутній  сум  ховаючи  за  обрій...
А  ми  співали  кращу  із  пісень,
Що  злинула,  
                                     немов  орлан  хоробрий,

У  круговерті  пражнього  життя,
Коли  веселки  райдужили  мрії
Й  не  лаштували  шлях  до  забуття  –
В  зеніті  сонце  
                       пестило  надії.

…Вечірній  промінь  ліг  на  ковилу,  
Цілуючи  усмак  вечірні  роси…  
Здолати  б  нам  ту  відстань  немалу,
Кінець  її  
                       сховавши  у  покоси!

Та,  певно,  так  хотілося  богам,
Щоб  лук  веселки  впився  в  неба  просинь...
Стихає  лісу  літній  шум  і  гам  -
За  обрій  кличе  
                       невгамовна  осінь...

 Й  до  чого  тут  намолені  слова?..  
Мовчання  –  красномовніше  від  ночі:  
Вже  іншим  пахне  скошена  трава,
Смеркання  
                       застеляє  сни  пророчі.[/color][/color][/b]

19.08.2017
__________
*Картинка  власного  виробництва.  
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746983
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2017


СНОВИДЕЦЬ

   [i]    Нам  26,  і  ми  –  дорослі…
[/i][youtube]https://youtu.be/4e4l63ovG_k[/youtube]
[i][color="#8d0899"][b]Був  сон:  примарилось  мені  –
Я  гірко  плакав…
Неначе  то  було  не  в  сні…
Дощ  капав…  капав…

А  в  краплях  тих  гіркоти  сіль  –
Мої  то  сльози:
Чом  нас  тусають  звідусіль  
Усі,  хто  може?

Чому  «пасує»  усім  нам
Гіркоти  трунок?
Чому  готуємо  синам  
Горби  і  труни?

…А  ми  з  тобою  під  мостом,
Мій  милий  друже,
Душею  й  серцем  із  постом,
Бо  любим  дуже

Одну…  красиву…  молоду
Вкраїну-неньку.
Ще  погарцюєм  по  мосту,
Бо  нас  –  не  жменька!

І  припасуємо  слова:
«Побій,  побіда»…
Нехай  ідея  не  нова  –
Хай  зна  сусіда,

Що  діждемось  параду  ми
На  Красній  площі,
Бо  вийде  весь  народ  з  пітьми  –
Й  не  буде  прощі!

То  сон…  Наснилося  мені…
А  сни  є  віщі...[/b][/color]

27.08.2017[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746691
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.08.2017


ТРУСОК

[youtube]https://youtu.be/5WxKk3wUZvI
[/youtube]
[i][b][color="#045b75"]Коли  рубали  лісоруби  ліс,
У  різні  боки  розлітався…  трусок.
Він,  капосний,  у  лісовоз  проліз,
Що  той  везти  до  пилорами  мусив…

Із  брусів,  дощок  –  напівфабрикат  –
Вантажник  формував  крислаті  "грузи"  ,
Туди  ж  забрався,  мов  би  напрокат,
Й  велично  примостився  містер  трусок.

Везли  як  лаги  й  кріплення  до  шахт  –
Усе,  що  мало  вид  і  цінність  бруса…
Й  туди  залізла  й  бігла,  мов  лоша,
Містерія,  що  хтось  назвав  «утрусок».

Усе  тверде  полегле  на  стовпах  –
Хай  дерево,  бетон  –  що  й  не  відкусиш…
А  трусок  вже  скотиною  пропах:
Лиш  на  підстилку  нам  придатний  трусок.  

Та  трусок  зараз  там,  і  трусок  сям  –  
На  теренах,  де  «зеленню»  спокусять…    
Ми  ж  дулі  роздаємо  «горобцям»,  
То  й  «маємо,  що  маємо»  –  утрусок.  
           
                                 ___  •  ___
Мораль?..  
Одна  –  як  пуп  на  череві,
Як  у  Богдана  чи  Івана...  п.ська:
Себе  несе  як  дерево,
А  –  тріска…[/color][/b]

14.08.2017
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746133
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 15.08.2017


БЕЗДОЩІВ’Я

       [i]Антициклон  Люцифер...  І  ми...
       Роздуми,  навіяні  спекою...[/i]
[youtube]https://youtu.be/uOIHHMnI_Ig[/youtube]
     
[i][color="#87077c"][b]Сонце...  Спека...  Жар...
Серце  –  самовар.
Мозок  мліє,  спить  –
Неймовірна  мить!                                        
Продих...  Небо....  Штиль...  
Степ…  Жара…  Ковил…
Мольби...  Клич  до  зір...
Горячі  рекорд  –
Шкалить  реохорд.
Сонця  й  моря  змаг  –
Мозок  геть  засмаг.
Думки  підла  лінь  –
Птиць  сумна  квилінь.
Гріх...  Відсутність  прощ  –
Не  приходить  дощ...
Певно,  знає  Бог,
Де,  коли…  І  –  ох,
З  ким  і  як  були.
Долі  як  лягли…
То  й  держіть  одвіт
Прісно,  збіса  літ!

