Федір Кульгавий

Сторінки (1/10):  « 1»

Коли вже вволю натрудилось

Коли  вже  вволю  натрудилось,
За  обрій  Сонечко  схилилось.
Виходить  Зірка  Вечорова,
Сто  ра  сто  ра      і  нова  нова.
Вона  багато  чого  знає.
Бо  кожен  перший  раз  кохає.
Дивлюсь,  не  можу  розгледіти.
Адже  тоді  були  ми  діти…
Давно  ми  мріяли,  чекали.
Шо  про  життя  тоді  ми  знали.
Ти  світиш  мить  і  вже  згораєш.
Про  зорепад  попереджаєш.
Ти  повертаєшся  з  росою.
Світи  до  мене  молодою.
Та  не  спіши,  дай  полюбуюсь.
З  тобою  вволю  націлуюсь.
Хоча  в  кишені  ні  гроша,
До  тебе  тягнеться  душа.
І  не  рукою  не  чолом,
Я  віршик  шкрябаю  пером.
На  тебе  серцем  я  дивився.
Пройшли  роки  і  світ  змінився.
Хоч  Сонце  гріло  не  пекло,
Я  може  перегрів  перо.
А  в  серці  вже  вогонь  палає.
Таке  мале  а  вже  згорає.
Його  я  вирвав  із  грудей.
Пустив  на  волю  між  людей.
По  бистрим  рікам  і  потокам.
Його  уже  не  бачить  оком.
Моя  ти  Зірко  Вечорова.
Стара  стара    і    нова  нова.
Скажи,  як  там  йому  ведеться.
Адже  живий,  адже  ще  б’ється.
Може  вовки  страшні  зубаті.
А  може  язики  брехаті,
Бажають  віку  вкоротити.
Як  я  тут  можу  з  таким  жити.
Зігрій  його,  на  путь  постав.
І  не  забудь  і  не  остав.
Моя  ти  Зіронько  молю.
Дай  з  Неба  Іскру—я  згорю.
Та  запали  для  них  Зорю.
Щоб  з  далі  дальнього  повіту-
Слова  Нового  Заповіту.
Щоб  люди  жили  у  любові,
Адже  серця  не  мармурові.
 
У  нас  є  Бог,  у  нас  є  море.
Дає  нам  ліс,  дає  нам  поле.
Дав  до  життя  нову  основу—
Живим  дав  Зірку  Вечерову…
         22.09.11р.
                                     Федір  Секереш.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738567
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2017


О Ксеню рідна я кохаю

О  Ксеню  рідна,  я  кохаю.
Що  буде  з  нами---я  не  знаю.
Є  в  тебе  муж,  а  в  мене  жінка…
Так  гарно  почалась  сторінка.
А  далі  в  тебе  запитаю---
як  далі  жити  нам  без  Раю.
Твій  чоловік---  це  кожен  знає,
в  роботі  вік  свій  коротає.
то  чорну  землю  оре  плугом,
то  сіно  сушить  там,  за  лугом.
Майструє  різьблені  ворота.
Горить  в  руках  його  робота.
Але,  я  далі  промовчу.
Бо  з  цього  світу  полечу.
Терпіти  вже  його  несила.
мені  шинкарка  говорила,
тихенько,далі  від  народу.
Нема  від  нього  їй  доходу.

А  моя  жінка---  ех  ,  ледащо.
То  варить  борщ,  не  знати  нащо.
То  хату  підміта,  то  шиє.
А  то  дітей  маленьких  миє.
Корову  доїть,  сіно  носить.
Пора  би  їй  присісти,  досить.
Так  ні---  відро  мені  вручила,
---  неси  сміття,  я  тебе  вчила.
Неси  сміття---  мені  поету.
Так  я  трудюсь  для  всього  свету.
Хоч  рвані  капці  на  ногах,
в  думках  літаю  в  небесах.
Давлю  диван  і  б*ю  подушку.
Ні  привести  мені  подружку.
От  принесла  би  ще  чарчину…
Може  припер  би  я  пружину.
Диван  старий…
Це  не  життя…  Пора  тікати,
Бодай  куди,  подалі  з  хати.


О  Ксеню,  рідна,  де  ти  мила.
Цей  світ  терпіти  нам  несила.
Давай  тікати  разом  з  дому,  
бо  пропадемо  по  одному.
Чкурнем  далеко,  аж  до  неба.
Як  раз  туди  куди  нам  треба.
Зупинимось  у  Волопаса.
Про  нього  чув  я  від  Тараса.
Там  в  небі  Рай,  там  я  з  тобою.
А  дурнів  не  візьмем  з  собою.
В  Раю  нам  дурні  непотрібні.
Адже  ми  вдвох,  і  ми  небідні…

О  Ксеню,  мила,  не  мовчи.
Перед  дорогою  навчи.
З  собою  що  ми  буде  м  брати.
Чи  може  вдвох  нам  пропадати.
Нам  у  дорозі  міх  потрібний,
це  знає  всяк  дорозі  здібний…
Візьме  м  козу,  бика  й  корову,
бо  молока  захоче  м  знову.
Штани,  онучі  і  колиску.
Для  галушок  велику  миску.
Мотор  позор  і  екскаватор,
для  дубельтівки  коліматор.
Візьме  м  кресало  і  точило.
Візьме  м  усе  що  серцю  мило.
Ах  да  ,  стара,  от  дописався.
Немов  на  тім  порозі  вклався.
Забув  я  головне---сулію.
Я  на  землі  про  неї  мрію.
Горілочку  смачну,  медову.
Вона  дає  життю  основу.
Приймеш  чарчину  і  колом…
Не  те  що  прошлий  раз  облом.


Зажди  но,  рано  до  польоту.
Давай  но  ,зробимо  розчоту.
То  в  ісінтуті  мене  вчили,
все  рахувать  що  їли  пили.
Два  плюс  один,  на  два  помножим.
На  три  розділим,  знову  сложим.
Це  огірки  ,  а  це  от  сало.
Півлітри  явно  буде  мало.
Півлітри  ---  все  це  без  запаса.
Я  знаю  того  Волопаса.
Він  п*є  як  бик  як  дві  корови.
Нам  підірве  життю  основи.

Трохи  опишемо  ракету…
В  науках  тих  нема  секрету.
Де  радіатор  є  де  топка,
для  чого  є  яка  де  кнопка.
Цього  тобі  нетреба  знати.
Чого  ті  кнопки  нажимати…
А  сміло  ти  берись  за  дишло,
і  щоб  біди  гляди  не  вийшло…
Дишлом  крути  туди---сюди.
Та  так  щоб  далі  від  біди.

Чекай  но  Ксеню,  потру  лоба.
Напишемо  словами—ПРОБА
Візьме  м  трубу,  дамо  гороху.
Нальлє  м  води,  нагріє  м  троху.
Треба  заткнути,  добре  знаю.
Я  в  тих  ділах  вже  опит  маю.
Хоч  трохи  схоже  це  на  брагу…
Горох  в  трубі  породить  тягу.
Сичить  ричить  і  рве  сідло.
А  силу  має  як  бодло.
Візьмемо  сани  за  основу.
Поставимо  ялинку  нову.
Красиві  кульки  на  гілках.
Гірлянди  нам  освітять  шлях.
Смачні  цукерки  в  паровозі.
Ще  трошечки  і  ми  в  дорозі…

Здається  все.      Прощайся  з  світом.
Прийшла  зима.  нам  добре  літом.
От  під  ялинку  ми  присіли
на  сцанки  вдвох  і  полетіли…
Гуде  мотор,  гримить  реактор.
Ракета  сильна,  наче  трактор.
Ще  мить  і  ми  на  небесах,
поміж  зірок  проложи  м  шлях.

Недовго  ми  отак  літали…
Що  буде  з  нами---  ми  не  знали.
Дала  ракета  наша  крену,
так  що  тримайся  Ксеню  мене.
Додолу  гепнеться  ракета.
Нема  для  мене  в  тім  секрета.

