Не сумуй, то лиш осені ватри
Догорають в самотніх садах,
Коли сонце цілує край хати
Божий день у янтарних тонах.
Й твої айстри по краю стежини,
Немов рання жаринка- зоря,
Насупроти морозу й донині
Полум’яно-яскраво горять.
У густих не губися туманах –
Нехай світлом огорнуть тебе.
Й небо осені в білих оманах
Ще буває таке голубе…
Усміхнись: неповторно красива
Кожна мить в непрочитаних змістах,
І ця осінь незмінно-неспинна
І така романтично-врочиста.
Зупинись, де для тебе запалено
Дивні свічі притихлих кленів,
І відчуй, як листок опалий,
Мов коштовність, несеш у жмені.
Пригадай, як вливається в просинь
Листопадів незаймана тиша,
Коли вітер, закоханий в осінь,
Віття кленів нечутно колише,
Коли знаєш: у плинності віку
Так багато до світу любові,
Й ти вбираєш осіннє світло,
Щоби ним наповнити слово.
Пригадай, як вливається в просинь
Листопадів незаймана тиша,
Коли вітер, закоханий в осінь,
Віття кленів нечутно колише... Кожне слово вірша пройшло через душу... Дякую, Людмило!
Дякую за й читання, й за співзвуччя, й за відгук! 
Кожне слово вірша пройшло через душу... Дякую, Людмило!
