Шумів, аж гуготів вітрисько…
Подібний шаману, носився по окрузі…
Старенька, йшла, жахалась. Низько
Схилялась, топталась, щось шукала по лузі
Раділа своїй одвазі
Худенькі, жилисті руки….
Долонями торкалася пожовклих травин
Чорніло… усе навкруги
Водички, най би знайти, хоч декілька краплин
Занадто, пекучі сльози
Змочити б, пошерхлі губи
Уже кілька днів без неї, має страждати
Життя.. . Чом ведеш до згуби?
Та чому й за що покарання відбувати
Ще й таке…сурове мати…
Країно - мов зранена птаха
Замучена. Так довго з рани сочиться кров
Зруйнована і моя хата
Та знай, що до тебе ніколи не вмре любов
Моя… й людей, що боронять знов.
О, Україно - ненько рідна
Скажи мені, за що ти маєш таку долю
Адже земля солодка, плідна
Най би пшениці колосилися по полю
Народ назавжди, замав волю!
Що за життя,чому довго?
Вже восьмий рік стріляють, іде війна на сході
За мить ногою, ледь човга
Тож босонога, саме була на городі
Давно в змушенім поході
Ой, в той день, сильно бомбили
Земля тремтіла, урвища, руїни, ями
Та за що ж, так незлюбили?!
Усіх принижували, звали холуями?
Тікала степом, полями…
Вузенькі очі… всі в сльозах
Розтирала, корявим пальцем по обличчі
Вночі й вдень, аж брав жах і страх
Хати в полум`ї, вмить гуркіт, пороху кучі
Всюди з грунту, стирчать корчі.
Чути крики, ридання, стогін
Та то, лише на якийсь час і знов снаряди
О, як боляче, пече спомин
Війна… .О Боженько скажи, чого заради?
На жаль, хтось втішається зраді…
Ледь- ледь не впала, притомилась
В руках лахміття, обмотала босі ноги
Вкотре Всевишньому молилась
Нема води…Пошкутильгала до дороги
Та не позбутись їй тривоги…
В одній руці, сіра патика
В розчаруванні, в ногах пекло, нестримний біль
Іде, зашпортується, пхика
Ніби загублене дитя, а на губах сіль
Краплю б води та й вийти звідсіль! .
Пливуть по небу чорні хмари
Удалині. Страшили видом, наче круки
Моя надія, сипніть чари
Води святої! Спинилась, підняла руки
До піднебесся благі рухи…
Краплі з неба – нині доброта
Мов навіжена їх ловила, в очах радість
Насолода, медові вуста
Знову є сила,упевненість.Хоч і старість
Я все ж дійду, до України!
Вкотре подякувала Богу
З під куртки виднілась біла вишиванка
Журбу прогнала і тривогу
Хай знають, я українка, не самозванка
Люблю безмежно, свій рідний край!
На все, багата моя земля!
Вона йшла, долала відстань бездоріжжями
Колись, тут лунав, спів солов`я
Були дружні, усі втішались врожаями…
В безнадії, вмилась сльозами.
Надвечір`я… де притулитись
Здаля, до заходу, виднілися руїни
Чи хтось є, щоби помолитись
Тут не одній і відпочити серед руїн
Було б кому мовити слово.
***
Дошкутильгала. Хмари - думи
Де ж ділись люди? Серце розривала туга
Неприховати того суму
Валялось шмаття, чиясь обгоріла нога
Під стінкою, ніби барлога…
Бідненькі, мабуть тут ховались
Не дочекались наших воїнів- героїв
Напевно, як я сподівались
Боже,чому цей ворог й досі не засвоїв
Що земля наша, не віддамо!
Біль, жура… повсюди руїни
О, Боже – Боже, кровавий слід лишить сусід
Чи й дістанусь, я до родини!?
Тихий дощ …щурхотів, ніби співав їй услід
За що людям, навіщо скільки бід…
***
Напіврозвалена хатина…
Стіни в осколках, але ж є де притулитись
Скрутилась мов мала дитина
Забутись хочеться і уві сні зцілитись
А ранком, до своїх спішити.
За мить, лиш зімкнула повіки
Почула тиху, коряву російську мову
Щоб згинули ви всі навіки!
Бажання крикнуть, враз тулилася до схову
Нехай би йшли швидше до рову.
Один за одним лунав постріл
Летіли кулі - розважалися чужинці
Перед очима літав попіл
Потай скотилась, затремтіла у копанці
А, щоб посліпли ви злочинці!
Жива, чи не жива…Світанок
Рожевим кольором заяснів.Розбудив пташку
Ховалась. Співом стріла ранок.
Стара пролежала в безпамёятстві всю нічку
У очах мла,- Та ні, ніби жива!
Брав сумнів, що так довго спала?
Тиснуло в груди, о, як відкинуть цей тягар
Під ворохом землі лежала
Все ж спромоглась, звільнилась. Вдалині взділа пар
Лице сльозами умивала
О, скільки сіл спромоглась прийти
Людей катма, а хоча б одна жива душа
Там наші, якби ж швидше дійти
Повзком вперед, щоб не помітили, поспіша
Лякало, що наступила тиша.
Вмить постріл, ворожий просвистів
Від несподіванки, здригнулась, не злякалась
Привіт, певно від терористів
Все ж закипіла в судинах кров. Сподівалась
Серед своїх, чого боятись?
Чекайте! Прийде час, відомщу!
Як лань,загнана,безсила, копошилася
І ось, вже чує запах борщу
Раденька,в небо подивилась, молилася
О, Боже, дякую, я жива
Синьо жовтий прапор майорів
Втішалась, - Тут свої, майже дійшла додому
Як у сні... в бліндаж снаряд влетів
Здригнулась,- Ой, Боже чому відчула втому?
Я ж люблю, рідну Україну!
Летіли хмари ніби круки….
Знову гриміло, земля здригалась,стемніло
Душа злітала. Вітру звуки
Як скрипки плач. Земля прийняла її тіло
Не стало й воїнів, тих, хто був у бліндажі….
***
О, Боже, скільки біди і страждання
Випало на долю України….
Нема і не буде ворогу прощення!
2021р
Здорово написано- неперевершено. Таке життя...
Сумно, зворушливо. Творчість вона така- або радість, або сум. Всього Вам найкращого в житті і творчості. З великою повагою Іван.
Щиро і так хвилююче... 
