Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Enol: Без Кінця, без Початку: Грудниці - ВІРШ


Enol: Без Кінця, без Початку: Грудниці - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 7

Пошук


Перевірка розміру




Без Кінця, без Початку: Грудниці

Enol :: Без Кінця, без Початку: Грудниці
«Встань, встань моряче, встань Кожен робить це по-своєму Один встромляє спис у людину Інший протикає ним рибину» - Rammstein "Reise, Reise" (від ред. З діалекту островів Натал це вільний переклад рукопису знайденого на руїнах міста Нон) Грудниці личинки повзають по стелі освітлюють гагатові стіни посеред пустої кімнати сидить хрестоносний у кріслі голий, худий, татуйований його лице підсвічене жовтим таким ж світлом від книги, яку читає в голос чи то говорить з рудоволосою не підіймаючи своєї голови йому не більше тридцяти його довге чорне волосся зачесане за потилицю закладене за гострі вуха рублений лоб дивиться на пожертвувану принцесу він поглядає на обрану лиш миттями, оком одним він не зізнається собі ніколи, як Йому це все ж лестить - Деякі покінчили з собою, - заговорив він тихо і беземоційно, витягуючи важко із себе слова, наче він давно звик тільки мовчати, - Не прийнявши того, чого від них хочуть. І Мої піддані були раді, але аж ніяк не Я. Навіщо вбивати, якщо приречене дитя можна довести до відчайдушної самострати, - сказав він, а принцеса тільки подумала, - Ні, навіть не думай, чому Ти не налякана? Чому Ти думаєш першим чином не про те, що з Тобою тут буде, страшне, а про те, "що він доволі привабливий", "що б я навіть його покохала", "згодом, так, змогла би". Не роби передчасних висновків, - не бог перегортає сторінки, читає у тиші, під шурхотіння гігантських опаришів, - Тебе готували до ролі "королеви". Так, не знаючи, що на тебе тут чекає. Вони найкращий вихід передбачали, а не просто задля миру роль жертви. Люди, постійно надіються на краще, інакше, як взагалі можна існувати? Можливо й справді було б краще, аби вас просто тут вбивали. Хвилинний передсмертний страх, чи життя у болю до скону людського або ще й гірше у вічних стражданнях? Це Мій вибір, щоб Себе самого не мучити за в нічому невинну погублену душу. І тим прирік Я Вас усіх ще на більші тортури. У житті, що позбавлене контакту з людьми. Тому і план з "вічністю" сподобався ще більше Моїм мерзенним підданим. Але вони нічого не знають, не дано їм зрозуміти, злим, що Я відчуваю відповідальність. О' Боги, Ти не відчуваєш, себе вже погубленою. Кого ж він з Тебе виховав. Знай, Мені Тебе жаль, але Ти ніколи не відчуєш від Мене співчуття на ділі. Тому, що Я - гордий Нарцис. Ах.. як би Ти ще знала хто це такий. Ich will, я хочу, Я лиш Хочу побачити, як Ти роздягаєшся. Перед Мною, чудовиськом, що владне знищити весь світ. Скидай, Я хочу Дар роздивитися. Роздягайся, ніякого задоволення Ти Мені ніколи не подаруєш. Ніхто Тебе силою брати не буде, поки Ти сама того не захочеш. Або зістарся в самотності, як більшість до Тебе, і вмри в своїй кімнаті-камері обставленій дзеркалами. Боячись незвіданого. Боячись відкрити очі і доторкнутися до реальності. Мною підкорених страховидл однаково втішать дві Твої долі. Та, в якій нащадок їм подібних буде споглядати власне в'янення відданий на таке довільно рідними. І та, де смертному нащадку богів повернуть втрачену вічність, яку в мене не запитавши влили, але яку Я тепер вже сам обрав. Ти тут заради мого паршивого сімені. До того ж, яке сама маєш захотіти. Це вже більше не романтизована казка. Ніхто в тебе безсмертя не вдихне. Потрібно все робити по-старому. Передавати тілесно цю хворобу. Ні, Ти не завагітнієш, воно пасивне, як і весь я, а не щось відтворене. Воно замінить все Твоє в Тобі. Дасть те, що було в твоїх предків поза дарованою автономністю тіла в яку вони були Алголем одягнуті і розбудженні з безпам'ятством. Це - Все, що вони Вам і передали. Твоя автономна фізіологія, а чи залишиться Вона в Тобі? Настільки Ти стресостійка, щоб втримати Своє нутро в купі? Чи не розпливешся, як до Тебе Всі? Чи Твоя місячна кров все ще буде йти? Але Твої думки, Вони такі.. впевнені. І Ти вже давно стоїш голою давно.. - Ну так зроби це тут і зараз. - говорить дівчина білогруда хрестоносний захлопує книгу, - Це не те, Твоє "хочу". І Я у задоволенні не говорив, ніби сам Я цього всього хочу. І діло не втім, що Ти струнка, але занадто худа, не м'яка. Думаєш легко відривати від себе частунку Себе? А Роль пасивної Чаші така для Тебе проста? Так? В Мені борються два бажання. Зробити Твоє існування райським і блаженним, або пекельно нестерпним. І тому, Вибач Мені наперед, бо Я нічого не хочу робити. Ляж, розквітни ногами. Ich will, Я хочу побачити, як Ти Себе пестиш, яро. Якщо що це таке Ти знаєш. Така Молода, і така доступна. Ти така достобіса пахуча.. Хвоя.. Du riechst..так, Ти пахнеш.. так свіжо.. Ти приємно прохолодна. Все заповнює тут Твій запах. Або ступай до своєї камери, личинки Тобі шлях вкажуть, - І Дівчинка опустилася на коліна, лягла, повільно розквітнула, невпевнено, наче та квітка, що морозами пригнічена Квітка зігріває себе стискаючи руками груди Квітка ніяк не може їх в долоні втиснути Хрестоносний піднімається, підходить, він височезний, Квітка руда голову відвертає, засоромлені очі блакитні ховає Він опускається, поруч присідає, безцеремонно, пильно і гостро Її розглядає, нічого не пропускає оцінює, споглядає зверхнє Квітка очі свої все відвертає сором не можна показувати, вона знає, і в очі його холодні, темно-сині але мутні по-риб'ячі, пусті, неживі, полум'я позбавлені без сорому і страху вдивляється, Його ніс рівний з невеликою горбинкою від того неспинно морщиться і кривиться, ніби Її погляд йому на запах неприємний, - - Бідна невинна дівчинка, Ти не знаєш, що робити. Лиш за груди в думках образи. Ми обидвоє тут заручники по своїй волі, але