Ай-яй—ой  йой  -    тримай  штани.
Моєї  в  тім  нема  вини.
Я  думав  буде  трохи  сала…
А  до  саней  ти  прив*язала
ще  пивзавод  і  винокурню.
А  що  ще  в  небі  треба  дурню.
Ричить,  тріщить  і  ліс  ламає.
Ракета  корінь  обриває..
Бабах    бубух  і  темнота…
Шукаю  Ксеню  ---  та  не  та.
О  Ксеню,  рідна,  що  я  бачу.
Дивлюсь  на  тебе  й  чуть  не  плачу.
Помолоділа  ти  хутенько.
Років  твоїх  осталась  жменька.
Я  Дід  Мороз,  а  ти  Снігурка…
Куди  нас  занесла  вертулка.
Що  за  місцину  Ксеню  маєш.
Ти  кого  небудь  тута  знаєш.
Багато  світом  я  чвалав,
але  ще  тута  не  бував.

Аж  раптом  ась---  я  вухом  чую.
Своє  життя  я  не  врятую.
Старий,  страшний  і  волохатий,
став  перед  мною  лев  зубатий.
---  Ти  хто  такий?    Тебе  питаю!!!
---  Чого  приліз  до  мого  Раю…
---Я—Я    Ф-Ф-Федот  ,  щ-що  від  Т-тараса.
Шукаю  тута  Волопаса.
---  Ти  від  Тараса?  від  якого?
Це  він  послав  тебе  в  дорогу?
---  Д-де-ержу  дорогу  від  Т-тараса.
Несу  привіт  для  Волопаса.

---Я  Волопас,  держи  отвіт.
Давай  сюди  ти  свій  привіт.

І  тут  мішок  я  розв*язав.
Та  й  другу  новому  віддав
свою  сулію.  Хай  радіє.
Бо  хто  не  оре  ---  той  не  сіє.
Тут  підійшли  малі  звірятка.
Усі  нас  люблять  наче  татка.
Ялиночка  вогнями  сяє.
Хто  віршика  якого  знає,
Хто  пісеньку  яку  гарненьку.
Снігурку  люблять  всі  як  неньку.
Кожен  отримав  подарунок.
І  от  уже  пустіє  клунок.
Співає  м,  водим  хороводи.
Живуть  тут  в  мирі  всі  народи…


---  Ну  як  ти  Доню?  ---  Добре  Тату…
Втомилась  я  і  хочу  спати.
І  Волопас  в  яку  хвилину
Їй  постелив  пухку  перину.
Спочинь  кохана  серед  друзів.
Досить  тримать  тебе  в  напрузі.
Привів  тебе  я  до  порогу…
Ну  а  мені  пора  в  дорогу…
----------------------------------
----------------------------------
Пішов  творець,  а  я  чуваю,
тут  перед  брамою  до  Раю
голос  маленького  дитяти:
--*  На  вас  пожалуюсь  я  Богу*
Хто  це  сказав---    мале  дитя…
Липучим  кетчупом  полите.
Йому  б  ще  жити  жити  жити.
Старе  брехло  щось  промичало.
Щоб  кісткою  у  горлі  стало…
Брехливе  слово…  Бог  почув.
І  пельку  катові  заткнув.
-------------------------------

Звершилось.  Бачу.  І  не  знаю,
чи  то  я  сплю,  чи  то  дрімаю.
Чолом  торкнувсь  я  Брами  Раю:
Там  старий  лев  лиже  телятко,
і  поруч  ненька,  поруч  татко.
Там  ловить  вовк  стару  зайчиху.
Чи  для  забави  чи  для  сміху,
за  нею  мчить  він  по  поляні…
Так,  так,  цікаво.  ми  незвані.
Вовк  з*їсть  її  як  дожене.
Вовк  з*їсть  її  якщо  дожене…
Там  молодий  ведмедик  злиться.
Бо  нерозумна  я  ослиця
з  ним  в  чехарду  не  хоче  грать.
Звідки  йому  ,  дурному  знать,
Що  гарна  гра  ця  не  для    неї…
Свої  у  феї  привілеї.

Там  двоє,  троє  воєдино.
І  з  ними  Бог!    А  ти  людина…
Я  тут  прикрив  до  Раю  браму.
Згадав  про  татка,  згадав  маму.
Та  якось  дивно  стрепенувся!
Очі  відкрив  і  повернувся,
до  Вас  живих  із  того  світу.
Кругом  весна,  багато  цвіту.
Тебе  зустріну---  я  в  Раю.
Бо  соловей  пісню  свою
для  нас  співає!    Він  мастак.
А  що  між  нас  було  не  так
пробач  мене,  без  зайвих  слів.
Чому  зробив,  чого  хотів---
Спитай  у  Бога.  Він  все  знає.
І  нас  обох  оберігає…
-----------------------------

Ну  от  і  все.    Живу.  Чекаю.
Коли  повернешся  ти  з  Раю.
На  нашу  землю.
Іди  кохана  білим  світом.
Устелена  дорога  цвітом.
Вишневим  цвітом.

Іди  кохана  до  кінця
Знайди  ти  юного  творця
і  приведи  до  Брами  Раю.
А  далі---  далі  я  незнаю.
Найвища  в  світі  Божа  Воля.
яка  ж  мені  судилась  доля—
У  двох  рішайте---я  прийму…

3.03.17р.          Федір  Секереш.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2017


над горою стою

Над  горою  стою,
землю  обнімаю.
кохану  дівчину,
довго  тут  чекаю.

Росла  над  потоком,
верба  кучерява.
мені  там  дівчина
серце  дарувала.

Маленькі  струмочки
злилися  в  потоки
два  серця  зрослися,
та  й  за  довгі  роки.

Буйний  вітер  віє.
ту  вербу  ламає,
а  мені  дівчина,
серце  розриває.

Розсуди  нас  Боже,
хто  кому  Іуда.
Скільки  та  дівчина,
мучить  мене  буде.

Розламаю  скелю,
зупиню  потоки.
щоби  молодії,
не  спливали  роки.

Напишу  на  брилі,
як  кохану  звати.
А  сам  поруч  ляжу,
буду  вічно  спати.

Замете  всю  землю,
білими  снігами.
Де  мила  ходила
босими  ногами.

Сонечко  пригріє.
Буде  в  світі  зміна.
Котиться  до  моря
брила  як  пір*їна.

Тиха  хвиля  грає.
камінь  зеленіє,
А  на  нім  дівчина
тихесенько  мріє.

Подивись  дівчино,
в  небо  серед  ночі,
нехай  чисті  роси
миють  твої  очі.

Заспівай  дівчино.
Хай  вітер  повторить.
А  мовчати  будеш,
камінь  заговорить.

Над  горою  стою,
землю  обнімаю.
Нехай  люди  знають
чого    я  літаю.

28.02.17р.        Федір  Секереш.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2017


на дворі вечір


На  дворі  вечір,  сонечко  сідає.
додому  з  поля  плугатар  вертає.
Годує  стомлену  скотину.
Гримить  замок  і  за  хвилину
притих  весь  хлів,  притихли  й  мухи.
Хто  голову  схилив  хто  вуха.
Тихенько  ремигає  віл,  закривши  очі.
Трохи  пізнішше  серед  ночі
до  нього  муза  прилетить.
На  шию  сяде  і  за  мить,
на  роги  струни  прилаштує.
Торкнеться  ніжно  і  почує
трудяга  пісню  пречудову.
Про  тихий  гай,  чарівні  брови.
Про  те  як  годувала  мати.
Красивий  сон,  що  тут  казати.
Та  у  хліві  не  може  спати
дурний  осол,  він  хоче  знати
про  що  волу  співає  муза.
Підніме  вухо  чує  пузо.
Як  там  у  ньому  щось  бурчить.
Ні  це  не  те  і  вже  за  мить
копитом  він  вола  торкає.
--Cтарий,  прокинься,  чого  спиш.
Ану  мені  на  який  гріш
розказуй  пісню  пречудову
.  Про  сивий  гай,  зелені  брови.
Хитнув  рогами  до  осла,
гримить  ланцюг.  Нема  посла.
І  тут  осел  став  міркувати.
Собі  як  роги  та  дістати.
В  один  момент  би  всіх  скарав.
Щоб  кожен  в  цьому  світі  знав:
з  мене  осла  як  глузувати.
От  де  лиш  тії  роги  взяти?!
 
