Заспіваю тобі, сину, пісню про пташину,
Пір’я в неї особливе, ніжне, жовто-синє.
Та в польоті пташка мила крилечко зламала,
З нього пір'я розгубила – рану тяжку мала.
Капле кров із тої рани та й на всю округу…
То все справа рук тирана – маємо наругу…»
Син піднявся, молоденький, – душа затремтіла,
Пригорнув до себе неньку: «Не птаха летіла…
Ой, не птаха – Україна! Нема що й гадати,
І душа в неї чаїна, навчена літати.
Тій пташині треба волю. Крило підлікую.
Не одну стрічав у полі я й орду такую.»
Й полетів у край, далекий, пір’ячко збирати,
Знав, що ворога нелегко буде покарати.
Та зуміє – це ж не вперше – рать перемагати,
А війну коли завершить, знов обніме матір.
Ганна Верес (Демиденко).