…вітерець  дихнув  –
Шле  вологу    ув
Спраглі  ним  поля
Волохом  здаля.
Знають  те  волхви,
Чим  багаті  ви  –
Златом  чи  сріблом,
Злом,    а  чи  добром.
Посилають  вам
Мудрість  з  ветхих  літ…
Вдячні  ми  волхвам
За  такий  привіт
Від  своїх  дідів,
Що  давно  пішли,
Лишивши  удів,
Хоч  були  
                                 орли…

Предки  знали    гріх,
В  них  й  ґедзунок  прощ…
Хмари…  Краплі…  Грім…
Блискавиця…  дощ…[/b][/color]

11.08.2017[/i]
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745729
рубрика: Поезія, Містика
дата поступления 12.08.2017


Дзиґлик (загадка) *

   [i]  Не  той,  що  співає,  але…
     на  якому  сидять  (підказка).[/i]
[youtube]https://youtu.be/6ICc5tTjksg[/youtube]
[i][b][color="#8b0c9e"]Залишилось  вам  вгадати,
що  за  пташечка  то  є…
Кліть  –  домівка,  та  не  грати,
не  співає,  та  клює!

Раз  співати  він  не  може  –
слухачем  німим  стає…
На  ньому  сидить  вельможа  –
деспот,  “слави”  кутюр’є.

Та  не  бути  вже  на  троні
й  не  носить  царя  корон…
Не  дістатися  Європи  –

Тута,  бач,  не  ті  канони…
Дзиґлик  –  трон  для  чорта…  Опа  –
жди  шикарних  похорон![/color][/b]

16.02.  2015
________
*  Табуретка,  тут  -  трон  диктатора  (без  спинки).[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745403
рубрика: Поезія,
дата поступления 09.08.2017


СЕРПНЕВЕ СОНЦЕ

                   [i]Світлій  пам’яті  В.П.Поліщука,  
                   завідувача  кафедри  вірусології
                   КНУ  ім.Тараса  Шевченка,  доктора
                   біологічних  наук  професора  та
                   гарної  Л  Ю  Д  И  Н  И...  *[/i]

[i][b]Його  планида  впала  у  ранкові  роси
Квітучих  трав  в  заплавах  Ірпеня…
Йому  з  медунки  щастя  назбирали  оси,
Й  не  гаяв  він  життя…    Й  не  відкладав  на  осінь
Нагальних  справ,  працюючи    щодня…

Пора  осінння  все  ж  підкралась  непомітно,
З  собою  прихопивши  купу  справ…
Й  сія́ли  дні  йому  успішні  і  привітні,
І  він  пішов  уперто,  вспак  -  супроти  вітру,  
Й  свою  заплаву  глибоко  орав.

Йому  лягли  до  ніг  терени  України  
Й  отруєна  Чорнобилем  земля…
Його  знання  торкнулись  кожної  родини,
Його  турботу  відчувала  вся  країна,
Антарктика  вітала  з  корабля  .

Серпневе  сонце,  чом  палило  ти  жорстоко
Усе,  що  й  так  палаючи  горить?
Вже  не  такі  й  були  у  нього  довгі  роки,
Щоб  доставляти  світові  якусь  мороку!
Чому  ж  укоротилась  світла  мить?
   
Бо  був  би  крок  у  космос    –  в  царство  бога  Феба**,
Якби  дочасно  в  сонці  не  згорів...
Його  взяло  до  себе  неосяжне  Небо,
Мабуть,  так  треба  Їй  –  його  зорі́.[/b]

О7.08.2017
_________
*Інформація  про  кончину  професора  В.П.Поліщука:
                           http://virology.com.ua/?p=1716

**Аполло́н,  Феб  (осяйний)  —  один  із  олімпійських  богів,  покровитель  музики,  віщування  і  лікування.  [/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745182
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.08.2017


БРОДИЛА МАВКА

     ...природа  породила  мавок  та  русалок.
           А  вони  –  слова...  в  унісон  природі...  
[youtube]https://youtu.be/upbca8cQgKc[/youtube]
[b][i][color="#450b9c"]Бродила  мавка    в  сніжному  саду,
Немов  ЙОГО,  торішнього,  шукала  …  
Колишній  сніг  не  скрашує  ходу  –
Говорить  в  небо  
                       мовою  шакала…

То  ж  не  ходи  в  морозом  стиглий  сад.
Коли    ЙОМУ    повідтинала  крила…
І  не  моли  –  ні  лісовий  посад                
Не  допоможе,  
                       ні!..  нове  вітрило!

