Жнива минули, збагатіли хати.
Серпневий Бог на ниву голосну,
Таки прийшов і заходився жати,
Серпом тепло під жовтую стерню.
Сидить ховрах, зерном набиті щоки,
У полі миші розкішшю живуть.
Лишились соняхи й кукурудзи високі,
І ситі звірі лиш водичку п’ють.
А що ж, коли навідає завія,
Снігами вкриє землю заметіль?
Зима прийде і холодом колючим,
Прониже люд і звірину знайде.
Людині – хата, звіру – лігво, нірка,
Де є прихисток, їжа і тепло.
А от птахам, які зимують, гірко.
З-під снігу бігме їм дістать зерно.
Не забувайте крихітну пташину!
У годівничці трішки полишіть:
Зерна сухого, крихти, горобину,
Синичці сала – тільки не соліть.
Не смійте кинуть у біді собачку.
Кота зігрійте, в хату заберіть.
Не вбийте, люди, у собі Людину,
Добро й надію прикладом беріть!
Отак ми зиму зможем пережити,
Як запалає серце від добра.
Бажаю славно всім опанувати
Школу надії, віри і тепла!
Щедрот вам, Люди, з Божого крила!
Гарні настанови! 
Даруймо більше доброти...Вона ж кожному втроє вернеться... 