Страшні  часи  коли  між  нами,
осли  з  мохнатими  руками,
ночами  мріють  лиш  про  роги.
Ми  оббиваємо  пороги.
Знімаєм  шапку,  гнемо  спину.
А  треба  взяти  ту  скотину
за  роги  миром  та  до  воза.
Тоді  у  нього  буде  поза.
І  батогом  по  голій  цяці.
Готовий  дурень  та  до  праці.
 
Ось  півень  ранок  наспівав.
Хазяїн  всіх  нагодував.
Цебром  води  дістав  з  кририці.
Перехрестився  для  годиться
І  розійшлися  до  роботи.
У  кожного  свої  турботи.
Шия,  хомут,  віл  тягне  плуга.
Пасе  корова  серед  луга.
Тільки  осла  ніде  немає.
На  возі  молоко  скисає.
Бо  він  утік,  та  так  далеко,
що  не  побачить  і  лелека.
Де  пролягли  його  дороги.
Де  дурень  той  шукає  роги.
 
Тим  часом  гад  старий  повзучий.
Де  ліс  колись  стояв  дрімучий.
На  пні  скрутився  і  дрімає.
Напевно  й  він  когось  чекає.
Пригадує  чарівні  очі.
Що  й  досі  бачить  серед  ночі.
Кому  розкажеш  про  мости.
Чому  звичайнеє  "пусти"
так  важко  видавити  з  себе.
Чому  зірки  горять  на  небі.
Горять  мости  між  берегами
де  ми  зосталися  рабами...
 
Та  повернімось  до  осла.
Бо  вже  дорога  привела
його  туди,  де  гад  дрімає.
Та  вже  копитом  не  торкає
старого  гада,  лиш  гукає:
"Старий,  прокинься,  я  вже  тут.
Чого  скрутився  старий  прут.
Ти  гад  повзучий.  Тварь  безродна."
Кричить  дурепа  та  дородеа.
Хто  з  вас  живий  хай  поміркує,
чи  слово  добреє  почує  хто  від  осла.
Осел  скотина.  Ти  сам  міркуй.  Бо  ти  людина.
"Прокинься  гаде.Ти  кручений.
Я  тут,  осел,  я  добре  вчений.
Мої  всі  родичі  в  палатах.
А  кожен  другий  в  депутатах."
Підвів  повіки  гад  старий:
--Так,  так,  я  бачу,  не  глухий.
І  гад  промовив  сам  до  себе
"Мені  осла  прислало  небо.
Посла  я  з  нього  та  зроблю.
Чарівну  свічку  запалю
в  очох  у  нього,  хай  читає.
Можливо  він  колись  узнає
куди  літає  кінь  пегас.
І  щоб  на  світі  не  погас
вогонь  кохання  і  любові.
Я  розповім  про  чорні  брови.
Про  чарівну  заморську  птицю,
що  для  порядку,  як  годиться.
Дає  пташинне  молоко.
Що  з  неї  витіка  рікою.
І  людям  не  дає  спокою
жива  вода  людського  моря.
І  корабель  посеред  горя.
І  викине  за  борт  людина
чи  купу  золота  чи  сина...
Мовчання  золото,  чи  злото.
Все  розповім,  булаб  охота
Подумати  і  зрозуміти
--  чому  від  Бога  наші  діти...
"  "Мовчи  ,  старий,  не  хочу  знати.
Я  тільки  роги  хочу  мати.
Тугі,  красиві,  сім  пудові.
Щоб  при  одному  тільки  слові
всі  зупинялись  і  дивілись
як  тії  роги  пригодились."
Во  істину,  як  може  знати
осел  того  шо  хоче  мати.
--Так  кажеш  роги,  сім  пудові.
Старі  поношені,  чи  нові?
Скільки  готов  за  них  платити?
Чим  будеш  ти  дітей  кормити?
--О  блиш  пусте  і  про  обнову
далі  веди  свою  розмову.
--Вернись  додому  для  годиться.
А  роги--  виструже  ослиця.
Така  прикраса  до  лиця,
для  тебе,  дурня  молодця.
 
Прийшов  додому  той  вухатий.
Дивиться  в  воду--  він  рогатий.
О  скілики  радості  у  нього,
бо  забодає  він  любого.
Біжить  у  хлів,  там  де  ослиця.
А  там--  ти  знаєш.  Так  годиться.
Але  окремо  казка  ця
що  про  пегаса  молодця..
.
Ще  й  не  носив,  а  вже  не  хоче.
Бо  роги  ті  закрили  очі.
Іде  й  небачить  він  дороги.
Ламає  все,  бо  сильні  роги.
Побачить  хто,  усяк  сміється.
От  пригодились.Дурень  вється.
Ховається  за  "невидимку",
та  тільки  но  в  яку  хвилинку,
відкриє  рота  і  всі  бачать.
Усі  регочуть  так  аж  плачуть.
 
Тобі  цікаво?  Мій  читачу.
Може  смієшся.  А  я  плачу.
Нам  дуже  шкода  ту  скотину.
Ану  давай  в  яку  хвилину,
доведем  казку  до  кінця.
Щоб  роги  збулись  молодця.
Бо  судять  люди  по  прикметам-
як  з  рота  тягне  блендаметом,
а  не  душком  "вонюче  зілля"
Ти  ще  живий--  жива  надія.
Що  далі  було?  Ага--  знаю.
Тут  до  вола  осел  вертає.
Просить  у  ньго  допомоги.
Щоб  у  обох  відпали  роги.
Віл  подивився  і  промовив:
--Не  до  лиця  тобі  обнова.
Прошу  тебе--  іди  від  лиха.
роги--  моя  єдина  втіха.
Від  них  мені  дуже  приємно,
якщо  то  муза  грає  чемно.
А  от  тобі  моя  порада:
Вернися  ти  до  того  гада,
що  тобі  роги  майстрував.
Може  би  що  та  підказав.
 
Лишив  ослицю  на  порозі.
І  знову  наш  герой  в  дорозі.
Турбот  у  ного--  Вище  вуха.
У  голові  --страшна  розруха.
Бо  шо  не  день  то  більші  рогои.
Голову  гне,  ламає  ноги.
 
Не  буду  я  про  те  писати,
прийшлося  довго  як  блукати.
Ослу  рогатому  по  світу.
Жаль  тільки  зламаного  цвіту...
От  перед  гадом  зупинився.
Низенько,  чемно  так,  вклонився.
А  річ  почав:-"-Даруйте  діду.
Що  Вас  турбую  до  обіду.
Якщо  на  те  є  ваша  ласка-
--дуже  потрібна  та  підказка,
як  можна  роги  відчепити?
Бо  хочу  голову  помити.
"  Мовчить  старий,  можливо  знову
почне  осел  свою  промову.
Вже  хоче  йти.  Осел  рухнувся,
а  гад  старий  та  схаменувся:
"--Тебе  вітаю--  юний  друже.
Ти  є  герой  і  сильний  дуже.
Де  ти  проходиш  все  ламаєш.
Пеньки  з  корінням  вивертаєш.
 
"--Помилуйте,  благаю  Вас.
Бо  недалеко  вже  той  час,
впаде  краса  та  з  головою.
І  Вас  сховає  під  собою."
 
