До смерті не забуду його я.
Того домовичка,що жив в коморі.
Мишей прогнав він і прогнав кота.
Ходив доїть корову у стодолі.
Ніхто його не бачив.Тільки я.
Дідусь маленький у великім брилі.
Він усміхнувсь мені і не лякав.
Я заніміла в невимовнім диві.
А потім звикла бачити його.
Але про нього вже не говорила.
Ніхто мені не вірив.Тільки кіт,
що так боявсь заходить на подвір'я.
Домовичок був тихий і спокійний.
В ночі виходив зорі рахувати.
Оберігав худобу і город.
І всіх любив,що жили з ним у хаті.
До смерті не забуду я його.
Того домовичка,що жив в коморі.
Ніхто його не бачив.Тільки я.
Та ще на небі мерехливі зорі.