Ти сильніша. Дівчинко, скажи, чого Ти хочеш? Я можу Тебе страждань позбавити. Можу, куди захочеш перемістити, скажи. Де б Ти хотіла жити, ким б хотіла бути? Я створю твого клона простого, не живого, всі повірять, як завжди, що Ти себе вбила. Як би все до такого, так швидко доходило. Як би всі так віддано хотіли моє его втішити - Я всім таким простий вихід пропонував би. Моє гігантичне Его, яке й все це придумало. Ні, Я зізнатися Собі ніяк не можу, в несилу. Ніби без Вас мир стійкий неможливий, Ви потрібні були лиш для Мене одного, а зректися від цього, як Тиран Я вже не можу. І всі Ви вибираєте життя в самотності, не йдете на контакт, мене боїтеся, і просто божевільно поклоняєтеся. Я споглядаю, Вашу одиноку старість, і разом з Вами теж страждаю, не витримую, тіла Ваші дублюю, а самих за Чорний Океан переношу. Звісно не тих, ще таких молодих, що віку собі самі вкоротили. Уламками дзеркал розбитих зі слізьми в очах собі руки порізали. Бо, як на мене вони своє вже все відплатили. Згаяли свою тут всю молодість, постаріли. І так ні з ким втраченою красою не поділилися. Що для жінки найголовніше, щоб там не говорили. - Як би я не була першою дочкою в батька, - відповідає дівчинка, тихо, але впевнено груди стискаючи, чи вже просто їх ховаючи, - Мене б все рівно віддали за якогось королька. Як би від такої долі принцеси я б не втікла - Я б так само зістарілася одиноко в замку, розважаючи Себе тільки світськими балачками, пустими розмовами з такими ж не ув'язненими. Я хочу знати те, чого не знають і наймудріші. Я хочу знати чому співає пташка в клітці. Я хочу навчитися, як Бога задовільнити, але поки що не знаю, як це навіть себе. - Це все вже було, Я вже все це проходив. Я вже чув такі слова, до того задовго, як став вашим "пастушим богом". - Це й не дивно, якщо довго живеш, все повторюється згодом, все йде знову і знову по-колу. - І Тебе має лякати такий фатум. Люди не створені для вічності. - Люди не створені для одинокої вічності.. ,- Його подовгувате, гостре лице заграло жвалами на суровому, насупленому лиці, як і в батька Дівчинка печаль просвітлення бачить, - Бачу по лиці посумнілому, що це теж вже чув.. Що була та, що Тобі вже таке говорила, а Ти її не втримав. Бог знає, що таке любов? - А бог - не Бог, а проста, налякана людина. - І що Бог, як людина хоче зі мною зробити? - Твій довгий, нестримний язик вирвати, - Гаряча його права рука стискає її шию, притискає голову, щоб та не пручалася Дівчинка рудоволоса стиснула тонкі губи відкрила ледь рота та язика виставила, що виповз з проміж губ наче змійка з нірки В Її широкорозплющених очах - покірність Три пальці: великий, вказівний, середній холодної лівої хватають її язик тремтячий, пальці по язику ковзають, стискають, вхопитися все краще намагаються, рухаються до низу, до самого коріння фіксація, мить, і вона готова до мучень, - - Чудовий екземпляр, вологий.. Приємні.. виражені сосочки, - говорить він повільно, вдумуючись, на стелю, а не неї вдивляючись, - Гостренький, достатньо довгий, не товстий, і не масивний, майже ідеальний, ні, звичайний. І в ньому все Твоє для Мене задоволення, яке Ти тільки і можеш Мені подарувати. Голосом зі Мною ним вільно балакаючи. Та виводячи ним по мені німі жести, коли будуть вже наші тіла лебедіти. Ніколи не забувай про нього. Що за дивний не до діалог сказати таке комусь ще в яких обставинах я б ще міг? - не бог відпустив язик, дівчинка відкрила груди вони ледь розлились, - Тобі тут холодно? Чи просто приємно? - а у відповідь дівчинка знову язика виставила, - Ні одне королівство краще вже не заживе, якщо Ти будеш просто самовідданою більше. Я їх матеріальну залежність, окрім миру, більш ніяк вже не покращу. Ти маєш це знати. - Але точно заживеш краще Ти, - відповіла Дівчинка зухвало,- і Я разом з Тобою тут. Ну ж бо, чи Бог, що людина не хоче відвідати його на смак? Чому твоя шия тремтить, як чужа? Хто тут невинна дівчинка, скажи, а? Чи Тобі ще ніхто такого не говорив? Чого Ти хочеш чоловіче? - Твій тазовий кістяк випирає, і це Мене зовсім не спокушає. Хочу Тебе спочатку відгодувати. Твоє лице стане ще милішим, а груди..- Він запнувся, наче прислухався Рудоволоса дівчинка усміхнулася, - А груди стануть ще більшими? Я через них мало і їла, більших не хотіла. - Груди, Ти їх так мило думками кличеш, "циці".. Ні, саме зараз вони на тлі худого тіла виглядають завеликими, негармонічними. Маси б Тобі набрати лиш ще трішки. - Ну якщо чоловік таке говорить - значить, те правда, потрібно слухати. Нехай тоді нам принесуть щось жирненьке, або чогось солоденького, горіхів з медом. - Забудь, нічого не потрібно приносити. Я сам для Тебе все що хочеш натворю. Те, що Ти ніколи тут би не скуштувала. В цьому світі, бо тут просто такого немає. Полуницю, лимонні тістечка? Шоколад? Ох, Ти відчуваєш тепло, і не в низу живота, а в грудях, Ти передчуваєш, що все буде добре. Тобі тривожно і.. лагідно-любо одночасно.. - Так, Я відчуваю Себе вже якось.. щасливою? Бо все виходить краще, аніж Я могла уявити. Так, Я знаю, що роблю передчасні висновки. Але мені того достатньо, що Ти не зробиш нічого зі мною поганого, я це точно знаю. Я лежу гола тілом перед незнайомцем, і відчуваю, що доля моя буде незвична, бо Ти дивишся на мене, як на благодійницю. Бачиш в Мені власне свій порятунок. Бо людина, що бог, досі тримає мою шию. Не сильно, наче від того насолоджується. - Так, Я давно ні до кого не доторкався. Вибач. І Твій батько мудрий чоловік, якщо бачити Тебе таке, тонке навчив. - Батько говорив, що чоловічі бажання здаються на перший погляд дивними, але ніколи не насмішливими і злісними, якщо Ти Йому справді потрібна, а не просто для втіх іграшка. Але Я ніколи не могла і подумати, що чоловічі пальці, які язик стискають можуть Мені дарувати приємність. - Все діло тільки в обставинах. Ти