По обрію місяць… Ніч розсіває зорі
Світлані не спиться… Смуток сховає в морі
Вона під вечір, знову залишиться одна
Та все ж її… зігріє вірність лебедина
У дальній рейс, відправиться її коханий
Ніби морськими хвилями він увінчаний
З дитинства мрія бачити світ, мандрувати
Хоч дуже важко - не хоче розчарувати….
Корабль відчалював, не стримати й сльозини
З ним відпливали світлі, щасливі хвилини
У душі в кожного надія й сподівання
Оберігатиме… в дорозі зірка рання
Хоч підкрадалась думка - нині світ жорстокий
Та він повернеться, коханий, кароокий.
***
З часом не чути звуку мотора й вдалині
Розпочиналися буденні, моряцькі дні
Під сплеск і муркіт хвиль, море ховало думки
Та календар, як втіха, лічив дні розлуки.
І борознило судно, моря й океани
Сонячний зайчик на воді... Очі Світлани
Йому ввижалися, добрі, світлі, привітні
Море у штилі… Мав повернутися в квітні
Та не судилося, як мріялось, гадалось
І не чекав ніхто, але воно так сталось.
Уповні місяць зрадливий і ненаситний
Йому б творити злодіяння, непохитний
Неначе в змові з вітром, розгулялось море
Могутні хвилі, раз -у- раз … жага покори
Ніби розгнівався всемогутній Пасейдон
Корабль хилився, за мить потрапив у полон
На жаль далеко, землі не видно й маяків
Мов кінець світу, вода зносила моряків
Й вантаж топився під гугіт сиренних звуків
Наче непотріб, який заважав розгулятись
Та від напасті, чи зможе хтось віддалятись?
Коли глибини, здатні в себе втягнути все
В штормовій трясці, лиш Бог удачу принесе…
А море, так гнівно й безжально вирувало
Свист вітру … надихав, поводилось зухвало
Тріскіт судна, уламки вниз наче до пекла
Нічне відлуння…. гучний скрегіт здіймавсь до неба.
На його щастя, рятувальний круг на хвилях
Відчуття радості, стремління, як вітрила
Плавун умілий, хоч виснажений, але смілий
На якийсь час здавалось зовсім оп’янілий
Перед очима Світлана, той ніжний погляд
Знову ввижалось - дотягнутись… й вона поряд
Та віддалялась, чомусь кожної хвилини
Як ніч ховалася….. напередодні днини…
***
Бринів світанок, нарешті вгамувався шторм
Його надія грала барвами над морем
Переливалася веселка кольорами
Вселяла віру - кохана спасла чарами!
Хоч так далеко, все ж між нас є нить єднання
Дитям радів, що виживе - мав сподівання…
Вітрець лінивий… здаля доносив гул судна
Невже я виживу? О доле милосердна
Даруєш щастя й один шанс на виживання
Але уздрівши на мачті прапор … Вагання
Стиснуло душу. Скам`яніло младе тіло
Свідомість втратив, за мить, водою укрило…
Три дні й три ночі, обкурені пірати п`ють
Артур лежачий, маряться хвилі, в лице б`ють
Гарячий, мов з велетенської печі йде дух
Він відчував, що інколи, зовсім втрачав слух.
Та час лікує рани і душевні кризи
І поступово … відійшли життю загрози
То вже не сон і не кошмари, а наяву
На душі весело стало. Дививсь у синяву
Чистого неба. Повітря придавало сил
Йому б злетіти, втекти, але немає крил…
***
Поспіль п`ять років… навіть і кроку по землі
У морських хвилях, мрії - розбиті об скелі
Життя піратське, сьогодні повезе чи ні?
Та, як позбутись? Душа палає, у вогні
Ув`язнений, на шлюпці не втечеш далеко
Змиритись? Зі злодіями жити нелегко….