Вогні  очей  –  то  змога  при  життю,
Вві  сні,  що    в  смерті,  ніц  вони  не  значать:
Дай  волю  лиш  покуті,  каяттю  –  
Для  чого  зілля?!  
                       Хай  серця  поплачуть!

Моліться  ж  
в  ту  свою  останню  мить,                
Щоб  в  ніч  на  місяць  жалібно  не  вити  –  
Нехай  сад  сніжно  вами  відшумить  –  
В  житті  без  крил  
                       ніч-ч-ого  не  змінити!

[/color][/i][/b]
06.08.2017
_________
*Як  ремейк  твору:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744737
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744930
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.08.2017


ВПУЩУ ТЕБЕ*

           [i]...буває    й    так...    Бо    життя  –  це    поле                    
         неозоре,    а    ми    в    ньому  –  засів  і  жниво.  [/i]
[youtube]https://youtu.be/dqN-xPSP_rw[/youtube]
[i][b][color="#076587"][color="#7a07a8"]Як  сутінки  огорнуть  "МІЙ"  світанок,  
Я  пригадаю  дощ  "ОСІННІЙ"  мій
І  вийду  в  сяючий  тобою  ґанок,  
Куди  загнав  тебе  злий  буревій.

Й  впущу  тебе  у  цю  лиху  годину,
Тебе  –  промоклу  й  зголоднілу  вщент…
І  прочитаю    погляд  твій:  «Єдиний,    
Зігрій  мене,  ображену  дощем

Й  життям  моїм,  сумним  та  безпорадним,
Де  лиш    приниження    і  глум  були,    
Та  на  загал  –  лоскітним  і  парадним»…
Життя  –  то    дар  людині  від  землі....
                                                                   
Впущу  тебе.  
Та  не  з  якогось  дива  –
Не  будемо  про  крила  й  висоту…
Містерія  страстей,    богеми  мливо…    
Впущу  земну,  
                                                   а  випущу  –  
                                                                                           святу…[/color][/color][/b]

04.08.2017[/i]
_________
*Як  ремейк  твору:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744399

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744743
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.08.2017


ЛІТНЯ ВТОМА

[i]  ...жара  літня  в  унісон  душевній  мляві...
[youtube]https://youtu.be/EL3FmQkZAUk[/youtube]
[b][color="#55099c"]Відчутна  втома…  Від  кагалу  міста,  
суєти,
від  тарабарщини  і  хтивих  витребеньок  влади...  
Вдихнути  тиші  аромат  –  не  мовну  канонаду…  
Так  хочеться  втопитися  у  вирві  
самоти!

Пройтися  раз  по  росяній,  нескошеній  
траві,  
зануритись  в  вечірню  млу,  в  туманах  накупатись,
озонового  меду  із  пелюсток  наковтатись  
і  погойдатись  на  стрункій,  як  лезо,  
тятиві…

Відчути  теплоту  і  смак  колиханих  
дібров,  
на  мокрих  луках  побродити  відчайдушно  босим,
на  відстані  душі  відчути  неминучу  осінь,
з  пеньків  зустрічних  тупо  наколоти  
дров…  

А  з  тих  бажань,  що  докучали  ласій  плоті  
вчора,  
побудувати  в  зруб    цнотливу  хатку  лісника,
бо  благодать  жадань  пустих  холодна  і  хистка  –
не  манять  ілюзорні  води  Стиру  і  
Печори…

Світанками  ж  чекатиму  в  колибі  у  гості
мавку,
Що  принесе  з  собою  чари  й  лісу  аромат,
Відкине  дров  у  ватру  і  підстелить  з  м'яти  мат.
Своїм  теплом  зігріє  вже  давно  схололу  
лавку…

Та  що  це  я?  Розмріявся  й  піддався  супокою!
Пшениця  жде,  а  ще...  удосвіта  іти  на  сою…[/color][/b]

1.08.2017
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744295
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 01.08.2017


КРАПЛИ ВІЧНОСТІ

     ...музика  в  унісон  ритмам  душі
               п    р    и    с    н    и    л    а    с    ь...
[youtube]https://youtu.be/ufySzCCBoaA
[/youtube]

[i][b][color="#8906a3"]Тілесну  ружу  посаджу  на  підвіконня
і  сонце  у  кватирку  я  впущу  –
нехай  несуть  тебе  до  зір  небесні  коні
наперекір
дощу…

Нехай  в  тобі  бушує  неугавний  Гелій,
хай  сонячну  енергію  віддасть…
До  тебе,  добрий,  милий,  незрівнянний  геній,
всім  духам  чорним  –
зась!

