Спішу... Спинилась на хвилинку.
Пакет не втримала в руці.
Така ж на ньому вишиванка,
Молодший трохи на лиці.
Невже це ти ?- майнула думка.
Хіба до мене ти ішов?
В думках: здійснилась обіцянка,
Пройшли роки - мене знайшов.
Він зупинився - здивування,
Не міг нічого зрозуміть.
Пройшли хвилини ці чекання,
Насправді це було лиш мить.
Уважно глянула у очі,
Такі ж красиві і сумні.
Вони були темніші ночі,
Та раптом - ні, це не твої!
На зріст прикинула очима,
Худий, високий і стрункий...
На мене глянув, звів плечима...
Захвилювалась: він не він?
Пішов, а потім озирнувся,
А я дивилась йому всід.
Але чому ж він посміхнувся?
А я стояла - в серці лід...
То міг бути його син, так схожий на батька в юності. Все буває на цьому світі!
Так зворушливо і життєво 
Романтично.Ох ті спогади, не дають вони спокою 
То може і зустріч невипадкова, пані Надіє ... ?
![20220605_125651[8941].jpg](/upload/poem_all/00951579.jpg){kind=small}
![20200910_124207[9045].jpg](/upload/poem_all/00951578.jpg){kind=small}