В неволі, в самоті, - відчаю не позбутись
Озлоблений та перед ними мусив гнутись
І підкорявся, в надії , що скоро втече
Від нерішучості, в грудях тисне, аж пече.
Сонливий місяць, морська гладь вкрита туманом
Пирати п`яні, в дрімоті разом з атаманом
Розчарування… Пропливли майже пів кулі
Втекти уплав?Так то ж на вечерю акулі…
Жага життя на волі, з болем серце крає
Думка про втечу, неначе свічка згасає
Та неумисно, почув розмову піратів
Скоро земля. Втечу - мав кілька варіантів…
Напевно доля… знову дала шанс у житті
Він веслувальник, тож не зрадить своїй меті.
***
У темноті нерозібрати що за люди
Скрізь метушня… мо» не помітять, втекти! Куди?
Він уже втретє, до човна ніс якісь пляшки
Тремтіло тіло, розвернувся, біг навпружки
Здалось чи й насправді, ніхто і не помітив
Такий засмаглий, як усі, цим себе захистив
Ще борода й волосся майже нижче плечей
Тікав у ніч, подалі від неприємностей.
Так довго біг і все вперед, куди не знати
Далі від моря, щоби уникнути страти
Пірати вміли безжалісно убивати
Зухвалу честь і свою гордість захищати
Одне втішало… позаду зникала мова
Зовсім не чути гулу судна і шуму моря.
***
Літневий ранок… сонце промінням виграє
Пестить обличчя, ніби з новим днем вітає
По тілу біль, кров на роздертих руках й ногах
У душі страх, сум`яття, сльозини на очах
Погляд зневіреного, вмить усмішка, - Що втік?
Посеред хащів, з цікавістю поглянув у бік
Здається пагорб… Як побачити місцевість?
Де я знаходжусь? За мить охопила радість
Тільки тепер, дійшло, за ним немає погоні
Сльози рікою, на колінах у поклоні….
Здригались плечі, лунали слова молитви
В розчаруванні, що зовсім немає грошви…
В голові гул і слова втіхи, ніби поряд
-Не падай духом! Поспіши в напрямку моря!
Шукав очами, здалося голос жіночий
Ніби Світлани, такий же ніжний, співочий…
-Моя кохана,ти мій ангел охоронець
Придай же сили - не втратити мені терпець.
Три дні по хащах, безсилий, в харчах потреба
В крові підошви, пам`ятав - до моря треба
Вузенька річка змійкою спускалася униз
Поміж дерев, жінка- індіанка несла хмиз
Зрозумів, що це один з індійських островів
Молив Бога, щоб не потрапить до ворогів.
***
За шматок хліба, три роки робота в порту
І цим втішався, ладен служити і чорту
В надії, потай на судно потрапить вдасться
Та знав, у житті на все, треба мати щастя.
Темна нічка… Судно рибальське відпливало
Так тісно в бочці, тримавсь. Й гірше бувало
Кричали чайки, навіювали печалі
Думки роїлися клубком, летіли вдалі
Згадав роки, як у дитячому притулку
Дуже хворів, відмовився випить пігулку
Тоді в каструлі, в доволі малій, сховався
Зате вже потім перед дітьми хизувався
Ото був спритний! Та думки кудись тікали
Втрачав свідомість, ведіння - величні скали…
***
Не знати скільки він пролежав, тиждень чи два
В білих халатах люди, чув англійські слова
За мить біля нього нахилився чоловік,
-Мені здається, тебе бачив позаторік
Чи помиляюсь, можливо в порту Гаїтті
Ото, дружище , бувають дива на світі
То ти англійську розумієш? Чому мовчиш?
Чи може здалеку, але бачу не плачеш..
Це був не сон, він розумів англійську мову
За бесідою, стрічали пору ранкову
Все розповів, чи пан,чи пропав - сам не знає
А що втрачати? В серці надію плекає….
