І серце, здається, в полоні у звіра,
І все, що огидно — збулось.
Коли через тебе вмирає довіра,
Чи ти відчуваєш хоть щось?
Чи в Богом тобі подарованім світлі,
Скінчилося паливо геть?
Чесноти, відкинуті просто навідліг,
Отримали радісну смерть.
Нічого, ти їх відспіваєш тихенько,
Замовиш молебень і хрест.
Піднявшись над іншим, всміхнешся легенько —
Та це лиш ганьби «Еверест».
О, як же шкода і яка то жалоба,
По прісній червивій душі.
Та хтось і тебе поцілує у лоба,
Затягне жало́бні вірші.
У Світлі Величному, дух твій побачить
Душа, що казала «молись»,
Можливо тоді, тобі мудро пробачить
Усе, що накоїв колись.