"--Так  ти  мене  не  хоч  карати?
Я  тільки  це  і  хочу  знати.
Якщо  це  так,  то  вже  щось  вмієш.
Роги  впадуть  коли  дозрієш.
І  ви-рос-туть  ча-рів-ні  кри-ла..."
Не  чує  той---  біжить  щосили,
щоб  тії  роги  не  прибили
старого  гада--  купу  злості.
Хай  пропадуть  ослячі  кості...
 
Про  що  у  казці  річ  ведеться,
розкаже  кінь,  Пегасом  зветься.
Тепер  він  чемний  і  крилатий.
Навсякі  видумки  багатий.
А  ти  --  шановний  мій  читачу,
шукай  те  дзеркало,  бо  бачу
тобі  відома  казка  ця.
І  дуже  буде  до  лиця
як  виростуть  чарівні  крила.
І  з"явиться  такая  сила,
Що  зможеш  цілий  світ  обняти,
та  щоб  нікого  не  скарати.
Читай,  учись  і  ти  діждешся.
Почуєш  голос  і  озвешся.
Сльоза  з  очей  і  ти  прозрієш.
Як  прийде  час,--коли  дозрієш.
 
9.12.2000р  СФЙ-М.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737854
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2017


біля моря широкого

Біля  моря  широкого,там,  на  краю  суші.
Стоїть  хатка  невеличка,  біля  хатки  груша.
Під  грушею  дід  та  баба,  сидять  невеселі.
Прийшла  сночи  молодая  біда  до  оселі.
 
Прала  баба  у  кориті,  чистесенько  мила.
А  біда  та,  молодая  ,  корито  розбила.
Тепер  тече  стара  тара.  Що  будеш  робити..
Доведеться  діду  й  бабі  немитими  жити.
 
Узяв  дідо  старий  невід.  Почвалав  до  моря.
Щоб  рибину  до  обіду.  Щоб  далі  від  горя.
Довго  ловив  чи  недуже.  Того  я  не  знаю.
Та  про  ту  рибалку  діда  й  досі  пам’ятаю.
 
Зловив  дідо  в  синім  морі  рибку  золотую.
Правда  правда,  так  і  було.З  вами  не  жартую.
Доторкнувся,  посміхнувся,  та  й  став  міркувати.
Що  тепер  йому  старому,  робити  діяти.
 
Чи  вечерю,  чи  таранку  зробить  з  неї  баба.
Бабі  що,  аби  лиш  сита.  Тоді  вона  рада.
---Пусти  мене  в  синє  море,  просить  золотая.
---  Я  для  тебе---  все  що  хочеш,  година  такая.
 
---Куди  тобі---каже  дідо.  –Ти  ж  меньша  зернини.
---Куди  тобі  про  проблеми  старої  людини.
Взяв  в  долоні,---все  що  хочу  говориш  небого.
Пливи  собі  до  Нептуна.  Порадуй  старого.
 
Прийшов  дідо  до  хатини.Мокрі  кудрі  сиві.
Але  очі  в  того  діда  тужливо-  мрійливі.
Бачить  баба-  дідо  мріє,  а  її  аж  морить.
І  до  діда  облесливо,  так  ніжно  говорить
 
Ну  що  діду?  Як  рибалка.Що  ти  в  морі  бачив.
Що  ти  зрання  аж  до  ночі  в  морі  нарибачив?
--Що  нового,  все  як  було.  Хвилі  здалеченьку.
Зловив  рибку  золотую  ,  та  дуже  маленьку.
 
Пустив  її  в  синє  море.  Нехай  підростає.
Мені  добре  з  того  вчинку.  Аж  душа  співає.
--Ну  ти  діду  недоумок.  Бач  –  душа  співає.
На  обійстю  є  корито,  та  й  те  протікає.
 
Іди  діду  до  рибини,  попроси  гарненько.
Щоб  рибина  дала  мені  корито  новеньке.
Настав  ранок.Зійшло  Сонце.Кличе  рибку  дідо.
Все  що  баба  захотіла,  та  щоб  до  обіду.
 
--Іди  ,діду,не  журися.Буде  як  віліла.
А  сама  хвостом  махнула  та  в  хвилю  влетіла.
 
Вернув  дідо  до  хатини,  А  там  дивне  диво.
Серед  двору,  і  новеньке,  і  так  все  красиво.
Тільки  баба  губу  дує  і  під  ніс  гундосить.
Ну  ти  діду  кривоногий.  З  мене  цього  досить.
 
Та  хіба  оце  корито?  Це  злиденні  вісті.
Іди,  Проси  трохи  більше.  Так  літрів  на  двісті.
Знову  сонце.знову  море.Рибка  перед  дідом.
--Баба  хоче  щоб  на  двісті.  Та  щоб  до  обіду.
 
Бреде  дідо  до  хатини.  Та  чує  здалека.
Як  лається  на  обійсті  баба  пустобреха.
Щоб  ти  діду  та  скривився.  Щоб  у  тобі  стало.
Ти  не  бачиш  що  на  двісті  нам  корита  мало.
 
Іди  проси  трьохсоттонне.  Та  щоб  з  ободочком.
Бо  інакше  дам  у  лоба  залізним  кілочком.
 
Дідо.  Море.  Золотая--*Не  журися  діду,
Іди  з  Богом.  Все  владнаєм.  Та  ще  до  обіду*
Є  у  баби  не  корито,  а  ціла  басейна.
Це  ж  вам  люди  ,  не  іграшка,  не  машинка  швейна.
 
Влізла  баба  до  басейна,  дригає  ногами.
А  за  нею  по  басейну  хвилі  бурунами.
Тільки  діда  угледіла,  то  давай  гарчати.
Але  я  про  те  ,шановні,  не  хочу  й  писати.
 
Старий  діду,  старий  сивий.  Ні  ліво  ні  право.
Одній  бачиш  у  басейні  мені  нецікаво.
--Іди  старий  до  таранки.  Кажи  я  веліла.
Щоб  рибина  та  дряпачка,  сюди  прилетіла.
 
Взяла  мило  і  мочалку,  щоб  потерти  бочок.
Бо  до  мене  скоро  прийде  гарний  парубочок.
 
Синє  море  вітер  оре  буруни  здіймає.
Та  об  камінь  мілко  мілко  воду  розтирає.
На  камені  старий  дідо.  Гукає  до  моря.
Прийди,  приплинь  золотая.  Порятуй  від  горя.
 
Ну  чого  тобі,  дідусю.  Чого  бабі  мало.
Бо  сюди  ще  баби  слово  ,  та  не  долітало.
Не  я  прошу,  баба  хоче,щоб  ти  спину  терла.
Щоб  їй  літа  молодії.  Щоб  вона  не  вмерла.
 
Іди  ,  Діду.  І  не  бійся.  Смерті  їй  небуде.
Та  за  довгі  довгі  роки  і  життя  небуде.
 
Яка  мораль  у  казочки—Кожен  сам  міркує.
І  за  грішки  які  має---що  хоче  купує.
Кожен  хоче  добре  їсти,  хоче  добре  пити.
Пам’ятайте---  за  бажання  треба  заплатити…
 
6.11.12р.  Федір  Секереш.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2017


і Ви пішли у морок ночі

І  Ви  пішли  у  морок  ночі.
 І  очі  бачити  не  хочуть
Мене    великого  ХИ-ХИ.
У  Вас  тепер  свої  шляхи.
Хотів  міняти  світ  довкола
І  на  воді  пускати  кола…
Та  тільки  Сонце  засвітило
І  не  зігріло  а  спалило.
Зосталися  на  серці  рани.
Як  заслужити  мені  шани.
Перед  людьми  та  перед  Богом.
Що  я  скажу  за  тим  порогом.
Візьму  листок,  зігну  рукою.
Під  кучерявою  вербою
Я  з  нього  човника  зроблю.
Поставлю  серце  ---  запалю.
І  понесе  вода  творіння.
Чи  зле  каміння  чи  коріння
Колись  задує  мою  свічку..
Та  ви  прийдете  на  ту  річку.
Колись  колись,  через  віки.
І  не  страшать  мене  роки.
Знайдете  свічку  і  листок.
Через  каміння  чи  пісок.
Через  ліси  і  бистру  воду---
Чуже  вертати  майте  моду.
Хоч  згаслу  свічку  поверніть.
Своїм  творінням  світ  змініть.
Серце  моє,  і  Ви  у  ньому.
І  буде  так  уже  потому.
Щоб  був  я  чемний,  був  я  гречний.
Бо  люди  скажуть  безсердечний….
 