серйозно думала, що Я його вирву, а коли зрозуміла, що цьому не бути - розслабилася, Страх пройшов, яскравими найменші задоволення стали здаватися, це маленький урок. Більших задоволень в самому процесі, а не в кінці, до якого той процес веде. - Скажи, чому Я все ще досі лежу? Як щодо того, щоб взяти мене на руки віднести на крісло і на собі вмостити? Я буду скрученим рудим білченям готовим закріпити урок повтореннями. - Ти Мене розбещуєш, і це чудово, бо навпаки Я вже робив, вже було. Міражі покинувши сон, гіллясті чіткі тіні на відкритих дубових дверях - перше, що побачив Король очима та відчуття тягаря відповідальності за своїх підданих, а корона важка ще навіть голову сіду не стискала, Короля більше нічого не хвилювало Ні урочисте відкриття нового маяка сімдесяти-семи метрового гіганта біля якого сьогодні ввечері його чекали ні те, що його кораблі не поверталися з плавань у чорний Океан безкрайній закохані у море, загартовані морем, відправляються в безцільний путь ті, кому більше нічого чекати, окрім смерті, смерті немічної на суші вони хотіли померти в морі, "у вир затягнуті" пішовши на дно, "де хвилі вимиють їм могили" в яких вони будуть лежати у "імлі спокійній" в них було припасів, щоб ще й повернутися, якщо вони нічого не побачать на горизонті їх погубило лихо, як вони і передбачали, коли нічого нема в небі, як курс корегувати коли не видно на горизонті навіть й міражів але якщо малюнки кулі над східним небі правдиві яку малювали усі, що йшли у землі заборонені, й поверталися онімілими, але не наляканими їх просили щось описати словами на папері, а вони виводили незрозумілі фігури, ієрогліфи їх просили описати щось намалювавши, а вони всі як один малювали кулю в небі та піщані смерчі, що позабирали їх голоси кулю, яку над Його островами не видно ніколи якщо вони допливли на захід достатньо вони б її побачили, і знали б що пливли сліпо, але точно прямо на захід, доля їх незавидна Короля вона лякала, якщо землі східні, темні, що на Схід звідси ще далеко могли лягати, його моряки пливучи на Захід першовідкрили тоді більші вони аніж північних два континенти, що вже відомі, і звідси на півночі обидва, Один майже весь освоєний, і тягнеться на Північ, інший, тягнеться на Схід і вигинається на Південь Він тільки берегом внутрішнім людьми заселений і протока між континентами і південне Море - це все Короля (та ну, Знову Безіменний?) Володіння І Короля це все хвилювало зовсім лиш трішки Короля хвилювало ось вже як десять літ, кожний ранок комом тисне горло крик за те, що він віддав свою єдину дочку в данину, щоб шкуру зміїне небо скинуло і тим виснажену землю вдобрило, ні, щоб підводні духи із Затопленого міста не нападали на кораблі у його Південному морі не виповзали люди-змії з гребенями на спинах на його вічнозелені в хвої Натал(?) Острови пальцями з перетинками стискаючи тризубці не йшли одним винищенням на Його береги Король вдивляться на гіллясті голі тіні вони заколисують спокійними гойданнями пахне сухістю, дощем і перепрілим листям, яке опадає лиш в садах - це запах богів Король згадував легенди про своїх предків, чи то казкову правду, мало хто точно знає, Предки прийшли на ці вулканічні Острови по воді своїми ногами ступаючи, на березі кришталевого озера Ят вони заклали цегляне місто Нон якому вже тисяча двісті років у днях із сяянь живих вітражних смуг Король хотів вірити, і як всі - вірив, що предки не вмирали, а з останнім подихом у чорну землю лягали та лісами ставали тисами, кедрами, модринами вічно-рослими, пні яких після валки поростають знову, наче в'язи усім тим, через що Його королівство і процвітало - корабелами, бо деревина в них м'яка, в обробці легка, і повільніше за дуб гнила Живильний, свіжий і солодкий запах хвої - це запах його Богів, а не той підгнилий, якого страшишся, бо знаєш, що бог поряд Запах, який він і відчував десять літ назад, коли жовтий бог його дочку забрав на піку погаслого вулкану Нгравотн що висіченим худим лицем суровим, стомленим, незадоволеним поглядом з північного схилу дивиться на весь острів, Цей Світ повен безсмертних створінь, вони прагнуть солодкої крові живих і лиш бог безіменний втихомирює їх пил бог, що за пустелею на Сході у вічній ночі живе у чорнішому за саму пітьму замку Трок данину у рідній крові сплачують всі королі, інак безумство охоплює його королівство піддані ходять покривалом з нутрощів і кісток вони вже не мертвій і не живі, наче у сні стогнуть, шепочуть і ричать у вічних муках така доля опустилася на південніші світи тобі, рахуй, повезло, якщо ти відразу вмер Прірву в душі Короля в яку падало все розкопував Принц, первісток, наступник непостійний, наче вітер, розпусний але мало хто ж по-молодості таким не був але не Король, що згаяв молодість в мандрівках всі духом залежні розпустою по вимозі тіла люди але не з усіма підряд, не "збирають мед повсюди", "дрібку прекрасного", яку можна знайти як в рибалці, танцівниці, в подружній парі в "літній красуні і в молодому вершнику" у квітці на квітнику і простій травинці в полі Народ, а люд то у захваті від нових історій з блудних походжень Принца, що все розпусніші І це Короля ще більше гнітило, Його піддані, які самі не знають, що сліпо схвалюють що держава стане похітливим гралищем для нового легковажного очільника престолу Принц людина мистецтва, але по суті - дикун позбавлений культури і будь-якого сорому новий маяк побудований за його проектом Він вклав в нього душу, всю свою творчу потугу у "світло в темряві на вершині фалічного символу. Наче це все що в людей є - сенс існування в дітях. Не будуть наші гончарі трудитися марно, творити тонкий, фарфоровий посуд, що як і наші шхуни, які їх розвозять - цінуються скрізь, у всіх портах відомих. І народжувати дітей на безпросвітне горе. Так Батьку?" Короля вдавив сум у тверде