1
Любов
Від неї в жилах кипить кров,
Що серце гріє знов і знов,
Проймає душу до основ,
Найкраща мова з усіх мов.
2
Ненависть
Це чорне, злісне почуття
Прискорює серця биття,
Тривожитиме все життя,
Поки не піде в забуття.
3
Надія
Вона міцна протидія
Супроти чар лиходія,
Чия кожна зла затія
Згорає, мов марна мрія.
4
Віра
Вона ‒ наслідку джерело,
Предвічнеє натхнення тло.
Усе, що марою було,
Із нею яв’ю зацвіло.
5
Довіра
Щоб мати до неї вхід,
Її заслужити слід,
Та лиш один хибний хід
Її знищить здатен вслід.
6
Жорстокість
Хто нею володіє,
Того душа черствіє,
А серце лиш нидіє,
Бо з нею світ мертвіє.
7
Смуток
Він ‒ спокою викрадач,
Що створює душі плач,
Лихих вчинків спонукач
В пітьмі ворожих невдач.
8
Радість
Коли з душі вона зрина,
Враз серце в світло порина,
Якого золота струна
Співа, мов арфа чарівна.
9
Страх
Навіює душі тривогу,
Що нівечить життя дорогу,
Що сковує свободи змогу
Над ним здобути перемогу.
10
Чуйність
Найвищий вияв теплоти,
Уваги прояв, доброти,
І значно легше з нею йти
До бажаної висоти.
11
Воля
Хто здатний нею керувати,
Того вже дух не поламати,
Бо зможе він усе здолати,
Спроможний суть свою пізнати.
12
Гордість
Вона щтовха на гідні справи,
Одначе не заради слави,
За честь як власну, так й держави,
Що всіх приймає в свої лави.
13
Щирість
З душі та серця глибини,
Неначе перший цвіт весни,
Спливають почуттів човни,
Яким би не були вони.
14
Приязнь
Вона подібна на кохання,
Проте у мить розчарування
Згасає, мов свіча остання
Навік сердечного з’єднання.
15
Кохання
Потужне, сильне почуття,
Це вічне двох сердець злиття,
Комусь ‒ єдиний сенс життя,
Смак ніжний світу сприйняття.
16
Гнів
Він сіє тільки злобу й страх
Як на словах, так і ділах,
Та ключ його в твоїх думках,
Адже усе в твоїх руках.
17
Повага
Глибокий прояв це пошани
Відвертої та без омани,
І тільки щирі душі стани
Здійснити здатні її плани.
18
Презирство
Байдужість у серце запрошує,
Зневагу й гонор оголошує,
Які в собі довго виношує,
Цим самим душу лиш спустошує.
19
Сором
Коли назовні випливає,
То гордість болісно терзає,
Та він у того лиш буває,
Хто чистеє сумління має.
20
Тривога
Коли вона вривається,
Душа щораз здригається,
Сум в серце підкрадається
Й скорити намагається.
21
Туга
Як душу вона огортає,
Солодкий життя смак зникає,
Але її той подолає,
Хто справжню силу духу має.
22
Лінь
Без приводу і без вагання
До дій відбирає бажання,
За гідного лиш спрямування
Візьмеш над нею керування.
23
Відвага
Хто нею вправно володіє,
У того небезпека скніє,
Той з неї скористать зуміє,
Хто з розумом із нею діє.
24
Розпач
На дрізки серце розбива,
Мертвіє з ним душа жива,
Збентеження лиш навіва,
Що внутрішнє єство вбива.
25
Впевненість
Вона, немов скеля, міцна
І протилежності не зна,
Коли в свідомість порина,
Всі нищить сумніви сповна.
26
Жалість
Пронизуюче почуття,
До горя інших співчуття,
В відчайні миті від життя
Осяє світосприйняття.
27
Наснага
Неробству все ж на противагу
Тамує тіла й душі спрагу,
Між прагненнями рівновагу
Формує в дійсну перевагу.
28
Огида
Коли всередину впадає,
Від неї душу вивертає,
З грудей серденько вистрибає,
Бажання жити відбирає.
29
Насолода
Сама довершеність вона,
Від кóтрої душі струна
Звучить, мов пісня чарівна,
І серце квітне, мов весна.
30
Ніжність
Вона голубить почуття,
У них вкладає зміст життя,
З душі провадить сум’яття
В безповоротне забуття.
31
Захват
Нестриманий душі порив,
Потужних вражень це приплив,
Що здійснює шалений вплив
На сферу емоційних жнив.
32
Обурення
Настала темная пора,
Кого воно все розпира,
Воно ‒ мов у душі діра,
На шмаття серце роздира.
33
Задоволення
Без жодних прагнень гіркоти,
Здійснить усе, що прагнеш ти,
Лиш силу слід в собі знайти
Тернистий шлях життя пройти.
34
Біль
Тоді, коли він виникає,
Душа щемить, тіло страждає,
Та втім усе це означає,
Що він лише нас захищає.
35
Симпатія
Стосунки лагідні будує,
Прихильність нею лиш керує,
Емоцій гідних вал дарує,
І очі, й душу враз милує.
36
Антипатія
Вона несе душі страждання,
Неприязнь і розчарування,
Бентежить серце, дух, сприймання,
Властиві нам переживання.
37
Подяка
Це вияв вдячності на змогу
За послугу чи допомогу,
Та не на змушену вимогу,
На поклик серця, перемогу.
38
Каяття
З душі знімає сум’яття
За ницих вчинків підняття,
Веде на гідний шлях життя
За знищення їх вороття.
39
Образа
Сповняє душу гіркотою,
Досадою та блекотою,
Полонить серце мерзлотою,
Вражає мозок сліпотою.
40
Доброта
Людських стосунків теплота,
Душі промінна висота,
Коли серденько огорта,
Рясніє з нього чистота.
41
Лють
Коли у душу проникає,
Її на шмаття роздирає,
Всередині вогонь палає,
Що серденько дощенту крає.
42
Жах
Від нього завмирає рух,
У п’яти заглядає дух,
Розносить спокій в прах і пух ‒
Немов осліп, немов оглух.
43
Розчарування
Стирає з серця сподівання,
Довіру та замилування,
Душі високі поривання,
Лиш сіє темні почування.
44
Зловтіха
Сумління, співчуття позбавля,
Вбира в душу моральне гнилля,
З ким вона чогось не поділя,
Тому в серце гострий ніж встромля.
45
Заздрість
Досаду в душу упускає
За те, що краще хтось щось має,
Та хто на щастя зазіхає,
Свого повік не відшукає.
46
Інтерес
Спонука до тих володінь,
Що прагнуть до навичок, вмінь,
Які за високих стремлінь
У світлу ведуть височінь.
47
Провина
Навіює серцю тремтіння,
Гризе нестерпимо сумління,
Її визнання й розуміння ‒
Це шлях до її умертвіння.
48
Розчулення
Воно пройма до глибини
Душі, огорнену у сни
Барвисті, наче всі вони −
То пишний розквіт є весни.
49
Пристрасть
Мов злива, буйная вона,
Прониклива та запальна,
Нестримна, миттю поглина
Об’єкт бажання аж до дна.
50
Передчуття
Неясне, дивне почуття,
Можливий проблиск майбуття.
Чи втілиться воно в життя ‒
Питання часу і буття.
Євген Ковальчук, 28. 06. 2015 ‒ 16.07.2015
ID:
939325
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 05.02.2022 20:06:44
© дата внесення змiн: 05.02.2022 20:06:44
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
