Побивалась мати за долю дитини.
З пуп"янка самого , аж до сивих літ.
Все життя , що жи́ла, майже до хвилини,
Йому присвятила калино́́́вий цвіт.
Вітер гнув калину , суцвіття зривало,
Сік застиг на листі і блистів , як кров.
А вона сердешна сина укривала
Від негоди , сонця , від лихих розмов.
Прилітали гуси, щовесни з за хмари.
Восени летіли знову в далечінь.
Так і для калини роки пролітали.
Вже й не рахувала кількість тих цвітінь.
Яблуко із яблуні , як достигло- падає.
Все що мала яблуня , плоду віддала.
А в людей по іншому , щогодини згадує
І назустріч синові , руку простяга.
Все іде по іншому не так , як планується.
Мріє син без матері , на окремий шлях.
І любов до матері все менше цінується.
І не раз спідкається на своїх стежках.
Позбивавши ноги , до матері прийде,
Рани підлікує , душу освіжить.
Але десь у серці лиш себе жалкує.
І у своїх бідах матір обвинить.
Геть пішов із дому , поламав калину.
Ягоди червоні на снігу лежать.
А мороз і вітер сльози , як краплини ,
На кришталь обернуть , так і заблищать...
23.02.2022р.Олександр Степан.
Дякую що завітали.Цей вірш був присвячений моїй знайомій.Але вона не одна , якщо придивитися навкруги , то побачимо скільки кришталевих сльозинок сяють на калиновім цвіту.
Неймовірно гарно написаний вірш, але сумна тема, що на жаль, інколи той невгамовний біль матерям спричиняють діти. 
