…так хочеться прокинутись, де знов:
спокійне небо і безкровний лютий,
де ранок наш тривогою не скутий,
де Світ іще не знає про «Азов»...
...так хочеться умитись не слізьми,
й вдихаючи морозну холоднечу,
трамвай ловити, не квиток на втечу
свободи прагнеш? ось вона – візьми…
…так хочеться весну в душі нести,
думками влітку дихати наповну
замість пшениці сіяти «бавовну»
на феєрверки з орків для фестин…
…так хочеться віддати півжиття:
за спокій, за дітей, батьків, дружину -
бо в кожного Героя, що загинув
і з нацією в такт серцебиття…
…так хочеться спинити кляту мить
а може краще взяти й відмінити?
раніше не уміли ми цінити
те що тепер у кожного щемить...
Зараз багатьом хочеться прокинутися мирним ранком після такої довготривалої найтемнішої ночі, неначе за Північним колом. І сам себе щораз ловлю на цій думці, а може все це тільки жахливий кошмарний сон, і прокинусь в мирному завтра. Та наступає те завтра, і треба йти далі, аби дійсно, все це вже якнайшвидше залишилося лише колишнім кошмарним сном. З повагою.
На жаль, як би того не хотілося - це не сон. Фізично прокинутися у світі «без» не вийде, залишається «прокинутися ментально»
Нехай «баваовнятко» наче перекотиполе пройдеться москалями
"…так хочеться прокинутись, де знов:
спокійне небо і безкровний лютий" Цього хоче кожен українець. Україна переможе! Прочитала декілька Ваших віршів, справили на мене дуже приємне враження. Супер!