Заплітала мати донькі коси,
І бажала доленьку легку.
Хай в дитинстві ноги твої босі
Топчуть в травах пахучих стежку.
А та стежка біжить десь далеко,
Завиляє убік понад річку.
Над водою крилатий лелека
Зустрічає тебе мов сестричку
Заплітала в коси цвіт калини,
Щоб життя не самотнє було.
І бажала для своєї дитини,
Щоб відчула любові тепло.
Щоб кохання зустріла взаємне,
Щоб у серці дівочим кипіло,
І бажання усі потаємні
Немов струни в душі забриніли.
Доню доню, нехай твоя доля
Буде краще, ніж моя була.
Одинока стою, як тополя.
А навкруг поросла ковила
Я бажаю тобі моя люба
Поміж люди завжди проживати.
Але інколи згадуй стежину,
Що веде у те місце, де мати.
Ой ви коси, мої любі коси,
Заплелися, як доля в стежках
Материнські, немов срібло, сльози
Запеклись в кольорових стрічках
Тихо вітер гуляє по степу,
Підіймає затоптані трави.
А десь доня гуляє далеко,
Але мати як завжди чекає…
Олександр Степан
Знаєте, у мене сьогодні написався такий рядок: Материнське бажання здійснить неодмінно. Але для вірша рядок був занадто довгим, тому повністю його переписала.
Можливо, то Муза вловила відлуння вашого вірша?
Степан Олександр відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я помітив ,що гарний твір в голові довго не затримується. Він виривається із мене ніби вітер ,якому мало простору.Іноді мені здається,що деякі вірші писав не я ...
О, що перше, що друге - у мене так само.
Цікаво, чи можна буде колись дослідити "натхнення"? Що воно є? Звідки приходить?
Чи не треба, хай у Всесвіту залишається щось таємничо-магічне?
Степан Олександр відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Моя знайома говорить ,що всі творчі люди попадуть в рай без черги. Щоб там не було сумно.
А якщо серйозно, то не думаю, що так воно і буде. Залежно від змісту - бо є такі вірші (у нашіх сусідів-терористів, зокрема, за які прямісінько в пекло).
Степан Олександр відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Для сусідів -терористів раю не існує,та і пекло окреме.