ліжко І Він вже думав, ні, а як завжди розмовляв зі своєю покійною дружиною, Королевою Я все втомленішим прокидаюся раз кожен, і все менше сил жити за нас двох маю але Я повинен триматися, намагатися, бо я єдиний спосіб Твого ідеального існування, а якщо я вмру - то і воно теж зі мною згине Ти все ще сяєш в Мені, так як і колись - палаєш Вибач, кохана, ми знали, що якщо народиться дочка - то її потрібно буде в шістнадцять літ віддати Ми бачили в тому не жертвоприношення, а нових тісних родинних зв'язків створення Бо ж бо те, родина, нове споріднення з чужими - запорука між далекими королівствами миру Все так і виглядає, але ж ми не знаємо, чи живуть Вони там, в Троку, як в родині, чи були з'їдені подібно делікатесній скотині Ти померла, не перенесла важких пологів Ти дочку народила, і вона красунею виросла, такаю ж як і Ти - рудоволосою і високою, цілеспрямованою, ввічливою і доброю Ми збиралася віддати Її у сиротинець, щоб ні Ми, ані Вона не прив'язувались Так, як вже робив дехто з північних королів, але Я не зміг, покинути ще одну рідну мені Я як міг готував її до її ж самовідданої місії Говорив, що Вона буде вогником рудого добра в тій темряві, що вона там набагато потрібніша, аніж де б то не було тут під холодним мерехтінням, якого завжди крізь тумани моря майже то і не видно, але сьогодні світлограй не прикритий туманням, ясно Заспокійливе гілля загубилося, зник тьмяний світлограй на темних і довгих одіяннях з широкими рукавами Казначея, що стояв у дверях і скромні покої, як для короля оглядав, Він щось близько і глибоко посаженними очима шукав Сутулий, Він постійно голову попереду себе тримав Лисуватий смугою на голові, наче кінь волосся злизав Він наче здивувався, коли Короля (живим,упс) побачив Він зняв монокль, дихнув на нього, хустинкою протер, Король знав, що торгова зустріч була запланована на ранок, з послами з північного берегового королівства Карак за поставки чорнильних фарб та льону для вітрил, який вони самі північніше купляли та їм перепродували Король знав, що Він вже давно і довго залежався, а посли-торгаші прибули ще вчора ввечері Вогнецвіт вітражні Змії по небу просуваються закручуючись і переливаючись звідти, що ми кличемо "сходом" туди, що ми кличемо "заходом" їх все ще видно над "північчю" кожної темної ночі над горизонтом таке кубло є над кожним королівством, жодного над Океаном розлогим західним Кубла зі звуками тертя пальців об скло ходять по небу колами, справа наліво Якщо дивитися туди, куди й Лице бога Кубла оминають землі не викупленні їм гидко споглядати у вічному поєднанні те, що там твориться, безумства нелюдимі черепичні дахи прогнуті частими туманами в'язке, живе повітря сиву бороду пронизує Король йде, проходить вулицями мощеними, які серповидними паралелями оточують Озеро помаранчевими в цеглі будиночками згущається пітьма, Ніч наближається ще година і до маяка не дійти без світла Світлограй наліво рухається повільно Король йде і Його серце б'ється зліва, "В ритм, один-два-три".. безстрашно Король йде протоптаними стежинами Між будинками, де вже горять каміни Король йде, отава гладить босі ноги дощу прагне пересохла земля Вона не втамує спрагу цілковито настає сезон холодних туманів тільки Король йде до Озера, як "очерет шумів" Він вже чув, хвилина, і вже побачив Віддзеркалення на Озерній гладі Того, що рухалось наліво, райдужно Король заходить по пояс у холодну воду Чекає Правосуддя від Озера Священного Воно розчиняє у Собі людей, що винні.. Інших.. сказання в деяких поколіннях ходили - обдаровує, як? Натякають лиш кокетливо билини Король ніяковіє, Його за ноги тепло обіймає І рухається все вище, гладить, обволікає Діва Озерна перед Королем з води постає Вона ледь усміхається пухкими губами, гірко на губі верхній розрівнюються гострі гірки на жіночому лиці благородному-магічно з'являються такі людські, дівочі щічки позаду неї з води постає невисока інша з тендітною фігурою, весняними грудками з ще більшими надзвичайно великими очима Її пухкенькі щічки на ледь овальному лиці завжди її милують, й усміхатися не потрібно вони абсолютно зовні різні, два жіночі типажі, що наче вийшли вигинами тіл з чоловічої мрії одна на одну не схожа, обидві прекрасні, акуратні носики, неможливо вибрати(?) зараз вони одна одну доповнюють, а поодинці вони цілком цілісні лебедині(?) шиї, мармурові плечі різні у відтінках в обох очі зелені, темно-зелені в першої, яскраво-світлі у тої, що підійшла позаду і збоку неї з грудей забрала чорні локони обійняла її груди налиті і веселі знизу долонями маленькими та їх наче підтримувала, зважувала У Короля загоріли і запекли вуха Вони обидвоє засміялися, тихо Бо Його Вони обрали, давно старого, а такої пошани не дають і молодому, що шукає задоволень і заходить у Озеро Це найвищий прояв симпатії для смертного Королю лиш це, більше нічого не потрібно Чорноволоса, вдивляться на його тіло, що за останні роки добре схудло, постаріло на шкіру, що втратила пругкість останню на гострі ребра які вона покривала Король був одним з тих чоловіків, що на лиці ніколи наче не старіють зморшки не ховають їх мужність а лиш її доповнюють, підкреслюють - Я співав колись один Менестрель, - заговорила висока, оксамитово, - "Життя - постійне спотикання, відчайдушний пошук скарбів. Там і шукай Свій Дар, де впав." - А інші музики колись співали, - заговорила дзвінко низенька, - "З тугами сумнівів, з болем, з вірою Ми отримуємо до Життя Свій смак. Поки небесна пітьма розбиває нас." - Ми б могли дати Тобі, О', Королю трішки ласки і втіхи - любові, - знов говорить вороноволоса, обводячи рукою його ребра голі, - Але це нічого ні, не змінить, не зітре Твою печаль і сум. Скоріше навпаки - загнітить. - Могли б дати, як задарюємо, Тих наче зрілих, але що ще хлопці, - продовжує маленька, світловолоса, роблячи те, що