Хто ця людина не відав,з часом зрозумів
Зжалилась доля – він один із дипломатів
***
Без документів, всім бідам на противагу
Добра людина, йому вділила увагу
Не стала осторонь, не часто так буває
Мрія вернутись, вкотре серце зігріває
Босоніж йти, відчути свою рідну землю
Бачить красу, вкотре вирватися на волю
І повернутись у рай - в обійми Світлани
Вже досить вигнанцем, бороздить океани.
Військовий госпіталь – притулок на півроку
На Батьківщині осінь, стріли жовтооку
А днів зимових скільки? І чи в сподіванні
Що я живий? Чи вдвох зустрінем зірки ранні?
Тікає сон, думки ятрять. Лягає смуток
На душу знову. Зібрати б оце все в жмуток
Навік позбутися, втопить у морскім царстві
Й не жити тут, у темряві, хоч вже й не в рабстві
Немов вигнанець, жаль, але по своїй волі
Час згоїть рани, вкотре подякую долі
Чекаю вироку… Хто зна, як карта ляже..
У гріхах каявсь - може якраз Бог поможе.
Відстань між нас, Світланко, уже невелика
Знаю з тобою, ніколи не пізнав лиха
Мені би крила та й під твоє тепле крило
Навіть готовий, з тобою їхати в село
А море,чайки, поклик завжди мандрувати
Лишив би я, щоб нам храм любові збудувати.
***
Весняний ранок, як вісник його удачі
Напередодні вирішені всі задачі
На причалі … дуже гучно й доволі людно
У спецодязі моряка, спішив на судно
У портмоне, подароване дипломатом
Декілька доларів та папери з білетом
Порт Сан- Хуана залишався за плечима
Яка вона, стала тепер моя Вітчизна?
Чи дочекалась мене? Чи ще коханий Світлані?
Далекий шлях… у надії і в сподіванні…
Як пасажир на судні, то справжній відпочинок
Тепла каюта, мрії до білих хмаринок
Смачні закуски, вино і теплі спогади
Про першу зустріч - приваба ніжним поглядом.
І вісім років уже сувмісного життя
Вона диспетчер у порту. Ніжні почуття
І світлі мрії й плани на майбуття
Давно було б замати собі рідне дитя
Та все відтягували час. - Бо хати нема
Вона так часто казала, напевно жартома
Щоб його не засмутити. Адже мала шанс
У лікарні утішали - На все треба час.
Він розумів, мабуть тому й не наполягав
Кохав всім серцем й душею, берегтись благав.
***
Дорога дальня… позаду страх і тривоги
Думки… думки, як приймуть, зустрінуть колеги?
Змінявся настрій,то бурхливий у мажорі
За мить сумління і спокій, уже в мінорі
Вкотре до дзеркала підійде, втішається
Модна зачіска -»канадка», посміхається
Дякувать Богу, ваги набрав , доглянутий
А то сухий був, зчорнілий, як з хреста знятий.
Хоча давненько на висках сріблиться іній
Лишив сліди, йому цей круїз незабутній
Та все ж, ті самі очі не втрачали блиску
При згадці про кохану, мов відчував ласку.
З судна на судно три пересадки, без проблем
Та за роки втрачені, згадував з болем
Як змити з пам*яті, те що переніс на плечах
У душі й в серці… раптово сльози на очах.
Стамбул привітний… сяяв під ранковим сонцем
Напередодні … вмитий теплим літнім дощем
Йому не раз доводилось тут побувати
Нині ж із трепетом у душі став сприймати
Знайомий порт і близько судно з Батьківщини
Здалось не було на затримання причини
Та лиш по трапу зійшов, як один чоловік,
Ну, що Артуре, помандрував, побачив світ?
***
Червоний обрій раз у- раз топивсь у морі
Гучна молитва у Софіївському соборі
Слова розносилися, далеко по окрузі
Він на балконі з дипломатом, ніби друзі
В готелі одна ніч, а до Одеси ранком
Повернення, коханій буде подарунком.
Сонячний ранок, передвіщав чудовий день
О,скільки лишиться у свідомості вражень
Від пережитого і пройденого в житті
Артур стояв схиливши голову в сум*ятті
Не міг повірити,що скоро буде вдома
Літак здіймався ввись, у блакитні небеса
Милує очі, приваблює земна краса
Від хвилювання весь аж тремтів , яке щастя
Кілька годин й вже точно повернутись вдастя
Чи дочекалася, чи ні, люба Світланко
Де зараз ти, моя кохана веселунко?
А може.. не моя, ранила думка- стріла
Чи всупереч коханню між нас тьмяна імла
Як геть прогнати всі сумління й вірить
Невже комусь, своє серце змогла довірить
Душить неспокій, криштальні сльози на очах
Думки нав`язливі, вже здавалось знесе дах
Але ж любились і цінували кохання
Духмяні квіти…в полі збирали до рання…
***
Довга розмова в адміністрації порта
На столі рапорт і звіт на чотири листа
Одне втішало,що спасли двох побратимів
Що були з ним на судні. Розповісти він вмів
Але маринували його до вечора
На завтра запрошувала прокуратура
Смеркалось… В диспетчерській Світлани не було
Розпука… На очах сльози, змокріле чоло
Звільнилась- це слово для нього наче вирок
Чому?Що заставило зробити такий крок?
Він ніби п`яний йшов по знайомій вулиці
Від ліхтарів добре виднілися таблиці
Ну от, здається, я знайшов, тут незаблукав
Вже й третій поверх, хвилюючись, дзвонив, гукав.
***
Уже в готелі…. В руках номер телефона
Чому й навіщо, змінила квартиру вона?
Туга в погляді, на серці глибока рана
Чи надія і сподівання все омана?
За вікном темінь, похолодало, крапав дощ
Десь зникли зорі,чом цьому не завадить хтось?
Хоча б не змокла, може назустріч вийти їй
Він намагався, непозбутись усіх надій.
Чекання…Як перетерпіти пів години?
Так важко!Чому занадто довгі хвилини?
Він відчував, хвилювалась, все ж мала прийти
Може й немає мені приводу радіти?
Пригадував… За день до відплиття в море
Яєчню на кухні смажили й помідори
З одної вилки смакували, посміхались
Як парубійко залицявся, вже й кохались….
Перед очима та усмішка на обличчі
Сама чарівність. За мить сміялась у вічі
Так тепло, весело, душевно, щиросердо
В обіймах шепіт,- Світлано - моя трояндо!
Невже тоді, з нами доля пожартувала
Була негода, морські хвилі шматувала
Хустинка синя, ледь- ледь трималась на плечах
Передчуття… раз – у - раз погляд відчаю, страх
І все ж весною, мені дихала у спину
Ти знала, все життя кохав тебе, єдину
Та кілька чайок, нібито попереджали
Літали низько й занадто гучно кричали…
***
Тихий стук у двері… На місці не встояти
Надто важко в душі хвилювання сховати
Думки – блискавиці серед хмарного неба
Можливо й не моя та нам зустрітись треба
Це не сон… вона з хлопчиком, років дев`яти
Тепла зустріч…. не буде його докоряти
Блиски в очах…На віях бриніли сльозини
У обіймах, на устах полинні краплини
-Ну от діждалась, - слова сина, хитренький погляд
-Ти так нічого… маєш непоганий вигляд…
Я йду й думаю, ніяк не усвідомлюю
Де ти був, що так довго добиравсь додому?
Чуєш, не плач,- за мить притулився до мами
Не відпускай! Нехай постійно буде з нами!
Вересень 2021р
ID:
926925
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 03.10.2021 10:37:56
© дата внесення змiн: 13.10.2021 19:33:12
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Приємно, що кінцівка щаслива!!! 
