Где бы найти такие слова,
Чтобы объяснить, насколько вы неправы?
Чтобы сказать: ваши дела
Не принесут никогда вам желанной славы.
Вы получите лишь позор,
Вас и ваших потомков осыпят проклятьями.
Вы начали этот раздор
Убивая тех, кого лицемерно звали «братьями».
«Украинцы виноваты сами»,
В соцсетях и по ТВ не устаете вы повторять.
Но, знаете, вы — не боги,
У вас нет никакого права судить. И карать.
Вы — не спасители,
Мессией современности вам никогда не стать.
Вы — злобные зрители,
Помогавшие сценарий этой войны написать.
Давно пора вам покаяться,
Посыпая свои грешные головы пеплом,
А вы продолжаете радоваться,
Наблюдая, как смерть летит в Украину с неба.
Где бы найти такие слова,
Чтобы объяснить, насколько вы неправы?
Так? Убивая, разрушая дома,
россия приближает час собственной расправы?!
Но, то ли нет таких слов,
То ли вы просто не хотите правду слушать,
Молча поддерживая зло,
Вы пропаганды ватой закрыли свои души.
P.s.
И пару строк на языке,
которым с начала войны
говорит моя Муза:
Коли прозрієте ви днями,
Від сорому вам більше не піднять очей.
Усе закреслено між нами
Сотнями... ні, вже тисячами смертей.
____________________
Давно вже Муза не нашіптувала російською. А у неділю те повідомлення, де диспетчер вітає пілота, а наступного дня - Кременчуг...
І хоч розумію, що нічого "слова" не змінять, але не написати його не змогла.
Незвично було читати Вас російською. Але вийшло впевнено, різко й правдиво.
Після Кременчуга й тих слів диспетчера - хочеться просто кривавої розправи. Вибачте за таку відвертість. Також останні 2 дні в певному "ступорі". Жахіття й годі.
Хочеться, щоб все скоріше закінчилося, але водночас хочеться й щоб вони відчули увесь біль, відчули ракети, які літають над головами... Але, хіба антихрести вміють відчувати?
Дякую, що завітали. Мої вірші російською (за винятком 2-3) написані для росіян. Я публікую на російських сайтах. З посиланнями та фото. Хоч якась їм правда.
Тому у віршах російською я зовсім не добра, хоча,якби казати все, що буває у душі - треба просто запікати зірочками.
Про душевний біль росіян сказати важко, а ось фізичний - тут для усіх однаково. І страх, паніка. Якби тільки Україні дозволили пальнути туди разок чи два...
Це вже навіть героїчна справа - публікувати таке на рос. сайтах з фото. Хоча, навряд-чи вони повірять. Скажуть "фейк", "пропаганда", і "бандєравци самі бамбілі бамбас"
Мало віриться, що у тих людей (якщо можна їх так назвати) є щось святе. Ви не читали коментарі того зброду після попадання ракети в Кременчук? Як вони пишуть "мало", "нужно ещё", "почему так мало жертв?" й т.д.
У мене були родичі в росії. Пишу "були" - тому що це вже чужі люди. До них не достукатися. Пишеш їм: "Ось, летить ваш літак, і скидує бомби просто на наші будинки", - а вони у відповідь: "Это всё фейки, мы только по военным объектам". Та хто вам давав право навіть і по воєнним об'єктам?
А ще мене всміхнуло, коли моя двоюрідна тітка з пітера написала мені: "В мире есть только 2 искуственные нации: американцы и украинцы", - при тому, що сама їздила щороку до нас, й казала, що наші села ніби столиці, й у нас так добре, а її дочка навчається (барабанний дріб) - в Америці!
Скажіть, яка іронія долі. Довбні, от і все.
Та що там героїчного. Тільки б зв'язок знайти, щоб з впн пробитися крізь паркан, який встановили на росії. А ще ми "зомбовані" та "відповідаємо за американськими методичками".
І ніхто з простого російського люду навіть не замислюється, що діти їхніх посадовців вчаться закордоном, а не у росії.
Я вже не чекаю на розуміння. Просто, коли публікую там вірші, наче легше стає.