робить й перша, - Тих, що не впевненні ніяк в собі. Тих, що ніколи нас вже не забудуть. Бо ми дали Їм своє тепло і світло. Свою добросердечність, що як інстинкт. Вони все приходять, але у воду не заходять. Вони плетуть для нас дикі, лугові вінки, і з вогниками відправляють Їх плавати. - Темноока обіймає його щоки защетинені, з її гострих очей до скронь сіються блискітки, - Вони шукали смерті, а знайшли ковток волі. Ми вдвох в когось намагаємось те загоїти, що в нас не вийшло в одному поодинці. Але це зовсім не те, що потрібно Тобі, О', Королю одинокий, білий в сивині, - Вона руки опускає і на воді щось малює, латаття блакитне над водою поростає, - Тобі потрібне щось значно більше, що буде палати не тільки в Тобі. - світлоока виходить із-за її спини, латаття зриває, до губ своїх підносить за довге стебло зелене його тримаючи нюхає, вдихає, цілує, і на нього видихає воно блакиттю загоряється, осліпляє очі вже звиклі до сутінкової темряви на воді грає, на Їх спокусливих формах Тендітна Вогнецвіт Королю простягає Одинокий Король по місту Нон проноситься на білому коні верхом Вулиці осяює блакитним факелом виходять з домівок люди здивовані Король їде новий маяк засвічувати мчить хвойними пласкими нагір'ями, стук копит, до найпівнічнішого мису де величне росте Умар портове місто, і все більшим стає з кожним днем і навіть вночі шумить гулом далеко чути йодистий запах моря, безугавний прибій Мис голів від дерев, це полонина скошена на краю прямовисної скелі маяк височів чотиригранним двох'ярусним обеліском з оглядовим майданчиком посередині а поряд зібралися сотні дві з людей, в хутрах й светрах, по сезонній погоді Принц з трьома новими компаньйонами Йому не відмовляють, Він не вибагливий Стояв та весело щось обговорював поруч з вогнищем оточеним камінням Принц, як і Король русявий, кучерявий, був не високим та й не низьким, але от тільки став ледь пишнотілим Генерал чоловік високий і широкий, не на багато років за Короля молодший Чи не єдиний, хто розуміє приреченість королівства з майбутнім приємником Мир відкуплений, але ніяк не з людьми, що мають більше з війни, аніж з роботи Нічого немає за людину злішого, що владна собіподібних вбивати лиш щоб отримати те, чого ще не має, але тут і зараз вже до болі бажає, і не для того, щоб з сил виживати Генералові воїни стояли вп'ятьох тримали перед собою барабани Мала бути урочистість, бадьора промова, а натомість Король зайшов у маяк мовчки все за нього зробило блакитне полум'я, що грало в очах юрби, ворожило розуми ритм вояки почали вибивати, співати наче урочисто, але насправді сумно вони співали про тих, кого море погубило і Триста шістдесят п'ять сходинок пройдено, Латаття в чашу зі смолою покладене, Воно розкривається, перецвітає, ще яскравіше сяє блакитним холодом під скляним куполом Король ховає очі, на коліна опускається струмінь світла в пітьму неба зноситься та закручується все ширшим конусом, поки не падає паралельно горизонту і не розбиває пітьму на всі сторони шаленою своєю коловертю за обрій, щільні сірі тумани пронизує і розрізає, що вони аж знов зійтися не встигають Щиглик Король не спав всю ніч, все крутився в ліжку усміхаючись те обдумував, що сказала йому дочка А Вона все усміхалася, як ніколи не усміхалася, з тих дитячих пір як, що буде віддана дізналася Усмішку Його стирало слово "Війна", якої не оминути Марення, надивився на Вогнецвіт, ввижається, - подумав Король, дочку серед ялиць побачивши, В червоному плащі з капюшоном, як в тій казці Дотик, справжній, значить має бути правда, яв І ось довгі, повні щасливих сліз тісні обойми позаду, І Вона все розповідала, поки вони ялинниками гуляли, а щиглик на Її долонях з шишки насіння вибирав, - - Ти так постарів, посивів, давно не гуляв на самоті, а Я все нагоди тої чекала, бо люди не повинні знати. Має залишатися біль прихована, лиш глуха надія, а не зацікавленість, як наче у першовідкривачів від невідомого. Лиш похмура обнадійливість, бути правдивою яка немає шансів очевидних. Закон має бути однаковий для всіх, без винятків. Я тут тільки тому, що Бог той, він добрий. Бо випадок з моєю мамою не бувалий досі. Ні, Батьку, не живуть всі там наші гойно. Більшість, вони самі обрали Свою долю, яка була передбачуваною лиш "до", не "після", І вони вибрали, можливо, найлегший вихід, але який потребує найбільшої від духу сили. Ваша пожертва - це дипломатія переможених. Але водночас це зовсім далеко не так, мир Наш. Наша жертовність тільки деяких з них стримує, більше тим, що відбувається "після" там. Все те їм приносить хворе задоволення. Все це Бог зробив виключно для Нас. Нам має здаватися, що цього достатньо. Має страх перед злом очевидним залишатися, що буде людей спонукати жити тут і зараз, та цінувати те, велике і мале, що зараз маєш. Інакше все скочується у безтурботну пасивність, до свідомостей вирощених в умовах тепличних. Таточку, Ти виховував з Мене королеву, яка завжди підтримує свого короля. Але й не боїться Йому перечити, головне ж, так - то чиста совість. А якщо Ти могла біду попередити, то мовчала, не говорила чому? І він дослухається і побачить, що втратив здоровий глузд у рішеннях, якщо розумний, титулу "короля" гідний. Але ось біда в чому, Він не веде політики, бо Він і його підданих більшість - незалежні. Вони можуть їсти навіть глину і каміння, або манну небесну, небесний пил срібний, що опадає мільярдами яскравих вогників. Який тільки тут от підбирають і поглинають змії, а натомість дають вам, тьмяного, але світла. Таточку, Його політика - це із страху тиранія, авторитет, що оснований на силі. Це все, що страховіття розуміють. Нащадки тих, що як і наші були, але невдалі тілесні споріднення, передали єство вічне, а не розум. І тепер їм так легко плодитися, двостатевим, з парними органами. Не потрібно нікого і шукати довго, один