Краплини  вічності  мої  усі  –  для  тебе:
тобі  віллю  свій  древній  генотип
і  прихилю  до  тебе  зорепади  неба...
Пий  щастя,
зорі  сип![/color]  [/b]

28.07.2017


©  Copyright:  свидетельство  о  
публикации  №117072801397  

28.07.2017
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743770
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.07.2017


ПАСOДОБЛЬ І ЛАМБАДА

       [i]…асоціації  життя  і…  смерті,  любови    і…  щастя…
[youtube]https://youtu.be/tqLh6rQqkoA  [/youtube]
[b][color="#076fb5"]Корида…  Музика…  Тореро*…    Крок…
Постава  горда,  стан  –  немов  у  Прокла**.
Ні,  їхня  єдність  –  зовсім  не  порок!..
Усі  стихії  світу  
                                       Емпедокла***

Від  сліз,  від  страху,  горя  і  біди:
Хто  серцем  слаб  –    такому    не  туди!

Торкання,  жести,  рит...  Частіше,  глибше…
Проникнення.    І  –  о,  цілець-удар
У  саме  серце.    Й  ледве-ледве  дише
Плаща  –  партнерші    
                                       мокрий  пеньюар…

Іще  удар  –  і  жертва  у  дорозі.
Протистояти  прі  вона  уже  не  в  змозі…

І  пасодобль,  як  істина  тореро,
Б’є  точно,  наче  громова  стріла,
Стихають  музики…    бикові  реви:  
Плащ  переміг  –  
                                 в  нім  тога  ожила.        

Й  які  б  не  поставали  в  танцях  пози,
Нема  злиттю  ніякої  загрози…
[youtube]https://youtu.be/psjDHbmvnZc[/youtube]

                                               ***
А  що  ламбада?..  Та  в  своєму  шансі,  
І    шанс  той  їй  дарує  пасодобль…
Вона,  як  в’юн  в  розсолі,  в  еротанці
Жіночих  клубів****  –  
                                       тіл  єднання,    доль…

Подвійний  крок  –  і  ти  в  легкому  трансі  –
На    хвилях  щастя  –  в  ніжному  сеансі…

І  скільки  не  "клубися"  –  не  до  втоми:
У  ритмах  танцю  –    жодних  «неподобств»!
Ні  крапки,  лише  інтервали-коми  –
Ламбаду  надихає  
                                             Па        -        
                                             со        -      
                                             до        -
                                           бль!

                     Принадність  танцю…  
                             Колоритні  ПА…
                                 І    музика  
                                   прозора,
                                   не  сліпа[/color]!

                                 Від  автора:

Питання,  певно,  не  тільки  в  римі
Чи  в  ритмі  тіла  –  як  серця  стук…
Красоти  танців  й  так  добре  зримі,
Та  чи  вписався  слів  милозвук?..  

То  ж,  милі  друзі,  танцюймо  разом:
У  ритмі  й  римах  –  всі  як  один.
І  прийдуть  учні  –  нехай  всім  класом  –
У  дні,  не  дай  Бог,  тяжких  годин…

Сприйміть  слова  ці  як  післяслово  –
Хай  квітне  словом  вкраїнська  мова!  

[/b]
25.07.1017  
_______
*Шпага  матадора.
**Про́кл  Діадо́х  —  давньогрецький  філософ-неоплатонік,
засновник  вчення  про  тріадність.
***  Емпедокл  —  давньогрецький  філософ,  поет,  автор  
теорії  єдності    чотирьох  «стихій»  (вогонь,  землю,  повітря  
і  воду)  як  «кореня  усіх  речей»  та  Любові  і  Розбрату  як  
рушійних  сил  дії  цих  «коренів».
****Сідниці…

Примітка.  Слова  -  з  душі,  ілюстрації  із    інтернету...[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743542
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 26.07.2017


СВИНАРКА І ПАСТУХ

         ..[i].згадую,  як  нас  дурили
               тими  простими  професіями.
               І  зараз  дурять!  Та  -  солодко.    [/i]
 [youtube]https://youtu.be/1Fn2JfoUVY0[/youtube]
[i][b][color="#068c96"]Cвинарка…  доглядає  милі  свині,
Пасе  овець  потомствений  пастух...
Та  чи  тварини,  в  суті,  в  тім  повинні,
Щоб  у  прогресу  вогник  не  потух?

