-Поясни мені, Миколо,-
Кричала дружина,-
Ти гадаєш, що залізні
В мене руки й спина?
Третій рік ти не працюєш,
Сів біля корита,
За що маю годувати
Тебе - паразита?
-Бачиш, Галю, що кохання –
То така холєра…
Ти для мене найдорожча,
А не десь - кар’єра.
Головне - сім’я для мене,
Здохне хай робота,
Бо про тебе, голубонько,
Вся моя турбота.
Непогано, якщо й далі
Будеш працювати,
А я тебе, моя рибко,
Буду вік кохати!
Було би смішно, якби не було так сумно... Насправді ж це жахливо, коли у сім'ї є нахлібники і трутні. І коли комусь одному доводиться тягнути на собі всю сім'ю.
Радий, що натрапив на вашу сторінку. Ваші гуморески - особливий діамант серед віршів інших авторів.
Катерина Собова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, Сашо, за такий правдивий коментар твору і за такі теплі слова! Радісного Вам дня! Дуже Вам рада!
Люблять жінки наїжджати на чоловіків. А от одна:-Я тебе люблю, я тебе люблю. -То звари пельменів... Пропала любов, зів"яли помідори.
Катерина Собова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О, пельмені - то вже з іншої опери, жіночі вуха такого не сприймають! Щиро дякую, Володю, за такий цікавий коментар! Мирного і творчого Вам дня! Дуже Вам рада!
Супер!
Буду вік кохати, пригорну до серця,
Піду працювати, принесу води в відерця...
Ой ти моя мила така чорноброва,
Ніжна і кохана і трошки сварлива...
Катерина Собова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О ні, на такого милого гріх сваритись! Щиро дякую, Вітю, за такий гарнезний експромт! Приємного Вам вечора і мирної ночі! Дуже Вам рада!