Ти думав я не та, що вміє так любити,
Що топить кригу та відчинить всі замки?
Коли захочеш щастя келишок надпити —
То не гортай у книжці жовті сторінки.
Я знаю, біль і радість в тих живуть сторінках,
Розпечена сльоза упала на папір.
Життя без барв було у сірих вже відтінках,
А інші дні з життя писали кінотвір.
Коли уже гортаєш, то читай рядочки
І кожне слово, кому, думку збережи.
Якщо дійшов ти до межі й лишилось трошки —
Ти в книзі щастя про любов свою скажи.
Коли для мене зміг та виділив сторінку:
Спинився час, любов і пристрасть ожили.
Від поцілунків гаряче буває й взимку,
У велич ночі почуття переросли.
Та не буває там любов, де є зневага
І пташка в клітці не літає, лиш живе.
Та й у житті твоїм не завжди чорна смуга,
Хто сіяв вітер — бурю, смерч лише пожне.
Ти думав я не та, що вміє так любити —
Торкнутись серця і лишитися на все життя.
Та чи потрібно почуття ці ворушити,
Де від любові розквітає вся Земля?
15.08.2022 @ Галина Гук
Чудовий вірш, Галино! 
