Вона не буде плакати щодня
й тебе шукати по стареньких схронах.
Її до свят вичікує рідня,
її лікують відчаєм ворони.
Вона у бджіл навчається життів
і на медах настоює удачу.
Вона була твоєю, ти ж не вмів
її таку побачити, одначе.
Тепер на віск зливаючи жалі
теребиш ночі темні покривала,
і розкладаєш зорі на столі,
і обпікаєшся об їх колючі жала.
Вона ж тобі казала, і не раз,
іще тоді, як плакати уміла,
що прийде день і впаде парастас
отой, що серцем гарувала й мліла.
Тепер не жди її злиденних сліз,
старі жалі давно шляхи розмили,
лягли подушним на чужий покіс,
віддаючи чужому небу сили.
Собі лишивши пам'ять і рубці,
такі надсадні і такі гарячі...
Дивись, вона іде кудись наманівці,
але не плаче...
2.09.21 р.
))) щемно, трагічно, але дуже високо... 
