Я на літа вдягну осінню збрую
І полечу в незвідані світи,
В долоні з рос любов зберу святую
Та й понесу в небес легкий сатин.
Ніщо мене в польоті не злякає:
Ані громи, ні блискавиць мечі,
Бо маю ту любов до свого краю,
Що не згорить у полум’ї свічі.
І хай штормить життя мене, хитає,
Сприйму усе, як Божу благодать,
А як мене праправнуки спитають,
Що в спадок їм готова я віддать,
То відповім: «Лишаю ціль єдину
Серед усіх земних моїх турбот,
Життя щоб цінувалося людини,
Й аби привільно й вільно жив народ!»
3.07.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