До  Ірини.    24.09.11р.
           Федір  Секереш.


Ірино!      Де  ти!    Сонце  сходить.
Хоч  морок  ночі  світом  бродить.
Брехливим  язиком  виляє….
Та  Бог  Великий!!!      Він  все  знає.
Озвись  Ірино  ---    серце  просить.
Розлуки  злої  йому  досить.
Омий  росою  серця  рану.
Хай  кровоточить    перестане.
Вернись  Ірино  з  того  світу…
У  нас  весна,    багато  квіту.
Стара  верба  на  бережку…
Зозуля  нам  своїм  ку-ку
щасливі  роки  накує.
Не  буде  більш—твоє—моє.
Озвись  Ірино.  Не  муч  душу.
Чи  я  живим  ще  стати  мушу
та  перед  Богом  за  гріхи.
Озвись!    Скажи  своє  ХИ-ХИ.
Щоб  на  віки  я  знать  заткнувся.
Щоб  з  того  світу  недочув  ся
від  тебе  слова…

Мовчиш.  Мовчи.  Я  заспіваю.
Сумну.  Веселу  .  Яку  знаю.
Хай  вітер  понесе  співанку.
Запросить  він  тебе  до  танку
як  я  тебе  просив  колись…
До  нього  мила  прихились.
так  як  мене  ти  пригортала.
Було.  Минулося.  Згадала.
Та  не  сумуй.  Бо  ти  в  Раю.
А  я  співаночку  свою,
так  як  умію  доспіваю.
Озвись  Ірино!    Я  чекаю.

5.06.17р.      Федір    Кульгавий…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737805
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2017


Росла собі в чистім полі


Росла  собі  в  чистім  полі

Червона  калина.

І  до  сонця  всміхалася,

Як  мала  дитина.

Цвіла  земля  прапорами

І  бджола  дзижчала.

І  каліку  з  України

Всім  серцем  вітала.

Та  прийшов  козел  воюючий  

Язик  з  пащі  зира.

А  над  світом  вже  свистить

Атомна  сокира.  

Він  калину  ту  рогами

І  копитом  топче.

Всьому  світу  погрожує

Звоювати  хоче.



Україно!!!  Нене  моя.

Ніде  правди  діти.

Розсіяні  цілим  світом

Нерадиві  діти.

Ти  родила,  ти  ростила,

Молоком  кормила.

Було  слово,  була  правда

І  від  неньки  сила.

Та  прийшла  біда  ордою.

Цай  на  труні  всівся.

Ох  брехливий  і  вонючий

Як  же  він  повівся.

Топче.  Топче  рідну  землю

Копитом  брехатим.

Все  загарбати  він  хоче

Та  в  темінь  тікати.

Крим  наш-сказял  козел,

Он  исконно  уский.

А  сам  милом  натирає

Для  Крима  мотузку.



Україно!!!  Нене  рідна!!!

Озовись  до  світу.

Поклич  дітей  із  вирію

Щоб  душу  зігріти.

Було…  діди  воювали.

Та  не  були  катом.

Минулося…  Світ  змінився…

Став  татарин  братом.

Муруємо,  торгуємо,  

нафтою  і  крамом

Світ  широкий  скоротився

Став  маленьким  храмом.

Всяк  копієчку  цінує,

На  те  Божа  ласка.

Та  що  з  світу  того  буде

Як  скажем  Аляска.



Тепле  сонце,  синє  небо.

І  пшениця  зріє.

Це  наш  прапор  від  прадідів.

Він  нам  душу  гріє.

Зла  орда  царя  обрала,

Така  в  неї  сила.

З  братів  моїх  козаченьків

кізяків  зробила.

Бліде  небо,  синє  горе

І  земля  залита.

Кров,ю.  Кров,ю  не  водою.

Бо  цар  не  цінує.

Людське  життя  як  солому

До  вогню  шурує.



Схаменіться,  брати  мої.

Згадайте  про  Неньку.

Хай  вас  буде  небагато.

Хай  маленька  жменька.

В  кого  правда  в  серці  живе.

Кого  правда  гріє.

Хто  ночами  тихо  плаче

Та  про  волю  мріє.

Зупиніться.  Схаменіться.

Погляньте  на  небо.

Сотня  водить  хороводи.

Говорить  до  тебе.

Омийте  прапор  свій  від  крові,

Людей  не  лякайте.

Під  знамена  правди  й  волі  

з  засвіту  вставайте.

Не  будь  со  злом  в  своїй  душі.

Не  будь  брату  катом.

З  нами  правда,  з  нами  Бог

З  нами  рідна  мати.



І  на  оновленій  землі

В  врага  не  буде  супа  з  тата

А  буде  син,  і  буде  мати.

І  щира  правда  на  землі…

Слово  мовить  Україна.

---Годі  діти!!!  Досить.

Втомилась  я  від  тих  воєн.

Серце  пісні  просить.

І  розстелить  серед  моря
 
Килимком  зелене.

І  принесуть  її  діти

праведні  знамена.

В  синім  морі  чисті  зорі

Водять  хороводи.

Буде  пісня  буде  свято

радіють  народи….



27.03.14  Секереш.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737601
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2017


Дрімає ранок у саду

Дрімає  ранок  у    саду,    де  бродить  морок  ночі.
До  тебе  йду,    до  тебе  йду  ,    ти  ж  бачити  не  хочеш.

З  далека  тихий  вітерець,  зелений  лист  гойдає
Життю  моєму  вже  кінець,    бо  туга  серце  крає.

Вирує  пісня  солов’я  ,  зелений  сад  став  Раєм
Чому  ж  болить  душа  моя    ,ще  серце  обпікає.

Цілує  Небо    соловей,  чаруючи  пташину
Один  я  ходжу  між  людей,  не  знаю  де  загину.

Стежки  бур’яном  поросли  ,  чоло  упало  з  віхи
 нашу    любов  не  зберегли,  нема  для  серця  втіхи.

Було  колись,  кохались  ми,  в  одно  два  серця  злиті,
Махали  Ангели  крильми  ,дарунок  Бога  миті.

Чи  була  грішною  любов,    суди  нас  милий  Боже
Бо  серце  просить  знов  і  знов,  зустрітися  не    може.

Несе  листочок  по  воді,  несе  у  синє  море
Тоді  були  ми  молоді  ,на  плечі  впало  горе.

Сльоза,  сльозина  із  очей,  зливаються    потоки
Солоне  море  від  ночей  ,стало  за  довгі  роки

Маленький  друже  брате  мій,Якщо  уже  так  сталось
Втопи  весь  світ  в  пісні  своїй,  щоб  горе  не  сміялось.

Жене  по  небу  вітерець  ,  велику  чорну  хмару
Прошу    Творця    даруй  кінець,  або  в  житті  дай  пару.

Дрімає  ранок  у  саду,  де  бродить  морок  ночі
До  тебе  йду,  до  тебе  йду,    залили  сльози  очі….

Дарує  вечір  теплу  ніч,  Нам  день  дарує  ранок
Прошу  я  в  Бога  дивну  річ,  щоб  разом  на  останок.

Пливе  пташина  по  воді,порослій  осокою
Танцюєм  танець  молоді,  пов’язані  косою.