Бо  на  конюшні  є  довічний  конюх  –
Пасе  ж  бо  Він  свинарок  й  пастухів,
Він  не  такий,  як  ті!..  Штукар  –  не  «олух»:
Він  знає  всмак,  що  хоче  й  що  хотів.    

Тримати  у  покорі  всю  конюшню,
Щоб,  не  дай  Бог,  не  відняли    «без  віз».
Щоб  ні  пастух,  ані  свинарка  Нюша
Ані  мур-мур,  як  в  душі  їхні  вліз.

Не  вліз,  а    стрибнув!  Як  у  гурт  –  бульдозер,
Як  той  Омелько  голий  з  лопухів...
Не  ясно  лиш,  чия  та  карта  –  козир,
Бульдозерист  той  звідки  –  поготів.[/color]

[/b]
21.07.2017
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742965
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 21.07.2017


ОЧІ ЗЕЛЕНІ*

[i].....На    мотив    відомої    пісні    -    [/i]
[youtube]https://youtu.be/6KWQ5cF8j2E[/youtube]
[i][b][color="#097a16"]Ой,    хороші    очі,    хороші
Хорошії    очі    дівочі,
Хорошії    очі,    до    лиця    –
То    й    хороша    дівчина    ця.

Ой,    найкращі    очі    –    зелені    –
Випали    на    долю    Олени.
Хорошії    очі,    мов    смарагд,
Кожен    був    би    кралям    тим    рад!

Ой,    чарівні    очі    –    зелені,
Зеленії    очі    в    Олени.
Зеленії    очі    хлопців    ждуть,
Хорошії    хлопці    в    очі    йдуть.

Ой,    хороші    хлопці,    хороші,
А    в    хороших    хлопців    є    гро̀ші.
Зеленії    гроші    –    не    гроші̀,
Тож    хороші    хлопці    й    без    душі.

Ой,    зелені    гроші,    зелені,
Хорошії    хлопці    в    Олени.
Хорошії    хлопці    дівку    мнуть,
Зеленії    гроші    дівці    йдуть.

Ой,    зелені    очі,    зелені
Заробили    грошей    Олені.
Зеленії    гро̀ші    –    не    гроші̀.
Чи    ж    хороші    хлопці    без    душі?

...Ой,    хороша    дівка    Олена
Тепер    має    гроші    зелені:
Прибуткове    в    неї    ремесло,
Бо    її    в    "безвіз"    занесло.

Ой,    чарівні    очі    –    зелені...
Кохайтеся,    наші    Олени,
Та    любов    хай    буде    від    душі,
Хорошії    душі    –    не    гроші̀![/color]

12.01.1996[/b]
_________
*Уважно  читайте,  та    
 на  себе  не  приміряйте,        
 м  о  ї    х  о  р  о  ш  і      О  л  е  н  к  и!
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742567
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 18.07.2017


ЗІРОНЬКО МОЯ НЕБЕСНА

   [i]    ...трохи  фантастично  і...  ризиковано.
[youtube]https://youtu.be/g-uDi5cvgGU[/youtube]
[b][color="#07608c"]Напевно,  ти  мені  упала  з  неба,
Коли  кінчались  пристрасті  молінь…
То,  певно,  був  дарунок  бога  Феба*  
Як  знак  краси…  
                         на  протяг  поколінь.

Він  справдив  тим  свій  добрий,  мудрий  задум,
Щоб  у  мені  той  вогник  не  погас,
Який    небіжку-пустку  зробить  садом,
Аби  брикав  
                         по  ньому  мій  Пегас.

Отак  йдемо  ми  вік  з  тобою  поряд,
Долаючи  й  дощі,  і  заметіль,
Назустріч  нашим  дивовижам-зорям,
Черпаючи  наснагу  
                         ізвідтіль.

Допевне  —  ти  мені  упала  з  неба,
Така  потрібна,  мила  і  прудка,
Немов  Гераклові  –  богиня  Геба**…
Така  планида,  
                         доля  в  нас  така.
[/color][/b]

12.07.2017
____________
*Феб  (Φοϊβος)  —  одна  із  іпостасей  Аполлона  як  божества  
   Красоти  і  Світла.
**Геба  –  богиня  вічної  молодості,  дочка  Зевса  і  Гери,
дружина  Геракла.
[/i]

Copyright:  cвідоцтво  №117071201071  (2017)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741638
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 12.07.2017


КУПЕЛІ МОЇ. Частина 2.

     [i]...Ще  один  спогад  з  дитинства...  Трохи  пікантний...[/i]
[youtube]https://youtu.be/PIRJMo53JXE[/youtube]

                                                                   [i]  [b][color="#059916"]1.

