Мабуть ревнуєш, може й ні, коханий мій,
Тліли думи, мов у вогнищі, не знала,
Як хмурий день, так сумно на душі мені,
Втекла нічка, в моїм серці мрію вкрала.
І ясний місяць, збліднів, загубив красу,
У хороводі, між тьмяних сонних зірок,
Приніс у душу: зневіру і сліз росу,
Ні, я не здатна, відважитись, зробить крок.
За собою, не відчула я провини,
Ти пішов, ніби навіть не озирнувся,
Чом ревнуєш? Як нежданна хуртовина
Тож не клич, до тебе ні, не повернуся.
Обвинувачення ці, всі безпідставні,
Вже й бере сумнів, чи в нас було кохання,
Вкотре згадаю прогулянки недавні,
В душі на краще, я мала сподівання.
Не подзвоню, нехай, що поміж нас було,
Ой так важко, доленько, слізонька бринить,
Сніжна зима, зуміла зупинить тепло,
Все забрала, ой, як же серденько болить.
Вірш до картини
2018р.
Вірш написаний давно,
Але душа все пам'ятає.
Вам по життю з ним не дано,
Увагу сам Господь звертає.
Все, що робиться, то на краще! Добра Вам, дорогенька Ніно і море жіночого щастя!!!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Радо вітаю Вас! Щиро дякую!Це не стосується мого життя.Навзаєм п. Валю!