Край города у садочку по весні
Білим смутком вкрилась стара вишня,
Явиться усе нове у доброму теплі,
Та тривожить сум й від його не затишно.
Саван білий її ніжний цвіт,
Шепіт гілля - кимось не домовлена молитва.
Проросла корінням в мертвий світ,
Душ, що голодом гірким із світу зжито.
Свідками були у високості зорі,
І колюча билась в вікна заметіль,
Як одну за одною дитячі долі
Поглинав голодний морок і пекучий біль.
"-Від води опухнуть ноги-",
Мати просить: "-Потерпи,"
"-Нехай, грішні ми"- й до Бога,
"-Ну а в них, які гріхи?"
Все комісія забрала, налетіла як круки,
По всіх закутках, в повітках, на городі, на межі-
Витрасли усе їстивне з лантухів і черепків...
Нема слова, нема Бога - селян ріжуть без ножів
Очі - вибрані горіхи на вапняному лиці,
Постарілі юні діти від голодної біди.
Догоряють, тануть воском і без крихточки хлібців.
Змова, змора проти люду від червоної орди.
При городі край садочка сива вишня, а не біла-
Двадцять перший, тридцять другий, сорок шостий-
Час бідовий - міліон сімей в могилах.
Свічу пам'яті запалюй, пам'ятай про голокости.
Дуже важкі часи переживала і сьогодні проходить наша країна. Дай, Боже, щоб все це закінчилось і Україна почала жити щасливо! Будемо вірити, що все буде добре!