         Отже,  був  предголодний  повоєнний  1946-й  рік!..  Потім,  
восени    була  школа!  Для  мене  цей  період  життя  особливо  
не  запам'ятався.  Я  ріс,  хоч  і  неслухняним,  пустотливим,  
але  доскіпливим  і  кмітливим  хлопчиком.  Видно,  за  це  
мене  любили  учителі,  особливо,  Марія  Панасівна  –  
вчителька  другого  класу.  Свідченням  тому  було  фото
другокласників,  де  поряд  з  Марією  Панасівною,  праворуч  
сидів  я  –  щупленьке,  непоказне  хлопченя  з  гострими,  
як  у  горобця  крильця,  плічками  і  таким  же  гострим,  
проникливим,  як  у  сокола,  поглядом  карих  очей...
           Правда  були  й  ексцеси...  Пам'ятаю,  у  третьому  класі
чомусь  замість  любимої  Марії  Панасівни  районо  прислало  
дочку    районного  інспектора  Мединського  Клаву  (по-батькові
не  пам'ятаю).  Клас,  за  винятком  окремих  "підлиз",  відразу
не  полюбив  свою  "класну  пані"  чи  то  через  "протекцію",  чи  
через  холодний  погляд  її  булькатих  очей.  Ми  ходили  тоді  
чомусь  у  другу  зміну  і  дозволяли  собі  у  вечірні  часи  зимового
періоду,  коли  у  класі  стояла  майже  повна  хамородь  від  двох  
гасових  ламп  (в  той  час  про  електрику  в  селі  було  годі  й  
думати),  творити    речі  (не  кримінальні),  які  далеко  виходили  
за  рамки  "Правил  для  учнів"...
         Тут  в  школі  я  відчув  і  своє  перше  кохання!  Об'єктом  
ще  неясного,  але  сильного  і  загадкового  почуття  була  
вчителька  першого  класу  на  ім'я  Ліда  (по-батькові,  
звичайно,  не  пам'ятаю!  Та  й  чи  буває  «по-батькові»  
в  улюбленої  дівчини,  хоча  і  старшої  в  два  рази  свого  
обожнювача!).  Ліда  була  пухкенькою  та    на  диво  
«ладненькою»  за  своєю  юнацькою  фігуркою  дівчиною  
з  чорною  тугою  косою,  що  простягалась  до  найвищих  
точок  такого  ж  ладненького      "видатного    місця",  з  
розпушеним  і  пов'язаним  "  мітелочкою"  хвостиком!  Вона,  
звичайно,  не  знала  про  мою  любов  до  неї,  як  і  не  знала  
того,  що  майже  вся  "некраща"  (чоловіча)  половина  
нашого  першого  класу  була  закохана  до  нестями  у  
свою  вчительку.  Інакше  не  дозволяла  б,  певно,  всій  
згаданій  «половині»  класу  проводжати  її  після  уроків  
майже  до  Точеного  хутора,  де  вона  жила  і  відстань  
до  якого  від  нашого  села  складала  не  менш  4-5  км!
         Іще  одна  любов  полонила,  пам’ятаю,  моє  юне  серце  –  
любов  до  пісні.  У  нас  на  майдані,  куди  зиркали  вікна  
батьківської  хати,  збирались  дівчата  –  було  свято  Івана  
Купала…  Посередині  майдану  вкопували  щойно  зрізану  
вільху  та  квітчали  її  різнобарвними  стрічками,  а  потім  
водили  хороводи  навколо  неї,  співаючи  українські  
тужливі  та  веселі  пісні.  Коли  наступала  Купальська  ніч,  
дівчата  сплетені  заздалегідь  вінки  зі  свічками  пускали  в  
річку  за  течією,  загадуючи  собі  свою  жіночу  долю…  
Відтак  були  сльози  радості  і…  розчарування,  коли  раптом  
вінки  «приставали»  до  прибережних  кущів  верболозу,  а  
не  продовжували  плинути  за  течією  багатоводного  Удаю…
         Я  повинен  тут  перевести  дух,  щоб  не  порушувати  «набуту»    
у  цьому  циклі  традицію  писати  в  прозі  та  продовжувати  свою  
розповідь  у  римованому,  поетичному  слові.    Так    краще!..

                                                                           2.  

                                         Чи  сон  то  був,  чи  яв  –  гадать  не  стану:
                                         Весняний  вечір  місяць  полонив;
                                         Дівчата  йдуть  із  поля  до  майдану
                                         Й  несуть  в  устах  чарівну  пісню  нив.

                                       Таємними  здавались  ті  хорали,
                                         І  ними  повнилась  душа  моя:
                                         Між  зір  немовби  ангели  літали,
                                         І  там,  в  небесному  ридвані  –  я.

