Так просто обняти за плечі і тихо сказати: -Люблю…
Творити звичайнії речі, щоб затишок в домі… Молю…
Так просто комусь усміхатись – це промінь живий доброти,
Обідом смачним годувати і казку малим повісти…
Так добре в травневому лісі конвалію милу знайти
Чи ластівку юну між листя – й онуків до них привести.
І квіти, як долю, плекати, й зелений рясний виноград,
А вранці вікно відчиняти до Господа – в сонячний сад.
Так добре, здолавши утому, у рідний вернутися дім,
У музики ніжної мову вслухатися в сутінках снів,
Дивитися в очі кохані й молитися в тиші ночей,
Загадувать дивні бажання у дивному світі речей…
Щоб кожному добре і тихо прожити відміряні дні:
Заблудить навіяне лихо – і Всесвіт ожИє тоді…
І війни криваві погаснуть, де мудрість між нами живе,
І доля, і спокій , і щастя прибудуть у лоно земне.
А ластівки в мене живуть в сараї. 
