Знов закриваєш штори. Й без розмов,
Думками поглинаєш у любов.
Лягаєш на дивані в самоті,
Заглиблюючись в роздуми пусті.
Й гадаєш, що складеться все само…
А поки в різні сторони йдемо.
-Нехай не в такт звучать наші серця…
Колись почнемо, кажеш, із кінця…
Й відштовхуємо своє почуття.
Навіщо ті тривоги без пуття?
А воно лізе в голову і скнить,
І що не робиш все одно болить.
Вже й ніби у житті усе пройшов,
Й від втрат в душі лишився грубий шов.
Та так й не зрозумів суті життя -
Для чого двом одне сердець биття.
Чому кохання бурить яро кров
І мучить душу болісна любов?…
Розлука розриває нас, чому?
Й несе життя в безвихідну пітьму.
Чому дві половинки не зложить
Так, щоб без мук обом на світі жить?
Щоб без страждання свій долати путь
І до кінця дійти коли-небудь.
Та Бог не просто зводить двох людей -
Пізнати кожен мусить рай оцей.
Кохання через муки дістаєм,
Щоб потім дорожити могли ним.
Ми щастя досягаємо в борні.
Висаджуємо урожай в зерні.
І поки плід із кореня зросте,
Немало сил йому ви віддасте.
Отак Господь людину сотворив,
Щоб кожен з нас по-справжньому любив;
Готовий на пожертву повсякчас,
Щоби кохання вік цвіло для нас .
