В степу, на узбіччі, під руїнами…
Українська кров тече без перестанку.
Все бавиться нечистий війнами,
Вдень і вночі, на заході й на світанку.
З середньовіччя такого не бачили…
Те, що навколо — звірство гидке,
Яке навіть за століття не пробачити,
Бо горе від війни задуже гірке.
За таке горе тільки солодка помста,
Нехай гріх, але так справедливо!
Й якщо навіть шлях доведе до чорта,
Ми за братів і в пекло жахливе…
Ми за рідну неньку, єдину Україну,
Пліч-о-пліч до самої смерті!
Згадаєм ворогу перед нами провини,
Бо не буде покою інакше у серці.
Інакше повториться знову війна,
Й знову проллються материнські сльози,
А так, далі сенсу жити нема,
І тому, ми не допустим такої загрози!
