ПІСТ І ЛОВИТВА
Поема
1
Всяка ямка,
всяке душі пониження,
всяка шпари́нка і дірка,
з дуплом
живе й неживе –
яке з ним тяжке зближення!
Всяка впадинка, шепіт
містом підсаджених,
всяке місто-ви́дум, сливе,
ринви – води у безодні впадання,
ринви – звіролюбови впадань:
ув па́даль…
А душа – нарече́на!
душа от не хоче падати…
Кинути промінь світла!
в пальцях Бога воно…
Тільки – вирівнятися б Господеві.
Заломати б ловитві душ веретено́!
О!
О!
Всяка ясність і пісня!–
духа спів – то молитва…
О!
О! я неправильний…
лишив літератури:
діло їх – геть від Бога…
У мені йде ловитва,
світлі й темні – й їх битва!
О! я ще не праведний…
І святе, мов очам сонце, є миле:
Вносить, вносить
і вносить! –
Ще вищії, вищії крила – і –
Крила!!
О! вітер гірний,
слави вітер,
вітер безсмертний повіяв…
Ода Богу!
й уважно чекає Марія…
Дух мій й серце –
летять!
о, я гарний:
земність, земність-+ внизу – все намарне!
Відпадають сумні міліарди,
скрутні міріади…
та – принади…
Грязь за колесом важковика́ –
опада так…
Тісно!!
всі і все, й всі назад –
до холодних безкриль опада́!
Й Царський Спокій
всеспокоєм тихим провіяв…
Цей весь світ – він мене не затримав!
чекає Цариця Марія…
Чуєш! як стаю сяйним і гарним!
Там лиш земність – і все намарне:
клоклаєінесу́нься.
Ніщо тобі не поможе.
Дай Боже.
Як нема любові Ісуса.
2
Слухаються внизу Анти-Господа, –
свого, гаспада́! га́спида…
«Не здавайсь світлу:
правильно, є дно, є вода…
Києву – хана́, озеро рибне.
Не вдавайсь звище: хтозна? –
тобі що більш загибельне…
Чуєте, там небо з замочками,
з духу, не з вод-дум… Ви тут зажили́!
В піст – що ми робили?
ви де вчора тільки були…
План – сорок років – цього замо́вчувать.»
Так що,
духом не вільні?
З Богом не знаєтесь??
І – це ви – на секунду
летючими рибами?..
Що ви, духом не вільні?!
Братці, та ви не літаєте???
Гладкі, жирні,
красиво-погибельні!..
Кажу: духом ще не літаєте? Як –
сповзаєтесь?..
Тридцять три – де то були?
Браття!!! –
так ви не орли???
Так ви – не орли!!!..
Ну знаєте…
Так: змулене озеро рибне!
Так, водна печать…
Як так похибились?
Себе встроїли в рибу: мовчать.
Мовчать!!
всі мовчать – як одна риба.
Очі біліють,
очі стають круглими,
квадратними,
мов аж гу́дзями.
Що ж їх потузить?
Я б підхопив! – і звідси Бог вміє…
Так заглибтесь у духа хоч думою!!.
Мовчать, як би скорчило у трипоги́бельне.
Хана, виходить – місто рибне!
Гади, знекрилені…
Що ж? аж не віриться: то не літаєте?
Може, чогось не знаю ?
Та ж страшно! може, ще навіть –
й поняття не маєте??..
Ви здогадуєтеся!
як – птиця у небо…
Але ж це – єдине, що на потребу!
Ну то й мовчіть, аме́би!!
Як так додуматись,
що ви щось знаєте ?–
як для цього – Святого Бога
не знаєте…
3
Тоді Сонце – живеє світило!– злякалось!
І все мале поникло-тремтіло,
долі своєї чекало:
То ж бо не царськість світила стемня́ють!–
То ж Бога Царя Живого,
Бога за все розпинають!!!
Ви! мінори! мінорнеє море!
всі жаби навкруг – твердо
окрадені в темі!
Поеми? жодної! нема в світу поеми!..
Ну, бо ж темно!!
Булькають в болоті, отемнені…
Дуже щасливо-раді,
Змахує плавниками ощасливлюючи
всіх – ста́ттю – естрада!..
Риба!
Антихристова печать…
Ро́боти –автомати цифроспільнії!
Півмертвії всі.
Ціхопіхотіхоенча́ть: що запитуєте?
Всі мовчать.
А Сонце? – Сонце! — простість дитинна!..
Єдність у Господі – проста й єдина.
Єднодух-цільність: птахи, дерева,
трави, луги з віттям: славлять!
