Колихала мати сина до зорі,
За вікном співали пісню солов'ї.
Ти зростай, синочку, в мирі і добрі
І черпай здоров'я, силу від землі.
Купель заварила сину з сон-трави,
Щоб, дитино, бачив ти солодкі сни,
Вітерець гойдає люльку із верби,
Любий мій синочку, спи, маленький, спи.
У піснях сповитий, підростає син,
Мати просить дуба мудрості і сил.
Віковічний дубе, ти ростеш роки:
Глибоко коріння, високо гілки.
Свою міць незламну синові віддай,
Бо колись він буде боронити край,
Щоб була у нього сила козака,
Стежечка барвиста, доленька легка.
Виріс син, як сокіл, у життя злетів,
А за нього мати просить вищих сил.
В молитвах до Бога рученьки склада,
В материнськім серці сила не згаса.
А її молитва янголом летить,
У тяжку хвилину сина захистить,
Просить Матір Божу за своє дитя,
У словах тих віра сильна і свята.
У думках до нього небо прихиля,
Хай щаслива доля сина окриля,
Щоб свою голубку у житті зустрів
І коханням вірним серденько зігрів,
Щоб і хліб до столу і добро було,
Щоб родило в полі і в садах цвіло,
Щоб у щасті жити сину до ста літ
І міцнів з роками наш козацький рід.
Автор Зоя Журавка.
Зворушливі рядки Зоїчко! Ви стала справжня поетеса! Миру всім і добра!Все буде Україна! 
