Болить, Україно… Я знаю, болить…
І час не забрав того болю.
Я йду до вікна, щоб свічу запалить,
Померлих пом’я́нути долю.
Підійду до хреста, що чорний стоїть.
В молитві схилюся уклінно...
З-під груди землі, де аж душу ятрить,
Вчувається стогін нетлінний...
Один колосок - порятунок був їм…
І світло в очах не погасло б…
Не був би той голос скорботно-німим,
А погляд мільйонів - нещасним.
Ховала могила і мертвих й живих...
Кривавиться пам'ять у тиші…
Невинно убитих крик досі не стих,
Його трепетно свічка колише…
27.11.2021
Л. Таборовець
Фото автора.
Дуже болюча тема для тих хто розуміє суть,а тим кого ще не торкнулось, хоча б у розповідях не приведи Боже
пережити.
Сильно,зворушливо ,з розумінням,
щасти Вам.
Була, як кажуть і така статья, яку називали "за колосок пшениці".
Бабуся мені розказувала що в ями возили померлих від голоду і живих,
хто від голоду опух...
Нажаль і в цей час під благими намірами, але вже всі країни світу ведуть
до штучного голоду і репресій страшніших ніж в тридцяті роки...