Як часом дивлюся новини,
Ухмилки на владних устах,
Мене мимохідь огортає,
Якийсь несподіваний страх...
З очей враз зникають зірниці,
А з серця сумир"я святе...
Чому усе більше кислиці,
До правди нам шлях заміта?..
У влади постійні пишноти,
У розкошах, звісно, живуть,
До рідного краю й голоти,
Немає поваги, нічуть...
Живуть вони, звісно, у златі,
Забули давно за людей,
У тім запанілім болоті,
Немає для люду ідей...
Забули свої обіцянки,
Що зроблять усе для людей,
Та їх обіцянки - цяцянки,
Усе лиш для них і гостей...
Проснуться пора вже нам, люди,
І скинути влади тягар....
Очистити силою всюди,
Як той не потрібний "товар"...
Тож скинем з очей всю полуду,
Геть виженем всіх за рубіж,
А можна віддати й до суду,
За їхню неправду й грабіж...
Ми щирі усі українці,
Не втопимо мрії святі,
І нам не потрібні чужинці,
Своє в нас добро до душі...
До згоди, до купи, до гурту,
Зберімо негайно усіх,
Нам вистачить мудрості й духу,
Зневіру змінить на успіх!..