До  серця  серце  притуля,  ми  водим  хороводи.
Радіє  Бог  і  вся  Земля,  бо  в  мирі  всі  народи…

Сміється  ранок  у  саду,  де  згинув  морок  ночі.
І  поруч  тебе  я  іду,  твої  сміються  очі.

Потрібен  нам  хто  нитку  тче.  Потрібен  хто  мурує,
Потрібен  той  хто  для  людей,  спасителя  дарує.

Від  Бога  пісня  соловя,дає  життю  основу
Коли  скінчиться  наше  Я,  то  ми  почнемо  знову.

Пряду  я  сонця  помінець,два  серця  в*єш  в  клубочок.
В  долонях  наших  каганець,  Спаситель  наш  синочок.

Курличуть  в  небі  журавлі,лелечу  пісню  знають
Сховайся  ти  за  край  землі,  тебе  там  відшукають.

Коли  почуєш  пісню  ту,  то  серденьком  озвешся
Пробачиш  ти  мою  любов,до  мене  повернешся.

Сміється  ранок  у  саду,  де  згинув  морок  ночі.
І  поруч  тебе  я  іду,  твої  сміються  очі.
22.06  16р.                  Секереш…..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2017


За лісами за горами

За  лісами,  за  горами.
За  широкими  морями.
За  корпицею  соломи.
Там  де  вже  --  немає  вдома.
Там  ріки  холодні  води.
І  русалки  хороводи
водять  в  дощову  погоду.
І  немає  там  народу.
Лиш  Яга  в  старій  хатині...
Страшно  там  ходить  людині.
 
Вогонь  грить,  вода  кипить.
Сама  з  собою  говорить
Стара  Яга.Біля  котла.
Про  вже  забутії  діла..
---Дафно  все  я  не  салітала.
ФиТать  стала  готами  стала.
А  топле  пулоп  ше  ласок.
С  Хашеєм  слим  на  посошок.
А  ше  чалчиночку  до  лота
і  доблу  кіштку,  ше  лобота.
Ха  ти  Хотяла  блись  няф-няф.
Ф  пательні  тілку  плолисаф.
Тепел  теше,  ши  то  техла..
.  Еех  лохи.  Лихі  тіла...
Ну  хош  пи  тушу  те  снайти.
Та  лозмошить,  та  потофхти.
Лахмітта  снати  та  ф  хасан.
А  там  вше  шухай.пан  не  пан.
Опмити  тіло,слити  фоду.
Тоті  нофу  дистала  п  флоду.
Уше  пішло  пи  нафпаки.
Фіттала  б  хлішнику  локи.
Фін  путе  мудлим,я  флотлифа.
Ото  намлийала  фше  дифа.
 
Отак  бабуся  говорила.
І  одночасно  борщ  варила.
З  капусти,  моркви  бурячком.
А  добре  було  б  ще  гачком
шматочок  мяса  підчепити
Ну  а  тоді  уже  варити.
 
Мене  учив  і  дід  і  тато--
Наук  на  світі  є  багаио.
Якісь  проходимо  ми  в  школі
До  букви  буква  і  поволі
ми  першу  азбуку  читаєм
І  букви  у  слова  сплітаєм.
А  ще  письма  важкий  урок.
От  паличка  а  от  крючок.
Учи  теля---  йому  ще  жити.
Науки  різні  треба  вчити.
Щоб  в  лісі  не  боятись  вовка  -
-Для  вовка  є  своя  уловка.
Усе  про  ноьго  треба  знати.
І  на  снігу  сліди  читати.
Що  любить  він  і  де  він  спить.
Може  голодний  і  кортить.
десь  попоїсти  сіромасі.
А  ми  тихесенько  у  класі.
Про  вовка  з  букваря  читаєм.
Уже  про  нього  трохи  знаєм.
І  про  ведмедя  і  лисицю
І  чарівну  заморську  птицю.
Що  вміє  лиш  хвостом  вертіти.
Та  годі  вже.  Пора  летіти.
Отут  сідайте  поруч  мене
І  полетіли--Прощай  нене...
 
Давно  було.  Ще  в  ті  роки.
Не  чули  люди  про  казки.
Князь  Володимир  при  короні
А  ми  на  службі,  все  в  законі.
А  тут  наш  скот  став  пропадати
і  довелось  тоді  послати
мене,  Федота  на  кордон.
Шоб  світом  праведний  закон
був  у  пошані  між  людей.
Щоб  християнин  і  єврей.
По  совісті  чинили  торг
А  щоб  украсти  чи  у  борг.
То  вже  ні  ні.  Бо  так  не  гоже.
А  у  біді  нам  Бог  поможе.
Мене  в  дорогу  споряджали.
До  сидора  всього  напхали.
Дві  -три  картоплі  і  цибулю.
Ще  до  фузеї  добру  кулю.
Штани  ,  онучі,  вентилятир.
Лафет,  гармату,каліматор.
Есмінець,  танк  і  вертоліт.
Щоб  легше  було  йти  в  похід,
ракети  взяв  з  собою  *  Трайдер*.
Та  ще  гарнесенький  коллайдер.
Дали  фузею  і  патрони,
Ще  добру  шаблю  і  закони.
І  провіанту  і  палатку.
дали  шлагбаум  на  добру  згадку.
Нічний  горшок  ,  дали  набат.
Може  хтось  буде  тому  рад.
Солдата  ранець  все  приймає.
Жаль  що  назад  не  повертає.
Немов  ота  бездонна  бочка,
Туди  усе,  а  звідти  точка.
Як  не  старайся  не  проси,
Назад  ні  кроку,  хоч  труси.
Хоч  бий  об  землю,хоч  катай.
Хоч  те  добро  на  ус  мотай.
Дали  всього,  бо  там  кордон.
Хай  буде  праведним  закон.
 
Що  про  похід  вам  розказати.
То  буде  важко  вам  читати.
Давно  скінчились  всі  дороги.
Лиш  голі  кості  голі  роги
Та  ворон  кряче  ненажера.
Чужа  тут  ,  дивна  атмосфера.
Аж  раптом--  гульк--  дивлю  хатина.
Я  аж  присів,  немов  дитина.
Дозор,  секрет,  ні  пари  з  уст.
Чи  птиця  де  чи  гілки  хруст.
Щоб  ворога  перемагати
усе  про  нього  треба  знати.
 
Жила  Яга  з  котом  у  хаті.
не  те  щоб  бідні,  не  багаті.
Чи  для  забави  чи  для  виіхи.
Збирали  ягоди  ,  горіхи.
Варила  борщ,  варила  кашу.
А  ти  послухай  казку  нашу...
 
Я  до  Яги  кажу---  День  добрий.
Може  занадто  я  хоробрий.
Бо  я  солдат.  І  я  простой.
Але  дозвольте  на  постой.
 
Склийся  с  очей.  Хай  схине  світ.
Се  путе  мій  топі  отвіт.
Шоп  ти  ніте  не  сохланився.
Шоп  ти  клісь  семлю  плофалифся.
 
---Я  вас  почув.  Слова  відверті.
І  хочеш  ти  моєї  смерті.
До  тебе  з  миром  я  прийшов
.  І  попросив,  а  що  знайшов?
А  зараз  ти,  готуйся  к  бойні.
Та  ще  слова  знайди  пристойні.
То  для  гостей,  що  скоро  будуть.
Чи  мо*  в  біді  тебе  забудуть.
По  зорях  ми  призначим  дату.
Візьмемось  дружно  за  лопату.
Зроблю  я  бруствер  і  окоп.
А  ти  ,давай,  вари  окроп.
В  хаті  й  надворі  прибери.
Бардак  хороший  до  пори.
Отам  поставлю  я  гармату.
Та  так,  щоб  не  розрушить  хату.
Там  буде  кіт  в  атаку  перти.
Тобі  і  гостям  щоб  не  вмерти,
Тут  приготуємо  бліндаш
.  Що  за  розмова--  даш  не  даш.
Сама  ти  бойні  захотіла.
Та  ше  хвалились--профіль  тіла...
Та  вище  всього  Божа  Воля.
Поля,  ліси  і  трохи  моря
розділим  рівно  пополам,
А  там  подивим  дам  не  дам.
 