                                                               ...Співають  дівчата
                                                               Пісні  про  любов,
                                                               А  я  чомусь  плачу.
                                                               Не  з  горя!..  Немов
                                                               Щось  ще  несказа́не
                                                               В  піснях  тих  було:
                                                               Неясне  бажання
                                                               В  душі  ожило,
                                                               А  в  серці  ще  юнім
                                                               Бриніла  струна.
                                                               То  муки  любові
                                                                           Будила  
                                                                               Вес-
                                                                                 на.[/color][/b]

                                 1987-2017
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741075
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.07.2017


КУПЕЛІ МОЇ. Чстина 1.

           [i]    Свіжі  думки  з  давніх  світлин...
[/i]
[youtube]https://youtu.be/9R2XnpAddEM[/youtube]
                                                                     [b]  1.[/b]

[i][b][color="#076182"]Хоча  на  годиннику  "перша  година  ночі"  я  спробую  
відновити  втрачений  текст!  Отже,  про  утробний  період  
мого  розвитку  я  вже  десь  писав!  Пам'ятаю  про  нього  
мало!  Згадую  тільки,  що  там  було  тепло,  затишно,  та  
чомусь  темно!  А  на  світ  білий  з'явився  я  приблизно  о  
1-ій  годині  ночі!  І  відразу  стало  мені  ясно  і...  радісно!  
Хоча  чомусь  плакав...  Видно,  занадто  гірким  виявився  
мені  перший  ковток  повітря,  що  метнулося  в  кволенькі  
легені  разом  з  прохолодою  березневої  ночі!  Але  потім  
стало  помалу  теплішати...
       Наближався  день  святого  великомученика  Олексія!  
І  тому  назвали  мене  Олексієм!  Хоча  в  метриці  значиться  
два  імена  –  Алексей  і  Олексій:  перше  –  як  данина  мого  
невеселого  імперського  минулого,  друге  –  як  легкий,  але  
невідворотний  дарунок  не  дуже  світлого,  але  все  таки  
вільного    українського  майбутнього…
       Проте  дитинство  моє  видалося  суворим,  голодним  і  
холодним.  Якби  не  було  в  ранньому  дитинстві,  майже  
обрядової,  щоденної  купелі,  не  було  б,  напевно,  чого  і  
згадати  про  дитячий  період  мого  нелегкого,  не  цілком  
благополучного  життя!  Пам'ятаю,  я  лежу  в  теплій  воді,  
заправленій  настоєм  із  ромашки,  материнки  чи  чебрецю,  
загорнутий  не  то  у  баєву  не  то  в  полотняну  тряпчину...  
         А  переді  мною  ни-ч-ч-ч-чо-гісінько!  Тільки  очі…  Очі,  
повні  і  радощів  і  печалі  одночасно  –  очі  матері!  Що  вона  
думала  в  ті  священні  для  мене  хвилини?..  Чи  не  про  те,  
яке  важке  випробування  вибрала  вона  для  свого  немов-
ляти  –  випробування  тим  туманно-безпросвітним  життям,  
яке  нам  готувала  Доля!  Було  важко  усім!  Хоча  ми,  малі,  
і  не  усвідомлювали  і  не  замислювалися  над  тим,  чому  
іноді  мама  голосила  за  обідом,  приповідаючи:  "хлібця  
кусай,  сину,  один  раз,  а  юшку  черпай  ложкою  тричі".  
       Був  голодний  повоєнний  1947-й  рік!...  [/b]
[/i]
                                         [b]  2.[/b]

[i][b]Чомусь  неясно  я  тямую  світ,
Коли  ще  там  був,  за  його  порогом…
Держу  парі  й  даю  отим  одвіт,
Хто  вірить,  що  народжений  не  Богом.

Бо  Бог  той  був…  моя  єдина  ненька,
Котра  під  серцем  пестила  маля,
А  з  ним  ту  мрію  теплу,  хоч  маленьку,
Що  гріла  душу  в  собі  і  здаля…

Плекала  мрію,  що  колись  озвучу
Ту  ніжно-райдужну  її  любов,  –
Велику  дяку  долі  власній  всучу,
Хоругву  роду  знаного  немов.

Та  пам’ятаю  мами  лячні  очі,  
Націлені  в  ромашкову  купі́ль…
Боялась,  певно,  долю  злу  наврочить,
Що  в  душу  сину  проросте  кукіль…

Були  ті  очі  часом  й  безпорадні,
Коли  фашист  палив  підряд  хати.
Коли  живі  молились,  Богу  раді,
Що  в  них  самих  не  скоїлась  Катинь*.