і другий буде мати потомство. Добре що в них потяг слабкий до такого. Можливо через той самий крихітний розум, що не б'є тебе постійно чіткою свідомістю. Але є й кмітливі, метикуваті, та і не злі. Бурошкірі, невисокі, з кажановими крилами, що постійно брудні та зачумазені, цікаві. Вони живуть під землею, а там цілий світ. Зі своїми містами, що більше схожі на лігва з каміння скріпленого брудом і слизом. З ріками і озерами, виходами на поверхню через глибокі печери, або хоч би через колодязі. Прямо до наших домівок, у Наші поселення. І там, під землею живуть постійно всі прожери, бо є чим поживитися донесхочу їм, невситимим. Є ще кішколюди, і вони зовсім не милі. Косматі з наче приплеснутими мордами. Бог говорить і сміється, якби від кішок в них тільки хвостики і вуха були би - він був би чоловіком найщасливішим. І при цьому, вичаровуючи собі вушка та їх пожимає і насторошує мило. Це ті, що не йдуть на контакт з нами, бо ми їх страшимося, та і ми їм непотрібні. Ну а про мирних людинобиків, що з далекої півночі Ти знаєш, - Гуляючи непроглядними лісами, що зеленять покровами з папороті, Принцеса тримала перед собою пригорщу, і йшла повільно, щоб було зручно Щиглику, - Але більшість Його страховидл - це тупі й нерозумні телепні, які нічого не знають, окрім як того, щоб все їсти та ставати велетенськими. Деяким вдається скинути хітинові панцири, та пройти тілом несвідому метаморфозу. Вони вже й розумнішають, бо говорять, спілкуються густими, низькими звуками, як може і людина, тільки не так гучно, якщо буде вдихом, не видихом говорити Ми самі не помічаємо, як це робимо, коли видаємо лиш прості як "Я" звуки. Вони вже мовлять, чого менші не роблять, над якими вони вже деспотизмом домінують. А над цими потрібно вже Богу панувати, бо вони все прагнуть чогось м'якенького, вже не камінців і землі, а плоті соковитої. Вони все прагнуть на поверхню повилазити, але все бояться чистки, безславної погибелі. Бо знають, що в Бога є очі у вуха повсюди. І тому Він організував справжнє видовище для тих, що хочуть долю випробувати, перемогти таких ж, і кинути виклик йому, тому, що колись вже всіх завоював перемігши. Або приклонитися і стати його "правою рукою", якій будуть вже виклик кидати першим чином, перед тим, як покликати Бога на поєдинок. В осередді просохлої глиняної неокрайої пустелі, що настільки величезна, що важко й повірити у неї. Де несуться холодні суховії, де у небі стоїть ніч вічна, що лиш рожевою кулею в небі з хвостом освічена. Таточку, саме з того хвоста опадає манна з неба. Там де не росте і травинки, де лежать голі скелети. Тих, що йшли й на свою голову пригод шукали. Там над поверхнею здіймається паща розкрита, що один із входів до підземного царства, а за ним колізей з ареною на дні східчастої ями. Де раз на сто діб проходять криваві бійства. Та Я не відчуваю страху, співчуття, не бачу в боях жорстокості, насилля. Бо це не пес що розриває котика, це не людина, що вбиває людину. Це щось, що лиш інколи на двох ходить. Частіше ратенькає волосатими клешнями, вугреподібними слизькими відростками. Голим складчастим черевом повзає на якому є вертикальна зубаста щелепа. В деяких навіть є людські опухлі голови, зсинілі, ніби довго у воді пролежали. Їх малорухливість та повільність - це оманливе перше враження. Вони швидкі інколи, але не постійно, як звірі, що тільки й надіються на швидкі вбивства із засідки. Дебелі чвалаї не на жарт мордуються. Вони не на жарт до смерті шматуються. Іклами, кігтями, шипами гострими. Сильніший завжди пожирає слабшого, для того, що отримати його сили. І це не метафора, вони не безсмертні. Ти можеш збезсиленого поглинути, пожерти, щоб те стало твоє частинкою. І таким чином вбити, це важке видовище. Бої між найсильнішими тривають годинами, поки буде наснаги нові кінцівки відрощувати, рани загоювати, сильні до останнього кривавлять. Інші ж, слабші, просто втікають, наче тваринки, що свої сили переоцінили і не на того наскочили. Якщо звісно вийде чкурнути до того, як стане запізно. Арена відкрита для такого їх дряпання соромного. Бідах тих відтепер нижать, вони тепер самітники, - Щиглик схоже закінчив із пухкою шишечкою, тільки голий штурпачок і кучу лусочок залишив Він глухо цвірінькнув, злетів, та вже за нами слідував перелітаючи все з ялини на ялину, з гілки на гілку Принцеса (ред. Боги, та дай їй вже якесь ім'я, набрид) відкинула залишки, потерла долоні одну об одну та продовжила говорячи вже без захвату зовсім, - Змія, що пожирає вже безформні рештки, слимаки що з'єднуються у пінистому слизі. Пожерті напівпрозорою гідрою маленькі дафнії, що розчиняються живцем, і трибуни повні захвату. Трибуни все це споглядають і гуллять оваціями. Тільки Кінець виглядає завжди довго і відразливо. Сили отримавши, самовпевнений кидає виклик. Він прагне ще більшого тріумфу. В нього шансів ніяких, аніж в тих, що беруть три доби людські на відпочинок. І Бог, що постійно Мене з Собою бере на ці видовища, Мене вбирає для того, не бере на такі Свої поєдинки. Бо ледь що, Я буду наступною в черзі на поглинення. Але ж цьому і так бути, рано чи пізно, якщо Він програє. І двері після перемоги ще довго закриті у його покої. Чого не буває, бо на них зазвичай ні замка, ані клямки немає. Я постукую і говорю, чи можна до нього, - "Ні". Він не хоче показувати, що йому хтось надібний, важливий.. За цей не довгий час, що Я там провела, Я точно зрозуміла, що Він хоче постійних обіймів, але щось Йому заважає, - І Король знав що - ставлення до себе занадто серйозне Дитячі розваги нижчого порядку бачаться Йому в любові І непримирення з тим, що людина без неї не виживає, постійно в собі страждає - не дає бути Собою справжнім Так Він Донці і сказав, те, що Його самого і розривало Те, що Його Королева і знала, та до уваги завжди брала, - Все ж самота Його