І  до  роботи  я  узявся.
Як  там  умів  так  і  старався.
Сухий  патик,черту  малюю.
Відомо,  з  бабою  жартую.
Є  два  стовпи,  а  ось  рудина.
І  вже  приходить  та  хвилина
стоїть  шлагбаум,  мотузка,  камінь.
Отут  лихому  буде  амінь.
Зробив  опудало  з  соломи.
З  ним  привітався  і  ми  дома.
Назвав  опудало  Петром.
Прийде  біда  то  ми  селом
біду  побєм  і  закопаєм.
А  потім  добре  заспіваєм.
Збудуєм  стіни  для  фортеці.
Там  буде  шинок,  ми  по  деці.
Там  буде  банк  ,  а  там  управа.
Наша  земля  і  наша  справа.
А  тут,  друззя  мої  старанні,
збудуєм  церкву  на  три  бані.
От  красота,  для  дурня  рай.
А  ти  Бабусю---  дикий  край.
Я  на  сьогодні  набрехався.
Вечерю  зїв  і  спати  вклався.
 
..  А  Баба  з  люті  аж  трясеться.
То  сяде  тихо,  то  зірветься.
Та  взад,  вперед,  попри  кордон.
А  що  поробиш  ,  є  закон.
Петро  стоїть,  не  ворухнеться.
Коли  до  нього  хто  озветься
він  головою  потрясе,
А  далі  службу  знов  несе...
 
Баба  крутилась  і  сідала.
Лягала  спати  і  вставала.
Вже  терла  носа  черемхою,
І  сильно  гупала  клюкою.
От  що  придумала  старенька.
На  віник  сіла  і  хутенько.
В  далекі  мандри  полетіла,
Бо  до  Кащея  має  діло.
 
Старий  Кащей  жив  за  горою.
Бо  нехотів  поруч  з  Ягою.
Як  там  умів  ,  час  коротав.
Гризти  не  гриз,  а  лиш  ковтав.
Ковтав  усе  що  в  рота  влізе.
Зубні  протези  що  з  заліза,
Він  почепив  на  цв*ях  ,  на  двері
.  Страшний  Кащей  лиш  на  папері.
А  так---  красавець  дідуган.
Лиш  одягне  він  свій  кафтан,
підкрутить  вуса  з  сивиною.
Веселі  кучері  горою.
Ну  худощавий.  Трохи  чорний.
На  всякі  капості  моторний.
То  вовка  гонить  по  лісах.
На  кабана  наводить  страх.
А  то  завертить  бородою..(з  молодою).
Роками  дружить  він  з  бідою.
Кащей  якраз  трощив  горіхи.
Не  для  забави,  не  для  втіхи.
Просто  три  дні  він  на  дієті.
Про  це  не  пишуть  у  газеті.
Бо  в  тім  краю  нема  газет.
Живий  Кащей---  живий  секрет.
 
Тут  і  Яга  приперлась.---  Здласьтье.
Си  не  сехаєте  напасті?
Я  пашу  допле  тут  шифеш.
Голіхи  холуном  тофшеш.
Ніхто  топі  не  наплитає.
Не  швендае  і  не  штофхае.
---А  хто  мене  штовхати  схоче.
Чи  в  білий  день,  чи  серед  ночі.
Такий  ще  досі  не  родився.
Хи  хи.  Штовхати  не  навчився.
---Аха---  Отут  Яга  сказала..
---Ти  ше  не  шуф  ,  а  я  й  неснала..
Солтат  плипелся  ф  нашу  хащу.
Тахий  тохляк,  туша  плопаща.
Піф  мохо  лісу  фіткомсаф.
Хе  хе  сталий  ха  ти  й  не  снаф.
Сколо  плиплеться  і  то  тепе.
Ну  а  тоті  фсе  плошай  лебе..
.  Я  попелетила.  Адю.
Іту.  Снайту  сфою  латью.
Потамся  ф  мандли  світ  за  осі.
Нема  муссин.  Нема  тут  мосі.
 
Старого  аж  крутнуло  током.
---Що!!!???  Окупант.  Ану  ти  толком
швидко  розказуй  все  що  знаєш.
Бо  опліуху  знов  злапаєш.
---Солтат  у  фолменній  отеші.
Плийшоф  і  фше  малюе  меші.
Плийшоф  с  Петлом,  фони  не  сфанні.
Путуе  целку  на  тли  пані.
А  ше  хасалму  і  хапак.
Ота  холота,  той  шеблак.
---Так  кажеш  ***  на  три  бані!!!
Молись  ,  Солдат,Це  дні  останні
прийшли  до  тебе.  Де  мій  кінь?
От  тільки  він  побачить  тінь,
помре  від  страху  сам  собою!!!
А  ти  ,стара,  сюди  з  бідою.
 
І  тут  Кащей  коня  позвав.
Дав  тумака  і  осідлав.
Одів  на  голову  шолом.
Шаблюка  з  боку,  наче  лом.
Ага,  ще  взув  він  ржаві  шпори.
І  на  коня.  Та  через  гори.
 
Тим  часом  я  не  байдикую.
Окопи  рию  і  будую
високий  бруствер  для  гармати.
Тут  буде  бій.Нам  не  звикати.
От  і  Кащей  на  шкапі  преться.
Старий,  кривий,  а  в  драку  рветься.
Виймає  з  піхов  він  шаблюку..
.  Про  це  окремо  ми  до  друку.
За  ним  на  вінику  Яга
.  І  з  далеку---  Агааа  Агааа
.  С  шиттям  плошайся  ти,  слушака.
По  салас  схинеш  як  сопака.
 
Я  до  Кащея---Тпрууу..  Стій  діду.
Не  гоже  в  драку  без  обіду.
Ти  є  Кащей.  Безсмертний  ти.
Ну  а  мені  куди  іти?
Останні  це  мої  хвилини.
Давай  но  зробимо  помини.
Щоб  честь  по  честі.  Все  як  треба.
Ну  а  тоді  піду  я  в  небо...
Сідай  но  тут.  Бери  чарчину.
Кусочок  хліба.  Цибулину.
 
Коли  Кащей  почув  про  чарку,
в  момент  змінив  воєнну  марку.
Сів  на  поляну,  фляга  поруч.
Старий  за  чарку  обіруч...
Три  деци  ми  в  момент  вцідили
Чим  було  в  нас,  тим  закусили.
Стара  Яга  чекає  бою.
Все  лається,  трясе  клюкою
.  Ну  а  Кащей  забув  про  драку.
Все  хоче  вцілити  по  гаку.
Такий  старий,  а  хоче  див.
Орієнтацію  згубив...
От  напились  ми  ,  і  наїлись.
Нам  заспівати  закортілось
 
.  Ми  так  ревли  як  два  вовки.
Як  ті  голоднії  бики.
Про  чорні  брови,  карі  очі.
Що  кожен  хоче  серед  ночі.
Кругом  притихла  фауна  й  флора.
Бояться  всі  такого  хора.
Ну  досить  вже.  Усі  втомились
.  От  над  поточком  нахилились.
На  ніч  грядущу  мили  ноги...
Знесе  вода  усі  пороги...
 
 
Є  серед  лісу  літня  ніч.
То  там  сова  кричить,  то  сич.
То  гілка  трісне  під  ногою.(  нагою).
Але  чому  все  це  зі  мною?
 
Хропе  Кащей,  хропе  Яга.
А  той  котяра  знай,  ага.
тихенько  вліз  в  дуло  гармати.
Ну  і  кресалом  став  чирькати.
Гармата  стрельнула  котом.
А  от  що  було  вже  потом...
 