небо, і море, і музика, й все у них –
славлять!
сміються від радощів !
невинні в єдинім привіті:
привітні! – співають…
У світі,
у божому світі нечулих єднають!..
О! що зтемнені!
ваші діти і того не матимуть…
Вас відрізають ? Щось відмикає?
Перевіртесь: розуміти чим маєм? –
Ворог – дітям –
все вже повідмика́є…
Світло – у вірі,
Тепло – через Христа,
Чесно мовте! – встигаєте?...
Ви дітей всіх вбиваєте.
Так!! природа звива́ється, коли сонце…
серцем всі – в душеоте́мненні…
Що всі знаєте про боже
великеє серце!?
Доморощеносправжнісінькі,
природні лиш генії!!
Згляньтесь на своїх дітей:
вже – «щасливі»…
Зливи вам щастя!
Злив! Небесного Бога діти блукли́ві…
Самі здогадаємось? –
аж надщасливі…
4
В Піст –
навіть Сонце сходить
немов на поку́ту…
Розливають нечисті
долом свою отруту!
Богу Усеєдиному –
лийте самі на серце
випари й вина:
Ні, браття,
ліпше лишуся у Дусі –
з Господом Сином.
Раз не постимось – не християни!
Які й з ким суперечки??
Словесник Його,
я в Бога речник.
Дай – хто ще стане.
Дай Боже,
це розкажу прибамба́тим:
полетим на планети:? на зіроньки? –
вчені є ? – сон це…
справжній провидець – півсон це…
Для чого стрибати, задерши носа,
на Сонце,
Як в Піст спіши́ть зіронька – Спасителю співстраждати??!..
Краще –
істинним світилам вселенної
з Богом порозмовляти!..
Краще ж – визнать, просповіда́ти
за вічність гріхи…
Нащо отемнювать
цю всю планету,
насотуючись й намотуючись…
Літати не допускають
тяжкі потрохи…
Лишіть гріхи!!
Глухні –
глухим…
Сину! дай проречу їм –
доганяли б і били їх
по головах корита!!..
Глянувши на Царицю Марію –
не хочу говорити…
Й чого бити?..
5
Ви знаєте?
Що остаток відмолить Марія!
Наскільки по-божому,
довжить Марія…
Але усміхається,
вказує на Миколая.
Сам святий Миколай!–
якого світ цей знає –
бо до нього біжать –
і всіх – мов дітей привітає!
Щось шепочуть, і дивляться,
й моляться, розповідають…
На що іновірці – вірять в казна-що –
а Бог припече – так до Миколая!!..
Якби ж не допомагав –
хіба так буває?..
Каз до кінця:
більше свічок, от чомусь,
біля ікон Миколая…
І веселі, мов ті свічки,
біжать знов, молоді,–
припадають!
Що ти, взагалі, за дивак,
що не знаєш, не кинеш
земний сон цей!
Потрібніший тобі святий Миколай –
Чи стрибки на ракеті на Сонце?
Потрібніші? – Бог, Марія і Миколай?
чи загарбати Сонце?
Бог тебе ж знає…
Поезія ж – незнищенна, нетлінна!
і нескорима!!
Безмежжя – і – о, Поезіє! вдар крила!!
Од Сина натхнення,
не ритми, не пульс, не рими!
І Бог – і я –
і поезія в небо знесла́!!
Кого посилає – кого в перелом
посилає –
Бог знає!..
Земне замикає! –
і як надихає! – небесні краї відкриває…
Відносні науки: поезія – істинна!
Народження вільне – і нескориме !
Бог – джерело і віри і крил:
постираю всі грими:
я у вірі і в слові!
бо мов Бог – я у них і між ними!!!
Однаково у серці –
і ріжуче й гостре –
богомилувати і стина́ть!!
Син Істина! – Поезія – істинна…
Бог – животворчеє Слово – непобориме!
Неухильне!! – побійтесь – непобориме!
Недокориме!..
Горла з вас, стовпи минулого,
позлітають, – а не рими…
Хай бреде тихо в культури –
всяке, неготове к незримому…
Душа!! –
Душа Марії!! – в любов заспіває:
Бог усіх щедро і поїть,
Бог усіх знає…
Бог – усе знає…
В любові – одкрили рота –
закрийте рота –
в любові – співають!
Бог святими співає!
Бог святий.
І що тут? Чи чуєш? – співає…
Березень 2006
Київ
ID:
949071
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 29.05.2022 13:02:44
© дата внесення змiн: 29.05.2022 13:02:44
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