згодом нормалізує, хоча вона Його і розбиває. Він усміхається, натягнуто, наче нічого не було, говорить, що "такого нехотіння Я ще ніколи не хотів. Відчувати свою важливість роблячи мінімум". І Я все це розумію, примітивну політику, - Принцеса замовкла у нерішучості на лиці, у голосі заграло хвилювання, - Але ж Я все-таки бачила ті поєдинки, що відбувалися прямо тут і зараз відразу, бачила моменти, коли Він був непорушно вхоплений, Він шукав очима, десятками вогників Мене у натовпі. І знаходив мене та сили вирватися із м'ясних лапищ. Він не як решта із вайла, не бореться в тісних сплетіннях. Він ухилясами та вертлявістю слушного моменту вичікує. І тому це приносить мало задоволення зівакам-глядачам, що бачать, розуміють і тому поважають тільки силу. Та вони Її споглядають, коли ще повний сил противник, ще не знеможений, на порваний шмат м'яса не схожий - брикається, пручається, але вислизнути не може. Не може вийти із захвату щупалець каракатиці, якими Бог пересувається так плавно, граційно, та тримає над ними тулуб прямо, наче щоглу, безруку, в білих крапках та розмитих смугах чорну. Витягнуту і гладку, що переходить без шиї у голову. За яку не скажеш, що це Вона, якби не очі-вогники. Десятки їх, яскравих і блакитних, що в ній вирують. Вогники наче гаснуть, тіло Його покидають, закручуються над головою вихром чорно-синім, який вже і поглинає жертву її обвиваючи. Просто ціпенієш від вбивчої сцени гнітючої, під тишу трибун ошелешених хруст і жм'якіт чути, - Принцеса зупинилася, глянула стурбовано на Батька і таку ж затурбованість наче в дзеркалі побачила Щиглик безтурботно заспівав, жваво цвірінькаючи І Вони далі вже брели мовчки, невгамовний спів слухаючи, а Король лиш думав, як зі щастям там у Його дочки, - - Ти запитуєш, чи Я щаслива? Ну Я там точно не страждаю, Мене здається навіть поважають. Але в тому замку Я наче в клітці. Але маю з ким поговорити, хоч би з тими криланами, що постійно жартують низько. Та і Я там не одна зараз така. Але та, що говорить з богом єдина. І він часто зі мною дивне робить не жорстоке і не болюче, своєрідне.. Те, що хочеться тут і зараз повторити, або ніколи більше в житті не відчути. Бог, Він пронизує Тебе блискавкою, тілесно і душевно, Б'є громом у саме тім'ячко, - Принцеса різко перевела тему, напевно це щось дуже інтимне (омг), - Є ще розбещена принцеса, якій вже за сорок. Вона все замком блукає і по-дитячому командує. І знаєш, Її слухаються, це одна з їх втіх хворих. Дивитися, як наші там дуріють від самотності. Це Її віддали літ тридцять тому. Даром від королівства Ленгвай, що в центрі північного материка. Де гори з пласкими вершинами, а під ними розлились баговинння, що повні тієї горючої чорної рідини. Є ще одна, які вже століть з п'ять, і Вона все різна, коли Я її навідую. Й не людина і не тварина. Вона все ще не може зрозуміти, що з нею робиться, і як те контролювати. Вона все ще не може себе ніяк опанувати. Вона все Мене постійно забуває і повторяє за якісь неозорі оливкові гаї.. Мені Її жаль. Бог Її зробив собіподібною, як всі і хотіли, давно, коли сам бачив у тому хвору насолоду. Коли не знав ще, бо не робив такого, в які муки це може кинути неготову, - Принцеса говорила про Свої з Богом відносини з неприкритим задоволенням та усмішками, І незважаючи на все інше, Кроля це тішило Хоча Його дивне, потайливе відчуття тривожило, що Його дочка ніби ні на рік не подорослішала похорошіла, викруглилася, лице у неї розквітло "Молодість", подумав Король, стираючи догадки втихомирюючи думки заздрісні(що?) та нав'язливі Щиглик затих, Принцеса зупинилася, обернулася, на лиці Її заграв пострах, наче вона хвилювалася, що птах Її дикий не повернеться, що Він Її полишив, але він просто з далечіні летів, щоб на Її плече присісти Але страх на Її лиці нікуди не зник, та і очі затускніли, - На самій півночі, яку так само огортає темрява Монолітний Звір прокинувся. Він виграв всі двобої і Свій виклик кинув, бути завтра бою гідності. Бог точно впевнений, що програє. І гірше такого нічого в світі немає, коли впевнений у чомусь поганому. Тому Звірові не потрібна навіть арена, він може Бога кількістю звергнути, бо на його боці ті, самі, загнобленні. Він лиш хоче, як всі авторитету здобути. Бог, Він туди не піде, Я Йому не дозволю. Але разом з тим розумію, що якщо Він виграє - то війни людей з недобогами вдасться оминути. Бог сміється, бо те буде не війна, а винищення. Бо у Вас проти них тільки дикий вогонь, яким більше своїх незграбно поспалюєте, аніж безсмертного найменшого спопелите. А залишиться хоч один обгорілий клаптик - той зможе знову з нього відновитися. Мені б знайти Йому зорю.. Тату, а що таке "зоря"? Він говорить, була б тут зоря, Його неможливо було б вбити. Він не може що те таке пояснити. Говорить лиш, що покаже згодом, - Король не знав, що відповісти лиш покрутив сідою головою, хотів щось сказати, щоб Доньку підбадьорити, бо судячи із слів в них там тісні відносини Принцеса побачила Його занепокоєння, як змогла повеселішала, усмішку надягнула, - Я так багато ще хочу цікавого Тобі розповісти, про замок Трок, і що за глибокий котлован за ним. І що спочиває в ньому, і що за Куля в небі з хвостом. І що лежить на схід і на південь, і чому те заборонено. Про ті гігантичні береги на які наші моряки зійшли. І чому вони там залишилися, не повернулися. Але Ти не можеш гуляти довго і самотньо, це породить згубні чутки, хтось почне слідкувати. І де Тебе на одинці перестріти буде знати. Мій брат, Твій син готує заколот. Подумай, чому двері у Твої покої як Ти прокинувся були відчиненими, хоча ключ тільки в Тебе є до них. Але Тату, Ти не хвилюйся аж ніяк, Боги на Твоєму боці, і це люд побачив. Боги на стороні людей у Війні прийдешній. Чорні силуети димчасті з палаючими очима - Прибічники Бога найближчі, і Вони не одні.