На  місяці  кіт  опинився
Злякавася  дуже.І  скривився.
Нявчить  на  місяці  котяра
.  Неможе  спати  стара  пара.
---Хашею.  Платику.  лятуй.
Ти  потифися  те  мій  глуль.
Фелни  хота.  Фсини  ти  хаску.
Схотую  я  топі  сахфаску...
Яга  Кащея  ,  знай,  благає.
Гарні  слова  йому  мовляє.
Кащей  бурчав  щось  з  будуна
---Ти  ,  Бабо,  краща  як  одна.
Як  я  на  місяць  доберуся?
Добре  і  так.  Я  не  журюся.
 
Плаче  Яга.  Кота  їй  шкода.
Така  жіноча  є  природа-
--  коли  случиться  з  ким  біда,
біді  зарадить  хоче.  Да.
 
Серце  не  камінь.  Кожен  знає
.  В  біді  як  може  помагає.
Зробив  з  шлагбаума  я  скакалку.
Кащей  на  душу  прийняв  чарку
.  Заліз  на  стріху,  звідти  скочив.
Ну  хто  б  мені  того  пророчив.
Я  вже  на  місяці  розсівся.
Добряче  змерз.  Ще  не  зігрівся.
Котові  в  зуби  дав  кінець
і  знай  травлю.  Я  молодець.
От  баба  вже  кота  приймає.
Цілує  ніжно.  Обнімає.
Але  мотузка  та  з  вузлом.
Чекай  біди.  Буде  об  лом.
Вербу  той  вузол  якорить.
І  я  лечуууу...  О  дивна  мить.
Навіть  злякатись  я  не  встиг.
Ну  а  землі  уже  достиг.
Об  землю  гепнувся  я  з  ходу.
Не  треба  в  тім  винить  природу.
Усі  живі.  Усі  здорові.
Якщо  Бог  дасть  то  казки  нові,
для  Вас  напишемо  колись
 
.  А  зараз  Богу  помолись.
Задуй  стару,  воскову  ,  свічку
і  лягай  спати.  Добру  нічку..  


 
                             27.05.13р.  Ф  Секереш.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737011
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2017


Є у Бога сині гори

       Вітаю  всіх  вас...    Пенший  твір  для  всенародної  оцінки...


Є  у  Бога  сині  гори,є  у  Бога  ласка.
Є  у  Бога  світ  широкий,  а  на  світі  казка.
І  я  для  вас,  любі  друзі,  як  вмію  так  пишу.
Ще  надія  серце  гріє,надією  дишу.

Доброго  дня  Вам,  люди  добрі.  На  будні  і  в  свята.
Від  Федора  Кульгавого  казка  вже  почата.
Було  колись  через  гори  топтав  я  стежину.
Та  й  приплентався  неспішно  у  одну  долину.
Жили  собі  Дід  та  Баба,  в  невеличкій  хаті.
І  не  те  щоб  дуже  бідні,  але  й  небагаті.
Привітавсь  я  з  хазяями,  холодна  водиця…
Запросили  *ня  присісти.  Бо  тут  так  годиться.
Розпитали  мене  чемно.  Хто  я  .  Де  родина.
Щоб  не  пропав  в  синіх  горах,  де  крута  стежина.
Розказали  ми  хазяї  одну  дивну  казку.
Ви  послухайте  шановні,  якщо  ваша  ласка…

Попросила  Баба    Діда    грядочку  скопати.  
Щоб  морковку  і  капусту  було  де  саджати.
Потрудився  добре  Дідо,  Баба  потрудилась,
любо,  дорого  дивитись  грядочка  вродила.
Дідо  радий,  Баба  рада,  видно  із  далека.
Бо  по  грядці  походжає  поважний  лелека.

Та  прийшла  біда  неждана---  зайців  розвелося…
Всю  морковку  хочуть  з*їсти,  бо  так  повелося.
Де  морковка  на  городі---  там  чекай  і  зайця.
А  у  зайця  довгі  вуха  і  великі  зуби.
Макогона  взявши  в  руки,  несе  Дідо  вахту.
А  щоб  було  де  сховатись  то  повісив  плахту.

Красота,  зайців  не  видно,  немов  всі  пропали.
Та  біда  прийшла  нежданна,  її  не  чекали.
Козел  сивий  з  бородою  до  капусти  преться.
Головою  розмахує  і  рогами  б*ється.
З  козлом  старим  і  вонючим  Дідо  розбереться.
І  макогон  по  тій  пиці  як  гадюка  в*ється.
Утік  козел,  утік  битий  .Захистив  Дід  грядку.
Чи  здалека  біда  нова  преться  для  порядку.

Волосатий  і  рогатий,  копита  як  гирі.
Превеликий,  обкурений,  ну  як  з  таким  в  мирі.
Як  прожити  Діду  й  Бабі?  Як  вік  коротати.
З  биком  страшним  ,  розлюченим  як  миром  ладнати.
Гризе    топче  бик  капусту,  і  морковку  смокче.
І  до  Діда  так  глузливо—(Ну  що,  милий  хлопче).
Розсердився  старий  Дідо,  наче  чорт  вселився.
І  за  хвоста  вонючого  обіруч  вхопився.
Крутить,  вертить  головою.  Бик  хоче  боднути.
Та  старого  злого  Діда  в  бублика  зігнути.
Тут  і  Баба  підоспіла,  всім  відомо---  сила!
Бика  того  страшнючого  за  роги  вхопила.
Ричить  скаче  та  тварюка.  Вертить  головою.
Хоче  в  Діда  поцілити  лівою  ногою.
Чи  довго  так  боролися,  чи  вже  казка  скраю.
Мені  друзі  невідомо,  того  я  незнаю.

Здолали  вдвох  бика  того,  час  казку  кінчати.
Та  пробачте  друзі  милі,  мушу  розпочати
казку  нову  казку  файну  про  Діда  та  Бабу.
І  бика  того  страшного,  дурного  незграбу.

Був  у  Діда  у  старого  із  заліза  шкворінь.
Забив  його  кувалдою,  зробив  з  нього  корінь.
Ще  ланцюгом,  сім  пудовим,  обмотавши  шию.
Прив*язав  бика  до  шкворня,  хай  ще  трохи  жиє.
А  сам  ножа  пре  гострого,  гострить  на  точилі.
Та  так  крутить  неборака,  що  вся  шия  в  милі.
Баба  тальку  миє  чистить,  ще  ріже  петрушку.
Та  ще  солі  насипає  у  велику  кружку.
Дідо  вогник  роздуває,  носить  в  казан  воду.
Щас  бика  вони  заріжуть,  дала  Баба  згоду.
Буде  в  Діда  кільо  мяса,  буде  у  них  зупа.
То  нажруться,  наїдяться,  як  кажуть  от  пупа.

Взяв  у  руки  ножа  Дідо,  а  Баба  корито.
Ідуть  бику  рогатому  віку  вкоротити.
Подивився  бик  на  Бабу,  і  Дідові  в  очі,
Рогату  голову  схилив,  роби  все  що  хочеш.
Розвязав  Дід  ланцюга.  Відпустив  скотину.
Хоч  страшний  бик,  хоч  дурний---все  ж  чиясь  дитина.
По  горах  лісах  дрімучих  ,  де  колоди  впали.
Ходить.  бродить  бик  великий.Так  його  прозвали.
Зустрінете---бережіться,  бо  він  знай  бодає.
Та  у  грудях  волосатих  добре  серце  має.

Догорає  свічка  з  воску,  Догорає  тихо.
Спить  дитина  у  куточку---  минулося  лихо.
Мир  у  хаті—ми  багаті.  Казочка  цариця.
Добру  вістку  світом  носить  довгоноса  птиця.
В  путь  лелека.  Стару  торбу,  напялася---  ношу.
Ще  у  Бога  для  вас  любі  мир  і  щастя  прошу…

           20.06.17р.  Федір  Кульгавий.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2017