Кремезний дуб шматує буря – провісник змін напровесні. Під корінь б'ють бурхливо-бурі з боліт потоки навісні. Квапливо ґрунт порозривали, щоб землю вибити з-під ніг, щоб дуб шубовснув у провалля і більше звестися не зміг. Щоб землю цю ковтнула пустка, могильна тиша, попіл, тлін, де віти більше не розпустить впродовж десятків поколінь дубоцтво вільне і крислате, аби зів'яла воля тут. Щоб смерть і біль – страшна розплата, – скували землю в сотні пут. Та дуб вроста углиб корінням, тісніш каміння обійма. Його земля! Його країна! Рідніш не буде і нема! Тримає крону, стовбур, віти. Безсилий, чахне буревій. Вціліє дуб. Дубочки-діти в родині виростуть новій. І захлинуться духом прілим краї болотяні сповна. А кров-ріка стече у прірву, що дубу вимила вона. © Сашко Обрій. 11.03.22
ID: 942416 ТИП: ПоезіяСТИЛЬОВІ ЖАНРИ: ЛіричнийВИД ТВОРУ: ВіршТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 15.03.2022 07:33:33 © дата внесення змiн: 15.03.2022 07:33:33 автор: Олександр Обрій
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie