Ми колись були кріпаками ,
Ми залежні в неволі були ,
Та багато змінили з роками ,
За свободу свою полягли .
Ми боролися з рабством без подиху,
Мрія вільними стати росла,
Тільки зараз дивитися з подивом,
Як залежність ця знову прийшла.
Ми залежні ,ми знову обпечені,
Горимо у своєму ж вогні,
Знову панство,для нього приречені,
Ми самотні ,ми зовсім одні.
Тільки люди змінились на гроші,
Лиш вони нині нами керують,
Навіть сильні,незламні й хороші,
У майнові все щастя віщують.
Ми знецінили те, що безцінне,
Те, що проданим бути був гріх,
Навіть посмішок щире проміння,
Час купити задешево встиг.
Ми навчились кохати без роздумів ,
Не питати у серця поради,
Ми забули про добрих закоханих,
І радіти солодкій неправді.
Називаємо все це товаром ,
Почуття продаються.Як так?
Продається жорстокість примарна,
І насильство,і злоба однак.
Ми можемо взяти таланти ,
Де їх бути ніяк не могло ,
Для своєї душі протестанти ,
Та і душу часом продано .
Віддається усе за папери,
Що цінішими стали уже,
Відкриваються кожному двері,
І що хоче ,кожен бере.
Сильний вірш, гірка правда в ньому, прикро усвідомлювати, що ми опинимось в світі жорстокості, зла, ворожнечі і брехні, але в душі жевріє надія, що це явище тимчасове!
Що ж сильно.
Наша довіра погудить нас. Ми забули, хто ми, ми забули нашу ураїнську історію - основу Роду, та й тепер не знаємо куди йдемо. Втратили Вектор Роду.
