Здало́сь мені, що люди - як цукерки:
Обгортку мають і наповнення якесь.
Багно всередині чи феєрверки,
Шматочок світу або, навіть, світ увесь.
А й справді так буває, що людина
Найкращою здається із усіх істот,
А під обгорткою живе скотина,
Начинена коктейлем різних нечистот.
Буває, пакування ти відкриєш,
Де всі цукерки - справді бажаний десерт.
Та як скуштуєш - виплюнеш і змиєш.
Так і з людьми буває. Це життя концерт.
Буває непримітною обгортка,
А як розгорнеш - філігранний діамант,
Де присмак той і де жадана нотка.
Така людина - найдорожчий фоліант.
І кожен з нас шукає ту обгортку,
Забувши, іноді, про справжній склад душі.
Гірку знайдем, бажаючи солодку,
Бо начинку її не бачим в метушні.
Та просто так не виплюнеш людину,
Ту, у якій давно живе гнилий хробак.
Залишить бо бездонну порожнину,
Сумний, а іноді й болючий, післясмак.
Чудові і правдиві філософські роздуми автора повністю підтримую. Як кажуть в народі : щоб людину пізнати треба з нею пуд солі з'їсти. Вірш дуже сподобався, успіхів Вам.
Ви мені весь вірш псуєте таким коментарем))) Жартую) Насправді в кожному з нас є і хороше, і погане. Але все-таки чогось більше. Та й самі поняття "добре" і "погане" іноді такі розмиті... А взагалі, обгортка - це ж може бути і зовнішність, і перше враження, і репутація людини. Багато що. А от начинка - це справжня суть людини, її людські якості, характеристики і т. д. Насправді тут можна довго міркувати.
Усе змінюється і люди також, і суть...
Чужі душі назавжди в сутінках Всесвіту, бо будь-яка частина Безмежності – безмежна.
Отже вештатися з ліхтарем Діогена, це мабуть, марнотратство Часу.
Чи вистачить життя, аби осягнути хоча б власну суть.
Андрію, ви не на того напали) Ваші міркування надто метафоричні і складно побудовані ддя мого сприйняття. Тому просто відповім вам "так" і на цьому пропоную розійтися)
Олександре, вибачаюсь, але я не нападав. Просто цікава була логіка порівняння людей із цукерками. Усі цукерки з часом псуються, а люди, набуваючи життєвого досвіду, спроможні ставати кращими розумнішими.
🍬🍬🍬🍬🍬😊 На все добре!
Гарний вірш, про життя, як воно є)
Далеко не все те, що зовні, описує внутрішній світ людини. Далеко не все..
Тому я завжди кажу, що треба знайомитися не з тілом людини, а з її душею.
А з наголосами дійсно цікавинка вийшла)
Я навпаки в своїх віршах інколи ставлю неправильні, бо так під риму підходить
Ну, мені соромно перед собою) І перед викладачками української мови Валентиною Миколаївною та Вірою Василівною. Якщо ви прочитаєте це, то мені соромно)
А так, зрозуміло, що всього знати ми не можемо. Я вже відповів нижче, що саме так завжди вимовляв слова і навіть подумати не міг, що щось було неправильно. Та такі коментарі я люблю, бо вони допомагають зробити вірш кращим.
Чого ж соромно?
Ви ж не соромитесь щоразу, коли ненароком вдаряєтесь мізинцем ноги об ніжку стола, хоча ходити навчилися давнезно-предавнезно)))
Помилятися - це навіть дуже норм!
Мабуть, тому що в моєму оточенні слова з наголосом вимовляють і так, і так (здалОсь і здАлось, жадАна і жАдана). Як і слова начИнка і полИну вимовляв завжди саме так)
Ваш же коментар змусив пошукати правильні наголоси. І подумати не міг. Тепер потрібно змінити кілька рядків. Зате буде правильно)
Справді, свого часу такі коментарі зробили мені велику послугу. Ну, якщо вже ми пишемо щось, що окреслюємо "віршем" і за формою, стилістикою це щось можна вважати поезією, то, звісно, і наголоси варто пропрацювати.
Я не граманаці і цілком сприймаю різні варіанти, якщо вони є "авторською фішкою" чи, до прикладу, містять діалектну мову.