ID: 918919
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Сільська лірика
дата надходження: 07.07.2021 19:02:45
© дата внесення змiн: 08.08.2021 19:43:23
автор: Enol

Мені подобається 7 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Grace
Прочитаний усіма відвідувачами (237)
В тому числі авторами сайту (10) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Grace, 08.07.2021 - 10:12
Какая прелесть от первого слова до последнего. Очень, очень мне близко то, о чем Вы пишите. Иногда даже ловлю себя на мысле, смотрит в мою душу. ЛЮБЛЮ о королях..., люблю дышать ароматом старины, которые вдохновенно соединяются с полётом фантазии. Создали портреты героев, которые захватывают и остаются в памяти. Тысячу раз спасибо и низкий поклон за Ваше Творчество.
Добра, удачи и радости,
С УВАЖЕНИЕМ,Grace. 32 32 32
 
Mezu Svitlana, 07.07.2021 - 22:57
Перша частина не дуже сподобалася, а от інші, особливо ті дві, що посередині,–просто мед для фантазії give_rose
Ви почали нову історію, чи це ще продовження?
 
Enol відповів на коментар Mezu Svitlana, 07.07.2021 - 23:13
Я не можу розібратися в тому, що далі написано, щоб перекласти. Там далі незрозумілі ієрогліфи, що згодом переходять в "палички та гачечки", ніби хтось писав вже при смерті. Або Я почав історію перекладати з кінця,
а ті каракулі - це початок, який писався, ще коли зароджувалось їх мова. І так, Мені теж, не до душі перший розділ, але в ньому є щось.. душевне?
Що максимально швидко розкриває героїв? Не знаю,
або я просто автору рукопису симпатизую,
його бажанням хворим, які він описуючи так єдиним чином реалізує smile
І дякую, що прочитали і прокоментували 16
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Svitlana_Belyakova: - Повна пазуха цицьок...
Синонім до слова:  Чоловік (мужик)
Олекса Тиха: - Хлопак, Козак,
Синонім до слова:  Нічний
Ооооо: - Нічий.
Синонім до слова:  Біженці
Олександр Сичов: - :16: :16: :16:
Синонім до слова:  Нічний
Софія Пасічник: - Завечірній, завечоровий
Синонім до слова:  Гість, гості
Софія Пасічник: - нечеканці, нежданці))
Синонім до слова:  Алкоголь
dashavsky: - Чмаѓа
Синонім до слова:  Алкоголь
Рік Мавер: - Чемерге́с
Знайти несловникові синоніми до слова:  МИР
oreol: - замирення, гармонічне співіснування
Синонім до слова:  Алкоголь
Ales: - думан-вода де жиють духи
Синонім до слова:  Чоловік (мужик)
Ніжинський: - козарлюга, прутеник
Синонім до слова:  Чоловік (мужик)
Сергій Мостюк: - чел, чувак, мен, легінь,
Синонім до слова:  Алкоголь
Ніжинський: - потойбіччя, задзеркалля
Синонім до слова:  Алкоголь
Сергій Мостюк: - спиртне, хмільне, зверин
Синонім до слова:  Алкоголь
Софія Пасічник: - нечистівка
Синонім до слова:  Гість, гості
Софія Пасічник: - прийденці))
Синонім до слова:  Нічний
Talia: - Найтовий
Синонім до слова:  Рушник
Софія Пасічник: - вкрИвАнець (але це більше для одіяла))
Синонім до слова:  Нічний
Софія Пасічник: - передсвітанковий
Синонім до слова:  Нічний
Олександр Петрівський: - Шо за фігня? Де текст?
Синонім до слова:  Гість, гості
Світозорянська: - приходьки, дочеканці
Синонім до слова:  Поринений (у щось)
Ніжинський: - занурений, поглиненний
Синонім до слова:  Жіночі стегна
Пантелій Любченко: - Палітурки.
Синонім до слова:  Нічний
Ніжинський: - підлунний
Синонім до слова:  Синонім до слова
Світозорянська: - прибережна
Синонім до слова:  Нічний
СОЛНЕЧНАЯ: - Покрытый темнотой. :16: Ожидающий света.
Синонім до слова:  Біженці
СОЛНЕЧНАЯ: - Несчастные люди... :17:
Синонім до слова:  Гість, гості
СОЛНЕЧНАЯ: - Путник к моей душе.
Синонім до слова:  Набережна
СОЛНЕЧНАЯ: - Край реки.Граница влаги.
Синонім до слова:  Просто
СОЛНЕЧНАЯ: - Природно. Беззаморочек. Приятно. :16:
Синонім до слова:  Набережна
Світозорянська: - узбережна, пляжна, рибацька
Знайти несловникові синоніми до слова:  Синонім до слова "Набережна"
Alex-dr_7(tericon): - Алея над річкою
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
inki: - купола
Синонім до слова:  Зажадати(кохання)
Олег Крушельницький: - :hi: Шикарно! :give_rose: :give_rose: :give_rose: :9:
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
anna zakohana: - смоктунці :apple:
Синонім до слова:  Набережна
anna zakohana: - прирічкова :22:
Синонім до слова:  Нічний
anna zakohana: - неосвітлений
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Андрій Ко: - Близнючки :D
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Ярослав К.: - Дві хурми
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Чорнобривець: - Тіті :16: :16:
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Чорнобривець: - Святі холми
Синонім до слова:  Поринений (у щось)
Пантелій Любченко: - По вуха заклопотаний
Синонім до слова:  Набережна
Пантелій Любченко: - Побережниця, береговиця.
Синонім до слова:  Набережна
Чорнобривець: - Пішохідниця
Нові твори