Коли  малі  ми  в  болотах  ховались,
Від  «купелей»  гарячих  –  від  гармат…
Солдати  наші  й  німці  не  братались  –
Над  ними  панував  відвертий  мат…

Коли  малих  нас  болісно  душили
Хвороби,  голод,  бісова  зима…
Коли  останні  витягала  жили
Колгоспна  праця,  хоч  платні  нема.

…Чомусь  не  тривко  пам’ятаю  світ,
Коли  ще  там  був,  за  його  порогом…
Собі  ж  і  тим  даю  твердий  одвіт,
Хто  кле́птає:  «всі  купелі  від  Бога».[[/color]/b]  

01.07.2017
_________
*Тут  як  символ  масових  вбивств.

На  світлині  автор  (праворуч)  зі  старшим  братом[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740579
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.07.2017


МЕНІ 22

               [i]Свіжі  думки  з  пожовклих  світлин…[/i]

[i][b][color="#027547"]Мені  22…  Я  студент  –  першокурсник
Відомого  вузу,  що  зветься  НУБіП*…
Співець-соловей  –  смілих  вчинків  спокусник  –
Кидає  у  серце  пісень  своїх  сніп.
Й  не  йдуть  до  студента  заумні  науки,
Черемха  духмянить  ,  весною  мани́ть    -
Любов  так  настирливо  в  душу  вже  стука,  
Запрошує  в  гості  до  себе  на  мить.

Та  легко  давались  ази  лженауки,
А  ще  докучав  почуттям  комсомол!  
Не  йшли  й  насолоди  самі  собі  в  руки  –
Браталися  молодість  і  валідол!
Шуміли  гаї,  звали  в  гості  діброви,
А  юний  студент  все  науку  ту  гриз,
Хоч  поряд  дівчат  чорні  очі  і  брови,
Корились  предмети,    як  шкіперу  –  бриз,  

І  хімія,  й  фізика,  ще  й  діамат,
Життєва  дорога  іще  не  почата,
В  душі  не  було  ще  омріяних  свят…
Та    вже  докучали  і  штампи,  й  печаті.
Тоді  ми  були  ще  настільки  наївні,
Що  вірили  свято  в  швидкий  комунізм…
Лиш  потім  явилось  тверезе  прозріння,
З  роками  покинув  той  хибний  реліз...

Мені  вже  за  30,  і  я  –  у  Європі  –
Дивуюсь,  як  «зборені»  німці  живуть,
А  ми  все  крутились,  як  муха  в  окропі,
А  нам  невтямки,  в  чім  життя  того  суть...

Прийшла  "перестройка",  
В  нас  гримнув  Чорнобиль  –
І  протверезів  український  народ…
Тут  облагодіяв  Генсека  і  Нобель,
Та  люд  все  ж  отримав...  гробки  від  "господ"…

Ще  довга  дорога  лежала  у  дюнах…
Уперше    її    торувала  Литва,
Серця  спаленіли  спочатку  у  юних:
Вони  на  граніті,  а  ми  –  в  молитвах.
І  випала  нам  ненароком  свобода,
Та  довго  в  пустелі  належало  йти,
Бо  глибоко  в  памку  засіли  народу
Унади  раба  і  неясність  мети![/color][/b]

17.06.2017
_________
*Національний  університет  біоресурсів  і  
природокористування  (в  минулому  -  УСГА)

©  Copyright:    №117063000288  (2017)
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738666
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 21.06.2017


ЛИСКУНЧИК

[i][b][color="#06555e"]Пішов  я,  певно,  від  корови  Лиски,
Яка  лизнула  лоба…  якось…  раз…
В  урочищі,  що  зветься  просто  –  Лізки,
В  дитинстві  я  корову  Лиску  пас.

І  так  іду,  долаючи  дорогу,  
Яка  від  Лізок…  випала  мені,
Та  до́теп  виростив  собі  –  не  роги:  
Живу,    як  в  казці,  як  в  чарівнім  сні.

Лускун,лускунчик  –  й  сотні  нових  опцій.  
Лискун,  лискунчик,  овак*  –  світлячок,
Ласкун,  ласкунчик    –  значить  гарний  хлопчик…
А  мама  каже:  
                                                 пов-ний  
                                                                                         ду-ра-чок.

Так  дурачку  на  світі  ж  ліпше  жити,
Бо  не  страждає  тим,  що  всім  пече!..
А  щастя  тим,  хто  садить  пізні  квіти,
І  щастя  те…  нікуди  не  втече!

Лелію  ружі,  маки  і  жоржини,
А  інколи  і  сонях-самосій  –
Квітчаю  долю…  матінки-калини,
Життя  своє  дарую  саме  їй[/color].[/b]

15.06.2017
________
*Інакше.
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737965
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 15.06.2017