Перші кроки топ-топ по землі малятко.
Тягне руки до травички, сонечка-кульбабки.
Всміхається до квітоньки, до ротика тягне,
Хоч малюк, а відчуває, як краса ця пахне.
Від народження людина й природа - єдині.
Чому потім виростаєм й черствієм? А нині
Природу-матінку чомусь, навіть, зневажаєм.
Лиш про статки і багатство тепер тільки дбаєм.
Чому ліс, поля, озерця на Землі байдужі?
Що, - зазнались? Горді, зверхні тепер стали дуже.
Це все пити, споживати будуть й ваші діти.
Чи на острови, в маєтки, відправите жити?
Схаменіться, люди добрі, поки ще не пізно...
Доброту носіть під серцем й не думайте грізно.
Не робіть зла і біди на Землі нікому !
Нехай сниться, як у пісні, трава біля дому.
Дуже гарно, актуально! Дійсно, змалечку треба прищеплювати дітям ПОВАГУ до нашого довкілля. Бо Природа милостива до пори, а якщо не отямимося то буде мстити. Уже відчувається те, що нас "ставлять на місце".
Так просто і зрозуміло про важливі речі! Дійсно, в дитини є більше смакових рецепторів ніж в дорослих, які їх з роками втратили. Часом дитина не хоче їсти фрукт з неприємним присмаком, а для дорослого той фрукт є просто солодким. Слушна філософія: «…людина й природа – єдині». Підтримую Ваш яскравий вірш! Дуже сподобався!
Щиросердечно вдячна, Юрію, за прекрасний коментар, високу оцінку, що аж кинуло в жар від простоти і щирості Ваших думок. Звичайно приємно, рада, що постійно заходите.
Все, що робить людина, повертається бумерангом. Правильно Ви написали, що пора схаменутися і повернутися обличчям до матінки-природи, бо наслідки будуть плачевні.